Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр.
Висвітлюються погляди українського громадсько-політичного діяча Андрія Жука на суспільно-політичні процеси в період національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Проаналізовані розбіжності між керівництвом ЗУНР і Директорії УНР. Аналізуються причини втрати української державності....
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40662 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр. / А. Магурчак // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 75-86. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40662 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-406622013-02-13T03:47:47Z Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр. Магурчак, А. Постаті Висвітлюються погляди українського громадсько-політичного діяча Андрія Жука на суспільно-політичні процеси в період національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Проаналізовані розбіжності між керівництвом ЗУНР і Директорії УНР. Аналізуються причини втрати української державності. Освещаются взгляды украинского общественно-политического деятеля Андрея Жука на общественно-политические процессы в период национально-освободительных соревнований 1917–1921 гг. Проанализированы расхождения между руководством ЗУНР и Директории УНР. Анализируются причины потери украинской государственности. Looks light up Ukrainian public-political figure Andrey Zhuka on social and political processes in the period of national liberation competitions 1917–1921 The analysed divergences are between kepivnictvom of ZUNR and Directories of UNR. Reasons of loss of the Ukrainian state are analysed. 2011 Article Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр. / А. Магурчак // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 75-86. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. XXXX-0081 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40662 uk Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Постаті Постаті |
| spellingShingle |
Постаті Постаті Магурчак, А. Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр. Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років |
| description |
Висвітлюються погляди українського громадсько-політичного діяча Андрія Жука на суспільно-політичні процеси в період національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Проаналізовані розбіжності між керівництвом ЗУНР і Директорії УНР. Аналізуються причини втрати української державності. |
| format |
Article |
| author |
Магурчак, А. |
| author_facet |
Магурчак, А. |
| author_sort |
Магурчак, А. |
| title |
Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр. |
| title_short |
Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр. |
| title_full |
Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр. |
| title_fullStr |
Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр. |
| title_full_unstemmed |
Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр. |
| title_sort |
оцінка андрієм жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Постаті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40662 |
| citation_txt |
Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр. / А. Магурчак // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 75-86. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| series |
Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років |
| work_keys_str_mv |
AT magurčaka ocínkaandríêmžukomukraínsʹkihvizvolʹnihzmaganʹ19171921rr |
| first_indexed |
2025-07-03T22:47:25Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:47:25Z |
| _version_ |
1836667734510796800 |
| fulltext |
Андрій Магурчак
Оцінка Андрієм Жуком
українських визвольних змагань
1917–1921 рр.
Висвітлюються погляди українського громадсько-політич-
ного діяча Андрія Жука на суспільно-політичні процеси в
період національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Про-
аналізовані розбіжності між керівництвом ЗУНР і Дирек-
торії УНР. Аналізуються причини втрати української дер-
жавності.
Освещаются взгляды украинского общественно-полити-
ческого деятеля Андрея Жука на общественно-политические
процессы в период национально-освободительных соревно-
ваний 1917–1921 гг. Проанализированы расхождения между
руководством ЗУНР и Директории УНР. Анализируются при-
чины потери украинской государственности.
Looks light up Ukrainian public-political figure Andrey Zhuka
on social and political processes in the period of national
liberation competitions 1917–1921 The analysed divergences are
between kepivnictvom of ZUNR and Directories of UNR. Reasons
of loss of the Ukrainian state are analysed.
Одним із переломних періодів ХХ століття у розвитку укра-
їнського національного руху стала національно-визвольна
боротьба 1917–1921 рр. Державотворчі процеси перехрещува-
лись із трагічними сторінками. Своє ставлення до подій цього
періоду історії України зробив Андрій Жук (1880–1968). У бурем-
ні дні світової війни був одним із засновників Союзу визволення
України, входив в склад Загальної Української Ради, Головної
Української Ради, бойової управи УСС, радник МЗС УНР, автор
багатьох промов, статей. Сама постать А. Жука повертається із
небуття. У період незалежності України з’являються перші
узагальнюючі статті про нього, а також про окремі періоди його
життя. Однак відсутнє комплексне дослідження діяльності
непересічного і водночас харизматичного українця. Не дивно,
що дана проблематика невисвітлена в історіографії. Тому наше
завдання охарактеризувати погляди А. Жука на українську
історію 1917–1921 рр.
Перебуваючи на еміграції, А. Жук по гарячих слідах дав
оцінку подіям, процесам національно-визвольних змагань
1917– 1921 рр. у великій статті «В десяту річниця віднов-
лення державности великої України», яка займала кілька
номерів «Українського прапора». Військові дії Першої сві-
тової війни і російська революція 1917 р. перетворила
«українське питання» із внутрішніх проблем Австро-
Угорської і Російської імперії у питання міжнародної ваги
наголошував А. Жук. Саме «українська проблема» робила
неминучою війну між двома імперіями. При цьому А. Жук
визнав, становище українства у складі Австро-Угорщини було
кращим ніж в Росії, остання вбачала в цьому загрозу в
поширені «українського сеператизму» на територію Над-
дніпрянської України. З початком революції 1917 р. прояв-
ляться внутрішня трагедія українства, яка на думку А. Жука,
мала три основні вади — малу кількість представників укра-
їнської еліти, яка могла вирішувати національні питання і
втрата ними зв’язку із українськими культурними і політич-
ними традиціями. Національна несвідомість широких мас,
зрусифікованість української інтелігенції, яка була в орбіті
російської. Конфлікт інтересів серед українства між націо-
нальним і соціальним розвитку національного руху, що при-
звело до роздвоєння «революційної енергії народу між соці-
альними гаслами революції та політичними гаслами укра-
їнського національного визволення»1. Відсутність зовнішньої
опори для утвердження національної держави. Українство яке
76 Андрій Магурчак
політичне явище вступило в революцію без певних політичних
планів.
На переконання А. Жука російська революція — був сти-
хійний вибух. Водночас свідоме українство було таке слабе
чисельно й неактивне політичне, що його не було видно у
суспільно-політичному житті України на початку революції.
Тому революція в Україні довший час була складовою частиною
загальноросійського революційного процесу. Захищав М. Гру-
шевського і критикував його опонентів, які критично ставились
до курсу голови Української Центральної Ради (далі УЦР), які
«забувають про об’єктивні чинники, не узгляднюють в оцінці
подій примусу незалежних обставин»2. Не дивлячись на бо-
ротьбу із російськими партіями, українські не змогли перемогти
«за душу українського народу». Більшовицький переворот
призвів до ІІІ Універсалу. З дня його проголошення А. Жук
вважав, що російська революція на Україні перетворилася на
українську.
Чільне місце займала українська інтелігенція, яка з
«стихійного вияву захованого в глибокій підсвідомості народної
маси національного почуття»3 очолила український рух. Під-
вердженням цієї тези А. Жук наводив цитати українських діячів
(С. Петлюра, М. Грушевський) які на початку Першої світової
війни підтримували Росію, а потім очолили українські націо-
нально-визвольні змагання. Водночас, А. Жук критикує інте-
лігенцію за свій «соціальний максималізм», яка власними
руками зруйнувала українську державність4.
Автономістичні погляди українських діячів, які проявились
у вигляді трьох універсалів були обумовлені «згодою з
російською демократією». А. Жук І Універсал оцінював як крок
вперед. Другий як кілька кроків назад «не знаходячи в собі волі
до протидіяння некорисним для української визвольної справам
обставинам й до свідомого використовування взагалі спри-
ятливої тодішньої ситуації для реалізування українських
визвольних змагань»5. А. Жук схилявся до думки, що замість
77Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр.
ІІІ Універсалу треба було проголошувати — самостійність
України. Тому що, керівники Центральної Ради долю України
пов’язували із «поступовою Росією». Весь 1917р. А. Жуком
асоціювався як боротьбою з самостійницькою течією в укра-
їнському політикумі, але обставини «накинули їм цю само-
стійність». А. Жук робить висновок, що українство в своїх
національних стремліннях далеко відставало від об’єктивних
можливостей для реалізації національних домагань.
А. Жук справедливо критикував діяльність УЦР за те, що
вона гальмувала розвиток самостійницького руху, який на
думку А. Жука, зароджувався в селянському середовищі і міг
стати оплотом української революції. Також він скептично
оцінював діяльність в УЦР політичних партій. Діяльність
неукраїнських партій вважав відверто антиукраїнською.
Гаслами якими оперували українські соціалісти на пере-
конання А. Жука нічим фактично не відрізнялись від біль-
шовиків. Вихід на політичну арену більшовиків і їхню полі-
тику А. Жук аналізував з того погляду, що вони не розуміли,
не бачили, недооцінювали особливостей революційних
процесів, які відбувалися у провінціях Російської імперії в
яких на перше місце виходив національний аспект. Складний
клубок протиріч більшовики намагались розв’язати за
допомогою зброї, а це у свою чергу призвело до «заломлення
революції» і втручання зовнішніх сил. А. Жук визнавав, що
більшовики зробили соціальний переворот, базою якого мала
стати територія колишньої Російської імперії. Їх стратегічна
мета полягала у створенні «світового соціального пере-
вороту». Особливе місце у цьому ракурсі відводилось
Німеччині, як промисловій країні де були передумови для
революції.
Вихідною точкою національно-визвольних змагань 1917 —
1921 рр. А. Жук вважав підписання Брестського мирного
договору, який приніс УНР не декларативну а фактичну неза-
лежність і міжнародне визнання. Підписання цього договору
78 Андрій Магурчак
дало можливість припинити анархію в Україні і тим самим
випередити інтервенцію австро-німецьких військ. Те що
Україна отримала незалежність був дарунок долі. Але най-
головніше був створений прецедент міжнародного характеру
який «не без значення для національно-політичної свідомості
українського народу і для його дальшої боротьби за інте-
гральність державність своєї національної території»6. Після
підписання договору прихід німецьких військ був легалізо-
ваний і вони змушені були рахуватись із Україною як визнаною
незалежною державою. Водночас інспірації українських соці-
алістичних партій, які провокували німецьке командування
призвело до ліквідації УЦР. Це був закономірний крок на
переконання А. Жука.
Гетьманський режим А. Жук оцінював неоднозначно. Значна
частина міністерського апарату складалася із не українців і від-
повідно внутрішню політику проводили антиукраїнську. Не
знайшлося національно патріотичних людей серед демо-
кратичного табору аби вплинути на цей процес. Дорікав він
соціалістичним і націонал-демократичним партіям, за байду-
жість до державної політики. Водночас він розумів їхню
тактику, яка зводилась до ігнорування Гетьманату. У випадку
співробітництва з тодішнім режимом вони б заперечили свою
«соціалістичність» і «демократичність». Гетьман не мав
реальної підтримки у масах, а необдумана земельна реформа
формально спровокувала повстання. Натомість на переконання
А. Жука П. Скоропадський був заручником обставин. Бойкот
свідомої української інтелігенції гетьманського режиму дав
змогу російським реакційним колам опанувати державний
апарат і самого гетьмана7.
Після падіння Гетьманату, перед українцями стояла дилема у
зовнішньополітичному векторі союз з Антантою або біль-
шовиками. Орієнтир був зроблений на Антанту. В цьому він
дорікав С. Петлюрі. А. Жук переконував, що природнім був би
союз із більшовиками, тому що УНР мала риси радянської
79Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр.
влади. Симпатії А. Жука щодо більшовиків обумовлювались
тим, що вони зможуть визволити Галичину від поляків і тим
самим об’єднати два береги Дніпра. Висловлював думку, що
створення формально більшовиками національних радянських
республік було помилкою. Це відштовхнуло частину галицької
еліти від співробітництва із більшовиками, які не виключали
союзу з ними.
На думку А. Жука, Галичина була більш політично свідомою
і здатною до державотворчого процесу, тому вона повинна була
стати центральним ядром для створення об’єднаної української
держави8. Відповідно своїм першим кроком УНР мала допо-
могти галичанам у боротьбі з поляками. Цим самим поста-
вивши перед фактом Антанту, що ЗУНР є незалежною дер-
жавою, а потім спільними силами звільнити решту території
України від більшовиків.
Водночас боротьба сам на сам із поляками була важкою.
Погіршило становище галичан допомога польській армії
корпус Галера при допомозі французів. А. Жук звинувачував
Антанту у подвійних стандартах щодо колишніх країн, які
входили до складу Австро-Угорщини. Одним даючи неза-
лежність, щодо інших проводячи «миротворчу» політику9.
Відступаючи до Кам’янця-Подільського галицька армія
з’єдналась із УНР, яка змушена під натиском більшовиків і
Денікіна опинитись в цьому місті. Спільних ефективних дій
не було. Існували різні бачення щодо подальшої тактики
боротьби. Причину такого становища він вбачав у нездатності
керівництва УНР до вирішення стратегічних завдань, а до
цього ще й додавалися розбіжності ментальні, внутрішньо-
партійні і т.д.
Окремо А. Жук зупинився на підписанні С. Петлюрою
Варшавського договору 1920 р. Про це яскраво ілюструє лист
А. Жука до С. Петлюри. Зокрема А. Жук вважав, що цим
договором С. Петлюра скомпроментував себе. При цьому він
відкидав «зраду» галицької армії. Навпаки запевнював, що
80 Андрій Магурчак
завдяки Січовим стрільцям, які були основною бойовою
одиницею армії ЗУНР найбільше зробила для Директорії, ніж
сама її армія. Дорікав урядові УНР і особисто С. Петлюрі, що ті
не змогли налагодити відносин із галичанами і залучити їх для
будівництва української держави. Причиною цього була на
думку А. Жука, некопетентність «дітваків політичних та дуже
зелених українців з Наддніпрянщини»10. Головною помилкою
С. Петлюри після повалення Гетьманату А. Жук вбачав у тому
щоб замість ботьби із більшовиками треба було «підпо-
рядкуватися в усім галичанам, як більш культурним, зрілим і
солідним в праці людям, відкинути поляків за Сян і тоді
замирити з ними»11. Змарнувавши у безплідній боротьбі власні
сили і ослаблюючи в тому числі галицьку армію опинились у
безвиході. А. Жук невиключав, щоб тимчасово помиритись з
більшовиками пішовши їм на поступки. Отримавши на деякий
час для внутрішнього об’єднання потім спільними силами
відтіснити їх з України, оскільки більшовизм він розглядав як
тимчасове явище. Перебуваючи в емоційному стані А. Жук
негативно охаректеризував управлінські здібності С. Петлюри:
«Не виявили Ви ані державного розуму, ані твердої волі, не
знаєте людей і не вмієте підбирати собі співробітників, що є
головне в державній діяльности. Трохи маєте української
упертости та щире, любляче серце. Се Вам придбало симпатії,
і шкода, що сих симпатій Ви не зуміли при собі лишити»12.
Закликав визнати свою помилку і розірвати угоду з поляками, а
також позбутись влади і передати повноваження В. Винниченку,
якого А. Жук охарактеризував як людину з досвідом, яка зможе
налагодити зв’язки з більшовиками.
Революційним подіям 1917 р. в Росії А. Жук давав також
свою оцінку. За переконанням А. Жука Петербурзька Рада
робітничих і селянських депутатів проводила соціалістичну
політику і це призводило до загострення із Тимчасовим
Урядом який фактично виступав за конституційну монархію.
А. Жук визнавав, що більшовицька пропаганда мала великий
81Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр.
влив серед військових на фронтах. Це призводило до дезорга-
нізації і розкладу військових формувань. Питання припинення
війни виступало на перший план. Формально Тимчасовий
уряд і Рада робітничих і солдатських депутатів виступали
проти ведення війни, але фактично підтримували ідею про-
довження військових дій. Це призвело до втрати популярності
Ради робітничих і солдатських депутатів серед широких мас
робітництва і головне серед солдатської маси за підтримку
Тимчасового Уряду в його рішенні за всяку ціну продовжувати
війну. З другої сторони Рада не змогла підтримати репресив-
них заходів уряду супроти «крайніх соціалістичних елементів,
отже не давала реальну підтримку правительству у внутрішній
політиці»13.
Маючи великий кредит довіри на початку революції соціал-
демократи і соціал-революціонери втратили його. Цим ско-
ристались більшовики. Саме солдатські маси привели до влади
Тимчасовий Уряд і саме вони розчарувавшись в ньому допо-
могли більшовикам. Оскільки останні найбільше прагнули
зупинити військові дії на фронтах і залучити солдат до вико-
нання своїх політичних програм14.
Причини суперечок між УЦР і більшовиками А. Жук
пояснював розбіжностями характеру революції в Україні і
Росії. Стрижнем виступало питання форми влади в цілій Росії
і окремо в Україні. А. Жук вказував на відмінність рушійних
сил революції Росії і України. Зокрема у Росії революційний
рух носив соціальний і класовий характер, а в Україні
національний і міжкласовий. Відкидав закиди більшовиків,
що українська революція була буржуазною. Як приклад
наводив склад УЦР. До того ж власниками великого капіталу
були переважно не українці, тим паче що вони негативно
ставляться до гасел загальноросійської революції і націо-
нальних стремлінь українців. Опорою української революції
виступало селянство, робітники, солдати. Не дивлячись щодо
розбіжностей соціальних реформ українські партії солідарно
82 Андрій Магурчак
ставились до національних домагань. «Отся солідарність
Українців незрозуміла й противна поняттям більшовиків, —
зазначав А. Жук, — апологетів “соціальної революції” й
“диктатури пролетаріату»15. Дорікав більшовикам, що вони
недотримувались принципу націй на самовизначення, який
вони самі декларували і тому не можуть претендувати на роль
загальноросійської влади. Тактика більшовиків зводилась до
дезорганізації життя на Україні. Наслідком такої політики
стало на переконання А. Жука прискорення процесу відокрем-
лення України від Росії.
Основними напрямками зовнішньої політики Української
держави А. Жук вважав Німеччину, Росію, Балтійський регіон,
Дон, Кавказ, Крим. З Німеччиною потрібно налагодити як
найактивніші відносини у політичній і економічних сферах,
через спільних ворогів у Європі і інтересів в Азії16. Щодо країн
Балтики дотримуватись нейтралітету, оскільки це сфера впливу
багатьох країн. До того ж цей регіон з економічного боку не
відіграє значної ваги. У стосунках з Кримом А. Жук виступав за
культурну автономію для цього краю, при цьому відкидав будь
які варіанти із незалежністю півострова. Налагодження стосун-
ків із Кавказом і Доном дасть можливість для економічного
розвитку і тим самим частково нейтралізує вплив Росії на цей
регіон. Відповідно з Росією непотрібно створювати ніяких
союзів, як приклад наводив Б. Хмельницького. Це забезпечить
волю рухів у внутрішній політиці. Домагатися проведення
кордону по етнографічному принципу17.
Для А. Жука є незаперечним фактом, що втрата української
держави полягала в тому, що політики УЦР не знайшли спільної
мови з командуванням німецької армії в Україні, а конфлікт
призвів до гетьманського перевороту. Водночас антигеть-
манське повстання мало велике морально-політичне значення,
і стало початком кінця самостійності української держави.
Найбільшою недоречністю й нелогічністю на переконання
А. Жука було покладання надій на Антанту.
83Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр.
Підсумовуючи А. Жук наголошував, що успіхи української
політики залежать від національної свідомості й політичної
активності народу, вміння політиків у кожній ситуації при
всяких обставинах осягнути максимум для свого народу і
протидіяти некорисним впливам на хід і зміст національного
життя. Всього цього бракувало українським політикам в після
революційний 1917 р.
Також А. Жук приділив увагу визвольним змаганням
українців в Австро-Угорської імперії. Зокрема зробив акцент
на проголошені в жовтні 1918 р. ЗУНР. Питання створення
спільної української держави відразу після розпаду Австро-
Угорщини галичани відкинули через те, що з різних таборів
галицької спільноти в основі своїй було негативне відношення
до гетьманської держави і долучався фактор «провінціалізму».
Українська держава невикликала ніякого захоплення не тільки
серед радикалів, але і серед поміркованих галичан. Водночас
байдужість і пасивність гетьмана щодо «галицького питання»,
невикликали ніяких ілюзій серед галицького політичного
бомонду. А. Жук був перконаний, що проголошення ЗУНР було
історичною необхідністю, що «випливала з усієї суми
внутрішніх українських і зовнішніх об’єктивних обставин»18.
Як показували подальші події об’єднання за Директорії
«вийшло ще більше роз’єднання» резюмував А. Жук19.
Охарактеризувавши процес боротьби українців в різних
частинах Закарпаття А. Жук визнав, що угорський уряд робив
перші кроки для надання автономії «руській країні» під тиском
українського руху. На переконання А. Жука більшовицький
переворот в Угорщині ніяких істотних змін в політичне життя
українців в краю не вніс. На відміну від угорців політика
Т. Масарика «великого гуманіста» викликала в А. Жука
розчарування. А. Жук розвіював надії щодо вирішення
українського питання дипломатією: «…взагалі ми занадто
багато покладались на дипломатію, забуваючи що дипломатія
тільки тоді може успішно працювати, коли силу фактів за
84 Андрій Магурчак
собою має законних і скріплених зброєю… А під цим оглядом
були ми дуже бідні»2.
Отже, оцінюючи державотворчі процеси цього періоду
А. Жук подавав їх виходячи із суб’єктивних і об’єктивних
чинників. Критичне ставлення до Директорії пояснювалось у
не сприйняті їх очильників і насамперед ту зовнішню політику
яку вони проводили. Більш ліберальніша в оцінках була УЦР
до більшовицького перевороту. Цінував зусилля П. Скоро-
падського до створення реальної держави, але яка була
позбавлена української національної основи. Найбільшою
трагедією державотворення в силу різних причин було від-
сутність реального об’єднавчого процесу між ЗУНР і УНР і
невміння використовувати сприятливі зовнішньополітичні
моменти для створення української держави.
1 Беволит А. В десяту річницю відновлення державности великої
України // Український прапор. — 1927. — 1 грудня.
2 Жук А. Чому ми втратили державу? // Новий час. — 1937. — 5
квітня.
3 Беволит А. В десяту річницю відновлення державности великої
України // Український прапор. — 1927. — 1 грудня.
4 Центральний державний історичний архів України у м. Львові. —
Ф. 359. — Оп. 1. — Спр. 371. — Арк.. 16.
5 Беволит А. В десяту річницю відновлення державности великої
України // Український прапор. — 1927. — 1 грудня.
6 Там само. — 1928. — 15 січня.
7 Жук А. Чому ми втратили державу? // Новий час. — 1937. — 5
січня.
8 Беволит А. В десяту річницю відновлення державности великої
України // Український прапор. — 1928. — 15 березня.
9 Там само. — 1928. — 15 травня.
10 National Archives of Canada. — Andry Zhuk MG 30, C167. —
Volum 4. — File 6.
85Оцінка Андрієм Жуком українських визвольних змагань 1917–1921 рр.
11 Там само.
12 Там само.
13 А. Б. Лютнева революція 1917 р. в Росії // Український прапор.
— 1927. — 1 квітня.
14 Там само.
15 Жук А. До справи конфлікту між Україною і більшовицьким
правительством // Вісник політики, літератури й життя. — 1918. —
№ 186. — С. 32.
16 Жук А. До кого повинна пристати Україна // Вісник політики,
літератури й життя. — 1918. — № 22. — С. 330.
17 Там само. — С. 329.
18 Чому була проголошена в жовтні 1918 р. окрема західно-
українська держава? // Український прапор. — 1929. — 1 січня.
19 Там само.
20 Беволит А. Визвольні змагання закарпатських українців в
1918–1919 роках // Український прапор. — 1928. — 1 листопада.
86 Андрій Магурчак
|