Психологічні особливості творчості І. Рєпіна
У статті презентується погляд на сучасне мистецтво як поле для інновацій митців. Автор критично описує головні риси сучасного мистецтва, досліджує передумови його виникнення, аналізує його головні прийоми та знаходить місце “нового” в мистецтві....
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Світогляд - Філософія - Релігія |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40706 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Психологічні особливості творчості І. Рєпіна / С. Побожій // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 266-277. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40706 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-407062013-01-25T12:13:09Z Психологічні особливості творчості І. Рєпіна Побожій, С. Культурологія У статті презентується погляд на сучасне мистецтво як поле для інновацій митців. Автор критично описує головні риси сучасного мистецтва, досліджує передумови його виникнення, аналізує його головні прийоми та знаходить місце “нового” в мистецтві. The canvas of the outstanding painter I. Repin “Zaporozshtsi” is analyzed in the context of humor culture. It is noticed, that the imagerial system of this piece of art reflected the painter’s evolution. A hypothesis explaining the creative activity of the artist from the psychological point of view is proposed. 2012 Article Психологічні особливості творчості І. Рєпіна / С. Побожій // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 266-277. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. XXXX-0108 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40706 75.01:7.071.1 uk Світогляд - Філософія - Релігія Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Культурологія Культурологія |
| spellingShingle |
Культурологія Культурологія Побожій, С. Психологічні особливості творчості І. Рєпіна Світогляд - Філософія - Релігія |
| description |
У статті презентується погляд на сучасне мистецтво як поле для інновацій митців. Автор критично описує головні риси сучасного мистецтва, досліджує передумови його виникнення, аналізує його головні прийоми та знаходить місце “нового” в мистецтві. |
| format |
Article |
| author |
Побожій, С. |
| author_facet |
Побожій, С. |
| author_sort |
Побожій, С. |
| title |
Психологічні особливості творчості І. Рєпіна |
| title_short |
Психологічні особливості творчості І. Рєпіна |
| title_full |
Психологічні особливості творчості І. Рєпіна |
| title_fullStr |
Психологічні особливості творчості І. Рєпіна |
| title_full_unstemmed |
Психологічні особливості творчості І. Рєпіна |
| title_sort |
психологічні особливості творчості і. рєпіна |
| publisher |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Культурологія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40706 |
| citation_txt |
Психологічні особливості творчості І. Рєпіна / С. Побожій // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 266-277. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Світогляд - Філософія - Релігія |
| work_keys_str_mv |
AT pobožíjs psihologíčníosoblivostítvorčostíírêpína |
| first_indexed |
2025-07-03T22:50:10Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:50:10Z |
| _version_ |
1836667907153592320 |
| fulltext |
Світогляд – Філософія – Релігія
266
Анотація
Пастушек Артур. Мистецтво – естетичний і критичний потенціал
інноваційності.
У статті презентується погляд на сучасне мистецтво як поле для
інновацій митців. Автор критично описує головні риси сучасного мистецтва,
досліджує передумови його виникнення, аналізує його головні прийоми та
знаходить місце “нового” в мистецтві.
Ключові слова: сучасне мистецтво, інновації, новинки, естетика.
УДК 75.01:7.071.1
Сергій ПОБОЖІЙ©
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОСТІ І. РЄПІНА
У статті аналізується полотно видатного художника І. Рєпіна “Запорожці”
в контексті сміхової культури. Відзначається, що художньо-образна система
цього твору відобразила еволюцію художника. Висувається гіпотеза, згідно з якою
пояснюється творчість митця з психологічної точки зору.
Ключові слова: І. Рєпін, живопис, психологія, сміх, культура.
Постановка проблеми. У статті під лаконічною назвою “Рєпін” з
нагоди кончини видатного художника історик мистецтва О. Бенуа відмі-
чав в еміграції, що пройде якийсь час і творіння художника, “чудові
у суто мистецькому відношенні”, стануть і культурно-історичною па-
м’яткою того часу. Пройде час, продовжував О. Бенуа, “… коли Рєпін
оживе, коли його знімуть з полиці й поглянуть на нього по-новому…
Його знову відкриють як живописця, як художника” [1, с. 193]. Ці слова
збулися. Відходячи від соціальної заангажованості, перестаючи вбачати
у творчості Рєпіна тільки ідейну спрямованість його творів і розглядаю-
чи їх у широкому культурному контексті, сучасне мистецтвознавство
дедалі більше розкриває і висвітлює нові грані творчості видатного
художника.
Аналіз актуальних досліджень. Однією з культурних подій в
Україні першої половини 60-х рр. ХХ ст. слід вважати вихід монографії
Ю. Бєлічка “Україна в творчості І. Ю. Рєпіна”. На думку її автора, твор-
чу біографію Рєпіна не можна вважати повною без висвітлення його
зв’язків з Україною. Так само неповною є історія українського образо-
творчого мистецтва без урахування на неї впливів рєпінської творчості.
Автор книги вперше зробив спробу систематизації творів митця на укра-
їнську тематику, подаючи музейний опис творів.
Наприкінці ХХ ст. ми ніби дослухалися до слів О. Бенуа і зняли
Рєпіна з полиці, поступово усуваючи хрестоматійний глянець з його
© Сергій Побожій, 2012
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
267
творів, вдивляючись у них по-новому, виявляючи досі непомітні аспекти
творчої лабораторії митця. Так, наприклад, мистецтвознавець Г. Поспє-
лов співвідносить сюжети творів народовольського циклу Рєпіна з
ситуаціями страсного євангельського фіналу, до якого безпосередньо
зверталися, наприклад, І. Крамськой і М. Ге [6, с. 144–183].
Російський дослідник Г. Ю. Стернін виявив у творчості Рєпіна
християнське світовідчуття в зверненні до життя. Він відмічав, що інте-
рес художника до людини, яка знаходиться вже по той бік життя, став
основою теми втілених ним людських драм [8, с. 8].
На новому сприйнятті в сучасній соціокультурній ситуації багато
в чому дослідженої спадщини митця наголошує доктор мистецтвознавс-
тва Олександр Шило – автор книги “Загадки Рєпіна” (2004). Не втрача-
ючи хрестоматійного характеру, зазначає харківський дослідник на
сторінках цього дослідження, вона, ця спадщина, актуалізується по-
новому [10, c. 3]. У нарисах, з яких складається ця книга, розглядаються
маловивчені або зовсім не досліджені сторінки творчості Рєпіна. Вихід
цього надзвичайно змістовного видання збагатив наші знання про ху-
дожника та окреслив горизонти нових досліджень.
У монографії “Картина І. Ю. Рєпіна “Пушкін на березі Неви.
1835 р.” (2002) О. Шило реконструює хід роботи над багатостраждаль-
ним полотном, над яким художник працював майже 30 років. На думку
дослідника, слід не тільки відмічати різницю у творах Рєпіна, виконаних
до і після рубежу 90-х рр. ХІХ ст., скільки говорити про формування
“якісно нової поетики” [11]. Її становлення якраз і можна спостерігати
у картині, присвяченій О. Пушкіну.
Розглядаючи твори живопису і графіки І. Рєпіна у монографії “Ілля
Рєпін і Сумщина” (2009), автор намагався показати творчий доробок
художника на широкому культурному тлі та в мистецькому контексті
доби. Новизна дослідження полягає і в тому, що її автор запропонував
розглянути творчий шлях І. Рєпіна з точки зору циклоїдної акцентуації
К. Леонгарда [5, с. 13–17].
Деякі вчені пояснюють аспекти творчості митця, проводячи ши-
рокі культурні паралелі. Наприклад, згідно з версією одного сучасного
дослідника, І. Рєпін міг написати “Запорожців” на противагу давньо-
єгипетському рельєфу ХІV ст. до н.е. із зображенням плакальників,
що видається, на наш погляд, сумнівним твердженням.
Метою дослідження є з’ясування психологічних аспектів творчості
Рєпіна, виявлення на прикладі найбільш значущих творів закономір-
ностей мистецького процесу художника.
Виклад основного матеріалу. Історія задуму і створення цього
рєпінського шедевру, здається, добре відома й детально проаналізована
мистецтвознавцями. За легендою, лист було написано в 1676 р. кошовим
Світогляд – Філософія – Релігія
268
отаманом Іваном Сірком “з усім кошем Запорозьким” у відповідь на
ультиматум султана Османської імперії Мехмеда (Мухаммеда) IV.
У цьому посланні, у досить сильних виразах давалася характеристика
султанові, який закликав козаків прийняти мусульманство та перейти
до нього на службу. Оригінал листа не зберігся, однак у 1870-х роках
катеринославським етнографом-любителем Я. П. Новицьким була знай-
дена копія, зроблена у XVIII столітті. Він передав її відомому українсь-
кому історику Д. І. Яворницькому, який одного разу зачитав її, як
курйоз, своїм гостям, серед яких був, зокрема, І. Ю. Рєпін. Художник
зацікавився сюжетом і почав першу серію етюдів. За іншою версією, пе-
ребуваючи влітку 1878 р. у підмосковному Абрамцеві, у маєтку промис-
ловця і любителя мистецтв С. Мамонтова, художник почув розповідь
про лист від професора консерваторії О. Рубця.
Першою реакцією на нього, безсумнівно, у будь-якій аудиторії
звучав сміх. Цей перший відгук і став темою картини Рєпіна. Тоді ж
з’явився і перший ескіз майбутньої картини, намальований олівцем
(20,2×29,8), на якому автор помітив дату створення: 26 липня 1878 р.
Але композиція цього ескізу ще була далекою від кінцевого варіанта.
Чимало зайвих побутових деталей відволікають нашу увагу, але в цьому
ескізі намітилися певні смислові вузли (постать писаря в центрі, кулісо-
подібність композиції), які в подальшому художник буде деталізувати
та розробляти. Це потребує від художника майже десяти років праці.
Але за цей час Рєпін написав шість багатофігурних творів, не рахуючи
портретів, кожний з яких сприймався як значне явище в мистецькому
житті тих часів.
Запорізькі козаки приваблювали Рєпіна потягом до свободи, під-
йомом лицарського духу. Художнику вдалося створити справжній гімн
великій Запорозькій вольниці, яку уособлювали козаки-герої на цьому
полотні. Ідея картини виходила за межі показу “стихії знущання” та
“фізіології сміху”, “оргії хохоту” або “атласу сміху”, як її називав І. Гра-
бар. Історик мистецтва взагалі відносив твір не до жанру історичної кар-
тини, а до досвіду психофізіологічного аналізу. Такої ж думки дотри-
мувався й О. Новицький, побачивши у картині лише психологічний
етюд сміху. Проте пізніше І. Грабар змінив свою точку зору, зазнача-
ючи, що тільки Рєпін зумів вичерпати тему сміху до кінця, на відмі-
ну від інших майстрів світового образотворчого мистецтва, у творчості
яких ця тема займала певне місце (Рубенс, Хальс, Маковський, Пря-
нішніков).
Картина Рєпіна “Запорожці” (1880–1891; полотно, олія, 203×358)
зберігається у Державному Російському музеї (Санкт-Петербург), куди
вона надійшла в 1897 р. з Ермітажу. Придбання в 1891 за 35 тисяч рублів
картини царем Олександром ІІІ стало несподіванкою для художника:
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
269
“Про государя я й не помишляв. Я знав, що він не повинен був нею
(картиною) цікавитися вже з принципу… І раптом…” [4, с. 60].
Деякі автори відносили картину Рєпіна до побутового жанру, по-
яснюючи це тим, що лист запорожців до турецького султана не є зна-
чним історичним фактом і не розкриває історичного процесу.
Грандіозний задум цього полотна не зміг оцінити належним чином
і сучасник Рєпіна – історик мистецтва і художник О. Бенуа, який відзна-
чав, що у картині наявне враження “грубого сміхотворного видовища”
[3, с. 272]. Щоправда, він припускав у майбутньому зміну оцінок твор-
чості Рєпіна. І вже в статті “Рєпін” (1930) О. Бенуа відмічав з приводу
цієї картини, що вона захоплювала і підкоряла, тривожила суспільство,
викликаючи у глядачів як захоплення, так і обурення.
“Сміхова” тема цікавила художника давно, вона наявна у полотні
Рєпіна “Гопак” (1927, музей Атенеум, Хельсінки), але справжня зна-
хідка мистецького образу втілилася лише в “Запорожцях”. Тема сміху
знайшла відображення і в іншій картині Рєпіна (“Вечорниці”, 1881),
яку він пише паралельно з “Запорожцями”. Але якщо у “Вечорницях”
сміх виступає як ознака сучасного художникові села, то в другій кар-
тині він має гомеричну, легендарну природу. І в такому випадку сміх
виступає як символ вільного життя Запорізької Січі.
Чому Рєпіна зацікавила ця тема з історії українського козацтва?
На це запитання у мистецтвознавчій літературі є досить однозначна
відповідь: почута розповідь про лист-відповідь запорожців турецькому
султанові та бажання віднайти позитивного героя. Але то був, на нашу
думку, лише зовнішній поштовх. А чи не було інших, більш глибинних
причин на підсвідомому рівні? Спробуємо подивитися на цю проблему з
точки зору розвитку творчості художника.
Рєпін починає свою роботу над картиною в липні 1878 року. До цьо-
го часу він працював над фундаментальними полотнами, що стали
справжніми віхами його творчості: “Царівна Софія Олексіївна у Ново-
дівочому монастирі у 1698 році” (1879), “Іван Грозний та син його
Іван 16 листопада 1581 року” (1885). Якщо першу роботу він закінчує
у цьому ж році, то над іншою продовжує ще працювати. Теми цих кар-
тин – це не ілюстрації до історичних подій і не тільки відтворення
психологічного стану її героїв. Художник показує у цих творах тему
вбивства та моральної відповідальності за скоєні злочини. І в першій, і
в другій картині ми помічаємо тяжіння автора до підсилення тяжкого
враження від подій, свідками яких ми, глядачі, є: повішений стрілець
у вікні у “Царівні Софії” та потік крові в “Івані Грозному”.
Цілком слушним і продуктивним видається тлумачення цих ро-
біт художника з точки зору психоаналізу З. Фрейда. Так, наприклад,
Світогляд – Філософія – Релігія
270
прихований зміст деяких творів Рєпіна (“Іван Грозний”) пояснюється
деякими дослідниками втіленням у ньому так званого “комплексу Ге-
ракла”, що є підсвідомою ненавистю батька до сина – одного з похідних
від “комплексу Едипа” [9, с. 119–125]. Психоаналітичний підхід сприяє,
як це доводив З. Фрейд, розумінню досягнень великої людини. Згідно
з концепцією австрійського вченого, психоаналіз виявляє нові взаємо-
зв’язки в сплетіннях, шляхи від яких ведуть до переживань і праць
художника.
Сучасники Рєпіна відзначали його надзвичайну ексцентричність,
імпульсивність, неврівноваженість. Його оцінки людей, творів мистецт-
ва іноді вражали своєю зміною – від цілковитого захоплення до повного
їх заперечення. Показовим у цьому відношенні є стосунки художника
з критиком В. Стасовим, а також і зміна в оцінці “Сикстинської мадон-
ни” Рафаеля. Спочатку Рєпін сприймав мистецтво одного з титанів епо-
хи Відродження розсудливим та сухим. Цьому великою мірою сприяло
ставлення до творчості Рафаеля самого В. Стасова, чиї погляди сут-
тєво вплинули на формування естетичного світосприйняття художника.
І лише через деякий час Рєпін оцінив цей твір як “річ геніальну”.
Симптоматично, що І. Грабар серед основних рис рєпінської твор-
чості відмічав відсутність уяви, жагу до показу експресії й складних
людських діянь, рухів і помислів, головним чином з боку їхнього фізі-
ологічного бачення. О. Жиркевич відмічав, що у творах Рєпіна, зокрема
в портретах, все розраховано на ефект. Елементи твору – постановка
фігури, поворот голови, аксесуари промовляють про те, що картина
створена за програмою з єдиною метою – вразити глядача.
Певні проблеми у творчості Рєпіна О. Бенуа пояснював і тим, що
художник не був інтелектуально зорієнтованим, як, наприклад, І. Крам-
ськой. Основною рисою рєпінської натури І. Грабар вважав перевагу
дарування над інтелектом.
Надто емоційне ставлення Рєпіна до навколишнього світу виявля-
лося інколи в його ескападній поведінці. Дуже яскраво це спостерігаєть-
ся в листуванні художника, в якому виражене специфічне ставлення
автора – до людей, міст, літератури, музики, мистецтва тощо.
Наявність зміни настрою, оцінок та чергування сюжетів у творах
різного емоційного змісту могло бути обумовлено в Рєпіна психофізіо-
логічними чинниками, притаманними гіпертимному типу темпераменту
людини. На думку відомого психолога, німецького вченого Карла Леон-
гарда, одним із видів акцентуації темпераменту і характеру є емоційно-
лабільна (циклоїдна) акцентуація, для якої характерне чергування мані-
акальної та депресивної фази. Отже, вибір сюжетів творів Рєпіна можна
пояснити знаходженням художника на якійсь із цих трьох фаз: маніака-
льній, депресивній або ж нейтральній.
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
271
Виходячи з цієї теорії, спробуємо проаналізувати творчий шлях
художника, беручи насамперед за основу сюжетну основу його фунда-
ментальних творів. Початок 70-х рр. ХІХ ст. збігається з початком твор-
чої діяльності Рєпіна. При роботі над картиною “Воскресіння дочки
Іаіра” (1871) Рєпін згадував про смерть сестри, що свідчило про пере-
бування митця у депресивній фазі. До часу перебування художника у
нейтральній фазі належать такі твори, як “Бурлаки на Волзі” (1873),
“Садко” (1873–76); у депресивній фазі – “Цариця Софія” (1879).
Розквіт творчості Рєпіна припадає на 80-ті рр. ХІХ ст. Початок
роботи над “Запорожцями” та написання “Вечорниць” (1881) означає
перебування автора у маніакальній фазі. Час створення картини “Хрес-
ний хід у Курській губернії” (1881–1883) відносимо до нейтральної
фази, а такі твори, як “Іван Грозний” (1885), “Микола Мирлікійський
позбавляє від смертної кари трьох невинно засуджених” (1888), “Арешт
пропагандиста” (1889) з’явилися в період, коли художник перебував у
депресивній фазі.
Початок 90-х рр. ХХ ст. позначений закінченням роботи митця,
який знаходився у маніакальній фазі, над картиною “Запорожці”
(1880–1891). У кінці цього десятиліття Рєпін переходить у депресивну
фазу, свідченням чого є поява картини “Дуель” (1896–1897).
Поява декількох варіантів “Запорожців” може бути обумовлена
змінами у психології Рєпіна. Д. Сараб’янов, порівнюючи два варіанти
“Запорожців” (другий був закінчений у кінці 1890-х рр.), відмічає поряд
з логікою композиції, форми та кольору протилежні живописні підходи
художника, які свідчили “…про живописну нестійкість Рєпіна в той са-
мий період, коли майже всі передвижники переживали кризу” [7, с. 208].
Початок 1900-х рр. ознаменувався творчим підйомом Рєпіна, який
знаходився у маніакальній фазі, та його роботою над картинами “Уро-
чисте засідання Державної Ради” (1901–1903) й “Який простір!” (1903).
У середині цього десятиліття з-під пензля митця з’являється мажорне
за настроєм полотно “17 жовтня 1905 року”. Цей період тривав майже
до кінця десятиліття (“Чорноморська вольниця” (1908–1919). Будучи
у депресивній фазі, Рєпін звертається до теми розп’яття, яку втілює у
композиції “Голгофа” (1922–1925).
Отже, аналіз творчого шляху Рєпіна з точки зору циклоїдної акцен-
туації К. Леонгарда показує чергування спаду та підйому психофізио-
логічної активності в житті та творчості художника. Більш повну
картину отримаємо, якщо з цієї точки зору проаналізуємо портрети,
які займають вагоме місце у мистецькому доробку Рєпіна. У такому разі
хронологічні межі знаходження художника у тій чи іншій фазі можуть
бути звужені або розширені.
Світогляд – Філософія – Релігія
272
На противагу картинам з оптимістичною тематикою з’являються
полотна песимістичного змісту, позначені тяжким психологізмом. Рєпін
пише картини із зображенням надзвичайно важкої, можна сказати, раб-
ської праці (“Бурлаки на Волзі” (1871); вбивства (“Іван Грозний” (1885);
дуелі, можливо з фатальним кінцем (“Дуель” (1897); тяжкої хвороби і
смерті через одинадцять днів після закінчення портретів – композитора
М. Мусоргського (1881) та піаністки графині Луїзи Мерсі д’Аржанто
(1890); арешту, а значить у перспективі й позбавлення волі у роботі
“Арешт пропагандиста” (1880–1889); зображення ампутації (“Хірург Єв-
ген Васильович Павлов в операційній залі” (1888); сцени в морзі (“У пре-
паровочній” (1881). Навіть на портреті акторки П. Стрепетової в ролі
Єлизавети (1881) художник зображує майже знепритомлену людину.
У листі до Правління від 27 вересня 1887 р. Рєпін серед мотивів,
що спонукали його вихід з Товариства пересувних художніх виставок
указував розбіжність у поглядах з товаришами-художниками, неприємні
хвилювання, які шкідливо впливали на організм художника. Чи не звід-
си така ескападна поведінка Рєпіна, що виявлялася у вегетаріанстві
(знамениті супи з сіна), відмова від прислуги (не менш знаменитий кру-
глий стіл з ящиками для брудного посуду), сон при відкритих вікнах?
Зміна погляду на світ та емоційного сприйняття картини світу
могла суттєво впливати і на вибір тем майбутніх картин художника.
Ідея “Запорожців” надавала можливості Рєпіну через ідею волелюбності
українського козацтва в надмірно емоційній формі передати і своє став-
лення до сучасності. “Запорожці” – це і антитеза його попередніх, вище
згаданих творів, позначених тяжким психологічним депресивним ста-
ном героїв полотен. “Очищення” сміхом потребувала душа художника
і почута в Абрамцево тема відразу прийшлася до душі.
Не слід забувати й того, що Рєпіну як вихідцю з України, в творчо-
сті якого українська тематика займає дуже вагому частку його спадщини
(окрім “Запорожців” – “Вечорниці”, “Гайдамака”, “Чорноморська воль-
ниця”, “Гопак”, “Етюд академічної натурниці”, “Портрет І. С. Тургенє-
ва”, портрети С. Любицької, М. Мурашка, С. Тарновської, Т. Шевченка,
Д. Багалія, чотири ескізи проекту пам’ятника Шевченкові у Києві, ілю-
страції до книги Д. Яворницького “Запоріжжя в залишках старовини
і переказах народу”, до творів М. Гоголя “Тарас Бульба” і “Сорочинсь-
кий ярмарок”, зокрема “Солоха і дяк”, та ін.) подібна тема була близь-
кою й з погляду національно-культурного підходу.
Ну, а щодо сміху, то його в усі часи люди сприймали як один із
виявів суто людської натури. Історія сміху, можливо, починається тоді,
коли з’являється розумна людина.
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
273
Меншою мірою можна говорити про сміхову тему в галузі обра-
зотворчого мистецтва. Якщо, наприклад, у давньогрецькій літературі
зустрінемо достатню кількість комедій, то в скульптурі та живопису
сміхові сюжети відсутні. Сміх змінює риси обличчя, надаючи йому іноді
не дуже привабливого вигляду. Отже, це був небажаний сюжет в об-
разотворчому мистецтві, а канони краси не дозволяли розробляти да-
вньогрецьким митцям цю тему.
Історія світового мистецтва надає нам приклади трактування теми
сміху найчастіше в побутовому жанрі, наприклад, у голландському
живописі ХVІІ ст. Найбільшого розвитку втілення сміху набуває у сати-
ричній графіці та карикатурі. Як правило, “серйозні” види мистецтва
стояли осторонь цієї проблеми, вважаючи її не головною у відображенні
тих чи інших рис епохи. Практично не торкнувся сміх портретного
живопису за зрозумілих причин – неможливості позування моделі в
такому стані. Лише в портреті княгині З. Юсупової (1900–1902) В. Сєров
прагнув передати її сміх.
Винятком у цьому плані може бути творчість Франса Хальса
(1580–1666) – одного з видатних портретистів ХVІІ ст. Ціла низка його
творів, в яких персонажі неначе вихоплені з дійсності, свідчить про бли-
скуче вміння митця яскраво виразити емоційну характеристику героїв
картини. Завдяки живописній техніці Ф. Хальс зумів широкими мазками
передати навіть миттєві рухи моделі. Ці прийоми означали рішучий
розрив з попередньою традицією, коли на зміну ремісництву приходить
артистична виразність, якій під силу зображення майже всіх відтінків
людських емоцій, у тому числі й сміху. Значна кількість портретова-
них осіб на полотнах Хальса посміхаються або сміються (“Хлопчик з
глечиком”, “Веселий горілчаний брат”, “Циганка”).
Ці та інші портрети позначені рисами сміливого новаторства на
ранньому етапі розвитку голландського живопису. На полотнах інших
голландських художників також зустрічаються персонажі, які знахо-
дяться в такому піднесеному стані (Хальс Д. “Веселе товариство у та-
верні”, Дюк Я. “Веселе товариство”). Заслуговує на увагу й те, що під
час подорожі Рєпіна разом із В. Стасовим у 1883 р., у Гарлемському
музеї художника найбільше вразили полотна саме Франса Хальса.
В історії світового мистецтва є ще одна робота, в якій її автор – іде-
олог передвижництва І. Крамськой за допомогою сміху мав на меті роз-
крити зміст картини “Регіт” (“Радуйся, царю іудейський!”, 1877–1882).
Художник звернувся до євангельського сюжету для того, щоб якнайпо-
вніше виразити тему морального подвигу сучасної людини в бороть-
бі з суспільною несправедливістю та злом. Порівняно з його більш
ранньою композицією також євангельського змісту (“Христос у пусте-
лі”, 1872) ця робота І. Крамського явно їй поступається.
Світогляд – Філософія – Релігія
274
Історики мистецтва майже одноголосно вважають “Регіт” невдалим
твором навіть без урахування того, що він залишився незакінченим.
Серед огріхів картини вказується на її еклектичність та проблему опану-
вання багатофігурної композиції. Причину подібного провалу, зазначає
Д. Сараб’янов, слід шукати у тому, що митець уже не міг виразити
“ієрогліфічні” завдання на зламі 70–80-х рр. ХІХ ст. так, як він це міг
зробити, наприклад, у полотні “Христос у пустелі”. Якщо ж залишити
аналіз змісту і подивитися на картину щодо відображення сміху, то
переконаємося, що і з цим завданням художник не зміг впоратися.
Лише декілька осіб на першому плані виявляються такими, що дійсно
сміються. Особливо виділяється персонаж з бородою та шоломом на
голові, який у приступі сміху нахилився вперед. Обличчя ж більшості
людей на цьому полотні скоріше схожі на маски. Яку оцінку надав
цьому твору Рєпін? У листі до П. Третьякова від 4 травня 1887 р. він
дає таку характеристику: “грандіозна річ!”, відмічаючи новизну компо-
зиції, правду та історичність.
Отже, “Запорожці” Рєпіна в цьому відношенні – твір новаторсь-
кий. Десять років віддаляють композиції Рєпіна на біблійні сюжети
(“Побиття первістків єгипетських” (1869), “Іов та його друзі” (1869) від
“Запорожців”, але як змінилося розуміння організації простору картини!
У цьому масштабному полотні художникові вдалося показати сміх у
вигляді ідеї, поєднуючи його з портретною характеристикою. Рєпін ніби
співвідносить “Запорожців” з народною сміховою культурою Середньо-
віччя, яка в ті часи була виведена поза межі офіційної культури.
Сміх у цій картині стає найвищим виразником не ідеології життя,
а вільної свідомості народу, уособленням якого є запорозькі козаки.
Сміхова народна практика, використовуючи термінологію М. Бахтіна,
постає у “Запорожцях” у вигляді карнавального дійства. Це підтверджує
і сам “застільний” характер сюжету картини, що передбачає вживання
міцних і дотепних слів, жаргону, анекдотів тощо. Власне, художник зо-
бражує реакцію на слова, які у своїх комбінаціях пародіюють звер-
нення турецького султана до козаків, з яскраво наявним раблезіанським
“матеріально-тілесним низом”.
На відміну від літературного твору, який присутній де-факто на
картині у вигляді листа, художник не має можливості дати глядачеві
“почути” весь мовний лексикон, який звучить з вуст героїв картини.
Але їх очевидна реакція не залишає сумнівів у їхньому емоційному за-
барвленні. Завдяки цьому ми відчуваємо атмосферу цього “площадного”
дійства.
Заслугою художника у всіх відношеннях слід вважати те, що він
не знижує образи козаків до рівня відвертого цинізму, використову-
ючи “площадні” елементи. Відверто знижуюча відповідь запорозьких
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
275
козаків, православних християн, представникові мусульманського світу
викликає у них і відчуття того провіденціалізму. Сміх у даному випадку
виступає і як захисна реакція на майбутні події, в яких деякі з цих коза-
ків не повернуться на рідну землю. Такі змістові пласти проявляються
у картині Рєпіна, актуалізуючи зміст, збагачуючи її, виводячи з кола
хрестоматійного тлумачення цього твору.
Вперше “Запорожці” з’явилися перед публікою на персональній
виставці Рєпіна. У листі до П. Третьякова від 9 листопада 1891 р. ху-
дожник повідомляє про те, що виставка його творів буде проходити
одночасно з виставкою художника-пейзажиста І. Шишкіна в Академії
мистецтв, у кінці листопада.
Це була центральна робота на виставці. Крім “Запорожців”, Рєпін
показав тридцять один етюд до цієї картини. Критика виставлених ро-
біт митця і, зокрема, “Запорожців”, була спрямована на реалістичний
метод художника взагалі, який ніби вимагав від нього копіювання дійс-
ності, а не її одухотворення. Художник був задоволений “Запорожця-
ми”, вважаючи, що він зміг довести свою картину до повної гармонії,
відзначаючи в ній цільність загальної композиції, повну гармонію сцени.
У листі до редактора і видавця газети “Новое время” О. Суворіна
він пише про те задоволення, яке він отримав від свого творіння. Карти-
ну високо оцінили критик В. Стасов і художник-педагог П. Чистяков.
Проте існували й інші думки. Наприклад, учень Рєпіна В. Сєров у листі
до І. Остроухова від 1 грудня 1888 р. дав їй таку стриману оцінку:
“не особливо”, а мистецький критик С. Маковський вбачав у цій кар-
тині сумнівні мистецькі якості. У 1895 р. за цю картину художник отри-
мав на міжнародних виставках у Мюнхені та Будапешті золоті медалі.
Картину “Запорожці” придбав, як уже зазначалося, імператор Олександр
ІІІ у 1891 р. для Російського музею у Санкт-Петербурзі.
Звернення Рєпіна до цього епізоду з історії Запорізької Січі пояс-
нювалося у радянському мистецтвознавстві також не простим збігом
обставин (почута розповідь в Абрамцево), а бажанням митця знайти у
житті позитивного героя. Деякі дослідники довоєнного часу вбачали у
“Запорожцях” “сліди ідеалізації козацької вольниці” (Ілля Рєпін / Автор
тексту Л. Гутман. – [К.], 1938. – С. 49).
“Запорожці” – третя значна історична композиція у творчому до-
робку художника. До цього часу він написав “Царівну Софію” (1879),
“Івана Грозного та сина його Івана” (1885). На відміну від попередніх
полотен, “Запорожці” – картина більш демократичного напрямку, голо-
вним героєм якої є народ. У цьому аспекті тема картини наближається
до полотен історичного характеру В. Сурикова. Але, поступаючись
останньому рівнем історичного мислення, Рєпін компенсує це надзвича-
йно глибокою психологічною характеристикою героїв, композиційною
Світогляд – Філософія – Релігія
276
майстерністю. Написання “Запорожців” означало для художника від-
найдення позитивного героя в народній темі. І така тема знайшла вті-
лення на цьому полотні. Незважаючи на довголітню виснажливу працю
над ним, Рєпіну ця тема була близькою у ментальному, історичному та
побутовому відношенні.
Висновки. Криза на зламі 80–90-х рр. ХІХ ст. торкнулася й Рєпіна,
але він зміг уникнути більш тяжких наслідків, знаходячи своїх героїв
не в побутовому жанрі, а в історичній картині. “Запорожці” вписалися
у те коло завдань, серед яких знаходилося мистецтво сучасників Рєпіна:
М. Ге, І. Крамського, В. Пєрова, В. Полєнова, В. Сурикова, В. Ярошенка,
які вбачали у своїх творах міру соціальної відповідальності за те, що
відбувалося в суспільстві.
Підвищений інтерес Рєпіна до історичної тематики в середині
80-х рр. ХІХ ст. відбивав і глибинні тенденції, наявні в мистецтві росій-
ських та українських художників, та які були пов’язані з пріоритетом
саме цього жанру в ті часи, коли побутовий жанр почав занепадати.
Зміна орієнтирів торкнулася і Рєпіна, але, як свідчать “Запорожці”, він
зміг створити таку композицію, тема та ідея якої показували нові мож-
ливості у підході сюжету з історичною основою.
Творчість художника була обумовлена психофізіологічними чин-
никами, притаманними гіпертимному типу темпераменту людини.
Значний шлях, пройдений Рєпіним від задуму, першого ескізу до
картини співвідноситься зі словами Е. Делакруа, записаними францу-
зьким художником у щоденнику 1 березня 1859 р. У них ідеться про те,
що написати картину від начерку до закінченого стану – це одночасно
і наука, і мистецтво, і щоб проявити їх, потрібні справжнє уміння й
великий досвід.
Література
1. Александр Бенуа размышляет… / подготовка издания, вст. ст. и коммент.
И. С. Зильберштейна и А. Н. Савинова. – М. : Советский художник, 1968. –
752 с.
2. Бєлічко Ю. В. Україна в творчості І. Ю. Рєпіна / Ю. В. Бєлічко. – К. : Мистецтво,
1963. – 125 с.
3. Бенуа А. История русской живописи в ХІХ веке / А. Бенуа. – М. : Республика,
1999. – 448 с.
4. Новое о Репине. Статьи и письма художника. Воспоминания учеников и друзей.
Публикации / ред.-сост. И. А. Бродский, В. Н. Москвинов. – [Л.] : Художник
РСФСР, [1968]. – 436 с.
5. Побожій С. І. Ілля Рєпін і Сумщина / С. І. Побожій. – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”,
2009. – 107 с.
6. Поспелов Г. Г. Русское искусство ХІХ века. Вопросы понимания времени /
Г. Г. Поспелов. – М. : Искусство, 1997. – 287 с.
7. Сарабьянов Д. В. История русского искусства второй половины ХІХ века : курс
лекций / Д. В. Сарабьянов. – М. : Изд-во МГУ. – 384 с.
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
277
8. Стернин Г. Ю. Христианское и “языческое” в творчестве Репина / Г. Ю. Стер-
нин // Тезисы докладов и сообщений на конференции “Духовный мир России в
творчестве И. Е. Репина” к 150-летию со дня рождения художника / Государст-
венная Третьяковская галерея. – М., 1994. – С. 7–9.
9. Хаустов В. П. Психоаналітичне розуміння генезису деяких творів І. Ю. Рєпіна /
В. П. Хаустов // Науково-теоретичні здобутки Слобідської України : філософія,
релігія, культура : зб. наук. ст. за матер. конф. – Х., 2000.
10. Шило А. В. Загадки Репина. Очерки о творческой лаборатории художника /
А. В. Шило. – Харьков : Новое слово, 2004. – 278 с.
11. Шило А. В. Картина И. Е. Репина “Пушкин на набережной Невы. 1835 г.” /
А. В. Шило. – Харьков : Око, 2002. – 152 с.
Отримано 01.02.2012
Summary
Pobozhii Sergii. Psychological Peculiarities of I. Repin’s Creative Activity.
The canvas of the outstanding painter I. Repin “Zaporozshtsi” is analyzed
in the context of humor culture. It is noticed, that the imagerial system of this piece
of art reflected the painter’s evolution. A hypothesis explaining the creative activity
of the artist from the psychological point of view is proposed.
Keywords: I. Repin, painting, psychology, humor, culture.
УДК 378:001.895
Юрий ПУШКАРЁВ, Ольга ЛАТУХА, Елена ПУШКАРЁВА©
ИННОВАЦИОННОЕ РАЗВИТИЕ
СОЦИАЛЬНЫХ СИСТЕМ ВЫСШЕЙ ШКОЛЫ
В СОВРЕМЕННЫХ УСЛОВИЯХ
В статье проведен анализ проблем инновационного развития социальных
систем высшей школы, складывающихся в условиях формирования современного
информационного и глобального общества.
Ключевые слова: инновационное развитие, социальные системы, высшая шко-
ла, современное информационное общество, глобализация.
Постановка проблемы. Инновационное развитие общества на
основе интеграции современных социальных систем образования и
науки в целом – это общенациональная стратегическая задача. Также
отметим, что проблемы и противоречия современного развития социа-
льных систем образования и науки в высшей школе социально обуслов-
лены объективными процессами, происходящими в новых условиях
развития глобальных проблем и становления информационного общест-
ва. Тем не менее необходимость современной интеграции социальных
систем образования и науки определяется, с одной стороны, объекти-
вными социальными процессами, происходящими в глобальном мире,
а с другой – внутренним несоответствием друг другу уровней развития
© Юрий Пушкарёв, Ольга Латуха, Елена Пушкарёва, 2012
|