Професор Одеського університету Олександр Сухов (1881-1944 pp.): нові дані про останні роки життя

The present article, based on the new found documents, reconstructed the last period of biography of professor Oleksandr Sukhov (1881–1944), the author of works in the feilds of economic and physical geography, statistics, oriental studies, biology and botany, history of revolutionary movement. The...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2004
Автор:	Петровський, Е.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2004
Назва видання:	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Теми:	Особа у контексті історії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40061
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Професор Одеського університету Олександр Сухов (1881-1944 pp.): нові дані про останні роки життя / Е. Петровський // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 315-325. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40061
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-400612013-01-10T12:12:33Z Професор Одеського університету Олександр Сухов (1881-1944 pp.): нові дані про останні роки життя Петровський, Е. Особа у контексті історії The present article, based on the new found documents, reconstructed the last period of biography of professor Oleksandr Sukhov (1881–1944), the author of works in the feilds of economic and physical geography, statistics, oriental studies, biology and botany, history of revolutionary movement. The conditions of his arrests in 1923 and 1938 as well as the course of investigation, sentence and death in the Siberia (by that time he had already served sentence”) were found out. 2004 Article Професор Одеського університету Олександр Сухов (1881-1944 pp.): нові дані про останні роки життя / Е. Петровський // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 315-325. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40061 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Особа у контексті історії Особа у контексті історії
spellingShingle	Особа у контексті історії Особа у контексті історії Петровський, Е. Професор Одеського університету Олександр Сухов (1881-1944 pp.): нові дані про останні роки життя З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description	The present article, based on the new found documents, reconstructed the last period of biography of professor Oleksandr Sukhov (1881–1944), the author of works in the feilds of economic and physical geography, statistics, oriental studies, biology and botany, history of revolutionary movement. The conditions of his arrests in 1923 and 1938 as well as the course of investigation, sentence and death in the Siberia (by that time he had already served sentence”) were found out.
format	Article
author	Петровський, Е.
author_facet	Петровський, Е.
author_sort	Петровський, Е.
title	Професор Одеського університету Олександр Сухов (1881-1944 pp.): нові дані про останні роки життя
title_short	Професор Одеського університету Олександр Сухов (1881-1944 pp.): нові дані про останні роки життя
title_full	Професор Одеського університету Олександр Сухов (1881-1944 pp.): нові дані про останні роки життя
title_fullStr	Професор Одеського університету Олександр Сухов (1881-1944 pp.): нові дані про останні роки життя
title_full_unstemmed	Професор Одеського університету Олександр Сухов (1881-1944 pp.): нові дані про останні роки життя
title_sort	професор одеського університету олександр сухов (1881-1944 pp.): нові дані про останні роки життя
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2004
topic_facet	Особа у контексті історії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40061
citation_txt	Професор Одеського університету Олександр Сухов (1881-1944 pp.): нові дані про останні роки життя / Е. Петровський // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 315-325. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.
series	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv	AT petrovsʹkije profesorodesʹkogouníversitetuoleksandrsuhov18811944ppnovídaníproostannírokižittâ
first_indexed	2025-07-03T22:05:51Z
last_indexed	2025-07-03T22:05:51Z
_version_	1836665119487033344
fulltext	Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у таборах СССР 315 Едуард Петровський (Одеса) ПРОФЕСОР ОДЕСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ОЛЕКСАНДР СУХОВ (1881 – 1944 РР.): НОВІ ДАНІ ПРО ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ Petrovskyi E. The professor of Odessa University Oleksander Sukhov (1881–1944): new data about the last years of life. The present article, based on the new found documents, reconstructed the last period of biography of professor Oleksandr Sukhov (1881–1944), the author of works in the feilds of economic and physical geography, statistics, oriental studies, biology and botany, history of revolutionary movement. The conditions of his arrests in 1923 and 1938 as well as the course of investigation, sentence and death in the Siberia (by that time he had already served sentence”) were found out. Тридцяті роки ХХ ст. були часом великих випробувань для українського народу: розкуркулення, голодомор, масові політичні реп- ресії тощо. Терор, влаштований державою, торкнувся всіх, без винят- ку, верств населення. Не оминув він і інтелігенцію. Не можна не пого- дитись з думкою Г.В. Касьянова, що «в атмосфері загальної параної обвинувачень і взаємозвинувачень, пошуків «шкідників», «шпигунів», «диверсантів» і т.п., створеної Сталіним та його бюрократичною арма- дою, інтелігенція стала об’єктом так званого «класового підходу» і понесла найтяжчі втрати»1. У вирі тотального терору опинилася і одеська інтелігенція, яка в 1920-1930-х рр. зазнала політичних переслідувань. Професори, доцен- ти, наукові співробітники, учителі, студенти і навіть учні потрапляли до лав учасників різноманітних міфічних «контрреволюційних», «ан- тирадянських», «шпигунських», «терористичних», «націоналістичних» та інших організацій. Представники інтелігенції мусили розплачува- тись за злочини, які не лише не здійснювали, а й часто не могли собі навіть уявити. Найбільш видатні з них, відомі своєю громадською і ОСОБА У КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ 316 науковою роботою не лише в Одесі, а й далеко за її межами, були «покли- кані» органами ДПУ-НКВС очолити неіснуючі «злочинні» організації. Однією з таких організацій стала «Контрреволюційна меншо- вицька організація у м. Одесі», яку ніби-то очолював завідуючий ка- федрою фізичної географії в Одеському державному університеті та викладач Одеського педагогічного інституту професор Олександр Опанасович Сухов (1881–1944). Професор О.О. Сухов був широко ві- домий одеській громадськості як автор наукових праць з економічної та фізичної географії, статистики, атеїзму, історії революційного руху, сходознавства, біології, ботаніки і дарвінізму. Він написав також низку віршів, одну поему та підготував до друку дві фундаментальні книги з лінгвістики. Олександр Опанасович знав близько 20 іноземних мов, чудово грав у шахи (проводив сеанси одночасної гри на 30 дошках), займався колекціонуванням, багато подорожував. Арешт на 56-му році життя докорінно змінив його долю, ставши причиною відсутності да- них про нього у словниках та енциклопедіях, виданих у післявоєнний час. Протягом останнього десятиліття біографії професора Сухова присвячено кілька розвідок2. Однак в них розглянуте його життєпис до 1938 р. і лише кількома словами розкрита подальша доля. Тому в стат- ті дослідується невідомі сторінки біографії вченого. В архіві УСБУ в Одеській області зберігається справа, яка дає можливість докладно висвітлити останні роки життя О.О. Сухова від арешту до смерті. У ній на 660 аркушах зберігаються матеріали слідст- ва, винесення вироку та процесу реабілітації професора О.О. Сухова. Надзвичайно важливими є також досі неопубліковані спогади Сергія Олександровича Сухова. Прагнучи зберегти пам’ять про свого батька – людину незвичайної вдачі, видатного вченого, поліглота, лектора, доб- розичливу і чуйну людину, він написав у 1975–1976 рр. присвячений йому біографічний нарис 3. Проливають світло на стан професора та підготовку його арешту і газетні матеріали 1930-х років, опубліковані в «Чорноморській Комуні» та «Молодій Гвардії». В 1937–1938 рр. органами УНКВС по Одеській області прово- дились масові арешти учасників різноманітних «контрреволюційних організацій». Серед організацій, в яких чекісти «задіяли» представни- ків вузівської інтелігенції, були «меншовицька», «підпільна українська націоналістична», «есерівська», «право-троцькістська», «сіоністська» та інші. Цим арештам, як правило, передували погромні статті у пресі, ви- ключення з членів комуністичної партії, доноси колег, студентів, сусідів, друзів чи просто знайомих. Від можливості звинувачення не був застра- хований ніхто. Не оминув цієї участі і Олександр Опанасович Сухов. Петровський Е. Професор Одеського університеуту 317 О.О. Сухов брав активну участь у революційному русі з 1903 р., перебуваючи на меншовицьких позиціях. Вчений входив до керівної верхівки “Центрального Комітету” Одеської організації. Будучи публі- чним політиком, їздив по містах України і Росії, проводив агітацію на зборах і мітингах, зокрема, у 1917 р. виступав з критикою «Квітневих тез» В.І. Леніна. Але, починаючи з 1920 р., Олександр Опанасович ві- дійшов від політичної діяльності і, вибувши остаточно з лав партії у середині 1922 р., залишався безпартійним до кінця свого життя. Після встановлення радянської влади, більшовики розпочали боротьбу проти політичних опонентів, представників інших лівих пар- тій – меншовиків та есерів. Не могли вони не згадати і про О.О. Сухо- ва. 12 квітня 1923 р. його, разом із іншими 120 громадянами, заареш- тували у справі «меншовиків»4. У архівно-слідчій справі знаходяться два протоколи допиту від 15 та 25 квітня 1923 р. (перший Сухов напи- сав власноруч), в яких він підтверджує свій вихід з партії, обіцяє в майбутньому ніколи з нею не співпрацювати і підписується під даною обіцянкою. Саме в цей час Олександр Опанасович проводив велику наукову роботу в Одеському відділенні Державного видавництва України, де займав посаду відповідального редактора. Дана організація направила 14 квітня 1923 р. в ДПУ прохання про дозвіл передавати арештованому О.О. Сухову на перегляд і коректуру відбитки видань книг, оскільки відсутність його редактури затримувало видання цих книг та завдавало видавництву великих збитків. 26 квітня того ж року Олександра Опанасовича було звільнено під підписку про невиїзд5. Через деякий час після звільнення він опублікував у місцевій пресі заяву про свій розрив з меншовизмом. Відтоді, за його власним висло- вом, «працював весь час чесно як позапартійний більшовик» 6. Після звільнення О.О. Сухов продовжував працювати на посаді професора в Одеському інституті народної освіти, потім в Одеському інституті народного господарства. Коли останній реорганізували, він разом з сім’єю переїхав до Новосибірська, де працював в такому ж навчальному закладі. Після відновлення в Одесі в 1934 р. університету, його ректор І.П. Шмідт запропонував професору О.О. Сухову очолити кафедру фізичної географії, пообіцявши надати простору 2–3-х кімна- тну квартиру з кухнею. Проте обіцянку не було виконано – сім’я меш- кала в складних умовах на вул. Щєпкіна (№ 12, кв. 23). Згодом житлові умови стали приводом для конфлікту з керівництвом університету7. Наприкінці 1934 р. О.О. Сухову знову пригадали його меншо- вицьке минуле. В газеті «Молода Гвардія» 26 листопада 1934 р. з’явилась стаття під назвою «Вище більшовицьку пильність», в якій критикувалась робота деяких викладачів університету як така, що не ОСОБА У КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ 318 відповідає принципам комуністичного викладання предметів у вищій школі та відповідному вихованню молоді. Значна увага була приділена і контрреволюційності та дворушництву професора О.О. Сухова. «Піс- ля довгорічної відлуки, після багатьох покаянь, визнань помилок на сцену знов з’являється один з давніх знайомих одеського пролетаріату, колишній член меншовицького ЦК – професор Сухов. ...Не встигнув- ши навіть ознайомитись зі всіма студентами Сухов видав себе» 8. Далі йшли звинувачення в пропагуванні меншовизму, заперечуванні рево- люційної боротьби пролетаріату під керівництвом компартії проти імперіалізму, виправданні загарбницької політики японської вояччини, нехтуванні у лекціях революційним значенням СРСР, його боротьби за мир на Далекому Сході, переможної боротьби радянського Китаю. Згодом подібна стаття з’явилась і в університетській багатотиражці. Очевидно, що саме стаття та житловий конфлікт з ректором І.П. Шмідтом спричинили звільнення О.О. Сухова з роботи. Через два місяці конфлікт вдалося владнати і Олександр Опанасович знову почав викладати. Проводячи величезну наукову роботу, він не займався полі- тикою, проте органи НКВС зберігали компрометуючі матеріали про його політичне минуле і коли настала слушна нагода скористалися цим. У 1937 р. тотальна атмосфера підозрілості охопила і Одеський університет9. На нього обрушився шквал арештів викладачів, постійні доноси в органи НКВС, недовір’я, шельмування по партійній та викла- дацькій лінії. В газетах «Чорноморська комуна» та «Молода Гвардія» з’явився ряд статей про «ворожу» діяльність в Одеському держунівер- ситеті та пов’язаних з ним установ10. Олександра Опанасовича було занесено до неблагонадійних громадян – осіб з темним минулим, яки- ми буцімто був «засмічений» професорсько-викладацький склад, зви- нувачено у консерватизмі та “виживанні” молодих спеціалістів з нау- кової роботи11. Хмари навколо професора О.О. Сухова все більше згущувались. В газеті «Молода Гвардія» 30 грудня 1937 р. було надруковано статтю під назвою «Сухову не місце в радянському виші», в якій проголошу- валось, що підготовка висококваліфікованих учителів-географів є за- вданням географічних факультетів педінституту та університету, до якого в обох вузах підходять легковажно і байдуже. Зокрема, в статті вказувалося: «Завідуючим кафедри географії в обох цих навчальних закладах працює Сухов. Запеклий ворог – меншовик. Людина, що не заслуговує і краплини довір’я, щоб йому доручити радянську кафедру. ...Цей знахабнілий ворог, не маючи меж в своїй люті до радянської влади, пише злобні книги і вірші сповнені отрутою ненависті до ра- дянської влади і до керівників більшовицької партії і уряду»12. Олекса- Петровський Е. Професор Одеського університеуту 319 ндра Опанасовича звинуватили у виступах проти радянської влади та основоположників марксизму-ленінізму, у наклепах на героїчний ба- скський народ (починаючи з 1936 р. він читав численні лекції про події в Іспанії, про боротьбу іспанського народу, його звичаї, де вказував, що серед басків було поширене заняття контрабандою). Йому дорікали також, що він не наголошував студентам на досягненнях радянських дослідників в Арктиці, і, водночас, розповідав контрреволюційні анек- доти. В кінці статті містився своєрідний наказ: «Дирекція університету та педінституту мусить негайно вигнати Сухова. Ворогові радянської влади виховувати пролетарських студентів доручати не можна». Від- верто замовницький характер підтвердив той факт, що одразу по її оприлюднені професора одразу звільнили з університету. Знаючи, що може з ним статися в недалекому майбутньому, Олександр Опанасович вирішив з’ясувати, в чому його звинувачують. Увечері 2 січня він, «прихопивши з собою чемоданчик з речами, пішов в обласне управління НКВС. Там він заявив, що якщо його вважають винним, то хай негайно заарештують і проведуть слідство. Якщо ж він ні в чому не винен, то нехай його реабілітують перед університетом» 13. Це був надзвичайно мужній, але наївний для тих часів вчинок. В управлінні НКВС, за словами О.О. Сухова, його прийняли за ненорма- льного, сказали, що проти нього ніяких матеріалів немає і запропону- вали піти з приміщення на вулиці Маразліївській, 40а 14. Однак, ніяких покращень в житті Олександра Опанасовича не відбулося. 12 січня 1938 р. редакція «Молодої Гвардії» опублікувала нову статтю під на- звою «Покровителі» з педіну» в якій звинуватила дирекцію укрпедінс- титуту у тому, що вона не зняла з роботи О.О. Сухова і, навіть, не по- відомила редакцію про вжиті заходи. Директор педінституту Луненок та декан Стамеров звинувачувались у відмові боротися з ворогами 15. Після цього звільнення О.О. Сухова з роботи сталося дуже швидко. Не бажаючи миритись з становищем, професор О.О. Сухов по- їхав до Москви, де через відділ шкіл ЦК ВКП(б) та Комітет у справах вищої школи був поновлений на роботі у ВНЗах16. Проте це його не врятувало від арешту. Згодом син Олександра Опанасовича засвідчив: «У ніч з 17 на 18 березня 1938 р. в квартиру подзвонили. Прийшли четверо з ордером на обшук та арешт. Олександр Опанасович зовні зберігав повний спокій. Він був абсолютно впевнений, що все те, що відбувається є повним непорозумінням і в найближчі дні він повер- неться додому. Поки проводили обшук, Фаня Григорівна [його дружи- на. – Авт.] зібрала необхідні речі, зігріла чай, зажарила яєчню і Олек- сандр Опанасович ситно поїв. Його впевненість в перемозі справедли- ОСОБА У КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ 320 вості була непорушною. Це було в його характері. Олександра Опана- совича забрали і з тієї пори ми його більше не бачили...» 17. Саме активна участь О.О. Сухова у революційних подіях стала головною причиною того, що органи НКВС обрали його головою мі- фічної меншовицької організації 1930-х років. Постанова про початок слідства була ухвалена 16 березня 1938 р. Перший протокол допиту датований 22 березня 1938 р. У ньому на 64 аркушах Олександр Опа- насович Сухов визнав себе винним в тому, що він є «керівником контрреволюційної меншовицької організації, яка активно діє в Одесі з 1934 р». Організація мала на меті: «знищення радянської влади та встановлення буржуазно-демократичного ладу на території України, проведення підривної роботи, шкідництва, диверсій, терористичних актів, розпалювання невдоволення серед населення, влаштування ава- рій»18. У наступних протоколах допитів від 20 і 21 квітня, 9 травня, 17 вересня та протоколах очних ставок з іншими «членами меншовицької організації» О.О. Сухов підтвердив причетність до даної організації, а згодом визнав і те, що проводив шпигунську роботу на користь туре- цької та японської розвідок, яким «передавав важливі дані про розви- ток Радянського Союзу через представників консульств цих дер- жав» 19. О.О. Сухова звинуватили також у тому, що він був одним з тих, хто у 1918 р. зірвав суд над редакцією газети «Южный рабочий». Це видання критикувало на шпальтах політику більшовиків, які, закріпи- вшись при владі намагались закрити газету і організувати показовий процес над її редакцією. Проте дана спроба не мала успіху, оскільки громадськість Одеси підтримала звинувачених, а вони самі виявилися розумнішими та спритнішими за обвинувачів. Процес перетворився на висміювання і критику більшовицької політики. Як член “Центрально- го Комітету Одеської організації” меншовиків виступав і О.О. Сухов20. Врешті-решт сторони дійшли компромісу і революційний трибунал виніс рішення не закривати газету та надалі налагоджувати співробіт- ництво між політичними партіями. Отож матеріали цього судового процесу свідчать, що він зірваним не був і дане звинувачення слідчих теж фікція. Разом з тим, можна твердити, що місцеві більшовики пам’ятали колишню поразку і тепер намагалися розрахуватися за неї. Як свідчать архівні матеріали, підбір учасників «контрреволю- ційної меншовицької організації» органи НКВС розпочали ще задовго до арешту О.О. Сухова. Наприкінці 1937 р. і на початку 1938 р. було заарештовано і об’єднано за двома груповими справами 19 осіб, які в минулому належали до меншовицької партії 21. Багато з них у 1920-х рр. вже були в ув’язненні чи на засланні, дехто притягався до відповідаль- Петровський Е. Професор Одеського університеуту 321 ності кілька разів. Допити проводились у лютому та березні 1938 р., коли слідчі активно «формували» організацію, її склад, цілі та завдан- ня. Знайти керівника не викликало труднощів, оскільки кандидатура професора О.О. Сухова, підходила якнайкраще. Більшість заарештова- них назвали його своїм керівником. Кілька осіб знали колись Олексан- дра Опанасовича особисто, хтось чув про нього, а декому довелося дізнатися про свого керівника, вже перебуваючи в камері. Слідство у справі О.О. Сухова лише почалося, а доля решти «учасників» організації була вже вирішеною. «Трійка» Одеської області 31 березня 1938 р. по- становила розстріляти О.І. Флейшмахера, М.Й. Заславського, С.К. Астахова, А.І. Заславського, Г.Л. Соколовського, Б.С. Трахтенбер- га, Д.С. Роткопа, С.М. Роткопа, Р.С. Вакс та В.О. Фельдмана. У п’ятьох з них слідчі так і не змогли «вибити» зізнання у скоєних злочинах. За від- повідною постановою «трійки» від 20 квітня 1938 р. були засуджені до розстрілу ще дев’ять «учасників» меншовицької організації – Х.І. Сен- дерихін, М.С. Хусид, Л.Г. Гофман, З.Д. Хаскін, С.А. Рисс, К.Г. Грінблат, А.І. Гольдман, М.А. Камергородський та Г.Ф. Фетисов. Не викликає сумніву, що протоколи допитів та написана О.О. Суховим заява на ім’я Народного комісара внутрішніх справ СРСР від 15 серпня 1938 р. не відбивають того, що відбувалося на- справді. Яскраво це доводить касаційна скарга О.О. Сухова від 16 кві- тня 1939 р., яка зберігається у його архівно-слідчій справі. Він описав про реальний хід слідства та власну поведінку. Не погоджуючись із звинуваченнями слідчих «...я почав різко заперечувати. Тоді почався тиск на мене. Мені плювали в лице, кричали через рупор у вуха, поса- дили в теплому одязі перед розпеченим калорифером, від чого я буду- чи серцево хворим [Олександр Опанасович був хворим на міокардит. – Авт.] втрачав свідомість. Спати звичайно не давали, як і ходити в туа- лет. Особливо не били, тому що я заявив, що від побоїв відразу можу померти (так я говорив зі слів лікарів на волі). Далі йшли погрози від- носно арешту моєї дружини за моє уявне не каяття... Я виявився слаб- ким морально і фізично і після всього 60 годин безсоння і знущань у вигляді плювків та матірної ругані, здався і написав маревне показан- ня, яке значиться під датою 22 березня 1938 р.» 22. Слідчі НКВС дали завдання Олександру Опанасовичу якомога сильніше скомпрометува- ти себе та інших колишніх меншовиків, пишучи про них, як про підпі- льників у самий останній час, дали ряд імен меншовиків (за даними 1917-1920 рр.) і змусили назвати їх членами підпільної організації у 1934-1938 рр., підкинули також імена людей, які ніколи не були мен- шовиками. При цьому слідчі постійно погрожували розстрілом у разі невиконання їх вимог. Повернувшись до камери О.О.Сухов побачив, ОСОБА У КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ 322 що багатьох ув’язнених також били довго і жорстоко, перш ніж змуси- ти їх дати неправдиві свідчення. Він зробив для себе висновок, що «…потрібен рідкісний героїзм і велика фізична витривалість щоб від- мовитись від того, що я вже написав» 23. Після «зізнання» до О.О. Сухова почали ставитися поблажливо, дозволили два рази зустрі- тися з дружиною, орієнтуючи його при цьому на 3-5 років таборів. 27 липня 1938 р. було видано постанову, за якою професора Су- хова у зв’язку із закінченням справи направляли у розпорядження 3 відділу УДБ НКВС УРСР 24. Проте у Києві справу зразу ж було пере- дано на дослідування. Київський слідчий почав вимагати від О.О. Су- хова визнати шпигунською всю організацію українських сходознавців, а себе шпигуном турецької та японської розвідок. Цей же слідчий від імені Олександра Опанасовича написав заяву-зізнання наркому внут- рішніх справ М.І. Єжову. У обвинувальному висновку від 13 грудня 1938 р. справу О.О. Сухова об’єднали із справами К.Ф. Штепи (викладача Київського уні- верситету), К.М. Грушевської (дочки М.С. Грушевського), С.Г. Майліса (викладача Київського педінституту) і підкреслили, що усі визнали себе винними. Олександр Опанасович отримав звинувачення у зраді батьківщини (ст. 54-1, ч. 1, п. «а» Кримінального кодексу УРСР), збройному повстанні або вторгненні на радянську територію (54-2), терористичному акті (54-8), організаційній діяльності, спрямованій на вчинення контрреволюційних злочинів (54-11). Закрите судове засі- дання Військового трибуналу відбулося 15-16 квітня 1939 р., на якому він виконав обіцянку дану слідству і підтвердив «меншовизм і шпи- гунство» 25. Суд виніс вирок О.О. Сухову про ВМП (розстріл) з конфі- скацією всього особистого майна. І далі слідувало доповнення: «Вирок може бути оскарженим в касаційному порядку у Військову колегію Верховного суду СРСР, через військовий трибунал КОВО у 5-ти ден- ний термін з моменту вручення засудженим копії даного вироку» 26. Оле- ксандр Опанасович вже 16 квітня 1939 р. написав касаційну скаргу, яка стала причиною відміни його вироку і повернула справу на досліду- вання зі стадії попереднього слідства. На кожному з наступних допитів О.О. Сухов відкидав всі звину- вачення слідчих, доводячи за допомогою фактів свою чесність перед державою, відданість роботі вченого і викладача. На аргумент слідчого про несистематичне читання лекцій і відхилення від теми Олександр Опанасович вказав на наявність у навчальному обігу конспекту студе- нта Бейзера. Цей конспект у 1937 р. був відредагований і розмножений на друкарській машинці у вигляді підручника для студентів педагогіч- ного інституту і повною мірою відбивав погляди і зміст курсу 27. Петровський Е. Професор Одеського університеуту 323 Хтозна яким був би хід слідства і його результат, якби не одна характерна риса характеру Олександра Опанасовича. Навіть залишаю- чись у надзвичайно важких умовах існування, важкому психологічно- му стані, він продовжував ділитися з людьми своїми знаннями. Перебуваючи у камері Лук’янівської в’язниці разом з іншими в’язнями, він розповідав різні епізоди з історії, історичні легенди та байки, анекдоти. Це і лягло в основу написаної одним з ув’язнених скарги на О.О. Сухова із звинуваченнями на «у контрреволюційних антирадянських висловлюваннях і проведенні прямих паралелей з пар- тійним керівництвом країни». Даремно прагнучи «вислужитись», ав- тор скарги ускладнив і без того важке становище професора О.О. Су- хова. У справі допитали також ряд свідків (студентів, аспірантів, колег по роботі), деякі з яких дали негативну оцінку діяльності Олександра Опанасовича. В новому обинувальному висновку О.О. Сухов звинува- чується так само як і в попередньому (відсутня лише стаття про зброй- не повстання або вторгнення на радянську територію) у тому, що він, як керівник підпільної меншовицької організації, проводив вербування нових кадрів, був агентом двох іноземних держав, здійснював шкідни- цтво на науковому фронті 28. Проте винним себе цього разу він не ви- знав. Особлива нарада при народному комісаріаті внутрішніх справ СРСР прийняла постанову від 17 листопада 1939 р. про направлення О.О. Сухова у виправно-трудові табори терміном на 5 років, рахуючи з дати арешту 29. В подальшому Олександр Опанасович перебував у різних табо- рах Сибіру, останній з яких був у м. Маріїнську Новосибірської облас- ті. Відбувши весь термін покарання, він так і не був звільнений вчасно, оскільки йшла війна. У 1944 р. його таки звільнили, але залишили пра- цювати як вільнонайманого в навчально-дослідному комбінаті Сибла- гу НКВС в м. Маріїнську ботаніком по збору лікарських трав. Знахо- дячись на засланні, О.О. Сухов продовжував писати вірші, які переси- лав у листах до рідних. Там же він написав і «Посібник по збору лікар- ських трав», який був виданий Сиблагом для пришвидшення роботи по зібранню лікарських рослин. В умовах воєнного часу, коли бракувало найнеобхідніших медикаментів, це допомогло врятувати життя вели- кій кількості людей. Дружина професора О.О. Сухова, Фаня Григорівна, не втрачала надії і, починаючи з дня арешту чоловіка, писала прохання, скарги, добивалась зустрічі зі слідчими, які вели справу, допомагала Олексан- дру Опанасовичу передачами30. Після початку війни сім’я Сухових була змушена евакуюватися до Самарканду, проте і звідти організову- валися такі посилки. У 1942 р. Фаня Григорівна померла від голоду. ОСОБА У КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ 324 У серпні 1944 р. здоров’я Олександра Опанасовича було піді- рване настільки, що він опинився в Маріїнському центральному шпи- талі, де помер 25 листопада 1944 р. від запалення легенів 31. Лише у 1958-1959 рр. відбувся перегляд справи професора О.О.Сухова проведений за заявою його сина Сергія Олександровича. Знову було допитано тих, хто знав О.О. Сухова по роботі в університе- ті, слухав його лекції чи був його аспірантом. Кожен з них характери- зував Олександра Опанасовича як видатного вченого, висококваліфі- кованого спеціаліста, прекрасного лектора, чудову людину. Свідки вказували, що під час ведення слідства слідчі перекрутили їх свідчен- ня, а дехто підтвердив тиск з боку слідства. 26 червня 1959 р. постано- вою Військового трибуналу Одеського військового округу О.О. Сухова було посмертно реабілітовано за відсутністю складу злочину 32. 1 лип- ня1959 р про це повідомили синові. Більшовицька партія насамперед тримала в полі зору своїх колиш- ніх опонентів. Така постать як О.О. Сухов була під постійним прицілом ідеологічної і каральної системи СРСР. Протягом 1920-х і на початку 1930-х рр. його намагались притягти до відповідально- сті за минулу політичну діяльність. Олександр Опанасович прой- шов тернистий шлях поневірянь у лабетах судово-слідчого апара- ту, характерний для тисяч представників радянської інтелігенції. Йому судилося витримати 20 місяців слідства, вижити в таборах ГУТАБу, проте повернутися в Одесу не довелося. Життя та діяль- ність цієї незвичайної людини заслуговують нових ґрунтовних до- сліджень. Примітки 13 Сухов С.А. А.А. Сухов. Биографический очерк. – С. 101. 14 ГДА СБ України, Одеса. – Ф. П. – Спр. 14225-п. – Арк. 429. 15 «Покровителі» з педіну // Молода Гвардія. – 1938. – 12 січня. – С. 3. 16 ГДА СБ України, Одеса. – Ф. П. – Спр. 14225-п. – Арк. 470. 17 Сухов С.А. А.А. Сухов. Биографический очерк. – С. 102. 18 ГДА СБ України, Одеса. – Ф. П. – Спр. 14225-п. – Арк. 106-107. 19 Там само. – Арк. 270. 20 Процесс «Южного рабочего» в Революционном Трибунале: Стенографиче- ский отчет. – Одесса,1918. – С. 60-64. 21 ГДА СБ України, Одеса. – Ф. П. – Спр. 16337-п.; Спр. 5445-п. 22 Там само. – Спр. 14225-п. – Арк. 440-441. 23 Там само. – Арк. 442. 24 Там само. – Арк. 9а. 25 Там само. – Арк. 444. Петровський Е. Професор Одеського університеуту 325 26 Там само. – Арк. 436. 27 Там само. – Арк. 477. 28 Там само. – Арк. 552-557. 29 Там само. – Арк. 559. 30 Сухов С.А. А.А. Сухов. Биографический очерк. – С. 18. 31 ГДА СБ України, Одеса. – Ф. П. – Спр. 14225-п. – Арк. 562. 32 Там само. – Арк. 650-651.

Професор Одеського університету Олександр Сухов (1881-1944 pp.): нові дані про останні роки життя

Репозитарії

Схожі ресурси