№ 131. Протокол допиту Володимира Чехівського від 12 вересня 1929 р.

№ 131. Протокол допиту Володимира Чехівського від 12 вересня 1929 р.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2006
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2006
Schriftenreihe:З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Schlagworte:
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40804
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:№ 131. Протокол допиту Володимира Чехівського від 12 вересня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 50-54. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-40804
record_format dspace
spelling irk-123456789-408042013-02-13T03:49:45Z № 131. Протокол допиту Володимира Чехівського від 12 вересня 1929 р. Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр. 2006 Article № 131. Протокол допиту Володимира Чехівського від 12 вересня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 50-54. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40804 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
spellingShingle Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
№ 131. Протокол допиту Володимира Чехівського від 12 вересня 1929 р.
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
format Article
title № 131. Протокол допиту Володимира Чехівського від 12 вересня 1929 р.
title_short № 131. Протокол допиту Володимира Чехівського від 12 вересня 1929 р.
title_full № 131. Протокол допиту Володимира Чехівського від 12 вересня 1929 р.
title_fullStr № 131. Протокол допиту Володимира Чехівського від 12 вересня 1929 р.
title_full_unstemmed № 131. Протокол допиту Володимира Чехівського від 12 вересня 1929 р.
title_sort № 131. протокол допиту володимира чехівського від 12 вересня 1929 р.
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2006
topic_facet Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40804
citation_txt № 131. Протокол допиту Володимира Чехівського від 12 вересня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 50-54. — укр.
series З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
first_indexed 2025-07-03T22:56:14Z
last_indexed 2025-07-03T22:56:14Z
_version_ 1836668289082720256
fulltext 50 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ ніх своїх уявлень він відкинув, власне з романтично-ідеологічних ілюзій націо- нального ідеалу. Я не ставив собі метою тоді уявити політичне обличчя СУЛИ- МИ до РадВлади. Оповідання СУЛИМИ про розстріл ХОРУНЖОГО зали- шило у мене вражіння чогось непевного і після того оповідання я вирішив як найскорше виїхати від СУЛИМИ. І при першій же нагоді я виїхав разом з братом. Пригадується, що при від’їзді мойому він просив мою адресу. Черев вражіння від оповідання про ХОРУНЖОГО мені не хотілось, взагалі, щоб СУЛИМА писав мені і я сказав, що лучче мені не писати. Не пригадую, щоб я йому дав іншу адресу. В. Чехівський ДОПИТАВ: ДЖАВАХОВ ГДА СБ України, ф. 6, спр. № 67098-ФП, т. 45, арк. 118–127 зв. Оригінал. Рукопис олівцем. № 131 Протокол допиту Володимира Чехівського від 12 вересня 1929 р. 1929 року, 12 вересня, я, нижчепідписаний, показав: 1. У мене листування закордонне було так: Я писав рідним братам Анд- рію та Олексію і сестрі Зінаїді. Олексій — баритон-соліст капели Кошиця, Зінаїда — альт капели. Андрій до хору прилучився пізніше. Зараз всі вони в Парижі. Андрій — службовець в дачному санаторію, Олекса — шофер в Пари- жі, Зінаїда — робітниця в кравецькій майстерні. Виїхали вони з України ра- зом з капелою Кошиця, а Андрій з італійською місією УНР. Після розпуску капели зістались без коштів і не могли повернутися, хоч і пробували. Зінаїда вийшла заміж вже закордоном за КУРЧИНСЬКОГО. Писав я також ШЕМЕТУ Сергію в  Берлін 1923 р.,  з  такого  приводу:  проф. ЯНОВСЬКИЙ  приписав дочці моїй хорій (гострий ендокардит) вливання трипофлявіну1. Цей трипоф- лявін можна було дістати лише в Берліні. Довідався від ШЕМЕТА Володи- мира, що живе в Київі, адресу його брата і послав йому листа. Той відповів. Писав  я  також ТЕОДОРОВИЧУ  Ів[ану],  архіеп[скопу]  Американському  в справі особливого пластиря для хорої сестри, що не володіє ногами вже 7 років. Разом писав й про церковні справи новини. Від нього одержав відповідь і рекомендування якогось професора-американця, що мав приїхати до Київа. Професора того у мене не було. ТЕОДОРОВИЧ рекомендував його, щоб я розповів йому про церковно-громадські вияви в україн[ській] авток[ефальній] церкві. Писав мені євангелик професор, що був у Київі 1926 р. з Америки, 1 Так в тексті. ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 51 що був і в ВПЦР і просив мене прийняти участь в перекладі виправляти біблії українською мовою для видання всесвіт[нього] біблійного товариства. Писав він в справі перекладу. Довідавшись з листа арх. Івана ТЕОДОРОВИЧА на ім’я ВПЦР чи мітрополіта, що той професор, повернувшись до Америки, дає неправдиві інформації про мій нахил стати євангеликом, я йому не відповідав зовсім. Фамилій обох професорів не пригадую зараз. Писав мені в листах на ім’я мітрополіта чи ВПЦР і ШЕЛУХІН С. з Праги. Я йому не відповідав, бо його звертання було побіжне, між іншим. Присилав свої брошюрки з Варшави Ів. ОГІЄНКО. Пригадую, одна мала назву приблизно про принципи перекладу з славянської мови, а друга про Солунських братів Кирила та Методія. З своєї ініціятиви присилала свої журнали редакція журнала «Віра та наука» з Буко- вини (Здається з Черновець). Я 17–VП, в день арешту заготовив листа, щоб послати ТЕМНИЦЬКОМУ Володимиру у Львів. Брат ТЕМНИЦЬКОГО Оме- льян  і  дружина  ТЕМНИЦЬКОГО  Ростислава БІЛИНСЬКА  жили  у мене в Одесі в 1917 і 1918 р. Володя ТЕМНИЦЬКИЙ в 1919 р. був у Вінниці і Кам’ян- ці і я з ним познайомився. Після 1919 р. я не чув про нього і лише з бібліог- рафії «України» журналу ДВУ, довідався, що ТЕМНИЦЬКИЙ написав стат- тю у львів[ський] журнал. Я хотів відновити стосунки і написав лист. 2. В мойому блокноті занотовано доповідь проф. МУЗИЧЕНКА в Київ[сь- кому] Ін[ституті] Н[ародної] Осв[іти] на відкритому для всіх засіданні дослід- ної катедри педагогіки. Доповідь була відчитом з наукової подорожі профе- сора по вищих школах Германії. 3. На додаток до показання від 10–ІХ про мої стосунки з Харківською групою ДОЛЕНКА подаю. З розмови в Харкові 1925–[192]6 рр. в ЛИЗАНІВ- СЬКИМ, що працює в правлінні «Руху», я довідався, що ДОЛЕНКО, ЩЕРБА- НЕНКО, ЛЕЩЕНКО виступали на виборах правління «Руху», організовано використуючи  свої  церковні  зв’язки.  Організовані  виступи  в  церковному житті, в кооперації, шукання зв’язків з Київським громадянством, що виявляв ДОЛЕНКО, — все це давало мені уявлення, що Харківська група ДОЛЕНКА організується. Я припускав існування організації ще до арешту її, але не знав, чи дійсно є вона,  не знав  її  складу, ні програму, ні стану організованости. Лише пізніше довідався, як я то подав в попередньому показанні, про існуван- ня організації, як такої. Чув я від С. ЄФРЕМОВА, коли — не пригадую, про те, що група, не організація, се б то ДОЛЕНКО і його зв’язки1 шукають зв’язків з  Київским  громадянством.  Чим  кінчились  ці  шукання,  я  не  знаю  і  в  якій формі вона провадились, також не уявляю. 4. На  початку  допитів  я  не міг  згадати  про Комітет  увічнення  пам’яті Петлюри. Це сталося через те, що в моїй уяві факт дійсности, що привів до 1 Так в тексті. 52 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ Комітету, асоціїрувався не з пам’ятю Петлюри, а з потребою зібрати матеріа- ли, що освітлюють добу 1919–[19]20 рр. на Україні з боку національних взає- мовідносин. Через те запитання про Комітет «вшанування», а потім увічнен- ня пам’яті Петлюри не викликало в моїй пам’яті факта, що мав місце 1926 р. Тепер після допомічних питань на допиті 10–IX я пригадав такий факт: С. Єф- ремов у себе підчас іменин 1926 р. в присутності В. ДУРДУКІВСЬКОГО мені здається, Л. СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ і ще когось, не пригадую, читав з Л[ітературно]-Н[аукового] Вісника про збірання за кордоном серед емігра- ції історичних документів в зв’язку з убивством Петлюри. Коли він кончив, я висловив думку, що багато матеріялів за 1919–[19]20 рр. пропало, і що зібрані за кордоном матеріяли і єдною стороною процесу і другою неповні, що варто тут на Україні зібрати матеріяли, щоб  повно  і об’єктивно висвітлити добу 1917–[19]20 рр. на Україні з боку національних взаємин і з боку обвинува- чень уряду Петлюри в погромах. Присутні погоджувалися з моєю думкою. Хто ж назвав наше погодження збірати історичні матеріали і документи Комі- тетом увічнення пам’яти Петлюри цієї ініціятиви я не пригадую. Знаю тільки, що я не давав такої пропозиції, що назва ця ще тоді мене засмучувала своїм персональним характером. В зв’язку з пригадуванням встають у мене в пам’яті оці де-які окремі [мо]менти. А про погодження збірати гроші на Комітет не пригадую. Сам я не збірав і нікому не давав грошей на цей предмет. Після тої розмови про збірання документів, про цю справу більш ні з ким не говорив і нічого для її здійснення не робив, віддавши її забуттю. Згадавши цей факт і переглядаючи це своє погодження щодо Комітету увічнення пам’яті Петлюри, відчуваю всю ганьбу свого компромісу. Не тільки не шаную я діяльности Петлюри, а вважаю її злочинну в справі соціяльного й національного визволення України, а разом з тим погоджувався з Коміте- том увічнення пам’яті Петлюри, входячи до складу його разом з згаданими особами1, хоч мав я на увазі збирання документів і про це і говорив, але не мав твердости відкинути назву. Особа Петлюри не викликала в мені пошани, не його реабілітувати я хотів, бо він своєю орієнтацією на антантовські бур- жуазні уряди спричинився і до загострення національної боротьби і до по- громів; я хотів освітлити революційний в істоті визвольний український рух і визволити його від очернення, що йшло через змішування діяльности Пет- люри з цілим визвольним рухом. Своїм компромісом з назвою я ставав на підтримку в останньому підсумку тієї течії, що йшла шляхом угоди з буржуа- зією, що з нею весь час я був в боротьбі. Тільки атрофія інтересу уваги до громадського  життя  та байдужість  до  оточення  привела  мене  до  Комітету увічнення пам’яті Петлюри, до справи чужої мені, непотрібної, нікчемної, шкідливої для творчого розвитку громадського життя. В моїй дійсності цей 1 Це речення дописано від руки над рядком. ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 53 замір  увічнювати пам’ять Петлюри не переходив до  виконання  і  за ці  три роки, що пройшли від того заміру, я, віддавши його забуттю нічого не робив для його виконання. 5. а) В справі моїх інформацій про церковне життя повинен сказати, що у всіх знайомих, де б я не був, і при зустрічах в трамваї, вагоні і на улиці, підчас тих чи інших видатніших церковних подій, мене питають про церковні діла й я даю інформації. Так було і з родиною ЄФРЕМОВА-ДУРДУКІВСЬКОГО. Коли я  захожу,  оповідаю  про  церковні ті  чи  інші  справи.  Так було  і після собору 1927 року, коли мітроп. В. ЛІПКІВСЬКОГО було звільнено, а на його місце обрано мітроп. М. БОРЕЦЬКОГО. Зайшовши до ДУРДУКІВСЬКИХ, я застав там кількох людей, крім родини ДУРДУКІВСЬКОГО — ЄФРЕМОВА, ще М. ЗАГІРНЮ, ще когось,  але не пригадаю, власне, кого. Мене питали, чому така зміна. Я й оповів історію Собору, як було. Ніяких дебатів або ухвал, або приймання чи неприймання не було. Раніш я не пригадував цього факту, бо його ставили в питаннях до собору: мене питали, на якому засіданні обмір- ковувалась зміна мітрополітів. Мені уявлялось, що то до собору було і я не міг пригадати. Пригадавши ж присутність підчас інформації М. ЗАГІРНЬОЇ, я зразу ж пригадав, що це вже було після собору, бо М. ЗАГІРНЯ говорила, що вона чула богослужіння мітрополіта нового. б) Після допомічних питань на допиті ІХ–10 пригадую, що крім окремих розмов про панахиду по Ів[анові] Франкові і тихе поминання на ній С. Петлю- ри я повторив свою думку про тихе поминання Петлюри на панахиді по Ів[а- нові] Франкові і у ДУРДУКІВСЬКИХ в присутності С. ЄФРЕМОВА, В. ДУР- ДУКІВСЬКОГО і ПАВЛУШКА. 6. В справі виступу Л. СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ на іменинах у ДУРДУКІВСЬКИХ в січні 1929 р. даю показання. Л. СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯ- ХІВСЬКА виголосила тост на пошану С. ЄФРЕМОВА і Аг[атангела] Кримсь- кого. Змістом своїм тост уявляв був протестом проти осуду, викривання, пля- мування, що виявило громадянство в ріжних установах, учених і шкільних організаціях на адресу ЄФРЕМОВА за його протирадянські ухили. Всупереч громадянському осуду Л. СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА в промові вшано- вувала «Єфремівщину», себто напрям діяльности ЄФРЕМОВА. В кінці тос- та промовець (себто Л. СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА) сказала, що піднімає чарку за «таких ворогів радянської влади, як С. ЄФРЕМОВ та Аг[атангел] КРИМСЬКИЙ». В останньому виразі промовець брав в лапках слова «воро- ги», беручи їх з сумнівом з резолюцій осудів. Такий пригадується відтинок. Загальний тон тосту, настрій його був проти всього того протесту, що підня- ло радянське громадянство і Академія Наук проти виступів ЄФРЕМОВА не- лойяльного характеру в  закордонній пресі.  Тост  зробив гнітюче  вражіння, що виявилось в паузі після тоста і в якомусь млявому прийманні тоста з боку вшанованих ним. 54 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ 7. З початку допитів в характеристиці СВУ я виходив з того першого [мо]- менту, що я пригадав, іменно, а розмови про потребу обміну думок в питан- нях громадського життя, а також і з моєї наперед взятої думки, що я мав діло з СВУ з старою течією культурницького громадянства. Через те початкова моя характеристика СВУ є неповною. Після того, як я пригадав ще й другі [мо]менти з наради СВУ, як доповнив показання своє пригаданими фактами, тепер доповнюю в істоті й характеристику напряму СВУ. На культурно-гро- мадському грунті позначається політичний напрямок в СВУ до національно- політичного  об’єднання.  Мета  цього  напрямку —  національно-політичне об’єднання. Усунення різниці партійної, як перешкода до єднання,  і гурту- вання кожного в свойому оточенні. Ці положення й визначають національно- політичний характер СВУ. 8. Відповідаючи на запит в попередніх показаннях про політичну характе- ристику С. ЄФРЕМОВА, я назвав його лойяльним взагалі, крім закордонних виступів в пресі. Моє суб’єктивне вражіння про лойяльність С. ЄФРЕМОВА тепер, зробивши підсумки пізніше згаданих мною фактів, обмежую тверд- ження, що лояльність С. ЄФРЕМОВА була недокінченою, перетиналась рядом порушень, про які я вже показував в попередніх показаннях. 9. Пригадую лише після допомічних запитань, що ще в 1921 р. підчас розмови у С. ЄФРЕМОВА перед  І всеукр[аїнським] церк[овним] собором, про що я вже показував, мені говорив здається, СТЕБНИЦЬКИЙ про існування брацтва української державности, ні про склад його, ні про програм тоді не говорилось. Після того роботи брацтва я не знаю, ні від кого не чув нічого. Володимир Чехівський Допитав: [Джавахов] ГДА СБ України, ф. 6, спр. № 67098-ФП, т. 45, арк. 136–144. Оригінал. Рукопис олівцем. № 132 Протокол допиту Володимира Чехівського від 18 вересня 1929 р. 1929 року, 18 вересня, я, нижчепідписаний, показав. Відповідаю на запитання,  як я прийшов до СВУ.  1921 року, повернув- шись з Харкова до Київа, я став до професорської роботи і вів її в напрямі пролетарської клясової ідеології, цілком єднаючись замірами РадВлади. Це було здійсненням спільної праці моєї з керівною партією, з РадВладою я зас- тав у Київі 1921 р. початок церковного визвольного руху. Як завжди релігій-

Ähnliche Einträge