Свято як екзистенційна основа буття людини

У статті розглядається соціально-культурний феномен свята. Визначаються концептуально-методологічні засади цього явища в його культурологічному контексті. Акцентується увага на тому, що свято є екзистенційною основою буття людини....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Бойко, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України 2012
Schriftenreihe:	Світогляд - Філософія - Релігія
Schlagworte:	Релігієзнавство
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40692
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Свято як екзистенційна основа буття людини / О. Бойко // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 132-140. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40692
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-406922013-01-25T12:13:03Z Свято як екзистенційна основа буття людини Бойко, О. Релігієзнавство У статті розглядається соціально-культурний феномен свята. Визначаються концептуально-методологічні засади цього явища в його культурологічному контексті. Акцентується увага на тому, що свято є екзистенційною основою буття людини. The article deals with socio-cultural phenomenon of the holiday. Focuses on the conceptual and methodological bases of this phenomenon in his culturological context. It is shown that the holiday is the existential basis of human being. 2012 Article Свято як екзистенційна основа буття людини / О. Бойко // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 132-140. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. XXXX-0108 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40692 130.2:170 uk Світогляд - Філософія - Релігія Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Релігієзнавство Релігієзнавство
spellingShingle	Релігієзнавство Релігієзнавство Бойко, О. Свято як екзистенційна основа буття людини Світогляд - Філософія - Релігія
description	У статті розглядається соціально-культурний феномен свята. Визначаються концептуально-методологічні засади цього явища в його культурологічному контексті. Акцентується увага на тому, що свято є екзистенційною основою буття людини.
format	Article
author	Бойко, О.
author_facet	Бойко, О.
author_sort	Бойко, О.
title	Свято як екзистенційна основа буття людини
title_short	Свято як екзистенційна основа буття людини
title_full	Свято як екзистенційна основа буття людини
title_fullStr	Свято як екзистенційна основа буття людини
title_full_unstemmed	Свято як екзистенційна основа буття людини
title_sort	свято як екзистенційна основа буття людини
publisher	Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Релігієзнавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40692
citation_txt	Свято як екзистенційна основа буття людини / О. Бойко // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 132-140. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Світогляд - Філософія - Релігія
work_keys_str_mv	AT bojkoo svâtoâkekzistencíjnaosnovabuttâlûdini
first_indexed	2025-07-03T22:49:19Z
last_indexed	2025-07-03T22:49:19Z
_version_	1836667854250835968
fulltext	Світогляд – Філософія – Релігія 132 Summary Balaklytskyi Maksym. The prospects of protestant jornalism in Ukraine. The paper studies the experience of personal and group ethics of Protestant journalists, which is based on religious beliefs and is the basis of their professional and social activities. Keywords: journalism, media, Protestant, values, the Bible. УДК 130.2:170 Ольга БОЙКО© СВЯТО ЯК ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ОСНОВА БУТТЯ ЛЮДИНИ У статті розглядається соціально-культурний феномен свята. Визначаються концептуально-методологічні засади цього явища в його культурологічному кон- тексті. Акцентується увага на тому, що свято є екзистенційною основою буття людини. Ключові слова: свято, дозвілля, суспільство розваг. Постановка проблеми. Однією з особливостей сучасного сус- пільного розвитку є послаблення соціально-смислової функції свята. Звернення до реальності свідчить, що дозвілля в сучасному світі зве- дене до його декоративно-розважальних, культурно-безплідних форм. При цьому відбувається втрата зв’язків із смислоутворюючими ціннос- тями та деструкція екзистенційної суті свята. Внаслідок естетизації по- всякдення відбувається стирання відмінностей між повсякденням та святом, а святкові дійства замінюються розважальними, видовищними феєріями. Але свято є одним зі способів буття людини, тому завжди присутня потреба у святковому дозвіллі як умові забезпечення пов- ноцінного існування. При цьому можна зазначити, що сучасна лю- дина володіє мистецтвом проведення свята “вже недостатньо добре” (Г.-Г. Гадамер) і що в достовірність свят ніхто не вірить, навіть самі їх учасники. Аналіз актуальних досліджень. Коло спеціальних філософських досліджень свята як соціокультурного феномену та складової частини дозвілля досить обмежене, тому очевидною є потреба його подальшого наукового аналізу як складової формування культурних цінностей. У проаналізованих вітчизняних і зарубіжних дослідженнях з питань святково-дозвіллєвої культури головна увага, як правило, приділяється культурно-історичним, етнографічним, соціологічним аспектам свята і категоріям, які з ним пов’язані (народні традиції, звичаї, обряди, ритуа- ли, церемонії, ворожіння, ігрища тощо). © Ольга Бойко, 2012 Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2 133 Важливими в контексті цієї статті є концепції А. Банфі, Я. Ратнера, М. Хренова, в яких даний феномен визначається як соціальне явище. Проблема смислоутворюючих цінностей у дозвіллі в цілому, як одному з модусів людського буття, так і в святі, як складовій дозвілля, розкрита в дослідженнях М. Бубера, М. Хайдеггера, Е. Левінаса, М. Мерло-Понті, Ж.-П. Сартра, М. Фуко, К. Ясперса та інших. У контексті екзистенційної рефлексії до феномену свята зверталися Ж. Батай, М. Бахтін, М. Гайдеггер, Ж. Дерріда, Ж.-Л. Нансі, Е. Фінк, В. Франкл, але сучасність у цьому ракурсі мало що може запропону- вати. На послаблення уваги теоретичної думки до феномену свята вказує Д. Кереньї, який розглядав свято в контексті культури. З ним погоджуються Г.-Гадамер і Й. Гейзинга, які визнавали за цим явищем характер первинної самостійності. На неможливість людини “зберегти вислизаюче” (Г.-Г. Гадамер), звертає увагу антропологічна думка (Ф. Ніцше, М. Шелер, Г. Плеснер, Е. Кассирер, Е. Гуссерль). Свято як можливість вибору аналізується в інтенціях Х. Арент, В. Беньяміна, М. Бубера, Г.-Г. Гадамера, М. Гайдег- гера, Ж.-П. Сартра, С. Л. Франка, Л. І. Шестова, К. Ясперса. Соціально-філософські дослідження місця свята в суспільному житті належать Б. Вальденфельсу, П. С. Гуревичу, Е. Дюркгейму, М. С. Кагану, К. Мангейму. Особливу роль у розумінні проблематики смислу святково-дозвіллєвої культури, її зв’язків з людською природою відіграли праці В. Дільтея, Е. Кассірера, С. Л. Франка, Е. Фромма та інших. Мета дослідження. Внаслідок втрати сучасним святом як виявом дозвілля зв’язку із смислоутворюючими цінностями життя людини відбувається втрата екзистенційного стану святковості. Таким чином, виникають обставини, що примушують звернутися до експлікації онто- логічного статусу феномену свята як необхідності відновлення його зда- тності будити творчі можливості людини. Отже, усвідомлення смислу свята дає можливість зрозуміти його онтологічне призначення, предста- вити широку гамму символічних конструкцій існування, які відрефле- ксовані розумом і переживаннями людини на шляху між минулим, сьогоденням і майбутнім. Виклад основного матеріалу. Багатовимірність феномену свята надає можливості для формування різноманітних відносин між символі- змом свята та його прагматикою. Свято – це не абстрактна ідея, а реа- льність, так або інакше доступна всім. Свято існує незалежно від усіх своїх інтерпретацій, але людина потребує тлумачення свята. Тому потрі- бно знайти рівновагу між організацією та стихією свята, його користю та непотрібністю, смислом та безглуздям. Показово, що вчення про Світогляд – Філософія – Релігія 134 свято heortologia (від. давньогр. heorte – свято) існує як розділ правос- лавної літургіки, яка присвячена вивченню християнських свят. Найпростіше розуміння свята – це те, що воно протилежне праці, робочим будням, повсякденню. Свято – це вихідний, який розуміється як відпочинок, розслаблення, відновлення сил. Свято потрібне, щоб лю- дина могла відновити бадьорість, підняти життєвий тонус та з новими силами повернутися до продуктивної діяльності. При такому розумінні свято вторинне стосовно роботи, праці, має підлегле становище та потрібне лише тому, що людина не може пра- цювати без відпочинку, як автомат. Головною властивістю свята є його незаповненість, а отже, свобода від обов’язків, яка тягне за собою свободу в інших сферах, наявність можливості у людини вийти з-під контролю суспільства, влади. Взагалі в ідеалі свято є втіленням свободи – у святкові дні людина може виві- льнити свої прагнення та імпульси, які стримуються повсякденністю, та продемонструвати всі свої почуття. Тому ідеологи тоталітарних держав вважають, що всі свята повинні бути організованими. Але сутність свята набагато глибша. Воно охоплює широкий ді- апазон культурних явищ – від архаїчного міфу до постмодернізму. Суспільство і кожна людина потребує свята, хоча незрозумілі причи- ни, корені такої потреби. Цінність, значимість свята не зводиться до культурних, соціальних або психологічних механізмів. Тому ми про- понуємо звернути увагу на онтологічний смисл свята, та будемо розг- лядати свято не тільки як феномен культури, а й як спосіб існування. Свято є одним з фундаментальних станів людського буття, поряд з такими, як любов, сон, хвороба, смерть. Свято можна і потрібно роз- глядати як специфічну діяльність, деяку життєву, буттєву стратегію, особливий екзистенційний та метафізичний досвід. В основі будь-якого свята закладений соціокультурний код – міфологічний текст, який містить ті ціннісні аспекти культури, на збереження яких зорієнтоване певне свято. Ці ціннісні аспекти є основою, навколо якої відбувається духовний розвиток суспільства. Традиції та звичаї несуть у собі ті цінності, які передаються їх нащадкам, та при цьому довгий час можуть існувати у незмінному вигляді. Але час від часу в культурі відбуваються ціннісні зміни, видозмінюється світоглядна база всього суспільства та його членів. А отже, системи традицій і звичаїв руйнуються, руй- нуються міфи, які лежать в їх основі [4]. З багатовікової історії людства відомо, що свято – це один зі станів духовного світу людини. Його безумовно можна вважати й одним зі станів буття в конкретному тимчасовому вираженні. Культурний фено- мен свята позначений сучасною думкою як “день або урочистість, що встановлено на честь або пам’ять кого- або чого-небудь” [6, с. 692]. Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2 135 Відзначається, що історичні корені свята сягають у глибоку давни- ну і тісно пов’язані з магією, ритуалом, трудовою діяльністю, світо- сприйняттям, способом життя, ціннісними орієнтаціями, дозвіллям. Протиставлення “свято – будні” не зводиться тільки до їх відмінності в міру наповненості роботою. Незвичність святкового дня, особливість емоційного фону, зв’язок свята з сакральністю – усе це закріплює за святом риси самостійного, унікального і естетичного явища в житті людей. Свято як феномен цілісного культурного континууму на мові міфі- чних форм існування і образів, обрядової поезії, музики, танцю, симво- лів адекватно відбиває міру усвідомлення людиною оточуючого світу. Саме обрядова практика, з якої згодом сформувалося свято, грала роль соціального регулятора стосунків усередині первісних колективів і між ними, а також стосунків з навколишнім світом. Міфологізована форма, в якій представлялися людині всі її стосунки, дозволяла вважати втру- чання сил зовнішнього світу настільки безперервним, що, на думку Л. Леві-Брюля, “постійно намагається, дивлячись по потребі, стриму- вати це втручання або боротися з ним” [7, с. 23]. Свято несе в собі спогади про діяння міфічного часу. Завдяки риту- альному повторенню та відтворенню учасники цих дійств ніби перено- сяться в міфічну епоху – “сакралізований світ” [8, с. 139], – живуть та діють у ньому. З точки зору міфу, свято необхідне та має космогонічне значення. Будучи колись створеним, світ існує в циклічному часі та періодично приходить у занепад, отже, вимагає відновлення. Свято знаменує кінець старого та початок нового циклу, нового життя. Свято – це святі дні, коли відкриваються небеса. Свято потрібне для нового влаштування світу, збереження буття, підтримки його порядку та ритму. Ритуал здійснюється на переломі, в екстремальних умовах, коли загроза руйнування життя та світу мак- симальна. Хаос проник у гармонійно влаштований космос та загрожує йому повним руйнуванням. Тому, необхідне відновлення буття у від- повідності з ідеальним зразком, повернення до початкового порядку, до сакральної норми. Для цього потрібно повернутися до Першобуття, в нульову точку, до моменту творіння світу та повторити все в точ- ності так, як було тоді. Власне, створення світу і було першоподією, першосвятом. Отже, в міфології свято розуміється як спосіб спілкування лю- дини з Богом, як місце і час, де вони зустрічаються і возз’єднуються. Це відбувається реально і не може бути піддане сумніву. Проте в ритуалі немає жодних критеріїв реальності, справжності очікуваної реалізації. Світогляд – Філософія – Релігія 136 Потрібно лише вірити, що на нашому святі все відбудеться як треба і те, що має статися, – станеться. Такий підхід може перетворити симво- лічний сенс свята саме в символічний, тобто відірваний від дійсності. Однак внутрішній зміст свята не вичерпується формальним відт- воренням міфу і не зводиться до простої церемонії. Навіть архаїчне свято – це завжди щось більше, ніж ритуал. У людині незнищенна по- треба в екстазі і трансі, у чомусь більшому, ніж вона має зараз і може мати в майбутньому. У святі людина шукає не повернення до нор- ми, а перебільшення норми. Прикладом такого свята може служити карнавал [2]. У рамках загальної святкової теорії М. Бахтін підкреслює світоспоглядальний смисл свята. Він також говорить про те, що озна- ками дійсного свята є елементи духовно-ідеологічної сфери та вищі цілі людського існування – світ ідеалів. Втіленням такого ідеального світу, на думку М. Бахтіна, і був карнавал, тому що люди на час свят вступали “в утопічне царство всезагальності, свободи, рівності та добробуту” [2, с. 14]. На відміну від прагматичного і міфологічного уявлень про свято, де завданням було досягнення повноти буття, метою карнавалу є до- сягнення надлишку буття. Карнавал влаштований так, щоб той, хто бере в ньому участь, забув про свої проблеми і прикрощі, про слабкість і обмеженості, про хвороби і смерті. На святі людина веде себе так, як ніби вона безсмертна і всемогутня, для неї немає нічого неможливого. І насправді людина починає відчувати, що вже переповнена силами, енергіями понад усяку міру, і навіть намагається звільнитися від цього надлишку. За механізмом дії свято щонайближче стоїть до мистецтва завдяки своїй катарсичній здатності, можливості викликати ті або інші есте- тичні переживання: трагічного, піднесеного, прекрасного, іронічного, ширше – комічного та ін. Свято протистоїть розщеплюванню буття на крайні протилежності: життя-смерть, праця-відпочинок, радість-горе. Участь індивіда у святкуванні приносить йому, за Арістотелем, деяке очищення і полегшення, які пов’язані з задоволенням, і є доказом його стійкого зв’язку з групою, показником засвоєння індивідом культурних цінностей соціуму [1, с. 316]. Святковий час – це і відхід від буденного життя, і веселе часоп- ровождення. Багато дослідників народного свята звертають увагу на те, що саме так воно і сприймається більшістю народів, зокрема євро- пейськими. М. Бахтін відзначав: “Спільним знаменником усіх карна- вальних рис різних свят є істотне відношення цих свят до веселого часу” [2, с. 243]. На відмінність святкового стану як від буденного, так Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2 137 і від дозвільного життя вказують вирази народної мудрості (як забобони людині): “Примічай будні, а свята самі прийдуть”; “І дурень свято знає, та буднів не пам’ятає”; “Відсвяткували, пора за розум взятися” [5, с. 381]. На наш погляд, основним елементом, системоутворюючим фак- тором свята є очікування чогось більшого, надія на чудо. На чудо як можливість повноти, цілісності, досконалості, перетворення. У святі проявляється межа можливого, яка може бути подолана подією чуда. У святі відкривається життєвий горизонт особистості, який може бути розширений зустріччю з Іншим. У святі визначається буттєва межа людини, яка може бути розвинута вторгненням надлюдського. У будь-якому святі реалізується колективна пам’ять. Обрядова діяльність свята завжди має комунікативний характер. Ставлення до моментів народження і смерті, певних періодів річного циклу, момен- тів переходу з однієї вікової групи в іншу і тому подібне формувалися під впливом характеру зв’язків людей зі світом, один з одним, з тим, від чого залежало життя. Свято формувалося як священна подія, що складається з послідовних актів, які віддзеркалюють ставлення групи (колективу) і людини до цінностей-ідеалів. Кожен тип культури вироб- ляв свої уявлення про ідеали, які задавали вектор людської екзистенції. Потенції свята й усі його соціально-культурні якості, а значить, і його сенс, тісно пов’язані з наявністю і зміною системи соціокультурних цін- ностей суспільства. Підтримуване традицією свято саме створює тради- цію по збереженню, відновленню, ствердженню і поширенню ідеалів- цінностей, зміцнює зв’язки з життєвими ритмами людини (природними, громадськими, історичними) і, в цілому, збагачує культуру як спосіб буття людини. Ціннісні орієнтації людини у світі (духовного, матеріаль- ного, політичного, національного характеру), що оточують її, утворю- ють механізм встановлення свята як самостійного елемента культури. У святі завжди є видимим певний тип стосунків людини і світу. Святковий стан визначається особливо піднесеним наповненням душі людини, її творчим самовираженням, що надає їй катарсичний характер. Наше внутрішнє сприйняття життя і свята частіше за все визначається як ставленням до чогось найзрозумілішого і ближчого. Екзистенційний підхід змушує по-новому поглянути на свято як на щось незвичайне, але вкрай необхідне в житті людини, органічно вплетене в соціокультурне буття. Думка про “запити” сущого оживляє проблематику духовного начала свята, його зв’язок із цінностями, що є смислоутворюючими, несуть у собі ціннісний заклик відповідно до естетичного змісту. Виділити свято як самостійний вид буття сутого можливо, використовуючи досвід рефлексії М. Хайдеггера, Е. Фінка Світогляд – Філософія – Релігія 138 й інших дослідників людського існування. “Ми нічого не можемо си- нтезувати або ідентифікувати, якщо не набуває чинності досвід розрі- знення” [9, с. 118]. Можна сказати, що в цілому світ – це гігантське різноманіття від- мінностей, де існує фундаментальна відмінність між нерукотворними і рукотворними феноменами, різноманітними структурними елементами культурного буття людини. Сьогодні проблема людського існування в розумінні взаємозв’язків із самим собою, з речами, світом актуалізуєть- ся, на думку А. Швейцера, через благоговіння перед життям [11, с. 293], через турботу, по М. Хайдеггеру [10, с. 273]. Екзистенційна експлікація свята як одного зі способів буття без- посередньо пов’язана з можливістю “розкодування” його в конкретній культурі. Коли ця можливість не забезпечується, то свято, вироджую- чись у своєрідний трюїзм, з’являється в такому явищі масової культури, як видовище. Але в цьому випадку виникає закономірне питання: чи буде це святом? Святкове віддзеркалення і усвідомлення світу залежать від здібностей людини до творчого освоєння явищ культури, від її особистої ментальності. Остання багато в чому визначається культурно- історичними традиціями, що формувалися в певному суспільстві і пам’яті, яка складає загальний фон. Наявність традицій сприяє збігу в особистому і колективному розумінні смислових позицій явищ куль- тури. Тенденція звичайної повсякденної присутності розуміти себе “зі світу” (з усього, що існує) перешкоджає отриманню відповіді на ем- фатичне питання про сенс буття, де “я” існує, і що “я” не є щось готове, закінчене, як щось “наявне” і в будь-якій точці відкрите для майбут- нього, вириває моє “я” з буденного існування. Така загальна духовна налаштованість індивіда – екзистенціальна ментальність – дозволяє, вдивляючись в час як у відкритий горизонт, розуміти, що попереду багато всього невідомого, а також розуміння кінцевості життя. Аспекти тимчасовості або, за Гайдеггером, темпоральності – що завершує і відкриває, “буття до смерті” і “можливість буття” – виходять за рамки добре знайомого нам світу, в них відчувається щось раптове і могу- тнє, з чим сперечатися важко і мабуть неможливо. Те, що Гайдеггер називає “вперед-себе-буттям”, і є основою протиставлення повсякден- ного (профанного) і сакрального. Про те, що свято як подія екзисте- нційності, як “звільнена для свободи обрання і вибору себе самого” [10, с. 188] існує і в закутках буденного життя, можна судити за ви- словом Д. Козика: “Повсякденність має свій досвід і свою мудрість, свою особу, своє передбачення, свою повторюваність, але також і свою незвичність, свої будні і свої свята” [3, с. 43]. Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2 139 Народні свята, календарні, політичні прориваючись у повсякден- ність, заповнюють її афектами. Стан святковості, що виражається в чут- тєвому, афектному сприйнятті людиною ідеалів і цінностей, є тією антропологічною основою, яка розширює горизонти повсякденності. Побут закономірно живиться енергією свята, але одночасно сам “діє як фермент, як закваска, яка дозволяє чомусь зароджуватися” [3, с. 49]. Особливістю свята є те, що воно існує тільки для тих, хто бере у ньому участь. Присутність тут має зовсім особливий характер та здійс- нюється повністю усвідомлено. Це, у свою чергу, потребує від присутніх самостійної та творчої зосередженості. Дана вимога помітно посилю- ється в сучасному світі, де поступово зникають століттями напрацьовані поєднувальні тематичні елементи, наприклад, тенденція відходу від християнської традиції у сучасній західній цивілізації. Розуміння дійс- ності у святі може бути досягнуте завдяки оволодінню всіма учасниками мовою, традиціями, звичаями, які становлять структуру свята. Інтерпретація свята обумовлена його багатоаспектним характером. Це пов’язане і з його здатністю до саморозвитку, своєрідністю природи свята, неможливістю його редукції до будь-якого однозначного, сутніс- ного виразу. Сутність свята в цілому представляє ті смислоутворюючі цінності інтенціонального буття, якому воно присвячено. Це своєрідна фаза колективного життя, мета якого полягає в тому, щоб інституціо- нальним чином підтримувати, збагачувати або оновлювати цінності спільноти у спеціально виділений для цього час. Висновки. Таким чином, можна сказати, що свято як екзистенцій- ний феномен генетично пов’язане з пошуком сенсу буття, з досягненням сакрального. Ціннісні орієнтації людини в складному континуумі куль- тури стають механізмом встановлення свята і критерієм його “святково- сті” (цінності ідеологічного, морального, матеріального, національного, релігійного та ін. характеру). Зміна відношення в групі, суспільстві до цих цінностей фокусується у святі як у способі прояву людських ідеалів і стає причиною розквіту, згасання, зникнення або появи нових свят. Література 1. Аристотель. Сочинения : в 4 т. – Т. 4 : Никомахова этика / Аристотель. – М. : Мысль, 1981. – 651 с. 2. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / М. М. Бахтин. – 2-е изд. – М. : Художественная литература, 1990. – 543 с. 3. Вальденфельс Б. Повседневность как плавильный тигль рациональности / Б. Вальденфельс // Социо-Jioroc=Socio-Logos : Соціологія. Антропологія. Метафі- зика. – М. : Прогрес, 1991. 4. Гуревич П. С. Социальная мифология / П. С. Гуревич. – М. : Мысль, 1983. – 175 с. 5. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка : в 4 т. / В. И. Даль. – М. : ТЕРРА, 1994. – Т. 3. – 560 с. Світогляд – Філософія – Релігія 140 6. Культура и культурология. Словарь. – М. : Академический проспект ; Екатери- нбург : Деловая книга, 2003. – 928 с. 7. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении / Л. Леви- Брюль – М. : Педагогика-Пресс, 1994. – 604 с. 8. Лейбниц Г. В. Об основных аксиомах познания / Г. Лейбниц // Соч. : в 4 т. – М. : Мысль, 1984. – Т. 3. – С. 138–141. 9. Молчанов В. И. “Бытие и время” Мартина Хайдеггера в философии ХХ века. Материалы обсуждения / В. И. Молчанов // Вопросы философии. – 1998. – № 1. – С. 116–119. 10. Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления / М. Хайдеггер. – М. : Респу- блика, 1993.– 448 с. 11. Швейцер А. Благоговение перед жизнью : пер. с нем / А. Швейцер. – М. : Про- гресс, 1992. – 576 с. Отримано 01.02.2012 Summary Boyko Оlga. Celebration as an existential foundation of human being. The article deals with socio-cultural phenomenon of the holiday. Focuses on the conceptual and methodological bases of this phenomenon in his culturologi- cal context. It is shown that the holiday is the existential basis of human being. Keywords: celebration, leisure, society of entertainment. УДК 2-535:78.05 Алла ВАСЮРІНА© МУЗИКА У СВІТОВИХ РЕЛІГІЯХ: ОСОБЛИВОСТІ ВИЯВУ У статті здійснений комплексний аналіз використання музики в провідних конфесіях світу, простежується вплив музичної творчості на реалізацію релігією її світоглядної та культурологічної функцій. Ключові слова: ведичні ритуали, церковна музика, богослужіння, хорал, месса, реквієм, гімни, григоріанські співи. Постановка проблеми. Важливе місце у світових релігіях зав- жди займала музика, оскільки здавна вважалося, що вона має потужну силу впливу на свідомість людини. Своєрідність музики в різних релі- гіях обумовлена як формуванням певних канонів релігійної музики, так і музичними традиціями ранніх релігійних культів відповідних те- риторій. Зрештою, важко зрозуміти емоційний та інший вплив релігії на людину, не враховуючи її музичного аспекту. Аналіз актуальних досліджень. Якщо християнська музика привертала певну увагу як церковних авторів (Л. Акімова, Г. Алфєєв, А. Мартинов, З. Пасхалідіс, М. Успенський), так і світських дослідників (М. Бражніков, Н. Герасимова, Т. Ліванова, А. Мартинов, О. Преобра- женський), то питання музики і культових форм ісламу в європейській © Алла Васюріна, 2012

Свято як екзистенційна основа буття людини

Institution

Ähnliche Einträge