Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. на економічні процеси в УРСР

The author based on the analysis of new archival documents investigated how the negetave aspects of economic processes of 1930th impacted the mentality of Communist party’s leaders, who, in their turn, initiated new waves of political repression. Besides the role and results of state terror in the a...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Васильєв, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2004
Schriftenreihe:	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Schlagworte:	З історії радянського тоталітаризму
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40043
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. на економічні процеси в УРСР / В. Васильєв // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 35-58. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40043
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-400432013-01-09T12:15:35Z Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. на економічні процеси в УРСР Васильєв, В. З історії радянського тоталітаризму The author based on the analysis of new archival documents investigated how the negetave aspects of economic processes of 1930th impacted the mentality of Communist party’s leaders, who, in their turn, initiated new waves of political repression. Besides the role and results of state terror in the administration of some branches of industry in the Soviet Ukraine in the 1937–1938 were found out. 2004 Article Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. на економічні процеси в УРСР / В. Васильєв // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 35-58. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40043 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії радянського тоталітаризму З історії радянського тоталітаризму
spellingShingle	З історії радянського тоталітаризму З історії радянського тоталітаризму Васильєв, В. Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. на економічні процеси в УРСР З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description	The author based on the analysis of new archival documents investigated how the negetave aspects of economic processes of 1930th impacted the mentality of Communist party’s leaders, who, in their turn, initiated new waves of political repression. Besides the role and results of state terror in the administration of some branches of industry in the Soviet Ukraine in the 1937–1938 were found out.
format	Article
author	Васильєв, В.
author_facet	Васильєв, В.
author_sort	Васильєв, В.
title	Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. на економічні процеси в УРСР
title_short	Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. на економічні процеси в УРСР
title_full	Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. на економічні процеси в УРСР
title_fullStr	Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. на економічні процеси в УРСР
title_full_unstemmed	Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. на економічні процеси в УРСР
title_sort	вплив “великого терору” 1937-1938 рр. на економічні процеси в урср
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2004
topic_facet	З історії радянського тоталітаризму
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40043
citation_txt	Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. на економічні процеси в УРСР / В. Васильєв // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 35-58. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.
series	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv	AT vasilʹêvv vplivvelikogoteroru19371938rrnaekonomíčníprocesivursr
first_indexed	2025-07-03T22:04:42Z
last_indexed	2025-07-03T22:04:42Z
_version_	1836665047282089984
fulltext	Васильєв В. Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. 35 Валерій Васильєв (Київ) ВПЛИВ “ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ” 1937 – 1938 РР. НА ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ В УРСР Vasylev V. The impact of “Great terror” on the economic process in the Ukrainian Soviet Socialistic Republic (1937 – 1938). The author based on the analysis of new archival documents investigated how the negetave aspects of economic processes of 1930th impacted the mentality of Communist party’s leaders, who, in their turn, initiated new waves of political repression. Besides the role and results of state terror in the administration of some branches of industry in the Soviet Ukraine in the 1937–1938 were found out. Завдяки наполегливій праці істориків та громадськості протягом останніх років значно поглибилося наукове осмислення політичних репресій доби тоталітарного режиму в Україні. Вчені опублікували значну кількість літератури з цієї тематики, ввели у науковий обіг но- вий документальний матеріал, зокрема з архівів колишніх радянських спецслужб. Протягом останніх років помітним став перехід від позити- вістських методологій у дослідженнях до спроб теоретичного осмислен- ня феномену “великого терору”1. Сьогодні зрозуміло, що на різних етапах історії України радян- ської доби репресії й терор використовувалися державою, оскільки були необхідною умовою життєздатності комуністичного режиму та засобом побудови комуністичного суспільства. Слід також врахувати, що марксистська світоглядна схема, класовий підхід до аналізу суспі- льних явищ і процесів у поєднанні з ідеєю месіанської ролі всесвітньої пролетарської революції та віри у безмежні можливості впливу сучас- ної держави на суспільство обумовлювали специфіку свідомості й ми- слення керівників СРСР у 1920–1930-х рр. Для їх марксистської свідо- З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 36 мості природною була жорстка ув’язка змін відносин власності з про- цесами «очищення політичної надбудови» українського суспільства від “родимих плям” капіталізму. Тому терор був інструментом дикта- тури пролетаріату, елементом соціальних технологій з метою трансфор- мувати суспільство у відповідності до вимог марксистсько-ленінської ідеології та уявлень радянських лідерів. Здійснення політичного курсу керівництвом Компартії завжди являло собою певну суміш, поєднання державного терору та правових дій. Після періодів масового терору, що загрожували підірвати життєві основи суспільної стабільності, наступало більш активне використання правових регуляторів державної діяльності. Проте період “великого терору” (1937-1938 рр.) був відзначений таким сплеском масштабних репресій, що вчені приділяли й приділя- ють трактуванню цих трагічних подій пильну увагу. Багато різних сто- рін жахливої “єжовщини” (від М.Єжова – наркома внутрішніх справ тих років) вже висвітлені вітчизняними істориками2. Водночас у світо- вій історіографії не вщухають дискусії щодо пояснення причин цього феномену. Більшість дослідників вважає, що основною причиною “велико- го терору” було прагнення керівництва СРСР знищити так звану “п’яту колону” – потенційних та реальних супротивників комуністич- ного режиму3. Інші вказують, що терор спровокували протиріччя між різними групами партійних, радянських, господарських керівників, “центром” та регіонами в управлінський системі, незадоволення суспі- льства діями влади, що виразно проявилося під час голосування на виборах наприкінці 1937 р. тощо4. Серед істориків затверджується то- чка зору: “великий терор” – це поняття, що включає масові репресивні операції серпня 1937 – листопада 1938 рр.5, а також широкомасштабні репресії проти керівників різного рівня (“кадрова революція”)6. Наукові інтерпретації політичних чинників “великого терору”, гострі дискусії навколо оцінок ролі марксистської ідеології у перетво- ренні репресій на постійну політичну практику, на наш погляд, при- звели до певного послаблення інтересу до аналізу різних аспектів соці- ально-економічних процесів у другій половині 1930-х рр. Зокрема, майже недослідженими залишаються економічні процеси в Україні під час “великого терору”, обумовленість політичних дій радянського ке- рівництва результатами “економічного розвитку” республіки. Тому метою даної статті є спроба дослідити на основі аналізу нових архівних документів, наскільки негативні аспекти економічних процесів у 1930-х рр. впливали на свідомість лідерів Компартії, які ініціювали нові хвилі політичних репресій, й, водночас, з’ясувати роль Васильєв В. Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. 37 та наслідки державного терору в управлінні окремими галузями про- мисловості, сільського господарства УРСР у 1937-1938 рр. Для аналізу показників функціонування окремих галузей еконо- міки використовувались статистичні дані тих часів. Не дивлячись на викривлення та похибки, що існували тоді, уважне вивчення радянсь- кої статистики, особливо даних Управління народногосподарського обліку Державної планової комісії УРСР, надає змогу робити висновки щодо загальних економічних тенденцій та процесів. Дане дослідження зосереджувалося на двох важливих для рес- публіки галузях економіки: сільському господарстві та вугільній про- мисловості. Протягом 1930-х рр. Україна постачала у державні фонди більше третини загальної кількості збіжжя, що знаходилося там. Видо- буток вугілля сягав більше половини загальносоюзного7. Тому функці- онування цих галузей мало серйозне значення для вищого політичного керівництва СРСР та УСРР (з 1936 р. – УРСР). Слід зазначити, що економічні проблеми у сільському господар- стві, здійснення політичних репресій в українському селі в 1937-1938 рр. ще чекають на своїх дослідників8. Натомість, вчені неодноразово звертались до теми політичних репресій у вугільній промисловості Донбасу. Надрукована перша книга Донецького обласного тому серії книг “Реабілітовані історією”9, навчальний посібник З. Лихолобової10, монографії О. Бута, П. Доброва11 та американського історика Х. Куро- міа12, у яких досліджувалися різні аспекти цієї тематики. Але вплив репресій на економічний розвиток вугільної промисловості Донбасу автори спеціально не вивчали. Аналіз архівних матеріалів свідчить, що наприкінці 1936 р. ке- рівництво СРСР зіткнулося з величезними труднощами у розвитку сільського господарства України. На хвилі стаханівського руху лідери країни вирішили досягти різкого зростання виробництва продовольст- ва. Утім, за офіційними даними, республіка не виконала значно збіль- шені, у порівнянні з 1935 р., плани здачі державі збіжжя, цукрового буряку, інших сільськогосподарських продуктів. В умовах непоганого врожаю зернових культур централізоване постачання продовольством різних категорій населення з державних фондів з другої половини 1936 р. забезпечувалось на мінімальному рівні. 1 листопада 1936 р. застосу- вали обмеження на вільний продаж борошна13. Після скасування карт- кової системи (1 листопада 1934 р.) та початку вільного продажу хліба (січень 1935 р.) радянські лідери знов повернуся до апробованих захо- дів. Селяни Харківської, Вінницької, Чернігівської, Одеської областей опинилися на порозі нового голоду. У кількох районах Харківській області дітей з голодуючих сімей передали до дитячих будинків. З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 38 Такі дії місцевої влади стали відомі у різних регіонах УРСР. На селі поширювалися чутки, що хліба у країні немає, тому що вивезли на пароплавах до Іспанії. Всіх очікувала нова карткова система отриман- ня хліба. Водночас у містах посилилися страйкові настрої14. Історики досі не мають повної картини отримання генеральним секретарем ЦК ВКП(б) Й.Сталіним інформацій радянських спецслужб, партійних, радянських органів про ситуацію на місцях. Проте дії «вож- дя» дозволяють зробити висновок: він знав або здогадувався, що існує серйозне незадоволення суспільства владою. Технології знижен- ня/подолання таких настроїв були вже напрацьовані – Сталін у другій половині 1936 р. активно використовував кампанії боротьби з “сабо- тажем” стаханівського руху, судові процеси над троцькістами, зі- нов’євцями, “правими ухильниками” для здійснення більш жорстокої репресивної політики. Наприкінці 1936 р. на зустрічі з керівниками УРСР він заявив, що республіка “провалила” виконання державних планів здачі сіль- госппродукції. Сталін підкреслив, що, наприклад, Харківська область не здала державі заплановані збіжжя та цукровий буряк, а її керівники зазналися й перетворилися на агрономів15. Через деякий час перший секретар Харківського обкому КП(б)У М. Демченко отримав призна- чення першим заступником наркома землеробства СРССР (що демон- струє підступність Сталіна). У 1937 р. М. Демченка арештували за звинуваченням у керівництві контрреволюційною організацією “пра- вих” в Україні16. Хвиля репресій у сільському господарстві України піднялася навесні 1937 р. У ході сівби у республіці пройшло масове звільнення працівників районних та обласних земельних управлінь. Значну части- ну їх органи НКВС звинувачували у “шкідницькій” діяльності17. Підстави у чекістів були: до різних партійно-радянських органів надходили тисячі листів про свавілля низових працівників, їх бруталь- ні дії щодо населення, яке опинилося на межі нового голоду. Реальну картину життя українського села відтворює доповідна записка генера- льного прокурора УРСР М. Михайлика до першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора щодо причин звільнення з роботи колишнього про- курора Одеської області18. Михайлик відзначав, що 7 червня 1937 р. в Арбузинському районі області під суд потрапив звинувачений у кра- діжки колосків, 12 липня лікар в’язниці зафіксував, що той від висна- ження не рухається, а 16 липня звинувачений помер. У Гросудівському районі звинувачений помер, поки суд розбирав його справу щодо кра- діжки колосків. У Фрунзенському районі обвинуваченого у зрізанні колосків засудили на 8 років. Наступного дня він помер від виснаження. Васильєв В. Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. 39 Як бачимо, голод штовхав селян на порушення відомого сталін- ського закону від 7 серпня 1932 р. про охорону соціалістичної власно- сті, а місцева влада та судові органи засуджували вмираючих людей. Низові партійно-радянські органи широко практикували неза- конні арешти. У липні 1937 р. бюро Тілігуло-Березанського райкому партії підняло питання перед Одеським обкомом КП(б)У щодо надан- ня права арешту усім головам сільрад. Районний прокурор не дав запи- сати у протокол таке рішення, утім арешти у районні були звичайним явищем. У селі Пташино сільські активісти арештували колгоспницю М. Бобченко, чоловік якої служив у Червоній армії, за звинуваченням у крадіжці кількох колосків жита. Напередодні арешту від виснаження померла дитина жінки. У селі Тизули сільська влада арештувала 14- річного хлопчика за звинуваченням у крадіжці колосків. У день ареш- ту від виснаження помер його батько. В Арбузинському районі голова райвиконкому Криживицький віддав наказ начальнику райміліції ареш- товувати усіх колгоспників та одноосібників, які зрізають недоспілий хліб на власних присадибних ділянках. Насильство місцевих керівників над селянами набувало гротеск- них форм. У Бобринецькому районі після рішення райкому КП(б)У про мобілізацію населення на жнива бригада завідуючого відділом райкому Липовецького влаштувала нічні облави, вдиралася до домі- вок, піднімала людей з ліжок, саджала їх у машини та відправляла на лани. Місцеві активісти влаштували облаву на кінотеатр, тільки насти- рливі прохання його директора зупинили незаконні арешти. На заліз- ничній станції Помічна ще одна бригада насильно забрала усіх людей на жнива19. Архівні документи свідчать, що подібні процеси характер- ні для всієї України. З другої половини 1937 р. кампанії збору врожаю, здавання державі збіжжя супроводжувалися розгортанням репресій проти міс- цевих партійно-радянських працівників. Сталін 3 серпня 1937 р. наді- слав секретарям національних компартій, крайкомів та обкомів шиф- ровку, у якій наголошувалося: “За останній час у краях, областях та республіках викрита шкідницька робота ворогів народу в області сіль- ського господарства, спрямована на підрив господарства колгоспів та на провокування колгоспників на незадоволення проти радянської влади шляхом цілої системи знущань та глумливості над ними. ЦК вважає суттєвим недоліком керівництва справою розгрому шкідників у сільському господарстві той факт, що ліквідація шкідників провадиться лише закритим порядком за лінією органів НКВС, а кол- госпники не мобілізуються на боротьбу з шкідництвом та його носіями. З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 40 Вважаючи абсолютно необхідною політичну мобілізацію колгос- пників навколо роботи, що здійснюється з розгрому ворогів народу у сільському господарстві, ЦК ВКП (б) зобов’язує обкоми, крайкоми та ЦК нацкомпартій організувати у кожній області у районах 2-3 відкри- тих показових процеси над ворогами народу – шкідниками сільського господарства, які пробралися до районних партійних, радянських та земельних органів (працівники МТС й райЗВ, предРВК, секретарі РК і т.п.), широко висвітлювати хід судових процесів у місцевій пресі”20. 11 серпня 1937 р. Сталін власноручно відредагував шифровку, що відправили на адресу партійних органів, уповноважених Комітету заготівель СРСР, начальників контор “Заготзерно”: “Голова Комітету Заготівель при РНК СРСР Клейнер викритий та арештований, як ворог народу, якій організував шкідництво в області хлібозаготівель, будів- ництва хлібних елеваторів, заготівлі та зберігання сортового насіння. Завдання партійних та радянських організацій, усіх чесних пра- цівників заготівельного апарату викорчовувати усі корінця та ліквіду- вати усі наслідки шкідництва ворога народу Клейнера в органах Комі- тету Заготівель й забезпечити успіх у справі заготівлі та зберігання хлібу, у справі виконання постанов Пленуму ЦК ВКП(б) та РНК СРСР щодо поліпшення сортового насіння зернових культур. РНК СРСР та ЦК ВКП(б) зобов’язують місцеві радянські та партійні органи перевірити усю практику роботи органів Комітету За- готівель, зокрема, “Заготзерно”, та суворо покарати усіх, хто намагався або намагається завадити справі хлібозаготівель та справі формування, зберігання та використання фонду чистосортного насіння зернових культур”21. 31 серпня та 10 вересня 1937 р. ЦК ВКП(б) та РНК СРСР при- йняли спільні постанови про боротьбу “з кліщом та наслідками шкід- ництва у справі зберігання збіжжя” (тексти, на жаль, не знайдені, має- мо згадки про них в інших архівних документах), що конкретизували напрямки проведення показових судових процесів, зокрема, у системі “Заготзерно”. Прямі вказівки Сталіна на розгортання репресій ретель- но виконували місцеві керівники. Співробітники органів радянської держбезпеки займалися організацією процесів. Перші секретарі обко- мів КП(б)У особисто доповідали Сталіну щодо підготовки до прове- дення процесів. Наприклад, 16 вересня 1937 р. перший секретар Київ- ського обкому партії С. Кудрявцев телеграфував до Кремля: “На вико- нання вказівок ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 11 вересня по Київській області провадимо наступні показові суди над зрадниками зі зберіган- ня збіжжя: Васильєв В. Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. 41 1. Суд над працівниками Ржищівського складу Заготзерно. За справою притягаються 7 чоловік. Призначено до слухання 18 вересня. 2. Суд над працівниками Фастівського пункту Заготзерно. За справою притягаються 3 чоловіки. Призначено до слухання 20 вересня. 3. Суд над працівниками Білоцерківського елеватору. За спра- вою притягаються 6 чоловік. Призначено до слухання 25 вересня. Київський обком прохає ЦК ВКП(б) дозволити також провести показовий процес над колишнім уповноваженим Комзаг РНК у Київ- ській області Передирієм та працівниками Заготзерно Полторацьким та Мучатовим, які були організаторами шкідництва у системі Заготзерно у Київські області, із застосуванням до них заходів, передбачених по- становою ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 11 вересня”. Принагідно зауважимо, що останній абзац тексту цього докумен- ту був підкресленим червоним олівцем, що характерно для Сталіна. На тексті шифровки збереглися підписи: “”за – Молотов”, “Ст.” (Сталін), “Каганович”22. Після таких настанов вищого політичного керівництва країни в Україні, інших республіках провели показові судові процеси. Один з них організували у Гайсинському районі Вінницької області. 16 верес- ня 1937 р. заступник наркома юстиції УРСР А. Гарін надіслав до Косі- ора спецповідомлення “Про контрреволюційну троцькістську дивер- сійно-шкідницьку організацію у Гайсинському районі Вінницької об- ласті”, у якій повідомляв, що сесія Вінницького обласного суду у Гай- сині 27 серпня розглянула у відкритому судовому засіданні справу 6 колишніх керівників Гайсинського району. Підсудні – колишні секре- тар райкому партії М. Трахтман, голова райвиконкому М. Родович, начальник Гайсинського районного земельного відділу І. Петровський, районний державний агроном З. Товстонос, старший агроном Киблич- ської МТС Г. Твердохліб, голова колгоспу “Більшовик” Г. Макмак, а також куркуль Г. Кучевський. Їх звинуватили “у тому, що зорганізувалися у контрреволюційну троцькістську банду на чолі з троцькістом Трахтманом, протягом останніх 3-4 років здійснювали систематичні шкідницькі акти у сіль- ському господарстві Гайсинського району з контрреволюційною ме- тою – підірвати потужність сільського господарства, розвалити колго- спи, зірвати землеустрій, заплутати сівозміни, підірвати зростання ско- тарства, зменшити кормову базу, розвалити радянський апарат на селі, розкласти працівників колгоспів та сільських рад, щоб викликати обу- рення колгоспників та незадоволення політикою партії та Радянської влади...”. З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 42 Гайсинський район мав велике значення у сільському господар- стві Вінницької області. Йому надавали серйозну державну допомогу сільськогосподарськими машинами, кредитами, завезли чистосортне насіння, надіслали нових працівників. “Але, - відзначав Гарін, за 3-4 останніх роки район мав великі прориви: систематично з року в рік не виконує район державних зобов’язань з хлібопоставок та м’ясопоставок, врожайність не досягає того, що можуть та повинні давати колгосп, землеустрій зривається, сівозміна плутається, боротьба зі шкідниками (сільськогосподарськими. – Авт.) зривається та саботу- ється, скотарство не забезпечується кормами, лани забруднені бур’янами, впровадження нових культур, зокрема конюшини й люцер- ни призводить до провалу, безгрунтовий засів трав - гине до 70%, го- родні бригади у колгоспах розпадаються, а це призводить до загибелі значної частини кормового буряку, просапні засіваються у деяких кол- госпах на забрудненій площі або у мокрий грунт, що зменшує врожай- ність, а іноді призводить до загибелі засівів, у 1932-1933 рр. знищува- лися коні, молотьба відбувалася таким чином, що часто-густо хліб пропадав від дощів. По селах відбувалися найгрубіші порушення рево- люційної законності, неприпустиме нехтування прав колгоспників та одноосібників, знущання над ними”. На суді у Гайсині прилюдно заявили, що Трахтман – “бувалий троцькіст”. Ще у 1924 р. студентом Комуніверситету ім. Артема, він відкрито виступав проти генеральної лінії партії, “замаскувався та дворушником пробрався до партійного апарату» на керівні посади. За підтримки троцькістів Трахтман увійшов до контрреволюційної орга- нізації, що існувала у Вінницькій області, а незабаром заснував троць- кістську організацію у Гайсинському районі. Перед свідками та журналістами у залі суду розгорталася стра- шна картина зрадництва: “Цілком зрозуміло, що Трахтман для вербу- вання до цієї організації зупинився на класово-чужих елементах. Дізнавшись, як секретар РПК, що Родович, сумнівна у минулому особа, - офіцер армії Керенського23, який приховував національну при- належність (поляк. – Авт.), допустив відвертий опортунізм у податко- вій політиці, дізнавшись, що директор Гайсинської МТС Химич – ви- ходець з куркульської родини, що батько Химича – організатор геть- манських банд, брат – поліцейський, сам Химич у минулому правий есер, дізнавшись, що директор Гайсинського цукрового заводу Пожи- даєв – чужа людина, що розклалася, двічі виключалася з партії, - цих осіб Трахтман вербує до контрреволюційної організації”. Він розста- вив їх на ключових посадах, а вони, у свої чергу, вербували нових зра- Васильєв В. Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. 43 дників. Як наслідок, МТС у районі заполонили чужі люди: колишні дворяни, безпаспортні, вихідці з куркульських сімей. Агрономом найбільшого у районі колгоспу “Більшовик” у селі Краснопілка призначили “шпигуна, шкідника, у минулому керуючого поміщицьким маєтком” Філяновича, головою колгоспу - «шкідника» Макмака. Усі вони, за словами Трахтмана, мали на меті: “знизити вро- жайність у колгоспах, а тим самим й вартість трудодню та кількість хлібу, що здається державі як натуроплата, викликати обурення колго- спних мас політикою партії та уряду”. У колгоспі “Більшовик” в 1931-1932 рр., за розпорядженням Макмака та Філяновича, знищили понад 100 коней. Вони заявили, що “коні вже не потрібні, будуть стальні коні - трактори”. У 1935-1936 рр. у колгоспі засіяли цибулю 40 га забрудненої землі. Врожаю не отрима- ли. У 1936 р. під час молотьби загинули від дощів 6,5 тон пшениці. Сільські кореспонденти з Краснопілки повідомляли про це у га- зети “Комуніст” та “Соціалістичне село”, на зборах з критикою дій керівництва колгоспу намагалися виступити окремі колгоспники. Але останніх силою виводили із зали. Макмак широко практикував штрафи та побиття колгоспників. Його розгнузданість не мала межі. У 1935 р. він оштрафував 203 колгоспника, кількох з них на усі трудодні. А кол- госпники Коновал, Мартинюк, Сидорчук померли від побоїв, нанесе- них їм Макмаком. Приголомшені слухачі дізналися, що агроном Твердохліб втяг- нув до контрреволюційної організації куркуля Кучерського. “Знаючи про те, що Кучерський з куркульської сім’ї, - стверджувалося на про- цесі, - батько його мав до революції 25 десятин землі, двигун, молота- рку, складні інші сільськогосподарські машини, що батько та він під- лягали висилці під час ліквідації куркульства, але тоді зникли, що Ку- черський контрреволюційно налаштований, мріє щодо помсти тим, хто розкуркулив його родину, - втягнув останнього до шкідництва, запро- понував шкідницькі здійснювати підготовку ґрунту. Кучерський у Че- чельницькому колгоспі навесні 1937 р. це й робив, а також зіпсував трактор. Щоб приховати наслідки шкідництва, Кучерський виходив на роботу у нічну зміну”. Багато мешканців Гайсинського району повірили, що колишні керівники – вороги та шкідники. Під час процесу до суду приходили добровільні свідки, які вимагали допросити їх, розповідали щодо без- чинств та беззаконь місцевої влади. Трахтмана, Родовича, Твердохліба, Товстоноса засудили до розстрілу, Петровского и Макмака – до 10 ро- ків в’язниці, а Кучерського – до 8 років24. З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 44 Генеральний прокурор СССР А. Вишинський 20 вересня 1937 р. направив Й.Сталіну та голові РНК СРСР В. Молотову доповідну запи- ску, в якій вказував, що в прокурорських органах знаходилось 170 справ з шкідництва у сільському господарстві, 50 з них – в Україні. 28 вересня він повідомив, що кількість справ з цього приводу в СРСР збі- льшилась до 408, значно зросла кількість засуджених25. Всього в Україні з 1 червня 1937 р. до 10 січня 1938 р. провели 72 показових судових процеси, на яких засудили 399 чоловік. З них 238 приговорили до розстрілу, 161 – до 10 років ув’язнення. Із загаль- ної кількості, 17 процесів провели у справах шкідництва у сільському господарстві, 27 – у скотарстві, 27 – системі “Заготзерно” та Комітету заготівель, 1 – вугільній промисловості26. Таким чином, 72 судовий процес було організовано на виконан- ня наведених вище директив Сталіна. Це, а також хід процесів, свід- чать про кілька особливостей репресій у сільському господарстві. Оче- видно, що Сталін та його оточення намагалися використати незадово- лення селян колективізацією, голодомором 1932-1933 рр., їх ненависть до місцевих працівників для кадрової чистки низових управлінських структур. Американський історик Ш. Фітцпатрик аналізувала подібні процеси на території РРФСР. Її висновок про те, що роль Москви (вважаємо, що правильніше казати Кремля. – Авт.) у їх проведенні не слід перебільшувати, цілком правильний27. Але слід додати, що вказів- ки Сталіна зобов’язували місцевих чиновників організувати судові фарси. Інше питання, чи вдалося керівництву Компартії переконати суспільство, що лише місцеві керівники винуваті у бідах та страждан- нях людей? Здається, що ні. У всякому випадку, ми не помічаємо у газетних матеріалах, що висвітлювали процеси, здравиць на честь Ста- ліна. Це відноситься й до виступів свідків. Селяни гарно розуміли, хто та що є першоджерелами суспільних негараздів. Репресії у сільському господарстві не обмежувалися проведен- ням фальсифікованих судових процесів. Більше всього людей постра- ждало у ході здійснення масових репресивних операцій. Проте встано- вити точну кількість арештованих та засуджених у сільському госпо- дарстві дуже важко внаслідок своєрідності “чекістської статистики” того часу28. Поки що висловимо обережне припущення, що репресії проти низових управлінців складали лише частку державного терору, спрямованого проти селян, які мали нещастя потрапити до обліково- карткової системи обласних УНКВД, або були заарештовані за доно- сами, свідченнями, “вибитими” у ході допитів тощо. Васильєв В. Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. 45 У 1938 р. репресії у сільському господарстві продовжувалися. На ХІV з’їзді КП(б)У (13 червня 1938 р.) перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов промовив дуже показові слова: “Вороги робили усе, щоб розорити наші колгоспи. Труднощі, які пережила Україна під час колек- тивізації, були організовані за завданням Пілсудського29 та німецьких фашистів. Вороги відчували, яку потужність несуть колгоспи для України, для селянства, для соціалістичної держави. Тому вони усі сили доклали, щоб зірвати колгоспне будівництво, піти на саботаж, на провокацію й, тим самим, підривати колгоспи, розоряти їх та домага- тися незадоволення з боку селян... Ми ворогів в основному розбили, але у нас залишилися ще ворожі коринці й було б зовсім невірно та шкідливо думати, що вже усе зроблене. Ми повинні бути пильними, повинні завжди готовими до бою, готовими до того, щоб безпощадно гро- мити шпигунів та зрадників. І ми їх розгромимо, та доб’ємо до кінця”30. Схожі оцінки ситуації, а, відповідно, й політичні дії радянського керівництва простежувались у вугільній промисловості республіки. В історичній літературі неодноразово висловлювалася думка, що стаха- новський рух, який виник у Донбасі в другій половині 1935 р., спричи- нив низку серйозних суперечностей у економіці, соціальній та полі- тичній сферах суспільства, перетворився на каталізатор політичних репресій в регіоні та в УРСР31. Дійсно, стаханівський рух, політично підтриманий керівницт- вом Компартії, поклав величезну відповідальність на місцевих комуні- стів. Партійні керівники різного рангу вимагали від господарників не- гайного поширення стахановських методів на усіх підприємствах й ділянках виробництва. Проте досягти цього виявилося неможливим за умов низького технічного рівня вугільної галузі, специфіки організації виробництва, нестачі матеріальних ресурсів. У гонитві за рекордами на другий план відійшли планово- профілактичні ремонти, не здійснювалися підготовчо-перспективні роботи. Обладнання спрацьовувалося, частішали аварії та простої. Становище ускладнилося після запровадження у 1936 р. нових техніч- но необґрунтованих норм, які майже на третину перевищували попе- редні. Від господарських керівників вимагалося організувати стаханів- ські “доби”, “тижні”, “місячники” з метою виконання норм шахтарями. Проте люди відмовлялися від виснажливої праці. Зарплати знизилися, виробництво дезорганізовувалося. За таких умов партійні керівники перекладали провину на гос- подарників, ті, у свою чергу, на інженерно-технічних працівників. Пер- ший секретар Сталінського обкому партії С. Саркісов на одному з пар- тійних активів заявив: “Саботажник стаханівського руху – це майже З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 46 контрреволюціонер”32. Це була не сама різка заява з тих, що лунали у ті часи. У грудні 1936 р. на пленумі ЦК ВКП(б) М.Єжов сказав, що деякі керівники вугільної промисловості були шкідниками, намагалися викликати незадоволення робітників діями уряду, влаштовуючи для цього аварії. М.Єжов демагогічно наголосив, що ці керівники вважали робітників за худобу, життя якої нічого не варто33. Для кращого розуміння процесів, що відбувалися безпосередньо у шахтах, розглянемо один з архівних документів. Це меморандум члена Донецького обласного суду Афоніна щодо результатів дослі- дження справи з аварією 18 грудня 1936 р. на шахті “Юнком”, що су- проводжувалася людськими жертвами. Копію документу у травні 1937 р. голова Верховного Суду УРСР Ф. Шумятський надіслав першому сек- ретарю ЦК КП(б)У С.Косіору. У супроводжувальній записці зазнача- лося: “При розгляді справи встановлено, що трест “Орджонікідзевугіл- ля” та “Донбассвугілля” приховали від слідства надзвичайно важливі факти стосовно аварії та не допомогли слідству виявити факти шкід- ництва. Справу передано до Донецької прокуратури для додаткового розслідування”. З меморандуму зрозуміло, що 18 грудня 1936 р. на шахті “Юн- ком” сталася трагедія – викидом породи завалило 6 шахтарів. Через 12 годин двох з них вдалося відкопати, але четверо загинули. За фактом аварії відкрили карну справу, звинувачуючи головного інженера шахти Колесникова, начальника ділянки Валентинова, горно-технічного ін- спектора Стельмаха у порушенні правил техніки безпеки. На по- передньому слідстві вони визнали себе винними. 5 лютого 1937 р. керуючий трестом “Орджонікідзевугілля” Фе- сенко у листі до начальника місцевого НКВД УРСР Хаєта заявив, що за його думкою, яку підтримала більшість спеціалістів, завал стався внаслідок великого викиду породи, підмитої підземними водами. Тому судити головного інженера Колесникова підстав не було. Призначені для з’ясування обставин справи експерти не дійшли до одностайного висновку щодо причин трагедії. 23 березня 1937 р. у шахті знайшли тіло ще одного із загиблих робітників, але у слідчі органи не повідоми- ли. Вірогідно, не бажали знову повертатися до цієї справи. Схожу по- зицію зайняло керівництво тресту “Донбасвугілля”, яке створило комі- сію для розслідування справи, але її висновки не надіслали слідчим органам. Проте останні з’ясували, що до цієї трагедії, у серпні-вересні 1936 р. на шахті сталося 3 викиди породи. Внаслідок порушень правил безпеки та завалів у 1936 р. загинуло 13 робітників, зафіксовано 970 Васильєв В. Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. 47 випадків травматизму. З серпня до грудня 1936 р. видобуток вугілля різко впав. Колесников заявив у ході слідства, що знав про відставання крі- пильних робіт та збільшення довжини врубових уступів. Тому Афонін робив висновок: “Оскільки це так, Колесников як інженер, не міг не знати наслідків, що можуть відбутися від таких порушень, а отже, - значить він свідомо вів ділянку до завалу”. Викликані до суду свідки заявили, що 18 грудня 1936 р. на шахті намітили стахановську добу. 16 грудня директор шахті Гарбузов провів технічну нараду, наголосив на необхідності дати підвищений видобуток вугілля. Валентинов заявив, що такий видобуток він дати зможе, але просить головного інженера спуститися у шахту й особисто оглянути загрозливу ділянку роботи. Він повторював свої прохання у наступні дні, але Колесников у шахті не побував. У стаханівську добу стався завал. Афонін відзначав: “Я вважаю поведінку Колесникова 16-18 гру- дня не випадковою, і на підставі вищевикладеного вважаю, що у діях головного інженеру є елементи шкідництва, тобто злочини, передба- чені статтею 54-7 КК (шкідництво)”. Утім, Афонін пропонував тимча- сово не заарештовувати Колесникова, тому що на шахті зіпсувалися 2 насоси, вона опинилася під загрозою повного затоплення34. Справа на шахті “Юнком” – яскраве свідчення ситуації у вугі- льній промисловості та обставин здійснення репресій проти спеціаліс- тів. У 1936 р. до судової відповідальності у Донбасі було притягнуто 1000 інженерно-технічних працівників (ІТП), засуджено половину з них35. З’явилися шахти, які у народі отримали назву “інженерно- виправних робіт”. Безглузді й злочинні репресії супроводжувались зниженням за- робітної плати у вугільній промисловості Донбасу на 20%. Більше 55% шахтарів працювали на одному місці менше одного року. За другу по- ловину 1936 р. змінилося 20% начальників дільниць та майже полови- на завідуючих шахтами. Донецький обком КП(б)У вимагав від комуністів та безпартій- них ретельно стежити за поведінкою звільнених з посад та виключених з партії, викривати “маскування троцькістських дворушників”. Проте після проведених в області у вересні 1936 р. арештів 600 так званих «троцькістів» керівництво обкому опинилося під загрозою політичних звинувачень. Керівництво ЦК КП(б)У вирішило, що обком недостат- ньо самокритично провів обговорення постанови ЦК ВКП(б) від 13 січня 1937 р. “Про незадовільне партійне керівництво Київського об- кому КП(б)У та недоліки у роботі ЦК КП(б)У”. З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 48 Принагідно зауважимо, що ця постанова створювала політичне підгрунття для репресій проти вищого політичного керівництва УРСР, тому що, мовляв, апарат ЦК КП(б)У виявився “засміченим ворогами народу”. Секретар ЦК КП(б)У П. Постишев звинувачувався у втраті “більшовицької пильності”, оточенні себе “ворогами”, за що отримав догану. Для обговорення постанови на Донецький обласний партактив у (11-13 лютого 1937 р.) відрядили голову РНК УРСР П. Любченка. Але не він, а голова донецького УНКВД В. Іванов виявився головною фігу- рою у критиці обласного керівництва. Він заявив про “сімейність” у стосунках керівників, а отже, - відсутність пильності. Висновок голо- вного чекіста області був відверто погрозливим: “Безпринципність бюро обкому та його першого секретаря Саркісова гальмували своєчас- не викриття ворогів”36. Після таких заяв С.Саркісов, вимушений виправдовуватися, де- монстрував особливу затятість у пошуках «зрадників». За 3 місяці він більше 10 разів виступав на партійно-господарських активах області із закликами до пильності, організовував виключення з партії, зняття з посад та арешти керівників за матеріалами, наданими НКВД. Архівні документи свідчать, що він особисто сприяв арештам голови облви- конкому М. Іванова, секретаря обкому КП(б)У А. Вайнова, директора Макіївського металургійного заводу Г. Гвахарія37. Вже у першому кварталі 1937 р. репресії у Донбасі набули ма- сового характеру. С. Саркісов офіційно заявив, що органи НКВС ви- крили та ліквідували у Донбасі 112 груп фашистів, у складі 587 чоло- вік. Серед репресованих було 11 членів обкому партії38. Утім, ситуація у вугільній промисловості продовжувала погір- шуватися. Видобуток вугілля у 1936 р. не перевищив рівень 1935 р., у першому кварталі 1937 р. план було виконано на 89,5%39. Керівництво СРСР занепокоїлося. 20 квітня 1937 р. політбюро ЦК ВКП(б) призна- чило С. Саркісова керівником тресту “Донбасвугілля”. Його попере- дню посаду обійняв перший секретар Горьківського крайкому ВКП(б) Е. Прамнек40. 28 квітня 1937 р. ЦК ВКП(б) та РНК СРСР прийняли постанову “Про роботу вугільної промисловості Донбасу”, в якій, зокрема зазна- чалося: “Нерідко господарські, партійні та, особливо, профспілкові організації вугільного Донбасу відносяться неприпустимо бездушно до працівників вугільної промисловості, припускають огульні репресії, виключення з партії та профспілок, звільнення з роботи або віддають до суду”. Парторганізації Донбасу зобов’язувалися, поряд з “викорчо- Васильєв В. Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. 49 вуванням шкідницьких елементів”, всебічно підтримувати та допома- гати сумлінно працюючим інженерам, технікам та господарникам41. На виконання цієї постанови у ЦК КП(б)У 4-5 травня 1937 р. провели нараду, де заслухали доповіді членів комісії ЦК КП(б)У з пе- ревірки ситуації у Донбасі. Виступаючі критикували репресії проти ІТП, практику “шахт виправних робіт”, жахливі побутові умови у регі- оні, відсутність питної води, “неймовірне обурення людей та дуже не- гарний політико-моральний настрій командного складу”. З’ясувалося, що у першому кварталі 1937 р. змінилося 20% керівників шахт, з них 35% - головних інженерів, 22,5% - завідуючих. Секретар ЦК КП(б)У М. Хатаєвич розцінив такі події як резуль- тат паніки. Він заявив: “Коли на початку 1936 р. видобуток вугілля йшов увесь час нижче за план, замість того, щоб узяти тверду лінію, мобілізувати маси – вдарилися у панічне становище. Людей побили більше, ніж слід”. Він повідомив, що наприкінці 1936 р. Сталін дав завдання переглянути судимості ІТП. Для проведення відповідної ро- боти створювалася державна комісія42. За наслідками наради, 13 травня 1937 р. ЦК КП(б)У прийняв по- станову “Питання вугільного Донбасу у зв’язку з рішенням РНК СРСР та ЦК ВКП(б)”, якою зобов’язав судові органи у місячний термін пере- глянути усі справи керівників вугільної промисловості, засуджених з 1933 р.43 Роботу очолювала державна комісія, яка працювала 2 місяці. 27 липня 1937 р. Ф.Шумятський надіслав С.Косіору доповідну запис- ку, у якій зазначалося, що комісія закінчила роботу. Перевірка охопила 1184 справ на 1745 чоловік, розглянутих судами Донецької області з 1 січня 1933 р. до 1 травня 1937 р. Не розглянутими залишилися близько 400 справ у народних судах області та справи з контрреволюційних злочинів, що перебували в архіві Донецького УНКВД. Серед перевіре- них справ причинами їх виникнення були: 1933 1934 1935 1936 1937 Всього Аварії зі смер- тельними нас- лідками 33 61 79 136 62 371 Аварії з каліц- твом 14 18 27 56 26 141 Інші (з пере- важно еконо- мічними нас- лідками) 104 217 135 152 64 672 Всього 151 296 241 344 152 1184 З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 50 Аналіз цих показників показує різке зростання аварійності на шахтах, що супроводжувалося людськими жертвами. Так, у 1936 р. кількість аварій зі смертельними наслідками зросла майже у 2 рази у порівнянні з 1935 р. Аналогічна ситуація виникла у 1937 р. Уявлення про кількість засуджених керівників дають дані зі справ, розглянутих комісією: 1933 1934 1935 1936 1937 Всего Оперативний ко- мандний склад вугільної промис- ловості 157 268 275 285 157 1142 Адміністративно- господарський склад 10 5 3 8 - 26 Робітники 72 169 95 158 66 560 Всього 239 442 373 451 223 1728 Як бачимо, цифри зростали протягом 30-х рр. У перші місяці 1937 р. ця тенденція посилилася. Ще більш показовим є те, що резуль- тати діяльності комісії ЦК КП(б)У не призвели до амністування знач- ної кількості засуджених: вирок скасували або пом’якшили 413 чоло- вікам, вирок без змін – 1009 чоловік, ініціювали прохання перед ЦВК УРСР щодо зняття судимості відносно 323 чоловік. У висновках комі- сія заявила, що головною причиною зростання аварійності у вугільній промисловості “є шкідницька діяльність ворогів”44. Отже, ніякого «пом’якшення» репресивної практики не відбулося. Серед документів архівних фондів політбюро, відділів ЦК ВКП(б), особистих фондів Сталіна, Молотова, Кагановича (зберіга- ються у РДАСПІ) не вдалося знайти свідоцтв того, що результати дія- льності комісії були відомими вищому політичному керівництву СРСР. Але відомо, що курс на посилення репресій не тільки зберігався й суттєво посилився з другої половини 1937 р. У Донецькій області в липні 1937 р. С. Саркісова та багатьох його колег арештували як “во- рогів народу”. Незабаром їх розстріляли. З 76 членів обкому партії, обраних у травні 1937 р., у червні залишилося лише 6 чоловік45. Новий перший секретар обкому КП(б)У Е. Прамнек добився пе- реводу з Горького до Сталіно свого найближчого оточення. Проте сам був фігурантом “Латиської контрреволюційної націоналістичної орга- нізації”, яку розробляли чекісти. 22 серпня 1937 р. на пленумі Донець- кого обкому КП(б)У він виступив за “викорчовування решток воро- Васильєв В. Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. 51 гів”, широку зачистку Донбасу “від куркулів, націоналістів та іншої наволочі...”. Керівник донецьких комуністів визнавав, що економіка області перебувала у хаотичному стані, але задавав питання: “У чому ж справа – невміння, небажання працювати або щось більше?” На нараді секретарів парткомів та ІТП вугільних шахт Прамнек зробив наголос: “Нам стало відомо, що деякі ітеперівці запропонували дружинам підготувати валізи на випадок, якщо доведеться “поїхати у відрядження”. Підстав для хвилювань немає. По-перше, слідство ви- явило, що заарештовані дійсно є ворогами, наволоччю. Ми повинні тільки радіти, що ці вороги заарештовані.... У багатьох виникає неро- зуміння, чому Донбас, що завжди був фортецею більшовизму, опинив- ся засміченим ворогами, мерзотниками?” Відповідь давалася недво- значна: винне капіталістичне оточення, тому ”необхідно пам’ятати, що у Донбас, як найбільш важливий центр, завжди будуть засилатися во- роги, шпигуни, диверсанти46. Отже, партійні керівники Донбасу опи- нилися у трагічному колі репресивної риторики та практики. Вони під- тримували дії вищого керівництва Компартії щодо підштовхування репресій, але самі неминуче підпадали під репресивний молох. У вересні 1937 р. для ліквідації наслідків “шкідництва” до Дон- басу приїхав один з найближчих соратників Й.Сталіна – Л. Каганович, призначений наркомом важкої промисловості СРСР. Він виступив на зльоті стахановців: “коли ведемо розмову щодо шкідництва, можемо твердо сказати: отримали поразку шпигуни та розвідники, отримали поразку їхні господарі – німецько-японські та інші фашисти”. Але «поразка» не означала зупинку державного терору. Репресії продовжу- валися. Недарма Каганович закидав учасникам: “Політична пильність не набула у вас того конкретного повсякденного характеру, який ця пильність повинна мати, інакше вона перетвориться у фразу”47. Через місяць, у жовтні 1937 р. на зустрічі у Кремлі з керівника- ми промисловості та стахановцями вугільної й металургійної промис- ловості Сталін виголосив дуже показову фразу: “Керівники можуть приходити та йти, але народ залишається, та завжди буде жити”48. Такі висловлювання вищих керівників СРСР мали політичний підтекст: вони перекладали провину за недоліки в економіці на керівні господарські та партійні кадри. У останні місяці 1937 р. органи НКВД арештували біля 140 керівних працівників Донбасу – директорів заво- дів та шахт, головних інженерів й партійних керівників. Списки ареш- тованих затверджував власноручно Каганович49. За участю деяких з них керівництво СРСР вирішило провести відкритий судовий процес, щоб показати населенню “справжніх шкід- ників та дезорганізаторів” вугільної промисловості. У жовтні 1937 р. у З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 52 Будьоновському районі арештували керівника тресту “Будьоновву- гіль” С. Володарського (як “учасника контрреволюційного троцькіст- ського підпілля”), головного інженера цього ж тресту І. Штеренсона (“завербований у 1935 р. польським розвідником Літським для шпи- гунської діяльності”), виконуючого обов’язки головного інженера шах- ти “Капітальна – 9” Д. Ярославцева (“завербований Літським для шпи- гунської роботи”), колишнього головного інженера шахти “Капітальна – 9” Н. Процикова (“у минулому офіцер, учасник білогвардійських каральних загонів”), механіка шахти “Капітальна – 9” С. Толстикова, начальника дільниці цієї шахти І. Шишкіна. Усі вони – молоді інженери, які отримали освіту у радянських вузах. С. Володарський був відомий як організатор диспетчеризації шахт. Допитував їх особисто донецький обласний прокурор Р. Руденко та новий начальник обласного УНКВД Д. Соколінський. За допомогою тортур, психологічного тиску, фальсифікації протоколів допитів слідчі отримали зізнання арештованих, що “перебуваючи у контрреволюцій- ній троцкістській організації, організовано займались шкідництвом у промисловості, здійснювали терористичні акти, завали лав, виводили з ладу механізми, зривали стаханівські методи праці, організовували саботаж квітневого рішення ЦК та РНК”50. Публічне проведення судового процесу супроводжувалося ак- тивною пропагандистською кампанією. Обласні, районі газети, багато- тиражки заполонили матеріали, що підсудні є учасниками “антирадян- ської терористичної та шкідницької організації”. За завданням Саркі- сова вони довели трест до “глибокого прориву”. У залі суду Руденко спитав Володарського, чи ставили його дії під загрозу життя багатьох робітників. Той відповів, що “так”. Ще один зі звинувачених на питан- ня про те, чи входили знущання каліцтва, вбивства до обов’язків їх “контрреволюційної організації”, дав позитивну відповідь. Після таких заяв Руденко підкреслював, що усі злочини підсудні зробили з метою озлобити робітників проти радянської влади. Збиті з пантелику шахта- рі вимагали нещадної розправи з “шкідниками”. П’ять звинувачених осудили до розстрілу51. Кілька таких процесів провели у Донбасі у 1938 р. Але основну кількість людей у вугільній промисловості арештували у ході масових репресивних операцій. На жаль, поки що не маємо повних й достовір- них підрахунків щодо масштабів репресій у галузі. Відомо, що у другій половині 1937 р. у ході тільки однієї, так званої “куркульської опера- ції” (відповідно до рішення політбюро ЦК ВКП(б) та оперативного наказу НКВД № 00447) в Україні арештували: у містах 27 714 осіб, у селах 55 408 чол. З них у колгоспах – 25 716 чол., радгоспах – 2 730, Васильєв В. Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. 53 промислових підприємствах – 7709, будівництві – 1358, на транспорті – 3762, у радянських установах – 4593, осіб без визначеного роду за- нять – 33 006. Із загальної кількості арештованих у промисловості на вугільну галузь припадало 3192 чол., металургійну – 2006, машинобудівну – 1108, хімічну – 389, рудну – 258, енергетичну – 155, оборонну – 219, цукрову – 95252. У 1938 р. репресії у вугільній промисловості тривали. М. Хру- щов у вище згаданій промові на ХІV з’їзді КП(б)У відзначив: “Донбас та його шахти були засміченими троцькістами, правими й усілякими іншими шпигунами. Ворожа робота Саркісова виявилася відчутною. Після Саркісова був ворог народу – шпигун Прамнек. Крім того, не потрібно забувати, що під час ліквідації куркульства багато куркулів пішли до Донбасу та проводять там свою шкідницьку роботу, свою підривну роботу – псують машини, створюють на шахті аварії... У Донбасі тепер почистили усіх цих саркісових, прамнекових, усю цю ворожу публіку. Нам потрібно нині, водночас з очищенням, підняти роботу з саботажниками, які зривають накази народного комісару важ- кої промисловості”53. У цей час Л. Каганович знов перебував у Донбасі. УНКВД До- нецької області на чолі з П. Чистовим продовжувало розглядати усі негаразди на шахтах як наслідок “шкідницької й підривної діяльності контрреволюційних організацій”. Чистов надсилав Кагановичу допові- дні записки та протоколи тексти допитів арештованих, з яких зрозумі- ло, що за неповних перших п’ять місяців 1938 р. на шахтах сталося 8072 аварії. Донбас недовиконав план на 1 млн. тон вугілля. Реакція Кагановича була промовистою: він підкреслював у доповідних запис- ках та протоколах соціальне походження арештованих: “куркуль”, “колишній підрядчик” і т.д.54. Це означало, що вище політичне керів- ництво СРСР оцінювало негативні аспекти економічних процесів, як наслідок дій “класово ворожих елементів”. Масові репресії у Донбасі, як і у всій країні, тривали до середи- ни листопаду 1938 р., коли їх зупинило політбюро ЦК ВКП(б). Скільки арештували та засудили осіб, які працювали у вугільній галузі та про- мисловості, в цілому, сказати важко. Статистичних підрахунків вчени- ми не зроблено. Але відомо, що в 1937–1938 рр. в Україні арештували 265 669 осіб (0,9 відсотка населення), значну частину з яких розстріля- ли. Якщо уважно вивчати нещодавно опублікований аналіз “чекістсь- кої статистики”, то побачимо, що за кількістю на першому місці опи- нились репресовані за “національними лініями” (31,3 %), на другому — колишні куркулі (18,2 %), на третьому — “учасники буржуазних З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 54 націоналістичних організацій” (16,7 %). Отже, вістря “великого теро- ру” прийшлось на представників етнічних груп, які мали своїх одно- племінників у сусідніх державах, так званих “куркулів” та “українсь- ких націоналістів”55. Дані підтверджують думку, що головною причиною масових репресій 1937-1938 рр. було намагання Сталіна та його оточення соціа- льно «вичистити» країну, позбавитися від потенційної «п’ятої колони» в умовах зростаючої загрози Другої світової війни. Радянське керівни- цтво вирішило за допомогою соціальної інженерії досягти більшої со- ціальної та національної однорідності суспільства, до того ж, консолі- дуючи його шаленим ідеологічним тиском та брудними пропагандист- ськими маніпуляціями. Очевидно, що економічні проблеми не були джерелом “великого терору”, але за допомогою масових репресій ра- дянські лідери спробували подолати негативні аспекти економічних процесів в країні. Наскільки «великий терор» вплинув на економічні показники функціонування сільського господарства та вугільної промисловості республіки? Слід зазначити, що 1937-1938 рр. виявилися врожайними. Середня врожайність зернових в Україні у 1937 р. склала 11,8 центне- рів з га, в 1938 р. – 12,3-12,5 цнт. з га, тобто, нарешті, досягла рівня 1913 р. Відносно високими були валові збори зерна та державні хлібо- заготівлі, що мали важливе значення для централізованого постачання населення продовольством. У 1937 р. хлібозаготівлі в республіці скла- ли 6 142 600 тонн, а в 1938 р. – 6 229 504 т. Якщо на початку 1937 р. загрозу нового голоду в Україні керівництво СРСР відвернуло за раху- нок зменшення планів хлібозаготівель, то наприкінці 1937 р. республі- ка майже виконала, а в 1938 р. перевиконала збільшенні плани поста- вок державі сільськогосподарської продукції. Два врожайних роки підряд мінімізували наслідки масових репресій для сільськогосподар- ського виробництва. Проте життя селян було далеко від заможного. Більше 40% колгоспів республіки видавали на трудодень від 1 до 3 кілограмів збіжжя, понад 50% колгоспів платили на трудодень до 60 копійок56. Вивчення офіційних статистичних даних надає можливість зро- бити припущення, що у вугільній промисловості негативний вплив репресій на економічну ситуацію виявився набагато більшим, ніж уяв- ляло керівництво СРСР. Офіційні показники видобутку вугілля в СРСР та УРСР згруповані у таблиці:57 (млн. тон) Роки СРСР УРСР 1933 76,3 45,4 Васильєв В. Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. 55 1934 94,2 54,6 1935 109,6 61,5 1936 126,8 68, 3 1937 128,0 69,0 1938 133,3 72,8 Аналіз даних свідчить, що видобуток вугілля в України у 1936- 1938 рр. зріс на 6,5%, в СРСР – 5,1%. Проте у 1933-1935 рр. зростання видобутку вугілля в СРСР складало 43,6%, в Україні – 35,4%. Отже, уповільнення темпів склало 5-6 разів. Не випадково на XV з’їзді КП(б)У (13-17 травня 1940 р.) Хру- щов заявив, що у березні 1940 р. ЦК ВКП(б) та РНК СРСР вимушені були прийняти постанову про роботу вугільної промисловості Донба- су. У ньому зазначалось, що за 1937-1939 рр. видобуток вугілля зріс лише на 6%. Хрущов конкретизував, що у 1938 р. вугільна галузь України виконала план на 93,6%, а у 1939 р. – 95,1%. Крім того, респу- бліка не виконувала у 1937-1938 рр. планів виплавки чавуну та сталі, виробництва багатьох промислових товарів58. Зрозуміло, що радянська практика полягала у щорічному збіль- шенні планових показників. Але натуральні показники виробництва, за статистичними даними, збільшувались дуже повільно, у межах можли- вих статистичних похибок та викривлень. Це свідчить, що промисло- вість республіки “тупцювала на місці”, майже не розвивалась. Таким чином, “великий терор” 1937-1938 рр. став одним з чин- ників, що посилили суперечливі тенденції в економіці, певним чином загальмували економічний розвиток УРСР. Утім, для подальших об- ґрунтованих висновків потрібне комплексне дослідження здійснення репресій в економіці та динаміки економічних процесів в Україні у другій половині 1930-х – на початку 1940-х рр. Примітки 1 Певним підсумком досліджень українськими істориками проблем політичних репресій у широкому історичному контексті стала колективна монографія “Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХ ст. Історичні нариси. – К., 2002. 2 Наприклад, див. написаний Ю.Шаповалом розділ VII “Переддень і апогей великого терору” // Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХ ст. Істо- ричні нариси. – К., 2002. – С. 400-495. 3 См.: Khlevniuk O. The Objectives of the Great Terror // Soviet History, 1917- 1953:Essais of Honour of R.W. Davies. – New York. 1995. – C. 158-176. Таке пояснення характерне для переважної більшості вітчизняних дослідників. На- З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 56 приклад, див.: Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної без- пеки СРСР в Україні (кінець 1920-х – 1950-ті рр.). Історико-статистичне дослі- дження. – Донецьк, 2003. 4 Weinberg R. Purge and Politics in the Periphery: Birobidzan in 1937 // Slavic Re- view. – 1993. - № 52:1 (Spring). – C. 13-27; Stalinist Terror: new perspectives / eds. Getty J.A., Manning R.T. – Cambridge: CambridgeUniversity Press, 1993; Getty A., Naumov O.V. The Road to Terror: Stalin and Self-Destruction of the Bolsheviks, 1932-1939 – New Haven, 1999; Harris J. The Purging of Local Cliques in the Ural Region, 1936-7 // Stalinism: New Directions. – London, 2000. – C. 262-286. 5 Масові репресивні операції активно досліджуються у світовій історіографії. Див.: Юнге М., Биннер Р. Как террор стал «Большим». Секретный приказ № 00447 и технология его исполнения. – М., 2003. 6 Одним з перших в українській історіографії проблеми “кадрової революції” досліджував Ю.І.Шаповал. Див: Шаповал Ю.І. Україна 20 – 50-х років: сторін- ки ненаписаної історії. – К., 1993. 7 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 502. - Арк. 39; Центральний держав- ний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВОВУ Укра- їни). – Ф. 318. - Оп. 1. - Спр. 1465. - Арк. 139. 8 Крім окремих регіональних досліджень, див.: Шаповал Ю.І. Україна 20 – 50- х років: сторінки ненаписаної історії. – К., 1993. 9 Реабілітовані історією. У 27 томах: Донецька область. Книга перша. Науково- документальні нариси. - Донецьк, 2004 10 Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30-х років в Україні. – Донецьк, 1996. 11 Бут О.М., Добров П.В. Економічна контрреволюція в Україні в 20-30-і роки ХХ століття: від нових джерел до нового осмислення. Видання друге, виправ- лене і доповнене. – Донецьк, 2002. 12 Куромія Гіроакі. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикор- доння, 1870-1990-і роки. – К., 2002. 13 ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 7164. - Арк. 103. 14 Ситуацію з нестачею продовольства, окремі настрої населення в Україні див.: ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 7164. – Арк. 26, 34-35, 38, 48, 73, 81. 15 Там само. - Оп. 1. - Спр. 516. – Арк. - 13. Як часто траплялось у радянській управлінській системі, незадоволення Сталіна персонально М. Демченком викликалось також конфліктами між керівниками Харківського обкому партії. 16 Сторінки історії Компартії України: запитання і відповіді. – К., 1990. – С. 455-456. 17 Див.: ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 7065, 7126, 7127, 7128, 7134, 7137, 71387141, 7143. 18 Прізвища прокурора Одеської області встановити не вдалося. 19 ЦДАГО України. - Ф. 1. - оп. 20. - Спр. 7169. - Арк. 86-92. 20 Архів Гуверівського інституту війни, революції та миру. – Ф. 89. - Перелік 48. - Документ 12. – Арк. 1. 21 Там само. – Документ 15. – Арк. 1. Васильєв В. Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. 57 22 Там само. - Документ 18. - Арк. 1. Постанову ЦК ВКП(б) від 10 вересня 1937 р. відправили на місця 11 вересня у вигляді директиви РНК СРСР та ЦК ВКП(б). 23 Так в тексті документу. 24 ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 7171. - Арк. 124-132. 25 Російський державний архів соціально-політичної історії (далі - РДАСПІ). – Ф. 82. - Оп. 2. - Спр. 887. – Арк. 151-153, 164-165. 26 Нікольський В. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні... - С. 84-85. 27 Фицпатрик Ш. Как мыши кота хоронили. Показательные процессы в сель- ских районах СССР в 1937 г. // Судьбы российского крестьянства. – М., 1996. - С. 390. 28 Докладніше щодо статистики див.: Нікольський В. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні... – Донецьк, 2003. 29 Юзеф Пілсудський провідний політик Польщі. 30 ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 548. – Арк. 2-3. 31 Докладний опис стаханівського руху можна знайти в: Хлевнюк О.В. Сталин и Орджоникидзе. Конфликты в Политбюро в 30-е годы. – М., 1993. – С. 55-66. Також див.: Siegelbaum H. Lewis. Stahanovism and the Politics of Productivity in the USSR. Cambrige, 1988; Thurston Robert. The Stahanovite Movement: The Background to the Great Terror in The Factories, 1935-1938 // Stalinist Terror: New Perspectives. Getty J. Art., Manning T.Roberta, eds. – Cambrige, 1993. 32 Докладніше щодо ситуації у вугільній промисловості та заявах С.Саркісова – колишнього троцькіста, якого виключали з партії у 1927 р., відправляли на заслання, див.: Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим... – С. 46-50. 33 Куромія Гіроакі. Свобода і терор у Донбасі... – С. 319. 34 ЦДАГО України. – Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 7171. - Арк. 35, 38-42. 35 Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим... – С. 55. 36 Там само. – С. 58. 37 Там само. – С. 63. 38 Там само. – С. 65. 39 ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 487. - Арк. 17, 22, 29, 32. 40 РДАСПІ. - Ф. 17. - Оп. 3. - Спр. 987. - Арк. 14, 58. 41 Правда. - 1937. – 29 травня. 42 ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 7115. - Арк. 67, 86, 90, 167. 43 Там само. - Оп. 6. - Спр. 439. - Арк. 93, 98. 44 Там само. - Оп. 20. - Спр. 7171. - Арк. 43-45, 47. 45Куромія Гіроакі. Свобода і терор у Донбасі... – С. 317. 46 Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим... - С. 76-78. 47 Державний архів Донецької області. - Ф. 326. - Оп. 1. - Спр. 997. - Арк. 76-77. 48 Частину виступу з критикою керівництва вугільної галузі Й.Сталін викрес- лив перед публікацією. На цій зустрічі Л.Каганович стверджував, що у наслі- док “шкідництва троцкістсько-бухаринських найманців” вугільна промисло- вість опинилася у тяжкому становищі. Цю частину стенограми зустрічі Й.Сталін також викреслив перед публікацією. Див.: Куромія Гіроакі. Свобода і терор у Донбасі... – С. 324. З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 58 49 Медведев Р., Хмелинський П. Останній із сталінського оточення. Лазар Ка- ганович на тлі епохи // Вітчизна. – 1990. - № 5. – С. 144-145; Шаповал Ю. Ла- зар Каганович. – К., 1990. – С. 35. Роль Л.Кагановича у репресіях в Донбасі ще мають з’ясувати історики. У вересні 1937 р. на пленумі ЦК КП(б)У Е.Прамнек заявив, що Каганович здійснив “гігантську роботу” у боротьбі з шкідниками в Донбасі. Див.: ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 539. - Арк. 41. 50 Виконуючий обов’язки прокурора УРСР Л. Яченин наприкінці жовтня – на початку листопада 1937 р. докладно інформував Косіора про підготовку до “Будьонівського процесу”. Див.: ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 7169. - Арк. 15; спр. 7171. - Арк. 62. 51 Бут А.Н., Добров П.В. «Экономическая контрреволюция» в Украине в 20-30 годы ХХ в. – Донецк, 2000. – С. 240-250; Куромія Гіроакі. Свобода і терор у Донбасі... – С. 322. 52 Дані з Галузевого Державного архіву СБУ люб’язно надані кандидатом істо- ричних наук О. Бажаном. 53 ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп. 1. - Спр. 548. - Арк. 9-11. 54 РГАСПІ. – Ф. 81. - Оп. 3. - Спр. 231. – Арк. 133-176. 55 Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні… – С. 119, 242, 275–277. 56 ЦГАВОВУ Украины. - Ф. 318. - Оп. 1. - Спр. 780. - Арк. 27-28; ЦДАГО України. – Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 584. – Арк. 149; спр. 589. – Арк. 207; оп. 20. - Спр. 548. – Арк. 17, 29, 35-36. 57 Народное хозяйство СССР. Статистический сборник. – М., 1956. - С. 67; Советская Украина за 20 лет. – К., 1938. – С. 17; Основные показатели работы угольной промышленности. Оттиск приложения к еженедельному Статистиче- скому бюллетеню ЦСУ СССР № 38 (488) от 18 октября 1958 года// ЦДАВОВУ України. - Ф. Р-582. - Оп. 3. - Спр. 5759. - Арк. 6 зв.; Ф. 318. - Оп. 1. - Спр. 1542. - Арк. 1б; спр. 1465. – Арк. 75. 58 ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 609. – Арк. 14-15, 20; ЦДАВОВУ України. Ф. – 318. - Оп. 1. - Спр. 780. - Арк. 30-31, 33, 36; спр. 1465. - Арк. 93, 97, 139.

Вплив “великого терору” 1937-1938 рр. на економічні процеси в УРСР

Institution

Ähnliche Einträge