№ 86. Уривок зі спогадів прот. Демида Бурка про надзвичайні церковні собори 1930 р.

№ 86. Уривок зі спогадів прот. Демида Бурка про надзвичайні церковні собори 1930 р.

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2005
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2005
Назва видання:З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Теми:
Опубліковані документи та матеріали про собори УАПЦ 1930 р. та процес «Спілки визволення України» 1930–1932 рр.
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40251
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:№ 86. Уривок зі спогадів прот. Демида Бурка про надзвичайні церковні собори 1930 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2005. — № 1/2 (24/25). — С. 221-225. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-40251
record_format dspace
spelling irk-123456789-402512013-02-13T03:41:33Z № 86. Уривок зі спогадів прот. Демида Бурка про надзвичайні церковні собори 1930 р. Опубліковані документи та матеріали про собори УАПЦ 1930 р. та процес «Спілки визволення України» 1930–1932 рр. 2005 Article № 86. Уривок зі спогадів прот. Демида Бурка про надзвичайні церковні собори 1930 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2005. — № 1/2 (24/25). — С. 221-225. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40251 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Опубліковані документи та матеріали про собори УАПЦ 1930 р. та процес «Спілки визволення України» 1930–1932 рр.
Опубліковані документи та матеріали про собори УАПЦ 1930 р. та процес «Спілки визволення України» 1930–1932 рр.
spellingShingle Опубліковані документи та матеріали про собори УАПЦ 1930 р. та процес «Спілки визволення України» 1930–1932 рр.
Опубліковані документи та матеріали про собори УАПЦ 1930 р. та процес «Спілки визволення України» 1930–1932 рр.
№ 86. Уривок зі спогадів прот. Демида Бурка про надзвичайні церковні собори 1930 р.
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
format Article
title № 86. Уривок зі спогадів прот. Демида Бурка про надзвичайні церковні собори 1930 р.
title_short № 86. Уривок зі спогадів прот. Демида Бурка про надзвичайні церковні собори 1930 р.
title_full № 86. Уривок зі спогадів прот. Демида Бурка про надзвичайні церковні собори 1930 р.
title_fullStr № 86. Уривок зі спогадів прот. Демида Бурка про надзвичайні церковні собори 1930 р.
title_full_unstemmed № 86. Уривок зі спогадів прот. Демида Бурка про надзвичайні церковні собори 1930 р.
title_sort № 86. уривок зі спогадів прот. демида бурка про надзвичайні церковні собори 1930 р.
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2005
topic_facet Опубліковані документи та матеріали про собори УАПЦ 1930 р. та процес «Спілки визволення України» 1930–1932 рр.
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40251
citation_txt № 86. Уривок зі спогадів прот. Демида Бурка про надзвичайні церковні собори 1930 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2005. — № 1/2 (24/25). — С. 221-225. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
series З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
first_indexed 2025-07-03T22:20:39Z
last_indexed 2025-07-03T22:20:39Z
_version_ 1836666050469429248
fulltext № 86 Уривок зі спогадів прот. Демида Бурка про надзвичайні церковні собори 1930 р. НАДЗВИЧАЙНІ ПРАВОСЛАВНІ ЦЕРКОВНІ СОБОРИ (Січень, грудень 1930 року) ПРОТОІЄРЕЙ ДЕМИД БУРКО ПРО НАДЗВИЧАЙНІ ЦЕРКОВНІ СОБОРИ 1930 р. Про сумної слави надзвичайні Собори 1930 року, на одному з яких було ліквідовано УАПЦ, а на другому — знову відновлено, але в тісних і обмежених рамках, під пильним контролем влади і в умовах неприпинних утисків, зберег- лось зовсім мало свідчень. Наскільки відомо, не залишилось жодних офіційних документів. Протоієрей Демид Бурко — свідок і учасник подій українського національ- но-церковного руху 20-х років, у своїх спогадах змальовує тло, на якому прохо- дили ці Собори та коротко пише про їхній перебіг. З другої половини 1929 року радянська влада через свій терористичний апарат, ДПУ, почала в Україні масовий погром її інтелігенції і культури, пог- ром, що шалів півтора роки, а далі, то на якийсь час трохи стихав, то лютував знову. Почався він  процесом «Спілки Визволення  України»,  який совєти з політичною метою широко й голосно, а ще більше провокаційно, змонтували, як неперевершені майстрі цих діл; процес тривав від 9 березня до 19 квітня 1930 року. Завданням комуністичного режиму було знищити цілком усі вияви україн- ського культурно-національного життя, тому він приточив до СВУ й Україн- ську Автокефальну Церкву. Йому треба було здискредитувати Церкву, щоб тим створити собі причину для знищення її,  оскільки вона була для нього небезпечною, бо стояла в обороні християнського і національного єства свого народу. РОЗДІЛ ІV ОПУБЛІКОВАНІ ДОКУМЕНТИ ТА МАТЕРІАЛИ ПРО СОБОРИ УАПЦ 1930 р. ТА ПРОЦЕС «СПІЛКИ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ». 1930–1932 рр. 222 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ 1 Згідно  з біографічними даними Миколи Чехівського,  він не був ані професором Київської духовної академії, ані полковником українського війська. (Прим. упоряд- ників «Мартирології…») 2  М. Ковалевський,  «Опозиційні  рухи  в  Україні».  (Прим.  упорядників  «Мартиро- логії…»). Судове слідство в справі СВУ кваліфікувало українську Церкву, як органі- зацію,  «націоналістичну»,  «контрреволюційну»  і  «петлюрівську»,  мовляв, «державу в державі», цілком протилежну й вороже наставлену до радянської ідеології.  «Цього радянська влада терпіти далі не може», казав на процесі державний обвинувач, помічник генерального прокурора УРСР Павло Михай- лик, а за ним повторювали й інші обвинувачі, як прокурор комісаріяту юсти- ції Якимишин,  прокурор найвищого суду Ахматов та прокурор окружного суду Бистрюков (перші два, на жаль, українці, емігранти з Галичини, остан- ні — єврей і росіянин). На лаві підсудних, власне, проводу самої Церкви не було; його доля, як і всіх єпископів та священиків, вирішувалася негласно. Між 45-ти підсудними (професорами, педагогами, письменниками та іншими) — церковних діячів було тільки два: професор Володимир Чехівський та його брат протоієрей Микола Чехівський, як члени СВУ. Саме обвинувачення проти Церкви було побудовано  за більшовицькою  практикою судівництва,  за  принципом «аби людина, а діло буде». «Націоналізм» інкримінували УАПЦеркві тому, що вона була за своїм характером національною, а іншою й бути не могла, бо таке її призначення, бо й всі Церкви східнього Вселенського православія є націо- нальні. Щодо «контрреволюції», то, ясна річ, в СРСР контрреволюційне все те, що нерадянське, а Церква, що своїм духом і завданнями так протилежна більшовизму, як світло темряві, тим більш підходить під таку кваліфікацію. «Петлюрівською» Церкву називали тому, що вона знову ж таки була ук- раїнською й автокефальною, служила своєму народові, а за речеві, ніби, аргу- менти цього обвинувачення радянський суд мав той факт, що серед духовен- ства УАПЦеркви було чимало колишніх старшин армії УНР. Але ця «причина» була цілком природньою. В дні збройної боротьби за волю і державність Ук- раїни багато синів священиків пішли в військо, а коли та боротьба припини- лася, вони, мавши духовну освіту, стали пастирями, щоб цим служити рідно- му краєві. Підсудний протоієрей М. Чехівський, колишній професор Київської ду- ховної академії, а потім полковник українського війська1, на запитання про- курора в час суду, чому він, Чехівський, став священиком, відповів, що зро- бив це для того, щоб служити своєму народові, піднести його національну свідомість, щоб «хоч не ми, то наші діти і внуки побачили Україну вільною і незалежною»2. Це була відповідь всієї української інтелігенції, що, сповнена ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 223 3 В. Потієнко, «Записки». (Прим. упорядників «Мартирології…»). вищих ідеалів, ішла в рідну Православну Автокефальну Церкву в час, коли ворог, розгромивши свободу і державність України, заповзявся знищити і її духовну субстанцію. Ще майже рік перед процесом СВУ, з липня місяця 1929 року й до берез- ня 1930-го, разом з масовими арештами й засланнями української інтелігенції (тільки в самому Києві репресовано більше 1000 чол.), арештовано 5 єпис- копів і понад 700 священиків, з яких 48 розстріляно3. «З одного лише Киє- ва, — каже митрополит Василь Липківський, — пішли на заслання найкращі священики — Красицький, Карпов, Ходзицький, Хомічевський, Пивоварчук, що про СВУ й не знали нічого, і чимало інших, багато й розстріляно» [1]. 28 січня 1930 року ДПУ насильством скликало «надзвичайний церков- ний собор» з кількох недобитих єпископів та 40 священиків. Зрозуміло, що на цьому «соборі» ніякого церковного духу не було, ним керував не Христос, не голос Церкви, а безбожна, антихристиянська, безоглядно жорстока дер- жавна влада. Ще було далеко до вироку нечестивого суду, що його, для більшо- го знущання над релігійними почуттями православної України, оголошено в саму Великодню ніч 19 квітня, а вже смертний присуд Церкві був готовий… ДПУ подиктувало «соборові» ухвалу, що Українська Автокефальна Право- славна Церква «віднині самоліквідується» і духовенство залишається «слу- жителями культу» при храмах. Протестувати проти нечуваного насильства було важко. Єпископ Микола Карабіневич за своє зауваження аґентові ДПУ Каріну, що його дії «паралізу- вали волю Церкви», незабаром після того  заплатив життям. Кожен з учас- ників «собору» був придавлений свідомістю страшної приречености, яка за- висла над цілою українською Церквою. Дійсність була така моторошна, страх так скував все живе, що думка зупинялася напівдорозі. Про всеосяжний страх, про жахливий обух терору ясно свідчив той факт, що митрополита Василя Липківського, цього новітнього апостола Христової істини великого патріо- та, усунутого насильством ДПУ в жовтні 1927 року від керування Церквою[2], майже всі цуралися, його відвідували (він жив тоді в подвір’ї св. Софії в Києві), як  він  сам  свідчить,  тільки  митрополит Микола  Борецький та  Володимир Чехівський. Насильницький антихристиянський Собор тривав усього кілька годин, як то все наперед заплянувало ДПУ. Цікаво, що сама «соборна» ухвала майже дослівно ідентична своїм змістом із доповіддю ДПУ про УАПЦеркву, пода- ною в березні судовому слідству в час процесу СВУ (мабуть, обидва ті доку- менти складав один автор, Карін). «Собор» нагадував собою акт насильства над українською ієрархією, вчинений царем Петром І 19-го листопада 1708 224 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ року, коли до царської ставки в м. Глухові (в час війни Петра І з Україною) було  привезено під  воєнним караулом  зв’язаного митрополита  Київського Йоасафа Кроковського, покликано Чернігівського й Переяславського єпис- копів та ще кількох з ближчих російських єпархій для проголошення анате- ми над гетьманом Іваном Мазепою. Як тепер, так і тоді всесильно діяла московська деспотія, лише тоді «свя- щенному» Соборові єпископів під загрозою «лишения живота» було наказа- но проклясти, як «зрадників», Мазепу та його сподвижників, а тепер прого- лошено «зрадником» увесь православний український народ. Слова ДПУ про те, що  духовенство залишається надалі «служителями культу» при храмах, були звичайним для радянської тактики лукавством. На ділі, в затінку пропаґандивних «соборних ухвал» та деклярацій, ішла нещад- но ліквідація української Церкви, фізичне нищення духовенства та передових церковних трудівників. «Як надходила ніч, — писав церковний діяч Полтавщи- ни Ф. С., — кожен священнослужитель і ближчі його співробітники чекали арешту, а далі… хресна путь». Терор шалів, як жахливий всезгубний шквал, забираючи все нові і нові жертви. Тільки Господь відав сльози посиротілих дружин священиків та їх діток і море сліз удовиць і сиріт сотень тисяч засланих та розстріляних вірних Церкви. Скоро після «надзвичайного собору», в травні місяці арештовано й літом вивезено до Росії, в Ярославський ізолятор, митрополита Миколу Борецько- го. Тоді ж арештовано й ще двох єпископів: Юхима Калішевського та Юрія Тесленка (11-го з черги всіх ліквідованих на той час єпископів УАПЦеркви). Арешти священиків не припинялися. На кінець 1930 року з Української Авто- кефальної Православної Церкви зосталося всього біля 300 парафій при незак- ритих ще храмах по містах і містечках та в деяких селах. Умови їх існування були несказанно важкі, але дух віри в народі невмирущий. При кожній мож- ливості до цих непогашених огнищ Церкви Христової сходились і приїздили на богослуження, іноді за 100–150 км., усі стомлені в духовній пустині кому- ністичного режиму. Не пройшло й року з часу січневого «собору», як ДПУ 22 грудня 1930 р. скликало другий «надзвичайний собор» [3]. Влада з якихось причин, треба думати — пропаґандивних, — вирішила «відновити» українську Церкву (без назви автокефальна). На «соборі» Карін і його співучасники заговорили про «свободу релігії» в СРСР, про те, що Церква «может существовать й разви- ваться»  (?!).  Ухвалили  поділити  крихту  недорозгромлених  парафій  на  сім єпархій, з єпископом у кожній, і утворили Церковну Раду; на митрополита обрали архиєпископа Івана Павловського. Це був неперевершений цинізм! Бурею котилось по Україні нищення її церковного і національного життя, перед самим цим «собором», в жовтні й ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 225 листопаді, арештовано іще трьох єпископів (усього вже 14) та біля 100 свяще- ників, і в той же час деклярується «свобода» релігії і «розвиток» Церкви. Прот. Демид Бурко Опубліковано: «Рідна Церква». – Мюнхен, 1955. – Ч. 20, листопад–грудень. – С. 2–4; Мартирологія Українських Церков: В 4-х т. – Т. I. Українська Православна Церква. Документи, матеріали, християнський самвидав України. – Балтимор; Торонто: Укр. Вид-во «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1987. – С. 151–155. Примітки: [1] Тут наведено уривок із книги митрополита Василя Липківського. Див. докл.: Митрополит Василь Липківський. Історія Української Православної Церкви. Розділ УІІ: Відродження Української Церкви. – Вінніпег: Вид. нак- ладом фундації Івана Грищука, 1961. – 181 с. [2]  Митрополит  Василь  Липківський був усунутий від  митрополичого служіння  під  час  ІІ Всеукраїнського  Православного  Церковного  Собору УАПЦ, який відбувся в храмі Св. Софії 17–30 жовтня 1927 р. Рішення про звільнення було прийняте під тиском органів ДПУ. [3] Другий «екстренний» Собор УПЦ відбувся не 22 грудня, а 9–12 груд- ня 1930 р. Повідомлення про нього опубліковано в книзі: Митрополит Ва- силь Липківський. Листи (1933–1937). – Торонто: Вид. Укр. Православного Братства ім. Митрополита Василя Липківського, З.Д.А., 1980. – С. 4. № 87 Проект резолюцій «надзвичайного» церковного собору про ліквідацію УАПЦ 28–29 січня 1930 р. ПРОЕКТ РЕЗОЛЮЦІЙ НАДЗВИЧАЙНОГО ЦЕРКОВНОГО СОБОРУ (СІЧЕНЬ 1930 р.) ПРО ЛІКВІДАЦІЮ УАПЦ, АВТОРСТВА ДПУ ДПУ, на вимогу якого відбувся ліквідаційний Собор УАПЦ в січні 1930 року, підготувало усе, включно з проектом резолюцій; що їх мали прийняти делегати. Агент ДПУ Карін, який відіграв зловісну ролю в усуненні митропо- лита Василя Липківського на II Всеукраїнському Православному Церковному Соборі  1927  року,  передав  наперед  опрацьований  проект  секретареві ВПЦРади єпископові Маркові Грушевському. Текст проекту резолюцій зберіг-

Схожі ресурси