№ 130. Свідчення Володимира Чехівського від 10 вересня 1929 р.

№ 130. Свідчення Володимира Чехівського від 10 вересня 1929 р.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2006
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2006
Schriftenreihe:З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Schlagworte:
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40803
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:№ 130. Свідчення Володимира Чехівського від 10 вересня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 45-50. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-40803
record_format dspace
spelling irk-123456789-408032013-02-13T03:49:30Z № 130. Свідчення Володимира Чехівського від 10 вересня 1929 р. Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр. 2006 Article № 130. Свідчення Володимира Чехівського від 10 вересня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 45-50. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40803 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
spellingShingle Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
№ 130. Свідчення Володимира Чехівського від 10 вересня 1929 р.
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
format Article
title № 130. Свідчення Володимира Чехівського від 10 вересня 1929 р.
title_short № 130. Свідчення Володимира Чехівського від 10 вересня 1929 р.
title_full № 130. Свідчення Володимира Чехівського від 10 вересня 1929 р.
title_fullStr № 130. Свідчення Володимира Чехівського від 10 вересня 1929 р.
title_full_unstemmed № 130. Свідчення Володимира Чехівського від 10 вересня 1929 р.
title_sort № 130. свідчення володимира чехівського від 10 вересня 1929 р.
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2006
topic_facet Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40803
citation_txt № 130. Свідчення Володимира Чехівського від 10 вересня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 45-50. — укр.
series З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
first_indexed 2025-07-03T22:56:11Z
last_indexed 2025-07-03T22:56:11Z
_version_ 1836668285746151424
fulltext ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 45 ТІЄНКОВІ, ГОРДОВСЬКОМУ та іншим. Гроші, що я персонально одержу- вав, як допомогу мені я звав часом допомоговим фондом. Допомога мені не була організованою. Вона йшла випадково, персонально. Володимир Чехівський [ДОПРОСИВ: Горожанін] ГДА СБ України, ф. 6, спр. № 67098-ФП, т. 45, арк. 108–113 Оригінал. Рукопис олівцем на аркушах з блокноту. № 130 Свідчення Володимира Чеховського від 10 вересня 1929 р. 1929 року, 10 вересня, я, нижчепідписаний показав: 1) На запитання про «Товариство Книга» лише вчора 9 вересня в моїй пам’яті повстало таке уявлення: здається, що після мого заперечення назви «Спілки визволення України» на розмові у ДУРДУКІВСЬКОГО, про  що я давав раніш показання, було внесено пропозицію назвати наші бесіди, на які ми мали збирались Товариством «Книга», як більш відповідними до майбут- нього теоретичного характеру наших спільних бесід. Мені здається, що ця друга назва була зустрінута погодженням. Раніш я уявляв, що питання про назву зосталося відкритим, 2) На запитання, чи чув я від ПАВЛУШКА про намір заготовлення листків про Петлюру на панахиду, відповідаю. Я не чув ні від ПАВЛУШКА, ні від кого про замір готувати листки в Петлюровій справі чи з спогадом про Пет- люру.  Не  могло  б  того  бути,  щоб  почувши  від  ПАВЛУШКА  про  листки, присвячені пам’яті Петлюри, я не заперечив того. Весь час і в проповідях і в правилах Собору і на нарадах і на Соборах я обстоював основний принцип Христової науки: «Царство Моє не від світу цього». (Ев[ангеліє від] Іоан[а]) се б то відстоював непримішування до церкви політичних прагнень. Це була моя постійна ідея цілого життя. З неї я почав боротьбу, ще проти стародер- жавної ієрархії, що внесло в церкву політичний елемент навіть в богослужінні утворило культ царату. Про це я писав в брошурі «Церковне панство на Ук- раїні» під іменем Ілії БРАТЕРСЬКОГО, вид[ано] Робіт[ничою] Газ[етою]. Я не міг би, як би чув від ПАВЛУШКА пропустити цього заміру з листками. І моя думка в мені самому про христіянське тихе поминання хоч і грішника, в даному разі Симона Петлюри, мала своїм джерелом іменно бажання знайти спосіб виконати христіянський звичай не примішуючи політичного елемен- ту до релігійної справи. Не гадав я, що тихе без слів поминання стане полі- тичним ділом, як вийшло справді. Що ж до листків, то вони ніяк не відпов- 46 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ ідали христіянському богослужінню. Я не міг би їх пропустити, як би почув про них. Я не чув про листки і про замір писати їх та розкидати. 3) В моєму блокноті занотовані де-які тези дебатів делегації Укр[аїнсь- кої] Авт[окефальної] Прав[ославної] Церкви до Державного Уряду в червні 1926 р. Я зробив нотацію всуміш тез промов двох представників Харківської церкви разом з моїми критичними помітками. Подаю тези промов представ- ників Харків[ської] церкви на нараді делегації бр[атів] ДОЛЕНКА й ЛЕЩЕН- КА, як і своїх зауваг, приблизно, бо замітки мої в блокноті записані на ту ж хвилю для відповіді промовцям і тепер не дають точного уявлення. Тези промов Харків[ських] представників: 1) угода  делегації  УАПЦ  з  представництвом  Державного  Уряду  зведе церковну організацію на становище обновленців, що працюють за вказівка- ми і не виявляють церковної самодіяльності; церковну самодіяльність буде нівельовано, стерто, 2) в угоді з Державним Урядом є для церкви небезпека втратити чисто церковний характер, 3) Тихоновці найшли спосіб погодження з Державним Урядом, 4) Укр[аїнська] церква остається одна, що не увійшла в угоду з Державним Урядом. Вона самотня. Після цієї тези в блокноті рядом занотована моя іронічна заувага такого змісту: ми, се б то ті, хто поділяє дум- ку представників Харкова, стоїмо на рівні світогляду старовірів, що боялись всяких зносин з державним урядом, вбачаючи в ньому владу антихриста. Ізо- льованість церкви в розумінні представника Харк[івської] церкви нагадува- ло мені відокремленість і боязкість старовірів втратити чистоту церковну через стосунки  а Дер[жавним] Урядом.  5) Укр[аїнська] церква повинна обмежи- тись лише законом про відділення церкви від держави, обстоювати своє стано- вище на законнім праві, не вводячи угодою з представництвом Держ[авного] Уряду Державної Влади в життя церкви. Пасивності в обстоюванні прав церк- ви не повинно бути, треба активно звертатись до законної оборони прав церк- ви. Шукати персональних, приватних зв’язків в Держ[авному] Уряді для улаш- тування церковних справ не повинно. 6) Треба вважати на то, що люди, цер- ковний народ,  коли  україн[ська]  церква  увійшла  б  в  угоду  з  Держ[авним] Урядом і прийняла б компроміс, осудить цей крок. 7) Відношення Держ[ав- ного] Уряду зостанеться незмінним до церкви і після угоди, бо приклад мину- лого з делегаціями показує, що хоч наче погоджувались, а врешті ні до чого не прийшли. 8) Всякі прохання  церкви до  ДержВлади це  є компрометація церковної справи, й всякий компроміс теж. 9) Делегації нема чого говорити Держ[авному] Урядові, нема чого спростовувати. 10) Легалізації укр[аїнській] церкви не потрібно іншої, як у формі парахвіяльних статутів. Коли без легалі- зації вищих органів стосунки церкви до Держави стануть гіршими, хай так буде. Коли настануть репресії,  прийняти  їх.  11) Коли припинять  існування ВПЦР, нехай так і буде, а на угоду не йти, «лучче чесно вмерти, ніж ганебно ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 47 жити». 12) Метушня з делегаціями, особливо Орлика1, привела тільки до зат- римки церковної справи взагалі. Мої зауваги: 1) Україн[ська] церква з І всеукр[аїнського] церк[овного] собору не при- мішуючи до життя церкви політики разом з тим виконувала вимоги Держ[ав- ної] Рад[янської] Влади, стоячи на грунті христіянського правила: віддавати державі державне,  а церкві — церковне.  І  до цього часу виконання вимог державних нас, се б то україн[ську] церкву, не нівелювало, не стерло. 2) Замінивши унормовання відносин церкви до Держави без вирішення в  стані невиразності,  поглиблювати  справу  церковну в парахвіях  що  є,  — така порада представника Харк[івської] церкви є ухилом в бік від вирішення справи, що стала на черзі, бо і поглиблювання церковної роботи в парахвії звязане з унормованням відносин між церквою і Державою. 3) Що відносини Держ[авного] уряду до Укр[аїнської] церкви будуть не- змінними, що ніякого унормування не станється, що «ні до чого не добалака- тися» — така думка представника Харк[івської] церкви є неправдивою, бо відносини Держ[авного] Уряду зміняться як стане церк[овна] організація на цілком лойяльній шлях. 4) Неправдива думка, що делегації в минулому нічого не давали. Так після делегації 1925 р. було скасовано заборону виїзду і припинено подсудність. 5) Неправдива думка, що нема чого говорити делегації, бо доконче пот- рібно показати, засвідчити, що ми, українська церква не громадська організа- ція, не шовіністи, що свої декларативні обіцянки ми тримаєм. Не треба зро- бити, бо є такі обвинувачення і з боку ДХЦ і з боку Синод[альної] Церкви і з боку представників Держ[авного] Уряду, що Укр[аїнська] церква є громад- [ська] організація, що керівники її не виконують своїх декларативних обіця- нок. Треба щоб і мітрополіт і ВПЦР дали дані для з’ясовання їх реабілітації. Не є то правдивим, що унормування відносин церкви до держави є відступ- ленням від  чесности.  Боротьба проти  налагодження  нормальних  відносин церкви до держави є донкіхотство. 6) Завдання делегації: а) виправлення нелойяльного стану відносин ВПЦР й мітрополіта до Держ[авної] Рад[янської] Влади й б) регістрація церковно- го статуту. 7) Угода з представництвом Держ[авного] Уряду є лише виконанням за- кону державного і церковного канону, бо церква в державі повинна віддавати державі державне. 8)  Погодження  з  Держав[ним]  Урядом  церковного  представництва  не викличе осуду церковного народу, бо це діло накреслене церковними прави- 1 Тут: архієпископа Степана Орлика-Волинського. 48 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ лами І Собору, а осуд суррогату («княгині Марії Алекс[іївни]») в церковному народі немає значіння. Крім зазначених тез розвинуті були й інші на нараді, що не занотовані в блокноті. 4) На запитання про політичну фізіономію представників Харк[івської] групи ДОЛЕНКА і про мої з ними політичні стосунки відповідаю. Приблиз- но року 1924–1925 я мав розмову в Харкові з ЛЕЩЕНКОМ і ЩЕРБАНЕН- КОМ про мій погляд на політичну сітуацію. Вони питали мене, як я дивлюсь на можливість утворення політичної організації. Я відповів, що я в політично- му житті тримаюсь клясової точки погляду, стою за марксизм, за диктатуру пролетаріату і гадаю, що за пролетарською партією інших не повинно бути. Вони висловлювались проти марксізму. Розмова наша цим і кінчилась. В мене осталось лише вражіння, що у них назріває якесь угруповання, але чи прийшло у них до здійснення якоїсь організації, я того не бачив. Буваючи  в  Харкові  потім  я  спостерігав,  що  ДОЛЕНКО,  ЛЕЩЕНКО, ЩЕРБАНЕНКО держаться  разом в церковних питаннях,  що  висловлюють думки спільні. Так, наприклад, думка, що Укр[аїнська] Церква в укр[аїнській] Державі повинна мати пріоритет, наводила мене на уявлення, що між цими трьома представниками є спільність. В якій формі я не знав. Лише 1928 р., коли я в Харкові бачив ПОТІЄНКА, він мене докладно оповів зі слів когось з членів  М.У.П.1,  з  яким  він сидів  у Харк[івській] в’язниці, про організацію цієї партії. Після наради в Київі  1926 р. ЩЕРБАНЕНКО говорив  зі  мною лише в тому напрямі, що йому бажано б було довше побачитись зі мною, але що зараз він від’їздить. Розмова, як пригадую, йшла коло Софіїв[ського] собо- ру. Висловлював він побажання з’ясувати більш докладно собі моє ставлення до наради і до становища церкви. Я коротко йому з’ясував, що визнаю дійсно нецерковні ухили ВПЦР і що це, дійсно, неприпустимі ухили, що не погод- жуюсь з Харківською течією, яка вносить в церковне життя теж нецерковні уявлення. Про М.У.П. мови у мене з ЩЕРБАНЕНКОМ не було, як і про СВУ я з ним нічого не говорив. Осталось у мене вражіння від розмови, що вона не була наче закінченою, що ЩЕРБАНЕНКО щось хотів сказати і не доказав. ДОЛЕНКО, коли був у ВПЦР у справі делегації 1926 р. весною казав мені, що він хоче познайоми- тись з Київським українським громадянством, що вже зробив в цьому нап- рямі де-які кроки. Про мету знайомства і конкретні результати, а також осіб він не казав, як не казав і про М.У.П. Я його не розпитував про знайомство, вважаючи його справу для себе сторонньою і не входив в його Київські інтере- си і не брав на себе ініціятиви, щоб знайомити його з ким-небудь, хоч і уяв- ляв, що він заявою про своє бажання київських знайомств хотів, щоб і я його 1 Тут: «Українська Мужицька Партія». ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 49 з ким-небудь познайомив. ДОЛЕНКО казав мені, що він знайомий з ЄФРЕ- МОВИМ С. і що збірається зайти до нього. Я дивився на ці стосунки, як на персональні, а не як організаційні. Політичну фізіономію представників Хар- к[івської]  групи ДОЛЕНКА  я уявляю так: національно-буржуазний  напря- мок з ухилом в бік дрібної буржуазії, з інтелігентською психологією. Я зовсім мало з ними говорив на теми нецерковні і через те індівідуально порізнити представників групи я не здолаю. Правда, і в церковних розмовах виявилась та сама течія, що і в політич- них, але й там вони виступали консолідовано. Політична їх фізіономія, вия- вилась і в тому, що увійшовши в керівні органи Харьківської церкви, вони керували справою самовладно, виявляючи тенденцію до групової церковної диктатури. Ця тактика відповідна до їх політичного напряму. 5) На запитання про мої стосунки з СУЛИМОЮ. — Торік в кінцї вересня я поїхав з братом Мик[олою] ЧЕХІВСЬКИМ до Харкова, щоб помогти бра- тові найти заробіток і улаштуватись десь в кутку кімнати, а також щоб з’ясу- вати  можливість  моєї  праці  в  держустановах.  ВПЦР перед  тим  позбавила мене праці в  церкві,  я  з  тим  не  сперечався,  а  пішов туди,  куди вже давно кликало моє внутрішнє почуття до роботи в сфері науковій, або педагогічній. Не маючи знайомих, де б в Харкові спинитись, ми з братом мусіли за першу добу заплатити в гостиниці великі гроші. Шукаючи знайомих, я зайшов до Миколаїв[ського] собору, коло собору мене привітав чоловік, обличчя якого наче мені було знайоме. Я заговорив до нього. Він назвав мені себе СУЛИ- МОЮ. Я спитав, де ми стрівались. Він сказав, що в Києві, в Кам’янці з роди- ною колиш[нього] мого товариша по партії МИХАЙЛОВА. Я спитав його про квартиру. Він сказав, що в нього можна спинитись. Так я з братом переїха- ли до СУЛИМИ. Наші розмови з ним були в таких умовах. В день я зовсім не був на квартирі. Приходив пізно у вечері зтомлений і лягав спати. Рано вставав і йшов по справах. Для розмов зовсім не залишалось часу. Все ж СУЛИМА оповів  мені  про  ХОРУНЖОГО.  Я  не  пригадую,  хто  такий  ХОРУНЖИЙ. СУЛИМА про нього казав, що він військовий з УНР; що його було амністова- но, він приїхав не так давно в Україну, був в Харкові, жив у СУЛИМИ, недавно був арештований і потім розстріляний. Причиною розстрілу ніби то було вик- риття якогось ранішого переступу. Показував його портрет, якісь ще речі. Говорив мені СУЛИМА, що до нього ще хтось заходив, щоб поговорити зі мною, але через то, що я пізно прийшов, ті, хто приходив раніш пішли Хто то був, чи називав він фамілії, чи ні, того я зараз не уявляю. Говорив СУЛИМА мені про скорочення в установах кооперативних Харк[ова], про випадки про- текціонізму, про крадіжки казених сум. Здається він казав, що був колись в партії УСДРП, що тепер він читає багато і перевіряє свій світогляд політич- ний, до остаточного якогось висновку він ще не прийшов, але багато з поперед- 50 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ ніх своїх уявлень він відкинув, власне з романтично-ідеологічних ілюзій націо- нального ідеалу. Я не ставив собі метою тоді уявити політичне обличчя СУЛИ- МИ до РадВлади. Оповідання СУЛИМИ про розстріл ХОРУНЖОГО зали- шило у мене вражіння чогось непевного і після того оповідання я вирішив як найскорше виїхати від СУЛИМИ. І при першій же нагоді я виїхав разом з братом. Пригадується, що при від’їзді мойому він просив мою адресу. Черев вражіння від оповідання про ХОРУНЖОГО мені не хотілось, взагалі, щоб СУЛИМА писав мені і я сказав, що лучче мені не писати. Не пригадую, щоб я йому дав іншу адресу. В. Чехівський ДОПИТАВ: ДЖАВАХОВ ГДА СБ України, ф. 6, спр. № 67098-ФП, т. 45, арк. 118–127 зв. Оригінал. Рукопис олівцем. № 131 Протокол допиту Володимира Чехівського від 12 вересня 1929 р. 1929 року, 12 вересня, я, нижчепідписаний, показав: 1. У мене листування закордонне було так: Я писав рідним братам Анд- рію та Олексію і сестрі Зінаїді. Олексій — баритон-соліст капели Кошиця, Зінаїда — альт капели. Андрій до хору прилучився пізніше. Зараз всі вони в Парижі. Андрій — службовець в дачному санаторію, Олекса — шофер в Пари- жі, Зінаїда — робітниця в кравецькій майстерні. Виїхали вони з України ра- зом з капелою Кошиця, а Андрій з італійською місією УНР. Після розпуску капели зістались без коштів і не могли повернутися, хоч і пробували. Зінаїда вийшла заміж вже закордоном за КУРЧИНСЬКОГО. Писав я також ШЕМЕТУ Сергію в  Берлін 1923 р.,  з  такого  приводу:  проф. ЯНОВСЬКИЙ  приписав дочці моїй хорій (гострий ендокардит) вливання трипофлявіну1. Цей трипоф- лявін можна було дістати лише в Берліні. Довідався від ШЕМЕТА Володи- мира, що живе в Київі, адресу його брата і послав йому листа. Той відповів. Писав  я  також ТЕОДОРОВИЧУ  Ів[ану],  архіеп[скопу]  Американському  в справі особливого пластиря для хорої сестри, що не володіє ногами вже 7 років. Разом писав й про церковні справи новини. Від нього одержав відповідь і рекомендування якогось професора-американця, що мав приїхати до Київа. Професора того у мене не було. ТЕОДОРОВИЧ рекомендував його, щоб я розповів йому про церковно-громадські вияви в україн[ській] авток[ефальній] церкві. Писав мені євангелик професор, що був у Київі 1926 р. з Америки, 1 Так в тексті.

Ähnliche Einträge