Доля Інституту історії України через призму загальної історії АН УРСР у 1941–1945 рр.: трансформація структури, зміна науково-дослідних пріоритетів, кадри

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Старовойт, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2012
Schriftenreihe:	Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:	Інститут історії України НАН України та проблеми інституціональної історіографії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40009
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Доля Інституту історії України через призму загальної історії АН УРСР у 1941–1945 рр.: трансформація структури, зміна науково-дослідних пріоритетів, кадри / С. Старовойт // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 69-84. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40009
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-400092013-01-08T12:11:31Z Доля Інституту історії України через призму загальної історії АН УРСР у 1941–1945 рр.: трансформація структури, зміна науково-дослідних пріоритетів, кадри Старовойт, С. Інститут історії України НАН України та проблеми інституціональної історіографії 2012 Article Доля Інституту історії України через призму загальної історії АН УРСР у 1941–1945 рр.: трансформація структури, зміна науково-дослідних пріоритетів, кадри / С. Старовойт // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 69-84. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40009 uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Інститут історії України НАН України та проблеми інституціональної історіографії Інститут історії України НАН України та проблеми інституціональної історіографії
spellingShingle	Інститут історії України НАН України та проблеми інституціональної історіографії Інститут історії України НАН України та проблеми інституціональної історіографії Старовойт, С. Доля Інституту історії України через призму загальної історії АН УРСР у 1941–1945 рр.: трансформація структури, зміна науково-дослідних пріоритетів, кадри Історіографічні дослідження в Україні
format	Article
author	Старовойт, С.
author_facet	Старовойт, С.
author_sort	Старовойт, С.
title	Доля Інституту історії України через призму загальної історії АН УРСР у 1941–1945 рр.: трансформація структури, зміна науково-дослідних пріоритетів, кадри
title_short	Доля Інституту історії України через призму загальної історії АН УРСР у 1941–1945 рр.: трансформація структури, зміна науково-дослідних пріоритетів, кадри
title_full	Доля Інституту історії України через призму загальної історії АН УРСР у 1941–1945 рр.: трансформація структури, зміна науково-дослідних пріоритетів, кадри
title_fullStr	Доля Інституту історії України через призму загальної історії АН УРСР у 1941–1945 рр.: трансформація структури, зміна науково-дослідних пріоритетів, кадри
title_full_unstemmed	Доля Інституту історії України через призму загальної історії АН УРСР у 1941–1945 рр.: трансформація структури, зміна науково-дослідних пріоритетів, кадри
title_sort	доля інституту історії україни через призму загальної історії ан урср у 1941–1945 рр.: трансформація структури, зміна науково-дослідних пріоритетів, кадри
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Інститут історії України НАН України та проблеми інституціональної історіографії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40009
citation_txt	Доля Інституту історії України через призму загальної історії АН УРСР у 1941–1945 рр.: трансформація структури, зміна науково-дослідних пріоритетів, кадри / С. Старовойт // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 69-84. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT starovojts dolâínstitutuístorííukraíničerezprizmuzagalʹnoíístorííanursru19411945rrtransformacíâstrukturizmínanaukovodoslídnihpríoritetívkadri
first_indexed	2025-07-03T22:02:36Z
last_indexed	2025-07-03T22:02:36Z
_version_	1836664914336284672
fulltext	Світлана Старовойт доля Інституту ІсторІї україни через призму загальної ІсторІї ан урср у 1941–1945 рр.: трансформацІя струк- тури, змІна науково-дослІдниХ прІори- тетІв, кадри Напередодні ювілею такої поважаної установи як Інститут історії України НАН України можна згадати багато різноманіт- них фактів із далеко не завжди безхмарного її минулого. Є багато ґрунтовних наукових праць, присвячених дослідженню історії розвитку Інституту як наукової установи, різноманітним аспек- там його діяльності. Віддано належне і науковцям, які тут пра- цювали. Однак, в історії інституту є періоди, які, не зважаючи на достатній ступінь розробленості, мають потенціал для додатко- вого висвіт лення. Таким, на наш погляд, ще довго лишатиметься нелегкий час діяльності інституту у 1941–1945 рр., тому пропо- нуємо розглянути цей історичний відрізок у контексті функціо- нування всієї Академії наук. Влітку 1941 р. Академія наук УРСР мала у структурі 29 ін- ститутів. Склад наукових співробітників нараховував 1200 осіб1, з яких у Інституті історії України та його львівському відділі працювало 32 наукові співробітники, в тому числі один член-ко- респондент, чотири доктори та вісім кандидатів наук2. Щодо планової тематики наукових досліджень цього періоду, то вона набула ознак комплексного розв’язання проблем і значно поши- рилася, зокрема для установ Відділу суспільних наук АН УРСР у зв’язку з організацією їхніх відділів у Львові. В Інституті істо- рії України вже було розпочато проект «Нариси з історії України» – з 1937 р. до червня 1941 р. побачили світ чотири ви- пуски, вийшло друком видання «Історія України. Короткий курс», що поклало початок формуванню української «радян- ської» історіографії, розпочато публікацію серії видань джерел з історії України «Історія України в документах і матеріалах»3… Однак плин життя порушила війна. 69 25 червня 1941 р. відбулося засідання Президії АН УРСР, при- свячене коригуванню тематичних планів науково-дослідних уста- нов Академії у зв’язку з початком війни. 30 червня, на останньому засіданні Президії, що відбулося в Києві, зміни в планах були затверджені для ряду академічних установ, в тому числі і для Інституту історії України. Іншим важливим питанням, що розг- лядалося на цьому засіданні, було питання про негайну підго- товку найбільш цінного майна до евакуації і відводилося на всю процедуру тільки 3 дні4. Більшість установ АН УРСР було евакуйовано до столиці Баш- кирської АРСР (БАРСР) міста Уфи. З урахуванням цілої низки чинників – наявний склад академіків і членів-кореспондентів, наукових співробітників і допоміжного персоналу, складні умови недостатнього матеріального забезпечення, було відновлено ро- боту лише дев’яти науково-дослідних інститутів, половина з яких розпочали свою діяльність у вигляді конгломерату декількох уста- нов. Саме таке утворення являв собою Інститут суспільних наук. Один з його відділів сформували із співробітників Інституту істо- рії України, інші відділи – із співробітників інститутів мови, лі- тератури, економіки, археології, фольклору та Кабінету з виучу- вання єврейської мови, літератури і фольклору. Фактично новий інститут об’єднав усі установи, що до війни входили до складу Відділу суспільних наук АН УРСР. Очолив його колишній голова Відділу академік М.Я. Калинович, заступником директора при- значили члена-кореспондента Л.М. Славіна, а вченим секретарем В.П. Петрова5. Інститут суспільних наук отримав у своє розпорядження при- міщення Республіканської бібліотеки і бібліотеки уфимського педагогічного інституту та по одній кімнаті у будинках, які зай- мали Інститут мови і літератури ім. Гафурі і Спиртотрест БАРСР6. З середини серпня у складі 31 наукового співробітника (власне довоєнний склад Інституту історії України) він розпо- чав діяльність з перевірки наявності і стану вивезеного майна. В цей же період було досягнуто домовленості з керівництвом БАРСР про можливість використання фондів бібліотек місце- вих інститутів та фондів музеїв для розгортання наукової діяль- ності інституту. З огляду на те, що переважна більшість дже- 70 рельного матеріалу залишилася на окупованій території, а отри- мати відрядження до московських бібліотек і архівів було прак- тично неможливо, це стало єдиною умовою, яка уможливлю- вала продовження наукових досліджень. Одним з важливих завдань початкового періоду евакуації стало якнайшвидше на- лагоджування зв’язків з місцевими установами і організаціями. Інститут суспільних наук досить швидко встановив зв’язки з Держпланом та наркоматами БАРСР і його відділ економіки почав активно досліджувати резерви і перспективи розвитку промисловості Башкирії. Щодо досліджень в галузі краєзнавчої тематики, то тут була налагоджена співпраця з Башкирским нау- ково-дослідним інститутом мови і літератури ім. Гафурі, худож- нім та краєзнавчим музеями, Будинком народної творчості та Спілкою письменників Башкирії7. Щодо кадрового складу, то з усіх співробітників Інституту історії України у штатах нового інституту в цей час згадується тільки професор М.Н. Петровський8. С.М. Бєлоусов, П.П. Би- стренко, К.В. Максимчук, О.Б. Слуцький та К.І. Стецюк перебу- вали у лавах Червоної Армії, частина київських співробітників та співробітники львівського відділу інституту, не встигши евакую- ватися, залишилися на території, зайнятій німецькими військами9. Трохи згодом, на початку жовтня 1941 р., до Уфи прибула ціла група співробітників АН УРСР, яка евакуювалася через Харків до міста Енгельса. Серед них і колишні співробітники Інституту історії України К.Г. Гуслистий, Ф.Є. Лось, Ф.Ю. Шерстюк та М.І. Супруненко, яких зарахували на роботу до Інституту суспільних наук умовно за рахунок бюджету та штатів харківських інститу- тів10. У такому складі відділ історії проіснував до червня 1942 р. – моменту розукрупнення Інституту супільних наук на окремі наукові установи. Перші місяці перебування АН УРСР в Уфі були надзвичайно складними. Вельми нестабільною залишалася ситуація з фінан - суванням, не були затверджені штати установ. Тільки у листопаді 1941 р. Народний комісаріат фінансів УРСР нарешті затвердив склад Академії обсягом 450 штатних одиниць із фондом заробіт- ної плати трохи більше 296 тис. крб.11 Це дозволило керівництву Академії здійснити перерозподіл ставок між інститутами відпо- 71 відно до фактичної потреби у кадрах, що напряму залежала від кардинальних змін у тематиці досліджень: дослідницька діяль- ність академічних інститутів природничо-технічного спряму- вання майже повністю була підпорядкована забезпеченню потреб оборонної промисловості; діяльність Інституту суспільних наук отримала чітке патріотичне спрямування, а в галузі літератури та фольклору розпочато активне вивчення культури башкирського народу. Дуже дошкуляла проблема недостатньої кількості примі- щень як для розгортання діяльності установ, так і для забезпе- чення потреб проживання співробітників. Надзвичайна скрута по- родила вимушену форму виконання планових завдань «на дому». Таким правом, наприклад, скористалися М.І. Супруненко та Ф.Ю. Шерстюк, отримавшии спеціальний дозвіл Президії АН УРСР працювати на робочих місцях тільки протягом чотирьох годин, а інший час – вдома12. Попри всі негаразди початкового періоду наукова діяльність Інституту суспільних наук поступово налагоджувалась. 31 жовтня 1941 р. Президією затверджено вчену раду інституту, до складу якої увійшли академіки Л.А. Булаховський, О.І. Білецький, К.Г. Воблий, М.Я. Калинович, М.В. Птуха, П.Г. Тичина, Л.М. Яс- нопольский та члени-кореспонденти С.І. Маслов, П.М. Попов, Л.М. Славін, Е.Г. Співак, П.О. Хромов, професори В.П. Петров, М.Н. Петровський, старший науковий співробітник М.Т. Риль- ский. У листопаді перед Всесоюзним комітетом у справах вищої школи (ВКВШ) порушено питання про надання інституту права приймати до захисту дисертації на здобуття ступенів кандидата та доктора наук13. Після затвердження кошторису Академії на на- ступний 1942 р. у Інституту суспільних наук навіть з’явилася можливість розпочати експедиційну діяльність.14. Складаючи тематичний план на 1942 р. дирекція Інституту ви- ходила з того, що найперше необхідно завершувати роботи, роз- початі в Києві. Для групи історії це 4-томний курс історії України для вузів, окремі нариси з історії України, нарис з археології України (посібник для вищих навчальних закладів). Серед нових запланованих робіт був підручник з історії України для початко- вої школи, нарис історії України для широкого кола читачів і нау- ково-популярний нарис з історії України – видання, яких до цього 72 часу Україна не мала. Актуальною складовою плану була тема- тика що показує боротьбу українського народу проти іноземних загарбників, боротьбу за соціальне і національне визволення. Віт- чизняна війна (саме так вона сприймалася тогочасним суспіль- ством) як надзвичайно важливий історичний період стає для колективу інституту об’єктом вивчення, тому з 1942 р. розпочи- нається активне збирання найрізноманітнішого документального матеріалу про війну. Загалом тематичний план досліджень вклю- чав 31 роботу, з яких 12 були перехідними на 1943 р.15 Збільшення кількості прибулих в Уфу співробітників (21 лип - ня – 86 чол., 3 серпня – 128 чол., 15 листопада – 313 чол.)16 спо- нукало керівництво АН УРСР до утворення комісії з уточнення структури академічних інститутів та перевірки наукового складу співробітників, як працюючих, так і тих, хто перебуває в Уфі, але в установах АН УРСР не працює. Одним з результатів такої роботи стала доповідь голови Планової комісії АН УРСР акаде- міка А.О. Сапєгіна 27 березня 1942 р. на засіданні Президії про те, що об’єднання в одній установі – Інституті суспільних наук – всіх спеціальностей, які до війни представляли установи ці- лого Відділу АН та відділів образотворчого мистецтва, худож- ньої літератури, музичного мистецтва, які раніше не входили до структури Академії, ускладнює роботу інституту. Подальший його розвиток вимагав диференціації наукового та науково- організаційного керівництва, тому прийнято рішення найближ- чим часом розподілити інститут на декілька самостійних уста- нов. У квітні на розгляд і затвердження Президії АН був поданий проект реорганізації Інституту суспільних наук. У травні він був схвалений в РНК УРСР і затверджені штатні розписи нових установ17. Літо 1942 р. для установ АН УРСР гуманітарного спряму- вання стало знаковим. За постановою Президії з 12 червня 1942 р. у структурі Відділу суспільних наук розпочали роботу чотири новоутворені інститути – Інститут економіки, Інститут історії та археології, Інститут мови і літератури та Інститут народної твор- чості і мистецтва. Виконуючим обов’язки директора Інституту історії та археології до затвердження Загальними зборами АН УРСР призначили М.Н. Петровського, вченим секретарем – 73 Ф.Ю. Шерстюка. Структуру інституту затвердили у складі двох відділів: історії України – завідуючий відділом проф. М.Н. Пет - ровський та археології – завідуючий відділом член-кореспон - дент Л.М. Славін. Постанова Президії вийшла у той час, коли М.Н. Петровський перебував у відрядженні, тому його обов’язки тимчасово покладено на К.Г. Гуслистого18. 26 червня 1942 р. затверджено склад вченої ради відновленого Інституту історії та археології. До нього увійшли М.Н. Петровський (голова), члени- кореспонденти Л.М. Славін та С.В. Юшков (на той час ще не був співробітником Інституту), кандидати історичних наук наукові співробітники К.Г. Гуслистий, Ф.О. Ястребов, Ф.Є. Лось, В.А. Дя- диченко, старший науковий співробітник М.І. Супруненко та вче- ний секретар інституту Ф.Ю. Шерстюк. Протягом цього місяця відбуваються деякі зміни і в кадровому складі Інституту: поно- влюються на роботі Ф.О. Ястребов та К.І. Стецюк, яких зарахо- вують на посади старших наукових співробітників з посадовим окладом 700 крб.19, Ф.Є. Лося призначають на посаду вченого сек- ретаря Редакційно-видавничої ради АН УРСР; у липні на роботу до інституту приходять М.А. Рубач та доктор філософських наук О.В. Трахтенберг (останнього прийнято за рахунок вільної по- сади по Відділу суспільних наук АН)20. 17 липня 1942 р. у відділі історії України Інституту історії та археології відновили роботу три групи: історії феодалізму (керівник – К.Г. Гуслистий), історії капіталізму (керівник – Ф.О. Ястребов) та історії радянського пе- ріоду і вітчизняної війни (керівник – М.І. Супруненко)21. А вже у серпні на засіданні Президії АН УРСР при розгляді основних ор- ганізаційних моментів та оцінці виконання провідних тем колек- тивом Інституту історії та археології (основний доповідач – ди- ректор інституту М.Н. Петровський, співдоповідачі – голова Відділу суспільних наук АН М.Я. Калинович та голова Планової комісії АН академік А.О. Сапєгін) відзначалося, що організаційна робота в справі відновлення інституту проведена успішно. Ко- лектив виконав ряд важливих робіт і подальша його діяльність зосереджуватиметься на підготовці 4-томного видання «Історія України» для вищої школи22. Восени розпочалася робота з написання підручника з історії України для початкової школи, ініційована «згори». Головним 74 виконавцем призначено М.Н. Петровського та встановлено жор - сткі рамки терміну виконання – підручник мав бути закінчений до 1 січня 1943 р. Крім того, вченого зобов’язано щомісячно зві- тувати про хід роботи. Враховуючи величезне навантаження від роботи над підручником, М.Н. Петровського звільнили від всіх інших завдань, що могли б перешкоджати роботі. Літературним редактором підручника запросили М.Т. Рильського, а проілю- струвати підручник – групу художників з Інституту народної творчості23. Найважливішими роботами, закінченими колективом Інсти- туту історії та археології у 1942 р. і в переважній більшості опублікованими, були «Нарис історії України», науково-попу- лярний історичний нарис «Українська культура», підручник з історії України для 4-го класу початкової школи та перший том 4-томного курсу історії України для вузів. На жаль, підготовку інших томів курсу історії України не змогли закінчити вчасно (за планом до грудня 1942 р. мали бути готовими ІІ і ІІІ том), оскільки не всі з авторів матеріалів перебували в Уфі, про де- кого не було ніяких звісток. Це викликало потребу переробки або написання цілих розділів заново. Тому час остаточної під- готовки ІІ–ІV томів був перенесений на травень і серпень 1943 р. Вийшла друком збірка статей «Боротьба українського народу проти німецьких загарбників», «Жовтень на Україні» і кілька брошур про героїв українського народу. Зокрема, це праці із серії «Наші великі предки» – К.Г. Гуслистого «Данило Галиць- кий» та «Петро Конашевич-Сагайдачний», В.А. Дядиченка «Се- верин Наливайко» і «Семен Палій», М.Н. Петровського «Іван Богун» та «Богдан Хмельницький» та інші. Цікаво, що у фор- муванні інститутської тематики патріотичного спрямування певну роль відіграло Українське товариство культурних зв’язків із закордоном. Воно звернулося до Академії наук з пропозицією для Інституту історії України прийняти участь у підготовці ста- тей про боротьбу українського народу проти онімечення України для подальшої їх публікації іноземними мовами. Також Товари- ством було запропоновано перевидати за кордоном «Короткий курс історії України», переглянувши його під кутом зору сучас- них подій24. 75 Результати наукових досліджень вчених-істориків цього року представлялися на здобуття Сталінської премії: колектив інсти- туту за працю «Нарис історії України» та індивідуально М.Н. Пет- ровський за роботу «Возз’єднання народу в Українській радян- ській державі» і М.І. Супруненко за роботу «З історії боротьби більшовиків України проти Денікіна»25. Крім власне наукової діяльності, співробітники інституту приймали участь у роботі Комісії по відновленню зруйнованих ворогом міст та підприємств, організованої при АН на початку 1942 р. (М.Н. Петровський, Л.М. Славін, К.Г. Гуслистий та В.А. Дядиченко входили до секції по поновленню пам’ятників культури)26 та Комітету сприяння обороні27. У 1942 р. при АН утворилася Комісія по історії вітчизняної війни – її головою був призначений М.І. Супруненко28. Ще однією формою роботи у воєнний період для академічних спеціалістів-гуманітаріїв була участь у проведенні урочистих засідань і вечорів до знаменних дат в історії країни та ювілеїв визначних діячів науки і культури. Іноді вони навіть залучалися до роботи у комісіях для проведення випускних екзаменів у середніх школах Уфи. Протягом 1943 р. Інститут історії та археології працював у складі 19 співробітників, об’єднаних у два відділи. В особо- вому складі сталися незначні зміни: звільнився О.В. Трахтен- берг і прийнято на посади старших наукових співробітників члена-кореспондента АН УРСР, професора С.В. Юшкова та П.К. Стояна. Колектив розробляв 34 планові теми і зосереджував свою ро- боту на підготовці підручників і посібників з історії України (томи чотиритомного курсу історії України, нариси історії України, на- риси з археології України, науково-популярний нарис «Україна в далекому минулому»). Індивідуальні наукові дослідження (моно- графії та статті) стосувалися висвітлення окремих проблем з істо- рії України: «Визвольна боротьба українського народу проти шля- хетської Польщі у ІІ пол. ХVІ і в І пол. ХVІІ ст.», «Світогляд Г.С. Сковороди», «Аграрна революція 1917 року на Україні», «Ліво- бережна Україна в 1709–1723 рр.», «Суспільно-політичний рух на Україні ХІХ ст.», «Столипінська реакція на Україні», «Нариси з історії робітничого руху на Україні в ІІ пол. ХІХ ст.», «Військове 76 минуле українського народу по археологічним пам’ятникам» та інші. Робота інституту в галузі історії Вітчизняної війни полягала у підготовці збірника матеріалів і документів з історії Вітчизняної війни, двох науково-популярних статей «Сталінградська битва» і «Українська жінка у Великій Вітчизняній війні». Було в тематич- ному плані інституту і дві теми, не пов’язані з історією України – «Пам’ятники Башкирії епохи каменю і бронзи» і «Пам’ятники Башкирії епохи переселення народів»29. Переїзд до Москви влітку 1943 р. позитивно позначився на роботі інституту – з’явився до- ступ до широкого кола джерел з історії України у наукових біб- ліотеках та архівах. Належна увага в інституті приділялась підготовці наукових ка- дрів та їх професійному зростанню. У 1942 р. кандидатські ди- сертації захистили М.І. Супруненко і М.М. Ткаченко. К.Г. Гусли- стий готував до захисту докторську дисертацію, однак його зайнятість протягом 1941–1943 рр. у низці планових та позапла- нових тематичних і організаційно-редакторських робіт за дору- ченням бюро Відділу суспільних наук та Президії АН УРСР не доз волила закінчити роботу вчасно і це спонукало дирекцію ін- ституту клопотатися про перенесення терміну захисту дисертації на листопад 1943 р.30 24 січня 1943 р. дирекція інституту зверну- лася до Президії АН УРСР з проханням підтримати перед ВКВШ при РНК СРСР клопотання про надання можливості М.А. Рубачу захистити у об’єднаній вченій раді Відділу суспільних наук дисертацію «Нариси аграрної революції на Україні в 1917 р.» на ступінь доктора історичних наук, бо вчена рада Інституту історії та археології не мала такого права31. Після зміни системи оплати праці вчених секретарів академічних установ та старших науко- вих співробітників, які мають звання (лютий 1943 р.), Президія АН УРСР ухвалила, що посади вчених секретарів інститутів мо- жуть займати тільки наукові співробітники, які мають ступінь кандидата або доктора наук. У зв’язку з цим групу вчених секре- тарів академічних інститутів, в тому числі і Ф.Ю. Шерстюка, зо- бов’язали отримати науковий ступінь протягом 1943 р.32 Трохи згодом перед Президією АН було піднято питання про надання звання старшого наукового співробітника М.І. Супруненку та К.І. Стецюк (захистилася на початку 1941 р.). Загалом наприкінці 77 1943 р. з 16 старших наукових співробітників, які працювали в інституті, троє мали ступінь доктора наук (серед них члени-ко- респонденти АН УРСР М.Н. Петровський та С.В. Юшков), а 11 – ступінь кандидата наук33. Протягом всього періоду перебування АН УРСР в Уфі колек- тив інституту проводив значну позапланову науково-громадську роботу. Тільки за 1942 р. в газетах і журналах було опубліковано 36 статей на патріотичну тематику (журнали – 14, газети – 22). Активно проводилась лекторська робота в установах і організа- ціях, госпіталях, військових частинах, евакопунктах. За період з перших днів перебування в Уфі і до березня 1943 р. тільки для бійців Червоної Армії співробітниками відділу історії В.А. Дя- диченком, М.М. Ткаченком, Л.Д. Дмитровим, Ф.Є. Лосем, Ф.Ю. Шерстюком, К.І. Стецюк, М.Н. Петровским, М.А. Руба- чем та М.І. Супруненком було прочитано 508 лекцій, що скла- дало 87,5% всіх лекцій, прочитаних за цей період співробітни- ками АН УРСР34. 1943 рік приніс в Академію наук УРСР надію на скоре повер- нення додому. 9 травня 1943 р. вийшла постанова РНК СРСР, а 31 травня – постанова РНК УРСР про реевакуацію Академії наук УРСР з Уфи до Москви35. За постановами переїзд мав відбутися до 1 липня 1943 р., тому в АН УРСР створено комісію у складі О.В. Палладіна, Б.Д. Грозіна та М.І. Супруненка для визначення установ та кадрового складу співробітників, які переїжджатимуть у Москву. В першу чергу визнано доцільним відправити до Мос - кви інститути історії та археології, економіки, мови і літератури, народної творчості, біохімії, Видавництво та Бібліотеку. Для пе- реїзду співробітників і первезення устаткування інститутів вирі- шено сформувати один ешелон у складі 4 м’яких, 5 твердих, 19 товарних вагонів і вагону-ресторану з тим, щоб цей ешелон курсував між Уфою і Москвою до закінчення переїзду. Началь- ником першого ешелону був призначений Л.М. Славін. Після недовгого часу перебування у Москві, не встигши на- віть повністю перебазувати туди всі свої установи, Академія наук УРСР починає готуватися до переїзду у Київ – завдяки активним наступальним діям військ Радянської Армії починається звіль- нення української території. На засіданні 6 жовтня 1943 р. Пре- 78 зидія приймає рішення про початок роботи з реевакуації на Україну36. Оскільки в цей час Київ ще був зайнятий окупаційними військами, розглядалася можливість переїзду всіх установ до Хар- кова. Зцією метою туди була відряджена загальна академічна ко- місія, згодом на початку листопада група співробітників, в т.ч. М.Н. Петровський як уповноважений Президії АН, для підготу- вання умов розміщення у Харкові установ Відділу суспільних наук. Для участі в роботах, пов’язаних з відбудовою народного господарства і культурно-освітніх закладів на Україні до Харкова була викликана ціла низка співробітників установ АН УРСР. Від Інституту історії та археології туди направлено Ф.Є. Лося (керів- ник групи), В.А. Дядиченка, Ф.О. Ястребова, К.Г. Гуслистого, М.А. Рубача, М.М. Ткаченка та П.К. Стояна37. Після звільнення Києва план перебазування до Харкова було відкинуто. У січні 1944 р. до Києва з конкретними завданнями щодо створення не- обхідних для переїзду умов від’їздить група співробітників АН під керівництвом академіка М.В. Птухи. Серед її завдань – підго- товка робочих та житлових приміщень, вирішення питання про розміщення інститутів, які раніше не розташовувалися у Києві, складання угод з відповідними ремонтними організаціями про ре- монт всіх службових та житлових приміщень, які належали до війни Академії, придбання меблів для квартир співробітників, орга нізація їдальні тощо. До складу групи увійшли М.М. Граціан - ський, С.В. Русаков, О.О. Вопілкін, М.Н. Данилевич, Н.О. Воро- нова, С.Т. Мазур, Р.П. Говорова, І.О. Дрига, М.Ф. Гулий, В.П. Комі - саренко, Л.П. Калениченко, М.М. Клюшников, І.О. Неймарк, В.С. Ільїн, Д.В. Гак, І.Н. Романенко, В.М. Примак, В.А. Дяди- ченко, В.Д. Мельниченко, В.П. Попов. У лютому-березні відряд- ження до Києва отримав і М.Н. Петровський38. 6 лютого 1944 р. вийшла спільна постанова РНК УРСР та ЦК КП(б)У про реевакуацію АН УРСР до Києва39. Переїзд мав від- бутися впродовж місяця – від 15 березня до 15 квітня 1944 р. В першу чергу (з 15 до 20 березня) до Києва мали переїхати Пре- зидія, інститути Відділу суспільних наук, Інститут геологічних наук та частина апарату Управління справами, в другу чергу (з 1 до 5 квітня ) – інститути Відділу технічних наук та Відділу біологічних наук, Інститут клінічної фізіології та Інститут фізики 79 і математики, в третю чергу (з 10 до 15 квітня) – інститути Відділу фізико-хімічних та математичних наук, Інститут біохімії, Видав- ництво, склад, Бібліотека і решта апарату Президії і Управління справами. Окремо в першій половині квітня організовувався пе- реїзд Інституту електрозварювання з Нижнього Тагілу та уфим- ської групи співробітників АН. Начальником першого ешелону, що переїжджав до Києва призначили А.Я. Радченка. Київ зустрів перших співробітників Академії наук руїнами. Тому найперше довелось вирішувати проблему компактного роз- міщення установ. Розподіл вільних приміщень відбувався ще під час перебування АН УРСР у Москві – в першій декаді березня 1944 р. український уряд запропонував АН УРСР декілька бу- динків на вулицях Короленка (нинішня Володимирська), Чуд- новського (тепер Терещенківська), Чкалова та на бульварі Шев- ченка. Всі установи Відділу суспільних наук мали розташуваться у будинку по вул. Чудновського, 2 і на третьому поверсі будинку по бульвару Шевченка, 1440. Академія прийняла активну участь в обговоренні пропозицій до плану капітальної відбудови Хреща- тика і звернулася до РНК УРСР з проханням передбачити зведення на Хрещатику будинків для Музею Української РСР, Бібліотеки та інститутів Відділу суспільних наук АН УРСР41. Влітку 1944 р. реевакуація установ АН УРСР закінчилася і вони відновили свою діяльність у Києві. Інститут історії та ар- хеології було розділено на дві самостійні установи – Інститут ар- хеології та Інститут історії України (директор – М.Н. Петровсь- кий). 14 липня 1944 р. затверджено структуру Інституту історії України у складі чотирьох відділів – історії феодалізму, історії ка- піталізму, історії радянського періоду та відділу археографії і штати у кількості 33 одиниці, з яких наукових співробітників – 23 посади, лаборантів – 1 посада, адміністративно-технічного персоналу – 9 посад42. Завідуючих відділами М.Н. Петровського (очолив відділ археографії), К.Г. Гуслистого (очолив відділ істо- рії феодалізму), М.А. Рубача (очолив відділ історії радянського періоду) та Ф.Є. Лося (очолив відділ історії капіталізму) затверд- жують на посадах дещо пізніше. Постанова РНК УРСР від 17 липня 1944 р. «Про структуру Академії наук УРСР» остаточно закріпила розподіл установ АН УРСР та їх штатні розписи43. 80 У серпні 1944 р. розпочинається підготовча робота з віднов- лення діяльності львівських відділів академічних установ. Для вивчення ситуації створено і направлено до Львова бригаду спів- робітників під керівництвом члена-кореспондента П.А. Власюка, який їде туди як уповноважений Президії. Роботу відділів від- новлено постановою Президії АН УРСР від 8 вересня 1944 р.; нею ж затверджено їхні штатні розписи44. На цей час у відділах вже працювала низка місцевих співробітників, запрошених П.А. Власюком, який мав відповідні повноваження від Президії. Переважно це керівники тих чи інших структурних підрозділів. Серед них і І.П. Крип’якевич, який очолив львівський відділ Інституту історії України45. Кадрове питання стояло дуже серьоз - но. Всі працюючі співробітники АН УРСР, що перебували на оку- пованій території, проходили декілька ступенів перевірок при зарахуванні на роботу, до 1 вересня 1944 р. мали в обов’язковому порядку подати звіти про свою роботу на окупованій території. Попри такі складні обставини, до кінця року у відділі працювало вже шість співробітників (до війни – 9). Наукова тематика дослід - жень була пов’язана з західними областями, лише І.П. Крип’я ке- вич повернувся до опрацювання теми Хмельниччини. З появою у відділі М.М. Кордуби запланована робота над складанням і під- готовкою до друку бібліографії української історіографії. В по- дальші плани включено роботи з дослідження історії Буковини й Закарпаття46. Львівські співробітники мали ще один клопіт – нау- кові ступені і вчені звання так званого «західного зразка». В січня 1945 р. приймається рішення про проведення переатестації нау- кових співробітників львівських установ АН. Робиться це з под- війною метою – з одного боку отримати важіль впливу на «неблагонадійних», з іншого – дорівняти ступінь постачання про- дуктами та промисловими товарами цих категорій працівників до кандидатів та докторів наук, які отримували додаткові іменні про- дуктові пайки47. У 1945 р. співпало декілька подій: прийнято постанови РНК УРСР та ЦК КП(б)У про перетворення Львова на великий про- мисловий центр, закінчила роботу академічна комісія з перевірки стану львівських відділів і рекомендувала змінити структуру цих установ, працівники установ Львова звернулися до Президії з 81 проханням організувати у місті філіал АН УРСР. Все це спону- кало Президію до кроків щодо значного збільшення представ- ництва установ АН УРСР у Львові. Прийнято рішення значно розширити роботу відділів Інституту геологічних наук, організо- вуються відділи інститутів математики та ботаніки. Відділи ж установ суспільних наук вирішено об’єднати в один Інститут суспільних наук на чолі з директором академіком Ф.М. Колессою. З огляду на тяжкий стан здоров’я вченого тимчасове виконання обов’язків директора інституту доручити члену-кореспонденту С. І. Маслову; заступником директора призначити Д.Д. Копицю, а вченим секретарем – кандидата історичних наук П.А. Лаврова. До штатів новоутвореного інституту додатково по відділу історії зарахувати на роботу наукових співробітників В.Т. Горбатюка, І.І. Білякевича та Л.А. Коваленка48. Із усіх означених рішень невті- леним в життя залишилося тільки одне – Інститут суспільних наук був створений у Львові тільки у 1951 р. Фактично до середини 1945 р. всі трансформації структури Ін- ституту історії України АН УРСР, пов’язані з евакуацією і реева- куацією, були закінчені. Інститут зміг зберегти провідний склад наукових співробітників, не зважаючи на складний час підготу- вати молодих наукові кадри і успішно відновити роботу інституту у Києві та його відділу у Львові. 1 Історія Національної академії наук України (1938–1941) : Доку- менти і матеріали. – К., 2003. – С. 351–365. 2 Інститут історії України НАН України. 1936–2006. – К.: Інститут історії України НАН України, 2006. – С. 12. 3 Там само. – С. 700–701. 4 Інститут архівознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі – ІА НБУВ), ф. 268, оп. 6, спр. 6, арк. 3, 6. 5 Там само, арк. 10, 31. 6 Там само, арк. 16. 7 Національна академія наук України (1941–1945) : Частина 1. До- кументи і матеріали. – К. 2007. – С. 87–88. 82 8 ІА НБУВ, ф. 268, оп. 6, спр. 6, арк. 29. 9 Інститут історії України НАН України. 1936–2006. – К.: Інститут історії України НАН України, 2006. – С. 14. 10 ІА НБУВ, ф. 268, оп. 6, спр. 6, арк. 45. 11 Там само, арк. 95. 12 Там само, арк. 109. 13 Там само, арк. 75, 101. 14 Там само, спр. 7, арк. 40. 15 Там само, спр. 116, арк. 1–2. 16 Національна академія наук України (1941–1945) : Частина 1. До- кументи і матеріали. – К. 2007. – С. 179. 17 ІА НБУВ, ф. 268, оп. 6, спр. 7, арк. 93, 172. 18 Національна академія наук України (1941–1945) : Частина 1. До- кументи і матеріали. – К. 2007. – С. 131–132. 19 Там само, арк. 192–193, 199–200. 20 ІА НБУВ, ф. 268, оп. 6, спр. 8, арк. 9. 21 Там само, спр. 7, арк. 207, 235–236. 22 Там само, спр. 8, арк. 33–34, 150. 23 Там само, арк. 87. 24 Там само, спр. 7, арк. 83, 94, 138, 176. 25 Там само, спр. 8, арк. 176. 26 Там само, спр. 7, арк. 45. 27 Національна академія наук України (1941–1945) : Частина 1. До- кументи і матеріали. – К. 2007. – С. 164. 28 ІА НБУВ, ф. 268, оп. 6, спр. 8, арк. 103. 29 Там само. – С. 238. 30 Докторську дисертацію «Питання історії України та етнічного розвитку українського народу (період феодалізму)» К.Г. Гуслистий за- хистив тільки у 1963 р. вже будучи співробітником Інституту мистец- твознавства, фольклору та етнографії. 31 ІА НБУВ, ф. 268, оп. 6, спр. 9, арк. 36–37. 83 32 Дисертацію «Нариси з історії промисловості України у 70–80-х рр. ХІХ ст.» на здобуття ступеня кандидата наук Ф.Ю. Шерстюк захи- стив у 1947 р. 33 Національна академія наук України (1941–1945) : Частина 1. До- кументи і матеріали. – К. 2007. – С. 239. 34 Там само. – С. 200. 35 Там само. – С. 214–216. 36 ІА НБУВ, ф. 268, оп. 6, спр. 9, арк. 212–213. 37 Там само, арк. 221. 38 Там само, спр. 10, арк. 15, 29. 39 Там само, арк. 35–37. 40 Там само, арк. 58. 41 Там само, арк. 76. 42 Там само, арк. 108, 122. 43 Там само, арк. 146. 44 Там само, арк. 254–256. 45 Там само, арк. 256. 46 Національна академія наук України (1941–1945) : Частина 1. До- кументи і матеріали. – К. 2007. – С. 340. 47 ІА НБУВ, ф. 268, оп. 6, спр. 11, арк. 7. 48 Там само, арк. 119. 84

Доля Інституту історії України через призму загальної історії АН УРСР у 1941–1945 рр.: трансформація структури, зміна науково-дослідних пріоритетів, кадри

Institution

Ähnliche Einträge