№ 114. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 12 грудня 1929 р.

№ 114. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 12 грудня 1929 р.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2005
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2005
Schriftenreihe:З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Schlagworte:
Документи з архівної кримінальної справи на Миколу Чехівського. 1927–1930 рр.
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40260
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:№ 114. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 12 грудня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2005. — № 1/2 (24/25). — С. 326-330. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-40260
record_format dspace
spelling irk-123456789-402602013-02-13T03:41:17Z № 114. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 12 грудня 1929 р. Документи з архівної кримінальної справи на Миколу Чехівського. 1927–1930 рр. 2005 Article № 114. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 12 грудня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2005. — № 1/2 (24/25). — С. 326-330. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40260 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Документи з архівної кримінальної справи на Миколу Чехівського. 1927–1930 рр.
Документи з архівної кримінальної справи на Миколу Чехівського. 1927–1930 рр.
spellingShingle Документи з архівної кримінальної справи на Миколу Чехівського. 1927–1930 рр.
Документи з архівної кримінальної справи на Миколу Чехівського. 1927–1930 рр.
№ 114. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 12 грудня 1929 р.
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
format Article
title № 114. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 12 грудня 1929 р.
title_short № 114. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 12 грудня 1929 р.
title_full № 114. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 12 грудня 1929 р.
title_fullStr № 114. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 12 грудня 1929 р.
title_full_unstemmed № 114. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 12 грудня 1929 р.
title_sort № 114. додаткове свідчення миколи чехівського від 12 грудня 1929 р.
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2005
topic_facet Документи з архівної кримінальної справи на Миколу Чехівського. 1927–1930 рр.
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40260
citation_txt № 114. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 12 грудня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2005. — № 1/2 (24/25). — С. 326-330. — укр.
series З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
first_indexed 2025-07-03T22:21:00Z
last_indexed 2025-07-03T22:21:00Z
_version_ 1836666072394104832
fulltext 326 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ не був і не міг бути шкідливим у своїй роботі, для Радвлади, чого на жаль не можу сказати про себе особисто, ні про оточення своє в осередку діячів УАПЦ (мій брат Володимир, мітрополіт В.ЛИПКІВСЬКИЙ, священики Софієвського Собору КАРПОВ і КРАСИЦЬКИЙ), бо хоч ніхто з них і не. викладав переді мною свого credo* та я, може у де-якім випадку й помилково, а відчував, що всі вони духу рідні й близькі мені і що всі ми, хто в більшій, а хто в меншій мірі позбулися своєї, як тепер я усвідомив хибної ідеології, як для Радвлади так і УАПЦ. Я знав, що кожний з нас у міру своїх здібностей  і  сил використовував УАПЦ в  суто  національному напрямі,  що  більшість  з  нас хоч, про це між нами не було розмов, заховувала в душі своїй мрії про самостійність нашого народу бодай у далекому майбутньому, коли зараз про це не може мовитись мова. І ми розкидали навколо національні зернята з надією, що прийде ко- лись час і ці зернята дадуть свій плід і нарід наш голосно заявить про своє право на самовизначення аж до відділення тоб-то до самостійности. Байду- же було нам, що ми самі того не побачимо…** За те ми тішили себе: діти, онуки, а ні то, все певно правнуки наші здобуть собі самостійности, як це буде їм до вподоби. Так я мріяв, у такім напрямі і діяв і гадаю, що не помиля- юсь, коли теж скажу й про оточення моє. Ось у чім наша хиба, в чім і провина перед Радвладою. М. ЧЕХІВСЬКИЙ 9/ХІІ–[19]29 г. ГДА СБ України, ф.  6, спр. № 67098-ФП, т. 129, арк. 140–141. Копія. Машинопис; Арк. 139. Оригінал. Рукопис. № 114 Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 12 грудня 1929 р. ДОДАТКОВЕ ПОКАЗАННЯ МИКОЛИ ЧЕХІВСЬКОГО 12/ХІІ–1929 р.*** Чому УАПЦ почала своє  існування за  Радвлади, а не за Ц[ентральної] Ради, або не за УНР? Та тому гадаю, поперше, що Радвлада дала найбільшу волю в цій галузі, тоді як ПЕТЛЮРА не пішов на зустріч бажанням людей, а поставився до справи чисто формально, заявивши, що раніш він мусить по- * Допис від руки олівцем. ** Крапки в тексті. *** Тут і далі підкреслення в тексті. ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 327 радитись з єпископом Піменом, який вороже поставився до цього і Петлюра відмовив. То ті «Кириломефодієвське братство»* революційним шляхом по- чало відправляти служби українською мовою в університетській церкві. А по-друге тому, що за часів Ц[ентральної] Ради і УНР справами українізації церкви цікавилася значно менша кількість українських активістів ніж за Рад- влади, бо тоді всі вони мали змогу працювати на загально-громадській ниві, з занепадом же УНР вся ця маса зосередила свою увагу й всі свої сили на єдиний більш-менш вільній від більшовицького впливу, галузі життя украї- нського народу: на церкві й утворила мов би державу в державі тобто УАПЦ. А з утворенням її значна кількість УНР’івців, а в тім числі й військові стар- шини армій УНР і ПЕТЛЮРИ (кількість останніх мені невідома) стали на праці до її ниві, звичайно заховуючи свою стару ідеологію, свої самостійницькі мрії, а стало бути і з метою використовувати УАПЦ згідно своїх поглядів і прагнень. Не мавши змоги знайти собі будь яку роботу звернув і я на шлях УАПЦ.  І не кажу щоб  і в мене було лукавої  думки  послужити здійсненню самостійницьких прагнень. Теж скажу про Володимира  та й  про  значну кількість  видатніх  діячів УАПЦ, які терпіли нужденне життя, а не покидали лав УАПЦ хоч мали всі динні на те, щоб улаштувати своє життя далеко краще. Що примушувало їх до цього, як не ідея? Отже безперечно актив УНР, що залишився на терені Радянської України і вступив до лав УАПЦ, був таким же активом і тут. Робо- ту свою він провадив і потай, обережно і тихо, по волі крок-за-кроком, щоб не будити підозрення Влади і не накликати будь-якої біди на свою голову Але не  завжди  це  вдавалося  і  часами  шило  з  мішка  вилазило.  Так  ВПЦР  чи правдівіші окремі  її члени (ПОТІЄНКО, ЛИПКІВСЬКИЙ), може й з дору- чення ВПЦР посилали неправдиві шкідливі для Рад[янської] Влади інфор- мації за кордон (лист В. ПОТІЄНКА «Дніпро» Америка). ВПЦР розсилала по своїх парахвіях, районах і округах інформаційні ли- сти і відозви всякі іноді попадалися не бажанні й шкідливі для Рад[янської] влади  думки.  Принаймні  пригадую  випадок,  коли  розіслано  було  відозву митроп. В. ЛИПКІВСЬКОГО, здається в справі ДХЦ** — раніш одержання візи Київського Окрліту, чого не можна було робити, бо як і сталося цього разу, Окрліт  не  дав  своєї  згоди  на  розіслання цієї відозви. Промовці  наші вживали ріжних підчас недвозначних алегорій і натяків у антирадянському дусі. 3 ініціятиви керуючих кол при нагоді улаштовувалось церковні походи, яким звичайно надавалося пишного і буйного вигляду і характеру релігійно- національної демонстрації (Походи на Водохрещі й на Володимира)***. В бого- * У рукописному варіанті «Кирило-Методієвське братство». ** Тут: «Діяльно-Христова Церква». *** Маються на увазі свята в православній церкві, які відзначають 19 січня та 29 липня. 328 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ словській  школі викладачі  з  самостійницьким  духом, гадаю,  напевно  при- щеплювали принагідно своїм слухачам не лише богословські знання а й са- мостійницькі тенденції й прагнення. Теж гадаю, і Володимир чинив у гуртку «Робітників слова». Складено три нових церковних служби (акафіст Покрові — митр. В. ЛИП- КІВСЬКОГО, «Визволення» і «Слово Хрестне» В.ЧЕХІВСЬКОГО). Характер змісту цих служб удано так, що вони викликають біль і жаль і співчуття до тяжкої долі українського народу, що й досі перебуває у стані неволі й упослід- ження, звичайно у тих, хто сам так, думає, або хоче думати так. Улаштовували в Софії панихиду по Франкові, а поминала на ній і Симо- на.  На  запит  людей:  «чому по ФРАНКОВІ,  а не  по ПЕТЛЮРІ  панахида»? Володимир відповідав: «тому, що церква таких демонстрацій робити не може, а коли хто хоче за ПЕТЛЮРУ молиться, хай молиться мовчки» Про те хто тут розкидав прокламації довідався лише в камері Київського ДПУ від в’язнів. За їх відомостями це діло рук Миколи ПАВЛУШКОВА й його товаришів. Підчас похорону М. ГРІНЧЕНКО у Софієвському соборі поклали на труну покійниці  жовто-блакитний  вінок.  Зробила  це  дружина  Д. Г. ВОКУШІВ- СЬКОГО.  На  ШЕВЧЕНКОВИХ роковинах  у промовах чутко  бувало  сум  і тривогу по тому, що і зараз у своїй хаті не має своєї волі...*  Зачитувалися тут і спеціяльно підібрані уривки з віршів Тарасових**. Так, я деклямував «Івана Гуса». Оздобі храму завжди надавалося символістично-містичного й національ- но-художнього характеру. Теж і про спів треба сказати. Збірали гроші на уве- ковічення пам’яти ПЕТЛЮРИ, як це я усвідомив собі; збірали й на допомогу в’язням взагалі, а допомогали переважно політв’язням. Закликали батьків виховувати дітей своїх в дусі релігії й любови до рідного краю, щоб міцнішали наші лави. Скрізь і всюди ми будили національні по- чуття у людей, а де можна було, то й про неправду й жорстокість Рад[янської] влади говорили, закликаючи людей до боротьби ідеологічної в межах мож- ливого за правду за волю укр[аїнського] народу. В Харкові, як оповідав мені Володимир угруповання парахвіян Миколаї- вського собору, під назвою, здається «Селянський Союз», на чолі з ДОЛЕН- КОМ, намагалося використати церкву з політичною метою і для цього в пер- шу чергу старалося втягнути в свою організацію архиєпископа О. ЯРЕЩЕН- КА, але останній не пішов на це. Про те сам у своїх промовах часто вживав антирадянських випадків, а одного разу так, навіть дійшов до того, що десь на селі закликав селян не платити продподатків. * Крапки в тексті. ** Тут: Тараса Шевченка. ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 329 Розповівши про справу Доленка-Ярещенка Влодимир зазначив, що ЯРЕ- ЩЕНКО в цій справі стояв на правдивім шляху що йому довелося витримати уперту і тяжку боротьбу, аби не допустити втягнения УАПЦ в політичну бо- ротьбу боронив церкву. Виступаючи ж необачно у промовах він одповідав сам один, а не церква, а друге всі його «вибрики» є ні що інше як плід його страшеного  честолюбства  і  прагнення  стяжати  собі  славу  найсміливішого промовця УАПЦ. З життя периферій УАПЦ пригадую лише факт вислання з Кам’янця-Под- ільського, здається до Харкова трьох протоієреїв, що були звязані з УАПЦ (ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ, ОКСІЮК, а третього забув). Але у чім була там спра- ва, того не знаю. З розмов  моїх з Володимиром, пригадую, що  він завжди,  твердив,  що кожний пастир  повинен утворили собі  певне  оточення з людей близьких  і щирих, які  б допомогали йому в роботі; повинні  мати одного,  двох учнів, щоб підготовляти бодай у такий спосіб кадри священослужителів, бо школи ж нема (цю думку свою, коли не помиляюсь Володимир зафіксував у «прави- лах діяння пастиря УАПЦ»). Тут само собою розуміється, без будь-яких спеці- яльних пояснень, що люди ці повинні були бути певні, як з релігійного, так і з національного боку. Крім того Володимир вважав, що пастир повинен зо- середжувати коло себе і молодь, а то і дітей, аби виховувати і їх у релігійно- національному дусі. Такі думки висловлював він та згідно них і діяв, зосере- дивши біля себе товаришів покійної доньки своєї. Необачні випадки проти Радвлади й погордливо заносити ставлення до окремих її представників завжди викликали у Володимира гнів і обурення і він рішуче боровся проти таких вчинків, як проти шкідливих для діла УАПЦ. Так, наприклад, було напередодні днів опечатання і закриття ВПЦРади По- тієнківського складу, коли ця рада не слухала поради про кончу потребу по- дорожі до Харкова, щоби там шукати порозуміння з Радвладою, аби випра- вити справу УАПЦ. З своїх особистих провин перед Радвладою, крім уже зазначених загаль- ного характеру, я пригадую ще такі: Хтось із парафіян моїх з остраху, щоб не попасти під скорочення, пере- став ходити до церкви. Обурений цим, я виголосив промову приблизно тако- го змісту: «Радвлада декретом своїм дала нам право волі віри. А ми такі раби і скорополохи, що боїмося використовувати навіть законне право своє. Прав- да, ви скажете, ми невинні, бо протягом майже 3-х сот років московські царі та владики церковні вбивали нам в голови цю роботу покірливість. Деж нам взяти мужности відстоювати право своєї [церкви ?] Так скажу я вам. Але ж гньоту цього і не менше за нас зазнав і європейській народ...* А поглянте на * Крапки в тексті. 330 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ нього: як він бореться за право віри своєї...* » і далі я розповів про святкуван- ня йом-кі-пуру в Москві. Другий випадок — це моя промова на заручинах ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ. Щоб ясніші були мотиви такого експромту, я повинен зазначити, що 3-річне пере- бування  моє  у  німецькій  неволі  дало  мені  змогу  ближче  придивитися  до німецького народу, до його звичаїв, до його характеру й побуту і в наслідок цього, хоч я й не ма[ло] лиха зазнав у їхньому полоні, та навчився поважати його, заздрячи тому, що не мій, а німецький нарід такий могутній, культур- ний і працьовитий і працездатний, що так він уміє любити себе й поважа- ти...2* Увійшовши в хату де мав одбутися обряд заручин, я зовсім не був гото- вий промовляти.  Аж тут підходить до мене  Володимир і каже мені: «пару слів молодим треба сказати, Миколо». Щож тут було говорити? Підготува- тись ніколи...3* Я й сказав, що в голову прийшло...4*  Тепер же обмірковую чи своє коротеньке слово молодим я усвідомив собі, що не слід було казати, що дійсно воно вийшло не гаразд. М. ЧЕХІВСЬКИЙ ГДА СБ України, ф.  6, спр. № 67098-ФП, т. 129, арк. 129–134. Копія. Машинопис; Арк. 127–128. Оригінал. Рукопис 5* . № 115 Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 16 грудня 1929 р. ДОДАТКОВЕ ПОКАЗАННЯ Миколи ЧЕХІВСЬКОГО У  попередній  своїм показанні  я  визнав,  що  УАПЦ,  як  церква  та  ще  й національна, вже в суті своєї з’являється антирадянською. Таке визнання має ще в більшій мірі стосується до верхів УАПЦ взагалі й до ВПЦР зокрема, як до квінт-есенції «держави» в державі. Ідучи далі цим шляхом я прихожу до висновку, що ВПЦР підходила до питань про проведення своїх кандидатів на ту чи іншу посаду, як з боку суто * Крапки в тексті. 2* Крапки в тексті. 3* Крапки в тексті. 4* Крапки в тексті. 5*  Рукописний  варіант  тексту  додаткового  свідчення  Миколи  Чеховського  дещо відрізняється від друкованого примірника, в якому виявлено багато розбіжнос- тей. Текст звірявся за рукописом.

Ähnliche Einträge