№ 145. Протокол допиту Володимира Чехівського від 9 листопада 1929 р.

№ 145. Протокол допиту Володимира Чехівського від 9 листопада 1929 р.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2006
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2006
Schriftenreihe:З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Schlagworte:
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40810
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:№ 145. Протокол допиту Володимира Чехівського від 9 листопада 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 88-110. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-40810
record_format dspace
spelling irk-123456789-408102013-02-13T03:49:49Z № 145. Протокол допиту Володимира Чехівського від 9 листопада 1929 р. Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр. 2006 Article № 145. Протокол допиту Володимира Чехівського від 9 листопада 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 88-110. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40810 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
spellingShingle Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
№ 145. Протокол допиту Володимира Чехівського від 9 листопада 1929 р.
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
format Article
title № 145. Протокол допиту Володимира Чехівського від 9 листопада 1929 р.
title_short № 145. Протокол допиту Володимира Чехівського від 9 листопада 1929 р.
title_full № 145. Протокол допиту Володимира Чехівського від 9 листопада 1929 р.
title_fullStr № 145. Протокол допиту Володимира Чехівського від 9 листопада 1929 р.
title_full_unstemmed № 145. Протокол допиту Володимира Чехівського від 9 листопада 1929 р.
title_sort № 145. протокол допиту володимира чехівського від 9 листопада 1929 р.
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2006
topic_facet Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40810
citation_txt № 145. Протокол допиту Володимира Чехівського від 9 листопада 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 88-110. — укр.
series З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
first_indexed 2025-07-03T22:56:36Z
last_indexed 2025-07-03T22:56:36Z
_version_ 1836668312967184384
fulltext 88 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ того часу залишається в селі українська течія, поєднана національними наст- роями, хоч ніякої організації або роботи не провадить. Я коротко переказав їм  про  причину  загибелі  Центр[альної]  Ради  і  директорії,  а  власне  про  їх відступлення від одности з революційною пролетарською течією; казав, що в цей час треба подбати кожному про здійснення на практиці здобутків револю- ції у всіх галузях життя, а особливо на селі — у культурно-освітній справі, а не бути байдужому, не опускатися під впливом інертности оточення. Про які небудь нелегальні заходи зовсім не говорилося, та й ні з тоном, ні з напрямом розмови не був би зв’язаний ухил від легальности. Після короткої розмови я від’їхав на вокзал до Кролевця. Фамілій учителя та його знайомих я не зано- тував і зараз не пригадую. Володимир Чехівський ДОПИТАВ: /ДЖАВАХІВ/ ГДА СБ України, ф. 6, спр. № 67098, т. 46, арк. 43–45. Оригінал. Машинопис. № 145 Протокол допиту Володимира Чехівського від 9 листопада 1929 р. 1929 року ХІ–9 я нижчепідписаний показав: Приношу цілковите, щире й повне каяття за всі мої провини перед Дер- жавною  Радянською  Владою.  Я  з  1926 р.  належав  до  контр.революційної організації  «Спілка  Визволення  України»  і  приймав  участь  в  її  роботі. Діяльність Спілки Визвол[ення] України визначалась в значній мірі її поход- женням. «СВУ» виникла з «Братства Української Державности». Коли 1919 р. на Україні повстає Радянська влада, частина української інтелігенції, що прой- нялась  націоналістичним світоглядом,  зустріла Радянську Владу з  уперед- женням, не сприймала політичного і соціяльного напряму її і вирішила орган- ізуватись, щоб вести боротьбу за націоналістичну державність проти Радянсь- кої Влади в державі на Україні. Було утворено організацію, що назвалась «Братство Української держав- ности». Братство УД намітило програм держави буржуазно-демократичного характеру, завданням БУД було перетворення державного радянського ладу на буржуазний. Тактика визначалась у напрямі здобути впливу в окремих га- лузях громадського життя через осіб, окремих представників. До БУД нале- жали:  С. ЄФРЕМОВ,  Й. ГЕРМАЙЗЕ,  Л. СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА, В. ДУРДУКОВСЬКИЙ,  ЛИНИЧЕНКО,  БОЛОЗОВИЧ,  СТЕБНИЦЬКИЙ, ДОРОШКЕВИЧ,  А. НІКОВСЬКИЙ,  ЛІТВИЦЬКИЙ,  ЛОТОЦЬКИЙ Ол., ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 89 В. ПРОКОПОВИЧ, Евг[ен] ЧИКАЛЕНКО, Л. ЧИКАЛЕНКО, В. САДОВСЬ- КИЙ і Д. ДОРОШЕНКО. Б[ратст]во УД переводило, почасти організаційну роботу, почасти ідеологичного впливу. Організаційно робота полягала в тому, що Б-во УД знаходило і просувало зпочатку окремих своїх представників у окремі галузі суспільного життя. Так, в установах Укр[аїнського] Червоного Хр[еста] Б-во УД мало за співучастника свого ЛИНИЧЕНКА. Через нього Б-во УД використовує установи Укр[аїнсько- го] Черв[оного] Хр[еста] в таких напрямках: червонохресна допомога в голод- ні роки іноді почасти скеровується під впливом Б-ва УД. Іноді звязки Укр[аїн- ського] Черв[оного] Хр[еста] використовуються для зносин членів Б-ва УД. В українській автокеф[альній] правосл[авній] церкві Б-во УД пробувало найти свойого представника, закликавши мене на нараду з приводу 1-го всеукраїн- ськ[ого] церковн[ого] собору і висловлюючи думку через СТЕБНИЦЬКОГО й ГЕРМАЙЗЕ, що я в них свій. В розмові з приводу цього я не прийняв ідеоло- гії і методу Б-ва УД і через мене не було введено в число членів Б-ва УД. Але, хоч я й не належав до організації Б-ва УД, все-ж перебував в оточенні Б-ва УД і в своїх часових ухилах націоналістичного характеру у церковних висту- пах йшов тим шляхом, що й Б-во УД. Діячі Б-ва УД або спорідненні з ним у напрямі громадському виявляли акцію в церковному житті, виступаючи в національно-церковній справі. Так, на 1-му всеукр[аїнському] церк[овному] соборі виступав з важливою промо- вою А. КРИМСЬКИЙ, М. ЛЕВИЦЬКИЙ. В комісії у справі проповідництва ВПЦ Ради 1921–22 р. прийняв участь В. ДУРДУКІВСЬКИЙ. Комісія виріши- ла дати проповідництву переважно національно-церковні  завдання. Націо- нально-церковний і просто націоналістичний елемент проповідництва в цей час іноді виступав і в центрі, і на периферії у проповідях мітр. В. ЛІПКІВСЬ- КОГО, арх. Н. ШАРАЇВСЬКОГО, арх. ТЕОДОРОВИЧА, арх. Ол. ЯРЕЩЕН- КА,  Ю. ЖЕВЧЕНКО  та моїх.  В  націоналистичному  ухилі проповідництва виявлялась та сама націоналістична течія, що була зосереджена в організації Б-ва УД. Про націоналістичні виступи в проповідях на периферії дають відо- мості документи округ[ових] соборів рад. /Додаток/. Приблизно 1924 р. ПАВЛУШКО, зайшовши до мене, наодинці казав, що наука Ветеринар[ного] інституту не задовольняє його, що він хотів би готува- тись до священства. Я відповів, що можна підготуватись самому через читання богословних книжок. Порадив йому список богословних книжок і дав книжку ГЛАДКОВА «Толкование  Евангелия». Разом з  тим  я  зауважив, що  служба священика, хоч змістовна, але тяжка і відповідальна, що є в ній і сприятлива умова, це та, що до української церкви, вже не прийде росіянин з скритою примусовою русифікацією, як то є в російській церкві на Україні, не прийде у вівтар або на церковну катедру й комуніст, партієць, чи росіянин, чи єврей, чи й наш земляк з накиданням свойого світогляду, з навязуванням безвірницт- 90 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ ва, як то діється в установах освітніх по нижчих  і вищих школах. Цей мій вислів, припущений на одинці в розмові з ПАВЛУШКОМ, виявляє побоюван- ня національного панування над  українським  народом,  а разом бажання й релігійного  і національного відокремлення,  замкнености;  і в тому цей мій виступ є виявом націоналістичного ухилу і недовірства до інтернаціональної сили та до безпримусовости релігійної совісти в Радянській Державі. Визнаю і цей свій виступ помилковим, осуджую його, бо є виявом націоналістичних настроїв і неправдивим що до хрістіянського напряму життя. На  периферії  серед  парафіян  українськ[ої]  прав[ославної] церкви  під впливом націоналістичної течії залишились групи, що були поєднані націона- лістичними гаслами. Неоформленими неорганізованими шляхами вплив Б-ва УД підтримував  існування цих груп. Так в Конотопі у 1925 чи 1928 р. ще залишався націоналістичний нелегальний гурток серед парахвіян української парахвії, як казали мені представники парахвії, що приізджали до мене з зак- ликом прибути для проповіді на зелені  свята.  Їх призвище не пригадую. З певністю не можу сказати, чи то був Довгий чи ДОВГОПОЛИЙ, чи Марко КАРПЕНКО, чи інші. В Конотопі  вітав мене в храмі при зустрічі парахвіянин, що  казав, що Україна вже вільна, висловлював свою радість з приводу того: ухилившись зовсім від церковних справ, упав в український патріотичний патос. Прізвища його не згадую. В тіж роки в Ярославці на Глухівщині теж серед парахвіян була група поєднана в організацію націоналістичними гаслами, про що мені казав учитель  Ярославецької  школи,  коли в нього я  спинявся при  переїзді через  Ярославець.  В  Градіжському на  Кременчуччині  1924–[19]25 р.  була група церковної молоді, що захоплена була націоналістичними тенденціями, інтересами, що використовувала церковну організацію для читань і розмов не церковного, а національного українського змісту. Про це мені оповідали два молодих парахвіянина, що з ними мене познайомив місцевий священик Ів. ЛЕВАНДОВСЬКИЙ. В Градіжську я був по заклику парахвії на проповідь. Стріваючи виявлення нелегальних угруповань серед парахвіян, я намагався не допустить до замішування й мене у справу нелегального угропування й уникав від розмови про нелегальність організації, а коли розмова вже вияви- лась, я обминав нелегальний бік і переходив на другу тему, або одмахувався загальними висловвми. Така моя тактика була потуранням цим нелегальним формам угруповань. Визнаю її за помилку, визнаю і провини свої в тому, що не викривав ці рештки націоналістичних організацій, даючи їм залишатись і далі. Зрікаюсь тактики покривання нелегальних організацій назавжди. Виявлявся вплив настроїв Б-ва УД і в напрямі братерської допомоги па- рафіян. Під впливом настроїв Б-ва УД в Київі парахвіянки подавали братерську допомогу в’язням націоналістичного напрямку іноді з більшою уважністю, ніж іншим. Так особливо уважно допомога йшла ДЕРЕЩУКУ, відомому учас- ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 91 тнику повстанського руху на Уманщині — Махні — участнику нелегальних організацій українських. В наукових установах, зокрема в Укр[аїнській] Академії Наук за пред- ставників Б-ва УД були С. ЄФРЕМОВ, СТЕБНИЦЬКИЙ, Й. ГЕРМАЙЗЕ. Б-во УД використувало Академію, поширюючи через неї свій вплив на громадську думку, збільшуючи через добір співробітників та службовців коло своїх при- хильників,  поєднаних  з  поводирями  Б-ва  УД  єдиними  переконаннями.  В шкільному  колі вплив  Б-ва УД  ширився  через  В.ДУРДУКІВСЬКОГО.  Він сприяв добору учительського персоналу в Шевченківській школі, суголосного в націоналістичних переконаннях, і разом з персоналом послідовно, система- тично провадив у вихованні учнів націоналістичний напрямок. Що до утворен- ня С-ки «СВУ» В. ДУРДУКІВСЬКИЙ, як він доповідав на 1-й нараді С-ки ВУ, організував серед персоналу гурток, що вів націоналістичну лінію вихо- вання.  Ученики  Шевченківської  школи  засвоювали  цей  націоналістичний напрямок і організували під впливом цього напрямку націоналістичного харак- теру організації ТЕЗ та СУМ. Попадаючи до вищих шкіл, учні Шевченковської школи своїм напрямком впливали і на інших і не піддавались в масі впливам комуністичної молоді. В справі видавництва коло Б-ва УД впливало в кінці свойого існування через звязки С. ЄФРЕМОВА, Л. СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ і, здається, через  ШИЛА.  В  кооперативному  колі  співучасник  Б-ва УД  БОЛОЗОВИЧ впливав на справи на користь націоналістичній течії у доборі співробітників, в керуванні фінансовим боком справи. Так, він допомагав позичці грошей Всеукраїнській] Правосл[авній] Церк[овній] Раді у перші роки існування її. Про цю позичку оповідав Мих. МОРОЗ 1919 та 1920 р. частина членів Б-ва УД виїхали за кордон. Це були Ол. ЛОТОЦЬКИЙ, Д. ДОРОШЕНКО, В. ПРО- КОПОВИЧ,  А. НІКОВСЬКИЙ,  Евг. ЧИКАЛЕНКО,  Лев.  ЧИКАЛЕНКО, В. САДОВСЬКИЙ. Закордонна частина Б-ва УД мала вплив на напрям політичних виступів української еміграції. Петлюра і в час перебування в Київі за директорії при- слухався до кола пізнішого Б-ва УД, а закордоном був суголосного напряму з закордонною частиною Б-ва УД. Ця-ж частина Б-ва УД через Д. ДОРОШЕН- КА  та  Ол. ЛОТОЦЬКОГО вплинула  на  напрям  Празької  наради.  За  час  з 1920 р. і до 1924 р. закордонна частина Б-ва УД виявляє більш ініціятиви в політичній діяльности, ніж Київська, і вплив закордонної частини був сильні- ший ніж Київської. Яскраво перевага закордонної частини. Б-во УД виступає в доповіді А. НІКОВСЬКОГО 1924–[192]5 р. після його повороту з-закордону. Ставши на лінію боротьбі за буржуазно-демократичний лад проти радянсь- кого ладу, Б-во УД оцінювало і приймало повстанський рух, як сприятливий для досягнення поставлених в Б-ві УД завдань, а повстанські керівники шу- кали політичної наради у представників напряму Б-ва УД. Як я чув від С. ЄФ- 92 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ РЕМОВА, коли він був викладачем в Боярському Техникумі, до нього підси- лали когось з повстанського кола. БУД цілковито 1920 р. підтримувало уряд Петлюри в його орієнтації на Антанту і, зокрема на Польшу ПІЛСУДСЬКОГО. У звязку з загальною кри- зою після Рижського миру і після віддачі мандата на Галичину Польщі в полі- тичній Українській течії, що орієнтувалась на західні держави і, зокрема, на Польщу, повстає криза і Б-ва УД. Підвалину утворення Б-ва УД орієнтація на допомогу урядів Заходу було розбито. Б-ву УД довелось перебудовуватись. В цей час в оточенні Київському Б-ва УД виступає сміновіховська течія. Коли з’ясувалося розпорошення орієнтації на Антанту, на буржуазно-демократич- ну державність  у ближчі  часи,  частина  громадянства київського  розвиває думку про тимчасове церковне сміновіховство, себто думку про тимчасове використування  радянських  можливостей,  радянських  форм  для  здобуття громадського впливу, маючи на увазі здійснення своєї мети в дальшому русі життя. Здається у ДОРОШКЕВИЧА, Й. ГЕРМАЙЗЕ в присутности ДОРОШ- КЕВИЧА, моїй і ще, як уявляю, ПІДГАЄЦЬКОГО викладав свою думку про сміновіховство, як потребу політичного [мо]менту. Це було до 1923–[19]24 р. Він висловлював певність що в цей час треба йти до праці в радянських уста- новах, приймаючи й радянську платформу. Сміновіховство тактовне й було новою формою тактики Київської частини Б-ва УД, що викликало переоцін- ку становища Б-ва УД. Стаючи до праці в радянських установах на радянській платформі, сміновіховці не відходили від своїх прагнень, сполучених з тенден- циями Б-ВА УД. Незавершенність приймання радянської лінії і невідмовлен- ня повне від націоналістичної лінії витворювало з сміновіховців двох лиціх угодовців, що думали погодити радянську працю і націоналістичні домаган- ня. Криза Б-ва УД, як то я показав від 20/Х сталася через ряд чинників. Особли- во яскраво вона відбилася в закордонній частині Б-ва УД. Там, власне, виникла ініціятива переглянути і переформувати організацію, що її привело до Празь- кої наради, а потім і до перетворення Б-ва УД на Україні. Б-во УД впливало  і на молодь  і на  її організацію. Як я вже показував, В. ДУРДУКОВСЬКИЙ  з  організованою  ним  частиною  учительського персоналу  провадив  виховання  учнів  в  націоналістичному  напрямі.  Коли 1923 р. був один з перших його випусків, він зі співробітниками сприяв утво- ренню серед випускних учнів «Товариство Єдності та Згоди». Український націоналістичний напрямок виявлявся в настроях, виступах членів цього това- риства.  Члени  товариства пішли до  ВИШ’ів  і  там  трималися  в  більшости відокремлено, відрізняючись своїм націоналістичним напрямком. 1923 р. учениця з цього-ж випуску, моя дочка померла 16/Х. Частина її товаришів була мені знайома. Я їх закликав заходити до нас 16-го числа у місяці, після смерти Любови у мене більше дітей не було. Товариші і подруги Любови заходили спочатку дружніше, а потім все менш і менш. Бувало час- ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 93 то, що  і  зовсім нікого нема.  Приходили одні одного разу, другі —  іншого. Більш  бували:  М. ПАВЛУШКО,  Ол. ХРИСТОСЕНКО,  В. МАЗУРЕНКО, М. СКРИПНИК,  В. ДИМНИЧ,  В. СОЛОЧИНСЬКИЙ,  Г. МАЗУРЕНКО, В. ОЛТАРЖЕВСЬКА, МАРЧУК Л. Спочатку підчас завітань товаришів дочки згадувалі ті  чи  інші  [мо]менти  з  життя Любови,  пізніше розмова йшла  на різні теми дня: хто що читав, бачив в театрі, чув в школі. Переходила розмова і на теми громадського змісту. Одного разу розмова прийняла характер диску- сії. Темою стало національне питання. ПАВЛУШКО боронив лінію націона- лістичну, а В. МАЗУРЕНКО, М. СКРИПНИК і я виступали проти нього за марксистську лінію. Розмовляли й про бюджет України і його відношення до бюджету СРСР. Я викладав думки ВОЛОБУЄВА і де в чому їх виправляв, критикуючи розподіл бюджетовий в державі. То був час до намічення 5-ти річного плану і я помилково винуватив державний бюджет у непропорційности розподілу. Часто я оповідав про минуле революційне життя і боротьбу за останні 25–30 років з власних вражінь, спостережінь, переживань. В цих оповіданнях підкреслював послуги революційному рухові на Україні «РУП», УСДРП в часи 1900–1917 рр. Торкався я часом дефектів практичного життя і тоді висту- пала у мене неправдива,  помилкова  критична лінія,  бо  я не  брав на  увагу перспективи, умов переходової доби. Ці мої критичні огидливі виступи торка- лися до початкової доби НЕП’у, примазування до  державних посад чужих комунізму елементів. Говорив я і проти практики Держ[авного] Уряду в цер- ковних справах, проти упривилейованого стану на практиці безвірників. Одно- го разу приніс Літ[ературно] Наук[овий] Вісник і читав з нього, здаєтся стат- тю ДОНЦОВА і поему МАЛАНЮКА. Після читання виникла дискусія. ПАВ- ЛУШКО боронив думки ДОНЦОВА, обстоював за сильною владою на зра- зок гетьманату. М. СКРИПНИК, я і ще хтось заперечували ПАВЛУШКОВІ. Взагалі я,  виступаючи прото ДОНЦОВА і стріваючи у ПАВЛУШКА опір, почав в ньому бачити вихованця С. ЄФРЕМОВА і прихильника антимаркси- стського українства. Через те, у мене виробилось ставлення до ПАВЛУШ- КОВОГО напрямку негативне. Через те я пізніше негативно ставився до ініція- тиви і в організації молоді й до СУМ’у. Хоч сам я належав пізніше до «СВУ», але все-ж марксистського методу не кидав до певної міри. Приблизно 1925 р. чи спочатку 1926 р. ПАВЛУШКО в розмові зазначав, що  їх  товариство не  задовольняє своїх  членів, не пристосоване  до  потреб студентства ВИШ’ів. Я оповідав про революційні студентські громади, гурт- ки в дореволюційний час, та про тодішні інші гуртки молоді. ПАВЛУШКО казав, що у них себ то, серед решти ТЕЗ’у виникла вже думка закласти гур- ток студентської молоді і що вони думали вже й про назву. Тоді присутні для прикладу говорили про назви, хтось називав і спілку української молоді. Про перетворення ТЕЗ’у в СУМ я не знав, поки через довгий час не зайшов знов 94 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ ПАВЛУШКО. На цей раз він приніс програм для організації молоді і сказав, що вже з ТЕЗ’у вони перетворили СУМ і що принесена програма призна- чається для СУМ’у.  Оглянувши програм я відкинув  його,  зазначивши,  що цей програм я не поділяю, бо нема в ньому клясового принципу й методу, а з другого боку й через  те, що  він є  штучний витвір,  а не  голос громадської живої сили. Програм творчий виробляє творча кляса. Дізнавшись, що ПАВ- ЛУШКО з своїми товаришами, яких він не називав, заклали нелегальний гур- ток, я радив його негайно розпустить, вбачаючи небезпечність його існування. Радив для персонального морально-інтелектуального удосконалення обмежи- тись дружбою персональною. Не пригадую, коли саме ПАВЛУШКО приносив ще свойого листа що послав він товарищу свойому у провинцію. Лист напи- сано в гостро націоналістичному напрямі. Я йому сказав що лист мене не задовольняє. З того часу більш в справі СУМ’у ПАВЛУШКО не звертався до мене і взагалі мало зовсім приходив. Я припускав, що ПАВЛУШКО зі мною погодився і розпустив СУМ і що гурток, лише назвавшись, перестав існувати. Це було приблизно спочатку 1926 р. На завітаннях до мене товаришів дочки я часто оповідав, що причиною падіння Цент[альної] ради і директорії була орієнтація на буржуазні уряди і недовірство до революційних сил, радянсь- ких сил. Я викривав верхівки центральн[ої] ради і директорії. З приводу смерти Петлюри я казав, що вся політика Петлюри і смерть його — є жертва прово- кації Антанти. Молодь, що вийшла з Шевченковської школи у перших випусках, бувала у ГЕРМАЙЗЕ, особливо, студенти і студентки ІНО, де ГЕРМАЙЗЕ був вик- ладачем і проректором. З молоді набрався окремий гурток, що бував частіше у ГЕРМАЙЗЕ. Хто бував докладно я не знаю, бо сам не стрівав гуртка у ГЕР- МАЙЗЕ, але знаю, що по роботі в ІНО у нього бували М. СКРИПНИК, В. ДИ- МНИЧ, В. СЛОЧИНСЬКИЙ, В. МАЗУРЕНКО, Евг. ЧЕМЕРЛІС. Під керів- ництвом ГЕРМАЙЗЕ молодь працювала над матеріалами історичними, ви- робляла свій світогляд. Учні ГЕРМАЙЗЕ серйозно досліджували марксизм, знали історію, національне питання, але від комуністичної молоді одмежову- вались, тримались окремо. ПАВЛУШКО та його товариство,  що  до  нього  заходило, переймались впливами С. ЄФРЕМОВА. Закордонна українська журналістика, книжка, що мав  С. ЄФРЕМОВ  у  свойому  розпорядженні  як  академік  попадали  і  до ПАВЛУШКА. Вплив українського фашизму, вплив донцовщини через Літе- р[атурно-] Наук[овий] Вісник виробляв світогляд ПАВЛУШКА і його това- ришів. До того вплив націоналістичного світогляду С. ЄФРЕМОВА, що посто- янно бачив ПАВЛУШКО, був вирішальним в виробленні напряму ПАВЛУШ- КА, а через нього й його товаришів. Так вироблявся актив СУМ’у. З СУМ’у та його кола молоді, що прийнялась націоналістичним світог- лядом, окремі особи, виїждаючи на периферію, несли там свій націоналіс- ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 95 тичний вплив в місцеве оточення. В. ДИМНИЧ оповідав, що, учителюючи на Катеринославщині, своїми виступами націоналістичного характеру робив вплив на  своє оточення. Оповідав мені ХРИСТОСЕНКО,  здається що про виступ на периферії когось з товаришів по випуску, але я не пригадую док- ладно, що казав ХРИСТОСЕНКО. Отже робота Б-ва УД  серед  молоді  привела до  СУМ’у. З  кола  СУМ’у вийшла  і справа розкидання листівок про Петлюру підчас панихиди в Со- фійському соборі по Ів. ФРАНКОВІ. Коли були розкидані ці листівки, я не знав, хто робив те і не міг навіть думати на когось особисто. Я вважав, що це зроблено або на шкоду парахвії або з глупости якихось недотеп. Я вніс пропо- зицію в парахвіяльну раду висловити осуд цій дії розкидання листівок, а лис- тівки направити до Адмін[істративного] Відділу, що й було зроблено. Тільки через якийсь час ХРИСТОСЕНКО, сміючись розповів мені, що він з ЮРКЕ- ВИЧЕМ і, здається, МАТУШЕВСЬКИМ був заслоном в той час, коли ПАВ- ЛУШКО розкидав листівки. Я не знав, чи правду каже, чи жартує ХРИСТО- СЕНКО. Маючи сумнів до його слів, я сказав що не хочу й слухати про це. І тут я вжив неправдивої тактики, намагаючись уникнути відомостей, що роб- лять  учасником нелегальної  справи. До  того я не  знав, як прийняти  слова ХРИСТОСЕНКА, бо припускав, що він міг і помилитись, тим більш, що від самого ПАВЛУШКА або кого небудь з його спільників я нічого не чув про цей замір  розкидати листівки, а між тим мав з ПАВЛУШКОМ  бесіду про панихиду по Петлюрі і про недемонстративне, а приватне поминання Пет- люри на панихиді,  і ПАВЛУШКО чув від мене, що демонстративних вис- тупів, прилюдної панихиди по Петлюрі ніяк не можна припустити. Розки- дання листівок було в повній суперечності з моєю думкою про відмовлення від  прилюдної  панихиди  по  Петлюрі  і  обмеженні  лише тихим  приватним поминанням його тими, хто почуває потребу поминання. Оповідання ХРИС- ТОСЕНКА, як сумнівне, я забув і у мене оставалось у силі лише уява, що мав я під час панихиди, що я не знаю, хто розкидав листівки. Тільки тепер уже в процесі спогадування я виволік з пам’яті і оповідання ХРИСТОСЕНКА. Вісти про убивство Петлюри викликали до себе піднесену увагу в колах Б-ва УД. Так, при зустрічі на завітанні до Л. СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬ- КОЇ була розмова між мною, Л. СТАРИЦЬКОЮ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЮ, А. НІ- КОВСЬКИМ, В. ДУРДУКІВСЬКИМ, С. ЄФРЕМОВИМ, і ще кимсь, з певн- істю не пригадую. Всі присутні висловлювали жалі, свої обурення з приводу убивства. Розмова не була організованою. Не пригадую, хтось висловлював думку, що убивство Петлюри є акт політичного характеру,  акт помсти,  що виконала якась таємна терорістична організація за кордоном. Були розмови й в других місцях. Так, була розмова у В. ДУРДУКІВСЬКОГО між мною, ЄФРЕМОВИМ, В. ДУРДУКІВСЬКИМ і ПАВЛУШКОМ. Не пригадую, хто чи С. ЄФРЕМОВ, чи В. ДУРДУКІВСЬКИЙ привів з газет вислів якоїсь за- 96 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ кордонної газети, що убивство Петлюри виконала рука Москви. Я казав, що вчинила убивство рука антантовських урядів, що зпровокувала Петлюру на громадянську війну і направила його на боротьбу, що викликала й національ- ну ворожнечу. В розмовах як у Л. СТАРИЦЬКОЇ]-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ, так і по других місцях, я висловлював ту думку, що убивство Петлюри викличе загост- рення почуття національної ворожнечі, зніме з Петлюри його переступи, зро- бить з нього страдника в очах натовпу. Коли підчас розмов про смерть Петлюри піднімалось питання, чи можна відправити панихиду, я провадив думку, що церква не має підстав служити прилюдної панихиди, а може припустити лише індивідуальне тихе поминан- ня. Пригадую, що одного разу у ДУРДУКІВСЬКОГО мене не зрозуміли, коли я казав про тихе поминання. Мої бесідники думали, що я маю на увазі тиху негучну панихиду по Петлюрі. Тоді я з’ясував  їм, що я маю на увазі лише тихе індівідуальне кожним про себе поминання, а не панихиду. Тоді ж я ска- зав: в ближчий день, хоч би й на панихиді Ів. ФРАНКОВІ, що вже була вирі- шеною і оголошеною, з приводу 10-ти річчя смерти Ів. ФРАНКА, кожний, хто хоче пом’янути Симона, може це зробити в своїй душі. За тиждень, або скілька день до панихиди по Ів. ФРАНКОВІ було вивішено в Соф[ійському] соборі оголошення про панихиду по Ів. Франкові з приводу 10-ти  річчя  його  смерти.  Коли  я  вийшов  з  собору  якоїсь  служби до  мене підійшов невідомий мені чоловік і питав, чому не оголошено панихиди по Петлюрі, чи церква боїться служити панихиду. Я відповів, що церква не слу- жить панихиди по Петлюрі, бо він не є церковний діяч, але церква не забороняє молитись за Петлюру, що тільки стародержавна церковна влада забороняла молитись за ворогів царської влади, от як за Степана Разина, або Івана Мазепу. Церква не заборонила приватної індивідуальної молитви і кожний, хто хоче може і на панихиді по Ів. ФРАНКОВІ пом’янути й Симона, і Івана. Розмова йшла на дворі, коло соборного ганку і деякі парахвіяне, що виходили з собору, чули нашу розмову. Вони стояли за моїми плечима і я не зауважив хто, власне то був. Свою думку про індивідуальне тихе поминання Петлюри я не вважав за нелегальну і не робив з неї конспірації. Ті особи з кола Б-ва УД, яким я казав про уявлену мною можливість індивідуального приватного поминання Петлюри і на панихиді по Ів. Франкові, розказали другим з кола Б-ва УД; і на панихиду по Іванові Франкові прийшли групою й ті, хто з кола Б-ва УД прий- няв думку про спільне поминання в своїй душі і Петлюри і Франка; прийшли масою і ті, хто чув оголошення в храмі і бачив писане оголошення в ганку храма про панихиду по Ів. Франкові з приводу 10-ти річчя його смерти Про можливість тихого індивідуального поминання кожним Петлюри в своїй душі я не ділився ні з духівництвом, ні з парахв[іяльною] радою. Підчас панихиди я стояв у вівтарі, готуючись до промови і наготовуючи уривки з релігійних поем Ів. Франка: «Мойсей» та «Іван Вишенський». Че- ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 97 рез те я не пам’ятаю діяконового поминання Петлюри. Мені здавалось, що його  й  не  було.  Лише  слушно  тепер  здається,  що  після  панихиди  голова тодішній парахв[іяльної] церк[овної] ради ТЕРЕЩЕНКО К. казав, що ніби діякон поминав разом з іншими іменами й ім’я Симона. Проповідь казав я виключно присвячену Ів. Франкові та його діяльності. Я висвітлив релігіоз- ний христіянський елемент в творчості Ів. Франка, зокрема, в поемах «Мой- сей» та «Іван Вишенський», показав христіянський характер служіння Івана Франка меншому братові, бідному,  скорботному, його христіянську любов до людей без національної  різниці. Закінчив закликом до молитви за всіх, хто перше одійшов. Це й є загальне церковне правило, що поминовення єдного в церкві, в громаді віри закінчується молитвою за  всіх,  за всю церкву, по- кійних. Такий порядок поминання є і в самій панихиді. В промові, в кінці її я привів лише звичайний панихидний вислів: «помолимось і за всіх, хто раніш спочив». Цей мій вислів група, що сприймала під впливом думки про Петлю- ру, прийняла, як натяк про Петлюру, хоч мій кінцевий заклик до молитви за всіх був виконанням церковного звичаю, а не демонструванням згадки про Петлюру. Про розкидання листівок і протест парахв[іяльної] ради з приводу того я вже казав. Хоч я у своїй гадці про можливість тихого без виголосів поминання Петлюри і на панихиді по Іванові Франкові виходив з теоретич- них міркувань про право молитви, :у дійсності своєю згадкою серед кола Б-ва УД, що було в захопленні націоналістичними і політичними переживаннями я сприяв навіянню політичних націоналістичних настроїв. Визнаю щиро цю мою провину і цілком її осуджую, бо вона суперечить хрістіянському світог- ляду, і обов’язок у громадянина Радянської Республіки. Панихида по Іванові Франкові була урочистою; настрої групи Б-ва УД, що поминала і Петлюру переказувалися при нагоді в оточенні; розкидання листівок про Петлюру стало предметом розмов. Чутка про ці обставини до- ходила і до періферії. В Харкові група ДОЛЕНКА між собою вирішила відпра- вити панихиду по Петлюрі. Так оповідав ДОЛЕНКО, коли я був в Харкові в червні 1926 р. В Полтаві теж були розмови з приводу панихиди в Київі по Ів. Франкові і обставини її. Не пригадую докладно цих розмов. В звязку з убив- ством Петлюри і справою суду з приводу убивства виник закордоном серед української еміграції комітет увічнення пам’яти Петлюри. Літературно-Нау- к[овий] Вісник що видається у Львові, орган націоналістичного з відтінком фашизму напрямку, під керівництвом ДОНЦОВА, подав статтю про Комітет увічнення  пам’яти  Петлюри.  Через  Літ[ературно]-Н[ауковий] Вісник відо- мості про Комітет поширилися і по Україні. Це викликало утворення комітету увічнення пам’яті Петлюри в Київі серед членів «СВУ» підчас президіяльної наради «СВУ» 20/Х–[19]26 р. Під впливом утвореного в Київі Комітету, здаєть- ся, один з громадян Кам’янця-Подільського, свящ. ВІНАРЧУК через мене 98 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ передав гроші на комітет увічнення пам’яті Петлюри. Як я пригадую, я через ПАВЛУШКА гроші направив С. ЄФРЕМОВУ. Про те, як утворювалася С[пілка] ВУ, я подав свідчення 20/Х. Тут казати- му про ту діяльність С[пілки] ВУ, що не увійшла в попередні показання як від 20/Х,  так  і  від 26/Х. Праця С[пілки]  ВУ йшла  такими шляхами: початкові організаційні наради, президіяльні наради, осередкова праця, впливи на ото- чення через вечірки, розмови, приклад, листування, впливи на споріднення угруповання. Після двох початкових організаційних нарад відбувались вже првезидіяльні наради. Перша президіяльна нарада відбулася 20/Х–1926 року. На цій нараді, що була поширеною, крім справи утворення Комітету увічнен- ня пам’яті Петлюри як я тепер згадую, розглядалися такі справи: а) в  звязку з кризою в церкві укр[аїнській], напрямом всеукр[аїнської] церк[овної] наради, що відбулись у вересні 1926 р., а також і Вел[иких] Пок- р[івських] Зборів, що відбувались у Жовтні, виявлявся настрій керівного в церкві кола проти залишення на мітроп. В. ЛИПКІВСЬКОГО. Президіяльна нарада  20/Х–1926 р.  висловила  побажання,  щоб мітр.  В. ЛИПКІВСЬКИЙ залишився  на  мітрополітанстві.  Зберегти  ЛИПКІВСЬКОГО  —  така  була директива, б) С. ЄФРЕМОВ доповідав про осередок кооперативний. Називав як ке- ровника, БОЛОЗОВИЧА. До складу осередку зараховував ГАНЧЕЛЯ, ПО- ЖАРСЬКОГО, БОТВИНОВСЬКОГО, здається і ВИСОЧАНСЬКОГО, чи Мих. ЛЕВИЦЬКОГО. в) ЄФРЕМОВ доповідав про  філіянські звязки,  що організовувались в Полтав, Катеринославі, Харкові та Винниці. В Полтаві він називав К. ТОВКА- ЧА, в Катеринославі — Петра ЄФРЕМОВА, в Винниці — ОТАМАНСЬКО- ГО, в ХАРКОВІ, не пригадую, кого. г/ С. ЄФРЕМОВ доповідав і про осередок Й. ГЕРМАЙЗЕ. Відбулась ще президіяльна  нарада  поширена  після  2-го  всеукр[аїнського]  церк[овного] собору, що закінчився в кінці жовтня 1927 року. Здається нарада відбулась 13/1-1928 р. Присутні були: С. ЄФРЕМОВ, В. ДУРДУКІВСЬКИЙ, Л. СТАР- [ИЦЬКА]-ЧЕРНЯХІВСЬКА М. ЗАГІРНЯ, я і, здається Й. ГЕРМАЙЗЕ. Розглядались такі справи: 1) я доповідав про 2 всеукр[аїнський] церк[ов- ний] собор, про його періпетії й результати, про зміну мітрополітів. Доклад- но про цю доповідь я подав в показанні 26/Х, 20/Х, М. ЗАГІРНЯ і В. ДУРДУ- КІВСЬКИЙ, зауважили, що виступи арх. Н. ШАРАЇВСЬКОГО проти мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО є неприпустимою справою, що не варто було його і нази- вати до кандидатів у осередок С-ки ВУ. Я відповів, що він і не увійшов до кандидатів і вже не увійде. 2) Я зробив внесения організувати філію С-ки ВУ в Чернігові через РУ- ДЕНКА, члена ще старої громади дореволюційного часу. Я стрівав його підчас церковних  зборів,  а  раніш  1925 р.  в  Чернігові  і  в  розмові  з  ним  з’ясував ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 99 здатність його до громадської праці. Внесення було ухвалено. Не пригадую, чи ще називав я філіяльний звязок. Після перегляду і репродукції спогадів і порівняння окремих [мо]ментів одного з другим даю це доповнене свідчення про поширення організації С-ки ВУ. За час з 1926 р. крім центрального осередку, до якого входили С. ЄФРЕ- МОВ, я, В. ДУРДУКОВСЬКИЙ, Й. ГЕРМАЙЗЕ, Л. СТАР[ИЦЬКА]-ЧЕРНЯ- ХІВСЬКА,  Ол. ГРЕБЕНЕЦЬКИЙ,  А. НІКОВСЬКИЙ  утворюється  ряд  осе- редків в різних галузях життя громадського. 1. До таких осередків належить шкільний, що складався ще до утворен- ня С-ки ВУ. До нього входили: В. ДУРДУКОВСЬКИЙ, Ол. ГРЕБЕНЕЦЬКИЙ, ТРЕЗВИНСЬКИЙ, М. ПРОХОРОВА і ЗАЛІСЬКИЙ. Пізніше називав В. ДУР- ДУКОВСЬКИЙ ще кандидатури СЛУЦЬКОГО і Н. ТОКАРЕВСЬКОЇ. Кан- дидатури були ухвалені. Шкільний осередок вів роботу піднесення націона- лістичного впливу зпочатку в напрямі Б-ва УД, а потім С-ки ВУ і серед учи- тельства і серед учнів. Осередок намічав ряд заходів що до націоналистич- ного виховання учнів і потім переводив у життя. Під його впливом утворився і працював спочатку ТЕЗ’у, а потім і «СУМ». 2. Другий осередок на чолі, з С. ЄФРЕМОВИМ. С. ЄФРЕМОВ називав кандидатури А. КРИМСЬКОГО, Г. ГОЛОСКЕВИЧА, ГАНЦОВА. Кого ще на- зивав, не пригадую. Кандидатури було ухвалено. Цей осередок впливав на академичне життя. Він добірав співробітників, що своїм напрямком і світог- лядом,  давали  надію  підтримувати  націоналістичні  прагнення  осередку, підтримував на службі таких же співробітників. В цім напрямі впливав керів- ник осередку С. ЄФРЕМОВ з А. КРИМСЬКИМ. Підчас боротьби в Академії впливів С. ЄФРЕМОВА, з одного боку, а з другого — М. ГРУШЕВСЬКОГО кандидатури і внесення ГРУШЕВСЬКОГО іноді одхилялись, бо ГРУШЕВСЬ- КОГО С. ЄФРЕМОВ вважав за прихильника урядовихкіл. Авторитетом Ака- демії Наук осередок впливав і на громадську думку взагалі. Цей вплив йшов через особисті розмови: Критично-опозиційний тон до урядових  заходів в сфері  освіти,  українізації,  правопису  задавався,  в  так  званих  академічних колах. Виступ С. ЄФРЕМОВА з листом в «Ділі» підтримував недовір’я до урядових заходів в справі ВУАН. 3. Осередок коооперативний мав за корівника БОЛОЗОВИЧА. В складі осередку були ГАНЧЕЛЬ, ПОЖАРСЬКИЙ, БОТВИНОВСЬКИЙ, і, здається ВОЛОЧАНСЬКИЙ, чи М. ЛЕВИЦЬКИЙ. В напрямі прагнень С-ки ВУ БО- ЛОЗОВИЧ впливає серед кооператорів, ГАНЧЕЛЬ мав задання впливати в кооперативному Інституті. 4. Осередок Мед[ичного] Інституту мав за керівника Ол. ЧЕРНЯХІВСЬ- КОГО.  До  складу  його  належали: М. КУДРИЦЬКИЙ,  БАРБАР  і  здається ПІДГАЄЦЬКИЙ. Не пригадую, хто ще входив до цього осередку. Його зав- 100 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ дання ширити вплив С-ки ВУ між медичним і санітарним персоналом, зок- рема в Мед[ичному] Інституті і серед студентства. 5. Осередок, що його складати з письменницьких кіл доручено Люд[ми- лі]  СТАР[ИЦЬКІЙ]-ЧЕРНЯХІВСЬКІЙ, був угрупованням впливу С-ки ВУ. До цього угрупування вплив у С-ки ВУ належали: ШИЛО, ТУЛУП, Яр. СТЕ- ШЕНКО, Евг. ТИМЧЕНКО, МАРГУЛІС. Керівник осередку Л. СТАР[ИЦЬ- КА]-ЧЕРНЯХІВСЬКА провадила вплив С-ки ВУ через улаштування вечірок, що на них провадились відповідні до завдань С-ки ВУ розмови. Така розмо- ва з приводу листа С. ЄФРЕМОВА до «Діла». Ця розмова скерована була на те, щоб піднести авторітет С. ЄФРЕМОВА і викликати недовір’я до заходів урядових і радянського громадянства. Розмова про Кубань та її українізацію викликала зневіру до правдивости урядових заходів що до забезпечення пра- ва українців кубанських на українську мову і культуру. 6. Осередок з церковних діячів складався так: на першій організаційній нараді  я лише  оголосив  прізввища відомих церковних діячів у Київі в ук- раїнській]  авт[окефальній]  пр[авославній]  церкві: мітр. В.  ЛИПКІВСЬКО- ГО, арх. Н. ШАРАЇВСЬКОГО, Л. КАРПОВА, Д. ХОДЗИЦЬКОГО, Ю. КРА- СИЦЬКОГО, М. ХОМИЧЕВСЬКОГО, Гр. ВОВКУШЕВСЬКОГО, Мик. ЧЕ- ХІВСЬКОГО. На 2-й організаційній нараді ухвалено було вважати за канди- датів до п’ятичленного осередку Л. КАРПОВА, Д. ХОДЗИЦЬКОГО, Ю. КРА- СИЦЬКОГО, М. ЧЕХІВСЬКОГО і, здається, мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО, або М. ХОМИЧЕВСЬКОГО, або Гр. ВОВКУШІВСЬКОГО. Далі мені належало спитати кандидатів про  їх згоду і тоді перевести їх обрання і ствердження обрання. Цього зробити я не мігчерез кризу в церкві, про що я показав 26/Х. Тоді-ж я показав і про діяльність в церкві під моїм впливом, як представника в церкві С-ки ВУ. Тепер свідчу про вияви впливу С-ки ВУ в церкві додатково, усвідомивши собі  ряд  обставин,  що  раніш  не  брались  на  увагу.  Президіяльна  нарада 20/Х-1926 р. мені, як керівнику церковного осередку, дала директиву дбати, щоб мітрополіт В. ЛИПКІВСЬКИЙ залишався на мітрополітанському керів- ництві.  1927 р.  через  остаточне  розходження  мітр.  В. ЛИПКІВСЬКОГО  з Президією ВПЦР, що пішла просто шляхом лойяльности і не погоджувалась з виступами мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО, що вертався до шляху попереднього складу ВПЦР, що його було визнано за нелойяльний від Держ[авного] Уряду. Передсоборна нарада в липні 1927 р. віддала під слідство мітр. В. ЛИПКІВ- СЬКОГО з неприхованим наміром підготовити його усунення. В розмовах з деякими членами  С-ки  ВУ,  як  з  В. ДУРДУКІВСЬКИМ, С. ЄФРЕМОВИМ, Л. СТАРІЦЬКО-ЧЕРНЯХІВСЬКОЮ, з приводу передсоборної наради і її замі- ру, я бачив певну думку, що мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО треба одстояти. Бесід- ники вбачали в можливості усунення велику шкоду і втрату для української ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 101 національної справи, висловлювали певність, що ніхто мітр. В. В. ЛИПКІВ- СЬКОГО не замінить у його впливі на маси, в його відтворенні національно- го відродження в церкві. Ці-ж думки висловлювали і окремі парахвіяне, як Ів. КИСЛИЙ, Текля ШУРУК, ХЛІВЕЦЬКИЙ, ГЛУХЕНКО, Ів. ГРИЦЕНКО. Ідучи за цими настроями прихильниками національної справи в церкві і за директивою С-ки ВУ обстоювати за мітр. В. ЛИПКІВСЬКИМ, я вчинив такий виступ. З кафедри Соф[ійського] собору спочатку серпня 1927 р. закли- кав людність подбати про реабілітацію мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО перед Дер- ж[авною] владою, а саме посвідчити про виступи його прихильні до Радянсь- кої Влади. Цей виступ був його переходом церковної межи і спробою через людність вплинути на керівну справу Державн[ого] Уряду. Через те за мій виступ було розпущено парахвіяльну раду, а парахвію передано до Вс[еук- раїнської Пр[авославної] Церк[овної] Ради. Мені від ВПЦР заборонено було вести проповідницькі бесіди в церквах Київа. Так мій виступ під впливом С-ки ВУ зустрів відповідні заходи від Держ[авного] Уряду і ВПЦР. Чим ближче час підходив до Собору, тим більш було причини зневіри- тись  в  можливості  залишити  мітр.  В.  ЛИПКІВСЬКОГО  на  мітрополіі. Слідство зібрало великий матеріал, що з’ясовував в діяльності мітрополіта невиправленість лінії, що він її тримався з попередньою ВПЦР. Почувши від представника Державного Уряду за скільки день до собору, що реабілітація мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО є неможливою, я зважив і результати слідства цер- ковного і прийшов до висновку, що мітрополіт В. ЛИПКІВСЬКИЙ не може залишитись на керівництві мітрополією. З власної ініціятиви вирішив погово- рити з мітр. В. ЛИПКІВСЬКИМ, щоб він погодився з відходом від керівництва і спокійнойого прийняв. Для цієї мети я умовився з трьох: я, Дм. КРИЖАНІВ- СЬКИЙ і Ст. ГАЄВСЬКИЙ запрохати до Дм. КРИЖАНІВСЬКОГО на трапезу мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО і там з ним переговорити. Я умовився з цими особа- ми, бо їм довіряв мітр. В. ЛИПКІВСЬКИЙ. Він їх стрівав у мене ще до 1926 р., коли як я показував, до мене приходили члени ВПЦР на відпочинкову бесіду у вечері коли=не=коли, а саме: В. ПОТІЄНКО, П. ГОРДОВСЬКИЙ, член фі- нансової комісії вид[авничого] відділу ВПЦР Дм. КРИЖАНОВСЬКИЙ, часом і Степан ГАЄВСЬКИЙ, іноді інші парахвіяне, як Ник. СЕМЕНЮЧЕНКО. Коли ми зійшлись у Д. Крижановського перед самим собором, я з’ясував становище мітрополіта і показав, що собор повинний визнати неможливість продовження керівниціва мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО. КРИЖАНОВСЬКИЙ і ГАЄВСЬКИЙ приєднались до моєї думки. Мітр. В. ЛИПКІВСЬКИЙ сказав, що він так зробить,  як скаже собор. Ст. ГАЄВСЬКИЙ висловив думку, що треба  для  заспокоєння людности  на  соборі  уникнуть  гострих  форм образ, плямування і взявся переговорить з головою ВПЦР єп. РОМОДАНОВИМ та головою слідчої комісії архієп. К. КРОТЕВИЧЕМ, щоб в доповідях не було 102 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ гострих виступів проти мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО, не було ганьби. Він потім і говорив з тими особами, але неправдиво висловив твердження, що він гово- рить від інтелігенції і тим викликало непорозуміння. Коли єп. РОМОДАНІВ і єп. К. МАЛЮШКЕВИЧ питали мене, чи відомий мені виступ інтелігенції в справі мітрополіта, я казав що невідомий. Так само і на запитання представни- ка Держ[авного] Уряду про виступ в справі мітрополіта академичних кіл, я тоді відповів, що мені невідомий такий виступ, але про нашу приватну нара- ду я промовчав, виявивши нещире, неправдиве відношення до представника Уряду. Так, я не, маючи змоги виконати директиву С-ки ВУ про залишення мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО на керівництві, добивався лише того, щоб зберегти його хоч для праці в церкві богослужбової, єпископської, проповідницької, що мало значіння для продовження впливу мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО в справі національного відродження церкви. Поруч з моїми заходами в справі залишення на керівництві мітр. В. ЛИП- КІВСЬКОГО у згоді з директивою С-ки ВУ йшли настрої і виступи кола, спо- рідненого з тенденціями С-ки ВУ, також націоналістичного. Ці настрої вияви- лися в обуренні в розмовах проти передсоборної наради проти ВПЦР, проти голови її єп. РОМОДАНОВА. Це було від передсоб[орної] наради і до собору. На самому соборі ця течія виявилася у виступах на соборі Івана ГРИЦЕНКА, що протестував проти ухвали собору щодо мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО. Гострі виступи проти слідства і усунення мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО, що їх було чутно в розмовах навколо собору, що про них доповідали у ВПЦР єп. П. РОМОДА- НІВ, архіеп. К. КРОТЕВИЧ, були вияви у 1927 р. націоналістичних змагань, зпоріднених з впливом настроїв «СВУ», бо в мітр. В. ЛИПКІВСЬКОМУ бачи- ли виразника і захісника національної справи в церкві, а його усунення прий- мали, як захід проти української національної справи в церкві. Після усунення мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО я доповідав про це на президії наради С-ки ВУ. Нарада виявила незадоволення з усунення мітр. В. ЛИПКІВ- СЬКОГО. Мирилась нарада на тій думці, що мітр. В. ЛИПКІВСЬКИЙ зможе продовжувати єпіскопське богослужіння  і проповідництво. Через те я сам, визнаючи головним [мо]ментом в роботі мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО його бого- служіння і проповідництво, добивався, щоб мітр. В. ЛИПКІВСЬКИЙ міг слу- жити в парахвіяльних церквах. Але мітр. В. ЛИПКІВСЬКИЙ і в проповідях і в розмовах виявив, що він не міняє свого напрямку. Про це став говорити на поширеному пленумі ВПЦР в березні 1928 р. єп. РОМОДАНІВ, до того він обвинуватив і мене в нелойяльному тлумаченні на Катеринославському со- борі округовому усунення мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО. З мотивів мітр. В. ЛИП- КІВСЬКОГО для національної справи в церкві я гостро виступав проти заува- жень єп. РОМОДАНОВА, покриваючи мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО. Але ВПЦР, вбачаючи у виступах мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО невідповідний до церковних ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 103 вимог елемент, вирішила утримуватись від згоди на прилюдні відправи бого- служіння мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО. Не зміг і тут я відстояти діяльність мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО. В травні–червні 1928 р. відбулися в Київі чергові Микільські великі збори ВПЦР. На цих зборах розглядалась доповідь про перебільшення національних емоцій у виступах діячів української автокефальної православної церкви. Цією доповіддю Микільські вел[икі] збори вже ідеологічно відмежовувались від попереднього напрямку ВПЦР до 1926 р., що визначився як націоналістич- ний. Я виступав в дискусіях, проти обвинувачень в націоналістичному нап- рямі діячів Укр[аїнської] авт[окефальної] прав[ославної] церкви і тим покри- вав цей напрямок в церкві. Я не хотів тоді бачити, оскількив дійсності націона- лістичний напрямок  в  церковному житті  попередньої  доби  мав  вжиток.  Я виступав як спільник націоналізму «СВУ». Того ж літа відбулися похорони М. ЗАГІРНОЇ. Про сполучений виступ кола  «СВУ»  і церковного  кола  з  демонстративним  вінком я  вже  показував 26/Х. Коли 3 вересня 1928 р. ВПЦР усунула мене від всякої праці в церкві за те, що я, як голова пар[афіяльної] ради Софіївського собору допустив між іншим можливість націоналістичної демонстрації в покладанні жовтоблакит- ного вінка на труну М. ЗАГІРНОЇ, я не визнавав тоді своєї провини і, показу- ючи протокола в цій справі тим парахвіянам, що питали мене про причину відходу від церковної праці, обвинувачував неправдиво ВПЦР в примусі наді мною. Цим я покривав націоналістичну течію в церкві. В моїй роботі, згада- ній тут, виявлялась праця представника С-ки ВУ в церковному оточенні. Вихо- дом 3-го вересня 1928 р. з церковного оточення закінчилось моє представ- ництво СВУ в церковках колах. 7. Осередок, що його доручено на організаційних перших нарадах С-ки ВУ складати Й. ГЕРМАЙЗЕ, мав працювати в оточенні впливу Й. ГЕРМАЙЗЕ, себто,  серед  так  званої  Молодої  Академії  і  через  співробітників  наукових установ,  а  також персоналу викладачів в  ІНО.  До угруповання  в  оточенні Й. ГЕРМАЙЗЕ належали  ІВАНИЦЯ,  ДОРОШКЕВИЧ,  ПОПОВ,  ПАСТЕР- НАК. За керівника осередку був Й. ГЕРМАЙЗЕ. Не пригадую, на якому ступні організації стояла ця група. Про неї доповідав С. ЄФРЕМОВ, здається, на президіяльній нараді 20/Х 1926 р. Ця група, а зокрема, її керівник Й. ГЕР- МАЙЗЕ впливав в напрямі Б-ва УД і потім С-ки ВУ на своїх товаришів по праці в Академії, в ІНО. Його тактовне сміновіховство стало прикладом для ДОРОШКЕВИЧА, ПОПОВА, ПАСТЕРНАКА. Осередок, зокрема керівник його,  впливав на молодь  ІНО, особливо на учнів Шев[ченківської] школи, що вступили до ІНО, що організували ТЕЗ та СУМ. 8. Окремий осередок склав А. НІКОВСЬКИЙ. 9. Серед інженерів і техніків окремий осередок складав КОРОБЦОВ. 104 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ 10. Під впливом академічного осередку утворювався осередок С-ки ВУ в Інституті Укр[аїнської] Наук[ової] Мови. До цього осередку належали Гр. ХО- ЛОДНИЙ, КРИВЕНЮК. Не пригадую, хто ще належав. 11.  Осередок  Наук[ово-]Педаг[огічного]  Товариства  утворювався  при Академії Наук під впливом В. ДУРДУКІВСЬКОГО. 12. В колі С-ки ВУ була мова про осередок ветеринарного Інституту. С-ка ВУ поширювала свої впливи і звязки й на периферії. Керівництво роботою С-ки ВУ  на периферії  на організаційних нарадах було доручено С. ЄФРЕ- МОВУ. Організаційний принцип намічався такий: осередок — філія стверд- жувалась центральною президією,  як  і кожний новий  осередок. Робота  на периферії спочатку скеровувалась на з’ясування суголосних звязків і на спо- лучення з тими заявками, а далі вже йшла справа про організацію філій. За- явки філіяльні на периферії були такі: 1. Харківська група ДОЛЕНКА, що утворила Укр[аїнську] Муж[ицьку] Партію, підтримувала  звязки через  С. ЄФРЕМОВА з  С-кою  ВУ,  а  раніш з Б-вом УД. В Харківській групі ДОЛЕНКА була організована філія С-ки ВУ. 2. В Полтаві осередок К. ТОВКАЧА та ЩЕПОТЕВА був групою впливу С-ки ВУ. С. ЄФРЕМОВ мав з осередком зносини. З. 3 діячів Кам’янця називали на організаційній нараді Єв. СІЦИНСЬКО- ГО, як кандидата до філії С-ки ВУ в Кам’янці. СІЦИНСЬКИЙ — член старої дореволюційної громади української в Кам’янці. На комітет увічнення пам’яті Петлюри, що його утворила С-ка ВУ наприкінці 1926 р., з Кам’янця пожертву грошову передав через мене С. ЄФРЕМОВУ, здається, свящ. ВІНАРЧУК. 4. У Вінниці Президія С-ки ВУ мала за звязок кандидата до філії ОТА- МАНОВСЬКОГО. 5. В Катеринославі філію складав Петро ЄФРЕМОВ, як то виявлялось в доповіді на президіяльній нараді 20/Х–1926 р. 6. В С-ці ВУ на 2-й організаційній нараді вирішено було що справу органі- зації філії в Одесі з’ясують А. НІКОВСЬКИЙ і С. ЄФРЕМОВ, що мали по- їхати до Одеси. З членів старої дореволюційного часу громади в Одесі зали- шився НЕСТУРХ, у якого я був, коли приїздив до Одеси 1926 р. 7. Нарада Президії  С-ки ВУ, що відбулась після 2-го всеукр[аїнського] церк[овного] собору 1927 р., що на ній я доповідав про цей собор та його наслідки, заслухавши мою інформацію про намічення у Чернигові кандидата до філії С-ки ВУ — РУДЕНКА, ухвалила цю кандидатуру. РУДЕНКА я знав як члена дореволюційної старої україн[ської] Громади. Бачився з ним у Черни- гові 1925 р. підчас округ[ового] церк[овного] собору, жив у нього тоді. Коло нього утворився  гурток  інтелігенції, що  допомагала організації  Укр[аїнсь- кої] авт[окефальної] пр[авославної] церкви. Гурток не був постійною організа- цією, а лише угрупованням впливу. В ньому були учителі деякі з школи тру- ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 105 дової. Не пригадую прізвищ. З РУДЕНКОМ я мав розмову підчас церк[овно- го] собору в Київі. З тієї розмови я з’ясував його згоду взагалі на громадську роботу. Після тієї розмови я пропонував його кандидатуру до Чернигівської філії С-ки ВУ. Крім філіальної лінії праці С-ки ВУ, була  лінія  і міжорганізаційна, що виявляла стосунки між С-кою  ВУ  і спорідненими  їй організаціями. Такою спорідненою С-ці ВУ організацією була партія, що назвалась Укр[аїнською] Муж[ицькою] Партією і що її утворила в Харкові група ДОЛЕНКА. Ще до утворення цієї організації ЛЕЩЕНКО, ЩЕРБИНЕНКО і, здається, ДОЛЕНКО ставили переді мною питання про потребу організації політичної партії. Це було наприкінці  1923 р., коли я приїздив  ло Харкова  в справі  відновлення моєї професорської праці. Я казав, що на підставі аналізу сучасности визнаю за можливе й доцільне існування лише пролетарської партії, а основною вимо- гою диктатури пролетаріяту, відкидаю всякі інші напрямки. До конкретних висновків розмова не прийшла, ми не зійшлись, на тому справа кінчилась. Коли я був у Харкові у друге в березні 1924 р., заходив до Лизанівського у видавництві «Рух». Він мені оповідав, що в Харкові до укр[аїнської] пр[аво- славної] церкви приєдналися з української інтелігенції праві кола і дискреди- тують церкву, що вони в громадянстві виступають досить одверто з правими поглядами, що серед правих перед ведуть ДОЛЕНКО, ЩЕРБАНЕНКО, ЛЕ- ЩЕНКО. Переказував, що в Харкові була чутка між громадянством, що С. ЄФ- РЕМОВ підчас приїзду до Харкова організував правих, себто групу ДОЛЕН- КО. Вернувшись до Київа, при зустрічі з С. ЄФРЕМОВИМ я розповів йому про  свою розмову з ЛИЗАНІВСЬКИМ. Коли він розповів, що у нього був трус, я висловив здогад, чи не був звязаним обшук з чуткою, що поширилась в Харкові про його участь в організації правих українців. ЄФРЕМОВ казав, що він не ставить обшука у звязок з своєю подорожжю до Харкова. Він дійсно бачився з ДОЛЕНКОМ, розмовляв з ним. Про організаційну справу С. ЄФРЕМОВ ясно і докладно не сказав мені, неначе уникнувши від цього. Певного уявлення про його участь в організа- ційній справі серед групи ДОЛЕНКА у мене не залишилось. Я припускаю лише заміри до організації. В наступні роки 1925–[19]26, буваючи в Харкові, придивляючись до виступів ДОЛЕНКА, ЩЕРБАНЕНКА і ЛЕЩЕНКА в цер- ковних спраавах від імени церковної Ради, аналізуючи ті виступи і зауважу- ючи з розмов з ар. Ол. ЯРЕЩЕНКОМ та діяконом Антоном, фамілії якого зараз не пригадую, особливу лінію групи ДОЛЕНКО, я переконувався, що група ДОЛЕНКА має позацерковну політичну організацію, хоч того пред- ставники групи мені і не казали. На підставі моїх спостережінь і всіх розмов я уявляв групу ДОЛЕНКА, як політичну буржуазну організацію, що ставить метою собі досягнення буржуазного ладу в державі і відміну Радянської Вла- ди. Особливо видатною рисою напряму групи була її підкреслена націоналіс- 106 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ тичність. Так, вони ставили вимогу в своїй церковній платформі, що виявив її  ДОЛЕНКО  на  засіданні  делегації  в  червні  1926 р.  в  Харкові пріоритету укр[аїнської] церкви в укр[аїнській] державі. Це вимоги й партії хліборобів, що підтримувала гетьмана 1918 р. Церковна політика УМП’ї зводилась до захоплення керівного проводу в церкві. ЇЇ вимоги такі: 1) добір членів органів церковних, діячів у духівництві, спрямування справи  в  націоналістичний  бік  через  окремих  діячів  церкви; 2) використування церковної організації і церковних звязків для піднесення впливу  політичної  організації  УМП,  наприклад,  проведення  в  правління «Руху» членів УМП голосами парахвіян; 3) вплив на добір членів центральних церковних органів і на напрям діяльности тих органів; наприклад, навіяння ВПЦР 1924–[19]26 рр. націоналістичного напряму і опозиційного нелойяль- ного погляду на церкву, як на автономну одиницю в державі. УКП намагався поширити свою організацію і вплив. Так, весною 1926 р. проводир УМП’і ДОЛЕНКО, приїхавши до Київа, шукав, як він мені казав, звязків серед громадянства. Хвалився потім він мені, що знайшов звязки серед кооператорів і агрономів. Спочатку він загально сказав, що найшов звязки серед громадянства. Знаючи його професію адвоката, я спитав: серед право- заступников? Він тоді відповів, що серед агрономів і кооператорів. Казав він тоді, що був у С. ЄФРЕМОВА і уставив з ним контакт. С. ЄФРЕМОВ був тоді чільним керівником Б-ва УД. Через  те я вважаю, що контакт ДОЛЕНКА в справі контакту вплинуло і на ініціятиву С. ЄФРЕМОВА щодо перетворення Б-ва УД на «СВУ», бо програм Б-ВА УД не був ідентичний з програмом УКП і це мішало тіснішому сполученню, тоді як позапартійна форма С-ки ВУ спри- яв  сполучення  різних  партій  і форм.  Робота  УКП  та  її  вплив  на  делегації Укр[аїнської] авт[окефальної] пр[авославної] церкви 1926 р. і на ВПЦР мною вже показано 20/Х. 26/Х. Додатково свідчу, що засідання Наради делегації відбулося і в по- мешканні Харк[івської] Окр[угової] Ц[ентральної] Ради і в квартирі ДОЛЕН- КА. Крім членів делегації, в Нараді приймали участь і представники Харк[ів- ської] Укр[аїнської] Ц[ентральної] Ради, що й були з групи ДОЛЕНКА, а також на засіданнях, що відбулось і в помешканні Ради і у ДОЛЕНКА, брав участь К. ТОВКАЧ. Члени групи ДОЛЕНКА на нарадах гостро й рішуче йшли проти прийняття вимог Державного уряду про очищення складу церк[овних] діячів від націоналістичних нецерковних елементів. К. ТОВКАЧ подав думку, щоб ВПЦР негайно пішла у відставку. Я стояв за те, щоб негайно виконати вимоги Держ[авного]  Уряду.  Мітрополіт  В.  ЛИПКІВСЬКИЙ  гостро  заперечив К. ТОВКАЧУ. В решті вироблено було половинчасту заяву до Державного Уряду і заява була відкинута. Підчас перебування у ДОЛЕНКА я чув від нього що у них між собою, себто у групі УМП, хоч він і не називав партії, вирішено одслужити  панихиду  по  Петлюрі.  Після  делегації  ДОЛЕНКА  було  через ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 107 скілька  часів  заарештовано,  але  УМП  продовжувала  своє  існування:  вела боротьбу в церковних органах за свій вплив. Це виявилось в представництвї Харків[ської] Церковн[ої] Округи на Все- українській вересневій нараді церковній 1926 р. Виступ Харківського пред- ставника члена УМП ЩЕРБАНЕНКА на вересневій нараді саме було скерова- но  проти  віддалення  від  церкви  націоналістичних  нецерковних  елементів, проти очищення персонального складу діячів церкви, за що ЩЕРБАНЕНКО і одержав осторогу від захоплення фашизмом від державного представника. ЩЕРБАНЕНКО казав мені, що через арешт ДОЛЕНКА і кризу в церкові ро- бота їх групи в Харкові має утруднення, але вони продовжують справу далі. Робота УМП і звязок її з С-кою ВУ існував до [мо]менту ліквідації УМП. С-ка ВУ мала вплив і на другу нелегальну організацію, споріднену з нею, а саме на групу БОЛОЗОВИЧА через нього самого, бо він одночасно був за керівника групи своєї і за керівника осередку Кооперативного С-ки «СВУ». Група БОЛОЗОВИЧА, як то видно зі складу її та світогляду членів її, мала націоналістичний напрямок, в тім була спорідненою с «СВУ». В розмові у С. ЄФРЕМОВА, я чув різні версії що до причини арешту БОЛОЗОВИЧА і інших з  цієї групи. Була гадка, що  арешти відбулися у звязку з протестом агрономів проти посилання їх на виконання хлібозаготівлі. Я висловлював згоду, що ці арешти відбулися у звязку з справою ДОЛЕНКА, бо я чув від ДОЛЕНКА, що він найшов у Київі звязки серед агрономів і кооператорів, а група БОЛОЗОВИЧА саме й уявляла з себе сполучення агрономів і коопера- торів. С. ЄФРЕМОВ казав, що викрито окрему організацію. Я, як член С-ки ВУ, мав персональний вплив на БЛИЗНЮКА, здається з Кременчуга. Пригадую що  БЛИЗНЮК звернувся до  мене  з питанням  про можливість зауваження його власного прагнення до громадської роботи. Не знаючи БЛИЗНЮКА і не маючи стосунків з ним, все ж я давав пораду шука- ти певних людей, досліджувати їх, шукати персональної дружби і серед тако- го близького оточення задовольняти ті прагнення і в сфері національній, що їх не задовольняє сучасне, загальне  громадське життя. Здається мені,  я не говорив йому про організацію С-ки ВУ. Це було років зо два назад, після того з БЛИЗНЮКОМ я не стрівався й звязку з ним не мав. Після своєї організації С-ка ВУ мала зносини з представниками україн- ської закордонної політичної еміграції. Член С-ки ВУ і керівник її осередку в Мед[ичному] Інституті Ол. ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ за цей [час] двічи був закор- доном. Перша подорож приблизно 1926–[19]27 р., друга протягом останньо- го року. Під час першої подорожі Ол. ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ у Варшаві мав по- бачення з ЛОТОЦЬКИМ, членом Союза Визволення України, а в Берлині з Д. ДОРОШЕНКОМ, також членом Союза Визволення України. Вісти з еміграції були такі: в Польщі, після приходу до влади ПІЛЬСУДСЬ- КОГО  міцніла надія  на  зміни  політики в  бік  більшої  агресивности  що  до 108 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ підтримання самостійної України як буржуазної республіки. В Німеччині за- лишалися настрої майже такі, які були після Празької наради. Еміграція пол- ітична вичикує піднесення внутрішньої бази на Україні для зміцнення  ідеї самостійности державної й міжнародної сприятливої до того ситуації. Був закордоном й цього рокуповернувся ГАНЦОВ, що належав до академічної групи під  керівництвом  ЄФРЕМОВА.  Казали  мені  при  зустрічі  співробіт- ники Ак[адемії] Наук, що ГАНЦОВ був закордоном 1Ѕ року і що привіз бага- то цікавих спостережінь і звісток. З ним я не мав розмови і не пригадую щоб хто переказував мені його закордонні відомості. Виступи С. ЄФРЕМОВА 1928 р. в закордонній пресі, в «Ділі», з виявлен- ням нелояльности до Радянської Державної Влади, мали політичне значіння у стосунках української еміграції до Радянської влади. Еміграція використо- вувала виступи С. ЄФРЕМОВА для дискредитування Державної Радянської Влади та її заходів в галузі наукових закладів, зокрема Академії Наук. С-ка ВУ використовувала й вечірки, розмови як спосіб поширення своїх впливів. За час після президіяльної наради, що відбулася в кінці 1927 р. або спочатку 1928 р. 13 січ[ня]  і до останнього часу, пригадую такі вечері: ве- сільний  вечір  у  Л. СТАР[ИЦЬКОЇ]-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ,  іменинний  вечір 20/Х-1928 р.  у  С.  ЄФРЕМОВА,  іменинний  вечір  у  О. ДУРДУКІВСЬКОЇ 13/1-29 р. та звичайний недільний вечір у В. ДУРДУКІВСЬКОГО після Ве- ликодня 1929 р. Про перші три я дав показання 20/Х і в додатках до нього. Останній вечір я провів у В.ДУРДУКІВСЬКОГО и після Великодня 1929 р. при таких обставинах: я зайшов з дружиною без всякої справи одвідати ДУР- ДУКІВСЬКИХ  як  знайомих.  Я  вже  давно  їх  не  бачив.  Зайшовши  застав В. ДУРДУКІВСЬКОГО, О. ДУРДУКІВСЬКУ, С. ЄФРЕМОВА, А. КРИМСЬ- КОГО та ЛЕВЧЕНКА. Розмова торкнулася вражінь пасхального свята, карна- вала, що був пасхальної ночи. КРИМСЬКИЙ оповідав про свої вражіння від подорожі у Крим. Казали ДУРДУКІВСЬКІ і про арешт племінниці, що неспо- дівано  їх вразив.  З приводу  того  я  висловив побоювання,  щоб  арешти  від малих не  перейшли  на  старих.  Не  пригадую,  щоб  хто=небудь  пропонував заходи змови або покривання незаконних дій й справ. Пригадую, що на 1-й організаційній  нараді  С-ки ВУ  лише  В. ДУРДУКІВСЬКИЙ  казав,  що  він запише в свій щоденник ініціяли С-ки ВУ так, що  їх ніхто не прочитає, не розшифрує. Глибоко й повно згадавши, переглянувши та усвідомивши собі діяльність Б-ва УД й С-ки ВУ, замісць моєї початкової суб’єктивної уяви; подаю це виз- нання що до політичної істоти С-ки ВУ. Б-ва УД та С-ка ВУ, що в ній я прий- мав участь, є в дійсности контрреволюційна організація. Беручи своє поход- ження від реакційної української течії попередніх часів, С-ка ВУ приклала реакційні  домагання  до  теперішніх  умов  сучасного  стану  громадянства. ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 109 Українська реакційна течія, що виявилась в 1917–[19]19 рр. в угодовстві з тимчасовим урядом, з оріентаціі на Антанту, з боротьби проти спільности з Радянською Владою при Центр[альній] Раді і при Директорії, з часу Радянсь- кої Влади на Україні , з 1919 р. утворює Б-во УД. Походження від Б-ва УД, що було контрреволюційною організацією і мало закордоном свою частину, а також орієнтація в керівній промові початкової наради С-ки ВУ на закордон- ну контрреволюційну організацію Союза Визволення України і мета С-ки — все це свідчить, що С-ка ВУ мала суголосність з Союзом Визволення України, мала одну мету — державну самостійність України, як відокремленність від СРСР. С-ка ВУ визнала себе позапартійну організацію. Але спадщина Б-ва УД та політичний світогляд і напрям більшости С-ки ВУ визначили і напрямок партійний С-ки ВУ. С-ка ВУ поставила за провідний принцип основу націо- нальне поєднання і тим підняла національну справу над соціяльною і повер- нула свою лінію на буржуазний шлях. Загальна національна єдність без спеці- яльного визволення пролетаріяту веде до угодовства з буржуазією і з капіта- лістичним ладом.  Отже,  і  в С-ці ВУ лозунгом національного єднання  зри- вається позапартійність, а визначається коаліційність партії і напрямів, що стоять за національне поєднання, стоять на грунті націоналізму, а разом фак- тично і капіталізму, визнаючи солідарність зі всіма, що єднається на націо- нальній справі. Ідеологична солідарізованість з Союзом Визолення України і угодовством з буржуазними напрямами на грунті націоналізму, це ідеологічно- політичні супротивенства як Б-ва УД й С-ки ВУ проти Державної Радянської Влади. В конкретній роботі С-ки ВУ пішла проти Радянськ[ої] Державн[ої] Вла- ди, утворюючи контр-революційні організації в громадянстві і підтримуючи спорідненні, що своїм світоглядом ведуть в суспільстві боротьбу проти світог- ляду Державної Радянської Влади в соціяльно-політичній сфері. Відділення, відрівання частини української інтелігенції, між нею і молоді від Державної Радянської Влади, від радянської громади проти ставлення її проти напряму в житті Держ[авної] Рад[янської] Влади є конкретна провина як Б-ва УД так і С-ки ВУ. Конкретною провиною як Б-ва УД так і С-ки ВУ є і сприяння СУМ’у, що почався під впливом Б-ва УД, а кінчав свою працю під впливом С-ки ВУ. Є провиною Б-ва УД, що воно сприяло внесенню в панихиду по Іванові ФРАН- КОВІ політичного характеру на спогад ПЕТЛЮРИ, а провиною С-ки ВУ, що вона заклала Комітет увічнення пам’яті ПЕТЛЮРИ за прикладом закордон- ного комітету увічнення пам’яти ПЕТЛЮРИ. Як Б-во УД, так і С-ка ВУ своїм впливом в громадянстві підтримували спорідненні угруповання, як Укр[аїн- ська] Муж[ицька] Партія і організації на периферії, в цьому була також конк- ретна провина. Хоч я не належав до Б-ва УД, але працював часами у його 110 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ течії. В С-ці ВУ я був членом і брав в її роботі участь. Приношу цілковите і щире і повне каяття за всі мої провини перед Державною Радянською Вла- дою, які я припустив у всіх наведених попереду діях окремих, що в них я брав участь, і у приналежности до С-ки ВУ. Свідомо і щиро визнаю організа- цію С-ки ВУ, ідеологію і напрямок її і мою участь в ній і мою роботу, звязану з нею і з спорідненими організаціями, за супротивну громадському життю, осуджую її раз на завжди і зрікаюся і С-ки ВУ та її напряму і споріднених з нею течій з повною та остаточною рішучістю. Лише засліплення політичне привело мене до шляху С-ки ВУ. Політичне просвітлення і усвідомлення приводить мене до повного зре- чення С-ки ВУ і всіх її вияв і націоналістичного шляху взазгалі. Напрям С-ки ВУ  вів  до  приниження  й  поневолення  громадського життя. Зрікаюсь  мого націоналістичного шляху, бо прозрівши, бачу всебічну творчість в українській пролетарській культурі, в величезній роботі індустріялізації та в колективіза- ції сільського господарства і у всьому радянському будівництві. Лише тепер, після переоцінки та аналізу всіх відомих мені вияв Б-ва УД і С-ки ВУ я побачив і усвідомив собі їх контрреволюційність. Єднаючись з С-кою ВУ виразно я не усвідомлював собі, що стаю на шлях контрреволюції, як ясно не зауважив і звязку С-ки ВУ з Союзом Визволення України закордо- ном. Я не хотів йти шляхом контрреволюції. Це сталося через неуважність та політичне засліплення. Причини тому, це моя повна одірваність від громадсь- кого  життя,  звідси  заблудження,  неусвідомлення  дійсного  шляху С-ки  ВУ, самообман в розумінні мети С-ки ВУ. Я по свойому розумів мету С-ки ВУ та її позапартійність, не вбачаючи в своїй уяві ворожости до Державної Радянсь- кої  Влади. В цьому помилився обминаючи себе. Облуда вже після  1926 р. стала виявлятись в моїй зневірі, сумнівах та знеохоченні до С-ки ВУ. Прошу Державну Радянську Організацію, що вестиме і вирішатиме мою справу, прийняти на увагу колишню мою революційну боротьбу, страждання за  справу революції,  початкову участь  в боротьбі  за  будування Радянської Влади на Україні, обставини мойого упадку і провин та моє щире каяття перед Державною Радянською Владою і полегчити свій присуд, щоб я міг працею загладити свої провини перед Державним вождем революції — пролетаріятом. Володимир Чехівський ДОПИТАВ:        /ДЖАВАХОВ/ ГДА СБ України, ф. 6, спр. № 67098, т. 46, арк. 178–213. Оригінал. Машинопис.

Ähnliche Einträge