Іван Гончар. “Жити і творити для народу”. До 100-річчя від дня народження
Іван Макарович Гончар [1911–1993] — видатний громадський та культурний діяч, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер, Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991), один із ініціаторів створення Українського...
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2011
|
| Назва видання: | Відлуння віків |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40421 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Іван Гончар. “Жити і творити для народу”. До 100-річчя від дня народження / Л. Дубиківська-Кальненко // Відлуння віків. — 2011. — № 1-2(14-15). — С. 98-101. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40421 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-404212013-01-16T12:13:31Z Іван Гончар. “Жити і творити для народу”. До 100-річчя від дня народження Дубиківська-Кальненко, Л. Знаменні дати Іван Макарович Гончар [1911–1993] — видатний громадський та культурний діяч, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер, Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991), один із ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею українського народного мистецтва (з 1993 року — державний Музей І. М. Гончара; з 1999 — Український Центр народної культури “Музей Івана Гончара”, з 2009 — Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара”). 2011 Article Іван Гончар. “Жити і творити для народу”. До 100-річчя від дня народження / Л. Дубиківська-Кальненко // Відлуння віків. — 2011. — № 1-2(14-15). — С. 98-101. — укp. XXXX-0045 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40421 uk Відлуння віків Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Знаменні дати Знаменні дати |
| spellingShingle |
Знаменні дати Знаменні дати Дубиківська-Кальненко, Л. Іван Гончар. “Жити і творити для народу”. До 100-річчя від дня народження Відлуння віків |
| description |
Іван Макарович Гончар [1911–1993] — видатний громадський та культурний діяч, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер, Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991), один із ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею українського народного мистецтва (з 1993 року — державний Музей І. М. Гончара; з 1999 — Український Центр народної культури “Музей Івана Гончара”, з 2009 — Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара”). |
| format |
Article |
| author |
Дубиківська-Кальненко, Л. |
| author_facet |
Дубиківська-Кальненко, Л. |
| author_sort |
Дубиківська-Кальненко, Л. |
| title |
Іван Гончар. “Жити і творити для народу”. До 100-річчя від дня народження |
| title_short |
Іван Гончар. “Жити і творити для народу”. До 100-річчя від дня народження |
| title_full |
Іван Гончар. “Жити і творити для народу”. До 100-річчя від дня народження |
| title_fullStr |
Іван Гончар. “Жити і творити для народу”. До 100-річчя від дня народження |
| title_full_unstemmed |
Іван Гончар. “Жити і творити для народу”. До 100-річчя від дня народження |
| title_sort |
іван гончар. “жити і творити для народу”. до 100-річчя від дня народження |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Знаменні дати |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40421 |
| citation_txt |
Іван Гончар. “Жити і творити для народу”. До 100-річчя від дня народження / Л. Дубиківська-Кальненко // Відлуння віків. — 2011. — № 1-2(14-15). — С. 98-101. — укp. |
| series |
Відлуння віків |
| work_keys_str_mv |
AT dubikívsʹkakalʹnenkol ívangončaržitiítvoritidlânarodudo100ríččâvíddnânarodžennâ |
| first_indexed |
2025-07-03T22:30:50Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:30:50Z |
| _version_ |
1836666691165093888 |
| fulltext |
98
²ван Макарович Гончар [1911–1993] — ви/
датний громадський та культурний діяч,
скульптор, живописець, графік, народоз/
навець, колекціонер, Заслужений діяч мистецтв
УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т.
Шевченка (1989), Народний художник України
(1991), один із ініціаторів створення Українського
товариства охорони пам’яток історії та культури,
а також Музею народної архітектури та побуту
України; засновник відомого в Україні й за кор/
доном громадського музею українського народ/
ного мистецтва (з 1993 року — державний Музей
І. М. Гончара; з 1999 — Український Центр народ/
ної культури “Музей Івана Гончара”, з 2009 —
Національний центр народної культури “Музей
Івана Гончара”).
Збиральницька діяльність Івана Гончара була
нерозривно пов’язана з його художніми візіями.
Власне, його творчість, особливо в роки опали (з
кінця 1970/х і до середини 1980/х рр.), постала як
синтез професійного і народного мистецтва на
засадах глибокого вивчення народно/мистець/
кої спадщини українців, декоративно/ужитково/
го мистецтва в усіх аспектах його побутування.
Впродовж 1959–1993 рр. Іван Гончар глибоко
й систематично вивчав народне мистецтво, зби/
рав колекцію пам’яток народного мистецтва та
стародруків XVII–XIX століть, яку розмістив у
своїй садибі. Подорожуючи Україною, досліджу/
вав народну культуру Київщини,
Житомирщини, Полтавщини, Дон/
басу, Подiлля, Поднiстров’я, Гали/
чини, Буковини, Закарпаття. На
поч. 1990/х рр. збірка хатнього му/
зею митця налічувала близько 7000
експонатів. Серед них, зокрема: ко/
лекції тканини (рушники, килими,
одяг, головнi убори тощо) — понад
2500 од.; дерева — понад 250 од.;
знаменні дати
Іван Гончар:
До 1005річчя від дня народження
"Жити і творити для народу"
Лідія Дубиківська>Кальненко
“Дівчина у вінку” (Галина Гончар —
небога художника), полотно на картоні,
олія.
Леся Українка, 1956 р., мармур.
Тарас>водоноша. 1938 р., бронза.
99
керамiки — 750 од.; писанок — 500 од.; виробів з
металу та скла, народних музичних інструментів,
українських народних картин та iкон народного
письма (понад 500 од.). Окремими полотнами
представлене професійне малярство та графіка.
Приватна бібліотека І. М. Гончара налічувала
близько 3 тис. українознавчих видань, частина
яких — стародруки та рідкісні книги. Доповнюва/
ли збірку давні фото з різних регіонів України,
впорядковані автором у 18 томів історико/етног/
рафічного мистецького альбому “Україна і ук/
раїнці”.
Скульптурний доробок І. М. Гончара представ/
лено роботами, що характеризують автора як умі/
лого майстра психологічного портрету. Він створив
серію образів героїв української історії (Б. Хмель/
ницький, М. Грушевський, С. Наливайко) і культу/
ри (М. Драгоманов, Г. Сковорода, М. Лисенко, Ле/
ся Українка та ін.), учасників Другої світової війни;
сучасних авторові літераторів і митців (А. Малиш/
ко, Б. Гмиря, А. Солов’яненко та ін.).
Скульптор І. М. Гончар є автором пам’ятників
та скульптурних портретів видатних діячів ук/
раїнської культури: Г. Сковорода (1963, м. Пере/
яслав/Хмельницький), С. Руданський (1967, с.
Хомутинці Вінницької обл.), К. Білокур (1967, с.
Богданівка Київської обл.), І. Котляревський
(1969, Полтава), І. Франко (1970, с. Копичинці
Івано/Франківської обл.), Є. Адамцевич (1968,
Музей Івана Гончара) та ін. Знаковим для Івана
Гончара є образ Тараса Шевченка. Власне, брон/
зовою постаттю “Тарас/водоноша” або “Тарас в
науці у дяка” (Національний музей Тараса Шев/
ченка, Київ; Шевченківський національний за/
повідник, Канів) Іван Гончар увійшов у світ висо/
кого мистецтва ще в 1939 р., коли цю роботу бу/
ло представлено на Республіканській виставці до
125/літнього ювілею Кобзаря.
Серед робіт, присвячених Т. Шевченку — “Та/
рас Шевченко з сестрою” (1963, Музей Івана Гон/
чара), “Шевченко/художник” (місцезнаходжен/
ня невідоме), погруддя Т. Шевченка (1963, Му/
зей Івана Гончара), погрудний пам’ятник Кобза/
рю (1965, с. Шешори Івано/Франківської обл.),
пам’ятник Т. Шевченку (1970, с. Лип’янка Чер/
каської обл.). За мармуровою постаттю “Моло/
дий Шевченко” (1949, м. Москва, Третьяковська
галерея) наприкінці 1960/х рр. встановлено
пам’ятник у м. Яготин. Вагоме місце у творчості І.
Гончара/скульптора посідають героїчні образи
козацької доби: Максим Залiзняк (1966), Iван
Ґонта (1967, с. Ґонтiвка на Вiнниччинi), монумент
Переяславська рада (1954, Переяславське шосе),
Іван Підкова (1967, Музей Івана Гончара), Богдан
Хмельницький (1983, Черкаси, краєзнавчий
знаменні дати
Куточки хатнього музею І.М. Гончара.
100
музей) та ін. Окремого слова заслуговує пам’ятник
Максиму Горькому в Ялті на набережній, який є
класичним зразком у доробку майстра (встанов/
лено 1956 р.). Упродовж 1970–80/х рр. ним була
створена серія народних типажів, виконаних у
дрібній пластиці: “Кобзар”, “Лірник”, “Молодиця в
очіпку”, “Парубок”, “Льонарка” та ін.
З кінця 1950/х І. Гончар систематично працював
і як живописець. Створив велику серію картин, у
яких зафіксував етнографічні типажі українців, а
також краєвиди, історичні та архітектурні пам’ятки
України, місця, що назавжди втрачені внаслідок
затоплення сіл та аварії на ЧАЕС. Графіка цього
періоду — тематичні альбоми “Українські народні
типи”, “Українське народне вбрання”, “Пам’ятки
архітектури та краєвиди України” (1960–1980).
Попри колосальний творчий доробок
Майстра, за його життя відбулося лише три пер/
сональних виставки: 1987 р. — у виставковому
залі Українського товариства охорони пам’яток
історії та культури, у січні — лютому 1988 р. — у
виставковому залі Спілки художників УРСР, в
1992–1994 — “Краса, обпалена війною” — у Музеї
Великої Вітчизняної війни.
Коли Музей Івана Гончара став державною ус/
тановою, у її складі було створено Меморіальний
відділ митця на основі творчих набутків фундато/
ра Музею та архівного фонду Майстра, накопиче/
ного за довгі роки життя і творчого пошуку. Ме/
моріальний відділ поділявся на 2 підрозділи —
відділ творчої спадщини та відділ архівних ма/
теріалів, який, в свою чергу, складає: власне архів
— документи, фотоархів, друковані матеріали
(плакати, афіші, газетні та журнальні публікації),
фонозаписи та кінодокументальні матеріали.
Сектор живопису і графіки нараховує понад
1000 одиниць збереження і наочно ілюструє
трансформування творчої манери художника —
від реалізму до етнографізму народних типажів,
що було закономірним результатом мистецьких
шукань впродовж усього життя і органічно вип/
ливало із його способу життя як колекціонера ук/
раїнських старожитностей й мало глибокі світог/
лядні основи, закладені від народження та в пору
його становлення в Києві за доби українізації.
Розділ графіки складають документальні ри/
сунки із серії “Солдати мого взводу” та цикл робіт
під загальною назвою “Дорогами війни”, вико/
нані лейтенантом/зв’язківцем І. М. Гончаром на
вогняних шляхах І Українського фронту від Києва
до Відня. Ці роботи вражають глибиною психо/
логічного проникнення у внутрішній світ людини
в умовах війни.
З середини 50/х рр., коли почалися система/
тичні поїздки І.М. Гончара Україною з метою зби/
рання етнографічного матеріалу, змінюються і
його творчі акценти: реалізм пейзажів посту/
пається місцем реалізму українського національ/
ного світу, збереженого в символіці вбрання та в
обрядовості, — і цей світ постає з його полотен в
серіях “Українські народні типи” та “Українське
національне вбрання”, “Пам’ятки архітектури і
краєвиди України”. Іван Гончар створив, але не
встиг остаточно упорядкувати альбом “Живопис/
на Україна”, основу якого складають численні
живописні полотна, малюнки, начерки, ескізи.
Архів І. М. Гончара має велику цінність для
дослідників творчого і життєвого шляху Майстра,
істориків, соціологів, культурологів, адже його
епістолярна спадщина, “Книги запису вражінь”
відвідувань приватного музею І. М. Гончара є
безцінним свідченням епохи: від хрущовської
“відлиги” 1960/х — до трагічних 1970/х і “другого
українського відродження” кінця 1980/х — поч.
1990/х рр. Слід зазначити, що архів містить абсо/
лютно унікальні речі: від автографів Михайла
Грушевського і Миколи Вороного та Марка
Антіоха, рідкісних примірників київських і за/
гальноукраїнських газет (наприклад, “Киевская
мысль” 1900, 1911–1914 рр., “Київська правда”
1929–1930 рр., що висвітлюють так званий “про/
цес СВУ”) — до письмових свідчень цілої плеяди
знаменні дати
Аркуш “Лип'янка” з історико>етнографічного
мистецького альбому І.М. Гончара “Україна та українці”,
т. 8, “Черкащина”.
101
“шістдесятників”, скандальних публікацій Мико/
ли Холодного, епістолярної спадщини Н. В. Су/
ровцевої, матеріалів з архіву полтавського ху/
дожника Н. Х. Онацького, репресованого
сталінським режимом у 1937 р., унікальних ет/
нографічних фото, що не увійшли до альбому
“Україна та українці” — Іван Макарович просто не
встиг їх доопрацювати.
Надзвичайно цікаві для дослідника дві папки
газетних і журнальних публікацій про І. М. Гонча/
ра, упорядкованих ним самим, що дають мож/
ливість прослідкувати його творче життя в хроно/
логічних межах 1945–1993 рр.
На окрему увагу заслуговує створений Іваном
Гончаром на основі зібраного ним під час подо/
рожей Україною матеріалу історико/етног/
рафічний мистецький альбом “Україна та ук/
раїнці” (18 томів), з аркушів якого постає само/
бутній всесвіт українства: стародавні фотографії
мешканців у народних строях, портрети відомих
людей, місцеві краєвиди, звичаї, мистецькі та
етнографічні пам’ятки. Кожен аркуш, крім світ/
лин, містить замальовки І. М. Гончара етног/
рафічного характеру, написи/пояснення до
світлин тощо.
Додамо до цього афіші, плакати (є цікаві зраз/
ки 1921 р.) — всього понад 200 найменувань;
листівки з серії “Українські типи” та “Українські
краєвиди”, що можуть бути предметом гордості
найвибагливішого колекціонера; численну фо/
нотеку та кінотеку; архівний фонд видатних
діячів: Ніни Матвієнко, Бориса Литовченка —
дослідника творчості художника І. Дряпаченка,
Миколи Будника, Георгія Ткаченка, Володимира
Підгори, Ігоря Кропивницького та ін., що починає
формуватися — неосяжний простір для серйозної
наукової обробки.
2011 рік — рік 100/літнього ювілею Івана Гонча/
ра. 27 та 28 січня відбулися урочистості в Києві,
включаючи виставку “Іван Гончар: жити і творити
для народу” у виставковому залі НЦНК “Музей
Івана Гончара” з відновленими фрагментами ус/
лавленого хатнього музею. А 4 лютого у с.
Лип’янка Шполянського р/ну на Черкащині у
батьківській хаті митця урочисто відкрито Буди/
нок/музей видатного скульптора Івана Гончара.
Óчервні 2011 року виповнилося 50 років, як пішла
з життя видатна українська мисткиня, народний
художник України Катерина Білокур. Минулого
року Національний музей українського народного деко/
ративного мистецтва здійснив цілий ряд цікавих і
змістовних заходів, присвячених 110/ій річниці від дня на/
родження К. В. Білокур, які увійшли до загальнодержав/
ної програми з відзначення ювілею художниці.
За рік до ювілейної дати (7 грудня 2010 р.) музеєм було
оголошено IV Всеукраїнський конкурс листа “Квіти — мої
діти”, на який відгукнулися громадяни різного віку і різних
професій з багатьох міст, сіл і областей України.
Надійшло 217 листів, в яких розкрилося ставлення кожно/
го з дописувачів до непересічної постаті К. Білокур та її
знаменні дати
Автопортрет. 1950 р.
“Квіти 5 мої діти”
Катерина Білокур (1900–1961)
Людмила Білоус
"Якби ми мали художницю такого рівня, ми змусили б
говорити про неї увесь світ".
Пабло Пікассо
|