Михайло Грушевський та Олександр Левицький у світлі епістолярних і мемуарних джерел

Взаємини історика Михайла Грушевського та священика Олександра Левицького розглядаються на основі нових відомостей, виявлених у листуванні львівського професора та скало-подільського пароха, а також у неопублікованій частині щоденника вченого за 1904–1910 рр. Уточнюються та доповнюються важливі дета...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Панькова, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2010
Schriftenreihe:	Український археографічний щорічник
Schlagworte:	Археографія, джерелознавство
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40907
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Михайло Грушевський та Олександр Левицький у світлі епістолярних і мемуарних джерел / С. Панькова // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 83-94. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40907
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-409072013-01-30T12:05:20Z Михайло Грушевський та Олександр Левицький у світлі епістолярних і мемуарних джерел Панькова, С. Археографія, джерелознавство Взаємини історика Михайла Грушевського та священика Олександра Левицького розглядаються на основі нових відомостей, виявлених у листуванні львівського професора та скало-подільського пароха, а також у неопублікованій частині щоденника вченого за 1904–1910 рр. Уточнюються та доповнюються важливі деталі з приватного життя М. Грушевського, зокрема обставини його вінчання з Марією Вояковською. Особливо виразно ці джерела підкреслюють роль Олександра Левицького в культурно-освітньому та суспільно-політичному житті Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. Взаимоотношения историка Михаила Грушевского со священником Александром Левицким рассматриваются на основании новых сведений, выявленных в письмах львовского профессора и скало-подольского священника, а также в неопубликованной части дневника ученого 1904–1910 гг. Уточняются и дополняются важные детали из личной жизни М. Грушевского, в частности, обстоятельства его венчания с Марией Вояковской. Особенно выразительно эти источники подчеркивают роль Александра Левицкого в культурно-просветительной и общественно-политической жизни Галиции конца ХІХ – начала ХХ в. Relationships between Mykhailo Hrushevsky and the priest Oleksandr Levytsky are considered on the basis of new information from the Hrushevsky’s correspondence and the priest of Skala-Podolska, as well as from the unpublished part of the scholars’s diary (1904– 1910). Important details from the Hrushevsky’s private life are accurately supplemented, in particular, the circumstances of his wedding with Maria Voiakivska. These sources clearly underline the role of Oleksandr Levytsky in the cultural, educational, and socio-political life of Galicia in the 19th and early 20th centuries. 2010 Article Михайло Грушевський та Олександр Левицький у світлі епістолярних і мемуарних джерел / С. Панькова // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 83-94. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. XXXX-0011 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40907 uk Український археографічний щорічник Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Археографія, джерелознавство Археографія, джерелознавство
spellingShingle	Археографія, джерелознавство Археографія, джерелознавство Панькова, С. Михайло Грушевський та Олександр Левицький у світлі епістолярних і мемуарних джерел Український археографічний щорічник
description	Взаємини історика Михайла Грушевського та священика Олександра Левицького розглядаються на основі нових відомостей, виявлених у листуванні львівського професора та скало-подільського пароха, а також у неопублікованій частині щоденника вченого за 1904–1910 рр. Уточнюються та доповнюються важливі деталі з приватного життя М. Грушевського, зокрема обставини його вінчання з Марією Вояковською. Особливо виразно ці джерела підкреслюють роль Олександра Левицького в культурно-освітньому та суспільно-політичному житті Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст.
format	Article
author	Панькова, С.
author_facet	Панькова, С.
author_sort	Панькова, С.
title	Михайло Грушевський та Олександр Левицький у світлі епістолярних і мемуарних джерел
title_short	Михайло Грушевський та Олександр Левицький у світлі епістолярних і мемуарних джерел
title_full	Михайло Грушевський та Олександр Левицький у світлі епістолярних і мемуарних джерел
title_fullStr	Михайло Грушевський та Олександр Левицький у світлі епістолярних і мемуарних джерел
title_full_unstemmed	Михайло Грушевський та Олександр Левицький у світлі епістолярних і мемуарних джерел
title_sort	михайло грушевський та олександр левицький у світлі епістолярних і мемуарних джерел
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Археографія, джерелознавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40907
citation_txt	Михайло Грушевський та Олександр Левицький у світлі епістолярних і мемуарних джерел / С. Панькова // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 83-94. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.
series	Український археографічний щорічник
work_keys_str_mv	AT panʹkovas mihajlogruševsʹkijtaoleksandrlevicʹkijusvítlíepístolârnihímemuarnihdžerel
first_indexed	2025-07-03T23:06:16Z
last_indexed	2025-07-03T23:06:16Z
_version_	1836668920555110400
fulltext	83 Михайло Грушевський та Олександр Левицький...... Світлана ПАНЬКОВА (Київ) МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ ТА ОЛЕКСАНДР ЛЕВИЦЬКИЙ У СВІТЛІ ЕПІСТОЛЯРНИХ І МЕМУАРНИХ ДЖЕРЕЛ Про зв’язки Михайла Грушевського та його родини зі Скалою над Збру- чем (нині – Скалою-Подільською) уже написано чимало1. Адже після смерті батьків це містечко стало родинним прихистком його майбутньої дружини, Марії Вояковської, який вона отримала в сім’ї старшої сестри Олімпії та її чоловіка – місцевого пароха Олександра Левицького, свого офіційного опіку- на2. Саме тут, у церкві св. Миколая, 26 травня 1896 р. отець Олександр здійснив обряд вінчання Михайла Грушевського та Марії Вояковської. Відтоді дім Олександра та Олімпії Левицьких став рідним вже для подруж- жя Грушевських. Власне, фактом вінчання, а згодом вже похороном Олександра Левиць- кого, й обмежувалися дослідники у зазначених розвідках про перебування видатного історика у Скалі. Ми спробували виявити джерела, які б розши- рили уявлення про взаємини М. Грушевського з О. Левицьким та його роди- ною. Таким джерелом стало насамперед листування Олександра, Олімпії Левицьких та їхніх дітей – Модеста, Стефанії (в заміжжі Калитовської), 1 Скочиляс І. Михайло Грушевський і Борщівщина // Літопис Борщівщини. – 1993. – № 2. – С. 80–82; Степовий О. Там, де Збруч річку переходили… (Скала) // Там само. – 1994. – № 6; Дзюбан Р. Галицька родина Михайла Грушевського // Пам’ятки України. – 2001. – Ч. 1–2; його ж. Як одружився Михайло Грушевський // Український історик. – 2002. – Ч. 1–4. – С. 416–422; його ж. Скала-Подільська – місце одруження Михайла Грушевського // Пам’ятки України. – 2003. – Ч. 3. – С. 78–89; Учасник. Зі Скали (Пам’я- ти покійного о. Александра Левицького) // Діло. – 1910. – Ч. 232. – 18 (5) жовтня. 2 Левицький Олександр (2 червня 1850 р. – 29 вересня 1910 р.) походив зі свяще- ницької родини з села Трибухівці біля Чорткова на Тернопільщині. Закінчив Терно- пільську гімназію та Львівську духовну семінарію, після чого більше десяти років слу- жив по різних парафіях на Поділлі. 1873 р. одружився з Олімпією Вояковською (16 жовтня 1851 р. – 15 жовтня 1915 р.). Від 1886 р. і до останніх днів служив у церкві св. Миколая у Скалі над Збручем. Один з провідників українського руху та громадсько- го життя в містечку. Засновник читальні “Просвіти”, для якої збудував просторий дім, що став центром просвітнього життя Скали і околиці. 1902 р. невеличку позичкову касу при читальні перетворив на “Міщанську касу” з мільйонним обіговим капіталом. За документами, що зберігаються в Державному меморіальному музеї Михайла Грушев- ського у Львові, щонайменше від 1880 р. став офіційним опікуном Марії Вояковської (8 листопада 1868 р. – 19 вересня 1948 р.) (Кн. вступу № 7148, інв. кн. № 173 МЕМ). 84 Світлана ПАНЬКОВА Людмили (в заміжжі Савицької), Ольги (в заміжжі Микласевич) та Марти – з Михайлом Грушевським, його дружиною та донькою3. Цікаві відомості містить і щоденник львівського професора за 1904–1910 рр.4. З цих доку- ментів випромінюється взаємна симпатія і повага Михайла Грушевського і Олександра Левицького, які впродовж 15 років їхнього спілкування ніколи не затьмарювалися. Ці документи додають важливі деталі і до вже добре виписаного портрета отця Левицького. У листуванні відбито найважливіші події життя відомого вченого та щирого душпастиря: щасливі хвилини пе- ремежовуються із сумними, політичні дискусії з родинними проблемами. На цих найважливіших подіях ми і зупинимося. Вінчання Михайла Грушевського та Марії Вояковської. Цей сюжет до- сить ґрунтовно виписаний у розвідках Романа Дзюбана5 та Миколи Куче- ренка6, але все ж декілька важливих деталей заслуговують на увагу. Зрозуміло, що першими, з ким Марія Вояковська поділилася звісткою про освідчення в коханні до неї Михайла Грушевського, була родина стар- шої сестри Олімпії. Гадаємо, що це відбулося після 23 (11) березня 1896 р., адже саме цим днем датується лист-освідчення Михайла: “Думаю, що для Вас не тайна моя симпатия до Вашої особи. Я мушу знати, чи можу будува- ти на їй які більші надії. […] Шукаю товариша щирого, розумного і добро- го, співробітника в праці громадській, аби жити з ним душею в душу”7. Закінчувався цей лист проханням відповісти йому та обережним застере- женням, щоб “сю справу до якогось часу в секреті від всіх задержати”8. Позитивну відповідь молодий професор отримав досить швидко, про що свідчить лист матері, Глафіри Захарівни Грушевської, від 13 (1) квітня, у 3 Листи Олександра Левицького до Михайла Грушевського зберігаються: Цент- ральний державний історичний архів України у Києві (далі – ЦДІАК України). – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 587; спільні листи Олександра та Олімпії до Марії та Михайла: Там само. – Спр. 947; листи дітей подружжя Левицьких до Михайла (Там само. – Спр. 296, 597; до Марії: Там само. – Спр. 946, 948, 950, 952, 976; до Катерини: Там само. – Спр. 1018. Окремі листи родини Михайла Грушевського до нащадків Олександра та Олімпії Левицьких, що зберігаються в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові, видрукувано у виданні: Листування Михайла, Марії та Катерини Грушевських / Упор. М. Магунь. – Львів, 2008. Згадуються Скала та Левицькі і в листах Михайла та Марії до його матері та сестри (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 18; Спр. 1425). 4 Там само. – Спр. 25. Фрагменти (записи за 1904–1905, 1910 рр.) опубліковано: Український історик. – 2006–2007. – Ч. 4; 1–2. – С. 15–74 (1904–1905 рр.); 2002. – Ч. 1–4. – С. 96–127. 5 Дзюбан Р. Як одружився Михайло Грушевський. – С. 416–422 та ін. 6 Кучеренко М. До історії львівського періоду життя Михайла Грушевського // Ар- хіви України. – 2004. – № 4–6. – С. 167. 7 “Ваш люблячий… М. Грушевський” (Маловідомі документи з родинного архіву) / Публікація М. А. Панової, О. Б. Пантюхової // Архіви України. – 1996. – № 1–3. – С. 24. 8 Там само. 85 Михайло Грушевський та Олександр Левицький...... якому вона запитувала сина: “Ну, иконы благословенные прислать или здесь будем благословить?”9. Перше ж знайомство Михайла з родиною майбутньої дружини відбуло- ся десь наприкінці квітня чи на самому початку травня (н. ст.) 1896 р. І вже з першої зустрічі М. Грушевський зрозумів, що набув не лише добрих ро- дичів, а й друзів по духу. Це захоплення родиною Левицьких і Скалою Ми- хайло, вірогідно, описав у своєму листі до батьків, але, на жаль, цей доку- мент не зберігся. Про нього дізнаємося з материної відповіді. 16 (4) травня 1896 р. Глафіра Захарівна з неприхованими ревнощами писала: “Очень рада, что твои новые родные и ты им понравились друг другу. Ты только не очень увлекайся своими новыми родными, а то скоро и нас позабудешь”10. Тоді ж було вирішено і питання про вінчання, бо в тому ж таки листі від 16 (4) травня мати повідомляла, що молодший брат Михайла, Олександр Грушев- ський, бажав би бути на вінчанні, але не була певна, чи встигне оформити паспорт та “найдет ли эту Скалу?”11. З листування М. Грушевського з батьками відомо, що вони намагалися переконати старшого сина вінчатися в православній церкві чи то в Києві, чи то в котрійсь із церков Київської губернії, де служили священиками рідні як по лінії Грушевських, так і по лінії Оппокових. Особливо хвилював батька той факт, що в разі вінчання в греко-католицькій церкві син мав дати підписку “крестить детей униатами”12. Але Михайло зважив на прохання нареченої бути вінчаною людиною, яка так багато важила в її житті. Поза сумнівом, що одним з визначальних факторів цього рішення була і сама постать отця Олександра, з яким запізнався і яким щиро захопився Грушевський. Та, влас- не, і корені роду матері Михайла Грушевського проросли від греко-уніат- ського священика Петра Опуцкевича13. Про це пам’ятали в родині, і, втіша- ючи брата, сестра Ганна в ці дні писала: “[…] правду сказать, мы с тобой и не можем назваться вполне православными, да и все религии хороши, коль их правильно понимают, кроме того униятская вера и наша православная очень мало рознятся друг от друга. Старикам нашим, конечно, приятнее было бы, чтобы ты избежал всех этих формальностей, обвенчавшись в России, но я понимаю и положение Марины и понимаю, что нельзя от нее этого требовать”14. У цей самий час проблема вінчання непокоїла, але вже з інших, не менш важливих причин, і отця Левицького. Власне, один з перших виявлених його листів до М. Грушевського середини травня 1896 р. присвячений виключно цій події. 9 Кучеренко М. До історії львівського періоду життя Михайла Грушевського. – С. 167. 10 Там само. 11 Там само. – С. 169. 12 Там само. – С. 168. 13 Кучеренко М., Панькова С., Шевчук Г. “Я був їх старший син...” (рід Михайла Грушевського). – К., 2006. – С. 351–370. 14 Кучеренко М. До історії львівського періоду життя Михайла Грушевського. – С. 169. 86 Світлана ПАНЬКОВА “Високоповажаний Пане Професоре! Нетерпеливо очікую відомости від Вас про Ваше вінчанє, як рішились те, де має ся відбути, а властиво як рішив компетентний той священик: чи може дати мені делєгацію, чи ні? Чи він ся поінформував в тім ділі добре, чи взагалі буде се по закону, чи ні? Бо ж ми не знаєм як се способити до того вінчаня: инакше би тут, а инакше, якби було в Львові. Час вже короткий, а ще нич певного не постановлено! Гадаю, що найлучше би було в неділю ч. ч. 17-го бути у того священика, бо ж 17-го, здається, ІІІ заповідь буде голосити, і нехай Вам дасть тую делєгацію – єсли єсть се законне – а Ви бисьте зараз мені прислали. Прошу єму в моєм імени заявити, що я тую ж делєгацію акцентую, але таку, що я вже о теє більше не потрібую старатись, а лиш по переведеню всяких условій і формальностей – Вас вже готових звінчати маю. Най Вам виразно скаже, чи маю постаратись о уповажненє від мого єпископа, чи вже теє не треба?”15. Власне, контекст цього листа надзвичайно важливий для розуміння змісту записів у метриці вінчаних православної церкви Святого Георгія у Львові за дні 2 (14), 5 (17) та 12 (24) травня 1896 р., в які Михайло Грушев- ський відбував біблійні оповіді, готуючись до вінчання, та й сам запис у цій же книзі про його вінчання у Скалі16. Зрозуміло, що це була наперед визна- чена умова зі священиком цієї єдиної православної церкви Львова, який певно і дав повноваження отцю Левицькому вінчати в греко-католицькій церкві православного Михайла Грушевського. А вже невдовзі після вінчання Олександр надсилає молодому подруж- жю листа з батьківськими настановами: “Кохані! Що там у Вас чувати? Як ся Марина справує, добра чи кепська жінка, чи вміє бути жінков […]. Добре ю тримайте в руках, щоб ся не попсовала, а Ви щоб не стали пантофля- рем!”17. І від цього часу, власне після вінчання, Олександр звертається до Михайла та Марії не інакше як “Кохані!”. Найжаданішою і найщасливішою подією у житті Михайла та Марії Гру- шевських стало народження доньки Кулюні (Катерини) 21 червня 1900 р. Дитя було настільки довгождане, що передчасно про свою вагітність Марія воліла не повідомляти навіть найріднішим людям. Вражені несподіваною радісною вісткою, Левицькі, не відкладаючи, вітали подружжя. Олімпія пи- сала: “Очам своїм не вірили, чи добре ми прочитали. Но і нарешті увірили, що та паскудна Марина так уміла всіх задурити, що ніхто не припускав”18. І тут же старша сестра на прохання молодшої кинулась шукати “мамку”. З почуттям щирого гумору зреагував на цю несподіванку і Олександр: “Скорше був бим увірив, що ратуш у Львові завалилася, а з ним всілякі Ба- дені, Самгушки, Пінінські etc. – як ся так мила вість […], але видко, що се 15 ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 587. – С. 4. 16 Дзюбан Р. Скала-Подільська – місце одруження Михайла Грушевського. – С. 83–84. 17 ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 947. – С. 45. 18 Там само. – Спр. 587. – С. 25. 87 Михайло Грушевський та Олександр Левицький...... дійсна і настояча правда, доказом чого побиваннє се за мамками! Найже Вам Бог благословит ваше отроча, най здорова і велика росте ваша Дівка, Вам на потіху, а на славу Руси; і початок вже зроблений, то дальше – надія- тися – лекше пійде!!! Ви попри науку і політику зручно провадите, колись то потрафили нам старим практикам баки забити!”19. Але щодо “мамки”, то отець Олександр мав протилежну думку: “Щодо мамки, то я би гадав, що найкраще, щоб Маринця сама собі плекала доню; вона сильна і здорова, то ж могла би годувати і виховувати се порядно дити- ну. Троха се вправді не вигідно для мами, але природно і пожадано!”20. Відтоді Кулюня Грушевська стала жаданою у Скалі. Гостювала там з батьками, а часом вони залишали її і саму під опікою доньок Левицьких: Стефанії, Людмили, Ольги та Марти. Якось, побувавши у Скалі, брат Марії та Олімпії Сильвестр Вояковський ділився враженнями: “Вчера вернувся зі Скали і Вашу картку заставєм, за що дякую і відписую. Колюня Ваша вже майже цілком здорова, дуже мудра, дуже гречна, вуйків дуже любит. За Та- туся і Мамусю часто згадує […]. Ктось сказав до неї, що Мамуся приїде небавом, а она думала, що вже зараз приїде, то аж задрожала дитина з радо- сти, помимо того, що єї там всі дуже любот і обходяться як з яєчком”21. Через півроку після народження Кулюні Михайло Грушевський отри- мав гірку звістку: 21 січня 1901 р. помер батько, Сергій Федорович. Олек- сандр Левицький поспішив висловити свої співчуття у зворушливому листі: “Смерть пок. Вашого Батька дуже нас вразила; вправді, немалисьмо нагоди лично Іх пізнати, але через Вас, право, зналисьмо ся, і правдивий пошанівок і щирість для них малисьмо, і все гадалось мо, що колись так зложаться обставини, що зобачимося і пізнамося, та не довелось наші гадки здійсни- ти! Ваш біль, Коханий Вуйку, правдиво відчуваєм, і я стратив в такій добі як і Ви свого батька, скільки сам терпів і переболів, так не менше і Ви сей удар страшний відчуваєте, тим більше, що знаєм, яка звязь родинна з Вашими Родичами була. То ж хай Всевишній Вас в тяжкім горі порятує і потішит, час хіба Вам яку полекшу дасть!”22. Ще за життя батька Михайло задумав зводити у Львові власний дім, а з народженням Катерини ця думка остаточно утвердилась. 2 листопада 1901 р.23 він придбав парцель, а вже через рік вілла на Софіївці була готова. Освятити її Михайло і Марія запросили отця Левицького. 2 жовтня 1902 р. він писав до Львова: “Мені дуже жалко оказії стратити. Вам всьо одно, коли святити хату, то зачекайте, хоць то поради не буде, але вже борше буде обов’язок на той день ся виберати, а як так без ціли, то все буде відкладати. Вуйкови «многая літа» тепер пишу, а як приїду, то заспіваю”24. 19 Там само. – С. 28. 20 Там само. 21 Там само. – Спр. 298. – С. 17. Лист від 30 червня [1902 р.]. 22 Там само. – Спр. 587. – С. 34–35. 23 Там само. – Спр. 880. – С. 54–56. 24 Там само. – Спр. 587.– С. 104. Лист від 2 жовтня 1902 р. 88 Світлана ПАНЬКОВА Навзаєм Михайло і Марія Грушевські розділяли з Левицькими і їхні урочистості. Яскравий спогад про своє перебування у Скалі, пов’язаний з вінчанням Людмили, молодшої доньки Олександра та Олімпії, зафіксував Михайло Грушевський у своєму щоденнику 22–30 липня ст. ст. (4–12 серп- ня н. ст.) 1906 р. Ці записи збігаються з датою вінчання Людмили та Йосифа Савицького25 (7 серпня н. ст. 1906 р.), про що свідчить посвідка, копія якої з архіву їхнього сина, Зиновія Савицького, зберігається в Історико-меморі- альному музеї Михайла Грушевського у Києві. “22 [липня 1906 р.] Дощ і холодно, се дає гадку поїхати до Скали на весілє.[…] 24 [липня 1906 р.]. Зрана холодно, потім дощ, рішився їхати до Скали, й поробивши зрана ще коло VІ тому, в полуднє поїхав, розминувшися з теле- ґрамою, в котрій ще на мою телеґраму просили приїхати й Сашу, але він не поїхав. Їхалося взагалі добре, було зимно. 25 [липня 1906 р.]. Весіля про- йшло добре, без міщанської паради і при невеликім з’їзді. Я був за «старши- ну» – й вніс тост на здоров’є молодих. Але Люці мині шкода – я докоряв, що не розстроїли того весіля. 26 [липня 1906 р.]. День зійшов з гістьми – завтра їдуть решта. Мав можність більше бути з Мариною й дівчинкою, дуже для мене чулою. 27 [липня 1906 р.]. Спиться мині добре, проводжу час в садку, що дуже пригадує Сестренівку26, й рішився ужити сеї ідилі довше. Вислав телеґраму до Саші, кличучи приїхати. 28 [липня 1906 р.]. Читаю белєтристику й лінюхую. Без кінця ходжу по городі, обдумуючи плян дальших глав VІ тому і всячину […]. 29 [липня 1906 р.]. Вагаюся, чи їхати, чи ще лишитися в тім ідилічнім настрою, але досить. […]. 30 [липня 1906 р.], неділя. Таки поїхав – разом із Савицьким, який в дорозі, в розмові себе виказав мині з ліпшої сторони, ніж я собі припускав”27. 25 Людмила Левицька (1881–1953) познайомилась з Йосифом Савицьким (1882– 1943) у Перемишлі, де після закінчення Інституту сестер василіянок у Львові викладала музику в жіночій гімназії. По закінченні духовної семінарії Йосиф служив катехитом по селах, зокрема у містечку Бібрка коло Львова, де 1912 р. народився їхній єдиний син Зиновій. 1913 р. подружжя перебралося до Стрия. Й. Савицький був активним членом стрийських національних організацій, засновником українського священичого Товари- ства ім. св. Андрія. Позбавлений служби через активну опозицію до польської влади, 1936 р. переїхав до Львова, де і помер. Навесні 1944 р. Людмила Савицька разом з родиною сина виїхала на Захід (з 1949 р. – у США), зберігаючи вивезені нею сімейні реліквії. 26 Йдеться про село Сестринівку Бердичівського повіту Київської губернії, де слу- жив священиком Покровської церкви дід по матері Захар Іванович Оппоков і де Михай- ло з дитинства проводив свої літні вакації. 27 ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 25. – Арк. 122зв.–123. Дати подано за старим стилем, яким користувався М. Грушевський у щоденнику. 89 Михайло Грушевський та Олександр Левицький...... Надзвичайно цікаві сюжети постають із листів О. Левицького до М. Гру- шевського щодо зацікавлення пароха зі Скали політичною ситуацією та громадськими справами. З цих джерел вимальовується портрет людини муд- рої, небайдужої, з власною незалежною позицією. Михайла Сергійовича вабила вдача отця Левицького: він викликав повну довіру, з ним можна було поділитися науковими задумами, обговорити суспільні проблеми, розрахо- вуючи на пораду. Священик був утаємничений у деталі громадського життя українського П’ємонту, а зокрема залаштункові колізії в Науковому това- ристві імені Шевченка. Так, у листі від 7 червня 1896 р. він висловлював свою думку щодо справ у НТШ: “Чомусте не висунете свою персону на предсідателя протів Барвінського? – тра було троха енергійніше взятись за діло, та й Барвінського загнати в кут”28. Важливі спостереження подає у своїх листах Олександр Левицький і щодо підготовки до виборів до Галицького краєвого сейму. Адже кожна ви- борча кампанія в Галичині ставала черговим випробуванням для українського електорату, належала до подій екстремальних, часом перетворювалася в багатоактові драми, пробуджувала активність і змушувала суспільство швид- ше “дорослішати”. Думки, висловлені парохом зі Скали, підтверджують висновки українських дослідників щодо причин поразок українців на вибо- рах: і міжпартійні чвари, і протегування маловідомих кандидатів та ігнорування місцевих лідерів, і брак організаційних структур та особистос- тей, здатних об’єднати народ навколо ідеї, і низький освітній рівень насе- лення, і врешті – брак виробленого почуття національно-громадянського патріотизму29. “А що, яка там ситуація політична? Яка гадка о виборах? Ми ще якось не зорєнтувались!, а по моїй гадці випали би вибори не конче лихо, якби не 28 ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 947. – С. 45. Протягом 1893–1896 рр. О. Барвінський був головою НТШ і плідно співпрацював з молодим професором М. Грушевським. Дещо змінилися їхні стосунки після обрання М. Грушевського голо- вою Історично-філософічної секції та редактором “Записок НТШ”, його виступів з но- ваторськими пропозиціями, спрямованими на надання товариству статусу академічної установи, започаткування нових видань тощо. Ці ініціативи підтримала молода генера- ція НТШ, авторитет Грушевського зростав. Наприкінці 1896 р. О. Барвінський відчув своє становище і запропонував за браком часу не висувати його кандидатуру на голову. 2 лютого 1897 р. головою НТШ було обрано М. Грушевського. Новий очільник товари- ства просив збори обрати О. Барвінського почесним членом НТШ, але збори не при- йняли цю пропозицію. Після 1897 р. почався злам у стосунках О. Барвінського з бага- тьма членами товариства, в тім числі і з М. Грушевським (детально див.: Купчинський О. До взаємин Олександра Барвінського з Михайлом Грушевським (документи та матеріа- ли) // Олександр Барвінський. 1847–1927: Матеріали конференції, присвяченої 150 річниці від дня народження Олександра Барвінського (Львів, 14 травня 1997 р.). – Львів, 2001. – С. 142–177). 29 Аркуша О. Галицький Сейм: виборчі кампанії 1889 і 1895 рр. – Львів, 1996. – С. 148. 90 Світлана ПАНЬКОВА ті наші нещасні партії! Поминувши вже кацапню (йдеться про москвофілів. – С. П.), але та радикальна партія – даруйте – то дійсно боляк дуже тяжкий! Що вони вже не понаписуют, нагорлают, то і найзимніша кров взбуриться! Та якого чорта хотят? Хліба нам не відберут, з лиця землі най не здмухнуть але справу руску убити можут, і то видко їх єдина ціль. Хлопа ратувати – як горлают – се байка, нісенітниця, тож в практиці бачимо, як вони рятуют! Брехня безлична і клевета ще не нагодує хлопа! Та жалко, що котрі мають вплив на них, бодай трохи не покропите їх зимною водою! Та до чого се доведе? Та ні до чого иншого, лиш до цілковитого нашого краху політично- го! […] Вуйку, робіт з своїми впливовими людьми що лиш мож, аби наші сили при так важкій акції не роздроблювалися і не пожерались взаїмно!”30 – писав О. Левицький до Львова 26 вересня 1900 р. А за два тижні, 8 жовтня 1900 р., прочитавши відповідь Грушевського, тішився, “що наш коханий Вуйко не має жадного діла з тими вітрогонами! Я дуже лихий на них, то щодо мене, то своїм простим розумом бачу, як то вони бо досі ані одної розумної позитивної гадки не піддали, ані нічо не зробили […]. Завтра маєм політичні збори в Борщеві, будем радити над кан- дидатами і загал з нашого повіту і сусідніх дуже бажає Калітовського, і він знов не хоче (отрицаєся), і вдома його нема, поїхав учитися”31. “[…] нарід сам затемний і заслабий, щоб видержати той страшний напір, а робітників інтелігентних замало – попросту нема!” – із сумом робить ви- сновок Олександр Левицький у листі від 29 січня 1901 р.32. Відчуваючи і власну відповідальність за цю ситуацію, він завжди намагався підтримати кожну справу задля піднесення національної свідомості української люд- ності краю. Так, коли 1907 р. Михайло Грушевський переніс до Києва ви- дання “Літературно-наукового вістника” та інші свої видавничі проекти, перед ним постала проблема транспортування книжок до Галичини й Буко- вини, відкриття складів та нових книгарень. Для налагодження цієї справи він відряджає до Чернівців, Скали та Підволочиська свого учня, завідувача київської редакції та контори ЛНВ Івана Джиджору33 . У Скалі за рекоменда- цією свого вчителя Іван Джиджора перебував під опікою Олександра Левиць- кого, який познайомив його з людьми, що зналися на проблемі “перепачку- вання” книжок через кордон, а про результати перемовин запитував: “Пере- дусім рад би я знати, чи вдалося Джиджорі зробити що в Підволочиськах в справі перепачкування книжок?”34. На жаль, незважаючи на всі заходи, успіху ця акція не мала. 30 ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 587. – С. 21–22, 20. 31 Там само. – С. 23–24. 32 Там само. – С. 29. 33 Листування Михайла Грушевського. – К.; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2008. – Т. 4: Листування Михайла Грушевського та Івана Джиджори / Упор. С. Панько- ва, В. Пришляк. – С. 155–156. 34 ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 587. – С. 45. 91 Михайло Грушевський та Олександр Левицький...... І самих Грушевських у Скалі чекали завжди, їхній приїзд був великою “приємністю” для родини Левицьких. Востаннє, як зафіксовано в документах, Михайло Грушевський прибув до Скали над Збручем 29 вересня 1910 р. Відомості про його участь у похо- роні отця Левицького знані донедавна лише з некролога в “Ділі”: “[…] за домовиною, яку несли на переміну члени родини (межи иньшими прибув- ший на похорон зі Львова проф. Мих. Грушевський), відтак члени україн- ських товариств і міщани – поступали тисячі народу з міста і околиці”35. Виявлені епістолярні джерела доповнюють слова “Учасника”. “Дякую за поздоровлення з іменинами […]. Іменини свої (29 вересня н. ст. – С. П.) провів я в вагоні. О. Левицький вмер в четвер – хороба серця, очевидно, вмер легко, без болів і не передчуваючи смерти36 . Мар[инця], приїхавши в пятницю, вже не застала. Я виїхав в суботу на похорон, що був у неділю; Кулюнцю не взяв, пожалував її, на телеграму приїхала Ользя (Мочульська. – С. П.), і я лишив з нею. Ховали дуже поважно і святочно; зїхалася вся роди- на, більш 20 душ; в похороні йшли 34 священики, а народу провожало ма- буть тисяч до 10, з містечка і сіл доокресних. Велику честь віддали покійно- му, похорон трівав цілий день. Другого дня, в понеділо[к], 20/ІХ, я вернувся на ніч до Львова, а Маринця зісталася – приїде в пятницю або суботу. Пого- 35 Учасник. Зі Скали (Пам’яти покійного о. Александра Левицького). Р. Дзюбан у своїх розвідках висловлює думку, що автором некролога в “Ділі” був М. Грушевський. З цього приводу хотілося б навести аргументи contra. Коли в грудні 1911 р. в “Ділі” з’явилися “Гльосси” С. Томашівського з критикою брошури “Наша політика” М. Грушев- ського, тоді львівський професор категорично розриває свою співпрацю з газетою. Але в 1910 р. не було підстав подавати цей некролог під псевдонімом та ще й від третьої особи засвідчувати свою участь у похороні. Тим більше, десятки некрологів, написаних М. Грушевським, подавалися під власним іменем. Так само, серед автографів праць вче- ного, що зберігаються у ЦДІАК України та ЦДІАЛ України, автографа цього некролога не виявлено (хоча не всі автографи публікацій історика збереглися). У цілому вислов- лена гіпотеза потребує подальшого самостійного дослідження. 36 Слід відзначити, що в листуванні рідних не раз згадувалося про хворобу отця Левицького. Так, у листі до тітки, Марії Грушевської, син Олександра Модест згадує про лікування батька та пораду лікаря: “Каву можна пити, коли Тато до неї звик, але дуже слабу” (31 травня 1904 р.) (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 948. – С. 29– 30). І тут же звертався з проханням наполягати зі свого боку, щоб батько взяв ще одного священика для “помочі в великих відправах і в школі” (Там само). Декілька разів жалі- лася сестрі на здоров’я чоловіка і Олімпія: “Косцьо тепер троха здоровий, їздив до Ста- ніславова на рекуляції і там не мав ані разу такєх атаків і від того часу вдома лиш два рази, а перш мав далеко часьтійше. Тоди як я до теби писала, то дуже зле з ним було, дуже часто му ся то повторяло, і то без найменшої причини, і то вночи то дуже страшно то мучило” (Там само. – Спр. 947. – С. 121–122). У наступному листі так само: “Як верталисьмо з хрестин, Косцьо був дуже слабий, ледви міг влізти до вагону при помочи Синка (сина Модеста. – С. П.)” (Там само. – С. 166). Тут, вірогідно, йдеться про хрести- ни онука, Павла Калитовського, які відбулися 10 листопада 1908 р. в Заліщиках. Про це дізнаємося з листа-запрошення (27 жовтня 1908 р.) Єроніма Калитовського Михайлові та Марії Грушевським прибути на ці хрестини (Там само. – Спр. 511. – С. 21–22). 92 Світлана ПАНЬКОВА да була прегарна”37, – писав історик сестрі Ганні до Києва на початку жовт- ня (н. ст.) 1910 р. Після смерті Олександра Левицького Марія Грушевська, як і всі рідні, була стурбована станом старшої сестри. Невдовзі після похорону вона пи- сала до сестри чоловіка Ганни: “Я їздила до Стрия; там все добре, а від сестри знов не маю вже давно звісток, більше як тиждень. Ольга38 писала, що Оліня хоче ще зо три місяці прожити в Скалі, а се дуже зле і для неї, бо тягом там сумує і плаче, і для дівчат39, котрим також треба б вже опамята- тись і взятись до якогось діла, а до сего треба конче виїхати”40. А через півроку (29 червня 1911 р.) Марія сповіщала до Києва: “Сестра моя буде вже тепер жити в Стрию, де старша її дочка заміжня41 і молодша має місце в банку42. Вона наняла окрему квартиру”43. З 1912 р. Олімпія мешкала ра- зом з доньками, Ольгою і Мартою, яка придбала дім у Стрию під назвою “Ясна Поляна”, що вже майже століття залишається родинним гніздечком нащадків роду Левицьких. Померла Олімпія Левицька у Стрию 15 жовтня 1915 р. Можна передба- чити, що вона заповідала своїм дітям поховати її біля чоловіка у Скалі, але за умов Першої світової війни виконати це було неможливо. Нещодавно виявлено лист доньки, Ольги Микласевич, до Марії Грушевської, який про- ливає світло як на обставини та місце поховання Олімпії Левицької, так і на час та причини перепоховання. Отже, 23 серпня 1926 р. Ольга писала: “Сего року хочемо переносит Маму до Скали, властиво властитель гробівця, де Мама лежить в Стрию, виповів нам «місце», отже мусимо се зробити. Ми вже дали маленький задаток за трумну (металеву). […] Маємо щиру волю зробити се єще сего року”44. Саме цей лист дає зрозуміти, що Олімпія була похована в Стрию в чужому гробівці (такі випадки відомі), і саме в 1926 р. власник того родинного склепу зажадав звільнити “місце”. Тому саме в той рік постало питання про перенесення її останків до Скали, де спочивав ко- ханий чоловік. 37 Там само. – Спр. 1425. – С. 417. 38 Йдеться про Ольгу Левицьку (12 серпня 1913 р. вінчалася з правником Вікентієм Микласевичем). 39 Йдеться про Ольгу (1885–1959) та Марту (1892–1973) Левицьких, які ще не були заміжні. Старша донька Стефанія (1878–1917) 19 лютого 1907 р. вінчалася у Скалі з адвокатом і письменником Єронімом Калитовським. Як свідчать листи Єроніма Калитов- ського до Михайла Грушевського від 27 жовтня 1908 р. та 16 червня 1910 р., з 1908 р. вони проживали у Стрию (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 511. – С. 21–22; 25–26). 1913 р. до Стрия перебралася з родиною і донька Людмила (в заміжжі Савицька). 40 Там само. – Спр. 1425. – С. 1. 41 Йдеться про Стефанію Калитовську. 42 Йдеться про Ольгу Левицьку, яка на той час закінчила жіночу гімназію в Пере- мишлі та бухгалтерську школу у Відні. 43 ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 18. – С. 18. 44 Там само. – Спр. 950. – С. 12. 93 Михайло Грушевський та Олександр Левицький...... 45 Йдеться про Людмилу Савицьку. 46 ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 950. – С. 8–9. 47 Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894–1932 рр.) / Упор. Г. Сварник. – Львів; Нью-Йорк, 1998. – С. 215. Доньки Олімпії бажали, щоб на цьому сумному обряді була присутня і її молодша сестра, Марія Грушевська. Отримавши відповідь, що приїзд не- можливий, 22 грудня 1926 р. Ольга Микласевич знову писала: “Дорога Ма- ринцю! Недавно була я знов в Стрию і довідалася від Люці45, що десь з весною має бути у Львові Кулюня в переїзді до Америки. Ся звістка дуже нас тішить і інтригує, чого Кулюня їде до Америки сама, чи може вийшла заміж і їде в пошлюбну подорож? В кождім разі се приємна вістка, бо маємо надію, що і нас не лишите та побачимось. […] Ти пишеш, що жалуєш, що не можеш бути на перенесенню Мами до Скали, та ми самі єще не знаємо, коли се будемо робити, бо єще не маємо призбираних грошей; от якби Ти нам докладнє написала, коли будеш в Галичині (бо ми гадаємо, що і Ти з Кулю- нею поїдеш до тої “мнимої” Америки), то може би ми конче постарались приготовити всьо на той час, щоб і Ти могла бути на тім сумнім обряді”46. Найвірогідніше, перепоховання відбулося восени 1927 р. Не маючи змоги прибути до Скали, Грушевські воліли підтримати родину матеріально. Про це свідчить лист Михайла Грушевського до Кирила Студинського від 29 листопада 1927 р.: “[…] прошу з тих грошей, що маєте для Катрі Мих[ай- лівни], вишліть 30 долярів до Калуша, судії Вікентію Микласевичу на пере[не]сеннє гробу сестри моєї дружини з Стрия до Скали по можности негайно”47. З матеріалів унікального родинного архіву нащадків Олександра та Олімпії Левицьких, переданого (в копіях) до Історико-меморіального му- зею Михайла Грушевського їхнім онуком Зиновієм Савицьким, черпаємо відомості і про подальше впорядкування могили подружжя. Опікувався цією справою чоловік онуки, Тетяни Калитовської, Теодор Зінько – справжня людина “чину”. На прохання рідні 1989 р. він відвідав Скалу, розшукав занедбану могилу, яку з допомогою місцевих мешканців довів “до поряд- ку”. 15 травня 1989 р. старенька вчителька зі Скали сповіщала йому про завершення доручених робіт та згадувала: “Ваш дідо, п. о. Левицький – це була людина, яких дуже мало зустрічається. Був примірний як людина і був примірний як священик. Сам знав ноти та провадив церковний хор […]. Після смерти о. Левицького не було ні одного священика подібного йому. Вашого Діда, п. о. Левицького ми всі згадували і будемо згадувати якнайк- ращим словом”. Якнайкращим словом згадали Олександра Левицького і на панахиді, зорганізованій 2–3 жовтня 2010 р. у Скалі-Подільській з нагоди 100-річчя від дня його смерті з ініціативи нащадків і насамперед правнука отця Зино- вія Микласевича. Панахида стала справжньою академією пам’яті славного священика, просвітянина і патріота. 94 Світлана ПАНЬКОВА Світлана Панькова (Київ). Михайло Грушевський та Олександр Левицький у світлі епістолярних і мемуарних джерел. Взаємини історика Михайла Грушевського та священика Олександра Левицького розглядаються на основі нових відомостей, виявлених у листуванні львівського профе- сора та скало-подільського пароха, а також у неопублікованій частині щоденника вче- ного за 1904–1910 рр. Уточнюються та доповнюються важливі деталі з приватного життя М. Грушевського, зокрема обставини його вінчання з Марією Вояковською. Особливо виразно ці джерела підкреслюють роль Олександра Левицького в культурно-освітньо- му та суспільно-політичному житті Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. Ключові слова: листування, щоденник, Грушевський, Левицький, Галичина, Ска- ла-Подільська, родина, парох, вінчання. Светлана Панькова (Киев). Михаил Грушевский и Александр Левицкий в све- те эпистолярных и мемуарных источников. Взаимоотношения историка Михаила Грушевского со священником Александром Левицким рассматриваются на основании новых сведений, выявленных в письмах львов- ского профессора и скало-подольского священника, а также в неопубликованной части дневника ученого 1904–1910 гг. Уточняются и дополняются важные детали из личной жизни М. Грушевского, в частности, обстоятельства его венчания с Марией Вояков- ской. Особенно выразительно эти источники подчеркивают роль Александра Левицко- го в культурно-просветительной и общественно-политической жизни Галиции конца ХІХ – начала ХХ в. Ключевые слова: переписка, дневник, Грушевский, Левицкий, Галиция, Скала-По- дольская, семейство, священник, венчание. Svіtlana Pankova (Kyiv). Mykhailo Hrushevsky and Oleksandr Levytsky in the Light of Epistolary and Memoir Sources. Relationships between Mykhailo Hrushevsky and the priest Oleksandr Levytsky are considered on the basis of new information from the Hrushevsky’s correspondence and the priest of Skala-Podolska, as well as from the unpublished part of the scholars’s diary (1904– 1910). Important details from the Hrushevsky’s private life are accurately supplemented, in particular, the circumstances of his wedding with Maria Voiakivska. These sources clearly underline the role of Oleksandr Levytsky in the cultural, educational, and socio-political life of Galicia in the 19th and early 20th centuries. Key words: correspondence, diary, Hrushevsky, Levytsky, Galicia, Skala-Podolska, family, priest, wedding.

Михайло Грушевський та Олександр Левицький у світлі епістолярних і мемуарних джерел

Institution

Ähnliche Einträge