Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією в оцінці Яна Казимира та його двору восени 1655 року

У статті аналізується місце Бранденбурга-Пруссії в міжнародних відносинах у 1655 р. Автор доходить висновку, що бранденбурзький курфюрст Фрідріх Вільгельм був одним з тих європейських правителів, які через своє становище відігравали вирішальну роль у балтійській політиці багатьох сильних держав. З-п...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Федорук, Я.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2010
Назва видання:	Український археографічний щорічник
Теми:	Історичні статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40915
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією в оцінці Яна Казимира та його двору восени 1655 року / Я. Федорук // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 215-231. — Бібліогр.: 66 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-40915
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-409152013-01-30T12:05:36Z Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією в оцінці Яна Казимира та його двору восени 1655 року Федорук, Я. Історичні статті У статті аналізується місце Бранденбурга-Пруссії в міжнародних відносинах у 1655 р. Автор доходить висновку, що бранденбурзький курфюрст Фрідріх Вільгельм був одним з тих європейських правителів, які через своє становище відігравали вирішальну роль у балтійській політиці багатьох сильних держав. З-поміж них були Річ Посполита, Швеція, Росія, Об’єднані Провінції та інші. Головною метою його політичної діяльності було об’єднати землі Бранденбурга і Князівської Пруссії з територією Королівської Пруссії. В статье анализируется место Бранденбурга-Пруссии в международных отношениях в 1655 г. Автор приходит к выводу, что бранденбургский курфюрст Фридрих Вильгельм был одним из тех европейских правителей, которые по своему положению играли решающую роль в балтийской политике многих сильных государств. Среди них были Речь Посполитая, Швеция, Россия, Объединенные Провинции и другие. Главная цель его политической деятельности состояла в том, чтобы объединить земли Бранденбурга и Княжеской Пруссии с территорией Королевской Пруссии. The article presents the role of Brandenburg-Prussia in international relations in 1655. The author comes to the conclusion that Frederick William of Brandenburg was one of those European rulers whose position was decisive in the Baltic policy of many strong powers. Among them were the Polish-Lithuanian Commonwealth, Sweden, Russia, the United Provinces, and others. The main purpose of his political activity was to unite the lands of Brandenburg and the Ducal Prussia with the territory of the Royal Prussia. 2010 Article Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією в оцінці Яна Казимира та його двору восени 1655 року / Я. Федорук // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 215-231. — Бібліогр.: 66 назв. — укр. XXXX-0011 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40915 uk Український археографічний щорічник Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні статті Історичні статті
spellingShingle	Історичні статті Історичні статті Федорук, Я. Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією в оцінці Яна Казимира та його двору восени 1655 року Український археографічний щорічник
description	У статті аналізується місце Бранденбурга-Пруссії в міжнародних відносинах у 1655 р. Автор доходить висновку, що бранденбурзький курфюрст Фрідріх Вільгельм був одним з тих європейських правителів, які через своє становище відігравали вирішальну роль у балтійській політиці багатьох сильних держав. З-поміж них були Річ Посполита, Швеція, Росія, Об’єднані Провінції та інші. Головною метою його політичної діяльності було об’єднати землі Бранденбурга і Князівської Пруссії з територією Королівської Пруссії.
format	Article
author	Федорук, Я.
author_facet	Федорук, Я.
author_sort	Федорук, Я.
title	Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією в оцінці Яна Казимира та його двору восени 1655 року
title_short	Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією в оцінці Яна Казимира та його двору восени 1655 року
title_full	Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією в оцінці Яна Казимира та його двору восени 1655 року
title_fullStr	Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією в оцінці Яна Казимира та його двору восени 1655 року
title_full_unstemmed	Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією в оцінці Яна Казимира та його двору восени 1655 року
title_sort	рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і королівською пруссією в оцінці яна казимира та його двору восени 1655 року
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Історичні статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40915
citation_txt	Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією в оцінці Яна Казимира та його двору восени 1655 року / Я. Федорук // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 215-231. — Бібліогр.: 66 назв. — укр.
series	Український археографічний щорічник
work_keys_str_mv	AT fedorukâ rínsʹkijsoûzmížbrandenburzʹkimkurfûrstomíkorolívsʹkoûprussíêûvocíncíânakazimiratajogodvoruvoseni1655roku
first_indexed	2025-07-03T23:06:47Z
last_indexed	2025-07-03T23:06:47Z
_version_	1836668952519901184
fulltext	215 Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією... Ярослав ФЕДОРУК (Київ) РІНСЬКИЙ СОЮЗ МІЖ БРАНДЕНБУРЗЬКИМ КУРФЮРСТОМ І КОРОЛІВСЬКОЮ ПРУССІЄЮ В ОЦІНЦІ ЯНА КАЗИМИРА ТА ЙОГО ДВОРУ ВОСЕНИ 1655 РОКУ Європейська криза середини XVII ст., що була переломною епохою в історії ранньомодерного часу, здавна цікавить дослідників міжнародної дипломатії. Революції та війни, що точилися у цей період, змінювали міцно усталені, як тоді здавалося, форми соціальних та політичних відносин, ви- робляючи нові тенденції в економіці, культурі, праві та в цілому суспільстві. Першорядного значення у той період набував балтійський регіон, володін- ня яким зміцнювало країни у їхній боротьбі за економічне процвітання та політичну могутність. Однією з головних країн, які були учасниками боротьби за торгівлю на Балтиці і від якої великою мірою залежало розв’язання балтійського питан- ня того часу, було Бранденбурзьке князівство, об’єднане Гогенцоллерами в єдину країну з Князівською (Східною) Пруссією. Землі ці від часу їхнього підданства у 1525 р. потрапили у васальну залежність від Корони Польської. Отож однією з головних засад політики бранденбурзьких курфюрстів у XVII ст. було намагання об’єднати Бранденбург і Князівську Пруссію з Пруссією Королівською – територією, що простягалася у гирлі Вісли з головними прибалтійськими торговими містами Ґданськом, Торунем, Мальборком та Ельблонгом. Для курфюрста Фрідріха Вільгельма така нагода трапилася восени після нападу шведського короля Карла Х Ґустава на Річ Посполиту 21 липня 1655 р. Метою цієї статті є простежити реакцію політиків Речі Посполитої восени 1655 р., коли після захоплення шведами Варшави і Кра- кова ціла країна піддалася Карлові Х Ґуставу, на спроби курфюрста об’єднати всі прусські землі з Бранденбурзьким князівством у єдину державу. Політична позиція Бранденбурга до певної міри мала визначальний вплив на хід шведської війни у Речі Посполитій і, зокрема, на становище Богдана Хмельницького, особливо в останній рік його гетьманування. Тому цей важливий епізод бранденбурзько-польських відносин мав непересічне значення в історії Північної війни 1655–1660 рр. Адже курфюрст Фрідріх Вільгельм на короткий час виступив на боці країн, які восени 1655 р. нама- галися організувати антишведську коаліцію. Незважаючи на формальну ленну залежність від польського короля, політика курфюрста Фрідріха Вільгельма у 1650-х роках була цілком само- 216 Ярослав ФЕДОРУК стійною, з великими впливами на Ґданськ і на становище на Балтиці в ціло- му. Курфюрст шукав нагоди зміцнити свою владу у протистоянні з Габсбур- гами, а також у середовищі німецьких князів і, звичайно, добивався більшої військово-політичної та економічної незалежності від Речі Посполитої. Така пильність у відстоюванні своїх власних інтересів наприкінці 1654 – на по- чатку 1655 рр. насторожувала як польсько-литовських, так і шведських полі- тиків. У міжнародних відносинах того часу відомими були, зокрема, великі претензії шведського короля на підкорення і володіння тими самими балтій- ськими портами Королівської Пруссії, насамперед Ґданськом, на які вису- вав свої претензії також і бранденбурзький курфюрст Фрідріх Вільгельм. Для Речі Посполитої, зі свого боку, Ґданськ відігравав першорядне полі- тичне та економічне значення. Його називали балтійськими воротами дер- жави, і оволодіння містом з боку Швеції мало б зміцнювати Карла Х Ґустава на шляху до цілковитого опанування Балтійським морем. У Стокгольмі на відомому грудневому засіданні ріксроду стратегічне значення Пруссії – Королівської, мабуть, – оцінювалося дуже високо як тери- торії, з якої можна контролювати балтійську торгівлю, Лівонію, Бранден- бурзьке князівство і саму Річ Посполиту1. Крім того, від позиції курфюрста для Швеції багато залежало також на успішних переговорах щодо оборон- но-наступального союзу з Англією, який давав би Карлові Х великі гарантії щодо безпеки на Балтиці, насамперед з боку Голландії і Данії. Однак з усіх переваг, які Швеція могла отримати від прихильності Фрідріха Вільгельма, виділялося дві справи: потреба в економічному та політичному пануванні над прусськими портами на Балтійському морі Мемелем та Пілавою і нама- гання отримати від курфюрста дозвіл на перехід шведських військ до Коро- ни Польської через землі бранденбурзької Померанії. Витоки цих вимог слід шукати у взаєминах Швеції та Бранденбурга з часів Тридцятилітньої війни, де питання Пілави й Мемеля, а також перехо- ду шведської армії через бранденбурзьку територію перебували в такому самому гострому протистоянні: батько Фрідріха Вільгельма курфюрст Ґеорґ Вільгельм у той час докладав всіляких зусиль, аби не дати Ґуставу Адольфу висадитися з військами на його територію для розгортання війни проти Австрії і Речі Посполитої2. У підтексті цих планів, що розроблялися Карлом Х 1 Svenska riksrådets protokoll. – Stockholm, 1923. – Del. XVI: (1654–1656) / Utgiv. genom Per Sondén. – S. 30 (виступ Бенґта Шютте на засіданні 12 (22) грудня). В англій- ському перекладі цей уривок див.: Sweden as a Great Power 1611–1697: (Government: Society: Foreign Policy). Documents of Modern History / Ed. by Michael Roberts. – London, 1968. – P. 168–169. 2 Про це див.: Roberts Michael. Gustavus Adolphus. A History of Sweden 1611– 1632. – London; New York; Toronto, 1958. – Vol. II: 1626–1632. – P. 312–323, 339–341, passim; Lundkvist Sven. The Experience of Empire: Sweden as a Great Power // Sweden’s Age of Greatness 1632–1718 / Ed. by Michael Roberts. – London, 1973. – P. 28. Паралелі зі шведською політикою середини 1620-х років і середини 1650-х років стосовно Бран- 217 Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією... Ґуставом наприкінці 1654 – у першій половині 1655 рр., було не лише його бажання знайти простіший і швидший шлях для наступу на Великопольщу. Річ у тім, що дозвіл Фрідріха Вільгельма на використання своїх земель шведською армією мав би вивести його з числа не тільки ймовірних союз- ників Яна Казимира, але й навіть тих, хто дотримувався нейтралітету в про- тистоянні між Швецією і Річчю Посполитою3. Від самого початку шведського нападу на Річ Посполиту двір Яна Кази- мира, використовуючи свої взаємини з бранденбурзьким курфюрстом, на- магався вплинути на політику австрійського імператора Фердинанда ІІІ за- для його підтримки військами. Протистояння Габсбургів і Бранденбурзько- го князівства на поширення впливів у Німеччині мало ключове значення у таких політичних інтригах коронного двору. У березні 1655 р. в Берліні відбулося важливе засідання державної ради, на якому визначалися головні напрями політики курфюрста Фрідріха Вільгельма на найближчі місяці4. Тут говорилося, поза іншим, також і про бажання Яна Казимира отримати допомогу від Австрії. Головне питання, яке порушив Фрідріх Вільгельм на цій нараді, поляга- ло в тому, чи можна примирити Швецію і Річ Посполиту та розпочати спільні військові дії проти Росії5. Інша справа, визначальна у бранденбурзькій політи- ці, стосувалася конкретного вибору в зовнішній політиці – на чий бік стати у разі початку польсько-шведської війни. У зв’язку з цим виникало багато запитань щодо того, яку позицію стосовно Бранденбурга-Пруссії займуть сусідні країни під час шведського вторгнення до Речі Посполитої. Насам- перед ішлося тут про Данію, Голландію та Австрію, за дипломатичною актив- ністю якої у Берліні спостерігали з особливою увагою та прискіпливим інте- ресом6. Австрійське посередництво для укладення польсько-московського миру і, як результат, зміцнення впливів імператора у Речі Посполитій викликало неабияку стурбованість у бранденбурзького курфюрста. У результаті такої денбурга були очевидними вже для тогочасних європейських політиків та істориків (наприклад, для Самуеля Пуфендорфа та ін.). 3 Tuttle Herbert. History of Prussia to the Accession of the Frederic the Great. – Boston; New York, 1883. – Vol. I: 1134–1740. – P. 176. 4 Pufendorf Samuel. De rebus gestis Friderici Wilhelmi Magni, electoris Brandenburgici, commentariorum libri novendecim. – Lipsiae; Berolini, 1733. – P. 190–194; Droysen Johann Gustav. Geschichte der preußischen Politik. – 2-e Aufl. – Leipzig, 1871. – Th. III: Der Staat des Großen Kurfürsten. – Abt. 2: [1651–1660.] – S. 143, 483. 5 Pufendorf Samuel. De rebus gestis Friderici Wilhelmi Magni... – P. 190. 6 Про дискусії на цій раді між прихильниками союзу Бранденбурга-Пруссії зі Швецією або Річчю Посполитою див.: Opgenoorth Ernst. Friedrich Wilhelm der Grosse Kurfürst von Brandenburg. Eine politische Biographie. – Frankfurt; Zürich, 1971. – T. 1: 1620–1660. – S. 288–289; Piwarski Kazimierz. Stosunki szwedzko-brandenburskie a sprawa polska w czasie Pierwszej wojny Północnej // Polska w okresie Drugiej wojny Północnej 1655–1660. – Warszawa, 1957. – T. I. – S. 424–425. 218 Ярослав ФЕДОРУК політики імператора австрійські війська, як передбачали в оточенні курфюр- ста, могли виступити на заклик польського короля в Помор’я через бран- денбурзьку територію або й навіть до Князівської Пруссії. У першій поло- вині 1655 р. в Берліні досить жваво обговорювали ймовірні наслідки цього примирення між Яном Казимиром і Олексієм Михайловичем. Усією суттю своєї політики курфюрст не міг стати на бік Речі Посполитої проти шведів у разі її підтримки Австрією. Звідси випливали завдання, які Фрідріх Вільгельм ставив перед собою, розвиваючи у березні й квітні 1655 р. взаємини з Австрією, – заохотити імпе- ратора застосувати всі впливи для укладення миру Речі Посполитої не з Москвою, а зі Швецією. Згідно з цими проектами, курфюрст мав перекону- вати імператора, з одного боку, у великій шкоді, яку Австрія мала б зазнати від союзу Яна Казимира з Росією, а з іншого, – у вигодах для Фердинанда ІІІ від успішного здійснення грандіозних планів одночасного наступу польсько- шведських військ на царя, а кримськотатарських на Астрахань7. Фрідріх Вільгельм вважав, що Ян Казимир звертатиметься до Ферди- нанда ІІІ як до надійного союзника не лише по військову допомогу проти Швеції. З великою вірогідністю у Берліні передбачали, що польські та литов- ські політики можуть пропонувати синові імператора Леопольдові Іґнатіусу або будь-кому з австрійського дому корону ще за життя Яна Казимира. Зміцнення Габсбургів у Польсько-Литовській державі та водночас зростан- ня їхньої могутності у німецьких князівствах могло стати вкрай негативним для курфюрста наслідком польсько-шведської війни. Через це ще одним кроком, за допомогою якого Фрідріх Вільгельм намагався перешкодити зро- станню австрійських впливів у Центрально-Східній Європі, були його про- позиції Олексієві Михайловичу прийняти бранденбурзьке посередництво для польсько-московського миру. Про це йшлося ще в другій половині 1654 р. у відповіді на царські листи з поясненням початку війни проти Речі Посполитої8. Непевне балансування між Яном Казимиром і Швецією було характер- ною ознакою хисткого становища Фрідріха Вільгельма наприкінці 1654 – на початку 1655 рр.9. Намагаючись уникнути збройної участі Бранденбурга у війні за чужі інтереси, курфюрст переконував польського короля бути роз- 7 Pufendorf Samuel. De rebus gestis Friderici Wilhelmi Magni... – P. 193. 8 Forstreuter Kurt. Preußen und Rußland von den Anfängen des Deutschen Ordens bis zu Peter dem Großen [= Göttinger Bausteine zur Geschichtswissenschaft. – Bd. 23]. – Göttingen; Berlin; Frankfurt, 1955. – S. 160; Opgenoorth Ernst. Friedrich Wilhelm der Grosse Kurfürst von Brandenburg. – T. 1. – S. 330. Йдеться про посольство Федора Порошина до Берліна з листом царя від 11 (21) травня 1654 р. Див. протокол переговорів у Берліні у липні 1654 р.: Urkunden und Actenstücke zur Geschichte des Kurfürsten Friedrich Wilhelm von Brandenburg (далі – UA). – Berlin, 1872. – Bd. VI. – Bd. III: Politische Verhandlungen / Herausg. von Bernhard Erdmannsdörffer. – S. 703–704. 9 Подібні висновки див.: Szymczak Barbara. Stosunki Rzeczypospolitej z Branden- burgią i Prusami Książęcymi w latach 1648–1658 w opinii i działaniach szlachty koronnej. – Warszawa, 2002. – S. 107–108. 219 Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією... важливішим і поступливішим у взаєминах з новим шведським королем. Насамперед, починаючи з січня 1655 р., Фрідріх Вільгельм відправляв для свого посла у Швеції Йогана Ульріха Добчинського часті листи з вимогою допомагати польському послові Андрієві Морштинові виконувати його за- вдання при шведському дворі10. Окрім того, 15 (25) січня 1655 р. було роз- роблено інструкцію бранденбурзькому послові до Варшави Владиславові Курцбаху-Завадському, що доповнювалася листом електора до польського короля11. У цьому документі головний наголос робився на тому, що напад Карла Х на Польщу може бути здійснено вже найближчим часом. Інакше кажучи, Фрідріх Вільгельм посилав Янові Казимиру точні попередження про загрозу для Корони Польської, що нависла з півночі. Готовність Швеції до війни з Річчю Посполитою, за словами курфюрста, була такою великою, що Карла Х не стримало б навіть зречення Яном Казимиром шведських ко- ролівських титулів та земель в Інфляндії. Курцбах-Завадський мав передати у Варшаві відомості про небезпеку, на яку наражався цілий регіон внаслі- док переговорів польського короля з Об’єднаними Провінціями у середині 1654 р. Велися ці перемовини через резидента Речі Посполитої у Гаазі Ми- колая де Бие, який у жовтні 1654 р. на зворотній дорозі до Варшави зупи- нявся в Берліні. У Стокгольмі за цими взаєминами стежили з особливою увагою, і вони трактувалися як неприховано ворожі стосовно Швеції12. У цілому ж Фрідріх Вільгельм через Курцбаха-Завадського просив польсько- го короля не легковажити можливостями укласти договір з Карлом Х і про- понував своє посередництво для цього13. 10 Pufendorf Samuel. De rebus gestis Friderici Wilhelmi Magni... – P. 189; Szymczak Barbara. Stosunki Rzeczypospolitej z Brandenburgią i Prusami Książęcymi w latach 1648– 1658... – S. 108, 117. 11 UA. – Berlin, 1877. – Bd. VII. – Bd. IV: Politische Verhandlungen / Herausg. von Bernhard Erdmannsdörffer. – S. 360; Pufendorf Samuel. De rebus gestis Friderici Wilhelmi Magni... – P. 194. 12 Droysen Johann Gustav. Geschichte der preußischen Politik. – 2-e Aufl. – Th. III. – Abt. 2. – S. 147, 483; Федорук Я. О. Міжнародна дипломатія і політика України 1654– 1657. – Львів, 1996. – Ч. І: 1654 рік. – С. 177–180. Див. спеціальні статті, присвячені цьому посольству: Lindqvist Åke. Svenskarna och de Byes beskickningar 1654–1655 // Karolinska förbundets årsbok. – Stockholm, 1941. – S. 9–12; Miczulski Stanisław. Materiały do projektowanego traktatu polsko-holenderskiego z r. 1654 // Rocznik Gdański. – 1961. – T. XIX/XX. – S. 398–399. 13 Див. аналіз інструкції у літературі: Damus Rudolf. Der erste nordische Krieg bis zur Schlacht bei Warschau. Aus Danziger Quellen // Zeitschrift des Westpreussischen Geschichtsvereins. – Danzig, 1884. – H. XII. – S. 15–16; Kubala Ludwik. Wojna szwecka w roku 1655 i 1656. – Lwów, 1913. – S. 31; Opgenoorth Ernst. Friedrich Wilhelm der Grosse Kurfürst von Brandenburg. – T. 1. – S. 292; Nowak Tadeusz. Geneza agresji szwedzkiej // Polska w okresie Drugiej wojny Północnej 1655–1660. – T. I. – S. 121; Заборовский Л. В. Россия, Речь Посполитая и Швеция в середине XVII века. – М., 1981. – С. 91, 140; Szymczak Barbara. Stosunki Rzeczypospolitej z Brandenburgią i Prusami Książęcymi w latach 1648–1658... – S. 112–113. 220 Ярослав ФЕДОРУК Через посольство Курцбаха-Завадського Фрідріх Вільгельм передав Янові Казимиру та сенатові інформацію про свої переговори зі шведами, в яких Карл Х намагався об’єднатися з Бранденбургом-Пруссією проти Речі Посполитої, зокрема й для того, щоб встановити шведське панування на балтійському узбережжі Королівської Пруссії. У Берліні складалося вражен- ня, що шведи спеціально поширювали чутки про майбутній напад на Польсько-Литовську державу, аби змусити її прийняти умови миру. Новини з Варшави від 16 лютого 1655 р. повідомляли, що бранденбурзький посол привіз вістки про посольство шведів до курфюрста, “[...] бажаючи його відірвати від військового союзу з й. к. м. та Річчю Посполитою і подаючи йому для цього привабливі умови та способи [до замирення]”14. Познанський воєвода Криштоф Опалінський, який виступав з крити- кою Яна Казимира за його недалекоглядність у взаєминах зі Швецією і пе- ребував в опозиції до його зовнішньополітичного курсу15, дуже перейнявся цими численними повідомленнями. Зокрема, він організовував до Берліна окремі самостійні дипломатичні місії від імені великопольських воєводств. З інструкції курфюрста Курцбахові-Завадському від 25 січня н. ст. 1655 р. видно, що в тому місяці великопольські стани зверталися до Фрідріха Вільгельма з проханням про допомогу проти шведів16. На початку лютого Фрідріх Вільгельм і познанський воєвода також обмінювалися листами, де обговорювалася справа опіки курфюрста поморськими територіями Речі Посполитої17. Наприкінці місяця Криштоф Опалінський вислав свого гінця Йогана Людвіка Вольцоґена до курфюрста з проханням здійснити військо- ве втручання у справи великопольських воєводств через небезпеку, що на- висла над Короною18. З польських магнатів, які підтримували такі зв’язки з Фрідріхом Вільгельмом, виступаючи за прийняття його протекції, можна назвати також коронного підскарбія Богуслава Лещинського та інших впли- вових політиків19. 14 Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника (далі – ЛННБ). – Ф. 5. – Од. зб. 189/ІІ. – Арк. 732. Див.: Pufendorf Samuel. De rebus gestis Friderici Wilhelmi Magni... – P. 195. 15 Nowak Tadeusz. Geneza agresji szwedzkiej. – S. 110. 16 UA. – Bd. VI. – Bd. III. – S. 360; Заборовский Л. В. Россия, Речь Посполитая и Швеция в середине XVII века. – С. 112 (прим. 101), 150; его же. Великое княжество Литовское и Россия во время польского Потопа (1655–1656 гг.): Документы, исследова- ние. – М., 1994. – С. 171–172; Szymczak Barbara. Stosunki Rzeczypospolitej z Brandenburgią i Prusami Książęcymi w latach 1648–1658... – S. 130. 17 Kubala Ludwik. Wojna szwecka w roku 1655 i 1656. – S. 30, 44–45. 18 Pufendorf Samuel. De rebus gestis Friderici Wilhelmi Magni... – P. 195; Заборов- ский Л. В. Великое княжество Литовское и Россия во время польского Потопа... – С. 172; Szymczak Barbara. Stosunki Rzeczypospolitej z Brandenburgią i Prusami Książęcymi w latach 1648–1658... – S. 112, 130. 19 Piwarski Kazimierz. Stosunki szwedzko-brandenburskie a sprawa polska... – S. 426; Szymczak Barbara. Stosunki Rzeczypospolitej z Brandenburgią i Prusami Książęcymi w latach 1648–1658... – S. 130, 136. 221 Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією... Однак Фрідріх Вільгельм не планував робити такі радикальні кроки, які б цілковито порушили рівновагу його становища у взаєминах одразу з кількома державами. Не відчуваючи поки що власної військової та політич- ної могутності, він і далі балансував між Швецією, Росією та Річчю Поспо- литою. Відправивши у січні 1655 р. Курцбаха-Завадського до Варшави, на початку наступного місяця Фрідріх Вільгельм повідомляв також і ґданський магістрат про небезпеку від шведів. Отримавши з Голландії нові відомості, курфюрст застерігав місто, що напад шведів на цей порт можна очікувати вже у червні20. 3 лютого 1655 р. він пропонував Ґданську перейти під його захист у разі вторгнення шведів до Королівської Пруссії, на що магістрат відповів посольством до Берліна підсиндика Шредера21. Переговори ці за- вершилися невдачею для Фрідріха Вільгельма, оскільки Ґданськ не прий- няв на віру його запевнень, за якими, як вважалося, приховувалися давні наміри Бранденбурга нав’язати цьому балтійському портові, як і всій Ко- ролівській Пруссії, свою протекцію. За політикою курфюрста Фрідріха Вільгельма, що вела до зміцнення його становища у Європі, з неприхованою тривогою спостерігав імператор Фердинанд ІІІ. Восени 1655 р., коли шведські війська здійснювали свій пе- реможний похід по Короні Польській і Литві, курфюрст швидкими темпа- ми продовжував політику озброєння, вербуючи в німецьких князівствах нові реґіменти для своєї армії22. Уже з початком вересня під час наступу шведів на Варшаву та Краків розроблялися плани курфюрста надіслати війська з Бранденбурга до Князівської та Королівської Пруссій, зокрема й до Ґдансь- ка23. У жовтні про бранденбурзькі війська говорили у Вроцлаві: нібито ар- мія курфюрста під командою генерала Отто Христофора Спарра мала пе- рейти через Віслу, з’єднавшись із прусським військом у Польщі24. Водночас активно розвивалися польсько-бранденбурзькі переговори. 20 Pufendorf Samuel. De rebus gestis Friderici Wilhelmi Magni... – P. 195. 21 UA. – Berlin; Leipzig, 1929. – Bd. XXIII. – Bd. V: Auswärtige Acten. (Schweden). – Th. I / Herausgeg. von Max Hein. – S. 175, 177. Див.: Заборовский Л. В. Россия, Речь Посполитая и Швеция в середине XVII века. – С. 140, 150–151; Cieślak Edmund. Wojskowo-polityczne i gospodarcze znaczenie Gdańska w wojnie polsko-szwedzkiej 1655– 1660 // Wojna polsko-szwedzka / Red. Jan Wimmer. – Warszawa, 1973. – S. 362; idem. Gdańsks militär-politiska och ekonomiska betydelse under polsk-svenska kriget 1655–1660 // Polens krig med Sverige 1655–1660. Krighistoriska studier [= Carl X Gustaf-studier, 5] / Red. Arne Stade, Jan Wimmer. – Kristianstad, 1973. – S. 134. 22 Jörg Jacoby. Boguslaus Radziwill. Der Statthalter des Großen Kurfürsten in Ostpreußen [= Wissenschaftliche Beiträge zur Geschichte und Landeskunde Ost-Mitteleuropas, № 40]. – 2-te Aufl. – Marburg/Lahn, 1960. – S. 26. 23 Pufendorf Samuel. De rebus gestis Friderici Wilhelmi Magni... – P. 221. Про плани походу бранденбурзьких військ на Королівську й Князівську Пруссії див.: Opgenoorth Ernst. Friedrich Wilhelm der Grosse Kurfürst von Brandenburg. – T. 1. – S. 313, 322. 24 Бібліотека Чарторийських у Кракові (далі – БЧ). – Од. зб. 148/IV. – Арк. 644 (лист примаса Андрія Лещинського до короля, 15 жовтня 1655 р.). 222 Ярослав ФЕДОРУК У таких умовах 12 листопада 1655 р. було укладено Рінський договір між курфюрстом та сімома найважливішими містами Королівської Пруссії, у яких мали розміститися бранденбурзькі гарнізони25. Таким чином, цей дипломатичний акт легалізував військову присутність Фрідріха Вільгельма у Королівській Пруссії. Ґданськ, однак, – найважливіше місто цілого регіо- ну – відмовився підтримати цю угоду. Проте, аналізуючи тогочасну політику курфюрста, можна спостерегти, що його армія почала вступати у північні польські землі ще перед тим, як Рінську угоду була укладено26. Наприклад, вістки з Торуня про те, що кур- фюрст увів свої залоги в Хелмінське біскупство, датувалися близько 9 листо- пада 1655 р.27. Такі рішучі кроки Фрідріха Вільгельма надзвичайно при- хильно зустріли місцеві магнати, шляхта й сам вармінський біскуп Вацлав Лещинський, які вбачали в курфюрсті нового протектора перед загрозою повної шведської окупації їхніх земель28. Ця політика Фрідріха Вільгельма, яка мала на меті підпорядкувати Ко- ролівську Пруссію, викликала численні відгуки в Речі Посполитій у вигляді новин про те, що курфюрст стримує ворожість шведів і допомагає Янові Казимиру своїми військами29. Так вважали не лише у Великопольщі, а й у самій Королівській Пруссії, про що писали, наприклад, з Торуня або Маль- борка30. Саму ж Рінську угоду у польсько-литовському суспільстві оціню- 25 Про Рінський договір див.: Kurbrandenburgs Staatsverträge von 1601 bis 1700 / Bearb. von Theodor von Moerner. – Berlin, 1867. – Dok. 104. – S. 192–194; Schlederus Johannes Georgius. Theatrum Europaeum. – Frankfurt am Mein, 1685. – Bd. VII. – S. 803– 806; Pufendorf Samuel. De rebus gestis Friderici Wilhelmi Magni... – P. 222–223. Оцінки в історіографії див., зокрема: Droysen Johann Gustav. Geschichte der preußischen Politik. – 2-e Aufl. – Th. III. – Abt. 2. – S. 169–170; Haumant Émile. La guerre du Nord et la paix d’Oliva 1655–1660. – Paris, 1893. – P. 66–67; Opgenoorth Ernst. Friedrich Wilhelm der Grosse Kurfürst von Brandenburg. – T. 1. – S. 314; Cieślak Edmund. Wojskowo-polityczne i gospodarcze znaczenie Gdańska w wojnie polsko-szwedzkiej 1655–1660. – S. 363–364; idem. Gdańsks militär-politiska och ekonomiska betydelse under polsk-svenska kriget 1655–1660. – S. 136; Szymczak Barbara. Stosunki Rzeczypospolitej z Brandenburgią i Prusami Książęcymi w latach 1648–1658... – S. 154–170. 26 Детальніше про взаємини курфюрста з Королівською Пруссією у цей час див.: Damus Rudolf. Der erste nordische Krieg bis zur Schlacht bei Warschau. – S. 38–45 (розділ “Verhandlungen des Kurfürsten mit den preussischen Ständen und mit Danzig”). Про пере- говори ґданського синдика Вінцента Фабріціуса з курфюрстом наприкінці вересня – на початку жовтня 1655 р. див.: Saring Hans. Zwei Missionen der Danziger Syndikus Vincent Fabritius an den kurfürstischen Hof, 1655–1656 // Zeitschrift des Westpreussischen Geschichtsverein. – Danzig, 1935. – Bd. 72. – S. 104–107. 27 Jakuba Michałowskiego wojskiego lubelskiego, a później kasztelana beckiego księga pamiętnicza / Wyd. Antoni Zygmunt Helcel. – Kraków, 1864. – Dok. 339. – S. 776. 28 Piwarski Kazimierz. Stosunki szwedzko-brandenburskie a sprawa polska... – S. 431, 433. 29 ЛННБ. – Ф. 5. – Од. зб. 189/ІІ. – Арк. 779. 30 Про лист з Торуня до Яна Лещинського від 14 листопада 1655 р. див.: ЛННБ. – Ф. 5. – Од. зб. 5769/ІІІ. – Арк. 1246 (лист Лещинського до короля, 24 листопада 1655 р.), 223 Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією... вали як ворожу до Швеції, оскільки добре відомими були претензії також і Карла Х на володіння цими самими землями й містами31. “Бранденбурзькі пакти з пруссаками дуже добрі [...]”, – писав примас Андрій Лещинський в одному зі своїх листів32. Уже в грудні 1655 р. загальна опінія при польсько- му королівському дворі була такою, що курфюрст, розірвавши переговори зі шведами, фактично змушував Карла Х стримати наступ на Корону Польську33. У листі примаса з Ополя, датованому груднем 1655 р., з вели- ким перебільшенням говорилося про те, що Фрідріх Вільгельм послав по- лякам проти шведського короля 2000 війська, яке успішно билося з самим Карлом Х. “[...] але це лише чутка”, – одразу додавав автор листа34. У подібних розмовах дуже яскраво відображено опінію поляків щодо тенденцій у планах шведського короля: після захоплення Кракова вируши- ти до Королівської Пруссії. Шведсько-бранденбурзький конфлікт видавався неминучим, оскільки шляхта прусських земель, пустивши бранденбурзькі залоги в свої міста, вже уклала оборонний союз з курфюрстом у Рінську. У критичних для Речі Посполитої умовах, що склалися на кінець 1655 р., можна зрозуміти ці величезні надії польсько-литовських політиків, які по- кладалися на новий союз із Фрідріхом Вільгельмом. В атмосфері цілкови- тих поразок від шведів, підданства воєводств і коронної армії разом з обома коронними гетьманами Карлові Ґуставу Річ Посполита вхопилася за цю со- ломинку для свого порятунку. Тепер важливою справою для держави було переконати Яна Казимира підтвердити цю угоду, як це йому радили визначні польські дипломати того часу35. Звідси виникала й готовність коронного уряду домовитися з Фрідріхом Вільгельмом про деякі територіальні поступки для нього, зокрема, в Помор’ї. Переговори з польським королем про це ве- лися, але в разі дальшого розвитку цих пропозицій до курфюрста мало відпра- витися спеціальне повноважне посольство для визначення тих земель, що мали відійти до Бранденбурга. Про пункти з вимогами, які Фрідріх Вільгельм подав польському коро- леві через свого резидента, згадує Ян Лещинський в одному з листів від кінця листопада 1655 р., написаному під час його посольської дороги до 1249 (лист до Юрія Любомирського, 24 листопада 1655 р.). Див. також реляцію зі Щеціна від 4 (14) грудня 1655 р. про підданство прусських міст: Thurloe John. A Collection of State Papers of John Thurloe / Ed. by Thomas Birch. – London, 1742. – Vol. IV: (Sept., 1655 – May, 1656). – P. 278. 31 Про це детальніше див.: Augusiewicz Sławomir. Działania militarne w Prusach Książęcych w latach 1656–1657. – Olsztyn, 1999. – S. 15–16. 32 ЛННБ. – Ф. 5. – Од. зб. 5769/ІІІ. – Арк. 1269 (лист до каліського підкоморія, 18 грудня). 33 БЧ. – Од. зб. 384/IV. – Арк. 337; ЛННБ. – Ф. 5. – Од. зб. 5769/ІІІ. – Арк. 1265 (Ян Лещинський до підскарбія, 1 грудня 1655 р.), 1269, 1279 (примас до каліського підкомо- рія, 18 грудня 1655 р. і 29 січня 1656 р.); БЧ. – Од. зб. 149/IV. – Арк. 83. 34 ЛННБ. – Ф. 5. – Од. зб. 5769/ІІІ. – Арк. 1269. 35 Там само. – Арк. 1246 (лист Яна Лещинського від 24 листопада 1655 р.). 224 Ярослав ФЕДОРУК Відня. Використавши ситуацію повного занепаду Речі Посполитої і втечі самого короля на Шльонськ, в одній із цих статей курфюрст висунув вимо- гу щодо приєднання Померанії до Бранденбурга. Лещинський пропонував не поспішати з резолюцією на цю вимогу, а порадитися спершу в Австрії, щоб при остаточній відповіді Фрідріху Вільгельмові врахувати й думку імпе- ратора36 . У цьому можна вбачати той самий політичний тиск Речі Посполи- тої на Відень, про який згадувалося вище, що відбувався в результаті куль- тивування польсько-бранденбурзьких відносин. Восени 1655 р. у польських урядових колах тривало обговорення кан- дидатури курфюрста на обрання його польським королем за життя Яна Ка- зимира37. Це питання виникало ще на червневому сеймі 1655 р., одразу після смерті польського королевича Карла Фердинанда, і порушували його Януш Радзивіл за підтримки примаса Андрія Лещинського38. Ідеологічну легіти- мацію для такого рішення поляки й литовці до певної міри вишукували у спорідненості династії Гогенцоллернів з Ягеллонами39. Проте ця ідея, як видається, мала значення швидше альтернативної до австрійського претен- дента пропозиції, і для її здійснення прихильників серед польських політи- ків було ще менше, ніж для елекції семигородського князя. У жовтні – лис- топаді 1655 р. Ян Казимир відправляв послів до курфюрста, яким, імовірно, давалися доручення вести переговори про збройну допомогу від Бранден- бурга в обмін на польську корону vivente rege. Секретар польської королеви П’єр де Нуайє згадував, що обов’язковою умовою для такої пропозиції мало бути прийняття курфюрстом католицької віри або адаптація його сина при польському королівському дворі40. Об’єднані Провінції, зі свого боку, оцінювали Рінську угоду як при- йнятний вихід зі складної ситуації, що склалася в умовах майже повного завоювання шведами Речі Посполитої й утечі короля з країни. За допомо- гою цього союзу Голландія розраховувала ослабити політичні впливи Карла Х Ґустава на Балтиці, зберігши насамперед недоторканим від шведів ґдан- ський порт. Відомо, наприклад, що голландський резидент у Ґданську Пельс намагався вплинути на непоступливість магістрату щодо курфюрста, пере- конуючи міський уряд прийняти протекцію Фрідріха Вільгельма41. Як відо- 36 БЧ. – Од. зб. 384/IV. – Арк. 327, 339; ЛННБ. – Ф. 5. – Од. зб. 5769/ІІІ. – Арк. 1246, 1263. 37 Lekus Max. Der große Kurfürst und der polnische Thron. – Berlin, 1929. – S. 13. 38 Matwijów Maciej. Koncepcje polityki Janusza Radziwiłła w latach 1648–1655 // Z dziejów i tradycji srebnego wieku [= Acta universitatis Wratislaviensis, № 1108]. – Wrocław, 1990. – S. 40. 39 Piwarski Kazimierz. Stosunki szwedzko-brandenburskie a sprawa polska... – S. 428. 40 Jadwisieńczak Maria. Projekt elekcji “vivente rege” z r. 1665 (Mikołaja Prażmow- skiego) // Studia Historyczne. – 1979. – R. 22. – Z. 4. – S. 537–538; Frost Robert. After the Deluge: Poland-Lithuania and the Second Northern War 1655–1660. – Cambridge, 1993. – P. 62. 41 Swedish Diplomats at Cromwell’s Court, 1655–1656: The Missions of Peter Julius Coyet and Christer Bonde / Ed. by Michael Roberts. – London, 1988. – P. 197. – Doc. XXI 225 Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією... мо, ці зусилля не привели до якихось зрушень і Ґданськ не поступився у своїх позиціях. Загалом же можна побачити, якою багатогранною, заплутаною і гнуч- кою була політика Фрідріха Вільгельма у той період. Деякі історики Пруссії, особливо ті, які належали до старшого покоління в історіографії, вважали такі взаємини Фрідріха Вільгельма з польським королем під час наступу шведської армії помилковими у його політиці42. Насправді ж таку гнучкість можна оцінювати лише як перевагу електора, як пошук шляхів для розвит- ку його політики у час, коли можна було скористатися нагодою і об’єднати всі землі між Берліном і Кеніґсбергом, приймаючи сміливі рішення, від яких залежало майбутнє його країни. У науковій літературі можна знайти згадку про те, що Рінський союз вперше від часу шведського нападу задекларував бажання одного з інозем- них правителів надати допомогу Янові Казимиру своїми військами43. Ще на липневих 1655 р. переговорах бранденбурзьких і шведських комісарів у Щеціні шведи застерігали електора від того, щоб він висував якісь претензії на Королівську Пруссію, а тим більше вводив війська на цю територію44. Через це шведська державна рада дійсно оцінювала Рінську угоду з непри- хованою ворожістю. У листах, які доходили до Стокгольма і зачитувалися на засіданні ріксроду 6 (16) грудня 1655 р., з великим роздратуванням та перебільшенням писалося, що Ґданськ, Мальборк, Ельблонг і Торунь укла- ли з Фрідріхом Вільгельмом союз проти Карла Ґустава45. Таку оцінку знаходимо й у самого шведського короля, який вважав, що ця угода укладалася проти ворогів Яна Казимира, себто проти Швеції. Тому після захоплення Кракова, що сталося 8 (18) жовтня 1655 р., Карл Х викори- став факт укладення Рінського договору як вагому причину для здійснення свого давнього задуму – підкорити Королівську Пруссію з найважливішим на Балтиці портом у місті Ґданську46. Отож після завоювання Кракова шведський король через Варшаву дійсно вирушив маршем до Королівської Пруссії. 24 листопада (4 грудня) 1655 р. (депеша Бунде Карлові Х від 9 (19) листопада 1655 р.). Наказ від Генеральних Штатів для Пельcа від 2 листопада 1655 р. у цій справі: Thurloe John. A Collection of State Papers of John Thurloe. – Vol. IV. – P. 112. 42 Tuttle Herbert. History of Prussia to the Accession of the Frederic the Great. – Boston; New York, 1883. – Vol. I: 1134–1740. – P. 177. 43 Frost Robert. After the Deluge: Poland-Lithuania and the Second Northern War 1655– 1660. – P. 62. 44 Piwarski Kazimierz. Stosunki szwedzko-brandenburskie a sprawa polska... – S. 431. 45 Svenska riksrådets protokoll. – Del. XVI. – S. 362. 46 Dahlgren Stellan. Sources on the Russian-Swedish Negotiations in 1655–1657 // Русская и украинская дипломатия в международных отношениях в Европе середины XVII в. – М., 2007. – Doc. 10. – P. 81–82 (лист Карла Х до шведських послів у Москву, 24 січня (3 лютого) 1656 р.). 226 Ярослав ФЕДОРУК йому піддався Торунь, невдовзі 11 (21) грудня 1655 р. – Ельблонг47. На відміну від цих та інших великих і впливових міських центрів Королівської Пруссії, більшість із яких піддавалися, якщо не добровільно, то з незначним опо- ром, Ґданськ був одним з небагатьох міст, яке витримувало шведський на- тиск. Традиційне уявлення, що панувало у Речі Посполитій, про красивий Торунь, багатий Ґданськ і сильний Ельблонґ розвіялося зі шведським “по- топом”, коли Торунь і Ельблонг піддалися Карлові Х, а ґданський магістрат залишився єдиним, що не зрадив своєї присяги польському королю. Резиден- ти з Ґданська постійно тримали зв’язок з Яном Казимиром, коли він опинився в еміграції48. Особливо велика партія прихильників Карла Ґустава була в Ельблонзі, від якого шведський король сподівався незначного опору49. Пізніше, у травні 1658 р., коли ці події вляглися і на генеральному хелмін- ському сеймику прусські міста виборювали право на зберігання печатки Ко- ролівської Пруссії, Ґданськ докоряв Ельблонгові за його зраду у 1655 р., за яку був позбавлений на три роки цього права. Зберігання печатки зміцнюва- ло впливи міста в сеймиковому, суспільному, політичному та економічному житті цілої Королівської Пруссії. На сеймику 1660 р. вармінський біскуп Ян Вижґа говорив з приводу колишнього шведського підданства, що Ельблонг згрішив проти Бога і короля, проте оскільки король йому пробачив, то й прусська земля також має пробачити50. Рішучі настрої шведів стосовно Фрідріха Вільгельма у той час були очевидними, і в самому Кеніґсберзі поширювалися тривожні вістки, що Карл Х хоче вступити у Князівську Пруссію й окупувати її столицю51. До того ж одночасно з наступом короля на Королівську Пруссію з боку прибалтійських земель проти курфюрста рушив також шведський губернатор Лівонії Маґ- нус де ля Ґардьє, підійшовши з військами до самих кордонів Східної 47 Про наступ Карла Х у Пруссії у листопаді – грудні 1655 р. див.: Pufendorf Samuel. De rebus a Carolo Gustavo Sveciae rege gestis... – P. 99, 100; Carlson Friedrich Ferdinand. Geschichte Schwedens / Überz. von J. G. Petersen. – Gotha, 1855. – Bd. IV. – S. 106–108; Opgenoorth Ernst. Friedrich Wilhelm der Grosse Kurfürst von Brandenburg. – T.1. – S. 319– 323. Реляцію про підданство Торуня й Ельблонга див. з новин зі Щеціна від 4 (14) грудня 1655 р.: Thurloe John. A Collection of State Papers of John Thurloe. – Vol. IV. – P. 278. 48 Kersten Adam. Ctefan Czarniecki: 1599–1665. – Warszawa, 1963. – S. 244. 49 “From Elbing (unless the elector takes care of it) the Swedes expect no more resistance than of Thorn, for that town has been good Swedish, and is still”, – писали в новинах зі Щеціна (Thurloe John. A Collection of State Papers of John Thurloe. – Vol. IV. – P. 278). 50 У 1658–1661 рр. печатка Королівської Пруссії перейшла була під опіку ґданчан, архів зберігався в Торуні. Див.: Achremczyk Stanisław. Życie polityczne Prus Królewskich i Warmii w latach 1660–1703. – Olsztyn, 1991. – S. 82–84. 51 UA. – Berlin, 1865. – Bd. II. – Bd. I: Auswärtige Akten. (Frankreich) / Herausgeg. von B. Ed. Simson. – S. 76 (де Люмбрез з Кеніґсберга, 17 січня 1656 р., і Вікфорт до Мазаріні, 20 січня 1656 р.). 227 Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією... Пруссії52. У грудні 1655 р. швидким маршем у цьому самому напрямку про- сувалися війська генерала Ґустава Отто Стенбока, який уже 16 (26) грудня зупинився перед Кеніґсбергом коло Кройцбурга53. Окрім того, в європей- ських новинах говорилося, що фельдмаршал Арвід Віттенберг готовий був також виступити до Східної Пруссії, де мав намір “зруйнувати електора до весни”54. Отже, за станом на середину грудня 1655 р. до цих територій з усіх боків були стягнуті значні сили Карла Х, і Фрідріх Вільгельм опинився за- тиснутий наодинці зі шведською армією55. Попри кволі заходи електора, які він здійснював на початку грудня 1655 р. для оборони Королівської Пруссії від шведів56, листопадовий та грудневий наступ Карла Х на північ став вирішальним для того, щоб Фрідріх Вільгельм без бою забрав залоги з міст, прилеглих до Ґданська, і сам відступив до Кеніґсберга. Таке протистояння мало, врешті, припинитися, і 7 (17) січня 1656 р. було укладено Кеніґсберзький договір Фрідріха Вільгельма зі Шве- цією57. Такою невдалою для Бранденбурга стала розв’язка спроби курфюр- ста підкорити Королівську Пруссію в результаті підписання Рінської угоди. До цієї загрози, яку Фрідріх Вільгельм відчував з боку Швеції, згадай- мо ще й тенденції, що розвивалися у той самий період, з кінця 1655 р., коли коронна та литовська армії розробляли плани організації військових походів до Королівської Пруссії з метою переслідування шведського короля. Ці пла- 52 Erdmannsdörffer Bernhard. Deutsche Geschichte vom Westphälischen Frieden bis zum Regierungsantritt Friedrichs des Grossen 1648–1740. – Darmstadt, 1962. – Bd. 1. – S. 231. Королівський наказ для походу на Пруссію, виданий ще 27 серпня (6 вересня) 1655 р., він отримав 17 (27) вересня: Fagerlund Rainer. Kriget i östersjöprovinserna 1655– 1661. Operationer och krigsansträngningar på en bikrigsskådeplats under Carl X Gustafs krig // Kriget på östfronten [= Carl X Gustaf-studier, 7 / Red. Arne Stade]. – Stockholm, 1979. – S. 37–38. 53 Carlson Friedrich Ferdinand. Geschichte Schwedens. – Bd. IV. – S. 116. 54 Thurloe John. A Collection of State Papers of John Thurloe. – Vol. IV. – P. 430. 55 “[...] so that the elector doth find himself beset on all sides”, – як писали англійські інформатори з Гааги до Джона Турло 22 січня н. ст. 1656 р. (Thurloe John. A Collection of State Papers of John Thurloe. – Vol. IV. – P. 430). 56 Про це див., зокрема: Augusiewicz Sławomir. Działania militarne w Prusach Książęcych w latach 1656–1657. – S. 16–17. 57 Текст угоди і дві додаткові конвенції до неї див.: Kurbrandenburgs Staatsverträge von 1601 bis 1700. – Dok. 105–107. – S. 195–200; Schlederus Johannes Georgius. Theatrum Europaeum. – Bd. VII. – S. 916–917; Pufendorf Samuel. De rebus gestis Friderici Wilhelmi Magni... – P. 229–232. Див. також кілька новин з Кеніґсберга від 18 січня н. ст. 1656 р.: Thurloe John. A Collection of State Papers of John Thurloe. – Vol. IV. – P. 398, 399. Оцінку в літературі див.: Droysen Johann Gustav. Geschichte der preußischen Politik. – 2-e Aufl. – Th. III. – Abt. 2. – S. 179–181; Erdmannsdörffer Bernhard. Deutsche Geschichte vom Westphälischen Frieden... – Bd. 1. – S. 232–233; Haumant Émile. La guerre du Nord et la paix d’Oliva 1655–1660. – P. 89–93; Wittrock Georg. Fördraget i Königsberg och dess förhistoria // Karolinska förbundets årsbok. – Stockholm, 1921. – S. 37–52. 228 Ярослав ФЕДОРУК ни становили також велику загрозу й для Фрідріха Вільгельма. Стефан Чар- нецький, зокрема, рушив зі своїми реґіментами на північ Речі Посполитої, проте у січні 1656 р. припинив цей похід, дізнавшись про підданство кур- фюрста шведському королеві. Саме наступ польських військ на прусські території, як зізнавався сам курфюрст, був одним із підставових аргументів для укладення ним угоди зі шведами58. Такі великі успіхи шведської армії давали підстави Карлові Х Ґуставу думати над перспективами скликання елекційного сейму у Варшаві для обрання його польським королем. У науці щоправда ще до кінця не з’ясова- но, як далеко шведський король міг іти в таких планах і чи дійсно мав бажан- ня здійснити цей крок59, проте такі чутки ширилися в тогочасному суспільстві дуже наполегливо. Наприклад, протягом жовтня – грудня 1655 р., особливо після захоплення Кракова і втечі Яна Казимира на Шльонськ, а також на початку наступного року про це говорили, у т. ч. й серед впливових польських урядовців, як про дуже вірогідний наслідок шведських успіхів у Речі По- сполитій60, додаючи навіть імовірність переходу Карла Х на католицьку віру і карбування нової монети з його зображенням61. Оскільки сеймики по воє- водствах не могли зібратися, то говорилося, що скликання елекційного сей- му у Варшаві може відбутися за універсалами62. Загальна опінія була такою, що цим елекційним сеймом Карл Х Ґустав хотів створити свій уряд у Речі Посполитій на міцніших засадах, ніж він мав дотепер, – на засадах легітим- ної влади, базованої на польсько-литовському шляхетському праві вільної елекції63. У деяких тогочасних виданнях про скликання елекційного сейму згаду- валося, як про доконаний факт, і нібито до Карла Х на це зібрання з’їхало- ся багато послів з різних країн – французький, семигородський, москов- ський, англійський, бранденбурзький і український від Богдана Хмель- 58 Pufendorf Samuel. De rebus gestis Friderici Wilhelmi... – P. 261; Kersten Adam. Stefan Czarniecki: 1599–1665. – S. 262. 59 Про проблемні питання, що порушувалися у працях істориків з цього приводу, див.: Dworzaczkowa Jolanta. “Panegyricus Carolo Gustavo” i jego tło polityczne // Odrodzenie i reformacja w Polsce. – 1982. – R. XXVII. – S. 94, 98. 60 Бібліотека ПАН у Кракові. – Teki Londyńskie. – Од. зб. 8213. – Т. 33. – Арк. 5 (лист з Франкфурта, 21 жовтня 1655 р.), 8–8 зв. (лист з Кенігсберга, 19 листопада 1655 р.). Про це див.: Kubala Ludwik. Wojna szwecka w roku 1655 i 1656. – S. 145–148. 61 Thurloe John. A Collection of State Papers of John Thurloe. – Vol. IV. – P. 78 (“A letter of intelligence. Cleve, Octob. 22. 1655 [n. s.]”); Kubala Ludwik. Wojna szwecka w roku 1655 i 1656. – S. 145; Kersten Adam. Ctefan Czarniecki: 1599–1665. – S. 237. 62 Jakuba Michałowskiego... księga pamiętnicza. – Dok. 337. – S. 772 (лист Освенці- ма з Кракова до Юрія Любомирського, 7 листопада 1655 р.). 63 Calendar of State Papers and Manuscripts, relating to English Affairs, existing in the Archives and Collections of Venice, and in other Libraries of Nothern Italy / Ed. Allen B. Hinds. – Nendeln/Lichtenstein, 1970 (репр. з вид.: London, 1930). – Vol. XXX: 1655–1656. – Doc. 213. – P. 157 (донесення Джованні Саґредо з Лондона, 24 грудня 1655 р.). 229 Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією... ницького64. В опінії Європи такий наслідок шведського завоювання у Польщі, яким мало стати обрання його польським королем, перетворював Карла Х на сильного політика, під владу якого попадали Ґданськ та інші балтійські порти, що давало великі привілеї у розвитку тогочасної шведської еконо- міки65. Недаремно, у зв’язку з цим, говорилося, що після захоплення Польщі перед Карлом Х відкривалася дорога до створення імперії66. Великою мірою такі розмови дедалі частіше й гучніше звучали під впливом не лише військо- вих успіхів Швеції у Речі Посполитій, а й дипломатичних у взаєминах Кар- ла Х Ґустава з Бранденбургом-Пруссією. Проте у дійсності такі проекти були дуже перебільшеними й далекими від реальних політичних планів швед- ського короля. Таким чином, ми бачимо, що політика Бранденбурга-Пруссії була важ- ливим чинником на політичній карті Центрально-Східної Європи в епоху шведського вторгнення до Речі Посполитої. Використовуючи складну полі- тичну ситуацію, в якій Річ Посполита опинилася після втрати Варшави, Кракова та еміграції Яна Казимира на Шльонськ, курфюрст Фрідріх Вільгельм здійснив спробу об’єднати всі землі Князівської і Королівської Пруссій з Бранденбурзьким князівством. 12 листопада 1655 р. шляхетські стани Королівської Пруссії уклали з ним угоду, за якою курфюрстові дозволя- лося ввести свої війська до головних міст цього регіону за винятком Ґдан- ська. Ян Казимир та його оточення сприйняли цю подію як свідчення ворожих намірів Фрідріха Вільгельма щодо Швеції. Курфюрст дійсно на короткий час виступив співорганізатором антишведської коаліції разом з Австрією, Голландією, Річчю Посполитою та іншими країнами, проте Карл Х Ґустав миттєво відреагував на таку позицію Бранденбурга. Шведський король ру- шився зі своїми військами з-під Кракова на північ, змусивши курфюрста без бою забрати залоги з міст Королівської Пруссії і відступити до Князів- ської Пруссії. 7 (17) січня 1656 р. у Кеніґсберзі між Фрідріхом Вільгельмом і Карлом Х Ґуставом було укладено договір, за яким Бранденбург-Пруссія зрікалася своєї ленної залежності від Речі Посполитої і ставала союзником Швеції у війні з Яном Казимиром. 64 [Franciscus Erasmus]. Neuer Polnischer Florus. Das ist richtige und glaubhaffte Erzehlung der blutigen Kriege, so die jetzt-herrschende Majestät Polen König Johannes Casimirus von Anbeginn seiner Regirung biß auf gegenwärtigen Tag wiewol zu verschiedenen Zeiten... geführt... – Nürnberg, 1666. – S. 450. Ця тема пізніше утвердилася також і в українському літописанні, див.: Величко С. Літопис. – К., 1991. – Т. 1. – С. 179. 65 Calendar of State Papers, Domestic series / Ed. by Mary Anne Everett Green. – 2nd ed. – Vaduz, 1965 (репр. з вид.: London, 1881). – Vol. VIII: 1655. – P. 389 (лист секре- таря Ніколаса з Кельна, 19 (29) жовтня 1655 р.). 66 Thurloe John. A Collection of State Papers of John Thurloe. – Vol. IV. – P. 424. 230 Ярослав ФЕДОРУК Ярослав Федорук (Київ). Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією в оцінці Яна Казимира та його двору восени 1655 року. У статті аналізується місце Бранденбурга-Пруссії в міжнародних відносинах у 1655 р. Автор доходить висновку, що бранденбурзький курфюрст Фрідріх Вільгельм був одним з тих європейських правителів, які через своє становище відігравали вирі- шальну роль у балтійській політиці багатьох сильних держав. З-поміж них були Річ Посполита, Швеція, Росія, Об’єднані Провінції та інші. Головною метою його політич- ної діяльності було об’єднати землі Бранденбурга і Князівської Пруссії з територією Королівської Пруссії. 12 листопада 1655 р. в Рінську Фрідріх Вільгельм підписав угоду зі станами Коро- лівської Пруссії. У результаті цього він вступив зі своїми військами в найважливіші міста цієї частини Речі Посполитої, за винятком Ґданська. Ян Казимир та його двір розцінювали цю дипломатичну подію як акцію, скеровану проти Карла Х Ґустава, коро- ля Швеції. Відомим фактом було те, що шведський король намагався встановити свою владу над тією самою територією. Карл Х напав на Королівську Пруссію і змусив Фрідріха Вільгельма з його військами відступити до Кеніґсберга. Результатом цієї військової кампанії став Кеніґсберзький договір від 17 січня 1656 р. між Швецією і Бранденбургом-Пруссією. Ключові слова: король, Бранденбург, Пруссія, курфюрст, договір, міжнародні відно- сини, Балтика. Ярослав Федорук (Киев). Ринский союз между бранденбургским курфюрстом и Королевской Пруссией в оценке Яна Казимира и его двора осенью 1655 года. В статье анализируется место Бранденбурга-Пруссии в международных отноше- ниях в 1655 г. Автор приходит к выводу, что бранденбургский курфюрст Фридрих Виль- гельм был одним из тех европейских правителей, которые по своему положению игра- ли решающую роль в балтийской политике многих сильных государств. Среди них были Речь Посполитая, Швеция, Россия, Объединенные Провинции и другие. Главная цель его политической деятельности состояла в том, чтобы объединить земли Бранденбурга и Княжеской Пруссии с территорией Королевской Пруссии. 12 ноября 1655 г. в Ринске Фридрих Вильгельм подписал соглашение с сословия- ми Королевской Пруссии. В результате этого он вступил со своими войсками в самые важные города этой части Речи Посполитой, кроме Гданьска. Ян Казимир и его двор расценивали это дипломатическое событие как действие, направленное против Карла X Густава, короля Швеции. Известным фактом было то, что шведский король пытался установить свою власть над той же территорией. Карл X напал на Королевскую Прус- сию и вынудил Фридриха Вильгельма с его войсками отступить к Кенигсбергу. Резуль- татом этой военной кампании стал Кенигсбергский договор от 17 января 1656 г. между Швецией и Бранденбургом-Пруссией. Ключевые слова: король, Бранденбург, Пруссия, курфюрст, договор, международ- ные отношения, Балтика. Yaroslav Fedoruk (Kyiv). John Casimir and His Court’s Evaluation in the Fall of 1655 of the Union Conducted in Rinsk between the Elector of Brandenburg and Royal Prussia. The article presents the role of Brandenburg-Prussia in international relations in 1655. The author comes to the conclusion that Frederick William of Brandenburg was one of those European rulers whose position was decisive in the Baltic policy of many strong powers. Among them were the Polish-Lithuanian Commonwealth, Sweden, Russia, the United Provinces, and others. The main purpose of his political activity was to unite the lands of Brandenburg and the Ducal Prussia with the territory of the Royal Prussia. 231 Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією... On 12 November 1655 in Rinsk Frederick William signed the treaty with the estates of Royal Prussia. As a result of this treaty he entered with his troops into the most important cities in this part of the Commonwealth (except of Gdansk/Danzig). John Casimir and his court treated this diplomatic event as an action against Charles X Gustavus of Sweden. It is a well known fact that the Swedish king tried to gain his power over the same territory. Charles X invaded Royal Prussia and forced Frederick William to retreat with his army to Konigsberg. The Treaty of Konigsberg on 17 January 1656 between Sweden and Brandenburg-Prussia was the result of this military campaign. Key words: king, Brandenburg, Prussia, elector, treaty, international relations, Baltic.

Рінський союз між бранденбурзьким курфюрстом і Королівською Пруссією в оцінці Яна Казимира та його двору восени 1655 року

Репозитарії

Схожі ресурси