Своєрідність становлення літературно-критичного коду в прозі сербького постмодернізму

У статті розглядаються питання становлення постмодерністського літературно-критичного коду в творчості представників «молодої сербської прози» 80-х рр. ст. Об’єктом аналізу обрано монографічні праці найвизначніших репрезентантів літературної критики цієї генерації – Александра Єркова «Метод та фанта...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Татаренко, А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2011
Schriftenreihe:	Парадигма
Schlagworte:	Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40478
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Своєрідність становлення літературно-критичного коду в прозі сербького постмодернізму / А. Татаренко // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 209-219. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40478
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-404782013-02-13T03:44:47Z Своєрідність становлення літературно-критичного коду в прозі сербького постмодернізму Татаренко, А. Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму У статті розглядаються питання становлення постмодерністського літературно-критичного коду в творчості представників «молодої сербської прози» 80-х рр. ст. Об’єктом аналізу обрано монографічні праці найвизначніших репрезентантів літературної критики цієї генерації – Александра Єркова «Метод та фантазм: критика прози» (1982) та Сави Дам’янова «Що то таке “молода сербська проза”?: нотатки про “молоду сербську прозу” вісімдесятих» (1990). В статье рассматриваются вопросы становления постмодернистского литературно-критического кода в творчестве представителей «молодой сербской прозы» 80-х гг. ХХ в. Объектом анализа избраны монографические работы наиболее значительных литературных критиков этого поколения – Александара Еркова «Метод и фантазм: критика прозы» (1982) и Савы Дамьянова «Что же это такое «молодая сербская проза»?: записи о «молодой сербской прозе» восьмидесятых» (1990). Some problems of the formation of postmodernist code of literary criticism in the creative work of the representatives of «young Serbian prose» of 1980s are being discussed in the article. Two monographic works by the most prominent literary critics of the generation have been chosen for the analysis: Method and Phantasm: Criticism of Prose (1982) by Alexander Yerkov and What Is «Young Serbian Prose»?: Notes About «Young Serbian Prose» of the 1980s by Sava Damianov. 2011 Article Своєрідність становлення літературно-критичного коду в прозі сербького постмодернізму / А. Татаренко // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 209-219. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. XXXX-0114 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40478 uk Парадигма Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму
spellingShingle	Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму Татаренко, А. Своєрідність становлення літературно-критичного коду в прозі сербького постмодернізму Парадигма
description	У статті розглядаються питання становлення постмодерністського літературно-критичного коду в творчості представників «молодої сербської прози» 80-х рр. ст. Об’єктом аналізу обрано монографічні праці найвизначніших репрезентантів літературної критики цієї генерації – Александра Єркова «Метод та фантазм: критика прози» (1982) та Сави Дам’янова «Що то таке “молода сербська проза”?: нотатки про “молоду сербську прозу” вісімдесятих» (1990).
format	Article
author	Татаренко, А.
author_facet	Татаренко, А.
author_sort	Татаренко, А.
title	Своєрідність становлення літературно-критичного коду в прозі сербького постмодернізму
title_short	Своєрідність становлення літературно-критичного коду в прозі сербького постмодернізму
title_full	Своєрідність становлення літературно-критичного коду в прозі сербького постмодернізму
title_fullStr	Своєрідність становлення літературно-критичного коду в прозі сербького постмодернізму
title_full_unstemmed	Своєрідність становлення літературно-критичного коду в прозі сербького постмодернізму
title_sort	своєрідність становлення літературно-критичного коду в прозі сербького постмодернізму
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40478
citation_txt	Своєрідність становлення літературно-критичного коду в прозі сербького постмодернізму / А. Татаренко // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 209-219. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series	Парадигма
work_keys_str_mv	AT tatarenkoa svoêrídnístʹstanovlennâlíteraturnokritičnogokoduvprozíserbʹkogopostmodernízmu
first_indexed	2025-07-03T22:33:50Z
last_indexed	2025-07-03T22:33:50Z
_version_	1836666879794479104
fulltext	Постмодерністська література розширила межі поняття тек- сту (надавши йому рис гіпертекстуальності), спричинилася до жанрової революції й розмивання усталених жанрових меж, звер- нулася до семантизації форми, перетворивши її на спосіб втілен- ня наративної стратегії. Ніколи ще художня література не була настільки пов’язаною з теорією літератури, а теорія літератури і літературна критика у своєму дискурсі не наближалися так до літературно-художнього виразу. Літератори-професори універ- ситетів, знавці літературної теорії й практики поставили своє знання історії літератури й законів функціонування тексту на службу новому «еллінізму». Постмодерністську поетику в сербській літературі починають свідомо застосовувати письменники, які з’явилися на літературній арені початку 80-х рр. ХХ ст. як представники концепту «молодої сербської прози» (Светислав Басара, Радослав Петкович, Сава Дам’янов, Предраг Маркович, Неманя Митрович, Мілета Про- данович та ін.). Прозу цих письменників характеризує літератур- ний критик і письменник П. Маркович як позначену частковою герметичністю, свідомо експериментальну, орієнтовану на еліту, «олександрійську», таку, що вимагає паралельного існування від- повідної (молодої сербської) критики. Така необхідність виклика- на тим, що літературознавці попередніх генерацій не були схильні підтримувати новий концепт, а публіка не мала виробленого від- повідного «горизонту очікувань». «Нова проза <…> вимагає ново- го читача, готового, компетентного, майже читача-письменника, Алла Татаренко Своєрідність становлення літературно-критичного коду в прозі сербського постмодернізму 210 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі але поза апріорним існуванням якихось нормативних категорій формування такого читача» [6, с. 89]. Цінність нової моделі про- зи П. Маркович вбачає не в «апріорістичному запереченні попе- реднього досвіду, результатів і форм, а навпаки, в формуванні, як ка же Єрков, нових, чи краще сказати, інакших органонів» [6, с. 89]. До нової генерації прозаїків входять письменники, які водночас є і літературними критиками; всі вони (окрім С. Басари і А. Єркова) виступають як автори художніх творів і як автори літературно-кри- тичних текстів1. Із цим П. Маркович пов’язує дух олександризму, усвідомлення зв’язку з Бібліотекою, що є природним для письмен- ників – істориків літератури. Літературознавець зазначає: «Гадаю, що це генерація, яка найбільше в сучасній критиці використовує категорії, терміни, поняття літературознавчої науки» [6, с. 94]. Інший літературний критик, Добрівоє Станоєвич, виділяє чотири види «молодої критики», перша з яких переважно зосе- реджується на теорії російської формальної школи, друга орієн- тується на сучасні світові тенденції і застосовує їх до вітчизняних текстів, третя є імпресіоністською, керується власним смаком, четверта, т. зв. академічна критика, аналізує твори, виходячи з по- стулатів літературної теорії [7]. Отже, «молода сербська критика» народжується одночасно з «молодою сербською прозою» початку 80-х рр. ХХ ст. Представ- ник цієї генерації, письменник і літературознавець Сава Дам’янов вказує на факт, що «молодопрозівців» увійшли у літературу як критики [5, с. 94]. Важливою особливістю їхньої творчості, на його думку, є новий підхід до розмежування жанрів, водночас як «чітких меж і відмінностей у заняттях критичною практикою чи практикою прозовою або поетичною автори цієї генерації не від- чувають. Це те, що тепер із певним перебільшенням називають проривом метамови у літературу; можемо спостерігати і зворотній процес: прорив літератури у метамову, в мову самої літературної критики. Подвійна артикуляція деяких авторів є важливою і як симптом певної поетикальної свідомості» [5, с. 95]. С. Дам’янов 1 Винятки теж є частковими: «чистий прозаїк» Басара пише есе метатек- стуального характеру, а «чистий критик» Єрков у своїй першій книзі «Метод і фантазм» вдається до синтезу наведених у заголовку понять на рівні літератур- но-критичної рефлексії. Алла Татаренко Своєр ідн ість становлення л і тературно-критичного коду… 211 наводить приклад хорватського літературознавця В. Вісковича, який створив критичний синтез із теоретичних постулатів росій- ських формалістів, теорії рецепції Г. Р. Яусса, структуралістських кон цепцій осмислення певної літературної практики. На думку сербського літературознавця, має існувати адекватний теоретич- ний апарат, адекватна теоретична база, які максимально відпові- дають кодам «молодої літератури». «На відміну від хорватських «фантастів», «молода сербська проза» перебуває поза жанрови- ми канонами. Тут уже немає оповідання, новели, роману – нам потрібна була б нова теорія жанрів, яку ми мали би асімілювати у свій літературно-критичний код аби по-справжньому корес- пондувати з дуже важливим, на мою думку, інноваційним кодом цієї прози» [5, с. 95]. Такий літературно-критичний код, в основу якого закладено подвійну артикуляцію, виробляють представни- ки «молодої сербської критики» А. Єрков, автор праці «Метод і фантазм: критика прози» («Метод и фантазма: критика прозе», 1982), і С. Дам’янов, який розглядає цей феномен у книжці «Що ж то таке “молода сербська проза”?: нотатки про “молоду сербську прозу” вісімдесятих» («Шта то беше “млада српска проза”?: записи о “младој српској прози” осамдесетих», 1990). Перша книга молодого «апологета постмодернізму», як часто називають А. Єркова, продемонструвала можливості поєднання літературознавчого методу, заснованого на ґрунтовній теоретич- ній базі, із фантазмами в борхесівському стилі. Есеїзація дискур- су, характерна для художньої прози автора «Алефа», поєднана молодим літературознавцем із дискурсом фантастичної беле- тристики для створення літературно-критичного тексту. Перед- мова до книги «Метод і фантазм» починається автопоетичними міркуваннями про проблему «першого речення», а закінчується роздумами про природу діяльності літературного критика, якого порівняно з Фаустом. Есеї поділені на три групи, в кожній з яких представлено по два твори2. Біблійний епіграф до кожної групи 2 «Два коротких романи» присвячено аналізу романів Б. Пекича «Вознесін- ня й падіння Ікара Губелкіяна» та «Захист і останні дні»; «Два перших рома- ни» – романам С. Куленовича «Підземна ріка» та Д. Ненадича «Доротей»; «Два вставних оповідання» – аналогіям між «Процесом» Ф. Кафки та оповіданням Х. Л. Борхеса. 212 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі текстів підкреслює задум автора зробити «Метод і фантазм» ці- лісною книгою літературно-критичної прози. Відбу вається зближення метамови теорії літератури з мовою літературної художньої практики. Єрков підходить до аналізу кожного з об- раних творів із відповідними поетикальними критеріями, а його дискурс подекуди «підлаштовується» під дискурс аналізованого тво ру. Критик виступає як креативний читач-інтерпретатор, що нотує результати свого читання у формі, яка відповідає поетиці аналізованого літературного тексту. «Ця книжка ставить перед читачем особливі вимоги, не пропонуючи йому при цьому при- ємної забави» [3, с. 3], адже її автор вирішує водночас історико- літературні, літературно-критичні, теоретичні, філософські й лінгвістичні питання3. Назва «Метод і фантазм: критика прози» «вказує на одну з проблем літературної критики, на співвідношення методу і пред- мету вивчення» [3, с. 4]. Саме ця проблема є спільною для зібраних тут текстів: «Кожний текст є інакшою відповіддю на запитання, чи можливо і як можливо говорити в літературно-критичний спосіб про художній твір, і що про нього можна сказати. Тому тексти де- монструють чотири можливі типи літературної критики» [3, с. 4]. Статті А. Єркова вимагають від читача співпраці з текстом, здатності зауважити певні припущення і самому розвинути їхні можливі імплікації. Сербський літературознавець змушує читача своєї книги стати літературним критиком: «якщо художній твір не виправдає сподівань, залишається задоволення креативних роздумів про нього» [3, с. 4]. Літературознавець трактується як співтворець сенсів, який своїми роздумами створює передумови для креативного сприйняття художнього твору іншими читача- ми. Якщо книга навела на роздуми про аналізовані в ній твори, вона досягла своєї мети, вважає автор. Він бачить себе читачем, який виступає у ролі критика літературного твору, а критик для Єркова – фаустівський образ. «Злет і падіння Ікара Губелкіяна» та «Захист і останні дні» Борислава Пекича А. Єрков аналізує в контексті проблем тео- рії і філософії літератури. Досліджуючи ці два романи, критик 3 Йдеться про написання окремих слів, яке не збігається з усталеним право- писом, що мотивується автором. Алла Татаренко Своєр ідн ість становлення л і тературно-критичного коду… 213 робить узагальнення, важливі для розуміння творчості письмен- ника загалом, наприклад, висновки щодо розвитку його «роман- ної» свідомості. Аналіз роману Добрила Ненадича «Доротей» перетворюється на теоретичні роздуми про розвиток та інновації прозової моделі, а закінчується міркуваннями про «безсилля ка- тегоріальних систем і апарату» [3, с. 59], обмеженість літератур- ної критичної метамови. Курсивом виділено такий абзац: «Інфер- нальність і демонічний сміх таїни, якої шукає критик, насмішка, адресована його «евклідівським» зусиллям побачити надприродний феномен мистецтва, супроводжують проявлення літературної художньої цінності» [3, с. 60]. Підводячи риску під цими розду- мами, автор стверджує, що на них може надихнути лише високо- вартісний твір, до якого потрібно повернутися. І парадоксально зауважує, що тоді й цей нарис потрібно написати знову. Подія читання породжує подію писання. Показовим прикладом поєднання літературно-критичного та есеїстичного дискурсів є остання частина книги «Дві встав- ні оповіді: з «Аналоготеки», в якій переплітаються критичні ре- флек сії з приводу творів Х. Л. Борхеса і Ф. Кафки. На перший план виступає критична інтерпретація, здійснена з позиції, яку можна окреслити як внутрішню стосовно до аналізованого тексту. Моло дий критик «вживається» у тексти Кафки і Борхеса, наслі- дує їхні оповідні прийоми, парафразує їх. Так, останнє речення опо ві дан ня аргентинського класика «Борхес і я» «віддзеркалю- ється» в останньому реченні есе Єркова: «Хто з нас двох пише ці рядки, Демоне?». Такий прийом свідчить про новаторську інтен- цію відтворення у критиці духу твору комбінованими (белетрис- тичними і критичними) засобами. Критик стає співтворцем сен- сів художнього тексту, його рефлексії переломлюються у «дзер- калах дискурсу», тематизованих на початку есе. Інакшу модель постмодерністської критики пропонує С. Да- м’янов у книзі «Що ж то таке “молода сербська проза”?» (1990). Читач одержує, як наголошує автор, замість Книжки «‘книжку’ – збірку есеїстичних текстів, які згрупованих не так, аби створювати (фальшиву) ілюзію цілого» [2, с. 5]. Це колаж текстів, об’єднаних темою «молода сербська проза», який має чітко продуману струк- туру. Автор поділив тексти на п’ять частин, назвавши першу з них 214 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі «перед-грою» і присвятивши її індикативному ставленню «молодої сербської прози» до традиції (саме воно викликало, на думку кри- тика, найбільше дискусій). Друга частина («Початок: концепт…») містить два тексти, темою яких є риси спільної пoетики «моло- допрозівців». У центральній частині («In medias res») – тексти, присвячені найцікавішим письменникам цієї генерації. Крім есеїв про творчість С. Басари, М. Пантича, Н. Митровича тут присутні також задумані (але ненаписані) тексти про М. Паїча, М. Тохоля і Р. Петковича – своєрідна реалізація «мінус-прийому». Вони пред- ставлені заголовками і порожніми сторінками, відкритими для асоціацій, які пропонують (адже активна роль читача стосується не лише читання художньої літератури). Свідомий ролі літера- турної критики для становлення й розвитку «молодої сербської прози», С. Дам’янов включає до цього розділу огляди трьох під- сумкових досліджень «молодої прози» вісімдесятих. Один із них, присвячений панорамі «молодої сербської прози» («Володар опо- відей» А. Єркова), також містить лише заголовок майбутнього есе «Володарі оповідей – піддані тексту». Асоціації, які цей заголовок викликає, дозволяють вибудувати уявлення про позицію, з якої С. Дам’янов підходить до артикульованої у ньому тези автора до- бірки текстів «молодопрозівців». На відміну від тексту, «присут- нього у відсутності», огляди літературно-критичних творів До- брівоє Станоєвича та Михайла Пантича мають назви цих книжок («Форма, або не про кохання» та «Олександрійський синдром»): проблемі інтерпретації тут присвячено «заповнене поле» тексту. Четверта частина («Кінець») містить текст «Знову те саме, але інакше», який є «своєрідним резюме, рекапітуляцією пройденого шляху, але й некрологом колишній (можливій), дискусійній і хва- леній, художній єдності (також колишньої) «молодої сербської прози» [2, с. 6]. Підрозділ «Далі буде» складається з двох текстів автопоетичного характеру, в яких автор розмірковує над літера- турними концептами, близькими «молодій сербській прозі» та невикористаними можливо стями її розвитку. Для автора «книжки» С. Дам’янова важливою є документаль- ність зібраних у ній текстів, факт, що вони писалися майже одно- часно з художніми текстами «молодої сербської прози», а також те, що вони мають для автора «виняткову суб’єктивну цінність», Алла Татаренко Своєр ідн ість становлення л і тературно-критичного коду… 215 важливішу від можливих «об’єктивних» осягнень і недоліків [2, с. 6]. На перший план висувається автентичність нарисів і їх орга- нічна пов’язаність із поетикою, яка є предметом розгляду. Взаємопроникнення літературно-критичного (теоретичного) та художнього дискурсів знаходить свій вираз у створенні амаль- гамного дискурсу літературознавця-письменника С. Дам’янова. Формальні експерименти, характерні для творчості Давида Ал- бахарі, представлені формальними іграми літературного крити- ка: рецензія на роман «Цинк» має заголовок «П’ять Передумов Оповіді» і три «П» у назві (в оригіналі «Пет Премиса Приповес- ти») привертають увагу до назв п’яти підрозділів, кожен з яких починається цією літерою. Заголовок тексту, присвяченого про- зі Светислава Басари «Китайське дзеркало зникає by night, або «як» втрафити в африканського пінгвіна») є колажем з назв ре- цензованих творів («Тріснуте дзеркало», «Peking by night», «Ки- тайське письмо», «Оповідання, які зникають»), а водночас пас- тишем абсурдистського стилю раннього С. Басари. Комбінуючи в тексті лудистичний принцип з традиційно літературознавчими, С. Дам’янов цитує думки інших дослідників про згадані твори, з посиланнями та вказуванням сторінок, але із «зашифрованими» іменами авторів та назвами розвідок, спонукуючи читача до гри відгадування. Так Михайло Пантич стає Гаргантюа Панта-Грю- елем, Александр Єрков – Алексис Джерков-Каррінгтон, а розвід- ка Добрівоє Станоєвича (Беніто Станоліні) «Форма, або не про кохання» перетворюється на «Або». Вибір форми є виразно ін- тенційним: беккетівська модель ранньої прози Басари, численні апорії, парадокси, шизофренічний дискурс не пристосовані до аналізу за допомогою класичного літературознавчого інструмен- тарію. С. Дам’янов комбінує фрагменти тексту а-ля Басара з фрагментами звичного для читача літературно-критичного дис- курсу, виділяючи, наприклад, типові характеристики поетики одного з найвідоміших представників «молодої сербської прози». Включена до книжки С. Дам’янова передмова до збірки опо- відань Михайла Пантича «Вандер у Берліні» («Вондер у Берли- ну», 1987) має підзаголовок «мемуарно-есеїстичний пастиш», а заголовок демонструє «пастишні наміри тексту»: «Берлін у Ван- дері, М. Пантич тут, у тексті-камінчику» (в оригіналі: «Берлин 216 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі у Вондеру, М. Пантић овде, у тексту шодеру»; камінчик («шодер») з’являється за логікою римування). Заявлений двокомпонентим підзаголовком дихотомний характер тексту знаходить вираз у пародіюванні (авто)біографічних конвенцій («проф. д-р Михай- ло-Міка Пантич (1957–1789)») і характерних для мемуарів пре- тензій на достовірність («Тої сонячної зимової ночі, коли сніжин- ки падали як сніг, а хмари лилися, як дощ, несподівана з’ява М.- М. Пантича у міжнародному потязі мене не надто здивувала: я вже казав, що цей хлопець мені вже до того був цілком незнайомий, тому зрозуміло, що я вже наперед був байдужий до зустрічі, про яку йдеться» [2, с. 83]. Логіка абсурду, яка продовжує розвиватися у діалозі з цим героєм передмови, не заважає С. Дам’янову роз- глядати у формі діалогів героїв питання культурологічних коренів поетики М. Пантича, чергувати з ними літературно-критичні роз- важання про його першу книжку оповідань («Хроніка кімнати») і про книжку, яка є приводом для написання тексту – «Вандер у Берліні». Зміна дискурсу мотивована логікою тексту, який є дзер- кальним відображенням особливостей художнього тексту постмо- дерністського типу. Дам’янов вдається до пастишування оповід- ної манери Пантича, позначеної присутністю металітературного аспекту і введенням дискурсивних, (авто)поетичних пасажів. Коли ж С. Дам’янов вдається до аналізу розвідок про «моло- ду сербську прозу», його дискурс пристосовується до предмету розмови: текст про літературно-критичну книжку Д. Станоєвича «Форма, або не про кохання» відповідає вимогам жанру рецензії. Діапазон дискурсів, що їх використовує критик у своїх текстах, надзвичайно широкий і використання кожного з них зумовлене, як правило, предметом аналізу. Особливості авторського стилю С. Дам’янова як літературно- го критика та історика літератури (крім вже згаданої стилістич- ної варіативності) яскраво виявляються у текстах узагальнюючо- го характеру. «Те саме, але інакше» (суб’єктивний причинок до біографії «молодої сербської прози»)» має характерну обрамле- ну структуру: вступ і післяслово написані з позиції 1986 р., коли «молода проза» вже не була гомогенним явищем, а «серединні» фрагменти є автоцитатами з текстів, написаних С. Дам’яновим про неї раніше: «П’ять років тому» , «Три роки тому», «Два роки Алла Татаренко Своєр ідн ість становлення л і тературно-критичного коду… 217 тому» і, таким чином, вони складають фрагментарну, але ціліс- ну, діахронічну картину бачення автором статті феномену «мо- лодої сербської прози». Критик демонструє історію становлення концепту від перших кроків до оформлення цього явища (пер- ший ретроспективний фрагмент), подає літературно-теоретичне осмислення поетики (другий фрагмент), а потім, у пародійній формі кулінарного рецепту, презентує «молоду сербську прозу» початку вісімдесятих, «послуговуючись її власним рецептом і об’єктивністю алфавітного порядку»: «у злегка підігріту посуди- ну влити 1/4 л холодного басари і 1/4 л. процідженого дам’янова, потім додати 250 г. марковича (попередньо витриманого в ма- ринаді), 250 г митровича (сухого, шматком) і 250 г протертого паїча <…>». В кінці рецепту з приготування «молодої сербської прози» додається «соус» з критики («приправи: єрков, пантич, станоєвич, маркович, дам’янов») [2, с. 122]. Розклавши «по складниках» прозу своєї літературної генера- ції, С. Дам’янов переходить до питання про майбутнє концепт у. У цьому сенсі показовим є текст «Куди прямує постмодерна про- за? (Дональд Бартелм «Відчарування»)». У формі діа логу «зви- чайного» читача прози американського постмодерніста і знавця постмодерністської теорії, «професійного чи та ча»-лі те ра ту ро- знав ця, автор розважає над можливостями використання на- ративних стра тегій Бартелма, розмірковує про універсальність постмодерніст ської прози і відсутність у ній ідейного навантажен- ня будь-якого типу (в тому числі метафізичного чи аксіологіч- ного). Фрагменти, які є типовими прикладами літературознав- чої метамови, чергуються з розмовною мовою, характерною для творчої манери С. Дам’янова. Використання різнорівневих ідіом і парадоксального дискурсу створює ситуацію зачудування, яка відповідає ефекту прози Бартелма, що є прикладом нестабільного тексту, котрий «звільняється від прозорих, фіксованих значень, переборює чітку семантичну спрямованість і визначеність» [2, с. 127–128]. Перші літературно-критичні книги молодих сербських пост- модерністів позначені наголошеною увагою до формальної стру- к тури, яка є важливим носієм значення і відповідником індиві- дуальної авторської поетики. Як прозаїки «молодої сербської 218 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі прози» дбали про оригінальність формальної концепції, дбають про неї і критики цієї генерації. Проникненню теоретично-критич- ної метамови в художню літературу відповідає зворотній процес: літературно-критичні твори в плані виразу тяжіють до дискурсу белетристики. Зруйновано міф метамовного статусу інтерпрета- ційного дискурсу: за Янушем Славінським, «інтерпретатор сло- весного тексту не має змоги зробити цей текст виключно об’єктом свого висловлювання», «власна мова інтерпретатора залишається, всупереч усім зусиллям, невідпорною до діалогічного зараження коментованим текстом» [4, с. 109]. Відбувається взаємопроникнення дискурсів, результатом чо го є спільна мова (метамова): теоретизування у художній практиці (авторефлексія, металітературний дискурс), включення пародій- ного, мистецьки забарвленого тексту в розважання теоретичного та історико-літературного характеру (прикладом можуть слугува- ти праці С. Дам’янова). Елемент особистісного ставлення (вклю- чення до розвідки фактів читацької та емпіричної біографії) про- стежується у літературознавчих розвідках А. Єркова. «Метапроза, яка наслідує теоретичну рефлексію, продуктивно функціонує у цьому контексті, але саме тому, що вона «вдає», порушує «ілюзію достовірності» відкриваючи – самою своєю присутністю! – справ- жню (фікційну) сутність структури, яка тяжіє до сутності реаль- ної», – зауважує С. Дам’янов. [1, с. 1305]. Це відповідає висновку Р. Нича про особливість постмодерністської лі те ратурознавчої та літературної практик: «Література тут дуже залежна від теоретич- них засад, які вона виражає за допомогою авторефлексії. Теорія ж почасти завдячує своїми концепціями та практичними здобут- ками прихованій допомозі літератури, яка надає теорії не тільки предмет, а й знаряддя аналізу» [4, с. 153]. Відбувається своєрідне порушення автономності різних літературних сфер, реалізація їх референтних та автореферентних функцій. Критика в епоху по- стмодернізму не задовольняється тим, що тлумачить або обслуго- вує постмодерне мистецтво, а прагне бути схожою на предмет, про який пише. Руйнується авторитет наукового мислення введенням у неї літературних, постмодерністських прийомів. Цей тип пара- критики може послужити ілюстрацією зв’язку постмодерніст- ської критичної думки та мистецтва. Алла Татаренко Своєр ідн ість становлення л і тературно-критичного коду… 219 Список літератури 1. Дамјанов С. Неколико теза о постмодерној српској прози. // Књижевност. – 1994. – Бр. 12. – С. 1303–1305. 2. Дамјанов С. Шта то беше «млада српска проза»?: записи о «младој српској прози» осамдесетих. – Нови Сад : Књижевна заједница Новог Сада, 1990. 3. Јерков А. Метод и фантазма: критика прозе. – Београд : Књижевна омладина Србиjе, 1982. 4. Нич Р. Світ тексту: поструктуралізм і літературознавство/ пер. Олени Галети. – Львів : Літопис, 2007. 5. Damjanov S. Mlada srpska književnost (razgovor) // Polja. – februar- mart 1985. – S. 88–95. 6. Marković P. Mlada srpska književnost (razgovor) // Polja. – februar- mart 1985. – S. 88–95. 7. Stanojević D. Mlada srpska književnost (razgovor) // Polja. – februar-mart 1985. – S. 88–95.

Своєрідність становлення літературно-критичного коду в прозі сербького постмодернізму

Institution

Ähnliche Einträge