Останній бал “дворянських гнізд”
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2010
|
| Schriftenreihe: | Відлуння віків |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40371 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Останній бал “дворянських гнізд” / В. Грипась // Відлуння віків. — 2010. — № 2(13). — С. 5-8. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40371 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-403712013-01-16T12:13:00Z Останній бал “дворянських гнізд” Грипась, В. Червона книга пам’яток 2010 Article Останній бал “дворянських гнізд” / В. Грипась // Відлуння віків. — 2010. — № 2(13). — С. 5-8. — укp. XXXX-0045 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40371 uk Відлуння віків Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Червона книга пам’яток Червона книга пам’яток |
| spellingShingle |
Червона книга пам’яток Червона книга пам’яток Грипась, В. Останній бал “дворянських гнізд” Відлуння віків |
| format |
Article |
| author |
Грипась, В. |
| author_facet |
Грипась, В. |
| author_sort |
Грипась, В. |
| title |
Останній бал “дворянських гнізд” |
| title_short |
Останній бал “дворянських гнізд” |
| title_full |
Останній бал “дворянських гнізд” |
| title_fullStr |
Останній бал “дворянських гнізд” |
| title_full_unstemmed |
Останній бал “дворянських гнізд” |
| title_sort |
останній бал “дворянських гнізд” |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Червона книга пам’яток |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40371 |
| citation_txt |
Останній бал “дворянських гнізд” / В. Грипась // Відлуння віків. — 2010. — № 2(13). — С. 5-8. — укp. |
| series |
Відлуння віків |
| work_keys_str_mv |
AT gripasʹv ostanníjbaldvorânsʹkihgnízd |
| first_indexed |
2025-07-03T22:27:59Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:27:59Z |
| _version_ |
1836666511612182528 |
| fulltext |
...Ліс несподівано розступився, і авто зупини/
лося перед аркою кам’яної брами. Над брамою —
гостроверха декоративна башточка. Поруч —
двоповерховий будинок сторожі з вузькими
стрілчастими віконцями, із зубчатими стінами та
крутосхилим дахом. На нашу радість, ворота ви/
явилися прочиненими, чим ми і скористалися. І
відразу ніби потрапили у середньовіччя. Посеред
обнесеного муром двору — велична будівля з ви/
сокими восьмикутними зубчатими вежами, з го/
тичними вікнами та численними димарями.
Справжній англійський замок! Здається, ще
мить — і затрублять герольди, скликаючи ли/
царів на турнір.
З наметом та рюкзаком — на Слобожанщину.
Але в часи Річарда Левове Серце тут було Дике
поле, з якого кочові орди штурмували форпост
осілої Європи — Київську Русь. Лише через віки,
в лихоліття Руїни, малолюдні рубежі Московсь/
кого царства зі степом заселили переселенці з
України, заснували на необжитих землях міста і
численні слободи. Росія була зацікавлена в охо/
роні своїх неспокійних південних кордонів вип/
робуваними в бойовій справі козаками і навіть
заохочувала цей процес, тому Слобожанщина
(нині це Харківщина і частково Сумщина) одер/
жала від царя такий самий козацький устрій, як і
в Гетьманщині.
Згодом, при Катерині ІІ, Слобідську Україну
спіткала та ж доля, що й Гетьманщину. А
слобідські землі царський уряд щедрою рукою
роздавав за вірну службу своїм вельможам та
козацькій старшині, які прагнули похизуватися
один перед одним розкішними палацами, пар/
ками, культовими спорудами. Тож не замок часів
хрестоносців, а найрозкішніше з “дворянських
гнізд” Слобожанщини, що поблизу селища
Шарівка, прочинило перед нами свої ворота.
ЧЕРВОНА КНИГА ПАМ’ЯТОК
Останній бал
«дворянських гнізд»
Володимир Грипась
6
Відправляючись у триденну
подорож по колишніх дво/
рянських садибах краю, ми —
п’ятеро туристів — задалися ме/
тою побачити, поки ще є мож/
ливість, залишки колишньої
розкоші можновладців тих
часів. Отож, щоб узяти від по/
дорожі якнайбільше, обрали
наймобільніший засіб пересу/
вання — легковик. Намети і
спальні мішки дозволяли уник/
нути клопоту з готелями, значно
здешевлювали подорож та і
вносили в неї елемент екстри/
му — ночівлі на снігу.
Відстань між пам’ятками ста/
ровини на нашому маршруті —
всього від 15 до 35 км. А, отже,
навіть за три короткі зимові до/
би можна встигнути побачити
чимало. Першим об’єктом на/
шої подорожі стала коротко/
часна зупинка в селі Вишняки
біля Хорола. З дозволу предс/
тавника адміністрації та під
пильним оком охоронця огля/
нули ззовні двоповерховий із
куполом поміщицький дім поч.
ХІХ ст. (зараз — будинок для
осіб похилого віку). Потім —
розташовану через дорогу
Троїцьку церкву (1799 р.). Вже у
сутінках дісталися до Харківщи/
ни. Заночували у засніженому
лісі біля села Рокитне Новово/
долазького району...
Ранок почався з відвідин зас/
нованої козацьким полковни/
ком Куликівським садиби в Ро/
китному (нині тут — ліцей). Пе/
ред нами — двоповерховий па/
лац із колонадою — чудовий
зразок будівлі, збудованої у
модному на той час класицис/
тичному стилі. Дивлячись на
фасади палацу, важко повіри/
ти, що другий поверх надбуду/
вали вже в наш час, у роки бо/
ротьби з архітектурними над/
мірностями. Адже виглядає він
цілісним, і різниця у віці по/
верхів у півтора століття зовсім
не відчувається.
За сотню метрів від палацу —
кругла присадибна церква. У
загальних рисах вона мало чим
відрізняється від інших культо/
вих споруд Російської імперії
поч. ХІХ ст. Бо на той час уже
діяла заборона Синоду на спо/
рудження церков у національ/
ному стилі, і на зміну українсь/
кому бароко прийшов класи/
цизм.
Найближчий від Рокит/
ного палац — у місті Любо/
тині. Зі споруд садиби у
доброму стані перебуває
лише Миколаївська церк/
ва, що здіймається на па/
горбах над ставком.
Первісний вигляд самого
палацу, збудованого в се/
редині ХІХ ст. князем Свя/
тополком Мирським, пов/
ністю спотворили численні
перебудови та ремонти. Із
зовнішніх стін у багатьох
місцях обсипається цеме/
нтна “шуба”, оголюючи
тиньк та цегляну кладку.
Крізь стрілчасті вікна видно
так само обшарпані стіни
внутрішніх приміщень.
За інформацією одного з
путівників, тут мав бути ди/
тячий будинок. Але дитя/
чих голосів ми не почули. У
кількох сотнях метрів від пала/
цу, на шляху до церкви, розта/
шований ще давніший службо/
вий корпус, що на фотографіях
мав досить пристойний вигляд.
Але коли під’їхали ближче, то
побачили тільки руїни, що за/
лишилися після пожежі, яка
сталася років п’ять тому.
червона книга пам’яток
Палац в Люботині (Гієвці).
Люботин (Гієвка). Руїни
службового корпусу.
Люботин. Залишки ротонди
службового корпусу.
Старий Мерчик. Палац. Головний
фасад.
Старий Мерчик. Бічне крило
палацу.
7
Здається, час
тут зупинився. Не
менш гнітюче вра/
ження справляє найстаріший на Слобожанщині
палацово/парковий комплекс у селі Старий Мер/
чик, що у Валківському районі. До нього від Лю/
ботина близько 16 км. Біля входу — відреставро/
вана присадибна церква Всіх Святих, поряд —
надгробок над могилою одного із засновників
садиби — поміщиків Шидловських.
Далі, в глибині занехаяного двору, — двопо/
верховий палац (1778 р.), що поєднує архітек/
турні стилі бароко і класицизм. Уже в цьому його
унікальність. Авторство будівлі приписують
різним архітекторам — Растреллі, Баженову,
Ярославському. Стіни споруди облуплені, але ще
досить міцні, прикрашені ліпленням. Палац ото/
чують його “ровесники” — одноповерхові флігелі
(бібліотека та будинок для гостей), службовий
корпус, комора, а також занедбаний парк на
схилі над річкою Мерчик.
Виділених на реставрацію пам’ятки коштів
вистачило хіба що на консервацію палацу:
замість підсліпуватих вікон із вибитими шибками
тепер на відвідувачів дивляться більмами закла/
дені силікатною цеглою віконні отвори.
Через підвал ми пробралися всередину
будівлі, піднялися рипучими дерев’яними схода/
ми на другий поверх. Усі приміщення занурені в
морок. Сьогодні в них пустка — ні людських го/
лосів, ні притаманного людському житлу затиш/
ку. Обережно ступаючи, пішли на світло в кінці
коридору й опинилися в освітленому через єдине
незамуроване вікно овальному залі, де ще збе/
реглася ліпнина на стелі та капітелях пілястрів.
(Такий же зал розташовано і в протилежному
кінці будівлі, але для його огляду потрібен ліхта/
рик, про який ми чомусь не подумали).
Здається, час тут зупинився років дев’яносто
тому, коли гігантська імперія опинилася на круто/
му зламі своєї історії. Але шпалери, що звисають
зі стелі, свідчать, що недавно будівля експлуату/
валася. Тут розміщувався зооветеринарний тех/
нікум. То чому ж вона нині доведена до такого
стану?
Зі Старого Мерчика шлях проліг на захід, у Бо/
годухівський район, до вже згаданого вище
“англійського замку”. Не доїжджаючи
Шарівки, побачили в лісі покажчик “Сана/
торій”. Ще мить — і перед нами велична спо/
руда. Санаторію тут уже немає. Але є охо/
ронці. Отже, у найкращого на Слобожанщині
парково/палацового комплексу, схоже, є
власник. Поки що туристів на територію пус/
кають. Хто знає, може, вже незабаром і не
пустять?
Зі слів охоронців дізнаємося, що садиба
заснована осавулом Охтирського полку
Шарієм на отриманих від Петра І землях. У 1890
році маєток придбав відомий промисловець
Леопольд Кеніг, який і збудував із розмахом
розкішний палацовий комплекс, включивши до
нього вже існуючу будівлю. У приміщеннях
палацу досить добре збереглися розкішні
червона книга пам’яток
Старий Мерчик. Скрізь
запустіння й байдужість.
Старий Мерчик. Одна з
кімнат палацу.
Палац у Шарівці. Інтер’єр зали.
Розписи стелі.
8
інтер’єри, з розписами стін, ліпленнями, багато оз/
добленими камінами і навіть деякими
меблями колишнього власника. Але
дозволу від охоронців на огляд цих
витворів мистецтва ми не отримали.
Від палацу викладені цеглою тера/
си спускаються до ставка. Трохи осто/
ронь — великий двір із численними
господарськими будівлями,
напівзруйнованими теплицями. А
обабіч терас та на горі, за ставком, —
великий запущений, зі старезними
дубами та липами, парк, що перехо/
дить у ліс. Найбільше вражає своїми
розмірами дуб/патріарх праворуч від
тераси. Сюди приїхати б улітку або ж
восени і принаймні на півдня. Але ми
маємо короткий сірий день, що вже
майже закінчується. І треба поспішати
до наступного, не менш чарівного куточка Хар/
ківщини — розташованої в старому сосновому
лісі садиби Наталівка, що біля села Володи/
мирівки цього ж Богодухівського району.
Край дороги — масивні кам’яні, так звані Фран/
цузькі ворота з башточкою (в садибу ведуть також
і Скіфські ворота). Біля них зупинилися на нічліг,
витоптали в досить глибокому снігу майданчики
для наметів. Після сніданку — огляд
Наталівки. За задумом її засновни/
ка, селянського сина Івана Харито/
ненка, який став великим промис/
ловцем і меценатом, та його сина
Павла, ця садиба мала стати оби/
теллю обдарованих людей —
архітекторів, художників, скульп/
торів.
Долаємо кількасот метрів
алеєю, аж ось із туману виринув в
оточенні вікових дубів та сосен
ніби перенесений із казки Спась/
кий храм. Він має багато рис
давньоруських храмів. Ззовні йо/
го прикрашають різьблені орна/
менти, привертають увагу вмуро/
вані в стіни стародавні скульптурні вставки, при/
везені Харитоненком з аукціону в Парижі. Нині в
храмі відновлено богослужіння.
Можна побачити у Наталівці ще чимало ціка/
вого. Ніби з середньовічного замку примандру/
вала до садиби водонапірна башта. Поблизу —
будиночок вартового зі скульптурами левів біля
входу, теплиця. Зі смаком збудовано розташо/
вані окремо кінний манеж та стайні, які потім зго/
дилися місцевому колгоспу. Але зараз вони по/
рожні і поступово руйнуються.
...Наша насичена враженнями
подорож залишила дещо гіркий
присмак. Адже старовинні па/
м’ятки, які ми відвідали — так/
сяк, але пережили і революції, і
війни. Та чи переживуть вони
нинішні мирні, але скрутні часи?
Коли держава, що стала неза/
лежною, мала б робити все мож/
ливе для збереження не таких
уже й численних уламків мину/
лих епох на її теренах. Адже
втрата кожного з них — не/
поправна...
Текст статті:
http://www.umoloda.kiev.ua
червона книга пам’яток
СпасоDПреображенський храм в Наталівці. 1911D
1913. Арх. О. В. Щусєв.
http://bogodukhovDcity.com.ua
Нічна варта. Один із двох левів біля будинку доньки
І. Харитоненка. http://blog.meta.ua
Барельєф на храмі Спаса. 1913. Скульптор
С. Коньонков. http://sobory.ru
|