Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст.
Статтю присвячено співпраці вчених Університету св. Володимира з німецькими колегами, їхньому внеску в розвиток українсько-німецьких науково-освітніх відносин.
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Назва видання: | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40638 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. / Н. Кривець // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 191-204. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40638 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-406382023-02-22T12:24:34Z Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. Кривець, Н. Україна у світовому співтоваристві Статтю присвячено співпраці вчених Університету св. Володимира з німецькими колегами, їхньому внеску в розвиток українсько-німецьких науково-освітніх відносин. Статья посвящена сотрудничеству ученых Университета св. Владимира с немецкими коллегами, их вкладу в развитие украинско-немецких научно-просветительских отношений. The article deals with the cooperation between scientists of St. Vladimir’s University with German counterparts, their contribution to the development of Ukrainian-German scientific and educational relations. 2010 Article Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. / Н. Кривець // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 191-204. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. XXXX-0020 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40638 uk Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Україна у світовому співтоваристві Україна у світовому співтоваристві |
| spellingShingle |
Україна у світовому співтоваристві Україна у світовому співтоваристві Кривець, Н. Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки |
| description |
Статтю присвячено співпраці вчених Університету св. Володимира з німецькими колегами, їхньому внеску в розвиток українсько-німецьких науково-освітніх відносин. |
| format |
Article |
| author |
Кривець, Н. |
| author_facet |
Кривець, Н. |
| author_sort |
Кривець, Н. |
| title |
Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. |
| title_short |
Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. |
| title_full |
Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. |
| title_fullStr |
Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. |
| title_sort |
учені київського університету св. володимира в наукових центрах німеччини у хіх ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Україна у світовому співтоваристві |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40638 |
| citation_txt |
Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. / Н. Кривець // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 191-204. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. |
| series |
Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки |
| work_keys_str_mv |
AT krivecʹn učeníkiívsʹkogouníversitetusvvolodimiravnaukovihcentrahnímeččiniuhíhst |
| first_indexed |
2025-07-03T22:46:06Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:46:06Z |
| _version_ |
1836667651560046592 |
| fulltext |
УКРАЇНА У СВІТОВОМУ СПІВТОВАРИСТВІ
Наталія Кривець
УЧЕНІ КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ СВ. ВОЛОДИМИРА
В НАУКОВИХ ЦЕНТРАХ НІМЕЧЧИНИ У ХІХ ст.
Статтю присвячено співпраці вчених Університету св. Володимира з
німецькими колегами, їхньому внеску в розвиток українсько-німецьких
науково-освітніх відносин.
Ключові слова: Київський університет, Німеччина, учені, наукове
відрядження, лекції, семінар.
Нинішнє, а тим більше завтрашнє суспільство складно уявити без добре
поставлених науки і освіти, гармонійного поєднання цих двох складових,
які повною мірою становлять інтелект нації, держави. Сучасна українська
університетська освіта і наука є віддзеркаленням кращих наукових традицій,
започаткованих вітчизняними університетами, особливо Київським.
Мета статті полягає в аналізі на широкій документальній базі зв’язків
учених Університету св.Володимира з університетами Німеччини у ХІХ ст.
Традиція української молоді завершувати освіту й поглиблювати свої
знання в німецьких університетах почала складатися ще з ХVІ ст. Поши -
рен ня ідей Реформації, високий рівень науки й толерантність, характерні
для університетів німецьких держав-князівств сприяли цьому. Наприкінці
ХVІ ст. у Віттенберзі слухав лекції з філософії й богослов’я відомий пред -
ставник Острозького освітнього центру Кирило Лукарис. Удосконалював
свої знання в німецьких університетах і ректор Київської братської школи
Мелетій Смотрицький1.
У ХVІІІ-ХІХ ст. чимало українців прагнули продовжити навчання у
Німеччині, де вони вивчали філософію, класичні мови, право, медицину.
У Лейпцизькому університеті, приміром, продовжували освіту студенти
Києво-Могилянської академії Г. Козицький і М. Мотоніс. Після повернення
вони стали почесними членами Петербурзької академії наук. Багато
українських студентів-медиків навчались у Кілі. У другій половині ХVІІІ
ст. у Німеччині навчалося близько 134 українських студенти з Лівобережної
України2. «Німецькі вчені зазначали, що характерною рисою українця, на
відміну від великороса, є любов до науки. У свідомості українця з Гетьман -
щини вкорінилося сприйняття науки як найвищої цінності, «паче золота й
срібла», тому багато представників різних суспільних верств – козацької
старшини, міщан, прагнули здобути високу освіту, не зупиняючись перед
жодними труднощами. А для частини козацької старшини стало сімейною
традицією відправляти своїх синів для завершення освіти до Німеччини»3.
Вихідці з України отримували вищу освіту також у Геттінгенському,
Кенігсберзькому, Страсбурзькому університетах, а також університетах міст
Галле, Ієни, Бреслау, Данціга та ін.
Практика направлення на навчання у закордонні університети своїх
випускників знайшла гідне продовження у стінах Київського університету
св. Володимира з часу його заснування. Попри те, що ця традиція
неодноразово переривалася колонізаторською політикою царського
самодержавства, інтерес до чужоземних культур і наук в Україні ніколи не
згасав. Це засвідчувало прагнення української спільноти до відкритості й
спілкування з рештою світу, передусім Європою, яке завжди існувало в
університетських колах, особливо в часи піднесення національної
самосвідомості й розвитку демократичної політичної думки.
Початок ХІХ ст. – час значних змін у галузі освіти. Після погрому
польського національного руху 30-х років ХІХ ст. царизм був сповнений
бажання ліквідувати осередки польської культури. 1831 року закрито Вілен -
сь кий університет і Кременецький ліцей, де формувалися кадри польської
національної інтелігенції, а натомість 1834 року відкрито Київський універ -
си тет св. Володимира. За словами міністра народної освіти Уварова, російсь -
кий уряд прагнув створити «розумову фортецю поблизу фортеці військової»,
маючи на меті «придушити дух окремішності польської нації й злити його із
загальноросійським духом». На час відкриття Київського університету
(шостого університету в царській Росії. – Н.К.) держава міцно тримала у своїх
руках справи освіти й монополізувала усі галузі суспільного життя. В указі
царя Миколи І про створення Університету св. Володимира зокрема зазнача -
лося: «Міністерство народної освіти має під безпосереднім керівництвом
накреслити зараз же статут і штат Університету св. Володи ми ра і піднести
все це на наше затвердження»4. Слід зазначити, що Міністер ство народної
освіти у той час за обсягом діяльності, засобами і можливос тями було не
просто міцним урядовим органом, а важливим ідеологічним органом в
урядовому апараті, й захист політичних та ідейних підвалин самодержавства
становив головне його завдання. Попечитель Київського учбового округу фон
Брадке вважав, що мета цього університету – підготов ка енциклопедично
освічених і відданих російському урядові вчителів і чиновників.
Київський університет мав сприяти русифікації краю. Згідно з відверто
русифікаторською програмою здійснювалася чистка в навчальних закладах
і звільнялися викладачі польського походження. Для заміщення вакантних
кафедр університет оголошував конкурси, звертався з проханнями до інших
університетів. Звільнені професори-поляки поступово замінялись іншими,
в основному німцями – вихованцями Дерптського університету.
192 Наталія Кривець
Важливу роль у підготовці професорсько-викладацьких кадрів, підви -
щенні кваліфікації викладачів відіграли також відрядження своїх вихованців
за кордон, зокрема до Німеччини. Українські вчені проходили навчання
передусім у стінах таких старійших університетів Німеччини, як Гейдель -
берзь кий (1386), Лейпцизький (1409), Ієнський (1558), Галльський (1694),
Геттінгенський (1737), Берлінський (1809) та ін5. У західноєвропейські
навчальні заклади направлялися, за рекомендацією ради університету,
найбільш обдаровані його випускники, молоді учені, викладачі, які знали
іноземні мови й мали певний рівень і характер освіти.
У першій половині ХІХ ст. до Німеччини для навчання та наукової
роботи були направлені такі учені Київського університету: В. Бессер
(Вюртемберг, 1838); В. Струве і В. Федоров (Мюнхен, 1841); К. Феофілактов
(Берлін, Дрезден, Тюбінген, 1843-1845); І. Вігура (Берлін, Гейдельберг, 1843-
1846); М. Пілянкевич (Берлін, Лейпциг, Геттінген, Гейдельберг, 1843-1846),
П. Тутковський (Берлін, 1843-1846); І. Вернадський (Берлін, Гейдельберг,
1843-1846); О. Рогович (Берлін, Геттінген, 1843-1846); К. Кесслер
(Геттінген, Мюнхен, Франкфурт, 1845); А. Вальтер (Берлін, 1846) та ін6.
До німецьких університетів їхали представники найрізноманітніших
спеціальностей, але половину становили представники гуманітарних наук:
філології, історії, права, педагогіки7. Українські учені ставили за мету за час
перебування за кордоном прослухати лекції й відвідати семінари з двох-
трьох спеціальностей, попрацювати у сучасно обладнаних лабораторіях під
керівництвом видатних учених, у бібліотеках, над рукописом дисертації,
налагодити наукові контакти, познайомитися з новинками науки, ще не
опублікованих у Росії тощо.
Так, після успішно складених випускних іспитів М.Д. Іванишев отримав
направлення для подальшого вдосконалення й навчання за кордоном на два з
половиною роки. 1836 року Іванишев вступив на юридичний факультет
Берлінського університету, де у засновника історичної школи права Ф. Савіньї
вивчав методологію історії права й методи видання історичних документів.
У той час у Берлінському університеті, окрім Савіньї, читали лекції такі
корифеї європейської науки ХІХ ст., як Е. Ганс, Ф. Раумер, Л. Ранке, К Ріт -
тер, Гоммейєр, Рюстель та ін8. У період навчання в Берлінському універ -
ситеті під впливом ідей німецького романтизму, підкріплених студіями
«Історичної школи права» в Іванишева склалися історіософські уявлення та
погляд на історію як науку. Працюючи у провінційних архівах Німеччини,
Іванишев знайшов кілька старослов’янських рукописів, серед яких
«Предисловие князя Курбского на книгу словес Златоустовых».
1839 року, після повернення із закордонного відрядження, Іванишев
обійняв посаду ад’юнкта юридичного факультету Київського університету.
30 липня 1840 р. він захистив докторську дисертацію, у листопаді того ж року
Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. 193
одержав звання професора. Був деканом юридичного факультету. 1862 року
Іванишев став першим виборним ректором Київського університету. За його
ректорства прийнято новий загальноросійський університетський Статут
1863 р., що надав університетам широкі права самостійності та автономії.
Було збільшено кількість кафедр, поліпшився матеріальний стан бібліотеки,
кабінетів, лабораторій тощо9. З метою підняття престижу університету
ректор Іванишев запросив на провідні кафедри кількох відомих учених.
Серед його вихованців були такі талановиті учені-правознавці й історики, як
О. Кістяківський, В. Антонович, М. Владимирський-Буданов, О. Леонто-
вич, О. Романович-Славатинський та ін.
Улітку 1858 р. професор кафедри прикладної математики І.І. Рахманінов
був офіційно направлений на два роки в наукове відрядження до Німеччини
та інших країн для ознайомлення із сучасним станом викладання теоретич ної
й практичної механіки, вивчення будови тогочасних машин. Під час відвіду -
вання Берліна, оскільки лекцій у Берлінському університеті не було, Рахмані -
нов мав можливість познайомитися з викладанням і адміністратив ним
устроєм двох закладів – Gewerbe-Institut (Ремісничий інститут) i Bau-Acade-
mie (Будівельна Академія). У звіті про своє наукове відрядження він зазначив,
що «останній заклад дуже цікавий за своїм навчально-практичним спряму -
ван ням, обсягом викладання і своєю величезною спеціальною бібліотекою»10.
У Берліні вчений оглянув кілька фабрик, зокрема фабрику Борзена.
Не затримуючись надовго у Берліні Рахманінов виїхав до Ганновера, де
знаходилася відома політехнічна школа. Тут він познайомився із знамени -
тим технологом Кармашем, першим директором цієї школи і технологом
Франке. Під час перебування у Геттінгені Рахманінов познайомився з
професором вищої механіки Риманном, який розповів йому про деякі цікаві
дослідження з теорії фізичних явищ, директором вищого ремісничого
інституту в Касселі Гейлем, оглянув університетські кабінети, зокрема
фізичну лабораторію Вебера11.
Присвятивши кілька днів Гейдельбергу, де Рахманінов зустрівся з про -
фесорами Гессе і Кантором, він відправився у Карлсруе, куди його приваб -
лювала знаменита політехнічна школа. Високо відгукуючися про діяльність
цього закладу під керівництвом відомого вченого з практичної механіки
Редтенбахера, він зазначив, що на фабриці парових машин, директором якої
є Бенц, майже всі машини складаються за проектом Редтенбахера, який є
не тільки теоретиком, а й чудовим практиком. У Карлсруе Рахманінов взяв
участь у 34-му зібранні товариств німецьких натуралістів, на засіданнях
якого познайомився з багатьма ученими-математиками і астрономами
Німеччини, зокрема з Аргеляндером12.
Важливе значення надавали вчені Київського університету досвіду ви -
вчен ня у німецьких університетах такої дисципліни, як право. Спеціалі зу -
194 Наталія Кривець
ючись із цивільного права, ад’юнкт В.Г. Демченко 1859 року був направле -
ний у дворічне відрядження за кордон для вивчення цивільного права і судо -
чинства13. Перебуваючи в Гейдельбергу, він вивчав римське і французьке
цивільне право, відвідував у місцевому університеті лекції професорів
Фангера і Рено. Оцінюючи зміст і манеру читання лекцій професором
Фангером, учений зазначав, що особливо цінними в його читаннях був
аналіз наукових розбіжностей, «якими так багата наука римського права»14.
Окрім цих двох курсів Демченко слухав лекції професорів Миттермайєра,
Моля, Редера, Цепфля, Гейзера та ін.
У другому півріччі, від квітня до серпня 1860 р., Демченко вивчав загальне
німецьке цивільне право у професорів Мюнхенського університету Блунчлі,
який читав «право зобов’язань» і Маурера – «німецьке сімейне право», а та -
кож прослухав курси з історії культури XVIII ст., історії та системи філософії
права у професорів Ріля і Прантля, відвідував лекції Байера, Дольмана та ін.
Високу оцінку одержав курс лекцій, форма його викладу професором
Блун члі. У своїх лекціях про окремі правові зобов’язання, зазначає В. Дем -
ченко, Блун члі розповідав не лише про їх історію, а й про розвиток у
сучасних зако но давствах – німецькому, швейцарському і французькому. При
цьому особливу увагу він звертав на ті правові відносини, що одержали
розвиток і мали певне значення у сучасному економічному житті, як,
наприклад, різні промислові това риства, кредитні установи тощо. Лекції
професора Блунчлі проводились у тіс ному зв’язку з практичними занят -
тями. Демченко не лише відвідував лекції із суміжних дисциплін, він
активно вивчав літературу в наукових бібліотеках, зокрема в Мюнхенській
публічній бібліотеці у залі поточної періодичної літе ра тури, а також в
одному приватному Literarisch Verein (Літературне това рист во).
Третій семестр, від жовтня 1860 до квітня 1861 р., Демченко провів у
Берліні, де прослухав лекції з історії німецького права у професорів Гнейста,
Гомейєра, Шталя, Руфорфа, Безелера та ін15.Демченка як ученого, безпе речно,
цікавив досвід викладання цивільного права і судочинства у Німеччині. Він
зазначав, що по формі найбільш наближеним до мети є спосіб викладання
цих предметів у Німеччині. Разом з тим Демченко вказував, що у викладанні
цивільного права і судочинства у Німеччині має місце надмірна теоретичність
і відірваність від джерел. Демченко відвідав також публічні засідання суду у
Берліні, Мюнхені, Дрездені та засідання законодавчих палат у Берліні16.
У кінці 50-х – початку 60-х років ХІХ ст. перед вищою освітою, як
зазначає Р.Г. Еймонтова, постали «нові завдання і більш високі вимоги, які
були не під силу більшості викладачів, пристосованих до миколаївського
режиму і до ситуації в науці, що склалася»17. Старіння професури, відсутність
системи відновлення, усунення з університетів чимало викладачів, призвели
до фактичного застою в підготовці професорсько-викладацьких кадрів.
Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. 195
На початку 60-х років ХІХ ст. з прийняттям нового Статуту університетів
(1863 р.), був дещо лібералізований і університетський режим. При поданні
Статуту Державній Раді міністр народної освіти зазначив, що він «дає
університетам велику самостійність у справах внутрішнього управління і
дозволяє їм розвиватися самостійно за місцевими умовами; надає можли -
вість постійно мати достатню кількість професорів; надихає студентів
самостійно займатися наукою і підпорядковує їх впливу навчальної
корпорації; збільшує наукові та навчальні засоби університетів»18. Усі
нововведення Статуту 1863 р. зводилися до чотирьох основних пунктів:
управління університетами; навчальними планами факультетів; забезпе -
чення університетів професорами; організація студентів. Кошти на утри -
мання музеїв, бібліотек, лабораторій, кабінетів та інших науково-навчальних
допоміжних установ в університетах було збільшено вдвічі19.
Для забезпечення університетів достатньою кількістю професорів
Статут передбачав:
1) надання права радам університетів залишати при університетах
стипендіатів для підготовки до професорського звання;
2) відправлення їх за кордон для подальшого удосконалення20.
Ця програма підготовки професорів для університетів пізніше стала
відомою як інститут професорських стипендіатів. Згідно з уставом 1863 р.
розширено академічну прерогативу ради професорів. Фактично ж рада не
тільки не зайняла керівної ролі у системі управління університетом, а й не
одержала самостійності навіть при вирішенні питань, пов’язаних виключно
з наукою і викладанням21.
Учених Університету св. Володимира, направлених для навчання та
науково-дослідницької роботи у німецькі університети, безперечно, цікавив
досвід, накопичений у галузі викладацької діяльності.
Так, наприклад, рада Університету св. Володимира направила у наукове
відрядження до Берліна і Лейпцига професора хімії П. Алексєєва для
ознайом лення з обладнанням хімічних лабораторій з грудня 1869 р. до січня
1870 р. Ознайомившися з лабораторіями Байера, Гофмана (Берлін), Кольбе
(Лейпциг) учений звернув увагу на кращий стан, зручність в обладнанні для
проведення досліджень і занять зі студентами Лейпцизької лабораторії.
Професор Кольбе надав кілька корисних порад щодо облаштування хімічної
лабораторії в Київському університеті. Інтерес ученого викликала також
лабораторія д-ра Арендта у Лейпцигу, оскільки відповідно до доручення
попечителя Київського учбового округу, він мав скласти докладний опис
обладнання лабораторії для реальних гімназій, а д-р Арендт – автор цікавого
посібника для викладачів хімії в реальних гімназіях22.
Після захисту магістерської дисертації у листопаді 1871 р. в Університеті
св. Володимира на тему «Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо з пізнішими
196 Наталія Кривець
доповненнями і роз’ясненнями» магістр політичної економії М.І. Зібер 1872
року перебував у Гейдельберзькому і Лейпцизькому університетах, слухав
лекції з практичної політичної економії професора Рошера, відвідав
саксонське і прусське статистичні бюро23.
Професор В. Шульгін, який проводив у Київському університеті прак -
тич ні заняття студентів із всесвітньої історії, зазначав, що німецька школа
історичної критики, яка поступово витісняла інші напрями в історіографії,
спиралася передусім, на розробку і глибоке вивчення першоджерел.
Розвитку цей напрям німецької історіографії набув завдяки запровадженню
в німецьких університетах лекційно-семінарської системи навчання. Мета
історичних семінарів полягала у підготовці спеціалістів, які б уміли
самостійно працювати з джерелами, володіти методами наукової роботи24.
Одним із перших у Німеччині був історичний семінар, запроваджений
лідером німецької історичної школи Л. фон Ранке. Щоб навчити студентів
умінню критичного опрацювання джерел, Ранке заставляв їх читати різні
документи досліджуваної теми. При обговоренні він робив свої зауваження,
вказував на протиріччя, що зустрічалися, пояснював ступінь достовірності
того чи іншого факту25.
Подібні семінари були започатковані учнями Ранке і в інших універси -
тетах Німеччини. Так, наприклад, його учень професор Мюнхенського
університету Г. Зібель побудував свої заняття у такий спосіб: спочатку він
читав нарис історичної бібліографії з цієї проблеми, потім пропонував
студентам теми для спеціальних занять. Наступним етапом роботи була
критика джерел. Завдання історії Зібель убачав у тому, щоб показати
«історичну істину». Він завжди вимагав від історика «певного ставлення до
великих світових питань релігії, політики, національності»26. Професор
В. Шульгін уважав, що для ознайомлення студентів з правилами і методами
самостійної роботи з історичним матеріалом, корисно було б взяти за основу
історичний семінар мюнхенського професора Зібеля27.
Улітку 1873 р. магістр І. Лучицький відправився до Німеччини для
занять в історичному семінарі професора Лейпцизького університету
Вуттке. Окрім цієї основної мети поїздки Лучицький уважав необхідним
скористатися перебуванням у Лейпцигу, щоб звести в одне ціле і критично
перевірити ті матеріали, над якими він працював у Франції під час
закордонного відрядження 1872 року28. За допомогою професора Вуттке
вчений перевірив основні висновки, зроблені ним на основі вивченого
матеріалу. Окрім того, Лучицький відвідував лекції Фойгта, Бідермана,
Пюккерта. Звертаючися до характеристики історичного семінару Вуттке,
Лучицький зазначав, що семінар значно відрізнявся від традицій професора
Ранке, а на формування історичних поглядів Вуттке справили визначальний
вплив учені, серед яких були Шлоссер, Гервінус, Штенцель і Ваксмут.
Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. 197
Як зазначає В. Бузескул, у Гейдельбергу тривалий час панував вплив
Шлоссера, засновника «школи суб’єктивної». Його учень Гервінус був
переконливим лібералом, представником німецької опозиції 30-х – 40-х
років, прибічником політичної свободи, демократії й разом з тим національ -
ної єдності. У «Вступі» до «Історії ХІХ століття» (1853 р.) Гервінус
висловлював надію, що демократія запанує у Німеччині, як і в усій Європі.
Він вірив у блискуче майбутнє своєї вітчизни, пророкуючи, що Німеччина
посяде в Європі місце Франції29.
Вуттке, досліджуючи історію Сілезії й Познані, видав документи, що
відносилися до історії познанських міст. Методика проведення занять в
історичному семінарі Вуттке полягала в тому, що він основну увагу звертав
на те, щоб разом із вивченням проблеми проводилася критика джерел, відбу -
вався процес нагромадження відомостей про першоджерела, їх система ти -
зація, завдяки чому формувалися б методологічні основи досліджень.
У цьому випадку студенти, на думку Вуттке, «вироблять у себе здібність і
навички вивчення заплутаних історичних подій, засвоять критичне
ставлення до фактів, а разом з тим і можливість поводитися із джерелами»30.
Велику увагу українські вчені приділяли важливості вивчення не лише тео -
рії, а й практики. Підводячи підсумок свого перебування в історичному семіна -
рі Вуттке, Лучицький зазначив, що «як далеко розходиться теорія з практи -
кою... Слідкуючи за ходом занять, ми мали можливість не раз переконуватись,
як мало були підготовлені слухачі для такої роботи. Зрозуміло, що це було
результатом невідповідності між програмою занять і ступенем розвитку, знань
студентів, і що успіх справи залежить від урівноваження цих двох сторін»31.
У відзиві доцента Ф.Фортинського на звіт І.Лучицького про його наукові
заняття у Лейпцигу від 17 січня 1874 р. зазначалося; ‘Під час перебування
Лучицького у Лейпцигу Вуттке займався зі своїми слухачами розбором питан -
ня Варфоломіївської ночі. Як відомо, Лучицький сам працював недав но над
тим же предметом, а тому не дивно, що він з величезною увагою слідкував,
як трактує це заплутане питання один із представників німецької науки.’32
Літній семестр 1875 р. доцент кафедри загальної історії Ф. Фортинський
провів у Геттінгенському університеті, де займався в історичному семінарі
професора Г. Вайтца. Наукову діяльність Вайтц розпочав ще під час навчан -
ня у Берлінському університеті у 1831-1836 рр. Він був одним із кращих
студентів історичного семінару Л. фон Ранке. Г. Вайтц узяв найактивнішу
участь у виданні найкраще поставленого в тогочасній європейській історич -
ній науці «Monumenta Germaniae Historica» («Історичних пам’ятників Німеч -
чини»), що з 1824 р. виходили у Пруссії під егідою Товариства для вивчення
стародавньої німецької історії, заснованого 1818 року з ініціативи прусського
міністра Штейна33. Від 1875 р. Вайтц став головним редактором цього ви -
дання, що складалося із таких розділів: закони, грамоти, письмові документи
198 Наталія Кривець
й старожитності. Був редактором журналу «Forschungen zur deutschen
Geschichte» («Дослідження з німецької історії»), що видавала Мюн хенська
історична комісія. Об’єктом досліджень ученого були переваж но питання
середньовічної німецької історії. Він автор фундаментальної праці «Deutsche
Verfassungs-Geschichte» («Конституційна німецька історія»)34.
В історичному семінарі Г. Вайтц читав два курси: історію середніх віків і
німецькі старожитності по Таціту. Основну увагу студентів при досліджен ні
обраної теми він зосереджував на збиранні і обробці джерел – історичних
пам’яток, літописів, житіях, зібраннях законів, грамот як свідків історичних
подій та явищ. Він наголошував, що при вивченні джерела важливим є визна -
чення його достовірності, з’ясування редакції, зіставлення різних документів,
їх оцінка35. Отже, завдяки методиці Вайтца відбувався процес виявлення,
збирання і введення до наукового обігу значного джерельного та фактичного
матеріалу з тієї чи іншої теми, як фундаменту для подальшого вивчення.
Вказуючи на позитивні особливості історичного семінару Вайтца, Фор -
тинський, разом з тим, зауважив, що «якщо під час засідань постійно
порушу валося питання стосовно критики джерел, то жодного разу не
обговорювалося питання критики фактів, а тому не можна не сказати, що
план Вайтца був ширшим, аніж його здійснення насправді»36. При цьому
він зазначив, що у Парижі в Ekole des chartes (Школі хартій), де також
«студенти головним чином вчаться практично читати і розуміти середньо -
вічні грамоти, де студенти розподілені на три курси і поступово переходять
від вивчення більш простих пам’ятників до більш складних, справа постав -
лена набагато раціональніше»37. У Геттінгені Ф. Фортинський відвідав
також практичні заняття під керівництвом професорів Френсдорфа і Паулі.
Українських учених завжди цікавили нові публікації німецьких колег, на
які вони нерідко відгукувалися рецензіями. Так, Ф.Я. Фортинський, перебу -
ваючи у закордонному відрядженні у Геттінгені, написав рецензію на
монографію Б. Сімсона, присвячену правлінню Людовика Благочестивого
«Jahrbücher des Fränkischen Reichs unter Ludwig dem Frommen». Аналіз цієї
монографії дає підстави Ф. Фортинському стверджувати, що метод дослі -
дження, застосований Сімсоном, відрізняється від попередніх публікацій з
цієї проблеми. При цьому, заради справедливості, Фортинський зазначає у
рецензії, що попередні дослідники не мали можливості так широко
використати документи й критичні оцінки до них, зроблені у працях Вайтца,
Рота, Зіккеля та ін. «Сам Сімсон відверто признається, – пише рецензент, –
що він багато в чому зобов’язаний дослідженням згаданих учених»38. Однак
те, що у праці на передній план поставлені документи, а потім літописні
відомості належить самому Сімсону і «ми бачимо, – вказує Фортинський, –
які успішні результати дав цей метод розробки історії Людовика
Благочестивого»39.
Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. 199
1876 року приват-доцент А. Загоровський отримав відрядження до
Німеччини для наукової роботи. Він побував у Гейдельбергу й Лейпцигу.
Лекції професора Лейпцизького університету Віндшейда з цивільного права
одержали високу оцінку Загоровського. Аналізуючи їх зміст, він зазначав,
що «багатий матеріал, що міститься у відомому підручнику професора,
пропонується студентам з кафедри у простій загальнодоступній формі і
супроводжується завжди багаточисельними прикладами, поясненнями і
доповненнями»40. Окрім теоретичного курсу, дві години на тиждень були
практичні заняття. Оцінюючи манери, «прийоми» викладання проф.
Віндшейда, то вони, як підкреслював А. Загоровський, відрізнялися тим,
що диктування тексту не займало багато часу, як це робили інші професори.
Віндшейд користувався великим авторитетом не лише у наукових колах, а
й представників законодавчої влади. Він був членом редакційної комісії з
розробки нового цивільного кодексу Німецької імперії (Das bürgerliche Ge-
setzbuch für das Deutsche Reich). Зокрема йому було доручено розробити
проект однієї з найскладніших його частин – «права зобов’язань».
На юридичному факультеті Лейпцизького університету, де, на думку
А. Заго ровського, зібралися кращі представники німецької юридичної науки,
учений прослухав також лекції професорів Вехтера, Шмідта, Штобе, Ваха,
Фридберга. Щодо відвідування лекцій студентами, то український учений
зазначив, що лише німецькі студенти ставляться до цієї справи серйозно41.
Найважливішим результатом перебування А. Загоровського у Німеччині
стало написання магістерської дисертації. Небезпідставно вчений розрахо -
ву вав попрацювати у Лейпцизький університетській бібліотеці. Тут він мав
можливість познайомитися з усіма найважливішими дослідженнями
німець ких учених, які торкалися проблематики, що він займався. «Про
Лейпцизьку університетську бібліотеку і говорити не буду. Кожен, хто
користувався нею, знає її багатство», – підкреслював учений42. При цьому
він зауважував про допомогу, надану йому професором Віндшейдом. Один
із розділів дисертації, над яким він працював за кордоном, надрукований у
«Журналі цивільного і кримінального права» за 1878 рік.
Під час літньої відпустки 1898 р. в науковому відрядженні у Німеччині
перебував ординарний професор кафедри всесвітньої історії М. Бубнов.
1888-1889 рр. з’явилася велика критична монографія вченого у трьох томах
«Збірник листів Герберта як історичне джерело (983-997)», за яку автор
одержав від Академії наук Макаріївську премію43. Спочатку він планував
написати нарис «Герберт і його час», в якому основну увагу присвятити
подіям, політичному і церковному життю Х ст., з якими була тісно пов’язана
біографія Герберта, одного з найвидатніших наукових, політичних і церков -
них діячів свого часу. Однак згодом автор зрозумів, що одним із цікавих і
важливих джерел для історії Німеччини кінця Х ст. і разом з тим одним із
200 Наталія Кривець
складних для розуміння і правильного користування є листи Герберта. 1899 ро-
ку М. Бубнов видав у Берліні математичні твори Герберта, які він зібрав44.
Пильну увагу українських стипендіатів притягувало викладання в німець -
ких університетах класичної філології. При Лейпцизькому універси теті був
створений філологічний семінар. Професор університету, відомий філолог
Річль, керував заняттями з класичної філології. Курс навчання три вав два
роки. На винагороду професора Річля і на утримання стипендіатів Міні -
стерством освіти було асигновано 7 000–10 000 рублів на рік45. У другій поло -
вині ХІХ ст. в німецьких наукових центрах з нвуковими відрядженнями пере -
бували також юристи Б. Кістяківський і М. Ренненкампф, математик В. Єрма -
ков, ботанік Я. Вальц, медики І. Студзінський, А. Лазаревич, В. Суботін,
Л. Горецький, економіст І. Тарасов та інші вчені Київського університету.46
1884 року, за міністра освіти Делянова, прийнято новий Статут російсь -
ких університетів. Він відкидав ті принципи, що відповідно до попередніх
Статутів поступово втілювалися в життя і визначав жорсткий урядовий кон -
троль нормою університетського життя47. У правилах щодо «профе сорсь ких
стипендіатів», прийнятих у травні 1884 р. Міністерством освіти, вказувалося,
що особи, які брали участь у студентські роки у «безладах», або ще якось
виявили свою «політичну неблагонадійність», не можуть бути рекомендовані
на «професорські стипендії» або у закордонні відрядження48. Так, у травні
1900 р. за наказом міністра освіти Н.А. Звєрєва призупинено закордонну поїз -
дку приват-доцента Київського університету історика Є.В. Тарле. Приводом до
такого рішення став арешт Є. Тарле разом із учас ни ками студентської сходки
у квітні 1900 р. Унаслідок політичної неблаго надій ності йому було заборонено
педагогічну діяльність у навчальних закладах відомства народної освіти49.
Основні результати своїх досліджень учені Київського університету
викладали у доповідях на міжнародних з’їздах, конгресах, що проходили у
Німеччині, зокрема на Міжнародному медичному конгресі у Берліні (1890 р.),
Міжнародному конгресі лікарів для боротьби проти туберкульозу в Берліні
(1899 р.), Третьому міжнародному конгресі істориків у Берліні (1908 р.) та ін50.
З 4 до 8 вересня 1860 р. у Кенігсберзі відбулося 35-те зібрання приро до -
знавців і лікарів, в якому взяли участь учені з Німеччини, Голландії, Аме -
рики, Росії й Польщі – усього 490 учасників51. На зібранні був присутній і
професор Київського університету, зоолог К.Ф. Кесслер, який багато зробив
у справі вивчення фауни України. Відбулося 3 пленарних засідання, працю -
вало 11 секцій з питань мінералогії, геології, ботаніки, зоології, фізики, хімії,
анатомії та фізіології тощо52.
Підводячи підсумок у звіті про участь у зібранні, К.Кесслер висловив пе ре-
ко нання у тому, що такі заходи могли б принести велику користь і в Росії. При
цьому вчений вказав, що «майже цілковита ізольованість, в якій знахо дять ся
учені у нас, особливо у провінціях, чинить згубний вплив на їхню діяльність»53.
Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. 201
Професор Київського університету Д.О. Граве 1904 року взяв участь у
Міжнародному конгресі математиків у Гейдельбергу54. На той час Граве
досліджував переважно нові напрями в алгебрі й теорії чисел. Його курси
лекцій, посібники з математики, науково-популярні праці відіграли значну
роль у розвитку математичної освіти, а наукові семінари під його керів -
ництвом фактично були основою знаменитої київської алгебраїчної школи,
з якої вийшли відомі алгебраїсти: О. Шмідт, М. Кравчук, М. Чеботарьов,
Б. Делоне, С. Жилінський та ін.
Отже, у ХІХ ст. спостерігається встановлення і розвиток контактів між
вітчизняними і німецькимми університетами, вчені отримують можливість
продовжити навчання у наукових центрах Німеччини. Про масштабність
зв’язків свідчить їх географія; Геттінген, Берлін, Лейпциг, Мюнхен, Гейдель -
берг, Кенігсберг тощо. Форми зв’язків були різні; це і особисті контакти,
обмін науковою інформацією, літературою, рецензування, участь у міжна -
род них наукових форумах тощо. Українських учених притягувало бажання
познайомитися з досягненнями науки, системою викладання у німецьких
університетах, відносинами між професорами і студентами. Виявляючи
великий інтерес до педагогічного досвіду німецьких колег, українські вчені
розглядали низку важливих проблем їх освітньої системи.
1 Яцишин М.Українсько-німецькі культурні зв’язки кінця 80-х – у 90-ті. Роки ХХ сто -
ліття. – Луцьк,1999. – С. 22.
2 Дзюба О. Українські студенти в німецьких університетах (ХVІІІ ст.) // Діалог. – 2000.
– № 1. – С. 92.
3 Там само.
4 Киевский университет. Документы и материалы. 1834–1984. – К., 1984. – С.14.
5 Полякова Н.В. Международное сотрудничество университетов России в ХІХ веке //
Социально-гуманитарные знания. – 2001. – № 6. – С. 193.
6 Катренко А.М., Катренко Я.А. Наукові зв’язки Київського університету. 1834-1917
роки. – К., 1994. – С. 15, 16; Іваненко О.А. Українсько-французькі зв’язки: наука, освіта,
мистецтво (кінець ХVІІІ-поч. ХІХ ст.). – К., 2009. – С. 113, 114.
7 Полякова Н.В. Указ. соч. – С. 191.
8 Стельмах С.П. Історична думка в Україні Х1Х – поч.. ХХ століття.- К., 1997.- С.28.
9 Романович-Словатинський А.В. Жизнь и деятельность Н.Д.Иванишева, ректора
университета св. Владимира и вице-председателя Киевской археографической комис -
сии. – СПб.,1876. – С.5..
10 Отчет о путешествии проф. Рахманинова // Университетские известия. – 1861. –
№ 10. – С. 1.
11 Там само. – С. 2.
12 Там само. – С.3.
13 Іваненко О. Вказ. праця. – С. 117.
202 Наталія Кривець
14 Отчет о занятиях адьюнкта Демченка во время заграничного его путешествия. –
1861, декабрь // Университетские известия. – 1861. – № 12. – C. 3
15 Там само. – С. 4.
16 Там само. – С. 6, 8.
17 Эймонтова Р.Г. Русские университеты на грани двух эпох. – М., 1985. – С. 324.
18 Исторический обзор деятельности Министерства народного образования. 1802–
1902. – СПб., 1902. – С. 416.
19 Там само. – С. 420.
20 Киевский университет. Документы и материалы. 1834–1984. – С. 31.
21 Эймонтова Р.Г. Университетская реформа 1863 // Исторические записки. – М., 1961.
– № 70. – С. 174.
22 Отчет о путешествии для осмотра новых лабораторий в Берлине и Лейпциге проф.
Алексеева // Университетские известия. – 1870. – № 6. – С. 12, 13.
23 Отчет магистра политической экономии Николая Зибера о пребывании за границей
с января по октябрь 1872 г. // Университетские известия. – 1873. – № 8. – С. 1, 55.
24 Дройзен И.Г. О научно-практических занятиях студентов в германских универси -
тетах, преимущественно по истории. // Журнал Министерства Народного Просвещения.
– 1869. – № 10. – С. 84.
25 Практические занятия студентов по всеобщей истории (профессора Шульгина) //
Университетские известия. – 1861. – № 9. – С. 22.
26 Бузескул В. Современная Германия и немецкая историческая наука ХІХ-го столе-
тия. – Петроград, 1915. – С. 16–17.
27 Практические занятия студентов по всемирной истории (професора Шульгина) //
Университетские известия. – 1861. – № 9. – С. 23.
28 Іваненко О.А. Вказ. праця. – С. 124.
29 Бузескул В. Указ. соч. – С.23.
30 Отчет о занятиях магистра Лучицкого в течении летнего семестра 1873 г. Истори -
ческая семинария Вуттке в Лецпциге // Университетские известия. – 1874. – № 2. – С. 58.
31 Там само. – С. 67.
32 З історії міжнародних зв’язків України; наука, освіта / Х1Х – 30-ті роки ХХ ст..\.
Документи і матеріали. – К., 1999. – С.54.
33 Фортинский Ф.Я. Об успехах дипломатической науки на Западе // Чтения в Исто-
рическом обществе Нестора Летописца. – К., 1888. – Кн. 2. – С. 129.
34 О научно-исследовательской деятельности Георга Вайтца // Чтения в Историче-
ском обществе Нестора Летописца. – К., 1888. – Кн. 2. – С. 98-99.
35 Фортинский Ф. Из Геттингена // Журнал Министерства народного просвещения. –
1875. – № 10. – Ч. 181. – С. 78, 80, 83–84.
36 Там само. – С. 86.
37 Цит. за: Стельмах С.П. Міжнародні зв’язки істориків України в другій половині
ХХ століття // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. Вип. 38.
– К., 1998. – С. 7.
Учені Київського університету св. Володимира в наукових центрах Німеччини у ХІХ ст. 203
38 B. Simson. Jahrbücher des Fränkischen Reichs unter Ludwig dem Frommen. Bd. 1. Leip-
zig, 1874 // Университетские известия. – 1874. – № 6. – С. 36.
39 Там само.
40 Загоровский В. Из отчета о командировке моей за границу с ученою целью с 1 мая
1876 г. по 1 мая 1878 г. // Университетские известия. – 1878. – № 11. – С. 2.
41 Там само. – С.13.
42 Там само – С. 5.
43 Бузескул В. Всеобщая история и ее представители в России в ХІХ и начале
ХХ века. Ч. ІІ. – К., 2004. – С. 110.
44 Там само. – С. 113.
45 Исторический обзор деятельности Министерства народного образования. – 1802-
1902. – СПб., 1902. – С. 506–507.
46 Стельмах С. Інтернаціональна наука і національна культура: Європейські універ -
ситети й академічне співтовариство в оцінках вчених Київського університету (друга
половина ХІХ — початок ХХ ст.) // Київська старовина. – 2003. – № 1. С. 69–70.
47 Киевский университет. Документы и материалы. 1834–1984. – С. 28.
48 Иванов А.Е. Высшая школа России в конце ХІХ – нач. ХХ века. – М., 1991. – С. 216.
49 Киевский университет. Документы и материалы. 1834–1984. – С. 64.
50 Палієнко М. Міжнародні зв’язки вчених Університету св. Володимира у ХІХ – на
початку ХХ ст. століття // Київський університет як осередок національної духовності,
науки, культури. – К., 1999. – С. 46; Стельмах С.П.Інтеграційні процеси в європейській
історичній науці наприкінці Х1Х – на початку ХХ ст. // Укр. іст. журн. – 2005.– № 5. – С.33.
51 Краткий отчет о собрании германских естествоиспытателей и врачей, бывшем в
1860 г. в Кенигсберге. Проф. К.Ф. Кесслер // Университетские известия. – 1861. – № 9. –
С. 121–122.
52 Там само. – С. 123.
53 Там само. – С. 140.
54 Палієнко М. Вказ. праця. – С.46.
Статья посвящена сотрудничеству ученых Университета св. Влади-
мира с немецкими коллегами, их вкладу в развитие украинско-немецких
научно-просветительских отношений.
Ключевые слова: Киевский университет, Германия, ученые, научная ко-
мандировка, лекции, семинар.
The article deals with the cooperation between scientists of St. Vladimir’s
University with German counterparts, their contribution to the development of
Ukrainian-German scientific and educational relations.
Key words: Kiev university, Germany, scientists, scientific business trip,
lectures, seminar.
204 Наталія Кривець
|