Козацький світ очима польського шляхтича
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2012
|
| Назва видання: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40530 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Козацький світ очима польського шляхтича / О. Лазаренко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 1. — С. 223-227. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40530 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-405302013-01-20T12:19:47Z Козацький світ очима польського шляхтича Лазаренко, О. Писемні джерела та історіографія 2012 Article Козацький світ очима польського шляхтича / О. Лазаренко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 1. — С. 223-227. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40530 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Писемні джерела та історіографія Писемні джерела та історіографія |
| spellingShingle |
Писемні джерела та історіографія Писемні джерела та історіографія Лазаренко, О. Козацький світ очима польського шляхтича Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| format |
Article |
| author |
Лазаренко, О. |
| author_facet |
Лазаренко, О. |
| author_sort |
Лазаренко, О. |
| title |
Козацький світ очима польського шляхтича |
| title_short |
Козацький світ очима польського шляхтича |
| title_full |
Козацький світ очима польського шляхтича |
| title_fullStr |
Козацький світ очима польського шляхтича |
| title_full_unstemmed |
Козацький світ очима польського шляхтича |
| title_sort |
козацький світ очима польського шляхтича |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Писемні джерела та історіографія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40530 |
| citation_txt |
Козацький світ очима польського шляхтича / О. Лазаренко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 1. — С. 223-227. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| series |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT lazarenkoo kozacʹkijsvítočimapolʹsʹkogošlâhtiča |
| first_indexed |
2025-07-03T22:36:49Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:36:49Z |
| _version_ |
1836667067964588032 |
| fulltext |
223
Олеся Лазаренко (Київ), старший науковий співробітник
Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України,
кандидат філологічних наук
Козацький світ очима польського шляхтича
Міхал (Михайло) Чайковський – воїн, політик і польський письменник-
романіст, як він сам писав у щоденниках, мав дивне життя. В 1857 р. у
Парижі вийшла друком книга під назвою «Козацтво в Туреччині», де було
змальовано портрет турецького воєначальника з підписом по-французьки:
«Садик-паша, предводитель усіх козаків Оттоманської імперії». Це і була
розповідь про шукача романтичних пригод, «волинянина за Дунаєм» – він
же М. Чайковський» [3, 24]. «Серед генерації, яка опинилася після
польського повстання 1830-1831 рр. за межами вітчизни, – стверджує Н.
Цьолик, – М. Чайковський заслуговує на увагу з двох причин: як відомий у
Франції, а потім у Туреччині (з 1850 р. як Садик Паша) політичний діяч
угрупування «Готель Лабмерт» та автор творів, написаних польською
мовою на історичну проблематику» [5, 1].
Народився він на Житомирщині в 1804 р., недалеко від Бердичева, у
маєтку свого батька Станіслава – польського шляхтича, який свого часу
перебрався з Малої Польщі на Волинь. Батько був київським городничим, в
1793 р. був послом сейму, пізніше став житомирським підкоморієм – це
вищий придворний чин у давній Польщі. По лінії мами Чайковський –
потомок українського гетьмана Івана Брюховецького.
«Родові традиції в родині Чайковських були у великій пошані. У своїх
автобіографічних «Записках» він писав: «У спадщині від нього (гетьмана
Брюховецького – автор) моя мати дістала сім величезних, у пергамент
оправлених, книг, писаних ним (гетьманом) власноручно прозою і віршами,
по-українськи, по-польськи і латиною. Це була дивна мозаїка розповідей,
сентенцій, думок, правил, рецептів – все це було дуже остроумне і
надзвичайно цікаве. Коли я навчився читати, моїм улюбленим заняттям
було перечитувати цю дорогу для мене родинну хронічку» [3, 25]. На
бажання діда його охрестили саме Михайлом – іменем козацького
архангела, часто вдягали в козацький стрій, навчали полювати на сокола,
їздити кінно, стріляти. За дідовою наукою з Михайлика формували
«справжнього аристократа в дусі козацтва і шляхетства» [Там само].
Першими вчителями Чайковського були батько відомого історика –
Володимира Антоновича Боніфатій і бандурист Левко. Пізніше хлопець навчався в
бердичівській гімназії англійця Вольсея – колишнього директора Рішельєвського
ліцею в Одесі. Серед відомих викладачів гімназії – Петро Гулак-Артемовський. З
часом його віддають до школи отців-піарів в Межиріччі, і саме там сформувалися
погляди майбутнього політика, який мріяв про утворення всеслов’янської держави
із центром у Києві. Пізніше коротко навчався у Варшавському університеті,
вивчаючи право. Через смерть матері і дядька змушений повернутися додому і
прийняти керування великим родинним помістям.
224
1830 р. почалося польське повстання проти російського самодержавства.
Бердичівська шляхта активно підтримала повстанців. Міхал Чайковський
сам очолював повстанські загони, брав участь у боях, однак після поразки
повстання вимушений був емігрувати. Спочатку він мав намір податися за
Дунай до українських козаків, що були турецькими підданими, проте за
намовою товаришів поїхав через Львів (Австро-Угорщина) і Оломоуц (Чехія)
до Парижа, де згуртувалася потужна польська еміграція на чолі з князем
Адамом Чарторизьким. Тут польський утікач-шляхтич починає «успішно
займатися журналістикою і налагоджує зв’язки з багатьма французькими і
польськими газетами. Перше оповідання на козацьку тему «Міхненко», писане
по-французьки, побачило світ у журналі «Reformateur Militaire» [8, 10].
Знаходячись в колі польських відомих поетів – Адама Міцкевича, Юліуша
Словацького, Богдана Залєського – Чайковський і сам починає писати романи і
повісті польською мовою. Перша його польськомовна друкована повість –
«Вернигора» (1837). «У творі помітно, як автор ніби роздвоюється – то він
шляхтич, то він козак, і кожен із них має свою правду... Твір мав показати
емігрантам причину втрати незалежності, проаналізувати помилки предків і
стати дороговказом майбутнього» [4, 306].
Далі – «Козацькі повісті», «Стефан Чарнецький» (1840), «Гетьман України»,
«Українки», «Овручанин» (1841). Події, описані в цих творах, відбувалися
переважно в Україні, часом у Польщі, хоча і друкувалися в Парижі, Познані:
«Саме тому проблематику цього періоду творчості можна окреслити як польсько-
козацьку» [5, 7]. Літературні труди були схвально прийняті критикою, на той час
вони були дуже популярними, як пізніше славнозвісні романи Генриха
Сенкевича [7, 8]. Відомі і французькі переклади творів, зокрема «Козацький
повістей», здійснені сином Адама Міцкевича Владиславом [8, 12].
Перебуваючи в еміграції, Чайковський зблизився з князем
Чарторизьким, якого тут називали «польсько-литовсько-руським королем»,
і на довгий час став його дипломатичним представником у Стамбулі. В 1841
р. письменник вперше потрапив на територію Туреччини, «щоб здійснити
свою заповітну мрію: розворушити до боротьби українське козацтво і
спрямувати його проти Московії, створити незалежну державу Україну в
союзі з Польщею. Його наміри підтримують козаки-некрасівці, козацтво в
Добруджі. Йому вдалося зустрітися із останнім запорізьким кошовим Степаном
Карагарманцем. … У Болгарії М. Чайковський засновує польську колонію і
просить свого патрона Адама Чарторийського про направлення вчителів-
емігрантів до болгарських шкіл» [3, 29]. Однак польський емісар не виконав
покладеного на нього завдання – схилити сербів і угорців на бік польських
повстанців, тому князь Чарторизький позбавляє його усіх титулів і опіки.
Польський шляхтич залишається в Стамбулі, в 1850 р. приймає
мусульманство, йому надано ім’я Мехмед-Садик (Садик означає «вірний»), з
часом стає довіреною особою султана. Під час Кримської війни 1855 – 1856 рр.
Чайковський очолює турецьку дивізію, виграє багато боїв, і навіть кілька тижнів
побув комендантом захопленого ним же Бухареста, пізніше в Болгарії придушує
225
антитурецьке повстання. Польське повстання 1863 р. він прийняв без ентузіазму,
стверджуючи, що це повстання поміщиків, а не селян.
З часом Чайковський розчаровується у своїх діяннях і просить
російського царя про помилування і про повернення на батьківщину. Такий
дозвіл він одержує в 1873 р., повертається до православної віри, приїздить
до Києва, де відбулася зустріч з російським імператором. «Монарх не мав
на нього зла і навіть згодився бути хрещеним батьком його дочки» [3, 30].
«Імпульсивному Михайлу Чайковському наскучило одноманітне київське
життя, що й спричинило його переїзд до подарованого російським
імператором маєтку Борки, що знаходився в Кролевецькому повіті
Чернігівської губернії» [Там само]. В маєтку Чайковський писав спогади,
«його оповідання у переважній більшості були присвячені опису побуту
козаків і придунайських слов’ян». Ось так описував цей період життя М.
Чайковського-письменника російський дослідник його творчості Віктор
Киркевич» [Там само]. Творив він до старості, останній твір – повість
«Родина Снігурів – Rodzina Gilów» (1874 р.). Помер М. Чайковський у 1886
р., проживши 82 роки, застрелившись, не витримавши зради молодої
дружини-гречанки, яку він привіз із собою зі Стамбулу.
Літературна спадщина Міхала Чайковського налічує понад десять томів
художніх і публіцистичних творів: «Він видав найцінніший і найоб’ємніший
матеріал своїх спостережень із молодості. Якби література для Чайковського
стала головною справою життя – то хтозна, можливо, він став би великим
творцем повісті, адже мав для цього багато можливостей» [4, 308].
М. Чайковський, як вважають дослідники його творчості, був речником
козакофільства. Свої погляди він втілював «не лише в літературних творах –
усе його життя є спробою реалізувати мрію про слов’янську єдність на
ґрунті відродження козацтва» [5, 7; див.: 2]. Він належав до «української
школи» в польському письменстві і був репрезентантом «українізму» в
літературі, його творчий доробок складають повісті, оповідання,
щоденники, кореспонденція. Він був яскравою і неординарною постаттю
серед польських письменників цього кола – а це Антін Мальчевський,
Богдан Залеський, Северин Гощинський (поети), Томаш Олізаровський,
Міхал Грабовський (прозаїки) та ін. Дехто з представників цього
літературного напрямку почав писати українською мовою – Тимко Падура,
Антін Шашкевич, Спиридон Осташевський [3, 23]. Як писав Сергій
Єфремов: «Українська школа в польській літературі не зникла без сліду в
українсько-польських стосунках. Не раз і потім спольщені українці і родимі
поляки вдаються до українських сюжетів і навіть мови» [1, 317].
Щодо мовностилістичних особливостей творів Міхала Чайковського, то,
перш за все, дослідники-літературознавці відзначають майстерність автора
у виписуванні діалогів: «Чайковський був майстром діалогу. Його діалог,
мова служать характеристиці героя. Старий солдат Вонсович (повість
«Стефан Чарнецький» – О. Л.) … говорить оригінальною мовою шляхтича,
поточною, насиченою прислів’ями, які дотичні до військового і
226
поміщицького життя. Висловлювання козаків, сильно помережані
українськими словами і зворотами, якнайкраще самі по собі характеризують
їхнє соціальне і національне походження» [7, 18].
На прикладі оповідання «Сватання запорожця» із циклу «Козацьких
повістей» здійснимо спробу описати і проаналізувати наявні українізми,
пов’язані із реаліями українського села, із українськими звичаями,
переказами, легендами, обрядами. Події розгортаються в селі на Волині, що
розташувалося над річкою Тетерів. Козак Остап (пол. Ostap), повернувшись
із Запорізької Січі, сватається до своєї коханої дівчини Марусеньки (пол.
Marusieńka). До батьків дівчини (батько Хведько – пол. Chwed’ko) він
засилає сватів Івана (пол. Iwan) і Микиту (пол. Mykita), які домовляються
про заручини і весілля. Увечорі під час святкування цієї події над’їхали
«гості» – козацькі сотні, які рушали до Білої Церкви, аби об’єднатися із
реєстровими полками на заклик польського короля Стефана Баторія – йти
на війну з ворогами. Козак Остап не зміг опиратися своїм воєнним
переконанням, тому він тікає із власних заручин, подавшись за своїми
побратимами. «Пройшла осінь, пройшла зима, а про повернення запорожців
ані слуху, тільки вісті долітають, що король Стефан на чолі ляхів, козаків і
литовців, як зайця ганяє з місця на місце по всій Московщині царя Івана» [6,
26]. Маруся з туги захворіла, змарніла, не допомагали їй ані зілля, ані
знахарки. Майже щодня вона виходила на височезний пагорб за селом –
Могилу – і видивлялася, чи не повертається її наречений. Одного дня
закурилася дорога, це верталися козацькі сотні. Серед них дівчина побачила
білого коня Остапа, покритого червоною китайкою, і перехрещені спис і
меч. Зрозумівши, що більше ніколи вона не побачить свого коханого,
Марусенька впала і померла. Поховали закоханих разом в одній труні на
Могилі, і з того часу у селі, як приходили сватати дівчину, часто
примовляли: «… тільки б це не було сватанням запорожця».
У творі дуже детально описано український звичай сватання дівчини,
пізніше читач має змогу побувати на святкуванні після цього дійства,
посидіти за столом, заставленим м’ясом, солоною рибою і паляницею,
послухати музику скрипаля і цимбаліста, потанцювати prysiudy (укр.
навприсядки). Текст оповідання рясніє українськими лексемами,
словосполученнями, прислів’ями – palanica (укр. паляниця), znachorka (укр.
знахарка), porohy (укр. пороги), osełedec’ (укр. оселедець), czajka kihicze
(укр. чайка кигиче), jak żóraw’ powodyr (укр. як журавель – поводир) та ін.
Найцікавішими, на нашу думку, є коментарі самого автора, які мають на меті
розтлумачити польськомовному читачеві українські поняття. Наприклад,
«Osełedec’ – оселедець – українське слово, сплетена з волосся коса, яку носять
козаки, спадає справа по обличчю» [6, 23], «Porohy – пороги – скелі, що лежать
поперек дніпровського русла, найбільші частини тирчать над водою річки, таких
порогів є тринадцять. Козаків, які мешкають на островах за цими порогами –
називають запорожцями» [Там само, 24], «Połudenek – полуденок – так
українські селяни називають перекус після десятої години» [Там само], «Lach –
227
лях – і донині цим іменем українські селяни називають поляка-шляхтича» [Там
само]. Про прикмету щодо крику чайки М. Чайковський пише: «За українськими
пересудами, коли чайка кигиче над головою, то це поганий знак. Імовірно, це
походить відтоді, коли через крики і літання чайок над головами людей, що
переховувалися у траві і заростях під час татарських нападів, знаходили
нещасних жертв на поталу цим варварам» [Там само, 26]. Або: «Козаки дуже
цінували червону китайку. Кожний отримував її шматок як винагороду за воєнні
подвиги», а далі автор вказує джерело таких відомостей – «Див.: збірник
малоросійський пісень Максимовича» [Там само, 32]. Також Чайковський
посилається на працю Дмитра Бантиш-Каменського «Історія Малої Росії»
російською мовою у «Запорозькій Старовині» [Там само, 24], на труди
французьких істориків – «Літопис Малої Росії, або історія козаків запорозьких…»
Ж.-Б. Шерера (1788) й «Історію козаків» Ш.-Л. Лезура (1814) [Там само].
Насамкінець, Міхал Чайковський, пояснюючи згадане вище прислів’я – «byleby
to nie było swatanie Żaporożca» – «… тільки б це не було сватанням запорожця»,
підмічає: «До сьогодні це прислів’я є у звичаях в багатьох селах над Тетеревом –
використавши його і народні традиції, я написав цю повість» [Там само, 35].
Багато інших творів польського письменника, наприклад, із того ж циклу
«Козацькі повісті» («Могила», «Похід на Царгород», «Скалозуб в замку
сімох веж» та ін.), також містять багатющий історичний, етнографічний і
мовний матеріал, що дає підґрунтя для здійснення цікавих компаративних
досліджень польської і української культур.
Література
1.Єфремов С. Історія українського письменства. – К.: Femina, 1995. – 686 c.
2. Куликівська А. М. Ідея слов’янської єдності в доробку волинського шляхтича
Міхала Чайковського (1814-1886) // Науковий вісник Волинського державного
університету імені Лесі Українки. – 2007. – С. 154-159.
3. Пультер С. Романтик з подвійною душею (польський письменник Міхал
Чайковський: нащадок українського гетьманського роду – наш земляк). – Волинь–
Житомирщина. – № 18. – 2009. – С. 23-31.
4. Цьолик Н. Михайло Чайковський: із панича – повстанець, романтик із солдата
// Українська полоністика. – № 3-4. – Житомир: Вид-во Житомирського державного
університету ім. І. Франка, 2006-2007. – С. 303-308.
5. Цьолик Н. М. Історія та міф у творчості Міхала Чайковського. – Автореф. дис.
на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук. – Київ, 2011. – 20 с.
6. Czajkowski M. Powieści kozackie. – Paryż, 1837. – 327 s.
7. Kajtoch J. Przedmowa // Czarnecki M. Stefan Czarnecki. – Warszawa, 1961. – S. 5-24.
8. Kijas J. Michał czajkowski pod urokiem Mickiewicza. – Kraków, 1959 (Rozprawy i
studia. Uniwersytet Jagielloński. Nr 12). – 166 s.
|