До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») VІ
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2012
|
| Назва видання: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40536 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») VІ / В. Яцій // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 1. — С. 260-266. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40536 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-405362013-01-20T12:20:04Z До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») VІ Яцій, В. Писемні джерела та історіографія 2012 Article До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») VІ / В. Яцій // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 1. — С. 260-266. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40536 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Писемні джерела та історіографія Писемні джерела та історіографія |
| spellingShingle |
Писемні джерела та історіографія Писемні джерела та історіографія Яцій, В. До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») VІ Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| format |
Article |
| author |
Яцій, В. |
| author_facet |
Яцій, В. |
| author_sort |
Яцій, В. |
| title |
До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») VІ |
| title_short |
До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») VІ |
| title_full |
До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») VІ |
| title_fullStr |
До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») VІ |
| title_full_unstemmed |
До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») VІ |
| title_sort |
до походження українських антропонімів (на матеріалі «реєстру війська запорозького 1649 року») vі |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Писемні джерела та історіографія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40536 |
| citation_txt |
До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») VІ / В. Яцій // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 1. — С. 260-266. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
| series |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT âcíjv dopohodžennâukraínsʹkihantroponímívnamateríalíreêstruvíjsʹkazaporozʹkogo1649rokuví |
| first_indexed |
2025-07-03T22:37:12Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:37:12Z |
| _version_ |
1836667091325812736 |
| fulltext |
260
Література
Кровицька О.В. Українська лексикографія: теорія і практика. – Львів, 2005. – 175 с.
Словник староукраїнської мови ХІV — ХV ст. Пробний зошит. – Київ, 1964. – 190 с.
Словника української мови ХVІ — першої половини ХVІІ ст. Пробний зошит. –
Київ, 1983. – 158 с.
Тимченко Є. Історичний словник українського язика. – Харків–Київ 1930–1932.
Джерела
Ак.ЗР — Акты, относящіеся къ исторіи Западной Россіи, собранные
Архерграфическою Коммиссією.
Арх.ЮЗР — Архив Юго-Западной Росии… – К., 1859–1911. – Ч 1–8.
Вел. Сказ. — Сказаніе о войнѣ козацкой з поляками Самійла // Пам’ятки
Українського письменства. – Київ, 1926. – Т. І.
Єв. Реш. — Сіѧ книга написасѧ ахо года. Наука християнская зъ Єvгля… Зложилосѧ…
Семїономъ Тимофѣєвичемъ сщникомъ на тот час Решетиловъским… року Бж. ахо (1670).
Жит. Св. — Збірник Житій Св.
Кн. Гродск. Луцк. — Книга Гродская Луцкая. Рукопис Київського центрального архіву.
Кн. Нос. — Збірник паперів, що написано в канцелярії Прилуцького полковника
Петра Косенка 1728 р.
Крон. Полск. — Кроника о земли Полской… рускимъ языком списаная року отъ
Рождества Христова 1682.
Літ. Вел. — Лѣтопись Самоила Величка. – Кіевъ, 1864. – Т. І–ІV.
Літ. Льв. — Львовская лѣтопись // Русскій историческій сборникъ. – Москва,
1829. – Т. ІІІ. – С. 233–267.
Літ. Сам. — Лѣтопись Самовидца. – К., 1878.
С. і Р. — Судъ і росправа в правах малоросійскихъ… Року от рождества
Христова 1750. 18 октоврія. – Рукопис ВБУ № 207.
Угр. Заг. — Угорсскіе заговоры и заклинання начала ХVІІІ в. // А. Петровъ.
Матеріалы для исторіи Угорской Руси. – СПБ., 1906 г. – Т. ІV.
Василь Яцій (Київ), молодший науковий співробітник
відділу ономастики Інституту української мови
НАН України, кандидат філологічних наук
До походження українських антропонімів
(на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») VІ1
Особова назва ст.-укр. Антон Кудра задокументована у списках
Чигиринського полку Кременчуцької сотні; пор. ще аналогічне Сεмєнъ
Кудра (антропонім Прилуцького полку Борківської сотні) [19, 51, 176, 422].
Формально сюди ж сучасні укр. Кудра (прізвища у Волинській та
Харківській обл.) [9, 27; 8, 483]; прізвиська Кудрий, Кудря (с. Старий
Загорів Локачинського р-ну Волинської обл. та с. Кухче Заріченського р-ну
Рівненської обл.; «мають кучеряве волосся») [4 2, 108]; д.-руськ. Кудря,
1495 р. [27, 270]; Кудра, кін. XV ст., Иван (Ивашка) Кудрь, 1564 р., Тимофей
Васильевич Кудрин, 1590 р. [3, 168]; (похідне з формантом належності -ын)
блр. Кудрын [14, 177]; (дериват на -ин) рос. Кудрин (у Вишневолоцькому р-
ні Тверської обл.) [26]; пол. Kudra, (ускладнене різними суфіксами) Kudraj,
Kudracz – прізвища [34 V, 387] і под.
261
Розглядувана власна особова назва Кудра, наскільки відомо з матеріалу,
зібраного з лінгвістичних та довідкових джерел, має паралелі і в таких
онімних класах, як-от: укр. Кудрине, Кудринці (3) – поселення в Україні [28,
164, 259, 302, 307], а також гідроніми Кудрина пр. Говтви п. Псла л. Дніпра
– ріка, (похідне) Кудринець – потік на Івано-Франківщині [23, 299]; блр.
Кудра – ойконім у Гродненській обл. [16, 128], (похідне на -шчына)
Кудрышчына – поселення у Мінській обл. [17, 144] та ін.
Щодо етимологічного аналізу структури оніма Кудра можливі
альтернативні три шляхи:
1. Кудра – лексико-семантичне утворення від відповідного апелятива
кудра, який має порівняно невеликий ареал свого поширення. На
потенційність сказаного дозволимо собі навести такі лексеми, як укр. кудра
‘невеликий ставок; острівець лісу’, блр. кудра ‘ліс на болоті; купка дерев;
загата; невелике озеро’, пол. kudra ‘затон, озерце’ [6 3, 124]. Укладачі
«Етимологічного словника української мови» схиляються до єдиної думки
(вважаємо, що цілком слушно) про те, що загальна назва кудра – це
запозичення з литовської мови. Дослідники водночас аргументують ці
пояснення таким апелятивним матеріалом: литовське kǘdra (kudrа) ‘ставок,
невелике болото; мокре місце, поросле чагарником’, латиське kыdra ‘торф’,
kūdri ‘добриво’ і под. Про це більше див.: 6 3, 124.
2. Кудра – особове найменування, яке первісно могло мотивуватися
іншим апелятивом кудра зі значенням ‘кучерява жінка’ [22 2, 319; 6 3, 124 –
125]. На нашу думку, у цьому випадку варто зазначити про те, що згаданий
апелятив кудра, який стосується безпосередньо особи жіночого роду має
водночас паралель для осіб чоловічого роду – кудер, кудир ‘локон, кучері’ [6
3, 124 – 125]. Ареал поширення цих апелятивів значно більший, ніж
попереднього кудра з ландшафтною семантикою. Як аргумент цього
твердження доцільно, вочевидь, навести такі апелятиви, як-от: споріднені
укр. (похідні) кудерець ‘кучерявий або зігнутий кінець верхівки дерева’,
кудрик ‘т. с.’, кудряй ‘кучерявий чоловік’, кудрий ‘пінявий’, рос. кудри
‘кучері’, кудерь ‘локон’, блр. кудзер ‘т. с.’, кудзеркі ‘кучерики’ [6 3, 124 –
125], діал. кудра ‘кучерявий чоловік’ [32 12, 51 – 52], болг. къдри ‘кучері’ [6
3, 124 – 125], пол. kкdzior ‘локон’, діал. kкdry ‘коротке волосся, яке
залишається після того, як нареченій відрізають косу’ та ін. [32 12, 51 – 52].
Укладачі «Етимологічного словника української мови» зводять ці номени
до праслов’янської форми *kőderь зі значенням ‘скуйовджене волосся’, яке,
на їхню думку, постало від кореня *kőd- та суфікса -erь, аналогічно до
спільнокореневої лексеми *kődelь ‘куделя’. Див. ще: 6 3, 124 – 125.
3. Кудра мотивоване апелятивом кудра (‹ псл. *kodr’a, а також
споріднених *kődrь, *kőderь; 32 12, 51 – 52), який постав від префікса
займенникового походження ку- / псл. *kő- і кореня дієслова драти (‹
первісного *dьrati (sк): укр. драти 1) ‘рвати, розривати на шматки кого-, що-
небудь; роздирати’; 2) ‘відриваючи що-небудь, відокремлювати’; 3) ‘брати
надто дорого за що-небудь’ [25 ІІ, 253 – 254, 408], діал. (поліськ.) драты
262
‘переробляти зерно на крупу’, полтавськ. драть ‘ловити рибу’, рос. драть
‘рвати, роздирати на частини’, ‘віддирати, здирати’, ‘бити, сікти’ [32 5, 218],
діал. (новосиб.) драть ‘відривати, виривати, зіскрібати, відділяти, зрізати
що-небудь’, сиб. ‘орати нову землю’, смол. ‘здрібнювати, дробити’,
костром. ‘голосно, безладно співати, кричати і т. ін.; дерти горло’ і под. [21
8, 175 – 176], блр. драць ‘дерти’ тощо; 32 5, 218).
На наведену етимологію оніма Кудра ‹ ку-дра нас наштовхує той факт,
що корінь назви -дра має місце в інших антропонімах, щоправда, з іншими
префіксами. На користь сказаного вказують: сучасне укр. Задра [7, 409],
воно ж (суфіксально ускладнене з -н-ов) рос. Задранов [26], а також укр.
Iwan Dranczuk, 1734 р. [1 ІІІ/3, 86], Драла [11 1, 474], Дранько (у Запорізькій
обл.) [31, 277] – прізвища та ін.
Отже, синтезувавши вищевикладені шляхи етимології антропоніма Кудра,
можемо відзначити, що для цієї особової назви вірогідними є два основні
варіанти – від апелятива кудра з семантикою *‘кучерявий чоловік чи жінка’ або ж
від іншого апелятива кудра (тут префіксального утворення) з іншим значенням –
*‘людина, яка що-небудь відриває, зрізає, роздрібнює тощо’.
Власна особова назва Савъка Росошинъ занесена до реєстру Прилуцького
полку Богацької сотні [19, 419]. До співвідносних додамо ще ст.-укр. Анъдрhи
Росоха (Прилуцький полк Балакліїнська сотня), (відтопонімне похідне на -цк-
ий) Лεско Росохацкий (Полтавський полк Балакліїнська сотня) [19, 423, 424],
сучасне укр. Розсохацький [18 2, 901] – прізвища.
Формальні показники антропонімного складника Росошинъ указують на те,
що назва постала від особової назви відпрізвиськового походження Росоха за
допомогою суфікса належності -ин (первісно Росошин син, зять, онук тощо). На
користь цієї етимології чітко вказує такий пропріальний матеріал: Розсоха,
(похідне на -ин) Розсохин [18 2, 901] – прізвища. Останні, без сумніву, доцільно
зводити до відповідного апелятива укр. розсоха ‘розгалуження двох гілок,
відростків на дереві, роздвоєння на кінці якого-небудь предмета’ [25 VIII, 813],
діал. (гуц.) розсоха, россоха ‘дерево з двома вершками’ [5, 165], бойк. росоха 1)
‘вила для гною’; 2) ‘розсоха’; 3) ‘вила для сіна’ [13 2, 191], рос. діал. (смол.)
рассоха ‘роздвоєний кінець (стовбура, дерева, стовпа і т. ін.), а також стовбур,
стовп тощо з роздвоєнням на кінці’, арх. ‘місце, де починається роздвоєння, кут,
який утворений частинами або розвилинами, що розходяться’, пн.-двін.
‘суперечка, сварка’ [21 34, 219 – 221] і под. Викладений матеріал дає підстави
припускати, що у давнину особа з іменем Розсоха або Росоха, найімовірніше,
мала якісь фізичні вади, які нагадували про щось роздвоєне, розгалужене, тобто
відбулася метафоризація номена.
Реєстровий антропонім Иванъ Самохвалεнко документально засвідчений у
козацьких списках Уманського полку Івангородської сотні [19, 209]. Структуру
зазначеного оніма (маємо на увазі насамперед складник Самохвалεнко) можна
порівняти з особовими найменуваннями на зразок таких прізвищ: укр.
Самофбл, 1896 р. [29, 152], Самохвбл [10 1, 1096; 4 2, 189], сучасне рос.
(похідне на -ов) Самофалов (прізвище на Луганщині) [4 2, 189], Самохвалов (у
263
Бологовському р-ні Тверської обл.) [26], блр. Самофалов, Самохвалкин [14, 278,
376] та ін. Наведені лексеми об’єднує споріднена дериваційна модель –
займенник сам + дієслово хвалити (фалити).
Запорозький козак θεдоръ Чєрєвко був у свій час документально
занесений до реєстру Прилуцького полку Богацької сотні [19, 419]. Сюди ж
доцільне також сучасне українське Черевко – прізвище в Донецькій обл. [20,
115]. Слов’янський ономастикон дає нам свідчення про непоодиноке
існування досліджуваного антропоніма (маємо на увазі саме компонент
Чєрєвко) в історичних та сучасних писемних джерелах. Аргументуючи
сказане, варто додати, на нашу думку, такі особові назви, як-от: українське
(похідне на -енк-о) Черевченко – сучасне прізвище емігранта у Сполучених
Штатах Америки [33, 434], пол. Czerewko, (парадигматичне) Czerewka,
(відпатронімне) Czerewkiewicz [34 ІІ, 279] і под.
З погляду словотворення досліджуване Чєрєвко – утворення від
апелятива черево + іменниковий суфікс -к-о, пор., наприклад, укр. черево
‘живіт’ [25 ХІ, 303].
З погляду семантики антропоніми такого типу доречно віднести до
утворень, похідних від апелятивних прізвиськ. У цьому випадку не можна не
погодитися з думкою Л.О. Кравченко, яка слушно зазначає, що «мотиваційні
основи таких антропонімів у час формування й становлення прізвищ не
належали до розряду традиційних онімів (у сучасному розумінні), а були взяті
тільки зі сфери розмовної лексики» [цитовано за: 12, 27].
Семантичні аналоги для оніма Чєрєвко яскраво представлені такими
особовими назвами-синонімами, як-от: ст.-укр. ωниско Тεлбух (~ із
апелятивом тельбух); Данило Пузεнко, 1649 р. (~ з апелятивом пузо) [19,
306, 456], сучасні укр. Пузанько [18 2, 869], Череватий (на Івано-
Франківщині) [30, 84], Череванів (прізвище емігранта в Австралії) [15, 15],
рос. Череватенко (~ із прикм. череватий) [35] і под.
Козацьке особове найменування Миско Чорномаз нині засвідчене у
списках Чигиринського полку Максимівської сотні [19, 50]. До
співвідносних вважаємо доцільним додати сучасне українське Чорномаз (2)
– прізвиська жителів населених пунктів Мостище Камінь-Каширського р-ну
Волинської обл. та Дубно Рівненської обл. («у яких темний колір шкіри»)
[24 3, 28], фонетичний антропонімний варіант Черномаз – прізвище [12,
151], похідний дериват на -енк-о – Иван Чорномазєнко (онім засвідчений у
реєстрі Чигиринського полку Кременчуцької сотні) [19, 52] і под.
З погляду словотворення стає очевидним, що особова назва Чорномаз складена
з двох компонентів – прикм. чорний та ім. маз. Останнє, без сумніву, генетично
пов’язане з відповідним дієсловом мазати. Пор., наприклад, укр. мазати 1)
‘покривати шаром чогось рідкого або жирного’; 2) ‘робити кого-, що-небудь
брудним, нечистим’; 3) ‘невміло, погано малювати’ (із приміткою «зневажливе»);
4) ‘промахуватися (під час стріляння, у грі)’ та ін. [25 IV, 594 – 595]2.
Варто відзначити, що перший компонент Чорно- відобразився в таких
особових назвах, як-от: д.-руськ. Чернобаев Иван, 1564 р. [3, 352]; сучасні
264
укр. Чорноплат [8, 489], Чарнопис, Чернорай, Чорнобай, Чорнобіль,
Чорнобров, Чорновал, Чорногор; ст.-блр. Чернобай Васко, 1590 р. [2, 271] та
ін. Про ці онімні структури більше див.: 12, 51, 56; 18, 2, 1156, 1173. Щодо
другого складника -маз, то він також фігурує в історичних та сучасних
українських композитних прізвищах, наприклад, Богомаз, Гладкомаз,
Помаз, (парадигматичне) Помаза [12, 34, 151; 18, 1, 211; 2, 846] тощо.
Отже, за структурною характеристикою досліджуване прізвище козака
Чорномаз – це складна особова назва, утворена від прикм. чорний та ім. маз
з допомогою інтерфікса -о- зі значенням *‘людина, яка має неприбраний,
неохайний, неакуратний вигляд’.
Відтак, здійснивши вищевикладені лінгвістичні спостереження,
доходимо висновку, що дослідження історичної української антропонімії
дає можливість не тільки поповнити чималі досі ономастичні напрацювання
з цієї проблематики, а й простежити реальні лінгвістичні особливості цих
онімів – фонетичні, лексичні, словотвірні тощо.
–––––––––––––––––––––––
1 Продовження. Початок див.: До походження українських антропонімів (на
матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») // Нові дослідження пам’яток
козацької доби в Україні: Збірник наукових статей / Ред. колегія: І.П. Бондаренко,
Г.Ю. Івакін, Г.В. Самойленко, Д.Я. Телегін (Відп. ред.), Р.В. Терпиловський та ін. –
К.: Науково-дослідний центр «Часи козацькі», 2009. – Вип. 18. – С. 330 – 335 (І); До
походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького
1649 року»). ІІ // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник
наукових праць / Ред. колегія: І.П. Бондаренко, Г.Ю. Івакін, Г.В. Самойленко,
Д.Я. Телегін (Відп. ред.), Р.В. Терпиловський та ін. – К.: Науково-дослідний центр
«Часи козацькі», 2010. – Вип. 19. – С. 398 – 400 (ІІ); З історії українських
антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») // Культура
слова / Ред. колегія: С.Я. Єрмоленко (Відп. ред.), К.Г. Городенська, П.Ю. Гриценко,
Г.М. Сюта, І.Г. Матвіяс та ін. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. – Вип. 73.
– С. 121 – 126 (ІІІ); До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру
Війська Запорозького 1649 року»). ІV // Нові дослідження пам’яток козацької доби в
Україні: Збірник наукових праць / Ред. колегія: О.М. Титова (Відп. ред.),
І.П. Бондаренко, Г.Ю. Івакін, Г.В. Самойленко, Р.В. Терпиловський та ін. – К.: Центр
пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2011. – Вип. 20. – Ч. ІІ. – С. 63 – 68 (IV);
До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська
Запорозького 1649 року»). V // Філологічний вісник Уманського державного
педагогічного університету імені Павла Тичини: Збірник наукових праць / Ред.
колегія: Л.М. Полюга (Гол. ред.), К.Г. Городенська, П.Ю. Гриценко,
В.В. Жайворонок, А.К. Мойсієнко та ін. – Умань: Видавничо-поліграфічний центр
«Візаві», 2011. – Вип. 1. – С. 323 – 331 (V).
2 Водночас, на нашу думку, стає цікавим той факт, що у «Словнику української
мови: в 11 т.» лексема чорномаз не засвідчена, але тут міститься вторинне (т. б.
похідне) – чорномбзий 1) ‘чорний від бруду, замазаний в землю, грязь і т. ін.’; 2) ‘з
темним кольором шкіри, дуже смуглий’ [25 ХІ, 359]. Попри те, наголосимо на тому,
що згадане лексичне джерело містить 43 складних іменників та 46 складних
прикметників із першим компонентом чорн(о)-. Див. більше: 25 ХІ, 356 – 361.
265
Література
1. Архив Юго-Западной России, изд. Временною комиссиею для разбора
древних актов [...]. – Киев, 1859-1914. – Ч. I – VIII.
2 . Бірыла М .В . Беларуская антрапанімія: Уласныя імлны, імлны-мянушкі,
імлны па бацьку, прозвішчы. – Мінск: Навука і тэхніка, 1966. – 328 с.
3 . Веселовский С .Б . Ономастикон: Древнерусские имена, прозвища и
фамилии. – М.: Наука, 1974. – 382 с.
4 . Глуховцева К .Д . , Глуховцева І .Я . , Лєснова В .В . Словник прізвищ
жителів Луганщини: У 2-х т. – Луганськ: Видавництво ДЗ «Луганський
національний університет імені Тараса Шевченка», 2010. – Т. 1 – 2.
5. Гуцульські говірки: Короткий словник / Відп. ред Я. Закревська. – Львів:
Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, 1997. – 232 с.
6. Етимологічний словник української мови: У 7-и т. / За ред. О.С. Мельничука. –
К.: Наукова думка, 1982-2012. – Т. 1 – 6.
7. Історія міст і сіл Української РСР: Львівська область / Ред. колегія:
В.Ю. Маланчук (Голова редкол.), М.Я. Гнидюк, Б.К. Дудикевич та ін. – К.: Гол. ред.
Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1968. – 980 с.
8. Книга бойової слави Кролевеччини / Укл. Ф.С. Яковенко. – 3-є вид., випр. і
доп. – Харків: Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2004. – 624 с.
9. Книга пам’яті України: Волинська область: У 3-х т. / Ред. колегія: П.В. Онищук,
Б.Й. Заброварний, В.А. Наконечний та ін. – Львів: Каменяр, 1995. – Т. 1. – 567 с.
10. Книга памяти Украины: Кировоградская область / Глав. редколлегия:
И.А. Герасимов (Рук.), А.В. Коваль, Р.И. Вишневский, Ю.Д. Бедзык, М.Н. Влад и др. –
Кировоград: Государственное Центрально-Украинское издательство, 1995. – Т. 1 – 5.
11. Книга пам’яті України: Львівська область: У 4-х т. / Ред. колегія: М.В. Косів,
Ю.В. Зима, Я.С. Лялька, В.М. Савчак (Гол. ред.) та ін. – Львів: Вид. центр
«Пам’ять», 1995. – Т. 1 – 4.
12 . Кравченко Л .О . Прізвища Лубенщини: Монографія. – К.: Факт, 2004. – 198 с.
13 . Онишкевич М .Й . Словник бойківських говірок: У 2-х ч. – К.: Наукова
думка, 1984.
14. Памяць: Гісторыка-дакументальная хроніка Лоеўскага рална / Рэд. калегія:
Г.П. Пашкоў (Гал. рэд.) і інш.; Маст. Э.Э. Жакевіч. – Мінск: Беларуская
Энцыклапедыя, 2000. – 592 с.
15 . Радіон Ст . Словник українських прізвищ в Австралії. – Мельбурн:
Українська Могилянсько-Мазепинська Академія Наук, 1981. – 177 с.
16 . Рапановіч Я .Н . Слоўнік назваў населеных пунктаў Гродзенскай вобласці.
– Мінск: Навука і тэхніка, 1980. – 319 с.
17 . Рапановіч Я .Н . Слоўнік назваў населеных пунктаў Мінскай вобласці. –
Мінск: Навука і тэхніка, 1981. – 360 с.
18 . Редько Ю . Словник сучасних українських прізвищ. – Львів: ТОВ
«Простір-М», 2007. – Т. 1 – 2.
19. Реєстр Війська Запорозького 1649 року: Транслітерація тексту / Підгот. до
друку: О.В. Тодійчук (Гол. упор.), В.В. Страшко, Р.І. Осташ, Р.В. Майборода. – К.:
Наукова думка, 1995. – 592 с.
20. Ректор третього тисячоліття. – К.: Болгов, 2004. – Вип. ІІІ. – 136 с.
21. Словарь русских народных говоров / Под ред. Ф.П. Филина и
Ф.П. Сороколетова. – М.; Л., С.-Петербург: Наука, 1965-2010. – Вып. 1 – 42.
266
22. Словарь української мови / Упоряд. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко. – К.:
Наукова думка, 1907-1909. – Т. 1 – 4.
23. Словник гідронімів України / Ред. колегія: А.П. Непокупний, О.С. Стрижак,
К.К. Цілуйко. – К.: Наукова думка, 1979. – 783 с.
24. Словник прізвиськ північно-західної України: У 3-х т. / Упоряд. Г.Л. Аркушин. –
Луцьк: РВВ «Вежа» Волинського національного університету імені Лесі Українки, 2009.
25. Словник української мови / Гол. ред. І.К. Білодід. – К.: Наукова думка, 1970-
1980. – Т. І – XI.
26. Тверская земля в военной истории России. Книга памяти. In:
http://www.history.tver.ru/book/book.php?r=28l=1928ch=1
27. Тупиков Н .М . Словарь древнерусских личных собственных имен. – СПб.:
Типографія И.Н. Скороходова, 1903. – 857 с.
28. Українська РСР: Адміністративно-територіальний устрій на 1 січня 1987 р. /
Відп. ред. В.І. Кирненко, В.І. Стадник. – К.: Головна редакція УРЕ, 1987. – 504 с.
29. Українські Січові Стрільці 1914-1920 (ювілейне перевидання) / Ред.
О. Романів. – Львів: Наукове товариство імені Шевченка, 2005. – 160 с.
30. Хто є хто на Івано-Франківщині. Видатні земляки: довідково-біографічне
видання / Автор-упор. В. Болгов. – К.: ВАТ «Поліграфкнига», 2003. – Т. ІІ. – 304 с.
31. Хто є хто на Мелітопольщині: інформаційно-біографічна збірка / Ред.
колегія: Н.М. Єфіменко та ін. – Харків: Факт, 2004. – 520 с.
32. Этимологический словарь славянских языков: Праславянский лексический фонд /
Под ред. О.Н. Трубачева и А.Ф. Журавлева. – М.: Наука, 1974-2010. – Вып. 1 – 36.
33 . Holu t iak-Hal l ick Stephen P . J r . Dictionary of Ukrainian Surnames in the
United States. – Georgia: Slavic Onomastic Research Group, 1994. – 493 s.
34. Sіownik nazwisk wspуіczeњnie w Polsce uїywanych / Wyd. К. Rymut. – Krakуw:
PAN, 1992-1994. – Т. І – Х.
35. www.photoline.ru
Лілія Москаленко (Київ), старший науковий співробітник
Інституту української мови НАН України кандидат філологічних наук
Назви осіб за родом діяльності в «Актах (протоколах) Полтавського
полкового суду» (1683 – 1740 рр.)
Назви осіб за родом діяльності давно вже стали об’єктом пильної уваги
мовознавців, які простежили основні особливості їх формування, з’ясували
окремі риси структурної, системної та лексико-семантичної організації [2].
Однак дослідження регіональних агентивних систем в історичному аспекті,
який передбачає аналіз конкретного (темпорально й локативно
визначеного) мовного матеріалу, залишається актуальним.
Завдання нашого дослідження – здійснити структурно-семантичний
аналіз назв осіб за родом діяльності, засвідчених в «Актах (протоколах)
Полтавського полкового суду» (1683 – 1740 рр.) (далі – Акти) [1].
Назви осіб за родом діяльності, як і назви осіб за іншими рисами
(родинними зв’язками; місцем проживання; зовнішніми чи внутрішніми
ознаками; особливостями поведінки; приналежністю до певного етносу,
|