Використання праці радянських військовополонених у промисловості та сільському господарстві під час нацистської окупації України

The present article is the complete version of paper for international conference “War capture and the return home of soviet and German prisoner of war. 1945–1955” (Federal Republic of Germany, April, 2005). Based on the documents of Branch state archive of Security service of Ukraine, the article i...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Богунов, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2004
Schriftenreihe:	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Schlagworte:	З історії Другої світової війни
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40056
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Використання праці радянських військовополонених у промисловості та сільському господарстві під час нацистської окупації України / С. Богунов // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 326-339. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40056
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-400562013-01-10T12:12:36Z Використання праці радянських військовополонених у промисловості та сільському господарстві під час нацистської окупації України Богунов, С. З історії Другої світової війни The present article is the complete version of paper for international conference “War capture and the return home of soviet and German prisoner of war. 1945–1955” (Federal Republic of Germany, April, 2005). Based on the documents of Branch state archive of Security service of Ukraine, the article investigated the usage of Soviet prisoners of war labour in the industry and agriculture. 2004 Article Використання праці радянських військовополонених у промисловості та сільському господарстві під час нацистської окупації України / С. Богунов // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 326-339. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40056 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії Другої світової війни З історії Другої світової війни
spellingShingle	З історії Другої світової війни З історії Другої світової війни Богунов, С. Використання праці радянських військовополонених у промисловості та сільському господарстві під час нацистської окупації України З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description	The present article is the complete version of paper for international conference “War capture and the return home of soviet and German prisoner of war. 1945–1955” (Federal Republic of Germany, April, 2005). Based on the documents of Branch state archive of Security service of Ukraine, the article investigated the usage of Soviet prisoners of war labour in the industry and agriculture.
format	Article
author	Богунов, С.
author_facet	Богунов, С.
author_sort	Богунов, С.
title	Використання праці радянських військовополонених у промисловості та сільському господарстві під час нацистської окупації України
title_short	Використання праці радянських військовополонених у промисловості та сільському господарстві під час нацистської окупації України
title_full	Використання праці радянських військовополонених у промисловості та сільському господарстві під час нацистської окупації України
title_fullStr	Використання праці радянських військовополонених у промисловості та сільському господарстві під час нацистської окупації України
title_full_unstemmed	Використання праці радянських військовополонених у промисловості та сільському господарстві під час нацистської окупації України
title_sort	використання праці радянських військовополонених у промисловості та сільському господарстві під час нацистської окупації україни
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2004
topic_facet	З історії Другої світової війни
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40056
citation_txt	Використання праці радянських військовополонених у промисловості та сільському господарстві під час нацистської окупації України / С. Богунов // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 326-339. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.
series	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv	AT bogunovs vikoristannâpracíradânsʹkihvíjsʹkovopolonenihupromislovostítasílʹsʹkomugospodarstvípídčasnacistsʹkoíokupacííukraíni
first_indexed	2025-07-03T22:05:30Z
last_indexed	2025-07-03T22:05:30Z
_version_	1836665096904900608
fulltext	ОСОБА У КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ 326 З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ Сергій Богунов (Київ) ВИКОРИСТАННЯ ПРАЦІ РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ У ПРОМИСЛОВОСТІ ТА СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ ПІД ЧАС НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ УКРАЇНИ1 Bohunov S. The usage of Soviet prisoners of war labour in the in- dustry and agriculture. The present article is the complete version of paper for international conference “War capture and the return home of soviet and German pris- oner of war. 1945–1955” (Federal Republic of Germany, April, 2005). Based on the documents of Branch state archive of Security service of Ukraine, the article investigated the usage of Soviet prisoners of war labour in the industry and agriculture. У роки Другої світової війни Україна зазнала неймовірних руй- нувань у галузі промисловості та сільського господарства. Незворот- ними були втрати її жителів – як військових, учасників бойових дій, так і цивільного населення, яке залишилося на окупованій території. Масштаби людських втрат на українській землі не піддаються обчис- ленню. Місцями масової загибелі військовослужбовців, окрім поля бою, стали стаціонарні й транзитні табори для полонених, створені гітлерівцями. Заборонена для висвітлення в радянську добу проблема полону останні півтора десятиліття є об’єктом пильної уваги науковців на те- ренах колишнього Радянського Союзу. Проте на сьогодні, хоч як це не парадоксально, докладніше досліджено феномен військового полону та інтернування іноземців – поляків, німців, угорців, румунів, а не своїх співвітчизників, колишніх радянських громадян. Предметом вив- чення стали переважно режимні установи військового полону й різноманітні аспекти перебування в СРСР, у тому числі в Україні, військовополонених із країн фашистського блоку. До опублікованих в СРСР протягом 1950 – 1980-х років фундаментальних праць з аналізом перемог Радянського Союзу на всіх етапах війни, додалися науково- Богунов С. Використання праці радянських військовополонених 327 документальні видання, в яких досліджуються місця зосередження, умови утримання та використання таких військовополонених, процес їх репатріації тощо2. Виняток становить монографія ученого з Ізраїлю А. Шнеєра, перша частина якої розкриває військово-організаційні, со- ціально-політичні і суб’єктивно-психологічні чинники нацистського полону3. Автор свідомо не розглядав таких тем, як використання праці радянських військовополонених у німецькій економіці, їх участь у русі опору, репатріації. За браком документів у книзі відсутні докладні ві- домості про функціонування таборів на території України. Звертаючи увагу на заборону в колишньому Радянському Союзі досліджувати проблеми військового полону, А.Шнеєр сформулював питання, які не дістали відповіді ані в радянській історичній науці, ані після розпаду СРСР. Їх перелік можна продовжити і в цьому ряду неминуче постає тема використання німцями праці військовополонених на загарбаних радянських територіях. Наукові публікації відомого українського історика Другої світо- вої війни М.В.Коваля4 стимулювали науковий пошук щодо проблеми військового полону. Зокрема, дослідженню експлуатації трудових ре- сурсів України гітлерівською Німеччиною присвятив свої праці О. По- тильчак5. Проте фактично й досі в українській та зарубіжній історіо- графії немає комплексного дослідження програних Червоною Армією битв, обставин і наслідків наступного полону червоноармійців. У ре- зультаті залишаються невідомими останні дні життя багатьох радянсь- ких військовополонених – солдатів, офіцерів і генералів, яких у бага- тьох випадках радянське командування безпідставно вважало зрадниками. Віроломно напавши на Радянський Союз, фашистська Німеччи- на та її сателіти у стислі терміни окупували українські землі, розпоча- ли активно насаджувати новий порядок і підпорядковувати промислові та сільськогосподарські ресурси потребам вермахту. Україна перетво- рилася на зону, де фашисти мали намір винищити більшу частину на- селення, інших використати як новітніх рабів. Швидке просування німецьких військ територією України при- звело до відчутних поразок і людських втрат Червоної Армії. За дани- ми військово-історичної служби Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації, кількість радянських військовослужбовців, взя- тих у полон фашистами, становила загалом 4 млн. 559 тис. осіб (наци- сти називали іншу цифру – 5 млн. 238 тис.)6, причому на 1941-1942 рр. припадає приблизно 85% полонених. Український історик О. Потиль- чак підрахував, що на території України знаходилося 157 таборів військовополонених, 22 концентраційні табори (з них 12 для військо- вополонених), 11 спільних таборів для військових і мирного насе- З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 328 лення, 2 табори-лазарети, 1 збірний табір, 1 спецтабір і 70 таборів для цивільних осіб. Втрати Червоною Армією живої сили і техніки погіршували її боєздатність й водночас відкривали можливості для посилення гітле- рівської Німеччини за рахунок підневільної праці, промислового і тех- нічного потенціалу загарбаних територій. Проте основна матеріальна база втілення далекосяжних планів агресора була у Західній Європі, тому діставши внаслідок кровопролитних боїв зруйновані або демон- товані підприємства на захоплених радянських територіях, гітлерівці не надто дбали про їх відбудову. Вони приводили до ладу переважно невеликі ремонтні майстерні, портові споруди, аеродроми, шляхи спо- лучення. Практично разом із звільненням території України радянські ор- гани державної безпеки уважно вивчали, хто і яким чином співробіт- ничав із фашистськими загарбниками. Частина документів періоду війни та повоєнних років, що може пролити світло на використання праці радянських військовополонених на промислових об’єктах та у сільському господарстві, зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України та архівах тимчасового зберігання регіональ- них органів СБ України. Їх фронтальне обстеження дає, на жаль, фраг- ментарну картину цього різновиду злочинної діяльності німецьких фашистів в Україні в роки Другої світової війни. Йдеться, зокрема, про документи, що готувалися для розгляду Державної надзвичайної комі- сії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, яка була створена за рішенням уряду СРСР. Документи увібрали заното- вані опитування очевидців, свідків, допити осіб, проти яких порушува- лися кримінальні справи. Слід підкреслити, що в зазначених документах питанням вико- ристання праці радянських військовополонених у промисловості та сільському господарстві приділялася другорядна увага, оскільки осно- вною метою було наведення фактичних даних про злочини окупантів. Експлуатацією промисловості та сільського господарства УРСР в період окупації займалися німецькі промислові фірми. Є окремі свід- чення того, що нова влада намагалася налагодити виробництво із заве- зенням устаткування з Німеччини та використанням напрацьованих на той час технологій. Зокрема, нафтові промисли в районі Дрогобича і Борислава були обладнані завезеним із Німеччини устаткуванням7. За повідомленням німецької влади по радіостанції Братислави від 7 черв- ня 1942 р., з Німеччини в Україну завозилися запасні частини, пальне і трактори8. Богунов С. Використання праці радянських військовополонених 329 Поведінка нацистів на всій окупованій ними території УРСР бу- ла однаковою, якщо не сказати шаблонною. А саме, окупація, експлуа- тація промислових об’єктів і сільського господарства з використанням праці мирних мешканців, в’язнів та військовополонених, вивіз проду- кції, устаткування, знищення промисловості та сільського господарст- ва перед відступом. Спеціальні команди здійснювали підготовку об’єктів до підриву перед залишенням території. На початку війни гітлерівська Німеччина, розраховуючи на бли- скавичну перемогу, не передбачала інтенсивної експлуатації військо- вополонених, тому частину з них відпускали на волю. За різними оцін- ками, від 600 до 900 тис. червоноармійців, які потрапили до німецько- го полону на початку війни, були відпущені по домівках9. Офіцерський склад з числа полонених або не залучався до робіт, або використовува- вся переважно на території таборів. Практикувалося створення так званих робітничих батальйонів, у які в‘язні нерідко переходили, щоб уникнути табірного життя. Тих, хто давав згоду вступити в робітничий батальйон, виділяли із загального числа військовополонених і перево- дили до окремих казарм. Тут режим був менш суворим. Батальйони під керівництвом німців виконували ремонтно-будівельні роботи – ремонтували залізниці, казарми, склади, зводили нові споруди10. Із середини 1942 р. зростає інтерес гітлерівського військового командування до розробки корисних копалин на окупованих територі- ях і використання з цією метою дешевої робочої сили військовополо- нених. Експлуатація природних ресурсів, промислового і сільськогос- подарського потенціалів України відбувалася в усіх її регіонах. Наприклад, на гірничих підприємствах Дніпропетровщини ста- ном на 15 жовтня 1942 р. (за німецькою статистикою) працювало 3,3 тис. в’язнів. У м. Павлограді табір військовополонених розташовував- ся в приміщеннях колишнього заводу № 55. Просто неба вони утриму- вались також поблизу сіл Знам’янка Ново-Московського району, Ка- робинівки й Дмитрієвки Петропавлівського району. Їх використовува- ли на ремонті залізниці Ново-Московськ – Павлоград, а також упоряд- куванні шосейних доріг. У Донецькій (Сталінській) області табори для військовополоне- них діяли в Петровському районі, в с. Кам’янка Добропільського ра- йону і в с. Селідівка Старобешівського району. Як чорноробочих їх виводили на спорудження оборонних ліній, видобування каменю у кар’єрі (в районі Новотроїцька), спорудження шосейних доріг. Відступаючи, частини Червоної Армії демонтували в Донецькій і Ворошиловградській областях устаткування більшості вугільних шахт і вивезли його вглиб країни. Гірничі виробки було підірвано й З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 330 виведено з ладу, тому гітлерівці виявилися не в змозі відновити великі механізовані шахти і обмежились експлуатацією окремих шурфів. На початку 1942 р. в Сталінській області було відновлено 16 дрібних ко- палень, але через відсутність транспорту вугілля не вивозилося. До літа для пуску було підготовлено кілька капітальних шахт. Гітлер 1 липня 1942 р. підписав директиву щодо відновлення видобутку вугілля у Донецькому басейні, в якій командуванню групи армій «Південь» було доручено забезпечити ці роботи необхідними спеціалістами та робочою силою. Для роботи в шахтах було виділено 30 тис. військовополонених, а в серпні та вересні 1942 р. ще по 15 тис. Щоб посилити використання праці військовополонених у вугільній та видобувній промисловостях до шахт Донбасу планувалося направити загалом 300 тис. військовополонених і тим, хто мав гірничі професії, доручати роботу за фахом11. З даними НКВС УРСР, до лютого 1943 р. німцями було віднов- лено деякі вугільні шахти, з яких вугілля вивозилось у Німеччину. На цих шахтах працювали частина колишніх шахтарів і велика кількість військовополонених. У серпні 1943 р. нарком внутрішніх справ УРСР С.Савченко доповідав радянським військовим і партійним керівникам про те, що видобуток вугілля в Донбасі на шахтах, що експлуатуються окупантами, не перевищує 10-15% їх довоєнної потужності12. На території Житомирської області в роки Великої Вітчизняної війни фашистськими окупантами було створено 4 табори для радянсь- ких військовополонених. Найбільший з них – табір “Шталаг-358”13 існував із серпня 1941-го по жовтень 1943 року. У ньому фашисти утримували майже 100 тис. радянських військовополонених. В’язнів використовували на найбільш виснажливих роботах – ремонті шосейних і залізничних до- ріг, на лісопильному заводі, вантажниками на залізничній станції, бу- дівництві. Полонені жили впроголодь, одержуючи 200-300 грамів хлі- ба на добу, в таборі була висока смертність, а взимку 1942 р. спалах- нуло людожерство. Загалом за час німецької окупації в Житомирській області заги- нуло 78 тис. 595 полонених. На території Запорізької області у 1941-1943 рр. німецькі фа- шисти мали для радянських військовополонених 5 таборів. Найбільший табір знаходився на території заводу № 29 поблизу залізничної станції “Запоріжжя-11”. У ньому в окремі періоди нарахо- вувалося 25 тис. радянських військовополонених. Полонених використовували на будівництві шосейних доріг, ремонті греблі через р. Дніпро, на лісозаводі 8-го селища м. Запоріжжя, Богунов С. Використання праці радянських військовополонених 331 земельних роботах на Мокрянському аеродромі. Харчування в таборі зводилось до 100 грамів хліба на день та баланди з лушпиння картоплі. Бараки не обігрівалися. Зимою від голоду, холоду, висипного тифу помирало 60-70 осіб щоденно. Полонених піддавали жорстоким тортурам. Окрім того, після медичного огляду нерідко проводився від- бір військовополонених, яких ешелонами відправляли до Німеччини. До весни 1942 р. у таборі залишилось близько 8 тис. осіб. Табір військовополонених на 14-му селищі нараховував 500-600 осіб. Працювали вони 14 годин на добу, виконуючи допоміжні роботи у гаражі. Табір військовополонених на 6-му селищі був одним із найменш чисельних – 250 осіб. Розташовувався він у приміщенні музею Дніп- ровського будівництва. Полонених використовували на вантажно- розвантажувальних роботах у порту ім. Леніна. Кілька десятків тисяч радянських військовополонених утриму- валися в Києві (Дарниця та територія заводу “Більшовик”), а також у Київській області (залізнична станція Фастів та Ірпінь). У таборах не- сли варту німці. Вони супроводжували військовополонених до місця виконання робіт, де охорону посилювали поліцейські з місцевих жите- лів. В історичній частині міста на Подолі військовополонені працюва- ли в слюсарній майстерні, в Дарниці – на вагоноремонтному заводі14, в Ірпіні – на торфорозробках15. На ремонті залізничних шляхів, як свід- чили після війни очевидці, радянські військовополонені працювали окремо і цивільне населення з ними не контактувало. На будівництві й ремонті станційних споруд військовополонені працювали разом із ві- льнонайманими16. Частина полонених, особливо в перші дні після взяття німцями Києва, використовувалась для обслуговування водола- зів, які працювали на Дніпрі, для прибирання дворів, вулиць, догляду коней. З часом фашистський режим ставав все більш жорстокішим. Кожна нова звістка про невдачі німецьких військ на фронті призводила до посилення знущань над радянськими військовополоненими і їх від- правки на роботи, пов’язані із зміцненням тилу. Два табори – “великий” і “малий” – окупанти створили у м. Ки- єві на території заводу “Більшовик”. “Малий” табір розташовувався в одному із заводських корпусів і нараховував близько сотні військово- полонених, “великий” – набагато більше17. Їх використовували на важ- ких фізичних роботах – ручному розвантаженні, сортуванні й перене- сенні пошкоджених рейс, металевих шпал, а після їх ремонту й зварю- вання – навантаженні на залізничні платформи. Робочий день тривав 9- 10 годин, що при поганому харчуванні призводило до частих захворю- вань і високої смертності. Ніякої медичної допомоги не надавалось. Ті, З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 332 кому вдалося вижити, розповідали, що на день полонені одержували 500 грамів хліба, спеченого наполовину із лузгою проса. На сніданок був чай без цукру, на обід суп з кропиви або листя буряка, на вечерю також трав’яний суп без жирів. Одягу не видавали зовсім, працювали у тій же формі, в які були взяті в полон. Замість взуття пристосовували дерев’яні колодки. Спілкування військовополонених з робітниками заводу категорично заборонялось, про це постійно дбала посилена охорона. У Володимир-Волинському таборі Волинської області спочатку утримувалися командири Червоної Армії від молодшого лейтенанта до генерала. Пізніше сюди направляли й сержантів. Працювали ув’язнені в табірних майстернях: чоботарських, шевських, слюсарних. Робочий день тривав 8-11, на окремих ділянках - 14-18 годин на добу. На охо- рону табору гітлерівське командування виділило посилену варту – ні- мецький батальйон. Про те, як утримувалися військовополонені, свідчать архівні ма- теріали Управління СБ України в Кіровоградській області. На її тери- торії в період німецької окупації 1941-1944 рр. існувало 15 таборів ра- дянських військовополонених. Поширеним явищем було розташуван- ня таборів на території МТС. Один із них був створений на території машинно-тракторної станції в селі Павлиш. Через нього, за приблиз- ними підрахунками, пройшло 140 тис. радянських громадян, десятки тисяч з яких залишилися на території табору навіки. Сам табір становив велику чотирикутну ділянку поля, обнесену в кілька рядів колючим дротом, з кулеметними вежами по кутках. Од- ночасно в таборі вміщувалося до 7 тис. осіб. Проте траплялися дні, коли з розташованого неподалік Кременчука Полтавської області при- ганяли по 11-17 тисяч полонених, що створювало надзвичайну скуп- ченість людей, яких майже не годували й не давали пити. Наприкінці листопада 1941 р. в цьому таборі трапилася трагічна подія, що коштувала життя сотням людей. Цілий день ішов проливний осінній дощ і голодні, вимучені люди, які знаходились за колючим дротом, вимокли до кісток. Щоб знайти хоч якийсь порятунок від хо- лоду, вони руками розгрібали багнюку, намагаючись добратися до су- хого шару землі аби якось зігрітися. Коли вночі вдарив мороз у таборі піднялися жахливі крики і німці відкрили стрілянину. Полонені у від- чаї прорвали огорожу. Їх не зупинив навіть кулеметний вогонь фашис- тів і близько 2 тис. втікачів вирвалися із табору. У дворі МТС та на найближчих городах і на дорогах до сіл Омельник, Онуфрієво й міс- та Олександрії було знайдено 400 трупів радянських військовополоне- них. Після цієї події режим у таборі став ще жорстокішим, військово- Богунов С. Використання праці радянських військовополонених 333 полонених розстрілювали за незначні вчинки. Великі братські могили на території МТС поглинули майже 3,5 тис. трупів. На Луганщині військовополонених зганяли у два табори. У Сва- товському таборі станом на вересень 1942 р. утримувалося 150 війсь- ковополонених, яких залучали до ремонту доріг. У Старобельський табір 22 липня 1942 р. до табору було направлено 500 військовополо- нених, які ходили під конвоєм збирати горіле зерно. Потім 80 осіб бу- ло взято на службу в поліцію, а 300 – в РОА. На території Львівської області існувало 4 табори для військо- вополонених. На початку 1941 р. на території колишньої фортеці “Ци- тадель” був створений табір “Шталаг-328”. Режим у ньому був спря- мований на знищення військовополонених. Їхній харчовий раціон аб- солютно не відповідав умовам виснажливої праці, оскільки складався вранці з 2-х склянок чорної кави, виготовленої з тирси; обід – з порції супу з овочевих відходів; вечеря – та ж кава і 250 грамів хліба з домі- шками тирси. Частина військовополонених, украй виснажених, зму- шена була шукати харчові відходи на звалищах або займатися каніба- лізмом, за що їх розстрілювали за наказом командування табору. У Миколаївській області окупантами було створено 7 таборів. Найвідомішим був табір “Шталаг – 364”, у якому одночасно утриму- валося 30 тис. осіб. Серед військовополонених фашисти проводили відбір фахівців для роботи у сільському господарстві. У червні-липні 1942 р. в колишніх радгоспах Миколаївської області працювало близь- ко 20 тис. військовополонених18. Розташовувались табори для військовополонених і на Полтав- щині. Сюди доставляли радянських солдат і офіцерів, які потрапили в оточення в перші місяці війни, коли лінія радянсько-німецького фрон- ту швидко віддалялася у східні регіони СРСР. Табір “Дулаг-151”19 розташовувався у Полтаві і вміщував 5-12 тис. військовополонених одночасно. Їх праця використовувалася на підприємствах міста. Щоденно від хвороб і тортур гинуло приблизно 150 бранців. Масово гинули військовополонені у Кременчуці, де фашисти мали два табори – “Шталаг-346-А” і “Шталаг-346-Б”. Місце для них було обрано не випадково – вулиця Леніна. Обидва вони перетвори- лись на “фабрики смерті”, де впродовж двох років було знищено за різними даними від 70 до 80 тис. радянських військовополонених. Фі- зичне усунення потенційних ворогів було не єдиною метою окупантів. Як і в інших таборах, міцніших полонених використовували на будів- ництві мостів, а також на підприємствах. З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 334 У Харківській області в період окупації існувало 10 таборів для радянських військовополонених. Здебільшого вони були тимчасовими і в кожному з них знаходилось від 250 до 700 військовополонених. Їх використовували на сільгоспроботах, будівництві німецьких оборон- них рубежів, ремонті доріг. Найбільший на Харківщині табір військовополонених окупан- тами було створено восени 1941 р. у в'язниці на Холодній горі м. Хар- кова. З перервами (лютий-травень 1942 р.) табір проіснував до кінця липня 1943 р. У ньому знаходилось від 50 до 70 тис. військовополоне- них, яких використовували на будівництві німецьких оборонних рубе- жів та ремонті доріг. У період війни на території Чернігівської області було 4 відомих найбільш жорстокими умовами табори для радянських військовополо- нених. За розрізненими даними військовополонені активно використо- вувались окупантами на будівництві об’єктів військового призначення. У таборі на території Чернігівської міської лікарні (1941 р. – ве- ресень 1943 р.) одночасно утримувалося 600 військовослужбовців. Ви- користовувались вони переважно на будівельних роботах. 2 тис. з них загинули. Табір у м. Ніжин виник вже у травні 1942 р. і проіснував близь- ко року, після чого був евакуйований на територію Білорусі. Праця військовополонених використовувалась на будівельних роботах – ре- монт доріг, перевантаження будівельних матеріалів тощо. У Конотопському таборі військовополонені червоноармійці і командири навіть у зимовий період утримувались на вулиці. Всіх по- лонених, у тому числі хворих, примушували тяжко працювати, незва- жаючи на голодний пайок. Військовополонених партіями відправляли на роботу в різні райони міста. Щодня півтисячі в’язнів возили на бу- дівництво мосту через річку Сейм. Одночасно із будівництвом мосту їх використовували для перенесення вантажу за річку підвісним мос- том. Табір поділявся на три категорії: перша – для утримання радянсь- ких військовополонених, щойно взятих у полон; друга – фільтраційний табір, в який полонені поступали із табору першої категорії; третя – “Шталаг”, стаціонарний табір, в який направлялися військовополонені, які пройшли відповідну фільтрацію і їх можна було використовувати на роботах. У таборі в Острі військовополонених змушували працювати на вирубці лісу та його вивезенні. Фашистськими загарбниками створювались табори для радян- ських військовополонених також і в інших регіонах України. У полон потрапляли, як відомо, за різних обставин і різними за чисельністю Богунов С. Використання праці радянських військовополонених 335 групами – від одиниць бійців і командирів до десятків тисяч. У районі Гайсина Вінницької області існував пересильний табір для військово- полонених, де їх розподіляли по інших таборах. До відправки вони працювали у кам’яному кар’єрі та ремонті шосейних доріг. Для вико- нання сільськогосподарських робіт тут було створено кілька бригад20. Відомі факти, коли звідси військовополонених відправляли етапом у табори поблизу м. Гайворона Миколаївської області, м. Умань Черка- ської області, на копальні чи на промислові підприємства безпосеред- ньо до Німеччини. У м. Суми в період німецької окупації з жовтня 1941 р. по вересень 1943 р. знаходилось кілька таборів для військово- полонених, але основним був “Дулаг-170”, який розміщувався на тери- торії Червонозоряного рафінадного заводу. Намагаючись закріпитися у Криму та посилити військове поста- чання півострова, гітлерівці примушували радянських військовополо- нених розширювати залізничні колії на станції Джанкой. У роки війни будівельними роботами на території України опі- кувалася німецька військово-будівельна організація Тодта21. Вона мала розгалужену структуру, основу якої становили будівельні управління і групи. Їхня чисельність залежала від обсягу і складнощів виконуваних робіт. За свідченнями німецького військовополоненого генерал- інженера Р. Кретцера, який протягом усієї війни перебував на керівних посадах у “Тодті”, головне будівельне управління при 11-й німецькій армії нараховувало понад 3200 осіб22. Усі керівні щаблі займали німе- цькі офіцери та інженери, дипломовані фахівці. Діяльність організації “Тодт” на території України очолював професор Бругманн. Її голо- вною функцією було відновлення й будівництво залізниць, мостів, ае- родромів, доріг і споруд військово-оборонного призначення в тилу діючих армійських угруповань23. Німецьке командування доручало виконання військових замов- лень на ремонт техніки, будівництво й обслуговування транспортних споруд і шляхів сполучення лише своїм робітникам, майстрам і техні- кам. Військовополонені радянські спеціалісти використовувались під пильним наглядом німецької охорони, причому їм намагалися відвести ті ділянки роботи, які вимагали невисокого рівня кваліфікації, містили менше військових таємниць. Причиною такого ставлення було насам- перед небезпідставне побоювання у саботажі, здійсненні диверсій, ви- току оперативної та стратегічної інформації. Це було однією з причин фізичного винищення військовополонених і використання їх як допо- міжної робочої сили; крім того, багатьох з них безкарно експлуатували на військових об’єктах у самій Німеччині та на території окупованих нею інших країн Європи. З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 336 Спроби використати працю військовополонених у сільському господарстві України не мали належного ефекту через нестабільність ситуації на фронтах та об’єктивну неможливість добитися негайного результату. Не дивно, що окупанти вважали вигіднішим вивозити з України в Німеччину чорнозем, аніж обробляти родючі лани на місці, що потребувало значного часу, відповідної техніки і знарядь. У спеціа- льному повідомленні 1 Управління НКВС УРСР Військової ради Пів- денного фронту про хід весняної сівби на окупованій території Украї- ни навесні 1942 р. зазначалося, що фашистські загарбники вжили низ- ку заходів, сподіваючись виростити й зібрати врожай нового року на окупованій території України. Однак брак сільськогосподарського ре- маненту, тракторів, посівних фондів, живого тягла, невдоволення на- селення “новими порядками” призвели до того, що весняну сівбу було зірвано24. Щоб хоч якось виправити ситуацію, в «державних господар- ствах» (колишніх радгоспах) німецька влада до обробітку землі залу- чала військовополонених червоноармійців, які працювали під нагля- дом місцевої поліції25. Так вчинили окупанти в селах Харківської об- ласті, зокрема, у радгоспі «Калинівка» Кегичівського району, де зем- лю обробляли військовополонені26. Становище в сільському господарстві на загарбаних територіях не поліпшилося і навесні 1943 р. Керівники оперативної групи НКВС УРСР по Запорізькій області 2 травня того ж року повідомляли, що для виконання сільськогосподарських робіт окупаційна влада розподілила по селах велику кількість полонених червоноармійців, які працюють по 16-18 годин на добу27. Використання праці радянських військовополонених у сільсь- кому господарстві, що залишалось в окупованій частині України, три- вало ще і в 1944 р. Пересування лінії фронту змінювало територію, а також форми господарювання. У спеціальному повідомленні ІV Управління НКДБ СРСР від 23 травня 1944 р. НКДБ УРСР, яке сто- сувалося території Галичини, зазначалося, що уздовж одноколійної залізниці Сокаль-Кам’янка-Стромилів-Львів під охороною німців ра- зом із місцевим населенням працюють військовополонені28. Загалом у селах масове застосовування праці військовополоне- них було проблематичним. У польових умовах їх важче було охороня- ти, до того ж селяни – переважно жінки, старі і діти – самі ледве жи- вотіли і в них німецькі солдати й офіцери при потребі задарма відби- рали останні їстівні припаси. Військовополонених змушували працювати, як правило, в най- тяжчих і найнебезпечніших місцях. Місцеве цивільне населення теж виганяли на примусові роботи, причому за ухилення карали направ- Богунов С. Використання праці радянських військовополонених 337 ленням у табори для військовополонених та іншим репресіям аж до розстрілу. Бути зарахованим до гурту військових в’язнів табору озна- чало вірну смерть. За післявоєнними спогадами постраждалих осіб із цивільного населення, вони бачили, як військовополонені від голоду і холоду доходили до повного виснаження і їх убивали прямо під час конвоювання на роботи. Безжально карався найменший непослух при проведенні робіт, коли німці одразу вішали й розстрілювали сотні лю- дей з числа місцевих жителів і військовополонених. Після провалу “бліцкрігу” у керівництві ІІІ Рейху на різних рів- нях з’являлося розуміння того, що тотальне винищення військовопо- лонених через розстріли, голод і холод призводить до наростаючого опору окупаційній владі. Водночас гітлерівці не бажали нести най- менших витрат на утримання радянських в’язнів, які нацистською іде- ологією заздалегідь були віднесені до приреченої нижчої раси. 28 лю- того 1942 р. рейхсляйтер Розенберг підписав документ, у якому засу- джував комендантів таборів, які забороняли місцевому населенню пе- редавати їжу військовополоненим. Навпаки, на його думку, цим необ- хідно користуватися. Хоча погляди на стан утримання військовополо- нених у окремих фашистських бонз з часом і мінялися, проте насправ- ді практика діяльності їх підлеглих залишалася незмінною і радянських військовополонених продовжували нещадно катувати і знищувати29. Поразка під Сталінградом змусила нацистське командування переглянути ставлення до військовополонених, які перебували на оку- пованій радянській території. 26 квітня 1943 р. з Українського штабу партизанського руху повідомляли народному комісару внутрішніх справ УРСР В. Сергієнку про нову тактику використання німцями на- селення території окупованої України. Через великі втрати на Східно- му фронті фашисти приступили до мобілізації людських резервів з метою забезпечення свого тилу і вивільнення частини військ для ве- дення бойових дій. Так, директива командування 79 німецької дивізії від 9 лютого 1943 р. прямо вказувала на використання військовополо- нених для робіт у другому ешелоні30. Крім того, кожен піхотний полк повинен сформувати по одній саперній роті з військовополонених. Рятуючись від смерті в полоні та в надії перейти на бік Червоної Армії або партизанів, добровольці погоджувались на висунуті умови. Непри- датних до військової служби гнали на сільськогосподарські роботи й для обслуговування потреб окупаційних військ. Силами військовопо- лонених загарбники укріплювали берегову лінію Дніпра, а в 1944 р., коли завершувалося визволення українських земель, фашистським окупантам вдалося навіть відновити лінію захисних споруд на заході України – окопи, дзоти, протитанкові рови. З Галичини в Німеччину З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 338 поспішно вивозилось устаткування фабрик і заводів, вугілля, нафта, а також сільськогосподарські машини, зерно й худоба. Затяжні кровопролитні бої радянських і німецьких військ, коли міста і села переходили із рук в руки, коли все було навколо розорене й винищене, залишали у фашистів осторонь спроби налагодження по- стійного виробництва на окупованих територіях України. Натомість червоноармійці і місцеве населення після вигнання гітлерівців одразу бралися за відбудову фабрик, заводів, шахт, рудників, обробіток землі, бо вони не були зайдами, чужоземцями, а по праву відчували себе виз- волителями, господарями. Водночас факт полону чи навіть проживання на тимчасово оку- пованій території став на багато років тавром для мільйонів радянсь- ких людей, до яких партійно-державне керівництво СРСР ставилось упереджено, підозрюючи їх у зрадництві. Для колишніх полонених – цивільних і військових - фільтраційні табори і численні перевірки на- завжди увійшли в життя. Але це вже тема окремої розмови, стрижнем якої може бути спорідненість тоталітарних режимів і міра їх відповіда- льності за злочини проти людства. Важливі документи, які б дали можливість розкрити проблему війсь- кового полону, нині розпорошені між низкою архівосховищ України, Росії, Білорусі, Польщі, Німеччини та інших країн. Отже, для її розв’язання, що мало б і наукове, і практичне значення, міжвідомчих зусиль в рамках однієї держави недостатньо. Цілком очевидною є не- обхідність розробки міжнародного проекту “Військовий полон і інтер- нування в роки Другої світової війни” і винесення уроків з трагедії війни спільними зусиллями представників усієї світової спільноти. Примітки 1 Доповідь на міжнародній конференції “Військовий полон і повернення на батьківщину радянських і німецьких військовополонених. 1945-1955 рр.” (ФРН, квітень 2005 р.) 2 Галицкий В. Вражеские военнопленные в СССР (1941-1945 гг.) // Военно- исторический журнал. – 1990. - № 9; Київський процес. Документи та матеріали. – К., 1995; Карпов В. Пленники Сталина. – Киев-Львов, 1997; Во- еннопленные в СССР. 1939-1956. Документы и материалы. – М., 2000; Сергійчук В. Новітня каторга. Військовополонені та інтерновані Другої світової війни в УРСР. - К., 2001; Чайковский А.С. Плен. За чужие и свои гре- хи (Военнопленные и интернированные в Украине 1939-1953 гг.). – К., 2002. 3 Шнеер А. Плен. – Иерусалим, 2003. 4 Коваль М.В. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 - 1945 рр.): Спроба сучасного концептуального бачення. - К., 1994; його ж: Україна: 1939 - 1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. - К., 1995. Богунов С. Використання праці радянських військовополонених 339 5 Потильчак О. Експлуатація трудових ресурсів України гітлерівською Німеччиною у роки окупації. Дис... канд. іст. наук. – К., 1999; Радянський військовий полон та інтернування в Україні (1939-1954).- К., 2004. 6 Шнеер А. Вказ. праця. – С. 95. 7 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБ Украї- ни). – Ф.5. – Спр. 83506. – Т. 1. – Арк. 13. 8 Там само. – Ф. 11. – Спр. 83525. – Арк. 68. 9 Лисенко О. Нерозв’язані проблеми історії Великої Вітчизняної та Другої світової воєн. // Дзеркало тижня. – 2004. – 30 жовтня. 10 ГДА СБ України. – Ф. 11. – Спр. 49522. – Арк. 14-14 зв. 11 Потильчак О. Експлуатація трудових ресурсів України... 12 ГДА СБ України. – Ф. 5. – Спр. 83503. – Арк. 268, 269. 13 Stammannschaftslager (Stalag) – стаціонарний табір для рядових і сержантів сухопутних військ. 14 ГДА СБ України. – Ф. 5. – Спр. 9243. – Арк. Ф. 5. – Спр. 55939. – Арк. 17 зв. 15 Там само. - Ф. 6. – Спр. 73659 фп. – Арк. 9 зв. 16 Там само. – Спр. 9243. – Арк. 24, 24 зв., 25. 17 Там само. – Спр. 25698. – Арк. 197-197 зв. 18 Потильчак О. Експлуатація трудових ресурсів України... 19 Durchgangslager (Dulag) – пересильний табір. 20 ГДА СБ України. - Ф. 6. – Спр. 72276 фп. – Т. 1. – Арк. 31; т. 2. – Арк. 105. 21 Organisation Todt – організація, яка дістала назву за іменем свого керівника Фріца Тодта. 22 ГДА СБ України. – Ф. 5. - Спр. 28763. – Арк. 26-27. 23Там само. – Арк. 37. 24 Там само. – Ф. 11. – Спр. 83525. – Арк. 62-63. 25 Там само. – Арк. 68. 26 Там само. – Арк. 69. 27 Там само. - Арк. 81. 28 ГДА СБ України. – Ф. 5. - Спр. 83506. – Т. 1. – Арк. 9-10 . 29 Преступные цели – преступные средства. - М.: Политиздат, 1968. - С. 173-174. 30 ГДА СБ України. – Спр. 83506. – Т. 1. – Арк. 158-160, 164-165 .

Використання праці радянських військовополонених у промисловості та сільському господарстві під час нацистської окупації України

Institution

Ähnliche Einträge