“Четвертий поділ” Польщі і встановлення радянського тоталітарного режиму в Західній Україні

The present article was based on the unknown documents of the Branch state archive of Security service of Ukraine and showed the first phase so called “sovietizashion” (establishment of Soviet regim) of Western Ukraine after being joined to the USSR in the September 1939. The author investigeted the...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Даниленко, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2004
Schriftenreihe:	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Schlagworte:	З історії радянського тоталітаризму
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40053
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	“Четвертий поділ” Польщі і встановлення радянського тоталітарного режиму в Західній Україні / В. Даниленко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 59-79. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40053
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-400532013-01-10T12:14:23Z “Четвертий поділ” Польщі і встановлення радянського тоталітарного режиму в Західній Україні Даниленко, В. З історії радянського тоталітаризму The present article was based on the unknown documents of the Branch state archive of Security service of Ukraine and showed the first phase so called “sovietizashion” (establishment of Soviet regim) of Western Ukraine after being joined to the USSR in the September 1939. The author investigeted the measures used to arrange the 800-meter borderland between the USSR and Third Reich. 2004 Article “Четвертий поділ” Польщі і встановлення радянського тоталітарного режиму в Західній Україні / В. Даниленко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 59-79. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40053 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії радянського тоталітаризму З історії радянського тоталітаризму
spellingShingle	З історії радянського тоталітаризму З історії радянського тоталітаризму Даниленко, В. “Четвертий поділ” Польщі і встановлення радянського тоталітарного режиму в Західній Україні З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description	The present article was based on the unknown documents of the Branch state archive of Security service of Ukraine and showed the first phase so called “sovietizashion” (establishment of Soviet regim) of Western Ukraine after being joined to the USSR in the September 1939. The author investigeted the measures used to arrange the 800-meter borderland between the USSR and Third Reich.
format	Article
author	Даниленко, В.
author_facet	Даниленко, В.
author_sort	Даниленко, В.
title	“Четвертий поділ” Польщі і встановлення радянського тоталітарного режиму в Західній Україні
title_short	“Четвертий поділ” Польщі і встановлення радянського тоталітарного режиму в Західній Україні
title_full	“Четвертий поділ” Польщі і встановлення радянського тоталітарного режиму в Західній Україні
title_fullStr	“Четвертий поділ” Польщі і встановлення радянського тоталітарного режиму в Західній Україні
title_full_unstemmed	“Четвертий поділ” Польщі і встановлення радянського тоталітарного режиму в Західній Україні
title_sort	“четвертий поділ” польщі і встановлення радянського тоталітарного режиму в західній україні
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2004
topic_facet	З історії радянського тоталітаризму
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40053
citation_txt	“Четвертий поділ” Польщі і встановлення радянського тоталітарного режиму в Західній Україні / В. Даниленко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 59-79. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.
series	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv	AT danilenkov četvertijpodílpolʹŝíívstanovlennâradânsʹkogototalítarnogorežimuvzahídníjukraíní
first_indexed	2025-07-03T22:05:18Z
last_indexed	2025-07-03T22:05:18Z
_version_	1836665085156655104
fulltext	Даниленко В. “Четвертий поділ” Польщі 59 Василь Даниленко (Київ) “ЧЕТВЕРТИЙ ПОДІЛ” ПОЛЬЩІ І ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ Danylenko V. “The fourth division of Poland” and establishment of Soviet totalitarian regime in the Western Ukraine. The present article was based on the unknown documents of the Branch state archive of Security service of Ukraine and showed the first phase so called “sovietizashion” (establishment of Soviet regim) of Western Ukraine after being joined to the USSR in the September 1939. The author investigeted the measures used to arrange the 800-meter borderland between the USSR and Third Reich. 2004 рік є роком сумних для усього людства ювілеїв, пов’язаних із початком Першої та Другої світових воєн. Протягом обох із них ви- рішувалась також доля державності українського і польського народів, у тому числі україно-польського кордону. Відроджена після Першої світової війни Польська держава відчувала найбільшу загрозу на захо- ді з боку Німеччини, а зі сходу – від більшовицької Росії. Століття по- ділів між трьома імперіями не минули безслідно для польського наро- ду. У свідомість лідерів держав, що прагнули до світового панування, міцно запала думка про те, що утворення Польщі є потворним явищем Версальського миру, а незалежність України з її багатими природними ресурсами взагалі не допускалась ні за яких умов. Це ж саме стосува- лося і Білорусії, тому приєднання західноукраїнських і західнобілору- ських земель до СРСР внаслідок змови Сталіна з Гітлером було аж ніяк не турботою більшовицького вождя за визволення і возз’єднання народів. Агресія двох могутніх держав проти Другої Речі Посполитої мала на меті її територіальне розчленування і ліквідацію як держави у центрі Європи. З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 60 Події серпня-вересня 1939 р., що стосуються долі східноєвро- пейських народів, завжди перебували у полі зору українських та іно- земних дослідників історії Другої світової війни. У Радянському Союзі вторгнення Червоної армії на територію Польщі подавалося як величе- зне благо для всього місцевого населення, а заходи Радянської влади у галузі освіти і культури, промислового виробництва, впровадження колгоспів, радянського судочинства тощо зображувалися як переваги соціалістичного способу життя. Недаремно суспільно-політичні пере- творення в Західній Україні, розпочаті восени 1939 р., у радянській історіографії іменували “золотим вереснем” і “возз’єднанням”, щопра- вда, у назві відповідного закону СРСР від 1 листопада 1939 р. вжива- лися терміни “включення” та “з‘єднання” і ними деякий час оперували радянські історики. Найпершими радянськими історіографами процесу “з’єднання” стали співробітники Інституту історії України Академії наук УРСР. Тут протягом 28 вересня - 11 жовтня 1939 р. було прочитано цикл нау- ково-популярних доповідей, присвячених історії Західної України. Доопрацьовані матеріали увійшли до збірника, виданого в 1940 р. під редакцією С.М.Бєлоусова (директор Інституту) і О.П.Оглобліна (стар- ший науковий співробітник)1. Про пропагандистське призначення кни- ги свідчать вміщені у ній портрети більшовицьких вождів, додатки з офіційними документами щодо процесу входження західноукраїнських земель до складу УРСР, політичними й конфіскаційними актами нової влади. Із здобуттям Україною незалежності нові підходи до проблем Другої світової війни і, зокрема, “возз’єднання” запропонував у першій половині 1990-х років відомий український історик М.В.Коваль. Він обґрунтував важливу концептуальну тезу про те, що для України Дру- га світова війна розпочалася у вересні 1939 р.2 Засудивши сталінський режим і вказавши на насильницьке приєднання західноукраїнських земель до Великої України в рамках СРСР, він оцінив цю подію як кульмінаційну у формуванні соборної України, як справу “найбільших національних масштабів, яка, хоч і давно визрівала, та не могла бути здійсненою за відсутності історичних умов”3. Негативні наслідки радянсько-німецьких переговорів у серпні- вересні 1939 р., використовуючи іноземні джерела, розкрив А.Ф.Трубайчук4 Об’єктом досліджень В.Д.Боєчка, О.І.Ганжі, Б.І.Захар- чука стали політичні аспекти при визначенні кордону з Польщею у воєнні та повоєнні роки5, К.Є.Науменко, В.С.Парсаданова, Б.О.Ярош вивчали проблеми державного терору на західноукраїнських землях та масових депортацій населення6. Даниленко В. “Четвертий поділ” Польщі 61 Картина подій стала помітно виразнішою після введення у нау- ковий обіг численних документів із історії діяльності збройних форму- вань і спеціальних служб. Інтенсивне використання ученими архівних документів партійних органів та органів державної безпеки в Україні і за кордоном, насамперед у Росії та в Польщі, уможливило публікації, що змінили або істотно розширили знання про початок Другої світової війни. “Поглинення Західної України та експансія репресивно- каральної системи (1939-1941)” – так назвав один із розділів своєї двотомної праці І.Г.Білас7. Представлені ним документи стосуються виселення польських осадників і біженців, характеризують нові місця й умови їхнього проживання. Поглибленню розробки проблеми розподілу Польщі між фаши- стською Німеччиною та Радянським Союзом сприяли документи, опу- бліковані у Москві у збірнику “Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне”, де з посиланням винятково на російські архіви йшлося, зокрема, про діяльність радянських органів державної безпеки на території Західної України8. Засекречені у радянську добу документи народних комісаріатів внутрішніх справ СРСР та УРСР, підписані найвищими посадовцями радянських органів держбезпеки, в Україні проаналізував і опубліку- вав Ю.І.Шаповал9. З оригіналами та копіями документів, що стосують- ся діяльності оперативних груп НКВС у Західній Україні в 1939-1941 рр. плідно працював І.І.Ільюшин, якого найбільше цікавило місцеве польське підпілля і формування передумов для польсько-українського протистояння в роки Другої світової війни10. Водночас у сучасній українській історіографії розвитку західно- українських земель після їх інкорпорації до складу СРСР на відміну від радянської історіографії намітились інші крайнощі: у дослідженні та виданні документів превалює польська тематика. Інтенсивність і напрямки джерелознавчих пошуків зумовлені значною активністю польської сторони, де вивчення проблеми користується вагомою дер- жавною підтримкою. У пошуках істини протягом 1990-х рр. і до сьогоднішніх днів активна науково-дослідницька робота ведеться співробітниками центральних і галузевих державних архівів України, у тому числі Державного архіву СБ України. Лакуну документального відображен- ня тоталітарного режиму на західноукраїнських землях, зокрема діяль- ність органів НКВС, значною мірою заповнили кілька томів українсь- ко-польського видання “Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб”11. Аналогічні томи польські науковці видали також спільно із колегами з З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 62 Росії та Білорусії12. Українсько-польська частина проекту увібрала, крім змістовної вступної статті, сотні оригінальних документів та ілю- страцій, розгалужений науково-допоміжний апарат, що має важливе значення для вивчення діяльності польського підпілля у 1939-1941 рр. у Західній Україні. На жаль, досі не опубліковані томи, які б на основі документів з архівів Польщі та України розкривали діяльність україн- ського підпілля, українських політичних партій і громадських об’єднань, зокрема Організації Українських Націоналістів, ставлення польської влади до української політичної і військової еміграції тощо. Через недоступність низки джерел в Україні та Польщі не компенсував цієї прогалини і виданий 1995 р. українськими науковцями збірник документів і матеріалів “Культурне життя в Україні. Західні землі”13. На початку ХХІ ст. українські вчені на основі нових джерел розв’язують складні проблеми участі українського народу у боротьбі з фашизмом, соціально-економічних та суспільно-політичних перетво- рень в Україні напередодні та в роки війни. Опубліковані праці С.В.Кульчицького, В.І.Кучера, О.Є.Лисенка, В.І.Сергійчука, Ю.І.Шаповала, П.М.Чернеги та інших створюють методологічну та фактографічну основу вивчення нових аспектів історії Польщі та Укра- їни кінця 30-х – початку 40-х років минулого століття. Величезне роз- маїття думок і подій, що об’єктивно служать переосмисленню й спрос- туванню суперечливих радянських концепцій міжнародних та міждер- жавних відносин, відкривають розсекречені нині документи спецслужб. Нові архівні інформаційні ресурси дозволяють висвітлити недоступні раніш для розробки теми, зокрема, упорядкування радянсько- німецького кордону, що супроводжувалось значним переміщенням населення, становище на колишньому радянсько-польському кордоні, роль НКВС у насаджуванні тоталітарного режиму на західноукраїнсь- ких землях тощо. Загалом сучасні українські історики доводять, що інтервенція проти Польщі, розпочата зі Сходу 17 вересня 1939 р., старанно плану- валась у вищих ешелонах керівництва СРСР з урахуванням домовле- ностей з нацистами та швидкістю просування на заході німецьких військ. Сторони дотримувались асинхронності дій, щоб сили вермахту і Червоної армії пройшли свою відстань, своєчасно зупинились на встановленому секретним протоколом рубежі і при цьому не виклика- ли підозри у світової громадськості про існування змови між Гітлером і Сталіним. До бойових дій проти інших держав Радянський Союз готувався давно і про це свідчить те, що масові арешти за кордоном намічались задовго до початку Другої світової війни. Готуючись до майбутньої Даниленко В. “Четвертий поділ” Польщі 63 боротьби з ворогом на його території, іноземні (розвідувальні) відділи радянських спецслужб принаймні з 1925 р. вели списки осіб, які слу- жили в польській та румунській поліції й розвідці або належали до табору української еміграції різних політичних “забарвлень” у Польщі, Румунії та інших країнах. Ці особи, а також білоемігранти, підлягали негайному арешту після захоплення частинами Червоної армії терито- рії противника (див. док. № 1). До кінця вересня 1939 р. Польща була поділена між Німеччи- ною та Радянським Союзом. 27-28 вересня 1939 р. у Москві відбулися переговори між Головою Раднаркому, народним комісаром закордон- них справ СРСР В.Молотовим і міністром закордонних справ Німеч- чини Й. фон Ріббентропом. Тодішні газети повідомили, що у перего- ворах брав участь і Й.Сталін, хоча зрозуміло, що він та А.Гітлер – ці два диктатори - були головними дійовими особами у міждержавних відносинах. У підсумку переговорів було підписано “Німецько- радянський договір про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною”. Крім лінії кордону, нанесену на окрему карту і описану в додатковому протоколі, сторони погодилися на взаємне невтручання у “необхідний державний переустрій”, який проводитиме на території на Захід від зазначеної лінії німецький уряд, і на території на Схід від цієї лінії – уряд СРСР. Кожен учасник переговорів мав своє розуміння терміну “переустрій”, що не завадило оцінити його в підписаному договорі як “надійний фундамент для дальшого розвитку дружніх відносин між своїми народами”14. Відповідно до договору про дружбу і кордон 4 жовтня Молотов підписав разом із послом Німеччини в СРСР Шулен- бургом додатковий протокол, яким затверджувалися нові кордони між двома імперіями15. Наприкінці жовтня 1939 р. прикордонні війська НКВС Україн- ської РСР та Білоруської РСР дістали завдання у стислі терміни вста- новити охорону на новому кордоні і забезпечити належний порядок. При цьому пропонувалось старанно вивчити місцевість і населення як у своїй прикордонній смузі, так і на протилежному боці, виставити найпростіші технічні загородження, запровадити несення прикордон- ної служби посиленими загонами, організувати агентурну і військову розвідку. На початку прикордонна смуга встановлювалась шириною 500 метрів. Прикордонники не повинні були порушувати господарських та побутових інтересів місцевих жителів, з повагою ставитись до міс- цевих і національних звичаїв, сприяти налагодженню господарської, політичної і культурної роботи, виявляти терпимість до потоку біжен- ців з німецького боку. Нібито тимчасово заборонялося лише плавати З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 64 на водоймищах та рибалити. Низка вимог висувалась до радянських прикордонників у їх стосунках з німецькою прикордонною охороною та громадянами суміжних держав (док. № 2). Процес розмежування кордону між СРСР та Німеччиною на мі- сцевості тривав кілька місяців і був досить злагодженим. Німецькі вій- ськові не заважали топографічним зйомкам радянських фахівців і де- маркації кордону, що відбувалися в осінній та зимовий періоди. 27 лютого 1940 р., за повідомленням Центральної змішаної СРСР і Німе- ччини прикордонної комісії, було закінчено встановлення прикордон- них знаків на відстані близько 1500 км радянсько-німецького кордону. Загалом було встановлено 2820 прикордонних стовпів16. 2 березня 1940 р. Рада Народних Комісарів СРСР і ЦК ВКП (б) прийняли спільну постанову “Про охорону держкордону у західних областях УРСР і БРСР”, на розвиток якої 3 квітня РНК УРСР і ЦК КП(б)У постановили переселити жителів 800-метрової прикордонної смуги у західних областях УРСР і очистити її від будівель17. На від- стань 7,5 км. вглиб встановлювався прикордонний режим. Відповідні рішення спочатку приймались у Москві, а вже потім їх конкретизували у Києві. Насправді рішень уряду УРСР та ЦК КП(б)У на кордоні ніхто не чекав, бо вже 7 березня 1940 р. нарком внутрішніх справ СРСР Л.Берія направив директиву прикордонним військам Західного округу розпочати підготовку до виселення із прикордонної смуги. Про поспішність дій влади свідчать терміни, протягом яких лю- ди мали залишити обжиті місця: переселення мало завершитись до 20 квітня, відселення – у травні 1940 р. Акції з метою облаштування за- хідного радянського кордону мали такі масштаби. Табл. 1 ПЛАН ВИСЕЛЕННЯ З ПРИКОРДОННОЇ СМУГИ У ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УРСР У КВІТНІ-ТРАВНІ 1940 р. Переселити Відселити Області УРСР Н ас ел ен их пу нк ті в Д во рі в М еш ка нц ів Н ас ел ен их пу нк ті в Д во рі в М еш ка нц ів Волинська 30 3457 15289 11 427 2142 Львівська 40 2437 11922 16 950 4892 Станіславська 14 1399 5786 20 1595 6446 Дрогобицька 57 5520 27565 24 1800 8640 Даниленко В. “Четвертий поділ” Польщі 65 Тернопільська 16 4529 19623 1 98 495 Всього 157 17342 80185 72 4870 22615 Виселення понад 100 тисяч осіб нагадувало бойову операцію прикордонних військ під керівництвом партійних і радянських органів. Її організаційна частина покладалась персонально на секретарів облас- них виконавчих комітетів і секретарів обкомів КП(б)У західних облас- тей; керівники прикордонних загонів і прикордонних військ надавали їм всіляку підтримку. Ролі розподіляв під час наради у м. Львові 13 березня Голова РНК УРСР Л.Р.Корнієць. Передбачалося виділення залізничного і гужового транспорту, перевезення будівель, надання матеріальної допомоги переселенцям. Це ще був пасивний, підготов- чий етап переселення, пов’язаний, очевидно, з необхідністю не обурю- вати людей напередодні виборів до Верховних Рад СРСР і УРСР, при- значених на неділю 24 березня. Активний його етап розпочався у квітні. З вечора 7 квітня новий західний кордон СРСР із залученням ре- зервних застав і маневрених груп було щільно перекрито. Партійний і комсомольський актив прикордонних підрозділів мобілізовувався на розгортання серед населення роз’яснювальної роботи, щоб запобігти спалаху антирадянських виступів. Така робота зводилася до переко- нань у необхідності зміцнення кордону та наявності кращих умов для ведення господарства у нережимних районах. Села, які підлягали виселенню, були переповнені цивільними агітаторами, військовими, співробітниками НКВС. Вони збирали інфор- мацію про хід підготовки до переселення і настрої місцевих жителів. Довгоочікуване визволення з-під польського національного гніту для багатьох виявилося великим розчаруванням. Противники переселення заявляли, що це велике горе для людей, це знищення народу, якого не можна допустити, окремі сміливці зривали збори, відкрито протестую- чи не тільки проти переселення, а й проти встановлення радянської влади. Поширеними були настрої не виселятись, перейти кордон, вда- тись до терористичних актів, організувати так звані “волинки” – акції масової непокори. Все це у НКВС УРСР пояснювали діяльністю націо- налістичних організацій та “куркульсько-попівських елементів”, хоча насправді невдоволення було настільки значним, що не потребувало особливих агітаційних заходів. На той час населення не боялося вторг- нення німців, подекуди навіть намагалися далеко не від’їжджати від нового кордону, мотивуючи це близькою його ліквідацією сусідньою Німеччиною. В с. Хороцеве Станіславської (тепер Івано-Франківської) області жителі вийшли за село, відмовляючись від переселення. При- булих агітаторів зустріла група до 300 осіб, озброєних сокирами, ви- З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 66 лами, кілками. Лише стрілянина, відкрита прикордонним загоном, зу- пинила повсталих селян18. Дуже гостро реагувало населення, дізнаю- чись, що у 800-метровій смузі не тільки не буде оброблятись земля, а й вирубуватимуться усі насадження. Для селян, які все життя тяжкою працею дбали про своє господарство, нелегко було розставатися із до- мівками, зеленими садами, землею, що чекала весняного засіву. Кордон, який утворився внаслідок поділу Польщі між СРСР та Німеччиною, розділив немало рідних і знайомих людей. Під час пере- селень на радянському боці жителі німецької зони, називаючи поімен- но, кликали мешканців українських сіл до себе або пропонували на деякий час сховатися, оскільки неспроста поруч з кордоном, за їх спо- стереженнями, зростала чисельність німецьких військ. Органами НКВС було зафіксовано немало випадків, коли натовпи співчуваючих на території, загарбаній Німеччиною, розганяли солдати вермахту. Перемігши в собі бажання залишитись на рідній землі, у пошуках кращої долі у ці дні радянсько-німецький кордон перейшли, за даними Управління Прикордонних військ НКВС УРСР, 124 особи19. Їх кіль- кість могла б бути і більшою, але весняні розливи стали нездоланними перешкодами для вимушених емігрантів. Втікачі ставали найбільшими антирадянськими агітаторами. За їхніми розповідями виходило, що Західну Україну підкорили росіяни, що в Червоній армії українців не- має і українське населення не здобуло очікуваного визволення20. 9 квітня перші сім’ї переселенців із прикордонної смуги виру- шили в дорогу. За оперативною інформацією, акцію підтримували пе- реважно найбідніші верстви населення. Найбільше невдоволення ви- являли заможні, але, переконавшись у безперспективності опору, по- декуди прагнули навіть швидше дістатись у визначені райони, щоб оселитись у зручніших місцях. Їм це вдавалося, бо вони були набагато краще забезпечені власним гужовим транспортом. Організатори пере- селення цього не передбачили і переселенці опинилися у нерівних умовах. Частина людей поселилась неподалік від попереднього місця проживання, внаслідок чого не вистачало наділів землі. На тлі загаль- ного падіння життєвого рівня населення поглиблювалася соціальна диференціація, а також міжнаціональна неприязнь між українцями та поляками. Високі темпи переселення із 800-метрової прикордонної смуги тривали до 25 квітня, коли розпочалася масова посівна кампанія. Після цього через відсутність засобів пересування на нові місця перебралося набагато менше селян. Частина з них, не одержавши обіцяних землі і господарських будівель, поспішили повернутись у свої села. Проти Даниленко В. “Четвертий поділ” Польщі 67 “поверненців” застосовувались засоби адміністративного тиску, про які закамуфльовано попередили у травні деякі місцеві газети. Досі центральна, обласна та районна преса, повністю підконт- рольна КП(б)У та радянським органам влади, старанно замовчувала перебіг першого примусового переселення у Західній Україні. Проте, щоб зупинити настирливість тих, хто збирався повертатися на рідні землі, окремі друковані органи без будь-яких коментарів раптом опуб- лікували Правила в’їзду і тимчасового проживання в заборонених зо- нах і прикордонній смузі Союзу РСР, видані на підставі постанови ЦВК і РНК СРСР від 17 липня 1935 р. Перший пункт Правил вказував, що в’їзд в межі заборонених зон і в прикордонні смуги особам, які не проживають в них постійно, без особливого на це дозволу забороня- ється21. Тим самим була підведена риска під намаганнями частини пе- реселенців щось змінити у своєму житті. Практично план виселення із прикордонної смуги було завер- шено на початок червня 1940 р. Табл. 2 ПІДСУМКИ ПЕРЕСЕЛЕННЯ І ВІДСЕЛЕННЯ З ПРИКОРДОННОЇ СМУГИ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ СТАНОМ НА 2 ЧЕРВНЯ 1940 р. Області Переселено го- сподарств Відселено гос- подарств Всього Волинська 2744 746 3490 Львівська 2211 1044 3255 Станіславська 1050 1554 2604 Дрогобицька 4973 1387 6360 Тернопільська 4815 - 4815 Загалом 15793 4731 20524 З боку Німеччини охорону кордону було введено з 1 січня 1940 р., тоді ж посилився і прикордонний режим, хоча свої наміри німці надзвичайно приховували22. Вони заперечували існування спеціально- го положення про німецько-радянський кордон. Так, під час зустрічі у травні 1940 р. начальника штабу 90 Прикордонного загону Худякова і офіційного представника німецької прикордонної охорони Рейпса останній скаржився на відсутність будь-яких вказівок вищого коман- дування стосовно прикордонного режиму. Це, на його думку, заважає охороні кордону, в той час як у радянській смузі панує належний по- рядок23. Гітлерівці здійснювали інтенсивне онімечення польських зе- мель. Величезного розмаху набули репресії та винищення місцевого З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 68 населення, передусім поляків, євреїв, циган. У перші тижні окупації Польщі німцями було розстріляно 16 тис. місцевих жителів; до червня 1941 р. депортовано 800 тис. осіб24. СРСР приступив до розбудови західного кордону за рік до почат- ку радянсько-нацистської війни, попередньо провівши переговори з фашистською Німеччиною. 10 червня 1940 р. у Москві між двома дер- жавами була підписана конвенція про порядок врегулювання конфлік- тів і інцидентів на державному кордоні, встановленому радянсько- німецьким договором про дружбу і кордон від 28 вересня 1939 р.25 Ле- гкість і підкреслено приятельська атмосфера цієї та інших домовлено- стей, ще раз продемонстрували, що гітлерівська Німеччина не мала ніякого наміру їх виконувати, а радянська сторона всіляко намагалася виграти час. Не щезнув після розподілу Польщі між Німеччиною і Радянсь- ким Союзом і колишній радянсько-польський кордон. Поки новий кор- дон облаштовувався, на старому у межах Українського військового округу зберігалася загороджувальна зона протяжністю майже 657 кі- лометрів. Її охороняли Славутський (49 застав на 391 км) і Волочись- кий (42 застави на 266 км) прикордонні загони. Станом на 20 листопа- да 1940 р. тут діяло 18 комендатур. На кожній прикордонній заставі несли службу 12 осіб. На одну заставу припадало понад 7 кілометрів зони. 88% “порушників” затри- мували бійці Славутського загону; Волочиська застава розташовува- лась на р. Збруч і охочих долати водну перешкоду було набагато мен- ше. Зрозуміло, що інтенсивну міграцію населення стримати було не- можливо і прикордонники нерідко лише фіксували порушення зони. Несподівано подало свій голос радянське правосуддя. Органи проку- ратури відмовлялися притягати до відповідальності арештованих при- кордонниками осіб, мотивуючи це тим, що в Кримінальному кодексі відсутні статті щодо порушників зони, яка не є кордоном. За відсутно- сті законних підстав навіть грошові стягнення було припинено26. Причини перетину загороджувальної зони були різні – політич- ні, економічні, соціальні, побутові. Найбільшим чинником, що зумов- лював такі “порушення”, була різниця в цінах на сільськогосподарську продукцію на Заході і Сході України. Про ситуацію на “радянсько-радянському” кордоні народному комісару внутрішніх справ УРСР І. Сєрову доповіли на початку грудня 1940 р. начальник прикордонних військ НКВС УРСР Хоменко та нача- льник штабу Рогатін. І. Сєров повідомив керівництво прикордонних військ у Москві про новоявлених “порушників кордону” і вніс заодно низку пропозицій. Він не ставив під сумнів доцільність збереження Даниленко В. “Четвертий поділ” Польщі 69 загороджувальної зони. Усвідомлюючи, що два повноцінні кордони на заході створити неможливо, він пропонував вольовим рішенням долу- чити до розв’язання проблеми міграції населення у західному регіоні України, крім діючих прикордонних загонів, територіальні органи НКВС і прокуратуру, а також за рахунок внутрішніх резервів збільши- ти чисельність особового складу охорони зони та посилити репресії щодо порушників кордону (в документі написано саме так: кордону)27. Пропонувалося також розглянути питання в ЦК КП(б)У, щоб призон- ні партійні організації провели відповідну роз’яснювальну роботу се- ред населення. Картину міграції населення через колишній радянсько- польський кордон розкривають таблиці № 3 і № 4, складені за даними Управління Прикордонних військ НКВС УРСР28. У них показана по місяцях кількість лише затриманих осіб, які вважалися порушниками зони. Скільки насправді людей перетнуло цю зону в обох напрямках, з’ясувати практично неможливо. Задокументовані масштаби руху на- селення та склад затриманих спонукають до певних висновків щодо формування основ радянського тоталітарного режиму у щойно приєд- наних західноукраїнських землях. Табл. 3. ПОРУШЕННЯ ЗАГОРОДЖУВАЛЬНОЇ ЗОНИ НА КОЛИШНЬОМУ РАДЯНСЬКО-ПОЛЬСЬКОМУ КОРДОНІ У ЖОВТНІ - ГРУДНІ 1939 р Місяць . Причини і напрямки порушень Жовтень Листопад Грудень Загалом Всього затримано 4661 3888 5030 13579 Рухались у західні області 832 940 889 2661 Рухались у східні області 3829 2948 4141 10918 Для придбання товарів 281 370 567 1218 Утікачі з-під варти чи з заслання - - 2 2 “К-р” елементи 4 2 - 6 Дезертири РСЧА - - - - Порушники кордону 14 5 - 19 З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 70 Табл.4. ПОРУШЕННЯ ЗАГОРОДЖУВАЛЬНОЇ ЗОНИ НА КОЛИШНЬОМУ РАДЯНСЬКО- ПОЛЬСЬКОМУ КОРДОНІ У СІЧНІ – ЛИСТОПАДІ 1940 р. Місяць Склад затри- маних І ІІ ІІІ IV V VI VII VIII IX X 15.XI За га ло м Всього затри-мано 2967 2954 3112 4460 6525 4925 4277 3875 8726 7306 4232 53359 Руха-лись у західні області 632 222 536 2474 3893 2490 1536 1934 2336 1626 1070 18759 Руха-лись у східні області 2335 2732 2576 1986 2632 2435 2741 1941 6390 5680 3162 34610 Для придб. товарів 332 717 673 896 1845 3883 3553 3170 7595 6875 3869 33408 Утікачі з-під варти чи з заслання - 5 1 3 2 - - 2 2 8 - 23 “К-р” елемен ти - - - 3 1 - - - - 1 - 5 Дезерт. РСЧА - 2 2 2 3 41 21 4 2 4 6 87 По-рушники кордону - 1 - - - 2 2 1 - 5 - 11 Даниленко В. “Четвертий поділ” Польщі 71 Отже, із 1 жовтня 1939 р. по 15 листопада 1940 р. було затрима- но 66948 осіб, з них 21410 перебирались у західні області України, а 45538 – у східні29. Багато хто вирушав у дорогу для товарообмінних операцій з сільськогосподарською продукцією чи придбання товарів першої необхідності. Оскільки ціни на сільськогосподарську продук- цію в східних областях були вищими, ніж у західному регіоні, потік на схід був набагато потужнішим, ніж на захід. Звісно, обтяженого това- рами селянина легше було помітити в загороджувальній зоні і пере- тнути йому шлях, чи це був мешканець західноукраїнських земель, який їхав продавати чи вимінювати речі, чи наддніпрянець, який пове- ртався додому. Саме тому в осінні місяці 1940 р. кількість порушень загороджувальної зони зросла порівняно з весною у 2,5 – 3 рази. Повідомлення Управління Прикордонних військ НКВС УРСР, на основі якого була підготовлена інформація для Л. Берії, вказує лише чисельність затриманих відповідно до західного чи східного напрямків руху. Невідомим залишається місце проживання заарештованих, що мало б важливе значення для уточнення мотивів транскордонного ру- ху. Щоправда, відсутність таких даних була спровокована самими іні- ціаторами режиму, бо контроль за пересуванням населення у загоро- джувальній смузі ускладнювався відсутністю в затриманих будь-яких документів, які б свідчили не те, що місце проживання, а хоча б особу затриманого. Місцеве населення і навіть влада, опинившись протягом кількох днів у забороненій зоні, ніяк не могли збагнути вимог Радян- ської влади щодо обмежень у пересуванні. У загороджувальній зоні перепиняли також дезертирів Робітничо-селянської Червоної армії, втікачів з-під варти, агентів іноземних розвідок, проте їх кількість у загальному потоці мігрантів була незначною. Міграція мала для радянської влади негативні наслідки, тому партійні й радянські організації східних областей забили тривогу. Їх непокоїло не тільки поширення спекуляції внаслідок перепаду цін, а й падіння трудової дисципліни в колгоспах. Останнє відносилось на ра- хунок впливу “контрреволюційних елементів” західних областей. Сек- ретарі районних партійних комітетів і начальники районних відділів НКВС УРСР вимагали зміцнення режиму в загороджувальній зоні. Водночас керівники партійних і радянських органів висловлювались за спрощення пропускного режиму в зоні для себе особисто. Для радянської влади небезпека крилася в “обміні досвідом” між селянами, які проживали по обидва боки загороджувальної зони. Зі сходу добиралися в західні області переважно за хлібом і борошном; місцеві жителі розцінювали такі факти як наслідок примусової колек- тивізації з відповідними висновками для себе. Водночас у колгоспах З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 72 східних областей погіршувалось ставлення до виконання норми трудо- днів, підупадала трудова дисципліна і віра в радянську систему веден- ня господарства. Серйозним аргументом щодо необхідності припинен- ня “ходінь” стало поширення серед мешканців східних областей листів від імені Організації Українських Націоналістів. У результаті четвертого поділу Польщі Західна Україна вияви- лася розрізаною старим і новим кордонами, а місцеве населення збу- рене переселеннями і впровадженням нових форм господарювання та політичного життя. По обидва боки кордону між СРСР і Німеччиною люди опинилися в лещатах тоталітарних режимів. Під владу Німеччи- ни потрапили 22,1 млн. мешканців довоєнної Польщі, а СРСР – 13,2 млн30. Поляки та українці становили більшість у колишніх Волинсько- му, Львівському, Станіславському і Тернопільському воєводствах. За загальним переписом, проведеним у Польщі в 1931 р., на території цих воєводств за мовною ознакою поляків нараховувалось 39,5%, українців і русинів – понад 51%31. У містах співвідношення національностей було на користь поляків. Значну групу населення Західної України (близько 10%) становили євреї. На Волині проживала також порівняно невелика група німців, котрі в царській Росії одержали від держави землю і займались сільським господарством. Оперативні групи народного комісаріату внутрішніх справ СРСР, які прибули на територію Західної України разом із військами Червоної армії, використовуючи “специфічні методи” впливу, встанов- лювали радянську владу. Основною метою спецслужб стало упереджен- ня будь-яких збройних виступів, навіть незначної моральної й матеріа- льної підтримки населенням антирадянських проявів. Співробітникам НКВС ставилось завдання взяти активну участь у формуванні українсь- ких, білоруських та польських тимчасових органів влади – народних зборів, а також в організації робітничої гвардії та селянських комітетів. На анексованих землях радянська влада в принципі не бажала мати ніяких політичних опонентів, навіть потенційних. З цією метою у складі Управління державної безпеки НКВС УРСР було створено 4 відділ, на який покладалося керівництво агентурно-оперативною і слід- чою роботою з виявлення і ліквідації антирадянського підпілля на те- риторії Західної України. Відділ складався з 6 відділень і 4 груп, при- чому окремі відділення спрямовувались на пошуки ворогів за націона- льною та конфесійною ознаками. До таких належали відділення по боротьбі з польською націоналістичною контрреволюцією та римо- католицьким духовенством; відділення по боротьбі з українською на- ціоналістичною контрреволюцією, греко-католицьким і православним духовенством; відділення по боротьбі з єврейською націоналістичною Даниленко В. “Четвертий поділ” Польщі 73 контрреволюцією, політпартіями і духовенством, а також білою контрреволюцією (для боротьби з білою контрреволюцією у складі 4 відділу було створено окрему групу)32. Директивою наркома внутрі- шніх справ СРСР Л.Берії від 21 вересня 1939 р. оперативно- чекістським групам було заборонено арештовувати німецьких колоніс- тів на Волині, звернувши, однак, пильну увагу на їхні поселення33. Німецьких військовослужбовців, які знаходились у польському полоні, доправляли до місця розташування німецьких військових частин або до німецьких представництв. Більше того, навіть підслідні й засуджені особи німецької національності, при їх бажанні, направлялися до най- ближчих контрольно-пропускних пунктів і передавались уповноваже- ним німецької комісії з евакуації. Такі дії зовсім не означали, що у відомстві Л.Берії прагнули по- дружитись з нацистами. Документи свідчать, що їм ні в чому не дові- ряли. Членів Німецької контрольно-пропускної комісії, яка займалася відправкою біженців з радянської території, співробітники НКВС рете- льно контролювали, щоб не допустити створення агентурної мережі або відновлення старих зв’язків для розгортання розвідувальної діяльності. Вістря боротьби радянських органів державної безпеки спрямо- вувалось проти польського та українського національного руху. На підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР про придбання грома- дянства СРСР жителями західних областей Української РСР і Білору- ської РСР навесні 1940 р. тут розпочалася паспортизація населення. Частина поляків одержувала паспорти з так званим одинадцятим параг- рафом, що обмежував свободу пересування і вибір місця проживання34. Під опіку НКВС потрапляла практично вся українська інтеліген- ція, а також особи, пов’язані з колишнім польським режимом35. Кате- горії українських інтелігентів, як реальних і потенційних ворогів Ра- дянської влади, було перераховано таким чином: академіки, професу- ра, наукові працівники, письменники, літературні працівники, компо- зитори, скульптори, художники, артисти, музиканти, медпрацівники, українці - колишні службовці польської адміністрації, поміщиків і ка- піталістів. Окремо нарком внутрішніх справ СРСР Л.Берія розпорядився “покращити роботу оперативно-чекістського обслуговування польсь- кої інтелігенції, сконцентрованої у м. Львові”. В результаті радянськи- ми органами державної безпеки на початок 1940 р. на облік було взято багатьох представників творчих професій, які проживали у Львові ще до війни або перебралися з території, захопленої Німеччиною36. Для виявлення такої категорії осіб використовувались дані організаційних комітетів працівників мистецтв (наприклад, Оргбюро Союзу письмен- З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 74 ників), де потрібно було пройти відповідну реєстрацію. Проте частина письменників і митців, особливо серед біженців, уникала реєстрації, шукаючи шляхів для еміграції. Цим вони привертали ще більшу увагу працівників НКВС, посилюючи їхню оперативно-розшукову діяль- ність, контрольовану союзним наркоматом. 8 лютого 1940 р. Л.Берія наказав наркомам внутрішніх справ УРСР і БРСР арештувати 25 тис. поляків згідно з надісланими з його відомства списками37. Не залишилися поза увагою НКВС українські політичні партії - Комуністична партія Західної України, Українська комуністична пар- тія, Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська соціал- демократична робітнича партія, Українське національно-демократичне об’єднання, боротьбисти, меншовики, анархісти. До табору українсь- кої контрреволюції були віднесені Організація Українських Націоналі- стів, Спілка визволення України, Українська військова організація, Волинське українське об’єднання, гетьманці, петлюрівці, товариство “Просвіта”, кооператори, молодіжні формування – “Луг”, “Пласт”, фізкультурні організації, студенти вищих і учні середніх навчальних закладів, філателісти, есперантисти, а також неорганізована молодь і діти репресованих. Релігійна нетерпимість радянської влади виявилася у пересліду- ванні мешканців західноукраїнських земель за їх вірування. Представ- ники конфесій і релігійних течій бралися на окремий контроль. У пері- од ейфорії щодо майбутнього устрою Європи та переконання в непе- реможності Червоної армії, радянські партійно-державні керівники в запалі войовничого атеїзму не робили винятку для жодної церкви. Гласній і негласній розробці й адміністративному тиску підлягали ри- мо-католики, українське православне й греко-католицьке духовенство, сектанти, баптисти та ін. Ідейна опозиція до радянського режиму на західноукраїнських та західнобілоруських землях існувала ще задовго до того, як сюди вступили частини Червоної армії. Відтепер противники більшовизму змушені були вдаватися до збройних форм підпільної боротьби і нако- пичувати сили в очікуванні сприятливого моменту для антирадянсько- го виступу. Однак між учасниками польського й українського націона- льних рухів майже не було порозуміння. Реальних спільних кроків польським та українським підпільникам чи просто “незгодним” зроби- ти не вдалося не тільки через проведені органами НКВС арешти, а й через минулі взаємні кривди, що стали непереборною перешкодою для блокування національних сил. Навіть на особистому рівні взаємодія між поляками та українцями рідко вдавалася. У документах зафіксова- ні факти, коли селяни-українці, приховуючи зброю, прагнули продати Даниленко В. “Четвертий поділ” Польщі 75 її лише оунівцям, натомість поляки ні за які гроші не хотіли віддавати зброї українцям, мотивуючи це їхнім “знущанням над поляками”38. Вивчення масиву таємних документів радянських спецслужб періоду Другої світової війни переконує в тому, що вони мають вели- чезний інформаційно-аналітичний потенціал. І німецька, і радянська сторони пильно стежили за усіма змінами на протилежному боці ново- го кордону. Толерантність до німців на кордоні з боку радянських вій- ськових не стояла на заваді копіткій повсякденній роботі з вивчення противника і надання відповідної об’єктивної інформації вищому пар- тійно-державному керівництву СРСР. Впадає в око величезна прірва між офіційною поміркованістю тогочасної радянської преси і тональ- ністю документів з поміткою “Совершенно секретно”. Творці таких документів керувалися професійним, військовим обов’язком і намага- лися відверто й вичерпно повідомляти про суть тих чи інших подій. Випробуваний у радянській Україні механізм організації влади і управління, у передвоєнні роки спішно переносився на західноукраїн- ський грунт. Радянські органи були готові до соціалістичних перетво- рень на нових територіях, гнучко використовували в своїй діяльності силові й пропагандистські методи. Сплановані заздалегідь репресії були, власне, продиктовані логікою внутрішнього розвитку Радянсько- го Союзу в передвоєнний період і тому очікування народних мас на покращання свого становища не виправдалися. Впроваджена радянсь- ка економічна система виявилася не легшою від пануючої досі польсь- кої, у якій східні землі другої Речі Посполитої були економічно най- більш відсталими. Українці не дістали від більшовиків національного визволення; українські партії й громадські організації так само були віднесені до компетенції органів НКВС і переслідувались ними, як і польські. Силові методи використовувались не лише для насаджування радянського режиму, а насамперед для викорінювання найменших за- лишків польської державності й тотальної боротьби з українським на- ціональним рухом. № 1 Інструкція особливим відділам щодо використання списків воро- гів радянської влади при захопленні території противника [серпень] 1932 р. Настоящие списки предназначаются на военное время, на слу- чай занятия нашими частями территории противника. Списки дают возможность Особым Отделам, действующим на данной территории, сразу же выявлять агентов иностранных разведок, контрреволюционный элемент и вообще, наиболее активных врагов З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 76 Советской власти и своевременно ликвидировать их к[онтрреволюционною] деятельность. Кроме того, отдельные лица, проходящие по спискам, могут в настоящее время появляться на территории СССР, в силу чего эти спи- ски должны использовываться в случае необходимости в процессе те- кущей работы (фильтрация перебежчиков, проверка родственных свя- зей за кордоном и проч.). Списки в основном составлены по достоверным материалам ИНО с 1925 по 1931 год, включая всех лиц, помещенных в ранее по- сланных списках. (Лица, не вошедшие в новые списки, исключены как ликвиди- рованные, умершие и проч.). Так как характеристика на всякое лицо, проходящее по спискам дана самая сжатая, то Особым Отделам надлежит по обнаружению того или иного лица, обращаться в ИНО ГПУ УССР для получения подробных данных. Списки составлены в строго алфавитном порядке и распределе- ны по следующим объектам: 1. Польская разведка, полит[ическая] полиция (дефензива) и польско-националистический к[онтрреволюционный] элемент. 2. Румынская разведка, полит[ическая] полиция (сигуранца). 3. Украинская к[онтрреволюционная] эмиграция различных политических окрасок в Польше, Румынии и др. странах. 4. Белая к[онтрреволюционная] эмиграция в тех же странах и 5. Список агентов разных иностранных разведок. Поскольку в настоящие списки не вошли материалы ИНО ГПУ УССР за текущий год, в случае необходимости проверки наличия ма- териалов на интересующее лицо, не находящееся в списках, пребыва- ющее закордоном, надлежит проверять таковое по картотеке ИНО ГПУ УССР. ЗАМ. НАЧ. ООУВО И ГПУ УССР Чердак НАЧАЛЬНИК ИНО ГПУ УССР Леопольд ГДА СБ України. - Ф. 13. – Спр. 205. – Арк. 1. Типографський примірник. Даниленко В. “Четвертий поділ” Польщі 77 № 2 Із директиви заступника наркома внутрішніх справ СРСР І.І. Масленнікова про охорону нового державного кордону 28 жовтня 1939 р. Сов. секретно ...В правовых отношениях на границе исходить из следующего: а) начальникам пограничных отрядов и комендантам участков стремиться налаживать нормальные отношения на границах и прини- мать все меры к разрешению на месте, совместно с сопредельной по- гранохраной, всяких недоразумений, инцидентов и конфликтов, руко- водствуясь порядком, существующим на других границах Союза. В соответствии с этим установить порядок возвращения непреднамерен- но нарушивших границу людей и перешедшего границу скота; б) весь личный состав пограничных частей со своей стороны обязан не допускать нетактичных действий в отношении пограничной охраны или граждан сопредельных государств. Всемерно избегать конфликтов, которые могут быть организованы иностранными развед- ками с провокационными целями. в) обеспечить на границе бесперебойную работу смешанных Союза ССР и Германии комиссий по демаркации границы, по обмену военнопленными и по эвакуации немецкого населения с территории Западной Белоруссии и Западной Украины и эвакуации украинского и белорусского населения с территории бывш[ей] Польши, отошедшей в сферу интересов Германии. ЗАМЕСТИТЕЛЬ НАРОДНОГО КОМИССАРА ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СОЮЗА ССР [Масленников] ГДА СБ України. – Ф. 16. – Оп. 32 (1951 р.). – Спр. 69. – Арк. 399-401 Копія. Машинопис на бланку. Примітки 1 Західна Україна. Збірник. Під ред. С.М.Бєлоусова і О.П.Оглобліна. К., 1940. 2 Коваль М.В. Україна у Другій світовій та Великій Вітчизняній війнах (1939- 1945): спроба сучасного концептуального бачення. – К., 1994. – С. 58. 3 Коваль М.В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. – К., 1995. – С. 37. 4Трубайчук А.Ф.Брудершафт двох диктаторів. ХХ сторіччя: політика в портре- тах. – К., 1993. З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ 78 5 Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. – К., 1994. 6 Науменко К.Є. Депортація населення Західної України // Трибуна лектора. – 1990. - № 1; Парсаданова В.С. Депортация населения Западной Украины и Западной Белоруссии в 1939-1941 гг. // Новая и новейшая история. – 1989. - № 2; Ярош Б.О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях: 30-50-ті роки ХХ століття (історико-політологічний аспект). – Луцьк, 1995. 7 Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Суспільно- політичний та історико-правовий аналіз. Кн. 1-2. – К., 1994. 8 Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной вой- не. Сб. документов. - Т. І. Накануне. Кн. первая (ноябрь 1938 г. – декабрь 1940 г.). - М., 1995. 9 Шаповал Ю.І. Україна ХХ століття: Особи та події в контексті важкої історії. – К., 2001. 10 Iljuszyn I., Mazur G. Działatność czekistowskich grup operacyjnych NKWD w zachodnich obwodach Ukrainy w latach 1939-1940 rr. // Zeszyty Historyczne. – Paryź: Instytut Literacki, 2001. – S. 49-74. 11 Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття. Невідомі до- кументи з архівів спеціальних служб. – Т. 1: Польське підпілля 1939-1941. Львів-Коломия-Стрий-Золочів. – Варшава-Київ, 1998; т. 3 (у 2-х кн.). Польсь- ке підпілля 1939-1941. Від Волині до Покуття. – Варшава-Київ, 2004. 12 Польское подполье на территории Западной Украины и Западной Белорус- сии. 1939-1941. В 2-х кн. – Варшава – М., 2001. 13 Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи і матеріали. - Т.1. 1939- 1953. / Упорядники Т.Галайчак, О.Луцький, Б.Микитів, Л.Батрак-Плодиста, Ю.Сливка, Л.Федоришин. – К., 1995. 14 Німецько-радянський договір про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною // Вісті. – 1939. – 29 вересня. 15 Трубайчук А.Ф. Вказ. праця. – С. 252. 16 Вісті. – 1940. - 5 березня. 17 Прикордонна смуга становила ту частину прикордонної зони, яка безпосере- дньо прилягала до державного кордону. У сухопутну прикордонну зону вхо- дила територія у межах району чи міста, на якій діяв прикордонний режим. 18 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБ Украї- ни). – Ф. 16. - Оп. 84 (1955 р.). - Спр. 4. – Арк. 6. 19 Там само. 20 Там само. – Ф. 16. - Оп. 33 (1951 р.). - Спр. 11. – Арк. 75. 21 Вільне життя (Тернопіль). – 1940. – 8 травня. 22 Про становище у прикордонній зоні з німецького боку див. докладніше: Даниленко В. Нацистський окупаційний режим на території Польщі у 1939– 1941 рр. // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. Вип. 13. – К., 2004. 23 ГДА СБ України. – Ф. 16. – Оп. 33 (1951 р.). – Спр. 7. – Арк. 71. 24 Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі. – Львів, 2002. – С. 510. 25 Вісті. – 1940. – 16 червня. 26 ГДА СБ України. – Ф. 16. – Оп. 84 (1955 р.). - Спр. 7. - Арк. 277. Даниленко В. “Четвертий поділ” Польщі 79 27 Там само. – Арк. 268. 28 Там само. – Арк. 269. 29 Там само. – Арк. 271. 30 Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі... – С. 510. 31 Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття… – Т. 1 – С. 36. 32 ГДА СБ України. – Ф. 16. – Оп. 33 (1951 р.). – Спр. 44. – Арк. 47, 60. 33Там само. – Оп. 32 (1951 р.). – Спр. 33. – Арк. 29. 34 Рубльов О. Шкіц до історії загибелі української “полонії”, 1930-і роки // Іс- торіографічні дослідження в Україні. - Вип. 13. – К., 2003. – С. 310. 35 ГДА СБ України. – Ф. 16. – Оп. 33 (1951 р.). – Спр. 44. – Арк. 58. 36 Там само. – Спр. 11. – Арк. 39. 37 Там само. - Ф. 9. – Спр. 33. – Арк. 77-78. 38 Там само. – Спр. 58. - Арк. 435.

“Четвертий поділ” Польщі і встановлення радянського тоталітарного режиму в Західній Україні

Institution

Ähnliche Einträge