Державна еліта України

Альянс бронтозаврів пострадянської номенклатури з тиранозаврами бізнесових кланів створив в Україні доби Кучми — Януковича такий собі парк юрського періоду у всеукраїнському масштабі з відповідними епосі динозаврів правилами гри. ривала стагнація пострадянської України, що призвела до помаранче...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Залізняк, Л.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2008
Schriftenreihe:	Україна. Наука і культура
Schlagworte:	Суспільство
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40865
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Державна еліта України / Л. Залізняк // Україна. Наука і культура. — 2008. — Вип 34. — С. 9-15. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40865
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-408652013-01-28T12:03:40Z Державна еліта України Залізняк, Л. Суспільство Альянс бронтозаврів пострадянської номенклатури з тиранозаврами бізнесових кланів створив в Україні доби Кучми — Януковича такий собі парк юрського періоду у всеукраїнському масштабі з відповідними епосі динозаврів правилами гри. ривала стагнація пострадянської України, що призвела до помаранчевої революції, засвідчила невідповідність наших державних керманичів вимогам динамічного сьогодення. Генетично властивий колишній колоніальній адміністрації УРСР комплекс національної меншовартості продовжує керувати діями значної частини державної еліти сучасної України. Це завадило їй за 16 років незалежності трансформуватися в національну еліту європейського зразка і сприяло її злиттю з криміналізованими олігархічними кланами доби первинного накопичення капіталу. 2008 Article Державна еліта України / Л. Залізняк // Україна. Наука і культура. — 2008. — Вип 34. — С. 9-15. — укp. 0206-8001 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40865 uk Україна. Наука і культура Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Суспільство Суспільство
spellingShingle	Суспільство Суспільство Залізняк, Л. Державна еліта України Україна. Наука і культура
description	Альянс бронтозаврів пострадянської номенклатури з тиранозаврами бізнесових кланів створив в Україні доби Кучми — Януковича такий собі парк юрського періоду у всеукраїнському масштабі з відповідними епосі динозаврів правилами гри. ривала стагнація пострадянської України, що призвела до помаранчевої революції, засвідчила невідповідність наших державних керманичів вимогам динамічного сьогодення. Генетично властивий колишній колоніальній адміністрації УРСР комплекс національної меншовартості продовжує керувати діями значної частини державної еліти сучасної України. Це завадило їй за 16 років незалежності трансформуватися в національну еліту європейського зразка і сприяло її злиттю з криміналізованими олігархічними кланами доби первинного накопичення капіталу.
format	Article
author	Залізняк, Л.
author_facet	Залізняк, Л.
author_sort	Залізняк, Л.
title	Державна еліта України
title_short	Державна еліта України
title_full	Державна еліта України
title_fullStr	Державна еліта України
title_full_unstemmed	Державна еліта України
title_sort	державна еліта україни
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Суспільство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40865
citation_txt	Державна еліта України / Л. Залізняк // Україна. Наука і культура. — 2008. — Вип 34. — С. 9-15. — укp.
series	Україна. Наука і культура
work_keys_str_mv	AT zalíznâkl deržavnaelítaukraíni
first_indexed	2025-07-03T23:03:42Z
last_indexed	2025-07-03T23:03:42Z
_version_	1836668758452600832
fulltext	ÄÅÐÆÀÂÍÀ ÅËIÒÀ ÓÊÐÀ¯ÍÈ Ïîñòêîëîí³àëüíèé ñèíäðîì À льянс бронтозаврів пострадянської номенклатури з тиранозаврами бізнесових кланів створив в Україні доби Кучми — Януковича такий собі парк юрського періоду у всеукраїнському масштабі з відповідни� ми епосі динозаврів правилами гри. Тривала стагнація пострадянської України, що призвела до помаранчевої революції, засвідчила не� відповідність наших державних керманичів вимогам динамічного сього� дення. Генетично властивий колишній колоніальній адміністрації УРСР комплекс національної меншовартості продовжує керувати діями знач� ної частини державної еліти сучасної України. Це завадило їй за 16 років незалежності трансформуватися в національну еліту європейського зразка і сприяло її злиттю з криміналізованими олігархічними кланами доби первинного накопичення капіталу. Численні біди, які впали на голови громадян України за роки її незалеж� ності, зумовлені низькими темпами перетворення країни в сучасну євро� пейську державу. Як відомо, цей про� цес залежить, перш за все, від провідників народу, його національ� ної еліти. Місце національної еліти в державотворчих процесах З позицій сучасної історичної на� уки розвал СРСР по суті є крахом східноєвропейської цивілізації, що не витримала конкуренції з західноєвро� пейською. Західні суспільства, що ба� зуються на приватній власності, рин� ковій економіці, незалежному еко� номічно, а значить політично і духовно індивідуумі, європейській де� мократії, виявилися багатшими, ком� фортнішими для людини, безпеч� нішими для сусідів. Це підтверджують напрямки міграцій населення у су� часному світі, які спрямовані в благо� получну Західну Європу та в її філію в Північній Америці. На наших очах 9 Ëåîí³ä ÇÀË²ÇÍßÊ, äîêòîð ³ñòîðè÷íèõ íàóê, ïðîôåñîð формується новий потік мігрантів зі сходу через Україну в багату Європу. Народи відсталих регіонів голосують ногами за переваги Заходу. Принципово відмінна від західно� європейської модель функціонуван� ня східноєвропейської цивілізації ви� явилася неефективною і не витрима� ла конкуренції з ринковою моделлю Заходу. Фактично СРСР, що уособ� лював собою східноєвропейську цивілізацію, базувався на азійському способі виробництва, який, за К.Марксом, не визнає приватної власності і базованої на ній ринкової економіки (капіталізму). Радянські громадяни фактично не мали влас� ності. А ще давні греки визначали раба, як людину, позбавлену майна. Як відомо, труд раба малопродуктив� ний. Це й стало головною причиною спочатку відставання, стагнації і на� решті колапсу СРСР як економічно та адміністративно неефективної систе� ми. Азійський спосіб виробництва породжує держави деспотичного типу. Позбавлені власних засобів існування, громадяни абсолютно за� лежать від влади, яка концентрується в руках верховного правителя. По� тужна надцентралізована держава починає здійснювати завойовницьку політику щодо сусідів. Виникають то� талітарні деспотичні імперії, де під владою всесильної метрополії опиня� ються численні поневолені народи. Той же К.Маркс писав, що азійський спосіб виробництва продукує рабство в різних формах: від інди� відуального рабства окремої людини до колоніального поневолення цілих народів. Класичні імперії, якою був СРСР, базувалися саме на азійському способі виробництва. Поширення ринкових відносин зруйнувало в XIX — на початку XX ст. спочатку євро� пейські імперії (іспанську, австро�уго� рську, османську, французьку, англійську), а в кінці XX ст. і російську на її більшовицькому етапі розвитку. Якщо ринкове господарство є економічним двигуном західноєвро� пейської цивілізації, то державною формою її існування — національна держава. Маються на увазі Швеція, Польща, Франція, Німеччина, Чехія, Угорщина та інші, кордони яких більш�менш збігаються з етнічними землями титульної нації. Тому нор� мою для них є одна державна мова профільного етносу. Перемога саме цієї моделі державного будівництва робить неминучим перетворення України в національну державу євро� пейського типу з ринковою еко� номікою і єдиною державною мовою. Однак швидкість такої трансформації залежить від якості державної еліти. Відсутність сильної численної еліти позбавляє народ можливості організуватися і створити власну державу, що є необхідною умовою цивілізованого існування в сучасно� му світі. А не маючи своєї держави, народ змушений жити в державі сусідів у колоніальному статусі «мо� лодшого брата». Це засвідчує трагічна історія України за останні півтисячоліття. Однак еліта постко� лоніальних країн, зокрема України, має певну специфіку, порівняно з на� ціональною елітою сучасних євро� пейських держав. 10 ËÅÎÍ²Ä ÇÀË²ÇÍßÊ Колоніальна адміністрація імперських провінцій Державна еліта — провідна вер� ства країни, що відстоює інтереси її громадян. Якщо в національних дер� жавах Європи державна еліта скла� дається переважно із захисників інтересів титульної нації, то в моло� дих постколоніальних країнах це не завжди так. Справа в тому, що колоніями, які не є самостійними державами, керує не державна еліта, а колоніальна адміністрація. Це слухняні виконавці волі імперського центру, які призна� чаються останнім як представники його інтересів у поневоленій про� вінції. Так, В.Щербицький щорічно з особливою гордістю доповідав про зростаючий потік українських капіта� ловкладень і трудових ресурсів в да� лекий від України Сибір, а також про збільшення питомої ваги російських шкіл в Україні. Правлячі структури Радянської України (КПУ, КДБУ тощо) були філіями КПРС і КДБ СРСР з центрами в Москві, а державний суверенітет УРСР фактично не перевищував су� веренітету Архангельщини чи Рязан� щини. Тому місце національної свідо� мості і українського патріотизму, без яких неможливе будівництво неза� лежної Української держави, у ко� лоніального чиновництва УРСР зай� мали кар’єрні амбіції чиновників об� комівського рангу. Зрозуміло, що людям з минулим і ментальністю провідників волі колонізаторів у заво� йованих провінціях важко стати пов� ноцінними лідерами народів, що звільнилися з імперської неволі. Зай� маючи фактично ворожу позицію до підконтрольного населення, коло� ніальна адміністрація відзначається безініціативністю. Адже в її функції не входить самостійне управління країною, а лише беззастережне ви� конання волі метрополії. Після отримання незалежності частина колишніх колоній Москви відсторонила свою колоніальну адміністрацію від управління держа� вою (Польща, Литва, Естонія), сфор� мувавши державну еліту з патріотів корінної нації у відповідності зі стан� дартами сучасних європейських дер� жав. В Україні цього не сталося. Ко� лишня колоніальна адміністрація по� чала виконувати функцію державної еліти. Зрозуміло, що генетично влас� тива їй риса безініціативних вико� навців волі центру не пішла на ко� ристь молодій державі. Чи могла ефективно й рішуче керувати держа� вою у відповідальний, переломний момент її історії верства, що керува� лася анемічними сентенціями на зра� зок «маємо, що маємо» або «скажіть, що вам побудувати, і я побудую». Ко� лишня колоніальна номенклатура УРСР виявилася не на висоті історич� ного завдання будівництва сучасної цивілізованої європейської держави. Адже, як каже народне прислів’я, «з кріпака не буде доброго козака». Шкодила українській державній еліті епохи Кравчука — Кучми і гене� тично властива колишній ко� лоніальній адміністрації відраза до національних цінностей країни. Свідомий чи підсвідомий москвоцен� тризм продовжував керувати діями багатьох державних управлінців «не� залежної» України. Вроджений ком� плекс національної меншовартості ÄÅÐÆÀÂÍÀ ÅË²ÒÀ ÓÊÐÀ¯ÍÈ 11 колишньої колоніальної номенклату� ри спричинював парадоксальну си� туацію, коли свідомість багатьох провідників нації була нижчою за національну свідомість пересічного українця. Тому незбагненна для знач� ної частини наших колишніх зверхників помаранчева революція сприймалася ними не як закономірне перетворення постколоніального суспільства на де� мократичне європейське, а як змова таємничих ворожих сил. Справа ускладнюється ще одним надзвичайно несприятливим для ста� новлення України як незалежної європейської держави фактором. Формально звільнившись з�під влади Кремля, наші безініціативні і несміливі провідники так і не наважи� лися на будівництво самодостатньої української національної економіки, зберігши кабальну економічну за� лежність колишньої колонії від мет� рополії, перш за все в царині забез� печення енергоносіями. Зрозуміло, що такі зв’язки консервували ко� лоніальну залежність формально самостійної держави. Державна еліта пострадянської України За останні роки загроза Українській державі з боку колиш� ньої метрополії принципово змінила форму і зміст. Безповоротно відхо� дить в минуле більшовизм — колись дуже ефективна, а зараз історично остаточно дискредитована форма російського імперіалізму XX ст. Саме так назвав його великий патріот Росії філософ М.Бердяєв: «Більшовизм… є третьою формою російського імпе� ріалізму, російської великодержави, першою і другою формою якої було московське царство й імперія Петра Великого. В тому розумінні більшо� визм є синтезом Івана Грозного і Мар� кса… Замість Третього Риму Росія створила Третій Інтернаціонал». Сучасні українські комуністи визнають колись ненависний їм капіталізм (ринкову економіку), фак� тично відмовляючись від фундамен� тальних засад комуністичної доктри� ни К.Маркса. Разом з тим ліві непо� хитно стоять за відновлення «єдиної і неділимої», затято захищаючи весь набір неоімперських стереотипів: по� новлення колишніх нерівноправних економічних зв’язків, єдиний з Мос� квою інформаційний простір, військо� во�політичний союз, державність російської мови в Україні тощо. Українські ліві виявилися більшими прибічниками російського імперіа� лізму, ніж ідей К.Маркса. Показова від� верта заява одного відомого прибічни� ка лівої ідеї з Донбасу: «Неважливо, який лад буде в Україні: комунізм, капіталізм чи рабовласництво. Аби ра� зом з Росією». Відвертіше не скажеш. Різні соціологічні служби одно� стайно фіксують різке падіння рей� тингу комуністів в Україні. Більшо� визм, продовживши життя Російської імперії у формі СРСР на 74 роки, на рубежі тисячоліть сходить з історич� ної арени. Цю ще недавно провідну силу українського політикуму не� вблаганно витісняють на маргінес політичного життя. Усього за кілька років КПУ із справжнього господаря України перетворилася на другоряд� ного опозиціонера новій владі, яку, на жаль, важко назвати українською. 12 ËÅÎÍ²Ä ÇÀË²ÇÍßÊ Історично збанкрутілий більшо� вицький різновид російського імпе� ріалізму створив в Україні благодат� ний грунт для трансформації остан� нього в нову форму. Вірна служба Москві в рядах КПРС та згадувані не� гативні риси колишньої колоніальної номенклатури УРСР (пасивність, відраза до національних цінностей) завадили її переходу в табір справжніх патріотів Української дер� жави. Ці пережитки колоніальної за� лежності від Кремля у свідомості ба� гатьох українських керманичів є по� живним грунтом для реставрації неоколоніальної залежності від ко� лишньої імперської метрополії. За роки незалежності в Україні на зміну лівим прийшла нова потужна про� російськи налаштована політична сила, що в наш час почала визначати хід української історії. Як відомо, найбільші капітали в Україні постали на спільному, як пра� вило, тіньовому російсько�українсько� му бізнесі. Особливо великі гроші зроблені на російській нафті та газі — «на російській трубі». Ці енергоносії частково споживаються в Україні, а частково транзитом перекачуються в Європу, даючи величезні легальні й не� легальні прибутки спільному ро� сійсько�українському нафто�газовому бізнесу, на якому збагатіла більшість українських олігархів. Влаштований за принципом «на одной трубе сидели», цей значною мірою криміналізований бізнес відверто контролюється Російською державою. Українська чорна металургія, якою так пишався уряд В.Януковича, — невід’ємна складова цього тіньово� го бізнесу. Адже українські сталь, чавун, прокат, енергомісткість яких у кілька разів перевищує вироблені в Європі, можуть конкурувати на міжнародних ринках за рахунок зростання державного боргу України перед Росією за енергоносії. Українські олігархи — лише вер� шечок величезного айсберга, тіло якого становить армія їхніх прямих підлеглих, залежних від них промис� лових, банківських, юридичних, партійних, масмедійних структур, членів їх сімей. Ця вигодувана Мос� квою, за часи незалежності значною мірою криміналізована суспільна ве� рства кровно зацікавлена в збере� женні своїх прибутків, а тому виму� шена відстоювати в Україні інтереси сусідів. Адже хто платить гроші, той замовляє музику. Величезні кошти дозволяють їй лобіювати інтереси Росії в будь�яких державних і грома� дських структурах формально неза� лежної України, від регіональних до парламенту і адміністрації колишньо� го президента. У Верховній Раді функціонують цілі олігархічні фракції з розгалуженими структурами на місцях. Приватизовані олігархами ка� нали українського телебачення та га� зети стали справжніми рупорами економічних і політичних інтересів сусідньої держави в Україні. Особливо небезпечно те, що адміністративна система держави злилася з цим промосковським криміналізованим бізнесом, лідери якого, відомі всім олігархи, донедавна займали ключові пости державного управління, а чиновники всіх рангів годуються рахунком сумнівного спільного російсько�українського бізнесу. Конкретним проявом цих не� ÄÅÐÆÀÂÍÀ ÅË²ÒÀ ÓÊÐÀ¯ÍÈ 13 безпечних для незалежності України процесів стала скандальна привати� зація українських стратегічних об’єктів (численні нафтопереробні заводи та обленерго, Запорізький алюмінійовий, Білоцерківський шин� ний тощо) російським капіталом за смішними цінами зі згоди і навіть лобіювання інтересів сусідів україн� ськими чиновниками. Зовсім недавно на наших очах за допомогою олігархічно�чиновницьких кланів на� шої державної «еліти» шляхом ство� рення відомого газового консорціуму відбувалася прихватизація сусідами всієї України. Таке привласнення українського державного майна залежним від Крем� ля російським бізнесом може звести нашу незалежність нанівець. Адже вона дає формальне право Росії під надуманим приводом захисту майна своїх громадян втручатися в наші внутрішні справи аж до введення військ на прохання нібито скривдженого Києвом російськомовного населення. Історичні прецеденти такої інтервенції Москви маємо в національній історії України, зокрема сумнозвісний похід Муравйова на Київ 1918 р. Тобто для безпеки країни не� обхідна диверсифікація не тільки джерел енергопостачання, але й при� ватизації українських об’єктів іно� земним капіталом. Іншими словами, не можна не тільки потрапляти в енергозалежність від однієї країни, але й продавати українське держмайно громадянам лише цієї країни, щоб не опинитися в кабальній залежності від неї. А це вже значною мірою зроблено нашими злочинно�недолугими керма� ничами епохи Кучми–Януковича. Отже, на межі тисячоліть місце комуністів в Україні займає нова по� тужна проросійська сила. По суті вона є синтезом олігархічних кланів, що виросли на спільному, часто криміналізованому російсько�укра� їнському бізнесі, з постколоніальним чиновництвом «незалежної» України. Потужний альянс останнього із за� лежним від Москви сумнівним бізне� сом зовсім недавно на наших очах відсував на маргінес політики та суспільного життя України не тільки червоних, але і жовто�блакитних, тобто орієнтованих не на Москву, а на Європу націонал�демократів. Альянс бронтозаврів пострадян� ської номенклатури з тиранозаврами бізнесових кланів створив в Україні доби Кучми–Януковича такий собі парк юрського періоду у всеукра� їнському масштабі з відповідними ме� зозою правилами гри. Розквітли політичні партії, що нагадують хижі зграї, які на очах обкрадених грома� дян брутально ділять між собою дер� жавне майно та владу. Таким чином, тіньовий росій� сько�український олігархічний бізнес продукує в Україні з колишньої ко� лоніальної номенклатури та напів� криміналізованих «нових українців» доби первинного накопичення капіталу потужне промосковське лобі. Саме цим пояснюється значна питома вага серед чиновництва України всіх рангів слух� няних виконавців волі колишнього імперського центру. Колоніальне мину� ле та економічна залежність від Кремля значної частини сучасної державної еліти «незалежної» України створили умови для трансформації багатьох її представників не в національну еліту 14 ËÅÎÍ²Ä ÇÀË²ÇÍßÊ європейської держави, а в потужне проросійське лобі в державних струк� турах формально незалежної України. У світлі сказаного сакраменталь� не питання «чому в Україні не йдуть реформи» звучить риторично. Адже ще біблійні пророки попереджали, що не можна наливати нове вино у старі міхи. Та й за законом Мойсея виведений з рабства народ стає вар� тим свободи лише через 40 років, коли серед його провідників вмре останній раб. Формально незалежна Україна може опинитися в повній економічній та політичній залежності від колиш� ньої метрополії, яка буде керувати нами на засадах неоколоніалізму. То чи варто так затято боротися за російську нафто�газову трубу, яка поки що дає дивіденди не так Україні, як українським олігархам та чиновни� кам, якщо сама українська не� залежність може вилетіти в ту саму московську трубу? Питання рито� ричне. Адже на наших очах україн� ська державна «еліта» шляхом ство� рення сумнозвісного газового кон� сорціуму, повороту газопроводу Одеса–Броди у збитковому для України і вигідному Кремлю напрям� ку, віддавала під контроль Москви цю саму трубу, а значить Україну. Таким чином, низькі темпи транс� формації України в сучасну європей� ську державу значною мірою зу� мовлені консервацією при владі старо� го радянського чиновництва. Генетично властивий колишній колоніальній адміністрації УРСР комплекс національ� ної меншовартості керує діями значної частини державної еліти сучасної України. Це завадило їй за 16 років не� залежності перетворитися на націо� нальну еліту європейського зразка і сприяло її злиттю з криміналізованими олігархічними кланами доби первинно� го накопичення капіталу. Усвідомлення громадянами Украї� ни європейських цінностей стало при� чиною мирного повстання українців проти старої радянської колоніальної адміністрації та породжених нею олігархічних кланів. Однак остаточна перемога помаранчевої революції шля� хом перетворення України в цивілізо� вану європейську націю, як показує досвід Польщі, Угорщини, Литви, Латії, Естонії, можлива лише за умови кар� динальної зміни еліт в країні. Отже, прихід до влади нової ге� нерації, зорієнтованої на Європу української еліти — історично зумов� лений, закономірний процес. Це останній шанс України вирватися з неоколоніальних обіймів «старшого брата» до цивілізованої Європи. Гас� ло М.Хвильового «Геть від Москви, назад в Європу» знову актуальне в сучасній Україні. ÄÅÐÆÀÂÍÀ ÅË²ÒÀ ÓÊÐÀ¯ÍÈ 15 vV

Державна еліта України

Institution

Ähnliche Einträge