Перспективи протестантської журналістики України

У статті досліджується досвід персональної і групової етики протестантських журналістів, що спирається на релігійні переконання та є підґрунтям професійної й громадської діяльності....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Балаклицький, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України 2012
Назва видання:	Світогляд - Філософія - Релігія
Теми:	Релігієзнавство
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40691
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Перспективи протестантської журналістики України / М. Балаклицький // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 122-132. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40691
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-406912013-01-25T12:13:18Z Перспективи протестантської журналістики України Балаклицький, М. Релігієзнавство У статті досліджується досвід персональної і групової етики протестантських журналістів, що спирається на релігійні переконання та є підґрунтям професійної й громадської діяльності. The paper studies the experience of personal and group ethics of Protestant journalists, which is based on religious beliefs and is the basis of their professional and social activities. 2012 Article Перспективи протестантської журналістики України / М. Балаклицький // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 122-132. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. XXXX-0108 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40691 007:304:659.3:277(477)“1991/2011” uk Світогляд - Філософія - Релігія Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Релігієзнавство Релігієзнавство
spellingShingle	Релігієзнавство Релігієзнавство Балаклицький, М. Перспективи протестантської журналістики України Світогляд - Філософія - Релігія
description	У статті досліджується досвід персональної і групової етики протестантських журналістів, що спирається на релігійні переконання та є підґрунтям професійної й громадської діяльності.
format	Article
author	Балаклицький, М.
author_facet	Балаклицький, М.
author_sort	Балаклицький, М.
title	Перспективи протестантської журналістики України
title_short	Перспективи протестантської журналістики України
title_full	Перспективи протестантської журналістики України
title_fullStr	Перспективи протестантської журналістики України
title_full_unstemmed	Перспективи протестантської журналістики України
title_sort	перспективи протестантської журналістики україни
publisher	Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Релігієзнавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40691
citation_txt	Перспективи протестантської журналістики України / М. Балаклицький // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 122-132. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
series	Світогляд - Філософія - Релігія
work_keys_str_mv	AT balaklicʹkijm perspektiviprotestantsʹkoížurnalístikiukraíni
first_indexed	2025-07-03T22:49:16Z
last_indexed	2025-07-03T22:49:16Z
_version_	1836667850474913792
fulltext	Світогляд – Філософія – Релігія 122 РОЗДІЛ 2 РЕЛІГІЄЗНАВСТВО УДК 007:304:659.3:277(477)“1991/2011” Максим БАЛАКЛИЦЬКИЙ© ПЕРСПЕКТИВИ ПРОТЕСТАНТСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ УКРАЇНИ У статті досліджується досвід персональної і групової етики протеста- нтських журналістів, що спирається на релігійні переконання та є підґрунтям професійної й громадської діяльності. Ключові слова: журналістика, медіа, протестант, цінності, Біблія. Постановка проблеми. Сьогодні релігії відіграють дедалі поміт- нішу роль як джерело цінності та ідентичності, етичних процесів і відповідної ідеології. Поширення ліберальної демократії на пострадян- ському просторі, доступність комунікативних технологій збільшують шанси релігійних спільнот на конкуренцію в медіапросторі. Це диктує потребу у вивченні, зокрема, комунікації українських протестантів, конфесії, що за умови збереження темпів зростання може в наступному десятилітті стати третім за кількістю релігійним утворенням України. Тож медіа й релігія, інтегруючись, утворюють вагомий сегмент публіч- ної сфери суспільства, тема їх взаємовпливу стає дедалі актуальнішою, але водночас залишається однією з найменш досліджуваних. Аналіз актуальних досліджень. На Заході давно сформувалася традиція протестантської журналістики, на ниві якої активно пра- цювали М. Елліотт, М. Шампер, В. Заватскі, Дж. Мак-Нейл, М. Мойл, Ґ. Деві, Б. Мілн. В Україні ця традиція існувала до 1917 року, а в захід- них областях – до Другої світової війни, але була перервана радянською дійсністю. Нещодавно науковці, викладачі, практики релігійної ко- мунікації, журналісти, а також усі, хто цікавиться питаннями медіа- тизації релігійної сфери в незалежній Україні, отримали перше повне та всебічне дослідження такого великого і важливого розділу цієї тематики, як протестантська журналістика. Це книга М. Балаклицького “Медіатизація протестантизму в Україні 1991–2010 років” (2011), що cтала першим вітчизняним дослідженням цієї теми. З 2006 року автор © Максим Балаклицький, 2012 Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2 123 випускає інтернет-газету “Путь”, очолює регіональну прес-службу ад- вентистської церкви, є автором сотень журналістських публікацій у мережевих і друкованих виданнях. Метою статті є аналіз подальшої можливості розвитку в Україні протестантської журналістики, її ролі у вирішенні моральних проблем суспільства та участі в утвердженні української державності. Виклад основного матеріалу. Четверта влада незалежних ЗМІ є неодмінною складовою демократичного ладу, про необхідність побудо- ви якого багато говорять в Україні. Але, запозичуючи західну модель політичного устрою, не так легко імпортувати практику застосування етичних принципів, що ними хизується якісна світова журналістика. “Ваша організація взялася за справу дуже важливу для української журналістики – пропагувати християнські цінності та впроваджувати їх у професійну діяльність. Ми повинні визнати, що українській жур- налістиці саме цього не вистачає, цих принципів. Через це місія, яку має Асоціація “Новомедіа”, є дуже важливою. Сподіваюся, що в своє п’ятиріччя ви маєте вже якісь успіхи. І мені хотілося б, щоб їх було набагато більше. Бо моральні медіа, моральні обличчя в українській журналістиці – це те, що має бути у нас. Адже не можна побудувати державу вільну і демократичну без морально-етичних засад. Це просто неможливо” [1, с. 2], – сказав В. Різун у своєму привітанні до п’ятиріччя заснованої протестантами журналістської “профспілки”. У цій промові директор Інституту журналістики Київського національного універ- ситету ім. Т. Шевченка озвучив проблему, яка давно витає у повітрі: про неможливість побудувати фахову журналістику в обхід ціннісних орієнтацій, ігноруючи моральний колапс суспільства. В історії цих медіа помітну роль зіграв релігійний фактор: “Пер- шою і найзагальнішою лінією поділу між різними країнами – “хто куди потрапив” – є релігійна: найуспішнішими й найзмодернізованішими є країни з протестантською та конфуціанською етикою” [4, с. 30]. Аксіо- матичною стала думка щодо протестантської Реформації як релігійної передумови виникнення журналістики. І. Михайлин твердить, що ви- нахід друку не змінив духовну атмосферу в тодішній Європі; “Йшлося до того, що книгодрукування стане ще одним знаряддям насаджуван- ня католицької віри… через 35 років після винайдення друкарства… уже існували всі ознаки церковної цензури” [13, с. 37]. Коментуючи цей момент, М. Оласкі зазначає, що “інновація створює [нову] можливість; світогляди визначають, чи буде, і як швидко, використано винаходи” [19, с. 50]. Каталізатором змін стала Реформація, що санкціонувала раціональність, пошук істини, вищість потреб індивіда від інтересів держави, права на протест і критику владних кіл, свободу совісті, слова й друку, здатність особи пізнати правду й мати переконання, відмінні Світогляд – Філософія – Релігія 124 від позиції владаря чи більшості населення; вона “усунула монополію церкви на істину та єдино правильне розуміння й витлумачення Святого Письма, відкрила людині шлях до істини, утвердила її вільне право на інформацію, на пізнання світу всіма можливими засобами” [13, с. 41]. Шляхи запозичення цих моделей вельми непрості, бо Україна не має аналогічного досвіду незалежної журналістики. Отже, цей суспі- льний інститут тільки належить сформувати. З історичного досвіду виявляємо, що в англосаксів цей процес також не йшов легко. Це істо- рія боротьби та болісного формування традиції. М. Біньон, журналіст міжнародного відділу лондонської “The Times”, під час свого виступу 10 березня 2011 року перед студентами відділення журналістики Хар- ківського національного університету ім. В. Н. Каразіна у відповідь на запитання щодо перспектив ціннісної еволюції українських медіа ска- зав, що “двадцять років демократичного життя – досить молодий вік. Слід запастися терпінням і закладати основи тривалих змін”. Напри- клад, британський парламент веде історію з XIII сторіччя. Традиції вимагають часу і дбайливого плекання. Пізній протестантизм (баптизм, п’ятдесятництво, адвентизм), що уособлює протестантство на українських теренах, формується тут за умов, коли в англосаксонському світі цінності професійної журналісти- ки було стверджено кров’ю працівників пера і законодавчо закріплено. Це не девальвує місії українського протестантства для вітчизняної жур- налістики. Однак хотілося б застерегти від прагнення, говорячи про українсь- кий протестантизм, видавати бажане за дійсне. Буде помилково переоці- нити його сьогоднішній статус і очікувати від протестантів потужних соціальних зрушень. Як зазначає В. Любащенко, “недоцільними є пошу- ки, що ними перейняті деякі публіцисти, ліків від наших економічних хвороб у протестантизмі. Він в Україні не накопичив істотного по- тенціалу впливу на економічні процеси і, думаю, ще довго його не ма- тиме. Нереально очікувати від конфесії й політичної активності. Можна передбачити лише посилення деяких ініціатив у царині державно- церковних і міжцерковних стосунків, якщо в Україні йтиме до поси- лення жорсткості нової редакції Закону “Про свободу совісті і релігійні організації”. Але навіть політично спроектовані ініціативи протестанти- зму не означатимуть його виходу за коло чітко окреслених світогляд- них пріоритетів. Найперспективніші галузі самореалізації конфесії – моральне виховання, освіта і філантропія. Однак максимальне залу- чення цього потенціалу можливе лише за відмови багатьох громадських, передусім релігійних інститутів від стереотипу зверхности, який за умов відкритого суспільства та неминучої при цьому поліконфесіоналізації не Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2 125 тільки гальмує позитивне вирішення ними соціальних проблем, а й сам розвиток багатьох конфесій” [11, с. 99, курсив наш – М. Б.]. З часу написання статті Любащенко (2001 рік) ситуація не зазнала принципових змін. Так, протестантські конфесії стабільно збільшують чисельність своїх послідовників. Розбудовується інфраструктура церков: виникає дедалі більше релігійних ЗМІ, культових приміщень, центрів соціальної допомоги, освітніх закладів. Серед вірних цих течій поволі зростає кількість осіб із вищою освітою, інтелігенції, бізнесменів. Окремі протестанти проникають у такі “мирські” сфери, як академічне середовище, журналістика, громадська діяльність, політика. Проте й надалі протестанти розвиватимуть культуру впливової меншості [16]. Їх вплив на суспільні процеси виявлятиметься через емісарів-індивідів, чия поведінка “у підтексті” схвалена церковною організацією, та утво- рювані ними громадські об’єднання. Таке явище не є чимось новим. “Мені видається, – зазначає М. Бо- гачевська-Хом’як, – що одна з головних причин живучості України та її народу лежить в органічній праці різних громадських організацій, які творили стрижень руху, що ми його звикли називати націоналізмом” [3, с. 226]. Досить часто це були братства з культурницькою місією під релігійними гаслами: “М. Драгоманов, а за ним і І. Франко, вважали, наприклад, штундистський рух в українському селянстві прямим про- довженням “української Реформації” – братського руху ХVІ–ХVІІ ст.: “наше мужицтво тепер приходить на те, на чому стояло в козацькі часи ХVІ–ХVІІ ст.” [6, с. 312]. Важливе місце в діяльності громадських рухів посідає розвій біблійної традиції в українській культурі: згадаймо богословський пафос публіцистів барокової України, роботу над ви- пуском Острозької Біблії, євангельське братство кирило-мефодіївців з їх намаганням повторити шлях європейських народів, котрі свого часу читали опис виходу євреїв із Єгипту як пророчу парадигму власної істо- рії. Греко-католицькі священики, що були головним джерелом галицької інтелігенції, заявили про свій вихід у культурницьку царину альмана- хом “Русалка Дністровая”. Дотепер видання УГКЦ не втрачають ні свого релігійного обличчя, ні громадянського звучання. Переклад Біблії П. Кулішем став поважним вираженням ідеї культурницького українства, “України в слові”, виходу української культури на світовий простір. Українське біблійне товариство (УБТ) засновано з ініціативи протестантів, вони ж мають першість у розповсюдженні його продукції. 2011 року УБТ завершило новий переклад Біблії сучасною українською мовою. Отже, громадські об’єднання, культурне посланництво, біблійна традиція постають, актуалізуються паралельно спалахам національного відродження в сферах культури, державності, суспільного життя, є важливими виявами громадянської позиції українців. Світогляд – Філософія – Релігія 126 Особливо виразною національна орієнтація була серед українців- лютеран [9] і баптистів [5] Галичини, такою вона є і зараз [10]. Чіткий курс на українізацію має керівництво Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської [17, с. 309], хоч “постановка національного питання для радикального протестантизму, який у жодній країні світу ніколи не виступав у ролі національної Церкви, виглядає штучною” [11, с. 97]. І харизматичні церкви, попри обвинувачення в “безбатченків- стві”, глобалістичній свідомості “перекотиполь”, досить часто виража- ють відповідальність за стан українського суспільства, пов’язують із ним свою життєву місію. Найцінніший внесок у розвій української журналістики протестан- ти можуть зробити на ґрунті особистого морального вибору журналіста. Вихідці з консервативних релігійних кіл зі стійкими, сформованими цінностями, опірні до владного та економічного тиску, можуть ствер- дити українську журналістику з її коротким досвідом функціонування за демократичних умов [пор.: 12]. К. Воннер наголошує, що моральна свідомість українських про- тестантів становить осереддя вияву їх віри та знаменує радикальне ро- зставання із соціалістичним минулим, “де думали перше, говорили друге, а робили третє, – стану речей, який Вердері називає “соціаль- ною шизофренією”, породженою соціалізмом… Неофіти-протестанти… “живуть” своєю вірою згідно з Біблією, сполучаючи слово, мисль і дію” [20, с. 277]. Приєднання до громади пізнього протестантизму вимагає тотальної зміни способу життя. Це викликає культурний конфлікт, що зачіпає і найближче оточення, й соціальний статус особи. Однак прозеліта закликають не тільки чинити опір спробам уніфікувати його поведінку, а й заохочувати інших наслідувати його приклад. На думку К. Воннер, “сім десятиліть пропаганди, яка акцентувала колективізм і досягнення спільного блага, насправді породили гіперіндивідуалістів, переважно зосереджених на пошуку власної вигоди. Іронія полягає в тому, що євангеліки не тільки підтримують ті самі колективістські ідеали, але також, як ми побачили, значною мірою відповідають їм. … Привабливість євангельських спільнот навряд чи зникне; навпаки, вона буде посилюватися і поступово впливатиме на загальну практику, іден- тичність і розуміння спільноти й моралі” [20, с. 285]. Особиста – релігійна – мораль є рушійною силою життєвої місії та професійної діяльності протестантів (“самоцінність праці [20] – у втіленні Христових завітів та уподібненні Христу. При цьому трудо- ва етика набуває особливого євангельського загострення (“ви є сіль”, “ви є вибраними серед покликаних”), а суспільна упослідженість пос- лідовників Христа постає її головним економічним рушієм” [11, с. 95]). Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2 127 У контексті нашої теми історичний досвід “радянського” протестантиз- му найбільше цінний як відносно масова форма політичного дисидентс- тва релігійного походження. Релігійний консерватизм сформував особу, здатну опиратися машині державного тоталітаризму, готову на особисті жертви (іноді цілком буквальні) ради надприродних ідеалів. Радянське минуле протестантських церков – майже суцільний досвід незгоди, боротьби, перебування в опозиції, вираження громадянської непокори ідеологічній системі, що її (непокору) висловлювала згуртована випро- буваннями спільнота. Такий етос актуалізується й за сучасних умов: “Багато вірних вибудовує моральну апологію своїх учинків усупереч культурним нормам і затим, незалежно від наслідків, використовує Божу прихильність і Його керунок вірним на життєвому шляху згідно Його плану як направні рейки, що помагають їм справлятися з виникли- ми труднощами” [20, с. 279]. Українські журналісти можуть навчитись у протестантів досвіду протистояння економічному та політичному тис- кові – формам владного контролю, що найбільше деформують етичне обличчя вітчизняних ЗМІ, – досвіду переживання морального обов’язку як професійної та громадянської позиції. В який спосіб це може статися? 1. Українським протестантам слід залишатися вірним своїм пере- конанням. Формувати не субкультуру, а культуру, зокрема, культуру журналістську на своєму ідейному, світоглядному матеріалі. Здолати хибну корпоративність. Набути навичок самокритики, самоаналізу всередині релігійної спільноти. Розвивати незалежні протестантські медіа. 2. Протестанти здобувають журналістську освіту й досвід і: а) йдуть у світські ЗМІ та орієнтують їх на ціннісні стандарти християнства; б) надають окремим релігійним виданням універсального, суспільного змісту, висвітлюючи будь-які питання з урахуванням релігійних вартос- тей. Як зазначав у своїй лекції М. Біньон, змінити моральний клімат національних медій можна через набуття журналістами етичної ваги. Персональний авторитет публіциста визначатиме впливовість його публікацій. 3. Українське суспільство може перейняти цей досвід, захотіти вий- ти з того модернізаційного роздоріжжя, на якому перебуває. Це питання найперше індивідуального вибору. Принципи демократії не встанов- лювалися “згори”, а виборювалися шляхом протистояння уряду з боку громадських утворень. На перший погляд, консервативні цінності й професійна журналі- стика здаються несумісними явищами. Однак преса може спиратися не тільки на так звану відстороненість, безоціночність, перебувати Світогляд – Філософія – Релігія 128 не тільки в рамках позаморальності чи аморфних “загальнолюдсь- ких” цінностей. Відомі й інші прецеденти: американська “Christian Science Monitor” [2; 15, с. 227–228], ватиканська “L’Osservatore Romano” [15, с. 231–232], французька “Le Croix” входять до найкращих газет світу. Консервативний сектор загальної журналістики може спиратися на Біблію як авторитетний верифікований цивілізаційний текст, спільний для всіх гілок християнства, а також для юдаїзму та ісламу [14]. Концеп- цію біблійної журналістики викладаємо за працею М. Оласкі “Говорімо правду. Як оживити християнську журналістику” (1996). Головна перевага і мета християнської журналістики – правдивість. Передбачається, що християнські журналісти говорять істину, якій самі довіряють, в якій упевнені, в існування та пізнаванність якої вірять. У біблійній журналістиці об’єктивність – представлення біблійного погляду на проблему, віддзеркалення біблійного світогляду. Ступінь об’єктивності матеріалу залежить від міри висвітлення цієї теми в Біблії. Чим менше Біблія говорить про щось, тим обережнішою і зваженішою має бути позиція журналіста, й навпаки: “Біблійна об’єктивність означає показ небезпеки гомосексуальності; врівноважувати такі історії, на- даючи адекватну увагу гей-активістам, є безбожною журналістикою. Подібно, у статті, що показує печальні наслідки зради в гетеросексуаль- ному подружжі, немає необхідності цитувати джерела, що захищають подібну практику” [19, с. 23]. Звичайно, це суперечить світському розумінню об’єктивності, яке Оласкі називає “врівноважуванням суб’єктивностей” та вважає світ- ський підхід не менш нормативним і обмеженим. Переконання та установки будь-якого журналіста стосовно маси явищ неминуче є константними, аксіоматичними: “Репортери ніколи не відчувають пот- реби збалансувати твердження щодо необхідності боротьби з раковими захворюваннями судженнями щодо “переваг” хвороби на рак” [19, с. 25]. Рецепція біблійного тексту залежить від позиції конкретного авто- ра. Герменевтичні рамки визначають простір дискусій, в якому є місце для авторського погляду. Однак мета біблійних журналістів – підкре- слювати не особисту точку зору, а біблійний світогляд. Такий підхід не може народитися у світському просторі з його аксіологічним плюра- лізмом, де, зазначає Т. Кузнєцова, “не існує єдиних критеріїв цінності взагалі, відсутні єдині для всіх ідеали. Людина вибирає саме ті цінності, які найбільше відповідають її уявленням про ідеал” [7, с. 15]. Однак трохи нижче дослідниця обмовлюється: “Вищі цінності, як правило, є позачасовими, позаісторичними, вони визначають загальний харак- тер людської діяльності” [7, с. 17], але не коментує суперності цих Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2 129 тверджень, не пояснює різницю між цими видами цінностей та межу між їх сприйняттям і реальністю. Протистояння ідеалу й дійсності, бажаного й наявного, намірів і дій біблійна журналістика пояснює конфліктом між Божою святістю й людською гріховністю. Біблійні закони не є цілком іманентними лю- дині. Вони не є людським витвором. Людина не є мірою всіх речей, не є носієм остаточної істини. Індивід потребує настанови, проте зверненої до особистості, керування, виправлення дій, покарання вад: і свободи, й контролю. Право людини читати Біблію та особисто тлумачити її неодмінно передбачає критичну оцінку. Як вважали протестантські публіцисти, статус “Писання перебуває понад усе, включаючи королів, тому піддані лишаються відданими їм, оцінюючи королів згідно з біблійними стан- дартами” [19, с. 57], а виправлення суспільних ґанджів принесе ко- ристь усім, і самодержцю в тому числі. Особисті вчинки й якості характеру посадовця, а не статус, наданий йому Провидінням, гідні пох- вали. Розуміння того, що найвищий закон походить від Бога, дозволив переосмислити багато політичних традицій, уключаючи необхідність монархічного домінування й контролю. Царство Боже не дорівнює інтересам держави. Бог панує всюди, й людина може служити Йому безпосередньо в будь-якій сфері життя: уряді, журналістиці, освіті, бізнесі, звичайно, не пропагуючи анархії та екстремізму. Журналісти “мали власну сферу компетенції та могли апе- лювати до біблійних принципів, коли чиновники намагалися обмежити їх повноваження” [19, с. 53]. Абсолютний авторитет Біблії вимагає від журналістів критикувати церкви й суспільство за однаковими критеріями; підтримувати сторону, що бореться за біблійні принципи; говорити правду про свої помилки, ганити провини “своїх” і хвалити переваги противників незалежно від статусу, суспільної ваги й інтересів політичного моменту. Така спря- мованість критики відрізнить журналістику від піару, а опора на точні факти – від пропаганди. Опосередкований біблійний погляд на будь-що не повинен пере- творюватися на моралізацію. Оласкі закликає відображати явища, не вдаючись до проповідування, створювати образи, а не перелічувати факти, розважати, борючись за свідомість читача. Журналістам не слід упадати й у безпідставний оптимізм: “Усі но- вини є Божими новинами” [19, с. 31]. Погані вісті виявляють людську зіпсованість, спонукаючи шукати альтернативи – Божої святості. Із цих позицій сенсацією в біблійному сенсі є непроминальні фено- мени, що їх можна вписати в контекст біблійного світогляду й ціннос- тей: “видатні події, природні явища, дивовижі, страхіття, сатанинські Світогляд – Філософія – Релігія 130 прояви, Божі суди над відомими грішниками, видатні збавлення, від- повіді на молитву” [19, с. 105]. Такий погляд спирається на критичну традицію біблійних пророків, котрі проговорювали моральні та соціаль- ні вади сучасників – євреїв і язичників. Отож, церква й суспільство пе- ребувають під спільним Божим законом, згідно якого будуть судимі. Завдання біблійної журналістики – визначити, викрити зло і порок, за- кликати до їх викорінення (“тільки виявлення гріха та його покарання гарантують мир і безпеку суспільства” [19, с. 260]), продемонструвати духовне коріння соціальних лих. Правдивість вимагає побудови адекватної картини світу. Серед іншого, виразність текстів біблійної журналістики визначається: • пошуком конкретних деталей. Вони роблять історію реалістичною, створюють видиму картину; • персоніфікацією. Характеризувати манери й тип мислення продукти- вніше, ніж описувати зовнішність. Персоналії дозволяють читачеві ототожнити себе з ними та спроектувати себе в описуваній ситуації; • показом характерів у дії, рухові: доланні перешкод, конфліктах між індивідами, особою та фізичними перешкодами, природними нахи- лами та ідеалістичними прагненнями; • журналістським “фундаменталізмом” – розкриттям “вічних тем”: любові, пригоди, трагедії, таємниці тощо; • разючими фактами й стриманими коментарями. Це розслідувальна журналістика, що не надає переваги “істерії над історією” [19, с. 229]. Саме брак фактичного матеріалу породжує голослівність і багато- слів’я журналістських творів. У свою чергу, факти підводять до ви- яснення їх причин. Однак наведення фактів вимагає драматизації, задіяння всі органів чуття. Важливо не так проговорити висновки, як підвести до них, їх обґрунтувати: правдивість біблійних цінностей мусить витікати з практики, підтверджуватися нею. М. Оласкі твердить, що запорукою незалежної біблійної преси є професіоналізм журналістський та бізнесовий, доходи від реклами й продажу накладу, розуміння церквами важливості християнської журналістики. Висновки. Отже, слабким місцем у розвитку демократичних медіа в Україні є продажність журналістів, похідна від моральної розгублено- сті суспільства. Внеском протестантської журналістики в роботу укра- їнських ЗМІ може бути їх досвід персональної та групової етики, що спирається на релігійні переконання та є підґрунтям професійної й громадської діяльності. Протестантським журналістам слід орієнтува- ти церковні медіа на висвітлення загальносуспільної проблематики, а також ангажуватися в роботу світських видань. Ідеологічною базою такого переходу може бути концепція біблійної журналістики. Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2 131 Література 1. Ассоциацию “Новомедиа” поздравляют с пятилетием // Бюлетень Новомедіа. – 2009. – № 2(9). – С. 2–3. 2. Афанасьев В. Американская газета “Крисчен сайенс монитор” и телевизионный канал “Монитор ченнел”, их развитие и проблемы / В. Афанасьев // Вестник Московского университета. – 1995. – № 6. – С. 45–59. – Серия 10. Журналистика. 3. Богачевська-Хом’як М. Ідеологія та громадське підложжя українських орга- нізацій: спроба дефініції націоналізму / М. Богачевська-Хом’як // Україна моде- рна. – 1999. – Ч. 2–3. – С. 225–229. 4. Грицак Я. Життя, смерть та інші неприємності / Я. Грицак. – К. : Граніт, 2008. – 232 с. 5. Домашовець Г. Нарис історії Української євангельсько-баптистської церкви / Г. Домашовець. – Ірвінгтон ; Торонто, 1967. – 596 с. 6. Забужко О. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій / О. Забужко. – 3-тє вид., випр. – К. : Факт, 2007. – 640 с. 7. Кузнєцова Т. Аксіологічні моделі мас-медійної інформації / Т. Кузнєцова. – Суми : Університетська книга, 2010. – 304 с. 8. Лункин Р. Протестанты и политические конфликты в Евразии: спасение души и управляемая демократия / Р. Лункин // Религия и конфликт / под ред. А. Малашенко и С. Филатова ; Моск. центр Карнеги. – М. : Российская поли- тическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 175–222. 9. Любащенко В. Істория протестантизму в Україні / В. Любащенко. – Львів : Видавнича спілка “Просвіта”, 1995. – 350 с. 10. Любащенко В. Лютеранская церковь в Украине : поиск национальной идентич- ности / В. Любащенко // Богословские размышления. – 2003. – № 1. – С. 163–182. 11. Любащенко В. Протестантизм в Україні: творення стереотипів триває / В. Люба- щенко // Ї. – № 22. – 2001. – С. 90–103. 12. Малуха М. Церква як джерело української меритократії / М. Малуха [Електрон- ний ресурс] // Українська правда. – 8.06.09. – Режим доступу : http://www.pravda. com.ua/articles/2009/06/18/4033427 13. Михайлин І. Історія української журналістики. Період становлення: від журналіс- тики в Україні до української журналістики : підручник для вищої школи. – Вид. 3-тє, доп. – Х. : Прапор, 2005. – 320 с. 14. Пономаренко Л. Свобода слова: біблійно-медійний аспект / Л. Пономаренко // Теле- та радіожурналістика. – 2010. – Вип. 9. – Ч. 2. – C. 123–127. 15. Потятиник Б. Патогенний текст / Б. Потятиник, М. Лозинський. – Львів : Місіо- нер, 1996. – 296 с. 16. Черенков М. Культура влиятельного меньшинства / М. Черенков. – Симферо- поль : ДИАЙПИ, 2010. – 204 с. 17. Яроцький П. Стан пізньопротестантських конфесій / П. Яроцький // Україна релігійна : колективна монографія. Книга перша : стан релігійного життя України. – К., 2008. – С. 302–330. 18. Nida E. Message and mission. The communication of the Christian faith / E. Nida. – Pasadena, California : William Carey Library, 1960. – 248 p. 19. Olasky M. Telling the truth. How to revitalize Christian journalism / M. Olasky. – Wheaton, Illinois : Crossway Books, 1996. – 294 p. 20. Wanner C. Advocating new moralities: conversion to evangelicalism in Ukraine / C. Wanner // Religion, State and Society. – 2003. – Vol. 31, № 3. – P. 273–287. Отримано 01.02.2012 Світогляд – Філософія – Релігія 132 Summary Balaklytskyi Maksym. The prospects of protestant jornalism in Ukraine. The paper studies the experience of personal and group ethics of Protestant journalists, which is based on religious beliefs and is the basis of their professional and social activities. Keywords: journalism, media, Protestant, values, the Bible. УДК 130.2:170 Ольга БОЙКО© СВЯТО ЯК ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ОСНОВА БУТТЯ ЛЮДИНИ У статті розглядається соціально-культурний феномен свята. Визначаються концептуально-методологічні засади цього явища в його культурологічному кон- тексті. Акцентується увага на тому, що свято є екзистенційною основою буття людини. Ключові слова: свято, дозвілля, суспільство розваг. Постановка проблеми. Однією з особливостей сучасного сус- пільного розвитку є послаблення соціально-смислової функції свята. Звернення до реальності свідчить, що дозвілля в сучасному світі зве- дене до його декоративно-розважальних, культурно-безплідних форм. При цьому відбувається втрата зв’язків із смислоутворюючими ціннос- тями та деструкція екзистенційної суті свята. Внаслідок естетизації по- всякдення відбувається стирання відмінностей між повсякденням та святом, а святкові дійства замінюються розважальними, видовищними феєріями. Але свято є одним зі способів буття людини, тому завжди присутня потреба у святковому дозвіллі як умові забезпечення пов- ноцінного існування. При цьому можна зазначити, що сучасна лю- дина володіє мистецтвом проведення свята “вже недостатньо добре” (Г.-Г. Гадамер) і що в достовірність свят ніхто не вірить, навіть самі їх учасники. Аналіз актуальних досліджень. Коло спеціальних філософських досліджень свята як соціокультурного феномену та складової частини дозвілля досить обмежене, тому очевидною є потреба його подальшого наукового аналізу як складової формування культурних цінностей. У проаналізованих вітчизняних і зарубіжних дослідженнях з питань святково-дозвіллєвої культури головна увага, як правило, приділяється культурно-історичним, етнографічним, соціологічним аспектам свята і категоріям, які з ним пов’язані (народні традиції, звичаї, обряди, ритуа- ли, церемонії, ворожіння, ігрища тощо). © Ольга Бойко, 2012

Перспективи протестантської журналістики України

Репозитарії

Схожі ресурси