Пересічна людина в історичному вимірі (с. Березно на Холмщині)
Висвітлено матеріальне і духовне життя, побут, освітні, релігійні і звичаєві традиції звичайної людини з села Березна на Холмщині.
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2012
|
| Назва видання: | Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40761 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Пересічна людина в історичному вимірі (с. Березно на Холмщині) / Н. Осташ // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2012. — Вип. 5. — С. 199-208. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40761 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-407612013-01-28T12:15:31Z Пересічна людина в історичному вимірі (с. Березно на Холмщині) Осташ, Н. Історіографія. Бібліографія. Джерелознавство Висвітлено матеріальне і духовне життя, побут, освітні, релігійні і звичаєві традиції звичайної людини з села Березна на Холмщині. Освещена материальная и духовная жизнь, быт, традиции, образование, религиозные обычаи обыкновенного человека из села Березно на Холмщине. Material and spiritual life, everyday life, educational, religious and common traditions of an ordinary person from the village of Berezno in Kholmshchyna are enlightened in the article. 2012 Article Пересічна людина в історичному вимірі (с. Березно на Холмщині) / Н. Осташ // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2012. — Вип. 5. — С. 199-208. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2223-120X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40761 uk Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історіографія. Бібліографія. Джерелознавство Історіографія. Бібліографія. Джерелознавство |
| spellingShingle |
Історіографія. Бібліографія. Джерелознавство Історіографія. Бібліографія. Джерелознавство Осташ, Н. Пересічна людина в історичному вимірі (с. Березно на Холмщині) Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість |
| description |
Висвітлено матеріальне і духовне життя, побут, освітні, релігійні і звичаєві традиції звичайної людини з села Березна на Холмщині. |
| format |
Article |
| author |
Осташ, Н. |
| author_facet |
Осташ, Н. |
| author_sort |
Осташ, Н. |
| title |
Пересічна людина в історичному вимірі (с. Березно на Холмщині) |
| title_short |
Пересічна людина в історичному вимірі (с. Березно на Холмщині) |
| title_full |
Пересічна людина в історичному вимірі (с. Березно на Холмщині) |
| title_fullStr |
Пересічна людина в історичному вимірі (с. Березно на Холмщині) |
| title_full_unstemmed |
Пересічна людина в історичному вимірі (с. Березно на Холмщині) |
| title_sort |
пересічна людина в історичному вимірі (с. березно на холмщині) |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Історіографія. Бібліографія. Джерелознавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40761 |
| citation_txt |
Пересічна людина в історичному вимірі (с. Березно на Холмщині) / Н. Осташ // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2012. — Вип. 5. — С. 199-208. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість |
| work_keys_str_mv |
AT ostašn peresíčnalûdinavístoričnomuvimírísbereznonaholmŝiní |
| first_indexed |
2025-07-03T22:53:30Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:53:30Z |
| _version_ |
1836668116834189312 |
| fulltext |
Надія Осташ
ПЕРЕСІЧНА ЛЮДИНА В ІСТОРИЧНОМУ ВИМІРІ
(с. Березно на Холмщині)
Спробую відтворити події минулих і складних часів на прикладі життя од-
нієї людини. Йдеться про долю вихідця з Холмщини (с. Березно) Босаковського
Лавріна Антоновича. Упродовж життя він пережив дві депортації, пов’язані з Пер-
шою та Другою світовими війнами. Його пращури здавна жили у Березному, яке
розташоване неподалік від м. Холма (на відстані 11 км). Герб Холмщини: медвідь
під трьома деревами на зеленому полі. Найдавніша згадка про село – 1443 р. Усі
мешканці села займалися рільництвом, основне багатство кожного – земля, яку
ретельно і дбайливо обробляли. Перед Другою світовою війною у Березному жило
понад 500 родин. Селяни розводили коней, коровів, курей, свиней, гусей тощо. У
селі перед Другою світовою війною діяла школа, церква, магазин (склєп), вітряк,
кузня, олійня (гулія рня). Власником олійні був Станіслав Ціхоцький. Центром
культурного життя (зустрічі, забави, самодіяльні вистави) був будинок, який у селі
називали “людивка”. У цьому ж будинку знаходилася і пожежна охорона з усіма
технічними засобами. Членом цієї пожежної охорони працював і мій батько Боса-
ковський Лаврін. У селі була також залізнична станція. Жителі села в основному
православної віри (90 %), невелика кількість – римо-католики, кілька – іудеїв,
одиниці – євангелісти1. Мешканці села розповідають, що у 1704 р. у с. Березному
діяла греко-католицька церква2. У 1740 р. церква згоріла. У 1875 р. мешканці села
належали до православної парафії сусіднього села Плаваничі. У 1912–1914 рр. у
центрі села Березна збудовано дерев’яну церкву. Село Березно – надзвичайно ма-
льовниче, тут багато зелені, неподалік села – ліс. Цікавими є назви частин села та
полів, які відомі здавна і сьогодні зрозумілі корінним березенцям: Куток, Попова
гора (“Пупо ва гура ”), Лани (“Лане ”), Зала вки (“Зала вкі”), Вербе на (“Вирбе на”),
Во вча борода (“Во вча буруда ”), Ко ло в’я за (“Ку лу в’є за”), Загу минки, Па ствин,
Стежка, Під хвоїною (“Пуд хвуїную”), Коминярова вулиця (“Куминярова гуліця”),
Петрова вулиця (“Питрова гуліця”), Узка (“Уска”), Колонія (“Кульонія”). Деякі з
назв полів зафіксовані ще у документі за 1894 р. (Залавки, Лани, Узка).
Вперше депортували мешканців села під час Першої світової війни. Російська
армія, відступаючи під натиском австрійських військ, висилала українців Холмщи-
ни в Росію. Деякі сім’ї березенців потрапили у Середню Азію (Казахстан, Киргизія),
1 Otwieranie świata. 80 lat Szkoły w Brzeżnie (1927/28–2007/08) / [рod red. R. Górskiej]. –
Brzeżno; Chełm, 2008. – C. 5.
2 Górska R. Fragmenty historii Brzeźna / R. Górska // W cieniu ośmioramiennego krzyża / [рod
red. R. Górskiej]. – Chełm, 2007. – S. 6.
ІСТОРІОгРАфІя. БІБЛІОгРАфІя.
ДжЕРЕЛОзНАВСТВО
деякі – аж під китайський кордон, багато було холмщаків у Росії (Тобольськ, Казань,
Магадан), деякі потрапили на Східну Україну (Полтавщина, Харківщина). Про це
виразно свідчить шкільний журнал сільської школи, у якому навпроти прізвищ
дітей, народжених у 20-х роках XX ст., запис про місце народження відсутній. Це
діти, які народилися під час першої депортації у різних частинах Російської імперії.
Моя мама Туяк Віра, наприклад, народилася у 1920 р. у м. Полтаві. Село Березно
у цей час унаслідок воєнних дій було майже спалене. Церква зазнала руйнувань.
1937 р. на кошти мешканців села її відремонтовано, однак у 1938 р. церкву було
знищено. На місці зруйнованої церкви вимуровано капличку, яку знову зруйновано
під час акції “Вісла” у 1947 р.
Вивезені під час першої депортації березенці згодом повернулися у рідне
село, за винятком тих, які одружилися і залишилися на чужині. Село Березно
було споконвіку українським, хоча навчали у школі польською мовою. Між со-
бою березенці розмовляли по-українськи. “Słownik geograficzny …” так пише про
холмщаків: “Народ розмовляє наріччям малоруським (так званим хохлацьким) з
великою домішкою польських слів. Темні, бідні, безпорадні, проте чесні і тверезі”3.
Березенці на Великдень пекли паски, писали писанки, малювали у різні кольори
крашанки, віталися “Христос Воскрес” відповідаючи “Воістину Воскрес”, освячу-
вали святкові страви. Ці звичаї і традиції сягають глибокої давнини. Це докладно
описує Гійом Левассер де Боплан у середині XVII ст.4. Отже, Холмщина – край
споконвічно український.
У 1939 р. мешканцям села пропонували виїжджати у Радянський Союз. Де-
кілька сімей виїхали, але невдовзі повернулися назад. У 1945 р. вдруге депортували
жителів села Березна. У рамках польсько-радянської угоди від 9 вересня 1944 р.
мешканці села Березна виселені на територію Радянської України примусово. Була
створена комісія, описували майно, видавали кожному господареві документ – ева-
куаційний лист, у якому зазначено місце призначення, вказано усіх членів сім’ї,
яку кількість худоби , який сільськогосподарський інвентар і яку кількість зерна,
продуктів перевозить. У Березному залишилося біля 50 українських родин. Але
доля і їх не пошкодувала. У 1947 р. решту українців вивезли на північ Польщі. Не
вивозили лише тих, які раніше служили у лавах Червоної Армії або у польському
війську (але це не поширювалося на інших членів їхніх сімей). Згодом ті україн-
ці, що опинилися на півночі Польщі, повернулися у рідне село. Тепер корінних
мешканців у Березному – кілька сімей. Відрадно, що ті березенці, які залишилися
у Польщі, і ті, які живуть в Україні, підтримували і підтримують дотепер зв’язки
(листуються, відвідують одні одних). Вони – немов одна велика родина. На жаль,
людей старшого покоління стає все менше. З приємністю згадую свої зустрічі з
селом, у якому я народилася. Я вже шість разів з 2006 р. побувала у рідному селі.
Зустрічі колишніх мешканців с. Березна і тих, хто там тепер живе, дуже зворушливі,
3 Słownik geograficzny Krόlestwa Polskiego i innych krajόw słowiańskich. – Warszawa,
1880. – T. 1. – S. 556.
4 Гійом Левассер де Боплан. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського,
що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії разом з їхніми звичаями,
способом життя і ведення воєн. – Київ, 1990. – С. 80–83.
Надія Осташ200
емоційно щирі. Відбуваються вони щороку у день Святого Володимира (28 липня),
чиє ім’я носить невелика новозбудована православна церква. Церква зведена на
території прадавнього українського цвинтаря за ініціативою та фінансуванням
родини Ковальських (Анни, Станіслава, Данути, Владислава). Посвячення церкви
відбулося 8 серпня 2004 року. На ці зустрічі приїжджають українці з різних куточків
України та Польщі. З хвилюванням відвідують усі новостворений музей історії
села Березна, який розташований у приміщенні красивої двоповерхової сільської
школи. Ініціатором створення музею є вчителька школи Рената Ґурська. Особли-
во багатолюдною була зустріч 28 липня 2008 р., коли приїхало багато колишніх
мешканців села з м. Дубно Рівненської області (тут живе найбільше березенців),
а також із Києва, Львова, Луцька, Кіцмані. Приємно, що прибула на це свято і моя
велика родина з м. Устки, що на березі Балтійського моря (моя двоюрідна сестра
Зося, дочка маминого брата Іллі Туяка, зі своїми дітьми Ґражиною та Лєшеком,
онуком Анджеєм. З цією родинною гілкою я вперше зустрілася через 60 років
(2007). Чимало березенців приїхало з різних міст Польщі. Кілька днів спілкування
рідною українською мовою, безліч спогадів, розповідей, подорожей вулицями до
болю рідного для всіх села. Такі щорічні зустрічі, плекання традицій наснажують
старше покоління і пов’язують молодь із ним глибоким і міцним корінням.
Мій батько, Лаврін Антонович Босаковський, народився 9 серпня 1912 р. в селі
Березному Холмського повіту Люблінського воєводства. Його сім’я з діда-прадіда
жила на Холмщині. Усі члени сім’ї працювали на землі, обробляли її, з того жили.
Його батько, Антон Михайлович Босаковський, його мати Текля (з дому Нець) одру-
жилися у 1896 році. Батьками Антона Босаковського були Михайло Босаковський
(народився 3 жовтня 1853 р.) та Єфросинія (з дому Левінська). Це дідусь і бабуся
Лавріна Босаковського. Текля Нець у 1896 р. (час одруження з Антоном Босаков-
ським) уже була сиротою. Її батьки – Павло Нець та Феодосія (з дому Трюшук).
У Лавріна Босаковського жодних родовідних документів, окрім записів у церков-
них книгах про народження та одруження, не збереглося. Завдяки наполегливій
архівно-пошуковій діяльності його сина Іллі Босаковського (мій рідний брат), який
неодноразово звертався у Люблінський архів (Польща), а також його активній
діяльності у збиранні матеріалів для музею історії села Березна, прабатьківщини
роду Босаковських (музеєм керує вчителька Рената Ґурська, фінансово підтримує
Владислав Ковальський), виявлено цікаві документи щодо життєвого шляху Лав-
ріна Босаковського, його батьків, дідів тощо. У родичів, які мешкають у м. Дубно
Рівненської області, зберігся нотаріальний документ російською мовою (№ 401 від
1894 р.) про поділ землі. Землю ділить Іван Гнатович Босаковський (прадід Лавріна
Босаковського, мій і мого брата Іллі прапрадід) між синами Михайлом (дід Лавріна
Босаковського, мій і мого брата Іллі прадід), Іваном, Петром, Францем. Кожен із
синів, крім Франца, одержує земельний наділ (по 5 моргів орної землі і по 4 морги
лісу і лугу), а Франц відмовляється від земельного наділу, зате одержує грошову
компенсацію у розмірі 100 рублів. А Михайло, Іван, Петро повинні утримувати до
кінця життя батьків – Івана Гнатовича Босаковського та Агафію (прабаба Лавріна
Босаковського, моя і мого брата Іллі прапрабаба). Документ виданий у м. Холмі на
ім’я Михайла Босаковського (мій і мого брата Іллі прадід) і завірений нотаріусом
Владиславом Зайдлером. До речі, герб нотаріальної контори Владислава Зайдлера
201Пересічна людина в історичному вимірі
експонується у міському музеї м. Холма. Усі сини Івана Гнатовича Босаковського,
крім Франца, не могли ставити свій підпис на документі, бо були неписьменними.
Власноручно підписав документ лише Франц Босаковський. Відомо, що дружину
Франца звали Єфимія. У нього була дочка Євдокія (1894–1983). Чоловіком Євдокії
став Соха Іван (1890–1964). У цього подружжя народилися дочки Катерина, Євгенія
і Софія та син Степан (онуки Франца Босаковського). У сина Степана було п’ятеро
дітей (Олег, Олена, Анатолій, Люба, Марія). Усі нащадки Франца Босаковського
жили або живуть у м. Дубно Рівненської області. Про родинні гілки Івана та Петра
Босаковських я знаю мало. Відомо, що родину Босаковських вивезено у 1947 р.
на північ Польщі. Але зв’язків з Лавріном Босаковським вона не підтримувала.
У Михайла Босаковського (діда Лавріна Босаковського, мого і брата Іллі прадіда)
були діти: Антон Босаковський (батько Лавріна Босаковського, мій і мого брата Іллі
дід) і Маринка (її так називали до глибокої старості). Вона народилася 5 жовтня
1893 р., померла 27 січня 1968 р. У спогадах згадували ще брата Андрія та сестру
Зіну. Маринка жила ще й у м. Дубно Рівненської області в Україні. Її чоловіком став
Володимир Середа, який народився 10 березня 1893 р., а помер 13 травня 1990 р.
Обоє поховані в м. Дубно Рівненської області на кладовищі на Сурмичах (перед-
містя м. Дубно). У них були діти Олексій та Михайло. Олексій Середа народився
14 березня 1914 р., а помер 22 червня 2005 р. У церковному записі від 18 люто-
го 1938 р. про шлюб Олексія Середи і Катерини Войтюк вказано, що батьками
Олексія Середи є Володимир Середа і Марія, з дому Босаковська. Власне це і є
сестра Антона Босаковського. Витяг із церковної книги наводить Рената Ґурська5.
В Олексія і його дружини Катерини (з дому Войтюк) була єдина дочка Ірина (за
чоловіком – Синиця, померла у 2008 р.), яка і подарувала цей документ про поділ
землі між синами Івана Гнатовича Босаковського музею с. Березна. Про Маринку
(за чоловіком Середа) я вже лише чула, пам’ятаю, як був її похорон (похована у
м. Дубно Рівненської області), і мама моя з татом (Віра і Лаврін Босаковські) хо-
дили на похорон, сиділи перед тим цілу ніч біля померлої (така традиція обряду
поховання), і тато називав померлу тіткою. Чи були ще в Антона Босаковського,
крім Маринки, брати і сестри? У розмовах чула, як називали брата Андрія і сестру
Зіну. У спогадах згадували деколи про Андрія Босаковського, називали його дядь-
ком Лавріна Босаковського, але він після депортації помер у Запоріжжі. Є спогади,
ніби Андрій виховував синів Охріма і Томаша та дочку Мариню. Згадували і про
сестру Антона Зіну, у якої були син Олександр і дочка Наталка. Цікавим є і те, що
під час одруження Лавріна Босаковського з Вірою Туяк серед інших свідків зазна-
чено і Томаша Босаковського, сина Андрія (очевидно, Андрій – дядько Лавріна).
До речі, Томаш Босаковський не вмів писати. Замість нього у церковній книзі
поставив підпис Володимир Середа. Можливо, були родичі по жіночій лінії, які
після одруження змінили прізвище.
Лаврін Босаковський мав братів Михайла, Фому (“Томко”) (їх добре пам’я-
таю), Івана (його ніколи не бачила, хіба на фотографіях). Кажуть, що був ще брат
Віктор (1920 року народження) і сестра Настя. Згадку про Віктора Босаковського
знаходимо у шкільному журналі учнів села Березно 1927 рік.
5 W cieniu ośmioramiennego krzyża / [рod red. R. Górskiej]. – Chełm, 2007. – S. 8.
Надія Осташ202
У дитячі роки Лаврін відвідував початкову школу у рідному селі. Збереглися
шкільні журнали сільської школи. Найдавніший період – 1927/1928 навчальний
рік. У мене є копія журналу за цей період. А цікава вона тим, що тут є відомості
про учнів Лавріна Босаковського та Віктора Босаковського (брат мого тата). Проти
прізвища кожного учня вказано рік народження (помилково вказано проти Лавріна
Босаковського рік 1914, а не 1912). Зазначено рік навчання учня у школі, ставлення
до навчання, рівень знань, названо віросповідання. У школі вчилися діти переважно
православної віри, але було кілька дітей римо-католицької віри, кілька – іудейської
віри, один – євангелістської. Вказано і місце народження учня. Більшість учнів
народилися у селі Березно (тут записано Brzyzno). Навпроти прізвищ деяких ді-
тей вказано місце народження – Росія, Тобольськ, часто така інформація відсутня
(особливо поряд із датою народження 1920 р.). Очевидно, ці діти народилися під
час першої депортації березенців у період Першої світової війни, коли доля розки-
дала їх у Харків, Полтаву, Киргизію, Казахстан, Магадан, Сибір тощо. Наприклад,
Катерина Войтюк, згодом – дружина Олексія Середи (двоюрідний брат моєї мами),
народилася у 1917 р. у м. Казані (Росія, Татарстан). Матеріали цього шкільного
журналу вміщено у книзі “Otwieranie swiata”, яка вийшла за редакцією Ренати
Ґурської, учительки школи у селі Березні, та за фінансової підтримки Данути та
Владислава Ковальських, теперішніх мешканців села Березна6. Лаврін умів читати
кирилицею і латинкою, а писати – латинською абеткою, бо у школі навчали поль-
ською. Селяни спілкувалися між собою українською мовою. Під час моїх поїздок
у село я багато спілкувалася з корінними мешканцями села, які були депортовані
під час акції “Вісла” і потім повернулися у рідне село і зараз там проживають. Не-
рідко це однолітки моїх батьків. Спілкувалися вони зі мною українською мовою,
такою ж говіркою, як розмовляли мої тато і мама. У дитинстві (як згадував Лаврін
Босаковський) виїжджали у зв’язку з Першою світовою війною у Киргизію.
За Брестським миром 1918 р. етнічні українські землі Холмщини у межах
колишньої Холмської губернії були визнані складовою частиною Української На-
родної Республіки. З 1919 р. Холмщина входила до складу Польщі. Ризький договір
1921 р. узаконив приналежність холмських земель Польщі. Тоді до 1922 р. більшість
українців, депортованих до Росії, повернулися додому. Антона Босаковського із
сім’єю вивезли у Киргизію. Мешканці села Березна під час першої депортації
були розкидані по всій території Російської імперії. До речі, депортовані з інших
місцевостей Холмщини, потрапили в Архангельську, Астраханську, Воронезьку,
Оренбурзьку, Орловську, Пензенську, Рязанську, Самаркандську, Самарську, Са-
ратовську, Тамбовську, Тульську, Челябінську, Ярославську губернії, а також у
Татарстан, Туркменію, Башкирію тощо7. Як засвідчує М. Корнилович8, холмські
6 Otwieranie świata. 80 lat Szkoły w Brzeżnie (1927/28–2007/08) / [рod red. R. Górskiej]. –
Brzeżno; Chełm, 2008.
7 Горний М. Українці Холмщини і Підляшшя. Видатніші особи XX століття / М. Горний /
[ред. Макар Ю. І., Постоловський Р. М.]. – Львів, 1997. – С. 114, 181, 258, 289, 301–302,
359, 398, 417, 425, 430, 438, 470, 560, 565, 607, 631.
8 Корнилович М. Біженська трагедія Холмщини і Підляшшя / М. Корнилович // Україна. –
1927. – Кн. 3. – С. 116.
203Пересічна людина в історичному вимірі
вигнанці оселилися в 37 губерніях Росії, а також Забайкальській, Самаркандській,
Закаспійській, Уральській, Акмолінській, Тобольській, Томській областях. Сім’я
Босаковських жила в землянці. Лаврін ходив із батьком пасти худобу. Платили про-
дуктами – пшеницею, мукою. Батько Лавріна займався також столяркою. Лаврін
запам’ятав юрти, круглі, усередині вистелені килимами. Місцеві люди тримали
овець, були маленького зросту, з вузькими чорними очима. До переселенців ста-
вилися непогано. У цьому селі поселили лише одну сім’ю Босаковських. Вивезли
їх у Киргизію примусово. У землянці захворіли на тиф батько Лавріна (Антон Бо-
саковський), мати (Текля, з дому Нець). Батько Лавріна (Антон Босаковський) від
тифу помер у Киргизії, там і похований. Брати Лавріна (Михайло, Томко (Фома),
Іван) працювали. Томко працював вантажником. Деколи Лаврін з братом Михайлом
ходив “на жебри”, просив хліба, бо був голод. Хворів на тиф і брат Іван, але вижив.
Місцеві жінки приходили до Івана свататися. Беруть хустку велику і дарують. Як
візьмеш хустку, то це означає згоду на одруження.
Після смерті батька (Антона Босаковського) Іван (брат Лавріна) забрав усіх
дітей, маму і пішов із землянки на господарство до дружини. Вона жила сама
лише із дідом.
Згодом поляки повернули переселенців на Холмщину у с. Березно. Подали
вагони, і всі приїхали додому. Іван залишився у Киргизії. Про нього не було жод-
них відомостей. Десь аж у 50-х роках ХХ ст., уже після війни, після депортації у
1945 р., через Червоний Хрест Іван знайшов братів у м. Дубно Рівненської області.
Він писав листи, надсилав своє фото з дружиною, розповідав про своє важке після-
воєнне життя, просив допомоги у таких же бідних і голодних переселенців-братів.
Усі троє, Лаврін, Михайло, Томко, зібрали невелику суму грошей і надіслали йому.
Я про це добре пам’ятаю, бо батьки мали початкову освіту і просили, щоб я скла-
дала тексти листів. Запам’ятала адресу на конверті: м. Ош Джалалабадської області
(чи району), пам’ятаю ще назву Базар-курган. Через певний період одержали від
дружини звістку, що Іван помер. Згодом зв’язки з цією гілкою родини перервалися.
Брат Ілля звертався у посольство Киргизії у Києві, з проханням розшуку будь-кого
із сім’ї Босаковських, однак допомоги не одержав.
Після повернення сім’я жила у с. Березні у тій же хаті. Усім переселенцям,
які повернулися, давали їхню землю, якщо не було хати, то пропонували будівель-
ний матеріал для зведення нового житла. Лаврін знову пастухував, пас 14 корів. У
1938 році одружився з Вірою Степанівною Тýяк, 1920 р. народження, мешканкою
села Березна. Дівоче прізвище її мами – Середá. У мене в пам’яті збереглися деякі
спогади про одруження Лавріна Босаковського. Він розповідав, що на весіллі у
ті часи обходилося однією пляшкою горілки, була одна чарка, якою по черзі всі
пригощалися. Згадував він і про те, що йому забракло грошей на оплату шлюбної
церемонії, і той, з ким він домовлявся про церемонію, сказав, що в такому разі він
не засвітить “павука”, тобто яскравий свічник, під час шлюбу. Зберігся запис, ко-
пію якого я маю, у церковній книзі про шлюб Лавріна Босаковського з Вірою Туяк
(з дому Середа), який відбувся 13 листопада 1938 р. у присутності свідків – Іллі
Туяка (рідний брат Віри Туяк) та Томаша Босаковського (син Андрія Босаковсько-
го, двоюрідний брат Лавріна Босаковського). У Лавріна і Віри народилося двоє
дітей – син Ілля Босаковський (1939 р.н.) і дочка Надія Босаковська (1942 р.н.).
Надія Осташ204
У 1939 р. знову вивозили з села, але не примусово – хто хотів. Мали виїжджати
усі, уже повантажили речі на підводу, але Лаврін Босаковський не встиг усе по-
вантажити, дружина Віра повернулася (доїхала лише до Бугу).
У 1945 р. знову виселяли, але на цей раз примусово. Акція відбувалася у
рамках польсько-радянської угоди від 9 вересня 1944 р. Мешканців села депорту-
вали на територію Радянської України. Була створена комісія, описували майно,
видавали евакуаційні листи. Такий лист одержав і Лаврін Босаковський. Все, що в
руки можна було взяти (клунки, чемодани), взяли з собою. Посадили всіх у поїзд.
Дехто взяв і корів. Солдати, які допомагали вантажити майно переселенців, роз-
повідали, що житимуть гірше, ніж тут. На запитання “Куди їдеш?” я відповідала:
“В кулхош”, хоча ніхто значення цього слова ще не розумів.
Привезли у Запоріжжя, висадили в степу (“роби, що хочеш”). Три сім’ї посели-
ли у с. Смоляне, недалеко від Хортиці. Усі ходили в колгосп на роботу, випалювали
бур’яни у полі, запрягали корів і працювали на полі. Корову взяли свою із дому. За
роботу в колгоспі не платили нічого. Садили город, ходили в поле рвати кукурудзу,
соняшник. Їздили у Запоріжжя муку продавати, яку взяли з собою із рідного села.
Потім почали втікати одні за другими. Дехто залишився там. Ми переїхали у м. Дубно
Рівненської області. Дали тут батькові житло (хата на 4 сім’ї), а згодом кожній сім’ї
виділили окремі будинки (“закріпили”). Перед тим березенці ходили і вибирали бу-
динки тих людей, які виїхали в Польщу (поляки або євреї). Лаврін одержав від влади
будинок євреїв, які виїхали. Однак оселитися відразу в цьому будинку не зміг. Мусив
чекати, щоб будинок звільнили місцеві жителі, які самовільно поселилися (вони за-
кінчували будівництво нового власного будинку). Поступово почали облаштовувати
своє гніздо. Якось приїхав у м. Дубно Рівненської області власник будинку, якого
виселили. Він прийшов до будинку Лавріна Босаковського, щоб подивитися на своє
родинне житло: він тут колись до Другої світової війни жив. Дуже його здивувало,
що збереглася груша біля будинку (він її пам’ятає) і лавка під грушею, де колись
любили відпочивати домашні. Він сказав: “Ось і та сама лавка” (польською мовою).
Старої, до речі, давно вже не було, а нову зробив сам Лаврін Босаковський. Цей чо-
ловік дуже люб’язно порозмовляв з Вірою Босаковською (дружиною Лавріна), яка
запросила його до хати. Він навіть залишив свою адресу (мешкав в Англії). Адреса
ще досить довго зберігалася у нас вдома, але з ним не листувалися.
Чому Лаврін із сім’єю приїхав у м. Дубно Рівненської області? Бо тут уже було
кілька сімей з Березна, і до них потягнулося все село. Деякі осіли в місті, дехто об-
рав місцем проживання навколишні села. Лаврін Босаковський пішов на ливарно-
механічний завод, спочатку працював у столярному цеху, згодом – у ливарному. У
ливарному цеху він освоїв фах формувальника та ливарника. Робота була важкою
і небезпечною: розплавлений чавун заливали у форми. Виготовляли дверцята до
кухонних печей, плити, посуд тощо. Тато був сумлінним робітником, згодом став
кваліфікованим фахівцем у цій галузі. Його неодноразово нагороджували грамотами,
цінними подарунками. Так із сільського рільника, землероба став робітником, освоїв
зовсім новий фах, став добрим спеціалістом. У Дубно приїхали і його брати з сім’ями
(Михайло і Томко). У Михайла Босаковського і його дружини Анастасії (Насті) (з дому
Демчук) було троє дітей: дочки Надія (1933 р. н.), Люба (1935 р. н.), син Євстахій
(1938 р. н.). У Томка і його дружини Ольги (з дому Левінська) дітей не було.
205Пересічна людина в історичному вимірі
Брат Лавріна Босаковського Михайло працював на ливарно-механічному
заводі, був працьовитим, за характером спокійним і скромним чоловіком, мав
енергійну і владну дружину, якій він в усьому підкорявся. З братом Михайлом у
мого тата були тепліші стосунки, на відміну від старшого брата. Цікавим є те, що
тато звертався до Михайла на “ви”. Звертався до рідного брата Михайла мій тато
Лаврін Босаковський на “ви” (“вите”), бо були кумами. Традиція звертатися до
кумів на “ви” дуже давня. На такий звичай у середовищі холмщаків звертав увагу
польський етнограф Оскар Кольберг у праці “Chełmskie. Obraz etnograficzny”9. На
“ви” зверталися молодші до старших, діти до батьків. Я, як і мій брат Ілля, до своїх
батьків звично зверталися на “ви”. Старша дочка Михайла Надія була двічі одру-
женою, спочатку з Сергієм Кокловським (з ним розлучилася), а вдруге – із Сергієм
Шумилом. У другому шлюбі у неї народився син Станіслав. У сина Станіслава
теж народився син Сергій. Усі жили у м. Дубно Рівненської області. Дочка Надія,
її чоловік Сергій Шумило, син Станіслав уже померли, усі поховані у м. Дубно.
Друга дочка Люба була одружена з Сергієм Шевченком. У них народилися до-
чка Таня і син Євген. У Тані народилося троє дітей: Яна, Оксана і Сергій. Яна і
Оксана уже одружені, мають дітей. Син Євген також одружений із Жаною, мають
дітей. Люба за освітою – медик (закінчила Дубнівське медучилище), працювала
медиком у дитсадку. Зараз уже на пенсії, живе у м. Дубно. Син Михайла Євстахій
працював юристом (закінчив юридичний факультет Львівського університету),
спочатку в м. Дубно Рівненської області, згодом – у м. Яворові Львівської облас-
ті. Він одружився з Ольгою, з якою разом учився в університеті (вона закінчила
біологічний факультет). У них народилися сини Олександр та Юрій, у яких після
одруження теж народилися діти. Євстахій хворів астмою, помер молодим, похо-
ваний у м. Яворові Львівської області. Помер і його молодший син Юрій.
На заводі Лаврін Босаковський працював з 1945 по 1965 рік, аж до виходу на
пенсію. Життя спочатку було дуже важке, на заводі по півроку не платили грошей,
натомість видавали продукцію (плити до кухні, дверцята до кухні, кухонний посуд
тощо), яку треба було збути на базарі. Дружина Віра, поки діти були малі, не працю-
вала. Пішла на завод працювати, коли діти закінчили школу і вже навчалися у Львові
(син Ілля – у політехнічному інституті, одержав фах енергетика; дочка Надія – в
університеті, стала філологом). Дружина аж до виходу на пенсію працювала також
на ливарно-механічному заводі прибиральницею в бані. Тривалий час, до урядової
заборони, тримали у господарстві корову (мала кличку “Красуля”), згодом – лише
свиней, курей. Цю корову у дитинстві ми з братом Іллею пасли. Пам’ятаю, як су-
мували, коли примусили корову здати на м’ясокомбінат. Виходила корова з двору і
відчувала лихе: з її очей котилися великі сльози. Я її хоч пасла, але боялася, бо вона
фукала на мене. Але ми її дуже любили. Обробляли невеликий город, який одержали
від заводу (0,05 га), де садили картоплю, квасолю, буряк (цукровий і червоний), на
городі біля хати також щавель, петрушку, моркву, соняшник, часник, цибулю, салат,
редьку, редиску, огірки, помідори. Біля хати насадили кущі порічок, смородини,
малини. Лаврін Босаковський умів щепити дерева, розвів сад, посадив багато яблунь
(ранети, антонівки, білий налив), вишень (морелі (ранні) і пізні – чорні), горіхів,
9 Kolberg O. Chełmskie. Obraz etnograficzny / O. Kolberg. – Kraków, 1890. – T. 1. – S. 17.
Надія Осташ206
черешень, груш. Розвів також виноградник, умів за ним доглядати. Дружина Віра
саджала квіти, біля хати росли тюльпани (червоні, жовті), конвалії, нарциси, піво-
нії (білі, рожеві, червоні), жоржини (георгіни), незабудки, гладіолуси, айстри, лілії
(білі, фіолетові), флокси, троянди, гортензії (білі), розбите серце, жасмин (ясьмін),
вербиченька, матіоли (мацєйки). Вірі Босаковській дуже подобалися чорнобривці,
настурція, шавлія. Лаврін і його дружина залюбки працювали на землі, в городі,
на полі. Лаврін був самоуком-столяром, умів зробити все: стіл, стільчик, табуретку,
етажерку, ліжко, шафку, мав усі інструменти для столярної роботи. У мене ще й досі
є зроблений ним стільчик, кілька етажерок. Це в нього, мабуть, від батька: Антон
Босаковський також столярував. Окрім того, Лаврін був добрим муляром, умів ви-
мурувати піч, неодноразово допомагав (безкоштовно) своїм колишнім односельча-
нам мурувати хати. Лаврін Босаковський умів малярувати, штукатурити, укладати
підлогу тощо. Сам зробив веранду до будинку, побудував невеликий хлів, хотів
будувати новий будинок, але діти не дозволили, бо це заважка праця для старшої
людини. Він взагалі вмів майструвати, зробив внукові на подвір’ї міцну гойдалку,
а собі інструменти для обробітку поля (різні рала – більші, менші), сапки, граблі
(їх позичали усі сусіди), прес для вичавлювання соку. Умів слюсарювати, косити,
рубати – усе вмів робити. Був дуже прогресивний у побуті, чутливий до нового. У
нього першого на вулиці з’явився телевізор, холодильник, провів газ, воду у будинок.
Коли перестав працювати на заводі, захопився виготовленням соків, вина з яблук,
вишень, винограду. Мав бочки на 100–200 л і заповнював їх вином. Сам опанував
цей виробничий процес. Любив восени ходити до лісу по гриби, збирав опеньки,
маслюки, білі гриби. Умів весело відпочивати, гарно танцював, любив співати.
Улюблені пісні: “Там Василько сіно косить”, “Розпрягайте, хлопці, коні”, “Пропала
надія, забилося серце”. До речі, пісня “Пропала надія, забилося серце” уміщена
у збірнику пісень з нотами “Співаник” (видавець Ол. Річняк, редактор Народних
календарів – Миколай Ваврисевич, м. Городло Грубешівського повіту Люблінського
воєводства), який поширювали на Холмщині до Другої світової війни. Життєпис
Миколи Ваврисевича вміщено у праці “Українці Холмщини і Підляшшя”10.
Дуже часто згадував, як весело проводили час у селі Березно на Холмщині.
Збиралася молодь, винаймали у господаря приміщення і там веселилися. У селі
був свій оркестр, де грала скрипка, акордеон, бубон. Ніхто із музик не мав профе-
сійної музичної освіти. Вони ще довго тішили односельців у м. Дубно Рівненської
області. Я пам’ятаю цих музикантів. Скрипаль Володимир (“Владек”) Рицько жив
на сусідній вулиці біля моїх батьків у м. Дубно. Акордеоніст Микола (“Миколай”)
мешкав неподалік, теж пам’ятаю його. Їх сестра (“Мáня”) дуже гарно співала.
Ще один музика (Микола Демчук), прекрасно грав на баяні. Запам’яталися теплі
літні вечори, коли на сусідній вулиці грав Микола Демчук (помер у 2007 р. у віці
87 років). Біля його обійстя лежали якісь колоди, на них він сидів, а біля нього
збиралися березенці, усі, хто жив недалеко. Одні співали, інші танцювали. Одним
словом, хоч бідували, але любили повеселитися. Адже всі вони були ще молодими
(30–40 років). Отакі вечори нагадували їм рідне Березно, яке вони завжди пам’ятали
10 Горний М. Українці Холмщини і Підляшшя. Видатніші особи XX століття / М. Горний /
[ред. Макар Ю. І., Постоловський Р. М.]. – Львів, 1997. – С. 53–56.
207Пересічна людина в історичному вимірі
і називали не інакше, як “там вдома”, “у нас вдома” тощо. Лаврін Босаковський
шкодував, що не вміє грати на якомусь інструменті. Правда, пам’ятаю, мав він
губну гармошку (“вурґанка”), на ній деякі мелодії виводив. Дуже хотів, щоб його
діти грали на музичних інструментах. Мене у дитинстві хотів записати у музичну
школу, на жаль, не вдалося, хоч у мене теж було бажання навчатися.
Лаврін Босаковський добре плавав. У дитинстві він ходив зі мною на річку
Ікву, де й навчив плавати мене, я тепер тримаюся на воді більш-менш упевнено.
До дітей своїх ставився з любов’ю, ніколи не виховував лайкою чи биттям, хоча
дисципліна і порядок у сім’ї були. Очевидно, ми з братом і не створювали проблем,
росли дисциплінованими, слухняними, добре вчилися. Найкращі християнські
заповіді він разом із мамою плекав у дітях. Ми виросли чесними, працьовитими,
законопослушними. Дуже любив він, а також і дружина Віра своїх онуків – Мак-
сима (син Іллі), Любу (дочка Надії).
Лаврін Босаковський усе життя був дуже активним, від природи здоровим. За
все життя лише двічі лежав у лікарні. У віці 80 років ще обробляв город, годував
порося, навіть їздив велосипедом. У нього не боліли руки, ноги, зрідка (уже в останні
роки) скаржився, що в нього болить голова. Не вживав ніяких ліків, простуду ліку-
вав народними засобами. Уже як не стало дружини Віри (1995 р.), почав втрачати
пам’ять. Однак він активно ще обробляв город біля хати, садив картоплю, викопував
її, штукатурив і ремонтував хату, займався звичними господарськими справами.
Прокидався дуже рано, щось майстрував, він у хліві мав свою майстерню з великою
кількістю різноманітних інструментів. Вдень трохи відпочивав, а після обіду знову
займався господарством. Після смерті мами я трохи пожила у м. Дубно, а потім
забрала його у м. Львів. Хвороба Альцгеймера прогресувала, у деяких випадках
важко було зрозуміти, чи він правильно ідентифіковує оточуючих і за кого їх уважає.
Щодня я ходила з ним на прогулянки, він відпочивав на лавочці біля будинку. Згодом
він переїхав до сина Іллі у м. Київ, де ним опікувалися син і його дружина Надія.
У квітні 1997 р. у Києві помер (крововилив). Похований Лаврін Босаковський у
м. Дубно Рівненської області поруч з могилою своєї дружини Віри. Син Ілля подбав
про надмогильні пам’ятники Лавріна і Віри Босаковських. Тепер кожного року я і
мій брат Ілля провідуємо і доглядаємо на цвинтарі могили батьків.
Мешкаючи у м. Дубно, Лаврін і Віра Босаковські дружили із сусідом Саватієм
Федоровичем Трачуком, його дружиною Зіною, їхніми батьками Вірою Василівною
та Василем Івановичем (усі вже померли) та дітьми Ярославом та Лесею. Тепер
на сусідньому обійсті живе сім’я Лесі (чоловік Василь Цимбалюк, дочка Таня,
чоловік Тані Микола, донечка Богданка). Теплі і приязні стосунки з цією сім’єю
збереглися і у мене та мого брата Іллі. Вони залишаються для нас як родина. Я у
них гостюю щороку, коли приїжджаю на могили батьків, які у час моєї відсутності
доглядає сім’я Лесі, за що я їй дуже вдячна.
Таким був життєвий шлях Лавріна Босаковського, уродженця села Березна
на Холмщині, доброго господаря і люблячого батька. Він ніколи не виявляв свого
невдоволення, не нарікав на долю, що так далеко закинула від рідного села на
Холмщині, хоча, напевно, якийсь жаль таки ятрив душу.
Надія Осташ208
|