№ 106. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 24 вересня 1929 р.
Gespeichert in:
| Datum: | 2005 |
|---|---|
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2005
|
| Schriftenreihe: | З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40304 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | № 106. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 24 вересня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2005. — № 1/2 (24/25). — С. 299-307. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40304 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-403042013-02-13T03:40:09Z № 106. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 24 вересня 1929 р. Документи з архівної кримінальної справи на Миколу Чехівського. 1927–1930 рр. 2005 Article № 106. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 24 вересня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2005. — № 1/2 (24/25). — С. 299-307. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40304 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Документи з архівної кримінальної справи на Миколу Чехівського. 1927–1930 рр. Документи з архівної кримінальної справи на Миколу Чехівського. 1927–1930 рр. |
| spellingShingle |
Документи з архівної кримінальної справи на Миколу Чехівського. 1927–1930 рр. Документи з архівної кримінальної справи на Миколу Чехівського. 1927–1930 рр. № 106. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 24 вересня 1929 р. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| format |
Article |
| title |
№ 106. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 24 вересня 1929 р. |
| title_short |
№ 106. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 24 вересня 1929 р. |
| title_full |
№ 106. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 24 вересня 1929 р. |
| title_fullStr |
№ 106. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 24 вересня 1929 р. |
| title_full_unstemmed |
№ 106. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 24 вересня 1929 р. |
| title_sort |
№ 106. додаткове свідчення миколи чехівського від 24 вересня 1929 р. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2005 |
| topic_facet |
Документи з архівної кримінальної справи на Миколу Чехівського. 1927–1930 рр. |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40304 |
| citation_txt |
№ 106. Додаткове свідчення Миколи Чехівського від 24 вересня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2005. — № 1/2 (24/25). — С. 299-307. — укр. |
| series |
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| first_indexed |
2025-07-03T22:22:43Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:22:43Z |
| _version_ |
1836666180683694080 |
| fulltext |
ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 299
№ 106
Додаткове свідчення Миколи Чехівського
від 24 вересня 1929 р.
ДОДАТКОВЕ СВІДЧЕННЯ ЧЕХІВСЬКОГО Мик[оли] Мус[ійовича]
Від 24–вересня 1929 р.*
Життя поставило переді мною конечну вимогу дати вичерпне дізнання
перед самім собою, а втім й перед Радянською владою, хто я ворог Радянсь-
кої влади, чи ні, а коли ворог, то що саме ворожого я чинив чи вчинив і нарешті,
як я ставлюся до своїх провин проти Радянської влади, коли такі були у мене.
Щоби дати вичерпну й щиру відповідь на ці основні питання, я розподі-
лю своє зізнання на 6 таких відділів:
1) Моя робота в церкві
2) Моє ставлення до УНР і її недобитків за кордоном,
3) Моє ставлення до УСРР,
4) Мої знайомства
5) Мої настрої і у звязку з ними ставлення до Радвлади.
6) Гордіїв вузол.
1. МОЯ РОБОТА В ЦЕРКВІ ТА ЯК Я ДО НЕЇ ПРИЙШОВ.
Ще в дитинстві я думав був покинути школу і вступити до Лаври**, при-
чиною тому були невдачі в навчальній справі /грецька мова/. Дякуючи лише
Володимиру я переміг грецьку мову і в манастир не пішов. Мій покійний
батько у 1914 році перед війною, казав мені, що він дуже шкодує, що ні один
із його синів не пішов у священики, що він вважає, що я найбільш, на його
думку, був би відповідний для цього, аби захотів. «Кидай сину, військову ро-
боту, я бачу не по тобі вона, та йди моїм шляхом». Не послухав батька, не
пішов.
А прийшов час, згадав я батькові слова й пішов. Що-ж це за час[?] Що
спонукало мене до того, щоб я згадав батькові слова[?] Повернувся я із Ря-
зані, де 1 рік і 8 місяців перебував у концтаборі, до якого попав із Тифлісу,
куди в свій час після короткого й безславного існування УНР, я виїхав з дору-
ченням перевезти гроші до розпорядимости дип[ломатичної] місії УНР на
Кавказі. По дорозі на Кавказ я двічі сидів у тюрмі — 1-й раз біля 3-х місяців
у Румунії і 2-й раз — у Батумі під охороною індусів і англійського війська
теж біля 3-х місяців. Причиною арештів були доноси гетманських доб-
ровільців, у яких мене обвинувачено в большевізмі.
* Тут і далі підкреслення в тексті.
** Києво-Печерської.
300 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ
В Тифлісі дип[ломатична] місія запропонувала мені зайняти вільну по-
саду війс[ь]к[ового] аташе. Я погодився. Через кілька місяців місія, ліквіду-
вавши свої справи, з огляду на небезпеку приходу на Кавказ Радянської вла-
ди, подалася до Европи. Я залишився, міркуючи, що то ще не відомо, чи
прийдіть сюди більшовики чи ні, подруге теж не відомо чи й справді страш-
ний такий більшовик, як його малюють, а може це все ворожі брехні.
Невдовзі після від’їзду місії до Тифлісу прибула проїздом до Туреччини
Укр[аїнська] Рад[янська] торговельна місія у складі: ПОДОБНОГО, БРУКА і
ФІЛІПОВИЧА. Я в той час працював за візника у одного грузіна, а по вечорам
в українськії трупі, що грала в Нарбудинкові. Од цієї місії я одержав згоду
взяти мене з собою на Україну. Але цього не сталося, бо поверталася місія на
Україну якимось іншими шляхами. Замісць місії на початку, коли не помиля-
юсь 1921 року, до Тифлісу прийшла Радянська влада.
Перед її приходом виїджали різні місії чужоземні, тікали міністерства
меньшевицької Грузії, кликали мене, [але я] не поїхав, не втік. Я твердо вирі-
шив залишитися тут і при першій же згоді повернутися на Вкраїну, щоб при-
класти і своїх рук до будівництва, яке тоді допіру почало розгортатися. Люди
потрібні, казала Рад[янська] місія. В театрі зустрічав радянських вояків, улаш-
товував концерти, доповіді, приймав участь у виставах. Чув заклики товари-
шів йти до Радвлади на роботу. А через місяць після регістрації, уже під ареш-
том, я чув заклики представників Радвлади записуватись на політичні курси
для старшин. Записався і я.
А через який час опинився в Ряз[анському] конц[ентраційному] таборі
на примусовій праці. І працював я чесно, виконуючи все, що доручали мені,
вважаючи, що не насікалися над нами, коли казали нам, що на курси ідемо, а
що це лише тяжкий іспит і кара за минуле, за те, що 1 м[іся]ць з лишком був
комендантом. Тяжко доводилось нам, праця тяжка, голодно, холодно і бруд-
но, та безропотно я ніс її. Складав печі для таборових виробництв взимку
при 36°, добровільно працював у таборовому хорі, спочатку як співець, а
далі як дириґент, в драмгуртку.
Останні кілька місяців Ряз[анського] життя табору* 1800 в’язнів обрав
мене на старосту, а Комендатура охотно затвердила мене на цій посаді. І от,
одної ночи, коли я сидячи в канцелярії своїй зводив до купи якісь відомости,
зайшло до мене в хату чоловік 5–6 начальства. Привітались. Я запросив сіда-
ти. Що робите…2* як живете…3* Як почуваєте себе…4* Взявши слово для
відповіді я виклав перед Комісією усі свої думки, що до зборища паразитів,
яке іменується конц-табором. Я одверто й чесно доводив, що використать їх
* Так в тексті.
2* Крапки в тексті.
3* Крапки в тексті.
4* Крапки в тексті.
ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 301
всіх треба і не на цих роботах, на яких з них толку мало, а на роботах по
спеціальностях (були там інж[енери], лікарі й т. інш.). Відходячи, старший
подав мені руку, подякував за щире слово і додав — от би нам таких по-
більше. Як потім говорив мені КЛИМЕНКО, технічний секретар Рязгубви-
конкому (із в’язнів) — то був, коли не помиляюсь т-ш КІРЮХІН, Голова Ви-
конкому. «Що ти йому наговорив, що так він хвалить тебе»[?]
Потім, коли мене звільняли з табора, той-же КЛИМЕНКО передавав мені,
що КІРЮХІН пропонує мені залишитися в Рязані, що він з охотою дасть мені
роботу. Я був дуже вдячний т-шу КІРЮХІНУ за його «єдине добре і довірливе
слово», додаю тепер, але на жаль я не погодився залишитися в Рязані. Потяг-
ло на Україну Заговорили родинні почуття. Гадалося, коли тут на чужині, де
мене майже ніхто не знає, знайшлася людина, що з довір’ям до мене постави-
лися, то тим більш знайдуться в Київі люде, що також до мене поставляться.
Але гадання мої не справдилися. Зрозумів я помилку свою та вже пізно
було. В Київі я зразу відчув себе лишнім, непотрібним, викинутим за борт.
Мені не вірили, мене боялися, мене взяли на облік ворогів і рік цілий з лиш-
ком куди не звертався, шукаючи де-б прикласти руку, де-б стати до роботи, щоб
не почувати себе паразитом і щоб мати з чого жити. Хватався за будь яку роботу,
аби заробити, аби не сидіти трутнем у братів й сестер на шиї. Та не щастило.
Звертався я й до чужих, звертався й до знайомих — до КУДРІ, до ФІЛІПО-
ВИЧА, до КОЛІУХА, до ВОЙЦЕХОВСЬКОГО і тут не пощастило. Видно
було, що люди й хотіли-б допомогти, та чогось оглядаються, бояться. Знеси-
лений безнадійними обиваннями порогів по «прийомних» одного разу на розі
вул. Фунд[укліївської] і Тимофіївської зустрів якогось військового радянсько-
го, що дуже радісно привітався до мене. Підійшов, питаю: «Хто він, бо я не
пізнаю Вас». «Та я такой-то (прізвище не пам’ятаю) ст[арший] унт[ер-] оф[і-
цер] 4 р. 166 р. Ровн[енского] полка, помните 11-й год, лагерь на Сирці…*«А
нині хто Ви[?]» — спитав я. «Нині Комбриг». «Что-ж Вы делаете теперь».
«Та нічого, кажу, роботи шукаю». «А что-ж Вы к нам не идете на военную
службу». «Аль надоело, не хотите». «Ні, чому, пішов би з охотою, та навряд
чи приймуть». «Да, правда, у нас это есть, не верят товарищи тем, кто сразу
не пошел за ними. А жаль, нам такие люди нужны».
Це друге не вороже ставлення до мене було з боку представників партії.
Послухав я його поради, сходив до Воєнкома, коли не помиляюсь до тов.
РЯБОКОНЯ, просився хоч до всеобуча. Але й тут не вигоріло. Не допустило
мене ДПУ і на посаду дворника при інтернаті Академії Містецтва. А жити
треба, робити треба й заробляти теж. Тоді я вдарився по лінії найменьшого
супротивлення. Вступив до художнього хору Софії. Тут почули мій голос,
стали пропонувати мені вступити до Софії діяконом. Подумав, погадав** Віра,
* Крапки в тексті.
** Крапки в тексті.
302 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ
релігія для мене не порожній звук і не байдуже питання. Згадалися батькові
слова, Володь піддав охоти. От і сталося, що замісць того, щоб ближче підійти
до Радянської влади, я ще далі відійшов, бо до бувшого офіцера, до колишньо-
го Коменданта, до вже безправного стану, я приєднав ще стан служителя куль-
ту. Але що-ж було робити. Виходу не було. А тут злидні напосідають, не тільки
мене, а моїх рідних…* Сором і тяжко їх об’їдати, коли й вони самі не ситі.
Згода. Вступив. Треба до роботи братися, треба відновити в пам’яті своїй
богословію, треба поповнити свої знання. Працюю над собою, працюю по
своїх обов’язків діякона. Але й тут не обійшлося без тертя. Старший това-
риш мій по службі, з ревнощів до того успіху, яким поволі я став користува-
тися серед парафіян, став ставати на перешкоді моїй роботі.
Щоб не піднімати боротьби я вирішив погодитися на прохання делегації
села Германівська Слобідка, іти до них за священика. Поїхав, але там ще
нічого нема. Парафія не организована, не зарегістрована. Вкинули мене в
хату одного з майбутніх парафіян. Він годує мене з ласки. Через кілька часу
справа з організацією парафії улаштована, то-то все є крім утримання для
священика. Так і живу з ласки людської. Але-ж це село, де народилась і ви-
росла моя мати…2* Хотілося українізувати тут церкву й терпів. Аж ось надхо-
дить налог на нетрудовий елемент — 38 карб. подай. А де їх взяти, я і поло-
вини того не дістав за весь час мого тут перебування. Але що мав робити —
мусів іти просити Раду Церк[овну], а не дасте, в тюрму мушу йти. І боляче і
досадно та й боязно…3* А що як не зберуть…4* Доведеться сідати…5* А це
справедливо…6* Ні, не дають жити…7* Гнітять…8* А за що…9* Що я свяще-
ник. Так є-ж у нас волі совісти…10* Що-ж це. І заболіло і запекло…11* До них
ішов з роспостертими12* обіймами — не прийняли. Сюда став на дозволену
їми роботу — бьють…13* Виручили люди. Зібрали, заплатив, легше стало…14*
Закон для всіх один не для тебе лише…15*
* Крапки в тексті.
2* Крапки в тексті.
3* Крапки в тексті.
4* Крапки в тексті.
5* Крапки в тексті.
6* Крапки в тексті.
7* Крапки в тексті.
8* Крапки в тексті.
9* Крапки в тексті.
10* Крапки в тексті.
11* Крапки в тексті.
12* Так в тексті.
13* Крапки в тексті.
14* Крапки в тексті.
15* Крапки в тексті.
ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 303
Девять місяців пробідував я тут, а потім погодився перейти на майже не
легше бідування до Святошино, але вже тим легше, що ближче до своїх. Тут
лише я 1-й рік заплатив щось біля 8 карб., а далі і зовсім не платив. Щоб
поліпшити свій добробут пішов до ВПЦР за діловода. Що-ж тут у центрі
бачив я й що чув. А бачив я зачинені двері Ради підчас засідань і чув чи
краще лише читав, що чорним по білому було написано. Одного разу в якийсь
потребі службовій зайшов до кім[нати] Президії підчас засідання і напоров-
ся на гостре і неприємне за уважения з боку Голови Ради В. В. ПОТІЄНКА
при мовчазній згоді решти членів Ради. Наведенням цього факту я хочу довес-
ти, що справи свої Рада вирішувала при зачинених дверях, а тому бути в
курсі справ Ради я не міг, хоч і близько неї стояв, це раз, а по друге те, що з
В. В. ПОТІЄНКОМ я також дуже близьким не був та й не міг бути, хто так зо
мною поводився, той не міг бути близьким до мене.
Що торкається листів від Ів. ТЕОДОРОВИЧА, ШЕЛУХІНА і БАЧИНСЬ-
КОГО, то мені доводилося читати останнім, хоч признатись по правді, я не
саме то і вичитував їх. Моє діло, як діловода і регістратора було занотувати
всю вхідну і вихідну пошту по журналах. Операція ця повинна була впровад-
жуватись у день одержання, тоб-то секретар Ради одержавши від поштаря
всі пакети і відкривши їх повинен був передати мені на регістратуру, але так
ніколи не було, зокрема з листами вищеназваних осіб.
Всі вони місяць а то й більше ходили по руках членів Ради й нарешті
попадали до мене на регістрацію і для підшивання до справи. Оскільки мені
відомо всі листи надіходили до ВПЦР легальним шляхом через Радянську
пошту. Листування ВПЦРади йшло цілком лойяльним поштовим шляхом і
до всіх закордонних представників УАПЦ. Цей факт сам по собі, а також і зміст
одного в листів ШЕЛУХІНА до ВПЦР носив такий характер, що мені, й на
думку не спадало, щоб листи людини, яка так рішуче ганьбить і плямує Петлю-
ру і його прихильників за кордоном, міг бути компрометуючим для будь-кого.
До того треба сказати, що над питанням цим я ніколи не спинявся. Для
мене було цілком досить того, що з цим ніхто не криється, що листування іде
шляхом одвертим і що коли Влада вбачала в цім щось небажане для неї, то
вона-б сказала про це ВПЦРаді, але в ті часи я не чув, щоб влада висловлювала
своє незадоволення з приводу цього. Я був певен того, що листи ці (як закор-
донні) проходять через перлюстрацію. До того всього листування це спокій-
но й одверто зберігалося в окремих обкладинках архиву ВПЦРади. Чи йшло
листування з цими особами яким іншим шляхом нелегальним — про це мені
невідомо, як невідомо й те чи листувався хто з членів ВПЦР особисто, не
через Раду, крім 2–3 листів мітрополіта В. ЛИПКІВСЬКОГО, які я відправ-
ляв поштою. Чи зміст їх відомий Раді був чи ні, того не знаю. Я ж одержував
уже заклеєні пакети.
304 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ
Раду опечатано, В. В. ПОТІЄНКА й мітрополіта В. ЛИПКІВСЬКОГО за-
арештовано. Ініціятивна група, Нарада, вибори Ком[ісії] по унормуванню
життя. Осуд діяння [В.] ПОТІЄНКА, В. ЛИПКІВСЬКОГО і ЯРЕЩЕНКА. На
чолі Ком[ісії] стає Еп. П. РОМАДАНОВ*. Після вересневої Наради іде до
Харкова. Повертається, веде таємничі переговори з секретарем комісії Еп. ДА-
ХІВНИКОМ. Це мутить мене. Які можуть бути таємниці у Голови Комісії від
членів.
Я висловлюю своє незадоволення йому, що Ком[ісія] чекає, а він, голова,
замісць зробити доповідь про наслідки завітання до Радвлади, шепочеться з
секретарем. Почалася у мене контра2* з головою й секретарем. Не стало взає-
много довіря не стало й планової праці.
Згодом довелося мені розмовляти на одинці з одним із діячів унормован-
ня зовнішнє правного стану церкви, з видатним3*. Він сказав мені, треба нам
утворити на Україні одну єдину церкву. Якто, — питаю, — з ДХЦ і Обнов-
ленською[?] Так, єдину, — каже він. А де-ж тоді буде українська автокефаль-
на[?] — «Що Ви мені «Україна», «українська». Ви освічена людина, не дити-
на. Невже Ви не бачите до чого воно йдеться. Україна, українська, — забудь-
те це». «А, голубчику, — подумав я і зовсім облишив розмову з ним. — Ну,
брате, нам з тобою не по дорозі…4* Ти он куди шагаєш…5* « — Подумав я…6*
«Влада нас на цей шлях не кличе…7*Я бачу культура українська розвиваєть-
ся, а він ось куди тягне. Не дурно-ж то братік8* його обновленець, з яким він
ворогував довгий час, як він сам про це казав мені, став так учащати до ВПЦР.
Далі собор. А проводирі непевні. Тактика їхня не надійна. Імені діяча, не
подаю, бо я непевен, що він не відмовиться від своїх слів.
Далі як, у яким хронологічнім порядку розвивалися події, встановити не
можу, пам’ять зраджує. Але факти подам а усією щирістю так як вони були.
Підхожу до кульмінаційого пункту свого зізнання. Кажу так тому, що в значній
мірі сам винен у тім, що потягло за собою те вражіння, яке склалося у пред-
ставників Рад[янської] влади, що підчас собору моє поводження було подіб-
не до того, що називають «переть на рожон», як це зазначив мені один з пред-
ставників Рад[янської] влади. Так, я сам винен. Я загубив тоді рівновагу, я
був тоді у розпачі великім. Я під той час переживав персональну катастрофу
сердечну особисту драму. І я, затуливши очі, пішов таким шляхом, який би
викликав проти мене репресії, щоби мене вислали з Київа.
* Так в тексті.
2* В рукописному варіанті «contra».
3* Так в тексті.
4* Крапки в тексті.
5* Крапки в тексті.
6* Крапки в тексті.
7* Крапки в тексті.
8* Так в тексті.
ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 305
У той час я був остільки затьмарений своїм особистим горем, що не ура-
хував того, що час росплати може прийде не зараз, а через який час і ще тоді
може це не відповідатиме моїм бажанням. Але щож властиво я робив підчас
собору[?] Я свідомо вів шалену й уперту агітацію серед членів Собору проти
РОМОДАНОВА, ГОВЯДОВСЬКОГО, КОБЗАРЯ і т. д., аби не пустити їх до
обрання. Проти Епіскопату, щоб не обірали багато з нього, бо тоді не Рада
буде, а святейший синод. Чому я це робив[?] Тому що вони осудили лінію
поводження [В.] ПОТІЄНКА, [В.] ЛИПКІВСЬКОГО і [О.] ЯРЕЩЕНКА. О
ні, а ні трохи. Бо я і сам цілково свідомо засудив її в тій часті, яка відома мені
стала з зауважень представників Влади, а саме: не берусь тут стверджувати,
що все згадаю, а все-ж таки:
1) Факт надсилки до органу Америк[анського] укр[аїнського] «ДНІПРО»*
допису голови ВПЦР. Змісту його вже не пам’ятаю, та й не пам’ятаю чи зачиту-
вали його на соборі чи ні, а то можливо, що я й зовсім його не знаю, усякім
разі допис цей був чимсь шкідливим і неправдивий раз, а по друге голова
ВПЦР надсилає свого листа до органу, який має явно антирадянський напрямок.
2) ВПЦР не виявила й не вживала якнайрішучишіх заходів проти того,
що Америк[анська] Укр[аїнська] Церква дала право газеті «ДНІПРО» імену-
вати себе органом УАПЦ, і в той же час вміщати в цім ганебнім листку явно
антирадянські статті.
3) Факт посилки на далекий Схід2*, антиморальній людині, яка утікла від
суду Радянської влади, втікла будучи на поруках, посилки такій людині ман-
дата на благовісництво.
4) Неприпустимо гострі антирадянські виступи в промовах арх. О. ЯРЕ-
ЩЕНКО і митроп. В. ЛИПКІВСЬКОГО. Що можна тут сказати. Коли факти
такі були, а вони були, то вони самі за себя говорять. Не визнати їх антира-
дянськими ніяк не можна…3* Не винести їм осуду теж ніяк не можна; недо-
пустимість їхня ясна, зокрема, коли згадати, що УАПЦ, на своїм прапорі на-
писала: «аполітична». Все це я визнав зразу, визнаю й зараз, що влада не
могла мовчати і що її вимоги тут були цілком правдиві й правильні.
Проти чого-ж я тоді боровся, чи проти кого[?] Боровся я проти осіб, а не
проти їхньої провідної лінії. Я не міг вірити тому, хто має секрети в Комісії, я
не міг вірити тим, хто на мою думку до єпіскопоправія йшов, тим вірити, хто
каже: «Україна, українська — забудьте…4* « Не туди воно йдеться. Я не міг
вірити тому, хто з сарказмом казав: «Всеукраїнська церква»5*, «Всеукраїн-
ський митрополит і 1.500 парафій, а сам підписує листування Голові ВПЦРади.
* Так в тексті.
2* Так в тексті.
3* Так в тексті.
4* Крапки в тексті.
5* Так в тексті.
306 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ
Я не міг вірити тому, хто з готовністю хватає графин і шклянку і підносить
чемно, як і слід було представнику Влади на соборі, а епіскопу своєї-ж церк-
ви, який безпосередньо після цього протягує руку за шклянкою води каже:
«он стоїть»…* Все це дрібниці, але для мене тоді, для людини, що втратила
рівновагу, що шукала як і куди себе подіти, все було достатньою причиною, а
головне все це ще більше руйнувало моє і без того зруйноване життя.
Я шукав своєї погибелі…2* Я відчував, відчував напівсвідомо, що пред-
ставники Радянської влади зрозуміють моє поводження, як боротьбу проти
заходів Радвлади, а не проти неприємних мені особ і їхньої тактики. Але не
спинив на цім своєї уваги. Не судилось статися тому, чого я так тоді бажав. Я
не сподівавсь тоді, що пройде яких 3 роки і рани мої загояться, що я зустріну
людину, яка мені вподобається і що я знову захочу жити. На жаль це сталося,
бо тепер поруч зі мною, страждає не в чім неповинна дружина моя…3* що ще
більше отягчає мої муки…4* Цього я нікому ніколи нічого не казав. Не казав
навіть Володимирові, бо сором було виявити таку легкодухість. Як бачите й
у мене є секрети від Володимира, але все це правда. Майже 2 роки пройшло
з того часу, коли я так безумствовав.
Влада толерантно поставилися до мене, до моєї поведінки, не арештува-
ла мене тоді відразу, а придивлялася до мене, наводила може справки. Мож-
ливо, що у дальшому мені допомогли ті особи, з якими я в свій час так боров-
ся. Можливо, що я й помиляюсь. Але факт, що з того часу почалися усі мої
пригоди, в них корінь. У червні 1927 року я одсидів місяць. Випустили. Далі
почалися визови до ДПУ — через м[іся]ць, через тиждень і з рештою відход
мій від праці в церкви й заслання мене в Харків з тим, що через місяць 1Ѕ
з’ясується куди я буду висланий. Знаючи, що за мною нічого нема більше, що
кару яку я так глупо заслужив, мені вже призначено, я зв’язав свою долю з
дружиною своєю, яка погодилася розділити мою долю у засланні.
Тепер же трапилось цілком несподівано нове лихо над моєю головою…5)*
Що ж мені відомо з церковного життя? Чи не відомо мені, або чи не пам’я-
таю я щоб помітив, що хто-небудь з керуючих церковних осіб бажав викори-
стати, або використовував церкву для політичних цілей[?] Крім визначених
раніш фактів, пригадується мені — Володимир оповідав, що у Харкові було
угруповання парафіян Миколаївського собору на чолі з ДОЛЕНКОМ, яке
намагався використовувати з політичною метою УАПЦ, що група ця намага-
лася втягнути до себе й Ол. ЯРЕЩЕНКА, але він на це не пішов, через що
йому довелося провадити довгу і уперту боротьбу з цією групою, щоб не
вносили в церкву політичного елементу.
* Крапки в тексті.
2* Крапки в тексті.
3* Крапки в тексті.
4* Крапки в тексті.
5* Крапки в тексті.
ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 307
Пам’ятаю ж тако, що колись хтось, а може і я сам згадавши про ПО-
ТІЄНКА і про ЯРЕЩЕНКО в розмові з Володимиром сказав: — «За церковні
справи потерпають», — на це Володимир з рішучістю заявив — «зовсім ні,
за політичні, а що до ЯРЕЩЕНКО, то скоріше навіть із-за честолюбства сво-
го він терпить. Честолюбство його і ревнощі його до слави найкращого і
найсмілівшого* промовця загнали його у заслання». Згадуючи про мітрополіта
Василя, він казав — «що з стіхією поробиш?» Він дійсно часом необережний
буває у запалі, до того людина свавільна й уперта».
Про те чи була провідна думка керівників церкви в цілому ВІЩР про
використовування церкви з політичною метою, ніколи не чув і не помічав
того. Од Володимира не раз доводилося чути, коли він відповідаючи на без-
глузді закиди якого-небудь добродія, а-ля2* КИСЛИЙ відповідав: — «Це не
діло церкви, ідіть в союзи, там протестуйте, а не до церкви пийти. Це гро-
мадська справа, а не церковна». Коли добродій такій з незадоволенням відхо-
див, Володимир, звертаючись до мене, додавав: — «Розкішно знаю, що там
мовчатиме і не заікнеться, а тут натякає». Тому мені абсолютно не зрозуміло,
як той самий Володимир може-визнати свою вину в тім, що він використову-
вав діло церкви з політметою. Тоді ж він не раз і не два рішуче виступав за
цілковиту аполітичність церкви. До того ж як ідеолог УАПЦ, він на прапорі
УАПЦ написав «Аполітична». Я щиро вірив йому і вважав, що він боронить
церкву від нажиму політики. Невже ж він так маскувався? Не віриться. Чого
угодно я міг чекати від Володимира, тільки не використовування церкви3* з
політичною метою. Я не раз бачив і відчував його глибоку віру в бога4*, в
науку христову5*. <…>
24/ІХ–[19]29 р. Микола Чехівський
Бупр ч. І
Слідчий Корпус
Кор. 5 Кам. 1
м. Київ
ГДА СБ України, ф. 6, спр. № 67098-ФП, т. 129, арк. 32–44.
Копія. Машинопис;
Арк. 22–29. Оригінал. Рукопис олівцем
6*
;
Т. 130, арк. 13–25. Незасвідчена копія. Машинопис.
* Так в тексті.
2* В рукописному варіанті «ala».
3* В рукописному варіанті «Церкви».
4* В рукописному варіанті «Бога».
5* В рукописному варіанті «Христову».
6* Рукописний варіант тексту додаткового свідчення Миколи Чеховського дещо
відрізняється від друкованого примірника, в якому виявлено багато розбіжностей.
Текст звірявся за рукописом.
|