№ 159. Власноручні відповіді на питання Михайла Мороза від 7 лютого 1930 р. (продовження)
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2006
|
| Назва видання: | З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40816 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | № 159. Власноручні відповіді на питання Михайла Мороза від 7 лютого 1930 р. (продовження) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 169-172. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40816 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-408162013-02-13T03:50:06Z № 159. Власноручні відповіді на питання Михайла Мороза від 7 лютого 1930 р. (продовження) Документи з архівної кримінальної справи на Михайла Мороза. 1929–1957 рр. 2006 Article № 159. Власноручні відповіді на питання Михайла Мороза від 7 лютого 1930 р. (продовження) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 169-172. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40816 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Документи з архівної кримінальної справи на Михайла Мороза. 1929–1957 рр. Документи з архівної кримінальної справи на Михайла Мороза. 1929–1957 рр. |
| spellingShingle |
Документи з архівної кримінальної справи на Михайла Мороза. 1929–1957 рр. Документи з архівної кримінальної справи на Михайла Мороза. 1929–1957 рр. № 159. Власноручні відповіді на питання Михайла Мороза від 7 лютого 1930 р. (продовження) З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| format |
Article |
| title |
№ 159. Власноручні відповіді на питання Михайла Мороза від 7 лютого 1930 р. (продовження) |
| title_short |
№ 159. Власноручні відповіді на питання Михайла Мороза від 7 лютого 1930 р. (продовження) |
| title_full |
№ 159. Власноручні відповіді на питання Михайла Мороза від 7 лютого 1930 р. (продовження) |
| title_fullStr |
№ 159. Власноручні відповіді на питання Михайла Мороза від 7 лютого 1930 р. (продовження) |
| title_full_unstemmed |
№ 159. Власноручні відповіді на питання Михайла Мороза від 7 лютого 1930 р. (продовження) |
| title_sort |
№ 159. власноручні відповіді на питання михайла мороза від 7 лютого 1930 р. (продовження) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Документи з архівної кримінальної справи на Михайла Мороза. 1929–1957 рр. |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40816 |
| citation_txt |
№ 159. Власноручні відповіді на питання Михайла Мороза від 7 лютого 1930 р. (продовження) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 169-172. — укр. |
| series |
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| first_indexed |
2025-07-03T22:57:01Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:57:01Z |
| _version_ |
1836668337815289856 |
| fulltext |
ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 169
№ 159
Власноручні відповіді на питання
Михайла Мороза від 7 лютого 1930 р.
(продовження)
8. Як підбіралися кадри активу УАПЦ
Рушійні сили активу УАПЦ перших років її організації складалися з двох
власне груп:
а) група українських церковників та мирян дореволюційного церковного
виховання, це члени Всеукраїнського Церковного Собору 1918 р., що потім,
коли їх цей Собор «изверг из своєй среды», зорганізувалися в Кирило-Мето-
діївське Брацтво та
2) байдужої до релігії української інтелігенції: вчительства, кооператорів,
залізничників службовців установ, що йшли розвалювати стару російську
церкву у виконання пророчих слів Т. Г. Шевченка: «Розвалиться церква, цер-
ква домовина із під неї встане [вільна] Україна», як українська національна
самостійна держава символом якої, в решті-решт став Петлюра.
Основною динамічною силою, що будувала УАПЦ в 1919 р., 1920 р. та в
1921 р. була друга група (нерелігійної інтелігенції). З неї або за її проводом
складалися ініціативні гуртки по здобуттю церков, вона організувала цер-
ковні хори, урочисті свята, зібрала кошти і т.і. Це власне була «сіль» церков-
но-революційного народу. Потім ці кадри інтелігенції поволі стали залишати
активну працю в УАПЦ, переходячи до радянської праці, причому цей «відхід»
був особливо великий після ХІІ з’їзду партії, що практично накреслив націо-
нальну політику партії, с/б в 1922 р. На початок 1923 з кадрів цього активу
переважно залишилися ті, що стали в церкві служниками культу.
Перша група — старих церковників — не досить і численна і політично-
нерухлява переводила, головне, натхненницьку та консультативну ролю. Після
«самосвятської» висвяти єрархії — в 1921 р. частина цих церковників теж
залишила лави УАПЦ. Решта стала професійними служниками культу УАПЦ.
Починаючи з 1922 р. до лав активу УАПЦ для професійно-релігійної праці
службовців культу почав вливатися новий кадр: слухачів пастирських курсів
та Богословської Школи ВПЦР, потім особи, за обранням місцевих релігій-
них організацій, що перед висвятою, тримали відповідні іспити у єпископів
та відповідних Комісіях ВПЦР та Округових Рад.
Отже на початку 1924 р. релігійно-культовий актив УАПЦ складався: а) з
духівництва староцерковного виховання; б) з тієї української інтелігенції, що
брала участь в церковно-визвольчому рухові з самого початку та потім стала
служниками культу; в) з вихованців духовних курсів та шкіл; г) з осіб, що
екстернами тримали іспити на служника культу.
170 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ
Мирянський актив складався з місцевих церковників. Також як і в інших
церквах, він складався з клясово ворожих Радянській Владі елементів, що
під його впливом перебували як решта порахвіяльного активу так і само духів-
ництво, через матеріальну залежність, бо ці особи завжди були титарами та
скарбниками парахвіяльних Рад. Парахвії Української Православної Автоке-
фальної Церкви почали засновуватися з 1919 р. за часів функціонування на
Україні Радянської Влади. Актив української церкви, природньо, складався з
українського духівництва та української інтелігенції. Моя думка, що для всьо-
го, загалом активу було метою творити в умовах Радянської Державності та
законності українську національну справу, розуміючи під цим терміном куль-
турне та духовне визволення віруючої людності з=під кермиги старої Ро-
сійської Церкви.
Частина інтелігенції, що до неї залучаю себе і я, до цього користувалася
ще і з задоволення своїх релігійних морально-естетичних потреб в українсь-
ких умовах, щодо мови, співу, обрядів, звичаїв, тощо: друга ж частина — до
релігійного боку руху ставилася байдуже, надаючи йому в своїх очах значен-
ня культурно-національної справи. Маси звичайного рядового мирянства
складалися: в селах, головне, з середняків та незаможників, а в містах: з реміс-
ників, двірників, робітників, тощо, що їх тягла до української церкви свідомо
чи не свідомо національна стихія. Природньо, що в українській церкви, як і в
інших церквах, мався також і класово ворожий до Радянської Влади елемент
контрреволюційний.
Українська Церква перша на Україні офіційно на своїх зборах вітала Ра-
дянську Владу за видання закону про відокремлення церкви від держави. Вона
перша почала зреалізовувати в життя і цей закон. Моє переконання, що про-
тягом 1919, 1920, 1921 р., Українська Церква провадила свою справу цілком
толерантно та лояльно що до Радвлади.
В кінці 1921 р. почав брати участь в керівничому органі — ВПЦР —
В. Чеховський. Також в кінці цього року на Всеукраїнському Соборі було
утворено українську ієрархію. З цього [мо]менту, власне протягом 1922, 1923
та початку 1924 В. М. Чехівський спільно з о. Липківським почали провади-
ти темну й незрозумілу для мене політику — виживання мене з церкви. Відкіля
ця політика походила мені невідомо, але я цю політику спостерігав. Так на
Великих Покровських Зборах 1922, В. М. Чеховський дипломатично висту-
пив проти моєї кандидатури на Голову ВПЦР, всім своїм авторитетом підтри-
муючи кандидатуру іншої особи.
Потім про мене ширились ріжні брехливі чутки та наклепи, що нібі я
живист1, продаю церкву і т. і. Не зважаючи на те, що серед віруючої люд-
1 Тобто, член одного з обновленських угрупуваннь «Церква Жива».
ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 171
ності мій авторитет був надто високий — цим чуткам та наклепам вірили.
Очевидячки вони походили теж з вельми високих та авторитетних церков-
них джерел. Я звертався до В. М. Чеховського та о. Митрополіта Липковсь-
кого з одвертими листами, прохаючи їх спростувати ці брехливі чутки та на-
клепи на мене з церковної катедри: відповіді не було.
Нарешті за участю В. М. Чеховського було утворено при ВПЦР для про-
вадження видавничої справи т/з «брацтва» Діяльної Христової Церкви». За
головуванням В. М. Чеховського ВПЦР затвердила статут цього брацтва. На
одному з церковних паперів Митрополит о. Липківський поклав резолюцію,
що «ідеологія брацтва ДХЦ і УАПЦ одна і таж», між тим з Сохвіївської ка-
тедри, скрізь о. Липківським і В. М. Чеховським проводилась шалена бороть-
ба проти членів цього брацтва, в тім числі і мене, причому навіть і судила це
брацтво вищим церковним судом під головуванням архієпископа Оксіюка.
На місцях в церквах В. М. Чеховський та о. В. Липківський мали своїх при-
бічників. Особливо це треба сказати про Харків де о. Олександр Ярещенко
та В. А. Доленко провадила проти мене нещадну акцію.
Все це призвело до того, що я на Великих Микільських Зборах ВПЦР в
травні 1924 р. рішуче зрікся виставляти свою кандидатуру на голову ВПЦР.
Коли на цих зборах, єп. Борецький висловився за те, щоб збори знову обрали
мене на Голову ВПЦР, В. М. Чеховський відповів, що коли ця пропозиції буде
прийнята — він війде зі складу ВПЦР.
В наслідок на голову ВПЦР було обрано В. В. Потієнка, що його канди-
датуру запропонував зборам В. М. Чехівський.
Таким чином, я вважаю, що «лідерство» в УАПЦ з травня 1924 р. цілком
перейшло до В. М. Чеховського. Я ж цього часу залишив працю в керівних
органах УАПЦ.
В 1925 р. я взагалі залишив активну працю в УАПЦ з такої причини. Зап-
рохала тоді була мене на тимчасову священицьку працю Одеська церква. В
Одесі я довідався про надто аморальні вчинки другого священика храму Па-
рахвії Кирила Підчашинського. Виявилося, що в цій справі Одеська Церква
надіслала до о. Митрополита Липківського цілу низку скарг. Ці скарги
о. Липківський потаїв і не доповів про них ВПЦР, якої я був головою і пови-
нен був про них знать. Тоді Одеська церква ще раз надіслала зі спеціально
відрядженою особою нову скаргу до о. Митрополита та ВПЦР. Відповіді не
було. Весною 1925 р. на заклик церкви до Одеси завітали на роковини відкрит-
тя парахвії В. М. Чехівський та о. Митрополіт Липківський. Я сподівався,
що вони розслідують і скарги Одеської церкви на о. Підчашинського. Вийш-
ло навпаки: В. М. Чехівський почав впливати на громаду, щоб вона знову
прийняла собі в священодіячі К. Підчашинського, а о. Липківський, катего-
рично, владою Митрополита УАПЦР вимагав від мене, щоб я служив з ним
172 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ
та К. Підчашинським. Я теж твердо, категорично відмовився, К. Підчашинсь-
кий з нами не служив. Тоді в наступне свято о. Митрополіт Липківський про-
демонстрував перед Одеською Церквою свою солідарність з К. Підчашинсь-
ким, виконавши з ним літургію у Вхід-Єрусалимській церкві м. Одеси.
З цього я зробив висновок, що я не вгодний їм та їхній темній політиці та
з весни 1925 р. цілком залишив активну працю в УАПЦ.
М. Мороз.
3/ІІ–1930 р.
ДАХО, ф. Р-6452, оп. 4, спр. 1384, арк. 60–62 зв.
Оригінал. Рукопис.
№ 160
Власноручні відповіді на питання
Михайла Мороза від 8 лютого 1930 р.
9. Визначальна категорія активу та її соціяльне обличчя
Визначальною категорією активу, як клірового так і мирянського, що да-
вав напрям життю церкви були в УАПЦ, як і в інших церквах, природно кля-
сово-ворожі Радянській Владі елементи. Коли скажемо для ієрархії Російсь-
кої Обновленської церкви чи то Тихонівської, с/б ієрархії капіталістів, по-
міщиків та великих куркулів є «Единая неделимая Россия», так і для ієрархії
УАПЦ національно політичним ідеалом була Українська Національна дрібно-
міщанська шовіністична самостійна держава, що її символом в решті решт
став Петлюра.
Загроза позбавитися матеріальних благ, внаслідок заходів партії та Радв-
лади що до знищення релігії, шляхом провадження широкої культурно-роз’яс-
нювальної роботи, природньо, ставила служників культу УАПЦ, як інших
церков, до ворожих Радвладі лав. Цьому ще сприяло і соціальне походження
цих кадрів з куркульських чи то підкуркульських елементів, хоча ознака по-
ходження, звичайно, не завжди може обумовлювати вороже Радвлади став-
лення даної індивідуума, але в церкві так спріяють умови. Тим то для всякого
духівництва є ідеалом церква, що зв’язана з апаратом держави, якого для
української церкви могла б бути держава типу УНР.
10. Окреслення політичної характеристики Липківського
До сказаного раніш, можу додати ще один факт, що про нього я забув
сказати. В 1920 р. під час захоплення Київа польсько-петлюрівською владою,
о. Липківського було персонально запрохано до керуючого органу цієї влади
в Київі, так званого «Громадського Комітету», і він це запрошення прийняв.
|