Мандрівка до себе. «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті

У статті аналізуються «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті в контексті життя і творчості письменника. Е. Канетті здійснює подорож до джерел себе. Композиція книжки підкреслює ідентичнісний характер подорожі....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Гаврилів, Т.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2011
Schriftenreihe:	Парадигма
Schlagworte:	Етоси і топоси літератури крізь віки
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40463
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Мандрівка до себе. «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті / Т. Гаврилів // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 15-21. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40463
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-404632013-02-13T03:44:23Z Мандрівка до себе. «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті Гаврилів, Т. Етоси і топоси літератури крізь віки У статті аналізуються «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті в контексті життя і творчості письменника. Е. Канетті здійснює подорож до джерел себе. Композиція книжки підкреслює ідентичнісний характер подорожі. Статья анализирует «Голоса Марракеша» Элиаса Канетти в контексте жизни и творчества писателя. Э. Канетти осуществляет путешествие к истокам себя. Композиция книги подчеркивает идентичностный характер путешествия. The article belongs to The Voices of Marrakesh by Elias Canetti truth the context of his life and work. E. Canetti is travelling to the Origins of Self. The composition accentuates the identical character oft this Journey. 2011 Article Мандрівка до себе. «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті / Т. Гаврилів // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 15-21. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. XXXX-0114 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40463 uk Парадигма Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Етоси і топоси літератури крізь віки Етоси і топоси літератури крізь віки
spellingShingle	Етоси і топоси літератури крізь віки Етоси і топоси літератури крізь віки Гаврилів, Т. Мандрівка до себе. «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті Парадигма
description	У статті аналізуються «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті в контексті життя і творчості письменника. Е. Канетті здійснює подорож до джерел себе. Композиція книжки підкреслює ідентичнісний характер подорожі.
format	Article
author	Гаврилів, Т.
author_facet	Гаврилів, Т.
author_sort	Гаврилів, Т.
title	Мандрівка до себе. «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті
title_short	Мандрівка до себе. «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті
title_full	Мандрівка до себе. «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті
title_fullStr	Мандрівка до себе. «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті
title_full_unstemmed	Мандрівка до себе. «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті
title_sort	мандрівка до себе. «голоси марракешу» еліаса канетті
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Етоси і топоси літератури крізь віки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40463
citation_txt	Мандрівка до себе. «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті / Т. Гаврилів // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 15-21. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Парадигма
work_keys_str_mv	AT gavrilívt mandrívkadosebegolosimarrakešuelíasakanettí
first_indexed	2025-07-03T22:32:57Z
last_indexed	2025-07-03T22:32:57Z
_version_	1836666823912718336
fulltext	У віці 49 років Еліас Канетті, який народився в болгарсько- му місті Русе на Дунаї, пише німецькою мовою і живе в Лондоні, здійснює першу і єдину подорож поза межі Європи. Враження про неї він оприлюднює не відразу. На час публікації «Голосів Марракешу» Е. Канетті виповнило- ся 63 роки – вік, у якому, поряд з можливими подорожами геогра- фічним простором, щораз більшу увагу привертають мандри ча- сом. Здавалося б, відповідь на питання про «нащо» цієї подорожі і нарисів про неї лежить на долоні. Свен Ганушек, найавторитет- ніший біограф Е. Канетті, так підсумовує погляд канетті знавців: «<…> тут мандрує не англійський турист і не допитливий пись- менник, тут відбуваються пошуки спільних рис з культурою се- фардського дитинства, в час, коли вже кілька років, як існує план написати історію ранніх літ» [4, с. 537]. Перечитування «Голосів Марракешу» в контексті життя і творчості письменника спонукає ще раз порушити питання про «нащо» подорожі, взяти на пробу чинну відповідь бодай тому, що вона така очевидна. Почну з очевидного. Мандруючи на той бік Атласних гір, че- рез вододіл, що природним чином розмежовує географічні об- риси Європи й Африки, Е. Канетті здійснює подорож до джерел себе. З цього погляду, поїздка в Марокко належить до ідентичніс- них подорожей. Композиція «Голосів Марракешу» підкреслює цей ідентич- нісний характер. Обидва найголовніші нариси книжки, «Візит до Меллах» та «Родина Даханів» утворюють її осердя, довкола якого Мандрівка до себе. «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті Тимофій Гаврилів 16 Етоси і топоси літератури крізь в іки групується решта нарисів, по шість з кожного боку. Така серце- винно-симетрична побудова віддзеркалює особливе місце, яке в мікроуніверсумі Е. Канетті відведене поняттю серця, що збли- жує його з українським бароковим філософом Г. Сковородою. «Таємне серце годинника» – така назва однієї з книжок письмен- ника. Е. Канетті мовби протиставляє серце безсердечності епохи, що проминула. «Візит до Меллах» змальовує подорож у подорожі, коли опо- відач уранці третього дня здійснює пішу прогулянку в єврей- ський квартал Марракешу. Цей нарис містить кілька ключових фраз, що сигналізують упізнання себе в іншому і таким чином ви- конання завдання подорожі: знаходження «я» джерел себе. Опо- відач говорить про «щасливе зачарування», яке спізнав: «Мені було так, наче я справді десь інде і досяг мети подорожі. Я не хотів йти звідси, я був тут сотні років тому, лише забув й от усе при- гадав. Я зустрів ті щільність і тепло життя, які відчуваю в собі. Я був цим місцем, коли на ньому стояв. Мені здається, що я є ним завжди». Форма минулого часу від дієслова, що окреслює буття, трансформується в теперішній час, який триває завжди (immer). В «Родині Даханів» «я» повертається на місце, з яким воно напередодні самоототожнилось і яке називає «серцем». Друге впізнання «я» себе відбувається через спільність імені: «Він на- зивався Еліе Дахан і гордо взяв до уваги, що я мав те саме ім’я, як він» [2, с. 49]. Що «його брат був годинникарем» [2, с. 49], від- силає разом з місцем-серцем до таємного серця годинника як метафори життя: «Цей пасаж – таємний центр книжки», – пише С. Ганушек [4, с. 537]. «Я» вертається до родини, частиною якої себе бачить і з якою його розділила відстань, довжина якої вимі- рюється не тільки кілометрами між Лондоном і Марракешом, а й сторіччями. Це те, що очевидне. У затінку цього очевидного перебуває нарис «Оповідач і пи- сач». Так само, як в обличчях мешканців кварталу Меллах і в родині Даханів «я» впізнає сефардські джерела, які, як йому видається, збереглися тут у чистому, незамуленому вигляді, у постатях місцевих оповідачів «я» вбачає своє культурне корін- ня. Мовним виявом самоототожнення стає «родинний лекси- кон», до якого вдається «я»: «Мене виповнювала гордістю влада Тимофій Гаврилів Мандр івка до себе. «Голоси Марракешу» Ел іаса Канетт і 17 оповідництва, яку вони мали над своїми одномовцями. Вони видавалися мені моїми старшими і кращими братами» [2, c. 65]. Усній традиції надається перевага над письмовою, в акті самоза- ниження «я» мовби шкодує про такий розвиток західної культу- ри і свою причетність до неї: «Замість того, щоб мандрувати від місця до місця, не відаючи, кого зустріну, чиї вуха відкриються мені, замість того, щоб жити чистою довірою до своєї оповіді, я запродався паперові. Й от живу тепер під захистком столів і две- рей, боягузливий мрійник, а вони в базарному гаморі, межи со- тень чужих облич, щодня інших, не обтяжені ніякими холодни- ми і зайвими знаннями, без книжок, амбіцій і шанолюбства. Між людей наших широт, які живуть літературою, я рідко почувався комфортно. Я їх зневажав, бо зневажаю щось у собі, мені зда- ється, цим чимось є папір. Тут я раптом опинився серед поетів, на яких міг підвести погляд, адже не було необхідності читати» [2, c. 65]. Визнаючи писання гріхом, «я» апелює до міту про грі- хопадіння, прирівнюючи себе до Адама, який згрішив, скушту- вавши плоду з дерева письма, і за це був вигнаний з раю (усного) оповідництва, й одночасно продовжує десакралізувати ремесло писача, зводячи його до складання листів і заповнен ня бланків, механістичної праці без жодної «вищої» вартості: «Однак зовсім поруч, на тій самій площі, мені довелося збагнути, як сильно я згрішив, віддавшись паперові. За кілька кроків від оповідача примістилися писачі. Дуже тихо було довкола них, найтихіша частина Джема-ель-Фна. Писачі не вихваляли свого вміння. Вони сиділи спокійно, низькі, кремезні чоловіки з письмовим приладдям перед собою, так мовби зовсім не чекали на клієнтів. Підводячи погляди, вони дивилися на тебе без особливого заці- кавлення, відтак знову відверталися. Їхні лави стояли на певній віддалі одна від одної, так щоб від однієї до іншої не було чути. Скромніші, а може, й старомодніші з-поміж них сиділи долі. Тут вони думали і писали в окремішньому світі, оточеному бурхли- вим шумом площі і все-таки відмежованому від довкілля. Було так, наче в них консультувалися з приводу таємних скарг, і по- заяк це відбувалося прилюдно, всі вони мали щось минуще. Їх самих майже не було, важило лише одне: тиха гідність паперу» [2, c. 65–66]. 18 Етоси і топоси літератури крізь в іки Враховуючи обставину, що «я», яке здійснило, відтак напи- сало про подорож, є «я» письменника, нарис «Оповідач і писач» принаймні такий самий важливий, як і центральні частини книж- ки. Джерела обох ідентичностей – людини і літератора – «я» зна- ходить у Марракеші. Якщо стосовно джерел ідентичності «я» як людини в «я» жодних проблем не виникає, то з джерелами іден- тичності «я» як письменника ситуація складніша. Зголошуючись до традиції усного оповідництва, «я» врешті залишається розі- рваним між обома традиціями. В пошуках джерел ідентичності себе як людини Е. Канетті свідомо творить автоміт. Це видно і на рівні задуму, і в технічних деталях, як, наприклад, число три («третього дня»), що відсилає до казкового мотиву осилення чогось з третьої спроби. На це непрямо вказує й Марсель Райх- Раніцкі, висловлюючи сумнів у достовірності певних епізодів [5]. Як узгоджується цей міт про себе з іншим, не менш свідо- мо витвореним автомітом, в якому Е. Канетті ототожнює себе як європейця і який виростає з вузьких топографічних належно- стей в першій книжці автобіографічної трилогії, працю над якою Е. Канетті розпочав невдовзі після опублікування нарисів про подорож до Марракешу? Цитую: «Вранці, коли він заходив до дитячої, між ними відбувався завжди той самий діалог, до яко- го я напружено прислухався. “Джорджі?” – казав батько напо- легливим і питальним тоном у голосі, на що малий відповідав: “Канетті”. “Два?” – батько. “Три”, – син. “Чотири?” – батько. “Бартон”, – дитина. “Роуд”, – батько. Попервах на цьому закінчу- валося. Проте поступово наша адреса поповнішала, до неї різни- ми голосами додалося: “Вест”, “Дідсбері”, “Манчестер”, “Англія”. Останнє слово було за мною, я не міг подарувати, щоб не сказати: “Європа”» [1, c. 69]. Хай там як, Е. Канетті акцентує увагу на позаєвропейських джерелах себе; і спосіб зображення, і чи не кожна змальована деталь у «Голосах Марракешу» зраджують туриста-європейця, замилуваного в ідеалізований, екзотизований і варваризований Орієнт. Уже та обставина, що опис мандрівки «я» починає нари- сом про зустріч з верблюдами, вписує його в окцидентальну тра- дицію. Верблюд – один з неодмінних символів Орієнту, побаче- ного західними очима. Самоототожнення «я» з верблюдом, який Тимофій Гаврилів Мандр івка до себе. «Голоси Марракешу» Ел іаса Канетт і 19 страждає, передує знаходженню джерел себе і перегукується зі сном про коня в Достоєвського. Змалювання ярмарку верблю- дів і особливо сцен упокорювання й страждання тварини – це не тільки те, що прагне прочитати європейський читач про подорож свого співгромадянина до Орієнту, а й те, що може запропонувати «я», яке постає продуктом своєї освіти і належності, за які не може вийти, бо годі вийти за себе. Сцени, в яких з дивовижною ретель- ністю виведені портрети жебраків, калік, божевільних, дрібних торгівців, так що складається враження, буцім тільки вони насе- ляють цю африканську місцину, що одночасно є найзахіднішим пунктом уявленого європейцем Орієнту, нагамуз із постійними просторовими дистинкціями і туристичними самолокалізаціями разюче не поєднуються з описаним знаходженням джерел себе, з вихвалянням вищості і мудрішості східної традиції супроти за- хідної на тій підставі, що вона нібито природніша, власне, ближча до джерел. У цьому виявляється суперечливий характер «Голосів Марра- кешу» і суперечливість ідентичності «я»: в мандрівку на Північ- ний Захід Африки воно вирушає і як турист, поповнюючи окци- дентальну бібліотеку подорожньої літератури ще одним зраз ком, і як письменник та людина, яка шукає свого коріння. «Оповідач і писач» виражає самосумнів письменника, який пояснення неоднозначності своєї письменницької ідентичності шукає поза межами себе і, так йому видається, знаходить у про- тиставі усної і письмової традиції. «Я» бачить себе жертвою ситу- ації, примхи долі. Самоототожнюючись з усною традицією, воно усвідомлює свою належність до традиції європейської, письмо- вої. Вписуючись у прокрустове ложе чинних стереотипів, «Голо- си Марракешу» хочуть збунтуватися проти них, проте не можуть. «Я» прагне зійти зі своєї позиції цивілізаційної вищості, однак неспроможне зробити це послідовно, тож обмежується деклара- ціями й замилуванням, амбівалентний характер якого годі не до- бачити. Мусимо такий висновок одразу й обмежити, пам’ятаючи про те, що перетворення (зооморфізація й антропоморфізація) є частиною авторського світопрочитання, що виводить його функ- ції і значення за межі постколоніального тлумачення «Голосів Марракешу». 20 Етоси і топоси літератури крізь в іки І наостанок. «Я» не просто шукає джерел себе, а таким шля- хом прагне повернення в болгарське дитинство, в якому пану- вала згодом втрачена сефардська атмосфера. З цього погляду, «Подорож до Марракешу» можна вважати прелюдією до авто- біографічної трилогії письменника, коли фізичне пересування в географічному просторі є одночасно спробою мандрівки про- стором часу – європейського часу загалом і біографічного часу «я» зокрема. Поряд з ідентичнісними завданнями, це те важли- ве, що каже нам книжка. Лише так стає зрозуміло, навіщо «я» вдаватися до мітизаційних технік й інсценізованих епізодів про знайдення джерел себе й одночасно бути неспроможним вийти за межі себе. «Голоси Марракешу» – приклад підміни, коли ман- дрівка вглиб себе підміняється подорожжю географічним про- стором. Цю «помилку» Е. Канетті незабаром виправить, напи- савши трилогію, в якій змалює своє життя, більш-менш правди- ві, а не самонавіяні джерела себе, навіть якщо історія й пропонує підмурівок для таких самонавіювань, адже «Голоси Марракешу» формально сполучають дві лінії сефардського ексодусу на зорі новочасся – на Північний Захід Африки і на Південний Схід Європи – в логічний трикутник. Мандрівкою в мароканську орі- єнтальність Е. Канетті доторкається до дунайсько-балканської орієнтальності свого дитинства: «Орієнтальний світ Рущука (Русе) впливає на дитину Еліаса не тільки атмосферою цілого міста, – пише Гельмут Ґебель, – а насамперед через людей у до- мах родин Канетті й Ардітті» [3, c. 16], тож «я» дійсно доторка- ється до джерел себе – і в очевидному сенсі доторкання до свого сефардського коріння, так і в не такому очевидному сенсі повер- нення у своє дитинство. На час появи автобіографічної трилогії, що міститиме автоміт про «я»-європейця, письменникові буде 72–80 років. Тимофій Гаврилів Мандр івка до себе. «Голоси Марракешу» Ел іаса Канетт і 21 Список літератури 1. Canetti E. Die gerettete Zunge. Geschichte einer Jugend. – Mün- chen: Hanser, 1977. 2. Canetti E. Die Stimmen von Marrakesch. Aufzeichnungen nach einer Reise. – Frankfurt am Main: Fischer 2004. 3. Göbel H. Elias Canetti. – Reinbek: Rowohlt, 2005. 4. Hanuschek S. Elias Canetti. Biographie. – München: Hanser, 2005. 5. Reich-Ranicki M. Dies Marrakesch ist überall. – Die Zeit. – 8. No- vember 1968.

Мандрівка до себе. «Голоси Марракешу» Еліаса Канетті

Institution

Ähnliche Einträge