Ланові козацькі хоругви на Чернігово-Сіверщині у XVII столітті
У статті аналізується процес виникнення козацьких хоругв на Чернігово-Сіверщині внаслідок осадження їх товаришів на землю поблизу основних замків регіону – Чернігова, Новгорода-Сіверського та Ніжина....
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2012
|
| Назва видання: | Сiверянський лiтопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39843 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ланові козацькі хоругви на Чернігово-Сіверщині у XVII столітті / П. Кулаковський // Сiверянський лiтопис. — 2012. — № 5-6. — С. 3-11. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-39843 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-398432013-02-13T03:11:55Z Ланові козацькі хоругви на Чернігово-Сіверщині у XVII столітті Кулаковський, П. У глиб віків У статті аналізується процес виникнення козацьких хоругв на Чернігово-Сіверщині внаслідок осадження їх товаришів на землю поблизу основних замків регіону – Чернігова, Новгорода-Сіверського та Ніжина. В статье проанализировано процесс возникновения казацких хоругвей на Чернигово-Северщине вследствие осаждения их товарищей на землю вблизи главных замков региона – Чернигова, Новгорода-Северского и Нежина. In the article process of origin of cossack detachments in the Chernihiv-Siversk land us result of besieging of their comrades on earth near-by the main locks of region – Chernigiv, Novgorod-Siversky and Nizhyn – is being analyzed. 2012 Article Ланові козацькі хоругви на Чернігово-Сіверщині у XVII столітті / П. Кулаковський // Сiверянський лiтопис. — 2012. — № 5-6. — С. 3-11. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39843 94 (477.51). uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
У глиб віків У глиб віків |
| spellingShingle |
У глиб віків У глиб віків Кулаковський, П. Ланові козацькі хоругви на Чернігово-Сіверщині у XVII столітті Сiверянський лiтопис |
| description |
У статті аналізується процес виникнення козацьких хоругв на Чернігово-Сіверщині внаслідок осадження їх товаришів на землю поблизу основних замків регіону – Чернігова, Новгорода-Сіверського та Ніжина. |
| format |
Article |
| author |
Кулаковський, П. |
| author_facet |
Кулаковський, П. |
| author_sort |
Кулаковський, П. |
| title |
Ланові козацькі хоругви на Чернігово-Сіверщині у XVII столітті |
| title_short |
Ланові козацькі хоругви на Чернігово-Сіверщині у XVII столітті |
| title_full |
Ланові козацькі хоругви на Чернігово-Сіверщині у XVII столітті |
| title_fullStr |
Ланові козацькі хоругви на Чернігово-Сіверщині у XVII столітті |
| title_full_unstemmed |
Ланові козацькі хоругви на Чернігово-Сіверщині у XVII столітті |
| title_sort |
ланові козацькі хоругви на чернігово-сіверщині у xvii столітті |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
У глиб віків |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39843 |
| citation_txt |
Ланові козацькі хоругви на Чернігово-Сіверщині у XVII столітті / П. Кулаковський // Сiверянський лiтопис. — 2012. — № 5-6. — С. 3-11. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT kulakovsʹkijp lanovíkozacʹkíhorugvinačernígovosíverŝiníuxviistolíttí |
| first_indexed |
2025-07-03T21:51:06Z |
| last_indexed |
2025-07-03T21:51:06Z |
| _version_ |
1836664191246663680 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 3
У ГЛИБ ВІКІВ
© Кулаковський Петро Михайлович – доктор історичних наук, завідувач кафедри
країнознавства Національного університету «Острозька академія».
УДК 94 (477.51).
Петро Кулаковський .
ЛАНОВІ КОЗАЦЬКІ ХОРУГВИ НА
ЧЕРНІГОВО-СІВЕРЩИНІ У XVII СТОЛІТТІ
У статті аналізується процес виникнення козацьких хоругв на Чернігово-Сіверщині
внаслідок осадження їх товаришів на землю поблизу основних замків регіону – Черні-
гова, Новгорода-Сіверського та Ніжина.
Ключові слова: Чернігово-Сіверщина, ланові козаки, хоругви, волоки, осадження,
Річ Посполита.
З 1618 р., коли Чернігово-Сіверщина разом зі Смоленщиною в результаті воєн
початку ХVII ст. увійшла до складу Речі Посполитої, тут розпочався процес форму-
вання ленної системи оборони, яка опиралася на несення військової служби з землі.
Основним елементом цієї системи було шляхетське ленне землеволодіння, обтя-
жене виконанням різних обов’язків, насамперед військових, на користь верховного
сюзерена – короля. Разом з цим ленну систему доповнювали інші складові, менш
важливі з погляду на оборонне значення, але більш цікаві з точки зору механізму
свого функціонування. Так, на Чернігово-Сіверщині досліджуваного періоду існу-
вали осаджені на землю пушкарі, а на Смоленщині – осаджені на землю підрозділи
ланової піхоти. Однак найбільший інтерес викликають ланові козаки з огляду на те,
що певна їх частина після 1648 р. опинилася в лавах повсталого люду, формуючи
часто середню керівну верству.
Ланові козаки в історіографії удостоїлися лише принагідної уваги. Так, про існу-
вання козацької хоругви, осадженої на землю біля Почепа на тодішній Смоленщині,
знав Олександр Лазаревський1. Про заснування козацької хоругви Сигізмундом ІІІ у
Чернігові згадував у своїй монографії, присвяченій антифеодальному руху в Україні,
Василь Марочкін2. Як елемент ленної системи у Смоленському воєводстві аналізував
обов’язки окремих козацьких хоругв польський дослідник Бернард Островський3.
Декілька зауваг досліджуваній проблематиці присвятив і автор цих рядків у статті,
присвяченій земельній політиці Ваза до початку Смоленської війни4, та в монографії
про Чернігово-Сіверщину польської доби5.
Метою даної статті є простеження процесу зародження, еволюції та значення
інституту козацьких хоругв на Чернігово-Сіверщині.
Входження цього регіону до складу Речі Посполитої, що відбулося внаслідок
укладення у 1618 р. Деулінського перемир’я з Московською державою, ставило перед
її керівництвом завдання першочергової ваги – створення ефективної системи обо-
рони. Обмежені можливості державного бюджету не давали шансів на фінансування
перебування в регіоні постійних військових підрозділів, чисельно достатніх для
здійснення опору у випадку виникнення нової війни між східноєвропейськими су-
сідами. Вихід зі складної ситуації підказував історичний досвід західноєвропейських
країн, які в часи розвиненого середньовіччя вдавалися до розширеного застосування
4 Сіверянський літопис
ленного права на завойованих територіях. Такий досвід мала і польсько-литовська
держава, зокрема у воєводствах, що були на передньому фронті татарських нападів –
Руському, Подільському, Брацлавському. І хоча більшість колишніх ленів на початок
XVII ст. вже еволюціонували у повноцінні феоди, сам інститут ленного землеволо-
діння вважався таким, що себе виправдав. Як наслідок, ленне право на Чернігово-
Сіверщині та Смоленщині пережило друге відродження, а масштаби його поширення
тут практично не мали у першій половині XVII ст. європейських аналогів.
Однією з форм ленного землеволодіння в регіоні було землеволодіння товаришів
козацьких хоругв, осаджених на землю біля Чернігова, Новгорода-Сіверського та
Ніжина. Осадження таких хоругв на Сіверщині розпочалося у березні-квітні 1625 р.
З 3 по 8 квітня були видані привілеї на осадження козацьких хоругв у Смоленському
воєводстві – біля Мглина, Стародуба, Трубчевська і Почепа. Найбільше землі – 400
волок на 100 коней – виділялося для козацьких хоругв Мглина й Стародуба. 200
волок на 50 коней передбачалося надати для почепської козацької хоругви й 120
волок на 30 коней – для трубчевської козацької хоругви6. 6 березня король Сигіз-
мунд ІІІ видав привілей на осадження козацької хоругви на Великовеських ґрунтах
біля Чернігова; 26 березня того ж року королівська канцелярія видала привілей для
осадження новгород-сіверської хоругви 7. Козацька хоругва на Крупичпольських та
Лосиногловських ґрунтах біля Ніжина була осаджена дещо пізніше. Підтвердження
їй привілею королівська канцелярія видала 25 травня 1633 р.8, але згадки про наді-
лення землею її товаришів датуються раніше – вереснем 1627 р.9
На відміну від сіверських міст, що входили до складу Смоленського воєводства,
– Мглина, Стародуба, Трубчевська і Почепа, де кожен козак мав отримати по 4
волоки на коня, чернігівські та новгород-сіверські козаки отримували по 6 волок, а
ніжинські – навіть 8 волок на коня. Пояснюється це, ймовірно, наявністю значнішого
вільного земельного фонду в околицях оборонних замків Чернігово-Сіверщини. Крім
волок, козаки, так само, як і шляхтичі-ленники, отримували плаци у замку та городи
на посаді визначених для них міст. Вони на шість років звільнялися від виконання
повинностей і лише після завершення цього терміну зобов’язувалися відбувати ко-
зацьку та колійну сторожу в місцях, визначених капітанами. У випадку довгої облоги
замку козакам виплачувалася платня зі скарбу – за кожну чверть року по 8 злотих
на коня. Виконання цього пункту підтверджує лист Владислава ІV від 18 жовтня
1634 р. до коронного підскарбія Яна Даниловича, де останньому доручалося випла-
тити річну плату (жолд) товаришам козацької хоругви у Ніжині за час Смоленської
війни10. Козаки були певною мірою обмежені у пересуванні – могли залишити місце
служби лише з дозволу свого старшого. Товаришам козацьких хоругв надавалося
право заготівлі матеріалу в пущах і лісах для зведення будинків, дозволялося засно-
вувати фільварки. Козаки підлягали юрисдикції капітанів, пізніше старост, мали су-
дитися за ІІ Литовським статутом. Їх справи вносилися до замкових книг. Оскільки в
1633 р. ґродові староства були засновані лише у Чернігові та Новгороді-Сіверському,
то ніжинські козаки підпали під юрисдикцію ґродського суду у Чернігові. Хорунжові
козаки отримали право розпоряджатися своїми волоками за дозволом короля чи
його представника у замку за умови збереження військової та колійної сторожової
повинностей. Привілеї, видані для згаданих козацьких хоругв, унеможливлювали
примушення їх товаришів до доставки королівських листів. Хоругви отримували
свої атрибути – прапори, що мали перебувати під опікою адміністратора Черніго-
во-Сіверщини – королевича Владислава – або його заступників, якими вважалися
місцеві капітани. Чернігівській хоругві надавався блакитний прапор із червоним
хрестом у центрі, новгород-сіверській – червоний прапор з білим хрестом у центрі.
Який прапор отримала ніжинська хоругва, невідомо, але, напевно, подібний, лише
інших кольорів. Подібні прапори слід вважати варіаціями прапорів хрестоносців, які
вдавалися до подібної символіки різних барв. Символічна аналогія з хрестоносцями
мала підкреслити особливе значення козацьких хоругв в обороні християнського
світу. Щоправда, виникала певна колізія. Основним противником у регіоні була й
мала залишатися Московська держава, що належала до християнського світу, хоч і
Сіверянський літопис 5
православного напряму. Але тут слід мати на увазі контрреформаційну реакцію в
Речі Посполитій, провідниками якої були Сигізмунд ІІІ і його найближче оточення, а
завданням – навернути всіх православних і протестантів у лоно католицької церкви.
Не лише зовнішні взірці використовувалися ініціаторами створення козацьких
хоругв, що виконували службу з землі. Можна відзначити їх певну генетичну спо-
рідненість із панцирними боярами Великого князівства Литовського. Останні пе-
ребували під юрисдикцією старости, були зобов’язані відбувати військову службу.
Інші їх повинності залежали часто від регіону країни та конкретного часу. На пору
осадження козацьких хоругв на Чернігово-Сіверщині у найближчих до неї замках,
зокрема в Острі, колишні панцирні бояри домоглися скорочення своїх повинностей
лише до відбування військової служби. Як свідчить люстрація Остерського староства
1616 р., бояри, підпорядковані старості, у 1580-х рр. добилися звільнення від відбут-
тя колійної повинності та обов’язку доставки листів11. Останнім у замках Великого
князівства Литовського займалися путні бояри, що мали найнижче становище серед
залежних зем’ян12. Привілеї ж для козацьких хоругв, забороняючи примушувати їх
товаришів розвозити листи, чітко відмежовували їх статус від становища путних бояр.
Заповнення вакансій у козацьких хоругвах, напевно, здійснювалося королеви-
чем Владиславом або капітаном відповідного замку за його дорученням. Ймовірно,
членство в хоругвах було добровільним, а зголошувалися стати товаришами хоругв
переважно бояри, підлеглі юрисдикції замків Великого князівства Литовського. Ціл-
ком правдоподібно, що до складу хоругв вступали учасники московських експедицій,
що не належали до шляхти, або безземельні шляхтичі, повернення яких у рідні місця
було для них безперспективним. Принагідно слід зазначити, що ціла низка привілеїв
на маєтності Новгород-Сіверського повіту початку 1621 р., виданих для учасників
московських експедицій – нешляхтичів чи іноземців, передбачали ними відбуття
саме рицарської козацької служби на користь замку13. Зважаючи на ці факти, слід
гадати, що ідея козацьких хоругв формувалася еволюційним шляхом, а остаточно ви-
кристалізувалася на початку 1625 р., коли стало остаточно зрозуміло, що утримання
численних постійних залог з жовнірів на сіверських замках є неможливим.
Процес формування хоругв, як передбачалося привілеями, мав завершитися про-
тягом шести років, враховуючи заповнення вакансій та облаштування їх товаришів на
відведеному місці. Насправді ж він розтягнувся на довший період. Новгород-сіверська
хоругва на початок Смоленської війни у 1632 р. налічувала близько 60 осіб14, що слід
вважати високим ступенем комплектності. Принагідно слід відзначити, що внаслі-
док Смоленської війни козацька хоругва під Новгородом-Сіверським як військова
одиниця перестала існувати. Місцевий староста Олександр Пісочинський здійснив
спробу повторного осадження хоругви. У зв’язку з цими заходами старости король
Владислав ІV 17 березня 1637 р. видав привілей для цієї хоругви, який в основному
повторював привілей первинний. Передбачалося осадження «рицарських людей
на 100 коней»; на кожного коня мало виділятися шість волок. Так само надавалися
плаци для побудови будинків у Новгороді-Сіверському та городи у його передмісті.
Товариші хоругви могли відчужувати свої волоки, були зобов’язані протягом чотирьох
років виконувати службу на користь замку, а далі вони отримували такий статус,
який мала ланова шляхта у Чернігові, Ніжині, Смоленську15.
На час Смоленської війни у Великій та Малій Весях під Черніговом для хоругви
було виділено лише 138 волок з 600, передбачених привілеєм 1625 р. З них наділи
отримали лише вісім осіб, які мали служити на 2–5 конях. Причиною наповненості
хоругви лише на чверть був брак виділеної для неї землі16. Біля основних замків
Чернігово-Сіверщини спостерігався земельний голод – тут намагалися закріпити-
ся шляхтичі, що здійснювали адміністративні функції, на цю землю претендували
католицька й уніатська церкви; важливе економічне значення мала ця земля для
міщан. Протистояти цим лобістським намірам товариші козацьких хоругв ефек-
тивно не могли. До цього додавалося майнове розшарування у самих хоругвах, що
лише посилювалося з часом. Розшарування у хоругві виникало не лише внаслідок
можливості певного кандидата забезпечити службу з більше, ніж шести волок, але й
надання переваги при наділенні волоками посадовим особам хоругви.
6 Сіверянський літопис
Нам достеменно не відомо, наскільки більшими мали бути наділи ротмістра чи по-
ручників. Однак можна ризикнути спрогнозувати, що співвідношення було подібним
до того, яке пропонувалося при осадженні ґрунтової піхоти біля Смоленська у 1645 р.
В останньому випадку передбачалося, щоб поручники отримали вдвічі, а ротмістр
у п’ять разів більше землі, ніж рядові гайдуки17. Таким чином, ротмістр козацької
хоругви мав отримати щонайменше 30 волок на п’ять коней, а поручник – 12 волок
на двох коней. Відомо з джерел про ротмістрів над чернігівськими козаками. Так, у
березні 1637 р. ротмістр хоругви Стефан Дунаєвський поступився своїми 23 волоками
під Черніговом братам Левові, Самуелові та Семенові Козляковським18. Невідомо,
чи його наділ обмежувався цими волоками, чи був більшим. У 1644 р. ротмістром
чернігівської хоругви був призначений Самуель Залеський19. Однак розмір його на-
ділу нам не відомий. Зі згаданих восьми осіб, які на 1633 р. мали волочні наділи під
Черніговом, найбільше – 30 волок, мав Миколай Носачевич. Кінну службу з цього
наділу продовжували виконувати і його нащадки. Зокрема, Лукаш Носачевич у кінці
червня 1657 р. отримав від Богдана Хмельницького підтвердження на отчинний
ґрунт20. Цей документ, правдоподібно, проливає світло на долю козацьких наділів
під Черніговом. Як зазначається у ньому, на ґрунті Носачевича вже «сиділи» роїцькі
слобожани. Здається, що колонізація околиці Чернігова просто поглинула волочні
наділи, відведені для козацької хоругви. Як видно з наведеного прикладу щодо
С. Дунаєвського, навіть керівний склад хоругви намагався позбавитися обтяженої
службою землі. До подібного кроку вдався і Миколай Бялт, який у січні 1648 р.
отримав королівський дозвіл на поступку права на шість волок на урочищі Посту-
биці під Черніговом Янові Борковському і Магдалені Стеткевич21. Лише Криштофу
Криницькому, мірничому Чернігівського воєводства, який володів 18 рицарськими
волоками, вдалося на них осадити село Осники22.
Дещо інакшою була ситуація з козаками, осадженими на волоках (ланах) під Ні-
жином. 30 листопада 1627 р. королівський ревізор і смоленський земський підсудок
Ієронім Цеханович провів наділення 16 товаришів хоругви вісьма волоками кожного
у Дівицьких ґрунтах23. Смоленська війна підкреслила надзвичайну важливість Ні-
жинського замку як стратегічного пункту регіону й одночасно його відкритість для
можливого московського наступу через відсутність значних природних перешкод
на шляху до нього. У зв’язку з цим роль козацької хоругви продовжувала зростати.
Особливе значення ніжинської козацької хоругви підкреслюється досить високим
статусом її ротмістра. Ним був новгород-сіверський підчашій, ніжинський підста-
роста і королівський секретар Ян Пянчинський24. Утім, у бурхливі часи козацької
революції статус значив менше, ніж особиста відданість королю. Тому після смерті
Я. Пянчинського у січні 1649 р. король Ян Казимир призначив ротмістром над кру-
пичпольськими козаками вихідця з коронного війська Яна Лубковського25.
Подимний реєстр 1638 р. засвідчує факт сплати осадженими козаками, які почи-
нають називатися лановою шляхтою, подимного податку з належних їм будинків26.
Як випливає з цього документа, ланова шляхта пішла шляхом проведення спільними
зусиллями колонізаційної політики. Ними були засновані ряд сіл – Піші Хоросли,
Крупичполе, Максимівка. Вони відігравали роль центрів для ланових наділів. Засади
володіння заснованими населеними пунктами є не до кінця зрозумілі. Деякі ланові
шляхтичі сплачували зі своїх димів податок окремо, інші ж – спільно. Останнє до-
зволяє припустити, що шляхетські корпорації володіли цими селами спільно, але
доля кожного ланового шляхтича була визначеною.
У середині 1640-х рр. розпочалося підтвердження на володіння рицарськими
волоками під Ніжином. З цих підтверджень випливає, що право наділення вільних
волок належало ніжинському старості, а за його відсутності – підстарості27. Так, у
липні 1639 р. місцевий староста Миколай Потоцький надав 16 волок на пару коней
старому жовніру, учаснику московських експедицій початку XVII ст. та Смоленської
війни Павлові Шматовичу28. Надання було підтверджене королем аж через сім років,
що свідчить про поступове «перепливання» основоположних засад функціонування
хоругви від центру до місцевого старости.
Сіверянський літопис 7
Це підтверджується і фактом активізації товаришів хоругви під час зміни старос-
ти у Ніжині. У грудні 1643 р. Миколай Потоцький отримав королівський дозвіл на
поступку Ніжинського староства своєму синові Якубові, й цілий ряд ланових козаків
звертаються за підтвердженням своїх прав до короля. 30 грудня Владислав IV під-
тверджує право володіння восьми волоками кожному Романові Погожельському,
Мацеєві Жеребилу та Миколаєві Малаховському29.
Як і у випадку зі шляхетськими ленними володіннями, рицарські ланові наділи
можна було відчужувати за умови виконання набувачем військової служби на ко-
ристь замку. Так, у березні 1645 р. ленні володільці волок на Крупичполі товариші
місцевої козацької хоругви Олександр Кутиський, брати Мацей і Павло Жеребили
та Роман Погожельський уступили свої лани (по 8 волок; брати Жеребили володіли
ланом спільно) Миколаєві Своротовському (8 волок) та Бальцеру Каліцькому (16
волок)30. У червні 1646 р. до подібної трансакції вдався володілець 16 волок на кру-
пичпольських полях Габріель Орловський, що отримав дозвіл від короля поступитися
своїм правом Петру Маньковському31. Рицарські ланові наділи можна було також і
заставляти. Зокрема, у вересні 1641 р. на час отримання королівського дозволу Яном
Сухорабським на поступку своїх 32 волок на Крупичполі Станіславові Рикальському
чотири його волоки виявилися заставленими32.
Рицарськими волоками володіли переважно жовніри, але траплялися й достатньо
авторитетні та впливові у Чернігівському воєводстві особи. Так, лановий наділ в
урочищі Постубиці (на північ від Чернігова) належав Стефанові Речинському33, який
займав ряд земських посад, у тому числі й новгород-сіверського земського судді. Там
само мав лановий наділ Миколай Бялт34, який у 1649 р. став чернігівським ловчим.
Надзвичайно актуальним збереження боєздатності козацьких хоругв стало після
спалаху повстання Б. Хмельницького. Саме після цього активізується діяльність як
уряду Речі Посполитої, так і старост Чернігівського воєводства щодо реформування
козацьких хоругв. Особливо це стосувалося ланової шляхти, яка мала рицарські наді-
ли біля Ніжина. З початку 1649 р. королівська канцелярія заповнила ряд вакансій
серед цієї ланової шляхти у зв’язку із загибеллю частини її представників. Поряд з цим
виразно спостерігається тенденція до концентрації ланових наділів у руках шляхтичів,
здатних виставити до війська значну кількість озброєних по-козацьки товаришів.
Так, жовнір Єжи Годлєвський отримав 4 лютого 1649 р. на Крупичполі 48 волок на
6 коней, а жовніри Маліцький та Порадовський – по 32 волоки на чотирьох коней35.
В умовах перманентного відновлення військових дій Варшава вдавалася до
різних засобів, які б забезпечили хоча б формальне збереження козацьких хоругв.
Останні несли істотні втрати. Зокрема, лише у ніжинській хоругві на початок
1649 р. вакантними були щонайменше 112 волок. Ця хоругва не дорахувалася Ста-
ніслава Рикальського, Станіслава Лайщевського, Гоголя, Лещинського, Петра Мань-
ковського, Романа Погожельського, двох Скоропінських, Миколая Сваритовського,
Габріеля Сцибора, Миколая Свідерського36. Чергова спроба відродження хоругви
мала місце вже після укладення Гадяцького пакту. Так, 20 жовтня 1659 р. рицарські
волоки на Крупичполі були надані жовніру Станіславу Папроцькому по смерті його
тестя Станіслава Рикальського. Натомість, 31 грудня того ж року урочище Гутка на
Крупичполі по смерті жовніра Валентина Дмуховського дісталося іншому жовнірові
Анджейові Губчевському, що родичем померлому не доводився37.
Доволі несподівано тема ланової шляхти, що мала наділи на Крупичполі, ви-
никла у червні 1668 р., ймовірно, у зв’язку з розподілом коштів, які надійшли з Мо-
скви для сплати шляхті-вигнанцям із Смоленського, Чернігівського та Київського
воєводств згідно з умовами Андрусівського мирного договору 1667 р.38 22 червня
1668 р. королівська канцелярія на прохання сенаторів видала потвердний привілей
для ніжинської козацької хоругви. Повторюючи в основному положення первісного
привілею, підтвердження зобов’язує виставляти кінного жовніра не з восьми волок,
як це було раніше, а з 24-х, обґрунтовуючи цю зміну втратами, які зазнала ланова
шляхта. Цей документ також закріплює права на рицарські волоки шляхтичів, які
на той час перебували у Варшаві. Зокрема, новгород-сіверський мечник Єжи Год-
8 Сіверянський літопис
лєвський з племінником Станіславом отримали підтвердження на 104 волоки, а
перший – окремо ще й на 190, надані йому окремим привілеєм у 1664 р. Інші ланові
шляхтичі отримали підтвердження на тепер уже ординарні володіння – 24 волоки:
чернігівський скарбник Криштоф Колчицький, Маріанна з Годлєва Олешковська,
Корчевський, Ян і Петро Шматовичі. Миколаєві Малаховському закріплювалося
право на 16 волок, а Янові Скорупському – на 839. З останніх двох прикладів випливає,
що практика функціонування козацьких хоругв, осаджених на землю, відтепер перед-
бачала можливість виставлення кіннотника від двох або й трьох землеволодільців.
Утім, зрозуміло, що цей документ лише засвідчив бажання ланової шляхти зберегти
за собою старі права; практичного значення у зв’язку із закріпленням Лівобережної
України у складі Російської держави він не мав.
Таким чином, поява козацьких хоругв на Чернігово-Сіверщині зумовлювалася
необхідністю налагодження ефективної оборони регіону. Вони мали відігравати роль
найбільш боєздатного й оперативно-мобілізаційного елемента ленної системи, що
формувалася в провінції, безпосередньо підпорядкованій королевичу Владиславу
як її адміністратору. Зі своїми завданнями козацькі хоругви під час Смоленської
війни 1632–1634 рр. частково справилися. Але хоругви, так само як і ленна система
у другій чверті XVII ст., виглядали анахронізмом. Звідси включення ланових наді-
лів у поземельний обіг, що призводив, з одного боку, до концентрації їх у небагатьох
руках, а з іншого, –до частої зміни їх титулярів. До цього додавалося традиційне
протистояння зі старостами, які намагалися законсервувати і навіть посилити свою
юрисдикцію над лановими козаками. У таких умовах інститут козацьких хоругв був
приречений на зникнення. Як довго відбувався б цей процес, встановити неможливо,
оскільки він був радикально пришвидшений козацькою революцією, яка розвела
ланових козаків по різні боки барикад.
Додаток. 1625.ІІІ.26. Варшава – Королівський привілей на осадження козацької
хоругви під Новгородом-Сіверським
Włok 600 na 100 kozaków do zamku Nowogrodzkiego naznaczonych.
Zygmunt Trzeci etc.
Oznaymuiemy tem listem naszem wszem wobec y kozdemu zosobna terazniejszego i napo-
tem będącego ludziom. Iz za osobliwą łaską y opatrznoscią Bozą pod szczęsliwym panowaniem
naszym za expeditią y odwagą naszą sumptem niemałem Rzeczy[ospoli]tei zamek Smolensk, a
potem za expeditią y odwagą naiasnieyszego kr[o]l[ewi]ca jego msci Władysława, syna naszego,
pod stolicę Moskiewską inne zamki rozne, które przed tym za przodkow naszych dziedziczny
nieprzyjaciel Moskwicin pod czas pokoju poprzysięzonego fortelnie posiadł y oderwał był,
znowu do Panstw naszych, między ktorymi y zamek Nowogrodka Siewierskiego recuperowany
y przywrócony jest. A na czas przyszły zabiegaiąc fortelom nieprzyjacielskim, aby zamek nasz
Nowogrodka Siewierskiego, na ktorym nam y Rzeczy[ospoli]tei siła nalezy, tem pewniejszą
y doskonalszą od incursy y nawalnosci nieprzyjaciel[skich] obronę miec mogł, wysłalismy
commisarzow naszych urodzonych Alexandra Koruina Gąsiewskiego, referendarza y pisarza
Wielkiego X[ięs]twa Litewskiego, wieliskiego, pinskiego, kupiszskiego starostę, xiędza Andrzeja
Szoldrskiego, proboszcza gnieznienskiego y kruszwickiego, canonika krakowskiego, Baltazara
Strawinskiego, mozyrskiego y rohaczewskiego starostę, ciwuna trockiego, y collegow ich, aby
przy innym obmysliwaniu o bespieczeństwie tamtych mieisc ludzmi słuzałemi y ten zamek
Nowogrodzki, jako najwięcej bydz moze, opatrzyli y osadzili. Poniewaz naimuiąc zołnierza s
poborow, które pewnosci nie mają, gdysz az za zgodą wszytkich stanow sejmowych bywają
pozwalane, a zołnierz bez zapłaty zołdu do zatrzymania trudny jest. Za czem wątpliwosc w bie-
spieczenstwie mieisca tamtego zawsze by musiała bydz. Przeto upatrując z gruntow y osiadłosci
tamecznich pewne p[rae]sidia zamkowi tamecznemu postanowic roskazalismy. Jakosz czyniąc
dosyc roskazaniu naszemu niemałą częsc dobr tamtych między ludzie zasłuzone s pewnemi
condytiami do obrony naznaczywszy, z osobna gruntu na osiadłosci pod zamkiem Nowogrodka
Siewierskiego włok szescseth na koni sto rycerskiei kozackiei słuzby po szesciu włok na kon
Сіверянський літопис 9
ieden naznaczając ukazali. Ktore przełozony nasz zamku tamecznego y z mierniczym przysię-
głym pomiarą swą verofi cowac y kozdemu z osobna wymierzycz y listem swym specifi cowac
powinni będą. Za ktoremi [kozaki] y naiasniejszy kr[olewi]c je[go] m[iłos]c Władysław, syn
nasz, administrator tamtey prowinciej przyczynę swą do nas wnosieł. Co my bacząc rzecz bydz
słuszną y bespieczenstwo zamku tamecznego, tem więcej pomnazając y fundując, czyniąc to na
przyczynę kr[o]l[ewi]ca je[go] m[iło]sci, naprzod pozwalamy miec chorągiew osobną czerwoną
z białym krzyzem, ktora ma bydz w dozorze y we władzy przełozonego zamku tamejszego.
Te grunty osiadłosci ich przywileiem naszym na wieczne czasy utwierdzamy. Takze place w
zamku na pobudowanie domow y ogrody za tym ze zamkiem Nowogrodzkim przerzeczonemu
rycerstwu naszemu na słuzbie zamkowej rycerskiej kozackiej do obrony zamku tamejszego im
samym, zonom, dzieciom y potomkom ich na wieczne czasy dawamy y tem listem przywileiem
naszym utwierdzamy. Ma kozdy, który te włoki na kon jeden lubo na koni dwa obiął abo na
potem przymie sam, zona, dzieci y potomkowie jego z lasy, z sianozęciami, rzekami, z wrębem
do puszczy na pobudowanie y ze wszystkiemi przynaleznosciami innemi y pożytkami, ktore
wynalezione bydz mogą, trzymac y uzywac. Które to dobra wolno będzie kozdemu z nich za wia-
domoscią naszą albo przełożonego naszego na Nowogrodku będącego dac, darowac, przedacz,
frymarczyć, zapisac takiemu jednak, który by mogł powinnosci te, na dobra włożone, statecznie
y sposobnie odprawowac. A zeby tem prędzej na placach sobie ukazanych domy pobudowac,
folwarki sporządzic y gospodarstwa swoje tam zawiesc mogli, tedy dawamy im na szesc lath
wolnosci, w których zadnei powinnosci pełnic nie mają. A po expirowaniu tych szesciu lath
służbę rycerską kozacką y straz kolejną, gdzie im ukazana będzie według czasu y potrzeby od
przełożonego zamkowego odprawowac y obecnie tam residowac mają. A gdy któremu potrzeba
ukaze indziey na czas odiechac, tedy powinien będzie przełożonemu zamkowemu opowiedzic y
od niego pozwolenie na to wziąc. Którego on kazdemu bronic nie ma, uwazywszy jednak czas
bezpieczeństwa zamkowego. Sprawy y sądy tym ze prawem y statutem, ktorym się obywatele
tamtego powiatu sądzą przez starostę a w niebytnosci przez kapitana odprawowane bydz mają
y sprawy ich do xiąg zamkowych wpisowane będą. Krzywdy y ubliżenia ni od kogo ponosic
nie będą, sami tez przystojnie y spokojnie zachowac się mają, oddawając we wszystkim posłu-
szenstwo przełozonemu na zamku Nowogrodzkim będącemu y przestrzegając jako najpilniej
bespieczenstwa zamku Nowogrodzkiego, do sedity y buntow naimniejszym podobienstwem
nie skłaniaiąc się. Obiecując przy tym pomienionym ludziom imieniem naszym y potomkow
naszych, ze ich na inne posługi, ktorekolwiek listowne odprawowac zwykli, to jest do nosze-
nia listow naszych y przełozonych naszych przymuszac nie będziemy, zachowując ich przy
wolnosciach wcale w tym liscie naszym opisanych. Nadto dla tym większego ugruntowania y
bespieczenstwa zamku tamieiszego im samym y potomkom ich z łaski naszej, której pozwalamy.
Iz gdzie by z odpuszczenia Bozego, czego nie zyczemy y za pomocą Bozą my y potomkowie
naszi zabiegac w czas temu będziemy, do oblężenia od nieprzyjaciela zamku Nowogrodzkiego
przyszło y przez czas długi one broniąc miejsca tamtego perserwowac by musieli, tedy zołdu
po złotych polskich osmiu na kon z skarbu naszego koronnego na kazdą czwierc, w dlugim
oblęzeniu wysłuzoną, zapłacono im bydz ma. Ktorą wyzej opisaną daninę naszą im samym y
potomkom ich na wieczne czasy utwierdzającz dajemy im ten list nasz s podpisem ręki naszej,
do ktorego pieczęc naszą koronną przycisnąc roskazalismy. Pisan w Warszawie dnia 26 marca
roku tysiąc sześćset dwudziestego piątego.
Sigismundus rex. . . . . . Andreas Szołdrsky
Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie. – Metryka Koronna. – Sygn. 172. – K.
174 v. – 176 v.
1. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. Материалы для истории засе-
ления, землевладения и управления. – К.: Тип. К.Н. Милевского, 1888. – Т. 1: Полк
Стародубский. – С. 274.
2. Марочкін В.П. Антифеодальний визвольний рух на Україні в першій чверті
XVII ст. – К.: Вища школа, 1989. – С. 35.
3. Ostrowski B. Pospolite ruszenie szlachty smoleńskiej w XVII w. // Acta Baltico-Slavica.
– Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1980. – T. XII. – S. 154–155.
10 Сіверянський літопис
4. Кулаковський П. Земельна політика Вазів щодо Чернігово-Сіверщини (1618–1632
роки) // Україна у Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.).
– К.: Інститут історії НАН України, 2005. – С. 192–193.
5. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648). На-
укове видання. – К.: Темпора, 2006. – С. 88–93.
6. Росийский государственный архив древних актов в Москве (далі – РГАДА).
– Ф. 389: Литовская метрика. – Оп. 1. – Д. 101: Metrika ziemi Siewierskiej (1623–1626).
– Л. 215–217, 219–221, 237об. – 240, 242об. – 245.
7. Archiwum Główne Akt Dawnych (далі – AGAD). – Мetryka koronna. – Sygn. 172:
Privilegia et inscriptiones veriae sub eodem Sigismundo III, cancellariatu mag-ci Venceslai
Leszczynski, annorum 1624 et 25. – K. 174v. – 176v.; Sygn. 173: Księga wpisόw za podkan-
clerstwa Stanisława Łubieńskiego, 1625–1627. – K. 16–18.
8. Ibid. – Sygn. 180: Księga wpisόw za kanclerstwa Jakuba Zadzika, 1633–1635. – K.
222v. – 223.
9. Ibid. – Sygn. 176: Księga wpisόw za kanclerstwa Wacława Leszczyńskiego, 1627–1628.
– K. 116–116v.
10. Biblioteka Uniwersytetu Jagiellońskiego. – Oddz. Rękopisów. – Rkps 94: Akta kancelarii
królewskiej Władysława IV (1634–1636). – S. 29–30.
11. Źródła dziejowe. – Warszawa: Druk. E. Skiwskiego, 1877. – T.V: Lustracje królew-
szczyzn ziem Ruskich, Wołynia, Podola i Ukrainy z pierwszej połowy XVII wieku / Wyd. A.
Jabłonowski. – S. 97.
12. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV до середини XVІІ ст. (Волинь і Цен-
тральна Україна). – К.: Наукова думка, 1993. – С. 72.
13. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 165: Księga wpisόw za podkanclerstwa Wacława
Leszczyńskiego, 1620–1621. – K. 276–277, 281–283, 294 – 295, 297v. – 301.
14. РГАДА. – Ф. 210: Разрядный приказ. – Новгородский стол. – Стб. 27: 1632–1633.
– Л. 165.
15. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 181: Księga wpisόw za podkanclerstwa i kanclerstwa
Tomasza Zamoyskiego, 1629, 1631, 1634, 1636, 1637. – K. 207v. – 209.
16. Ibid. – Sygn. 180. – K. 145–145v.
17. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie. – Oddz. rękopisów. – Rkps 2102: Kopiariusz
akt, dotyczących stosunków dyplomatycznych Polski z Moskwą 1634–1647. – K. 108–108v.
18. РГАДА. – Ф. 389. – Оп. 1. – Д. 219: Xięgy spraw, zapisow, dekretow y przywileiow
woiewodztw kiiowskiego, wołynskiego, braclawskiego y czernihowskiego... (1635–1641). – Л.
43–43об.
19. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie. – Oddz. rękopisów. – Rkps 139: Teka Narusze-
wicza. T. 139 (1644–1645). – S. 163–164.
20. Документи Богдана Хмельницького / Упор. І.Крип’якевич, І.Бутич. – К.: Вид-во
Академії Наук Української РСР, 1961. – C. 600–601; Лазаревский А. Акты по истории
землевладения в Малороссии (1630 – 1690) // Чтения в историческом обществе Несто-
ра-Летописца. – К.: Университетская типография, 1890. – Кн. ІV. – Отд. 3. – С. 98–99;
Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка 1729–1730 г. // Материалы для
истории экономического, юридического и общественного быта Старой Малороссии / Под
ред. Н.П.Василенко. – Чернигов: Типография губернского земства, 1909. – Вып. ІІІ. – С. 342.
21. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 189: Księga wpisόw za kanclerstwa Jerzego Osso-
lińskiego, 1643, 1645, 1646, 1648. – K. 748v. – 749.
22. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 180. – K. 245–245v.; Львівська Національна Біб-
ліотека ім. В. Стефаника (далі – ЛНБ). – Від. рукописів. – Спр. 4064: Виписи з ґродських,
земських, підкоморських, трибунальських книг Волинського, Київського, Брацлавського
і Чернігівського воєводств (1642–1643). – Арк. 29.
23. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 176. – К. 116–116v.
24. РГАДА. – Ф. 389. – Оп. 1. – Д. 214: Akta metriki ruskiey... (1633–1635, 1643, 1645,
1647). – Л. 331–332; Kułakowśkyj P. Urzędnicy ziemscy Czernihowszczyzny i Siewierszczyzny
(do 1648 r.) // Studia Źródłoznawcze. – Warszawa: DIG, 2000. – T. XXXVIII. – S. 71.
Сіверянський літопис 11
25. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 191: Księga wpisόw za kanclerstwa Jerzego Os-
solińskiego, 1649–1650. – K. 3–4.
26. ЛНБ. – Від. рукописів. – Ф. 5. – Спр. 4064. – Арк. 29.
27. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 189. – K. 462–463; РГАДА. – Ф. 389. – Оп. 1. –
Д. 214. – Л. 331–332.
28. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 189. – K. 462–463.
29. Ibid. – K. 21v. – 24.
30. РГАДА. – Ф. 389. – Оп. 1. – Д. 214. – Л. 331–332 зв.
31. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 189. – K. 463–464.
32. Ibid. – Sygn. 185. – K. 381–381 v.
33. Ibid. – Sygn. 191. – K. 24v. – 25.
34. Ibid. – Sygn. 189. – K. 748v. – 749.
35. Ibid. – Sygn. 192. – K. 16–18.
36. Ibid. – Sygn. 191. – K. 23–23 v., 53 v. – 54; sygn. 192. – K. 16–18, 284 v. – 286 v.
37. Ibid. – Sygillata. – Sygn. 3: Księga sygillat (czystopisowa, w której znajdują się wpisy
z księgi poprzedniej S. 2) za kanclerstwa Mikołaja Prażmowskiego, 1659–1662. – K. 17 v., 20;
Sygillata. – Sygn. 2: Księga sygillat za kanclerstwa Mikołaja Prażmowskiego, 1659–1660. – K.
25 v., 29 v.
38. Kulecki M. Wygnańcy ze Wschodu. Egzulanci w Rzeczypospolitej w ostatnich latach
panowania Jana Kazimierza i za panowania Michała Korybuta Wiśniowieckiego. – Warszawa:
DIG, 1997. – S. 62–66.
39. Пам’ятки історії Східної Європи. Джерела XV–XVII ст. – Острог; Варшава; Москва:
Print House, 1999. – Т. V: Руська (Волинська) метрика. Книга за 1652–1673 рр. / Підгот.
П. Кулаковський. – С. 425–427; AGAD. – Sigillata. – Sygn. 10: Księga sigillat za kanclerstwa
Jana Leszczyńskiego, 1663– 668. – K. 202.
В статье проанализировано процесс возникновения казацких хоругвей на Чернигово-
Северщине вследствие осаждения их товарищей на землю вблизи главных замков региона
– Чернигова, Новгорода-Северского и Нежина.
Ключевые слова: Чернигово-Северщина, лановые казаки, хоругвы, волоки, осаждение,
Реч Посполитая.
In the article process of origin of cossack detachments in the Chernihiv-Siversk land us
result of besieging of their comrades on earth near-by the main locks of region – Chernigiv,
Novgorod-Siversky and Nizhyn – is being analyzed.
Keywords: Chernihiv-Siversk land, field cossacks, detachments, voloki, besieging, Polish–
Lithuanian Commonwealth.
|