Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України

The present article analyzed the documents of criminal cases opened on main figures of Ukrainian Autocephalous Orthodox Church (Ukrainian Orthodox Church) that shed the light on the relationships between the state and the church in 1920th – 1930th as well as on the mechanism that launched the repres...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Преловська, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2009
Назва видання:	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Теми:	Влада і церква
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41211
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України / І. Преловська // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 1 (32). — С. 26-48. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-41211
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-412112013-02-17T03:03:21Z Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України Преловська, І. Влада і церква The present article analyzed the documents of criminal cases opened on main figures of Ukrainian Autocephalous Orthodox Church (Ukrainian Orthodox Church) that shed the light on the relationships between the state and the church in 1920th – 1930th as well as on the mechanism that launched the repression against the believers in Ukraine. 2009 Article Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України / І. Преловська // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 1 (32). — С. 26-48. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41211 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Влада і церква Влада і церква
spellingShingle	Влада і церква Влада і церква Преловська, І. Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description	The present article analyzed the documents of criminal cases opened on main figures of Ukrainian Autocephalous Orthodox Church (Ukrainian Orthodox Church) that shed the light on the relationships between the state and the church in 1920th – 1930th as well as on the mechanism that launched the repression against the believers in Ukraine.
format	Article
author	Преловська, І.
author_facet	Преловська, І.
author_sort	Преловська, І.
title	Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України
title_short	Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України
title_full	Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України
title_fullStr	Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України
title_full_unstemmed	Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України
title_sort	переслідування та ліквідація уапц (упц) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ гда сб україни та цдаго україни
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Влада і церква
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41211
citation_txt	Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України / І. Преловська // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 1 (32). — С. 26-48. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.
series	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv	AT prelovsʹkaí pereslíduvannâtalíkvídacíâuapcupc19211938rroglâdarhívnokrimínalʹnihspravgdasbukraínitacdagoukraíni
first_indexed	2025-07-03T23:29:02Z
last_indexed	2025-07-03T23:29:02Z
_version_	1836670352761028608
fulltext	Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) 1921-1938 рр. ... 2726 Ірина Преловська репрезентативною завдяки зусиллям українських науковців1, а також публікаціям у діаспорі2. За останні роки з’явилися нові праці історика Алли Киридон, де більше уваги приділено власне історії УАПЦ та її перетворенню на УПЦ на І Надзвичайному соборі УАПЦ у січні 1930 р. Авторка цілком по-новаторські здійснила нову класифікацію і періодиза- цію соборної діяльності УАПЦ (УПЦ) та переосмислення процесів, які супроводжували стосунки між владою і церквою в Україні3. 1 Єленський В.Є. Державно-церковні взаємини на Україні (1917–1990) / Т-во «Знання» УРСР. Респ. центр духовн. культури. – К., 1991. – 71 с.; Літопис Голготи України. Т. 1: Спогади політв’язнів, репресованих і переслідуваних. – Л., 1993. – 245 с.; Т. 2: Репресована церква. – Дрого- бич, 1994. – 528 с.; Мученики за віру: Біогр. дані служителів культу Вінниц. єпархії і репрес. в роки сталінізму. – Вінниця: Держ. обл. вид-во «Вінниця», 1993. – 62 с.; Релігійно-церковні процеси періоду радянсько- го тоталітаризму // Історія релігії в Україні: Навч. посіб. / НАН України. Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди; За ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроць- кого. – К., 1999. – Розділ 4. – С. 497–569; Репресована церква: [Про трагічну долю УГКЦ] / Ін-т релігієзнавства та ін.; Гол. ред. В. Цвєт- ков. – Дрогобич: Відродження, 1994. – 527 с.; Бабенко Л.Л. ВУНК–ДПУ– НКВС: реалізація тактики церковних розколів на початку 20-х років ХХ століття // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. – К., 2004. – Вип. 27. – С. 120–136; Білокінь С. Винищення українського духівництва у 1930-х роках // II Міжнародний конгрес україністів, Львів, 22–28 серп. 1993 р.: Доп. і повідом. Історія / Міжнар. асоц. україністів АН України; Упоряд.: Я. Ісаєвич, Я. Грицак. – Л., 1994. – Ч. 2. – С. 81–85; Жилюк С. Червоний терор проти духовенства і віруючих на Східній Волині (Житомирщині) у 20–30-х роках ХХ ст.: Арх. док. та матеріали. – Рівне: Волин. обереги, 2003. – 152 с. та ін. 2 Бурко Д., протопресв. Українська автокефальна православна церква — вічне джерело життя. – Саут-Бавнд-Брук, 1988. – 392 с.; Мартирологія українських церков: У 4 т. Т. І: Українська православна церква: Доку- менти, матеріали, християнський самвидав України. – Балтимор; Торон- то: Укр. вид-во «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1987. – 1207 с.; Митро- полит Василь Липківський. Історія Української православної церкви. Розділ VІІ: Відродження української церкви. – Вінніпеґ: Вид. накладом фундації Івана Грищука, 1961. – 181 с.; Явдась М. Українська автоке- фальна православна церква: Документи для історії Української автоке- фальної православної церкви. – Мюнхен; Інґольштадт: Вид. Краєвої ради УАПЦ у Федеральній Республіці Німеччині, 1956. – 228 с. та ін. 3 Киридон А. Агонія сподівань: взаємини Української автокефальної пра- вославної церкви (УАПЦ) і радянської влади в середині 1920-х років // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: Зб. наук. пр. – Чернівці: Рута, Згодом органи державної безпеки не робитимуть таємниці з власної участі у руйнуванні церковних інституцій. Зі згортанням непу «релігійний фронт» вже не вимагатиме, на думку більшо- виків, обережного ставлення, відтак буде взято курс на віднов- лення колишньої практики боротьби з релігією шляхом «кавале- рійської атаки». Ірина Преловська (Київ) Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України Prelovska I. The pursuit and elimination of Ukrainian Autocepha- lous Orthodox Church (Ukrainian Orthodox Church): the review of archival criminal cases of Branch State Archive of Security Service of Ukraine and Central State Archive of Civic Organiza- tion of Ukraine. The present article analyzed the documents of criminal cases opened on main figures of Ukrainian Autocephalous Orthodox Church (Ukrainian Orthodox Church) that shed the light on the relation- ships between the state and the church in 1920th – 1930th as well as on the mechanism that launched the repression against the believers in Ukraine. Після тривалої і галасливої ідеологічної кампанії проти право- славної церкви взагалі, і Української автокефальної православної церкви зокрема, упродовж 1920–1930-х рр. влада перейшла до рішучіших заходів. Із 1930 р. почалася повільна агонія Української православної церкви. За формальним залишенням православних церков різних юрисдикцій йшло їх подальше знищення через руй- нування святинь, розгортання масових репресій проти ієрархії і духовенства. На сьогодні історіографія цієї проблеми є достатньо Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) 1921-1938 рр. ... 2928 Ірина Преловська виків. В Україні вони, до того ж, пов’язувалися з намаганням влади тримати під жорстким контролем національно-опозиційні кола»5. Ключові події в історії УАПЦ (УПЦ) відбулися впродовж 1929– 1930 рр., коли справу боротьби з колишніми учасниками визволь- них змагань було доведено до театралізованого дійства у Харків- ському оперному театрі — процесу «Спілки визволення України». Суд над «учасниками СВУ» тривав 42 дні (з 9 березня по 19 квітня 1930 р.). Благовісника і голову Ідеологічної комісії Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР) Володимира Чехівського на цьому процесі зробили головним звинуваченим від УАПЦ. Він, нібито як член президії «СВУ», намагався зробити з автокефаль- ної церкви «терористичний осередок», який готував «націоналі- стично налаштовані кадри» для «майбутнього повстання» проти радянської влади. Улітку 1929 р. відбулися арешти діячів, яких запланували зробити фігурантами майбутнього процесу «СВУ». Ці події вже знайшли відображення у численних публікаціях6. Однак через 5 Зінченко А. Визволитись вірою: Життя і діяння митрополита Василя Липківського. – К.: Дніпро, 1997 – С. 256. 6 Шаповал Ю. Невідомі документи про УАПЦ у зв’язку із справою «Спіл- ки визволення України» // Людина і світ. – 1996. – № 11/12. – С. 13– 17; Антоненко-Давидович Б. СВУ: [Процес НКВС над Спілкою визволен- ня України] // Неопалима Купина. – 1994. – № 1. – С. 31–66; Його ж. СВУ // Антоненко-Давидович Б.Д. Нащадки прадідів. – К., 1998. – С. 301–358; Болабольченко А. СВУ — суд над переконаннями. – К.: УКСП «Кобза», 1994. – 113 с.; Документи про підготовку й проведення судового процесу над членами Спілки визволення України / Підгот. до друку В. Пристайко та Ю. Шаповал // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 1995. – № 1/2. – С. 373–396; Кузьменко М.М. Процес СВУ за періодич- ною пресою України (1929–1933) // Архіви України. – 2002. – № 1/3. – С. 193–198; Опера СВУ — музика ГПУ: Спогади свідків / Передм., упор., підгот. тексту Ю. Хорунжого. – Кам’янськ-Шахтинський: Станіца, 1992. – 156 с.; Пристайко В., Шаповал Ю. Справа «Спілки визволення України»: Невідомі документи і факти / Відп. ред. І. Ільєнко. – К.: Інтел, 1995. – 448 с.; Їх же. Фарс з трагічним фіналом: (До 65-річчя процесу у справі «Спілки визволення України») // З архівів ВУЧК– ГПУ–НКВД–КГБ. – 1995. – № 1/2. – С. 190–198; Семенко Ю. Вороги СВУ з-під прапора комуністичної партії // Визвольний шлях. – 1999. – Кн. 2. – С. 164–168; Сидоренко О., Болабольченко А. Катарсис, або Ким і як було сфабриковано справу «Спілки визволення України» // Київ. – 1994. – № 7. – С. 103–119; № 8/9. – С. 127–143 та ін. Зокрема, у дисертаційному дослідженні «Державно-церковні відно- сини в радянській Україні (1917–1930-ті роки)» (2006 р.) А. Кири- дон спеціально розглянула проблему еволюції назви УАПЦ (УПЦ). Діячів УАПЦ (УПЦ) неодноразово заарештовували каральні органи радянської влади з самого початку її встановлення в Ук- раїні. У відкритих на сьогодні архівних фондах збереглася тільки невелика частина (якщо порівняти кількість повідомлень у спога- дах і протоколах допитів у віднайдених справах) окремих архівно- кримінальних справ на діячів УАПЦ за період до 1929 р.4 Якщо на початку 1920-х рр. арешти не мали планомірного характеру, то з другої половини 1920-х рр. ситуація змінюється. Це відзначають і сучасні дослідники, зокрема Арсен Зінченко у монографії, присвяченій життю та діяльності митрополита УАПЦ Василя Липківського: «Восени 1925 р. репресії проти УАПЦ посилилися. Це було од- ним із виявів посилення тоталітарних тенденцій у політиці більшо- 2005. – Вип. 240/241: Філософія. – С. 154–162; Її ж. Антирелігійна комі- сія 1920-х рр. в Україні // Православ’я – наука – суспільство: проблеми взаємодії: Матер. II Всеукр. наук.-практ. конф. – Черкаси: ЧНУ, 2004. – С. 47–49; Її ж. Джерела з історії Української православної церкви (1930– 1936 рр.): спроба реконструкції // Історична пам’ять: Наук. зб. (Пол- тава). – 2004. – № 2. – С. 20–38; Її ж. Діяльність комісій Української православної церкви (1930–1936 рр.) // Література і культура Полісся (Ніжин). – 2004. – Вип. 27: Регіональна історія та культура в українсь- кому та східноєвропейському контексті. – С. 159–163; Її ж. Документи ЦДАВО України з історії Української православної церкви на чолі з митрополитом Іваном Павловським (1930–1936 рр.) // Історичний жур- нал. – 2004. – № 12. – С. 55–62; Її ж. Організація єпархій Української православної церкви (1930 р.) // Історичні записки: 3б. наук. пр. (Лу- ганськ). – 2004. – Вип. 2. – С. 104–115; Її ж. Доля одного проекту відрод- ження Української православної церкви (1937 р.) // Там само. – Вип. 5. – С. 109–117; Її ж. Стан збереження архівних документів ліквідованих релігійних громад (кінець 1920-х – початок 1930-х рр.) // Студії з архів- ної справи та документознавства. – 2005. – Т. 13. – С. 155–163; Її ж. Українська православна церква (1930–1936 рр.) // Укр. істор. журн. – 2005. – № 3. – С. 143–159 та ін. 4 Білокінь С. Хресний шлях архієпископа Олександра Ярещенка: [Сталін. репресії проти діячів УАПЦ на Харківщині, 1926 р.]. // Розбудова дер- жави. – 1993. – № 10. – С. 55–63; Український засів (Харків). – 1994. – № 1. – С. 23–42; Відомості Митрополії УАПЦ у діаспорі. – 1996. – № 2. – С. 45–47; № 3. – С. 43–45. Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) 1921-1938 рр. ... 3130 Ірина Преловська Україні не залишилося діючих єпископів. Остаточна ліквідація вцілілих частин православної церкви сталася 1937 р. Як релігійна організація УАПЦ (УПЦ) зазнала таких самих правових та адміністративних обмежень, як і інші церкви у СРСР. Але на відміну від Російської православної церкви, сталінський режим навіть в умовах Другої світової війни не дозволив віднов- лення УАПЦ. Причина, напевно, полягала у спрямуванні цієї церковної інституції, яка уособлювала українські національні прагнення до релігійної та духовної незалежності від Москви. В остаточному підсумку саме російський націоналізм запрова- див ґрунт для парадоксального союзу між церквою та радянською державою в умовах Другої світової війни. Таким чином, засудже- не як найбільше зло в УАПЦ — український націоналізм, в очах Кремля стало найбільшою чеснотою для РПЦ — російський націо- налізм. Подвійні критерії — типова риса радянської національної та релігійної політики. У 1937–1938 рр. в існуванні УАПЦ (УПЦ) було поставлено крапку. До цього часу трьох українських автокефальних митропо- литів, хоча і неодноразово заарештовували, але принаймні залиша- ли серед живих (при цьому вони не мали можливості виконувати церковне служіння). Ситуація докорінно змінилася під час «вели- кого терору». Наприкінці 1937 р. митрополитів української церкви було страчено — Василя Липківського у Києві і Івана Павловського у Бєлгороді. Микола Борецький після тривалих поневірянь помер у таборі (у 1937 р. його ще живим застав Дмитро Ходзицький). Матеріали з архівних фондів Галузевого державного архіву Служби безпеки України вже частково залучені до наукового обі- гу при вивченні перебігу репресій в Україні 1920–1930-х рр., зокре- ма процесу «СВУ». У цій справі відбулося відкриття спецфондів архівів і бібліотек, де зберігалися примірники стенографічного звіту процесу, опубліковані у 1930 р.9, опубліковані документи та дослідження щодо подальшого розгортання переслідування вірую- чих УАПЦ на чолі з митрополитом Василем Липківським. Але існує нагальна потреба подальшого наукового вивчення обставин діяльності УАПЦ (УПЦ) до остаточного її розгрому у 1937–1938 рр., уточнення інформації щодо життєписів священнослужителів, віру- 9 Винувальний висновок у справі контрреволюційної організації «Спілка визволення України» (за звинуваченням С. Єфремова, В. Чехівського, А. Ніковського та ін.). – Харків: Держтрест «Харполіграф», 1930. – 229 с. майже повну закритість джерел практично відсутні дослідження, які стосувалися підготовки двох «надзвичайних» соборів УАПЦ (УПЦ) у 1930 р., тобто паралельно процесу «СВУ». У справі скликання та проведення цих соборів багато невивче- ного. Тому необхідно опрацювати архівні документи і матеріали, які відклалися під час проведення зазначених церковних заходів7. Частково оригінальні джерела з цієї проблеми вже віднайдено, відтак можна здійснити історичну реконструкцію подій 1929– 1930 рр. на основі матеріалів ГДА СБ України та архівно-кримі- нальних справ із фонду № 263, що були передані до ЦДАГО Ук- раїни у 1990-х рр. у зв’язку з розпочатим процесом реабілітації жертв сталінських репресій, у тому числі діячів УАПЦ (УПЦ). Повна ліквідація УПЦ почалася у травні 1936 р., коли було заарештовано митрополита Івана Павловського й тих єпископів і священиків, які ще залишалися на окремих парафіях — Юрія Міхновського, Володимира Самборського, Олександра Червінсько- го, Володимира Бржосньовського, Конона Бея та інших8. Слідом пішла хвиля арештів тих, хто зрікся священства і працював у державних закладах та установах. Їх «викривали» як «колишніх», і так само гнали у Сибір, на Соловки, Біломорканал, Казахстан або гноїли в політізоляторах. До кінця 1930-х рр. в Україні було закрито близько 8 тис. цер- ков (75–80% всіх храмів). Із 1710 культових споруд Київської області за призначенням використовували лише 2, із 28 монас- тирів не діяв жоден, із 1435 священиків служило всього 3. В 7 Ігнатуша О. Українська автокефальна православна церква // Довідник з історії України. – Т. 3 (Р–Я) / За ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. – К.: Генеза, 1999. – С. 384–385 (співавтор С. Білокінь); Його ж. Українська православна автокефальна церква // Там само. – С. 437–438. 8 Білокінь С. Розстрільна справа архієпископів УАПЦ Володимира Самбор- ського та Юрія Міхновського // Розбудова держави. – 1993. – № 3. – С. 37–51; Україна ХХ ст.: Зб. ст. – К., 1996. – Вип. 2. – С. 122–143; Його ж. «Ламали саму людську субстанцію»: [Про архієпископа Юрія Міхновського] // Людина і світ. – 1993. – № 2/3. – С. 11–17; № 4/5. – С. 43–46; Ігнатуша О. Степан Орлик // Довідник з історії України. – Т. 3 (Р–Я). – С. 268; Його ж. Тарнавський Петро // Там само. – С. 309– 310; Його ж. Феодосій Сергіїв // Там само. – С. 496; Його ж. Шараївський Нестор // Там само. – С. 600; Його ж. Юрій Жевченко // Там само. – С. 656; Його ж. Юрій Міхновський // Там само. – С. 656–657; Його ж. Юрій Тесленко // Там само. – С. 657; Його ж. Юхим Калішевський // Там само. – С. 658; Його ж. Яків Чулаївський // Там само. – С. 667 та ін. Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) 1921-1938 рр. ... 3332 Ірина Преловська Відкриття цих специфічних документів, їх передача від колишньо- го КДБ до державних архівів має декілька аспектів11 . Перший — морально-політичний, суспільний. Це ознака глибокої демократи- зації нашого життя, активних намагань покінчити з наслідками тоталітарного минулого. Сотням тисяч безвинних жертв політич- них репресій повернуто чесні імена. Реалізується широкомасштаб- на державна програма видання серії книг «Реабілітовані історією». Другий аспект — соціально-правовий. Зроблено перші кроки з відновлення соціальної справедливості щодо численних жертв політичного терору та їхніх родин. Саме на цій документальній базі працює мережа комісій із питань поновлення прав реабілітова- них. Третій аспект — науковий, адже фахівцям стали доступні донедавна закриті оригінальні історичні джерела. Завдяки цьому ліквідовано чимало білих плям новітньої історії України, руйну- ються стійкі міфологеми радянської історіографії, комуністичної пропаганди, оголюється «режисура» багатьох процесів та справ, сфабрикованих кількома поколіннями «доблесних чекістів». І, нарешті, четвертий аспект — архівно-суспільний. Поява у лоні державної архівної служби такого величезного масиву специфічних архівних джерел породила низку вельми складних як внутріархів- ного, так і ширшого, суспільного, характеру питань, вирішення яких ускладнюється недосконалістю нормативно-правової бази12. Наукове вивчення проблеми «великого терору» 1937–1938 рр. має декілька напрямів, один з яких становить дослідження репре- сій щодо церковних інституцій та віруючих у СРСР та УРСР, зокрема архівно-кримінальних справ діячів УАПЦ (УПЦ), де зу- стрічаються прізвища тих, хто давав санкції на затримання та арешт, слідчих, які вели справи, голів та членів «трійок», вико- навців вироків і навіть тих співробітників каральних органів, які переглядали архівно-кримінальні справи в умовах реабілітаційного процесу другої половини 1950–1990-х рр. Останнім часом з’явилися довідники, де опубліковано біографічні відомості співробітників органів державної безпеки13. 11 Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти ви- користання. – С. 3. 12 Там само. 13 Золотарьов В. Випробування совістю. Сторінки біографії комісара держ- безпеки 3 рангу С. Мазо // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2000. – № 2/4. – С. 374–389; Його ж. Комісар державної безпеки 1-го рангу ючих, церковних громад, організацій та установ. Важливим ас- пектом для розуміння причин загибелі УАПЦ (УПЦ) є вивчення матеріалів ДПУ України, яке безпосередньо займалося ліквіда- цією української церкви. Архівно-кримінальні справи проти репресованих діячів УАПЦ (УПЦ) подають механізм застосування норм радянського законо- давства щодо церкви. Завдяки проведеним дослідженням архів- них документів можна твердити, що у церковному середовищі ОДПУ СРСР — ДПУ радянської України провадили цілеспрямова- ну діяльність. Організація та функціонування підрозділів караль- них органів, які займалися втіленням у життя декрету про відок- ремлення церкви від держави, потребує спеціального дослідження. Оригінальні документи, які репрезентують рівень державно- церковних стосунків у 1920–1930-х рр. та дозволяють з’ясувати механізми розгортання репресій щодо віруючих в Україні, збері- гаються у фонді № 6 («Кримінальні справи на осіб, яких знято з оперативно-довідкового обліку в інформаційних центрах УВС–МВС України») ГДА СБ України. Окремі справи у 1990-х рр. передано до ЦДАГО України, згідно з указом Президії Верховної Ради Ук- раїни № 1525-ХII від 9 вересня 1991 р. «Про передачу архівних документів Комітету державної безпеки України до державних архівів республіки». Темі всебічного вивчення і широкого використання архівно- кримінальних справ було присвячено першу спеціальну науково- практичну конференцію «Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання» (1998 р.)10. Вона прово- дилася за ініціативою ГАУ при КМ України, ЦДАГОУ, УДНДІАСД, ДА СБ України. У роботі наукового заходу взяли участь 76 осіб — співробітники державних архівів, академічних інститутів, праців- ники Служби безпеки України, прокуратури, органів внутрішніх справ, комісій із питань поновлення прав колишніх репресованих, члени товариств «Меморіал» та політв’язнів. Архівно-кримінальні справи репресованих є унікальним, над- звичайно цінним історичним джерелом. Це документальне свідчен- ня епохи більшовицького тоталітаризму, негативні наслідки якого українському суспільству доведеться долати ще тривалий час. 10 Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти ви- користання: Зб. наук. праць / Редкол.: Р. Я. Пиріг (гол.) та ін. – К., 1998. – 161 с. Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) 1921-1938 рр. ... 3534 Ірина Преловська органів стали збірники документів Галузевого державного архіву Служби безпеки України, які вийшли друком у 2005–2006 рр.15 У першому збірнику (2005 р.) зосереджено документи з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управлін- ня України (далі — ЦДАВО України), які є найбільшим і найповні- шим зібранням оригінальних матеріалів радянського законодавства про церкву і культи. Зокрема, декрети Тимчасового робітничо- селянського уряду України, постанови РНК УСРР, циркуляри і постанови ВУЦВК, витяг з Адмінкодексу УСРР, зареєстрований статут УАПЦ 1926 р., циркуляри НКВС СРСР та України про порядок реєстрації релігійних організацій, положення про порядок організації, діяльності, звітності і ліквідації релігійних громад та систему обліку адмінорганами складу релігійних громад та служи- телів культу, інструкції про порядок організації, діяльності, звіт- ності і ліквідації релігійних громад та обліку складу громадян, служителів церкви, типові статути релігійних громад тощо16. Важливе значення у справі дослідження розгортання репресій радянської влади проти УАПЦ (УПЦ) мають матеріали фонду № 3984 («Українська автокефальна церква. Відділ керівничий», тобто з канцелярії ВПЦР) ЦДАВО України. Тут зібрано найголов- ніші документи практично за весь, а саме до 1929 р., час діяльності УАПЦ. Проміжок часу до 1934 р., коли діяльність цієї церкви припинилася, треба вивчати за іншими документами. Раніше ці справи зберігалися в ЦДІА УРСР (м. Харків), у фонді № 880. Після його передачі до Центрального державного архіву Жовтневої рево- люції (нині — ЦДАВО України) фонд, який складається з 4 описів і 2925 справ, отримав інший номер. Проведення зовнішньої критики документів з фонду № 3984 ЦДАВО України дозволяє стверджувати, що майже всі вони мають 15 Репресована УАПЦ. Політичні репресії проти священиків Української автокефальної православної церкви (1919–1938). За документами Галу- зевого державного архіву Служби безпеки України / Упор.: І. Бухарєва, С. Кокін, І. Преловська, Г. Смирнов // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД– КГБ. – 2005. – № 1/2 (24/25). – Ч. 1. – 344 с.; Репресована УАПЦ. Політичні репресії проти священиків Української автокефальної право- славної церкви (1919–1938). За документами Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Ч. ІІ / Упор.: І. Бухарєва, С. Кокін, І. Преловська, Г. Смирнов // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2006. – № 1/2 (26/27). – 335 с. 16 Див. док. № 1–9 // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2005. – № 1/2 (24/25). – С. 40–85. Архівно-кримінальні справи стали основою численних студій з історії Української автокефальної православної церкви. У справі публікації документів про УАПЦ (УПЦ), зокрема щодо репресивної політики радянської влади проти діячів церкви, уже чимало зроб- лено українськими науковцями14. Однією з останніх публікацій джерел з історії церковно-державних взаємин УАПЦ і каральних Станіслав Францевич Реденс // Формування історичної пам’яті: Польща і Україна: Матер. міжнар. наук.-практ. конф., Харків, 12 трав. 2007 р. – Х.: Майдан, 2008. – С. 34–62; Його ж. Начальницький склад НКВС УСРР у середині 30-х рр. // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2001. – № 2. – С. 326–342; Його ж. Секретно-політичний відділ ДПУ УСРР: справи та люди. – Х.: Фоліо, 2007. – 319 с.; Його ж. ЧК–ДПУ–НКВС на Харківщині: люди та долі (1919–1941). – Х.: Фоліо, 2003. – 477 с.; Його ж. Чекісти 20-х – 30-х: матеріали до біографічного словника // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 1994. – № 1 – С. 168–176; 1995. – № 1/2. – С. 334–338; Його ж. Руководящий состав государственной бе- зопасности Харьковской области в 1919–1941 годах // Эпоха. Культуры. Люди (история повседневности и культурная история Германии и Со- ветского Союза. 1920–1950-е годы) // Матер. междунар. науч. конф., Харьков, сент. 2003 г.: Сб. докл. – Х.: Вост.-рег. центр гум.-образов. инициатив, 2004. – С. 112–125; Золотарьов В.А., Рущенко І.П. Початок і фінал кар’єри першої хвилі чекістської верхівки України: соціально- статистичний аналіз // Наукові записки Харків. економ.-прав. ун-ту. – 2004. – № 1. – С. 158–169; Золотарьов В.А., Шаповал Ю.І. В. А. Ба- лицький. На шляху правди про нього // Укр. істор. журн.. – 1993. – № 4/6. – С. 50–63; 1993. – № 7/8. – С. 53–69; Їх же. Всеволод Балиць- кий: особа, час, оточення. – К.: Стилос, 2002. – 468 с.; Їх же. Кар’єра ката // Розбудова держави. – 1995. – № 1. – С. 27–36; Їх же. «Коли- вань у проведенні лінії партії не було» (Сторінки біографії К. М. Карл- сона — заступника наркома внутрішніх справ УРСР) // Укр. істор. журн. – 1996. – № 1. – С. 91–105; Шаповал Ю.І., Пристайко В.І., Золо- тарьов В.А. ЧК–ГПУ–НКВД в Україні: особи, факти, документи. – К.: Абрис, 1997. – 608 с. 14 Ігнатуша О.М. Міжконфесійні взаємини в Україні 20–30-х рр. ХХ ст.: до питання про характер джерельної бази проблеми // Наук. пр. іст. ф-ту (Запоріжжя). – 2001. – Вип. 10. – С. 112–121; Новицький П. Пе- реслідування Української автокефальної православної церкви на Він- ниччині в 1934–1935 рр. // Тези доп. і повідом. XVII Він. обл. іст.- краєзн. конф., 18 верес. 1997 р. – Вінниця, 1997. – С. 62–63; Ша- повал Ю. Невідомі документи про УАПЦ у зв’язку із справою «Спіл- ки визволення України» // Людина і світ. – 1996. – № 11/12. – С. 13– 17 та ін. Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) 1921-1938 рр. ... 3736 Ірина Преловська УСРР опозиції у керівництві ВПЦР, очолюваної з осені 1926 р. єпископом Петром Ромодановим. Почасти цей масив унікальних документальних матеріалів вчені вже використали при аналізі розкладницької діяльності ка- ральних органів у церковному середовищі, зокрема всебічної підго- товки впродовж 1926–1927 рр. справи усунення митрополита Ва- силя Липківського від керівництва УАПЦ. Імовірно, саме у цей період проти нього збиралися звинувачення в «антирадянській діяльності», які потім фігурували на соборі. Делегат ІІ Всеукраїнського собору УАПЦ 1927 р., згодом свяще- ник УАПЦ (соборноправної) Іван Гаращенко згодом писав: «Не стерпівши буйного розквіту церкви і величного авторитету митрополита та передових єпископів і священиків, влада почала їх заарештовувати […]. Цього було владі замало, вона наважилася усунути наріжний камінь української церкви — самого митрополита Василя»19. Матеріали щотижневих звідомлень за 1927–1928 рр., які збе- рігаються у ГДА СБ України, було оприлюднено на конференції, присвяченій 70-й річниці страти митрополита В. Липківського20. Важливе значення у справі формування комплексу архівно- кримінальних справ репресованих діячів УАПЦ (УПЦ) мав про- цес «Спілки визволення України». Справа навіть не в тому, що після І Надзвичайного церковного собору УАПЦ сама себе визнала «контрреволюційною організацією» і через це оголосила «само- ліквідацію», а потім діячі цієї церкви скликали в київському Со- фійському соборі новий Екстрений собор (8–12 грудня 1930 р.), що проголосив утворення Української православної церкви21. 19 о. І. Гаращенко. Матеріали до історії Української автокефальної право- славної церкви. 1921–1971. – Чикаґо: Укр. православне братство ім. митроп. Василя Липківського, 1975. – С. 154. 20 Преловська І. Усунення митрополита Василя Липківського від церков- ного служіння: передумови і наслідки // Служіння і спадщина митропо- лита Василя Липківського: Матер. Всеукр. наук. конф., Київ, 17 лис- топ. 2007 р. – К., 2008. – С. 81–114. 21 Преловська І. Процес ліквідації Української автокефальної православ- ної церкви (УАПЦ) (1921–1930) — Української православної церкви (УПЦ) (1930–1937): Спроба джерелознавчого аналізу // Держава і церк- ва в Україні за радянської доби: Зб. наук. ст. за матер. ІІ Всеукр. наук. конф., Полтава, 18–19 жовт. 2007 р. – Полтава: АСМІ, 2008. – С. 111– 120; Її ж. Останні богослужіння Української автокефальної православної авторство, дату написання, зазначення належності до канцелярії УАПЦ. Більшість не викликають сумнівів у своїй автентичності, окрім тих документів, які не мають першого екземпляру, а тільки затверджені копії. Внутрішня критика джерел переконує у висо- кому ступені цінності інформації. Практично всі джерела є цілком вірогідними й містять доволі широку та об’єктивну інформацію. Комплексне використання різноманітних видів джерел обумовлює їх репрезентативність у висвітленні досліджуваної проблеми. Із матеріалів фонду № 3984 до збірника включено документи передсоборної наради в липні 1927 р., на якій вирішувалося питання про долю митрополита Василя Липківського напередодні Всеукраїнського собору УАПЦ, що відбувся того року, а також листування у справі скликання цього собору з НКВС17. Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України при виконанні планової роботи вже опублікував більш повні збірники документів і матеріалів І Всеукраїнського собору УАПЦ 14–30 жовтня 1921 р. (1999 р.) і ІІ Всеукраїнського православного церковного собору УАПЦ 17– 30 жовтня 1927 р. (2007 р.)18. Оприлюднення цих архівних дже- рел дозволяє докладніше проаналізувати хід розгортання репресій влади проти української церкви. Окремим видом документів стали секретні зведення агентів ДПУ УСРР про діяльність автокефального духовенства за 1927– 1928 рр., які вдалося віднайти в ГДА СБ України. Ця інформація є цінним джерелом у справі вивчення механізму ведення справж- ньої війни ДПУ УСРР проти УАПЦ. Документи розкривають мето- дику розкладання керівного складу ВПЦР зсередини, нейтраліза- ції впливових осіб напередодні важливих подій, заміщення агентур- ним складом ДПУ УСРР керівних структур парафіяльних та окру- гових церковних рад, створення штучної ізоляції митрополита Василя Липківського, демонструють основні кроки підзвітної ДПУ 17 Див. док. № 10–12 // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2005. – № 1/2 (24/25). – С. 86–102. 18 Перший Всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ 14–30 жовтня 1921 р.: Документи і матеріали / Упор.: Г. Михайліченко, Л. Пи- лявець, І. Преловська. – К.; Львів: Жовква, 1999. – 560 с.; Другий Всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ 17–30 жовтня 1927 р.: Док. і матер. / Упор.: С. Білокінь, І. Преловська, І. Старовой- тенко. – К.: Оранта, 2007. – 698 с. Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) 1921-1938 рр. ... 3938 Ірина Преловська Матеріали, які стосувалися колишнього офіцера української армії, згодом священика УАПЦ Миколи Чехівського23, були віднай- дені у трьох справах, які внесено до комплексу «СВУ». Слідчі матеріали за 1927 р. чомусь опинилися після матеріалів за 1930 р.24 Завдяки клопотанням Володимира Чехівського, на початку грудня 1927 р. слідчу справу стосовно Миколи Чехівського було припинено і його звільнили. Але документи, виявлені у кінці 131-го тому справи № 67098-ФП свідчать, що звільнення було тимчасовим і вже у серпні 1928 р. його знову притягнули до кримінальної відповідальності25. В обох справах були довідки про розподіл слід- чих матеріалів та їх дублікатів за підписом помічника уповнова- женого 7-го відділення СОУ ГУДБ НКВС Владимирова від 10 черв- ня 1935 р. Перший протокол допиту як причетного до справи «СВУ» дато- вано 15 липня 1929 р. Допитував Миколу Чехівського начальник 2-го відділку Секретного відділу ДПУ УСРР Козельський. Віднайде- но й опубліковано декілька протоколів допиту та додаткових свідчень М. Чехівського за липень, серпень і жовтень 1929 р., але вони не містять ніякої інформації щодо УАПЦ, невеликі за обсягом і формальні за змістом, що свідчить про стійкість заарештованого. Арешт М. Чехівського у 1929 р. відрізнявся від обставин арешту 1927 р. Слідство, за задумом організаторів процесу «СВУ», повин- но було закінчитися реальним комплексом неспростовних свідчень щодо тісного зв’язку між українською армією часів С. Петлюри та УАПЦ. Подарунком для слідства можна вважати той факт, що Микола і Володимир Чехівські були рідними братами — родині зв’язки обігрувалися при формулюванні звинувачень. Публікація свідчень Миколи Чехівського дає можливість вивчити цей підго- товчий процес26. У ГДА СБ України зберігається цілий комплекс архівно-кри- мінальних справ на колишнього прем’єр-міністра УНР, головного 23 Преловська І. Слідчі справи братів Чехівських [Володимира і Мико- ли] як джерело вивчення біографій репресованих діячів УАПЦ (1921– 1930 рр.) // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2003. – № 1. – С. 258– 277; Ігнатуша О. Чехівський Володимир Мусійович // Довідник з історії України. – Т. 3 (Р–Я). – С. 571–572; Його ж. Чехівський Микола Мусійович // Там само. – С. 572–573. 24 Див. док. № 93–100 // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2005. – № 1/2 (24/25). – С. 275–290. 25 Див. док. № 101 // Там само. – С. 291–293. 26 Там само. – С. 296–342. Сам цей процес суттєво змінив обвинувальні формулювання для тих діячів УАПЦ (УПЦ), кого заарештовували вже по його завершенню. Після 1926 р. звинувачення проти заарештованих стосувалися порушення радянського законодавства про церкву, «антирадянської» діяльності митрополита Василя Липківського або причетності до вже заарештованого і засланого архієпископа харківського Олександра Ярещенка. Матеріали процесу «СВУ» дали можливість формулювати зви- нувачення новим текстуальним блоком, який чекісти при даль- шому формулюванні слідчих матеріалів проти діячів УАПЦ (УПЦ) прив’язували до вже опрацьованого обвинувального висновку 1930 р. У згаданому збірнику передруковано текст «Винувально- го висновку у справі “Спілки визволення України”» у тій частині, де було сформульовано звинувачення проти УАПЦ (розділ VI «Діяльність автокефальної церкви — знаряддя “СВУ”»)22. У ГДА СБ України зберігаються обидва варіанти обвинуваль- ного висновку у справі «СВУ» — машинописний, де є правки від руки червоним чорнилом, та типографський примірники. Текст опублікованого «Винувального висновку» надруковано на папері поганої якості і він виглядає як брошура для службового корис- тування. На титульній сторінці надруковано: «Зовсім таємно. Винувальний висновок у справі контрреволюційної організації “Спілка визволення України” (за винуваченням С. Єфре- мова, В. Чехівського, А. Ніковського та інших)». Бібліографічний опис цього видання вміщено в «Літопису україн- ського друку», «Картковому репертуарі» та інших покажчиках Української книжкової палати. Загалом у ГДА СБ України зберігається цілий комплекс архів- но-кримінальних справ, які стосувалися процесу «Спілки визво- лення України» — № 47757 (№ 67098-ФП), який складається з 237 томів. церкви (1921–1930) в Михайлівському Золотоверхому соборі 1929– 1930 рр. (на документальних матеріалах архівно-слідчих справ ЦДАГО України) // Наук. зб., присвяч. 900-літтю Свято-Михайлівського Золо- товерхого монастиря: Матер. наук.-практ. конф., Київ, 23 трав. 2008 р. – С. 235–249. 22 ГДА СБ України, ф. 6, спр. 67098, т. 2, арк. 2 а, 121–168. Див. док. № 10–12 // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2005. – № 1/2 (24/25). – С. 230–254. Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) 1921-1938 рр. ... 4140 Ірина Преловська тями про його реабілітацію у 1989 р. з посиланням на архівні справи)30. Перебуваючи з 1933 р. на Соловках, В. Чехівський зміг пере- слати декілька листів до дружини — Олени Чехівської. Уже в еміграції вона передала їх діячеві УАПЦ Федорові Бульбенку, а після його смерті листи було передано до архіву УВАН у Нью- Йорку та опубліковано у збірнику християнського самвидаву31. Таким чином, більшість документальних матеріалів з архівно- кримінальних справ братів Миколи і Володимира Чехівських да- ють можливість детально дослідити їх діяльність в УАПЦ, але під тим кутом зору, який був потрібен владі в контексті підготов- ки до процесу «СВУ». Матеріали з фондів обласних архівів також поступово залуча- ються до наукового обігу в контексті вивчення процесу ліквідації УАПЦ (УПЦ). Зокрема, серед документів Державного архіву Хар- ківської області було віднайдено архівно-кримінальну справу го- лови Всеукраїнської православної церковної ради у 1919–1924 рр. Михайла Мороза, створену напередодні процесу «СВУ» (фонд № Р-6452). Матеріали цієї справи опубліковано практично пов- ністю, окрім тих документів, які не мають принципового значен- ня32. Справа була розпочата у 1929 р. Складається враження, що початкові документи (мотивація необхідності арешту, постанова про арешт, ордер на арешт) відсутні. Кілька документальних форм майже незаповнені. Протоколи кількох перших допитів написані самим слідчим. Згодом він передав Михайлові Морозу папір і той писав спогади про свою діяльність в УАПЦ. Із моменту арешту й до початку 1930 р. М. Мороза утримува- ли у Харківській в’язниці, під час перебування в якій він власно- ручно виклав свою версію створення та діяльності УАПЦ, яка публікується вперше. Ці унікальні документи авторства голови ВПЦР 1919–1924 рр. раніше були недосяжними для дослідників і суттєво доповнюють створений у діаспорі та у сучасній (з 1990-х рр.) Україні варіант історії УАПЦ. Однак при їх використанні слід 30 Остання адреса… – Т. 2. – С. 932. 31 Мартирологія українських церков… – Т. І. – С. 503–528 (тут є листи, їх факсиміле, фото Олени Чехівської і сторінка протоколу обшуку по- мешкання В. Чехівського 17 липня 1929 р.). 32 Див. док. № 150–168 // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2006. – № 1/2 (26/27). – С. 116–188. ідеолога УАПЦ Володимира Чехівського (1876–1937 рр.). Одна з перших справ містить матеріали, які стосуються його арешту у 1921 р. Там є посвідчення на відрядження до Вінницького губерн- ського партійного комітету УКП на Поділлі за червень–серпень 1920 р., ордер на обшук та арешт В. Чехівського, виданий Поділь- ською губНК 17 січня 1921 р., квитанція на вилучення цінностей, протоколи допиту, які було складено Київською губНК 21 січня – 12 березня 1921 р., заяви та оригінал паспорту самого В. Чехівсько- го, постанова про його звільнення від 22 березня 1921 р. під відпо- відальність ЦК УКП. Усі інші віднайдені й опубліковані матеріали слідства на Воло- димира Чехівського були скомпоновані і підшиті до матеріалів справи з підготовки і проведення процесу «СВУ»27. Саме їх розта- шування свідчить про велику проведену чекістами роботу у справі всебічного доведення участі В. Чехівського в організації терорис- тичної діяльності у складі керівного органу «СВУ» до її «успішного викриття» у 1929 р. Останніми є документи, які були заведені в Ярославському політізоляторі, а також матеріали Соловецької в'язниці, де зберігся акт про розстріл. Ця справа містить документи на бланках Управ- ління НКВС по Ленінградській області — обліково-статистичні картки Управління Соловецького виправно-трудового табору ОДПУ СРСР, копію вироку 45 особам, засудженим на процесі «СВУ» 1930 р., копію характеристики на ув’язненого 8-го Соловецького відділення ББК–НКВС від 18 серпня 1936 р., засвідчену копію витягу з протоколу № 83 засідання Особливої трійки УНКВС Ле- нінградської області про повторне засудження осіб, обвинуваче- них за поданням Оперативної частини Соловецької тюрми 9 жов- тня 1937 р., де під номером 119 є вирок щодо В. Чехівського28, оригінал акту про виконання вироку від 3 листопада 1937 р. (в окремому конверті)29. Текст протоколу про засудження осіб, обвинувачених за подан- ням Оперативної частини Соловецької тюрми 9 жовтня 1937 р., у тому числі і В. Чехівського, уже опубліковано (разом із відомос- 27 Див. док. № 120–145 // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2006. – № 1/2 (26/27). – С. 13–110. 28 Остання адреса. Розстріли соловецьких в’язнів з України у 1937–1938 роках. – К.: Сфера, 2003. – Вид. 2. – Т. 2. – С. 714. 29 Див. док. № 149 // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2006. – № 1/2 (26/27). – С. 115. Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) 1921-1938 рр. ... 4342 Ірина Преловська кого (роки життя: 1864–1937) вже неодноразово використовувалася в публікаціях сучасних українських істориків34. Вивчення величез- ної творчої спадщини українського митрополита становить цілий напрямок церковної і світської історіографії35. Судячи з мізерної кількості протоколів допитів, В. Липківсь- кого майже не допитували, а формували справу на підставі копій протоколів допитів його колишніх церковних співробітників. Ці документи й стали основою для звинувачувального вироку про «антирадянську діяльність» і засудження до розстрілу сімдесяти- річного священнослужителя, який «являлся одним из руководи- телей националистической фашистской организации украинских церковников, проводил активную антисоветскую работу, был свя- зан с заграничными эмигрантскими кругами и посылал им антисо- ветскую информацию». У певному сенсі ця слідча справа 1937 р. була наслідком засудження УАПЦ на процесі «СВУ». Головна увага при вивченні діяльності та життєвого шляху митрополита Василя Липківського зазвичай приділялася періоду відродження українського церковного життя (1917–1921 рр.). Особ- ливо багато публікацій та досліджень присвячено проблемі скли- кання та проведення І Всеукраїнського православного церковного собору УАПЦ 14–30 жовтня 1921 р. у соборі Святої Софії Київської та пресвітерській хіротонії митрополита Василя. Але як представ- 34 Носко-Оборонів Т. Митрополит Василь Липківський — до 60-ліття розстрілу (27.ХІ.1937–27.ХІ.1997) // Визвольний шлях. – 1999. – Кн. 4. – С. 448–455; Пащенко В. Василь Липківський // Історія Украї- ни в особах ХІХ–ХХ ст. – К., 1995. – С. 274–281; Пащенко В.О., Ри- бачук М.Ф. Першоієрарх нової української церкви митрополит Василь Липківський [1864–1937] // Укр. істор. журн.. – 1993. – № 2/3. – С. 48–57; Білокінь С. Смерть митрополита Липківського // Людина і світ. – 1992. – № 4. – С. 27–34; Українське православне слово. – 1992. – № 11. – С. 7–10; № 12. – С. 6–10; Зінченко А.Л. Визволитися вірою: Життя і діяння митрополита Василя Липківського. – К., 1997. – 423 с. 35 Почасти історіографію життя та діяльності митрополита Василя Липків- ського викладено у: Преловська І.М. Перший Всеукраїнський право- славний церковний собор Української автокефальної православної цер- кви 14–30 жовтня 1921 р.: короткий огляд історіографії проблеми // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. праць на пошану д-ра іст. наук, проф. Р. Г. Симоненка / Ін-т історії України НАН Ук- раїни. – Вип. 11. – К., 2002. – С. 102–121. Основний перелік див. у бібліографії до видання: Зінченко А.Л. Визволитись вірою. Життя і діяння митрополита УАПЦ Василя Липківського. – К.: Дніпро, 1997. враховувати, що, незважаючи на таких «ліберальний» варіант допитів, Михайло Мороз усе ж таки кілька місяців перебував у в’язниці, тож його звинувачення проти митрополита Василя Лип- ківського, Володимира Чехівського та інших діячів УАПЦ були сформульовані в контексті майбутнього процесу «СВУ». Таким чином, його планували використати як свідка, як «колишнього» церковного діяча. З іншого боку, при оцінці критичних свідчень, які подав Михайло Мороз, слід враховувати його ставлення до УАПЦ після залишення посади голови ВПЦР через конфлікт у 1924 р. з митрополитом Василем Липківським. Щодо уточнення дати смерті Михайла Мороза, то у ГДА СБ України вдалося віднайти «Обзорную справку», яку підшито у справу діяча УАПЦ Костянтина Бутвиненка № 42180, де зазначе- но, що М. Мороз був «арестован 4 отд. УНКВД Черниговской обл. 15 апреля 1938 г. и 29 августа 1938 г. решением тройки при Киевском облуправлении НКВД УССР осуждён к ВМН — расстрелу с конфискацией имущества». Михайла Мороза розстріляли 28 вересня 1938 р. Таким чином, його критичні свідчення щодо УАПЦ під час процесу «СВУ», які він сформулював, очевидно, під впливом особистої образи на мит- рополита Василя Липківського і Володимира Чехівського, не від- вернули смертного вироку. Єдина віднайдена на сьогодні архівно-кримінальна справа пер- шого митрополита Київського і всієї України УАПЦ (1921– 1927 рр.), редактора часопису «Церква і життя», автора богословсь- ких праць та перекладів богослужбових книг33 Василя Липківсь- 33 Липківський В. Відродження церкви в Україні. 1917–1930. – Торонто: Добра книжка, 1959. – Вип. 160. – 335 с.; Його ж. Історія Української православної церкви. Розділ VII: Відродження української церкви. – Вінніпеґ: Вид. накладом фундації Івана Грищука, 1961. – 181 с.; Його ж. Проповіді на апостольські послання. – Чикаґо: Православний украї- нець, 1966. – 209 с.; Його ж. Проти наклепів, ніби УАПЦ прямує до унії (проповідь). – Нью-Йорк: Наша Батьківщина, 1967. – 16 с.; Його ж. Православна Христова церква українського народу. – Мюнхен: Право- славна церковна рада УАПЦ, 1951 (Репринт. вид.: Нью-Йорк, 1974). – 32 с.; Його ж. Проповіді на неділі й свята. Слово Христове до україн- ського народу. – Торонто: Укр. православне братство ім. митроп. Василя Липківського, 1988. – 609 с.; Його ж. Слово Христове до українського народу. Проповіді на неділі і свята. – К.: Біб-ка журн. «Пам’ятки України», 1993. – С. 305–404. Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) 1921-1938 рр. ... 4544 Ірина Преловська та Канаді УАПЦ представляв архієпископ Іван Теодорович (1887– 1971 рр.). Головним джерелом інформації про останнє десятиріччя життя митрополита Василя Липківського стали його листи, які він написав упродовж 1933–1937 рр. до о. Петра Маєвського, архі- єпископа Івана Теодоровича, адвоката Василя Свистуна, о. Павла Корсуновського, до консисторії Української греко-православної церкви в Канаді тощо. Усього до адресатів дійшло 19 листів, решта загубилися. Листування розпочалося у неймовірно важкий для України 1933 р.40 Після ІІ Всеукраїнського церковного собору УАПЦ 1927 р. шляхи церкви та її першого митрополита розійшлися. Останнє десятиліття життя (1927–1937 рр.) Василь Липківський провів у поневіряннях і злиднях, втрачаючи дітей і рідних, від нього відвер- нулися колишні співпрацівники. Величезне бажання служити українській церкві спонукало його навіть у страшні голодоморні роки (1932–1933 рр.) працювати над українським перекладом творів Іоанна Златоуста, богослужбових книг, недільних пропові- дей тощо. У цей час митрополит Василь, який жив разом із хворою дру- жиною, матір’ю та сестрою, відчував страшну скруту. При звільненні від «митрополичого тягаря» (1927 р.) йому було призна- чено пенсію від ВПЦР у розмірі 50 руб., але з листування зрозуміло, що він її так і не отримав. Дякуючи о. Петру Маєвському за грошо- ву допомогу, митрополит пише: «Тут усі тільки й говорять і міркують про харчування; це й моя найперша турбота. Про такі речі, як молоко, масло, м’ясо, цукор нема вже чого й думати, а хоч би мати з півфунта хліба на сутки, хоч 1 пуд муки на місяць, на якого коржа або галушку, з півпуда круп на кашу, куліш та з 1 фунт якого жиру на присмаку, що все становить на гроші приблизно 5 долярів на місяць — то я був би цілком задово- лений і принаймні турбота про хліб щоденний трохи втратила б свою гостроту». Із квітня 1933 р. в кожному листі митрополит Василь писав про важку самотність: «З часу свого оселення на Солом’янці я майже ніколи в Києві не буваю, жию справжнім анахоретом, мало коли й на вулицю показу- юсь. Ні з ким із сучасних церковних діячів я жодних стосунків не 40 Липківський В. Листи (1933–1937). – Торонто: Вид. Укр. православного братства ім. митроп. Василя Липківського, 1980. – 167 с. ники української діаспори, так і сучасні дослідники цієї пробле- ми дуже мало уваги приділили подіям, пов’язаним із його діяль- ністю в останнє десятиліття життя36 — від ІІ Всеукраїнського православного церковного собору УАПЦ (17–30 жовтня 1927 р.) до загибелі (27 листопада 1937 р.). Весь цей час митрополит, якого на згаданому соборі було «звільнено від тягаря митрополичого служіння» повинен був жити там, де відбувався процес остаточної руйнації його дітища — Української автокефальної православної церкви. На жаль, архівно-кримінальна справа, заведена на Василя Липківського у жовтні 1937 р., де міститься, у тому числі, довідка про його розстріл у Лук’янівській в’язниці37, містить надто мало відомостей про останній період життя митрополита38. Згадки про останню архівно-кримінальну справу митрополита Василя Липківського присутні в дослідженнях сучасних українсь- ких істориків39. У 1990-х рр. у вітчизняній історіографії сформував- ся цілий напрямок вивчення історії української православної церк- ви. Багато досліджень було здійснено вченими в діаспорі — із часу переїзду церковних діячів та вірних УАПЦ на Захід. Найбіль- ше зусиль у цій справі доклала УАПЦ (соборноправна), яка виник- ла у 1947 р. в Німеччині, а також Українське православне брат- ство імені митрополита Василя Липківського у США. До речі, одним із головних звинувачень ДПУ УСРР проти митрополита були зв’язки із закордонними організаціями. Дійсно, він активно листувався з діячами, які після поразки Української революції опинилися в еміграції — у Польщі, Західній Європі, Америці, Канаді тощо. Офіційними представниками УАПЦ у Західній Європі з благословення митрополита Василя були Євген Бачинський (1885–1978 рр.) та Сергій Шелухін (1864–1938 рр.), які надсилали повідомлення про церковне житті в Європі та вис- тупали з інформаціями про УАПЦ у країнах перебування. У США 36 Див. розділи, присвячені митрополитові Василеві Липківському: Бур- ко Д. Українська автокефальна православна церква — вічне джерело життя. – С. 223–259. 37 Див.: Зінченко А.Л. Визволитись вірою. Життя і діяння митрополита УАПЦ Василя Липківського. – С. 318. 38 Див. док. № 169–181 // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2006. – № 1/2 (26/27). – С. 189–237. 39 Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917– 1941 рр.): Джерелознавче дослідження. – К.: ДМП «Полімед», 1999. – С. 252–253; Зінченко А.Л. Визволитись вірою… – С. 316–317. Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) 1921-1938 рр. ... 4746 Ірина Преловська керівництво міфічною антирадянською організацією з метою приєд- нання України до Німеччини і Польщі. Він зазначив, що зачитані йому свідчення знайомих йому осіб не підтверджує і в жодних антирадянських організаціях участі не брав43. Також категорично відкинув зв’язок УАПЦ з «СВУ», сказавши, що Чехівського знав як церковного діяча, що УАПЦ не була «філією СВУ». Слідчий наполегливо підводив його до висновку, що проти цих звинувачень заперечувати безглуздо: «Вы напрасно пытаетесь отделять церковную деятельность ук- раинской автокефальной церкви и вашу личную от политики. Исто- рически доказано, что украинская автокефальная церковь была орга- низована исключительно с целью создания легальной базы для ан- тисоветской деятельности националистических элементов, группи- ровавшихся вокруг церкви», — твердив Гольдфарб. На всі зачитані йому звинувачення Василь Липківський із незмінною категоричністю відповідав, що ніколи не організову- вав ані «центрів», ані «угруповань», про «СВУ» дізнався з газет, усе життя займався тільки церковним служінням. Слідчі «пра- цювали» із заарештованим майже місяць, представивши йому свідчення проти нього, вибиті з ув’язнених єпископів УАПЦ В. - Самборського, Ю. Міхновського, К. Малюшкевича. Власне, сама справа Липківського — це копії протоколів допитів останніх, після яких уміщено звинувачувальний вирок від 20 листопада 1937 р. у справі Липківського Василя Костянтиновича за статтями 54-10, 54-11 КК УРСР. На початку повідомлялося про те, що IV відділом Управління державної безпеки НКВС УРСР було ліквідовано «на- ціоналістичну фашистську організацію українських церковників» на чолі з її «керівником» — колишнім митрополитом УАПЦ Ва- силем Липківським. Далі йшлося: «1. Являлся одним из руководителей националистической фашист- ской организации украинских церковников. 2. Проводил активную антисоветскую работу. 3. Был связан с заграничными эмигрантски- ми кругами и посылал им антисоветскую информацию. Признал толь- ко, что он был организатором сбора подписей на восстановление украинских церквей и поддерживал связь с украинскими епископами, находящимися в эмиграции»44. 43 Див. док. № 171 // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2006. – № 1/2 (26/27). – С. 191–196. 44 Див. док. № 178 // Там само. – С. 234. маю, ні з ким з них за весь час я навіть не разу не зустрічався, ніхто до мене не заходить і я ні до кого, і тому про стан церкви на Україні я не краще освідомлений тут на Солом’янці, ніж Ви там в Америці». Василя Липківського заарештовували декілька разів. Уперше це сталося 5 лютого 1923 р. у с. Михайлівці на Богуславщині. Тримали його в м. Богуславі при комендатурі ДПУ. У грудні 1925 р. заарештований у Харкові через листування ВПЦР із закордонними представниками УАПЦ Сергієм Шелухіним та Євгеном Бачинсь- ким. Перебував в ув’язненні 2 тижні. Іншим разом протримали місяць — від 10 липня 1926 р. Останній раз Василя Липківського було заарештовано у жовтні 1937 р. Причому постанову про арешт підписано 27 жовтня 1937 р. з наступним формулюванням: «Був активним учасником антирадянської фашистської організації українських церковників»41. Постанову по справі № 49329 підписав оперуповноважений ІV від- ділу Управління державної безпеки НКВС УРСР Гольдфарб. У ній вказувалося, що скоєні митрополитом «злочини» передбачені статтею 54-11 КК УРСР, а затримано його на підставі свідчень уже заарештованих і допитаних єпископів УАПЦ Самборського, Міхновського, Карабіневича та інших, що перебували у Лук’я- нівській в’язниці. Санкцію дав тимчасово виконуючий обов’язки начальника відділу по спецсправах прокуратури УРСР Аудрінг42. Хоча постанову про арешт було підписано 27 жовтня, протокол першого допиту митрополита датований 22 жовтня 1937 р. Під час допитів оперуповноважений Гольдфарб формулював запитання таким чином, що начебто наявність «антирадянської організації церковників» вже повністю доведена і від Василя Лип- ківського треба тільки формальне підтвердження того, що вже численними свідченнями «довели» єпископи УАПЦ Володимир Самборський, Юрій Міхновський, Костянтин Малюшкевич, Мико- ла Карабіневич та інші ув’язнені ієрархи УАПЦ. Слідчий зачитував Липківському витяги з протоколів допитів, де про нього були записані показання саме такого змісту. Під час допиту Василь Липківський категорично відмовився від висунутих звинувачень і відкинув усі спроби нав’язати йому 41 Див. док. № 169 // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2006. – № 1/2 (26/27). – С. 189. 42 Див. док. № 170 // Там само. – С. 190. 48 Ірина Преловська ДО 70-річчя КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ Олександр Пагіря (Київ) Невідомі листи делегації уряду Карпатської України до уряду Угорщини Pahirya O. The unknown letters of delegation of government of Car- pathian Ukraine to the government of Hungary. The present article is dedicated to the negotiations between the governments of two states that took place in March 1939. The author made the translation of Carpathian Ukraine’s letters to the Hungarian government. Історія контактів між урядами Карпатської України та Угорщи- ни в перші дні після окупації угорською армією території Закарпат- тя є малодослідженим питанням. Якщо військовий аспект пробле- ми на сьогодні вже достатньо опрацьований як українськими, так і угорськими вченими, то дипломатичний (йдеться про спроби проведення переговорів між урядами двох держав у березневі дні 1939 р.) випав із поля зору дослідників. У даному матеріалі увазі читачів пропонуються листи членів дипломатичної місії уряду Карпатської України, що була вповнова- жена на засіданні Кабінету Міністрів Карпатської України на чолі з Ю. Реваєм 15 березня 1939 р. на проведення офіційних перегово- рів з угорським керівництвом із приводу державної належності краю. Згадані документи — а це угорськомовні машинописні копії трьох листів членів урядової делегації Карпатської України на За вироком «трійки» НКВС УРСР від 20 листопада 1937 р. митро- полита Василя Липківського було розстріляно у Лук’янівській в’язниці. Сталося це 27 листопада 1937 р.45 Так закінчилося страдницьке життя засновника Української автокефальної православної церкви, видатного проповідника й історика церкви митрополита Київського і всієї України Василя Липківського. Добре ім’я страченого ієрарха намагалися воскре- сити діячі діаспори, зокрема Українське православне братство імені митрополита Василя Липківського у США й Канаді. Саме завдяки зусиллям тих, хто пам’ятав про відродження української церкви, вийшли друком праці митрополита, які були вивезені з України. У 2007 р. відбулася конференція, присвячена 70-й річниці заги- белі Василя Липківського46. Окрім архівно-кримінальних справ проти очільників УАПЦ (УПЦ) опубліковано матеріали проти інших діячів цієї церкви, які в різні роки брали участь в її розбудові. Весь цей комплекс джерел значно розширює коло досліджуваних наукових проблем47. Таким чином, пошук, дослідження і публікація архівно-кри- мінальних справ проти діячів УАПЦ (УПЦ) має важливе значен- ня при з’ясуванні причин ліквідації української церкви у 1937– 1938 рр., чільним діячам якої інкримінували антирадянську діяльність, зв’язок з українського еміграцією з метою «шпигун- ства» та організації підпільних осередків задля «повалення ра- дянської влади» і проголошення самостійної України. 45 Див. док. № 179–180 /// З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2006. – № 1/2 (26/27). – С. 235–236. 46 Преловська І. Усунення митрополита Василя Липківського від цер- ковного служіння: передумови і наслідки // Служіння і спадщина митрополита Василя Липківського: Матер. Всеукр. наук. конф. Київ, 17 листоп. 2007 р. – К., 2008. – С. 81–114. 47 Див. док. № 182–209 // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2006. – № 1/2 (26/27). – С. 238–310.

Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України

Репозитарії

Схожі ресурси