№ 138. Протокол допиту Володимира Чехівського від 1 жовтня 1929 р.

№ 138. Протокол допиту Володимира Чехівського від 1 жовтня 1929 р.

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2006
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2006
Назва видання:З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Теми:
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40833
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:№ 138. Протокол допиту Володимира Чехівського від 1 жовтня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 72-75. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-40833
record_format dspace
spelling irk-123456789-408332013-02-13T03:49:32Z № 138. Протокол допиту Володимира Чехівського від 1 жовтня 1929 р. Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр. 2006 Article № 138. Протокол допиту Володимира Чехівського від 1 жовтня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 72-75. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40833 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
spellingShingle Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
№ 138. Протокол допиту Володимира Чехівського від 1 жовтня 1929 р.
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
format Article
title № 138. Протокол допиту Володимира Чехівського від 1 жовтня 1929 р.
title_short № 138. Протокол допиту Володимира Чехівського від 1 жовтня 1929 р.
title_full № 138. Протокол допиту Володимира Чехівського від 1 жовтня 1929 р.
title_fullStr № 138. Протокол допиту Володимира Чехівського від 1 жовтня 1929 р.
title_full_unstemmed № 138. Протокол допиту Володимира Чехівського від 1 жовтня 1929 р.
title_sort № 138. протокол допиту володимира чехівського від 1 жовтня 1929 р.
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2006
topic_facet Документи з архівної кримінальної справи на колишнього міністра уряду Директорії УНР, Благовісника УАПЦ проф. Володимира Чехівського. 1929–1937 рр.
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40833
citation_txt № 138. Протокол допиту Володимира Чехівського від 1 жовтня 1929 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2006. — № 1/2 (26/27). — С. 72-75. — укр.
series З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
first_indexed 2025-07-03T22:58:04Z
last_indexed 2025-07-03T22:58:04Z
_version_ 1836668404002455552
fulltext 72 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ важною ідеєю була ідея христіянська про єдність «всіх трудівників і обтяже- них» у Христі, про просвітлення повне «всіх народів», про рівність і братерст- во та єднань всіх народів, бо нема в християнстві привилеїв «ні елліну, ні іудею». Від  цієї  основної  ідеї,  від  цього  принципу  і  в  проповідництві,  і  у виступах соборних,  і в розмовах в церковному мойому оточенні іноді були ухили, відступлення, власне, тоді, коли виступала на перший план не доско- нала христіянська думка, а національна ідеологія. В цих збоченнях, що іноді виникали, я ухилявся до висловів про єдність всього українського народу, про потребу єднання українців, не з’ясовуючи того, що за наукою Христа, не може бути єднання між світом і тьмою, між служінням істині і мамоні. Висловлюючись загально за єднання українців, я вносив нецерковний елемент в розмови. В цьому я й переходив у впливі на церковне оточення до ширення ідеології, що є націоналістичною, що її поділя- ла і СВУ. В цих ухилах, як я лише після переоцінки своєї діяльности усвідомив собі це, я й переводив працю, що ставила, собі за мету СВУ. 4. До 2 п[ункту]. Таким чином, структура організації була на першій нараді визначена в такій формі: наради з 5 осіб залишаються і вживаються, а там де то потрібно, вживаються лише спосіб персонального впливу на оточення. Володимир Чехівський ДОПИТУВАВ  [Джавахов] ГДА СБ України, ф. 6, спр. № 67098-ФП, т. 45, арк. 203–205 зв. Оригінал. Рукопис олівцем. № 138 Протокол допиту Володимира Чехівського від 1 жовтня 1929 р. 1929 р., 1/Х, я, нижчепідписаний, показав: 1.  Церковне  Кирило-Мефодієвське  братство  організувалося  в  Києві 1917 р. Я увійшов до його 1918 р., коли переїхав до Київа з Одеси. З тодішніх членів його пригадую лише де-кого: протоієр.: БОТВИНОВСЬКИЙ, ПИЛИ- ПЕНКО, П. ТАРНАВСЬКИЙ, В. ЛИПКІВСЬКИЙ, Нестор ШАРАЇВСЬКИЙ, М. ГРУШЕВСЬКИЙ, Мик. КРАМАРЕНКО, МАРИЧЕВ та інші. 1919 р. члени Кирило-Методієвського братства заклади Кирило-Методієвського братства і в Кам’янці. Скликано було загальні збори Кир[ило-] Мет[одієвського] братст- ва, обрано президію братства. Один час і мені довелося бути головою прези- дії, а РОМАНЮКУ — секретарем. Пригадую таких членів братства в Кам’ян- ці: протоієр[ей] ТАБІНСЬКИЙ, протоіер[ей] Мак. КРАМАРЕНКО, протоіє- ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 73 р[ей]  Є. СЕЦИНСЬКИЙ,  декан  богословськ[ого] факульт[ета]  Кам’ян[ець- Подільського] Універс[итета] 1) В. БІДНОВ, 2) П. ГОРДОВСЬКИЙ, 3) Петро СІКОРСЬКИЙ, 4) Л. БІЛЕЦЬКИЙ, 5) ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ та ін. Фамілій ве- ликого числа братчиків я не знав і більш того, що назвав, зараз не пригадую. На перших зібраннях з’ясовувались і обґрунтовувались ідеологічні і орга- нізаційні підвалини відродження української православ[ної] церкви: 1) виве- дення з церкви стародержавних форм керівництва церковного, 2) визволен- ня церкви від служіння привилєйованим верствам, 3) піднесення участи цер- ковної громади у всьому церковному життю, 4) діяльність  і сила соборів в церкві, 5) заведення рідної мови в богослужінні, 6) визволення церкви від національного гноблення на Україні через церковне керівництво. Автокефальність церквів. Коли братство здобуло своєю працею і ідеоло- гією прихильність широких кіл громадянства в Кам’янці і до нього записа- лось багато членів, представник уряду тодішнього УНР звернувся до братст- ва з пропозицією висловитись про бажану кандидатуру від братства на посаду міністра  ісповідань, що звільнилась після від’їзду за кордон попереднього міністра. Коли це внесення представника уряду поступило на розгляд, загаль- них зборів, я висловлювався проти участи братства у виставленні кандидату- ри міністра ісповідань, обороняючи принцип відділення церкви від держави. Загальні ж збори ухвалили, що бажаним кандидатом від братства є ректор тодішній  Кам[янець-]  Под[ільського]  Університету  —  Ів. ОГІЄНКО.  Уряд призначив Ів. ОГІЄНКО за міністра. Виставляли на зборах і мою кандидату- ру, але я категорично відмовився до голосовання, не поділяючи напряму уря- ду, взагалі і не поділяючи способу намічення міністра ісповідань через цер- ковне братство. Міністр ісповідань, спеціяліст-філолог, ОГІЄНКО видав на- каз,  щоб  у церквах  читали не українською мовою,  а  слав’янською  лише  з вимовою українською і до наказу додав щось 70 правил тієї вимови. Братство,  ідучи  проти  наказу  міністра  ухвалило,  що  право  молитись рідною мовою є елементарне і не потребує ні чийого затвердження і що пе- реходити до  богослужіння українською мовою може кожна парахв[іяльна] громада після своєї ухвали. Після то го братство вирішило організувати па- рахвію. Коли склалася ініціятивна група, звернулась вона до арх. Кам’янець- кого Пимена ПЕГОВА за погодженням дати українській парахвії Олександ- ров[ський] Собор. Але арх. Пимен в погодженні з Петлюрою і мін. ОГІЄН- КОМ одмовив. Тоді братство, за допомогою богословського факультету Кам’я- нець]-Под[ільського] університету, утворило парахвію коло Університетсь- кої церкви. Там і почалось богослужіння і проповідь україн[ською] мовою. Братство вирішило звернутись до вірного церковного народу з відозвою, що з’ясовувала б основу відродження церкви. Таку відозву склав я, збори ухва- лили, вона була відрукована і поширювалась. 74 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ Коли розгорнулась робота братства, до Кам’янця з Київа, втікаючи від гоніння влади білих, деникинщини, прибули протоієр. В.ЛИПКІВСЬКИЙ і Мих[айло] Н[аумович] МОРОЗ. Вони в яскравих тонах змалювали, як розви- нулось відродження і визволення церкви української в Київі під Радянською владою. Вони оповідали, що дякуючи справедливому і рівному ставленню Радвлади до церквів, українські відроджені парахвії змогли організуватись і здобути рівне право а іншими парахвіями. Оповідали, що українські парах- віяльні громади вирішили перейти на богослужіння рідною мовою і вже дов- гий час служать у Київі в україн[ських] церквах українською мовою що церков- ні громади визнали архієреїв не компетентними для заборони рідної мови в богослужінні,  коли вже в Євангелії  заповідано «научити всі народи», коли апостол каже, що даремне говорити на незрозумілій людності мові в церкві. Ця доповідь тоді прот. В. ЛИПКІВСЬКОГО і М.МОРОЗА викликала ентузі- язм,  великий підйом  настрою  і  симпатії  у братчиків  до  Радвлади,  разом  з скептичним ставленням до уряду ПЕТЛЮРИ, що разом з ОГІЄНКОМ не знай- шов можливим задовольнити релігійні потреби української вірної людности. Порівняння говорило не на користь уряду Петлюри, що на догаду арх. ПЄГО- ВУ одмовив братству дати безпарахвіяльний собор, тоді як в Київі Радвлада дала вже затвердження скількох парахвій. Скоро прийшли вісті, що деникин- щина  відходить  і  прот.  ЛИПКОВСЬКИЙ  і  МОРОЗ  повернулись  до  Київа, здається, не разом. Весной І920 р. я залишив Кам’янець і братство і переїхав до Вінниці, де й почав з липня працювати як викладач Вин[ницького] ІНО. Після того, як через Винницю вже пройшов фронт. Я чув від т. ГОРДОВСЬКОГО, що після мого від’їзду в Кам’янці братство розгорнуло працю в напрямі підготовки священства і що підготованні кандидати потім, стали до священницької праці на Волині під Польщею і там перевели в деяких парахвіях вживання рідної мови в богослужінні і сприяли піднесенню церковно-визвольної справи і під Польщею, що спочатку в Польщі уряд не ставив перешкод утворенню україн- ських парахвій, але пізніше під вливом реакційних кіл, що побоювались пе- ренесення визвольної течії і до католицтва, почав тиснути визвольний цер- ковний український рух і на Волині, що був значно розрісся навкруги Воло- димира ВОЛИНСЬКОГО і у самому Володимирі. 2. МИХАЙЛОВА Юх. Спир. з 1922–23 рр. Мене єднала з ним любов до мистецтва та однакова доля. Я поховав дочку, він — єдиного сина. Я любив український нарід і все людство — і він також. Його політичний світогляд уявляю на підставі його нарисів, що друкувалися і друкуються зараз в «Житті і Революції», і хоч ті нариси з історії мистецтва, але дають уявлення і гро- мадського світогляду. Маю  на увазі і розмови,  з ним. Його твори — дивні картини, тези дають розуміння його світогляду, що йому є рідне і близьке і ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 75 вселюдське, і українське. Він художник-ентузіаст, а разом і робітник-організа- тор навчання промислового мистецтва. Він оповідав мені, що його було пос- лано організувати в Полтаві вищий Художньо-Промисловий Інститут. З захоп- ленням він казав про творчу широку продуману роботу Наркомату освіти в справі закладання художньо-промислового виробництва на Україні і поши- рення його виробів закордоном у великому розмірі. Він, МИХАЙЛІВ, в моїй уяві, представник свідомого радянського громадянства на Україні. Володимир Чехівський ДОПРОСИВ /ДЖАВАХОВ/ ГДА СБ України, ф. 6, спр. № 67098-ФП, т. 45, арк. 213–216. Оригінал. Машинопис. № 139 Протокол допиту Володимира Чехівського від 4 жовтня 1929 р. 1929 року, жовтня 4-го дня я, нижчепідписаний, показав: 1. На запитання, як я оповідав М. Чехівському про нараду, де М. МОРОЗ виступив проти В. ДУРДУКІВСЬКОГО, свідчу. Коли 1921 р. я повернувся до Київа і став, до праці у ВПЦР, в засіданні мені оповідали про розходження між  В. ДУРДУКІВСЬКИМ  і М. МОРОЗОМ.  Про цей  інцидент  я  оповідав М. ЧЕХІВСЬКОМУ. Діло сталося так: Прн ВПЦР існувала ще до мого приїзду перекладова Комісія для пере- клада українською мовою богослужбових книжок. В ту Комісію ВПЦР зак- ликала крім своїх членів і з громадянства фахівців  і в мові,  і в богословії. Закликано було і В. ДУРДУКІВСЬКОГО, як фахівця мови і в богословії /він скінчив  Київськ[у]  Дух[овну]  Академію/.  В  перекладовій  Комісії  виникло розходження в справі способу перекладання. Одні обстоювали за перекла- дом на сучасну укр[аїнську] мову цілком, а інші за вживання і де-яких слав’- янських слів і речень. До останніх належав і ДУРДУКІВСЬКИЙ, що обстою- вав за своєю думкою. На одному з засідань перекладової Комісії Мих[айло] МОРОЗ гострою заувагою проти В. ДУРДУКІВСЬКОГО викликав вихід його з Комісії і здається, з ним ще когось. 2. На запитання про розмову громадського змісту на вечірці у С. ЄФРЕ- МОВА до першої наради «СВУ» відповідаю. У С. ЄФРЕМОВА бував я і до першої  наради  «СВУ».  Не  пригадую,  коли саме,  але пригадую,  що  підчас завітання до С. ЄФРЕМОВА і В. ДУРДУКІВСЬКОГО у мене з О. ЄФРЕМО- ВА в присутності В. ДУРДУКІВСЬКОГО і А. НІКОВСЬКОГО була розмова

Схожі ресурси