Празький експериментатор із Березівки

У розвідці висвітлюється поетична творчість відомого маляра Василя Хмелюка, представника празького середовища українських митців-емігрантів. Увага зосереджена на творчих експериментах поета в руслі стильових пошуків європейського модернізму 20–30-х рр. ХХ ст., зокрема рисах футуризму та експресіоніз...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Салига, Т.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2011
Назва видання:	Парадигма
Теми:	Філософські й естетичні джерела українського модернізму
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40467
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Празький експериментатор із Березівки / Т. Салига // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 61-79. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40467
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-404672013-02-13T03:44:31Z Празький експериментатор із Березівки Салига, Т. Філософські й естетичні джерела українського модернізму У розвідці висвітлюється поетична творчість відомого маляра Василя Хмелюка, представника празького середовища українських митців-емігрантів. Увага зосереджена на творчих експериментах поета в руслі стильових пошуків європейського модернізму 20–30-х рр. ХХ ст., зокрема рисах футуризму та експресіонізму. В исследовании освещается поэтическое творчество известного живописца Василя Хмелюка, представителя пражского круга украинских художников-эмигрантов. Внимание сосредоточено на творческих экспериментах поэта в русле стилевых поисков европейского модернизма 20–30-х гг. ХХ в., в частности на чертах футуризма и экспрессионизма. The study elucidates poetical work of a famous painter Vasyl Khmelyuk, a representative of Prague community of Ukrainian immigrant artists. The attention is concentrated on poet’s creative experiments within the trends of stylistic searches of the European Modernism of the 1920s and 1930s, namely on hallmarks of futurism and expressionism. 2011 Article Празький експериментатор із Березівки / Т. Салига // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 61-79. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. XXXX-0114 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40467 uk Парадигма Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософські й естетичні джерела українського модернізму Філософські й естетичні джерела українського модернізму
spellingShingle	Філософські й естетичні джерела українського модернізму Філософські й естетичні джерела українського модернізму Салига, Т. Празький експериментатор із Березівки Парадигма
description	У розвідці висвітлюється поетична творчість відомого маляра Василя Хмелюка, представника празького середовища українських митців-емігрантів. Увага зосереджена на творчих експериментах поета в руслі стильових пошуків європейського модернізму 20–30-х рр. ХХ ст., зокрема рисах футуризму та експресіонізму.
format	Article
author	Салига, Т.
author_facet	Салига, Т.
author_sort	Салига, Т.
title	Празький експериментатор із Березівки
title_short	Празький експериментатор із Березівки
title_full	Празький експериментатор із Березівки
title_fullStr	Празький експериментатор із Березівки
title_full_unstemmed	Празький експериментатор із Березівки
title_sort	празький експериментатор із березівки
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Філософські й естетичні джерела українського модернізму
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40467
citation_txt	Празький експериментатор із Березівки / Т. Салига // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 61-79. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series	Парадигма
work_keys_str_mv	AT saligat prazʹkijeksperimentatorízberezívki
first_indexed	2025-07-03T22:33:10Z
last_indexed	2025-07-03T22:33:10Z
_version_	1836666837721415680
fulltext	Поетичні експерименти Василя Хмелюка припадають на час активних художньо-стильових шукань галицького літпроцесу та літературного розвою в українській еміграції першої третини літ двадцятого століття. «Молода муза», поезія У-Су-Сусів, поява на чужині, безпосередньо пов’язаної зі Львовом, унікальної плеяди поетів-«пражан», а також львівське «вісниківство» наповнювали духовно-мистецьку атмосферу Галичини творчим неспокоєм, що стимулював появу та ріст молодих сил. До цих творчо потенційних сил належав і В. Хмелюк, який з галицької поетичної «орбіти» не зникав, хоч опинивсь в еміграції і свої збірки віршів «Гін» (1926), «Осіннє сонце» (1928) та збірку із несподіваною назвою «1926, 1928, 1923» (1928) написав у Празі. Та де б він не проживав – у Польщі, Чехословаччині чи Франції, все ж свої вір ші друкував у галицькій періодиці і їм давали оцінки С. Щурат, І. Крушельниць- кий, Д. Донцов (Дивнич), Б.-І. Антонич, М. Рудницький. В. Хмелюк походив зі с. Березівці, що під Жмеринкою. Де в’ят- надцятилітнім, у 1920 р., він разом із інтернованою армією УНР, у якій служив його брат Ілько, покинув рідні землі і опинився у Польщі. Тут на короткий час дороги братів розійдуться. Василь спочатку в Краківській Академії Наук, а відтак, з 1922 р., у Пра- зі студіював пластичне (образотворче) мистецтво та навчався на філологічному факультеті Карлового університету. Цікавий фе- номен: пошуки молодих літературних сил тих часів досить часто відбувались, сказати б, у парі з пошуками малярськими. Згадай- мо, С. Гординський, Г. Мазуренко, О. Лятуринська, Е. Козак – всі Тарас Салига Празький експериментатор із Березівки 62 Філософські й естетичні джерела українського модернізму вони сягли не тільки літературних успіхів, а й великих успіхів в образотворчому мистецтві. В. Хмелюк зажив слави художника- маляра далеко вищої, ніж цього прагнув досягти в поезії. Як ма- ляр він відомий, а в поезії він, скоріше, залишивсь як «вічний» експериментатор форм і стилю вірша. Не заперечити О. Федорукові, що українська культура, а особ- ливо в перших двох десятиліттях ХХ ст., міцно трималася євро- пейської і творчо з нею співіснувала, що європейську культуру ви- творювали вихідці численних етносів… Вони, – каже він, – «схо- дилися з різних усюдів, як річечки, як джерельця до великої ріки. Не випадково зустрілися Архипенко і Аполлінер, Стравінський і Пікассо, не випадково зустрічалися Зборовський з Коломиї і Мо- дільяні, не випадково Щукіну і Воляру в Парижі порадили ку- пити картини нікому невідомого Василя Хмелюка. Україна в цих якостях намацувала свою новітню естетику і пластичні уподо- бання через Бойчука і Аполлінера, через Соню Левицьку і Поля Валері. Василь Хмелюк був зв’язаний з українською пластичною студією Сергія Мако у Празі, брав участь у діяльності АНУМу. Як поет, він формувався під впливом української новітньої літе- ратури і модерних європейських стилів» [8, с. 9]. Перші поетові збірки «Гін» та «Осіннє сонце» яскраво засвід- чували його пошук, але не являли собою індивідуальної творчої незалежності. Пошук цей швидше був розмаїтим наслідуванням когось, ніж пропозицією свого творчого «я». Упорядники двотом- ної антології української поезії на Заході «Координати» Б. Бой- чук і Б. Рубчак, які вмістили в цьому виданні й вірші В. Хмелюка, в передмові до них тому й зазначають, що дві перші поетові збір- ки в основному позначені «еклектикою тем, мотивів і мистецьких засобів» та не мають «суцільного стилю» [5, с. 197]. У Празі, де сформувалось прекрасне літературне середовище, від якого піде могутній конар діаспорного українського літпроцесу під назвою «празька школа», В. Хмелюк «приміряв» можливості свого поетичного і малярського хисту чи не до всіх знаних йому тоді художньо-стильових «методологій», хоч хтось із його дослідників висловився, що «інтуїція молодого пошукача з Березівців билася на роздоріжжі поміж поезією і малярством», що маляр вдень «ви- конував вправи з пензлем», а вечорами і ночами «одягався в тогу Тарас Салига Празький експериментатор і з Берез івки 63 поета для натхнення». О. Олесь та Є. Маланюк, як реальні уособ- лення двох різних поколінь, що жили тоді у Празі, не тільки для В. Хмелюка, але й для всієї творчої еміграційної молоді з України, були справжніми взірцями служіння мистец тву і суспільній справі. Перша збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос» вийшла у По- дєбрадах 1925 р., лише на рік швидше, ніж Хмелюкова книжечка «Гін», 1926 р. в Празі. У Празі В. Хмелюк напише й дві інші збірки «Осіннє сонце» та «1926, 1928, 1923», що датовані 1928 р. Є. Ма- ланюк та В. Хмелюк, зрозуміло, різні величини в українській по- езії і порівнювати їх нема сенсу. Але сенс подібності доль україн- ських талантів незаперечний. Кожен із них в інтернованих умовах виживав по-своєму, аби стати собою і собою залишатись. Мабуть, по-іншому розгорталась би поетична біографія В. Хмелюка, якщо б його інтерновані шляхи пролягали ближче до Маланюкових. Кожен пішов шляхом своїм, хоч обидва з-під стягів С. Петлюри. Найбільше досягнення у виробленні Хмелюкової власної до- роги – це його незгасаючі експерименти. Вони найрізноманітні- ші. Легко, наприклад, помітити, як при традиційному катренному віршуванні він міняє зовнішній «портрет» вірша – його строфіку. Це відіграє свою роль не тільки для «ока», тобто для того, хто вірш читає, але й по-своєму змінює ритм твору, сприяє певному підсилен- ню віршової думки. Суть у тому, що останню строфу в тристрофно- му катренному вірші поет записує своєрідною «драбинкою», до якої додає ще два «ударні» рядки із паралельним римуванням. Як відо- мо, чотиривіршова строфа належить до найдревніших поетичних форм. Теоретики літератури твердять, що її знали за тисячу років до Різдва Христового. І. Качуровський начислив три десятки форм катренної строфіки. Спроби нових модифікацій катренної строфи під авторством Хмелюка, хоч і не завжди оригінальні, та все ж не ви- кликали заперечень. А ось «модернізація» метафоричної образності з її розпростореною асоціативністю більше промовляє на користь пошуків автора. «Це мабуть там, – // В старих козачих селах // рвуть бурі срібний джбан // століть веселих // І напувають хлопці коней // із відер кованих віками… // і вечір мріє журавлями // за- журеними між хатами… // І по ночах // з сумних могил // встає козак, – весь у ножах… // і наче б кров йому із жил, – // Це так – // осінній птах… // І він, – бандурами в вітрах // і посвистом в степах» 64 Філософські й естетичні джерела українського модернізму Метафорика у Хмелюка гінка й промовиста. Часом тільки один метафоричний образ й залишається «світлом» на загальному тлі навіть банального віршового тексту. В усіх його трьох збірках метафора у найрізніших своїх поетикальних різновидах – одне із найкращих досягнень у експериментуванні поета. Критики не випадково висловлювались, що Хмелюкова метафора буває «гро- тескна, бурлескна, брутальна», а найчастіше вона «пахне якоюсь дуже інтимною, дитячою казковістю» [5, с. 200]. Крім відкритої асоціативності, його метафоричні образи мають чіткий малюнок, вони виразно конкретизують зображуване. Хмелюк – маляр, оче- видно, тому в нього так природно «працює» «кольорова» метафо- ра-епітет, що несе в собі «вітальні» ознаки дійсності. «Це дурни- ця! // подумав я // і гарячим батогом // стьобнуло мене сонце // а кілька дерев // розступилося вітами // і в блискучому наметі // узрів я тебе // білобородого // з блакитним чубом. // Два птахи // глянули твоїм лобом // і пірнули // в холод // величного // моз- ку. // Роса плела дрібний візерунок // травами перебігав // день». Формальна поетика Хмелюкових творів в основному базу- валась на осягненнях європейських естетичних мод у літературі. Він був людиною, якщо б сказати по-старогалицьки, «модерної європейської констиляції». Врешті, це не тільки було його потре- бою, а й творчою поведінкою поетового покоління. Бодлерівські мотиви стають вельми помітними в його віршах, як і у віршах ба- гатьох інших авторів, скажімо, М. Рудницького, С. Гординсько- го, А. Павлюка, Л. Миронюка, В. Бобинського (наслідувальника французького символізму). Образи сирітства, смутку, страж- дань, могил, покійників у такій поезії трапляються не вряди-годи, а у віршах Хмелюка чи не домінують. Синьої ночі боїшся? – Ну! це ти, мабуть, дарма… Знаєш, – ходім на узлісся, Там не така уже й тьма… Я ще дитиною в цвинтарі Груші зривав у ночі… – Жаден з покійників-лицарів Бити мене не хотів… Тарас Салига Празький експериментатор і з Берез івки 65 Це тобі так лиш здається, – Ніч – наче чорна дюра… Наче б покійників лиця… Ніч – це холодна гора!. . Галицька тогочасна літературна критика до подібної «євро- пеїзації» ставилась не пасивно, чітко розрізняючи доцільне від шкідливого. Зокрема Б.-І. Антонич у другому числі «Вісника» за 1934 рік під псевдонімом «Зоїл» опублікував фейлетонну статтю «Примітивна європеїзація», в якій розглядає галицьку поезію по- чатку 30-х рр. попереднього століття, присвячену «мотивам Єв- ропи». Власне, у цій публікації під основний приціл Антонича- критика потрапила поезія С. Гординського та В. Хмелюка, тобто молодих художників, які тоді студіювали малярство у Парижі як стипендіати митрополита Шептицького і паралельно писа- ли вірші. На той час автор збірок «Привітання життя» і «Трьох перстенів», якому не раз й самому від поціновувачів поезії пере- падало «на горіхи», буквально висміяв Хмелюка за вірш, надру- кований у «Нових Шляхах» (1931, Ч. 9, стор. 3). Антонич висло- вився, що «парижанин» Хмелюк шукає Європи «під спідницею дам», іронічно запитуючи, чи є це поезія?» [1, с. 493]. Водночас Антонич сумнівався: «чи правдиві уперто курсуючі чутки, що той «європейсько»-більшовицький поет був стипендіатом митропо- лита Шептицького» [1, с. 493]. Це, звичайно, стосувалося В. Хме- люка, вірш якого при своїй нещадній критиці він зацитував. Сміх для початку Можна отримати В брамах За столиками кафе, На перехрестях вулиць Та Під спідницею дівок Дам, Якщо в кого є засоби. Столице світу Паріс! Антонич – новатор і унікальний творець модерної поетичної естетики не знімав з літератури її традиційних завдань. «Письмен- 66 Філософські й естетичні джерела українського модернізму ники не пишуть для себе, – був переконаний поет, – коли тільки для себе й «для муз», то навіщо друкують, тому те, що говорять, повинно бути важне й вартісне, а сучасна література не має ні- чого до сказання. То хто буде її читати чи слухати?. . Сьогодніш- нім суворим та гострим часам не лицюють штукарські блискітки літературних жонглерів… Література нашої доби не має ідейного та морального стрижня, щоб об’єднувала поодинокі хвилі й стру- мики в одну суцільну течію. Звідсіля така розгубленість, такий великий хаос, що в ньому годі знайти якусь провідну думку, якусь однонапрямну лінію» [1, с. 462–463]. Еротична тематика, до якої так не зрідка апелював Хмелюк, найчастіше призводила його до «безпардонних» виразів, справді позбавлених моральної шляхетності. Поетові рефлексії, що по- даються як своєрідні еротичні «інтриги», швидше всього – епа- тажні прийоми автора, для якого важливіше, наперекір іншим, сміливо, навіть «по-сороміцьки» висловитись, ніж шукати образ естетичного наповнення. Коли ви ніжно і по-дитячи розпинаєте свої коліна я радий їх цілувати, як цілували мої прадіди ризи божої матері. Я б оздоблював їх білу повінь теплими перлами моєї пристрасти. О, чому лише доля розіляла море матерів і мужів в котрому не пропливеш нашими легкокрилими човнами. До речі, збірку «Осіннє сонце», в якій вміщено цитований вірш, надіславши братові Петрові, він просив «релігіозним і ма лолітнім не показувати». Можна догадуватись, що поет і сам сприймав «на- туралізм» у своїх еротичних віршах як художню «забаву» для вузь- кого кола. Власне, вона стала причиною читацького неприйняття його лірики та її критики. При цьому випадає згадати, що україн- ські письменники в еміграції, віддаючи належне пошукам і експе- риментам та, заохочуючи ці пошуки, не менш пильно стежили, щоб Тарас Салига Празький експериментатор і з Берез івки 67 художньо модернізуючись, не втратити чуття міри та не скотитись до аморальності та цинізму. Приблизно через двадцять літ у МУРів- сько му маніфесті не випадково було задекларовано: «Будучи толе- рантними до різних напрямів мистецтва, декларуємо себе нетоле- рантними щодо вияву. Будемо нещадними до проявів легковаження мистецтва. Будемо нещадними з тими, що дешевим коштом нама- гатимуться здобути ярлик мистця. Не знаємо меж верхів, тому не можна комусь перешкодити в шуканні досконалого, але почуття міри, закономірности, почуття великого і справжнього повинно ке- рувати нашими творчими шуканнями: не будемо допускати, щоб слабкість і халтурництво подавались як ознака «шукання» [6, с. 7]. Можна вважати, що В. Хмелюк бодай опосередковане відно- шення до «мурівського» маніфесту мав хоч би тому, що був «віч- ним штукарем». У виборі естетичних засад творчості він, крім всі- ляких інших, також симпатизував футуризмові, зокрема творчості М. Семенка. Семенкова кверо-футуризмівська формула вічних і постійних змін у мистецтві з відсутністю у нім чогось тривалого Хмелюкові більш, ніж імпонувала. Він знав Семенків, себто фу- туризмівський, маніфест, в якому оголошувалось хворобу україн- ському мистецтву і пропонувалось ліки від неї. Інакше кажучи, він сприймав війну проти «патріархальності» і вітав «сурми» творчих експериментів нового дня, сам віддаючись пошуковим віянням сучасності, «де у всесвітськім мистецтві починає ся нова ера…, де мистецтво не може бути ні українським, ні яким иншим в сім пред- ставленні…, де ознаки національного в мистецтві – ознаки його примітивности» [9, с. 100]. Правда, тези щодо космополітичнос- ті мистецтва він не тільки не сприймав, а й творчо їй протидіяв. І наддніпрянська, і галицька літературно-критична періодика, зо- крема, Я. Савченко, М. Євшан-Федюшко, М. Сріблянський, як- найсуворіше критикували семенківські футуристичні догми. Та це не означало повного заперечення стилю, і футуризм усе ж мав сво- їх прихильників, а поміж них і В. Хмелюка. У ньому він не втом- лювався шукати власного артистизму, свого поетичного письма. Інколи його версифікаційні експерименти зводились до техніч- ної самоцілі. У футуристичній поетиці він чи не найпослідовніше устабільнювався. Йому імпонував усіляких форм епатаж, «заопое- тизовування» незрозумілих слів, розмаїтість інтонаційно-хаотичної 68 Філософські й естетичні джерела українського модернізму динаміки, загадковість висловлень – словом, його цікавив футу- ризм своєю «безпардонною свободою». Ідучи до себе самого, до свого світу, Хмелюк знаходив багато чого вельми цікавого, однак у тканині його вірша легко побачити чужі впливи – зокрема май- же відкриті наслідування Семенка «доаспанфутівського» періоду, тобто періоду одвертого бунту в естетиці з утворенням нісенітної загадкової лексики. Як висловлювався «метр» російського футу- ризму В. Хлєбніков, «зарозуміла мова – це світова мова майбут- нього в зародку. Тільки вона здатна єднати людей» [10, с. 236]. «Рибацька хвала» В. Хмелюка – яскравий приклад лексичної абсурдності, себто дадаїстичної течії в поезії, яку нерідко назива- ють «дитячим лепетанням» (від перекладу слова dada) чи авангар- дистським лексичним анархізмом. Під час Першої світової війни дадаїзм був поширений чи не у всіх європейських літературах, а особливо в німецькій та чеській. Живучи у Празі, В. Хмелюк не міг не зазнати такого впливу. Дадаїзм спеціалісти тлумачать як одну з перших авангардистських течій, що являла собою стихійний протест проти моральних нормативів, проти норм класики тощо. Дада їзм зводився до розмаїтих звукових ефектів, уподібнених, скажімо, до скреготу коліс чи якихось інших звуконаслідувань. óмбор накóсо удáн сáнтоп арíду офóр кíлонод ýфері óндо тáмбук різомерокáлі гáйріта кýспарі офілопóгуя сáта Сáйрама! Мáндо! Гуверіпáн! айтíна гý саркуродóго лілáсам нáрай тукíс рімáк накортінгýр ісáтам. Сáйрама! Мáндо! Гуверіпáн! аркáн нагáй ріпíгар пістóн кубíр раудáно ункýр нагáр пожарорáп гíсама юрма áнтрукор. мáймапі доросáкілі хвáлама конáморі хвíноха хила сáюр гáупії рáсойтаг. Унама! Гáртріда! Сáмпідон! М. Калитовська, вивчаючи історію літератури 20-х – 30-х років, спостерегла, що В. Хмелюк був першим і чи не єдиним Тарас Салига Празький експериментатор і з Берез івки 69 дадаїстом в українській поезії, що він подарував Україні «коди» дадаїзму, а навіть сам М. Семенко, якщо б знав В. Хмелюка, то «подав би йому правицю» за «новації в українській авангардис- тиці» [4]. Від дадаїзму рукою подати до футуризму. Пригадаймо Семен- кову радість, що «довірився місту, яке стукотить і реве». Футу- ризм шукав своєї мови, позбавленої естетизму та гуманізму, нато- мість пропагував культ інтуїтивізму. Авторитет поета будувався на винахідництві тексту. Художня матерія твору часто заповню- валась урбаністичною образністю та необароковою фразеоло- гією. Усі ці «методики» імпонували В. Хмелюкові. Він знав, що відбувається в європейському футуризмі, і як експериментують в Україні М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Слісаренко, а тому й сам прагнув не відставати від «моди». Художня «геометричність» об- разу, цифрова містерія рядків, прийоми кубізму ставали «буді- вельним матеріалом» його віршів. Числа ідеальні числа розчислені числа рядами. 70 108 42 50 109 64 500 140 88 60 130 348 сім Числа підраховані числа хвилюючі. Числа стрімко обчислені на тріумфах тріумфуючі. Числа роялючі на підскоках стооділених. Біліони Міліони Тріліони в марш окіяннім. Тріліонам марші музикою в Азії Тріліонам курси валютні в Америці Тріліонам на виставах стріли в Австралії. Біліони Міліони Тріліони в марші водянім музикою. В Амстердамі телеґрами (раз два 75 → 440) 70 Філософські й естетичні джерела українського модернізму В Амстердамі пожари горять (раз два 75 ← 440) Числа ідеальні Числа розчислені числа рядами. Поетичне обрамлення підсилює тональність твору, надає йо- му важливого, небуденного звучання. «Він будує свої рядки, – фі гурально висловився О. Федорук, – в шеренги, немов військо, що шикується до атаки. Рядок за рядком не суцільно, а в певній каліграфічній позиції під оглядом графічного ефекту» [8, с. 46]. Тут маршові інтонації, мов своєрідний іронічний «пеан» «високій капіталістичній валюті», що править світом. За естетичною програмою футуристів у поезії повинен пану- вати «бомбастичний» стиль (вислів М. Неврлого), енергія дина- мізму. Екстреми капіталізму, на думку футуристів, творять гар- монію модерного мистецтва. Футуризм як руйнатор традиційних норм вірша на авансцену виводив деформовану поетику, лексичні новотвори, ритми життя капіталістичного світу. А в тім, В. Хме- люк був симпатиком найрізніших футуристичних маніфестів, які у 20-ті продукувались у підрадянській Україні. Правда, со- ціалістичного «райського» життя він на собі не відчув, бо жив в еміграції, але його знав, як і знав тогочасну поезію, адже стежив, що відбувається на Батьківщині. Це певною мірою пояснює вибір контрастної радянській дійсності тематики для його футуристич- них поезій. Вірш під його пером ставав політичною мапою світу. парад і ґерманія і анґлія франція іспанія били телеґрамами по цілому світі – в америку албанію китай і на ґренландію. на ґренландії ледом блищали ведмеді на ґренландії холод і студінь в ґрадусах. Клекотали телеґрамами: дайте дайте нам Шарлатана! і ґерманія анґлія франція іспанці перестрілювали жахом. Тарас Салига Празький експериментатор і з Берез івки 71 Я був у тихім вашингтоні. Читав ранішні ґазети обламлював мійську скрипку переривав струни і рахував день. В парку лісовім ходив місяцем. тягнувся ниткою в темінь і видряпу- вав з чола очі свої. З коханкою стрінувся у порожних верхівях. Перекинув білий дріт через ціле місто і залякався димом херсонщини. Футуристична стилістика віршів В. Хмелюка доволі барви- ста. Він не допускав автоматизму писання, а шукав формальних урізноманітнень. Енвергадура, тобто «розмах крил» його футу- ристичних версифікацій, розлога. Від метафоричних метаморфоз Хмелюк легко переходить до звичайних речень прози, зосе реджу- ючись, на перший погляд, на побутовій тематиці та акцентуючи на власному «еґо». Спалю всі свої майстерні одного дня. Знищу майстрів. Втовчу в порох пах квітів славу незрівняного підприємства. В цей день стану на гряниці нового володіння. Розкину ятки по ярмарку у весільний день. Заторгую афонськими хрестиками шкляним намистом. У нас найдешевші сезонні забавки! коники глиняні свистуни. Мідяні дзвоники бляшані дуди – всілякий крам до вибору. Насправді, у цьому «побутовізмі» пульсують приховані під- тексти. У них концентрується багато ностальгійного біографізму. «Славу незрівняного підприємства» волілось би мати не в Празі, а вдома, на Батьківщині, серед рідного етнографічного різно барв’я. До речі, вірші В. Хмелюка рясніють апелюванням до свого «я». Подібно до того, що про Семенка «мусили знать марсіяне», Хме- люк теж собі визначав не останню роль, принаймні, серед свого 72 Філософські й естетичні джерела українського модернізму оточення: «Найкращий з-поміж а. павлюка і п. герасименка – Ва- силь Хмелюк», – заявляв поет і писав своє прізвище та ім’я, на відміну від їхніх, з великих букв. А поруч із такими «одкровен- ними ефемерами» легко співуживались одкровенні інтонації вну- трішнього голосу («Я такий ще молодий І такий зеленозорий!»), або гінко розливалась його строфами втіха життю. Нехай і при вигнанській, несолодкій, долі, а все ж романтика молодості брала своє («Ходім в садок шукати долю, – // Хто зна, – можливо під кущем // Давно пожовклої фасолі // Вона загрожує ножем»). Водночас футуристичні амбіції тримали В. Хмелюка у своєму полоні. Футуристи, скажімо, декларували, що поезію слід вико- ристовувати як рекламно-агітаційний засіб. Така позиція поляга- ла не так у самій рекламі, як у протиставленні себе традиційни- кам, що, на думку теоретиків футуризму, «тремтіли за свою репу- тацію», боячись на крок відступити від нормативів віршованого матеріалу. Хмелюка у цьому сенсі зваблювала ілюстративність гасел із неприхованим гумором і художньою радикальністю по- ведінки автора. Моє підприємство реклямоване найкра- щими засобами. Мої шевські майстерні тягнуть початок з найстарших цехів ремісничих. Денно працюють у мене сотні старих і молодих майстрів і вироблюють найкраще взуття з котрим не зрівняються вироби найславніших фірм. Цілі століття – ранком вдень і ввечері мої служниці услужують мені ста- ранно. Варять найкращих рецептів страви. І ходять до мене від віків натовпи моїх поважатилів. Славлять моє підприємство (славне зі всіх славних!) і відходять покоління за поколіннями в черзі в сплав старого виробу а нові нащадки носять мені найкращі квіти дорогих пахощів. Для подібної тематики поет, як уже згадувалось, використав факти зі своєї біографії. Річ в тому, що «брати Хмелюки, – за Тарас Салига Празький експериментатор і з Берез івки 73 свідченням мистецтвознавця В. Поповича, – заснували у Празі мале підприємство фарбування текстильних виробів (шовкових хусток, шаликів), яке приносило їм деякі прибутки, і тому вони матеріально стояли значно краще від інших емігрантів, а крім того, могли ще післати час від часу невелику суму грошей батько- ві, який жив тоді у Жмеринці» [7, с. 11]. Б. Горинь у документальному романі-есе про видатного укра- їнського маляра і графіка В. Цимбала на підставі спогадів сучас- ників Хмелюка до цього факту додає таку інформацію: «Студійці не могли надивуватись, як Василь, попри навчання в Карлово- му університеті та студіювання пластичного мистецтва і зайня- тість підприємницькою діяльністю, знаходив ще час писати вірші і друкувати на гектографі власним коштом» [3, с. 76]. Безперечно, праця, якою змушений був займатись Хмелюк, щоб виживати в еміграційних умовах, не могла приносити моло- дій творчій, а ще такій неспокійній особі, радості. Та все ж вона якось по-своєму впливала на його футуристичні віршореклами. КУПУЙТЕ ОвОЧІ рано І вдень ВЕЧЕРОМ. купуйте ГРУШКИ і САЛАТ в кождій крамниці праворуч карлового мосту ТАМ Є жовті огнисті ВИВАРЕНІ ГРУШКИ і САЛАТ. Образ груші у Хмелюковій поезії різноконотаційний. Для нього важливе значення має її красива форма як довершеність природи. Груша також цілюща сила, яка «наповнює кожного, хто любить справжнє життя» (О. Федорук). Отже, вкладаючи у цей 74 Філософські й естетичні джерела українського модернізму образ різнопонятійні смисли, він використовує його як виклик проти суспільного філістерства та духовно надщерблених носіїв міщанської моралі. «Юрбу горлястих людей», серед яких «висох- лі і засалені мужчини», «жінки з грудьми через плечі» та «молоді пролетарки», що «тренькотять як гармоніки», можна погамувати, якщо взяти «найбільшу соковиту грушку в зуби» і загарчати, адже «у нас в містах комедіянти». Автор і трубить «зеленою грушкою». Розложіть на столі ріки. Підіпріть руками мости і чекайте на овочі. Коли збереться юрба горлястих людей (а там будуть мужчини висохлі і засалені там стануть жінки з грудьми через плечі прийдуть і тренькатимуть молоді пролєтарки як гармоніки) ви візьміть найбільшу соковиту грушку в зуби і загарчіть: У нас в містах комедіянти!!! Коло вас виростуть ліси коней на піках Коло вас заскачуть недосушені макарони Коло вас блиснуть лускою ходулі і зарегочуться сантиметри. З висот загавкають птахи як риби. Спустяться на телєґрафні дроти журавлі. Кондуктори заспівають білєтами. Заполощаться трамваї як блохи. А ви станете на чорній ґітарі як шомпол заплещете пальцями дрібно розплинетесь в жовті соки очима і крикнете: Я ТРУБЛЮ ЗЕЛЕНОЮ ГРУШКОЮ! Яскравий слід модерних пошуків являють собою сюрреаліс- тичні вірші поета. Правда, часто вони не окрема «закрита» систе- ма стилю, а комбінація футуристичних і сюрреалістичних чи на віть інших прикмет. Як відомо, бретонівський «Маніфест сюр- реалізму» у сфері художнього мислення проголошував ефект не- Тарас Салига Празький експериментатор і з Берез івки 75 сподіванки, або сказати, поєднання непоєднуваного, надприрод- ного із природним, тобто, сюрреалізм намагався сполучити між собою бінарні опозиції природи. Хмелюк-маляр і Хмелюк-поет, тим паче, в умовах паризького мистецького життя, де витав культ Г. Аполлінера, Ш. Бодлера, А. Рембо, П. Елюара як носіїв новіт- ніх форм творчості, де друкувався часопис «Сюрреалістична ре- волюція», не міг не захворіти сюрреалізмом чи бодай стати його великим симпатиком. Інше питання: наскільки йому вдавалось проявитися в ньому. Хмелюкові сюрреалістичні вірші, врешті, як і кожного пое та- експериментатора сюрреалістичних форм, успадковували кітч, еротичну вульгарність, брутальну поведінку героя. Хмелюк та- кож, як і інші автори, експлуатував фантазійну свободу, пси- хологічний автоматизм, стихію вільних емоцій. Філософською йо го основою являвся інтуїтивізм, часова тривалість подієвості. Несподіваність асоціативна не визнавала над собою будь-якого смислового контро лю. Навпаки, чим більше асоціативне розме- жу ван ня, внутрішнє роз’єднання образів, тим зриміше повинна б постати із цього цілість індивіда. Обидві мої голови думають однáково і у кожної бажання: пірнути в твойому череві. Там знайду євангелію солодкого щастя! Святі звеселяться моєю найдою. Дам її перекласти для цілого люду і виставлю у найбільшому вікні в місті. Хай читають теплу байку кохання. Як бачимо, Хмелюкові експерименти проводились у різновек- торних напрямах. Він йшов від одного експерименту до іншого. Зокрема експресіонізм як авангардне оновлення української поезії паралельно з футуризмом, сюрреалізмом також торкнувся його поетичних спроб. Експресія руху, активність дієслівних форм у його кращих віршах – не ритмічна декорація, а наближення до 76 Філософські й естетичні джерела українського модернізму реальної дійсності. Адже сказано, експресія – це життя. Суттєвою рисою експресіоністичного зображення Василя Хмелюка була віра у подолання будь-яких протидіючих сил, що стають людині на її шляху як перепони. Така віра «вітавізувала» людські діяння, ставала запорукою успіху. Важливу функцію в матерії Хмелюко- вих експресій відіграє образна символіка. Ми троє вийшли втомлені й веселі, Бадьорим жартом бавлючи розмову… Із темені хилились комини І сивий чад видихували мляво В холодну сльоту… Десь угорі в безодні Обривки хмар свої крутили жарти. Шпурляв дощем у наші спини вітер; Залазив в комір, в капелюх, щипав Настирливо литки і проривався Між нами, ген у мряку тонким свистом… Мов божевільний дер зі стін плакати І далі, далі по дахах, у місто Наскрізь розсічене ножами світла Стрибав бездомним і глузливим чортом… У цьому вірші, як і в ряді інших, проглядається своєрідний сплав – імпресіо та – експресіо. Врешті, така еволюція експресіо- нізму, що виникав як заперечення символізму та імпресіонізму. А коли йдеться про творчу практику Василя Хмелюка, то й пого- тів. Він себе пробував у всьому, себто, «зміряв у всіх вертикалях». Українська інтелігенція перших десятиліть ХХ ст. (особливо на еміграції), що переживала хаос найрізноманітніших абсур- дів – політичних, світоглядних, воєнних і т. п., шукаючи виходу із ситуації та бажаючи хоч чимось прислужитись загальній справі, не гребувала нічим. Якщо йдеться про поезію, то такі автори, як В. Хмелюк, його покоління назагал, всіляким чином намагались наблизити її до європейських зразків. Що з цього вийшло у Хме- люка – для когось це питання може бути закритим. Мовляв, він не досяг високих успіхів у поезії. Безперечно, це правда, але є ще Тарас Салига Празький експериментатор і з Берез івки 77 правда інша: поет перебував у безперервному творчому неспокої, його поетична лабораторія працювала без перепочинку. Нехай у ній не завжди з’являвся бажаний для автора результат, але все ж результати з’являлись. Це були уроки пошуків, творчих мук, прокладання доріг іншим, адже на невдачах теж вчаться. А втім, і поет відчував ефект успіху, добиваючись у вірші єдності кольору і звуку як єдиної реальної картини. Глянь приятелю! крамар Сагайдачний кармазинне військо веде. Поясами парче- вими підперезане, ген там горбами. Ой жах темінь вгорі Блиск бляшаний сріблом гуде. З заходу їздці розлю- чені. Димний гамір хмари підпер. Горить степ стрілами. На рівнинах окреслених ріками трави пнуться високо. Глянь приятелю! крамар Сагайдачний кармазинне військо веде. Поясам парче- вими підперезане, ген там горбами. Бренькіт бандурний зливу віщує. Крім стильового експериментування та пошуку форм вірша, що найяскравіше простежується у збірці «1926, 1928, 1923», Хме- люк цікавий тематичним простором його творів. Хоча цей про- стір і не надто розлогий, проте він захоплює своєю специфікою. Річ навіть не в тому, що в його сюжетах вирує бурлеск, гротескні інтонації, домінує урбаністика та еротика, а в тім, що тут збере- жено дух і настрій епохи. Все-таки – це своєрідний «паспорт» часу. Особливо цей паспорт стає документом, коли у Хмелюкових вір шах натрапляєм на такі «персонажі», як Є. Маланюк, О. Сте- фанович, А. Павлюк, Л. Миронюк та інші постаті поетового лі- тературно-мистецького покоління. Щодо стосунків В. Хмелюка і О. Стефановича, то тут цікаво зацитувати спогад Б. Бойчука, в якому йдеться про дружній шарж, що його адресував Стефа- новичеві Хмелюк. «Першим проникненням у життя і характер Стефановича, – згадує Б. Бойчук, – був для мене вірш Васи- ля Хмелюка, поета-експериментатора у празькі часи, а пізніше 78 Філософські й естетичні джерела українського модернізму художника світової мірки. Ось цей вірш (присвячений, зрозуміло, чи для зрозумілості, Стефановичу): До мене по штани прийшов поет У бідолашного свої подерті. Не має в чому продирчать сонет На святі з приводу одної смерти. На жаль, я власником лише одних Та з вентиляцією в самі яйця. Чудові річ для вжитку в душні дні Або на перегони з бистрим зайцем. Не розуміє горда голова Можливостей спортової одежі. Мої тверезі життєві слова В нещасного вже викликають нежить. Як я згодом дізнався із споминів Галини Лащенко і Марини Ан- тонович-Рудницької, характеристика в цім вірші досить правильна. Стефанович, справді, приходив до Хмелюка позичити штани на академію з нагоди смерті Симона Петлюри. Хмелюк з гумором за- пропонував йому свої також подерті (в дуже стратегічному місці) штани, і це вкрай образило Стефановича. А появу вищенаведеного вірша Стефанович ніколи не простив Хмелюку» [2, с. 77]. У цьому спогаді, а також у спогаді В. Поповича, йдеться про той самий період життя двох поетів (празький), та між спогадами наче існує певна контроверсія. В одному розповідь, що Хмелюк «був забезпечений краще інших» і «навіть міг післати батькові неве- лику суму грошей», а в другому – «запропонував подерті штани». Та ця контроверсія, радше, для «нудних реалістів» чи «сентимен- тальних моралістів». Чому, наприклад, не можна допустити, що побутовий випадок для витівника і дотепника Хмелюка був «зна- хідкою» для смішного сюжету, для шаржу на постійно серйозного і позбавленого сприйняття гумору Стефановича? Врешті, знаємо, що Хмелюк за своєю природою був пошуковцем-«авантюристом». Хіба «догми» футуризму, образно сказавши, не авантюра в зістав- ленні їх із класичними «приписами» творення поезії? На шляхах до себе Хмелюк був різний. Був і такий, як у вірші із сумної нагоди «На смерть В. Крижанівського», адресованого талановитому художникові, що пішов із життя при еміграційних поневіряннях. Тарас Салига Празький експериментатор і з Берез івки 79 Такою вірою горів Його натхненний сивий погляд! І глибшав, глибшав горя рів, Що здáвен протирала доля… І серед щастя теплих мрій В один хороший день весняний Підкралася до його брів І вкрила сном їх олов’яним. Я дивувався – довго спить І гаснуть барви на палітрі… Його би варто розбудить Щоб не поспав пейзажні літні. Хочеш не хочеш, а за всіма отими розмаїтими хмелюківськи- ми «масками», що деколи нагадували тип «березівського парубка» в ролі «європейського гульвіси», відкривалося незахищене об- личчя болю, вигнаної із рідної землі молодої людини, душа котрої ридала розпукою за духовним побратимом, який не встиг більше прислужитись Україні, як прислужився, як цього прагнув. Список літератури 1. Антонич Богдан-Ігор. Твори. – Київ, 1998. 2. Бойчук Богдан. Спомини в біографії. 3. Горинь Богдан. Туга Віктора Цимбала. – Київ, 2006. 4. Калитовська Марта. Василь Хмелюк – поет // Українське сло- во. – Париж, 10 квітня 1966 р. 5. Координати. Т. І. Антологія сучасної української поезії на Захо- ді. – Вид-во: Сучасність, 1969. 6. МУР. Збірник літературно-мистецької проблематики. Ч. 1. – Мюнхен-Реґенсбург, 1946. 7. Попович В. Василь Хмелюк. Нотатки з мистецтва. – Філядель- фія, 1988, грудень, ч. 28. 8. Федорук Олександр. Пошуки себе і стилю // Олександр Федо- рук. Василь Хмелюк. – Київ: Тріумф, 1996. 9. Футуризм. Маніфести // Лейтес А. М., Яшек М. Ф. Десять років української літератури (1917–1927). – Мюнхен, 1986. 10. Хлебников В. Собрание произведений в 5-ти т. – Москва, 1993. – Т. 5.

Празький експериментатор із Березівки

Репозитарії

Схожі ресурси