Зачистка ідеологічної території напередодні заснування Інституту історії АН УРСР. Д.І.Багалій і більшовицька репресивна машина в останні роки життя

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Стариков, Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2012
Schriftenreihe:	Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:	Академічні й неакадемічні історики
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40035
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Зачистка ідеологічної території напередодні заснування Інституту історії АН УРСР. Д.І.Багалій і більшовицька репресивна машина в останні роки життя / Г. Стариков // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 665-680. — Бібліогр.: 68 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40035
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-400352013-01-08T12:12:54Z Зачистка ідеологічної території напередодні заснування Інституту історії АН УРСР. Д.І.Багалій і більшовицька репресивна машина в останні роки життя Стариков, Г. Академічні й неакадемічні історики 2012 Article Зачистка ідеологічної території напередодні заснування Інституту історії АН УРСР. Д.І.Багалій і більшовицька репресивна машина в останні роки життя / Г. Стариков // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 665-680. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40035 uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Академічні й неакадемічні історики Академічні й неакадемічні історики
spellingShingle	Академічні й неакадемічні історики Академічні й неакадемічні історики Стариков, Г. Зачистка ідеологічної території напередодні заснування Інституту історії АН УРСР. Д.І.Багалій і більшовицька репресивна машина в останні роки життя Історіографічні дослідження в Україні
format	Article
author	Стариков, Г.
author_facet	Стариков, Г.
author_sort	Стариков, Г.
title	Зачистка ідеологічної території напередодні заснування Інституту історії АН УРСР. Д.І.Багалій і більшовицька репресивна машина в останні роки життя
title_short	Зачистка ідеологічної території напередодні заснування Інституту історії АН УРСР. Д.І.Багалій і більшовицька репресивна машина в останні роки життя
title_full	Зачистка ідеологічної території напередодні заснування Інституту історії АН УРСР. Д.І.Багалій і більшовицька репресивна машина в останні роки життя
title_fullStr	Зачистка ідеологічної території напередодні заснування Інституту історії АН УРСР. Д.І.Багалій і більшовицька репресивна машина в останні роки життя
title_full_unstemmed	Зачистка ідеологічної території напередодні заснування Інституту історії АН УРСР. Д.І.Багалій і більшовицька репресивна машина в останні роки життя
title_sort	зачистка ідеологічної території напередодні заснування інституту історії ан урср. д.і.багалій і більшовицька репресивна машина в останні роки життя
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Академічні й неакадемічні історики
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40035
citation_txt	Зачистка ідеологічної території напередодні заснування Інституту історії АН УРСР. Д.І.Багалій і більшовицька репресивна машина в останні роки життя / Г. Стариков // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 665-680. — Бібліогр.: 68 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT starikovg začistkaídeologíčnoíteritoríínaperedodnízasnuvannâínstitutuístorííanursrdíbagalíjíbílʹšovicʹkarepresivnamašinavostannírokižittâ
first_indexed	2025-07-03T22:04:17Z
last_indexed	2025-07-03T22:04:17Z
_version_	1836665020940812288
fulltext	Григорій Стариков зачистка ІдеологІчної територІї напередоднІ заснування Інституту ІсторІї ан урср. д.І. багалІй І бІльшовицька репресивна машина в останнІ роки Життя Взаємини Дмитра Івановича Багалія (1857-1932) з радянською владою отримали детальне висвітлення у працях відомого україн- ського історика В.В. Кравченка1. Проте останні роки життя вче- ного представлено недостатньо повно. Архівні матеріали (голов- ним чином, епістолярій Д.І. Багалія) дозволяє пролити додаткове світло на ці стосунки. Обережно зустрівши встановлення влади рад2, Д.І. Багалій дуже швидко активно включився у процес розбудови нового ладу. Його, як і багатьох інших українських науковців, не міг не під- купити курс на українізацію3. Вчений, скоріш за все, більше ті- шився з можливості вільно працювати на користь України, ніж повірив у більшовицьку ідеологію4. Д.І. Багалій намагався діяти у звичний для себе спосіб: використовував потрібну режиму ри- торику, декларував свою лояльність, але при цьому намагався провадити у життя українські інтереси. З радянською владою це працювало до певного часу. Поступово почала намічатися зміна політики і зазвучали перші тревожні дзвоники. Один з них про- лунав по лінії Херсонського бюро Секції наукових робітників Д.І. Багалій, як голова Центрального бюро, отримав лист, у якому його просили позитивно вплинути на долю професора Херсон- ського Інституту народної освіти (далі ІНО) Д.А. Зінчука. Остан- ній здобув освіту у Петербурзькій Духовній Академії та на істо- рико-філологічному факультеті Петербурзького університету. З 1907 р. став доцентом і почав читати лекції у Петербурзькій Духовній Академії, звідки у 1919 р. перейшов до Херсонського ІНО. Наукові зацікавлення, на той час вже професора, становили 665 історія його рідної землі – Холмщини та єгиптологія, а вільне во- лодіння англійською та німецькою мовами дозволяли йому слід- кувати за зарубіжною історіографією. Не маючи власної родини, він все життя присвятив суто науковій роботі, відмовляючись від позаінститутських заробітків. І ось проти Д.А. Зінчука було роз- почато кампанію за зняття його із посади, що для нього означало позбавлення засобів до прожиття. Головними звинуваченнями проти нього висувались відвідування церкви (релігійність) та ідеологічна невитриманість у «марксистському напрямі» курсу історії класової боротьби. Ця подія викликала значні хвилювання серед викладачів, і навіть почало лунати запитання: «А чия черга за Зінчуком?»5. М.Є. Слабченко зі свого боку повідомляв Д.І. Багалію, що проти нього теж висунули цілий ряд звинувачень, зокрема з при- воду того, що він, нібито під впливом М.С. Грушевського, не поїхав до Москви на Першу всесоюзну конференцію істориків- марксистів, не сприйняв ініціативу Одеського ІНО приєднатися до ухвали Президії ВУАН щодо С.О. Єфремова, не був присутнім у Харкові під час надання докторського ступеню М.І. Яворсь- кому. Вченому закидали навіть відмову річної давнини висту- пити у п’ятницю на великодньому тижні та викладати на вчи- тельських курсах. У кінцевому підсумку адміністрація заявила: «сопоставляя все означенные факты, мы получаем, т[ак] ск[азать], комплекс, свидетельствующий, что Вы не с нами» і по- чала пошук кандидатур на заміщення посади М.Є. Слабченка. Останній був непевен чи вдасться йому залишитись в ІНО до кінця 1929 р.6. Згаданий вище московський з’їзд істориків-марксистів (гру- день 1928 – січень 1929 р.) особливо відзначився своїм негатив- ним ставленням до української історичної науки. На ньому голова української делегації – М.І. Яворський виступив із допо- віддю «Про сучасні антимарксистські течії в українській істо- ричній науці», у якій оголосив економічний матеріалізм, націо- нал-марксизм, етнографізм ворожими марксизму і боротьбу з ними назвав головним завданням історика. Але, за іронією долі, у виступі П.О. Горіна він сам був звинувачений у пропагуванні немарксистських поглядів на історію України. Більше того, під впливом промови М.М. Покровського, з’їзд, не зважаючи на 666 членство у КП(б)У та Товаристві істориків-марксистів, затавру- вав без винятків всю українську історичну науку як «націоналі- стичну», а її представників – «націонал-шовіністами»7. З’їзд ви- кликав у Д.І. Багалія значне занепокоєння, якого він не міг приховати8. На Україні тим часом почалась боротьба з «яворщиною». М.І. Яворського оголосили «ідеологічним шкідником», виклю- чили з усіх організацій, при цьому звинувативши у навмисному розвалюванні їх роботи. У середині 1930 р. він переїхав до Ле- нінграду9. Характерно, що у цей непростий для нього час, М.І. Яворський шукав моральної та матеріальної підтримки саме у Д.І. Багалія. Збереглось 5 його листів. Д.І. Багалій, не дивлячись на свою звичайну обережність, принаймні один раз листовно від- повів і, більше того, не відмовив у проханні позичити 200 крб.10 В останньому листі від 22 квітня 1930 р. М.І. Яворський пові- домляв, що з нього зняли звинувачення і за два-три роки обіцяли поновити членство у партії11. Але майже за рік його заарештували і відправили на Соловки12. Д.І. Багалій не міг не відчувати, що ситуація починає ставати дедалі непередбачуваною та загрозливою і для нього самого. В.В. Кравченко слушно зауважив, що приблизно з 1930 р. «кільце навколо Багалія поступово, але неухильно звужувалося. У радян- ській пресі вже розпочиналася кампанія критики, спрямована персонально проти нього»13. Головним об’єктом критики пред- ставників «партійної науки», хоч і продовжував залишатися М.С. Грушевський, але прізвище Д.І. Багалія почало згадуватися поруч з його14. За декілька років перед цим у великій статті з на- годи ювілею М.С. Грушевського15, яка потім з невеликими скоро- ченнями була включена і до «Історіографічного вступу» до «Нарису історії України на соціально-економічному грунті», Д.І. Багалій заявив, що визнає його схему «за правильну щодо української історії; вона правильна і з теоретичного, і з практич- ного боку, бо український народ жив історичним життям протягом більш ніж тисячоліття...»16. У цих працях вчений подав аналіз тільки наукової діяльності М.С. Грушевського, ухилившись від оцінки політичної, для якої, на його думку, «ще не настав час»17. Така позиція Д.І. Багалія була піддана нищівній критиці у рецен- зії Ф. Ястребова18, а трохи згодом Т.Т. Скубицького. Останній 667 прямо вказав, що значну загрозу для позицій істориків-маркси- стів становить «довольно влиятельная и до сих пор слабо разо- блаченная» група псевдомарксистів у складі Д.І. Багалія, О.П. Ог- лоблина, М.І. Яворського, О.Ю. Гермайзе, М.Є. Слабченка19. На цей час Д.І. Багалій вже мав досвід полеміки з істориками- марксистами. Але якщо дискусія з М.І. Яворським, хоч і була по- збавлена толерантності з боку останнього, все-таки мала ознаки науковості20. Ф. Ястребов і Т.Т. Скубицький фактично виставили Д.І. Багалію ультиматум з боку влади, зажадавши його перетво- рення на ідеологічного бійця, який має дати «класову» оцінку нау- ковим працям і суспільним поглядам вже не тільки М.С. Гру- шевського, а й В.Б. Антоновича, М.Ф. Владимирського-Буданова, І.В. Лучицького, В.С. Іконникова, М.П. Василенка, М.Є. Слаб- ченка, О.Ю. Гермайзе та ін.21 При цьому думка самого Д.І. Бага- лія була режиму вже не цікава: його відповідь Т.Т. Скубицькому, редагований М.М. Покровським «Історик-марксист» відмовився друкувати (вона побачила світ тільки у 1990 р.), хоч у ній він і за- певняв, що історіософічну концепцію М.С. Грушевського він рі- шуче не сприймає і багато зробив для викриття т.зв. «яворщини» та «шкідницької, контрреволюційної» діяльності істориків М.Є. і Т.М. Слабченків, О.Ю. Гермайзе і С.О. Єфремова22. Згадані вище статті фактично являли собою ідеологічну під- тримку наступу радянської влади на українську науку. Звинува- чення щодо Академії наук, висловлені у цих публікаціях, мали ціл- ком конкретні наслідки: того ж року ВУАН зазнала перевірки і чистки кадрів. Н.Д. Полонська-Василенко повідомляла Д.І. Бага- лію, що з Академії станом на 12 серпня 1930 р. «вичищені» 27 осіб, 12 з яких – з Історико-Філологічного Відділу. Серед них, зокрема, були: дружина В.Б. Антоновича – К.М. Мельник-Анто- нович та члени родини М.С. Грушевського – О.О. Грушевська, Г.С. Шамрай23. Працівники, звільнені таким чином, не мали права на пенсійне забезпечення ані за віком, ані за вислугою років і фактично по- збавлялися владою засобів до прожиття. У листі до Д.І. Багалія К.М. Мельник-Антонович зазначала: «Доведеться може піти за прикладом Щербаковського24, бо мені без пенсії нічим жити, а подавати запоганеного документа теж не можна так само, як і зоставляти його після себе і на мені буде за те вічний сором»25. 668 1931 року О.П. Оглоблин змушений був пережити арешт (йому висунули звинувачення – «протаскування українського націона- лізму в наукову роботу», але звільнили за нестачею доказів)26 та принизливу процедуру «дискусії» з приводу його праць, яка від- булась 27-28 травня 1931 р. за ініціативи Київського філіалу То- вариства істориків-марксистів. Н.Д. Полонська-Василенко була там присутня і написала Д.І. Багалію лист, у якому детально опи- сала побачене: «Останній день – 28, публіки було дуже мало, вза- галі її було мало і тому було в актовім залі погано чутно. Висту- пали студент, студентка, Кокошко, Баранович (той поклав на нього всю відповідальність за нашу комісію27: брак соцзмагання, шефства, ударництва тощо); сам О.П. [Оглоблин] – який визнав в значній мірі свої хиби, [зокрема] рецензії на Слабченка та Яворсь- кого, і, як кажуть, цей виступ відбився добре на наслідках. На- ступними виступали Загрецький та Скубицький. Той, між іншим, закидав, що він цитує Фельдмана, який є член товариства, на чолі якого, як почесний голова, стоїть Пілсудський»28. Результатом обговорення стала резолюція, у якій праці О.П. Оглоблина визнавались немарксистськими і він виключався з лав істориків-марксистів, але права працювати в Академії наук та викладати не позбавлявся. При цьому з обуренням відмічався виступ К.Є. Антиповича, який став на захист свого вчителя29. Всі ці події викликали у Д.І. Багалія страх за власну долю. Він нещиро писав О.П. Оглоблину, що не знає наслідків «дискусії» про його праці (хоч прекрасно знав про них із листа Н.Д. Полон- ської-Василенко) і повідомляв його про звільнення з Харківського Інституту історії української культури, пояснюючи цей крок спо- чатку запровадженням колективної роботи, через що зі складу співробітників Інституту випадали усі не харків’яни30, а потім – нестачею посад наукових співробітників для аспірантів, які за- вершили навчання31. Д.І. Багалію було дуже незручно написати О.П. Оглоблину про це рішення. Він спочатку просив Н.Д. Полонську-Василенко повідомити свого колегу, мотивуючи це тим, що сам цього зро- бити не може, оскільки не знає його адреси32. Потім Д.І. Багалій знов згадав про постанову Інституту вже у спільному листі до Н.Д. Полонської-Василенко та О.П. Оглоблина: «Шановний Олександр Петрович! Вже в попередньому листі я прохав 669 Нат[алю] Дм[итровну] переказати Вам неприємну для Вас по- станову нашого Інститута, що він взагалі вирішив не вводити в члени і співробітники тих, хто проживає за межами Харкова. Це викликано пляновою роботою членів Інститута, що можуть фак- тично вести лише ті, хто проживає в Х[аркові]. На цій підставі принциповій, а не персональній президія одхилила і Вашу про- позицію про поновлення Вас членом Інститута, як і В.О. Рома- новського»33 і лише після цього повідомив останнього особи- стим листом34. Д.І. Багалій декілька років виступав з численними заявами та деклараціями на підтримку радянської влади, виголошував про- мови, у яких вимагав нещадної кари «контрреволюціонерам» (процес СВУ), засуджував «пригноблення трудящих мас» Захід- ної України, викривав діячів української «контрреволюційної» еміграції тощо35. В.І. Вернадський дивувався у листі до А.Ю. Кримського: «Господи Боже мой, что он говорит и что он пишет, как он откровенно сжигает то, чему так пылко и открыто недавно поклонялся!»36. С.О. Єфремов у щоденнику висловився ще більш категорично: «...краще загинути, ніж здобувати ласки шляхами Багалієвими»37. Не дивлячись на всю цю діяльність, Д.І. Багалій змушений паралельно розпочати і кампанію самокритики. З 23 листопада по 1 грудня 1931 р. проходила остання сесія ВУАН, на якій він був присутній. На ній Д.І. Багалій виступив із критикою своєї ро- боти як голови не так давно створенної Комісії із вивчення соці- ально-економічної історії України XVIII-XIX ст.38 Зберігся також уривок його листа до редакції часопису «Комуніст», у якому заз- начається, що на Харківській науково-дослідній кафедрі історії української культури в порядку «критики і самокритики» розгля- нуто 10-й том її збірника праць. Як редактор тому Д.І. Багалій взяв на себе усю відповідальність за його «ідеологічні хиби і не- доліки» і визнавав, що «не засвоєно значною частиною членів ка- тедри чіткої марксо-ленінської методології»39. 1932 р. розпочався для ВУАН із перевірки праць українських філософів на предмет наявності у них троцькізму. Прихильни- ками ідей Л.Д. Троцького визнали О.І. Загорулька, І.І. Врону, Я. Розанова, які працювали у Комісії філософсько-соціологічній при Кафедрі марксизму-ленінізму Академії наук. Разом з ними до 670 групи «троцькістів» потрапив і секретар ІІ Відділу О.М. Ками- шан40. Згодом ці науковці були репресовані. Звістка Н.Д. Полонської-Василенко про виявлення в Академії «троцькістів» не могла не викликати у Д.І. Багалія побоюваннь, що незабаром можуть так само засудити і його праці і спонукала прискорено готуватися до прилюдного каяття. У своєму записнику ще за грудень місяць 1931 р. під числами 21, 22, 23 та 24 він записав: «складати допов[ідь] про себе», над чим і працював до 28 січня 1932 р., дня коли захворів на грип41. За цей час Д.І. Багалієм було написано 4 самокритичних нариси, які мали засвідчити визнання ним потреби стати «войовничим матеріалістом, боротись за партійність в історичній науці…, не- примиренно поставившись до свого минулого об’єктивізму»42. Якщо раніше це йому заважав зробити «спокійний темперамент», то тепер він обіцяв «викривати і засуджувати не лише свої старі праці з буржуазною ідеологією, виправляючи їхню хибну мето- дологію, а й чужі праці в галузі української історії»43. Своїми «ве- ликими хибами» вчений визнав схвальний відгук на «Огляд української історіографії» Д.І. Дорошенка, недостатню «ідеоло- гічну» характеристику В.Б. Антоновича, відсутність критики М.С. Грушевського44. Якщо раніше Д.І. Багалій говорив, що оці- нювати ідеологію останнього «не на часі», то тепер зазначав, що «не мав на це часу»45. Крім цього, він також всіляко намагався відхреститися і від своїх слів про визнання схеми, покладеної в основу «Історії України-Руси», стверджуючи, що «мав на увазі Київський початок історії України, а не його концепцію, якої я зовсім не визнаю»46. Жорсткій критиці піддав Д.І. Багалій навіть свої студентські роки, коли В.Ф. Симиренко пообіцяв давати 250 крб. на місяць на «Читанки», які готували студентські гуртки («коши»): «не по- ставилися негативно до того, що ця допомога йде од представ- ника кляси визискувачів»47. Змушений він також був згадати і про прикрий для нього випадок з рецензією І.А. Лінниченка на його магістерське дослідження48, цілком прийняти критику свого опонента і загалом визнати свою роботу «для нашого часу непотрібною»49. У кінцевому підсумку Д.І. Багалій дійшов нещадного присуду, що «свою хибну в цілому буржуазну ідео- логію і методологію, що її треба розглядати на сьогодні, як шкід- 671 ливу, антимарксивську, антиленінську й об’єктивно антипроле- тарську»50. За домовленістю із заступником наркома освіти УСРР Є.Ф. Гір - чаком самокритичний виступ Д.І. Багалія мав відбутися у Хар- кові у лютому 1932 р.51 Але 9 лютого вчений помер від усклад- нень, спричинених хворобою. Характерним для самокритичних виступів і писань Д.І. Бага- лія було те, що він практично не зробив того, чого від нього ви- магали, а тільки обіцяв це у перспективі. Тому важко сказати, чи здобував вчений такими своїми діями відстрочку, чи навпаки – лише прискорював трагічний фінал у вигляді сфабрикованої НКВС справи, але навряд чи б його оминула ця «гірка чаша». Не- дарма О.П. Оглоблин назвав смерть Д.І. Багалія «символічно- своєчасною»52. Очевидно, що він мав усі підстави так вважати. С.О. Єфремов занотував у своєму щоденнику один з перших відомих доносів на вченого ще у 1926 р.: «Запитали просто – чому Академія форсує цей ювілей «чорносотенця», «члена Державної Ради» і мало не ворога радянської влади?»53. Але тоді ця справа виглядала як якесь непорозуміння. Вже після смерті Д.І. Багалію судилося стати фігурантом декількох справ. Прізвище померлого історика неоднаразово згадувалося на допитах Д.П. Гордієвим. Зокрема він свідчив наступне: «В 1925 г. я из Тифлиса проездом в Ленинград заехал в Харьков, где встретился со своими бывшими профессорами и товарищами по научной работе: академиками Багалеем и Бузе- скулом, профессорами Гольдиным, Билецким, академиком Ни- коль ским, профессором Таранущенко, своими соучениками Никольской, Берладиной и др. В Харькове я столкнулся с рез- кими антисоветсткими настроениями, недовольством положе- нием научных работников, борьбой за сохранение старых кадров. Это произвело на меня большое впечатление и еще более уси- лило мои антисоветсткие настроения. Багалей с первой же встречи начал меня обрабатывать и убеждать остаться в Харь- кове для совместной борьбы «за сохранение кадров и науки». Я договорился с ним о том, что буду работать в Харькове перио- дически и с тех пор начал регулярно приезжать из Тифлиса 3-4 раза в год, оставаясь в Харькове на месяц-два. За время своих наездов в Харьков я сталкивался с рядом лиц, политические 672 мировозрения которых шли в разрез с политикой Советсткой Власти. Я постепенно из бесед с этими лицами, и особенно, из бесед с академиком Багалеем выяснил, что в Харькове суще- ствует ряд политических группировок научных работников, ко- торые ведут антисоветскую работу»54. Колега Д.П. Гордієва В.В. Дубровський55 теж зазначав: «…В укра инский к[онтр] р[еволюционный] блок до 1928-1929 г. входили группы: украинская федералистическая, руководимая академиком Багалием, украинская буржуазно-демократическая, руководимая М. Грушевским в Киеве с примыкавшей к ней груп- пой Перетца в Ленинграде, украинская национал-фашистская группа, руководимая Шумским, Яворским, Максимовичем и Ко- ником, которая в свою очередь смыкалась с группой Васильева- Турянского в Западной Украине»56. Таким чином, існувала реальна загроза того, що Д.І. Багалій може бути зарахований до «класових ворогів», «буржуазних на- ціоналістів» чи «прихованих контрреволюціонерів». В свою чергу, це не могло не викликати занепокоєння у його колег. Тому навколо наукової спадщини померлого історика розгорнулися своєрідні «ідейні баталії». О.П. Оглоблин і Н.Д. Полонська-Ва- силенка двічі (1932 р. і 1933 р.) зверталися до Президії ІІ Відділу з проектом вшанування пам’яті Д.І. Багалія, який передбачав ви- дання творів покійного, надання Комісії його імені, влаштування кабінету у Музеї діячів культури та встановлення меморіальної дошки на будинку, у якому він жив у студентські роки (Теат- ральна, 3)57. Перелічені заходи мали на меті закріпити за Д.І. Ба- галієм статус радянського вченого. У цій ситуації першочергового значення набувало ідеологічне редагування творів покійного істо- рика, яке яскраво відбилося у фрагментах «Нарисів української історіографії за доби февдалізму й доби капіталістичної»58. Працюючи над доповненням та переробкою розкритикованого «Історіографічного вступу» до «Нарису історії України на соці- ально-економічному грунті» (1928 р.), Д.І. Багалій суттєво збіль- шив обсяг дослідження, дещо змінив структуру, переглянув деякі висновки та формулювання. Так, в процесі роботи з’явилася нова монографія, яка через швидку смерть історика лишилася неза- вершеною59. Підготувати її до видання та здійснити редакційну роботу мав О.П. Оглоблин. Однією з найбільш характерних ідео- 673 логічних правок стала заміна «народницької ідеології»60 на «бур- жуазно-націоналістичну» і зарахування до її представників В.Б. Антоновича та М.С. Грушевського61. Слід відмітити також і той факт, що Д.І. Багалій теж намагався «притрусити марксиз- мом» свою працю, використовуючи терміни на зразок «проле- тарської частини козацтва»62. У некрологах Д.І. Багалія, написаних О.П. Оглоблиним63 та В.В. Дроздовським64, підкреслювалася його лояльність до біль- шовицької влади та наголошувалося на важливому значенні до- робку історика для марксистської науки. Ці спроби мало в чому змогли пом’якшити сумні наслідки: вченого офіційно не засудили, але чимало його колег було репресовано, створені ним установи ліквідували. В.В. Кравченко влучно підсумував: «Це не врятувало його творчу спадщину радянського періоду від заборон. Частина її потрапила до горезвісних «спецхранів». Решта виявилася не- потрібною, «застарілою» або «неканонічною». Сам Багалій для радянських істориків став фігурою якщо й не ворожою, то при- наймні підозрілою, щодо якої ліпше було перестрахуватися»65. Ім’я та праці Д.І. Багалія на кілька десятиліть поринуло у забуття. За ці роки робилися поодинокі спроби як реабілітувати його по- гляди66, так і затаврувати як синтез українського націоналізму з монархічними концепціями російських істориків67. В.В. Крав- ченко згадує, що навіть в кінці 1970-х – на початку 1980-х рр. творчий доробок Д.І. Багалія не належав до «актуальних» про- блем радянської історіографії68. Кінець цьому поклали тільки про- цеси «перебудови» та «гласності» в СРСР, а згодом здобуття Україною незалежності. 1 Кравченко В.В. Д.И. Багалей: научная и общественно-политиче- ская деятельность / Кравченко В.В. – Х.: Изд-во «Основа» при ХГУ, 1990. – 176 с.; Кравченко В.В. Д.І. Багалій в світлі й тіні своєї «Авто- біографії» / Багалій Д.І. Автобіографія. 50 літ на сторожі української культури / [yпорядкув., вступ. ст., комент. В.В. Кравченка]. – Х.: ХГІ «НУА», 1999. (Багалій Д.І. Вибрані праці: У 6 т.). Т. 1: Автобіографія. Ювілейні матеріали. Бібліографія. – 1999. – С. 9-56; Кравченко В.В. Історик для України / Україна, імперія, Росія. Вибранні статті з модер- ної історії та історіографії. – К.: Критика, 2011. – С. 133-196. 674 2 Чотири розповіді про Дмитра Багалія / [yпоряд., переднє слово О. Багалій]. – Х.: «Видавництво САГА», 2007. – 94 с. 3 Цілком слушною видається думка Ярослава Дашкевича про те, що українізацію 1920-х рр. слід розглядати як свідому політичну прово- кацію, метою якої було виявити якомога більше прихильників україн- ської державності і в подальшому їх знищити / Ярослав Дашкевич. «Учи неложними устами сказати правду»: історична есеїстика. – К.: Темпора, 2011. – 828 с. 4 У цьому контексті вельми цікавим є також питання про те, як Д.І. Багалій насправді розумів марксизм у науковому плані. Опосеред- ковано, це видно з листа М.Є. Слабченка до нього, де чітко розводяться історики-партійці, «що отримали патент на всезнайство» та історики- марксисти. Із контексту листа випливає, що у розумінні як М.Є. Слаб- ченка, так і Д.І. Багалія, істориками-марксистами вони вважали нау- ковців, у дослідженнях яких превалювала соціально-економічна тематика (ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 46235. – Арк. 1-2). Навіть промова вченого на власному ювілеї у 1927 р. викликала у С.О. Єфремова вра- ження маневрування «між своїми справжніми симпатіями та висловом вірнопідданого почуття» (Єфремов С.О. Щоденники. 1923-1929 / [упо- ряд. О.С. Путро та ін.]. – К.: Газета «Рада», 1997. – С. 559]. 5 Лист Мирненка О. до Багалія Д.І. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 23827. – Арк. 1-5. 6 Лист Слабченка М.Є. до Багалія Д.І. від 26 лютого 1929 р. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 46248. – Арк. 1-5. 7 Касьянов Г.В. Академік М.І. Яворський: доля вченого / Г.В. Касья- нов // Український історичний журнал. – 1990. – № 8. – С. 79-80. 8 Єфремов С.О. Щоденники. 1923-1929 / [упоряд. О.С. Путро та ін.]. – К.: Газета «Рада», 1997. – С. 725. 9 Касьянов Г.В. Академік М.І. Яворський: доля вченого / Г.В. Касья- нов // Український історичний журнал. – 1990. – № 8. – С. 84. 10 Невідомі листи М.І. Яворського до Д.І. Багалія. // Схід – Захід: Історико-культурологічний збірник / [yпорядк. Кравченко В.В.]. – Х.: «Майдан», 1998. – С. 206-207. 11 Невідомі листи М.І. Яворського до Д.І. Багалія. // Схід – Захід: Історико-культурологічний збірник / [yпорядк. Кравченко В.В.]. – Х.: «Майдан», 1998. – С. 207. 12 Касьянов Г.В. Академік М.І. Яворський: доля вченого / Г.В. Касья- 675 нов // Український історичний журнал. – 1990. – № 8. – С. 85. 13 Кравченко В.В. Історик для України / Україна, імперія, Росія. Виб- ранні статті з модерної історії та історіографії. – К.: Критика, 2011. – С. 192. 14 Кокошко С. У наступ проти буржуазної історичної науки // Про- летарська правда. – 1931. – № 62. – С. 2; № 65. – С. 3; № 76. – С. 2. 15 Багалій Д. Академік М.С. Грушевський та його місце в україн- ській історіографії // Червоний шлях. – 1927. – № 1. – С. 160-217. 16 Багалій Д.І. Акад[емік] М.С. Грушевський і його місце в україн- ській історіографії / Історіографічний вступ [до «Нарису історії України на соціально-економічному ґрунті»] / Багалiй Д.I. / [yпоряд- кув., вступ. ст., комент. В.В. Кравченка]. – Х.: Золоті сторінки, 2001. (Багалій Д.І. Вибрані праці: У 6 т.). Т. 2: Джерелознавство та історіо- графія історії України. – 2001. – С. 287. 17 Багалій Д.І. Акад[емік] М.С. Грушевський і його місце в україн- ській історіографії / Історіографічний вступ [до «Нарису історії України на соціально-економічному ґрунті»] / Багалiй Д.I. / [yпоряд- кув., вступ. ст., комент. В.В. Кравченка]. – Х.: Золоті сторінки, 2001. (Багалій Д.І. Вибрані праці: У 6 т.). Т. 2: Джерелознавство та історіо- графія історії України. – 2001. – С. 280. 18 Ястребов Ф. [Рец. на кн.]: Багалій Д.І. Нарис історії України на со- ціально-економічному грунті // Прапор марксизму. – 1929 р. – № 5. – С. 167-176. 19 Скубицкий Т. Классовая борьба в украинской исторической ли- тературе / Т. Скубицкий // Историк-марксист. – 1930. – № 17. – С. 34. 20 Яворський М.І. Дещо про «критичну критику», про об’єктивну історію, та ще й про бабусину спідницю / М.І. Яворський // Червоний шлях. – 1924. – № 3. – С. 167-182; Багалій Д.І. З приводу антикритики проф. М.І. Яворського / Д.I. Багалiй // Червоний шлях. – 1924. – № 6. – С. 149-160; Яворський М. Провідні думки в розвиткові історичної науки / М. Яворський // Прапор марксизму. – 1929. – № 1. – С. 89-116. 21 Скубицкий Т. Классовая борьба в украинской исторической ли- тературе / Т. Скубицкий // Историк-марксист. – 1930. – № 17. – С. 36-37. 22 Кравченко В.В. Д.И. Багалей: научная и общественно-политиче- ская деятельность / Кравченко В.В. – Х.: Изд-во «Основа» при ХГУ, 1990. – С. 148-149. 676 23 Лист Полонської-Василенко Н.Д. до Багалія Д.І. від 12 серпня 1930 р. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 46117. – Арк. 1-2. 24 Покінчив життя самогубством. 25 Лист Мельник-Антонович К.М. до Багалія Д.І. від 31 липня 1930 р. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45526. – Арк. 1. 26 Верба І. Дмитро Багалій і Олександер Оглоблин: до історії твор- чих стосунків / І. Верба, С. Кіржаєв // Схід-Захід: Історико-культуро- логічний збірник / [yпорядн. Кравченко В.В.]. – Х.: «Майдан», 1999. – С. 269. 27 Мається на увазі Комісія із вивчення соціально-економічної істо- рії України XVIII-XIX ст., яка діяла протягом 1929-1934 рр. 28 Лист Полонської-Василенко Н.Д. до Багалія Д.І. від 30 травня 1931 р. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 46147. – Арк. 1-2. 29 Лист Полонської-Василенко Н.Д. до Багалія Д.І. від 30 травня 1931 р. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 46147. – Арк. 1-2. 30 Лист Багалія Д.І. до Полонської-Василенко Н.Д. від 7 червня 1931 р. – ЦДАМЛМ. – Ф. 542. – Оп. 1. – Спр. 107. – Арк. 29-30; Лист Багалія Д.І. до Полонської-Василенко Н.Д. влітку 1931 р. – ЦДАМЛМ. – Ф. 542. – Оп. 1. – Спр. 107. – Арк. 32-32 зв. 31 Лист Багалія Д.І. до Оглоблина О.П. липень 1931 р. – ЦДАВО – Ф. 3561 – Оп. 3 – Спр. 8 – Арк. 57. 32 Лист Багалія Д.І. до Полонської-Василенко Н.Д. влітку 1931 р. – ЦДАМЛМ. – Ф. 542. – Оп. 1. – Спр. 107. – Арк. 32-32 зв. 33 Лист Багалія Д.І. до Полонської-Василенко Н.Д. влітку 1931 р. – ЦДАМЛМ. – Ф. 542. – Оп. 1. – Спр. 107. – Арк. 33-33 зв. 34 Лист Багалія Д.І. до Оглоблина О.П. липень 1931 р. – ЦДАВО – Ф. 3561 – Оп. 3 – Спр. 8 – Арк. 57. 35 Багалій Д.І. [Самокритичний огляд наукової продукції] [з пере- дмовами співробітників Інституту української культури та упорядника О. Багалій]. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45332. – Арк. 2. 36 Епістолярна спадщина Агатангела Кримського в 2-х томах / [відп. ред. Кучмаренко В.А.]. – К., 2005. Т. 2 (1918-1941). – 2005. – С. 157. 37 Єфремов С.О. Щоденники. 1923-1929 / [упоряд. О.С. Путро та ін.]. – К.: Газета «Рада», 1997. – С. 739. 677 38 Багалій Д.І. [Самокритичний огляд наукової продукції] [з пере- дмовами співробітників Інституту української культури та упорядника О. Багалій]. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45332. – Арк. 9. 39 Лист Багалія Д.І. до редакції журналу «Комуніст», січень 1932 р. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45287. – Арк. 1. 40 Лист Полонської-Василенко Н.Д. до Багалія Д.І. від 16 січня 1932 р. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 46159. – Арк. 1-2. 41 Багалій Д.І. [Самокритичний огляд наукової продукції] [з пере- дмовами співробітників Інституту української культури та упорядника О. Багалій]. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45332. – Арк. 10. 42 Там само. Арк. 5. 43 Там само. Арк. 25. 44 Там само. Арк. 30-31. 45 Там само. Арк. 36. 46 Там само. Арк. 35. 47 Там само. Арк. 44. 48 Докладніше див.: Линниченко И.А. Сочинения П. Голубовского и Д. Багалея. Критическая оценка Ивана Линниченка / Линниченко И.А. – С.-Петербург: Типография В.С. Балашева, 1883 – 43 с.; Линниченко И.А. В. Голубовский. История Северской земли до половины XIV ст. (Сборник сочинений студентов университета св. Владимира. Вып. II). Д. Багалей. История Северской земли до половины XIV ст. (Сборник сочинений студентов университета св. Владимира. Вып. IV) / И.А. Линниченко // Журнал Министерства народного просвещения. – 1883. – Май. – Часть CCXXVII (пятое десятилетие). – С. 163-203; Голубовский П.В. История Северской земли до половины XIV ст. Димитрия Багалея. Киев. 1882 г. / П.В. Голубовский // Киевская Ста- рина. – 1882. – Т. I. – № 6. – С. 519-523; Багалей Д.И. Ответ И. Линни- ченку на критическую оценку книги «История Северской земли до пол. ХІХ стол.». Д.И. Багалея. / Багалей Д.И. – Харьков: Университетская типография, 1884. – 32 с.; Толочко О.П. Дві не зовсім академічні ди- скусії (І.А. Лінниченко, Д.І. Багалій, М.С. Грушевський) / О.П. Толочко // Український археографічний щорічник. Нова серія. Випуск 2. – Том 5. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 92-103. 49 Багалій Д.І. [Самокритичний огляд наукової продукції] [з пере- дмовами співробітників Інституту української культури та упорядника О. Багалій]. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45332. – Арк. 48. 678 50 Там само. Арк. 14. 51 Там само. Арк. 11-12. 52 Оглоблин О. Пам’яті Дмитра Багалія (1857-1932-1957). (Дмитро Іванович Багалій і українська історична наука) / O. Оглоблин // Україн- ський історик. – 1988. – № 1-4. – С. 103. 53 Єфремов С.О. Щоденники. 1923-1929 / [упоряд. О.С. Путро та ін.]. – К.: Газета «Рада», 1997. – С. 441. 54 Ця справа зберігається у Галузевому державному архіві СБ Укра - їни. Фрагменти її опубліковано: Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський: Справа «УНЦ» і осіанні роки (1931–1934. – К.: Критика, 1999. – С. 241–247. 55 Докладніше про цю справу див.: Цыганкова Э.Г. Очерк истории востоковедческих учреждений в Харькове в 20-30 гг. XX в. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Збірка наукових праць. – 2008. – № 9. – С. 5-16. 56 Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський: Справа «УНЦ» і останні роки (1931-1934). – К.: Критика, 1999. – С. 246-247. 57 Історія Національної Академії Наук України. 1929-1933. Доку- менти і матеріали / [yпоряд.: Т.В. Вересовська, В.Г. Врублевський, В.А. Кучмаренко та ін.]. – К.: Наукова думка, 1998. (Джерела з історії науки в Україні). T. 3. – 1998. – С. 285. 58 В Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вер- надського зберігається фрагмент чернетки праці Д.І. Багалія «Нариси української історіографії за доби февдалізму й доби капіталістичної» (ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45055. – Арк. 1-7). Для порівняння було взято видання цієї роботи у «Вибраних працях» Д.І. Багалія. Аркуши черне- тки співпадають зі сторінками 500-504. 59 Детальніше про цю працю див.: передмову В.В. Кравченка до ви- дання Багалій Д.І. Нариси української історіографії за доби февдалізму й доби капіталістичної / Багалій Д.І. Вибрані праці: У 6 т. – Т. 2: Дже- релознавство та історіографія історії України / yпорядкув., вступ. ст., комент. В.В. Кравченка. – Х.: Золоті сторінки, 2001. – С. 23-27; Кір- жаєв С.М. З наукової спадщини академіка Багалія // Архіви України. – 1993. – № 1-3. – С. 54-56. 60 ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45055. – Арк. 6. 679 61 Багалій Д.І. Нариси української історіографії за доби февдалізму й доби капіталістичної / Багалiй Д.I. / [упорядкув., вступ. ст., комент. В.В. Кравченка]. – Х.: Золоті сторінки, 2001. (Багалій Д.І. Вибрані праці: У 6 т.). Т. 2: Джерелознавство та історіографія історії України. – 2001. – С. 503. 62 ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45055. – Арк. 7. 63 Оглоблін О. Пам’яті акад. Д.І. Багалія (1857-1932) / O. Оглоблин // Україна. – 1932. – № 1-2. – С. 167-170. 64 Дроздовський В. Д.І. Багалій / В. Дроздовський // Труды инсти- тута славяноведения Академии Наук СССР. – Т. І. – Ленинград: Изд-во Акад. Наук СССР, 1932. – С. 402-405. 65 Кравченко В.В. Історик для України / Україна, імперія, Росія. Виб- ранні статті з модерної історії та історіографії. – К.: Критика, 2011. – С. 194. 66Бойко І.Д. До сторіччя з дня народження видатного українського історика Д.І. Багалія / І.Д. Бойко // Український історичний журнал. – 1957. – № 2. – С.105-109; Дядиченко В.А. Развитие исторической науки на Украине (1917-1963) / Дядиченко В.А., Лось Ф.Е., Сарбей В.Г. // Во- просы истории. – 1964. – № 1. – С. 6-7. 67 Очерки истории исторической науки в СССР / [под ред. М.В. Не- чкиной]. – М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1963. Т. III. – 1963. – С. 273. 68 Кравченко В.В. Передмова / Україна, імперія, Росія. Вибранні статті з модерної історії та історіографії. – К.: Критика, 2011. – С. 7. 680

Зачистка ідеологічної території напередодні заснування Інституту історії АН УРСР. Д.І.Багалій і більшовицька репресивна машина в останні роки життя

Institution

Ähnliche Einträge