«Великий терор» 1937–1938 рр. на Хмельниччині

The article is dedicated to the ways that put into practice the policy of repression in Khmelnitskyi region.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Місінкевич, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2007
Назва видання:	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Теми:	«Великий терор» в Україні: До 70-річчя масових політичних репресій 1937–1938 років
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40119
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	«Великий терор» 1937–1938 рр. на Хмельниччині / Л. Місінкевич // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2007. — № 1 (28). — С. 121-135. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40119
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-401192013-01-10T12:15:43Z «Великий терор» 1937–1938 рр. на Хмельниччині Місінкевич, Л. «Великий терор» в Україні: До 70-річчя масових політичних репресій 1937–1938 років The article is dedicated to the ways that put into practice the policy of repression in Khmelnitskyi region. 2007 Article «Великий терор» 1937–1938 рр. на Хмельниччині / Л. Місінкевич // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2007. — № 1 (28). — С. 121-135. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40119 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	«Великий терор» в Україні: До 70-річчя масових політичних репресій 1937–1938 років «Великий терор» в Україні: До 70-річчя масових політичних репресій 1937–1938 років
spellingShingle	«Великий терор» в Україні: До 70-річчя масових політичних репресій 1937–1938 років «Великий терор» в Україні: До 70-річчя масових політичних репресій 1937–1938 років Місінкевич, Л. «Великий терор» 1937–1938 рр. на Хмельниччині З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description	The article is dedicated to the ways that put into practice the policy of repression in Khmelnitskyi region.
format	Article
author	Місінкевич, Л.
author_facet	Місінкевич, Л.
author_sort	Місінкевич, Л.
title	«Великий терор» 1937–1938 рр. на Хмельниччині
title_short	«Великий терор» 1937–1938 рр. на Хмельниччині
title_full	«Великий терор» 1937–1938 рр. на Хмельниччині
title_fullStr	«Великий терор» 1937–1938 рр. на Хмельниччині
title_full_unstemmed	«Великий терор» 1937–1938 рр. на Хмельниччині
title_sort	«великий терор» 1937–1938 рр. на хмельниччині
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2007
topic_facet	«Великий терор» в Україні: До 70-річчя масових політичних репресій 1937–1938 років
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40119
citation_txt	«Великий терор» 1937–1938 рр. на Хмельниччині / Л. Місінкевич // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2007. — № 1 (28). — С. 121-135. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.
series	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv	AT mísínkevičl velikijteror19371938rrnahmelʹniččiní
first_indexed	2025-07-03T22:09:10Z
last_indexed	2025-07-03T22:09:10Z
_version_	1836665327724789760
fulltext	«Великий терор» 1937-1938 рр. на Хмельниччині 121 розкриттям прихованих ворогів, які проводять свою ворожу діяльність»32. Таким чином, призупинений механізм політичних репресій мав знову запрацювати. Зупинити остаточно його вдалося лише в часи «горбачовської перебудови». 32 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 33, спр. 46, арк. 105. Леонід Місінкевич (Хмельницький) «Великий терор» 1937–1938 рр. на Хмельниччині Misinkevich L. «The great terror» of 1937–1938 in Khmelnitskyi region. The article is dedicated to the ways that put into practice the policy of repression in Khmelnitskyi region. Сторінки історії України радянської доби під тиском комуніс- тичної ідеології висвітлювалися упереджено, необ’єктивно. Нині прагнення істориків спрямовано на переосмислення минулих років, ліквідацію «білих плям», відновлення історичної справедливості щодо наших співвітчизників, які зазнали необґрунтованих репре- сій з боку держави. Відкритий доступ до державних архівів дав можливість вивчення причин свавілля, політичних репресій. Рані- ше ця площина нашої історії була надійно схована адміністратив- но-командною системою за допомогою жорсткої цензури, таємни- чості архівних матеріалів, що мали гриф «Цілком таємно». За роки радянської влади мільйони людей стали жертвами свавілля необмеженої влади комуністичного режиму, зазнавши необґрунтованих репресій за політичні, релігійні переконання, соціальні та національні ознаки. Непоправних і невиправданих втрат зазнало українське суспільство. Внаслідок масових репресій, які охопили всі верстви населення, було обірване і покалічене життя сотень тисяч наших співвітчизників, розстріляних, знище- них у концентраційних таборах, в’язницях, на засланні. Значних людських втрат зазнало населення прикордонного Подільського регіону — Хмельниччини. Метою цієї статті є спроба розглянути процеси, пов’язанні з проведенням репресивної політики радянської влади на теренах Поділля, розкрити механізм цих заходів, звернути увагу на їх 122 Леонід Місінкевич спрямованість, специфіку тощо. Зазначена тема має свої перспекти- ви дослідження, оскільки дає можливість з’ясувати місце полі- тичних репресій у формуванні тоталітарної системи, усвідомити місце та роль реабілітаційних заходів у політиці режиму наприкінці 1930-х рр. Як свідчать архівні джерела, найбільш поширеними методами репресій на Поділлі стали масові депортації населення. Перші кро- ки в цьому напрямку були зроблені першим секретарем ЦК КП(б) України С. Косіором 20 жовтня 1934 р., коли за його ініціативи був направлений запит секретарю ЦК ВКП(б) Л. Кагановичу про дозвіл на виселення з прикордонних районів України сімей курку- лів. Телеграма ЦК ВКП(б) від 9 грудня 1934 р. надавала можли- вість управлінським структурам республіки розпочати роботу по організації переселення. Була створена спеціальна комісія з висо- копоставлених керівників партійних, урядових, військових органів, НКВС для підготовки відповідних пропозицій1. Політбюро ЦК КП(б) 17 грудня 1934 р. рішенням встановило прикордонний режим в 11 районах України, а 20 грудня того ж року в постанові «Про переселення з прикордонних районів» запро- понувало провести виселення одноосібників, а також колгоспників, «яких не можна визнавати благонадійними в умовах прикордонної смуги»2. 23 січня 1935 р. ЦК КП(б)У прийняв чергову постанову «Про переселення з прикордонної смуги», за якою 8300 господарств колгоспників та одноосібників, що не проявили себе у зміцненні кордону і колгоспного ладу, переселялися у віддалені від кордону райони, а на їх місце мали прибути 4000 кращих колгоспників Київської і Чернігівської областей3. Переселення до Донецької та Дніпропетровської областей було здійснене з 20 лютого до 10 березня 1935 р., в ході якого з регіону переселили 2854 сім’ї. В Ярмолинецькому районі із сіл Куєво, Фрамполь, Сказинці, Татаринці, Нове Село, Грабина, Томашівка, Соколівка, Баснячино, Волудринці, Шарівка, Буйволівці було відправлено 250 родин (1063 особи). Серед них 400 осіб були віднесе- ні до «антирадянських елементів» як колишні петлюрівці, дворяни, куркулі, релігійні активісти, контрабандисти, сім’ї, родичі яких 1 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України), ф. 1, оп. 16, спр. 11, арк. 241, 294. 2 Там само, спр. 12, арк. 316. 3 Там само, спр. 11, арк. 62. «Великий терор» 1937-1938 рр. на Хмельниччині 123 втекли за кордон та були засуджені за контрреволюційну і шпи- гунську діяльність та інші несвідомі елементи4. Розглядаючи громадян польської національності як потен- ційних ворогів, секретар Вінницького обкому КП(б)У В. Чер- нявський надіслав лист до секретаря ЦК КП(б)У М. Попова, в якому зазнавав, що «на території Вінницької області, особливо в прикордонних і форпостних районах осіла значна кількість поль- ського населення. Серед цієї категорії наявні особи, підозрювані у шпіонажі, колишні контрабандисти, сім’ї втікачів з-за кордону, релігійний актив та інший контрреволюційний елемент, що є базою для роботи противника у нас». З метою подальшого очищення кордону, форпостів і вузлів, залізничних пунктів Вінницької об- ласті обком КП(б)У просив санкціонувати проведення переселен- ня в тилові райони України 1500 польських сімей5. Політбюро ЦК КП(б)У, підтримавши пропозицію Вінницького обкому партії, 14 листопада 1935 р. прийняло рішення про пересе- лення 1500 польських сімей з подальшим розселенням у Харків- ській, Донецькій і Дніпропетровській областях. Через місяць були доведені контрольні цифри з виселення сімей з районів області: Городоцький — 250 родин, Шепетівський — 180, Волочиський — 151, Проскурівський — 150, Ізяславський, Славутський, Плуж- нянський, Сатанівський, Антонінський, Старокостянтинівський райони — по 100 сімей у кожному, Козятинський — 80, Базалій- ський — 50 та Жмеринський — 39 родин6. Згідно існуючим положенням політбюро ЦК КП(б)У звернулося з проханням надати санкцію на депортацію сімей до ЦК ВКП(б). Відповідь не забарилася. У грудні 1935 р. вище політичне керів- ництво країни не лише дало дозвіл не виселення, а й довело на місця відповідні ліміти, які склали по Проскурівському районі — 150 родин, Волочиському — 151. Виселення проведено з 5 по 15 січня 1936 р. Як зазначалося у звіті спеціальної комісії, «без особли- вих ускладнень»7. За постановою політбюро КП(б)У від 25 листопада 1935 р. «Про переселення польських і німецьких господарств з прикордонної 4 Державний архів Хмельницької області (далі – ДАХм.О), ф. П-301, оп. 1, спр. 268, арк. 34–40. 5 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 16, спр. 12, арк. 343. 6 Державний архів Вінницької області (далі – ДАВін.О), ф. П-136, оп. 3, спр. 371, арк. 4. 7 Там само, арк. 5–6. 124 Леонід Місінкевич смуги», передбачалося навесні 1936 р. переселити 6–7 тисяч госпо- дарств за межі України8, а 17 січня 1936 р. було прийнято ще одне рішення переселити в Казахстан 5 тисяч господарств, з них 3 тисячі з Київської і 2 тисячі з Вінницької областей9. У ході реалізації настанов, викладених у листі голови обласної комісії по переселенню, місцеві органи влади, райкоми партії про- явили надмірну завзятість. Із запланованої тисячі господарств Плужнянський, Славутський, Шепетівський та Берездіський райо- ни намітили для переселення 1677 сімей із 46 населених пунктів: 1367 родин колгоспників та 310 — одноосібників. Найбільше, 518 сімей, нібито мали терористичні та шпигунські зв’язки, 420 — родичів за кордоном, 270 — належали до контрабандистів та 123 — належали до релігійних активістів10. Особливо посилилася депортація польського населення після постанови Ради Народних Комісарів за № 776–130 від 28 квітня 1936 р. про переселення «як політично неблагонадійних поляків» з України в Алма-Атинську, Карагандинську, Кокчетавську, Північно-Казахстанську і Талди-Курганську області в кількості 35820 осіб11. Перший етап депортації польських сімей в Казахстан розпо- чався 20 травня і продовжувався до 10 червня 1936 р. Переселено 2047 сімей з 6 районів Поділля: Проскурівського — 249, Воло- чиського — 500, Шепетівського — 384, Славутського — 303, Бере- здівського — 273 та Плужнянського 374 польські сім’ї12. Ще більш жорсткі ліміти були встановлені для польського населення Подільського краю на другому етапі депортації «польсь- кого контрреволюційного і націоналістичного елементу». Підтверд- женням цього є цілком таємна директива Вінницького обкому КП(б)У від 19 липня 1936 р., надіслана секретарям Кам’янець- Подільського, Шепетівського та Проскурівського окружкомів КП(б)У, секретарям райкомів партії Ляховецького, Ізяславського, Антонінського, Теофіпольського, Полонського, Базалійського, Городоцького, Ярмолинецького, Орининського, Смотрицького і 8 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 16, спр. 12, арк. 346. 9 Там само, арк. 49. 10 ДАХм.О, ф. П. 458, оп. 1, спр. 423, арк. 2, 14. 11 Бугай М.Ф. Депортація населення з України (30–50-ті роки) // Укр. іст. журн. – 1990. – № 10. – С. 34. 12 ДАВін.О, ф. П-136, оп. 3, спр. 371, арк. 4. «Великий терор» 1937-1938 рр. на Хмельниччині 125 Старокостянтинівського районів, яка передбачала переселення по- ляків із прикордонних районів області в Казахстан. Для проведення депортації в районах формувалися комісії в складі першого секре- таря райкому КП(б)У (голова комісії), голови райвиконкому і на- чальника районного відділення НКВС. До 10 серпня комісії повинні були укласти поіменні списки осіб, визначених для переселення13. Укладаючи списки польського населення на виселення, районні партійні, радянські та правоохоронні органи проявляли «наполег- ливість» у проведенні роботи, яка характеризувалася, передусім, визначенням додаткового резерву. По області він становив 1322 родини. У Базалійському районі резерв нараховував — 94 сім’ї, Городоцькому — 129, Сатанівському — 91, Ярмолинецькому — 108, Смотрицькому — 128, Кам’янець-Подільському — 101, Орининсь- кому — 45, Чемеровецькому — 95, Антонінському — 300, Полонсь- кому — 60, Ляховецькому — 46, Ізяславському — 47, Старокостян- тинівському — 46 сімей. Лише один Теофіпольський район надіс- лав повідомлення обкому КП(б)У, що всі резерви вичерпані14. Протягом 1935–1936 рр. з Поділля організованим порядком було виселено 11634 польські та німецькі родини, а це щонайменше 46500 громадян15. Серед депортованих переважали поляки. У ре- зультаті виселення з географічної карти зникли окремі населені пункти. Одна лише згадка залишилася про село Каєтанівку Велико- лазучинської сільської ради, яке колись було у Базалійському районі. Примусове переселення з батьківщини у далекі краї, здебільшо- го на необжиті землі, вже само по собі було трагедією для людей. Проте і на новому місці проживання депортовані не переставали бути підозрілими, потенційно несвідомими і антирадянськими елементами. Серед них органи НКВС найчастіше шукали «ворогів народу», часто піддавали депортованих необґрунтованим репресіям. В Україні з допомогою ідеологічного апарату посилилося нагні- тання атмосфери страху, підозрілості. Передові статті газет, журна- лів були насичені заголовками, які «викривали» шпигунів, дивер- сантів, вбивць, ворогів народу, троцькістів, що намагалися рестав- рувати капіталізм. В атмосфері такого загального психозу й підозрі- 13 Стасюк І., Прокопчук П., Шептицький В. Подільських поляків висе- ляли в Казахстан // Подільські вісті. – 1998. – 4 серпня. 14 ДАВін.О, ф. П-136, оп. 3, спр. 362, арк. 25–34. 15 Жезицький В.Й. Масові депортації населення Поділля // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 1997. – № 1/2. – C. 131. 126 Леонід Місінкевич лості, страху і озлобленості вже мало кого дивували арешти лю- дей, які нічим не виділялися, не були причетні до жодної антира- дянської акції. Маховик репресій набрав особливо великих обертів після лютне- во–березневого 1937 р. Пленуму ЦК ВКП(б), на якому знову приді- лялася значна увага темі «шкідництва». Звалюючи на «шкідниц- тво» провали в економічному та соціальному будівництві, беззапе- речно стверджувалося, що залишки колишніх панівних класів посилювали опір, прагнули зробити все, аби перешкодити будів- ництву соціалізму. Вимога пленуму посилити боротьбу з класово- ворожими елементами була активно підтримана в партійних і державних структурах. Про свою беззастережну боротьбу з «ворожими елементами» у радянському суспільстві заявив XII з’їзд КП(б)У. Партійні комітети давали конкретні рекомендації щодо організації роботи по викрит- тю «ворогів народу». У листі секретаря Вінницького обкому партії Співака від 31 серпня 1937 р. були висловлені побажання профспіл- ковим комітетам, щоб звітна кампанія «допомогла повністю викри- ти і викорчувати всіх і всяких ворогів народу, що притаїлися та не забезпечують перебудови всієї профспілкової роботи»16. На місцях дуже ретельно виконували директиву обкому. Заві- дуючий культосвітнім відділом Шепетівського окружкому КП(б)У Наймушин інформував, що ряд шкіл і апарат окрнаросвіти укомп- лектований соціально ворожими працівниками. Зокрема, в 5 шко- лах Шепетівського району працюють 8 вчителів, які ведуть контр- революційну, антисемітську агітацію, займається шпигунською діяльністю. Була висловлена необхідність терміново зняти з роботи і віддати під суд інспектора окрнаросвіти Маркевича за зрив підго- товки шкіл до нового навчального року17. Друга половина 1937 р. ввійшла в історію республіки як період надзвичайно жахливих репресій мирного населення. Нині, коли ведеться дослідницька робота над науково-документальною сері- єю книг «Реабілітовані історією», важко сказати, скільки серед цих людей було громадян, що представляли національні меншини. Але без сумніву можна стверджувати, що за кількістю втрат від репресій у роки великого терору найбільше постраждали після українців поляки. Адже виконувався цілком таємний «Оператив- 16 ДАХм.О, ф. П-458, оп. 1, спр. 503, арк. 86. 17Там само, арк. 66, 92. «Великий терор» 1937-1938 рр. на Хмельниччині 127 ний наказ Народного комісара внутрішніх справ СРСР» за № 00485 від 11 серпня 1937 р., який вимагав «розгрому антирадянської роботи польської розвідки»18. Вивчаючи архівно-слідчі справи УСБУ по Вінницькій та Хмель- ницькій областях, можна помітити загальну тенденцію: всі справи велися поспіхом. Заарештовані, які опиралися і не бажали зізна- тися у нескоєних злочинах, піддавалися повторним допитам, які нерідко тривали кілька днів підряд. До них застосовувалися заходи фізичного впливу, знущання. Переважна більшість заарештованих змушена була визнавати нескоєні злочини. Слідчі в багатьох випадках задовольнялися визнанням заареш- тованими якоїсь дрібної вини, як правило, речових доказів їх зло- чинної діяльності у справах не було. Наприклад, машиніст колгос- пу с. Зелена Волочиського району І. М. Криковський визнав себе винним у тому, що неякісно відремонтував молотарку в 1937 р. і вона одразу вийшла із ладу. Цим самим на кілька днів затягнувся обмолот хліба, і він, проводячи повторний ремонт, збільшив кіль- кість зароблених у колгоспі трудоднів. Коваль І. Б. Квасневський підковував коней так, що після цього вони не могли одразу підня- тись на ноги, і таких випадків було 5. І. М Крюковський, І. Б. Квас- невський та ще 12 колгоспників із с. Зелена зізнались в аналогічних провинах. Всі 14 осіб особливою трійкою УНКВС по Кам’янець- Подільській області були засуджені до розстрілу за шкідництво в сільськогосподарському виробництві та контрреволюційну націона- лістичну пропаганду серед населення, підготовку збройного пов- стання в тилу Червоної Армії19. Колгоспник з с. Кремінна Городо- цького району П. К. Хацький визнав себе винним у тому, що лаяв радянську владу, коли господарство його батька розкуркулили, а під час хлібозаготівель у 1932 р. сказав, що селян грабують з усіх боків20. Колгоспник з с. Ружа Орининського району Г. М. Короб- чук, заперечуючи свій зв’язок з польською розвідкою, визнав, що, будучи бригадиром у колгоспі, шкодив господарству тим, що погано організовував працю колгоспників у своїй бригаді, за що і був звільнений правлінням з посади21. За ці «провини» особлива нарада при НКВС СРСР засудила П. К. Хацького до вищої міри 18 З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 1997. – № 1/2. – С. 15. 19 ДАХм.О, ф. 6193, оп. 12, спр. П-7052, арк. 199, 207–208, 229–237. 20 Там само, спр. П-19162, арк. 26, 27. 21 Там само, спр. П-15684, арк. 12. 128 Леонід Місінкевич покарання, а Г. М. Коробчуку визначили міру покарання — 10 років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Категорично заперечували свій зв’язок з польською розвідкою жителі Старокостянтинова вчителька Цезарина Гончарова-Серед- зинська та сімдесятидворічний Петро Шик. У слідчих органів не було якихось конкретних матеріалів про вину заарештованих. Але особлива нарада при НКВС СРCР винесла обом вирок — розстріл22. Відкидали звинувачення у підтримці зв’язків із закордоном та організації контрреволюційної боївки «ПОВ» голова Холодецької сільської ради Волочиського району М. А. Охота, голова цього ж колгоспу В. М. Лозанський та касир фінансового відділу Волочись- кого райвиконкому Л. К. Вишинський. Незважаючи на те, що слідство не мало жодних матеріалів, які б підтверджували їх вину у скоєнні кримінального злочину, справи цих громадян розгляда- лися на засіданні особливої трійки УНКВС по Кам’янець-Поділь- ській області, де був винесеній вирок — вища міра покарання23. Вишукуючи шпигунів і контрреволюціонерів, фальсифікатори вдавалися до грубих підтасовок. Брехня і намова щедро вкладалися в чужі уста. Часто конкретні особи, що проходили по кримінальній справі у ролі свідків, навіть не знали про це, не підписували прото- колів, хоч на них стояли їх підписи. Характерною є справа колгосп- ників с. Завалійки Волочиського району С. Й. Габателя, Г. І. Гру- шковського, С. Т. Мельника, А. А. Габателя, М. І. Мельника та А. Л. Мельника, яких звинуватили в антирадянській пропаганді та «підготовці до активних повстанських дій в момент збройного вторгнення Польщі на територію СРСР». Заарештовані тривалий час заперечували вину, стверджували, що не належать до антирадянської організації. Здалися селяни лише після застосування до них фізичного впливу та пред’явлення їм зізнань «свідків». Справи на цих громадян були переслані у Москву. Відповідь не забарилася. Постанова була короткою — розстріляти. При перегляді справи у травні 1959 р. названі у прото- колах за 1937 р. свідки заявили: Р. С. Трач, що її «ніхто не допиту- вав і вона показань ніяких і нікому не давала», а Ф. І. Кушнір розповів, що «1937 р. його викликали в УНКВС для допиту, але він ніяких свідчень про антирадянську діяльність звинувачува- 22 ДАХм.О, ф. 6193, оп. 12, спр. П-6550, арк. 100, 103,135–139. 23 Там само, спр. П-6977, арк. 52–54. «Великий терор» 1937-1938 рр. на Хмельниччині 129 них не давав. Протокол був складений співробітниками УНКВС і під загрозою ним підписаний»24 . Гоніння на громадян досягло апогею в 1938 р., коли в Україні остаточно були розформовані національні адміністративно-тери- торіальні одиниці, закриті польськомовні навчальні заклади. Особ- ливого значення органами НКВС було надано ліквідації міфічної шпигунської «Польської організації військової». У квітні 1938 р. Солобковецькою слідчою групою районного відділу НКВС був викритий районний повстанський штаб «Польської організації військової». З документів кримінальної справи довідуємося, що боївки «ПОВ» були організовані в селах з компактним проживан- ням польського населення: Солобківці, Глушківці, Міцівці, Спри- сівка, Стріхівці, Удріївці, Підлісний Мукарів та ін. За твердженням слідчих, члени «ПОВ» були бойовим загоном, який мав брати активну участь у загальному плані боротьби з радянською владою за відродження великої Польської держави у кордонах 1772 р. Виходячи із цих завдань, організація планувала здійснити: прове- дення військово-політичного і економічного шпигунства на терито- рії СРСР; військове повалення радянської влади; об’єднання пов- станських та диверсійних кадрів для руйнівної роботи в середині держави під час війни, створення сприятливої обстановки просуван- ня в тил СРСР регулярних польських військ; здійснення диверсій- них актів на залізничному транспорті, шосейних дорогах, в сіль- ському господарстві. Аналіз матеріалів свідчить про надуманість і безпідставність подібних тверджень. Однак це не завадило органам НКВС притягти до кримінальної відповідальності 39 громадян польської національ- ності Солобковецького району. За рішенням особливої трійки УНКВС по Кам’янець-Подільській області від 26 вересня 1938 р. всі вони були засуджені до вищої міри покарання і розстріляні в день суду25. На жаль, наведена справа далеко не єдина. Органи НКВС у закритому листі від 11 серпня 1937 р. «обґрунтовували» фаль- шивку про фашистсько-повстанську, шпигунську, диверсійну і терористичну діяльність польської розвідки в СРСР26. І результа- ти не забарилися. У квітні 1938 р. у Проскурівському районі була 24 ДАХм.О, ф. 6193, спр. П-8833, арк. 153.спр. 25 Там само, спр. П-7154, арк. 185–220. 26 З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 1997. – № 1/2. – С. 18–31. 130 Леонід Місінкевич «викрита» антирадянська організація в складі 65 членів «ПОВ», які з допомогою 12 боївок готували збройне повстання та диверсії на промислових підприємствах м. Проскурова, в колгоспах сіл Гречани, Заріччя, Мацьківці, Шаровечка. Всі 65 заарештованих осіб рішенням особливої трійки по Кам’янець-Подільській області були засуджені до розстрілу27. Органи НКВС у кожному районі «знаходили» організаційні структури «ПОВ». У травні 1938 р. Шепетівською слідчою групою був «викритий» районний штаб «ПОВ» в Антонінському районі, який нібито створив на території району 5 боївок, залучивши до них понад 200 осіб. До кримінальної відповідальності безпідставно було притягнуто 57 громадян, здебільшого жителів сіл Кременчу- ки, Волиця, Мазепинці та Малі Пузирки. За рішенням трійки, всі вони були засуджені до вищої міри покарання28. У Смотрицько- му районі була «викрита» і ліквідована контрреволюційна «ПОВ», яка тривалий час проводила антирадянську пропаганду і органі- зовувала шпигунську роботу на користь польської розвідки. І хоча слідчі органи не мали вірогідних матеріалів, за постановою особли- вої трійки УНКВС Кам’янець-Подільської області 37 жителів польської національності сіл Михівка, Купин, Тинна, Цикова, Рудка, Залуччя були розстріляні29. У 1958 р. матеріали кримінальної справи № П-6584 за клопо- танням родичів репресованих були перевірені військовою прокура- турою ПрикВО і 6 серпня того ж року була винесена ухвала, якою реабілітовано 37 осіб Смотрицького району. Довідка Центрального державного особливого архіву СРСР дає всі підстави стверджувати про надуманість «справи» «Польської організації військової». Зок- рема в ній зазначається, що на території СРСР після 1922 р. «Польської організації військової» не було. В архіві є відомості про існування цієї організації на території Росії з 1914 до 1920 рр. В 1922 р. ця організація в Польщі була офіційно розпущена30. Масові репресії поляків проводилися не тільки під приводом участі в «ПОВ». Вигадувалися організації і під іншими назвами. Зокрема, чимало осіб, що потрапили у в’язниці, були розстріля- ні, звинувачувалися у належності до підпільної пропольської орга- 27 ДАХм.О, ф. 6193, оп. 12, спр. П-4707, арк. 270–272. 28 Там само, спр. П-24645, арк. 138. 29 Там само, спр. П-6584, арк. 212–236. 30 Там само, спр. П-12605, арк. 30. «Великий терор» 1937-1938 рр. на Хмельниччині 131 нізації «Ружанець». Саме таке звинувачення було пред’явлене колгоспникам села Суржинці Кам’янець-Подільського району І. П. Степановичу31 та В. Т. Левицькому з села Крачки Чорноострів- ського району32, одноосібнику з села Лошківці Ярмолинецького району І. Л. Геджелюку. Як не намагалися вони довести слідчим, що про таку організацію навіть не чули, виправдатися не змогли. Після кількох місяців перебування під слідством заарештовані визнали себе винними. Справи були розглянуті трійкою управління НКВС. В. Т. Левицького та І. Л. Геджелюка33 було засуджено до розстрілу, а І. П. Стефановича — до 10 років ув’язнення. Тут доцільно підкреслити, що місце розташування районів у прикордонній смузі, багатонаціональний склад населення, перебу- вання уряду Директорії, українських національних установ надава- ли політичного забарвлення кримінальним справам, що фабрику- валися репресивними органами. У них, як правило, відмічалися основні звинувачення — шпигунство та порушення державного кордону із зловмисною метою. Саме ці факти найбільше обумовлю- вали, на думку каральних органів, масові репресії не тільки серед українського населення, а й представників національних меншин. У 1937–1938 рр. в Україні органами НКВС по «польській лінії» було заарештовано 56516 осіб, з яких 44467 — поляків34. Масові каральні операції на Поділлі не мали собі рівних. Підтвердженням цього є 485 групових справ стосовно діяльності «ПОВ» в архівах Служби безпеки по Хмельницькій і Вінницькій областях35. Необхідно зазначити, що і єврейське населення Поділля зазнало репресій, проте не в таких масштабах, як польське. Так, у грудні 1937 р. була «виявлена» і ліквідована органами НКВС в м. Дунаїв- цях антирадянська сіоністська організадія «Гехолуц», члени якої проводили активну агітацію серед єврейського населення, вислов- лювали невдоволення існуючою радянською владою та провадили агітацію за виїзд із СРСР до Палестини. Заарештовані М. М. Клі- гер, Г. І. Шперкін, Й. М. Лівшиц та Х. Й. Баренбойм визнали себе 31 ДАХм.О, ф. 6193, оп. 12, спр. П-23888, арк. 18–20. 32 Там само, спр. П-7001, арк. 66–68. 33 Там само, спр. П-10175, арк. 17, 23. 34 Рубльов О., Репринцев В. Репресії проти поляків в Україні у 30-ті роки // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВС–КГБ. – 1995. – № 1/2. – С. 146. 35 Жезицький В.Й. Політичні репресії проти польського населення // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки. – Хмельницький: Поділ- ля. – С. 428. 132 Леонід Місінкевич членами сіоністської організації «Гехолуц» після застосування до них фізичного впливу. У слідчих не було жодних доказів щодо їх вини, але це не завадило особливій трійці управління НКВС по Кам’янець-Подільській області ухвалити 28 березня 1938 р. поста- нову про засудження їх до вищої міри покарання — і через тиж- день вони були розстріляні36. Подібні приклади з репресіями єврейського населення не пооди- нокі. Так, у Городоцькому районі НКВС в липні 1938 р. було «вик- рито» антирадянську шпигунську групу з 8 осіб єврейської націо- нальності, яку створив Проскурівський окружний сіоністський комітет. Її діяльність нібито була спрямована на збирання шпигун- ських матеріалів на користь Англії та Польщі. Застосовані методи слідства призвели до того, що звинувачені визнали себе винними у шпигунстві, назвали голову міфічного комітету, який їх завербував, а також ще понад 20 співучасників по шпигунській діяльності, проте ніхто з названих не був заарешто- ваний і по слідству не проходив. Незважаючи на те, що слідство не мало доказів вини звинувачених, рішення особливої трійки НКВС по Кам’янець-Подільській області було однозначним — розстріл37. Ряд істориків вважає, що з усіх союзних республік колишньо- го СРСР найжорстокіших репресій зазнала Україна. Колишній голова КДБ УРСР М. М. Голушко зазначав, що тільки в 1937– 1938 рр. тут було заарештовано за контрреволюційну діяльність майже 270 тисяч осіб, з них: українців — 140 тисяч, поляків — 44, німців — 25, росіян — 19, євреїв — близько 8 тисяч осіб38. Важко нині сказати, скільки серед цих репресованих людей було жителів Хмельниччини, але те, що вони складали значну частину репресованих, безсумнівно. Доведені Москвою та Києвом ліміти на виконання оперативного наказу НКВС СРСР за № 00485 у регіоні, безперечно, перевищувалися. Кількість внесених до роз- стрільних списків збільшилась у 3–4 рази. Не обмежували навіть ліміти, коли до першої категорії (розстрілу) необхідно було вклю- чити 700 чоловік, а до другої — позбавлення волі — 1000. Але цього було мало. У вересні–грудні 1937 р. було заарештовано понад 2 тисячі осіб, серед яких в основному керівники підприємств, 36 ДАХм.О, ф. 6193, оп. 12, спр. П-11090, арк. 171–185. 37 Там само, спр. П-4727, арк. 256 – 258, 276–278. 38 Змиваючи «білі» і «чорні» плями // Україна. – 1990. – № 10. – С. 8. «Великий терор» 1937-1938 рр. на Хмельниччині 133 голови сільрад, інтелігенція, селяни. «Трійка» при УНКВС по Кам’янець-Подільській області поставила знищення людей на «кон- веєр». 19 травня 1938 р. на засіданні «трійки» було прийняте рішення на підставі наказу НКВС СРСР за № 00485 щодо розстрілу 126 безневинних заарештованих. За два дні — 20 і 21 вересня 1938 р. за рішенням трійки було розстріляно 378 подолян39. При аналізі кримінальних справ репресованих у 1937–1938 рр. складається враження, що Кам’янець-Подільська область була нашпигована «резидентами та агентами польської розвідки». Під- твердженням цього є матеріали кримінальної справи, по якій проходили і були засуджені Військовим трибуналом співробітники управління НКВС Кам’янець-Подільської області Саверин і Крико- вич. З матеріалів слідства довідуємося, що «з серпня 1937 по сер- пень 1938 рр. під слідством перебувало 16 тисяч чоловік, з них до 90 відсотків зізналися в тих чи інших протидержавних злочинах (шпигунство, участь в організаціях і т. д.)». У переважній більшості ці люди заарештовані за неперевіреними свідченнями інших осіб. Співробітники управління НКВС розкрили «технологію» фор- мування «резидентів та шпигунів» у Кам’янець-Подільській в’яз- ниці: «Як правило, всіх заарештованих на допитах б’ють, в камерах в’язниці провокації. Побиті заарештовані схиляють свіжих заареш- тованих давати свідчення і зізнаватися в неіснуючих злочинах». Саверин у свідченнях показав, що «тільки в одній Кам’янець- Подільській області за рік викрили 10 тисяч польських шпигунів, але ж це нереально. Це «липа» і польській розвідці тут створений ореол не без ворожої роботи. Адже 80 відсотків кримінальних справ направляються на засідання особливої трійки — і заарешто- ваних, як правило, розстрілюють»40. Архівні справи репресованих дають підстави стверджувати, що керівництво обласного управління НКВС прагнуло догоджати московському та київському начальству, фальсифікуючи протоко- ли та кримінальні справи, вибиваючи фізичним шляхом докази, створюючи при цьому бутафорську робочу обстановку по боротьбі з різного роду антирадянськими елементами. Партійно-державне керівництво СРСР, оцінюючи суспільно- політичну ситуацію та політичні настрої в державі, вирішило піти 39 Великий терор на Хмельниччині. – Хмельницький: ТОВ НВП «Еври- ка», 2004. – С. 5. 40 ДАХм.О, ф. 6193, оп. 12, спр. П-6584, т. 4, арк. 29–30. 134 Леонід Місінкевич на певні поступки населенню, а одночасно відмежуватися від стра- хітливих злочинів. 8 жовтня 1938 р. політбюро ЦК ВКП(б) утворило комісію на чолі з М. Єжовим для підготовки проекту постанови з питань упорядкування арештів, прокурорського нагля- ду та ведення слідства41. Після прийняття рішення із зазначеного питання, наркома внутрішніх справ СРСР звинуватили у зв’язках з іноземними розвідками, відкритому шкідництві в різних сфе- рах народного господарства і звільнили від службових обов’язків. М. Єжова змінив Л. Берія. Для перевірки діяльності НКВС СРСР, оперативних відділів Головного управління державної безпе- ки 5 грудня 1938 р., рішенням політбюро ЦК ВКП(б) утворюється комісія за участю секретаря ЦК ВКП(б) А. Андрєєва та завідуючого відділом керівних партійних органів Г. Маленкова42. Підсумовуючи наслідки її роботи, останній зазначив: «Шпигуни, вороги сиділи майже на всіх ділянках». А. Андрєєв, в свою чергу, зауважив: «У мене таке враження, що Єжов має до цього безпосереднє відношення»43. Вивчення архівних документів дає підставу стверджувати, що постанова «Про арешти, прокурорський нагляд і ведення слідства» не сприяла повному усуненню недоліків, не викривала неподоб- ства, що мали місце в роботі репресивних органів. Пояснити це можна однобічним підходом до виконання директиви Й. Сталіна «Про облік та перевірку в партійних органах відповідальних співро- бітників НКВС СРСР». Розгляд, як правило, проходив за участю керівників НКВС, присутність яких не сприяла викриттю та усу- ненню недоліків44. Започатковані вищим політичним керівництвом держави захо- ди щодо часткового припинення репресій зобов’язували партійні комітети на місцях вжити рішучих заходів до виправлення недо- ліків слідчої роботи органів НКВС. Не можна не відзначити, що в 1939 р. було реалізовано низку заходів щодо скорочення термінів покарання та звільнення з таборів. Ці заходи створювали лише видимість лібералізації політичної системи, однак, у дійсності, це був лише тимчасовий відступ. Підтвердженням цьому є відхилен- ня пропозиції щодо перегляду вироків, винесених Військовою ко- 41 РДАНІ, ф. 89, оп. 73, спр. 13, арк. 1. 42 РДАСПІ, ф. 17, оп. 3, спр. 1004, арк. 11. 43 Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД. Архив Сталина. Документы высших органов партийной и государственной власти. 1937–1938. – М.: МФД, 2004. – С 664. 44 Державний архів Полтавської області, ф. П-3809, оп. 1, спр. 1, арк. 12. Механізми «великого терору»: місцевий зріз... 135 легією Верховного Суду СРСР за протестами Верховного суду та Прокуратури СРСР не пленумами Верховного суду СРСР, а зву- женим судовим складом — головою Верховного суду СРСР І. Голя- ковим, його заступниками І. Нікітченком, В. Ульріхом за участю Прокурора СРСР М. Панкратьєва45. Проти такої пропозиції кате- горично виступив Л. Берія, який у листі до В. Молотова 7 грудня 1939 р. зазначав: «НКВС вважає недоцільним порушувати вста- новлений законом порядок розгляду протестів у справах, які роз- глядалися Військовою колегією Верховного Суду СРСР»46. Реабілітаційні заходи, розпочаті в 1939 р., можна розцінювати як пропагандистський захід. Ним політичне керівництво держави намагалося завуалювати дійсних організаторів масових репресій, зняти соціальну напругу в суспільстві, заспокоїти громадську думку та продемонструвати «великий» прояв турботи «вождя народів» за долю трудящих. 45 РДАНІ, ф. 89, оп. 73, спр. 5, арк. 3. 46 Там само, спр. 6, арк. 1. Валерій Васильєв (Київ) Механізми «великого терору»: місцевий зріз (діяльність обласних УНКВС УРСР у лютому–листопаді 1938 р.) Vasylev V. The mechanism of «the great terror»: local vision (the activity of regional NKVD in Soviet Ukraine in February–Novem- ber 1938). Based on documents of Vynnytsya and Poltava NKVD, the au- thor examined new aspects of activity of regional Ukrainian NKVD during «the great terror». За останні роки в Україні надрукована значна кількість нау- кових праць, присвячених проблемам «великого терору» 1936– 1938 рр.1 Увага вчених прикута до різних аспектів масових полі- 1 Достатньо вказати на об’ємну книгу великого авторського колективу на чолі з С. Кульчицьким: «Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ–ХХ ст. Історичні нариси». – К, 2002. В цій колективній моногра- фії Ю. Шаповал написав розділ «Переддень та апогей великого терору».

«Великий терор» 1937–1938 рр. на Хмельниччині

Репозитарії

Схожі ресурси