Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса

Висвітлюється громадська, політична, наукова та викладацька діяльність одного з провідних діячів Української соціал-демократичної робітничої партії Б. Мартоса, його праця як члена Центральної ради, у керівному складі Генерального секретаріату та урядів Директорії....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Кудлай, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років
Теми:	Постаті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40660
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса / О. Кудлай // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 21-44. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40660
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-406602013-02-13T03:47:35Z Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса Кудлай, О. Постаті Висвітлюється громадська, політична, наукова та викладацька діяльність одного з провідних діячів Української соціал-демократичної робітничої партії Б. Мартоса, його праця як члена Центральної ради, у керівному складі Генерального секретаріату та урядів Директорії. Раскрывается общественная, политическая, научная и преподавательская деятельность одного из лидеров Украинской социал-демократической рабочей партии Б. Мартоса, его работа как члена Центральной Рады, на руководящих постах в Генеральном секретариате и правительстве Директории. The present article is dedicated to the social, political, scientific and teach activity of one of the leader of the Ukrainian social democratic labour party B. Martos, to his work as a member of Centralna Rada, the Ukrainian Popular Ministry, the government of Directoriay. 2011 Article Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса / О. Кудлай // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 21-44. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. XXXX-0081 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40660 uk Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Постаті Постаті
spellingShingle	Постаті Постаті Кудлай, О. Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років
description	Висвітлюється громадська, політична, наукова та викладацька діяльність одного з провідних діячів Української соціал-демократичної робітничої партії Б. Мартоса, його праця як члена Центральної ради, у керівному складі Генерального секретаріату та урядів Директорії.
format	Article
author	Кудлай, О.
author_facet	Кудлай, О.
author_sort	Кудлай, О.
title	Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса
title_short	Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса
title_full	Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса
title_fullStr	Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса
title_full_unstemmed	Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса
title_sort	громадсько-політична діяльність бориса мартоса
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Постаті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40660
citation_txt	Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса / О. Кудлай // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 21-44. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.
series	Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років
work_keys_str_mv	AT kudlajo gromadsʹkopolítičnadíâlʹnístʹborisamartosa
first_indexed	2025-07-03T22:47:17Z
last_indexed	2025-07-03T22:47:17Z
_version_	1836667726087585792
fulltext	Олександра Кудлай Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса Висвітлюється громадська, політична, наукова та викла- дацька діяльність одного з провідних діячів Української соціал- демократичної робітничої партії Б. Мартоса, його праця як члена Центральної ради, у керівному складі Генерального секретаріату та урядів Директорії. Раскрывается общественная, политическая, научная и пре- подавательская деятельность одного из лидеров Украинской социал-демократической рабочей партии Б. Мартоса, его работа как члена Центральной Рады, на руководящих постах в Генеральном секретариате и правительстве Директории. The present article is dedicated to the social, political, scientific and teach activity of one of the leader of the Ukrainian social democratic labour party B. Martos, to his work as a member of Centralna Rada, the Ukrainian Popular Ministry, the government of Directoriay. Борис Миколайович Мартос народився 20 травня 1879 р. у м. Градизьк на Полтавщині (зараз селище міського типу Глобин- ського району Полтавської області). Походив він зі старовинного козацького роду Мартосів. У його роду у ХVІІ столітті були — полковий обозний Лубенського полку Павло Мартос, що деякий час був наказним лубенським полковником (1728 р.); славетний скульптор Іван Петрович Мартос (1750–1835 рр.); письменник Іван Романович Мартос (1760–1831 рр.) — секретар графа К.Г. Разумовського; історик Олексій Іванович Мартос (1790– 1842 рр.); видавець першого «Кобзаря» Т.Г. Шевченка П. Мартос1. У 1897 р. Б. Мартос зі срібною медаллю закінчив у Лубнах класичну гімназію, згодом вступив до Харківського універ- ситету на математичний відділ. Під час навчання в університеті став членом таємної Української студентської громади Харкова (з 1899 р.), яка нараховувала 12 осіб і відігравав у її діяльності провідну роль. Як пише А. Качор — учень Б. Мартоса — у своїй розвідці зі слів самого Бориса Миколайовича, саме тут він знайомиться з такими видатними у майбутньому укра- їнськими громадськими діячами як Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Камінський, Ю. Коллярд, Д. Познанський, О. Коваленко та іншими2. У цей час зустрів він й свою май- бутню дружину Марію Кучерявенко та її брата Аркадія. На нелегальних шевченківських роковинах, влаштованих грома- дою у 1900 р., виступив з доповіддю про соціально-політичні погляди Кобзаря. Того ж року за дорученням Студентської громади, влітку, став учасником І Українського студентського конгресу у Галичині. Тут він знайомиться із особливостями місцевої кооперації та культурно-просвітницькою діяльністю українських організацій. Після повернення до Харкова підго- тував та виступив з доповіддю «Кооперативний і культурно- просвітній рух у Галичині». З того часу він почав серйозно цікавитися і вивчати проблеми кооперативного руху. Зі Львова він привіз також нелегальну літературу, зокрема, працю М. Міхновського «Самостійна Україна» — першу програму РУП, — та твір Д. Антоновича «Дядько Дмитро». Взимку того ж року він знов приїжджав до Львова за нелегальною літературою для РУП. За участь у студентській демонстрації 1901 року Б. Мартос був заарештований, провів два тижні у тюрмі і був висланий на два роки з Харкова «під нагляд поліції» із забороною жити в університетських містах. В цей час на Полтавщині, куди пере- їхав Борис Миколайович, працювала Кооперативна комісія, створена при сільськогосподарському товаристві зусиллями О. Русова, К. Мацієвича та статистика Л. Падалки. Знайомство з останніми значно вплинуло на подальший життєвий шлях 22 Олександра Кудлай Б. Мартоса. Тут він також тісно співпрацював із Революційною українською партією (РУП), однак, як він сам згадував пізніше, не був ані засновником партії, ані її членом. Він пропагував національні ідеї серед селянства; організовував у селах бібліо- теки та влаштовував читання української літератури. Заснував кілька політичних гуртків серед учнів середніх шкіл у Полтаві і читав їм політичну економію, українську історію та літера- туру; займався культурно-освітньою роботою. Незважаючи на численні обшуки та допити поліції, допомагав РУП у друкуван- ні та розповсюдженні відозв, взяв участь у підпільній конфе- ренції Українських студентських громад у Полтаві у 1901 р. Через два роки, у 1903 р., Б. Мартос повернувся до Харкова, однак не полишив політичної діяльності, продовжуючи активно працювати в Українській студентській громаді — виступає з доповідями і рефератами. За співпрацю з РУП та допомогу у транспортуванні шрифту для нелегальної друкарні відбув піврічне ув’язнення (1903–1904 рр.), під час якого двічі оголо- шував голодування. Після звільнення активно включився у революційні події 1905–1907 рр. Під час Першої російської революції вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), став одним з авторів програми партії. У роки революції Борис Миколайович виступав на мітингах, друкував відозви УСДРП, деякий час очолював збройну дружину студентів і телеграфістів на око- лицях Харкова і Люботина. Проводив роботу на селі серед селян. Лише у 1908 р. йому вдалося закінчити математичний відділ Харківського університету, але отримав, як вказував сам Борис Миколайович у своїй автобіографії, не свідоцтво, а лише залік3. Наприкінці навчання Б. Мартос одружився із Марією Юріївною Кучерявенко. Тому на життя він змушений був заробляти приватними уроками та лекціями з математики і космографії на загальних курсах Чадова у Харкові. Викладав математику на курсах землемірів, географію — на курсах Товариства тор- гівельних помічників, латинську мову — на Вищих жіночих 23Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса курсах у Харкові та математику — у харківській жіночій гімназії (1906–1909 рр.). На початку 1910 р. викладав географію на курсах професійної спілки прикащиків. У 1910 р. батько його давнього товариша М. Русов пропо- нував йому зайняти посаду асистента у Київському Комер- ційному інституті4. Однак, педагогічну діяльність йому заборо- нили і Б. Мартос змушений був виїхати на Волинь, покинувши й підготовку до державних іспитів, замість яких він прослухав курс бухгалтерії. На Волині у 1909–1911 рр. Борис Мико- лайович працював старшим контролером статистичних робіт у відповідному відділі Волинської губернської земської управи. Цю посаду він отримав за посередництвом свого знайомого В. Кошового, що був директором статистичного бюро. Тут він знов близько і багато спілкується із селянами, спостерігає їх життя, заглиблюється у їх проблеми та потреби. Через деякий час Борис Миколайович знов підпадає під підозру поліції і у 1910 р. їде до Києва, де проходить дев’яти- місячну практику у «Волзько-Камському комерційному банку». Тут він мав змогу ознайомитися зі всіма банківськими опера- ціями. У 1911–1912 рр. працює на Волині старшим інструк- тором кооперації при Волинській земській касі дрібного кре- диту, проводячи оціночно-страховий та сільськогосподарський перепис. Як писав Б. Мартос у своїй автобіографії у 1925 р., працюючи на цій посаді, він організував низку кредитних товариств, провів кілька двотижневих курсів для підготовки керівного складу кооперативних організацій, брав участь у створенні кооперативного союзу у Житомирі. Паралельно для навчання майбутніх інструкторів у кооперативній справі систематично ознайомлювався із фаховою літературою, вивчав практичну діяльність кооперативів, статистку, ревізію та методику викладання на кооперативних курсах5. На Б. Мартоса, як і інших представників тодішньої молодої української інтелігенції, у цей час мав великий вплив «артіль- ний батько» — М. Левитський, чия просвітницька та коопера- тивна діяльність сприяла розвитку національного руху у цій 24 Олександра Кудлай сфері та виховала когорту майбутніх громадських і політичних діячів України6. Саме завдяки впливу М. Левитського Борис Миколайович продовжив самоосвіту не тільки у сфері коопе- рації, а й звернувся до вивчення суспільно-економічних наук. Особливу увагу він приділяв організації споживчих та промис- лових кооперативів та поширенню економічних знань серед населення. Вже наприкінці життя він згадував, що у цей період він багато часу проводив серед селян, навчаючи дітей, спілку- ючись із сільською інтелігенцію. Працюючи на цій посаді Б. Мартос набув великого досвіду практичної роботи та репу- тації висококласного фахівця у національних кооперативних колах. У цей час, за відомостями А. Качора, він отримує листа від давнього знайомого К. Безкровного, який працював у Катерино- дарі на Кубані головними бухгалтером акціонерної спілки по будівництву Чорноморської Кубанської залізниці, із пропози- цією про роботу7. Під тиском адміністрації, з огляду на його неблагонадійність, Б. Мартос виїжджає на Кубань. До того ж тут працював і рідний брат його дружини А. Кучерявенко на ниві кооперації. Бориса Миколайовича призначають керівником фінансового відділу Управління Чорноморсько-Кубанської заліз- ниці. На цій посаді він працював два роки — з 1911 по 1913 рр. Одночасно Б. Мартос продовжує займатися кооперативною діяльністю — входить до дирекції Кубанського кооперативного банку (1913 р.), обраний членом правління Кубанського кредит- ного союзу і як представник останнього неодноразово виступає на кооперативних та сільськогосподарських з’їздах, конфе- ренціях. Входить також до редколегії друкованого коопе- ративного органу «Союз», публікує статті з питань кооперації у кубанських часописах. Не полишає він й громадської діяль- ності — проводить курси для членів управ кредитних коопе- ративів, викладає українську мову та літературу у таємному гуртку школярів середніх класів. Через важку хворобу на малярію (1912 р.) він у 1913 р. знов повернувся в Україну, на Полтавщину, де у 1913–1917 рр., до 25Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса самої революції, працював інспектором кооперації Полтав- ського губернського земства, керуючи теоретичною й практич- ною підготовкою кандидатів на посади повітових інструкторів. Борис Миколайович готував доклади для губернських земських зборів з питань допомоги кооперативним установам; розробив план обстеження споживчих товариств на Полтавщині, керував обробкою цих матеріалів. Під його редакцією губернське зем- ство видавало «Огляд споживчої кооперації на Полтавщині», що складався саме з цих матеріалів. Брав він участь й у заснуванні нових кооперативних організацій. За свідченням Б. Мартоса, за час його роботи були утворені наступні союзи: Полтавський споживчий, Полтавський кредитний, Кременчуць- кий кредитний, Роменський споживчий, Роменський кредитний, Переяславський кредитний та Пирятинський споживчий. Засно- вувалися й районні союзні об’єднання — у Костянтинограді, Кобелянську, Миргороді8. Одночасно на кооперативних курсах Б. Мартос викладав теорію й історію кооперації, був учасником низки кооператив- них з’їздів і конференцій. На запрошення київських коопера- тивних організацій з нагоди 50-ліття української кооперації читав публічні лекції у Полтаві і Києві. Був також членом кооперативного відділу полтавського «Общества сельского хозяйства». Під час І Світової війни за дорученням земства заснував «Закупочне бюро» при Полтавському губернському земстві для забезпечення місцевого населення речами першої необхідності, завідував діяльністю цього бюро. Як свідчить Б. Мартос, робота цієї установи — це була «перша спроба переведення великої акції через кооперативний апарат, вона була скерована на утри- мання цін від штучного підвищення»9. Як представник Полтав- ського споживчого союзу взяв участь у зборах кооперативів Харківського споживчого союзу, активно працював також на різних кооперативних нарадах та конференціях, обстоюючи ідею створення всеукраїнських кооперативних центрів. Ця активна і плідна діяльність допомогла йому набути великого 26 Олександра Кудлай досвіду й знань у загальногосподарських, фінансових і коопе- ративних справах. Після Лютневої революції Б. Мартос включився до активної роботи на громадсько-політичній ниві. Вже 4–5 квітня 1917 р. у Києві на конференції УСДРП виступив як один з її лідерів. На початку червня став одним з членів президії Всеукраїнського селянського з’їзду, був обраний до Тимчасового ЦК Селянської спілки, згодом — членом Української Центральної Ради (УЦР), а з 23 червня — і Малої Ради. Виступав з доповіддю про земельне питання й на Всеукраїнському робітничому з’їзді (11–14 липня 1917 р.). У своєму виступі він підкреслював, що найбільша верства населення України — селянство — пере- буває у тяжкому стані і вказував на важливе значення аграрного питання для робітництва. Як добре освічена людина, що мала великий досвід роботи на селі, зокрема в організації коопе- ративного руху, увійшов до першого складу Генерального Секретаріату — виконавчого органу УЦР, — обійнявши посаду генерального секретаря земельних справ. Однак не полишав він свого зв’язку і з Полтавщиною, де працював не один рік. 21–22 травня проходив Український національний з’їзд у Полтаві, яким керував Б. Мартос. Через місяць, як представник УЦР, на екстреному засіданні Полтав- ського губернського земського зібрання 20 червня після оголо- шення І Універсалу виступив з промовою, наголосивши, що Центральна Рада розраховує на підтримку усього українського народу. Після призначення на посаду генерального секретаря земельних справ Б. Мартос багато зусиль доклав до організації роботи секретарства та кооперативного відділу у його складі, який і очолив після залишення посади генерального секретаря. Ще раз Б. Мартос керував роботою земельного секретарства після демісії М. Савченко-Більського та К. Мацієвича восени 1917 р. Працюючи у сфері кооперації та досконально орієнту- ючись у проблемах села, Борис Миколайович стояв на позиції збереження великих розвинутих і механізованих господарств 27Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса та передачі їх сільськогосподарським артілям. Для цього, за його ініціативою, секретарство земельних справ провело обстеження таких артілей в Україні. За даними самого Бориса Миколайовича їх на 1917 р. виявилося 610. Для розвитку мережі артілей ним було розроблено низку інструкцій, а також організовано при секретарстві курси по земельній реформі для підготовки інструкторів, в тому числі, і для організації сільсько- господарських спілок, на яких він сам викладав. В результаті в багатьох містах вдалося влаштувати такі спілки. Безпосередню участь взяв Борис Миколайович й у розробці та обговоренні земельного закону Центральної Ради. Він вніс до Малої Ради розроблений земельним секретарством Статут крайового українського земельного комітету 5 жовтня. На УІІІ сесії УЦР 14 грудня в якості товариша генерального секретаря земельних справ Б. Мартос доповів про той безлад і розруху, що виникли внаслідок хибного тлумачення положень ІІІ Уні- версалу про перехід землі до рук народу. Він зауважив, що «широке громадянство просто не доросло до соціалізму, … селяни розуміють соціалізм як перенесення майна із панського двору до свого власного»11. На думку промовця треба було якнайскоріше ухвалити закон, що передбачав би покарання за нищення сільськогосподарського добра, і це, в свою чергу, дозволило б навести елементарний лад на місцях. УІІІ сесія заслухала план земельної реформи, викладений Б. Мартосом. Ним передбачалося: збереження великих зраз- кових маєтків, де вирощується породиста худоба, селекційні господарства; допомога з боку секретарства земельних справ господарствам — надання необхідних машин, реманенту, насіння. Завершуючи свій виступ, Б. Мартос заявив про свою відставку12. Того ж дня, на вечірньому засіданні, був зачитаний, підготовлений секретарством спільно із Земельним комітетом, «Тимчасовий земельний закон», головні тези якого були накреслені ІІІ Універсалом. Б. Мартос дав пояснення тих положень, з якими він особисто був незгодний. По-перше, це 28 Олександра Кудлай стосувалося відсутності чіткого переліку земель, на які скасо- вувалася приватна власність; і по-друге — невизначеності про- цедури передачі землі. На його думку, розібратися зі всіма суперечностями зможуть лише Українські Установчі збори на підставі тих матеріалів, що збере секретарство земельних справ. З приводу позиції українських есерів по земельному питанню Б. Мартос висловився цілком ясно: «Гасло «Земля народу», балачки, що земля як сонце, як повітря повинна належати всім, не витримує критики». Однак, не зважаючи на особистий скепсис, він запропонував прийняти тимчасовий закон, «який поможе в першу чергу забрать землю у панів та інвентар і заспокоїть хліборобів»13. Після виступу Б. Мартоса розпочалися тривалі та бурхливі дебати. Більшість доповідачів висловилися проти законопро- екту. Одним з пунктів документу, що викликав загальні нарікання, було положення про збереження недоторканості господарств у розмірі 40 десятин, що обумовлювало, на думку більшості, так звану «трудову норму». Головним лейтмотивом виступів стало визначення, зроблене селянином Г. Тернюком: «Ви усі тут через принципи сперечаєтеся. А краще ви пере- робіть ваш закон, щоб всім селянам було добре»14. В результаті на голосування було висунуто дві резолюції: від українських соціалістів-революціонерів про те, що закон не відповідає інтересам трудового селянства; передати його на доопрацювання до фракційної комісії та переробити на основі двох принципів — повного скасування приватної власності на землю та соціалізації землі. Резолюція містила також вимогу негайного призначення генерального секретаря земельних справ — члена партії українських есерів. Друга резолюція — від фракції українських соціал-демо- кратів — пропонувала наступну формулу переходу: основою закону мають бути постанови ІІІ Універсалу по земельному питанню, тому тимчасовий законопроект взяти за основу і одночасно передати його у парламентську комісію для доробки і подання на розгляд Центральної Ради. 29Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса Через три дні, 17 грудня, більшістю голосів була прийнята формула переходу, подана українськими есерами, наступного змісту. Законопроект не приймати, доручивши новоствореній комісії з пропорційним представництвом від усіх фракцій Ради підготувати новий законопроект, який мав бути поданий на розгляд Малої Ради. Основою майбутнього документу повинні були стати принципи повного скасування приватної власності на землю та соціалізації землі15. Отже, по складному і дуже важливому питанню перемогла точка зору есерів. 6 листопада Б. Мартос, як представник Генерального секретаріату, взяв участь у переговорах у штаб-квартирі Пів- денно-Західного фронту з генералом М. Володченком про визнання української влади. Після докладу Б. Мартоса ген. М. Володченком та представником Секретаріату було складено протокол про визнання штабом Південно-Західного фронту Генерального секретаріату УЦР верховною владою в Україні, про що генерал видав відповідний наказ по військах фронту16. За складною державною роботою протягом 1917 р. не забу- вав Б. Мартос й про свою головну турботу — поширення та організацію кооперативного руху в Україні. У березні 1917 р. Борис Миколайович стояв у витоків створення Центрального кооперативного комітету (Коопцентру), що став вищим органом кооперації в Україні та керував його виробничою, науковою, статистично-економічною та освітньою діяльністю. Саме завдя- ки наполегливій праці Б. Мартоса у 1917 р. у Києві пройшли два кооперативні з’їзди. Ним був підготовлений план подальшої кооперативної роботи під назвою «Схеми дальшої господар- ської розбудови кооперативів». У 1918 році, у період Гетьманщини, Б. Мартос відходить від політичної діяльності і усю свою увагу та сили приділяє наси- ченій і плідній праці, безпосередньо пов’язаній із кооперацією. Насамперед, він читав лекції про інструкторську роботу на Вищих інструкторських кооперативних курсах ім. Доманиць- кого, організованих весною 1918 р. Саме з цих курсів зусиллями відомого економіста М. Туган-Барановського, К. Мацієвича та 30 Олександра Кудлай Б. Мартоса у Києві створювалася вища кооперативна школа — Кооперативний інститут, який розпочав свою роботу 1 січня 1920 р. Борис Миколайович, у співавторстві із М. Туган- Барановським та К. Мацієвичем, став автором й першої про- грами навчання Інституту. Читає в ньому курс лекцій. Пара- лельно він викладає у кооперативній школі «Дніпросоюзу». У цей же час ним була підготовлена популярна брошура «Лист до земляків». Весною 1918 р. Б. Мартос очолив організаційну комісію по скликанню Всеукраїнського загальнокооперативного з’їзду у Києві в травні 1918 р. Взяв у його роботі активну участь, виголосивши доповідь про організацію кооперації в Україні. Як зазначав відомий дослідник українського кооперативного руху І. Витанович, М. Мартос передбачав розвиток в Україні не тільки традиційних видів кооперації — споживчої, кредитної, сільськогосподарської, — а й створення мережі місцевих кооперативів першого ступеня, об’єднаних у районні, обласні та у вже існуючі центральні союзи. Борис Миколайович планував створення окремого ревізійного союзу і обласних ревізійних відділів для усіх кооперативів. Він пропонував також утворити центральний видавничий союз для задоволення куль- турно-освітніх потреб населення, що опікувався б спеціальними курсами, школами, клубами народними домами та універ- ситетами. Таким чином, Б. Мартос накреслив головні шляхи подальшої розбудови кооперації в Україні. На цьому з’їзді було ухвалено статут Центрального українського кооперативного комітету. А у жовтні 1918 р. на сесії Коопцентру він був обраний головою управи Коопцентру, що стала об’єднуючим центром українського кооперативного руху, що дбав про його поширення17. При управі регулярно проводилися наради за участю представників центральних кооперативних організацій. Паралельно було проведено перше статистичне обстеження кооперативних організацій України. Розроблена Б. Мартосом теоретична схема організації кооперативного руху, надрукована у трудах ІІІ Всеукраїнського 31Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса кооперативного з’їзду, була ухвалена останнім. Схема розме- жування діяльності різних кооперативних установ побачила світ у журналі «Українська кооперація»18. Одночасно Борис Миколайович очолив наглядову раду «Дніпросоюзу», входив до наглядової ради «Українбанку». Як член редакційної комісії співпрацював з фаховим журналом управи Коопцентру «Українська кооперація». Знов повернувся Б. Мартос до активної політичної роботи та праці у вищих органах української влади за часів Директорії. Він очолював міністерство фінансів у кабінеті В. Чехівського (до кінця січня 1919 р.), а згодом — в уряді С. Остапенка. Зберіг він цю посаду і після обрання його на посаду прем’єр-міністра 9 квітня 1919 р. у Рівному. Треба зазначити, що весною 1919 р. уряд УНР опинився у дуже складному становищі. Завдяки наступу більшовицьких військ територія, що контролювалася Директорією, неухильно зменшувалася — спочатку уряд переїхав до Винниці, потім — до Рівного, а згодом — до Кам’янець-Подільського. Члени уряду, зважаючи на ситуацію, перебували у різних містах України та поза її межами, тому він працював у неповному складі. Це негативно впливало не тільки на роботу кабінету та сприяло поглибленню внутрішньої дезорганізації, а й на становище армії в цілому. Зрозуміло, що у суспільстві росла недовіра до політичного проводу УНР, що виявився нездатним здійснювати задекларовані соціально-економічні, політичні та адміністративні перетворення. Загальне тяжке положення ускладнювалося й розвитком нового витка гострих і майже непримиренних суперечностей між «лівими» і «правими» українського політичного проводу, їх неспроможністю відійти від обстоювання своїх вузько партійних інтересів та «об’єднатися для створення єдиної міцної української політичної сили»19. Загострення політичної боротьби та невдалі спроби лівого табору знайти шляхи для об’єднання українських сил призвели до зміни кабінету міністрів С. Остапенка. На початку квітня 1919 р. за 32 Олександра Кудлай ініціативою С. Петлюри та А. Макаренка був утворений новий уряд, який очолив Б. Мартос. Однак, до уряду увійшли представники тільки українських есерів та есдеків, що лише посилило протистояння між правою та лівою течіями українського руху. Повстання В. Оскілка 29 квітня 1919 р., що мало за мету припинити міжпартійну боротьбу та усунути українських соціалістів від влади, суттєво погіршило ситу- ацію, ставши одним з факторів успішності наступу радян- ських військ на території України. Відома нарада уряду та трьох членів Директорії у Радзивилові 13 травня, яка вивела О. Андрієвського зі складу останньої, фактично призвела до усунення «правих» від прийняття важливих політичних рішень. Усе це ще більше поглибило кризу у взаєминах двох українських таборів — «праві» сили не визнали нового уряду Б. Мартоса. 12 квітня уряд оприлюднив декларацію, якою оголосив своїм головним завданням — опертися на власні сили, без залучення «чужої військової сили», звернувши головну увагу на забезпечення армії та військовослужбовців, а також здійснити фактичну злуку західних і східних українських земель. Однак виконати свою соціалістичну по суті програму уряду не вдалося, як не вдалося й об’єднати національні сили на єдиній платформі. Погіршилися стосунки УНР і з галицькими полі- тиками. Окремо слід вказати на події, пов’язані із справою полков- ника П. Болбочана, які припали як раз на прем’єрство Б. Мар- тоса і яким Борис Миколайович присвятив окрему книгу споминів «Оскілко й Болбочан. (Спогади)» (Мюнхен, 1958). Як вказує автор у вступному слові, з огляду на те, що ця тема є неприємною «для нашого національного престижу», йому не хотілося писати ці спомини. Але, аби запобігти спекуляціям на цьому грунті, намаганням виставити П. Болбочана героєм та безвинною жертвою, Б. Мартос вирішив опублікувати спогади, в яких виклав події заколоту, намагаючись зробити це найбільш об’єктивно. У своїй розповіді Б. Мартос, як він сам вказує, 33Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса опирається й на свідчення інших учасників. У брошурі пода- ється матеріал про складання уряду Б. Мартоса; виступ отамана В. Оскілка; матеріал про П. Болбочана, його особистість та спробу військового перевороту; судовий процес над ним та події після суду. В цілому, на думку Б. Мартоса, спроба військового пере- вороту в умовах військового часу, «це — безперечно безоглядне переслідування дрібних егоїстичних амбіцій в тяжкий час національної боротьби, коли особисті інтереси, особиста пиха мусіли б бути підпорядковані інтересам загальнонаціо- нальним»20. Однак, сучасні дослідники Т. Осташко, Т. Вронська та інші дотримуються прямо протилежної думки. По-перше, події, що були пов’язані із призначенням П. Болбочана командуючим Запорізької групи військ, як людини, якого «поважала і під- тримувала переважна більшість» військових вказаного форму- вання, «стали проявом намірів поміркованих державницьких сил змінити ситуацію як в армії, так і в країні в цілому»21. По- друге, аналізуючи документи державної слідчої комісії, вони дійшли висновку, що жоден з них не доводить звинувачення П. Болбочана у спробі державного перевороту. По-третє, суд, що розглядав справу полковника складався з випадкових людей, що не мали фахової освіти та проведення справи відбувалося із відкритим упередженням до П. Болбочана — подію просто зробили державним переворотом22. Так, чи інакше, але політика кабінету Б. Мартоса викликала велике невдоволення українських правих сил, наростало неза- доволення селянства. Намагання уряду консолідувати україн- ський рух виявилися невдалими. У таких обставинах голова Директорії С. Петлюра почав схилятися до можливості рефор- мування уряду шляхом входження до нього більш поміркованих елементів. 12 серпня 1919 р. було оприлюднено нову урядову декларацію, що оголошувала поворот у бік парламентської демократії. Після її видання 17 серпня Б. Мартос подав заяву про відставку. 34 Олександра Кудлай 29 серпня кабінет міністрів прийняв відставку Б. Мартоса і доручив формування нового кабінету члену УСДРП, міністру внутрішніх справ І. Мазепі. Треба відзначити, що за свідченням колег, очолюючи Раду Міністрів, Б. Мартос виявив себе не тільки як економіст- теоретик, а й як практик, що набув великого досвіду у попередні роки, що дало змогу його уряду забезпечувати діяльність як державного апарату, так і української армії у дуже складних умовах військового часу23. Тому РНМ висловила йому свою подяку, а Борис Миколайович залишився на посаді міністра фінансів і працював в українському уряді ще до кінця травня 1920 р. Його зусиллями Директорія ухвалила важливий закон у сфері фінансів — закон про самостійність української валюти. У 1920 р. Б. Мартос виїхав до Німеччини, де відвідав значні німецькі центри кооперації — Берлін, Дрезден, Лейпціг, Регенс- бург, Мюнхен, Гамбург — з метою вивчення досвіду коопера- тивного руху, роботи різних кооперативних орагнізацій, в тому числі й кооперативних курсів. Ця подорож дала Борису Миколайовичу змогу зібрати багатий матеріал з теорії і практики кооперації, діяльності кооперативних шкіл і курсів. Є відомості, що результатом цього «відрядження» стало скла- дання Б. Мартосом програми навчання вечірніх кооперативних курсів, які він намагався влаштувати в Ужгороді24. Скоріш за все ця справа не знайшла належної підтримки і у 1921 р. він з дружиною опиняється у Чехословаччині, де продовжує свою наукову, громадську та педагогічну діяльність, що стала головною у його житті на еміграції. Тодішнім головою Українського громадського комітету у Празі був відомий національний діяч М. Шаповал, до якого й звернувся Б. Мартос. Йому було запропоновано влаштувати кооперативні курси при Комітеті25. Через деякий час план роботи і програма курсів були ухвалені, а Б. Мартос став членом, згодом директором кооперативного бюро при Україн- ському громадському комітеті. Кооперативні курси діяли кілька років і згодом зусиллями Бориса Миколайовича у 1922 р. вони 35Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса були реорганізовані в Інститут сільськогосподарської кооперації з дворічним курсом навчання. У цей час з Відня до Праги переїхав Вільний український університет. Багато українців, отримавши чехословацькі візи, теж оселилися саме тут. Ці чинники, а також розрахунок на підтримку чехословацького уряду сприяли появі ідеї про створення на базі Інституту вищого навчального закладу. Загальні збори Українського громадського комітету обрали спеціальну організаційну комісію, яка запропонувала заснувати Академію у складі трьох факультетів, одним з яких мав бути економічно-кооперативний. У написанні програми та засну- ванні цього факультету Б. Мартос брав безпосередню участь. Серед спеціальних курсів, які викладалися на цьому відділенні Академії і які читав Б. Мартос були — організація і практика кредитних, споживчих, будівельних та ін. кооперативів; коопе- ративний збут продукції сільськогосподарського виробництва, кооперативне право, ревізія, статистика тощо. Факультет передбачав підготовку кадрів для державних установ, місцевого самоврядування, в тому числі й для кооперативних закладів. Отже, на базі Інституту сільськогосподарської кооперації було засновано Українську господарську академію у Подє- брадах (сучасна Чехія), у невеликому курортному містечку у 50 кілометрах від Праги. Заняття в академії розпочалися 22 червня 1922 р. З початку її існування Б. Мартос працює у ній доцентом, керуючи кафедрами теорії кооперації та споживчої кооперації. У 1924 р. ним була захищена праця «Теорія кооперації», після чого він отримав звання професора. З 1923 по 1925 рр. він виконував обов’язки декана економічно- кооперативного відділу академії, співпрацював з її друкованим органом «Економіст». За ці роки він став автором низки підруч- ників, що друкувалися не тільки в академічному видавництві, а й у Львові. Його наукові статті публікувалися у чеських, українських, французьких фахових журналах. Б. Мартоса також було обрано дійсним членом міжнародної наукової організації «Institut pur les Cooperatives»26. 36 Олександра Кудлай Борис Миколайович був не тільки викладачем та професором Акдемії. Він брав активну участь у вирішенні проблем та налагодженні поточної роботи закладу. Брався за вирішення фінансових питань, сприяв забезпеченню студентів підруч- никами, дбав про нормальні умови навчання і роботи як викла- дачів, так і студентів. Він став одним з засновників Товариства українських кооператорів, яке об’єднувало студентів і викладачів економічно-кооперативного факультету. Під егідою Товариства проводилися лекції та різні заходи. Воно влаштувало власну книжну збірку із читальним залом, отримуючи різні фахові європейські видання, підписуючи біля 20 кооперативних часо- писів27. Б. Мартос керував роботою Товариства 13 років. Його зусиллями при Академії були засновані і діяли спо- живчі товариства «Україна», «Відродження» та кредитний кооператив «Єдність». При них існували крамниця та їдальня. Ці спілки стали базою для практичного навчання студентів і одночасно давали змогу поліпшити матеріальне становище як студентів, так і викладацького складу Академії. Завдяки цим організаціям, як згадує Б. Мартос, кожен студент мав мож- ливість взяти участь у кооперативному житті, відбуваючи практику із бухгалтерії, діловодства, ревізії. «Таким чином навчання кооперації в Академії набірає живого характеру і зацікавлює також і студентів других відділів»28. У 1923 р. Борис Миколайович організував кооперативний кабінет при Академії, збираючи у ньому необхідні прилади та документи — статути, інструкції, звіти, фотографії, що торка- лися діяльності кооперативних установ29. Виконував він також роботу редактора студентського журналу «Кооперативний альманах» та часопису «Кооперативний огляд». Одночасно підготував до друку курс лекцій по будівельній кооперації. На протязі півроку був секретарем термінологічної комісії економічно-кооперативного відділу Академії. За цей час було дано визначення 600 термінам30. У цей же час Б. Мартос взяв участь у роботі міжнародного кооперативного з’їзду в Генті (1924 р.), де виступив з двома 37Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса доповідями: «Кооперативні ідеї М. Туган-Барановського» та «Міжнародна кооперативна виставка в Генті». Після ліквідації Академії Б. Мартос взяв активну участь у забезпеченні заочного навчання дисциплінам, що викладалися в установі. А для збереження наукових сил стає співорга- нізатором спілки її професорів. Підтримавши ініціативу профе- сора С. Гольдельмана, він стояв у витоків створення Україн- ського технічно-господарського університету. У 1922–1945 рр. був діяльним членом різних наукових товариств — Українське економічне товариство у Подєбрадах, Українська наукова асоціація у Празі, Масарикова академія у Празі, Міжнародний інститут кооперативних студій у Парижі, Товариство україн- ських кооператорів тощо. Вів активну наукову діяльність, брав участь у міжнародних конгресах, виступав з доповідями на конференціях, відбув кілька наукових відряджень: у 1924 р. — в Берліні та у 1927 р. — у Швейцарії. У 1936–1938 рр. організував кооперативний семінар у Празі для чеських коопе- раторів. За пропозицією Центрального Союзу чехословацьких кооперативів у 1936–1937 рр. представляв українську еміграцію у Чехословаччині на засіданнях Ліги націй у Женеві, підтри- муючи вимоги української делегації. Співпрацював із дорадчим комітетом для біженців. Під час ІІ Світової війни Б. Мартос перебував у Чехосло- ваччині. А у 1945 р. він переїжджає до Мюнхена (Німеччина), де взявся до роботи по організації Української вищої еконо- мічної школи. Після її відкриття працював у ній викладачем кількох дисциплін (політекономія, теорія кооперації, організація і практика споживчих товариств); у 1945–1949 рр. займав посаду ректора, а також керував кооперативним семінаром. Тут йому було присвоєно ступінь доктора. У 1945–1952 рр. про- довжує викладацьку працю в Українському господарську інсти- туту, який після ІІ Світової війни було переведено з Чехосло- ваччини до Германії (місто Регенсбург у Баварії). В якості голови взяв участь в роботі І Кооперативного з’їзду у Німеччині (8–9 червня 1946 р., Мюнхен). 38 Олександра Кудлай Як і у попередні роки він не полишав активної громадської діяльності — у 1946–1949 рр. член Переселенської комісії та Головної переселенської ради при центральному представ- ництві української еміграції Німеччини. Брав участь у І Пересе- ленському з’їзді української еміграції 4–6 жовтня 1946 р., на який прибуло 133 делегата з Німеччини і Австрії31. А 15 лютого 1948 р. був обраний дійсним членом Української вільної академії наук (УВАН), через кілька місяців, 23 квітня, — дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ). Певний час Б. Мартос працював на посаді заступника голови директора Інституту для дослідження питань Сходу Європи. Через шість років перебування у Німеччини восени 1951 р. він оселяється у Швейцарії, де живе під опікою швейцарського уряду і отримує регулярну пенсію. Тут він продовжує викла- дацьку діяльність — читає курс політекономії німецькою мовою у Кавальяно, починає писати спомини. У віці 76 років за запрошенням українських наукових закладів Б. Мартос повертається до Мюнхена і бере участь у реорганізації Інституту з вивчення історії і культури СРСР (1954–1957 рр.), що функціонував за рахунок американських спонсорів. Інститут був створений 8 липня 1950 р. як вільна спілка учених, що емігрували з СРСР і продовжували дослі- джувати проблеми його історії32. З 1954 р. протягом двох років Б. Мартос очолює наукову раду цього Інституту, з 1956 р. по 1958 р. — виконує обов’язки секретаря наукової ради. До 1957 р. керує видавничою колегією Інституту (під грифом цього Інституту виходили журнали, монографії, бюлетені, наукові збірники), продовжуючи наукову та експертну працю як знавець економічних і політичних питань у СРСР. Інститут започаткував видання окремої серії — «Українські збірники». Під керів- ництвом Бориса Миколайовича вийшло 15 книг. У травні 1958 р. Б. Мартос назавжди полишає Європу, переїжджаючи до США. Жив він в Ірвінгтоні, біля Нью-Йорку. Як дійсний член УВАН і НТШ продовжував наукові дослід- ження. Деякий час викладав в Українському технічному 39Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса інституті у Нью-Йорку теорію кон’юнктурних хитань (1958– 1960 рр.), працюючи на професорській посаді. Протягом 1958– 1963 рр. читав курс історії господарства України на спеціальних курсах українознавства, виступав з публічними лекціями. А з листопада 1965 р. головує у комісії зі встановлення фактів і дат періоду українських визвольних змагань. В наступному році (1966 р.) керує ініціативним комітетом по відзначенню 50-ліття відновлення української державності. Помер Борис Миколайович Мартос 19 вересня 1977 р. на 99-му році життя у США. Похований на цвинтарі Церкви- Пам’ятника коло могил його соратників — Андрія Лівицького та О. Лотоцького33. Б. Мартос залишив після себе значний науковий доробок у галузі теорії кооперативного руху та фінансової справи. З-під його пера вийшло біля десятка наукових праць. Його праці «Теорія кооперації, «Кооперативна ревізія», «Гроші Української держави» видавалися кілька разів різними мовами. Найваго- мішою з них є монографія «Теорія кооперації», яку він захистив в Українській господарській академії і отримав звання про- фесора. Ця книга стала навчальним посібником в усіх україн- ських економічно-кооперативних школах за кордоном. Значний науковий інтерес має також праця Б. Матроса про грошові знаки УНР. Борис Миколайович входив до редакційної комісії збірки «Велика Українська революція. (Матеріали до історії віднов- лення української державності). Календар історичних подій за лютий 1917 року — березень 1918 року)» (Нью-Йорк, 1967). Упорядником цього збірника був колишній член УЦР та сорат- ник Б. Мартоса професор Яків Зозуля, член-кореспондент НТШ та УВАН. За доби Директорії останній один час був викону- ючим обов’язки заступника директора департаменту в міні- стерстві народного господарства. Це видання було здійсне- не за ініціативою Бориса Миколайовича. Президія УВАН у Нью-Йорку створила окрему комісію для збору фактів і дат про події в Україні у 1917–1920 рр. У зв’язку із відзначенням 40 Олександра Кудлай українською науковою громадськістю у США 50-річчя віднов- лення української державності було вирішено доручити Я. Зозу- лі скласти календар історичних подій української революції «як потрібний матеріал для ювілейних святкувань і для користуван- ня при писанні статей»34. Кілька робіт Бориса Миколайовича присвячено певним аспектам історії українських визвольних змагань. Так, у статті Б. Мартоса «Українська валюта 1917–20 років» викладено обставини прийняття Центральною Радою рішення про видан- ня українських паперових грошей у грудні 1917 р. Описуються труднощі із друкуванням грошових знаків, які зважаючи на обставини, не були досконалими. У розвідці викладена також історія друкування та обороту національної валюти за доби УЦР, Української Держави Павла Скоропадського та Дирек- торії. Цінні свідчення подає Б. Мартос про його особисті плани грошової реформи на посаді міністра фінансів, та проведені ним заходи35. В іншій своїй праці — «Перші кроки Центральної Ради» — Б. Мартос веде мову про події початку революції у Києві, роботу та керівництво комісій УЦР, їх завдання; організацію українських військових; відновлення діяльності «Просвіт», Українську Національну раду у Петрограді. Стаття містить докладний матеріал про створення військового клубу ім. Павла Полуботка. Виклад закінчується Українським Національним конгресом у Києві (квітень 1917 р.). На думку автора, останній ознаменував собою закінчення першого, організаційного етапу діяльності УЦР, результатом якого було досягнення головної мети — «розбудити «приспану Україну», створити Український Визвольний Рух і об’єднати його в моноліт навколо єдиного центру — Української Центральної Ради»36. У рамках роботи комісії при УВАН було проведено дослі- дження Крутянських подій у січні 1918 р. Для цього безпо- середнім учасникам та свідкам бою під Крутами була надіслана спеціальна анкета та проведені із ними, по можливості, особисті бесіди. Таким чином, було точно з’ясовано низку 41Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса фактів, які Б. Мартос, з нагоди відзначення пам’яті героїв Крут, виклав в окремій статті у вигляді 12 тез. Сухо й точно ними спростовуються міфи та неточні й неправдиві свідчення. Замість цього подані обґрунтовані цифри, факти, прізвища командирів із посиланнями на твердження учасників37. За свідченням професора М. Біди, в останні роки життя Б. Мартос інтенсивно працював над написанням роботи «Гарантизм, як господарська система», в якій намагався викласти сучасну наукову теорію про засоби та принципи «здійснення соціально-економічних норм», що мали забезпе- чуватися конституцією»38. Борис Миколайович також диктував своєму секретарю пані Темницькій свої спогади часів Української революції — про ІІІ Універсал та пов’язані із ним події, опис зустрічей, нарад та дипломатичних переговорів39. Як писав М. Біда у своїй згадці про Б. Мартоса, останній належить до «заслужених корифеїв української економічної науки, а особливо науки кооперації»40. Досвідчений політик, учасник розбудови незалежної Української держави, всі сили і здібності свого довгого, багатого на події життя, Борис Мико- лайович віддав служінню своєму народові, Батьківщини. На еміграції головною справою для нього стали викладацька робота у цілому ряді вищих та середніх навчальних закладів Європи та економічна наука. Його науковий доробок та низка споминів періоду Української революції до цього часу не втра- тили свого значення й активно використовуються сучасними дослідниками. 1 Біда М. Проф. Борис Мик. Мартос: політик, учений і громад- ський діяч // Український історик. — Нью-Йорк — Торонто — Мюнхен, 1977. — № 3–4 (55–56). Рік ХІУ. — С. 100. 2 Качор А. Борис Мартос. Коротка розвідка його науково-еконо- мічної, політичної і загально-громадської праці. — Вінніпег, 1977. — С. 11. 42 Олександра Кудлай 3 ЦДАВО України. — Ф. 3795. — Оп.1. — Спр. 359. — Арк. 52. 4 Качор А. Згад. праця. — С.12. 5 ЦДАВО України. — Ф. 3795. — Оп.1. — Спр. 359. — Арк. 52 зв. 6 Українські кооператори (історичні нариси). — Кн.1. — Львів, 1999. — С.273. 7 Качор А. Згад. праця. — С.13. 8 ЦДАВО України. — Ф. 3795. — Оп.1. — Спр.359. — Арк. 53–53 зв. 9 Там само. — Арк. 53 зв. 10 Там само. — Арк. 54. 11 Верстюк В.Ф., Осташко Т.С. Діячі Української Центральної Ради. Бібліографічний довідник. — К., 1998. — С. 123. 12 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. — Т. 2. — К., 1997. — С. 23. 13 Там само. — Т. 2. — С. 24. 14 Українська Центральна Рада... — Т. 2. — С. 27. 15 Там само. — С. 35. 16 Велика Українська революція. (Матеріали до історії відновлення української державності). Календар історичних подій за лютий 1917 року — березень 1918 року. — Нью-Йорк, 1967. — С. 33. 17 Українські кооператори… — С. 275. 18 ЦДАВО України. — Ф. 3795. — Оп. 1. — Спр. 359. — Арк. 55. 19 Сідак В., Осташко Т., Вронська Т. Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника. — К., 2009. — С. 82. 20 Мартос Б. Оскілко й Болбочан. (Спогади). — Мюнхен, 1958. — С. 51. 21 Сідак В., Осташко Т., Вронська Т. Згад. праця. — С. 112. 22 Там само. — С. 157–158. 23 Видатні діячі Української Народної Республіки і Західно-Україн- ської Народної Республіки — ювіляри 2009 року: Кость Левицький, Борис Мартос, Ісаак Мазепа. Бібліографічний нарис. — К., 2009. — С. 13. 24 Українські кооператори… — С. 277. 43Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса 25 Там само. 26 Липовецький І. Борис Мартос // Дороговказ. Орган вояцької думки і чину. — Торонто. — Ч. 25 (44). — Липень-вересень 1969. — С. 78. 27 Українські кооператори… — С. 278. 28 ЦДАВО України. — Ф. 3795. — Оп. 1. — Спр. 359. — Арк. 56. 29 Там само. 30 Там само. 31 Качор А. Згад. праця. — С. 23. 32 Там само. — С. 24. 33 Шумовський Ю. Відходять заслужені: Професор Б. Мартос // Українське Православне слово. — 1978. — № 1. — С. 19. 34 Велика Українська революція. (Матеріали до історії відновлення української державності). Календар історичних подій за лютий 1917 року — березень 1918 року. — Нью-Йорк, 1967. — С. 3. 35 Українська валюта 1917–20 рр. // Україна. — 1992. — № 2. — С. 6. 36 Мартос Б. Перші кроки Центральної Ради // Хроніка 2000. — 2002. — Вип. 51–52. — С. 351. 37 Мартос Б. Крути // Герої Крут. Лицарський подвиг юних укра- їнців 29 січня 1918 р. — Дрогобич, 1995. — С. 170–171. 38 Біда М. Згад. праця. — С.104. 39 Шумовський Ю. Згад. праця. — С. 19. 40 Біда М. Згад. праця. — С. 105. 44 Олександра Кудлай

Громадсько-політична діяльність Бориса Мартоса

Репозитарії

Схожі ресурси