В.Петров: кар’єра українського радянського академічного вченого та відносини з владою (1920-ті – 1941 рр.)
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Назва видання: | Історіографічні дослідження в Україні |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40036 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | В.Петров: кар’єра українського радянського академічного вченого та відносини з владою (1920-ті – 1941 рр.) / В. Андрєєв // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 681-712. — Бібліогр.: 142 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40036 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-400362013-01-08T12:12:50Z В.Петров: кар’єра українського радянського академічного вченого та відносини з владою (1920-ті – 1941 рр.) Андрєєв, В. Академічні й неакадемічні історики 2012 Article В.Петров: кар’єра українського радянського академічного вченого та відносини з владою (1920-ті – 1941 рр.) / В. Андрєєв // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 681-712. — Бібліогр.: 142 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40036 uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Академічні й неакадемічні історики Академічні й неакадемічні історики |
| spellingShingle |
Академічні й неакадемічні історики Академічні й неакадемічні історики Андрєєв, В. В.Петров: кар’єра українського радянського академічного вченого та відносини з владою (1920-ті – 1941 рр.) Історіографічні дослідження в Україні |
| format |
Article |
| author |
Андрєєв, В. |
| author_facet |
Андрєєв, В. |
| author_sort |
Андрєєв, В. |
| title |
В.Петров: кар’єра українського радянського академічного вченого та відносини з владою (1920-ті – 1941 рр.) |
| title_short |
В.Петров: кар’єра українського радянського академічного вченого та відносини з владою (1920-ті – 1941 рр.) |
| title_full |
В.Петров: кар’єра українського радянського академічного вченого та відносини з владою (1920-ті – 1941 рр.) |
| title_fullStr |
В.Петров: кар’єра українського радянського академічного вченого та відносини з владою (1920-ті – 1941 рр.) |
| title_full_unstemmed |
В.Петров: кар’єра українського радянського академічного вченого та відносини з владою (1920-ті – 1941 рр.) |
| title_sort |
в.петров: кар’єра українського радянського академічного вченого та відносини з владою (1920-ті – 1941 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Академічні й неакадемічні історики |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40036 |
| citation_txt |
В.Петров: кар’єра українського радянського академічного вченого та відносини з владою (1920-ті – 1941 рр.) / В. Андрєєв // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 681-712. — Бібліогр.: 142 назв. — укр. |
| series |
Історіографічні дослідження в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT andrêêvv vpetrovkarêraukraínsʹkogoradânsʹkogoakademíčnogovčenogotavídnosinizvladoû1920tí1941rr |
| first_indexed |
2025-07-03T22:04:22Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:04:22Z |
| _version_ |
1836665025847099392 |
| fulltext |
Віталій Андрєєв
в. петров: кар’єра українського
радянського академІчного вченого
та вІдносини з владою (1920-ті – 1941 рр.)
Віктора Платоновича Петрова (псевдоніми – В. Домонтович,
В. Бер, В. Плят, А. Семьонов та ін.; 1894–1969) можна вважати
видатним представником гуманітарної думки ХХ ст. – літерату-
рознавець, філолог, фольклорист, етнограф, історик, археолог, фі-
лософ, а також талановитий письменник. Він був одним з найяс-
кравіших українських інтелектуалів свого часу.
Майже все життя, починаючи з 1919 р., не рахуючи перерву
1942-1956 рр. (1942-1949 рр. – період розвідницької діяльності та
1950-1956 рр. – робота в московському Інституті історії матері-
альної культури), В. Петров був пов’язаний із Академією наук
України. Як учений він працював у різних академічних інститу-
ціях – Комісія з складання історичного словника української
мови, Етнографічна комісія, Спілка інституцій матеріальної куль-
тури (з 1934 р. – Інститут історії матеріальної культури, 1938 р.
реорганізований в Інститут археології). Утім, визнаний як науко-
вець та письменник у 1920-30-ті рр., В. Петров, в силу різних жит-
тєвих колізій і обставин, був благополучно і надовго «вилучений»
з інтелектуального простору СРСР та української діаспори, а його
багатогранна літературна, філософська та наукова спадщина
забута.
В останні два десятиліття життя і творчість інтелектуала при-
вертає все більше уваги дослідників, утім про В. Петрова як уче-
ного написано не надто багато. В українському інтелектуальному
співтоваристві він більше відомий як письменник1.
Сьогодні В. Петров не є широковідомим у світі й Україні. Про
нього не написано узагальнюючої монографії, не реконструйовано
інтелектуальну біографію і, навіть, залишаються не вивченими
її окремі сюжети. Також вкрито ореолом таємничості й стосун ки
ученого з владою та їх вплив на вертикальну та горизонтальну
кар’єру академічного вченого. Таким чином, спробуємо, розгля-
681
нувши життя та наукову діяльність інтелектуала, реконструювати
його відносини з радянською владою, зрозуміти їх характер та
з’ясувати чи впливали вони на кар’єру науковця.
Народився майбутній інтелектуал 10 жовтня 1894 р. (за ста-
рим стилем) у Катеринославі (нині – м. Дніпропетровськ) у ро-
дині священика. Його дід Мефодій Наумович був дяком лікарня-
ної Церкви Катеринославських богоугодних закладів. Батько –
Платон Мефодійович, так само як і його батько, починав церков-
нослужителем, однак домігся більшого на цьому шляху. Спочатку
Платон Петров вчився в Катеринославському духовному училищі,
а потім закінчив місцеву духовну семінарію і противосектантську
місіонерську школу. 1902 р. закінчив Київську духовну академію
та став кандидатом богослов’я. Викладав закон Божий у Одесь-
кому казенному реальному училищі й Одеському комерційному
училищі імені імператора Миколи І, Холмській духовній семіна-
рії. Був настоятелем церков при цих навчальних закладах2. З 1913
р. П. Петров був викладачем церковної історії в Київській духов-
ній семінарії, а згодом став її ректором в сані архімандрита. У
1920 р. він був висвячений в єпископа Уманського. Подальша
доля П. Петрова залишається до кінця нез’ясованою: за одними
даними він помер в Умані 1921 р.3, за іншими – його ім’я згаду-
ється в списках православних єпископів, які служили на україн-
ських кафедрах і були репресовані4.
Оскільки за радянських часів для вдалої кар’єри та самореалі-
зації у будь-якій сфері бажаним було пролетарське коріння, Вік-
тор Петров, протягом життя був змушений приховувати своє со-
ціальне походження. У 1920-1930-ті це могло привернути увагу
відповідних органів і серйозно зашкодити не лише кар’єрі, а й
життю. Таким чином, в різноманітних анкетах та автобіографіях
він неодноразово вказував, що народився в сім’ї вчителя5.
У 1913 р. В. Петров закінчив Холмську чоловічу гімназію і
вступив на історико-філологічний факультет Київського універ-
ситету. Тут на здібного студента звернув увагу професор історії та
теорії літератури В. Перетц, який зібрав навколо свого семінару
обдаровану українську молодь. З семінару професора В. Перетца
вийшла блискуча плеяда літераторів і вчених. Так, серед його
учнів були І. Огієнко, П. Филипович, М. Зеров, О. Білецький,
М. Драй-Хмара, К. Копержинський, О. Дорошкевич, М. Гудзій,
682
Б. Якубський, В. Отроковський і багато інших – імена, що зали-
шили в українській післяреволюційній літературі та науці поміт-
ний і глибокий слід6.
Крім того, відвідуючи семінари та лекції відомого україн-
ського фольклориста й літературознавця, професора кафедри ро-
сійської мови та літератури (з 1922 р. академіка АН УСРР) А. Ло-
боди, студент В. Петров захопився і вивченням українського
фольклору7. Також його учителем став доцент, а в майбутньому
ректор (1919-1920), Київського університету М. Грунський. Отже,
під час навчання він працював під керівництвом А. Лободи та
М. Грунського8. Результатом студентських наукових студій В. Пе-
трова стала дипломна робота «Н. М. Языков, поэт пушкинской
плеяды. Жизнь и творчество», за яку талановитий випускник був
удостоєний срібної медалі і «залишений в університеті при кафе-
дрі російської мови і літератури для підготовки до професури як
професорський стипендіат»9.
Часто з’являвся В. Петров і на регулярних зборах у кабінеті
професора Б. Якубського (літературознавець і літературний кри-
тик, один з основоположників соціологічного методу в україн-
ському літературознавстві, дослідник художньої форми в літера-
турі) разом з М. Зеровим, П. Филиповичем, М. Драй-Хмарою,
М. Рильським, П. Тичиною, В. Отроковським, О. Бургардтом,
Ю. Нарбутом та ін10.
Студентські роки були для В. Петрова й часом знайомства з
різноманітними явищами в мистецтві, прилучення до досягнень
як українського, так і західного модернізму. Як й інші майбутні
неокласики, він цікавився французьким та російським символіз-
мом, в той же час цікавив його й досвід німецького експресіо-
нізму. 1918 р. з’являються перші публікації молодого вченого.
Так, у київському «Голосі життя» було надруковано його розвідки
присвячені впливам Ф. Достоєвського на творчість Д. Мереж-
ковського та поезії О. Блока. Значний інтерес до російської літе-
ратури також був притаманний і неокласикам – М. Зерову, П. Фи-
липовичу, М. Рильському11.
Неокласики, які черпали натхнення в скарбниці світової куль-
тури, стали органічним середовищем для В. Петрова. Молоді ін-
телектуали зважувалися на відкритий бунт, епатаж, розрив з тра-
дицією, проголошення гасел «чистого мистецтва», культивування
683
позбавленої суспільного змісту художньої форми, оспівування
земних насолод. Вони відмежовувались від так званої проле-
тарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих
епох, у творчості віддавали перевагу історико-культурній та мо-
рально-психологічній проблематиці12.
Отже, у роки навчання в університеті відбувалося становлення
В. Петрова як вченого та літератора. Про нього можна сказати,
що він, як і неокласики, належав до нового покоління української
інтелігенції, до нового типу митця-дослідника, «поета-архівіста,
музейного працівника, аналітика, складача словників, колекціо-
нера документів»13.
Б. Крупницький, який познайомився з В. Петровим у Київсь-
кому університеті, згадував: «В моїй уяві й по сьогодні залиши-
лася постать тодішнього, київського В. Петрова: малий на зріст,
але жвавий, рухливий, гострий на язик, з вічною усмішкою на
устах, веселий, жартівливий. Виглядало так, ніби в безтурботнім
студентськім житті не могло бути якихсь трагічних конфліктів або
подій»14. Такий собі «веселий скалозуб». Також Б. Крупницький
відмітив і здатність В. Петрова впливати на людей, зацікавлювати
їх своїми захопленнями15. Взагалі сучасники характеризують
В. Петрова як дуже дотепну, доволі іронічну особистість, «май-
стра парадоксу», щедрого на точні й часто вбивчі оцінки та ха-
рактеристики. Його, за постійну іронію та гострий язик, побою-
валися і, навіть, недолюблювали16.
По закінченні університету В. Петров робить доволі вдалу нау-
кову кар’єру та стрімко піднімається сходами службової драбини.
У 1919-1920 рр. він працював секретарем Комісії Всеукраїнської
академії наук (ВУАН) зі складання історичного словника. У 1923-
1927 рр. – навчався в аспірантурі Київського інституту народної
освіти. З 1921 р. працював науковим співробітником, а згодом став
секретарем (1924-1927) і керівничим (1927-1930) Етнографічної ко -
місії ВУАН, редагував її різні видання (в 1925-1929 рр. разом з ака -
деміком А. Лободою був редактором «Етнографічного Вісника»).
В цей час інтелектуал також вдосконалює й свою професійну
майстерність поєднуючи глибокі наукові дослідження в галузі ет-
нографії, фольклористики та літературознавства з літературною
творчістю. Знайомі відзначали, що він умів розподіляти час між
абсолютно різними заняттями17.
684
У 1920-ті рр. остаточно зміцніли наукові зацікавлення В. Пе-
трова в фольклористиці та етнографії. Так, він публікує низку
своїх досліджень, рецензій, заміток. Деякі з них мали виключне
значення для становлення і розвитку української науки. Серед ре-
цензій вченого, які залишили помітний слід у науці, слід згадати
такі, як «Нова генетична теорія походження заговорів (Н. По-
знанский, Заговоры, П., 1917)»18, «До студій над коротенькими
піснями»19, «Морган. Дома и домашняя жизнь американских ту-
земцев»20, «Академік Ф. М. Колесса і його книга «Українська усна
словесність»»21 та ін. Низку цікавих думок і вдалих спостережень
висловив учений і в рецензії на роботу ленінградських дослідни-
ків присвяченої тунгуському фольклору22.
Для української науки важливе значення мали такі статті
В. Петрова як «Місце фольклору в краєзнавстві»23, «Старий і
новий побут на селі. З етнографічних спостережень»24, «Міфоло-
гема сонця в українських народних віруваннях і візантійсько-ге-
леністичний культурний цикл»25, «Кузьма-Дем’ян в українському
фольклорі»26 та ін. Також наукові інтереси вченого поширювалися
і на проблеми історії української етнографії. У низці своїх публі-
кацій він звернувся до життя і творчості відомих українських уче-
них М. Сумцова, В. Гнатюка, Д. Яворницького, відзначив їх ва-
гому роль у розвитку наукового знання та формуванні сучасної
української етнографії27.
У 1930-ті рр. особливу увагу дослідника привертали народна
творчість і побут первісної епохи. Маючи великий запас спосте-
режень з українського, російського та світового фольклору, опе-
руючи конкретними цікавими фактами, В. Петров у низці своїх
робіт досить переконливо доводив, що форми художньої творчо-
сті первісної епохи в значній мірі визначалися не одними лише
конкретними обставинами життя людини, а також і характером
первісної ідеології, системою поглядів на світ, природу, суспіль-
ство. Ці та близькі до них проблеми вчений ставив і вирішував у
своїх роботах – «Вогнезрубна система хліборобства та хлібо-
робський культ вогню»28, «З студій про передкласове суспільство
(Ловецькі і хліборобські культи)»29, «Русская крестьянская сказка
и идеология родового общества»30, «К вопросу о генетическом
изучении охотничьих игрищ»31 та ін. Інтерес до даної проблема-
тики зберігався у В. Петрова протягом всієї його наукової діяль-
685
ності. Одна з останніх опублікованих етнографічних праць вче-
ного – «Обрядовий фольклор календарного циклу та його об-
щинно-виробничі основи»32.
Велике значення В. Петров надавав і розробці методики наро-
дознавства, збору масових етнографічних джерел33. Проте, він не
був і суто теоретиком та кабінетним дослідником. У 1920-1930-ті
рр. учений активно займався польовими дослідженнями. Так, на-
прикінці 1920-х Етнографічною комісією під керівництвом А. Ло-
боди та В. Петрова було розроблено масштабний проект ком-
плексного дослідження пережитків професійних об’єднань на
Україні. В рамках цього проекту В. Петров як керівник став на-
тхненником і організатором вивчення таких явищ, як лоцманство
і чумацтво. Результатом роботи співробітників Комісії стали уні-
кальні дослідження опубліковані у двох випусках «Матеріалів до
вивчення виробничих об’єднань» які побачили світ у 192934 та
1931 рр35. Серію планувалося продовжити збірками «Вільні ма-
троси», «Гончарі», «Цехові пережитки на Україні»36.
Свою увагу Комісія передусім зосередила на дніпровських
лоцманах, адже ця корпорація, на думку редакторів «Матеріалів»,
була одною з найцікавіших серед професійних об’єднань України.
Також актуальність цих студій визначалася й тим, що в тогочасній
українській історичній науці та етнографії дана тема залишалася
маловивченою. Майже всі попередні дослідники, з незрозумілих
причин, залишали за межами своєї наукової уваги лоцманство,
навіть у ті часи коли це явище було «повним життя». Крім того,
термінового дослідження вимагали й тогочасні реалії – будівниц-
тво Дніпрогесу. Затоплення дніпровських порогів та навколиш-
ніх територій, разом з новими умовами життя, прирікали цю
професію та соціальну інституцію на зникнення37. Члени Етно-
графічної комісії, розуміючи виклики часу, у січні 1927 р. на пер-
шому черговому засіданні заслухали та обговорили доповідь
В. Білого «До планів краєзнавчої роботи в зв’язку з побудовою
Дніпрельстану»38.
Отже, для вивчення такого цікавого явища як дніпровське лоц-
манство й було організовано Експедицію Етнографічної комісії
при ВУАН. До її складу, окрім керівника В. Петрова, увійшли три
співробітники комісії: В. Білий; Н. Дмитрук; М. Тарасенко. Також
до роботи було залучено співробітника Комісії В. Камінського
686
(для збирання лоцманського юридичного фольклору), працівника
Дніпропетровського крайового історико-археологічного музею
П. Козаря (займався історією дніпровських лоцманів) та місце-
вого мешканця О. Девлада, який був одним з фундаторів того-
часної лоцманської артілі на Дніпрі39.
Експедиція розпочала свою роботу у вересні40. Дослідження
проводилися у лоцманських селах – Лоцманська-Кам’янка, Ста-
рий Кодак, Широке та Сурські хутори41. Вже у листопаді 1927 р.
учасники проекту по дослідженню дніпровського лоцманства на
засіданні Етнографічної комісії зробили доповіді про результати
експедиції. «Вступне слово» сказав А. Лобода, а доповіді виго-
лосили В. Білий «Огляд літератури про лоцманів», М. Тарасенко
«Плав по Дніпру» та В. Петров «Лоцманський цех за часів рево-
люції»42. Також, зі звіту Комісії, знаємо, що «наслідком експеди-
ції підготовлено до друку збірник на 12 друк. арк., що незабаром
має почати друкуватися»43.
Наступного року експедиція у складі В. Петрова, В. Білого,
В. Камінського, П. Козаря та О. Девлада продовжила свої спо-
стереження та збирання матеріалу44. В листопаді 1928 р. члени
експедиції доповідали про минулий польовий сезон на черговому
засіданні Комісії: В. Петров «У лоцманів р. 1928»; В. Білий
«З фольклорних спостережень на Дніпростані»; В. Камінський
«З подорожі на Дніпростан р. 1928». Крім того, дізнаємося, що,
окрім іншого, «науково-дослідна праця Комісії зосереджена була
переважно навколо остаточної підготовки до видання збірника
«Дніпровські лоцмани»45.
1929 р. робота Етнографічної комісії у справі вивчення дні-
провського лоцманства тривала. Про широту завдань, які стави-
лися перед виконавцями проекту, свідчить те, що експедиція не
обмежилася вивченням лише лоцманів порожистої частини Дні-
пра. Так, відомо, що цього року В. Білого та Н. Дмитрука було
відряджено у Нікополь для дослідження нікопольського цеху віль-
них матросів. Також Н. Дмитрук вивчав цехи вільних матросів на
Мишуриному Розі та в Олешках. На Дніпрельстан, у Лоцманську
Кам’янку відправився лише начальник експедиції В. Петров46.
У Кам’янці дослідник зустрівся з своїм старим знайомим лоцма-
ном О. Девладом, що допомагав ученим у минулі сезони. Мож-
ливо саме тоді Олексій Самійлович подарував В. Петрову скла-
687
дену ним карту-схему порожистої частини Дніпра з дарчим на-
писом: «На спогад Вікторові Платоновичу Петрову / від автора
Девлад. / І/VII 1929 р.»47.
Під час експедиції В. Петров познайомився й тісно спілкувався
з академіком Д. Яворницьким48. Дмитро Іванович тоді керував
Дніпробудівською археологічною експедицією (1927-1932), що
була унікальним явищем в історії археології та відіграла особливу
роль в історії світової та вітчизняної науки49. Основу цієї експе-
диції складали представники нового покоління науковців – істо-
рики, етнографи, археологи, музеєзнавці, краєзнавці, які пере-
важно народилися у 1890-ті рр. та мали добру професійну,
переважно, університетську підготовку. Вперше в історії вітчиз-
няної археології в рамках однієї експедиції зібрався багатопро-
фільний колектив спеціалістів із досвідом науково-організа-
торської та польової практичної роботи: В. Білий, С. Гамченко,
В. Грінченко, А. Добровольський, П. Козар, І. Левицький, М. Міл-
лер, М. Рудинський, П. Смоличев, О. Тахтай та ін.50 Безумовно,
що цікаве спілкування у такому інтелектуальному середовищі та
спостереження зроблені в польових умовах були надзвичайно ко-
рисними, збагачували досвід та розширювали кругозір науковця
(у недалекому майбутньому археолога, дослідника давньої історії
України).
Тоді ж В. Петров відвідав і Дніпропетровськ, в якому він
народився та провів ранні дитячі роки. Для нього, імовірно, ця
поїздка була ще й пов’язана із спогадами про отчий дім, батьків,
родину, дитинство. Свої враження про місто, експедицію та її
учасників, про первозданний вигляд Дніпра та його порогів,
В. Петров описав через багато років у романі «Без ґрунту»51,
уривки з якого друкувалися у 1942-1943 рр. на сторінках редаго-
ваного ним журналу «Український засів»52 та «мурівського»53
літературного місячника «Арка» у 1947 р.54 (окремою книжкою
твір вийшов 1948 р.).
Деякі дослідники життя та діяльності В. Петрова чомусь ви-
рішили, що сам Віктор Платонович в експедиції участі не брав та
дослідженням лоцманства не займався, адже на той час мав «важ-
ливіші справи»55. Проте, завдяки як опублікованим56 так й архів-
ним джерелам57, дізнаємося, що вчений був безпосереднім учас-
ником експедиції та все ж таки вивчав лоцманство.
688
Підсумком масштабних досліджень стало цінне видання, що
вийшло під редакцією В. Петрова та А. Лободи – «Матеріали до
вивчення виробничих об’єднань. Дніпровські лоцмани», яка на
сьогодні є найповнішим науковим дослідженням лоцманства дні-
провських порогів. Свого часу ця робота не була введена у ши-
рокий науковий обіг, що, ймовірно, було пов’язано з репутацією
її авторів, адже майже всі вони стали «ворогами народу» і поси-
латися на їх праці було небезпечно (В. Білого, Н. Дмитрука та
М. Тарасенка заарештували та стратили наприкінці 1930-их,
П. Козар та О. Девлад за часів німецької окупації «співпрацю-
вали» з фашистами, а радянського розвідника В. Петрова за «ле-
гендою» проголосили зрадником). Отже, працю про дніпровських
лоцманів було благополучно та незаслужено забуто. Сьогодні
дана робота є не лише цікавим історіографічним фактом, а й цін-
ним джерелом до вивчення історії Південної України та Запо-
розького краю і заслуговує на увагу дослідників та перевидання.
Таким чином, Експедиція Етнографічної комісії ВУАН під керів-
ництвом В. Петрова мала непересічне наукове значення.
Наприкінці 1920-их В. Петров був вже визнаним авторитетом
у галузі фольклористики та етнографії. Відзначаючи його заслуги
в області організації етнографічної науки в Україні, активну ді-
яльність у дослідженні народної культури та побуту Державне ро-
сійське географічне товариство у Ленінграді 17 березня 1927 р.
на річних зборах прийняло рішення про нагородження В. Петрова
малою срібною медаллю (золоту отримав А. Лобода). З цього при-
воду 19 квітня йому було надіслано лист-повідомлення за підпи-
сом тогочасного президента товариства І. Шокальського58. У на-
ступному 1928 р. вчений був обраний дійсним членом цього
товариства59.
Також В. Петров проводить й низку літературознавчих та істо-
рико-філософських досліджень. У 1920-1930-ті рр. він звертався
до вивчення життя і творчості таких особистостей, як Г. Сково-
рода, М. Гоголь, П. Куліш, М. Костомаров, Марко Вовчок, Леся
Українка, М. Коцюбинський, М. Рильський60 та ін. Персонажі,
що потрапляють у поле зору В. Петрова, з тих чи інших причин
замислюються над його «улюбленими» темами або опиняються
перед проблемами, ідентичними його власним. Саме тому в оцін-
ках Г. Сковороди, П. Куліша та М. Костомарова дуже багато
689
особистого: він оцінює їх з власної перспективи, тонко відчу-
ваючи навіть на відстані років. Причина цього – ідентифікація
себе з предметом дослідження. Мабуть не випадково в одному з
його текстів з’являється твердження про те, що кожний автор,
який писав про інших, пише тільки про себе. Герої В. Петрова
створюють єдиний ряд, що замикає особистість самого автора.
Практично в усіх роботах персонажі знаходяться в складній
екзистенційній ситуації, на переломі, вони неординарні і проти-
ставляють себе навколишньому світові, вони – диваки і маргі-
нали61.
У 1930 р. П. Петров блискуче захистив докторську дисерта-
цію про Пантелеймона Куліша62 – одну з найбільш суперечливих
постатей українського руху ХІХ ст. Ступінь доктора філологіч-
них наук («доктор історії літератури») йому було присуджено у
травні 1930 р. в Києві на засідання Комісії з присудження вчених
ступенів при Уповноваженому Головнауки під головуванням ака-
деміка О. Фоміна. Опонентами на захисті виступили В. Перетц
та А. Лобода63. Обидва опоненти дали високу оцінку дисертацій-
ній роботі В. Петрова. До речі, коли В. Петров визначався з темою
докторської дисертації, він обирав між двома особами – І. Франко
та П. Куліш. Вибір пав на П. Куліша, адже джерельні комплекси
щодо вивчення життя та творчості І. Франка на той час переважно
знаходилися за кордоном64.
У 1924 р. В. Петров дебютував як прозаїк – оповідання «Роз-
мови Екегартові з Карлом Гоцці»65. У 1928 р. вийшов його пер-
ший роман «Дівчина з Ведмедиком»66. Крім того, незабаром були
опубліковані романізовані біографії «Аліна і Костомаров»
та «Романи Куліша» (написані на основі матеріалів, зібраних
В. Петровим для дисертаційного дослідження про П. Куліша)67.
Тут автор крізь призму взаємовідносин героїв з жінками барвисто
змалював епоху романтизму68. Дані роботи знаходяться на стику
наукового і художнього твору. Жанр романізованої біографії при-
ваблював В. Петрова можливістю синтезу, поєднання елементів
наукового та художнього дискурсу. На думку самого вченого-
письменника це були перші в українській літературі твори напи-
сані в цьому жанрі69.
«Дівчину з Ведмедиком» критика зустріла прохолодно, однак
і особливого цькування теж не було. На книгу низкою рецензій70
690
відгукнулися такі авторитетні видання як «Червоний шлях»71,
«Життя й революція»72, «Критика»73, «Красное слово»74 та ін.75
Рецензенти всіх трьох книг, виданих у 1928-1930 рр., одноголосно
дорікали автору за відкритий еротизм творів76. По іншому і бути
не могло, адже творчість В. Домонтовича 1920-1930-х рр. не мала
нічого спільного з соціалістичним реалізмом. Однак більш про-
никливі й сумлінні критики відзначали завершеність форм і пси-
хологічну достовірність його творів77.
Незважаючи на вдалу кар’єру стосунки інтелектуала з владою
не були безхмарними. Так, ще з початку 1920-х рр. радянською
владою проводилися своєрідні соціальні чистки серед персоналу
сфери освіти, які стосувалися не лише викладачів, але й студен-
тів та аспірантів. Так, знаємо, що 23 жовтня 1926 р. у Київський
інститут народної освіти (далі ІНО) приїхав М. Яворський (на той
час – офіційний історіограф марксистської історичної школи, за-
відувач управлінням Укрнауки) і влаштував іспит аспірантам,
також він, «між іншим», цікавився їх соціальним походженням78.
Все це не могло не торкнутися й аспіранта науково-дослідної ка-
федри мовознавства, сина священика В. Петрова. Отже, щоб
уникнути зайвих проблем він приховував своє походження. Вік-
тор Платонович був змушений завжди бути обережним і за будь-
яких обставин більше думати не про те, що сказати, а про те чого
не сказати, не договорити79.
Політичні репресії кінця 1920-1930-х рр. забрали практично
всіх друзів В. Петрова – М. Драй-Хмару, М. Зерова, П. Филипо-
вича. Талановитий поет М. Рильський був змушений у своїх вір-
шах вихваляти радянську владу. Для В. Петрова, ймовірно, все
почалося 1928 р., разом із нищівним наступом на Академію наук.
Саме тоді було розпочато «викриття» академіка С. Єфремова.
У 1929 р. В. Петров мав брати участь у процесі цькування акаде-
міка А. Кримського – планувалося видати «викривальну» бро-
шуру «Науково-політична діяльність А. Кримського»80. Однак
така «творчість» давалася науковцю важко й він так і не дописав
її. Усний виступ проти А. Кримського, мабуть, не переконав владу
в лояльності В. Петрова81. Ймовірно, через це, коли в жовтні
Етнографічна комісія отримала запрошення на з’їзд філологів
у Празі82, її керівничому Народний комісаріат освіти не дав до-
зволу на поїздку83.
691
На процесі СВУ С. Єфремов, даючи зізнання, серед інших чле-
нів антирадянського гуртка згадав і В. Петрова84. Зрозуміло, що на
такий факт органи мусили якось реагувати. Отже, 1930 р. комі-
сія, що проводила чистку апарату Академії наук, прийшла до вис-
новку про необхідність зняття В. Петрова з посади керівничого
Етнографічної комісії за допущення «політичних вивихів та пе-
рекручень», як у своїх роботах так і в деяких матеріалах комісії.
Проте, вердикт був дещо пом’якшений у зв’язку з тим, що В. Пе-
тров визнав свої помилки і останнім часом «виявляв громадян-
ську активність». Було прийнято рішення залишити його на не-
керівній посаді наукового співробітника85.
Наприкінці 1920-их – 1930-ті рр. доволі популярним та дієвим
методом розправи з науковцями та їх ідеями стає так зване «кон-
центричне цькування». Так, інтелектуалів змушували викривати
одне одного й самих себе, повністю або частково на різноманіт-
них засіданнях, зборах, на сторінках наукових та популярних
видань тощо. Яскравим прикладом такого «концентричного цьку-
вання» є «Матеріали дискусії на лінгвістичній ділянці загально-
ідеологічного фронту у ВУАН по циклу літератури, мови й ми-
стецтва» 1931 р.86
Об’єктом різкої критики стали й наукові праці В. Петрова.
Особливого цькування під час «Дискусії» зазнали праці вченого
про П. Куліша. Безпосередню критику монографії В. Петрова
1929 р. та його наступних публікацій подав О. Дорошкевич у до-
повіді 20 травня 1931 р. «Куліш у буржуазно-ідеалістичному
освітленні»87. Доповідач зауважив, що навколо постаті П. Куліша
відбувається загострення ідеологічного протистояння буржуаз-
них (до яких було віднесено С. Єфремова, Д. Дорошенка, Б. Грін-
ченка, М. Зерова, М. Хвильового, Д. Донцова) та марксистських
(Є. Кирилюк, В. Коряк, А. Річицький, Є. Гірчак) учених. Автор
поставив перед собою завдання «нещадно викрити буржуазно-
ідеалістичну систему» в працях В. Петрова. Основні звинува-
чення в бік В. Петрова полягали в тому, що методологія його
дослідження не відповідає діалектичному матеріалізмові у трьох
основних моментах: визначення П. Куліша як представника
романтизму; «плюралізм соціологічних побудувань» та багато-
факторність історичного процесу; емпіризм більшої частини мо-
нографії. Також критик не погоджувався і з висновками В. Пе-
692
трова, адже той підносив П. Куліша «на чоло українського бур-
жуазного руху, ігноруючи роль Шевченка, селянства, складні кля-
сові перетинки тієї доби», зробив з нього «борця за ідею держав-
ної самостійності нації», «декласував» та «демократизував» його.
О. Дорошкевич пропонував розглядати П. Куліша не як «дрібно-
маєтного», а «середньомаєтного» поміщика й, відповідно, ідео-
логію П. Куліша («хуторянство») – як ідеологію середньомаєт-
ного буржуазного поміщика.
У відповідь на критику В. Петров виступив із самовикриваль-
ним, критичним переглядом свого наукового доробку та рішуче
відмежувався від монографії про П. Куліша. Вчений у своїй
доповіді «Куліш у 50-і роки» висловися про необхідність та го-
товність переписати наново свою книгу на основі усталеної та
єдино вірної марксистської ідеології88. Отже, В. Петров змуше-
ний був відмовитись від своїх попередніх висновків і переосмис-
лити класову сутність П. Куліша та його ідеології. Дослідник на-
магається продемонструвати перехід П. Куліша від феодальних
позицій першої половини 1850-их рр. на буржуазні в другій
половині 1850-их, але залишаючи «елементи дрібнобуржуазних
нашарувань на буржуазних теоріях Куліша». В. Петров так і не
переписав свою монографію. Утім, він з «оновлених» методоло-
гічних позицій опрацьовує новий сюжет біографії П. Куліша (нео-
публікована стаття «Куліш та Кирило-Мефодіївське товариство»,
не раніше 1931-1932 рр.89.
Також щоб довести свою відданість режимові вчений був зму-
шений друкувати ідеологічно витримані статті та виступати з до-
повідями, в яких перевтілювався в прихильника марксистсько-ле-
нінської методології90. Скоріш за все це була певна форма
тогочасного існування інтелектуала, певна гра з владою – демон-
страція лояльності в обмін на життя, свободу, можливість пра-
цювати. Втім, цей бік діяльності В. Петрова не можна вважати
наскрізь кон’юнктурним та виконаним на замовлення. Адже біль-
шість його робіт було написано з позицій вченого, а не палкого
неофіта-марксиста, на основі великої кількості опрацьованого
фактичного матеріалу.
Насамперед це стосується праць присвячених критиці теорій
німецьких археологів Л. Лінденшмідта, М. Муха, Г. Коссіни,
Г. Вільке та ін. Окрім необхідних посилань на Леніна та викри-
693
вання буржуазної науки, що «поставлена на послуги імперіа-
лізму», цим роботам В. Петрова притаманні глибоке знання
зарубіжної історіографії та ґрунтовний аналіз концепцій
німецьких учених. В часи тотального контролю над наукою,
для радянських дослідників чи не єдиною можливістю долучи-
тися до надбань західної історіографії та поділитися своїми
міркуваннями з колегами була «критика буржуазних теорій».
Таким чином це дозволяло В. Петрову з одного боку безкарно
«бути в курсі» того, що відбувається в інтелектуальному про-
сторі «ворожого табору», а з іншого демонструвати свою відда-
ність владі.
Крім того, доводячи свою прихильність більшовикам, В. Пе-
тров пише повість про М. Щорса, яку було надруковано у жур-
налі «Штурм»91 під псевдонімом Семьонов А.92 Проте, в таких
умовах письменник був змушений, не припиняючи писати ху-
дожні твори, завбачливо припинити їх публікувати. Наступним
його романом був «Доктор Серафікус». Утім, приватне видав-
ництво «Сяйво», в якому планувався його вихід, було закрито і
роман тоді не вийшов (побачив світ тільки в 1947 р.). Останнім
романом В. Домонтовича став «Без ґрунту». Для В. Петрова, який
в першу чергу був ученим, неможливість писати і публікувати
свої художні творіння не стала великою драмою й він «з головою
поринув» у науку.
Археологія та давня історія України стають новою сферою
зацікавлень В. Петрова. З 1933 р. В. Петров працював науковим
співробітником, а з 1939 р. став завідувачем сектору дофео-
дальної і феодальної археології Інституту історії матеріальної
культури УРСР (з 1938 р. – Інститут археології АН УРСР).
А 1941 р. В. Петрова призначили директором Інституту україн-
ського фольклору АН УРСР93. Отже, кар’єра науковця знов під-
німалася вгору.
Свої перші археологічні дослідження В. Петров розпочав у
1930-ті рр. Так, у 1934 р. він брав участь у розкопках на Жито-
мирщині поблизу села Райки94. Невелике слов’янське місто
ХІ-ХІІІ ст. (Райковецьке городище) було майже повністю розко-
пане археологом Т. Мовчанівським. В. Петров безпосередньо вив-
чав городище, вів щоденник, а згодом намагався осмислити все
побачене та втілити свої думки в окремій науковій праці95. Мате-
694
ріали здобуті в ході розкопок дали можливість реконструювати
повсякденне життя воєнно-феодального замку, зробити цікаві
спостереження щодо його господарства та соціальної структури
населення, наочно побачити картину загибелі захисників та меш-
канців міста під час Батиєвої навали.
Проте, в той час основні наукові зацікавлення вченого були
пов’язані з трипільською культурою. У 1936 р. він досліджував
трипільське поселення Городськ на Житомирщині. В результаті
вчений виділив й інтерпретував пізньотрипільські пам’ятники,
так званого городського типу. Також дослідник звернув увагу на
широке коло зв’язків жителів поселення з віддаленими регіонами
території розселення носіїв трипільської культури96. Згодом по-
селення досліджувалося ленінградцем Є. Кричевським (1937) та
киянином М. Макаревичем (1939-1940)97.
1937-1938 рр. В. Петров працював у Трипільській експедиції
Інституту історії матеріальної культури на поселенні Коломий-
щина І, де керував окремими розкопками98. Ця пам’ятка розта-
шовувалася біля с. Халеп’я на Київщині й була відкрита та до-
сліджувалася ще відомим археологом В. Хвойкою. У 1932 р.
київські науковці С. Магура та К. Коршак розпочали тут широко-
масштабні розкопки. 1934 р. в експедицію були запрошені ленін-
градські археологи, співробітники Державної академії історії ма-
теріальної культури Т. Пассек та Є. Кричевський. Також в
розкопках брали участь українські науковці Н. Кордиш та М. Ма-
каревич. Тут вперше було застосовано методику розкопок вели-
кими площами, які мали на меті повне вивчення поселення.
Фауну виявлену під час розкопок, дослідив І. Підоплічка99. Утім,
1937 р. С. Магуру та К. Коршака заарештували та розстріляли.
Експедицією з цього часу керувала Т. Пассек. У 1940 р. у збір-
нику «Трипольская культура» було опубліковано звіт про роз-
копки. Імена репресованих українських археологів, із зрозумілих
причин, тут не згадувались100. Нажаль подібна практика в ті часи
була розповсюдженим явищем.
Наступного 1939 р. В. Петров, вивчаючи пам’ятки трипіль-
ської культури, брав участь у розкопках, що проводилися Лубен-
ською археологічною експедицією Інституту археології101.
Науковець одним із перших звернув увагу на наявність у
трипільської культури поселень-гігантів. Розмірковуючи про ве-
695
ликі розміри поселення Володимирівка, він був абсолютно
впевнений в тому, що в даному випадку село почало переро-
стати в місто. Згодом, вивчаючи скіфську релігію і міфологію
разом із дослідником трипільської культури М. Макаревичем,
він визначив у антропоморфній пластиці раннього етапу три-
пільської культури зображення змієногої Богині з скіфської ге-
неалогічної легенди. Крім того, досліджуючи етногенез
слов’ян, В. Петров вважав, що трипільці не можуть бути без-
посередніми предками українців. Однак, на його думку, вони
залишили багату спадщину в економічному і духовному житті
місцевого населення102.
Також В. Петрову належить приорітет й у вивченні відкритої
В. Хвойкою культури «полів поховань», пізніше відомої під на-
звою зарубинецької (III ст. до н. е. – II ст. н. е.) та черняхівської (III
– V ст. н. е.). Взагалі вчений докладав чимало зусиль до вивчення
та впровадження в науковий обіг спадщини своїх попередників,
перш за все В. Хвойки. Наприкінці 1930-х рр. він став ініціатором
створення колективу дослідників для вивчення цих культур, на
його думку, безпосередньо пов'язаних з проблемою етногенезу
слов’ян. За задумом ученого результатом масштабних досліджень
повинна була стати колективна робота в декількох томах. Мате-
ріали, які були оброблені та підготовлені до друку колективом
учених Інституту археології на чолі з В. Петровим, перешкодила
видати війна. Але всі досягнення цієї групи дослідників стали ос-
новою випущених у повоєнні роки кількох томів із серії «Мате-
ріали і дослідження з археології СРСР»103.
Наприкінці 1930-их – початку 1940-х рр. В. Петров не поли-
шав і своїх студій з фольклористики. Так, він став організатором
та координатором проекту створення підручника з українського
фольклору. Сам науковець написав кілька розділів до цього пі-
дручника – «Обряди квітнення жита. Русалії», «Заговори», «Об-
рядова поезія календарного циклу (Весняні, літні, осінні й зимові
обрядові пісні й звичаї)», «Обрядова поезія родинно-побутового
циклу. Голосіння»104, збирався написати «Фольклор часів докла-
сового суспільства»105. Крім того, вчений рецензував розділи
написані авторським колективом – «Поети колгоспного села»
(І. Волошин)106, «Коломийки і частушки», «Псальми й канти»
(М. Грінченко)107, «Радянські частушки» (А. Кіньок)108, «Радян-
696
ські казки» (Д. Кушнаренко)109, «Радянські думи» (П. Павлій)110,
«Прислів’я і приказки» (Л. Підгайний)111, «Трудова пісня»
(М. Плисецький)112, «Загадки» (С. Якимович)113, «Анекдоти»
(М. Ісирович»114, «Народна драма» (Є. Марковський)115, «Україн-
ські народні перекази», «Українська народна казка» (Г. Сухоб-
рус)116, «Українські народні пісні – балади» (О. Бандурко)117,
«Український робітничий фольклор» (М. Гайдай)118, «Літературні
пісні в українському фольклорі» (Г. Нудьга)119.
8 червня 1938 р. науковця заарештували120. З матеріалів його
слідчої справи дізнаємося, що оперуповноважений 3-го відділу
УДБ НКВС УРСР121 сержант Френкель розглянувши матеріали
«о преступной деятельности гр. Петрова Виктора Платоновича»
прийшов до висновку про необхідність проведення попереднього
слідства122. Крім того, було прийнято постанову про те, що його
перебування на свободі може вплинути на хід слідства та обрати
«мерой пресечения способов уклонения от суда следствия по от-
ношению к обвиняемому Петрову В. П. содержание под стражей
в с/и Киевской тюрьмы»123.
Довідка на арешт ученого (за підписами начальника 3-го від-
ділу УДБ НКВС УРСР капітана держбезпеки Ратинського та на-
чальника 7-го відділення124 молодшого лейтенанта держбезпеки
Солопова) є цікавим, унікальним і одночасно типовим для тоталі-
тарної епохи документом. Дозволимо собі навести його майже
повний текст: «Петров В. П. выходец из семьи служителя рели-
гиозного культа – отец в прошлом архиерей. Убежденный мона-
рхист-черносотенец, в прошлом состоял в реакционной черносо-
тенной организации «Двуглавый Орел»125. Имел тесную связь с
руководителем контрреволюционной шпионской организацией
«Азбука»126, заложенной черносотенцем Шульгиным. Для «Аз-
буки» передал ряд шпионских материалов. В годы гражданской
войны принимал активное участие в вербовке офицеров и от-
правке последних на Дон для борьбы с Советской властью. Кон-
трреволюционно настроенная личность. Петров В. П. подлежит
аресту»127. Отже, тепер органи, пригадали науковцю все, в тому
числі й його походження. Утім, незважаючи на безглуздість біль-
шості звинувачень вони «тягнули» на вищу міру покарання.
Проте, менш ніж через два тижні, 21 червня його звільнили128.
На останній постанові архівно-слідчої справи В. Петрова червоним
697
олівцем у верхньому лівому кутку аркуша написано: «Освобо-
дить. 20. VI. 38». Далі з тексту бачимо, що заступник начальника
7-го відділення 4-го відділу УДБ НКВС УРСР129, молодший лей-
тенант держбезпеки Латков, розглянувши матеріали слідства
прийшов до висновку, що «следствием не добыто достаточных
материалов для привлечения его к судебной ответственности»
й тому «следственное дело по обвинению Петрова Виктора
Платоновича прекратить»130. Після інкримінованих злочинів, це
звільнення виглядає дещо несподіваним та не зовсім зрозумілим.
Також, поки що, не має відповіді й на питання про те, чому
заарештовував й проводив слідство, принаймні спочатку, 3-й від-
діл, а звільняв з-під варти 4-й.
Причини, такого «гуманізму» НКВС, а також того, як інтелек-
туал зміг уникнути репресій у той час, коли багато його друзів та
колег стали жертвами більшовицького терору, залишаються неві-
домі. Можливо тоді розпочалася його співпраця з «органами».
Утім, його вербування могло відбутися й набагато раніше. До-
слідники життя та творчості В. Петрова припускають, що це ста-
лося ще 1930 р. коли проходила чистка рядів ВУАН, а під час
арешту 1938 р., відбулося «підвищення кваліфікації» або пере-
кваліфікація, зміна статусу співробітника131. Ймовірно, що саме
тоді, на передодні Другої світової війни, вчений дав згоду на
службу в зовнішній розвідці, за кордоном, у середовищі німець-
ких військових132.
Так В. Петров із звичайного «секретного співробітника» у
ВУАН перетворився на людину з військовим званням і ризикова-
ними перспективами розвідувальної діяльності133. Цілком мож-
ливо, що вже через рік-півтора він виконував завдання радянської
розвідки. Зі спогадів Д. Гуменної дізнаємося, що В. Петров тоді
відвідав нещодавно «приєднану» до СРСР Західну Україну. «Тоді
саме був людський потік з Києва до Львова, їхали хто міг і як міг.
Розказували багато. А ще більше привозили… І чого тільки не на-
возили… …Могли їздити тільки упривілейовані, з партквитками,
довірені, перевірені, з перепусткою», – згадує письменниця134.
Проте, з якою метою подорожував В. Петров не відомо: «Коли
сипнули наші до Західної України, – і Віктор Платонович їздив
до Львова. Я запитала, які вражіння, що бачив, що робив? Відпо-
відь була: «Пив вино». А інші стільки всякого розказують…»135.
698
Проте, на жаль, документи про розвідницьку діяльність В. Пе-
трова досі залишаються засекреченими й необхідних для кон-
кретних висновків даних, які б підтверджували або спростову-
вали всі ці припущення, дослідники поки не мають.
Після початку Великої Вітчизняної війни СРСР з Німеччи-
ною, науковець, разом з іншими працівниками української Ака-
демії наук, був евакуйований до Уфи. В 1941-1943 рр. Уфа стала
центром наукового, культурного та літературного життя України.
Тут перебували не лише вісімнадцять академічних інститутів,
а й спіл ка композиторів, художників, письменників України,
меморіальні музеї Т. Г. Шевченка та М. М. Коцюбинського тощо.
Сюди ж було перевезено й національні реліквії України (руко-
писи класиків української літератури, рідкісні книги XVII-XVIII ст.
тощо). Також в Уфі працювали українські майстри слова
(М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, Ю. Яновський, Н. Рибак,
П. Панч та ін.), художники (О. Шовкуненко, К. Трохименко та
ін.), композитори (Г. Верьовка, П. Козицький, М. Вериківський)
та багато інших діячів культури136. Багатьох з них В. Петров знав
особисто.
В евакуації вчений продовжував активну наукову діяльність.
Так, він брав безпосередню участь у масштабному дослідниць-
кому проекті Інституту суспільних наук – «Українці в Башкирії».
Загалом в рамках цієї теми протягом 1941-1943 рр. було прове-
дено сім експедицій та індивідуальних поїздок у різні райони
Башкирії, де були українські поселення137.
У вересні 1941 р. В. Петров очолив експедиційну групу першої
розвідувальної експедиції, яка проводила дослідження в україн-
ських (Санжарівка, Богомолівка, Чернігівка) та татарських
(Ількашівка) селах. Об’єктом дослідження стало українське на-
селення Чишминського району Башкирської АРСР в 50 км від
Уфи. До складу експедиції, окрім самого В. Петрова, увійшли: ві-
домий башкирський художник-живописець К. Девлеткильдеєв;
місцевий краєзнавець М. Касьянов; українські письменники
О. Копиленко та П. Панч. Учасники експедиції вивчали усну на-
родну творчість, образотворче мистецтво, матеріальний побут
українських переселенців. Начальник експедиційної групи взяв
на себе вивчення топографії, двора-садиби, садибних будівель,
житла та його інтер’єра, убрання138.
699
Експедиційна база розташувалася в с. Санжарівка, що було
засновано вихідцями з Полтавщини в 1899 р. Зупинилися
дослідники в садибі місцевої мешканки Василини Коваленко,
удови139. Згодом, через двадцять п’ять років П. Панч у своєму
листі до В. Петрова згадував свої тогочасні переживання, експе-
дицію та невибагливість її керівника: «…передо мною зразу ви-
никла Ново-Санжарівка, під Уфою, куди ми і Олександр Копи-
ленко їздили для дослідження мови переселенців з України. Ми з
Олександром Івановичем спали на соломі, а Ви на голих дошках.
Це чомусь так міцно засіло мені в голові, що я й досі бачу і цю
хату, і цю господиню. Пам’ятаю і наші тодішні розмови, найча-
стіше в коридорі Академії, біля мапи, утиканої прапорцями, і наш
тужливий настрій, безмежно тужливий настрій»140.
У загальних висновках, до яких прийшли учасники першої
експедиції під керівництвом В. Петрова, наголошувалося на тому,
що народна творчість в українських поселенців Башкирії не
тільки зберігається, а й процвітає. Отже, це давало підстави для
успішного проведення наступних експедицій141. Результатом до-
сліджень 1941-1943 рр. стала колективна монографія «Українці
Башкирії», що була готова до друку в червні 1943 р. Утім, в силу
різних причин та обставин книга змогла побачити світ лише зав-
дяки зусиллям сучасних учених у 2011 р.142
В тому ж таки 1941 р. до будинку, де працювали евакуйовані
науковці, під’їхала машина, з якої вийшли кілька молодих людей,
які побажали побачити Петрова-Домонтовича. Вченого посадили
в машину і повезли в невідомому напрямку. Ця подія справила
сильне враження на колектив. Ніхто вже й не сподівався коли-не-
будь побачити В. Петрова. Однак, на подив колег, вже наступного
ранку зниклий зайняв своє місце за робочим столом. На численні
запитання він відповів, що його мобілізують і відправляють на
фронт143. Починався новий етап життя Віктора Петрова.
Отже, наприкінці 1920-х – початку 1940-х рр. В. Петров був
однією з найяскравіших фігур серед гуманітаріїв української
Академії наук. Його горизонтальна кар’єра академічного вченого
була блискучою. Науковець домігся серйозних успіхів у кількох
гуманітарних дисциплінах – літературознавстві, фольклористиці,
етнографії, археології. Також він став одним з найбільш яскравих
українських письменників свого часу. Очевидним є й зростання
700
вертикальної кар’єри вченого. В. Петров доволі швидко просу-
вався у посадовій ієрархії академічних установ – від секретаря та
аспіранта до керівника комісії та директора інституту. Навіть,
1941 р. в евакуації, під час чергових виборів, він претендував на
отримання звання академіка. Ймовірно, що це стало можливим
за умови лояльного ставлення до радянського ладу, співпраці
з режимом або, навіть, співробітництва з «органами безпеки».
Проте, стосунки інтелектуала з владою не можна вважати одно -
значними і кваліфікувати їх як віддане служіння. Досліджуючи
інтелектуальну біографію В. Петрова спостерігаємо відсутність
завзяття та великого бажання догодити режимові, не надто
переконливий тон викривальних виступів проти «ворогів», під-
креслене дотримання наукових позицій у критиці буржуазних
учених, нехтування принципами соціалістичного реалізму в літе-
ратурній творчості тощо.
1 Агеєва В. Поетика парадокса: Інтелектуальна проза Віктора Пе-
трова-Домонтовича. – К., 2006; Грегуль Г. В. Українська біографічна
проза першої половини XX ст.: жанровий аспект (за творами В. Пе-
трова, С. Васильченка, О. Ільченка, Л. Смілянського): Автореферат дис.
на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук. – К., 2005; Загоруйко Ю.
Письменник Віктор Петров. – К., 1993; Зубань В. І. «Аліна і Костома-
ров» та «Романи Куліша» В. Петрова в контексті українського куль-
турного життя 20-х років ХХ століття: Автореферат дис. на здобуття
наук. ступеня канд. філол. наук. – Харків, 2003; Куриленко І. А. Екзи-
стенціалістська модель українського інтелектуального роману 20-х
років ХХ століття: Дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук. –
Харків, 2006; Мазуренко І. Метаморфози Віктора Петрова (В. Домон-
товича): Фрагменти життя i творчості за документами доби // Січеслав.
– Вип. 2. – Дніпропетровськ, 2004. – С. 88-94; Павличко С. Дискурс
модернізму в українській літературі. – К., 1997; Портнов А. Віктор Пе-
тров і його критики // Історії істориків: Обличчя й образи української
історіографії ХХ століття. – К.: Критика, 2011. – С. 143-181 тощо.
2 Грегуль Г. Соціальне походження Віктора Петрова: невідомі сто-
рінки // Слово і час. – 2007. – №9. – С. 40-43.
3 Див.: Шудря М. Неокласики, або «гроно п’ятірне нездоланих спів-
ців» // Молодь України. – 1995. – 5 грудня. – С. 3; Архиереи. Платон
701
(Петров) [Электронный ресурс]: Режим доступа: http://www.ortho-
rus.ru/cgi-bin/ps_file.cgi?2_7818.
4 Див. Православные епископы, служившие на украинских кафе-
драх и подвергшиеся репрессиям [Электронный ресурс]: Режим до-
ступа: http://www.pravoslavye.org.ua/index.php?action=fullinfo&r_type=
article&id=5896.
5 Див. Автобіографія Петрова Віктора Платоновича / Вступне слово
та примітки В. Корпусової // Слово і час. – 2002. – №10. – С. 51-52.
6 Костюк Гр. Поет-учений // Филипович П. Література. – Нью-Йорк;
Мельборн, 1971. – С. 559.
7 Березовський І. Визначний дослідник // Народна творчість та ет-
нографія. – 1970. - №6. – С. 57-62.
8 Див.: Диплом про закінчення В. П. Петровим Університету Св.
Володимира // Українська біографістика: зб. наук. праць / НАН Укра -
їни, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т біографічних до-
сліджень; редкол.: В. І. Попик (відпов. ред.) та ін. – К., 2008. – Вип. 4.
– С. 312-313; Ульяновський В. «В пустелі мені з’явився біс», або про
темну мантію Віктора Петрова // Філософська і соціологічна думка. –
1995. – № 1-2. – С. 180; його ж. Віктор Петров: осягнення Сковороди
// Київська старовина. – 2001. – № 4 (340). – С. 105, 108.
9 Див.: Автобіографія Петрова Віктора Платоновича… – С. 51; Дип-
лом про закінчення В. П. Петровим Університету Св. Володимира… –
С. 312-313.
10 Костюк Г. Зустрічі і прощання. – Книга перша. – Едмонтон: КІУС,
1987. – С.143.
11 Агеєва В. Поетика парадокса… – С. 18-25.
12 Там само.
13 Домонтович В. Болотяна Лукроза // Київські неокласики / Упор.
Віра Агеєва. – К.: Факт, 2003. – С. 276-277.
14 Крупницький Б. Мої спогади про В. Петрова // Україна (Париж).
– 1953. – Ч. 9. – С. 730.
15 Там само. – С. 730-731.
16 Костюк Г. Зустрічі і прощання. – Книга перша. – Едмонтон: КІУС,
1987. – С. 142.
17 Див. Гуменна Д. Дар Евдотеї. Іспит пам’яті. – К.: Дніпро, 2004. –
С. 462.
702
18 Петров В. Нова генетична теорія походження заговорів (Н. По-
знанский, Заговоры, П., 1917) // Записки історико-філологічного Від-
ділу УАН. – 1923. – Кн. ІІ-ІІІ. – С. 230-236.
19 Петров В. До студій над коротенькими піснями // Етнографічний
вісник. – 1926. – Кн. 2. – С. 148-151.
20 Петров В. Л. Морган. Дома и домашняя жизнь американских ту-
земцев // Наукові записки Інституту історії матеріальної культури. –
Кн. 3-4. – К., 1935. – С. 19-73.
21 Петров В. Академік Ф. М. Колесса і його книга «Українська усна
словесність» // Народна творчість. – 1940. – №6. – С. 17-27.
22 Петров В. Р. М. Василевич. Сборник материалов по эвенкийскому
(тунгусскому) фольклору // Український фольклор. – Кн. I. – 1937. –
С. 139-141.
23 Петров В. Місце фольклору в краєзнавстві // Етнографічний Віс-
ник. – Кн. І. – 1925. – С. 12-24.
24 Петров В. Старий і новий побут на селі. З етнографічних спосте-
режень // Життя і революція. – 1925. – Кн. VIII. – С. 41-44.
25 Петров В. Міфологема сонця в українських народних віруваннях
і візантійсько-геленістичний культурний цикл // Етнографічний вісник.
– 1927. – Кн. IV. – С. 88-119.
26 Кузьма-Дем’ян в українському фольклорі // Етнографічний Віс-
ник. – Кн. IX. – 1930. – С. 197-238.
27 Див.: Петров В. М. Ф. Сумцов як історик етнографії // Записки
історико-філологічного Відділу УАН. – 1926. – Кн. VIІ-VIII. – С. 7-15;
його ж. Акад. В. Гнатюк у своїх фольклорних студіях // Записки істо-
рико-філологічного Відділу УАН. – 1927. – Кн. Х. – С. 241-254; його ж.
Д. І. Яворницький. Некролог // Вісті Академії наук УРСР. – 1940. –
№7-8. – С. 107-109.
28 Петров В. Вогнезрубна система хліборобства та хліборобський
культ вогню. – К.: Вид-во АН УРСР, 1933. – 60 с.
29 Петров В. З студій про передкласове суспільство (Ловецькі і хлі-
боробські культи). – К.: Вид-во АН УРСР, 1933. – 112 с.
30 Наукові архівні фонди рукописів та фонозаписів Інституту мо-
вознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН
України (далі – НАФРФ ІМФЕ). – Ф. 1. – Од. зб. 310.
703
31 Петров В. К вопросу о генетическом изучении охотничьих игрищ
// Советская этнография. – 1935. – Т. VI. – С. 140-177.
32 Петров В. Обрядовий фольклор календарного циклу та його об-
щинно-виробничі основи // Народна творчість і етнографія. – 1966. –
№1. – С. 28-32.
33 Див. Березовський І. Визначний дослідник // Народна творчість
та етнографія. – 1970. – № 6. – С. 57-62.
34 Матеріали до вивчення виробничих об’єднань. – Вип. 1. Дніпро-
вські лоцмани. Збірник Історико-Філологічного Відділу Української
Академії Наук. – № 91. – К., 1929. – 131 с.
35 Матеріали до вивчення виробничих об’єднань. – Вип. 2. Чумац-
тво. – К., 1931. – 129 с.
36 Рубан О. Етнографічна комісія Академії наук України // Народна
творчість та етнографія. – 1999. – № 4. – С. 131.
37 Лобода А. Передмова // Матеріали до вивчення виробничих об’єд-
нань. – Вип. 1. Дніпровські лоцмани. – С. ІІІ.
38 Звідомлення Етнографічної комісії УАН за рік 1927 // Бюлетень
Етнографічної комісії УАН. – 1928. – № 7. – С. 1.
39 Лобода А. Передмова. – С. ІІІ; Звідомлення Етнографічної комі-
сії УАН за рік 1927 // Бюлетень Етнографічної комісії УАН. – 1928. –
№ 7. – С. 2; Звідомлення Етнографічної комісії УАН за рік 1927 //
Етнографічний вісник. – 1928. – № 7. – С. 140.
40 Звідомлення Етнографічної комісії УАН за рік 1927 // Бюлетень
Етнографічної комісії УАН. – 1928. – № 7. – С. 2; Звідомлення Етно-
графічної комісії УАН за рік 1927 // Етнографічний вісник. – 1928. –
№ 7. – С. 140.
x Звідомлення Етнографічної комісії УАН за рік 1927 // Бюлетень
Етнографічної комісії УАН. – 1928. – № 7. – С. 1; Звідомлення Етно-
графічної комісії УАН за рік 1927 // Етнографічний вісник. – 1928. –
№ 7. – С. 139-143.
41 Звідомлення Етнографічної комісії УАН за рік 1927 // Бюлетень
Етнографічної комісії УАН. – 1928. – № 7. – С. 1.
42 Там само. – С. 2.
43 Звідомлення Етнографічної комісії ВУАН за рік 1928 // Бюлетень
Етнографічної комісії ВУАН. – 1928. – № 10. – С. 10; Лобода А. Пере-
дмова… – С. ІІІ.
704
44 Звідомлення Етнографічної комісії ВУАН за рік 1928 // Бюлетень
Етнографічної комісії ВУАН. – 1928. – № 10. – С. 10.
45 Звіт Етнографічно-Фольклорної комісії ВУАН за рік 1929 //
Бюлетень Етнографічної комісії ВУАН. – 1930. – № 15. – С. 20.
46 Науковий архів Інституту археології НАН України (далі – НА
ІА НАНУ). – Ф. 18. – Спр. 163 (1929).
47 Ковалева И. Ф. Жизнь, проведенная в могиле: Исповедь архео-
лога. – Днепропетровск: АРТ-ПРЕСС, 2008. – С. 94-95.
48 Див.: Ковалева И. Ф. Очерки древнейшей истории племен степ-
ной Украины (по материалам Днепрогэсовской экспедиции Нарком-
проса УССР). – Днепропетровск, 1980; Ляшко С. Н. Днепрогэсовская
археологическая экспедиция 1927–1932 гг. и ее роль в развитии отече-
ственной археологической науки // Проблеми археології Подніпров’я:
міжвузівський збірник наукових праць. – Дніпропетровськ, 2003. –
С. 14–27.
49 Ляшко С. Н. Днепрогэсовская археологическая экспедиция… –
С. 15.
50 Див.: Домонтович В. Без ґрунту // Домонтович В. Доктор Сера-
фікус. Без ґрунту: Романи. – К.: Критика, 1999. – 381 с.; Домонтович В.
Без ґрунту. Повісті. – К.: Гелікон, 2000. – 520 с.
51 «Український засів» – літературний журнал, видання Відділу про-
паганди німецької армії в Україні, виходив у Харкові, потім у Кірово-
граді (1942–1943), його редактором був В. Петров.
52 МУР (Мистецький Український Рух) – організація українських
письменників, які проживали в окупованій Німеччині в таборах для
переміщених осіб. МУР було утворено у вересні 1945 р. у місті Фюрт
недалеко від Нюрнберга. Ідея створення організації належала Юрію
Шереху, Віктору Петрову, Івану Багряному, Юрію Косачу, Ігорю Ко-
стецькому, Івану Майстренку, Леонідові Полтаві. Головою організації
був Улас Самчук. МУР проіснував близько чотирьох років. За цей час
було проведено три з'їзди, декілька теоретичних конференцій, друку-
валися такі видання як «Арка», «Мур», «Рідне слово», «Літературно-
науковий вісник», «Українська трибуна», серія «Мала бібліотека
МУРу» та ін.
53 «АРКА» 1947-1948: Журнал літератури, мистецтва і критики: Біб-
ліогр. Покажчик змісту / Уклад. Н. В. Казакова за участю Н. В. Мона-
хової та Д. В. Матіяш; Авт. вступ. ст. В. Є. Панченко; НаУКМА. Наук,
б-ка. – К.: Вид. дім «КІМ Академія», 2003. – С 14.
705
54 Див.: Павличко С. Роман як інтелектуальна провокація // Домон-
тович В. Доктор Серафікус. Без ґрунту. – К.: Критика, 1999. – С. 6;
Мазуренко І. Метаморфози Віктора Петрова (В. Домонтовича): Фраг-
менти життя i творчості за документами доби // Січеслав. – Вип. 2. –
Дніпропетровськ, 2004. – С. 90; Агеєва В. Поетика парадокса:
Інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича. – К., 2006. –
С. 38 та ін.
55 Див.: Лобода А. Передмова… – С. ІІІ-IV; Звідомлення Етногра-
фічної комісії УАН за рік 1927 // Бюлетень Етнографічної комісії УАН.
– 1928. – № 7. – С. 1-2; Звідомлення Етнографічної комісії УАН за рік
1927 // Етнографічний вісник. – 1928. – № 7. – С. 139-143; Звідомлення
Етнографічної комісії ВУАН за рік 1928 // Бюлетень Етнографічної ко-
місії ВУАН. – 1928. – № 10. – С. 10; Звіт Етнографічно-Фольклорної
комісії ВУАН за рік 1929 // Бюлетень Етнографічної комісії ВУАН. –
1930. – № 15. – С. 20 тощо.
56 НАФРФ ІМФЕ. – Ф. 1-5. – Од. зб. 475. – 25 арк.; НА ІАНАНУ. –
Ф. 18. – Спр. 163 (1929).
57 Лист – повідомлення до В. П. Петрова від Державного росій-
ського географічного товариства від 19.04.1927 р. (упорядник док.
В. М. Корпусова) // Українська біографістика… – Вип. 4. – С. 314.
58 Автобіографія Петрова Віктора Платоновича… – С. 52; Лист-по-
відомлення до В. П. Петрова від Державного російського географіч-
ного товариства від 30.11.1928 р. (упорядник док. В. М. Корпусова) //
Українська біографістика… – Вип. 4. – С. 315.
59 Див.: Петров В. Етика Гр. Сковороди. (А. Ковалівський. Розви-
ток етичних поглядів Гр. Сковороди) // Записки історико-філологічного
Відділу УАН. – 1926. – Кн. V. – С. 239-243; його ж. Гр. Сковорода і його
теорія нероблення // Життя і Революція. – 1926. – Кн. V. – С.49-55; його
ж. Особа Сковороди // Центральний державний архів-музей літератури
і мистецтва Україні (далі – ЦДАМЛМУ). – Ф. 243. – Оп. 1. – Спр. 42. –
144 арк.; його ж. Антропологія Сковороди // ЦДАМЛМУ. – Ф. 243. –
Оп. 1. – Спр. 25-30; його ж. «Чорна Рада» П. Куліша як роман соціаль-
ний // Література. – Т. І. – К., 1928. – С. 130-141; його ж. Аліна і М. Ко-
сто маров. До історії їх життєвих взаємин. – Харків: Рух, 1929. – 192 с.;
його ж. «Лісова пісня» Лесі Українки // Леся Українка. Твори. – Т. VIII. –
К.: «Книгоспілка», 1929. – 155-177; його ж. Марко Вовчок – «Мовчуще
божество» // Авангард. – Вып. I. – К.: ДВУ, 1930. – С. 25-30; його ж.
Гоголь і німецький романтизм // М. В. Гоголь. Твори. Петербурзькі по-
вісті. Вступна стаття. – Т. IV. – К.: «Книгоспілка», 1931. – С. 3-72 тощо.
706
60 Матвієнко С. Опосередковане зізнання: Віктор Петров та його
«особа Сковороди» // Слово і час. – 2002. - №10. – С. 55.
61 Петров В. Пантелимон Куліш у п’ятдесяті роки: Життя. Ідеологія.
Творчість // Збірник історико-філологічного Відділу УАН. – №88. – К.,
1929. – 572 с.
62 Інститут Рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вер-
надського (м. Київ) (далі – ІР НБУВ). – Ф. 285. – Спр. 1306. – Арк. 8.
63 Там само. – Ф. 10. – Спр. 14577. – Арк. 123.
64 Див.: Агеєва В. Мовні ігри В.Домонтовича // Дівчина з ведмеди-
ком. Болотяна Лукроза. Оповідання та нариси. – К.: Критика, 2000. –
С. 3-20; її ж. Передмова // Домонтович В. Вибрані твори / Вступ. ст.,
упорядкув. В. П. Агеєвої. – К.: Книга, 2008. – С. 9.
65 Домонтович В. Дівчина з ведмедиком. – К.: «Сяйво», 1928.
66 Агеєва В. Передмова // Домонтович В. Вибрані твори / Вступ. ст.,
упорядкув. В. П. Агеєвої. – К.: Книга, 2008. – С. 9.
67 Див. Петров В. Романи Куліша. Біографічні нариси. Ол. Милора-
довичівна, Марко Вовчок, П. Глібова, М. Рентель. – Харків: «Рух»,
1930. – 212 с.
68 Крупницький Б. Мої спогади про В. Петрова. – С. 731.
69 Див.: Майфет Г. Віктор Домонтович. Дівчинка з ведмедиком. Не-
правдоподібні істини. – К.: Сяйво. – 199 с. // Червоний шлях. – 1929. –
№ 7. – С. 239–241; Державин В. М. Іцковіч. Література в світлі істо-
ричного матеріялізму // Критика. – 1929. – № 3. – С. 134–137; Яку-
бовський Ф. В. Домонтович. Дівчинка з ведмедиком // Життя й Рево-
люція. – 1929. – № 4. – С. 188–189; Старинкевич Є. Домонтович Віктор.
«Дівчинка з ведмедиком» (рецензія) // Красне слово. – 1929. – № 4;
Хуторян А. Дівчинка з ведмедиком. Неправдоподібні істини. – К.:
Сяйво, 1928. – 199 с. // Критика. – 1929. – № 4. – С. 103–105 тощо.
70 «Червоний шлях» – громадсько-політичний і літературно-науко-
вий місячник, заснований 1923 р. в Харкові. Один з найкращих жур-
налів доби українського національного відродження. Його ліквідація
була одним з останніх актів скасування плюралізму в галузі україн-
ської культури. Наступник видання – «Літературний журнал» став реч-
ником єдиної методи соціалістичного реалізму.
71 «Життя й революція» – громадський літературно-художній мі-
сячник. Виходив у Києві в 1925-1934 рр. за редакцією О. Дорошкевича,
707
М. Терещенка, Є. Черняка, І. Лакизи та ін. У 1928-1930 рр. співредак-
тором журналу був В. Підмогильний.
72 «Критика» – громадсько-політичний і літературно-науковий мі-
сячник, заснований 1929 р. в Харкові. Журнал був провідником полі-
тики комуністичної партії в галузі літературознавства, критики та біб-
ліографії.
73 «Красное слово» – журнал найбільш масової літературної орга-
нізації ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників,
1927-1932).
74 Див. Листування Юрія Шевельова і Григорія Костюка (1950–
1988). № 9. Ю. Шевельов до Г. Костюка. [Нью-Йорк], 24.07.[19]84 /
Публ. Н. Баштової // Спадщина: Літературне джерелознавство. Тек-
стологія / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – К.: ВД
«Стилос», 2010. – Т. 5. – С. 374-375.
75 Шерех Ю. Шостий у гроні // Юрій Шерех. Поза книжками із кни-
жок. – К.: Час, 1998 (Українська модерна література). – С. 77–114.
76 Агеєва В. Поетика парадокса… – С. 35.
77 Зеров М. Українське письменство. – К., 2002. – С. 1056.
78 Див. Шерех Ю. Віктор Петров, як я його бачив // Поза книжками
і з книжок. – К., 1998. – С. 119.
79 ЦДАМЛМУ. – Ф. 243. – Оп. 1. – Спр. 36.
80 Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний
світ Агатангела Кримського. – К.: Основи, 2000. – С. 292.
81 Звіт Етнографічно-Фольклорної комісії ВУАН за рік 1929 // Бю-
летень Етнографічної комісії ВУАН. – 1930. – № 15. – С. 24.
82 Полонська-Василенко Н. Д. Українська Академія наук: Нарис
історії. – К., 1993. – Ч. ІІ (1931-1941). – С. 99.
83 Білокінь С. Таємниці архівів не вічні… // Сучасність. – 1998. –
№ 10. – С. 65.
84 Павличко С. Роман як інтелектуальна провокація… – С. 7-8.
85 ІР НБУВ. – Ф. Х. – Спр. 1572-14580.
86 Там само. – Ф. Х. – Спр. 14578. – Арк. 165-210.
87 Там само. – Ф. Х. – Спр. 14577. – Арк. 123-158, 159-164.
88 Там само. – Ф. Х. – Спр. 17931. – 36 арк.
708
89 Див.: Петров В. Проти ревізії вчення К. Маркса про родове
суспільство // Україна. – Кн. 1-2. – К., 1932. – С. 61-72; його ж. Расова
теорія та її критика // Наукові записки Інституту історії матеріальної
культури. – Кн. 2. – К., 1934. – С. 49-71; его же. Буржуазная фолькло-
ристика и проблема стадиальности // Советский фольклор. – 1936. –
Кн.І-ІІ. – С. 31-50; його ж. Расовая теория в современной германской
фольклористике. Первая сессия Фольклорной сессии ИААЭ АН СССР,
апрель 1936. Доклад // Советский фольклор. – 1936. – Кн. IV-V. –
C. 430 тощо.
90 «Штурм» – літературно-мистецький та громадсько-політичний
місячник, орган Дніпропетровської обласної організації Спілки ра-
дянських письменників України. Виходив у Дніпропетровську в 1935-
1937 рр. Головний редактор І. Ткачук.
91 Семьонов А. Щорс (уривки з повісті) // Штурм. – 1936. – № 4. –
С. 8-23; № 5. – С. 31-43; № 6. – С. 38-55.
92 Див.: Толочко П. П. Віктор Петров – дослідник українського етно -
генезу // Петров В. Походження українського народу. – К.: МП «Фе-
нікс», 1992. – С. 4; його ж. Слово про В. П. Петрова – видатного україн-
ського археолога // Проблеми походження та історичного розвитку
слов’ян. Збірник наукових статей присвячений 100-річчю з дня народ-
ження Віктора Платоновича Петрова. – Київ-Львів: «РАС», 1997. – С. 6.
93 НА ІА НАНУ. – Ф. 20/Р. – Папка № 29. – 1-4 картки; Там само. –
Ф. 20/Р. – Папка № 37; Там само. – Ф. 20/Р. – Папка № 48. – 3 арк.
94 Див. ЦДАМЛМУ. – Ф. 243. – Оп. 1. – Спр. 123. – 200 арк.
95 Петров В. П. Поселення в Городську (Розвідувальні розкопки
1936 р.) // Трипільська культура. – К., 1940. – Т. І. – С. 339-379.
96 Відейко М. Ю. Городськ // Енциклопедія трипільської цивілізації
в двох томах / Голова ред. кол. Л. М. Новохатько. – Т. 2. – С. 127-128.
97 Див.: НА ІА НАНУ. – Ф. ІА/Трипільська експедиція. – 1938. – 3 арк.;
НА ІА НАНУ. – Ф. ІА/Трипільська експедиція. – 1939. – 1-25 арк.
98 Відейко М. Ю. Коломийщина І // Енциклопедія трипільської ци-
вілізації. – Т. 2. – С. 237-240.
99 Формозов А. А. Русские археологи в период тоталитаризма. Исто-
риографические очерки. – М.: «Знак», 2006. – С. 107-108.
100 НА ІА НАНУ. – Ф. ІА/Трипільська експедиція. – 1939. Лубен-
ська археологічна експедиція 1939 р. – 1-20 арк.
709
101 Див.: Петров В. П. Поселення в Городську (Розвідувальні роз-
копки 1936 р.) // Трипільська культура. – К., 1940. – Т. І. – С. 339-379;
Петров В. П., Макаревич М. Л. Скифская генеалогическая легенда //
Советская археология. – 1963. – №1. – С. 20-31; Петров В. Скіфи. Мова
і етнос. – К., 1968. – 149 с.; його ж. Етногенез слов’ян. Джерела, стан
розвитку і проблематика. – К., 1972. – 214 с.; його ж. Походження
українського народу. – К., МП: «Фенікс», 1992. – 192 с.
102 Див.: Толочко П. П. Віктор Петров – дослідник українського
етногенезу // Петров В. Походження українського народу. – К.: МП
«Фенікс», 1992. – С. 4; його ж. Слово про В. П. Петрова – видатного
українського археолога // Проблеми походження та історичного роз-
витку слов’ян. Збірник наукових статей присвячений 100-річчю з дня
народження Віктора Платоновича Петрова. – Київ-Львів: «РАС», 1997.
– С. 6; Андрєєв В. М. Скіфська генеалогічна легенда в інтерпретаціях
Віктора Петрова // Південний архів: збірник наукових праць. Історичні
науки. – Вип. 31-32. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2009. – С. 15-29; його
ж. Віктор Петров: «скіфський сюжет» інтелектуальної біографії //
Український історичний журнал. – 2010. – №2. – С. 190-202.
103 НАФРФ ІМФЕ. – Ф. 8-2. – Спр. 130. – 63 арк.; Там само. – Ф. 8-
2. – Спр. 131. – 42 арк.; Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 131а. – 83 арк.; Там
само. – Ф. 8-2. – Спр. 132. – 45 арк.; Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 133. –
52 арк.; Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 134. – 56 арк.; Там само. – Ф. 8-2. –
Спр. 135. – 23 арк.
104 Там само. – Ф. 8. – Спр. 1205а. – Арк. 1-2.
105 Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 145. – Арк. 9-11, 12-14.
106 Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 146. – Арк. 2-5; Там само. – Ф. 8-2. –
Спр. 146. – Арк. 9-12.
107 Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 147. – Арк. 4-9.
108 Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 148. – Арк. 8-12.
109 Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 149. – Арк. 6-9.
111 Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 152. – Арк. 3-4.
112 Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 153. – Арк. 6-12.
113 Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 154. – Арк. 7-11.
114 Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 155. – Арк. 1-3.
115 Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 157. – Арк. 3-6; Там само. – Ф. 8-2. –
Спр. 157. – Арк. 12-14.
710
116 Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 160. – Арк. 4-7.
117 Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 161. – Арк. 6-9.
118 Там само. – Ф. 8-2. – Спр. 163. – Арк. 2-3.
119 Центральний державний архів громадських об’єднань України
(далі – ЦДАГОУ). – Ф. 863. – Оп. 1. – Спр. 56393. – Арк. 9.
120 В структурі Управління державної безпеки Народного коміса-
ріату внутрішніх справ УРСР 3-й відділ був контррозвідувальним і
створювався як контррозвідка та для боротьби з ворожими діями в
армії та на флоті (див. Окіпнюк В. Розвиток організаційної структури
органів державної безпеки СРСР і Радянської України у 1934–1941 рр.
// З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2008. – № 1/2. – С. – С. 295-297).
121 ЦДАГОУ. – Ф. 863. – Оп. 1. – Спр. 56393. – Арк. 1.
122 Там само. – Арк. 2.
123 7-е відділення 3-го відділу УДБ НКВС УРСР – для боротьби з
білою та внутрішньою контрреволюцією (див. Окіпнюк В. Розвиток
організаційної структури органів державної безпеки СРСР і Радянської
України у 1934–1941 рр. – С. 297).
124 «Двуглавый орел» – чорносотенне антиукраїнське, антисемітське
товариство київської студентської молоді. Організація діяла у 1907-
1917 рр.
125 «Азбука» – таємна антибільшовицька, антиукраїнська розвіду-
вальна організація Білого руху на півдні Росії. Була створена В. Шуль-
гіним у вигляді приватного агентства. У Києві В. Шульгін займався збо -
ром та аналізом інформації, організацією відправки білих офіцерів на
Дон в армію генерала М. Алексєєва. Організація діяла у 1917-1919 рр.
126 ЦДАГОУ. – Ф. 863. – Оп. 1. – Спр. 56393. – Арк. 4-5.
127 Там само. – Арк. 8.
128 4-й відділ УДБ НКВС УРСР – секретно-політичний, що з самого
початку створення призначався для боротьби з ворожими політичними
партіями і антирадянськими елементами (див. Окіпнюк В. Розвиток
організаційної структури органів державної безпеки СРСР і Радянської
України у 1934–1941 рр. – С. 295, 297).
129 ЦДАГОУ. – Ф. 863. – Оп. 1. – Спр. 56393. – Арк. 6.
130 Див.: Білокінь С. Довкола таємниці // Петров В. Діячі української
культури (1920-1940 рр.): жертви більшовицького терору. – К.:
«Воскресіння», 1992. – С. 3-23 та ін.; Його ж. Масовий терор як засіб
711
державного управління в УРСР (1917-1941 рр.): Джерелознавче до-
слідження. – К.: ДМП Полімед, 1999. – С. 302; Агеєва В. Поетика па-
радокса… – С. 38-41.
131 Агеєва В. Поетика парадокса. – С. 44-45.
132 Корогодський Р. На межі… // Домонтович В. Без ґрунту. Повісті.
– К.: Гелікон, 2000. – С. 462.
133 Гуменна Д. Дар Евдотеї. – С. 465.
134 Гуменна Д. Дар Евдотеї. – С. 462-463.
135 Бабенко В. Українці Башкортостану за чотири століття // Українці
Башкирії: у 2 т. – Т. 1. Дослідження і документи / [гол. ред. Г. Скрип-
ник, наук. ред. В. Бабенко; відп. ред. Д. Чернієнко; упоряд. Ю. Сіренко,
І. Чернієнко, Л. Єфремова, М. Пилипак. – К.: ІМФЕ НАН України; Уфа,
2011. – С. 13.
136 Попов П. М. До історії вивчення українського населення Баш-
кирії. Вступна стаття // Українці Башкирії: у 2 т. – Т. 1. Дослідження і
документи. – С. 47-63.
137 Див. Петров В. П. Щоденник експедиційної групи Інститута сус-
пільних наук АН УРСР по темі «Українці в Башкирії» 20.ІХ.1941
м. Уфа // Українці Башкирії: у 2 т. – Т. 1. Дослідження і документи. –
С. 439-457.
138 Там само.
139 ЦДАМЛМУ. – Ф. 234. – Спр. 176. – Арк. 1.
140 Попов П. М. До історії вивчення українського населення Баш-
кирії. – С. 59.
141 Див. Від упорядників // Українці Башкирії: у 2 т. – Т. 1. Дослід-
ження і документи. – С. 3-8.
142 Брайчевський М. В. П. Петров (В. Домонтович) // Домонтович В.
Без ґрунту. Повісті. – К.: Гелікон, 2000. – С. 511.
712
|