“Попівська академія” як культурно-просвітницький осередок на Слобожанщині
У статті аналізується діяльність культурного осередку на х. Попівка (тепер Сумщина), який зіграв істотну роль у розвитку освіти й духовності на Слобожанщині.
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Назва видання: | Світогляд - Філософія - Релігія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40708 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | “Попівська академія” як культурно-просвітницький осередок на Слобожанщині / В. Троян, П. Матвієнко // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 290-300. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40708 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-407082013-01-25T12:13:26Z “Попівська академія” як культурно-просвітницький осередок на Слобожанщині Троян, В. Матвієнко, П. Культурологія У статті аналізується діяльність культурного осередку на х. Попівка (тепер Сумщина), який зіграв істотну роль у розвитку освіти й духовності на Слобожанщині. This article analyzes the activities of the cultural center at village Popovci (now Sumy region), which played a significant role in the development of education and spirituality in Slobozhanshina. 2012 Article “Попівська академія” як культурно-просвітницький осередок на Слобожанщині / В. Троян, П. Матвієнко // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 290-300. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. XXXX-0108 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40708 930.85(477.52) uk Світогляд - Філософія - Релігія Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Культурологія Культурологія |
| spellingShingle |
Культурологія Культурологія Троян, В. Матвієнко, П. “Попівська академія” як культурно-просвітницький осередок на Слобожанщині Світогляд - Філософія - Релігія |
| description |
У статті аналізується діяльність культурного осередку на х. Попівка (тепер Сумщина), який зіграв істотну роль у розвитку освіти й духовності на Слобожанщині. |
| format |
Article |
| author |
Троян, В. Матвієнко, П. |
| author_facet |
Троян, В. Матвієнко, П. |
| author_sort |
Троян, В. |
| title |
“Попівська академія” як культурно-просвітницький осередок на Слобожанщині |
| title_short |
“Попівська академія” як культурно-просвітницький осередок на Слобожанщині |
| title_full |
“Попівська академія” як культурно-просвітницький осередок на Слобожанщині |
| title_fullStr |
“Попівська академія” як культурно-просвітницький осередок на Слобожанщині |
| title_full_unstemmed |
“Попівська академія” як культурно-просвітницький осередок на Слобожанщині |
| title_sort |
“попівська академія” як культурно-просвітницький осередок на слобожанщині |
| publisher |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Культурологія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40708 |
| citation_txt |
“Попівська академія” як культурно-просвітницький осередок на Слобожанщині / В. Троян, П. Матвієнко // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 290-300. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Світогляд - Філософія - Релігія |
| work_keys_str_mv |
AT troânv popívsʹkaakademíââkkulʹturnoprosvítnicʹkijoseredoknaslobožanŝiní AT matvíênkop popívsʹkaakademíââkkulʹturnoprosvítnicʹkijoseredoknaslobožanŝiní |
| first_indexed |
2025-07-03T22:50:18Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:50:18Z |
| _version_ |
1836667915477188608 |
| fulltext |
Світогляд – Філософія – Релігія
290
Summary
Pushkarev Juriy. Latuha Olga, Pushkareva Elena. Innovative development
of social systems of the higher school in modern conditions.
In clause the analysis of problems of innovative development of social systems
of the higher school developing in conditions of formation of a modern information
and global society is lead.
Keywords: innovative development, social systems, the higher school, a mod-
ern information society, globalization.
УДК 930.85(477.52)
Віктор ТРОЯН, Поліна МАТВІЄНКО©
“ПОПІВСЬКА АКАДЕМІЯ”
ЯК КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКИЙ ОСЕРЕДОК
НА СЛОБОЖАНЩИНІ
У статті аналізується діяльність культурного осередку на х. Попівка
(тепер Сумщина), який зіграв істотну роль у розвитку освіти й духовності на
Слобожанщині.
Ключові слова: “Попівська академія”, школа, гурток, диспут, просвітителі,
університет, дворянство.
Постановка проблеми. Коли мова йде про видатних людей, які є
символом нашої культури, чи про класиків, творчість яких ми вивчали
ще в шкільні роки, то насамперед ми згадуємо, звичайно ж, Тараса
Григоровича Шевченка, Лесю Українку чи Остапа Вишню. З гордістю
розповідаємо про те, що Павло Грабовський – наш земляк, який ходив
тими ж стежками та милувався тими ж краєвидами, що й ми зараз.
Але коли багато говорять про глибоке коріння культури й духовно-
сті українського народу, про вшанування Батьківщини, виникає назріле
питання: чому наша вчена еліта, випустивши багато книжок з історії
розвитку культури в Україні, майже не згадує про роль і значення
“Попівської академії” на території Слобідської України, ніби такої
“Академії” й не існувало? Сьогодні мало хто знає, що 200 років то-
му наш край був відомий як місце діяльності унікального гуртка –
“Попівської академії”, який став на той час першим осередком освіти й
культури на Слобожанщині.
Аналіз актуальних досліджень. Дільність “Попівської академії”
дослідники почали вивчати наприкінці ХІХ ст., коли про неї писали
М. Сумцов, А. Багалій, Я. Айзеншток. За радянських часів про цей
культурний осередок майже не говорили – можливо, саме через назву
“Попівська”, де нібито готували “попів”. У 1924 році активістами –
© Віктор Троян, Поліна Матвієнко, 2012
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
291
“борцями за рівність” було зруйновано будинок знаменитої академії,
зрівняно із землею сімейний склеп, де був похований її заcновник
О. Паліцин. За радянської влади вся місцевість, де був маєток і згаданий
сімейний склеп, заросла густим лісом, а поруч колгоспниками було
облаштовано скотомогильник. Тільки в ІІ пол. ХХ ст. з’явилися нові
відомості про О. Паліцина (А. Слюсарський, П. Сапухін). Пізніше до
наукових пошуків долучилися працівники вищої школи П. Охріменко,
В. Звагельський, В. Голубченко, письменник О. Столбін та ін. Особ-
лива роль у відновленні історії закладу належить краєзнавцю М. Теслі,
який встановив місце поховання О. Паліцина. З кінця ХХ ст. діяль-
ність “Попівської академії” досліджували А. Близнюк, О. Деров’янко,
В. Штанько, В. Горський та ін.
Мета статті полягає в узагальненому дослідженні різних форм
діяльності культурного осередку “Попівська академія”.
Виклад основного матеріалу. Невеличкий хутір Попівку, що зараз
є однією з вулиць села Залізняк на Сумщині, свого часу знали і в Москві,
і в Петербурзі, і навіть за кордоном. А все завдяки дворянину, помі-
щику хутора Попівка, культурному діячу Олександру Олександровичу
Паліцину, якого ще при житті вважали за аскета – адже з 1767 року і
до самої смерті в 1816 р. він безвиїзно жив на цьому хуторі, покинувши
столичне життя. Йому дуже сподобався місцевий краєвид, що нагадував
альпійський: на дні великого, глибокого яру – тихий ставок, на одному
березі якого у вигляді довгої вулиці хутір Попівка, а навпроти, на друго-
му березі, – великий панський маєток, оточений садом та лісом з багато-
віковими дубами й тополями. О. Паліцин, як абшитований ад’ютант
фельдмаршала Румянцева-Задунайського, не був великим землевласни-
ком, тому кріпаків у нього було тільки 30 сімей, але авторитет його був
настільки великим, що він декілька разів обирався “предводителем
дворянства” Сумського повіту Харківської губернії.
У 1771 р. Паліцин одружився з Євдокією Олексадрівною Неплює-
вою, яка завжди була йому вірним другом і помічником, переписувала
начисто його літературні твори й архітектурні креслення. Його донька
пробувала себе в поезії. У 1810 р. О. Паліцина обрали Почесним членом
президії Харківського університету, а в 1814 – дійсним членом Академії
наук при Харківському університеті. Його ж учня Миколу Алфьорова в
1838 р. обрали дійсним членом Академії мистецтв.
Бібліотека О. Паліцина нараховувала більш ніж 10 000 книжок, а
зібрана протягом життя колекція живопису включала близько 2 000 кар-
тин італійських художників і німецьких граверів, а також старовинних
православних ікон. Під впливом Паліцина, невтомного просвітителя,
перекладача, поета й архітектора, навколишні поміщики також потягну-
лися до культури й освіти, віддавали в навчання своїх дітей.
Світогляд – Філософія – Релігія
292
Олександр Олександрович організував школу, де постійно навча-
лися 10–12 чоловік. Інші заїжджали сюди 1–2 рази на рік і залишалися
щоразу на кілька тижнів. Серед слухачів – сини багатих поміщиків
(Шидловського, Надаржинського та ін.), а також вихідці з дрібнопо-
місних дворян – С. Глінка, М. Алфьоров, В. Ярославський, Катерина
Ланова, А. Кардашевський, М. Ушинський, Є. Васильєв, П. Байков,
Л. Байков, Є. Станевич та ін. [6, c. 356].
Окрім школи, діяв гурток, деякі слухачі якого були вже відомі в
столичних колах. Це імениті В. Капніст, Іполит Богданович, Іван Бог-
данович, В. Каразін, Г. Сковорода. Більшість членів гуртка мала свої
друковані твори, а В. Капніст та І. Богданович вважалися придворними
поетами, мали славу на всю Росію. Під керівництвом Паліцина окремі
члени гуртка складали проекти прекрасних садибних ансамблів. Просві-
тницький центр набув високого рівня розвитку в 90-х роках ХІХ ст.
Хоча, на думку А. Слюсарського, гурток був створений у 1760-х рр. [5].
Теоретичні заняття в класі поєднувалися з практичними – в саду і
в лісі, на квітниках, алеях, де учні доглядали за квітами і деревами.
Паліцин прагнув прищепити їм господарські навички. Будинок поміщи-
ка мав 16 кімнат (6 для занять). Кожна кімната мала певне призначення.
У класі для занять архітектурою були ескізи вже побудованих за про-
ектами Паліцина споруд і макети майбутніх. У класі для живопису –
чимало картин і замальовок. У класі словесності вивчали твори як
самого О. Паліцина, так і членів “Академії” – В. Капніста, Г. Сковороди,
В. Каразіна, І. Богдановича, С. Глінки. Освіту тут отримували не тільки
діти знатних поміщиків і дрібнопомісних дворян, а також різночинці.
Паліцин був патріотом, який прагнув прищепити учням любов до
своєї рідної мови. Тому, викладаючи російською, яка тоді культиву-
валася в дворянскому середовищі, він з високою повагою ставився до
української, поважав тих дворян, які нею розмовляли. Українську мову
він любив за її мелодійність, подобалися йому українські пісні, які часто
співали гостям його дворові дівчата. До цого ж він прагнув заохотити й
інших поміщиків. У цій справі йому особливо допомагали Г. Сковорода,
В. Капніст. Будинок Паліцина в Попівці став місцем, де збирається вся
Слобожанська богема – архітектори, письменники, художники, освічені
дворяни.
Зокрема друзями та добрими знайомими Паліцина були багаті
поміщики Камбурлей, графині Подгорочані та Рахманінова, генеральша
Старичева, Сила Сандунов, Іван Кондратьєв, Завадовський (міністр
народної освіти Росії), Хрущов, Вернет та ін.
Частим гостем у Паліцина був український філософ і просвітитель
Григорій Сковорода, під впливом якого перебував весь гурток. Після
звільнення з Харківського колегіуму Г. Сковорода останні 25 років
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
293
свого життя (1769–1794) мандрував Україною як “народний філософ”,
неодноразово відвідував Сумщину. Саме у цей “мандрівний період” він і
створив основні філософські діалоги, трактати, притчі. Григорій Савич
неодноразово бував у Олександра Паліцина в Попівці, брав участь у
диспутах, які проводилися тут.
Філософ закликав до пізнання самого себе, намагався відшукати
своє, не ізольоване, а справжнє “Я”, закликав не ототожнювати особу
з особистістю. “Сковороду часто називали і називають народним фі-
лософом. І не тільки тому, що вчив народ зневажати рабство і любити
волю. Його називають насамперед так тому, що за своїми переконан-
нями він був Людиною, в якій втілилися всі найкращі риси епічного
народного героя. У нього Розум, воля і сердце становили такий сплав,
ім’я якому – національний характер, яким вимірюється ідеал народу”
[9, c. 116].
Сковорода сприймав світ майже прагматично. Ті думки, які він
висловлював з приводу посейбічного, були цілком слушні. Наприклад,
він вважав, що право людини на освіту повинне залежати від її здіб-
ностей, а не соціального стану. Це, безумовно, думка гуманістичного,
просвітницького характеру, що відбивала прагнення нашого народу.
Його вчення було прикладом для всіх членів академії. Особливо
прислухався до його думки О. Поліцин, який теж сповідував сокра-
тівську тезу: “Пізнай самого себе”. Погляди Сковороди надихали Палі-
цина на творчий пошук, на служіння людям. Для Паліцина Сковорода
став наставником і яскравим прикладом того, що всі мають право на
навчання, розвиток і освіту, незалежно від свого походження. На Сло-
божанщині під впливом ідей Сковороди знаходились і прості селяни, і
значна частина дворянства (особливо збіднілого, безмаєтного) і літе-
ратурні гуртки, очолювані О. Паліциним у Попівці та В. Капністом в
Обухівці.
У 1807 році виходить у світ найвідоміший шедевр професора
М. О. Паліцина – його віршований переклад пам’ятки художньої літера-
тури доби Руси – “Слово о полку Ігоревім”. Це був перший в Україні
переклад цього твору зі старослов’янської мови на російську, який він
назвав “Игорь, героическая песнь. С древней славенской песни, писан-
ной в XII веке”. Преложил стихами А. Палицын”. Цю працю високо
оцінили і його сучасники, і наступні дослідники паліцинської епохи.
Так, професор І. С. Рижський, перший ректор Харківського універси-
тету, вважав, що зроблений О. Паліциним переклад “Слова…” відзна-
чається “новизною і легкістю складу, яким він написаний, і багато
шанувальників словесності будуть його читати з великим задоволен-
ням”.
Світогляд – Філософія – Релігія
294
До Паліцина приїздили відомі поети, художники, архітектори,
гравери, літератори, перекладачі творів французьких просвітителів, а
то і просто поміщики, щоб набратися досвіду у справах виробництва чи
господарювання. Усім він давав раду, всі залишалися задоволеними і
вдячними. Спочатку дещо жартома, а потім і все більш серйозніше
цей осередок культури почали називати “Попівською академією”.
Коли приїздили відомі люди, відбувалися своєрідні семінари-
конференції, на яких обговорювалися праці не тільки членів “Академії”
(давалася їм оцінка та “добро” на друк), а й твори, про які говорили в
літературних колах Російської імперії.
У бурхливих суперечках, які точилися тоді в “Академії”, більшість
її учасників виступала за скасування кріпосного ладу в Росії, однак не
революційним шляхом боротьби народних мас. Багато хто сходився на
думці, що скасування кріпацтва треба зробити зверху, “указом царя”,
за яким кожен поміщик на свій розсуд відпускав би селян на волю.
Але на такий крок мало б хто з поміщиків наважився: адже селяни не
тільки безкоштовно працювали на панів, а й платили оброк. Поміщику
було вигідно мати якогомога більше кріпаків, від яких залежало його
багатство.
Тому О. Паліцин мріяв, що освічені дворяни почнуть самі відпу-
скати селян на волю. Він був проти кріпацтва, що стало гальмом як
економічного, так і політичного розвитку країни. Про необхідність ска-
сування кріпосного права та проведення ряду реформ, які б пожвавили
економічний розвиток країни, писав царю і член “Попівської академії”
В. Каразін. Він виступав за обмеження “самовладдя непорушними за-
конами”, за розвиток тогрівлі, промисловості й освіти. Таким чином,
“Попівська академія” була не просто просвітницьким чи мистецьким
гуртком, але й мала певне антикріпосницьке забарвлення.
Довгими зимовими вечорами “академіки” читали свої реферати та
переклади творів французських письменників, обговорювали політичну
ситуацію в Російській імперії. Невдовзі в середовищі цієї передової
дворянської інтелігенції виникла думка про необхідність заснування
першого на Слобожанщині університету. Гурток Паліцина ретельно пік-
лувався про початкову освіту в краї, отож не випадково, що на Сумщині
було більше шкіл, ніж на Харківщині. Саме тому сумські поміщики
так активно добивалися відкриття університету в Сумах ще в 1767 р. [3].
Оскільки в Сумах відкрити такий заклад не вдалося, зібрали кошти
для будівництва його в Харкові – в Харківському університеті й зараз
на найвиднішому місці знаходяться портрети ідейних натхненників
цього навчального закладу. А це означає, що Паліцинська академія
суттєво сприяла заснуванню Харківського університету.
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
295
Паліцин, свого часу відомий архітектор на Сумщині, прищепив ба-
гатьом сучасникам смак до архітектури. Маючи під боком такого
архітектора, як О. О. Паліцин, заможні поміщики замовляють йому
виконання проектів своїх нових будинків і храмів у селах. Так, напри-
клад, і сьогодні в Басах добре зберігся і охороняється державою як
пам’ятка архітектури початку XIX ст. будинок генеральші Стеричевої;
в Залізняку місцевий пан І. А. Кондратьєв також збудував будинок за
проектом Паліцина, в якому за радянської влади була школа. Храми –
особлива гордість Паліцина, хоча сам він не був глибоко віруючою
людиною.
М. Ф. Сумцов писав: “Попівська академія” свого часу була освітнім
закладом і до відкриття Харківського університету частково викону-
вала роль вищого навчального закладу. Душею її був О. Паліцин, що
поєднував у собі різнобічну і широку освіту з м’якосердям, добродушні-
стю і з великою здатністю гуртувати людей в інтересах громадського
успіху, розумового та морального. В особі Паліцина в Харківському
краї, в кращій, найбільш населеній і багатій її частині – в Сумському і
Охтирському повітах, з’явився аматор західноєвропейської освіти,
переважно просвітницької та філантропічної французької літератури
минулого століття. Діяльність Паліцина збіглася за часом і напрямком з
діяльністю В. Каразіна, і ці два чоловіки поклали наріжні камені в
справу розвитку просвітництва в Харківській губернії” [7].
М. Ф. Сумцов досконало вивчив діяльність “Попівської академії”,
тому його висока оцінка цього закладу, безумовно, є об’єктивною і,
власне, не може викликати жодного сумніву. Паліцинський культур-
но-мистецький осередок дійсно був центром розвитку української ку-
льтури в Харківській губернії, а його джерелом натхнення і просвіт-
ницьким променем – Паліцин, котрий разом із Каразіним не тільки
знайомив гуртківців зі своїми перекладами французьких просвітителів –
Руссо, Жерардена, Деліля, Сен-Ламберта, Мельвуа, а й писав свої праці.
“Усі члени цього гуртка, – згадував В. Каразін, – виховувалися на творах
просвітительської французької літератури кінця минулого століття і
були прихильниками нової західноєвропейської освіти” [8, с. 210].
А ось відгуки на Паліцинське “Послание к Привете, или Воспоми-
нание о некоторых русских писателях моего времени” вже радянських
письменників у книзі “Поэты 1790–1810 гг.”: “Незважаючи на обсяг і
деяку скупість викладу, історико-літературне значення твору надзви-
чайно велике. Він є чи не єдиним таким твором у російській літературі
(вірніше, літературі російською мовою – Автори), показуючи все коло
явищ, що знаходяться в полі зору читача на початку XIX століття, а
оцінки, що містяться в “Посланні...”, вводять нас у саму гущу літера-
турної боротьби цього періоду, коли основні літературні угруповання
Світогляд – Філософія – Релігія
296
ще не сформувалися, а думка, що визначала розвиток літературного
життя в першій чверті XIX століття, вже почала складатися [4].
В “Історії Української РСР” в двох томах (видання 1967 р.) зазна-
чається, що українська старшина не задовольнялася духовним харак-
тером Києво-Могилянської академії, яка в другій половині XVIII ст.
все більше перетворювалася на спеціально духовний навчальний за-
клад, і не раз ставила питання про відкриття в Україні університетів.
Такі собі спроби простежувалися вже в петиціях гетьмана К. Разумовсь-
кого (1750–1764) і в старшинських наказах до комісії 1767 р. Але царсь-
кий уряд не задовольнив цих клопотань” [3].
Автори зазначеного видання не наголошують, що саме сумські
дворяни, члени літературниго гуртка на чолі з О. О. Паліциним, який
був у Попівці на Сумщині, вийшли з таким клопотанням до уряду.
Також нічого не сказано й про О. Паліцина, М. Алфьорова, які разом
із Андрієм Никифоровичем Вороніхиним створили визначну пам’ятку
архітектури – Казанський собор у Петербурзі. Цей архітектурний ан-
самбль і досі вражає досконалістю форм, гармонійністю та величчю.
Правда, в зазначеному підручнику для вищих навчальних закладів
(“Історія Української РСР”) йдеться про те, що саме в Попівці, в гуртку
Паліцина виникла вперше думка про заснування в Харкові універси-
тету [3]. Є версія, що цю думку подав Паліцину І. Кондратьєв у при-
сутності Є. Станевича. Тоді Паліцин і запропонував Каразіну, який
гостював у нього: “Милостивий пане Василю Назаровичу, знаючи про
Вашу ревну увагу до освіти в нашому краї і про те, що нашому сум-
ському панству не вдалося добитися рішення про створення універси-
тету в м. Суми, ми вирішили звернутися до Вас, тому що тільки Ви
можете виконати велику і почесну місію – вийти з клопотанням до ім-
ператора Олександра I про дозвіл відкриття університету в Харкові.
Вас підтримає все Сумське дворянське зібрання і члени нашої “Акаде-
мії”. Ви як таємний радник маєте можливість звернутися до самого ім-
ператора від імені сумських і харківських панів, які сповнені бажання
зібрати необхідну суму для заснування університету”.
Після недовгого осмислення цієї пропозиції Василь Назарович
Каразін відповів: “Милостиві панове! Я з глибоким розумінням став-
люся до вашої пропозиції, знаючи, що ви маєте досягнення в справі як
освіти, так і культури в Харківській губернії. Сповнений бажання зроби-
ти все можливе, щоб ваша благодатна пропозиція знайшла розуміння
в нашого імператора” [9, c. 47].
Щоб краще зрозуміти роль О. Паліцина та його “Академії” в розвит-
ку культури й освіти в нашому краї, слід знати, якої думки були про ньо-
го сучасники і дослідники. Князь П. А. Вяземський, літературознавець,
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
297
у листі до О. Воєйкова писав: “Якщо не їхати до Вольтера у Ферней,
то необхідно їхати в Попівку до Олександра Паліцина”.
Костянтин Батюшков, відомий поет, називав Паліцина “грозою чи-
тачів посивілим”. О. Шишков, літературознавець, один із перших перек-
ладачів “Слова о полку Ігоревім”, звертався до Є. Станевича: “Прошу
тебе, поклонись Олександру Олександровичу Паліцину і скажи йому,
що як обдарованість його в словесності, так і моральність його дуже
шаную … Попроси його, щоб він для “Беседы” що-небудь склав і наді-
слав”.
Ось уривок із листа Є. Станевича до критика М. Каченовського,
який з неповагою відгукувався про один із паліцинських творів: “Як ви-
дно, Паліцин винний у тому, що він посивів у наданні послуг ближнім
своїм, що якщо протягом багатьох років траплялася кому потреба в його
освіті чи в мистецтві його пера, то цей удавався надійно до Паліцина;
якщо одному потрібно було збудувати будинок, іншому церкву, то
сміливо звертався за кресленням до Паліцина, якщо кому потрібна
дружня порада або примирення двох ворогуючих сторін – то вимагали
того ж Паліцина. Не можу тут порахувати всі послуги, котрі Паліцин
у суворому, але мирному, корисному і чесному своєму житті надавав
тим, чиї задовольняв він не тільки значущі вимоги, але навіть малопова-
жні примхи. Це виконував він кожного разу беззастережно і зі звичай-
ною для нього благопривітністю – так само, як для знатного пана, так і
для малопомісного дворянина. І все це з такою безкорисливістю, що як-
би хто і побажав прислужитися йому рівнозначно, побоявся б суворості
його правил і, можна сказати, зразкової безкорисливості. Здавалося, що
самі його послуги могли від того бути тяжкі для тих, хто приймав їх;
але ж ні, бо Паліцин робив ближнім послуги, показуючи, що не він
зобов’язує, але його тим зобов’язують, і цього правила він незмінно
дотримується сорок років”.
В. Каразін, засновник Харківського університету, констатував:
“Паліцину ми зоб’язані більшою частиною начал європейського побуту
в Україні. Його поселення Попівка мало напівжартівливу, напівсерйозну
назву “Попівської академії”. Д. І. Багалій зазначав з приводу намірів
заснувати в Сумах університет: “В. Н. Каразін не стояв у цій справі
особняком: він опирався на деяких освічених представників харківсь-
кого дворянства. Одні з них були чадами Г. Сковороди або колегіуму,
інші виховувалися на європейській культурі” [1, с. 40].
Так на Слобожанщині поширювалася західноєвропейська куль-
тура. Українці почали будувати добротні будинки. Олександр Палі-
цин користувався повагою серед членів “Академії” і користувався їх
“люб’язністю”, особливо заможних, для допомоги малозабезпеченим
або надавав можливість продовжити навчання, або влаштовував на
службу до багатих поміщиків чи в громадському управлінні на місцях.
Світогляд – Філософія – Релігія
298
За порадами Паліцина поміщики збирали цілком пристойні на
той час бібліотеки, а свої будинки обставляли сучасними меблями.
Зростала кількість цегельних заводів – значною мірою завдяки тому,
що ставало правилом будувати будинки не тільки для панів, а й для
прислуги. Паліцину замовляли проекти цілих паркових ансамблів.
Як архітектор О. Паліцин залишив після себе в кінці XVIII – на
поч. ХІХ ст. такі споруди на Слобожанщині, як церква Успіння в
с. В. Сироватка, церква Різдва Богородиці в с. Кам’янка Тростянецького
району, будинок Стеричевої в Басах (околиця Сум), церква в с. Пархомі-
вка Краснокутського району Харківської області, церква Різдва Богоро-
диці в с. Юнаківка Сумського району, а ще – будинок І. Кондратьєва,
церква в с. Славгород Краснопільського району, споруди в Штепівці,
Попівці, Тростянці, Басах (тепер Суми), а також у Старому Мерчику
(церква, двоповерхові й одноповерховий будинки) тощо.
Після смерті Паліцина його маєток і вся спадщина перейшли до
його кращого учня М. Ф. Алфьорова, живопис з колекції якого став
основою картинної галереї Художнього музею у Харкові. До речі, в
1854–1855-х роках садибу відвідав відомий художник І. Айвазовський,
який поповнив її колекцію 4 своїми картинами. А найголовніше – лиши-
лася добра пам’ять про “Попівську академію”, яка наприкінці XVIII ст.
“була без перебільшення і центром освіти та культури Лівобережної
України, вносила елементи західноєвропейської культури в побут жи-
телів Слобожанщини” [9, с. 54].
Окрім зазначеного, просвітницький гурток “Попівська академія”
в с. Попівка Сумського повіту був одним із осередків, який фактично
стояв біля витоків колекціонування й меценатства на Слобожанщині.
Згодом значні мистецькі колекції формувалися в садибах “Михай-
лівка” Капністів, “Боброве” Анненкових, “Бездрик” М. Алфьорової,
“Низи” М. Д. Кондратьєва, “Хотінь” П. С. Строганова, “Стара Водо-
лага” О. Д. Голіцина, “Мерчик” Є. М. Духовського, “Шаровка” Кенігів,
“Графське” графа П. Гендрікова, “Должик” князя С. Д. Голіцина, “Ку-
личка” О. А. Красовського, “Славгородок” княжни В. В. Голіциної,
“Кекіно” В. Д. фон Лоренц-Ебліна та ін.
Син одного з членів академії, архітектора М. Алфьорова – Аркадій
Миколайович Алфьоров (1811–1872) – незабаром став відомим коле-
кціонером, справжнім знавцем у галузі образотворчого мистецтва.
Свою колекцію картин і гравюр він заповідав музею красних мистецтв і
старожитностей Харківського університету. На думку відомого хар-
ківського вченого, історика мистецтва Є. К. Рєдіна, за цією колекцією
“можна прослідкувати у головних рисах процес розвитку гравюри як
художнього твору” [3].
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
299
Разом з тим у колекції А. Алфьорова було й декілька чудових кар-
тин І. Айвазовського. Колекція складалася з гравюр, офортів, літографій
(3 000 примірників), живопису (50) та акварелей і малюнків (421). У жи-
вописній частині цієї колекції Є. Рєдін відзначає “гарні взірці школи Йо-
рданса і Пуссена”, а в царині графіки – малюнки голландської, фламанд-
ської, італійської школи. Зокрема, там були малюнки майстрів “першої
величини”: А. Ван Остаде, Н. Берхема, Г. Метсю, А. Ван де Вільде,
А. Ван Дейка, Дж. Романо, Дюрера. На думку А. Алфьорова, при вивче-
нні історії мистецтва та естетики необхідне наочне вивчення студентами
мистецьких творів, у той же час, як у Харкові був відчутний брак музеїв
та галерей. “Цю прогалину при Харківському університеті я бажав би,
по мірі спроможності моєї і сил, поповнити…”, – так пояснював колек-
ціонер своє бажання передати колекцію Харківському університету.
Висновки. Підсумовуючи роль “Попівської академії” для нашого
краю, необхідно відзначити, що вона була справжнім вищим навчаль-
ним закладом, який вплинув на освітній процес у західних районах
Слобожанщини. Недаремно за чисельністю шкіл Сумський повіт ви-
переджав Харківський. На Сумщині активно поширювалася західно-
європейська культура. Попівська академія є тим духовним джерелом,
яке ми тільки відкриваємо для сьогодення і своїх нащадків. Вона не
лише відігравала певну роль у науковому веденні сільського госпо-
дарства й розвитку архітеектури, але свого часу несла також людям
освіту, культуру, мистецтво як на Сумщині, так і на Харківщині. Тут –
витоки освіти усього нашого краю.
Література
1. Багалей Д. И. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным ма-
териалам) : у 2 т. – Т. 1 (1802–1815 гг.) / Д. И. Багалей. – X. : Паровая тип. и
литогр. Зильберберг, 1893–1898. – 1204 с.
2. Багалей Д. Краткий очерк Харьковского университета за первые 100 лет его
существования (1805–1905) / Д. Багалей, Н. Сумцов. – Харьков : тип. А. Дарре,
1906. – 120 с.
3. Історія Української РСР : в 2 т. – К. : АН УРСР, 1967. – Т. 1. – 834 c.
4. Поэты 1790–1810 годов / вступ. ст. и сост. Ю. М. Лотмана ; коммент. Ю. М. Лот-
мана и М. Г. Альтшуллера. – Л. : Сов. писатель, 1971. – 810 с.
5. Слюсарський А. Г. Слобідська Україна. Історичний нарис XVII–XVIII ст. /
А. Г. Слюсарськй. – X. : Кн.-журн. вид., 1954. – 280 с.
6. Сумщина в іменах : енциклопедичний довідник / гол. ред. В. Б. Звагельський. –
2-ге вид., перероб. та доп. – Суми : АС-Медіа ; СумДУ ; Фолігрант, 2004. – 776 с.
7. Сумцов Н. Ф. Культурный уголок Харьковской губернии : (Поповская акаде-
мия) / Н. Ф. Сумцов. – Х. : тип. Губерн. правл., 1888. – 13 с. + 5 с. прил.
8. Сумщина в історії України : навч. посібник / ред. кол. : В. Ю. Голубченко (гол.
ред.) та ін. – Суми : МакДен, 2005. – 496 с.
9. Тесля М. П. Паліцин та його послідовники / М. П. Тесля. – Суми : МакДен,
2010. – 399 с.
Отримано 01.02.2012
Світогляд – Філософія – Релігія
300
Summary
Troyan Victor, Matviienko Polinа. “Popovska Academy” as a cultural
and educational center of Slobozhanschyna.
This article analyzes the activities of the cultural center at village Popovci
(now Sumy region), which played a significant role in the development of education
and spirituality in Slobozhanshina.
Keywords: Popovska Academy, a school, workshop, debate, educators, uni-
versity, nobility.
УДК 159.9:008
Ганна УЛУНОВА©
СТРУКТУРА ТА РІВНІ КУЛЬТУРИ
ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ЯК ІНВАРІАНТА
ПРОФЕСІЙНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ
У статті аналізуються структура та рівні культури професійного спілку-
вання як інваріанта професійної психологічної культури, яка, у свою чергу, є ін-
варіантом професійної культури. Робляться висновки, що професійна культура,
професійна психологічна культура та культура професійного спілкування мають
універсальні структурно-рівневі особливості.
Ключові слова: професійна культура, професійна психологічна культура,
культура професійного спілкування.
Постановка проблеми. У більшості наукових праць культура
професійного спілкування розглядається дослідниками або як інварі-
ант професійної культури, або як інваріант безпосередньо професійної
психологічної культури, яка, у свою чергу, є інваріантом професійної
культури. Так, за О. А. Кривицькою, культура професійного спілкування
є безпосередньою реалізацією як загальної, так і професійної психоло-
гічної культури в процесі взаємозв’язку і взаємодії з іншими індивідами
або групами з метою оптимальної реалізації свого функційного приз-
начення і якісного здійснення необхідних ділових і міжособистісних
контактів. За І. Є. Дремлюгою, культура спілкування є одним із ком-
понентів психологічної підсистеми професійної культури вчителя музи-
ки. Л. В. Богданова при вивченні культури професійного спілкування
у фахівців з фізичної культури і спорту визначає культуру профе-
сійного спілкування як об’єктивацію професійної культури фахівця.
О. О. Рембач, вивчаючи культуру ділового спілкування міжнародника-
аналітика, дійшла висновків, що культуру професійного спілкування
необхідно розглядати як важливу складову загальної фахової культури
спеціаліста.
© Ганна Улунова, 2012
|