Данило Лідер передчував Чорнобильську катастрофу
Минуло 90 років від дня народження великого театрального художника. Данило Лідер не дуже відомий широкій публіці. Бо добрий художник ніби розчиняється в тім, що ми бачимо на сцені. Але він був ще й учителем, мудрецем, проповідником....
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Назва видання: | Україна. Наука і культура |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40900 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Данило Лідер передчував Чорнобильську катастрофу / В. Жежера // Україна. Наука і культура. — 2008. — Вип 34. — С. 436-439. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40900 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-409002013-01-28T12:07:35Z Данило Лідер передчував Чорнобильську катастрофу Жежера, В. Пам'ять. Мистецтво. Час Минуло 90 років від дня народження великого театрального художника. Данило Лідер не дуже відомий широкій публіці. Бо добрий художник ніби розчиняється в тім, що ми бачимо на сцені. Але він був ще й учителем, мудрецем, проповідником. 2008 Article Данило Лідер передчував Чорнобильську катастрофу / В. Жежера // Україна. Наука і культура. — 2008. — Вип 34. — С. 436-439. — укp. 0206-8001 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40900 uk Україна. Наука і культура Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Пам'ять. Мистецтво. Час Пам'ять. Мистецтво. Час |
| spellingShingle |
Пам'ять. Мистецтво. Час Пам'ять. Мистецтво. Час Жежера, В. Данило Лідер передчував Чорнобильську катастрофу Україна. Наука і культура |
| description |
Минуло 90 років від дня народження великого театрального художника. Данило Лідер не дуже відомий широкій публіці. Бо добрий художник ніби розчиняється в тім, що ми бачимо на сцені. Але він був ще й учителем, мудрецем, проповідником. |
| format |
Article |
| author |
Жежера, В. |
| author_facet |
Жежера, В. |
| author_sort |
Жежера, В. |
| title |
Данило Лідер передчував Чорнобильську катастрофу |
| title_short |
Данило Лідер передчував Чорнобильську катастрофу |
| title_full |
Данило Лідер передчував Чорнобильську катастрофу |
| title_fullStr |
Данило Лідер передчував Чорнобильську катастрофу |
| title_full_unstemmed |
Данило Лідер передчував Чорнобильську катастрофу |
| title_sort |
данило лідер передчував чорнобильську катастрофу |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Пам'ять. Мистецтво. Час |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40900 |
| citation_txt |
Данило Лідер передчував Чорнобильську катастрофу / В. Жежера // Україна. Наука і культура. — 2008. — Вип 34. — С. 436-439. — укp. |
| series |
Україна. Наука і культура |
| work_keys_str_mv |
AT žežerav danilolíderperedčuvavčornobilʹsʹkukatastrofu |
| first_indexed |
2025-07-03T23:05:56Z |
| last_indexed |
2025-07-03T23:05:56Z |
| _version_ |
1836668898977513472 |
| fulltext |
³òàë³é ÆÅÆÅÐÀ
ÄÀÍÈËÎ ËIÄÅÐ
ÏÅÐÅÄ÷óâàÂ
×ÎÐÍÎÁÈËÜÑÜÊÓ
ÊÀÒÀÑÒÐÎÔÓ
Минуло 90 років від дня народження
великого театрального художника.
Данило Лідер не дуже відомий
широкій публіці. Бо добрий худож�
ник ніби розчиняється в тім, що ми
бачимо на сцені. Але він був ще й
учителем, мудрецем, проповідником.
Хто його чув, знає: Лідер говорив так,
ніби крізь нього промовляло Щось.
Що саме?
Він дуже рано відчув катас�
трофічність світу. До їхнього степо�
вого села дійшов переказ про заги�
бель «Титаніка». Хлопець ніколи не
бачив моря, але уявив собі дзвінку
космічну порожнечу. В його виста�
вах згодом можна було бачити цю по�
рожнечу над місцем катастрофи.
Сама його біографія — ланцюг
катастроф, починаючи від року на�
родження, 1917�го. Далі — 1933�й,
потім 1941�й, коли його, як етнічного
німця, вислали на Урал. Потім
1948�й, коли вийшов указ про те, що
засланці залишаться там назавжди. А
вже на вершині слави прожектори
осліпили йому око. Для художника
театру це кінець, бо ти втрачаєш
відчуття об’єму. І мало хто знав, що
свої найзнаменитіші вистави Лідер
зробив з одним оком.
Своїх студентів він учив: обер�
тайте мінусові обставини на плюсові.
Він навчився жити на гребені катас�
троф і навіть знаходив там поряту�
нок. Бо знав: від смерті іноді рятує
лише біда. Їхнє німецьке село вивез�
ли до Північного Казахстану, де всі
загинули. Лідера врятувало те, що
перед висилкою його збила машина.
З поламаними руками�ногами він ліг у
госпіталь. Рідня лишилася з ним й
уникла загибелі. Їх згодом вислали на
шахти, де вони вижили.
Лідер мав 179 сантиметрів зросту
й рубав вугілля, стоячи на колінах, а
тім’я билося об низьку кам’яну стелю.
Від того в шапці зробилася дірка. Іншої
шапки не було. Коли шахтаря�зека
підіймали нагору, тім’я промерзало. Він
був таким худим, що вміщався між ба�
тареєю й підлогою і грівся там. Згодом
Лідер розповідав про це відсторонено,
спокійно. Вважав, що хтось все одно
мусив робити цю роботу.
До Челябінського театру він по�
трапив випадково, учнем маляра.
Уже перший оформлений ним спек�
такль був дуже вдалим, і Лідер став
головним художником. Але залишав�
ся невільником: війна скінчилась,
однак німців не помилували.
436
А 1952 року оформлену ним вис�
таву висунули на Сталінську премію.
Виставу приїхав дивитися письмен�
ник Олександр Фадєєв. Після чарки
його спитали, що робити з художни�
ком, бо він же німець. «Ну то й що?»
— сказав Фадєєв, і Лідерові дали
премію. Як її вручали, театр заповни�
ли німці, щоб побачити це чудо —
засланця�лауреата.
Але зона є зона: театр їхав на
гастролі, а Лідер — ні, бо йому
потрібен збройний супровід. Аж
1954 року він звільнився. Прибув до
Пітера. Там його підібрав Аркадій
Райкін. Потім він працював у театрі
комедії, на телебаченні.
Приїхав до Києва, був вражений і
вирішив жити тут. Його довго ніде не
брали, зрештою, зарахували до теат�
ру оперети, згодом — до театру імені
Франка.
Тут він здавався трохи чужим.
Йому казали: «Даниле Даниловичу,
полюбіть нашу квітучу Україну, чому
ви її не любите?». Це — про виставу
«Сторінка щоденника» 1965 року.
Там дія відбувалася на Дніпрі, й Лідер
зробив оформлення: мертва ріка, й
нічого квітучого. Це — Дніпро
437
нинішній, а тоді його таким ще не
бачили.
А найвідоміше передбачення
Лідера — це 1975 рік, вистава
«Здрастуй, Прип’ять!», про будівниц�
тво Чорнобильської АЕС. Тут Лідер
нарешті показав щось «квітуче»: див�
ний цвіт пробивався крізь мертвий
метал на тлі якихось спалахів. Це зда�
лось дивацтвом, і згадалось через
одинадцять літ, після катастрофи на
ЧАЕС.
Утім, для Лідера «передбачати» не
означало — «знати». Він учив сту�
дентів: «Коли хтось каже, що знає, як
поставити виставу, мені ясно — це
провал! Як ти можеш знати, якщо ти
ще цього не прожив?». І ще казав: «Не
думайте головою!».
Справді, його шедеври — не з го�
лови, це досвід душі. У нього в «Заги�
белі ескадри» у фіналі палуба танцю�
вала прощальний вальс, і публіка
плакала. А в «Тев’є�Тевелі» (ця виста�
ва у франківців іде й тепер) дах хати
ні на чому не тримається, готовий
зірватися й полетіти. З його хатами
таке не раз траплялося. Одна з тих
історій навіть щаслива. Про це роз�
повідає київський мистецтвознавець
Кіра Миколаївна Пітоєва. Вони з
Лідером прожили разом 32 роки.
— Ми познайомилися 1970�го.
Тоді в театрі Франка вийшов спек�
такль «Вірність». Для того спектаклю
він шукав дошки й знайшов — біля
Російської драми. З того боку, де те�
пер кафе «Бергоньє», стояв однопо�
верховий будиночок, там я жила з
1945 року. Коли цей будиночок роз�
бирали, ми знайомі не були. І саме
там він знайшов дошки, які шукав.
Тобто, мій будиночок пішов на спек�
такль «Вірність». Я не одразу про це
дізналася. Коли ми почали зустріча�
тися, Лідер зробив із паперу й
сірників макет того спектаклю, він у
мене й досі є. Я спитала: «З чого це
було зроблено насправді?» Він каже:
«А, ви не знаєте! Була така хатка біля
театру». А я ж там жила! На нас обох
це справило величезне враження.
Ми довго жили в 15�метровій го�
тельці. Й коли до мене приходили
дівчата, він сидів серед них і працю�
вав собі, наче навколо нікого нема.
Його улюблена поза — напівзігнута,
на колінах аркушик паперу, малює
економно, крихітні картиночки. Йому
ніби не треба місця взагалі. Майстер�
ню він одержав, коли йому було 70
років!
Він ніколи не розслаблявся.
Навіть не любив сидіти в кріслі. Спав
на ліжку майже такої ширини, як він
сам. Те ліжко звалося «жердочка».
Йому нічого не було треба. Правда,
одяг мусив йому подобатись. Він за�
вжди був дуже елегантним. Носив
широченний пояс, як гуцул — у
цьому була гідність.
Рід його мами походив з Австрії, й
у нього була красива німецька мова.
Він простого роду, але там була ди�
вовижна інтелігентність, навіть арис�
тократизм. Йому в Німеччині казали,
що тепер такої породи німців вже
майже нема.
Актриса Наталя Лотоцька гово�
рила про нього, що він — як готичний
собор. Я б назвала його ангелом, але
це був суворий до себе ангел. Окрім
роботи, в його житті не було нічого.
Він — хрещений протестант, а для
протестанта Бог — це труд. Він жив
за законами старого німецького села.
438 ²ÒÀË²É ÆÅÆÅÐÀ
Це таке глухе село Вікторфельд в
Ростовській області. Потім потрапив
в Україну, в село Рогалик на Луган�
щині. Його батько — швець, чоботи
шив і часто переїздив. Але в тих пе�
реїздах головні закони лишалися
незмінними: на світі є лише труд — це
і Бог, і мета життя. От Данило Дани�
лович і працював завжди. У цій
«німецькій» роботі все спрямоване на
перемогу, на результат. Учням він ка�
зав: «Як провалюватися — то з
блиском!» По суті, в нього й не було
провальних спектаклів…
Він ще з часів пітерських
по�особливому ставився до Шевчен�
ка — той не мав хати й жив при ака�
демії після заслання. Й Лідер так
само. Він Шевченка називав тільки
Тарасом Григоровичем. Його улюб�
лена пісня — «Дивлюсь я на небо».
Зі своїм селом Рогалик Данило Да�
нилович зберігав зв’язок довго, дру�
жив там зі старшими жінками, їздив до
них щоліта й малював їм ескізи виши�
вок для рушників. У нього був власний
образ України: грандіозна тополя, а під
нею крихітна хатка під соломою. Втра�
та дому для нього — особливий мотив.
Це є в «Тев’є». Ця вистава — не лише
про євреїв, а й про німців, про його на�
род, про народи вигнанців — вірмен,
татар, кого завгодно. Але всі узагаль�
нення він знайшов всередині себе, у
своєму досвіді.
У нього були фантазії про те, як
поставити «Анну Кареніну». Поїзд
уявлявся триоким драконом, що на�
сувається з темряви. Дракон не
відразу побачив Анну, яка кинулася
на рейки. Він відчайдушно гудів і
важко дихав. А коли нарешті зупи�
нився, то в одному з трьох очей
дракона з’явилася сльоза.
ÄÀÍÈËΠ˲ÄÅÐ ÏÅÐÅÄ×ÓÂÀ ×ÎÐÍÎÁÈËÜÑÜÊÓ ÊÀÒÀÑÒÐÎÔÓ 439
|