Українські допоміжні формування Збройних сил Німеччини у Києві в 1941–1943 рр.: структура, чисельність, діяльність

Українські допоміжні формування Збройних сил Німеччини у Києві в 1941–1943 рр.: структура, чисельність, діяльність

The article describes the history of appearing and functioning of Ukrainian units of German Police, SD and Wehrmacht in Kyiv under occupation. These units made a largest part of armed forces around the city. They were carrying main weight in performing guard and police functions in the region, suppo...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2004
Автор: Дерейко, І.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2004
Назва видання:З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Теми:
З історії Другої світової війни
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40062
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Українські допоміжні формування Збройних сил Німеччини у Києві в 1941–1943 рр.: структура, чисельність, діяльність / І. Дерейко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 340-353. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-40062
record_format dspace
spelling irk-123456789-400622013-01-10T12:12:46Z Українські допоміжні формування Збройних сил Німеччини у Києві в 1941–1943 рр.: структура, чисельність, діяльність Дерейко, І. З історії Другої світової війни The article describes the history of appearing and functioning of Ukrainian units of German Police, SD and Wehrmacht in Kyiv under occupation. These units made a largest part of armed forces around the city. They were carrying main weight in performing guard and police functions in the region, supporting occupation regime, which couldn’t do it by itself because of lack of personnel. Structure, armaments, subordination and activities of Ukrainian units, those completing and supplying principles, motivation of regular volunteers are also studied. Units’ operating outside of Kyiv in the last period of war and those soldiers’ postwar fate is overviewed. 2004 Article Українські допоміжні формування Збройних сил Німеччини у Києві в 1941–1943 рр.: структура, чисельність, діяльність / І. Дерейко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 340-353. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40062 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic З історії Другої світової війни
З історії Другої світової війни
spellingShingle З історії Другої світової війни
З історії Другої світової війни
Дерейко, І.
Українські допоміжні формування Збройних сил Німеччини у Києві в 1941–1943 рр.: структура, чисельність, діяльність
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description The article describes the history of appearing and functioning of Ukrainian units of German Police, SD and Wehrmacht in Kyiv under occupation. These units made a largest part of armed forces around the city. They were carrying main weight in performing guard and police functions in the region, supporting occupation regime, which couldn’t do it by itself because of lack of personnel. Structure, armaments, subordination and activities of Ukrainian units, those completing and supplying principles, motivation of regular volunteers are also studied. Units’ operating outside of Kyiv in the last period of war and those soldiers’ postwar fate is overviewed.
format Article
author Дерейко, І.
author_facet Дерейко, І.
author_sort Дерейко, І.
title Українські допоміжні формування Збройних сил Німеччини у Києві в 1941–1943 рр.: структура, чисельність, діяльність
title_short Українські допоміжні формування Збройних сил Німеччини у Києві в 1941–1943 рр.: структура, чисельність, діяльність
title_full Українські допоміжні формування Збройних сил Німеччини у Києві в 1941–1943 рр.: структура, чисельність, діяльність
title_fullStr Українські допоміжні формування Збройних сил Німеччини у Києві в 1941–1943 рр.: структура, чисельність, діяльність
title_full_unstemmed Українські допоміжні формування Збройних сил Німеччини у Києві в 1941–1943 рр.: структура, чисельність, діяльність
title_sort українські допоміжні формування збройних сил німеччини у києві в 1941–1943 рр.: структура, чисельність, діяльність
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2004
topic_facet З історії Другої світової війни
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40062
citation_txt Українські допоміжні формування Збройних сил Німеччини у Києві в 1941–1943 рр.: структура, чисельність, діяльність / І. Дерейко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 340-353. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.
series З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv AT derejkoí ukraínsʹkídopomížníformuvannâzbrojnihsilnímeččiniukiêvív19411943rrstrukturačiselʹnístʹdíâlʹnístʹ
first_indexed 2025-07-03T22:05:55Z
last_indexed 2025-07-03T22:05:55Z
_version_ 1836665123093086208
fulltext З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 340 Іван Дерейко (Київ) УКРАЇНСЬКІ ДОПОМІЖНІ ФОРМУВАННЯ ЗБРОЙ- НИХ СИЛ НІМЕЧЧИНИ У КИЄВІ В 1941 – 1943 рр.: СТРУКТУРА, ЧИСЕЛЬНІСТЬ, ДІЯЛЬНІСТЬ Dereiko I. Ukrainian units of German Armed Forces in Kyiv in 1941-1943: structure, quantity, activities. The article describes the history of appearing and functioning of Ukrainian units of German Police, SD and Wehrmacht in Kyiv under occupation. These units made a largest part of armed forces around the city. They were carrying main weight in performing guard and police functions in the region, supporting occupation regime, which couldn’t do it by itself because of lack of personnel. Structure, armaments, subordination and activities of Ukrainian units, those completing and supplying principles, motivation of regular volunteers are also studied. Units’ operating outside of Kyiv in the last period of war and those soldiers’ postwar fate is overviewed. 19 вересня 1941 р. німецькі війська вступили в Київ. На цей час структура окупаційної адміністрації країни – Райхскомісаріату “Украї- на” – вже була офіційно затверджена декретом Гітлера від 20 серпня 1941 р. В декреті визначались майбутні кордони і адміністративний поділ РКУ, були обумовлені сфери діяльності присутніх тут інституцій Райху. А 28-29 серпня тилові установи вермахту передали під владу адміністрації Еріха Коха перші українські землі. Своєю штаб-кварти- рою, і одночасно столицею РКУ, Кох обрав місто Рівне. Такий вибір був продиктований тим, що штаб потрібно було розмістити негайно, при чому так, щоб він знаходився на важливій транспортній артерії – старому Брест-Литовському шосе, яке сполучає два великі транспортні вузли країни – Київ і Львів. Окупаційна адміністрація повинна була пе- ребувати в порівняно невеликому і спокійному містечку. Враховуючи Дерейко І. Українські допоміжні формування Збройних сил 341 серію вибухів і пожеж на Хрещатику у вересні-листопаді 1941 р., остання думка виявилася доволі слушною. Тому саме у Рівному розмі- стилися основні владні інституції Райхскомісаріату – штаб самого Ко- ха, німецький суд, Центральний Емісійний банк України, штаб голо- вного інтендантства і господарче управління групи армій “Південь”, штаб начальника тилових частин Вермахту в Україні тощо. Києву офіційно було відведено лише роль центру одного з шес- ти Генеральних Округів (Generalbezirke), на які поділявся РКУ. Але ре- ально його значення, як великого міста із розвинутою інфраструкту- рою і центрального транспортного вузла України, було набагато біль- шим. Для вермахту “Київ представляв собою важливий стратегічний центр, в якому здійснювалось перегрупування частин, що прибули з Польщі та Румунії, і підготовка їх до наступу в напрямку Кавказу і Ка- спійського моря”1 (особливо у 1942–1943 рр., коли зона найбільшої бо- йової активності вермахту змістилась на південь). В столиці УРСР роз- ташували і центр відправки до Німеччини мобілізованого на роботи місцевого населення. Зручне розташування міста дозволяло використо- вувати його, як базу для маневру силами у протипартизанській бороть- бі як в межах України, так і на території сусідньої Білорусі. Саме тому Київ став одним із центрів формування допоміжних частин із місцево- го українського населення і військовополонених. На початку радянсько-німецької війни нацисти не передбачали жодної можливості створення українських збройних формувань2. Про це сам Гітлер на нараді вищого політичного керівництва Райху 16 лип- ня 1941 р.: “Навіть якщо спочатку може здатися легким залучення будь-яких чужих, підкорених народів до військової допомоги – все це невірно!.. Тільки німцю дозволено носити зброю, а не слов’янину, не чеху, не козаку і не українцю!” 3. Проте практика доводила своє – мо- білізаційні резерви Німеччини і її союзників не йшли ні в яке порів- няння з країнами Антигітлерівської коаліції, а необхідність залучення місцевого населення принаймні до поліційних формувань в окупова- них зонах, не викликало сумніву навіть у найфанатичніших нацистів із функціонерів НСДАП, які власне і займали керівні посади в окупацій- ній адміністрації. Весь апарат РКУ в момент свого найбільшого розви- тку на січень 1943 р. складав всього 25 тисяч осіб – при 17 мільйонах місцевого населення, що перебувало в зоні управління цивільної адмі- ністрації4. Ситуація була вкрай нестабільною, а, внаслідок відверто зло- чинних цілей і методів діяльності, ще й погіршувалась з кожним днем. В результаті, вже на листопад-грудень 1941 р. перед каральними інсти- туціями РКУ постала проблема заповнення нестачі резервів представ- З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 342 никами місцевого населення – навіть проти волі фюрера і попри допо- могу у здійсненні окупаційної політики з боку вермахту – наданням підрозділів фельджандармерії, кількох охоронних дивізій (№№ 444, 213, 454, потім ще 403) і полків (№№ 4, 46, 57)5 та військ союзників (угорців і словаків). Разом з тим, загострювалася проблема відносин з українськими формуваннями, які виникали без участі німців – створе- ними обома відгалуженнями ОУН органами “народної міліції” чи полі- ції, які, на перший погляд, ворожими до окупантів не були, але після подій 30 червня 1941 р. у Львові, не могли вважатися і лояльними. Безпосередньо в Києві перші поліційні установи були створені представниками ОУН-М, які приїхали сюди вже 21 вересня 1941 р. з Житомира в групі 18 “козаків” Богдана Коника. Через два дні їм на до- помогу прибула ще “Козацька сотня” поручника Івана Кедюлига, яка розмістилась на Подолі, по вулиці Покровській, 4. А 29 вересня без будь-якої участі окупантів почав свою роботу штаб, т. зв. Команда Української поліції м. Києва під керівництвом поручника Андрія Ор- лика6. Саме в цей час до міста прибуває і т. зв. Буковинський Курінь, організований провідником ОУН-М Буковини Петром Войновським (“Василь”), і займає будівлю НКВС на Короленка, 157. Таким чином, чисельність, по суті, непідконтрольних нацистам українських воєнізо- ваних формувань в столиці сягнула півтори тисячі осіб. Командування вермахту жодних перешкод у цьому не робило, скоріше навпаки, вій- ськові були задоволені з того, що їх позбавляють необхідності облаш- товувати все своїми силами. Але з точки зору окупаційної адміністра- ції такий стан речей був неприйнятним. 29 жовтня 1941 р., з прибуттям до міста команди німецької охо- ронної поліції (Schutzpolizei, далі – за німецьким скороченням – шупо) і СД, будь-які спроби націоналістів до самоврядування припинились. 6 листопада 1941 р. нарешті надійшов наказ Райхсфюрера СС і Шефа німецької поліції Г. Гіммлера (далі – РФ СС), який визначав цілі і ме- тоди формування місцевої міліції в “Східних областях”. Українські фо- рмування отримали назву “Schutzmannschaft” (скор. – шума), тобто “охоронні підрозділи”, і були підпорядкована німецькій поліції поряд- ку (Ordnundspolizei, скор. – орпо) і шупо. У відповідності з цим нака- зом Команду Української поліції перейменовано у Штаб Української охоронної поліції (УОП), змінено його командування (комендантом УОП стає курінний Григорій Захвалинський). Українці продовжили розвивати організацію поліції – місто було розбите на дванадцять ра- йонів, в яких влаштовано станиці УОП, сформовано Водну поліцію, організовано відновлювальні роботи. Було створено пожежну охорону (Feuerschutzmannschaft) для боротьби з поширенням пожежі на підірва- Дерейко І. Українські допоміжні формування Збройних сил 343 ному радянськими диверсантами Хрещатику8. Проте побутові умови, в яких жили працівники УОП, були дуже скрутними. Централізованого постачання продуктами не було, тож доводилось розсилати команди для збору харчів по навколишніх селах. Поліцаї не отримували жодної платні – їм просто записували трудодні. Основною проблемою німецької поліції в цей час стало розмі- щення величезної кількості військовополонених з Київського котла (передбачена нацистами кількість складала 350 тисяч осіб, тоді як реа- льно потрапили в полон до 665 тис. вояків РСЧА). В самому місті було організовано чотири табори військовополонених: Дарницький, Сире- цький, на вул. Керосинній (нині Шолуденка) і на Інститутській. Обла- штунком і, початково, охороною таборів займалися німці, а конвоюва- ти червоноармійців в табори і на роботи в місті часто доводилось і пра- цівникам УОП. Як і значна частина буковинців, не зайнятих в поліції, червоноармійці займались розчисткою завалів на Хрещатику і в сусід- ніх районах, але перебували у жахливих побутових умовах, що вклю- чало як погане харчування, так і жорстокість охорони. Щоб дати поло- неним-українцям якийсь вихід із становища, УОП 5 листопада 1941 р. провела набір добровольців у створюваний в цей час Окремий охорон- ний батальйон при УОП в таборі на Керосинній 9. Для допомоги тим, хто лишився в таборах, в кінці жовтня організовано діяльність Україн- ського Червоного Хреста і “Взаємодопомоги”, проведено акцію “Брати – братам” із збору пожертв на їх користь. Але вже 10 грудня 1941 р. ді- яльність цих організацій була заборонена окупантами 10. Тим часом, у грудні 1941 р. німецька шупо повністю перейняла контроль над УОП, яка остаточно втратила самостійний характер, і відтоді перебувала під безпосереднім керівництвом введених до її складу німецьких офіцерів11. Для остаточного встановлення окупацій- ного режиму в Києві, в листопаді-грудні поліція безпеки (Sicherheitspolizei, зіпо) і СД, розташованих на Короленка, 33 (нині Во- лодимирська), провели серію арештів представників ОУН і українсь- ких установ, в тому числі на початку лютого заарештовано і розстріля- но в Бабиному Яру велику групу поліцаїв. Після “перехідної доби”, в Києві наставав “новий порядок”. Наприкінці листопада 1941 р., в підпорядкування німецької охо- ронної поліції перейшов і перший із створених в Києві батальйонів шуцманшафту. До 20 грудня 1941 р. завершили формування частини, що складалась з трьох сотень (рот) по три чоти (взводи), загальною чи- сельністю близько 250 осіб. Основну масу особового складу становили члени розформованого нацистами Буковинського куреня, та 40 колиш- ніх військовополонених з табору на Керосинній. За відсутністю єдиної З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 344 уніформи приналежність до нової військової частини позначалась тільки пов’язкою на лівому рукаві із написом “шуцман”. На озброєнні у шуцманів перебували радянські гвинтівки Мосіна, боєкомплект до яких видавався тільки на час перебування в караулі. Командиром бата- льйону був німецький офіцер, сотнями командували буковинці. В січні 1942 р. поліцаям видали посвідчення і встановили заробітну платню (30 райхсмарок, тобто 300 окупаційних карбованців), почали видавати продовольчий пайок за нормою вермахту. Шуцмани отримали певні пільги: безкоштовний проїзд трамваєм, можливість винаймати кварти- ру за півціни (решту сплачувала міська управа), право безперешкодно- го пересування містом. Більшість вояків, перш за, все не кияни, жили в казармі на розі вулиць Інститутської і Німецької (Р. Люксембург, нині – Липська) 12. Основним завданням батальйону була охорона від диверсій важ- ливих об’єктів: заводів, фабрик, млинів тощо, а також музею Шевчен- ка. Кілька разів спільно з німецькими частинами, шуцмани брали участь в облавах на євреїв і осіб без документів, після чого перших від- правляли до єврейського відділення табору на Керосинній, а решту – здебільшого в управління праці (Arbeitsamt Kiew) на примусові робо- ти. Підозрілі люди і комуністи передавались в СД. Як свідчать архівні джерела, масових арештів єврейського населення батальйон не прово- див, шуцмани здебільшого затримували тих, хто переховувався від ні- мців, і не попав під їх “акції”. Не брали вони участі і в масових розстрі- лах в Бабиному Яру, здійснених Айнзатцкомандами СД, проте, за свід- ченням одного з колишніх шуцманів батальйону, кілька разів конвою- вали туди колони євреїв з Керосинної 13. Крім того, окремим сотням батальйону довелося тричі виїжджа- ти в Броварський і Бориспільський райони, де, за повідомленнями сіль- ських старост, з’являлись партизани. Проте до значних боїв, чи навіть сутичок, тоді ще справа не доходила – партизанський рух в Україні на початку 1942 р. був ще занадто слабким 14. Наприкінці зими – навесні 1942 р. в Україні розпочалося ство- рення окремих батальйонів шума, придатних вже не тільки для охо- ронних цілей, а й для активної контрпартизанської діяльності. Вже 28 лютого 1942 р. командування шупо запропонувало шуцманам київ- ського батальйону при УОП підписати контракт на 2 роки служби в ре- гулярній німецькій частині, пообіцявши утримання на рівні солдата ні- мецького війська. З всього особового складу на таку пропозицію не по- годилися тільки 10 осіб, яких в той же день відправили до Дарницько- го концтабору15. Решта ж, згідно розпорядження командувача шупо Київської генеральної округи генерал-лейтенанта Шеєра, стали осно- Дерейко І. Українські допоміжні формування Збройних сил 345 вою для формування двох батальйонів шуцманшафту – 114-го і 115-го, а пізніше – і 118-го. В районних центрах (гебітах) округи сформували 113, 116, 117, 119, 120 батальйони. Загальна чисельність воєнізованих частин поліції в Київській генеральній окрузі складала більше 6 тис. осіб. З них близько 1 тис. були німці, ще 200 – прибалтійські фолькс- дойче, решта – близько 5 тис. – українці 16. 114-ий батальйон формувався в Києві з поліцаїв місцевої полі- ції, добровольців-військовополонених і мобілізованої на роботи молоді навесні 1942 р. Військовополонених набирали в київських таборах, а також в “українському” відділенні концтабору в м. Вустрау. Техноло- гія відбору була простою. Серед наявних українців, чи тих, хто себе так назвав в надії вирватись з табору, відбирали фізично здорових, яким оголошували, що вони служитимуть у військовій частині, після чого питали, хто незгоден і хоче залишитись в таборі. Вибір був здебі- льшого однозначний. Мобілізовану молодь при медогляді в реєстра- ційному центрі на Великій Підвальній, поділяли на дві категорії (1-шу і 2-гу, відповідно – придатних і непридатних до військової служби). Тим, хто потрапив до першої категорії, “ненав’язливо” пропонували йти на службу в “німецьку армію”, і служити в Україні, або ж їхати на роботу в Німеччину. Тут також, зазвичай, обирали перше. В дану кате- горію часто потрапляли і відпущені з таборів військовополонені, зареє- стровані на батьківщині як такі, що мали військову підготовку. Групи поліцаїв індивідуальної служби сюди направляли за якісь провини, для виправлення у важких умовах військової муштри (порівняно з робо- тою в рідному селі і проживанням в себе вдома). Казарми шуцманів 114-го батальйону знаходилися в будинку школи № 33 по вулиці Сак- саганського, 36, а його німецький штаб займав будинок по вул. Коро- ленка, 79. 115-ий батальйон, сформований на базі вищезгаданого бата- льйону при УОП, складався переважно з буковинців, разом з невели- кою кількістю колишніх військовополонених. Його казарми знаходи- лися по вул. Левашовській, 7а. Обидва батальйони отримали переважно литовські, а пізніше – німецькі однострої (останні – старі мундири шупо зеленого кольору – видані всім воякам батальйонів шума на початку 1943 р.). Знаків розрі- знення шуцмани не носили, лише спочатку певний час практикувалось носіння білих пов’язок на лівому рукаві із особистим порядковим но- мером. Носіння національних відзнак практикувалось рідко, і безпосе- редньо залежало від ліберальності німецького командира. Звання нада- вались аналогічні німецьким в шупо (шуцман, вахмайстер, обервах- майстер, і так далі - до майстера, від лейтенанта – як у Вермахті, тільки з доданням приналежності, напр., “лейтенант охоронної поліції”). Па- З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 346 ралельно також називалась посада в батальйоні, часто в двох варіантах – німецькому (шупо) і українському (капрал – ройовий, фельдфебель – бунчужний, цугфюрер – чотовий, компаніфюрер – сотник, батальйонз- фюрер – курінний). Від останнього залежала заробітна платня, встано- влена наказом РФ СС від 29 травня 1942 р., що становила від 24 райхс- марок для шуцмана до 99 марок для курінного. Платня видавалась три- чі на місяць (кожні 10 днів), в рахунок утримання входила також уні- форма (один комплект на рік), і щоденні продуктові пайки. Одружені, на додачу до цього, отримували ще й гроші на утримування сім’ї в роз- мірі від 125% зарплатні для рядового (тобто, в сумі з зарплатнею – 54 райхсмарки), до 45% для курінного (в сумі 144 райхсмарки), а також продуктові картки. Існувала також схема пенсійного забезпечення шу- цманів, що зазнали каліцтва на службі, і сімей загиблих 17. Найцікаві- ше те, що дана система зазвичай чітко працювала, тому при визначенні мотивів служби українців в поліції дуже важливо враховувати матеріа- льні стимули. Керівні кадри шуцбатальйону складали від 12 до 30 німців з шу- по, жандармерії чи вермахту, які займали всі офіцерські посади до ко- мандира рою включно. Поряд з ними існували українські командири, які виконували роль заступників німецьких офіцерів, і мали вкрай об- межену владу над частиною. Це відображалось і в зарплатні – напри- клад, український начальник штабу 118-го шуцбатальйону отримував 30 марок і виконував роль завгоспа, тоді як німецький – 200 марок, і планував операції 18. Шуцмани займалися в основному охороною важливих об’єктів, кількість яких зростала з введенням в дію нових підприємств і установ, вільні від караулу виконували господарчу роботу чи займались війсь- ковою підготовкою і муштрою. Іноді траплялись виїзди безпосередньо в зону дій партизанських загонів, здебільшого в супроводі німецьких підрозділів армії чи поліції, рідше – самотужки. Останнє часом не ві- щувало нічого доброго. Так, шуцмани 119-го батальйону, дислокова- ного в Кременчуці, при виїзді “на партизани” замість розшуку остан- ніх, влаштували гулянку на все село, в яке прибули, після чого на на- ступний день були звідти вивезені німцями і більше в таких акціях не застосовувались. 115-ий і 118-ий батальйони, навпаки, в боях на Київ- щині довели високу надійність, після чого один за одним були направ- лені в зону найбільшої активності партизанів в Білорусь. Остання подія відбулась за таких обставин. У квітні – червні 1942 р. німецькою владою було проведено додаткову “добровільну” мобілізацію молоді Київщини в батальйони шума. На основі отримано- го контингенту поповнили до уставної чисельності 115-ий батальйон, Дерейко І. Українські допоміжні формування Збройних сил 347 при чому з нього було виділено одну сотню як кадрову базу для ство- рення 118-го батальйону. Після цього, 27 серпня 1942 р. 115-ий відпра- вили в Мінськ, а його роль в Києві почала виконувати нова частина. Але напруженість ситуації в Білорусі змусила на початку 1943 р. від- правити туди і 118-ий шуцбатальйон, залишивши Київ на вояків 114-го і міську поліцію. Одночасно здійснювали набір поповнення до своїх рядів й інші силові установи Райху, присутні в місті. Особливу активність розгор- нули тилові управління вермахту, які організували кілька шкіл для під- готовки т. зв. гіва-манів (скор. від Hilfswachmannschaft, “допоміжна охорона”). Ці школи містились в старих казармах на Брест-Литовсько- му шосе (тоді – Ровноверштрассе, зараз – проспект Перемоги), на По- долі, Святошині, Печерську, в Борисполі. Навчання тривало, зазвичай, лише кілька тижнів (максимум – місяць), після чого добровольців одя- гали в німецьку уніформу, озброювали німецькою зброєю, і в складі “українських компаній” (рот) придавали німецьким охоронним части- нам (1–2 роти на батальйон), або комендатурам 19. З агітаційною ме- тою вербування в підрозділи гіва відбувались під гаслами створення “козацьких сотень” і “української добровольчої армії”, тому населення їх (“козаків”) чітко відрізняло від шуцманів (або “жандармів”) з бата- льйонів шума, і від звичайних поліцаїв. Серед двох останніх, до речі, теж не було великої єдності – “батальйонники” вважали себе солдата- ми, на відміну від “чорної поліції”, яку зневажливо називали “ворона- ми” або “чорногузами” (через чорну уніформу в Schuma-Einzeldienst). Підрозділи гіва, разом з частинами, до яких були придані, здебі- льшого охороняли табори військовополонених, мости, склади і т. ін. Відомі також випадки творення батальйонів гіва, які були не постійни- ми частинами, а перехідним етапом перед їх переформуванням у більш боєздатні частини. В травні 1942 р. з випуску Печерської школи гіва сформували два українські охоронні батальйони № 17 і 18. Батальйони формувалися поспіхом, були слабо підготовані, бо добровольці встиг- ли провчитись в школі лише тиждень. Більшість вояків становили юна- ки, що не служили в армії (наймолодшим виповнилось 14 років), мобі- лізовані місцевими комендатурами по селах Київської області. В кінці травня обидві частини, які нараховували менш ніж по двісті чоловік кожна, були переведені в розпорядження керівника СС і поліції міста Сталіно. Там їх було перетворено на 157-ий і 158-ий батальйони шуцман- шафту, і дислоковано в самому Сталіно (157-ий), і в Макіївці (158-ий) 20. Аналогічні охоронні і робочі команди входили і в німецьку залі- зничну охорону (Bahnshutz). Зазвичай, такі формування були двох ти- пів – у вигляді підрозділу цивільної поліції, і військова частина. В рам- З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 348 ках теми дослідження, нас цікавлять власне останні, тому звернемо увагу, наприклад, на 502-ий батальйон залізничної охорони, що ніс службу в Києві, Борисполі і Фастові. Батальйон початково був німець- ким, але його роти поповнювалися групами добровольців – гіва-манів. Наприклад, у 6-ій роті поряд з 30 німцями служили 40 добровольців. Як і вищеописані вояки, волонтери перебували на утриманні на рівні своїх німецьких колег, і носили німецьку уніформу, тільки зі знаками розпізнавання Східних військ (Osttruppen): погони з червоною оканто- вкою і специфічний знак на грудях, замість вермахтівського орла, – свастика на фоні двох поздовжніх стрічок 21. Створювали місцеві формування і органи СД РКУ. На першому етапі окупації забезпечити “порядок” на окупованій території повинна була превентивна діяльність Айнзатцгруп СД (Einsatzgruppen, операти- вні команди), які, за домовленістю з армією, повинні були очистити те- рен від “небезпечних елементів” та придушити партизанський рух в за- родку. Дані групи формувались в травні 1941 р. з офіцерів різних управлінь СС. За встановленою Гіммлером пропорцією, на 1000 членів айнзатцгрупи включалося 30-35 офіцерів СД, 40-50 працівників кріпо, 130 працівників орпо, 100 гестапівців і 350 солдатів підрозділу “Мерт- ва голова” або військ СС. Решту складали 150 шоферів і механіків, кіль- ка перекладачів, телеграфістів, радистів і клерків, 10-15 працівниць бор- делю, а також до 80 осіб місцевої допоміжної поліції 22. Айнзатцгрупи поділялись на айнзатцкоманди, а ті, якщо потрібно, на зондеркоманди. На території України діяли дві з чотирьох груп – С і D, чисель- ністю, відповідно, 750 і 600 осіб. Антипартизанської функції вони не виконали, натомість майже повністю зосередившись на винищенні ми- рного населення, передусім єврейського. Їх політичне значення вияви- лось прямо протилежним до задуманого – замість пацифікації регіону вони викликали у населення побоювання за власне життя і недовіру до нацистського режиму вже на першому етапі окупації. Брали участь у діях Айнзатцгруп і підрозділи допоміжної полі- ції. Тільки набирались вони переважно не з місцевих жителів, а з вій- ськовополонених, і не мали жодного стосунку до української поліції РКУ. Так, наприклад, в розстрілах мирного населення в Бабиному Яру були задіяні три військовополонені, що входили до складу зондеркома- нди 4а: Єгор Устінов, Никифор Юшков, Венедикт Баранов. Після рота- ції штату Айнзатцгруп в кінці 1941 р. всі вони були звільнені зі служби і залишились в Києві. Вони працювали, відповідно, столяром, маля- ром, і тільки останній пішов в шума (в команду пожежної охорони)23. У випадку використання місцевих частин для масових розстрілів, їм Дерейко І. Українські допоміжні формування Збройних сил 349 відводилась роль зовнішньої охорони території. Знищення людей про- водили безпосередньо есесівці. В 1942 р. служби поліції безпеки і СД РКУ постали перед про- блемою необхідності створення власних допоміжних формувань. Спо- чатку для оперативних дій, проведення облав і арештів, охорони конц- таборів і тюрем керівництво СД просило надати необхідні сили в орпо. Але навесні 1942 р. під егідою поліції безпеки почали створюватись окремі частини шума (Schutzmannschaft der Sicherheitspolizei). Першим українським батальйоном СД став створений у березні 1942 р. в Києві 23-ий шуцбатальйон поліції безпеки. Батальйон суттєво відрізнявся від інших частин шума приналежністю до СД. Набирався він також з мобі- лізованих на роботи юнаків 1-ої категорії, але передусім із немісцевих, переважно жителів Полтавської області. Тому, попри формування в Києві, він був відомий як Полтавський батальйон. Чисельність частини була вищою за їй подібні і становила 700 осіб. Батальйон був сформо- ваний у менші підрозділи (5, згодом 7 рот по 100 осіб). В кожній роті виділили “ударне відділення”, а також “зондерцуг” (спеціальний взвод) із фольксдойчів батальйонного підпорядкування. Командування частини було унітарним (без дублювання німець- ких офіцерів українцями), і формувалось з офіцерів СС. Підпорядкову- валась вона безпосередньо керівництву зіпо і СД на Короленка, 33. Зарплатня вояків була аналогічна іншим шума – 24 марки для рядово- го, але зростала майже вдвічі при участі в бойових операціях. Одност- рої батальйону були чорного кольору без особливих відзнак, на зразок УОП – вочевидь, щоб не виділятись з маси цивільної поліції. На озбро- єнні перебували трофейні радянські гвинтівки, автомати, ручні і стан- кові кулемети, легка артилерія і міномети. Розміщувався батальйон по вулиці Мельникова, 48, тут же зна- ходилася і школа СД. Як свідчать радянські джерела, “в школі викла- дались загальновійськові предмети, вивчались всі види зброї і спеціа- льні предмети з розвідки, як на окупованій німцями території, так і в тилу Червоної Армії. Слухачі школи виходили з широкими знаннями загальновійськового і спеціального диверсійно-розвідувального напря- мку”24. (Наперед зазначимо, що диверсійна підготовка шуцманам бата- льйону в подальшому так і не знадобилась). Крім військової підготов- ки, батальйон займався охороною концтаборів на Сирці і на Мишолов- ці, конвоюванням в’язнів, караульною службою, в тому числі і на Ко- роленка, 33, проводив облави спільно з німецькою поліцією. Іноді ви- конував зовсім несподівані завдання – наприклад, охорона барж з хлі- бом, що пливли по Десні. З весни 1943 р. роти 23-го батальйону беруть активну участь у боротьбі з партизанським рухом на Київщині. У вере- З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 350 сні 1943 р. шуцмани евакуювали на Захід “свої” концтабори, а в жовтні через Рівне виїхали на боротьбу з партизанами до Білорусі 25 В генеральній окрузі Київа на початок 1943 р. діяли сім шуцба- тальйонів: 113-ий (Полтавщина), 114-ий (на формуванні в Києві), 116- ий (Біла Церква), 117-ий (Шпола), 119-ий (Кременчук), 120-ий і 121-ий (Полтавщина). В столиці базується тільки один 114-ий штрафний бата- льйон, до складу якого переводили за дрібні правопорушення поліцаїв індивідуальної служби. На 30 квітня 1943 р. він нараховував всього 235 осіб, озброєних гвинтівками і шістьма ручними кулеметами. Осо- бовий склад займався караульною діяльністю та виїжджав на антипар- тизанські акції у навколишні райони. В квітні-червні 1943 р. до міста командування стягнуло залишки розбитих партизанами на Полтавщині і Сумщині 113-го і 120-го бата- льйонів. Особовий склад передали до 116-го шуцбатальйону, дислоко- ваного в Білій Церкві. Чисельність останнього, таким чином, з близько трьохсот осіб на початку року до кінця червня сягнула майже шести- сот вояків26. До Білої Церкви передислокували й 121-ий батальйон. З наближенням фронту, у вересні відступив до Умані 119-ий, і в Кривий Ріг 117-ий батальйони. Навіть у цій кризовій ситуації німецька влада здійснила спробу створення ще однієї частини шума – т. зв. опе- ративного батальйону “Київ” (Einsatzbataillon Kiew), на основі переве- деного 110-го шуцбатальйону з Житомира, і найнадійніших солдатів з інших частин шума. Проте підрозділ не досяг статутної чисельності. Несподіванкою для німців стало те, що шуцмани, які непогано зареко- мендували у 116-му, 117-му і 119-му батальйонах, при переведенні до нової частини, втікали звідти цілими групами. Залишки айнзацбаталь- йону вивели в Лодзь, звідки вояків розподілили по частинах вермахту на Західному фронті. В жовтні 1943 р., напередодні вступу до міста радянських військ, з Києва в тил виводиться останній в районі міста український 114-ий батальйон шуцманшафту. До нього долучили більше сотні пра- цівників міської поліції, довівши чисельність частини до 400 вояків. Подальша доля українських формувань Київської округи у збройних сила райху були доволі різними, але всі вони вписуються в рамки принципу “горе переможеним”. Як уже зазначалося, підрозділи гіва просто розбігались при підході ЧА, зокрема, солдати 17-го і 18-го батальйонів дезертирували ще при відступі зі Сталіно. 114-ий шуцба- тальйон був оточений і розбитий радянськими військами неподалік Ка- м’янця-Подільського 24 березня 1944 р27. 116-ий батальйон у грудні 1943 р. був виведений в тил і розформований, особовий склад переда- ний у пожежні команди міст Дрезден і Бреслау. Подібна доля спіткала Дерейко І. Українські допоміжні формування Збройних сил 351 залишки 119-го шуцбатальйону 28. 117-ий батальйон в червні 1944 р. передали до 3-ої танкової дивізії СС, в складі якої він брав участь в бо- ях з ЧА в районі Варшави. В липні того ж року рештки частини розфо- рмовано і направлено в робочі і пожежні команди Берліна й інших міст Німеччини 29. Дещо по іншому завершили шлях 115-ий і 118-ий батальйони, які впродовж тривалого часу брали участь у боях з радянськими парти- занами в Білорусі. В липні 1944 р. на їх основі сформували 2-ий бата- льйон 76-го полку 30-ої дивізії військ СС. Нацисти вирішили викорис- тати дивізію, сформовану з білоруських і українських частин, проти французьких партизанів і військ союзників. Однак 27 серпня 1944 р., по прибутті до Франції, шуцмани 115-го і 118-го батальйонів в повно- му складі переходять на бік повстанців Французької Внутрішньої Ар- мії, а з підходом фронту – стають 2-им Українським батальйоном ім. Т.Г. Шевченка військ Вільної Франції (тут уже знаходився 1-ий Украї- нський батальйон ім. І. Богуна – колишній 102-ий шуцбатальйон) 30. Німецьке командування, боячись повстання всіх українських частин у Франції, роззброїло і направило в концтабір Дахау солдатів 23-го бата- льйону військ СС (колишній батальйон СД з Києва), який в той час пе- ребував в м. Діжон. Проте Третій Райх був вже не в тій ситуації, щоб розкидатись підготовленими вояками. Тому батальйону видали німе- цьку зброю і в жовтні 1944 р. відправили на Східний фронт. Бойовий шлях цієї частини закінчився в складі 3-ої танкової дивізії СС “Мертва Голова” в Австрії, де вона вела бої з Червоною Армією до 8 травня 1945 р 31. Більшість шуцманів після війни потрапили, зрештою, до рук СМЕРШу і НКВС. Після недовгих допитів колишні поліцаї отримали терміни покарання від 10 до 25 років, декого розстріляли. Ті доброво- льці, які дезертирували ще в 1943 р., при мобілізації, здебільшого, по- трапляли до штурмових батальйонів і полків (“штрафбатів”). Цікаво, що значна їх частина, як досвідченіші вояки, зуміла вижити, і навіть отримати бойові ордени за хоробрість в боях. Проте після війни їх че- кала така ж доля, що і тих, хто служив в німецькій армії до кінця. Ви- няток з даної схеми становлять кількасот добровольців українських ба- тальйонів армії де Голля, які, щоб уникнути репатріації, вступили до французького Іноземного легіону 32. Таким чином, у Києві в різний час діяло дев’ять українських шуцбата- льйонів, батальйон СД і допоміжні підрозділи вермахту загальною чи- сельністю до 5 тисяч осіб. Офіційно – це добровольці, хоч реально процес формування таких частин представляв собою мобілізацію. Од- нак, це не враховувалось радянськими каральними органами при вирі- З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 352 шенні долі людей після війни. Попри те, що українці складали значну частку працівників окупаційної адміністрації, проте німецьке керівни- цтво – як цивільне, так і військове – вживало всіх можливих заходів для позбавлення місцевих формувань будь-якого національного харак- теру і перетворення їх на маріонетку. Така система, що не давала доб- ровольцям жодної мотивації до боротьби, крім матеріальної, спричиня- ла ненадійність і неефективність численних українських підрозділів, особливо задіяних на Західному фронті. Існування місцевих допоміж- них частин було вимушеним кроком як для окупантів, що потребували живої сили для підтримання тилового забезпечення, так і для рекрутів, що хотіли вижити за екстремальних умов. Вихід із замкненого кола по- лягав у необхідності прийняття кардинальних політичних рішень у справі співпраці з народами СРСР для досягнення спільних цілей, але він був неприпустимий для ідеологів нацистського Райху. Примітки 1 Сайер, Ги. Последний солдат Третьего Рейха. – М., 2002. – С. 51. 2 Виняток становили розвідувальні і диверсійні формування, створені під па- тронатом німецької розвідки (ВВН, ДУН, ПУМА). 3 Цит. за виданням: Нюрнбергский процесс: Сборник материалов в 8-ми т. – Т. 3. – М., 1989. – С. 567. 4 Dean M. Collaboration in the Holocaust: Crimes of the Local Police in Belorussia and Ukraine, 1941-44. – N.Y.: St. Martin’s Press, 2000, – S. 106-107. 5 Там само. – C. 29; Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украи- не. – В 2-х кн. – Кн. 1. – К., 1985. – С. 122. 6 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБ України). – Ф. 13. – Спр. 397. – Арк. 29. 7 Дуда А., Старик В. Буковинський курінь в боях за українську державність 1918-1941-1944. – Чернівці, 1995. – С. 84. 8Малаков Д.В. Київ. 1941 – 1943. Фотоальбом. – К., 2000. – С. 121. 9 ГДА СБ України. – Ф. 5. – Спр. 66434. – Арк. 8 зв., 36. 10 Малаков Д.В. Київ. 1941 – 1943. Фотоальбом. – С. 100. 11 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 397. – Арк. 25-26. 12 Там само. – Ф. 5. – Спр. 66434. – Арк. 9-11, 23, 34, 36 зв. 13 Там само. – Арк. 19-21, 27-30. 14 Там само. – Арк. 21, 40. 15 Там само. – Арк. 12 зв., 44. 16 Король В.Ю. Трагедія військовополонених на окупованій території України в 1941-1944 роках. – К., 2002 – С. 69. Не враховано СД, пожежну охорону і Schuma-Einzeldienst – “Шуцманшафт індивідуальної служби”, як тепер назива- ли цивільну місцеву поліцію, що не перебувала на казарменому становищі. 17 ГДА СБ України. – Ф. 2. – Оп. 7. – № по оп. 4. – Спр. 44. – Т. 1. – Арк. 78-91. 18 Там само. – Ф. 68. – Спр. 10. – Т. 2. – Арк. 99. Дерейко І. Українські допоміжні формування Збройних сил 353 19 Там само. – Ф. 5. – Спр. 58418. – Арк. 18, 44, 90-91. 20 Там само. – Спр. 51268. – Арк. 12-15, 33, 41. 21 Там само. – Спр. 64442. – Арк. 9-11 зв., 22-34. 22 Энциклопедия Третьего Рейха. – М., 1996. – С. 20. 23 ГДА СБ України. – Ф. 2. – Оп. 108. – № по оп. 8. // Переписка бывшего 2 Управления МГБ УССР по объекту «Террор» за 1944 г. – Арк. 161. 24 Там само. – Ф. 5. – Спр. 1737. – Арк. 171. 25 Там само. – Спр. 19288. – Арк. 11-50. 26 Там само. – Спр. 66728. – Арк. 227 (пакет з документами). З 120-го до 116-го батальйону було переведено тільки близько 100 солдатів і офіцерів, решта 140 осіб направлені під конвоєм до Німеччини, як ненадійні. (Там само. – Арк. 107 зв., 119). 27 Там само. – Спр. 39578. – Т. 2. – Арк. 280-288. 28 Там само. – Спр. 25523. – Арк. 43. 29 Там само. – Спр. 51131. – Арк. 26-27, 47. 30 Дуда А., Старик В. Буковинський курінь в боях за українську державність... – С. 158. 31 ГДА СБ України. – Ф. 5. – Спр. 19288. – Арк. 53, 71-72, 77. 32 Дуда А., Старик В. Буковинський курінь в боях за українську державність... – С. 174-176.

Схожі ресурси