Найменування осіб чоловічої статі в українських текстах періоду ХVІ – початку ХVІІ ст.
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2012
|
| Назва видання: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40538 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Найменування осіб чоловічої статі в українських текстах періоду ХVІ – початку ХVІІ ст. / Т. Марченко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 1. — С. 273-279. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40538 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-405382013-01-20T12:18:41Z Найменування осіб чоловічої статі в українських текстах періоду ХVІ – початку ХVІІ ст. Марченко, Т. Писемні джерела та історіографія 2012 Article Найменування осіб чоловічої статі в українських текстах періоду ХVІ – початку ХVІІ ст. / Т. Марченко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 1. — С. 273-279. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40538 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Писемні джерела та історіографія Писемні джерела та історіографія |
| spellingShingle |
Писемні джерела та історіографія Писемні джерела та історіографія Марченко, Т. Найменування осіб чоловічої статі в українських текстах періоду ХVІ – початку ХVІІ ст. Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| format |
Article |
| author |
Марченко, Т. |
| author_facet |
Марченко, Т. |
| author_sort |
Марченко, Т. |
| title |
Найменування осіб чоловічої статі в українських текстах періоду ХVІ – початку ХVІІ ст. |
| title_short |
Найменування осіб чоловічої статі в українських текстах періоду ХVІ – початку ХVІІ ст. |
| title_full |
Найменування осіб чоловічої статі в українських текстах періоду ХVІ – початку ХVІІ ст. |
| title_fullStr |
Найменування осіб чоловічої статі в українських текстах періоду ХVІ – початку ХVІІ ст. |
| title_full_unstemmed |
Найменування осіб чоловічої статі в українських текстах періоду ХVІ – початку ХVІІ ст. |
| title_sort |
найменування осіб чоловічої статі в українських текстах періоду хvі – початку хvіі ст. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Писемні джерела та історіографія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40538 |
| citation_txt |
Найменування осіб чоловічої статі в українських текстах періоду ХVІ – початку ХVІІ ст. / Т. Марченко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 1. — С. 273-279. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
| series |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT marčenkot najmenuvannâosíbčolovíčoístatívukraínsʹkihtekstahperíoduhvípočatkuhvííst |
| first_indexed |
2025-07-03T22:37:19Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:37:19Z |
| _version_ |
1836667099152384000 |
| fulltext |
273
4. Литвинчук Л. В. Ідентифікація особи на Житомирщині початку XVII ст. (на
матеріалі «Актової книги Житомирського гродського уряду 1509 р.») // Актуальні
питання антропоніміки. – К., 2005. – с. 138–146.
5. Москаленко Л. А. Ідентифікація осіб жіночої статі в «Актових книгах
Полтавського полкового суду» (1683 – 1740 рр.) // Мовознавство. – 2009. – № 6. –
С. 32–42; Москаленко Л. А. Ідентифікація осіб чоловічої статі в «Актових книгах
Полтавського полкового суду» (1683 – 1740 рр.) // Мовознавство. – 2011. – № 3. –
С. 50 - 65; Москаленко Л. А. Прізвищеві назви в Актових книгах Полтавського
полкового суду (1683 – 1740 рр.) // Нові дослідження пам’яток козацької доби.
Збірка наукових статей. Вип. 18. – Київ, 2009. – С. 325-330; Москаленко Л. А.
Ідентифікаційні формули на позначення осіб в Актах Полтавського полкового суду
XVII – XVIII ст. // Наукові читання, присвячені пам’яті кандидата філологічних наук,
старшого наукового співробітника Інни Петрівни Чепіги. – Київ, 2011. – С. 68 - 76;
Москаленко Л. А. Словотвір українських прізвищевих назв в «Актах (протоколах)
Полтавського полкового суду» 1683-1740 рр. // Нові дослідження пам’яток козацької доби.
Збірка наукових статей. Вип. 19. – Київ, 2010. – С.409 – 416.
6. Словник української мови: В 11 т. – К.: Наук. думка, 1970 – 1980. – Т. 1 – 11.
7. Тимченко Є. Матеріали до Словника писемної та книжної української мови. В
2 т. – Київ – Нью-Йорк, 2003. Т.1 – 2.
8. Торчинський М. Структурні та семантичні особливості прізвищевих назв
козаків уманського полку // Нові дослідження пам’яток козацької доби. Вип. 14. –
К.: 2005. – С. 316 – 320.
Тетяна Марченко (Київ), старший науковий співробітник
відділу західно- та південнослов’янських мов
Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України,
кандидат філологічних наук
Найменування осіб чоловічої статі в українських текстах періоду
ХVІ – початку ХVІІ ст.
Період ХVІ – початок ХVІІ ст. у мовному відношенні характеризувався
значним розширенням сфери використання староукраїнської мови, вона
виконувала різні суспільні функції включно з роллю державної мови. На
ґрунті багатої полемічної літератури й пам’яток конфесійної літератури
відбувався процес взаємовідношень церковнослов’янської та української
мовних систем з проникненням до української мови іншомовних
нашарувань з грецької, латинської, польської мов. З іншого боку, умови
взаємодії церковнослов’янської мови з живою народнорозмовною
українською мовою змінюються таким чином, що позиції народнорозмовної
мови зміцнюються, а церковнослов’янська помітно занепадає, бо на той час
мало хто її розумів [1, 4–6; 2, 64]. Елементи народнорозмовної мови
проникають до мови юридичних документів, а також у конфесійну,
полемічну та художню літературу. Так, наприклад, автори віршів
намагалися писати церковнослов’янською мовою, але під впливом ділової
староукраїнської мови не могли уникнути лексичних, фонетичних і
274
граматичних українізмів. Уже на початку ХVІ ст. староукраїнською мовою
створена багата полемічна література. Її особливістю є широке
використання термінологічної лексики. У ХVІІ ст. в лексиці
староукраїнської мови відбуваються активні процеси творення нової
суспільно-політичної лексики. З’являються назви нових станів (козацтво,
поспольство, городовая старшина, чернь, шляхетные и посполитые люди,
войсковые люди), утверджуються давні й виникають нові назви військових і
цивільних посад (гетманъ, полковникъ, асаулъ, сотникъ, атаманъ,
канцеляристъ, бунчужный войсковый, атаманъ кошовый, обозый,
хлоружий, трубачъ, цыруликъ, добошъ, бурмистръ, лавникъ, судія
полковый, полковый писарь та ін.). Розширення тематики ділових документів,
творів інших стилів, зокрема художніх, зумовило поповнення лексики
староукраїнської мови суто народними словами, наприклад, найменуваннями осіб
за певною ознакою (брехунъ, выродокъ, утhкачь) [3, 664–667].
Матеріал для нашого дослідження взято зі Словника української мови
ХVІ – першої половини ХVІІ ст. (випуски 1–14), першої в історії
української лексикографії праці, яка подає інформацію про книжну і
народнорозмовну лексику української мови цього періоду. Окреслений
період характеризується своєрідною мовною ситуацією, яка існувала на той
час в Україні, оскільки пам’ятки писалися не лише українською книжною і
народнорозмовною мовою, а й церковнослов’янською, польською,
латинською, грецькою, і це ускладнювало роботу авторського колективу
при доборі джерел Словника. Незважаючи на ці та інші об’єктивні
труднощі, джерела Словника відбивають найрізноманітніші сторони
політичного, культурного, релігійного, господарського життя України ХVІ
– першої половини ХVІІ ст. Писемні пам’ятки, опрацьовані авторами
Словника, багаті в жанровому відношенні й охоплюють широку стильову
різноманітність. Найширше в Словнику репрезентований діловий стиль,
який має в українській мові глибокі традиції попередніх століть. У
пам’ятках цього стилю (у різних за змістом грамотах, записах міських
урядів, судів, у статутах, реєстрах, універсалах, книгах витрат і прибутків
тощо) найповніше відображена жива народна мова, процес українського
термінотворення. Народнорозмовна мова повно представлена у творах
тогочасної художньої літератури, серед яких поезії, інтермедії, епіграми,
народні пісні. Пам’ятки наукової літератури (словники, граматики,
травники), літописи широко засвідчують пласт наукової термінології. Отже,
реєстр Словника є цінним науковим джерелом для вивчення історичних процесів
української мови на усіх рівнях – від фонетичного до синтаксичного.
Оскільки Словник охоплює конкретний історичний період розвитку
української мови, а динамічні процеси в мові, зокрема в лексиці, ведуть до
того, що одні одиниці мови в мові з’являються, інші зникають або певним
чином змінюються за формальними або семантичними характеристиками,
синтаксичними відношеннями тощо, тому в реєстрі Словника представлені
дві групи слів: по-перше, ті слова, які і зараз живуть в українській мові, хоча
275
часто серед них спостерігаємо одиниці, які зазнали певної модифікації; по-
друге, слова, які характерні для мови давнього періоду, віджили разом з
реаліями і тепер вважаються лексичними історизмами [1, 6].
Значеннєвий простір іменників, що позначають людину, дуже широкий і
складає розгалужену лексико-семантичну систему. Зокрема, достатньо
потужні в мові були й залишаються мотиваційні можливості для
найменування й словотворення іменників на позначення осіб чоловічої
статі. Опрацювавши реєстр чотирнадцяти випусків Словника, який складає
15880 одиниць, ми виділили близько двох тисяч іменників, які позначають
осіб чоловічої статі за певними ознаками, діями, зв’язками тощо. Усі ці
найменування ми розподілили на три семантичні блоки: найменування
чоловіків за певними об’єктивними або суб’єктивними характеристиками;
назви, зумовлені суспільними зв’язками чоловіка; найменування чоловіків
за їхніми суспільними функціями. Окремо ми звернули увагу на похідні
утворення суфіксального типу.
Похідні назви, що позначають чоловіків за об’єктивними або
суб’єктивними характеристиками охоплюють найменування осіб за 1)
зовнішніми ознаками; 2) віковою ознакою; 3) психологічними
особливостями, які проявляються в рисах характеру, поведінці, вчинках та
ін. Найменування за соціальними зв’язками складають систему назв
чоловіків за 1) сімейними, родинними відношеннями; 2) соціальним
статусом; 3) стосунком до суспільних інституцій, релігії тощо. До
найменувань осіб чоловічої статі за їхніми суспільними функціями
відносимо назви за родом діяльності й назви професій. Розмежовувати ці дві
групи найменувань, на нашу думку, цілком є підстави, особливо коли ми
аналізуємо лексичну систему попередніх історичних періодів, адже не
завжди вид діяльності є або стає професією, що зумовлено головним чином
системою суспільних відносин того чи іншого історичного періоду. Про
назву професії, очевидно, доречно говорити тоді, коли мова йде про
найману працю або про постійну працю, яка є основним видом заробітку.
До групи найменувань осіб за об’єктивними або суб’єктивними
характеристиками відносимо найменування за:
1) зовнішніми ознаками: беззубко (вл.н.) [ІІ, 43]; безпалько (вл.н.) [ІІ,
49]; безпалчикъ (вл.н.) [ІІ, 50]; безручко (вл. н.) [ІІ, 59]; бородай „бородач”
(вл.н.) [ІІІ, 32]; бреусъ „вайлувата, неповоротка, незграбна людина високого
зросту” (вл. н.) [ІІІ, 70]; выродокъ „зовнішньо потворна, з порушенням
нормальної будови тіла, людина” [VІ, 22]; гладышъ діал. „товстун (вл.н) [VІ,
215]; головань, голованъ (вл.н.) [VІ, 254]; головачъ (вл.н.) [VІ, 254]; головко
(вл.н.) [VІ, 254]; гологлавець „лисий, голомозий чоловік” [VІ, 4]; горбач
(вл.н.) [VІІ, 22]; гортаннїкъ „той, хто має зоб, воло” [VІІ, 39]; губань (вл.н.)
[VІІ, 112]; губаръ діал. „губаль (людина з великими губами)” (вл.н.) [VІІ, 112]; ґерґель
діал. „людина з великою шиєю” (вл.н.) [VІІ, 138]; довгаль „тс. довгань”(вл.н.) [VІІІ,
70], довгань „людина з довгими ногами” (вл.н.) [VІІІ, 70]; зhкрачъ діал. „зікрач
(зизоока людина) (вл.н.) [ХІІ, 240]; икавецъ „заїка” (вл.н.) [ХІІІ, 97];
276
2) віковою ознакою: капланецъ „молодий капелан” [ХІV, 43];
капланъчикъ „тс.” (вл.н.) [ХІV, 43];
3) психологічними особливостями, які проявляються в рисах
характеру, поведінці, вчинках та ін.: аскитисъ „аскет” [І, 140], бабичъ
„бабій” [ІІ, 5], бабякъ „тс.” [ІІ, 6]; баглай „ледар, тюхтій” [ІІ, 7]; базилишокъ
„злобна людина” [ІІ, 11]; байда „байда, гульвіса” [ІІ, 11]; балака „балакун,
базіка” [ІІ, 12]; балда [ІІ, 15]; безецникъ „негідник” [ІІ, 41]; безмезникъ
„некорислива людина, безсрібник” [ІІ, 46]; безсребныкъ „тс.”; безрозумникъ
„нерозумна людина” [ІІ, 58]; бесникъ „гуляка” [ІІ, 77]; бесѣдникъ
„співрозмовник” [ІІ, 81]; блазенъ „особа при дворі короля або князя, яка
розважала гостей жартами, витівками” [ІІ, 111]; блазнитель „спокусник,
ошуканець, шахрай” [ІІ, 111]; богатыръ „герой, хоробрий воїн, витязь; богатир”
[ІІІ, 137]; буєсловецъ „пустомеля, балакун” [ІІ, 92]; буритель „руйнівник” [ІІ, 98];
бурдунъ „пустун” (вл.н.) [ІІ, 98]; верещака (вл.н.) [ІІ, 231];
5) місцем проживання: (азотчане „мешканці м. Азота, азотяни” [І, 83],
антиохиянинъ „мешканець Антіохії, антіохієць” [І, 111]; анъдриєвляны
„назва мешканців за якимось невідомим нині поселенням” [І, 112];
африкане „жителі Африки, африканці” [І, 147]; барышовецъ „мешканець
або виходець з с. Баришівки” [ІІ, 25]; бhлоцерковецъ [ІІІ, 149]; веснякъ
„сільський житель” [ІІІ, 247]; вифліємчикъ [ІV, 76]; волинецъ [ІV, 200];
волошинъ „житель Молдавського князівства або виходець з нього” [ІV, 215];
волошчанинъ „тс.” [ІV, 216]; выспѧнинъ „житель острова” [VІ, 57]; галичане
„мешканці галицького передмістя Львова” [VІ, 185]; галликъ „галлієць” [VІ,
186]; генуєнчикъ [VІ, 203];
До найменувань осіб чоловічої статі за соціальними зв’язками належать
назви чоловіків за:
1) сімейними, родинними зв’язками: (атамановичъ „син отамана,
отаманенко” [І, 142]; безженецъ „неодружений чоловік” [ІІ, 41]; братаничъ
„син брата, небіж, племінник” [ІІІ, 51]; братанокъ „тс.” [ІІІ, 52]; братеникъ
„тс.” [ІІІ, 53]; братецъ „братик” [ІІІ, 54]; братикъ [ІІІ, 59]; братонко „пестл.
братець, братко” [ІІІ, 62]; воєводичъ „син воєводи” [ІV, 159]; єдинакъ
„єдиний син, одинець” [ІХ, 60]; гончаренко „син гончаря”, (вл.н.) [VІІ, 18];
дѣдусь [ІХ, 4]; дядкевичъ „син дядька” [ІХ, 26]; двоженецъ „одружений
удруге” [VІІ, 202]; второженець „тс.”[V, 68];
2) соціальним статусом, зумовленим поведінкою особи або ставленням
до неї громади: банитъ „ вигнанець” [ІІ, 16]; безбhдникъ „той, що не зазнав
біди, не був у небезпеці” [ІІ, 36]; бездолникъ „нещасливець, безталанник”
[ІІ, 40]; беззаконникъ „порушник церковних догматів, усталених норм;
нечестивець, грішник” [ІІ, 42]; безправникъ „той, хто діє незаконно,
самочинно, беззаконник” [ІІ, 56]; воленикъ „новоприбулий селянин, який
мав пільги у сплачуванні оброку та у виконанні повинностей” [ІV, 201];
волоцюга „бродяга чужоземець” [ІV, 212]; выволанецъ „1. вигнанець 2. той,
хто відлучений від церкви” [V, 123];
277
3) майновими статусом: (бездомникъ „безпритульний” [ІІ, 40];
бездомокъ „тс.” [ІІ, 40]; босякъ (вл.н.) [ІІІ, 40]; вырванецъ „голодранець”
[VІ, 16]; голикъ (вл.н.) [VІ, 249]; голота [VІІ, 8]; державца „власник або
орендар земельного маєтку” [VІІ, 238]; загородникъ „малоземельний
селянин” [Х, 5]; земянинъ (землянинъ) „дрібний землевласник” [ХІ, 230];
4) суспільним становищем (статусом), суспільною діяльністю:
адверсаръ „ворог, противник” [І, 74], адгерентъ „прибічник, прихильник;
прислужник” [І, 74], администраторъ „правитель, намісник” [І, 75],
бояринъ [ІІІ, 43]; буженникъ „присяжний” [ІІІ, 92]; венечникъ „вінценосець”
[ІІІ, 226]; владца „той, хто може розпоряджатися чим-небудь; володар” [ІV,
91]; властелинъ [ІV, 100]; властель „господар, пан” [ІV, 100]; влодаръ [ІV,
107]; воєвникъ „воїн” [ІV, 157]; вожай „вождь, поводир” [ІV, 162];
волочникъ „той, хто ділить землю на волоки” [ІV, 215]; войнянинъ „воїн” [V,
72]; выбранець „піший воїн, новобранець нешляхетного походження” [V, 110];
дароносець „той, кому щось подаровано, кого чимось наділено” [VІІ, 178];
десятникъ „наглядач, старший над десятьма дворами, робітниками” [VІІ, 254];
5) стосунком до суспільних інституцій: (акторъ „1. позивач
(оскаржена або потерпіла сторона) 2. дідич, власник” [І, 86]; анахоритъ
„пустельник” [І, 103]; бурсакъ [ІІІ, 101]; герциръ „той, хто бореться проти
кого-, чого-небудь” [VІ, 206]; данникъ „той, хто сплачує данину” [VІІ, 172];
6) стосунком до релігії, ідейної течії тощо: (аполинаристъ „який
стосується науки, проповідуваної сектою аполінаристів” [І, 115]; апостата
„той, хто зрікся своїх релігійних переконань” [І, 116]; арїанинъ
„послідовник вчення александрійського священика Арії, який проповідував
нерівність Бога-сина стосовно Бога-батька, аріанин” [І, 126]; атеиста [І, 143];
безбожникъ [ІІ, 34]; безвhрникъ [ІІ, 38]; восточникъ „духовна особа православної
віри” [ІV, 247]; гермиѧнинъ „послідовник однієї з гностичних сект” [VІ, 206];
7) етнічною або національною ознакою: (агаряны „магометани,
мусульмани” [І, 71]; амаликитъ „представник стародавнього арабського
племені” [І, 101]; амморhйчикъ „представник стародавнього племені на
Близькому Сході” [І, 102]; анґелчикъ „англієць” [І, 105]; аранабаши мн.
„албанці” [І, 120]; арабчикъ, арапинъ „араб” [І, 120]; арафінчикъ
„представник давньої азіатської народності” [І, 121]; арменинъ [І, 128];
ассирійчикъ „ассирієць” [І, 141];
До найменувань чоловіків за їхніми суспільними функціями відносимо:
1) назви за родом діяльності: (абревіаторъ „автор скороченого варіанта
великого твору” [І, 67]; авторъ [І, 71]; акколитъ „церковний прислужник” [І,
85]; арендаръ „1. той, хто орендує угіддя, маєтності і т.п., орендар 2. шинкар,
корчмар” [І, 122]; ариѳметикъ „той, хто займається арифметикою; математик”
[І, 126]; арфіста „арфіст” [І, 130]; ассистентъ „помічник, асистент” [І, 141];
баранъникъ „пастух баранів” [ІІ, 21]; баришнікъ „баришник, перекупник” [ІІ,
23]; вершитель „молотник” [ІІІ, 242]; возотай „колісник” [ІV, 186]; гадатель
„ворожбит” [VІ, 178]; галабартникъ „воїн, озброєний в алебарду (ратище з
сокирою на кінці); гарбарчикъ „підмайстер у гарбаря, кушніра” [VІ, 191];
278
2) назви особи за професією: (аптекаръ [І, 120]; арбитеръ „арбітр,
посередник, полюбовний суддя” [І, 121]; балверъ „цирульник” (пол., фр.) [ІІ,
14]; банникъ „1. лазник 2. той, хто допомагає лікареві втирати мазі” [ІІ, 18].
Переважна більшість власних назв, зафіксованих у Словнику, утворені
від найменувань осіб за їхніми зовнішніми ознаками (Беззубко, Головань)
або за прізвиськами (Ґерґель), менше таких найменувань пов’язано з іншими
характеристиками особи (Босякъ, Бурдунъ, Верещака). Зрідка трапляються
зменшено-пестливі найменування та звертання до чоловіків і хлопців
(голубко, голубчикъ, голубонько, врѧдничок, гарбарчикъ) та збірні назви
(братя, братия „рідні, двоюрідні брати; рідня, родичі; люди одного
суспільного прошарку; духовно близькі особи; члени монастирської
общини; члени братства, національно-релігійного об’єднання”). Матеріали
Словника свідчать про активне формування переносних значень, що
розвивалися в результаті переосмислення первісного значення або
перенесення певної (як правило, зовнішньої) характеристики особи на
позначення її поведінки, суспільного становища тощо (выродокъ, богатыръ,
выпущатель). Лексичні матеріали словника відображають також
становлення фонетичної системи й правопису української мови, оскільки
часто фіксуються різні графічні або фонетико-морфологічні варіанти одного
слова (вересчакъ, верещака; виленець, вилневецъ, вилненецъ) або його
складової частини, наприклад, суфікса (богатыръ, богатирь, богатырь).
Найменування осіб чоловічої статі в українській мові періоду ХVІ – початку
ХVІІ ст. утворювалися суфіксальним, префіксально-суфіксальним способом та
в результаті словоскладання. Суфіксальні похідні на позначення осіб за
зовнішніми ознаками утворені за допомогою суфіксів -ай, -аль, -анъ, -ань, -аръ,
-ачъ (-ач), -ець, -їкъ, -ко. У Словнику виявлено лише дві назви за віковою
ознакою чоловіка, утворені за допомогою суфіксів -ець, -(ч)икъ. За допомогою
суфіксів -ай, -ака, -акъ/-якъ, -ень, -икъ/-ыкъ, -иръ/-ыръ, -окъ, -ко, -унъ
утворювалися назви осіб за їхніми психологічними особливостями. Мешканців
позначали назви з суфіксами -анъ/-янъ, -анинъ/-янинъ, -ець, -икъ, -инъ, -чикъ. У
сучасній мові усі суфікси є продуктивними, зберігають свою функцію, крім
суфікса -чик, який в ХVІ – ХVІІ століттях вживався під впливом польської
мови, де він і тепер виступає одним із основних елементів словотворення назв
мешканців або назв осіб за етнічною ознакою і є семантично нейтральним (пор.
п. angolczyk „анголець”, japończyk „японець”). В українській мові він не
прижився, бо формально збігся з питомим формантом -ч(ик), що виступає
переважно зі зменшувально-пестливим значенням. Матеріали Словника дають
підстави стверджувати, що в групі назв чоловіків за їхніми сімейними,
родинними відношеннями виступали моделі, які є продуктивними й у сучасній
українській мові; здавна активно використовувалися суфікси -акъ,
-овичъ/-евичъ, -енко, -онко, -икъ, -ичъ, -ець, -окь, -усь. У групі найменувань за
соціальним та майновим статусом функціонують суфікси -анинъ/-янин,
-акъ/-якъ, -ецъ, -икъ, -ота, -ца. На відміну від попередніх періодів, де
279
відчувається знову ж таки вплив польської мови (пор. пол. kłamca „брехун”,
zdrajca „зрадник”), суфікс -ца в сучасній мові вживається зрідка й має інші
фонетичні ознаки (пор. убивця). Серед назв осіб за їхніми суспільними
зв’язками, крім питомих суфіксів -ай, -анъ/-янъ, -анинъ/-янинъ, -ець, -икъ, -инъ,
-итъ, -ца, виступають також іншомовні суфікси, які потрапили до української
мови у складі запозичень з латини або інших європейських мов: -аръ, -аторъ,
-ентъ, -итъ, -истъ/-иста. Найменування осіб за родом діяльності або професією
часто запозичувалися, а суфікси -аръ, -еръ, -аторъ, -ентъ, -итъ згодом
виділилися зі складу запозичень і почали активно вживатися поряд з питомими,
відомими з попередніх часів суфіксами -ай, -икъ(-ікъ) та ін.
Часто у Словнику спостерігається синонімія суфіксів на утворення
найменувань чоловіків (вавилончикъ – вавилонянинъ; волошинъ –
волошчанинъ; выволанецъ – выволанокъ; выхованецъ – выхованокъ).
Словотвірний аналіз вибраних лексичних одиниць показав, що в період ХVІ –
початку ХVІІ ст. дериваційно-семантична система найменувань осіб чоловічої
статі в українській мові була достатньо розвинутою і продуктивною.
Джерела та література
1. Принципи побудови Словника української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст. //
Словник української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст. – Вип. 1. – Львів, 1994. – 152 с.
2. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – Київ: „АртЕк”,
2001. – 302 с.
3. Українська мова: енциклопедія. Видання третє, зі змінами і доповненнями.
– К.: „Українська енциклопедія”, 2007. – 854 с.
Джерела дослідження та скорочення
І – ХІV Словник української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст. – Випуски 1–
14. – Львів, 1994. – 2008.
вл.н. — власна назва
діал. — діалектне
п. — польське
пор. — порівняйте
т. с. — те саме
Лілія Андрієнко (Київ), науковий співробітник
Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України,
кандидат філологічних наук
Дмитро Туптало: автопортрет на тлі епохи
Приватні щодені нотатки, які мали назву діаріушів (з лат. diario —
щоденний, польське diariusz - щоденник, сімейна хроніка), відомі в Україні
давно, від XIV- XVII ст. За формою вони мало чим відрізнялися від
літописів, які в хронологічній послідовності описували ті чи інші важливі з
погляду їхнього сучасника події. Перехідним жанром між хроніками і
|