Козацтво: міфи, стереотипи. Традиції та відновлення історії

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Петровський, А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2012
Schriftenreihe:	Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
Schlagworte:	Дискусії та гіпотези
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40545
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Козацтво: міфи, стереотипи. Традиції та відновлення історії / А Петровський // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 1. — С. 321-329. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40545
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-405452013-01-20T12:20:08Z Козацтво: міфи, стереотипи. Традиції та відновлення історії Петровський, А. Дискусії та гіпотези 2012 Article Козацтво: міфи, стереотипи. Традиції та відновлення історії / А Петровський // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 1. — С. 321-329. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40545 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дискусії та гіпотези Дискусії та гіпотези
spellingShingle	Дискусії та гіпотези Дискусії та гіпотези Петровський, А. Козацтво: міфи, стереотипи. Традиції та відновлення історії Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
format	Article
author	Петровський, А.
author_facet	Петровський, А.
author_sort	Петровський, А.
title	Козацтво: міфи, стереотипи. Традиції та відновлення історії
title_short	Козацтво: міфи, стереотипи. Традиції та відновлення історії
title_full	Козацтво: міфи, стереотипи. Традиції та відновлення історії
title_fullStr	Козацтво: міфи, стереотипи. Традиції та відновлення історії
title_full_unstemmed	Козацтво: міфи, стереотипи. Традиції та відновлення історії
title_sort	козацтво: міфи, стереотипи. традиції та відновлення історії
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2012
topic_facet	Дискусії та гіпотези
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40545
citation_txt	Козацтво: міфи, стереотипи. Традиції та відновлення історії / А Петровський // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 1. — С. 321-329. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.
series	Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
work_keys_str_mv	AT petrovsʹkija kozactvomífistereotipitradicíítavídnovlennâístoríí
first_indexed	2025-07-03T22:37:47Z
last_indexed	2025-07-03T22:37:47Z
_version_	1836667128080498688
fulltext	321 36. Буряк В.Д. Історико-культурний архетип «Хортиця» у сучасній соціально- комунікативній парадигмі етносу … - Там само. – С. 26. 37. Baldick Ch. The Consise Oxford Dictionary of literary Terms, Oxford, 2004. 38. Hardine R.E. Archetypal Criticism // Contemporary literary Theoky. Ed. G.D. Atkins and L. Morrow. Massachusetts, 1989. Анатолій Петровський (Южноукраїнськ), краєзнавець Козацтво: міфи, стереотипи. Традиції та відновлення історії «Чужому навчайтесь та свого не цурайтесь…» Феномен козацтва породжував в українській та російській історіографії значну кількість наукових тем. Через брак першоджерел тема походження козацтва залишається актуальною і до сьогодні. На ХХ науковій конференції «Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні», яка відбулася в Києві у 2011 р., професор В. Ластовський представив черговий варіант популяризованої версії про походження козацтва. Але доводиться знову повертатися до згаданої теми, оскільки ця версія не пояснює, чому так вийшло, що черкаси (стародавня назва козаків) з сім’ями наприкінці XVIII ст. десятками тисяч примусово виселялись з запорозьких земель на Дон і Кубань? Як сталося, що відомі феодали виявились (за популярною версією) першими організаторами козацтва, головними соціальними основами якого були рівність і особиста свобода? Не переконливою залишається теорія, що спочатку, рятуючись від диких азійських кочових орд, слов’янське населення відступило на північ під захист лісів, щоб вже, рятуючись від феодальної неволі, тікати до вільного степу. Популярна версія трактує, що козацтво в українських степах стає відомим наприкінці XV ст. Але ж місто Черкаси засноване черкасами у 1284 р.1. Печатка козаків Бого-Гардової паланки відома від 1770 р.2. В XIV томі «Россия. Географическое описание нашего края» (1910 р.) [Новороссия и Крым] згадується знайдена в кургані біля Ольвіополя (м. Первомайськ) старовинна монета, на якій зображено скитського царя. Опис іншого боку монети збігається із зображенням козацької печатки3. Під час суперечки за кордони Запорозьких Вольностей з російськими урядниками в часи Нової Січі запорожці посилалися на розмежування з сусідами в часи князя Вітовта, 322 коли вони стояли Кошем на Семеновому Розі ріки Бог4. Вірогідно, йшлося про домовленості з Вітовтом. Запорожці зверталися зі скаргами до Петербургу, що давні їх документи про кордони російські чиновники виманили для уточнення і не повернули. До речі, і у 948 р. на Семеновому Розі козаки тримали свій Кош5. Представлені згадки засвідчують, що козаки жили в Північному Причорномор’ї протягом віків задовго до XV cт. Популярна історіографія, посилаючись на Ніконовський літопис, стверджує, що під час литовської експансії в українські степи в XIV cт. місцеві отамани виявилися союзниками і підтримали литовців в протистояннях з татарами. Під час битви при Синіх Водах у 1363 р. вони розбили татар6. Але за Ліденблатовою німецькою рукописною хронікою, яка велась до 1420 р., військо росів у 1380 р., під час великої війни з татарами, розбило татарське військо біля Синьої Води. В цій битві з обох боків загинуло близько 40 тис. воїнів. Роси отримали перемогу, але на них напали литовці, союзники татар. Вони були знищені заради здобичі7. Для розмежування між Польщею та Туреччиною король Жигмонт І Ягелон своїй комісії давав настанову нагадати туркам, що ми дозволили татарам користуватись Очаковом за послуги, колись надані татарами8. Зрозуміло, що вони допомагали литовцям у війні з черкасами- козаками, результатом якої Литва не змогла закріпитись в Північному Причорномор’ї і мала при Вітовті невідомі офіційні розмежування, які виманили у запорожців російські чиновники і не повернули. За часів царювання візантійського імператора Михайла Палеолога (1255- 1282) черкаси-запорожці Північного Причорномор’я наймалися і до болгарських правителів. Греки середньовіччя продовжували називати їх скитами. Коли соплемінник запорожців прийшов до влади в Ефіопії, він захотів підсилити своє військо гетськими загонами, які були знаними воїнами в усьому світі. За пропуск воїнів, яким імператор дозволяв на кораблях прямувати до Африки через Босфор, повертаючись додому за новими найманцями, мореплавці везли цареві дорогі подарунки. Можливо, набір найманців в Ефіопію залишився б забутим в історії, якби в якості подарунка мореплавці скити-гети не привезли з Африки жирафа. Цар настільки був вражений від подарунку, що звелів слугам це диво водити вулицями і площами, щоб міг бачити простий люд імперії9. Сусіди запорожців, яких прийнято називати татарами, являлися ногайцями. Хоча існує версія, що вони походять від Ногая, але більш реально, що його звали Нога (мабуть, був кульгавим). За згадками автора «Римської історії» Никифора Григора (1264–1341), у скитів, які заселяли помор,я Понта, вождь був Нога. Їх автономія складалася із зигів, готів, авнегів, тавроскитів, бористенян10. А Георгій Пахимер (1261–1306) згадує, що в Північному Причорномор’ї Ногай створив окрему державу, яку складали тохарці, зиги, готи, роси11. Як бачимо, якщо бористеняни тотожні росам, а зиги і готи співпадають у авторів, тоді тохарці тотожні авнегам. У 331 р.до н. е. гети в степах біля ріки Бог знищили 30-тисячну армію греків 323 на чолі з Зопіріоном12. Через вигадані греками стереотипи, що це земля скитів, їх перемогу приписали скитам. Ератосфен (ІІІ ст. до н. е.) в своїй мапі на правобережжі Дніпра зазначає розселення гетів13. Матвій Меховський на початку XVIII ст., посилаючись на Павла Орозия (IV–Vст.), уточнює, що гуни в IV ст. не всіх гетів видворили з Північного Причорномор,я. Частина їх продовжувала там залишатися в деяких містах та замках до татарщини14. Після смерті Олександра Македонського гети на чолі з Дромихеном перемогли і взяли в полон фракійського царя Мізимаха. Частина гетів заволоділа Фригією, яка за їх ім’ям називалася Галатією. На городищі Ольвія знайдений напис Протогена про напади на місто, з одного боку, скитів і сарматів з іншого - галатів (гетів). Гети володіли Ольвією за 150 років до Діона Хризостоса15. У частини азійських народів словом «галат» називали зерно (хліб). Виходить, що запорожці є готи або гети. Тобто, зрозумілим стає походження слів отаман і гетьман, де «ман»—від арійського Ману - прообразу біблейського Ноя. Знову розвінчується міф, нібито ці слова германського походження. Залишається з,ясувати, чому у візантійських авторів не зустрічаються черкаси. В російських перекладах візантійських істориків Костянтина Багрянородного і Георгія Пахимера згадуються узи16. Коментатори ототожнюють їх з огузами тюркського походження. Але це ж згадуються аси - арійський народ. За згадками у XIІI ст. аси проживали у межиріччі Дніпра та Богу. Через перекази, переклади, перекручення відомо, що туземці називали Дніпро Узу17, тобто сусіди називали його за назвою народу, який осів на берегах цієї ріки. Протягом багатьох віків аси (готи) проживали поряд з зигами і складали арійський союз. Зигів або синдів ще називали чигами. Ймовірно, черкаси трансформовані у чигаси. Походження слова «осавул», яким називали одного з чинів козацького війська, походить від слова «асаул». Римський географ І ст. Помпоній Мела в своєму «Землеописі» згадує в Північному Причорномор’ї про Гавань асияків18. О.А.Скальковський19 та П.Беккер20 безпідставно ототожнюють її з Тилігульським лиманом. Мела чітко пов’язує цю гавань (лиман) з Гіпанісом та визначає, що ріка Асияк ближче всіх знаходиться до ріки Ексампей (Мертвовод) і тече між асияками (асами) та калипідами21, тобто місцевими та погреченими. Цікаве підтвердження, що йдеться про Дніпро-Бузький лиман і народ асів, ми знаходимо у М. Келера, який на підставі античних грецьких та римских джерел в Парижі у 1832 р. видав свою «Polyb Hist Reib». Він пише, що в далекі античні часи з Ольвії привозили в амфорах засолених та маринованих осетрів, стерлядь (аscipenser) і оселедців до магазинів Афін, Візантії, Рима, Венеції, Генуї, що були предметом розкоші місцевих багатіїв. Відомий римський діяч Марк Порцій Катон (234–149 рр. до н.е.) скаржився з приводу таких розтрат своїх співвітчизників, які дозволяли собі платити по 300 драхм за амфору колоніальної риби22. Наведений матеріал, де старовинна назва стерляді походить від асів, дає зрозуміти, що назва риби «осетр» є похідною від назви «ассетр». Така розвідка є переконливим прикладом того, 324 що Гавань асияків є Дніпро-Бузький лиман. Те, що аси з сивої давнини проживали на цих берегах, підтверджують і знахідки найдавніших місцевих монет, які називали «асами»23. На монеті - давні зороастрійські арійські символи. З одного боку монети—зображення верховного бога Азура Мазда (Бог сонця Мазда), з іншого - арійський символ фаз річного сонячного циклу та напис. Тому асів і називали сонячними. Дослідники-грекофіли цей сонячний символ визначили як колесо, що є символом Аполлона Лікаря. За Геродотом, вони шанували бога війни Арія (Ареса)24. У асів суспільство було досить воєнізованим (гетським), тому іноземці зачасти їх називали аса-гетами, що трансформувалось в масагетів. Помпоній Мела в Іст. писав, що асияки не знають крадіжок, тому не стережуть свого і чужого не чіпают25. Як відомо, пороки стяжательства і наживи по традиції були відсутні в XVIII ст.. у запорожців (черкас). Наприкінці Х ст. візантійський історик Лев Диякон в своїй «Історії» згадує про тавро-скитів. Погоджуючись з Птолемеєм (ІІ ст.) виходить, що автор вказував не етнос, а їх місця оселення в пониззі Дніпра. Можемо здогадуватись, що йдеться про союз племен, тому що крім верховного катархонта Сфендослава у війську перебував один з його помічників, воєначальник росів Сфенкл та ще більш поважний помічник Інкмор26. Вірогідно, це був союз асів, росів та зигів. Диякон, згадуючи зустріч царя Візантії Цимісхія з Сфендославом, описує зовнішність запорожця: він безбородий, з густим довжелезним волоссям над верхньою губою, із зовсім голою головою, з одного боку якої висіло пасмо волося27. На рельєфі Канкарського храму в Фівах зображення бою єгиптян з хетами під Кадешем у 1312 р. до н.е., де гети зовнішністю ідентичні запорожцям. Тобто, традиції запорожців ведуть в глибоку давнину, що знову спростовує міфи про схід поліського населення в незаселені дикі степи. Диякон згадує, що у архонта Сфенлослава батька звали Інгор. Костянтин Багрянородний в своєму творі «Про управління імперією» теж згадує архонта росів Інгора і його немовля Сфендослава, який знаходиться в Немогарді28. Переклад твору імператора Костянтина не згадує, де знаходиться столиця Інгора, але переклади сучасника тих часів арабського мандрівника Аль-Фарсі називають столицю могутньої держави в Північному Причорномор’ї - Арт29. Без сумніву, це явно перекручений Гард, тим більше, що такий топонім (уже згаданий) існує в Північному Причорномор’ї. Наприклад, Куябу, яку російські перекладачі і коментарі назвали Києвом, декілька арабських мандрівників фіксують 325 приморським містом біля Істру. Помірковані дослідники локалізують її з румунською Констацією. За часів гетьманування Сагайдачного, коли здійснювався шалений наступ уніатів на українське православ’я, таємно наново висвячені єрусалимським патріархом Феофаном, православні ієрархи у своїй «протестації» від 28 квітня 1621 р. звернулись до народу. В ній владики стверджували, що запорожці—від насіння Яфетового. Опираючись на відомі згадки тих часів, пояснювали, що це військо запорожців за часів монарха руського Олега (Олафа) на своїх моноксилах (човнах) Константинополь штурмувало30. Як бачимо, і в ті часи, підтверджуючи згадки Костянтина Багрянородного та Лева Диякона, вони зовсім не згадують про військо київських князів, натомість надають інформацію, що запорожці жили Х ст. в причорноморському степу. З поширенням московської експансії в українські землі наприкінці XVII ст. приноситься міф, що це варязькі дружини з Києва атакували могутню Візантію. Знову бачимо факт спотвореної історії. Агафій Міринейський (VІ ст.), описуючи війни Юстиніана, згадує у його війську знатного командира варвара (анта) Усигарда31. Явно із запорозькими вусами, який за походженням з Гарду або просто гардар. Через перекази, переписи та переклади від Тацита, Страбона, Багрянородного та арабських мандрівників Х ст. гардари до нас дійшли перекрученими у вигляді дандар, дардан, адар, артан та арсан. Звернемося до походження слова «козак». В часи польської залежності українських земель, коли запорозьке козацтво гучно заявляло про себе світові в причорноморському степу і розповсюдилось на українські землі, польські літописці походження цього слова вели від слова «коза». З колонізацією Росією українських земель і знищенням українських козаків активно прищеплюється в історичній літературі теорія виникнення козацтва від кочових азійських племен і нав’язується російською історіографією стереотип, популяризуючи думку про запозичення від тюркських народів слова «козак»,. Частіше вважають запозиченим від косогів. Щоб спростувати такий міф, знову звернемось до однієї з печаток Бого-Гардової паланки в часи Нової Січі32. Як бачимо, перед нами зображення козерога (чи то кози), і на задньому плані спис, тобто козерога (чи то кози) військовий орден буде захищати зі зброєю в руках. Переконавшись в стародавніх традиціях арійських асів, звернемось до минулого арійської спадщини. Від часів Зароастра (1000 р. до н. е.) арійці, що поклонялись верховному богу Сонця Азурамазді, навчились точно визначати річний цикл. За гімнами Ріг-веди особливо у них в пошані було свято Новорічної зорі33. Вони розуміли, що Сонце несе всьому живому життя. Оскільки арії заселяли простори в північній півкулі Землі, новоріччя несло сонячне тепло і оновлення землі. Арії виношували надії на новий врожай. 326 Вони - зороастрійці - святкували свято Новорічної зорі під сузір’ям Козерога 23 грудня, тому символ Козерога на гардовій печатці є нагадуванням стародавніх традицій краю та коріння козацтва. Відголоском тих традицій ще і зараз в різдвяно-новорічних вертепах носять опудало голови кози. Відомі останні хвилі арійської експансії до Північного Причорномор’я: переселення жителів Хетської держави (гетів), які рятувались від природного катаклізму в Малій Азії біля 1200 р. до н. е.; наприкінці VIII ст. до н. е. після падіння Ассирійської держави (відомі під назвою фінікійців); похід перського царя Дарія І в 512 р. до н. е. Інформація Геродота, що експансія персів була короткотривала, не підтверджується. Про це свідчать знахідки арійських монет, Бехистунський напис про підкорення Скитії, кам’яний міст Дарія, який існував на Кінбурнській косі ще в XVI ст.34. Одним з прадавніх центрів Аріани Семиріччя було поселення Райя,. Головним центром стародавнього Ірану (Аріана) був Райя (Тегеран). Одним з поселень запорожців-арійців Бого-Гардової паланки також була Райя. Центральним поселенням сімейних запорожців-задунайців, знову ж таки, була Райя. Маємо чергове підтвердження збереження традицій від сивої давнини арійцями-запорожцями. Про традиції та осілий характер життя жителів південного межиріччя Дністра та Дніпра нагадують малюнки та поодинокі знахідки надмогильних кам’яних «баб» З приходом царських військ в Північне Причорномор’я відбувається масове розграбування та знищення культурних цінностей. Через велику стурбованість наукової громадськості царським указом від 11 березня 1889 р. виконання археологічних розкопок почало проводитись лише з дозволу Імператорської Археологічної Комісії35. Представлений екскурс в минуле Північного Причорномор’я до витоків козацтва являє свідчення системного спотворення української історії і Бехистунський напис Дарія І по дорозі з Тегерану в Богдад 327 спотворення нашої історії знаходимо в перекладах відносно столиці Гарду. В перекладі М. І Стеблін-Каменського (1980) ісландського автора Сноррі Стурлузона Азгард називається Асгардом38. В «Античній географії» за перекладом В.В.Латишева (1953) з «Географії» Птолемея він відомий як Азагарій39, а в перекладі С.А.Аннинського (1936) Матвія Меховського «Трактату про дві Сарматії» він перетворився в Аскард40. Так, як- що в ХІХ ст. Гаркаві А.Я. пере- кладаючи Ібн-Хаукля (Х ст.) Гард називає Артом41, то в перекладі Коновалової І.Г. (2000) Аль-Ідрисі (ХІІ ст.), який теж посилається на Хаукля, місто вже називається Арсою42, а в перекладі Бейліса В.М. (1984) того ж Ідрисі Гард і зовсім перетворився в Арсані43. Тільки система старовинних валів вздовж ріки Рось, яких називають Змієвими, нагадує про північний кордон від сарматських племен забутої в історії праукраїнської держави. За 20 років незалежної країни дуже мало зроблено для відтворення забутої її історії. Академічна наука досить інертна, консервативна, в полоні нав’язаних стереотипів та політичної «доцільності». Нещодавно в Запорізькій обл. випадково відкрито могильник, де відбувались поховання протягом багатьох сотень років. Довготривалі його дослідження змусили археологів визнати, що знахідки в могильнику дають всі підстави змінити уяву на всю історію українських земель. Українським історикам шляхом кропітких системних досліджень необхідно відтворити Мал. кінця ХVІІІ кам’яних «баб» з Товстої могили та в 22 верстах над могилою на Інгулі36 Кам,яні «баби» запорожцям IV ст. до н. е.37 328 історію рідної землі. Та чи воно потрібно, рясно асимільованому північним сусідом, українському суспільству (натовпу) і його науковцям? Література 1. Карамзин Н.М. История госуарства Российского. – М., 1988. – Пр. 167 к Т.IV. 2. Скальковський А.О. Історя Нової Січі, або останнього Коша Запорозького – Дніпропетровськ, !994. – С.97. 3. Семёнов-Тян–Шанский П.П. Россия. Географическое описание нашого кроя. Новороссия и Крым. – Санкт.Петербург, 1910. – Т.XIV. – C.526. 4. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – К., 1991. – Т.3. – С.261, 263. 5. Карамзин Н.М. История госуарства Российского. – М., 1988. – пр.416 к Т.V. 6. Грушевський Михайло. Історія України. – К., 1993. – Т.IV. – C.79–82; Крип,якевич І.П. Історія України. – Львів, 1990. – С.113; Дорошенко Д.І. Історія України в 2-х томах. – К., 1991, – Т.І – С.103. 7. Карамзин Н.М. История госуарства Российского. – М., 1988. – пр.81 к Т.V. 8. Скальковский.А. Опыт статистического обозрения Новороссийского края. – Одесса, 1850. – Ч.І – С.11. 9. Пахимер Георгий. История царствования Михаила Палеолога. –С.Петербург, 1862. – Кн.3. – Гл.4. – С.162–163. 10. Григора Никифор. Римская история. – С. Петербург, 1862. – Кн.5. – Гл. 7. – С.143. 11. там само – Кн. 2 – Гл.5 – С.35. 12. Юстин. Эпитома Помпея Трога. – Кн.ХІІ. – Гл.2. – С.16–17; Хазанов А.М.Золото скифов. – М., 1975. – 24. 13. Рычагов Г. И. Мир географии. – М., 1984. – С. 36. 14. Меховский Матвей Трактат о двух Сарматиях. – М.–Л., 1936, Кн.І.– Тр.ІІ. – Гл.І. 15. Браун.Ф. О родстве гетов с даками, сих последних с словьянами и румынов с римлянами // Записки императорского Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1868. – Т.VII. – С.87. 16. Константин Багрянородный Об управлении империей –М., !989. – С.51,155– 157. Пахимер Георгий. История царствования Михаила Палеолога. – С.Петербург, 1862.– Кн.1. – Гл.11 – С.19–24. 17. Записки императорского Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1858. – Т.IV. – С. 248. 18. Помпоний Мела. Землеописание.– http://www.rodstvo.ru/forum /lofiversion/ ndex. php?t393–5450.html 19. Скальковский А. Опыт статистического обозрения Новороссийского края. – Одесса, 1853. – Ч.ІІ. – С.398. 20. Беккер П. Берег Понта Эвсинского от Истра до Борисфена, в отношениях к древним его колониям. // Записки императорского Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1853. – Т.ІІІ. – С.204. 21. Помпоний Мела. Землеописание.–http://www.rodstvo.ru/forum/lofiversion/ index.php?t393–5450.html. 22. Скальковский А. Опыт статистического обозрения Новороссийского края. – Одесса, 1853. – Ч.ІІ. – С.394, 395. 23. Колекція монет Одеського археологічного музею. 24. Геродот. Історії. // IV. Мельпомена. – К., 1993. – С.193,194. 25. Помпоний Мела. Землеописание. Кн.II. – Гл. 9. // http://www.darial– online.ru/1999_2/gagloyti.shtml 329 26. Лев Диакон. История. – М.,1988. – С.75. 27. Там само. – С.82. 28. Константин Багрянородный. Об управлении империей. – М.,1989. – С.45. 29. Аль-Фарси. Книга климатов. // Сказания мусульманських писателей о славьянах и руських (с половины VII – конец Х вв.) пер. Гаркави А.Я. – С.Петербург, 1870. – С.193. 30. Дорошенко Д.І. Історія України в 2–х томах. – К., 1991, – С.2 Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Донецьк, 2003. – С.261. 31. Агафий Миринейский. О царствовании Юстиниана. – Л., 1953. – Кн.ІІІ. – С.75. 32. Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. – Дніпропетровськ, 1994. – С.97. 33. Чугуєнко Михайло. Україна, яка шокує.– Харків, 2004. – С.51. 34. Кониський Георгій. Історія Русів. – К., 1991. – С. 61–62. 35. Гошкевич В. Клады. Древние и новые кладоискатели(Клады Херсонской губернии). – Херсон, 1902. – С.5. 36. Зуев В.Ф. Путешественные записки Василия Зуева от С.Петербурга до Херсона в 1781 и 1782годах. – СПб, 1787. – С.266. 37. Історія–Етнографія–Культура. Нові досдідження. – Миколаїв, 2010. – С.1; Хазанов А.М. Золото скифов. – М., 1975. – С.87. 38. Снорри Стурлусон. Сага о Инглингах. // Круг земной. – М., 1980 – Гл.II. 39. Клавдий Птолемей. Античная география. – М., 1953. – С.319. 40. Матвей Меховский. Трактат о двух Сарматиях. – М.–Л., 1936. – Трактат II. – Гл.I. 41. Ибн–Хаукаль. Книга путей и государсив. // Сказания мусульманських писателей о славьянах и руских(с половины VII – конец Х вв.) пер. Гаркави А.Я. – СПб., 1870. – С.220, 221. 42. Ал-Идриси. Отрада страсно желающего пересечь мир (пер. Коноваловой И.Г. 2000г.). http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Idrisi/frametext8 43. Ал-Идриси.Развлечение стрстно желающего странствовать по землям. (пер. Бейліса В.М., 1984 г.). http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Idrisi/frametext2.htm.

Козацтво: міфи, стереотипи. Традиції та відновлення історії

Institution

Ähnliche Einträge