№ 122. Протокол допиту Володимира Чехівського від 20 липня 1929 р.

№ 122. Протокол допиту Володимира Чехівського від 20 липня 1929 р.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2006
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2006
Schriftenreihe:З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Schlagworte:
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40830
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:№ 122. Протокол допиту Володимира Чехівського від 20 липня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 17-20. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-40830
record_format dspace
spelling irk-123456789-408302013-02-13T03:49:21Z № 122. Протокол допиту Володимира Чехівського від 20 липня 1929 р. Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр. 2006 Article № 122. Протокол допиту Володимира Чехівського від 20 липня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 17-20. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40830 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
spellingShingle Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
№ 122. Протокол допиту Володимира Чехівського від 20 липня 1929 р.
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
format Article
title № 122. Протокол допиту Володимира Чехівського від 20 липня 1929 р.
title_short № 122. Протокол допиту Володимира Чехівського від 20 липня 1929 р.
title_full № 122. Протокол допиту Володимира Чехівського від 20 липня 1929 р.
title_fullStr № 122. Протокол допиту Володимира Чехівського від 20 липня 1929 р.
title_full_unstemmed № 122. Протокол допиту Володимира Чехівського від 20 липня 1929 р.
title_sort № 122. протокол допиту володимира чехівського від 20 липня 1929 р.
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2006
topic_facet Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40830
citation_txt № 122. Протокол допиту Володимира Чехівського від 20 липня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 17-20. — укр.
series З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
first_indexed 2025-07-03T22:57:50Z
last_indexed 2025-07-03T22:57:50Z
_version_ 1836668391257014272
fulltext ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 17 № 122 Протокол допиту Володимира Чехівського від 20 липня 1929 р. ПРОТОКОЛ Я,  що  нижче  підписаний,  на  допиті  в  Київ[ському]  Від[діленні]  ДПУ показав: 1) 3 приводу розмови про панахиди по Петлюрі і по Іванові Франкові, даю доповнення, що я їх пригадав після деяких допомічних запитань на до- питі 19/VII. Розмова була до відправи панахиди по Ів[анові] Франкові, при випадковій зустрічі. Мені було поставлене питання, чому українська церква не  служить  панахиди  по  Петлюрі.  Я  відповів,  що  укр[аїнська]  церква  не відправляє панахиди по Петлюрі, на мою думку, з мотивів внутрішнього цер- ковного життя, з мотивів своєї ідеології — вимоги не змішувати з церковним життям нецерковного, бо Петлюра не був церковним робітником і праця його проходила поза церквою. Мені закинули, чи не є таке відношення церкви забороною молитви за Петлюру, анафемою. Я відповів, що царське православіє забороняло молит- ву, віддавало анафемі таких ворогів царської держави, як Степан Разин, або Іван Мазепа. Цього церква відроджена, відділена від держави не робить, бо Євангеліє дає заповіт молитися за всіх, молитись і за ворогів своїх. Казав я що буде скоро, панахида в Софії по Іванові Франкові. Хто почуває потребу може приходить і молиться індивідуально, в собі, і за Івана, і за Симона і за кого хоче про відпущення гріхів їх. В той час, коли за панахидою вголос читаються поминальні імена в церкві, присутні можуть тихо «в собі» молитовно поминати імення тих, кого у них є потреба релігійного настрою пом’янути. Незалежно від цієї розмови панахи- ду по Ів[анові] Франкові намічено було відправити в Софії відповідними цер- ковн[ими] органами. І в думці, і на ділі я не єднав панахиді по Іванові Фран- кові з Петлюрою. На панахиді в дійсності поминався лише Іван Франко і проповідь було присвячено лише його діяльності в сфері релігійної поезії. Приймання ким- будь з присутніх моїх слів в розмові, як заклику до відправлення скритої па- нахиди по Петлюрі, могло утворитися лише через непорозуміння моїх слів, незнання, взагалі, церковної ідеології і релігійних переживань. 2) Гостини у мене товаришів дочки моєї після її смерті 16/Х–1923 [р.] я підтримував, запрохавши товаришів на завітання до мене щомісяць в день смерти дочки — 16[-го числа]. І мені і матері хотілось після смерти єдиної дитини хоч іноді бачити її товаришів. Зпочатку приходило більш, потім менш 18 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ і менш. Останніми роками дуже мало хто і то рідко заходив. Приходили то одні, то другі. Гостини не були ні зібраннями, ні засіданнями. Одне прийде раніш і скоро піде, друге пізніш. Розмова велась в більшості з ким хто хотів і лише випадками ставала загальна. Часом, рідко розмова переходила на теми політичного  характеру: ні  я,  ніхто  інший, не вів  цих  політичних розмов в розумінні умисного (нарочитого) пляну, умисної  ініціятиви, підходу, мети. Розмови і на політичні теми виникали за випадковою асоціяцією думок. а) через багатий мій досвід в минулому в соціялістичній боротьбі, револю- ційній з 1897 р. часами, я по зв’язку випадковому, ділився своїми переживан- нями з присутніми. Иншим разом розмова переходила на той чи інший літе- ратурний твір, спів, музику, або статтю журнальну чи газетну. Згадуючи про події 1917–[19]21 рр., завше неухильно виявляв я відступлення Центр[аль- ної] Ради і потім Директорії і Петлюри від правдивого шляху соціяльного і національного визволення на Україні і на міжнародному полі, — виявляв, що в розриві українського визвольно-революційного руху 1917–[19]19 рр. і в ске- руванні його в бік від революції, винні були проводирі Ц[ентральної] Р[ади] і Директорії, що пішли проти єдности  з радянською силою і до  єднання з антантовськими панськими урядами і піддалися провокації тих урядів. б) одного разу, з приводу статті в радян[ському] журналі чи газеті про місце України в союзному бюджеті я показував безпідставність нікчемність змагань автора довести, що бюджетний розподіл між Україною і инш[ими] частинами  Союзу зокрема, як  і між Україною  і  всім  союзом в цілому має принципом механічну рівність і що так і повинно бути. Тими ж цифрами, що були в статті, я показував, що механічно рівним не є і не може бути розподіл бюджетовий між союзними частинами, що й український бюджет збудовано не за принципом механічної (арифметичної) рівности, що ріжні умови життя і природніх багацтв країн вимагають від волі робітничого представництва в державі більших асігновань від одної частини ніж від другої. І через те, що бюджетова справа робиться у нас з волі робітничого представництва самої країни і в інтересах робітництва, механічна нерівність бюджету не є колоні- яльним, або національним визиском. Підкреслював я визнану в державній політиці потребу найактивнішої участи робітничого представництва в роз- поділі бюджету, щоб бюджет найсвідоміше приймався робітничими масами. Критику мою скерував я не проти радянської влади, не проти їх органів, не проти партії, а на помилковість міркувань автора. в)  Іншого разу повстало в розмові питання про те, що робити, щоб не бути пасивним глядачем життя, а послужити творчости життя активно, свідо- мо. Я казав що вже дійсно настав час і можливість тим, хто ще не визначив себе, стати до найактивнішої праці над собою, над своїми переконаннями, над своїми знаннями, щоб здобути найбільше виявлення своїх сил. Я казав, ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 19 що треба доконче дослідити не з підручників, а глибоко [вивчити] Маркса, особливо твори великого дослідника життя В. Іл. Леніна, М. Драгоманова. Я пропонував зі мною взятись до цих дослідів, щоб використати мій досвід. Розмова  була  моя  закликом  лише  до  самоосвітньої  активної  праці  —  і  на основі культурного соціялістичного радянського будівництва, на основі вико- нання радянської влади, на підставі закону. Ні до чого злого, або ворожого Радянській Державі та її владі я не кликав. Пропонування моє було заохочуван- ням до енергії в самоосвітній роботі, а не організаційним закликом. Так мене і зрозуміли присутні, бо далі й мови не було ні у кого з них зі мною про якусь організацію або акцію. Ніхто до мене і не звертався в цій справі, хоч розмова та була скільки років назад. г) Одного часу в день завітання хтось з присутніх заговорив про статтю Донцова з принесеної їм книжки Літ[ературно-]Наук[ового] Вісника львів- ського вид[авництва]. Стаття була некрологом Петлюрі. Коли було зачитано чи всю статтю, чи уривок з неї, я з’ясовував всю нікчемність і зло фашизму, Донцовського зокрема, особливо, зло від підогрівання Донцовим національ- ної ворожнечі. Так поставилися до статті і присутні. д) Разів кільки 16-го в день завітання, я давав пояснення зприводу релігій- них питань, що виникли побіжно (попутно), я з’ясовував моє релігійне життя, часом читав [з] релігійних творів уривки. Раз читав уривки короткі з релігійних думок Жореса, вдруге з «Безвірника» якісь уривки. 3) З розмов з моєю дочкою і її товаришами 1923-го р. мені відомо, що велись підготовчі заходи серед їх курса, щоб закласти товариство єдності і згоди, — метою того товариства мала бути взаємна моральна допомога тих, хто кінчив школу — воно мало замінити родину, особливо тим, у кого нікого з рідних не було, а таких у випуску 1923 р. було багато. Т[оварист]во мало підтримувати зв’язок зі школою. Статут або програму товариства я не знав і не знаю, чи й було їх вироблено. Як я уявляю, справа з товариством, не вийшла з підготовчої стадії, припинилась зовсім. 4) В додаток до мого знайомства з товариством дочки повинен сказати, що випадковість, безсистемність розмов, уривчасте слухання, переривання і перебивання, перехресні одночасові  розмови  на  завітаннях давало широкі можливости неправдивого розуміння моїх слів, моїх настроїв. Але всю вину за неправдиве розуміння присутніх тої чи іншої моєї розмови і можливі нас- лідки такого розуміння недружнє ставлення до тих чи інших [мо]ментів радян- ської влади я приймаю на себе, коли б це було, бо визнаю за собою неуважність до того, як сприймали мої слова люди — нез’ясовання їм всього цілого мойого радянського  світогляду  у повноті,  уривчастісь, нервовість,  нетерпеливість характеру моїх розмов, що й могло привести, як я тепер вважаю, до неправди- вого розуміння мене й до небажаних політичних настроїв. 20 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ Через часту зміну облич (лиц) переді мною, як тим хто виступав перед багатьма шкільними класами, авдиторіямі, мітінгами, зборами, церковними соборами і зборами, диспутами, в мене затупіла і кволо відбиває пам’ять об- личчя, прізвища. Дуже часто жалуються на мене особи, що знайомі зі мною на те, що по десять раз кожної зустрічі я питаю, як прізвище, ім’я, й по батькові зустрічного, де ми  з ним стрівалися. Отже,  зберігаючи пам’ять логічну — зв’язку думок, я дуже часто не можу зовсім пригадати обличчя, прізвище, обставини, а особливо коли пройшло досить часу й зокрема в годи після пере- несення мною в 1921 р. сипняку і брюшного тифу, як взагалі, людина то краще пам’ятає, що засвоїла свіжими силами, ніж то, що приймає вже стомленою, виснаженою життям. Через те, прошу приймати за цілком щире моє непам’я- тання тої чи іншої обставини. 3 додатком на 2 стор. В. Чехівський1 Допрашивал: [ГОРОЖАНИН] 20/VII–[19]29 г. ГДА СБ України, ф. 6, спр. № 67098-ФП, т. 45, арк. 10–12. Оригінал. Рукопис олівцем. № 123 Протокол допиту Володимира Чехівського від 23 липня 1929 р. ПРОТОКОЛ 1929 року  23  липня,  я,  нижче  підписаний  Володимир  ЧЕХІВСЬКИЙ, показав: 1) Як я пригадав, до мене на помешкання прийшов Павлушков і казав, що після товариства єдности та згоди залишилося декілько товаришів, що хотіли б бути в товаристві і далі. В якому товаристві, він не казав, не називав і «СУМ». Він просив поради. Я висловив думку, що нелегально існувати то- вариством не слід, я радив залишити зовсім думку про Товариство, а потребу обміну життям задовольняти персональною дружбою, вибравши тих товари- шів, що дружба з ними була б пожиточною для інтелектуального і морального розвитку. І після цієї розмови дійсно я не знав, чи існує яке товариство. За весь час ні разу на їх чи засіданнях, чи зібраннях, не бував. 2) На додаток до попереднього показання в справі панахиди показую. В той час, як я проповідував в Софіїв[ському] соборі, часто люди і невідомі, 1 Текст дописано рукою В. Чехівського.

Ähnliche Einträge