№ 132. Протокол допиту Володимира Чехівського від 18 вересня 1929 р.

№ 132. Протокол допиту Володимира Чехівського від 18 вересня 1929 р.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2006
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2006
Schriftenreihe:З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Schlagworte:
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40832
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:№ 132. Протокол допиту Володимира Чехівського від 18 вересня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 54-59. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-40832
record_format dspace
spelling irk-123456789-408322013-02-13T03:49:50Z № 132. Протокол допиту Володимира Чехівського від 18 вересня 1929 р. Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр. 2006 Article № 132. Протокол допиту Володимира Чехівського від 18 вересня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 54-59. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40832 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
spellingShingle Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
№ 132. Протокол допиту Володимира Чехівського від 18 вересня 1929 р.
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
format Article
title № 132. Протокол допиту Володимира Чехівського від 18 вересня 1929 р.
title_short № 132. Протокол допиту Володимира Чехівського від 18 вересня 1929 р.
title_full № 132. Протокол допиту Володимира Чехівського від 18 вересня 1929 р.
title_fullStr № 132. Протокол допиту Володимира Чехівського від 18 вересня 1929 р.
title_full_unstemmed № 132. Протокол допиту Володимира Чехівського від 18 вересня 1929 р.
title_sort № 132. протокол допиту володимира чехівського від 18 вересня 1929 р.
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2006
topic_facet Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40832
citation_txt № 132. Протокол допиту Володимира Чехівського від 18 вересня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 54-59. — укр.
series З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
first_indexed 2025-07-03T22:58:00Z
last_indexed 2025-07-03T22:58:00Z
_version_ 1836668400026255360
fulltext 54 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ 7. З початку допитів в характеристиці СВУ я виходив з того першого [мо]- менту, що я пригадав, іменно, а розмови про потребу обміну думок в питан- нях громадського життя, а також і з моєї наперед взятої думки, що я мав діло з СВУ з старою течією культурницького громадянства. Через те початкова моя характеристика СВУ є неповною. Після того, як я пригадав ще й другі [мо]менти з наради СВУ, як доповнив показання своє пригаданими фактами, тепер доповнюю в істоті й характеристику напряму СВУ. На культурно-гро- мадському грунті позначається політичний напрямок в СВУ до національно- політичного  об’єднання.  Мета  цього  напрямку —  національно-політичне об’єднання. Усунення різниці партійної, як перешкода до єднання,  і гурту- вання кожного в свойому оточенні. Ці положення й визначають національно- політичний характер СВУ. 8. Відповідаючи на запит в попередніх показаннях про політичну характе- ристику С. ЄФРЕМОВА, я назвав його лойяльним взагалі, крім закордонних виступів в пресі. Моє суб’єктивне вражіння про лойяльність С. ЄФРЕМОВА тепер, зробивши підсумки пізніше згаданих мною фактів, обмежую тверд- ження, що лояльність С. ЄФРЕМОВА була недокінченою, перетиналась рядом порушень, про які я вже показував в попередніх показаннях. 9. Пригадую лише після допомічних запитань, що ще в 1921 р. підчас розмови у С. ЄФРЕМОВА перед  І всеукр[аїнським] церк[овним] собором, про що я вже показував, мені говорив здається, СТЕБНИЦЬКИЙ про існування брацтва української державности, ні про склад його, ні про програм тоді не говорилось. Після того роботи брацтва я не знаю, ні від кого не чув нічого. Володимир Чехівський Допитав: [Джавахов] ГДА СБ України, ф. 6, спр. № 67098-ФП, т. 45, арк. 136–144. Оригінал. Рукопис олівцем. № 132 Протокол допиту Володимира Чехівського від 18 вересня 1929 р. 1929 року, 18 вересня, я, нижчепідписаний, показав. Відповідаю на запитання,  як я прийшов до СВУ.  1921 року, повернув- шись з Харкова до Київа, я став до професорської роботи і вів її в напрямі пролетарської клясової ідеології, цілком єднаючись замірами РадВлади. Це було здійсненням спільної праці моєї з керівною партією, з РадВладою я зас- тав у Київі 1921 р. початок церковного визвольного руху. Як завжди релігій- ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 55 ний, я не міг стати осторонь від цього руху. До визволення ж церкви від кля- сово-буржуазних стародержавних форм поневолення я йшов ще з 1900-х років. Так 1906 р. я написав в україн[ському] соц[іал-] дем[ократичному] журналі «Слово» статтю: «Кому служить церковний уряд», де викривав буржуазно- клясовий характер церковної влади за старого режиму. В 1918 р. я написав брошюру «Церковне панство на Україні». Я не міг залишити церковний виз- вольний  рух  і  прийняв  в  ньому  участь.  Ця  обставина  —  моя  церковна діяльність й одділила мене від керівної партії і від УКП, до яких я мав нахил, з якими мав знайомства і до певної міри задовольняв свої потреби громадсь- кого життя. 1922 р., як церковного діяча, мене було позбавлено професорської роботи і в Медінституті і в Політехнікумі. 1923–[192]4 рр., не перереєстрували мене в профсоюзі і припинено було мою працю наукового співробітника в Сільсько-Господар[ському] Науков[ому] Комітеті. Відкинутий від радянського громадянства, відчужений від керівної партії, я мав працю в церкві. Але 1924 р. я  не  увійшов  до  Президії  ВПЦР  і  залишився  без будь-якого  громадського оточіння і громадської праці. Маючи звичку, нахил і потребу в громадському житті, я шукав хоч сурро- гата громадськості, себто, гостин; почав я частіше одвідувати старих дорево- люційного часу знайомих. Такими були родина ДУРДУКІВСЬКОГО, земляка мого  і  товариша,  а  також  родина  СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ Л.М. Відвідування мною цих родин і дало привід ініціаторам СВУ, які бачили мою ізольованість, закликати мене до СВУ. Прибувши на нараду без попередження про те, що буде на нараді, я спочатку зауважив, що намічалась в СВУ загальна лінія — обмін думок, лінія, як мені здавалось лише дискусійна, не викреслена в якусь ворожу пролетаріату форму. Не знаючи ніяких нелегальних зв’язків СВУ і попередньої роботи СВУ, не уявляючи всієї повноти домагань ініціято- рів СВУ я погодився на участь в СВУ підчас наради і я гадав, що цим погоджен- ням не стаю в суперечність з моїм прийманням диктатури пролетаріяту і прог- раму РадВлади бо єднання з визвольними національними течіями показує в своїх творах і В[олодимир] Іл[іч] ЛЕНІН, СВУ ж я розумів тоді, як я це подав в попередніх показаннях, як Спілку визволення всієї України з тими частина- ми, що під буржуазними державами, під проводом УРСР. Пізніше мені стало ясно, що погодження моє на утворення СВУ — цей мій компроміс в мені було подиктовано шуканням будь-якої громадськости. Прийшовши до СВУ, я не пройнявся ідеологією СВУ, не прийняв в дійсності напрямку СВУ. Почувши настрої, розмови з різних питань окремих членів СВУ,  я  відновив  в  пам’яті  попередню  ролю  їх,  зокрема,  С. ЄФРЕМОВА  і Л. СТАРИЦЬКОЇ у громадськім житті 1917–[19]19 рр.  і це мене стримало від дальнішого єднання. В моїй уяві реакційна роля  їх виявилась за Цент- ральної Ради в орієнтації на Тимчас[овий] Уряд Росії, а в час директорії — в орієнтації на національний союз. Пригадавши минуле і порівнявши з сучас- 56 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ ним, я побачив, що в основному в розумінні соціяльного життя члена СВУ хоч і не всі зостаються на попередніх своїх позиціях. Я бачив повну слабість, нікчемність націоналістичної думки, відсутність живої ідеї, заскорузлість традиції націоналістичної і нещирість до пролетарсь- кої визвольної боротьби. Через те моє погодження на участь в СВУ було лише спробою переглянути, чи не найду товариство, де б хоч думкою, я міг поділи- лись. З’ясувавши ж собі, що в СВУ я не найду відповідного моїм потребам оточення,  я  до  СВУ  поставився  як  до  справи,  що  повинна  не  йти  далі.  В дійсності СВУ було для мене чужим, як напрямок. З ним я не поєднався, як з напрямком політичним. Про це свідчить напрямок моєї статті 1927 р. в «Про- лет[арській] Правді»: «Діла Антанти на Україні». Через те, що мене ніхто не кликав на наради СВУ, а я сам, як вирішив, не переводив ніякої роботи СВУ в свойому оточенні, я й гадав, що нема від чого і одмовлятися. Нічого не роблячи, за інерцією я й не одмовлявся, хоч на ділі був не членом СВУ, а лише звичайний знайомим. Отже, причинами, що при- вели мене до СВУ, була моя ізольованість, відірваність від радянського гро- мадянства, податливість на компроміс і неуважність початкова до оточення. 21. У мене ще з перших років церковної діяльности була думка утворити братство, чисто церковне, без будь-якого політичного [мо]менту. Мету братст- ва мною проектованого я бачив в удосконаленні ідеології і моралі церковної. Про потребу такого братства я казав і мітроп. В. ЛИПКІВСЬКОМУ і Л. КАР- ПОВУ і Мик[олі] ЧЕХІВСЬКОМУ. Ця думка до здійснення не прийшла2. Діля- чись з різними церковними новинами з  названими особами, я оповідав  їм часом,  як ставиться  і  українська  інтелігенція до  церковної  справи, мав  на увазі своїх знайомих: А. КРИМСЬКОГО, С. ЄФРЕМОВА, В. ДУРДУКІВСЬ- КОГО, М. ГРУШЕВСЬКОГО та інших. Зокрема, мітр. В. ЛІПКОВСЬКОМУ, а разом і ВІІЦР я розказав 1921 р. про ту нараду в літі 1921 р., що відбулася у С. ЄФРЕМОВА в справі відношення Укр[аїнської] авт[окефальної] Церкви до  російської  стародерж[авної]  ієрархії. До участи  в організації  СВУ  я не вводив і не кликав ні мітр. В. ЛИПКІВСЬКОГО, ні Мик[олу] ЧЕХІВСЬКОГО, ні Л. КАРПОВА і не пригадую, щоб я говорив з ким-небудь з них про СВУ, не пригадую, щоб я говорив з митр. В. ЛИПКІВСЬКИМ про Комітет увічнення пам’яти Петлюри. 3. а) На додаток до показання про «Хор робітників слова» подаю, член «Хора робітників слова» ХОЦЬ, ставши священиком в Лохвиці, провів через загальні  збори парахфії  ухвалу  про організацію  «Хора робітників  слова» і при парах[віяльній] раді своєї парахвії. Він оповідав, що справу вів приблиз- но на зразок Софіївської парах[вії]. Архієп. Іван ТЕОДОРОВИЧ ще в 1923 р. 1 Так в тексті. Номер 1 в тексті протоколу відсутній. 2 Дописано від руки над рядком. ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 57 казав що і в Винницькому укр[аїнському] соборі при пар[афіяльній] раді було утворено «Хор робітників слова», як там велась робота, відомостей не маю. Точної назви «Хора робітників слова» в Лохвиці і Винниці не пригадую «Хора робіт[ників] слова» в Лохвиці і Винниці не були філіями Cофіївcького «Хора робіт[ників] слова». Вони існували в безпосереднім керівництві місц[евих] пар[афіяльних] рад і до Софіїв[ського] «Хору робітників слова» відношення не мали. б) У Софіївського «Хора робітн[иків] слова» була збірка підручних богос- ловських, потрібних для репетицій книжок. Книжки купувалась у складчину між членами «Хору». Через те, що богословські книжки трудно достати, утво- рено було комісію, що називалась скорочено «Книга». На обов’язку комісії було находили потрібні книжки. Книжкову справу відала член «Хору» Ї[в- га] ЛАПА. Пригадавши назву цієї комісії, анулюю мій здогад, що товариство «Книга» було другою назвою, яку проектовано було для СВУ. 4. На  запитання  про  участь членів  СВУ  і  гостинах  і про  самі  гостини відповідаю. Я знав за членів СВУ учасників першого зібрання: С. ЄФРЕМО- ВА, В. ДУРДУКІВСЬКОГО, Ол. ГРЕБЕНЕЦЬКОГО, Л. СТАР[ИЦЬКУ]-ЧЕР- НЯХІВСЬКУ, Й. ГЕРМАЙЗЕ й себе. Названі члени брали участь в гостинах, де я  їх спостерігав, у ДУРДУКІВСЬКИХ, Л.СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬ- КОЇ. У  СТАРИЦЬКИХ я не  бачив  ГЕРМАЙЗЕ.  Гостини  у ДУРДУКІВСЬ- КИХ відбувались, як я знаю, на іменини С. ЄФРЕМОВА і Он[исії] Ф[едорівни] ДУРДУКІВСЬКОЇ. В інші дні я не бував так, щоб зостати гостину. На іменинах у ДУРДУКІВСЬКИХ, крім хазяїв, у С. ЄФРЕМОВА я стрівав КРИМСЬКО- ГО Аг., ЛЕВЧЕНКА, КОРОБЦОВА, М. САДОВСЬКОГО, А. САКСАГАНСЬ- КОГО, уродж. М. ТОБІЛЕВИЧ, Ол. ГРЕБЕНЕЦЬКОГО, Мик. ЧЕХІВСЬКО- ГО, Ан. НІКОВСЬКОГО і ще скількох, що прізвищ не знаю. Гостини у Л. СТАР[ИЦЬКОЇ]-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ відбувалися на 1 день Різдва та Пасхи та іменини Л. СТАР[ИЦЬКОЇ]-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ. На гости- нах тут я стрівав С. ЄФРЕМОВА, В. ДУРДУКІВСЬКОГО, М. САДОВСЬКО- ГО,  П. САКСАГАНСЬКОГО, ТУЛУПА, ТИМЧЕНКА, ШИЛА, родину ЛИ- СЕНОК, СТЕШЕНОК, МОРГУЛІСА, КІСІЛІВ та ще інших, що прізвищ їх не знаю. Характер бесіди на таких гостинах був звичайний для гостин. Про- воду бесіди, керування не було. В різних кружках говорили  на різні теми. Лише часом за столом розмова ставала загальною. З різних тем підчас загальної розмови пригадую зараз дві, що мали значін- ня тем поточного громадського життя. Перша тема це — кубанська україніза- ція. Мені з Кубані прислав листа К. МАЛЕВАНСЬКИЙ, висланий з Радомисля торік. З ним я познайомився на 2-му всеукраїн[ському] церк[овному] соборі 1927 р., де його було обрано за члена ВПЦР, від чого він одмовився1. МА- 1 Дописано над рядком. 58 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ ЛЕВАНСЬКИЙ писав про те, що на Кубані проводиться українізація в де- яких школах. Хто порушив розмову про Кубань, не пригадую. Я прочитав уривки з листа МАЛЕВАНСЬКОГО, що був випадково у мене, про україніза- цію. В розмові, що виникла після цього, була критично освітлена та думка, що на Кубані не українська мова, а особлива кубанська. Висловлювалась думка і про доцільність поєднання Кубані з Україною. Друга тема — це лист С. ЄФРЕМОВА в Львівському «Ділі». Після зачи- тання листа Л. СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА виявила повну солідарність з листом і висловила обурення з приводу дописів проф. ак. СТУДИНСЬКО- ГО. Де хто теж висловився в напрямі солідаризування з С. ЄФРЕМОВИМ, хто власне, не пригадую, більшість свого відношення не виявила. 5. Мій заробіток ці роки був незначний. Я заробляв перекладами, дружи- на — перепискою. Мені допомагали ті парахвіяни і парахвії, де я виступав з проповідями. Серед братерської допомоги була одноразова пожертва значна в 200 карб. років 2–3 назад. Дав в моє розпорядження на допомогу церковній справі і церков[ним] діяч[ам] 200 карб. парахвіянин Переяславської парахвії КОЛІСНИЧЕНКО.  З  цих  грошей  я  позичав  ВПЦР,  давав  допомогу  ГОР- ДОВСЬКОМУ, ПОТІЄНКУ, Мик. ЧЕХІВСЬКОМУ. Крім того М. ЧЕХІВСЬ- КОМУ послав в Харків торік частину боргу йому Святошинської парахвії, а також допомогу від В. ДУРДУКІВСЬКОГО і С. ЄФРЕМОВА карб[ованців] 30.  Зокрема  парахвіяни  при  нагоді  допомагали:  СЕМЕНЮЧЕНКО  П.  Ев., БІЛОКОНЬ, ХЛІВЕЦЬКИЙ, БОРИСЕВИЧ, ГРИЦЕНКО. Ця допомога йшла в прежні роки. За останній рік я заробляв сам бібліографічною роботою. 6. БОРИСЕВИЧА К. я знаю більш як свого учня з Кам’янець-Под[ільської] семинарії. На парахв[іяльних] зборах років 3 назад його було обрано за секре- таря пар[афіяльної] ради. Він не працював справно і його перевибрали. Часом він допомогав грошима пар[афіяльній] раді. Мені він казав, що заробляє гроші учительством.  Одного  разу,  оповідав  він,  що  підчас  перебування  його  у відпустці на Кам’янеччині, він купив при нагоді панчішки, чи рукавички і послав поштою до Київа своїй хазяйці у подарунок, за що підпав переслідуван- ню, бо його посилка вважалась за посилку контрабандного походження. 7. Межі діяльности СВУ були визначені на першій нараді побажанням ширити СВУ і на періферії. Тоді С. ЄФРЕМОВ зазначив, що він мав на увазі Отамановського з Поділля. Чи було що зроблено в цім напрямі, мені невідо- мо. Що до інших округ, то про зносини Харківського діяча ДОЛЕНКА з С. ЄФ- РЕМОВИМ я вже показував, що до  стосунків  з діячами  інших округ мені лише відомо, що С. ЄФРЕМОВ про полтавських діячів ТОВКАЧА, ЩЕПОТЬ- ЄВА казав, як про людей взагалі свідомих в громадській справі, а чи мав він з ними стосунки в справі СВУ, не знаю. 8. Про базові пункти СВУ можу лише сказати на підставі першої наради. Прийняте було  побажання, щоб  кожний з  членів СВУ  творив поєднання в ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 59 свойому оточенні. Оточення С. ЄФРЕМОВА — академічні кола, оточення В. ДУРДУКІВСЬКОГО — шкільні кола, моє — церковні кола, Л. СТАР[ИЦЬ- КА]-ЧЕРНЯХІВСЬКА  —  письменницькі  кола,  Й. ГЕРМАЙЗЕ  —  шкільні кола. Отже, на підставі наради можна сказати, що СВУ вибірала  за базові пункти академічні кола, шкільні кола, церковні, письменницькі. 9. На додаток до показання про розмову мою з приводу поминання Пет- люри на панахиді по Ів. Франкові з С. ЄФРЕМОВИМ, В. ДУРДУКІВСЬКИМ і М. ПАВЛУШКОМ показую. М. ПАВЛУШКО запитав, чи не можна було б відслужити панахиду по Петлюрі. Я йому відповів, що церква не має підстав служити публічну панахиду по Петлюрі, бо він не був церковним діячем, а таке поминання Петлюри недемонстративне є можливим і на інших панахи- дах, є можливим і на панахиді по Іванові Франкові. 9.1  На нараді першій СВУ, коли зазначалось, що кожний має працювати в свойому оточенні, В. ДУРДУКІВСЬКИЙ назвав КОРОБЦОВА, як людину, що її можна буде закликати до СВУ, а чи закликано було його і які наслідки того, мені невідомо було. В. ДУРДУКІВСЬКИЙ тоді ж зазначав, що КОРОБ- ЦОВ може працювати серед свого оточення інженерів. Володимир Чехівський ДОПИТАВ: [ДЖАВАХОВ] ГДА СБ України, ф. 6, спр. № 67098-ФП, т. 45, арк. 152–158. Оригінал. Рукопис олівцем. № 133 Покаянна заява Володимира Чехівського від 20 вересня 1929 р. Вельмишановні Товариші, Суд’ї,  прошу вислухати моє  останнє  слово. Я — винний перед РадВладою, то я не ворог РадВлади. Нема більш ненавис- ного мені і чужого нічого, як минуле моє єднання з націоналістичнім напря- мом. Нема нічого більш бажаного, як праця на добро і розквіт Радянської Держави, що творить велике, будівниче діло соціялізму. Усвідомивши собі хибність свого шляху, я пережив, дійсно пережив в своїй істоті повне перетво- рення, найглибший здвиг, я цілковито переконався в правдивості роботи Рад- Влади.  Перегоріло  все,  що  вело мене  до  провин перед  РадВладою.  Та  не спопеліла моя істота, а повна енергії, щоб віддатися до кінця праці на добро РадВладі. Здвиг, злам мій не з штучний, нервозний, а глибокий, дійсний. Здвиг я пережив, переконавшись, оцінивши і вирозумівши останній час творчість 1 Так в тексті.

Ähnliche Einträge