Участь органів ВЧК-ГПУ у вилученні церковних цінностей на початку 1920-х рр.

The article is dedicated to the explanation of the role of security services in the organization, preparation and realization of campaign of the expropriation of church valuable in Ukraine at the beginning of 1920th. The author showed how the security services took place in the persecution of Russia...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2004
Автор:	Бабенко, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2004
Назва видання:	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Теми:	Влада і Церква
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40060
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Участь органів ВЧК-ГПУ у вилученні церковних цінностей на початку 1920-х рр. / Л. Бабенко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 410-428. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40060
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-400602013-01-10T12:12:44Z Участь органів ВЧК-ГПУ у вилученні церковних цінностей на початку 1920-х рр. Бабенко, Л. Влада і Церква The article is dedicated to the explanation of the role of security services in the organization, preparation and realization of campaign of the expropriation of church valuable in Ukraine at the beginning of 1920th. The author showed how the security services took place in the persecution of Russian Orthodox Church and patriarchy Tykhon. 2004 Article Участь органів ВЧК-ГПУ у вилученні церковних цінностей на початку 1920-х рр. / Л. Бабенко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 410-428. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40060 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Влада і Церква Влада і Церква
spellingShingle	Влада і Церква Влада і Церква Бабенко, Л. Участь органів ВЧК-ГПУ у вилученні церковних цінностей на початку 1920-х рр. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description	The article is dedicated to the explanation of the role of security services in the organization, preparation and realization of campaign of the expropriation of church valuable in Ukraine at the beginning of 1920th. The author showed how the security services took place in the persecution of Russian Orthodox Church and patriarchy Tykhon.
format	Article
author	Бабенко, Л.
author_facet	Бабенко, Л.
author_sort	Бабенко, Л.
title	Участь органів ВЧК-ГПУ у вилученні церковних цінностей на початку 1920-х рр.
title_short	Участь органів ВЧК-ГПУ у вилученні церковних цінностей на початку 1920-х рр.
title_full	Участь органів ВЧК-ГПУ у вилученні церковних цінностей на початку 1920-х рр.
title_fullStr	Участь органів ВЧК-ГПУ у вилученні церковних цінностей на початку 1920-х рр.
title_full_unstemmed	Участь органів ВЧК-ГПУ у вилученні церковних цінностей на початку 1920-х рр.
title_sort	участь органів вчк-гпу у вилученні церковних цінностей на початку 1920-х рр.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2004
topic_facet	Влада і Церква
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40060
citation_txt	Участь органів ВЧК-ГПУ у вилученні церковних цінностей на початку 1920-х рр. / Л. Бабенко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 410-428. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.
series	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv	AT babenkol učastʹorganívvčkgpuuvilučennícerkovnihcínnostejnapočatku1920hrr
first_indexed	2025-07-03T22:05:47Z
last_indexed	2025-07-03T22:05:47Z
_version_	1836665115572699136
fulltext	ВЛАДА І ЦЕРКВА 410 ВЛАДА І ЦЕРКВА Людмила Бабенко (Полтава) УЧАСТЬ ОРГАНІВ ВЧК-ГПУ У ВИЛУЧЕННІ ЦЕРКОВНИХ ЦІННОСТЕЙ НА ПОЧАТКУ 1920-Х РР. Babenko L. The participation of All-Russian Extraordinary Committee - Central Political Administration in the expropriation of church valuable at the beginning of 1920th. The article is dedicated to the explanation of the role of security services in the organization, preparation and realization of campaign of the expropriation of church valuable in Ukraine at the beginning of 1920th. The author showed how the security services took place in the persecution of Russian Orthodox Church and patriarchy Tykhon. Сім десятиліть існування радянської влади перетворилися на перманентний процес боротьби з релігією та церквою. Історики, вико- нуючи ідеологічні настанови комуністичної партії, ретельно обґрунто- вували необхідність формування атеїстичного світогляду громадян країни, яка будувала “нове суспільство”. Марксистські тези "критика релігії є передумовою будь-якої іншої критики" та релігія є "опіумом для народу" визнані В.Леніним "наріжним каменем усього марксист- ського світогляду в питанні про релігію" стали ідеологічною основою радянської історіографії. Історичні реалії двох останніх десятиліть сприяли суттєвому пе- реосмисленню державно-церковних взаємин у XX ст.1 Процес вилу- чення коштовного майна православної церкви на початку 1920-х рр. минулого століття також став окремим предметом дослідження ряду істориків. Зокрема, В.Верига розглядав проблему в контексті голоду 1921-1923 рр. і, спираючись переважно на матеріали радянської пері- одики, характеризував методи реквізиції культового майна та їх руйні- вні наслідки. В.Пащенко відзначив, що кампанія вилучення церков- них цінностей не виправдала себе ні економічно, ні морально- психологічно і вилилася у політичну авантюру. О. Нестуля досліджу- вав проблему під кутом зору зусиль наукових установ України у збе- Бабенко Л. Участь органів ВЧК–ГПУ у вилученні церковних цінностей 411 режені високохудожніх виробів культового призначення від варвар- ського знищення2. Проблеми вироблення методів жорсткого тиску на православну церкву і духовенство з боку органів державної влади займають важли- ве місце і в працях російських істориків3. Однак, порушена проблема потребувала з'ясування такого аспе- кту як механізм ліквідації економічної основи православної церкви. Вивчення опублікованих джерел і архівних документів свідчить, що комуністична партія використовувала органи державної безпеки у боротьбі з релігійними структурами. Вагомий крок до осмислення фе- номену НК-ДПУ-НКВС у радянській політичній системі зробили укра- їнські дослідники Ю.Шаповал, В.Пристайко, В.Золотарьов, І.Білас, В.Ченцов тощо4. Автори зазначають, що з початку створення чекістсь- кі органи грали домінуючу роль у процесі інформаційного забезпечен- ня партійних і державних структур та безпосередньо впливали на фор- мування державної політики у різних сферах суспільного життя. Пар- тійно-чекістський альянс був настільки взаємообумовленим, що, за словами одного з колишніх співробітників спецслужб П. Судоплатова: “Без відповідного висновку ОДПУ-НКВС-МДБ про "фактичний стан справ"... керівництво, як правило, не приймало ніяких рішень з карди- нальних питань внутрішньої і зовнішньої політики"5. Дана стаття є спробою з'ясувати роль органів державної безпеки в організації, підготовці і проведенні кампанії по вилученню церков- них цінностей в Україні, форми їх участі у розгорнутій політиці цьку- вання православної церкви і патріарха Тихона під час її реалізації. Ще до початку 1922 р., на який припадає початок більшовицької кампанії, православна церква зазнала величезних втрат. Законодавча підоснова процесу вилучення культових речей з храмів ґрунтувалася на Декреті РНК від 23 січня 1918 р. "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" та аналогічному документі, ухваленому Тимчасовим робітничо-селянським урядом України 23 січня 1919 р. Саме вони проголошували принцип позбавлення релігійних організа- цій права власності. Інструкція ліквідаційної комісії наркомату юстиції РНК Радянської Росії від 24 серпня 1918 р. про порядок застосування декрету передбачала ряд жорстких конфіскаційних заходів, серед них вилучення капіталів, цінностей, земельних угідь та іншого майна цер- ков і монастирів, яке передавалося на баланс місцевих рад. У ході громадянської війни розпочалася реалізація запланова- них заходів, що межували з брутальним пограбуванням. Так, уже в січні 1918 р. відбулося збройне захоплення Олександро-Невської і По- чаївської Лавр. У монастирської економії Святогірської Успенської ВЛАДА І ЦЕРКВА 412 пустині під Слов'янськом волосний земельний комітет відібрав земе- льний наділ, хліб, худобу, реманент на суму 44 923 крб., а ченців ви- гнав з обителі. Великокамишанський волосний виконком реквізував худобу і 1440 пудів пшениці на суму 107 185 крб. у скита Неопалимої Купини поблизу хутора Гаражівки на Донеччині6. Червоногвардійці та більшовицькі активісти глумилися над свя- тинями, піддавали знущанням і тортурам священнослужителів і чен- ців, не зупиняючись перед численними стратами за “законами черво- ного терору”. Загальна кількість жертв серед духовенства і мирян з жовтня 1917 р. до кінця 1921 р., за приблизними підрахунками росій- ських істориків, становила понад 10 тисяч осіб7. Підриваючи економічну спроможність Церкви, більшовики на- магалася ліквідувати якомога більше релігійних осередків (церков і монастирів). Отже, кампанії вилучення церковних цінностей стала черговим етапом ліквідації церковних установ. Вищі ієрархи православної церкви з моменту прийняття декрету про відокремлення церкви від держави неодноразово висловлювали протест проти відвертої богоборчої політики більшовиків. Патріарх Тихон у "Посланні до архіпастирів і всіх вірних чад Руської церкви" від 19 січня 1918 р. та в наступних зверненнях закликав припинити гоніння на церкву, насилля над віруючими. Проте держава розглядала церкву як ідеологічного конкурента та осередком “контрреволюції”. У записці до Ради народних комісарів РРСФР голова ВЧК Ф. Дзержинський у 1919 р. зазначав: “Духовенство, особливо патріарх Тихон, не тільки не були лояльними до радянської влади, але й воро- жими, вступали у зв’язок з ворогами Росії, сприяючи планам англо- американських імперіалістів”8. Жорстку лінію ВЧК сформулював в грудні 1920 р. Ф. Дзержинський: “Моя думка: церква розвалюється, цьому нам треба допомогти, але ні в якому разі не відроджувати її у звичайній формі. Тому церковну політику розвалу повинна проводити ВЧК, а не хто інший. Офіційні або напівофіційні відносини партії з попами неприпу- стимі. Наша ставка на комунізм, а не на релігію. Лавірувати може тіль- ки ВЧК для єдиної мети - розтління попів. Зв'язок ( будь-який) з попа- ми інших органів кине на партію тінь - це небезпечна річ”9. Він пиль- но контролював діяльність секретного відділу ВЧК – ОГПУ в галузі антирелігійної боротьби, про що свідчать його власноручні записи, помітки та листування з підрозділами керованого ним відомства та органами влади10. Для концентрації у руках ВЧК-ОГПУ процесу “розвалу церкви” існував ряд передумов. По-перше, умови громадянської війни практи- Бабенко Л. Участь органів ВЧК–ГПУ у вилученні церковних цінностей 413 чно не дозволяли розгорнути широку атеїстичну пропаганду. Остання у перші роки радянської влади велася не координувалася і мала яскра- во виражений вульгарний руйнівний характер. Не вистачало кадрів, які б володіли спеціальними або, бодай, елементарними знаннями. По- друге, упередженою і занадто прямолінійною, а звідси й нереалістич- ною стосовно православної церкви була позиція восьмого (релігійного) відділу наркомату юстиції. Його керівник П.Красіков у 1919 р. вважав, що через 5 років релігія буде “знищена і витравлена з народної душі”. На думку ж Ф.Дзержинського, політика мала бути більш гнучкою, враховуючи, що “кавалерійська атака” 1918 – 1920 рр. не змогла зруй- нувати “стару церковну машину”, отже, “лавірувати” у виборі методів боротьби могла “тільки ВЧК”. По-третє, органи ВЧК володіли широ- кою і достовірною інформацією про стан церкви, настрої духовенства і мирян. У щоденних інформзведеннях ВЧК для керівництва країни пе- редбачався розділ “Духовенство”, у якому, зокрема, відображувалися настрої священнослужителів, їх ставлення до декрету про відокрем- лення церкви від держави та інших актів радянської влади. В Україні з остаточним встановленням влади більшовиків антирелігійна політика йшла у фарватері аналогічних заходів російської більшовицької партії, а постанови і циркуляри ЦК КП(б)У дублювалися, причому, як прави- ло, без врахування місцевої специфіки. Одним з найважливіших напрямів у боротьбі з впливом церкви на віруючих вважався підрив її економічних позицій. В одному з цир- кулярів ЦК КП(б)У 1921 р. прямо зазначалося, що комуністи і радян- ські працівники повинні всіляко протидіяти спробам використання народного добра для “церковних цілей” і передавати колишні церковні і монастирські приміщення “для потреб соціального забезпечення” – під школи, лікарні, дитячі притулки тощо. У документі також наголо- шувалося, що неухильне виконання комуністами цих вимог “повинне поставити церкву у стан матеріального безсилля і, значить, безсилля духовного”11. Приводом для рішучого наступу, який, на думку більшовиків, ос- таточно деморалізує церкву і приведе до її загибелі, став голод. Він спала- хнув у російському Поволжі та значній частині губерній і повітів України в 1921 р. як наслідок економічних заходів політики воєнного комунізму12. Катастрофічний стан продовольчого забезпечення у республіці констатувався органами Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУЧК). Інформаційний бюлетень ВУЧК №29 за період з 16 грудня 1921 р. по 1 січня 1922 р. повідомляв, що “продовольча криза на Лівобережжі є головним фактором, який визначає господарсько-економічний і полі- тичний стан тієї чи іншої місцевості”. Чекісти змальовують численні ВЛАДА І ЦЕРКВА 414 факти голодної трагедії. Так, у Запорізькій, Катеринославській і Доне- цькій губерніях “все живе, придатне у їжу, з’їдене, запаси сурогатів скорочуються, державна і суспільна допомога мізерна; випадки голо- дних смертей обраховуються десятками; будь-який інтерес до полі- тичних подій на селі втрачений – від малого до великого всі живуть думкою про хліб”. Мав місце випадок продажу будинку за три пуди борошна. В окремих губерніях залишилося 5 – 10 відсотків худоби, інша або здавалася селянами в рахунок продовольчого податку, або вживалася у їжу13. В Україні та Росії розгорнулася шалена пропагандистська кам- панія навколо величезних багатств, накопичених церквою, які слід використати для допомоги голодуючим. У тезах агітаційно- пропагандистського відділу ЦК КП(б)У для агітаторів і преси від 7 вересня 1921 р. наголошувалося на експлуататорській суті правосла- вної церкви: “В наші монастирі і церкви стікалися мільйони богомоль- ців, обдурених вірою в богів і церковнослужителями, які їх оббирали. Так, наприклад, в Успенському соборі в 1917 р. під час обшуку у вів- тарі були виявлені сховані священиками 4 пуди міді, хутряні буржуаз- ні шуби, чоловічі костюми, білизна, килими, шашки, патрони, спирт і 2 діжки червоного вина. У Троїцькому соборі - 15 чвертей спирту і 1 діжка червоного вина”14. Далі автори документу прямо вказують на винуватців голоду: “Виконання продподатку є боротьбою з власним голодом. Продподаток – якір порятунку. Священики агітують проти цього, погрожуючи селянам божою карою, ллють воду на млин контр- революції і повинні бути вигнані з робітничо-селянського середовища. Священики діють заодно з білогвардійцями..., повсюди є натхненни- ками різних банд, які руйнують наше господарство”15. Розвінчанню експлуататорської суті церкви було підпорядкова- не і масове видання антирелігійної літератури. Зокрема, брошура А.Луначарського під назвою "Кому належить церковне майно?" дала безальтернативну відповідь : “... цар – народ, втілений у Радянському уряді, хоче тепер взяти те, що він і ніхто інший раніше давав, і взяти він хоче не на війну і не на політику, а на боротьбу з голодом”16. Зарахувавши церкву в стан класових ворогів-експлуататорів, держава свідомо відкинула чи не перший, після жовтня 1917 р., шанс для порозуміння з церквою, яка не залишилася осторонь вирішення проблеми допомоги голодуючим як у Росії, так і в Україні. Патріарх Тихон, Київський митрополит Михаїл, митрополит УАПЦ В. Липківський та інші церковні діячі неодноразово зверталися до ві- руючих із закликами прийти на допомогу. Патріарх Тихон 19 лютого 1922 р. видав пастирський лист, яким дозволяв парафіяльним радам Бабенко Л. Участь органів ВЧК–ГПУ у вилученні церковних цінностей 415 дарувати у фонд допомоги голодуючим церковні предмети, які не мали літургійного та обрядового значення. Вся кампанія по вилученню церковних цінностей супроводжу- валася цинічною політикою подвійних стандартів. Головним виконав- цем партійних рішень по розгрому РПЦ був Л. Троцький, який спирав- ся на підтримку В. Леніна. Причому, останній наполягав, щоб Л. Троцький “ніколи і ніде” не виступав “ні в пресі, ні будь-яким ін- шим способом перед публікою” з питань жорстких і непопулярних заходів щодо вилучення культових речей. Легальними дійовими осо- бами у цій справі були Центральна комісія допомоги голодуючим (Помгол) при ВЦВК на чолі з М. Калініним і Центральна комісія по вилученню церковних цінностей та її губернські органи на місцях, створені у вирішальні місяці весни-літа 1922 р. Провідну роль у складі останніх відігравали представники партійних і силових структур. По- літбюро ЦК РКП(б) 20 березня 1922 р. погодилося з пропозицією Л. Троцького про необхідність утворення в губерніях “таємних підго- товчих комісій”, до складу яких обов'язково мали увійти “комісар ди- візії, бригади або начальник політвідділу”. ЦК КП(б)У готуючись до застосування сили, орієнтував місце- вих керівників на ретельне режисування пропагандистсько-агітаційної кампанії: "В кожній губернії призначити офіційний тиждень агітації і попередньої організації по вилученню цінностей (зрозуміло, не оголо- шуючи такого). По-можливості поєднувати її з 2-тижневиком допомо- ги. Для цього підібрати кращих агітаторів, зокрема, військових. Агіта- ції надати характеру несумісного з усілякою боротьбою з релігією і церквою, а цілком направити на допомогу голодуючим. Одночасно з цим, внести розкол у духовенство, проявляючи в цьому рішучу ініціа- тиву і взявши під захист держави тих священиків, які відкрито виступлять на користь вилучення”. Пропонувалися й відверто провокаційні заходи: "Скрізь, де можна випускати, в церквах, на зборах, в казармах представ- ників голодуючих з вимогами якнайшвидшого вилучення цінностей”17. Агітаційну кампанію вирішено було апробувати на столичних московських підприємствах. З 19 по 26 березня 1922 р. відбулося 715 робітничих зборів, у ході яких демонструвалися кінофільми і фотозні- мки про голод. Учасники лише 5-ти з них не підтримали резолюцію про необхідність вилучення церковних цінностей. Московський комі- тет РКП(б), маючи намір публікувати в пресі матеріали зборів, рете- льно цензурував їх18. Одним із перших представників російського ду- ховенства, котрий взяв участь у агітаційних заходах, був обновленсь- кий протоієрей О.Введенський. Через газету “Петроградская правда” ВЛАДА І ЦЕРКВА 416 він закликав священнослужителів віддавати церковні скарби на допо- могу голодуючим. Масова агітаційна діяльність розгорнулася і в українських міс- тах і селах. Однак, чекісти зафіксували, поряд із підтримкою мети ка- мпанії, “шкурницькі настрої робітників підприємств”, котрі сподівали- ся, що вилучені цінності покращать становище голодуючих настільки, що весь тягар податків, зборів, пожертвувань та ін. з робітництва буде знятий. Селяни реагували на заклики здебільшого апатично. До того ж вони потерпали від високих ставок продподатку, протизаконних дій військових частин, які безжально реквізували фураж і продовольство, і не приховували свого обурення19 . Вже 23 лютого 1922 р. приймається відомий декрет ЦВК – голо- вний інструмент широкої кампанії по розгрому як релігії в цілому, так і РПЦ зокрема. Цим документом акценти зміщувалися з участі церкви у справі допомоги постраждалим від голоду, задекларованої патріар- хом Тихоном, на примусове вилучення владою церковних цінностей. Очевидно, що головним стало не врятування життя голодуючих, а прискорення ліквідації церкви як організаційної структури. Ще більш відвертим у справжніх намірах і тому винятково важ- ливим для розуміння суті взаємин більшовицького режиму і церкви став лист В. Леніна до членів Політбюро ЦК РКП(б) стосовно крива- вого зіткнення у Шуї на ґрунті вилучення від 19 березня 1922 р. Він супроводжувався власноручними помітками вождя: "Цілком таємно", проханням "ні в якому разі копій не робити". В. Ленін радить скорис- татися голодом для вироблення загального плану боротьби "з чорносо- тенним" духовенством і “"провести вилучення з найшаленішою і не- щадною енергією, не зупиняючись перед придушенням будь-якого опору. Нам будь-що необхідно провести вилучення церковних ціннос- тей найрішучішим і найшвидшим чином, чим ми зможемо забезпечити себе кількома сотнями мільйонів золотих карбованців... Без цього фо- нду ніяка державна робота взагалі, ніяке державне будівництво зокре- ма, і ніяке відстоювання своєї позиції в Генуї особливо, зовсім немис- лимі"20. Тактика теоретика більшовизму базувалася на спекулятивному використанні настроїв селянства. "Відчайдушний голод", на його дум- ку, забезпечує "нам співчуття цієї маси, або, принаймні, забезпечує нейтралізацію цих мас". Серед комплексу заходів, запропонованих В. Леніним, передба- чалося на XI з'їзді партії провести таємну нараду делегатів за участю “головних співробітників ГПУ, НКЮ і Ревтрибуналу” для підготовки рішення з'їзду щодо “вилучення цінностей, особливо найбагатших лавр, монастирів і церков, і воно має бути проведене в найкоротший Бабенко Л. Участь органів ВЧК–ГПУ у вилученні церковних цінностей 417 строк. Чим більшу кількість представників реакційного духовенства і реакційної буржуазії вдасться з цього приводу розстріляти, тим краще. Треба саме тепер провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків ро- ків ні про який опір вони не сміли й думати"21. У постанові Політбюро ЦК РКП(б) від 20 березня 1922 р. наго- лошувалося на необхідності починати вилучення з “найважливіших губерній” і якнайшвидшими темпами, в інших – після того як успішні результати матимуть певний позитивний резонанс. Циркуляр ЦК КП(б)У уточнював, що починати справу слід з найбагатших міських церков, бажано з церкви, “на чолі якої стоїть лояльний піп. До церков селянських бідних приходів ставитися з обережністю”. Місцевим ор- ганам влади радили також ретельно обміркувати способи нейтралізації можливих протестних акцій: “Комуністи повинні бути на всіх сусідніх вулицях, не допускаючи натовпу; надійні частини ( краще за все ЧОН ) повинні бути поблизу”22. Директивні документи ЦК КП(б)У були віддзеркаленням як правової, так і практичної системи організації вилучення церковних цінностей у Росії, дублювали рішення Центру з незначним запізнен- ням. Через два тижні після ухвали декрету ЦВК РСФСР, 8 березня 1922 р. ідентичний правовий документ, щоправда, під іншою назвою - "Про передачу церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим" - схвалив ВУЦВК23. При останньому почала діяти Центральна комісія по вилученню церковних цінностей під головуванням М. Скрипника. Отже, у надзвичайно стислі строки керівними партійними органами як у центрі, так і на місцях була вироблена стратегія вирішального насту- пу на позиції православної церкви. Важливою ланкою стало інтенсивне інтегрування в цю страте- гію органів держаної безпеки – ВЧК-ГПУ. Їх співробітникам відводи- лася важлива роль оперативного керівництва кампанією через таємні “трійки” у складі секретаря губкому, начальника губвідділу ГПУ і гу- бернського військового комісара. Керівники чекістських підрозділів ГПУ УСРР керували широ- комасштабними арештами і підготовкою судових процесів. Наприклад, судовий процес у справі з приховування цінностей ченцями Святогір- ського монастиря став можливим завдяки оперативній пильності упов- новаженого ГПУ Слов’янського повіту Журавльова. Його включили до складу спеціально створеної “для проведення дізнання і вирішення кінця справи сесії трибуналу”. Чекіст виявив осіб, котрі в минулому мали відношення до чернецької обителі. Зокрема, колишній послуш- ник Кузнєцов точно вказав, що “сховані речі за іконостасом у Покров- ській церкві, що ієромонах Михаїл зберігає срібний посуд у кількості 2 ВЛАДА І ЦЕРКВА 418 пуди 30 фунтів у коморі” тощо. Головними винуватцями приховування оперуповноважений Журавльов визначив ієромонаха Михаїла, архіма- ндрита Трифона та ієродиякона Діссидерія24. Цинічного забарвлення набувала скрупульозність, з якою він перелічував знайдені особисті речі ченців, про які “ніхто з братії не заявляв”. Це білизна, предмети верхнього одягу, натільні хрестики та іконки з елементами срібла або позолоти, котрі важко піддаються ідентифікації як церковні цінності. Органи ГПУ суттєво впливали на вироблення політичної лінії вищим партійно-державним керівництвом. Одним із інструментів впливу стала система оперативно-аналітичного інформування ГПУ керівників партії та уряду. ЦК КП(б)У вимагав від чекістів: "... забез- печити повне інформування про все, що відбувається у середовищі духовенства, віруючих та інше. У випадку виявлення в якості організа- торів виступів буржуазних, купецьких елементів, колишніх чиновників та ін. арештовувати їх заправил. При потребі, особливо якщо чорносо- тенна агітація зайде надто далеко, організувати маніфестації за участю гарнізону зі зброєю, з плакатами “Церковні цінності для врятування життя голодуючих” та інше. Авторитетних попів по можливості не чіпати до кінця кампанії, негласно, але офіційно ( через розписки, че- рез Губполітвідділи) попередити їх, що у випадку будь-яких ексцесів вони будуть відповідати першими” (підкреслення наше - Авт.)25. Отже, було не лише визначено коло противників вилучення церковних цін- ностей за класовою ознакою, але й методи по їх знешкодженню. Принагідно зазначимо, що інформація з місць про проведення кампанії вилучення, настрої духовенства і мирян, акти спротиву вилу- ченню, становище в обновленському русі щоденно надходила у секре- тний відділ ГПУ в Харкові, потім здійснювався її аналіз співробітни- ками шостого ( антирелігійного ) відділення секретного відділу. Уза- гальнені дані направлялися в секретаріат і Політбюро ЦК КП(б)У. Ви- роблялися й пропозиції та рекомендації владним структурам, головним чином партійним, для прийняття рішень. Українські чекісти координували власні заходи з керівництвом ГПУ у Москві. Джерелами узагальнюючих документів були щоденні інформаційні зведення, оперативні повідомлення, телеграми територі- альних відділів ДПУ. З інформаційною метою використовувалася й агентурно-освідомлювальна мережа. Московський історик М.Покровський вважав інформаційні зве- дення спецслужб з питань вилучення церковних цінностей вкрай важ- ливим і, водночас, тенденційним історичним джерелом. На його дум- ку, в донесеннях з місць відбивалася заданість партійних директив центру, оцінка місцевих подій підлаштовувалася під них, набувала Бабенко Л. Участь органів ВЧК–ГПУ у вилученні церковних цінностей 419 класового забарвлення, і тому керівники країни отримували "псевдо- реальну" картину: "Це є характерною особливістю секретних систем інформації всіх авторитарних режимів"26. Не до кінця поділяючи цю думку, зазначимо, що ідеологічно заангажовані спецслужби, фіксуючи хроніку реальних подій і масштаби опозиційних настроїв у службових документах, дозволяють дослідникам реконструювати характер і зміст процесу вилучення. Передусім, інформаційні зведення ГПУ давали уявлення про настрої населення, його ставлення до релігійної політики держави в цілому і вилучення церковних цінностей зокрема. Так, з інформзве- дення від 25 квітня 1922 р. стало відомо, що у Харківській губернії вилучення відбувається без інцидентів, духовенство "тримається паси- вно". З 28-ми храмів української столиці найбагатшим був Благові- щенський кафедральний собор, відповідно і опис його майна уповіль- нився через недостатню кількість персоналу губернської комісії по вилученню. До 1 травня з храмів Харкова зібрано 58 пудів 8 фунтів 50 золотників срібла і 20 фунтів 1 золотник 5 долей золота. Успішних результатів “мисливці за коштовностями” досягли і в окремих повітах – Куп’янському, Зміївському і Сумському. Загалом держава отримала з трьох повітів 71 пуд 20 фунтів 77 золотників срібла, 93 алмази, 49 перлин і 187 коштовних каменів. Заслугою чекістів вважалося, що “на місцях і в Харкові приділили велику увагу операції вилучення: повсю- дно були вжиті заходи до відвернення можливих крадіжок”27. В Одеській губернії зафіксовані випадки, коли прихожани про- понують взамін культових речей гроші. В іншому інформзведенні від 24 травня 1922 р. повідомлялося, що в Донецькій і Київській губерніях духовенство до заходів радянської влади "ставиться без співчуття" і агітувало проти видачі цінностей28. В Полтавській губернії, як зазнача- лося в інформаційному бюлетені ВУЧК №29, на користь радянської влади вдалося використати суперечності між екзархістами і автокефа- лістами. Обіцяна підтримка останнім у боротьбі за приходи забезпечи- ла їх агітацію за вилучення цінностей з церков. Найбільшим виявом лояльності з боку екзархістів була пропозиція грошей замість культо- вих речей. Розкол у питанні визначення долі цінностей стався і в сере- довищі духовенства Катеринославської губернії. Як повідомляли чекі- сти, “менша його частина ставиться до вилучення із співчуттям, біль- ша – вороже. Траплялися випадки антирадянської агітації духовенства і приховування цінностей”29. Гучного резонансу набула справа протоієрея Хрестовоздвижен- ської церкви м. Катеринослава Федора Романовського та його “спіль- ників”. Помічник оперуповноваженого 4-ї групи Катеринославського ВЛАДА І ЦЕРКВА 420 губвідділу ГПУ Л.Чернов доповів рапортом керівництву, що 7 квітня 1922 р. дві жінки винесли з церкви великі пакунки. Він переконаний, що виносилися коштовні речі з метою переховування у помешканні голови правління сестринської громади Наталії Вуличевич. “Знаючи настрої духовенства стосовно церковних цінностей, ГПУ було вжито заходів до встановлення вмісту згаданих пакунків”, - зазначалося у матеріалах заведеної чекістами справи. 20 квітня було проведено об- шук, у ході якого агенти ГПУ виявили 6 ікон у срібних ризах, в тому числі одна з надписом: “Пожертва офіцерів 228 полку”. Наступного дня Н. Вуличевич заарештували, а через кілька днів до неї приєдналися протоієрей Ф. Романовський, староста церковної громади О. Співачевський, мирянка М.Максимович. Незважаючи на те, що отець Федір обіймав посаду голови комісії по боротьбі з голодом при союзі церковних громад, чекісти не бачили підстав йому довіряти та підозрювали, що “він хитрує, ніби-то не знає точної кількості ікон у церкві”. Висновок ГПУ не залишав сумнівів: “Даній справі надати се- рйозного політичного характеру. Для всебічного висвітлення в пресі при широкому гласному слуханні на предмет визначення міри пока- рання і пред’явлення позову правлінню церкви на вартість розкрадено- го майна”. На засіданні малої трійки Катеринославського губвідділу ГПУ, її члени ухвалили передати справу “разом з особами звинувачу- ваних і речовими доказами” воєнній секції губернського ревтрибуналу. Останній на засіданні 22 червня 1922 р. визнав винними усіх фігуран- тів справи у “контрреволюції, яка виявилася у приховуванні церковних цінностей напередодні їх вилучення для справи допомоги голодуючим, і систематичному пособництві у розкраданні церковного майна, пере- даного державою церковним громадам”. Але міра покарання виглядала не зовсім адекватною у контексті суворого звинувачення та демон- струє штучний характер кримінальних конструкцій чекістів – Ф. Романовський засуджений до позбавлення волі терміном на 1 рік, Н. Вуличевич – 6 місяців, але була звільнена за віком, вина О. Співачевського та М. Максимович не була доведеною30. Впродовж травня-червня 1922 р. ГПУ інформувало вище та міс- цеве партійно-державне керівництво України про факти непокори роз- порядженням влади. Так, у Полтавському повіті священика і старосту церкви передали ревтрибуналу за відсутність опису цінностей (прі- звища не вказані), у Бахмуті трибунал закінчив процес над духовенст- вом Святогірського монастиря, яке звинувачувалося у приховуванні цінностей та інших "зловживаннях, пов'язаних з вилученням". Інші повідомлення свідчили, що "настрій Лозовської дільниці незадовіль- ний у зв'язку з вилученням церковних коштовностей"; "при вилученні Бабенко Л. Участь органів ВЧК–ГПУ у вилученні церковних цінностей 421 коштовностей з церкви с. Ново-Павлівки селянство, що збіглося туди (у більшості жінки), почали відстоювати це, вигукуючи: "Ви відділили церкву від держави, а самі прийшли за золотими чашами, але ви їх не отримаєте. Протягом двох діб комісії по вилученню нічого не вдавало- ся зробити"31. Зіткненням віруючих з членами комісії по вилученню аж до бій- ки і застосування зброї скінчився інцидент у с. Твердохлібівка Кре- менчуцької губернії, причому в інформзведенні зазначалося, що “про- тидія селян мала характер повстання”. І хоч прямих доказів щодо свя- щеника Антонія Стеблинського чекісти не знайшли, однак зробили висновок, що “ручатися не можна про не проведення ним серед при- хожан церкви агітації на ґрунті вилучення церковних цінностей в по- ганий, для радвлади, бік”32. Гострий конфлікт розгорівся також у Запо- ріжжі. 6 квітня 1922 р. уповноважений ГПУ склав акт про відмову священика Миколаївської церкви Йосипа Калини віддати комісії сріб- ну чашу і дарохранительницю, які пізніше були виявлені у його поме- шканні. Священик наважився заявити посадовцям після обшуку та до- питу: “Ви ображаєте мої релігійні почуття”. Оскільки автори процесу- альних схем так і не змогли інкримінувати Й.Калині більше, ніж при- ховування двох культових предметів, ревтрибуналу довелося обмежи- тися присудом до “громадського осуду”33. Органи ГПУ переслідували священнослужителів за прихову- вання інвентарних книг храмів, які вміщували опис культового майна до 1917 р. Зокрема, у Вінниці в травні 1922 р. провадилося слідство у справі священиків Римо-католицького костьолу і Вознесенської церкви УАПЦ Антонія Юнака, Василя Жоткевича, Івана Левинського, Григо- рія Борисевича, Івана Лашкевича. Чекістам не вдалося добути будь- яких речових доказів, сама справа будувалася лише на припущеннях про навмисне приховування інвентарних книг. Але справа все ж була передана до ревтрибуналу. У судовому засіданні жоден із звинувачу- ваних винним себе не визнав34. Мав місце також факт засудження до смертної кари відразу чотирьох римо-католицьких ксьондзів у Кам’янці-Подільському. Один з яких, Антоній Недзельський, невдовзі помер у в’язниці від тифу, а інші були помилувані і вийшли на волю35. Кампанія вилучення церковних цінностей була використана ор- ганами ГПУ для розколу православного духовенства. Розкол дозволяв дискредитувати і духовенство, і церковні інституції, що відповідало головному завданню - повної їх ліквідації. У "Короткому огляді по духовенству", датованому 2 січня 1922 р., уповноважений секретного відділу ГПУ УСРР А.Соколовський констатував: "Пророблена нами робота по розколу православної церкви увінчалася повним успіхом". ВЛАДА І ЦЕРКВА 422 Зазначивши, що "методи боротьби проти церкви чисто ідеологічного характеру не могли мати особливого успіху", він далі пише: "Викорис- тавши з одного боку кампанію по вилученню церковних цінностей, а з другого, використавши біле рядове духовенство, яке знаходилося під гнітом князів церкви і ненавиділо їх, ми організували і розвинули об- новленський рух"36. Московські чекісти розробили широкий план ви- користання попів-обновленців у агітаційній роботі в ході кампанії вилучення. Губвідділи отримали шифрограми про направлення в Мос- кву лояльного духовенства. Для цього місцеві уповноважені повинні були “запропонувати освідомлювачам-церковникам, проваленим, не- придатним для роботи на місцях, виїхати в Москву для тимчасової агітаційної роботи", де їм слід з'явитися не пізніше 20 березня до нача- льника 6-го відділення секретного відділу ГПУ Рутковського. Ієрарх обновленців Антонін (Грановський) був затверджений Політбюро РКП(б) на пропозицію Л.Троцького членом ЦК Помголу як представ- ник "радянського" духовенства 37. Особиста присутність керівників спецслужби на засіданнях По- літбюро РКП(б) та КП(б)У, членство у комісіях, які займалися антире- лігійними питаннями, робили можливою їх безпосередню участь у виробленні постанов і директив. Причому нерідко позиція московсь- ких керівників ВЧК-ГПУ Дзержинського, Уншліхта, Менжинського щодо РПЦ і віруючих мала більш жорсткий характер, ніж представників інших органів влади. Наприклад, 8 березня 1922 р. у Москві на засіданні колегії ГПУ за участі Уншліхта, Базилевича, Галкіна, Медвєдя ухвали- ли: "Вилучення церковних цінностей з діючих церков проводити рішу- че" і запропонували Політбюро ЦК РКП(б) план конкретних заходів. В доповідній записці ГПУ в Політбюро ЦК РКП(б) "Про діяль- ність духовенства у зв'язку з вилученням цінностей з церков" від 20 березня 1922 р. заступник голови ГПУ Уншліхт і начальник секретно- го відділу Самсонов надали конкретні пропозиції боротьби з "патріар- хом Тихоном і оточуючою його зграєю вищих ієрархів, членів Синоду, які ведуть певну, нічим не приховану контрреволюційну роботу проти вилучення". Чекісти, спираючись на дані агентури, резюмують, що арешт синоду і патріарха був би своєчасним, а "всіх попів і церковни- ків, які виступають проти вилучення церковних цінностей з церков, не- обхідно вислати у найбільш голодні райони голодуючого Поволжя, де їх афішувати перед місцевим голодним населенням як ворогів народу" 38. Позиція духовенства співробітниками ГПУ трактувалася як "контрреволюційна". Зокрема, ГПУ УСРР, характеризуючи політичне становище в Україні у квітні 1922 р., зазначало: “Особливо слід виді- лити контрреволюційний рух, пов’язаний з вилученням. Чутки про Бабенко Л. Участь органів ВЧК–ГПУ у вилученні церковних цінностей 423 намічене вилучення стривожило духовенство, захоплене боротьбою з автокефалією. Негайно ж найбільш реакційна частина духовенства розпочала кампанію наклепів на радянську владу і комуністів, “що ополчилися на православну віру”, “грабують Божі храми” і т.д.”39. Така оцінка мала підвести переконливу ідеологічну платформу під обґрун- тованість арештів, розстрілів та інших присудів ревтрибуналів. Як сві- дчать опубліковані документи російських архівів, у випадках, коли донесення з місць про спротив вилученню не супроводжувалися пере- ліком застосованих репресивних заходів до "винуватців", керівництво ГПУ надсилало в губернії розпорядження з категоричною вимогою негайного їх арешту і передачі до ревтрибуналу. На суді була обов'яз- ковою присутність начальника губвідділу ГПУ, який повинен вимага- ти "суворих репресій за опір владі". Однак, вивчення архівних документів не підтверджує масового опору духовенства і віруючих. Тому цілком слушно виникає думка про свідоме перебільшення його масштабів, як приводу до посилення на- ступу на церкву. В.Пащенко, посилаючись на статистику журналу "Антирелигиозник", вказує, що у різних місцях України та Росії від- булося 1414 кривавих зіткнень"40. Наприклад, у Петрограді місцеві чекісти, збираючи компрометуючий матеріал для трибуналу, виявили всього 11 випадків сутичок при наявності 300 діючих церков. Поряд з цим, опубліковані документи засвідчують і відверті спроби провокацій з боку спецслужб. Як вказував В.Алексєєв, згідно з розробленими чекістами сценаріями зіткнень віруючих з представни- ками влади, у виступах брали участь "невідомі місцевій пастві особи", "п'яні перехожі" або ті, хто "випадково" зайшли до церкви. Вони здій- мали галас і колотнечу, які підхоплювалися в стані ейфорії натовпом, кидали каміння у червоноармійців, благаючи при цьому допомоги. "Підбурювальники кричали: "Бий жидів і комуністів! ". Після цього починали діяти армійські підрозділи"41. Хрестоматійним прикладом для радянської пропаганди стала кривава сутичка в Шуї. У Полтавській губернії було порушено тільки три кримінальні справи при проведенні антицерковної кампанії початку 1920-х років. З них найбільшого резонансу набула справа священика Троїцької церкви Василя Зеленцова. Аналізуючи дії радянської влади, отець Василь прийшов до висновку, що вона є не "народною", а "партійною вла- дою", декрет про відокремлення церкви від держави є насамперед "по- літичним актом". Він звинувачував уряд у відсутності нормативної бази, яка б забороняла безконтрольне вивезення продовольства за кор- дон, вважав, що треба "спочатку реквізувати домашні цінності пере- можців у громадянській війні і спекулянтів, а потім уже починати роз- ВЛАДА І ЦЕРКВА 424 мову про церковні цінності", був переконаний "у нездатності влади в теперішньому вигляді на довге панування в країні"42. Неординарна постать В.Зеленцова невипадково привернула увагу полтавських чекістів. Незалежний у поглядах і судженнях, пере- конаний у правоті віри, ревний прихильник патріарха Тихона, він ви- ступав з критикою більшовицької політики, називав більшовицький уряд “найгіршим по ставленню до православ’я”. На допиті в липні 1922 р. у відповідь на питання про оцінку Декрету про відокремлення церкви від держави священнослужитель сказав: “Нам радянська влада не дає бути ситими, не дає жити і не дає юридичних прав, що обмежує задоволення релігійних потреб”. Як нечуване зухвальство розцінив слідчий ГПУ відповідь арештованого на питання: “Якби радянська влада знову приєднала церкву в лоно республіки і платила б жалування священикам, не знайшли б ви можливим вважати радвладу законною, тобто владою від бога і поминати в своїх молитвах?” А відповідь була такою: “Моя особиста думка. Борони Боже від усякої державної влади, яка дає нам жалування” 43. Різкою й іронічною також була відповідь на питання: “Як ви дивитеся на державність і на діяльність комуністів, чи вважаєте їх серйозною партією?”. Відповідь: “Дідусь Крилов сказав: „Как вы ни садитесь, а в музыканты не годитесь”...Я вважаю, що для блага народу найважливіше його чесність і працелюбство, а характер державного устрою не так важливий”44. У офіційному протоколі пред’явлення звинувачення, В. Зеленцову інкримінувалися цілий ряд “злочинних діянь”, зокрема, наполягання на заміні церковних цінностей безпосередньо хлібом для голодуючих, розкрадання та приховування церковних цінностей, неви- конання декретів радянської влади, контрреволюційна агітація, шпи- гунство, зв’язки з патріархом Тихоном тощо. Та все ж особливе місце належало звинуваченню у “викраденні і використанні з злочинною метою державних документів”. Йдеться про таємну незашифровану телеграму на адресу ГПУ в Харкові за підписом начальника Полтавсь- кого губвідділу ГПУ Лінде про хід реалізації кампанії вилучення, яка потрапила до Зеленцова. Він ознайомив з її змістом полтавське духо- венство, яке вкрай стривожилося висловленими в телеграмі намірами вжити суворих репресій щодо приховувачів інвентарних книг з описа- ми церковного майна. Смілива позиція священнослужителя підляга- ла, за ухвалою суду в серпні 1922 р. найвищій мірі покарання. Проте реалізувати присуд держава не наважилася, і смертна кара була замі- нена п'ятирічним ув'язненням, яке перманентно переросло в нову сфа- бриковану кримінальну справу, соловецьке ув'язнення, нове рішення Бабенко Л. Участь органів ВЧК–ГПУ у вилученні церковних цінностей 425 судової колегії ОГПУ від 22 жовтня 1928 р. про заслання в Сибір, де його сліди загубилися. Полтавські чекісти заарештували “за підбурювання і протидію” процесу вилучення двох священиків Пирятинського і Прилуцького повітів. У Кременчуці натовп віруючих намагався перешкодити вилу- ченню, однак “спільними зусиллями представників ДПУ, червоноар- мійців і свідомих громадян інцидент був ліквідований”. У Новгород- Сіверському, Кролевецькому і Чернігівському повітах Чернігівщини помічене погіршення “ставлення до радянської влади у зв’язку з вилу- ченням”, “духовенство на словах за вилучення, але всіляко протидіє йому, аж до закопування в землю цінностей” 45. В Одесі “саботаж щодо вилучення церковних цінностей і скли- кання явочним порядком" незаконних зборів віруючих інкримінували- ся керівнику "напівлегального" союзу парафіяльних рад церков міста А. Любимському та членам "контрреволюційної організації" Лобачев- ському, Лук'янову, Стоянову, Луценку 46. За вироками Одеського ревт- рибуналу за прояви "контрреволюції" покарали служителів культу А. Гриневича, О. Ляшевського, В.Малинського, М. Ракитського. В од- ній із справ фігурують псаломщик П. Калабін і селянин В.Вовк з с.Лозуватка Єлисаветградського повіту, які на вимогу селян склали протокол з відмовою здавати церковні цінності. У ньому говорилося: "Будь-які податки, розверстки, продподатки і самообкладання ми ви- конуємо і будемо виконувати у відповідності, але не церковно- народним майном. Всі лишки срібла і начиння для релігійних обрядів ми віддали б добровільно, але в нас їх немає, так як церква наша по- грабована у 1918 році". Розглядалася також справа Г. Іванової і А. Підлісного за звинуваченням у агітації проти вилучення 47. Спецслужби влаштували провокаційну метушню навколо Комі- тету допомоги голодуючим, звинувативши його членів, які в минулому належали до небільшовицьких партій, у зв'язках з закордонними шпи- гунськими центрами. Ця справа подавалася у радянській пресі як чер- гова перемога над контрреволюцією48. Тримаючи в полі зору всі аспекти кампанії вилучення, співробі- тники ГПУ фіксували у інформзведеннях і таке явище масової соціа- льної психології як чутки. У селянській країні з традиційно високим рівнем релігійності при відсутності прозорої поінформованості суспі- льства, вони були типовим явищем. Характерно, що однакові чутки одночасно фіксувалися в різних губерніях і повітах як України, так і Росії. Спецслужба, в першу чергу, звертала увагу агітаційно- пропагандистських структур на необхідність адекватного реагування на хвилю чуток, оскільки останні сіяли панічні настрої, посилення во- ВЛАДА І ЦЕРКВА 426 рожого ставлення до більшовиків. Так, серед найтиповіших визнача- ють наступні: церковні цінності замість використання на користь голо- дуючих переносять у театри, палаци; підуть на особисті потреби комуні- стів; розграбовуються різними комісіями; вилучаються для забезпечення втечі комуністів за кордон; потрібні для майбутньої війни тощо 49. Слід зазначити, що мали місце певні підстави для чуток. Так, в Олександрівському монастирі при розпечатуванні раки з мощами свя- того озброєний загін ВЧК конфіскував з монастирських сховищ 40 пудів срібла у вигляді культових предметів і розділив їх між місцевим комбідом, музеєм і губЧК50. Значна кількість дорогоцінних реліквій осідала серед чекістів. Водночас, пам'яткоохоронцям доводилося “во- ювати” за врятування бодай якоїсь частини високохудожніх виробів від розкрадання і переплавки їх в злитки. За підрахунками істориків кампанія по вилученню церковних цінностей дала 4,6 млн. карбованців. Безпосередньо на допомогу голо- дуючим, за пропозицією Л. Троцького, виділявся 1 млн., проте жодно- го документу про цільове використання цих коштів не виявлено. Як вважає М. Покровський, зібрані (і не розграбовані тоді ж) церковні цінності пішли, в першу чергу, на саму кампанію по вилученню, а точ- ніше, на кампанію по розколу і розгрому православної церкви51. Цині- чно виглядають пафосні заяви більшовицької пропаганди про допомо- гу голодуючим за рахунок вилучених церковних цінностей на фоні структури зовнішньої торгівлі радянських республік на початку 1920-х років. У 1923 р. було продано на експорт 16 мільйонів пудів хліба, з них 6 мільйонів вивезено з України. За оцінками експертів хліб мав значно вищу якість порівняно з довоєнною. З цього приводу американ- ська газета “Чикаго трибюн” обурено писала: “В той час як АРА доб- розичливо годує 75 тисяч росіян біля Одеси і декілька сотень тисяч всередині Росії, російський уряд вивозить тисячі тонн зерна в Німеч- чину і Туреччину. Вивіз зерна з Росії в той час, як АРА годує голоду- ючих, говорить про непотрібність цієї допомоги”52. На кінець літа 1922 р. темпи кампанії вилучення церковних цін- ностей поступово знижувалися. Однак, у контексті антирелігійної по- літики держави, увага до неї зберігалася. Так, на порядку денному од- ного з засідань колегії НКВД у лютому 1923 р. знову розглядалося пи- тання про “додаткове вилучення цінностей”53. Отже, на вістрі першого відкритого конфлікту між православ- ною церквою і державою перебували органи ВЧК-ГПУ. Їм відводилася провідна роль у дискредитації духовенства в ході кампанії по вилучен- ню церковних цінностей, концентрації та аналізові інформації з місць. Жорстка позиція спецслужб мала вагомий, а часом і вирішальний Бабенко Л. Участь органів ВЧК–ГПУ у вилученні церковних цінностей 427 вплив на вироблення політичних рішень Політбюро ЦК РКП(б) щодо церкви. Одним з найважливіших завдань ГПУ в 1922 р. було створення агентурної мережі, котру використовували як для виявлення ситуації в середині церковних осередків, так і впливу на ієрархів. Репресії проти священнослужителів за саботаж кампанії вилу- чення церковних цінностей мали на меті викликати страх і покору перед владою, сформувати думку про формування атеїстичного світогляду. Примітки 1 Пащенко В.О. Свобода совісті в Україні: Міфи і факти 20-30-х років. - К, 1994; його ж. “Ніч минула, а день наблизився...”: Держава і православ’я в Україні. 20-ті роки. - К., 1994; Держава і церква на Полтавщині за радянської доби. - Полтава, 2002 та ін. 2 Верига В. Конфіскація церковних цінностей в Україні в 1922 р.- К., 1996; Пащенко В. Церковні цінності як порятунок голодуючих: життєва необхід- ність чи політична авантюра? - К., 2000. - С.91-105; Нестуля О. Доля церков- ної старовини в Україні. 1917-1941 рр. - Ч.1. 1917-середина 20-х років. - К.,1995. 3 Митрофанов Г.,протоиерей. История Русской православной церкви. - Санкт- Петербург, 2002; Одинцов М.И. Государство и церковь. 1917-1938. – М., 1991; Кашеваров В.Н. Православная Российская церковь и советское государство (1917-1922). - М., 2005 та ін. 4 Шаповал Ю. Україна ХХ століття: Особи та події у контексті важкої історії. - К., 2001; Шаповал Ю., Золотарьов В. Всеволод Балицький. Особа, час, оточення. - К., 2002; Ченцов В.Політичні репресії в Україні в 20-ті роки. - Тернопіль, 2000 та ін. 5 Судоплатов П. Разные дни тайной войны и дипломатии . – М., 2001. - С.16-17. 6 Форостюк О. Правове регулювання державно-церковних відносин на Донбасі у 1917-1941 роках. - Луганськ, 2000. - С.13-14. 7 Васильева О. Русская православная церковь и советская власть в 1917-1927 годах // Вопросы истории. – 1992. - №8. – С.43. 8 Російський державний архів соціально-політичної історії (далі - РДАСПІ). – Ф.76. - Оп.3. - Спр.5. – Арк.5. 9 Там само. – Спр.196. – Арк.3. 10 Там само. – Спр.359. – Арк.2-3. 11 Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України). – Ф.1. - Оп.20. - Спр.748. – Арк.160. 12 Верига В. Конфіскація церковних цінностей в Україні. - К., 1996. – С.17-25. 13 Галузевий Державний архів Служби безпеки України (далі - ГДА СБ України). – Ф.13. - Спр.260. - Т.1. – Арк.1-12. 14 ЦДАГО України. – Ф.1. - Оп.20. - Спр.749. – Арк.68. 15 Там само. – Арк.68 зв. 16 Луначарский А. Кому принадлежит церковное имущество? – М., 1922. – С.14. 17 ЦДАГО України. – Ф.1. - Оп.20. - Спр.995. – Арк.1. 18 РДАСПІ. – Ф.17. - Оп.60. - Спр.336. – Арк.69, 74-77. ВЛАДА І ЦЕРКВА 428 19 ГДА СБ України. – Ф.13. - Спр.260. - Т.2. – Арк.34, 35. 20 Архивы Кремля. В 2-х книгах / Кн.1. Политбюро и церковь. 1922-1925 гг. – М. – Новосибирск, 1997. – С.141. 21 Там само. – С.143. 22 ЦДАГО України. – Ф.1. - Оп.20. - Спр.995. – Арк.2. 23 Там само. – Спр.1573. – Арк.18. 24 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО України). – Ф.5. - Оп.1. - спр.1094. – Арк.138-138 зв. 25 ЦДАГО України. – Ф.1. - Оп.20. - Спр.995. – Арк.1. 26 Архивы Кремля.... - Кн. 1. – С.61. 27 ГДА СБ України. – Ф.13. - Спр.260. - Т.2. – Арк.7. 28 ЦДАГО України. – Ф.1. - Оп.20. - Спр.1304. – Арк.37, 41, 43-49. 29 ГДА СБ України. - Ф.13 . - Спр.260. - Т.2. – Арк.20, 27. 30 ЦДАВО України. – Ф.5 . - Оп.1. - Спр.1091. – Арк.1, 70, 73, 77, 128 зв., 173. 31 Ченцов В. Політичні репресії в радянській Україні в 20-ті роки. - Тернопіль, 2000. – С.236. 32 ЦДАВО України. – Ф.5 . - Оп.1. - Спр.1093. – Арк.5, 9, 50. 33 Там само. – Спр.1092. – Арк.1-59. 34 Там само. – Спр.1089. – Арк.2-9; спр.1090. – Арк. – 8-9. 35 З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВД – КГБ. Спецвипуск. – 2003. - №2 (21). – С.41 36 ЦДАГО України. – Ф.1. - Оп.20. - Спр.1450. – Арк.1. 37 Архивы Кремля. - Кн.1. – С.44- 45. 38 Там само. – С.115, 149. 39 ГДА СБ України. – Ф.13. - Спр.260. - Т.2. – Арк.3. 40 Пащенко В. Держава і православ’я в Україні:20-30-ті роки ХХ століття. – К., 1993. – С.45. 41 Алексеев В. Иллюзии и догмы. – М., 1991. – С.227. 42 Бабенко Л. ДПУ проти священика Василя Зеленцова // Історична пам’ять. – 2002. - №1-2. – С.119-122; ГДА СБ України, Полтава. – Спр.2765. 43 ГДА СБ України. – Спр.72073 – ФП. – Арк. 16 зв. 44 Там само. – Арк.21. 45 Там само. – Ф.13, спр.260. Т.2. – Арк.20, 36, 49. 46 ГДА СБ України, Одеса.. – Спр.16327 – П. 47 Одесский мартиролог: Данные о репрессированных Одессы и Одесской об- ласти за годы советской власти. - Т.2. – Одесса, 1999. – С.360, 361, 362, 384, 414, 427-428. 48 Софинов П.Г. Очерки истории ВЧК (1917-1922). – М., 1960. – С.239-240. 49ЦДАГО України. – Ф.1. - Оп.20. - Спр.1304. – Арк.45; Архіви Кремля. - Кн.1. – С.65-67. 50 Алексеев В. Иллюзии и догмы. – С.74-76 51 Архивы Кремля. - Кн. 1. – С.82. 52 ЦДАГО України. – Ф.1. - Оп.20. - Спр.1662. – Арк.25. 53 ЦДАВО України. – Ф.5. - Оп.1. - Спр.1854. – Арк.65.

Участь органів ВЧК-ГПУ у вилученні церковних цінностей на початку 1920-х рр.

Репозитарії

Схожі ресурси