Реакція української інтелігенції на Голокост: моделі ситуативної поведінки

The article regards the types of behawor attitude of the Ukranian intellegensy to the Holocaust, which was realigeb by nazi on the Kiev region.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2004
Автор:	Гончаренко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2004
Назва видання:	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Теми:	З історії Другої світової війни
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40044
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Реакція української інтелігенції на Голокост: моделі ситуативної поведінки / О. Гончаренко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 387-403. — Бібліогр.: 51 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40044
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-400442013-01-09T12:15:31Z Реакція української інтелігенції на Голокост: моделі ситуативної поведінки Гончаренко, О. З історії Другої світової війни The article regards the types of behawor attitude of the Ukranian intellegensy to the Holocaust, which was realigeb by nazi on the Kiev region. 2004 Article Реакція української інтелігенції на Голокост: моделі ситуативної поведінки / О. Гончаренко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 387-403. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40044 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії Другої світової війни З історії Другої світової війни
spellingShingle	З історії Другої світової війни З історії Другої світової війни Гончаренко, О. Реакція української інтелігенції на Голокост: моделі ситуативної поведінки З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description	The article regards the types of behawor attitude of the Ukranian intellegensy to the Holocaust, which was realigeb by nazi on the Kiev region.
format	Article
author	Гончаренко, О.
author_facet	Гончаренко, О.
author_sort	Гончаренко, О.
title	Реакція української інтелігенції на Голокост: моделі ситуативної поведінки
title_short	Реакція української інтелігенції на Голокост: моделі ситуативної поведінки
title_full	Реакція української інтелігенції на Голокост: моделі ситуативної поведінки
title_fullStr	Реакція української інтелігенції на Голокост: моделі ситуативної поведінки
title_full_unstemmed	Реакція української інтелігенції на Голокост: моделі ситуативної поведінки
title_sort	реакція української інтелігенції на голокост: моделі ситуативної поведінки
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2004
topic_facet	З історії Другої світової війни
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40044
citation_txt	Реакція української інтелігенції на Голокост: моделі ситуативної поведінки / О. Гончаренко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 387-403. — Бібліогр.: 51 назв. — укр.
series	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv	AT gončarenkoo reakcíâukraínsʹkoííntelígencíínagolokostmodelísituativnoípovedínki
first_indexed	2025-07-03T22:04:46Z
last_indexed	2025-07-03T22:04:46Z
_version_	1836665051153432576
fulltext	Євстаф’єва Т.Трагедія Бабиного Яру 387 Олексій Гончаренко (Переяслав-Хмельницький) РЕАКЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ НА ГОЛОКОСТ: МОДЕЛІ СИТУАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ Goncharenko O. The article regards the types of behawor attitude of the Ukranian intellegensy to the Holocaust, which was realigeb by nazi on the Kiev region. Політика Голокосту є однією з складних проблем світової та на- ціональної історії, в якій знайшли відображення попередні результати багатовікового міжетнічного діалогу, багато в чому детермінованого аспектами політичного характеру. Разом з тим, проблема вивчення цієї події не може бути зведена до констатації факту, згідно якого нацист- ські злочинці, не приховуючи політичних поглядів, законним шляхом захопили державну владу в провідній країні Європи та, використовую- чи могутній бюрократичний потенціал, виконали передбачені ідеологі- єю людиноненависницькі плани. Неупереджений погляд на проблему показує, що без підтримки або принаймні нейтральної позиції частини місцевого населення, в тому числі й інтелігенції, нацистам не вдалось би досягти вражаючих масштабів в реалізації планів знищення єврей- ського населення, яке перебувало на окупованій території УРСР. Сформульована проблема має зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями, дозволяючи здійснити виділення та відпо- відне проведення аналізу тих причин, внаслідок яких частина українсь- кого суспільства, в тому числі і національна інтелігенція, співробітни- чала з нацистським окупаційним режимом, виконуючи його плани, а інша – навпаки, – вступила з ним в безкомпромісну боротьбу. На наш погляд, вивчення цього аспекту загальної проблеми дозволяє просте- жити взаємозв’язок між політикою більшовицького та сталінського по- літичних режимів і Голокостом, а також здатна виступити критерієм З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 388 ідеології попереднього політичного режиму та державної влади в СРСР загалом. Виділення моделей ситуативної поведінки населення окупованих територій може відповісти на важливу і до цього часу не вивчену проблему Другої світової війни, як участь українського насе- лення в колаборації з нацистським окупаційним режимом. Необхідно зазначити, що з початку 90-х рр. ХХ ст. історія Голо- косту стала предметом досліджень української історичної науки1. Про- те, дослідження історії Голокосту, як складової частини нацистського окупаційного режиму на території Київщини не проведено. Винятком є лише окремі, зокрема, ідеологічні аспекти зазначеної проблеми2. За- уважимо, що напрацювання історичної науки радянського періоду ма- ють переважно однобічний погляд на проблему окупаційного режиму. Окрім того, використання терміну “мирні радянські громадяни”, відсу- тність поділу жертв режиму за національною та партійною приналеж- ністю не сприяли об’єктивному висвітленню названої теми. Як прави- ло, в поле зору дослідників потрапляли лише героїчні зразки участі мирного населення в боротьбі з окупаційним режимом на території об- ласті. При цьому, основним джерелом “героїзації” виступав період кін- ця 1942 – початку 1943 рр., коли рух опору досяг свого апогею, а міс- цеве населення чітко визначило антинацистську позицію. В той же час, радянською історіографією визнавались деякі прорахунки та труднощі в організації руху опору зі сторони підпільного обкому партії3. Визна- валось також, що: “...не всі загони витримали випробування початко- вого періоду війни”4. При цьому, з причин ідеологічного характеру не були висвітлені трагічні сторінки окупаційного режиму та реакція мир- ного населення на окупаційний режим. Зазначена проблема перебувала в рамках ідеологічної схеми, за якою: “Лопнули, як мильна булька, розрахунки... на розбрат між народами СРСР, на підрив єдності партії і народу”5. Проблеми історії окупаційного режиму та колаборації, як її складової частини, стали предметом досліджень лише в 90-х рр. ХХ ст. Так, сформульована загальна проблема знайшла відображення в роботі М.В. Коваля, який, розглядаючи проблему колаборації, виділив безпосередній вплив на це явище попередньої політики сталінського керівництва, в результаті якої тисячі радянських громадян були, по су- ті, відштовхнуті владою6. В. Гриневич вважав, що перші місяці війни нацистської Німеччини проти СРСР засвідчили очевидну кризу лояль- ності щодо сталінського режиму в Україні. Неоднорідне українське су- спільство виявилось розколотим, при цьому, значна його частина де- монструвала або відверто вороже, або ж індиферентне ставлення до ра- дянської влади, на рахунку якої були колективізація і трагедія голодо- Гончаренко О. Реакція української інтелігенції на Голокост 389 мору, перманентні репресії, національні утиски тощо7. О. Тарапон ви- ділив ще одну важливу обставину, необхідну для аналізу реакції украї- нського населення, зокрема інтелігенції, на ті процеси, що відбувались на території окупованої України. По мірі становлення і зміцнення тота- літарної системи в СРСР, поширення партійної монополії на духовну та інтелектуальну діяльність інтелігенції відбувалося насильне викорі- нення справжньої творчості, інакомислення, самого поняття “творча інтелігенція”, яке символізувало непокору, високе почуття громадсько- го обов’язку, опозицію, критику існуючої системи. Тоталітарній систе- мі був потрібен слухняний загін спеціалістів, обмежених строго профе- сійними знаннями, здатних задовольняти культурні потреби соціаліс- тичного будівництва8. Останнє положення вдало пояснює процеси, які відбувались в середовищі української національної інтелігенції в роки окупації України. Разом з тим, невирішеною частиною загальної проблеми є виді- лення типів поведінки національної інтелігенції та відношення її до знищення нацистами єврейського населення. Завданням даного дослі- дження є виділення та відповідний аналіз типів поведінки національної інтелігенції, а також доведення того факту, що нацистам не вдалось зруйнувати усталені види соціальної поведінки переважної частини українського населення. Розглядаючи зазначену проблему зауважимо, що політика Го- локосту на території Київщини проходила в кілька етапів. Окупацію Київської області можна умовно поділити на два етапи. Частина насе- лених пунктів регіону була окупована в ході боїв за Київ. Це були міс- та та райони, які знаходились в Правобережній Україні. У липні 1941 р. були захоплені такі населені пункти як: Біла Церква, Богуслав, Буки, В. Половецьке, Володарка, Гребінки, Кагановичі (зараз – м. По- ліське), Макарів, Миронівка, Обухів, Рокитно, Сквира, Ставище, Тара- ща, Тетіїв, Узин, Фастів. У серпні 1941 р. були захоплені Васильків, Іванків, Кагарлик, Н. Шепеличі, Розважів, Чорнобиль. Після залишен- ня радянськими військами Києва, у вересні 1941 р. були окуповані ра- йони лівобережної Київщини. На території Київської області (у адміністративних кордонах 1941 р.) станом на 1939 р. проживало 73173 євреї, в тому числі в Умані – 13233, Білій Церкві – 9284, Черкасах – 7637 осіб. Із великих єврейсь- ких поселень слід відзначити Сквиру (2243 особи), Богуслав (2230), Фастів (2149), Чорнобиль (1783), Васильків (1736), Таращу (1140), Ка- гановичі (999) та Переяслав (937). Перші акції знищення єврейського населення Київщини документально зафіксовані у м. Макарів наприкі- нці липня 1941 р.9. Акція була здійснена загоном зондеркоманди 4а. З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 390 Перед прибуттям до Фастова зондеркоманди 4а, розстріли євреїв про- водилися підрозділами вермахту та Ваффен-СС. Зокрема, частину єв- реїв Таращі розстріляли підрозділи дивізії СС “Вікінг”. Найбільш ма- сові вбивства єврейського населення окупанти провели 19-20 та 22 серпня 1941 р. в Білій Церкві. В місті розстріляли кілька тисяч осіб. Разом з дорослими вперше розстріляли дітей. Проте, дітей в Білій Цер- кві розстрілював не особовий склад айнзацкоманди 4а, а українська до- поміжна поліція. У вересні 1941 р. по єврейському населенню регіону нацисти нанесли найбільш сильний удар. Поряд з айнзацкомандою 4а в акціях знищення взяла участь оперативна команда 5, яка дислокува- лася у м. Сквирі. Після того, як айнзацкоманда 4а знищила євреїв Києва, її особо- вий склад направили на Лівобережну Київщину. 4 жовтня 1941 р. було розстріляно 537 євреїв Переяслава. Протягом жовтня – листопада 1941 р. каральними підрозділами була знищена переважна більшість євреїв Київщини. Поряд з акціями, спрямованими проти єврейського цивільного населення, на території області мали місце розстріли євре- їв-військовополонених, зокрема в концтаборах в Борисполі та Дарниці. У акціях знищення єврейського населення брали участь і підроз- діли військ СС. Так, 8-им полком 1-ої мотопіхотної бригади СС 13 ве- ресня 1941 р. було розстріляно у м. Хабне (м. Кагановичі, нині – м. По- ліське) 391 єврея. Наступного дня цим же підрозділом в районі зазна- ченого містечка було виявлено і розстріляно 26 євреїв 10. Наступні ак- ції знищення єврейського населення області, яке вціліло в період лип- ня – листопада 1941 р., були проведені весною 1942 р. Це були здебіль- шого євреї-спеціалісти, представники змішаних шлюбів та так звані “вихрести”. В ході проведених акцій вся Київська область була “звіль- неною” від євреїв. Ці акції проводились каральними структурами, які перебували в системі адміністративних органів цивільної адміністрації рейхскомісаріату “Україна”, адже айнзацкоманди перебували на фрон- ті. Таким чином, безпосередню участь в ліквідації єврейського насе- лення регіону взяла українська допоміжна поліція. Зауважимо, що по- рівняно малочисельний склад айнзацкоманд не зміг би самостійно, без сторонньої допомоги, в короткий строк здійснити ліквідацію політич- них та расових противників. В деяких випадках українська поліція здійснювала знищення євреїв при згоді, але без допомоги окупаційної влади. В багатьох випадках саме так були знищені євреї, які прожива- ли в селах області. Таким чином, був здійснений розстріл євреїв с. Ко- жанка Фастівського району. Кількість розстріляних становила 27 осіб. Розстріл провели поліцейські з Фастівської районної та Кожанської по- Гончаренко О. Реакція української інтелігенції на Голокост 391 ліції. У с. Медвин поблизу Богуслава всіх євреїв також розстріляла українська поліція 11. Знищення євреїв мала чітку політичну та ідеологічну мету. Важ- ко погодитись з твердженнями, що знищення євреїв було “метою са- мою по собі”. Зазначимо, що нацистська пропаганда, яка діяла на оку- пованій території України, виступала у формі боротьби з “іудео – біль- шовизмом”, тобто, ідеології, не поширеної на жодну європейську краї- ну 12. При цьому, в центрі нацистської пропаганди перебували євреї, як єдина політична опора сталінського режиму. Таким чином, будь-який антисталінський або антирадянський елемент пропаганди неодмінно спрямовувався проти євреїв. Саме ця категорія радянських громадян виявилась колективним суб’єктом, завдяки переслідуванню та тоталь- ному знищенню якого, нацисти прагнули створити масову опору серед українського населення13. Ідеологія расистського антисемітизму вико- ристовувалась і після знищення єврейського населення, а отже, цілком очевидно, що для нацистського керівництва це була ідея стратегічна за своєю загальнополітичною спрямованістю. Разом з тим, колаборація українців з нацистами не могла вплинути на політику Голокосту. На- цисти прагнули використати антисемітський потенціал частини україн- ського суспільства, але не збирались просити в нього дозволу на про- ведення акцій масового знищення. Сьогодні деякі автори намагають- ся зобразити українців колективними антисемітами, закликаючи “роз- каятись” у вчинених злочинах проти євреїв 14. З цього приводу зазна- чимо, що лише незначна частина мирного населення України взяла безпосередню участь в політиці Голокосту. При цьому, необхідно вра- ховувати соціальне походження та становище суб’єктів суспільно-по- літичного процесу. Причини політичного порядку за якими й відбувалася участь мі- сцевого населення в політиці Голокосту, були більш характерні для ін- телігенції, яка завжди виступала консолідуючою суспільною силою, здатною сформувати соціально значимі моделі поведінки. Для пред- ставників робітничого та селянського середовища, характерні причи- ни переважно побутового рівня. В той же час існували проміжні моде- лі поведінки, характерні для всіх категорій місцевого населення. Відо- мі нам факти участі українців, а саме представників робітничого та се- лянського середовища, в переслідуванні євреїв в роки окупації не до- зволяють назвати жодних причин ідеологічного або політичного хара- ктеру. Відповідні випадки, узагальнені по м. Києву та Київській облас- ті, показують, що безпосередні причинами, за якими мирне населення неєврейської національності (а не тільки українців), видавало євреїв нацистським каральним органам, полягали переважно в побутовій пло- З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 392 щині. Видача євреїв нацистам була спричинена зведенням особистих рахунків, а дещо пізніше – бажанням отримати обіцяні за ці дії відпові- дні кошти, єврейську власність тощо 15. Таким чином, нацисти прагну- ли вивільнити деструктивну енергію мас, спрямувати її в потрібному напрямку. Зауважимо також, що запроваджена нацистами колективна відповідальність, терор проти осіб, які осмілювались не виконувати на- кази окупаційної влади, загалом, не сприяли добровільній допомозі єв- рейському населенню. В той же час випадки участі українців в поряту- нку євреїв не були поодинокими. Разом з тим, політика Голокосту проходила при допомозі части- ни українського суспільства, провідне місце в якому займала націона- льна інтелігенція. Приступивши до аналізу причин участі частини на- ціональної інтелігенції в колаборації і як наслідок цього, – в політиці Голокосту, необхідно чітко визначити її складові частини. На наш по- гляд, доцільно назвати дві основні групи національної інтелігенції, фо- рмування яких відбувалось в дореволюційні часи та період 1920– 1930х рр. Між ними існувала досить відчутна різниця, яка полягала в тому, що молода радянська генерація української інтелігенції була ви- хована в дусі комуністичної ідеології, з її приматом класової боротьби та високим ступенем конформізму і загалом пристосуванства. Дорево- люційна інтелігенція все ж залишилась носієм національних та гума- ністичних цінностей. Як зауважує О. Тарапон, будучи носієм визволь- но-демократичних ідей, гуманістичних перетворень у суспільстві, українська інтелігенція, в більшості своїй, жовтневий переворот або активно не сприйняла, або пасивно відкидала 16. На території Київщи- ни діяла українська інтелігенція, яка походила з західних регіонів краї- ни, приєднаних в 1939 р. Зауважимо, що ступінь конфлікту із сталінсь- ким режимом у цих соціальних груп мав різний рівень, а тому і участь у роботі окупаційних органів влади мала неоднакову можливість. На- звані три групи національної інтелігенції, які діяли на території Київ- щини, мали також і різні суспільно-політичні ідеали, що неминуче ма- ло проявитись в їх відношенні до проблеми Голокосту. Розглядаючи зазначені аспекти проблеми, зауважимо, що окупа- ційна влада ініціювала співробітництво тієї частини національної інте- лігенції, яка постраждала від злочинів більшовицького та сталінського режимів. Найбільш прийнятною платформою, на основі якої могла від- бутись ця співпраця, був антисемітизм. Для підтвердження цього поло- ження скористаємось матеріалами міських управ, створених на терито- рії Генерального округу Київ. Так як документи міських управ, розта- шованих на території сучасної Київської області, з цього приводу не збереглись, скористаємось відповідними матеріалами Київської місь- Гончаренко О. Реакція української інтелігенції на Голокост 393 кої управи. Територіальна близькість, довоєнна уніфікація регіону, а також входження до одного адміністративного окупаційного утворен- ня, дають нам право скористатись саме таким методом дослідження. Аналіз відповідних матеріалів дозволяє назвати два різко полярних ти- пи поведінки та реакції на тотальне знищення єврейського населення. Змістовна частина цих документів, стиль написання дозволяє припус- тити, що вони належать, без сумніву, освіченим особам. В деяких ви- падках це були особисті знайомі голови міської управи пана О. Оглоб- лина. Всі наведені матеріали відносяться до початку жовтня 1941 р. Автор одного звернення пропонує свої послуги у плані співпраці з ні- мецькою окупаційною владою, але в той же час називає досить важли- ву обставину, яка дещо прояснює ситуативну поведінку дореволюцій- ної інтелігенції: “Хотілось би розмовою з Вами вияснити наступні пи- тання. В першу чергу, про боротьбу з мінами, хоч очевидно вона вже закінчується. А саме про повну нераціональність тих способів, які за- стосовуються німецьким командуванням з застосуванням репресій до тих євреїв, які в цьому невинні. Про це необхідно переговорити особи- сто, адже дуже довго викладати на папері”. Таким чином, антирадянсь- кі погляди та готовність до співпраці з окупантами цього представника української інтелігенції не мають нічого спільного з антисемітизмом. Він ще вважав, що тотальні акції проти євреїв викликані пожежами в Києві. Були й інші точки зору на події, що відбулися. Так, начальнику поліції м. Києва порадили провести заходи, спрямовані на виявлення осіб, які переховувались від переслідувань окупаційної влади. Для іде- нтифікації мешканців будинків пропонувалось використати двірників, які володіли відповідною інформацією, також провести перевірку знань мови того народу, паспортом якого ці особи володіють, в край- ньому випадку, застосовувати медичний огляд чоловіків. Пропонува- лось у селах, де переховувалися втікачі з Києва, покласти подібні фун- кції на сільських старост та надати їм строк для виконання цих заходів у 7 днів17. Автор іншого прохання мав цілком виражені матеріальні ін- тереси, бажаючи отримати майно свого колишнього сусіда-єврея: “Я, Тарнавський М.В., останній з роду Тарнавських, які були близько зна- йомі з Т.Г. Шевченком, в тяжкі часи його життя матеріально підтриму- вали Т.Г. Шевченка, про що мається відповідні підтвердження в листах самого Т.Г. Шевченка... Житлові умови, в яких я знаходився при Ра- дянській владі, не дозволяли мені займатися роботою моїх близьких родичів. Я займав одну кімнату в 3 саж., аж зараз житлові умови могли б бути покращенні, бо поруч з моєю кімнатою звільнилось дві кімнати, які раніш посідали жиди. Не дивлячись на словесне розпорядження ге- З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 394 стапо надати мені дві кімнати, що поруч з моєю, кербуд заборонив ме- ні скористатися цією площею. Отже, прошу Вашого втручання в цю справу з тим, щоб видати мені ордер на цю площу”. Зауважимо, що крім житлової площі, згідно складеного акту, речі сусіда за прізвищем Яновер, були передані Тарнавському 18. Таким чином, ситуативна по- ведінка інтелігенції мала виразну образу на радянську владу, але не в усіх випадках вона зводилась до примітивного антисемітизму. В той же час, частина осіб, прикриваючись антисемітськими гаслами прагну- ла отримати майно та іншу власність своїх колишніх сусідів. Подібний погляд на проблему не буде повним, адже у співробіт- ництві з нацистською окупаційною владою взяла участь та частина на- ціональної інтелігенції, яка при попередньому політичному режимі пе- ребувала в привілейованому становищі, користувалася довірою влади, успішно займалася втіленням завдань соціалістичного будівництва, проводячи антинародну політику. На наш погляд, причини цієї моделі поведінки полягають у внутрішній суті сталінського режиму, який сво- їми діями створив категорію інтелігенції, здатної працювати на потре- би будь-якої влади. В переломні моменти зміни політичної ситуації во- на приймала сторону вірогідного переможця, займала вигідне суспіль- не положення. У розстрілах єврейського населення на території Київ- щини брали участь і особи, які до війни були членами ВКП(б)19. Таким чином, не стільки сталінські репресії, скільки внутрішньополітична суть режиму ставала причиною колаборації. Політичні репресії сталін- ського режиму, звичайно, впливали на поведінку національної інтелі- генції, але вони були всього лиш складовою частиною внутрішньої по- літики правлячої партії, а відтак не можуть розглядатись як безпосере- дня причина переходу частини інтелігенції на сторону окупантів. Зауважимо також, що з окупацією території УРСР реакція насе- лення на прихід нової влади була досить неоднозначною. В цілому внутрішньополітичну ситуацію в окупованих областях необхідно ква- ліфікувати як кризу цінностей комуністичної ідеології, від якої відмо- вилась навіть частина її носіїв, проявляючи відкриту ворожість до ра- дянської влади, або видимий нейтралітет до нацистської політики. На- цистська адміністрація, особливо в перші місяці окупації прагнула по- казати, що її ворогами є виключно комуністи та євреї, як опора сталін- ського режиму. На обґрунтування цієї ідеї працювала могутня нацист- ська пропагандистська система. Активну участь у її функціонуванні брали окремі представники української інтелігенції. В той же час, реа- кція більшості українського населення на зародження партизанського руху виявилась досить неоднозначною. В одному зі звітів зауважено, що “...з кінця 1941 і приблизно до другої половини 1942 р. більшість Гончаренко О. Реакція української інтелігенції на Голокост 395 населення, від малого до великого, в Переяславському районі називали партизан бандитами”, “...для підпільної роботи вимагалась велика обе- режність, так як народ був на стороні німців”20. Подібне ставлення до партизан частково спричинялось тим, що за їх дії окупаційна влада розправлялася з мирним населенням 21. Аналіз зазначених архівних ма- теріалів чітко фіксує час, коли українське населення почало співчувати радянській владі. В багатьох випадках виділяється кінець 1942 – поча- ток 1943 рр. “...після двох років фашистського розбою, все населення, ...чекає скорішого повернення Червоної Армії...” 22. Автор іншого до- кументу визнає, що: “...незадоволених німцями людей зараз значно бі- льше, ніж це було в перший період приходу німецьких окупантів” 23. Позиція переважної більшості українського населення в цей період бу- ла однозначною. Воно виступило за повернення радянської влади. Ра- дянський уряд та ВКП(б) проводили в цей час контрпропагандистські заходи, які створювали ілюзію зміни суті режиму. Проте, до цього часу нацистам при активній допомозі колаборантів вдалось виконати запла- новані заходи з повного знищення єврейського населення регіону. Розглядаючи проблему участі частини національної інтелігенції у багатоаспектній політиці Голокосту, необхідно відмітити, що соціа- льно-економічні та національні проблеми характерні для довоєнного періоду радянського суспільства, складний комплекс міжетнічних від- носин повною мірою проявився в період окупації. Перебування у скла- ді української інтелігенції представників інших національностей ство- рювало ситуацію перманентного латентного конфлікту, завдяки якому побутовий антисемітизм залишався явищем характерним для радянсь- кого суспільства. Під час окупації території УРСР до антирадянських та антикомуністичних ідей, характерних для осіб, які співпрацювали з окупаційною владою, завжди додавалась антисемітська риторика, що в цілому формально відповідало нацистській пропаганді боротьби з “іудео-більшовизмом”. Для підтвердження цієї тези використаємо від- повідні висловлювання одного з колишніх аутсайдерів радянського су- спільства, які на перший погляд не мають відношення до даної пробле- ми. Зауважимо, що у своїй професійній діяльності цей колишній ра- дянський громадянин займався проблемами торфорозробок, а, отже, не мав відношення до політики. Отримавши досить непогану за радянсь- кими стандартами освіту та займаючи до війни високу посаду, він не менш успішно підвищував своє кар’єрне зростання в відповідному від- ділі міської управи. Разом з тим, в статті “Торф замість бензину”, опу- блікованій в одній з місцевих газет, він, окрім антирадянської ритори- ки, зауважує, що результатами праці талановитих працівників користу- валась єврейсько-більшовицька верхівка, а також вказує конкретні прі- З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 396 звища працівників, які начебто привласнили наукові розробки в облас- ті створення торф’яних газогенераторів, зокрема “жид Кантаров”24. Відповідаючи на запитання причин написання такої статті він відповів, що: “...Я це робив з метою зарекомендувати себе перед німцями і отри- мати високе службове положення” 25. Для ефективного управління захопленої території, забезпечення повсякденного життя населення окупаційній адміністрації потрібні були кваліфіковані спеціалісти. Так, наприклад, для пропагандистської роботи серед населення окупованих територій, в тому числі і Київщи- ни, спеціальними відомствами ІІІ Рейху набирались відповідні спеціа- лісти, які готувались в таборі розташованому поблизу м. Вустрау (Ні- меччина). При цьому критерієм вибору виступала вища або принаймні середня освіта. Серед кола осіб, обраних для виконання цих планів, бі- льшість мала вищу освіту 26. Після відповідної підготовки, основою якою було прослуховування лекцій, в яких “...проповідувалась нацист- ська теорія панування арійської раси над іншими народами” 27, вони були направлені в Україну. Група пропагандистів була направлена в Київ, в розпорядження Відділу пропаганди штадткоміссаріату, “...для проведення практичної агітаційно-пропагандистської роботи серед українського населення окупованої території” 28. Зрозуміло, що ці осо- би не брали участі в акціях знищення населення, але вони своїми діями створювали умови для зростання антирадянських та відповідно взає- мопов’язаних з ними антисемітських ідей. Слід відзначити, що у пере- важній більшості випадків будь-яка форма співпраці з нацистами при- зводила до участі в злочинах окупантів. Так, наприклад, виконуючий обов’язки помічника інспектора праці, змушений був під тиском одно- го з районних керівників взяти участь в ідеологічному обґрунтуванні Голокосту. Він визнав, що: “...я добровільно взявся виконати це за- вдання, вважаючи це як обов’язок службовця німецьких окупантів, адже я в цей час працював інспектором праці” 29. На наш погляд, під- хід, за яким лише учасники правоохоронних органів, брали участь у масових акціях знищення мирного населення є по своїй суті невірним. Роль працівника зазначених органів оцінити досить легко. Так, у да- них, зібраних радянськими партизанами на начальника поліції м. Кага- рлик, Київської області Сич – Висоцького, колишнього вчителя, заува- жувалось, що він: “...дуже активно допомагає німецькому командуван- ню в боротьбі з партизанами. Під його керівництвом місцева поліція розстріляла кілька партизан і єврейське населення”30. Проте, не слід за- бувати, що на керівників цивільних органів влади покладалися служ- бові обов’язки, які унеможливлювали збереження нейтральної позиції. Окрім того, нацистське керівництво передбачало заходи, за якими так Гончаренко О. Реакція української інтелігенції на Голокост 397 звані українські установи не могли діяти так, щоб це суперечило б ні- мецьким інтересам 31. Наприклад, в міських управах знаходились всі списки населення 32, а відтак цивільна влада контролювала життя тієї частини єврейського населення, яке уникнуло причин розстрілів в пер- ші місяці реалізації політики Голокосту на території Київщини. Таким чином, співробітництво з нацистами неминуче призводи- ло до проблеми особистого вибору певної моделі поведінки. Так, в пе- рші місяці окупаційного режиму частина українських спеціалістів, оче- видно пересвідчившись в тому, до якої межі можна дійти, сліпо вико- нуючи накази, почала звільнятись з роботи. Користуючись різними приводами, частина працівників окупаційних органів влади намагалась звільнитись з роботи 33. В інших випадках існувала лише випадкова можливість уникнути цього вибору. Це могла бути специфіка роботи, власне бачення майбутнього, віра в повернення радянської влади та ви- мушені обставини при вступі на службу в окупаційні органи влади 34. За невиконання службових повноважень проти працівника окупаційного апарату влади без особливих труднощів, але за відповідними юридич- ними процедурами застосовувались репресії. Так, наприклад, слідчий української поліції, відкривши справу проти єврея-вихреста, з яким до війни працював в одній установі, але не міг не прореагувати на заяви, які поступили від зацікавлених осіб, так пояснював в особистій розмо- ві з його дружиною свої дії: “До мене кілька разів приходив ...з заявою чому до цього часу Гутман Микола Миколайович ходить на волі, його давно потрібно заарештувати. На підставі їх заяви я заарештував Вашо- го чоловіка”. Очевидно, намагаючись виправдати свої дії, він зауважує, що “...нічого не міг зробити, хоч і не хотів, так, як ходили і кілька разів за- явили на нього, ...якби я це приховав, мене самого б за це посадили” 35. Разом з тим, частина української національної інтелігенції, сфо- рмована переважно в 20–30-х рр. ХХ ст., без особливих проблем спів- працювала з окупантами. При цьому певна її частина виконувала ті ж обов’язки що й до війни. Пояснити цю обставину причинами психоло- гічного характеру, тобто елементарного бажання вижити в умовах оку- пації, неможливо. Так член ВКП(б), випускник літературного факуль- тету Київського університету, секретар редакції газети “Червоний Жо- втень” м. Сквира Київської області, досить успішний радянський фун- кціонер, який написав кілька кон’юнктурних творів, виконував анало- гічні функції і в роки окупації. Редактор газет “Хабнівські вісті” м. Ха- бне, а потім “Дзвін волі” м. Біла Церква, у розмовах з працівниками останньої редакції зазначав: “...так писати труднощі непотрібні, для цього потрібно мати ненависть до жидів”. При цьому він врятував життя двом євреям, які переховувались в редакції газети. Очевидно, З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 398 остання обставина пояснюється бажанням виправдатись перед радян- ською владою. Так, свідок, що проходить по кримінальній справі, на відповідне запитання, задане на судовому засіданні, відповіла: “Я чула, як ..., заявив, коли Червона Армія стояла біля воріт міста, що добре, що збереглись два євреї” 36. Відомі й інші майже аналогічні випадки. Так, редактор газети “Рідна нива” м. Яготин, деякий час до війни працював на цій же посаді, а потім перейшов на педагогічну роботу. З окупацією міста зайняв посаду шкільного інспектора, за сумісництвом виконую- чи обов’язки редактора газети. Проте в його передвоєнній діяльності виділяється досить характерна обставина, здатна показати ступінь співпраці з владою та участь в антинародній політиці сталінського ре- жиму. Під час слідства він розповідав: “...Разом з тим, я був чесним громадянином і доповідав про всі неполадки органам НКВД” 37. Редак- тором газети “Васильківські вісті” працював колишній кандидат в чле- ни Союзу письменників, довоєнні статті якого друкувались в газеті “Комуніст України” та “За більшовицькі темпи” 38. Таким чином, оку- пація ворожими військами території Батьківщини для цих осіб, по суті, нічого не міняла. Виховані сталінським режимом на принципах класо- вої боротьби, проводивши антинародну політику, вони прислужували будь-якому режиму. Розглядаючи сформульовані аспекти проблеми, необхідно за- значити наявність різних за своїм регіональним походженням груп на- ціональної інтелігенції, яка активно діяла на окупованій території та відсутність її повної уніфікації. На наш погляд, неможливо ототожню- вати інтелігенцію, яка походила з західних районів країни, приєднаних в 1939 р., з інтелігенцією Наддніпрянської України. В цьому середови- щі продовжували зберігатись як політичні так і національні ідеали. В роки окупації саме ця категорія національної інтелігенції виступила “генератором” державницької ідеї, прагнучи поширити її на все украї- нське суспільство. Рухаючись за наступаючими німецькими військами члени організації, потрапивши на територію Київщини, “стали прово- дити роботу по створенню місцевих органів влади і підбором людей для цих органів” 39. Проте, політична програма, сформульована опози- ційною радянській владі ОУН обох напрямків, з’явилась з наявним ан- тисемітським комплексом, який був відкинутий лише в 1943 р., коли євреї України були знищені. Початок війни був розцінений як можли- вість створення “Самостійної України” 40. Але вже через 1,5–2 місяці після тимчасового співробітництва, нацисти, не зацікавлені в реалізації відповідних не лише стратегічних, а й тактичних планів, розпочали пе- реслідування українських націоналістів. Організація після цього пере- йшла до підпільної боротьби 41. Зауважимо, що на території Київщини Гончаренко О. Реакція української інтелігенції на Голокост 399 діяли як ОУН(м) так і ОУН(б). При цьому в деяких районах області фракційна орієнтація могла змінюватись. Так, в м. Обухів у серпні 1942 р. вирішувалось питання про зміну орієнтації з ОУН(б) на ОУН(м) 42. Проте, ступінь впливу організації в регіоні не потрібно пе- реоцінювати. Частина інтелігенції, ступивши в організацію, так і не зрозуміла сутності її політичної програми. Так, учасник ОУН, що по- ходив з місцевого середовища, на питання: “...якої влади Ви бажали на Україні”, – відповідає: “Демократичної, не диктатури, без жидів і біль- шовиків... За своїми політичними поглядами я український націона- ліст, але не повністю, так як був не згоден з лозунгом українських на- ціоналістів “Україна для українців”, так як в цьому лозунзі вбачається диктатура і насилля, а я проти диктатури і всякого насильства” 43. В де- яких районах області керівники ОУН намагались поставити під свій контроль українські органи влади. Так, в м. Біла Церква керівник ОУН в серпні 1941 р. з’явився в міську управу і вимагав від бургомістра і всіх завідуючих відділами звітуватись перед ним про проведену робо- ту 44. Для єврейського населення Київщини певний період співпраці між українськими націоналістами і нацистами мав трагічні наслідки. Саме в період практично відкритої діяльності ОУН нацистські караль- ні органи з допомогою українських органів влади знищили переважну більшість єврейського населення. Після цього нацисти розпочали пере- слідування українських націоналістів, які повторили долю своїх ідей- них противників. Разом з тим, українська інтелігенція виражала своє відношення до Голокосту, взявши участь у порятунку єврейського населення. Так, в м. Тараща вихователька дитячого будинку М.С. Грабовська врятува- ла єврейську дитину Розу Факторович. В с. Кислівка Таращанського району у сім’ї вчителя Борисенка Микити “переховувався 5 днів боєць нацмен – єврей. Потім його переодягли, провели і допомогли пробра- тися до своїх” 45. Загалом, українське населення брало участь у поряту- нку євреїв. Так, у вересні 1943 р. в партизанський загін ім. Щорса, який діяв на території Ржищівського, Бориспільського та Переяславсь- кого районів, вступили два євреї – Б.М. Естрин та Є.Я. Нун 46. До часу вступу в партизанський загін вони повинні були переховуватись, а от- же, невідомим місцевим жителем були врятовані від знищення. 13 лис- топада 1942 р. в с. Лобачев Володарського району гестапо заарештува- ло 5 євреїв, які переховувались у невідомого жителя цього населеного пункту 47. Відомі також випадки, коли в порятунку євреїв брали участь партизанські загони. Так, зокрема, партизанським загоном ім. В.І. Ле- ніна (Броварський район Київської області) було врятовано від розстрі- лу групу євреїв. У звіті про бойову діяльності зазначеного партизансь- З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 400 кого загону з цього приводу сказано: “...30 вересня 1941 р. група пар- тизан під командуванням тов. Оранського Г.Л. за повідомленням голо- ви колгоспу “Переможець” с. Требухів тов. Бабича Є.Я. звільнила з-під арешту по дорозі Дудальково – Велика Стариця в лісовому масиві 30 жінок, 18 чоловіків і 29 дітей єврейського народу, які пішли з загоном. При цьому було вбито 6 німецьких солдат і 2 поліцейських“ 48. Незважаючи на допомогу в порятунку єврейського населення, керівництво радянського підпільного та партизанського руху не мало орієнтації на допомогу жертвам Голокосту 49. Відповідні кроки здійс- нювались виключно на місцевому рівні і проводились з ініціативи ке- рівників підпільних організацій в одиничних випадках 50. Загалом, по- літичне керівництво СРСР не висловило жодної заяви, яка б виступила проти ідей “іудео-більшовизму”. Очевидно відповідь на це питання по- лягає в державному антисемітизмі, характерному для сталінського ре- жиму, який почав проявлятись в роки війни 51. Реалізація завдань, поставлених даним дослідженням, дозволяє сформулювати наступні висновки. Нацистське керівництво, приступивши до реалізації політики Голокосту на території України, проводили її самостійно, не потребу- ючи схвалення проведених заходів місцевим населенням, в тому числі і національною інтелігенцією. Проте нацисти прагнули використати ін- телектуальний потенціал національної інтелігенції у створені окупа- ційної адміністрації. При цьому, будь-яка форма співпраці інтелігенції з режимом призводила до проблеми особистого вибору. Зберегти нейт- ралітет у протистоянні двох тоталітарних режимів було неможливо. Розглядаючи зазначену проблему, необхідно враховувати існу- вання кількох груп національної інтелігенції, які мали різні погляди на проблему. При цьому дії частини національної інтелігенції, яка взяла участь в реалізації відповідних планів нацистів, пояснюються не стіль- ки передвоєнною репресивною політикою сталінського керівництва, скільки внутрішньою сутністю комуністичної ідеології, завдяки якій вона була сформована як соціальна група. Та частина інтелігенції, яка взяла участь в політиці Голокосту, проводила заходи, спрямовані й проти українського народу. Сформована більшовицьким режимои час- тина національної інтелігенції брала участь у здійсненні антинародної політики ще до війни. Атрофована здатність до проявів нонконформіз- му, у багатьох випадках призводила до неминучої колаборації. В той же час, дії представників національної інтелігенції, яка прибула в регі- он з західних областей УРСР, мали дещо інше політичне забарвлення. Але антисемітська складова партійної програми ОУН та масова участь її членів в роботі місцевих органів влади і поліції в перші місяці окупа- Гончаренко О. Реакція української інтелігенції на Голокост 401 ційного режиму стали основою співробітництва з нацистами. Перехід організації до підпільних форм боротьби, переслідування її членів окупаційною владою, по суті, нічого не змінювало, адже в цей пері- од на території регіону політика Голокосту вже ступала в заверша- льну стадію. Представники радянського підпільного та партизанського рухів брали участь в порятунку приречених на знищення громадян єврейсь- кої національності. Проте ці випадки проводились виключно з ініціа- тиви місцевого керівництва. Установки вищого державного керівницт- ва СРСР та ВКП(б) з цього приводу були відсутні. Таким чином, аналіз дій представників української національної інтелігенції та її відношення до політики Голокосту, проведених в да- ному дослідженні, дозволяє виділити наступні форми ситуативної по- ведінки. Частина інтелігенції активно співпрацювала з нацистським окупаційним режимом, взявши безпосередню участь у політиці Голо- косту. Переважно це були представники інтелігенції, сформованої ста- лінським тоталітарним режимом, а також члени та прихильники ОУН, які діяли в регіоні. Інша частина національної інтелігенції взяла участь в індивідуальних актах порятунку єврейського населення. Виділяється також проміжний тип моделі поведінки, за яким частина інтелігенції, маючи антирадянську позицію, не ототожнювала радянську владу з “єврейським засиллям”, а, відтак, намагалась зберегти нейтралітет. Проте, українська інтелігенція, перебуваючи на окупованій нацистами території УРСР, не мала умов для збереження нейтралітету і повинна була обирати модель поведінки, яка відповідала особистій позиції і по- літичним чи моральним переконанням. Та частина національної інтелі- генції, яка прийняла позицію колаборації, неминуче брала участь в усіх заходах нацистського окупаційного режиму, спрямованого як про- ти єврейського, так і українського народів. На наш погляд, перспективою наступних наукових пошуків з за- значеної проблеми повинен стати аналіз дій тієї частини української національної інтелігенції, яка взяла безпосередню участь в акціях зни- щення єврейського населення Київщини. Примітки 1 Подольський А.Ю. Дослідження з історії Голокосту в сучасній українській історіографії: нові підходи // Катастрофа і Опір українського єврейства. Нари- си з історії Голокосту і Опору в Україні. – Київ, 1999. – С. 26-37. 2 Гончаренко О. Голокост на території Київщини: до питання про антисемітсь- ку основу ідеологічної обробки населення // Наукові записки з української З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 402 історії: Збірник наукових статей. – Переяслав – Хмельницький, 2004. – Вип. 15. – С. 173–178. 3 Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. Київська область. - К., 1971. – С. 51. 4 Нариси історії Київських міської та обласної комсомольських організацій / О.О. Андріяка, В.М. Булат, В.Я. Бурбан та ін. – К., 1986. – С. 290. 5 Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 – 1945 рр. У 3 т. – Т. 2: Радянська Україна в період корінного перелому в ході Великої Вітчизняної війни (листопад 1942 – 1943 рр.). – К., 1968. – С. 6. 6 Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 – 1945 рр.). – К., 1999. – С. 126. 7 Політична історія України. ХХ ст.: У 6 т. /Редкол.: І.Ф. Курас (голова) та ін. – К., 2002–2003. - Т. 4: Україна у Другій світовій війні, 1939–1945. – Керівник тому В.І. Кучер. – К., 2003. – С. 145. 8 Тарапон О.А. Творча інтелігенція: методологічні аспекти проблеми //Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. – Переяслав- Хмельницький, 2001. – Вип. 12. – С. 237, 238. 9 Круглов А.И. Энциклопедия Холокоста: Еврейская энциклопедия Украины /Ред: И.М. Левитас, – К., 2000. – С. 86-88. 10 Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев Укра- ины в 1941-1944 годах / Сост. А. Круглов. – К., 2002. – С. 303, 304. 11 Галузевий Державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБ Укра- їни). – Ф. 79. – Оп. 1. – Спр. 937. – Т. 2. – Арк. 86, 87, 100, 101. 12 Подольський А. Голокост євреїв в Україні //XX століття. Історія, економіка, політика, ідеологія. Книга 3. Україна у другій світовій війні. Матеріали для навчальних закладів. – Редактор-упорядник Трубайчук А. – К., 1997. – С. 360. 13 Гончаренко О. Нацисти і “арійське” населення окупованих територій Украї- ни: до питання про основу формування колаборації //Голокост і сучасність. – № 5. – 2003. – С. 14-17. 14 Ляховицкий Ю. Катастрофа: как ее хотят видеть на Украине //1-е Запорожс- кие чтения «Еврейское население Юга Украины». Доклады и сообщения. – Запорожье, 1997. – С. 40, 46. 15 ГДА СБ України. – Ф. 6. – Спр. 68860-ФП. – Арк. 1, 11-15, 16-18, 22, 25, 26; там само. – Спр. 70985-ФП. – Арк. 26, 28, 29, 52; там само. – 72345-ФП. – Арк. 27; там само. – Спр. 68567- ФП. – Арк. 1, 12-14, 27, 31; там само. – Спр. 68455- ФП. – Арк. 30, 33, 82, 83, 86; там само. – Спр. 68431-ФП. – Арк. 1, 2, 40, 41, 52. Державний архів Київської області (далі – ДАКО). – Ф.Р. 4758. – Оп. 2. – Спр. 25. – Арк. 60. 16 Тарапон О.А. Творча інтелігенція України періоду українізації: громадянсь- ка позиція та опір тоталітаризму //Наукові записки з української історії: Збір- ник наукових статей. – Переяслав-Хмельницький, 2004. – Вип. 15. – С.138. 17 ДАКО. – Ф.Р. 2412. – Оп. 2. – Спр. 246. – Арк. 19, 20. 18 Там само. – Ф.Р. 2359. – Оп. 4. – Спр. 3. – Арк. 110, 111. 19 ГДА СБ України. – Ф. 79. – Оп. 1. – Спр. 5. – Т. 1. – Арк. 284. 20 ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 22. – Спр. 333. – Арк. 161. 21 Там само. – Спр. 118. – Арк. 202. 22 Там само. – Спр. 6. – Арк. 29. Гончаренко О. Реакція української інтелігенції на Голокост 403 23 Там само. – Спр. 96. – Арк. 30. 24 Нове Українське Слово. – 13 січня. – 1942 р. 25 ГДА СБ України. – Ф. 6. – Спр. 72524-ФП. – Арк. 16. 26 Там само. – Спр. 73255-ФП. – Арк. 14-15. 27 Там само. – Спр. 74543-ФП. – Арк. 36. 28 Там само. – Спр. 72204-ФП. – Арк. 1. 29 Там само. – Спр. 72736-ФП. – Арк. 17, 18. 30 ЦДАГО України. – Ф. 62. – Оп. 22. – Спр. 217. – Арк. 127. 31 Там само. – Ф. 166. – Оп. 3. – Спр. 141. – Арк. 12. 32 Там само. – Оп. 2. – Спр. 271. – Арк. 2. 33 Там само. – Оп. 3. – Спр. 249. – Арк. 21; ДАКО. – Ф.Р. 2225. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 130. 34 ГДА СБ України. – Ф. 6. – Спр. 73086-ФП. – Арк. 11, 12, 46, 47, 50. 35 Там само. – Спр. 72345-ФП. – Арк. 27. 36 Там само. – Спр. 72222-ФП. - Арк. 1- 14, 40, 61. 37 Там само. – Спр. 69988-ФП. - Арк. 13. 38 Там само. – Спр. 68672-ФП. – Арк. 25, 26. 39 Там само. – Спр. 68035-ФП. – Арк. 19, 20. 40 ЦДАГО України. – Ф. 166. – Оп. 1. – Спр. 154. – Арк. 2. 41 ГДА СБ України. – Ф. 6. – Спр. 71889-ФП. – Арк. 19. 42 Там само. – Спр. 72251-ФП. – Арк. 314. 43 Там само. – Спр. 71876-ФП. – Арк. 158, 159. 44 Там само. – Спр. 73523-ФП. – Арк. 147. 45 ДАКО. – Ф.Р. 4758. – Оп. 2. – Спр. 45. – Арк. 8, 23-24. 46 ЦДАГО України. – Ф. 130. – Оп. 1. – Спр. 387. – Арк. 14. 47 ДАКО. – Ф.Р. 4758. – Оп. 2. – Спр. 13. – Арк. 41. 48 ЦДАГО України. – Ф. 130. – Оп. 1. – Спр. 272. – Арк. 15, 16. 49 Грицак Я. Нарис з історії України. Формування модерної української нації 19 – 20 ст. К., 1996. – С. 241. 50 ЦДАГО України. – Ф. 166. – Оп. 3. – Спр. 121. – Арк. 10. 51 Альтман И.А. Холокост и еврейское сопротивление на оккупированной тер- ритории СССР: Учеб. пособие для студентов высш. учеб. заведений /Под ред. проф. А.Г. Асмолова. – М., 2002. – С. 272.

Реакція української інтелігенції на Голокост: моделі ситуативної поведінки

Репозитарії

Схожі ресурси