Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин
У статті проаналізовано взаємини українських істориків М. Кордуби та М. Андрусяка, зокрема висвітлено їхні особисті та творчі контакти. Також подано погляди учених на проблеми розвитку української науки, діяльність НТШ та національне книговидання тощо. Охарактеризовано взаємне листування вчених. У д...
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2012
|
| Назва видання: | Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40757 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин / О. Піх, М. Чебан // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2012. — Вип. 5. — С. 158-178. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40757 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-407572013-01-28T12:15:14Z Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин Піх, О. Чебан, М. Кордубіана У статті проаналізовано взаємини українських істориків М. Кордуби та М. Андрусяка, зокрема висвітлено їхні особисті та творчі контакти. Також подано погляди учених на проблеми розвитку української науки, діяльність НТШ та національне книговидання тощо. Охарактеризовано взаємне листування вчених. У додатку до статті вміщено епістолярій М. Кордуби та М. Андрусяка. В статье проанализированы взаимоотношения украинских историков М. Кордубы и Н. Андрусяка, представлены их взгляды на развитие украинской науки, национальное книгоиздание, деятельность Научного общества имени Шевченко во Львове. Охарактеризовано переписку ученых. В приложении к статье помещены письма М. Кордубы и Н. Андрусяка. The article analyzes relationships of the Ukrainian historians M.Korduba and M.Andrusyak, in particular it highlights their personal and professional contacts. Also, the views of scientists on the problems of the Ukrainian science development, activities of Shevchenko Scientific Society and the national book publishing, etc. are given. The correspondence of two scientists is characterized. Correspondence of M. Korduba and M. Andrusiak is given in the appendix to the article. 2012 Article Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин / О. Піх, М. Чебан // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2012. — Вип. 5. — С. 158-178. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 2223-120X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40757 uk Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Кордубіана Кордубіана |
| spellingShingle |
Кордубіана Кордубіана Піх, О. Чебан, М. Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість |
| description |
У статті проаналізовано взаємини українських істориків М. Кордуби та М. Андрусяка, зокрема висвітлено їхні особисті та творчі контакти. Також подано погляди учених на проблеми розвитку української науки, діяльність НТШ та національне книговидання тощо. Охарактеризовано взаємне листування вчених. У додатку до статті вміщено епістолярій М. Кордуби та М. Андрусяка. |
| format |
Article |
| author |
Піх, О. Чебан, М. |
| author_facet |
Піх, О. Чебан, М. |
| author_sort |
Піх, О. |
| title |
Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин |
| title_short |
Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин |
| title_full |
Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин |
| title_fullStr |
Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин |
| title_full_unstemmed |
Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин |
| title_sort |
мирон кордуба і микола андрусяк: до історії взаємин |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Кордубіана |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40757 |
| citation_txt |
Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин / О. Піх, М. Чебан // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2012. — Вип. 5. — С. 158-178. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість |
| work_keys_str_mv |
AT pího mironkordubaímikolaandrusâkdoístoríívzaêmin AT čebanm mironkordubaímikolaandrusâkdoístoríívzaêmin |
| first_indexed |
2025-07-03T22:53:15Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:53:15Z |
| _version_ |
1836668100957700096 |
| fulltext |
Україна–Польща: історична спадщина і суспільна свідомість158
Олег Піх, Марина Чебан
Мирон Кордуба і МиКола андрусяК:
до історії взаєМин
У міжвоєнний період провідним науковим центром, що гуртував українських
учених, було Наукове товариство імені Шевченка у Львові (НТШ). Дослідники
української минувшини працювали передусім в Історично-філософічній секції та її
комісіях. Саме в НТШ і відбулося перше знайомство Мирона Кордуби та Миколи
Андрусяка, яке дало поштовх тривалим особистим і творчим взаєминам істориків.
Після українсько-польської війни 1918–1919 рр. нова польська адміністрація
практично унеможливила викладацьку роботу української професури та навчання
українців у Львівському університеті. Заснування у 1921 р. Українського таємного
університету (УТУ) повною мірою не розв’язувало проблем із здобуттям вищої
освіти українською молоддю. До того ж деякі вчені, як-от, М. Кордуба, І. Куровець,
В. Вергановський, висловлювалися за те, щоб українські студенти продовжували
навчання у Львівському університеті, аргументуючи це тим, що новий навчаль-
ний заклад “не матиме жодного значення, складені екзамени не будуть визнані
ані в краю, ані за кордоном”1. Одним з небагатьох українців, якому все ж вдалося
вступити в Університет Яна Казимира у Львові, був М. Андрусяк. У 1923 р. його
зараховано на філософський, а згодом (після його поділу 1925 р. на гуманістичний
і математично-природничий) він продовжив навчання на гуманістичному відді-
лі університету2. Викладання у ньому велося виключно польською мовою, та й
більшість студентів були поляками. Серед незначної кількості українців, що на-
вчалися одночасно з Миколою Андрусяком, потрібно згадати Івана Гладиловича,
Івана Карпинця, Романа Зубика3.
З 1925 р. М. Андрусяк відвідував семінар із польської середньовічної історії
під керівництвом завідувача кафедри польської історії з 1907 р. Станіслава Закшев-
ського, який приділяв велику увагу польсько-українським взаєминам. Зацікавив-
шись діяльністю уніатської церкви в ХVІІ ст., М. Андрусяк попросив у професора
1 Кугутяк М. Історія української націонал-демократії (1918–1929) / М. Кугутяк. – Київ;
Івано-Фран ківськ, 2002. – Т. 1. – С. 223.
2 Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІА України у
Львові). – Ф. 388 (Андрусяк Микола – історик, дійсний член НТШ, бібліотекар бібліо-
теки НТШ у Львові, професор УВУ, 1902–1985). – Оп. 1. – Спр. 1 (Свідоцтва, довідки,
залікові книжки та інші особисті документи М. Андрусяка). – Арк. 14–24; 44–53.
3 Pisulińska J. Doktoraty historyczne na Uniwersytecie Jana Kazimierza 1918–1939 / J. Pi-
sulińska // Wielokulturowe środowisko historyczne Lwowa w XIX і XX wieku / [рod red.
J. Maternickiego, L. Zaszkilniaka]. – Rzeszów, 2004. – T. 1. – S. 233–249.
дозвіл з наступного навчального року вивчати недосліджені матеріали з львівських
архівних збірок до життєпису єпископа Йосифа Шумлянського. С. Закшевський
схвалив намір молодого дослідника і порадив готувати докторат із цієї проблеми4.
Звання доктора філософії М. Андрусяку присвоєно 18 березня 1931 р.5, а диплом
із текстом, написаним латинською мовою, він отримав 24 березня 1931 р.6
На молодого історика (одного з фундаторів молодіжного наукового товариства
“Історичний кружок” при “Студентській громаді” у Львові7), що збирав матеріали
про діяльність Й. Шумлянського зранку в Бібліотеці НТШ, а по обіді в Бібліотеці
Оссолінських, звернув увагу літературознавець та дійсний член НТШ Михайло
Возняк. Він запропонував М. Андрусякові на підставі зібраних і опрацьованих
матеріалів написати статтю про боротьбу за єпископський престол перемишльської
православної кафедри в 1632 р. та передати її тогочасному редакторові “Записок
НТШ” І. Крип’якевичу. Так, у цьому авторитетному науковому виданні у 1927 р.
побачила світ публікація історика-початківця “Іван Хлопецький, перемиський
православний єпископ-номінат в 1632–1633 рр.”8.
Знайомство з відомими діячами української науки вирішило подальшу долю
М. Андрусяка. І. Крип’якевич познайомив молодого, здібного і амбітного студента
з відомим істориком М. Кордубою, який з 1920 р. входив до Виділу НТШ, а 1923 р.
очолював Історично-філософічну секцію НТШ, що у повоєнний період стала про-
відною науковою структурою Товариства9. Останній також як референт Бібліотеки
НТШ посприяв прийняттю М. Андрусяка на посаду бібліотечного помічника10. Її
директор Іван Кревецький повідомив молодого історика, що з 22 листопада 1927 р.
він може приступити до виконання своїх обов’язків11. Головним завданням бібліоте-
ки, згідно зі звітами директора, було збирання та упорядкування колекції літератури
з українознавства, чим вона вирізнялася не лише з-поміж бібліотек краю, але й
закордонних. Її читачами були передусім дійсні члени НТШ та студенти-українці,
4 Андрусяк М. Автобіографія (вересень 1932 р.) / М. Андрусяк / [публ. Л. Тиміш] //
Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2000. – Вип. 4. – С. 469.
5 ЦДІА України у Львові. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 91.
6 Державний архів Львівської області (далі – ДАЛО). – Ф. 26 (Університет ім. Яна Кази-
мира у Львові). – Оп. 15 (Катологи студентів). – Спр. 1355 (Альбом обліку докторських
дипломів). – Арк. 530.
7 Андрусяк М. Автобіографія. – С. 470; ЦДІА України у Львові. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 1. –
Арк. 78.
8 Андрусяк М. Автобіографія. – С. 470; Андрусяк М. Іван Хлопецький, перемиський пра-
вославний єпископ-номінат в 1632–1633 рр. / М. Андрусяк // Записки НТШ. – Львів,
1927. – Т. 147. – С. 130–140.
9 Зайцева З. Мирон Кордуба й українські наукові товариства / З. Зайцева // Український
історичний журнал (далі – УІЖ). – 2002. – № 6. – С. 117.
10 Андрусяк М. Автобіографія. – С. 470.
11 ЦДІА України у Львові. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 44 (Листування з Науковим товари-
ством ім. Шевченка у Львові про прийняття участі в роботі товариства, запрошення,
статті з обвинуваченням членів наукового товариства та інші документи. 1927–1939). –
Арк. 1.
159Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин
нерідко книгозбірню відвідували вчені німецької та єврейської національностей12.
У цей час у бібліотеці, окрім Миколи Андрусяка, працювали Іван Кревецький,
Володимир Дорошенко, Федір Дудко, Степан Стрілецький13.
Спочатку помічником, а згодом урядовцем бібліотеки історик працював, з
перервою на польську військову службу (серпень 1929–1930 рр.) до кінця червня
1932 р. Водночас НТШ переживало складні часи: світова економічна криза зумовила
скорочення бюджету і бібліотечного персоналу – із семи урядовців і одного-двох
стипендистів до трьох урядовців та одного стипендіата, що негативно позначилося
на діяльності бібліотеки, оскільки навіть попередня кількість працівників не від-
повідала потребам14. Звільнення торкнулося й М. Андрусяка. Спеціальним листом
від 18 березня 1932 р. Виділ НТШ повідомив його про скорочення, зазначивши,
що згідно із законодавством він отримуватиме платню до кінця липня15. Історик
невдоволено відреагував на звільнення, згодом неодноразово наголошуючи у листах
до Товариства, що фактично “опинився без життєвих засобів”16. І. Кревецький і
В. Дорошенко, як найбільше оплачувані урядники бібліотеки, погодилися зректися
10 % власної зарплати на користь молодого колеги. Ухвалою Виділу НТШ від 28
вересня 1932 р. М. Андрусяка зачислили до штату стипендіатом із місячною плат-
нею 50 зол.17 Водночас ще до цього, 25 грудня 1930 р. молодого вченого обрано
звичайним, а 11 квітня 1932 р., за рік після захисту докторату, – дійсним членом
товариства Історично-філософічної секції НТШ, яку очолював М. Кордуба18.
Ймовірно, саме емоційність М. Андрусяка призвела до конфлікту з відомим
радянофілом, головою НТШ, академіком ВУАН Кирилом Студинським. Сам учений
про це згадував так: “Студинський не міг знести мене; коли Історично-філософічна
секція вибрала мене дійсним членом, очорнював, як тільки міг, перед проф. М. Корду-
бою мою дотеперішню наукову працю. Свій вибір на дійсного члена вважав я тільки
12 Хроніка НТШ у Львові. – Львів, 1934. – Ч. 72. – С. 32–65; Хроніка НТШ у Львові. –
Львів, 1937. – Ч. 73. – С. 73–75.
13 ЦДІА України у Львові. – Ф. 362 (Студинський Кирило – академік). – Оп. 1. – Спр. 54
(Статути, листи, касові звіти та ін. документи про діяльність НТШ у Львові. 1903–
1929). – Арк. 173; Дорошенко В. Огнище української науки. Наукове товариство імени
Т. Шевченка. З нагоди 75-річчя його заснування / В. Дорошенко. – Нью-Йорк; Філядель-
фія, 1951. – С. 84.
14 Хроніка НТШ у Львові. – Львів, 1934. – Ч. 72. – С. 32–37.
15 ЦДІА України у Львові. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 44 (Листування з Науковим товари-
ством ім. Шевченка у Львові про участь у роботі товариства, запрошення, статті з обви-
нуваченням членів наукового товариства та інші документи. 1927–1939). – Арк. 8; ЦДІА
України у Львові. – Ф. 309 (Наукове товариство імені Шевченка). – Оп. 1. – Спр. 809
(Звіти про роботу бібліотеки і переплетеної майстерні за 1932–1935 рр.). – Арк. 16.
16 ЦДІА України у Львові. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 44. – Арк. 18–19.
17 ЦДІА України у Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 436 (Особисті документи завідувача
бібліотеки Дорошенка Володимира Вікторовича (членські книжки, свідоцтва, довідки,
рукописи статей та ін.). – Арк. 55.
18 ЦДІА України у Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 31 (Протоколи загальних зборів това-
риства. 1903–1940). – Арк. 57–57 зв., 60 зв., 67 зв., 69, 71–73.
Олег Піх, Марина Чебан160
наложення на мене обов’язку працювати для української науки, що я робив досі по
змозі й без того титулу. А тепер й після остаточного затвердження мене дійсним чле-
ном не знаю, чи зможу виконати вложений на мене обов’язок після відібрання мені
змоги проживати у Львові. Тому більше послідовно поступив би Виділ НТШ, якщо
б редукуючи мене, одночасно й не затвердив мене дійсним членом”19.
Та все ж, незважаючи на певні труднощі та зважаючи на те, що голова
Історично-філософічної секції М. Кордуба у той час працював професором Варшав-
ського університету й приїжджав до Львова лише під час своїх вакацій, а секретар
секції І. Крип’якевич змушений був викладати у польській гімназії в Жовкві, мо-
лодому досліднику відразу довелось активно включитись у роботу. За дорученням
М. Кордуби, з 16 квітня 1932 р. він виконував обов’язки секретаря на загальних
зборах та заступника секретаря Історично-філософічної секції НТШ. Окрім того,
М. Андрусяк регулярно відвідував засідання секції та комісій, передвиборчі на-
ради, брав активну участь у дискусіях, вносив пропозиції щодо нагальних потреб
товариства та висував кандидатури в члени виділу і контрольної комісії, виступав
з доповідями на святочних зібраннях, виголошував численні реферати20.
Відомо, що для пожвавлення наукової праці Президія НТШ ініціювала створен-
ня при секціях наукових комісій, які виконували роль науково-дослідних осередків
і гуртували не тільки науковців зі стажем, але й молодшу генерацію, що мала змогу
поглибити свої знання в галузі українознавства. Однією з таких структур у межах
НТШ, в якій співпрацювали М. Кордуба та М. Андрусяк, була Бібліографічна комісія,
утворена ще 1909 р.21. Навколо неї згуртувалися такі визначні бібліографи, як І. О. Ле-
вицький, І. Калинович, І. Кревецький, В. Дорошенко, М. Кордуба, І. Крип’якевич,
К. Студинський, Б. Барвінський, І. Шендрик, В. Щурат, І. Огієнко, Є.-Ю. Пелен-
ський та інші. Українські бібліографи зробили вагомий внесок не лише у розвиток
ретроспективної та поточної українознавчої бібліографії, а й у справу національного
самоусвідомлення та осягнення української історичної спадщини, відмежуванню її
від культурних надбань інших народів. Уже в післявоєнні роки видавнича діяльність
комісії дещо знизилася, однак вона все ще розробляла далекоглядні плани упорядку-
вання та бібліографування головно західноукраїнської книжкової продукції22.
19 Андрусяк М. Автобіографія. – С. 473.
20 ЦДІА України у Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 38 (Протоколи об’єднаних засідань
членів секцій товариства. 1919–1938). – Арк. 22, 26–32 зв.; ЦДІА України у Львові. –
Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 26 (Звіт про діяльність товариства за період з 26 грудня 1937 до
31 грудня 1938 р.). – Арк. 6–81; Хроніка НТШ у Львові. – Львів, 1932. – Ч. 71; Хроніка
НТШ у Львові. – Львів, 1934. – Ч. 72; Хроніка НТШ у Львові. – Львів, 1937. – Ч. 73;
Хроніка НТШ у Львові. – Львів, 1939. – Ч. 74.
21 Хроніка НТШ. – Львів, 1909. – Ч. 44. – Вип. IV. – С.18.
22 Детальніше див.: Черниш Н. Бібліографічна комісія НТШ як центр дослідження укра-
їнської книги (1909–1939) / Н. Черниш. – Київ, 2006. – С. 36–47; Піх О. Бібліографічна
комісія Наукового товариства імені Шевченка у Львові: генеза, діяльність, публікації /
О. Піх // Історичні та культурологічні студії / [відп. ред. Я. Ісаєвич]. – Львів, 2004. –
Вип. 4. – С. 105–122; Рибчинська Н. Бібліографічна комісія Наукового товариства
ім. Шевченка (1909–1939): структура, організаційні засади, напрями діяльності, зв’язки
161Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин
Членом Бібліографічної комісії М. Кордубу обрано на її засіданні 19 травня
1922 р.23, ще через десять років, на засіданні 22 березня 1932 р. її склад разом із
Марією Фуртак-Деркачевою та Євгеном-Юліаном Пеленським, поповнив Микола
Андрусяк24. Протягом 1932–1934 рр., до переїзду М. Кордуби на постійне проживання
до Варшави, вчені співпрацювали на її засіданнях, брали активну участь у дискусіях
про стан українського книговидання і бібліографування (М. Андрусяк відвідував
усі зібрання до 1937 р.). М. Кордуба та М. Андрусяк виступали з рефератами та
рецензіями на праці своїх колег, представляли власні бібліографічні розвідки. До-
слідження членів комісії переважно відзначалися науковістю, ґрунтовністю та чіткою
структурою. Майже кожну бібліографічну працю перед публікацією обговорювали
на засіданнях комісії, вносили поправки. Наприклад, М. Андрусяк на засіданні, що
відбулося 17 вересня 1932 р., зреферував працю Ілька Борщака “Україніка за кордо-
ном. Критико-бібліографічний огляд західноєвропейських публікацій про Україну
та українців від початку друкарства до наших днів (книги, періодика, мапи та іконо-
графія)” (Вип. І до 1750 р.). Вказавши на методологічні огріхи та невикористання
відомих джерел, запропонував повернути працю авторові для доопрацювання25. Цю
пропозицію після обговорення підтримали й інші члени комісії.
Як відомо, бібліографічна діяльність була однією з найбільш важливих у на-
уковій творчості М. Кордуби. Історичною бібліографією вчений зацікавився ще в
студентські роки: спочатку за сприяння свого наставника М. Грушевського, а згодом
і з власної ініціативи опублікував кілька десятків рецензій на праці українських,
німецьких, російських, польських учених26. Брав активну участь у роботі Бібліогра-
фічної комісії НТШ, як референт бібліотеки Товариства, описував нові надходження
літератури. Вчений опрацьовував матеріали для власних наукових цілей, а також
систематизував історичні знання для їх подальшого практичного використання
дослідниками та збагачення вітчизняної науки загалом. У 20–30-х роках М. Кор-
дуба опублікував низку критико-бібліографічних оглядів української історичної
літератури27. Ці дослідження, опубліковані французькою мовою у закордонних
фахових виданнях, знайомили з надбаннями української історичної науки не лише
з науковими установами Києва / Н. Рибчинська // Бібліографічна комісія Наукового то-
вариства імені Шевченка у Львові (1909–1939): напрями діяльності та постаті / [упо-
ряд. Л. Ільницька, відп. ред. М. Романюк]. – Львів, 2010. – С. 27–57.
23 ЦДІА України у Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 658 (Книга протоколів засідань членів
бібліографічної комісії товариства. 1914–1927). – Арк. 2.
24 Там само. – Арк. 7 зв.
25 ЦДІА України у Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 658. – Арк. 7 зв.
26 Див.: Піх О. До джерел науково-бібліографічної діяльності Мирона Кордуби / О. Піх //
Вісник Львівського у-ту. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні тех-
нології. – Львів, 2007. – Вип. 2. – С. 158–171.
27 Korduba M. La litterature historique ukrainienne en Pologne et dans l’emigration ukrainienne.
Compte-rendu 1927–1928 / M. Korduba // Bulletin d’Information des sciences historiques en
Europe Orientale. – Varsovie, 1929. – V. 1. – Fascicules 1–2. – P. 73–119; Korduba M. La litte-
rature historique sovietique-ukrainienne. Compte-rendu 1917–1931 / M. Korduba. – Varsovie,
1938. – 277 p.
Олег Піх, Марина Чебан162
вітчизняних, а й європейських учених. Понад 20 років М. Кордуба упорядковував
матеріали до великої рукописної картотеки “Бібліографія історії України”28.
Посада бібліотекаря спонукала до зацікавлення бібліографічними студіями і
М. Андрусяком. За сприяння І. Крип’якевича йому доручили збирати матеріал до
бібліографічного реєстру “Західна Україна”, задуманого М. Грушевським. Останній,
як керівник Історичної секції Всеукраїнської академії наук (ВУАН), потребував
інтенсивних контактів із колегами-галичанами, оскільки планував продовжити
археографічну працю, започатковану у львівський період своєї наукової діяльності,
та опрацьовувати матеріали архівосховищ і бібліотек Москви, Ленінграда, Львова,
Кракова, Варшави, Відня, Парижа, Ватикану. Досліджувати фонди українського
походження, які перебували поза межами УРСР, йому допомагали співробітники
НТШ у Львові29, зокрема І. Крип’якевич. Було також організовано групу вчених із
членів Історично-філософічної секції та Комісії Західної України ВУАН, які пра-
цювали над створенням бібліографічного реєстру “Західна Україна”. Цей реєстр
охопив широкий спектр наукових проблем – археологію, матеріальну культуру,
мистецтво; соціальну, культурну та політичну історію, економіку, право, історичну
географію та допоміжні історичні дисципліни, мову і літературу, етнографію та
фольклор, краєзнавство, некрологію, біографістику тощо30.
Збирав бібліографічні матеріали і випускник університету М. Андрусяк31. Вже
в грудні 1928 р. М. Грушевський отримав першу частину карток і вислав до Львова
гонорар (70 доларів) для І. Крип’якевича та М. Андрусяка. Після року такої співпраці
М. Грушевський скаржився І. Крип’якевичу, що в бібліографічних картках, виписа-
них М. Андрусяком, є неточності. Однак, незважаючи на певні огріхи, закликав про-
довжувати її упорядкування32. Як історик-початківець і працівник Бібліотеки НТШ
М. Андрусяк підготував західноукраїнську бібліографію за 1928 р., опубліковану в
двох випусках київського журналу “Україна” (1929). Також зібрав інформацію про
видання першої половини 1929 р., яку надіслав М. Грушевському33. Однак її друк
28 Архів Інституту українознавства НАН України (АІУ НАНУ). – Картотека М. Кордуби
“Бібліографія історії України”.
29 Рубльов О. Іван Петрович. До історії співпраці Івана Крип’якевича з установами ВУАН /
О. Рубльов // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів,
2001. – Вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. – С. 748.
30 Лист М. Грушевського до І. Крип’якевича від 17 жовтня 1928 р. // Україна: культурна
спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2001. – Вип. 8: Іван Крип’якевич
у родинній традиції, науці, суспільстві. – С. 346.
31 Андрусяк М. Іван Крип’якевич / М. Андрусяк // Літопис Бойківщини. – 1970. – Ч. 1–2
(16–17). – С. 51.
32 Крип’якевич Р. Михайло Грушевський та Іван Крип’якевич (За матеріалами неопублі-
кованого листування й мемуарів) / Р. Крип’якевич // Україна: культурна спадщина, на-
ціональна свідомість, державність. – Львів, 2001. – Вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній
традиції, науці, суспільстві. – С. 346.
33 Андрусяк М. [рец. на]: Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове Товариство ім. Т. Шев-
ченка 1892–1930. – Мюнхен: Українське Історичне Товариство, 1970. – 110 с. // Україн-
ський історик. – 1971. – Рік 8. – С. 121–122.
163Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин
заборонила радянська цензура34. Листувався з молодим ученим і М. Грушевський. За
рік (з 9 лютого 1930 р. до 5 лютого 1931 р.) М. Андрусяк отримав від нього чотири
листи. Стосувалися вони укладання бібліографії, термінів виконання та виплати
гонорару. М. Грушевський також просив львівського колегу зробити копії недо-
ступних у Києві та потрібних йому праць М. Драгоманова, В. Щурата та інших.
Листи-подяки засвідчують виконання М. Андрусяком цих доручень35. Подібні до-
ручення, до речі, для М. Грушевського виконував також і М. Кордуба.
Наступний етап у взаєминах учених розпочався після переїзду М. Кордуби з
сім’єю до Варшави 1934 р. У цей період поміж ними зав’язується листування. В
опрацьованому епістолярії істориків 10 листів (з них 6 – М. Кордуби до М. Андру-
сяка, та 4 – у відповідь). Перший лист датовано 19 грудням 1934 р., останній 22
вересням 1938 р. Географія листування охоплює Львів і Варшаву. У листах йшлося
переважно про наукові та науково-організаційні питання, публікації досліджень,
а також особисті справи.
У першому листі М. Кордуба зазначав , що спілкувався у справі М. Андрусяка з
віце-міністром К. Хилінським (М. Андрусяк прохав варшавського колегу допомогти
влаштуватися на роботу вчителем історії) і той охарактеризував М. Андрусяка, як
“дуже скромного, поважного і працьовитого”, та, на жаль, з працевлаштуванням
допомогти не може бо, як писав М. Кордуба, “в Польщі істориків стільки намно-
жилося, що можна ними обсадити всі учительські посади у всіх державах Євро-
пи, і ще оставбися чималий гурт!” М. Кордуба радив молодшому колезі здобути
кваліфікацію ще з одного предмета, наприклад, української мови. Однак у листі
М. Андрусяк повідомив, що вирішив не витрачати часу на отримання додаткових
кваліфікацій, а присвятити себе науці. Також він проінформував колегу про пере-
ведення І. Крип’якевича з жовківської гімназії до Львова. До речі, саме М. Кордуба
і Р. Смаль-Стоцький кількома роками раніше, як і у випадку з М. Андрусяком,
клопотали у міністерстві освіти у відомій справі переведення І. Крип’якевича зі
Львова до гімназії у Вонґровці. Саме завдяки цьому історик залишився в Галичині
і переїхав працювати до Жовкви.
У наступних листах йдеться про переслану М. Кордубі працю М. Андрусяка
про львівського єпископа Й. Шумлянського та про десятий том праці М. Грушевсько-
го “Історія України-Руси”, який сподівався отримати варшавський респондент.
Вельми цікавими є інші листи, написані уже в 1937–1938 рр., що стосуються
виписування М. Андрусяком у бібліотеці НТШ деяких епізодів з видань, яких не
було у варшавських книгозбірнях. Зокрема, в одній із поштівок М. Кордуба про-
сить львівського колегу із хроніки “виписати ті місця, де в роках 1270–1300 згаду-
ється про “Rutheni” або “dux Ruthenorum”. А згодом, дякуючи своєму адресатові
за ґрунтовні виписки, зазначав: “Вони дуже важні для мене, бо підтверджують
авторитативно і зовсім рішучо, що князь Лев брав участь в битві на Моравському
34 Бескид Ю. На сторожі історичної правди. Сорокаліття (1927–1967) наукової праці істо-
рика, що досліджував також і Лемківщину / Ю. Бескид // Лемківський календар на 1967
рік. – Торонто, 1967. – С. 49.
35 ЦДІА України у Львові. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 32 (Листи Грушевського М.). –
Арк. 1–5.
Олег Піх, Марина Чебан164
полі (при Dürnkrut) 26.8.1278 р. по стороні Перемисла Отокара ІІ. Дивно, що досі
ніхто з істориків Галицької держави (Зубрицький, Шараневич, Грушевський) не
згадують про сей інтересний факт”. Цілком зрозумілим є натхненний тон дослід-
ника, адже в цей час М. Кордуба працював над серією розвідок про різні періоди
Галицько-Волинського князівства, а одну з них на тему “Домінуюче становище
Галицько-Волинської держави на Сході Європи в другій половині ХІІІ ст.” згодом
виголосив на VІІІ Міжнародному з’їзді істориків у Цюриху 1938 р.36
Останні два листи стосуються публікації рецензії М. Андрусяка на ґрунтовну
критико-історіографічну працю М. Кордуби щодо українсько-радянської історичної
літератури за 1917–1931 рр., опубліковану французькою мовою у Бюлетені Феде-
рації історичних товариств Східної Європи. Варшавський кореспондент з’ясовував
причини її публікації у літературному-науковому додатку до “Нового часу”, а не
у “Літературно-науковому віснику” (про що М. Андрусяк повідомляв раніше), а
також вказував рецензентові на певну формальність зауважень до праці. На що
М. Андрусяк відповідав, що стаття публікувалася з думкою про “ширші круги
громадянства”, а критика це лише “ міркування з приводу Вашого огляду, в яко-
му суттєвої прогалини я не міг доглянути; а я маю зладжений менш-більш з цих
років огляд”. Зауважимо, що М. Андрусяк справді цікавився історіографічними
дослідженнями і опублікував низку розвідок про розвиток української історичної
науки міжвоєнного періоду37.
З 1933 р. на сторінках польськомовного “Історичного квартальника” регулярно
з’являються публікації М. Андрусяка, зокрема 1934 р. у ньому опубліковано рецен-
зію на працю М. Кордуби “Формування української нації”38, надруковану німецькою
мовою, за матеріалами виступу на VІІ Міжнародному конгресі істориків у Варшаві.
Ця розвідка М. Кордуби була продовженням серії публікацій, яку вчений розпочав
статтею “Найважніший момент в історії України” (1930), що викликала бурхливу
дискусію в українських наукових колах з приводу формування української нації39.
Згодом М. Кордуба опублікував й інші статті: “В обороні історичної правди”,
“Ще кілька слів у справі “Найважнішого моменту в історії України” (академіку
36 Кордуба М. Два міжнародні історичні з’їзди в Цюріху / М. Кордуба // Діло. – 1938. –
Ч. 195. – С. 9.
37 Андрусяк М. Українська історіографія за останнє десятиліття (1921–1930): І. Осередки і
видавництва / М. Андрусяк // Літопис Червоної Калини. – 1932. – Ч. 9. – С. 20–22; його
ж. Українська історіографія за останнє десятиліття (1921–1930): II. Напрями / М. Андру-
сяк // Літопис Червоної Калини. – 1932. – Ч. 10 – С. 21–23; його ж. Досягнення і завдання
сучасної української історіографії (Відчит на Шевченківській Академії Наукового Това-
риства ім. Шевченка) / М. Андрусяк // Діло. – 1934. – Ч. 126 (16 травня). – С. 3; Ч. 127 (17
травня). – С. 2; Ч. 128 (18 травня). – С. 3–4.
38 Korduba M. Die Enstehung der ukrainischen Nation / M. Korduba // Contributions a L’histoire
de L’ukrainne au VII-e Congres international des sciences historiques, Varsovie aout 1933. –
Leopol, 1933. – P. 19–67.
39 Детальніше про дискусію з приводу формування української нації див.: Юсова Н. Пи-
тання щодо “спільноруськості” Київської Русі у доробку Мирона Кордуби / Н. Юсова //
Україна в Центрально-Східній Європі. – 2004. –№ 4. – С. 383–401.
165Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин
Степанови Смаль-Стоцькому у відповідь)” та ін., у яких, відповідаючи на закиди
опонентів, уточнював деякі дискусійні моменти, аргументував свої тези тощо40.
До написання цих праць вченого спонукали: з одного боку – відсутність в
українській історичній науці чітких і обґрунтованих тлумачень часу й умов фор-
мування української нації, а з іншого – винесення європейською історіографією
проблеми націотворення на чільне місце серед завдань історичної науки. Незадов-
го до цього, а саме 1928 р., в Осло відбувся VI Міжнародний конгрес істориків,
особливу увагу делегатів форуму привернуло саме це питання41. Таким чином,
М. Кордуба прагнув своїми дослідженнями спрямувати українську історичну думку
в загальноєвропейське історіографічне русло.
Найважливішим моментом історії України, на думку М. Кордуби, був той,
“котрий спонукав населення теперішніх українських земель згуртуватися в окре-
му етнічну групу, котрий, отже, дав товчок до утворення окремої української
нації”42. Історик стверджував, що такий ключовий момент настав із входженням
північно-східних земель давньої Русі до складу Московської держави, тоді як
південно-західні території опинилися під польсько-литовським пануванням. На-
селення Київської держави зазнало різних впливів: західноєвропейського та східної
культури. Тривале політичне, релігійне, мовне та культурне відокремлення під-
готували ґрунт для виникнення окремих руських народностей. Саме тому визна-
чальним моментом в історії українських земель, наголошував М. Кордуба, було їх
приєднання до Литовської держави (згодом – Польсько-Литовської), в межах якої
сформувалися окремі від російської українська та білоруська нації. Поштовхом до
ідентифікації української національності стала постійна, інтенсивна загроза з боку
католицизму43. Доречно наголосити, що М. Кордуба, на відміну від його критиків,
зокрема К. Чеховича, не надавав мові визначального характеру у творенні нації.
Він вважав, що мова певної етнічної групи є лише підставою для творення нації,
однак не гарантує, що нація таки остаточно сформується. На думку вченого, та-
кими ж важливими чинниками, як і мова є спільність або відмінність історичної
минувшини і традицій, церковно-релігійні процеси та культурні впливи44.
40 Див.: Кордуба М. В обороні історичної правди / М. Кордуба // Літературно-науковий ві-
сник (далі – ЛНВ). – 1931. – Т. 106. – Кн. 5. – С. 424–438; його ж: Ще кілька слів у справі
“Найважнішого моменту в історії України”. Академіку Степанови Смаль-Стоцькому у
відповідь / М. Кордуба // ЛНВ. – 1931. – Т. 107. – Кн. 10. – С. 902–903.
41 Рубльов О. Мирон Кордуба та Іван Крип’якевич: спроба паралельних біографій у за-
гальноукраїнському науковому контексті 1920–1930-х років / О. Рубльов // Західноукра-
їнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914–
1939). – Київ, 2004. – С. 259.
42 Кордуба М. Найважніший момент в історії України / М. Кордуба // ЛНВ. – 1930. –
Т. 102. – С. 539.
43 Федорів І. Концептуальні основи історії України в творчості Мирона Кордуби / І. Федо-
рів // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету
ім. І. Франка. Зб. наук. праць. – 2003. – № 5–6. – С. 405.
44 Юсова Н. Питання щодо “спільноруськості” Київської Русі. – С. 397.
Олег Піх, Марина Чебан166
М. Андрусяк, рецензуючи працю, з деякими твердженнями М. Кордуби по-
годжувався, наприклад, тезою про те, що в період поділу давньоруської держави
тогочасна людність переважно асоціювала себе з місцевими князівськими динас-
тіями, і говорити про більшу солідарність поміж південно-руських князівств щодо
північно-східних не можна. Водночас рецензент заперечував думку, що свідоме
відчуття окремішності українського народу формується під впливом перебування
у складі польсько-литовської держави у першій чверті ХVII ст., позаяк уже під час
приєднання руських земель народ на цих територіях мав сталі традиції власної
державності, а, отже, був свідомий своєї окремішності. Загалом, М. Андрусяк
критикував М. Кордубу за спрощене трактування етапів формування народної само-
свідомості, як результат відсутність цілісності у представленні процесу творення
української нації. Він також слушно вважав, що ці процеси недоречно обмежувати
як першою чвертю ХVII ст., так заглиблюватися в надто давні часи, наводячи на
підтримку своєї позиції думки німецького та українського соціологів Г. Сіммела
та В. Старосольського, які констатували методологічну хибність погляду на фор-
мування національної ідентичності в давній період з точки зору новочасних сус-
пільних уявлень про націю. Отже, рецензент розглядав працю М. Кордуби лише як
причинок до пізнання ґенези українського народу, а не як комплексне дослідження
“на яке можна сподіватися, зважаючи на назву розвідки”45.
Зауважимо також, що М. Андрусяк та М. Кордуба були одними з небагатьох
українських істориків, що співпрацювали також із польськими науковими товари-
ствами, зокрема авторитетним Польським історичним товариством у Львові, а їхні
дослідження постійно публікувалися у польській періодиці (“Історичному квар-
тальнику”, “Польсько-українському бюлетні” (“Biuletyn Polsko-Ukraiński” (BPU)).
У 1895–1896 рр. на сторінках “Історичного квартальника” в розділах “Огляд літера-
тури” та “Рецензії і доповіді” регулярно з’являлися огляди найновішої зарубіжної
літератури М. Кордуби. Він рецензував праці польських, німецьких, французьких,
російських авторів, присвячені історії країн Європи, розвитку міст, релігійних
відносин, діяльності видатних постатей46. У 1929 р., очевидно за рекомендацією
45 Andrusiak M. [Рец. на]: Korduba M. Die Entstehung der ukrainischen Nation (Contributions à
l’histoire de 1’Ukraine au VII-e Congrès International des Sciences Historiques, Varsovie août
1933. – Leopol, 1933. – P. 19–67) // Kwartalnik Historyczny (далі – КН). – 1934.– R. 48.–
S. 126.
46 Кордуба М. [Рец. на праці]: Lenel W. Studien zur Geschichte Paduas und Veronas im drei-
zehnten Jahrhundert. – Strassburg, 1893 // KH. – 1895. – R. 9. – S. 387; Gabotto F. Lo stato
Sabauto da Amadeo VIII ad Emanuele Filiberto I. – Turin, 1893 // KH. – 1895. – R. 9. – S. 393;
Heinemann L. Geschichte der Normannen in Unteritalien und Sicilien bis zum Aussterben des
normanischen Königshauses. – Leipzig, 1894 // KH. – 1895. – R. 9. – S. 387–388; Hampe K.
Geschichte Konradins von Hohenstaufen. – Innsbruck, 1894 // KH. – 1895. – R. 9. – S. 388;
Heinrich O. Die Beziehungen Rudolfs von Habsburg zu Papst Gregor X. – Innsbruck, 1895 //
KH. – 1895. – R. 9. – S. 389; Buchwald G. Zur Wittenberger Stadt- und Universitätsgeschich-
te in der Reformationszeit. – Leipzig, 1893 // KH. – 1895. – R. 9. – S. 586; Ludwig G. Der
Politik Nürnbergs im Zeitalter der Reformation (von 1520–1534). – Göttingen, 1893 // KH. –
1895. – R. 9. – S. 587–588; Hausrath Ad. Martin Luthers Romfahrt. – Berlin, 1894 // KH.
1895. – R. 9. – S. 586; Winckelmann O. Der Schmalkaldische Bund 1530–1532 und der Nürn-
167Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин
С. Закшевського, М. Андрусяка обрано звичайним членом Польського історичного
товариства47. З 1933 р. на сторінках друкованого органу товариства – “Історичного
квартальника” регулярно друкували його розвідки з української історіографії та
рецензії на праці польських дослідників з історії церковної унії й козаччини, зо-
крема огляд української історіографії за 1921–1930 рр. Без сумніву, важливо, що
у цьому огляді М. Андрусяк проаналізував діяльність українознавчих інституцій
не лише в давніх центрах української історичної науки, як-от Львів, Київ, Харків,
Вінниця, Кам’янець-Подільський, Одеса, Полтава, Дніпропетровськ та Ужгород,
але й у таких осередках, як Відень, Прага, Берлін і Варшава, які відіграли помітну
роль у збереженні української патріотичної історіографічної традиції48. Друга час-
тина цього дослідження стосувалася проблем розвитку української історіографії
в тематичному, концептуальному та джерелознавчому аспектах. Автор окреслив
українські історіографічні школи та охарактеризував формування й утвердження
нових напрямків і дослідницьких традицій. Одночасно з аналізом класичних на той
час праць Миколи Василенка, Михайла Грушевського та Дмитра Багалія Микола
Андрусяк охарактеризував праці представників державницької школи української
історіографії – В’ячеслава Липинського, Дмитра Дорошенка, Володимира Січин-
ського та ін.49
У 30-х роках М. Андрусяк та М. Кордуба публікують нариси і рецензії в різних
польських виданнях, зокрема, у варшавському часописі “Польсько-український
бюлетень”, який виходив у 1932–1938 рр., головним редактором якого був відомий
польський публіцист В. Бончковський. Часопис постав у рамках діяльності Східного
berger Religijnsfriede. – Strassburg, 1892 // KH. – 1895. – R. 9. – S. 587; Westermayer H. Die
brandenburgisch-nürnbergische Kirchenvisitation und Kirchenordnung (1528–1533). – Erlan-
gen, 1894 // KH. – 1895. – R. 9. – S. 588; Haumant E. La guerre du nord et paix d’ Oliva
(1655–1660). – Paris, 1894 // KH. – 1896. – R. 10. – S. 406–409. Albowskij E. Bitwa pri
Maciejowicach i plen Kościuszki (Russkaja Starina. Janwar. S. 157–182). – St.Petersburg,
1895 // KH. – 1896. – R. 10. – S. 693–694; Worobjew H. Zapiski baszmacznika Jana Kilin-
skawo o warszawskich sobytijach 1794 goda i o swajoj niewole (Russkaja Starina. Fewral.
S. 92–120). – St. Petersburg, 1895 // KH. – 1896. –R. 10. – S. 693–694.
47 ЦДІА України у Львові. – Ф. 175 (Державна екзаменаційна комісія для кандидатів
на вчителів середніх шкіл, м. Львів). – Оп. 1. – Спр. 19 (Особова справа М. Андруся-
ка). – Арк. 39–39 зв.; Sprawozdanie Zarządu głównego Polskiego towarzystwa historyczne-
go. – Lwów, 1930. – S. 23; Sprawozdanie Zarządu głównego Polskiego towarzystwa histo-
rycznego. – Lwów, 1931. – S. 24; Sprawozdanie Zarządu głównego Polskiego towarzystwa
historycznego. – Lwów, 1932. – S. 23; Sprawozdanie Zarządu głównego Polskiego towarzy-
stwa historycznego. – Lwów, 1933. – S. 22; Sprawozdanie Zarządu głównego Polskiego to-
warzystwa historycznego. – Lwów, 1934. – S. 23; Sprawozdanie Zarządu głównego Polskiego
towarzystwa historycznego. – Lwów, 1935. – S. 42; ЦДІА України у Львові. – Ф. 388. –
Оп. 1. – Спр. 49 (Запрошення на засідання, збори, наукові лекції, надіслані М. Андрусяку
від Львівського відділення Польського історичного товариства). – Арк. 2–59.
48 Andrusiak M. Historiografia ruska (ukraińska) w latach 1921–1930: І. Ogniska naukowe і wy-
dawnictwa / M. Andrusiak // KН. – Lwów, 1934. – R. 48. – Z. 1. – S. 57–64.
49 Andrusiak M. Historiografia ruska (ukraińska) w latach 1921–1930: II. Historiografia і źrodło-
znawstwo / M. Andrusiak // KН. – Lwów, 1934. – R. 48. – Z. 2. – S. 299–318.
Олег Піх, Марина Чебан168
інституту (Instytutu Wschodniego), завданням якого було зацікавлення польського
суспільства справами Сходу та Азії. Ініціатива також виходила від знаних польських
публіцистів і політиків, які усвідомлювали причини польсько-українських про-
блем і прагнули порозуміння (В. Бончковський, С. Папроцький, Л. Васілевський,
С. Стемповський. Дописувачами часопису були й українці: І. Кедрин-Рудницький,
Д. Дорошенко, П. Шандрук, П. Зайцев, Р. Смаль-Стоцький, В. Кубійович, В. До-
рошенко та ін.50 Свою позицію на шпальтах “BPU” щодо суспільно важливих
проблем як для польського, так і українського суспільства висловлював також і
М. Кордуба51. Вчений, зокрема, акцентував увагу на тому, що відкриття українського
університету є найбільш актуальною проблемою у системі українсько-польських
координат, а її якнайшвидше вирішення сприяло б справі порозуміння між обома
народами. В інших статтях, вміщених у часописі, дослідник спростовував прово-
каційні публікації у різних польських виданнях, гостро критикував фальшування
історії і географії при тлумаченні походження назви “Україна”. М. Андрусяк по-
давав до видання розвідки з історії церкви, москвофільства, а також рецензії на
праці польських колег52.
Цікавим є і такий факт. М. Кордуба та М. Андрусяк співпрацювали з Поль-
ською академією знань у Кракові, написавши на замовлення редакції декілька
статей для “Польського біографічного словника”. Наприклад, про К. Бурлая писали
обидва історики, однак редакція відібрала гасло, написане М. Кордубою.
Схоже оцінювали вчені також стан національної історіографії, зокрема кризу
у видавничому секторі НТШ в 30-х роках ХХ ст. М. Кордуба, зважаючи на певну
стагнацію національного книговидання, змушений був шукати можливості для
публікації своїх праць у польських і західноєвропейських виданнях. В одному
з листів до І. Крип’якевича він так охарактеризував цю ситуацію: “Приходиться
писати для чужих і збагачувати чужі, без сього багаті літератури”53.
Категоричнішим щодо становища, в якому опинилась видавничої справи та
української науки в цілому був М. Андрусяк. У львівських періодичних виданнях
50 Піх О. Мирон Кордуба – історик і бібліограф / О. Піх // Бібліографія історії українсько-
польських відносин: суспільно-політичні та економічні процеси (За матеріалами карто-
теки Мирона Кордуби) / [упоряд. О. Піх, О. Руда]. – Львів, 2009. – С. 15–16.
51 Korduba M. W sprawie uniwersytetu ukraińskiego we Lwowie / M. Korduba // Biuletyn Pol-
sko-Ukrainski (далі – BPU). – 1933. – Nr 2 (4). – S. 4–8; Ibidem. Element prowokacji w
stosunkach polsko-ukraińskich / M. Korduba // BPU. – 1933. – R. 2. – Nr 22. – S. 3–4; Ibidem.
Kilka dat z dziejów dążeń społeczeństwa ukraińskiego do uzyskania własnego uniwersytetu /
M. Korduba // BPU. – 1934. – R. 3. – Nr 4. – S. 1–4; Ibidem. Dla czego Rusini, a nie Ukraiń-
cy? / M. Korduba // BPU. – 1937. – Nr 2. – S. 13.
52 ЦДІА України у Львові. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 51 (Листи й пропозиції адміністрації
і редакцій польських бюлетнів, журналів, науково-дослідних збірників з пропозиціями
М. Андрусяку надсилати підготовлені ним матеріали для опублікування та у справі їх
оплати). – Арк. 35, 36.
53 ЦДІА України у Львові. – Ф. 357 (Крип’якевич І. П. – історик, дійсний член НТШ,
педагог, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН
УРСР, академік АН УРСР. 1886–1967 рр.). – Оп. 1. – Спр. 24 (Лист М. Кордуби до
І. Крип’якевича від 3 лютого 1938 р.). – Арк. 3.
169Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин
він критикував науково-видавничу справу НТШ та безініціативність Виділу в
н ауковій роботі.
У статті М. Андрусяка “За огнище української науки”, опублікованій 1 березня
1937 р., охарактеризовано період головування в Товаристві М. Грушевського та
проведену ним значну науково-організаційну роботу, тоді НТШ почало виконувати
роль національної Академії наук, згуртувавши та виховавши багатьох дослідників.
Одночасно автор актуалізував проблеми Товариства міжвоєнного періоду, закли-
кавши керівництво підтримувати справу М. Грушевського “в час, коли припинено
наукові досліди Українською академією наук у Києві”54.
М. Андрусяк зазначив, що в 30-х роках значно погіршилася видавнича ді-
яльність. Він закликав Виділ всіляко підтримувати молодих дослідників, які са-
мовіддано працювали для української науки. Цією публікацією автор пропонував
“дібрати свіжих сил до праці в проводі НТШ, щоб в останньому знайшлася людина,
яка зуміла б провести організацію наукової праці таким темпом, яким почав вести
її проф. Михайло Грушевський”55. За цю критичну статтю на засіданні 14 квітня
1937 р. Виділ НТШ відсторонив його від роботи в бібліотеці і вирішив провести
дисциплінарне розслідування. Однак голова Товариства І. Раковський, вислухавши
пояснення М. Андрусяка, призупинив виконання ухвали Виділу. Проте історик і
згодом гостро висловлювавася щодо діяльності керівництва та окремих членів
НТШ. У статті “Один загрожений відтинок нашого життя” він звинуватив Кирила
Студинського, Михайла Рудницького та Василя Сімовича в некомпетентному ре-
дагуванні “Записок НТШ” (Філологічна секція), негативному впливі на молодих
дослідників і піддав сумніву їхні наукові заслуги. Тому 16 жовтня 1937 р. І. Ра-
ковський все ж впровадив у дію рішення Виділу від 14 квітня. Зважаючи на непо-
ступливість М. Андрусяка (в замітці про спогади священика Олекси Пристая “У
старому й новому світі. Спогади священика” він зауважив, що керівництво НТШ
у 1920-х роках зробило неправильно, коли не опублікувало спогади священика за
його ж гроші), президія вирішила змінити тактику впливу на нього. На засіданні
15 листопада 1937 р. прийнято рішення висловити М. Андрусякові догану, але
водночас допустити до виконання обов’язків у бібліотеці56. Отже, молодий до-
слідник був принциповим у ставленні щодо важливих проблем та безкомпромісно
відстоював власні позиції і погляди.
Друга світова війна на тривалий час перервала контакти між ученими. Зокре-
ма М. Андрусяк працював ректором та викладачем історії України в Університеті
робітничого товариства “Сила” (1937–1938), помічником проректора з наукової
роботи у Львівському університеті (1939), викладав історію й географію у Першій
українській державній гімназії та Вчительській семінарії (1943–1944), історію
української Церкви в Греко-католицькій богословській академії (квітень–липень
54 Андрусяк М. За огнище української науки (Перед Загальними Зборами Наукового
Товариства ім. Шевченка в березні ц. р.) / М. Андрусяк // Новий час. – 1937. – Ч. 44
(1 березня). – С. 5.
55 Там само. – С. 5.
56 ЦДІА України у Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 370 (Листування з Андрусяком М. про
роботу бібліотеки, публікацію статей та ін.). – Арк. 9.
Олег Піх, Марина Чебан170
1944 р.), статистиком в Інституті психотехнічних досліджень Львова (до кінця
серпня 1943 р.). У нетривалий київський період діяльності (жовтень 1941 – лютий
1942 рр.) вчений виконував обов’язки директора Інституту історії України УАН і
був заступником керівника Відділу культури й освіти Київської міської управи, де
разом з О. Оглоблиним, К. Штепою, Л. Окиншевичем, Н. Полонською-Василенко
та іншими активізовував науково-освітнє життя столиці57.
М. Кордуба перебував у Варшаві до середини 1940 р., а після закриття
німецькою окупаційною владою Варшавського університету та Українського
наукового інституту змушений був переїхати до Холма, де до грудня 1941 р. ви-
кладав історію в українській гімназії. Варшавський період став одним із найваж-
ливіших етапів у житті М. Кордуби. У цей час за дослідником закріпилося реноме
не лише знаного українського історика, а й фахового європейського ученого.
Його доповіді на міжнародних конгресах і різних наукових форумах отримали
схвальні відгуки, а його праці публікувалися в провідних німецьких, польських,
французьких, англійських виданнях.
Переїхавши у грудні 1941 р. до Львова, М. Кордуба працював у бібліотеці
НТШ, а також викладав в українській гімназії. Щоб утримувати сім’ю в умовах
німецького окупаційного режиму, вчений підробляв перекладачем, виконував різно-
манітні секретарські функції. Після повернення до Львова радянської адміністрації
історика запросили працювати в університет, а 7 серпня 1944 р. призначили ви-
конувачем обов’язків професора історії України, з вересня 1945 р. він завідувач
кафедри південних і західних слов’ян58.
Остання зустріч М. Кордуби і М. Андрусяка відбулась у березні 1944 р. під
час наради у митрополита Андрея Шептицького, де обговорювали стан збережен-
ня історичних документів, на якій також були присутні кардинал Йосип Сліпий,
архімандрит Климентій Шептицький, директор Національного музею Іларіон
Свєнціцький, історики Іван Крип’якевич, Олександр Оглоблин, Наталя Полонська-
Василенко та ін.59
М. Кордуба і М. Андрусяк належали до різних поколінь галицької інтеліген-
ції, однак це не завадило їм співпрацювати в секціях і комісіях НТШ, виконувати
різні доручення і приязно листуватися, розвивати українську наукову думку та
знайомити з нею українську та європейську спільноту.
57 Детальніше див.: Чебан М. Микола Андрусяк як історик і організатор науки / М. Че-
бан // Український історичний збірник. – Київ, 2009. – Вип. 12. – С. 381–394.
58 Федорів І. Мирон Кордуба в історії України. – С. 42.
59 Ясь О. Микола Андрусяк та його наукова спадщина (Матеріали до біографії) / О. Ясь //
Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії і методики. – Київ: Інститут історії
України НАН України, 2006. – № 13. – С. 319.
171Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин
додатоК:
листування Мирона Кордуби та Миколи андрусяка
1
Варшава, 19/ХІІ 1934
В[исоко]пов[ажний] Пане Доктор!
Щойно нині я мав нагоду до свобіднійшого розговору з віцемін[істром]
Хилінським1 і при тім порушив справу Вашу і Зубика2. Він заявив, що Вас знає, як
“bardzo skromnego, poważnego i pracowitego”, але ціле нещастя, що маєте кваліфіка-
цію тільки з історії, а в Польщі істориків стільки намножилось, що можна би ними
обсадити всі учительські посади у всіх державах Европи і ще оставбися чималий
гурт. Все легше було б з Вашим приміщеннєм, коли би Ви мали кваліфікацію ще
з якого предмету, прим[іром] з української мови. Вкінци після довшої балачки на
сю тему заявив, що буде на Вас тямити, але нічого позитивного обіцяти не може.
Ще докинув, що його теперішня позиція є куди не вигіднійша при підпиранню
компетентів, ніж давніша професорська. “Rozkazać pryjąć nie mam prawa, bo to
należy do kompetencji kuratorjum, a procić o przyjącie mnie nie wypada”.
Отже, як бачите, вислід моєї інтервенції дуже мізерний! А може справді Ви
взялися за доповненнє кваліфікації з української мови, як предмету навчання. Такі
додаткові іспити тепер на університетах відбуваються доволі часто.
Щиро Вас здоровлю
Мирон Кордуба
ЦДІАЛ України у Львові. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 35. – Арк. 4.
2
Львів, 22/ХІІ 1934
Високоповажаний Пане Професор!
Дуже дякую за память та за Ваші заходи в моїй справі. Вислід Вашої розмови
з віцемін[істром] Хилінським не є для мене несподіванкою; я знаю, що він не в
силі нічого зробити на власну руку проти засади не приймати до служби учителя-
історика українця.
Але я зовсім не попадаю в розпуку з цього приводу. Хоча нема рожевих ви-
глядів на санацію відносин у НТШ, хоча можу бути кожної хвилі позбавлений тих
100 зол. на місяць, все таки вірю в свої сили, що зможу вже на себе запрацювати
й без учительської посади.
Зайвим уважаю витрачувати енергію для доповнення, чи радше осягнення
нових паперів з кваліфікацією; вистарчать для мене ті, що вже маю. Краще вико-
ристати дорогий час для наукової праці, щоби можна було по змозі своїх сил щось
залишити свому громадянству, ніж мучити себе ілюзіями, що при сяких-таких
кваліфікаціях можна буде дістати це й те. Може колись буде й так, але поки що не
треба робити великих надій, щоби не розчаровуватись.
Але, поминувши все те, я почуваюся до вдячності супроти Вас, Високоповажаний
Пане Професоре, що Ви підіймаєте зайвих Вам трудів у моїй справі.
Олег Піх, Марина Чебан172
Одночасно повідомляю, що я вислав Вам свою працю про Шумлянського3.
Спершу думав я, що Ви в часі ферій будете у Львові в якій справі й тоді я Вам її
вручу, але – як бачу – Ви поки що не маєте змоги до нас приїхати.
У нас з новин буде для Вас певно цікаво те, що врешті 15 ц. м. перенесено
проф. д-ра Крип’якевича назад до Львова, до 2-ої гімназії, зможе тепер дещо більше
посвятитися науковій праці.
Ще раз дякую за память і остаю до Вас з глибокою пошаною.
Микола Андрусяк
Особистий архів родини М. Кордуби (м. Львів)
3
Варшава, 23/ХІІ 1934
Вельми Шан[овний] Пане Доктор!
Дуже дякую за прислану працю. Приходиться тільки жалувати, що такі річи не
друкуються у видавництвах нашого Товариства. Сподіюся, що мій лист, висланий
Вам перед кількома днями, Ви дістали. Щиро здоровлю.
М[ирон] Кордуба
ЦДІАЛ України у Львові. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 35. – Арк. 5 зв.
4
Варшава, 9/ІІ 1937
ul. Brzozowa 12. m. 6.
Вельми Шановний Пане Товаришу!
Змушений обставинами, звертаюся до Вас з проханням, котрого сповненнє
забере Вам трохи часу. Прошу зайти до університетської бібліотеки і видавництва:
Hier[onimus] Pez, Scriptores rerum austriacarum4 t. 1–3 виписати мені ті місця, в
котрих в роках 1270–1300 згадується про “Rutheni” або “dux Ruthenorum”. Ходить
головно о рр. 1270/71, 1278 і 1291; в котрім разі сього не буде багато і, здається тілько
в т. І. Коли там є “index” – то се значно упростить Вам справу. Мені сього доконче
треба до викладів, а в жадній варшавській бібліотеці сього видавництва нема. Буду
Вам дуже вдячний, коли зробите мені се в можливо найкоротшім часі.
Чи згаданий в “Ділі” Х-ий том Історії Грушевського5 є вже в бібліотеці
Наук[ового] тов[ариства] ім. Шевченка і чи можна його дістати в книгарні? Щиро
Вас здоровлю і остаю з пошаною.
Мирон Кордуба
ЦДІАЛ України у Львові. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 35. – Арк. 6.
5
Львів, 15.ІІ.1937
Високоповажаний Пане Професоре!
Відповідно до Ваших бажань я переглянув вістки про 1270–1300 рр. в хроні-
ках, що містяться в видавництві Hier[onimus] Pez, Scriptores rerum Austriacarum,
t. I, Lipsiae 1721, II Lipsiae 1725, III Ratisbonae 1745. При кожному томі є “Index”,
в якому нема слова “Rutheni”. Але я не довіряючи йому перелисткував ці томи й
виписав дещо для Вас.
173Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин
Том І, Chronicon Claustro-Neoburgense, стор. 470-1, під р. 1289: “Andreas
Rex Ungarie, de quo prius mentio facta est, collecto exercitu maximo et forti pugna-
torum et fagittariorum ad aestimationem LXXX milium, Cozlonum, Walachonum,
Ru[стор. 471]thenorum, Chomanorum, Ungarorum, Septem-castrorum Austriam, nemine
sibi resistente, potenter intravit:…”. Anonymi Leobiensis Chronicon, Liber II, під р. 1276 є
опис одної події, після якого слідує “De praelio Rudolfi cum Otakаro Rege Bohemiae. Cap.
IV” стор. 848: “Sed Otakаrus Leonem Regem Rutenorum, Bohemos, Polonos, Misnenses,
Saxones, Moravos, Thuringos largo cogiario (“congiario” у примітці) allicit, et in Campis
Marchiae fluminis se componit…” Liber III, під р. 1277 є опис одної події, а відтак на
стор. 874 слідує: “Expeditio Regis Hungarie versus Austriam” – “Andreas Rex Hungariae,
de quo prius mentio facta est, collecto exercitu maximo et forti pugnatorum et fagittariorum,
ad aestimationem 80000. Cozlonum, Walachonum, Ruthenorum, Comanorum, Hungarorum,
Septem-Castrorum, Austriam, nemine sibi resistente, potenter intravit, …”
стор. 1227. Viti Arenpeckii Chronicon Austriacum під р. 1276: [стор. 1226]
“Othacarus … collectisque novis copiis de terris suis, … et etiam de aliis terris, Polonia,
… [стор. 1227] cum Duce de Glokau, Duce Bransianiae, Duce Poloniae, Duce de Kaleis,
de Syras, et de Pomerania, Comite Misnae, Rege Rusiae, et c. Rudolfo, qui dolo secum
egisset, feodalia resignat, bellum indicit…” T. II, Thomae Ebendorfferi de Haselbach
Chronicon Austriacum libris V comprehensum. Після 1260 р. слідують вістки про різні
події, а серед них стор. 731: “Nuptiae quoque celebratae in Vienna, in quibus Rex Bela
cum duobus filiis Stephano et Bela, cum Regibus Rutenorum et Masoviae, genero Regis
Belae, et Rege Serviae, cum multis Ducibus praesens aderat…”
стор. 737. “Ortus ducum Austriae de Habsburg”: “… Quibus sic ordinatis, rumores
personuerunt Regem Ottokarum jam Tegam fluvium vadasse cum suis auxiliariis, qui
fuere Rex Wenceslaus, avunculus ejus, et Rex Apuliae, Duces Glogoviae, et Henricus
Vratislaviensis, Casimirus de Polonia, Dux de Caleis, de Syras, de Pomerania, Theodoricus
Comes de Misna, Rex Leo de Russia ipsius cognatus”…
Том ІІІ-ий містить тільки віршовану в німецькій мові австрійську хроніку, в
якій я не помітив потрібних висловів.
В Бібліотеці НТШ ще нема Х-го тому “Історії України” Грушевського; тільки
п. Катерина Грушевська6 прислала 1 примірник д-рові В. Гарасимчукові7; можливо,
що і п. Мочульський8, який, як здається, є автором замітки в “Ділі”9 дістав 1 при-
мірник. Більше примірників у Львові поки що нема.
Щиро дякую за память й остаю з глибокою пошаною
Микола Андрусяк
Особистий архів родини М. Кордуби (м. Львів)
6
Варшава, 17/ІІ 37
Вельми Шановний Пане Товаришу! Дуже Вам вдячний з[а] труд і прислані
виписки. Вони дуже важні для мене, бо підтверджують авторитативно і зовсім
рішучо, що кн[язь] Лев брав участь в битві під Dürnkrut 26/8 1278 р. по стороні
Перемисла Отокара ІІ10. Дивно, що досі ніхто з істориків Галицької держави
(Зубрицький11, Шараневич12, Грушевський) не згадують про сей інтересний факт.
Том Х-ий Грушевського я дістав перед кількома днями, але з видертою заголовною
Олег Піх, Марина Чебан174
карткою. Видно Кат[ерина] Грушевська виписала там якусь дедикацію, котра
“имущим власть” не сподобалася. Книжка, як на академічне виданнє, видана дуже
вбого, папір просто нікчемний. Щиро Вас здоровлю
М[ирон] Кордуба
ЦДІАЛ України у Львові. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 35. – Арк. 9 зв.
7
Варшава, 19/ІV 38
Вельми Шановний Пане Докторе! Маю до Вас знова нове проханнє. Я спро-
важував з університ[етської] бібліотеки зі Львова Muratori, Rerum italicarum
scriptores13 t. XII. Там є одна мілянська хроніка, з котрої я зробив виписки. Однак
ім’я автора сеї хроніки я занотував так, що тепер не можу на певно відчитати.
Проте будьте так добрі і загляньте до сього видавництва (t. XII ст. ок. 1030), чи
автор зовеся Gualvanei de la Flamma, чи Gualvanci. Також, чи се форма nominativ-na
чи genetiv-na; коли б форми номінативної зі заголовка не можна точно ствердити,
погляньте до вступної статті видавця, уміщеної перед текстом хроніки, там певно
буде подано ім’я автора у номінативі. Дякую з[а] лист і святочні желання і пере-
силаю також і Вам щирі побажання веселого Великодня.
Мирон Кордуба
ЦДІАЛ України у Львові. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 35. – Арк. 8 зв.
8
[22/ІV.1938]
Високоповажаний Пане Професоре!
Сьогодні (21/ІV) повідомили мене в унів[ерситетській] бібліотеці, що
Muratori, Rerum ital[icarum]. Script[ores]. [T.] XII, визичене 23/ІІІ до варш[авської]
унів[ерситетської] бібліотеки, ще не звернене.
З святочним привітом і висловами повної пошани
[Микола] Андрусяк
Особистий архів родини М. Кордуби (м. Львів)
9
Варшава, 19/ІХ 38
Вельми Шановний Пане Докторе! Дякую за присилку ч. 37 Літературно-
наукового додатку до Нов[ого] Часу14 і обговореннє там моєї роботи. Вражає Вас
термін “soviétique-ukrainienne” – він, на жаль, відповідає теперішньому дійсному
станови. Правда, були добрі часи, коли ся територія не була совітська, але вони на
жаль надто коротко тривали і за них майже нічого з области історично-наукової
друком не вийшло. На епітетон орнанс “найстаршого з поміж живучих галицьких
істориків” я не заслуговую, бож Омелян Терлецький15 старший за мене і віком і
студіями. Напишіть мені, будьте ласкаві, чому не появилося заповіджене Вами об-
говорення моєї праці у “Вістнику”16. Чи се правда, що – як мені казали – редактор
не хотів помістити. Мені се важно було б знати. Щиро здоровлю
М[ирон] Кордуба
ЦДІАЛ України у Львові. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 35. – Арк. 9 зв.
175Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин
10
Львів, 22/ІХ.1938
Високоповажаний Пане Професоре!
Перш усього мушу спростувати непорозуміння, яке зайшло. Я справді писав,
що бодай у “Вістнику” поміщу замітку про Вашу працю. Тим часом у “Вістнику” є
дуже мало місця на патітові бібліографічні огляди, редактор може тільки помістити
одно-два обговорення наукових праць в одній книжці, бо старається дати перевагу
літературі й публіцистиці. В його теці лежать ще невикористані мої замітки, які він
друкує по черзі. Тим то я ще не давав йому замітки про Вашу працю. Коли ж мені
дир. Дорошенко17 згадав, що Ви мали непокоїтися, чому досі нема рецензії, я, щоб
не чекати аж до листопадової чи грудневої книжки “Вістника”, рішив помістити
замітку в літературно-науковому додатку “Нового Часу”, рахуючись з тим, що
цей часопис є поширений поміж нашим громадянством. З д-ром Донцовим18 я ще
нічого не говорив у справі поміщення замітки про Вашу працю й здивувався, коли
мені дир. Дорошенко сказав, начебто були слухи, що редактор “Вістника” не хотів
прийняти від мене рецензії. Досі д-р Донцов мені ніколи не відмовив помістити; і
замітку про Вашу працю помістив би , якщо б не йшло про поспіх.
Коли я поробив деякі зауваги в замітці, то це не для докорів, тільки для довго-
сти статейки, щоби не пішла до відділу патітової “бібліографії”; очевидно стаття для
ширших кругів громадянства, отже треба було пригадати, що 1917–20 рр. не були со-
ветськими, і Крим і те, що на Придніпрянщині цікавляться і жидівською і польською
історією, з яких мотивів останньою, тощо. Все це міркування з приводу Вашого
огляду, в якому суттєвої прогалини я не міг доглянути; а я маю зладжений менш-
більш з цих років огляд, який не хотіла редакція “Kw[artalnika] H[istorycznego]”19
друкувати, тому що львівські польські історики з Евг[еном] Барвінським20 у главі
кричали, що “za dużo ruskich rzeczy” є в “Kw[artalniku] H[istorycznemu]”.
Дир. О. Терлецький є популяризатор історії, а не науковий дослідник; наукові
праці виконав він ще у семінарі пок[ійного] Грушевського. До його популярних
нарисів історії України я маю таке саме довіря, як Ви, Пане Професоре, до праць
п. Голубця21. Річева критика не випала б додатися. Очевидно, нічого тут дивуватися,
бо дир. Терлецький своє життя присвятив не науковій, тільки педагогічній, просві-
тянській і громадській праці і в цих останніх ділянках слід шукати його заслуг.
Щиро дякую за поздоровлення й остаюсь з глибокою пошаною
[Микола] Андрусяк
Особистий архів родини М. Кордуби (м. Львів)
1 Chyliński Konstanty (1881–1939) – польський історик та політичний діяч. З 1919 р. він
працював у Люблінському католицькому університеті. У вересні 1921 р. переїхав до
Львова, продовживши наукову діяльність в університеті Яна Казимира.У березні 1935 р.
призначений віце-міністром у Міністерстві релігії і народної освіти, а з 13 жовтня
1935 р. по 5 грудня 1935 р. він керівник цього міністерства. (№ 1).
2 Зубик Роман (1902–1941) – український історик, дійсний член НТШ, економіст та гро-
мадський діяч, доктор права. (№ 1).
3 Йдеться про працю М. Андрусяка Józef Szumlański, pierwszy biskup unicki Lwowski
(1667–1708): Zarys biograficzny. – Lwów, 1934. – 212 s. (№ 2).
Олег Піх, Марина Чебан176
4 Hieronymus Pez (1685–1762) – історик-хроніст та бібліотекар Мелькського монастиря
в Австрії. У 1721–1745 рр. – видав у трьох томах збірку більш ніж ста джерел з історії
Австрії “Scriptores rerum Austriacarum”. (№ 4).
5 Йдеться про працю М. С. Грушевського Історія України-Руси. – Київ, 1936. – Т. 10. –
394 с. (№ 4).
6 Грушевська Катерина (1900–1943) – етносоціолог, фольклорист, етнограф, культуролог,
секретар Українського соціологічного інституту у Відні (1919–1924), керівник Кабінету
примітивної культури ВУАН (1925–1930), редактор часопису “Первісне громадянство і
його пережитки в Україні” (1926–1930), дійсний член НТШ у Львові (з 1927). (№ 5).
7 Герасимчук (Гарасимчук) Василь (1880–1944) – український історик, дійсний член
НТШ (з 1917 р.). Дослідник історії України другої половини ХVІІ ст. Співпрацював з
ВУАН у складі Комісії вивчення історії Західної України, член Археографічної комісії
та Науково-дослідної кафедри історії України ВУАН. У 1940–1941 та 1944 рр. працював
старшим науковим співробітником у Львівському відділі Інституту історії України АН
УРСР. (№ 5).
8 Мочульський Михайло (1875–1940) – письменник і літературний критик, фольклорист.
Літературно-критичні праці письменника, присвячені дослідженню творчості Т. Шев-
ченка, І. Франка, М. Цертелєва, І. Манжури, О. Козловського, В. Самійленка, О. Ко-
билянської, Х. Алчевської, М. Підгірянки, М. Проскурівни (Семенко), представників
“української школи” у польській літературі (С. Гощинського, В. Залєського, А. Мальчев-
ського та ін.). (№ 5).
9 “Діло” – популярний часопис Галичини. Виходив у 1880–1939 роках: (у 1880–1882 рр. –
двічі на тиждень, у 1883–1887 рр. – тричі на тиждень, з 1888 р. – щоденно). Першим
редактором був Володимир Барвінський. З часу своєї появи “Діло” відстоювало ідео-
логію народовської партії, з 1886 р. товариства “Народна Рада”, з 1899 р. національно-
демократичної, пізніше трудової партії, з 1925 р. – УНДО (Українського національно-
демократичного об’єднання). (№ 5).
10 Битва під Дюрнкрутом, також битва на Моравському полі – відбулась 26 серпня 1278 р.
між військами чеської армії під керівництвом короля Оттокара II й армією Священної
Римської імперії (в союзі з угорським королем Ласло IV). Мала вирішальне значення
для історії Центральної Європи у наступних століттях. (№ 6).
11 Зубрицький Денис (1777–1862) – український історик, етнограф, архівіст, член-
кореспондент Петербурзької академії наук (1855). Упорядкував низку львівських ар-
хівів. Започаткував в Україні розвиток археографії, сфрагістики, геральдики та інших
спеціальних історичних дисциплін. (№ 6).
12 Шараневич Ісидор (1829–1901) – галицький історик і громадський діяч москвофіль-
ського напрямку, педагог, з 1871 доцент, з 1873 – професор Львівського університету,
дійсний член Академії наук у Кракові, почесний член товариства “Просвіта” з 1871
року. Досліджував переважно історію Галицько-Волинської Руси “Історія Галицько-
Володимирської Руси від найдавніших часів до року 1453” (1863), а також діяльність
українських братств, зокрема Львівського Успенського Братства і був одним з піонерів
української археології в Галичині (зокрема археологічних розкопок на території Галичи-
ни у 1882–1890 рр.). Один із фундаторів Національного музею у Львові. (№ 6).
13 Muratori Ludovico Antonio (1672–1750) – італійський історик, священик, куратор Мо-
денської та Амброзианської бібліотек. Автор численних праць із церковній історії. В
1723–1751 рр. видав у 25 томах працю “Rerum italicarum scriptores”, у яку вмістив понад
2 тисячі джерел по історії середньовічної Італії за період з 500 по 1500 рр. (№ 7).
14 “Новий час” – львівський позапартійний часопис, фінансований українською діаспо-
рою США та Канади, який почав виходити у 1923 р. за дорученням УВО та який став
177Мирон Кордуба і Микола Андрусяк: до історії взаємин
основним пресовим органом галицьких українців. Редактор – Пеленський Зенон та
інші. Друкувався часопис до 12 вересня 1939 р., замінила його газета “Вільна Україна”,
яка почала виходити на базі концерну Тиктора за радянських часів. (№ 9).
15 Терлецький Омелян (1873–1958) – галицький педагог, громадський діяч та історик (учень
М. Грушевського), активний член головного Відділу товариства “Просвіта”. (№ 9).
16 Йдеться про Літературно-науковий вістник – літературний і науковий часопис, засно-
ваний Михайлом Грушевським, Іваном Франком, Олександром Борковським, Осипом
Маковеєм. Двох останніх невдовзі замінив Володимир Гнатюк. Фактичним редактором
спочатку був Іван Франко. Виходив у Львові (1898–1906), у Києві (1907–1914, 1917–
1919) та у Львові під редагуванням Д. Донцова (1922–1932). Видавало часопис Наукове
товариство імені Тараса Шевченка. У журналі друкувалися найкращі українські пись-
менники та вчені. (№ 9).
17 Дорошенко Володимир (1879–1963) – український громадсько-політичний діяч, бібліо-
граф і літературознавець. Працював у бібліотеці НТШ, у 1937–1944 рр. директор бібліо-
теки. З 1944 р. – в еміграції. Автор багатьох бібліографічних праць та літературознавчих
статей. (№ 10).
18 Донцов Дмитро (1883 – 1973) – український літературний критик, публіцист, філософ,
політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму.
19 “Kwartalnik Historyczny” (Історичний квартальник) – заснований у 1887 р. як друкова-
ний орган Історичного товариства у Львові. Видання стало першим польським фаховим
історичним часописом. Важливим для налагодження польсько-українського історіогра-
фічного діалогу було співробітництво з часописом відомих українських вчених: І. Фран-
ка, К. Студинського, М. Кордуби, С. Томашівського, М. Андрусяка.
20 Барвінський Євген (1874–1947) – український і польський історик, архівіст, бібліограф,
юрист, видавець, член НТШ у Львові (1893).
21 Голубець Микола (1891–1942) – український історик, архівіст, краєзнавець, мистецтво-
знавець, публіцист, редактор, перекладач, бібліограф.
Олег Піх, Марина Чебан178
|