Багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на Тернопільщині у 1939–1941 рр.)

The article is dedicated to political repression against the population of Ternopil region after the occupation of Western Ukraine by Red Army and NKVD in 1939–1941. The documents that liquidated political and civil organization in the region were published.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автори:	Гуцал, П., Бажан, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2009
Назва видання:	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Теми:	З історії Другої світової війни
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41218
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на Тернопільщині у 1939–1941 рр.) / П. Гуцал, О. Бажан // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 1 (32). — С. 182-193. — Бібліогр.: 33 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-41218
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-412182013-02-17T03:02:36Z Багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на Тернопільщині у 1939–1941 рр.) Гуцал, П. Бажан, О. З історії Другої світової війни The article is dedicated to political repression against the population of Ternopil region after the occupation of Western Ukraine by Red Army and NKVD in 1939–1941. The documents that liquidated political and civil organization in the region were published. 2009 Article Багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на Тернопільщині у 1939–1941 рр.) / П. Гуцал, О. Бажан // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 1 (32). — С. 182-193. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41218 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії Другої світової війни З історії Другої світової війни
spellingShingle	З історії Другої світової війни З історії Другої світової війни Гуцал, П. Бажан, О. Багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на Тернопільщині у 1939–1941 рр.) З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description	The article is dedicated to political repression against the population of Ternopil region after the occupation of Western Ukraine by Red Army and NKVD in 1939–1941. The documents that liquidated political and civil organization in the region were published.
format	Article
author	Гуцал, П. Бажан, О.
author_facet	Гуцал, П. Бажан, О.
author_sort	Гуцал, П.
title	Багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на Тернопільщині у 1939–1941 рр.)
title_short	Багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на Тернопільщині у 1939–1941 рр.)
title_full	Багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на Тернопільщині у 1939–1941 рр.)
title_fullStr	Багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на Тернопільщині у 1939–1941 рр.)
title_full_unstemmed	Багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на Тернопільщині у 1939–1941 рр.)
title_sort	багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на тернопільщині у 1939–1941 рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	З історії Другої світової війни
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41218
citation_txt	Багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на Тернопільщині у 1939–1941 рр.) / П. Гуцал, О. Бажан // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 1 (32). — С. 182-193. — Бібліогр.: 33 назв. — укр.
series	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv	AT gucalp bagrânijvídbliskzolotogoveresnâpolítičnírepresíínaternopílʹŝiníu19391941rr AT bažano bagrânijvídbliskzolotogoveresnâpolítičnírepresíínaternopílʹŝiníu19391941rr
first_indexed	2025-07-03T23:29:30Z
last_indexed	2025-07-03T23:29:30Z
_version_	1836670382148419584
fulltext	Багряний відблиск «золотого вересня» ... 183 Значні зміни відбулися у духовно-культурній сфері. Україн- ська мова офіційно визнавалася мовою викладання у навчальних закладах та спілкування у державних установах. Але поряд із цим насаджувалася більшовицька ідеологія, здійснювалася нещад- на боротьба з «українським буржуазним націоналізмом». Практич- но всі національно-патріотичні товариства й організації були закриті. Однією зі складових політики більшовицького режиму у Західній Україні після «золотого вересня» стали репресії. Із пог- ляду вищого партійно-державного керівництва СРСР це було важ- ливим і необхідним засобом «радянізації» регіону. Репресивні акції стосовно населення західноукраїнських зе- мель планувалися ще до 17 вересня 1939 р. Так, 8 вересня 1939 р. нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія видав наказ про «прове- дення навчальних зборів» підрозділів НКВС СРСР, на виконання якого нарком внутрішніх справ УРСР І. Сєров створив 4 опера- тивно-чекістські групи, що мали йти в авангарді військ. Їх ко- мандирам видали підготовлені за агентурними даними списки майже 2000 осіб, яких слід було негайно заарештувати1. 15 вересня 1939 р. Л. Берія підписав таємну директиву про дії оперативно-чекістських груп. Співробітники НКВС СРСР повинні були, окрім виконання завдань військового і спеціального характе- ру, «узяти активну участь у підготовці і проведенні тимчасових уп- равлінь народних зборів», причому для «забезпечення посиленого проведення народних зборів налагодити необхідну агентурно-опера- тивну роботу щодо викриття і репресій контрреволюційних органі- зацій, груп та осіб, які протидіють і зривають організацію нової вла- ди»2. У цьому документі немає навіть натяку на звичні для тогочас- ної радянської пропаганди «дружбу народів» і «пролетарський інтер- націоналізм», жодного слова про співпрацю з певними соціальними групами чи політичними силами. Акцент робився винятково на жорсткі, репресивні заходи щодо місцевого населення. 20 вересня 1939 р. перших полонених із Західної України опера- тивно-чекістські групи відправили в табір у Путивлі Сумської обл. Приймальні пункти для полонених та інтернованих було ство- рено також неподалік від старого кордону по Збручу — в Олевську, 1 Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне. Т. 1. Кн. 1. – М., 1995. – С. 70–73. 2 Ільюшин І.І., Пшенніков А.М. Діяльність оперативно-чекістських груп НКВД у західних областях України (вересень–жовтень 1939 р.) // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2000. – № 2/4. – С. 424–425. З ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ Петро Гуцал (Тернопіль), Олег Бажан (Київ) Багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на Тернопільщині у 1939–1941 рр.) Hutsal P., Bazhan O. The crimson glow of «golden September» (poli- tical repressions in Ternopil region during 1939–1941). The article is dedicated to political repression against the popula- tion of Ternopil region after the occupation of Western Ukraine by Red Army and NKVD in 1939–1941. The documents that liquidated political and civil organization in the region were pub- lished. Упродовж двох днів, 17–18 вересня 1939 р., війська Червоної армії зайняли територію сучасної Тернопільської області. У краї, як і у Західній Україні загалом, почалися докорінні перетворення у всіх сферах життя відповідно до засад радянського більшовиць- кого режиму. За короткий час було націоналізовано промислові, торговельні та інші підприємства, ліквідоване приватне й церков- не землеволодіння, кооперативні установи закриті або реорганізо- вані за прикладом радянської кооперації. Паралельно здійснювалися соціальні заходи щодо трудящих верств, зокрема були запроваджені безоплатна освіта і медичне обслуговування, надавалася матеріальна допомога незаможним та безробітним, створювалися нові робочі місця. Одночасно прохо- див перерозподіл власності так званих «буржуазних елементів». Багряний відблиск «золотого вересня» ... 185184 Петро Гуцал, Олег Бажан мешканців краю з правом голосу, як із легкої руки тодішніх ра- дянських органів донині стверджується у деяких виданнях, а 83 %, тобто майже кожен п’ятий виборець Західної України не голосував7. Чимало делегатів НЗЗУ згодом були репресовані. Так, на- прикінці червня 1941 р. органами НКВС був вивезений у Київ, де і пропав безвісти голова цих зборів, академік К. Студинський, уродженець с. Кип’ячка на Тернопільщині. Тоді ж у Львові замор- дували делегатів НЗЗУ М. Масляка, начальника районного відділу шляхів у Бережанах, і М. Капуша із Золотого Потоку на Бучаччині. 24 червня чекісти заарештували ще одного колишнього делега- та — О. Гринька8, родом із с. Грибова на Лановеччині. Безперечно, об’єднання західноукраїнських земель із Великою Україною стало видатною історичною подією для нашого народу. Соціальні заходи радянської влади сприяли завоюванню симпатії трудового населення, інтегрувати його у систему державного ладу СРСР. Однак усі сфери життя громадян відтепер перебували під жорстким контролем партійних і державних структур, передусім органів НКВС СРСР. Радянська система управління формувалася на західноукраїн- ських землях оперативно, ще до офіційного створення 4 грудня 1939 р. 6 нових областей. Усі керівні посади в обласних і районних органах влади займали спеціально направлені зі східних та цент- ральних областей радянської України працівники. Вони зазвичай не тільки були комуністами-догматиками, не знали особливостей, традицій Західної України, здебільшого не володіли українською мовою, а й були малоосвіченими. Так, наприклад, 29 квітня 1940 р. Тернопільський обком КП(б)У затвердив на посади перших і других секретарів райкомів партії 27 новоприбулих осіб, з яких 6 мали нижчу освіту, по 10 — незакінчену середню й середню і лише 1 — незакінчену вищу9. Практично весь керівний склад органів НКВС УРСР на захід- ноукраїнських землях, на відміну від партійно-радянського апа- рату, комплектувався з чекістів, скерованих не з УРСР, а з облас- тей Росії та інших радянських республік. Лише начальник УНКВС 7 Сварник І. Маловідомі сторінки з історії «золотого вересня» // Укр. археограф. щорічник: Нова серія. – К., 1992. – Вип. 1. – Т. 4. – С. 414. 8 Відбувши 10-річне ув’язнення і 5-річне заслання, О. Б. Гринько у 1956 р. повернувся додому. Нині він — народний артист України. 9 Державний архів Тернопільської області (далі – ДАТО), ф. П-1, оп. 1, спр. 8, арк. 94–102. Шепетівці, Волочиську, Ярмолинцях і Кам’янці-Подільському. За перші десять днів у центральній частині Тернопільщини були затримані і спрямовані під конвоєм лише у Волочиськ щонайменше 8800 осіб3. Групи НКВС СРСР активно проводили каральні акції4. У перші тижні «утвердження» радянської влади у Західній Україні реп- ресії охопили, насамперед, представників колишніх польських органів влади, діячів польських, українських та єврейських полі- тичних партій і громадських організацій, широкі кола інтелігенції, військовослужбовців. Події розвивалися стрімко. Московське ке- рівництво намагалося швидко легітимізувати приєднання захід- ноукраїнських земель до радянської України та СРСР. Відтак 6 жовтня 1939 р. військова рада Українського фронту призначила вибори до Народних зборів Західної України (НЗЗУ) на 22 жовт- ня і скликання їх у Львові 26 жовтня 1939 р. Нині достеменно відомо, що ці вибори були організовані і прове- дені партійно-радянськими органами під суворим контролем НКВС СРСР. Прагнення західних українців до об’єднання з українським народом за Збручем більшовицька влада використала у власних політичних цілях, порушивши принципи демократизму і народно- го волевиявлення5. Надзвичайно короткий термін підготовки вибо- рів, унеможливлення легальної передвиборчої боротьби різних пар- тій, примус населення голосувати за єдиний безальтернативний список кандидатів у делегати НЗЗУ, який був складений згідно з традиціями радянської системи перетворили вибори на фарс. Новий режим забезпечив «вільне волевиявлення трудящих» щодо утверд- ження у краї радянської системи, таким чином входження Західної України до Радянського Союзу у складі УРСР було оформлене законодавчо6. В умовах жорстких репресій підрахунок голосів був фальсиф- ікований. Відомо, що у виборах до НЗЗУ взяли участь не 92,8 % 3 Ільюшин І.І., Пшенніков А.М. Вказ прця. – С. 427, 429. 4 Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ–ХХ ст.: Історичні нариси / Д. В. Архієрейський, О. Г. Бажан та ін.; відп. ред. В. А. Смолій. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 574. 5 Васюта І. Політична історія Західної України (1918–1939). – Львів: Каменяр, 2006. – С. 307. 6 Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й., Глубіш М.І. Входження Галичини, Північної Буковини та Закарпаття до складу України (1939– 1945 рр.). – Дрогобич: Добре серце, 1995. – С. 46–47. Багряний відблиск «золотого вересня» ... 187186 Петро Гуцал, Олег Бажан вальський, О. Хома, викладач Бережанської гімназії В. Левиць- кий, викладач Чортківської гімназії М. Кужель, колишній деле- гат парламенту ЗУНР О. Сіяк, лікарі О. Воронка і П. Синенький, правники К. Білинський, І. Винниченко, С. Воркун, В. Гамаль, М. Гринів, Ю. Дзерович, А. Кардаш, Л. Краснопера, Д. Пігут, Д. Се- ник, П. Смаль, М. Староселець, О. Юрчинський та багато інших. Обставини, дата і місце смерті більшості з них досі не встановлені. Єдиною українською політичною силою, що боролася з радян- ським режимом у підпіллі, була ОУН. Ще за польських часів вона мала розгалужену конспіративну мережу і досвід нелегальної роботи. Розвиток подій після 17 вересня 1939 р. показав, що прихід у край Червоної армії й утвердження радянської влади виявили- ся для керівництва ОУН та її груп на місцях неочікуваними, члени національного підпілля не були готовими до військового спротиву і не чинили збройного опору12. Лише із посиленням репресій біль- шовицької влади проти українців за національно-патріотичну діяльність та після проведення кількох показових судових проце- сів над членами ОУН, які завершилися винесенням підсудним суворих вироків, націоналістичне підпілля отримало зростання соціальної бази для нелегальної роботи. Так, у с. Ягольниця Чорт- ківського району в лютому 1941 р. два члени ОУН вчинили зброй- ний опір співробітникам НКВС, які намагалися їх заарештувати, і у перестрілці загинули. У березні цього ж року у бою з чекіста- ми у с. Скородинці був убитий підпільник А. Шевців. 10 квітня у с. Слобідка-Струсівська на Теребовлянщині оунівець М. Прусак із дружиною Стефанією, не бажаючи здаватися, вступили в бій із групою співробітників НКВС. Лише наступного дня чекістам вда- лося здолати опір мужнього подружжя13. Члени ОУН не могли тоді організовано й активно протистояти комуністичному режиму. Від початку утвердження радянської влади націоналісти змушені були діяти в глибокому підпіллі, за умов наростаючих репресій. Головне завдання Центральний провід ОУН убачав у збереженні структури на місцях та її відновленні після арештів. Тож нині варто уважно і з урахуванням тогочасних реалій поставитися до повідомлень районних відділів та обласного управління НКВС УРСР про «активну контрреволюційну роботу» ОУН восени 1939 р. — на початку 1940 р. 12 Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ–ХХ ст. – С. 573. 13 Літопис нескореної України: документи, матеріали, спогади. Кн. 1. – Львів: Просвіта, 1993. – С. 65, 176, 184. по Тернопільській області О. Вадіс раніше працював у Кам’янці- Подільському. Значну частину працівників обласного апарату НКВС становили випускники Воронезького, Горьківського, Ленін- градського, Саратовського, Смоленського, Рязанського й інших училищ НКВС СРСР10. Освітній рівень співробітників управління НКВС по Тернопільській області був ще нижчим, ніж партійно- радянських працівників. Жоден із чекістів не мав вищої або неза- кінченої вищої освіти, переважна більшість із них мала нижчу освіту11. Серед останніх був і головний чекіст області О. Вадіс. Велику «послугу» радянським каральним органам у розгортан- ні репресій зробили польські службовці. У 1920–1930-х рр., реєст- руючи філії українських громадсько-культурних і кооперативних товариств у містах і селах, вони фіксували, чи належать їх члени до УНДО або чи перебувають під впливом ОУН. Повітові старости складали списки колишніх стрільців та офіцерів УГА й Армії УНР, котрі воювали за незалежність України в 1918–1921 рр. Таємна польська поліція складала довідки про членів ОУН та їх діяльність. У судових справах були задокументовані відомості про багатьох українців як націоналістів. Після вступу Червоної армії у Західну Україну майже всі ці матеріали опинилися в руках чекістів і невдовзі були використані для розгортання репресій проти українських патріотів. Серед кримінальних справ на заарештованих за політичними мотивами громадян у 1939–1941 рр. немає жодної, де б звинувачен- ня не базувалося на належності особи, як правило, недоведеній, до різних українських партій, організацій і товариств. Чекісти розглядали членство в українських патріотичних організаціях як «прояв антирадянщини», а радянські «народні» суди не брали до уваги, що партії, організації і товариства, за винятком ОУН, діяли у колишній Польщі відповідно до чинного законодавства. Від початку репресії спрямовувалися, передусім, проти інтелі- генції, чільних діячів громадсько-політичного і культурно-освіт- нього життя. Так, були заарештовані і загинули в ув’язненні пись- менник, адвокат, доктор права Ф. Коковський, викладачі Терно- пільської гімназії І. Брикович, П. Дяків, Е. Ковальська, Т. Ко- 10 Кондратюк С. Встановлення сталінського тоталітарного режиму в Західній Україні (вересень 1939 – червень 1941 рр.) // 1939 рік в істо- ричній долі України і українців: Матер. міжнар. наук. конф., 23–24 вересня 1999 р. – Львів, 2001. – С. 158. 11 ДАТО, ф. П.-1, оп. 1, спр. 7, арк. 236–239; спр.9, арк. 154–163. Багряний відблиск «золотого вересня» ... 189188 Петро Гуцал, Олег Бажан людина. На четвертий день було винесено вирок, 10 осіб засуджено до страти16. У лютому 1941 р. органи НКВС УРСР заарештували 18 колиш- ніх гімназистів, а тоді учнів старших класів середньої школи в Борщові. Їх підозрювали як учасників нелегальної діяльності ОУН. Усі вони були розстріляні без суду на початку німецько-радянської війни у червні 1941 р.17 12 червня 1941 р., напередодні закінчення навчального року, знову ж таки як члени ОУН були заарештовані 15 учнів середньої школи (колишньої гімназії) в Теребовлі. Їх також без суду розстрі- ляли наприкінці цього ж місяця у в’язниці м. Тернополя18. Упродовж січня–червня 1941 р. подібні каральні акції щодо учнівської молоді органи НКВС УРСР провели практично у кожно- му районному центрі. Масові арешти студентів відбулися у Кре- менецькому вчительському інституті. За неповні півтора року було проведено чотири масові депор- тації жителів Західної України до Сибіру, Казахстану і на Край- ню Північ. Традиційно вважалося, що акції мали на меті унемож- ливлення антирадянського опору. Мабуть, їх варто оцінювали не лише з цього погляду. Депортації були зумовлені певними полі- тичними цілями лідерів СРСР, намаганням забезпечити вироб- ництво на сибірських і північних просторах дармовою робочою силою, загалом — злочинною сутністю економічної політики тодіш- нього комуністичного режиму. Першими насильно були вивезені польські осадники, яких у 1920–1930-х рр. уряд Польщі переселив з їх історичних земель у цей регіон для колонізації та контролю прикордонної смуги. Але до цієї категорії виселених потрапляли українці та євреї. Варто зауважити, що вивезені родини не були винятково польськими, адже у сільській місцевості між представниками української та польської націй типовими були міжнаціональні шлюби. Виконуючи рішення центральних партійних і радянських органів, 3 лютого 1940 р. Тернопільський обласний комітет КП(б)У схвалив особливу (закриту) постанову «Рішення політбюро ЦК 16 Мизак Н. За тебе, свята Україно! Бучацький повіт у визвольній бо- ротьбі ОУН, УПА. Кн. 4. – Чернівці, 2004. – С. 61. 17 Мизак Н. За тебе, свята Україно! Південне Надзбруччя у визвольних змаганнях ОУН–УПА. Кн. 1. – Чернівці, 1998. – С. 34. 18 Смалига М., Михайлюк М. З історії Теребовлянської гімназії (1907– 2004). – Теребовля, 2004. – С. 47–48. Загалом каральні органи застосували у краї подібні методи викриття «ворогів народу», які практикували в радянській Україні в 1930-х рр. Чекісти свідомо значно перебільшували масштаби і методи «терористичної діяльності» ОУН. Іноді співробітники прово- кували збройний опір аби отримати підстави для розгортанні масо- вих репресій проти місцевого населення. Мета переслідувалася одна — залякати громадян, унеможливити будь-який спротив радянській владі, знищити українське підпілля. Лише впродовж одного місяця — від 22 березня до 25 квітня 1940 р. — органи НКВС УРСР затримали й ув’язнили на Тернопіль- щині 540 «учасників контрреволюційних повстанських організа- цій, які готували збройне повстання проти радянської влади», причому 242 з них були заарештовані 22–23 березня. Були викриті, як вказував О. Вадіс, «кілька антирадянських формувань серед польської молоді», а також молодіжна організація «із числа учнів українських націоналістів»14. Для «успішного ведення слідства по ліквідованим антирадянським організаціям» були створені слідчі групи в Бережанах, Кременці, Тернополі і Чорткові, які швидко, не обтяжуючи себе доказовою базою, завершували кримі- нальні справи і пропонували затриманих розстрілювати або ув’яз- нювати на тривалі терміни. Діяльність органів НКВС УРСР щодо викриття членів ОУН набула нового розмаху на Тернопільщині у зв’язку з «процесом 59-ти» у Львові у січні 1941 р. Це була організована каральна акція радянського режиму у Західній Україні з метою знищення націоналістичного підпілля і залякування населення. Серед підсуд- них на цьому судилищі опинилися й вихідці з Тернопільського краю: Р. Дяків (родом із с. Жеребки Підволочиського р-ну), М. Па- куляк (із с. Іванків Борщівського р-ну), Т. Федечко (із с. Бишки Козівського р-ну), М. Майковська (з Бучача), Н. Безкоровайна (з Тернополя), Д. Клячківський (із Збаража, майбутній перший ко- мандувач УПА) та ін. Перших трьох підпільників засудили до розстрілу і невдовзі стратили15. 18 лютого 1941 р. розпочався судовий процес над членами ОУН у Тернополі. Перед радянським «правосуддям» постала 21 молода 14 ДАТО, ф. П-1, оп. 1, спр. 3, арк. 83–84. 15 Гуцал П. Репресії комуністичного режиму на Тернопільщині // Реабі- літовані історією: Тернопільська область. Кн. 1. – Тернопіль: Збруч, 2009. – С. 38. Багряний відблиск «золотого вересня» ... 191190 Петро Гуцал, Олег Бажан витримали каторжної праці та нелюдських умов проживання і передчасно пішли з життя. Сотні з виселенців згодом були заа- рештовані та запроторені у виправно-трудові табори. Масштабним і цинічним злочином було знищення людей без суду відповідно до секретної постанови політбюро ЦК ВКП(б) про розстріл в’язнів у тюрмах і таборах Західної Білорусії та Західної України від 5 березня 1940 р. Згідно з віднайденими даними, тоді на підставі цього рішення в тюрмах двох республік убили 7305 осіб. Крім того, у Старобільському таборі поблизу Харкова стратили 3820 осіб, у таборі в Катинському лісі на Смоленщині — 4421 особу, в Осташківському таборі в Калінінській області — 6311 осіб23. У кожному з цих таборів були вихідці з Тернопільського краю. Після тривалих пошуків дослідникам удалося встановити пріз- вища більше 1000 осіб, котрих розстріляли в результаті «розван- таження тюрем» на західноукраїнських землях24. Насправді стра- чених у краї було набагато більше. Жоден із розстріляних не ста- новив реальної небезпеки для радянського режиму. Насильницьким щодо сільських жителів Тернопільщини було намагання радянської влади запровадити колгоспну систему. 13 січня 1940 р. обласний комітет партії розглянув питання про обком незаможних селян та аналогічні комітети у районах, на які покла- далися функції щодо створення колгоспів25. Початок цієї роботи супроводжувався активною ідеологічною роботою. Коли ж селяни не хотіли організовувати колективне господарство, місцеві керівни- ки використовували адміністративні методи «впливу», залякуван- ня, шантаж. Загроза арешту була звичною і цілком реальною. Не один десяток сімей був насильно вивезений із Тернопільщини за відмову господарів стати колгоспниками. Траплялися й інші трагедії. Так, не витримавши наруги і по- гроз через небажання «записатися» до колгоспу, укоротив собі віку селянин с. Коцюбинці на Гусятинщині. Мешканець с. Василь- ківці цього ж району, змушений «добровільно» написати заяву про вступ у колгосп, у присутності сільських активістів косою розпоров собі живіт26. 23 Политический архив ХХ века: Секретные документы из особых папок // Вопросы истории. – 1993. – № 1. – С. 20. 24 Романів О., Федущак І. Західноукраїнська трагедія 1941. – Львів; Нью- Йорк, 2002. – С. 70–102. 25 ДАТО, ф. П.-1, оп. 1, спр. 6, арк. 23. 26 Західна Україна під більшовиками. ІХ.1939 – VІ.1941: Зб. / За ред. М. Рудницької. – Нью-Йорк, 1958. – С. 322. ВКП(б) від 19 січня 1940 р. Питання, пов’язані з виселенням осад- ників»19. Було затверджено план відповідних дій, який розроби- ли керівні співробітники УНКВС по Тернопільській області О. Вадіс, М. Ілюшин і В. Твердохлібенко. За даними УНКВС по Тернопільській області, 10–13 лютого 1940 р. було виселено 7000 сімей осадників (31700 осіб). Крім того, вивезено 239 сімей польської «націоналістичної контррево- люції» (703 особи), 349 сімей української «націоналістичної контр- революції» (1074 особи), 513 сімей офіцерів (1520 осіб), 482 сім’ї «поліції» (1499 осіб), 341 сім’я «агентури розвідки» (1063 особи), 61 сім’я жандармів (189 осіб), 66 сімей чиновників (175 осіб), 37 сімей «фабрикантів і поміщиків» (109 осіб), 15 сімей «тюремників» (42 особи)20. Таким чином, жертвами цієї «масової операції по спеціальному завданню партії та уряду» у Тернопільській області стали 9103 сім’ї (38074 особи). Наступні дві хвилі депортації були проведені 13 квітня та 30 червня — 1 липня 1940 р. Тоді були вивезені 53820 осіб, без ура- хування депортованих із колишнього Кременецького повіту Во- линського воєводства (їх кількість невідома. — Авт.), із них лише 13 квітня з Тернополя — 14679 осіб. Під час другої хвилі депортації в окрему групу виселенців входили українські громадські, політичні та культурно-освітні діячі, колишні члени КПЗУ. Третя акція здійснювалася з метою вивезення переважно втікачів із Західної та Центральної Польщі. Найбільше серед них було поляків та євреїв, однак були й україн- ці. Із людьми тоді поводилися дуже брутально, їх без попередження затримували і відправляли на залізничні станції під конвоєм, а втікачів розстрілювали. Напередодні цієї депортації, 26 червня 1940 р., Тернопільський обком КП(б)У розглянув питання про роботу обласного апарату НКВС. Репресивні дії чекістів проти мирного населення були схвалені і навіть пропонувалась «посилити викриття ворогів радянської влади»21 . Четверта масова депортація жителів краю була проведена на підставі спільної постанови ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про виселення ворожого елементу з рес- публік Прибалтики, Західної України та Західної Білорусії, Мол- дови» від 16 травня 1941 р.22 Багато хто із насильно вивезених не 19 ДАТО, ф. П.-1, оп. 1, спр. 6, арк. 139–140. 20 Там само, спр. 3, арк. 88. 21 Там само спр. 10, арк. 135. 22 Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ–ХХ ст. – С. 585. Багряний відблиск «золотого вересня» ... 193192 Петро Гуцал, Олег Бажан тюрмі було вже 954 осіб. Усі вони пішим етапом під посиленим конвоєм вирушили на Схід. У дорозі, як, наприклад, у Гусятині, заарештовували нових людей і долучали в колону в’язнів. Конвоїри розстрілювали не лише тих, хто робив практично безнадійну спробу втекти, а й тих, хто не міг чи не хотів іти далі. Згідно з офіційни- ми даними, «при спробі повстання чи втечі» були вбиті 123 особи. 20–21 липня 1941 р. 757 в’язнів чортківського етапу були розстрі- ляні в уманській тюрмі. На сьогодні встановлено прізвища 796 знищених радянськими каральними органами людей32. Із початком німецько-радянської війни 1941–1945 рр. без суду було розстріляно 250 мешканців нинішнього Борщівського району, яких радянська влада затаврувала як «ворогів народу»33. Ідеться лише про один район, а їх у Тернопільській області на сьогодні налічується сімнадцять. Маховик репресій не обійшов жодного міста, селища, села і хутора на Тернопільщині. Реалізація держав- ної програми науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією. Тернопільська область» дала підстави стверджувати, що немає жодного населеного пункту, жителі якого б не померли у радянському таборі чи на вимушеному поселенні далеко від рідного дому або не були вбиті чекістською кулею. Неповні 22 місяці впродовж 1939–1941 рр. існував комуністич- ний режим на західноукраїнських землях. Жертвами організова- них ним у регіоні репресій і терору за цей невеликий період став щонайменше кожен десятий житель. Точна кількість репресова- них — заарештованих, ув’язнених, вивезених на поселення, стра- чених згідно з вироком суду і без нього — донині невідома… * * * Нижче публікуємо документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України та Державного архіву Тернопільської області про вступ підрозділів Червоної армії, чекістських груп НКВС СРСР на територію Тернопільщини у вересні 1939 р. та масові політичні репресії щодо громадян області. Відібрані доку- менти публікуються згідно з археографічними правилами, мовою оригіналу. Наявні у тексті стилістичні й орфографічні помилки, що не впливають на зміст документа, виправлені без застережень. 32 Романів О., Федущак І. Західноукраїнська трагедія 1941.. – С. 210–230, 376; Злочини комуністичної Москви в Україні в літі 1941 року. – С. 86. 33 Мизак Н. За тебе, свята Україно! Південне Надзбруччя у визвольних змаганнях ОУН–УПА. – С. 42–51. Робота партійно-радянським органів щодо організації колгос- пів, незважаючи на значні зусилля, давала незначні результати. Згідно з офіційними даними, на 15 травня 1940 р. на Тернопіль- щині було лише 45 колгоспів27. Напередодні та на початку німецько-радянської війни у червні 1941 р. обласне УНКВС і його районні та міські відділи провели масові арешти невинних людей. Фактично були затримані та ув’яз- нені майже всі, про кого каральні органи мали хоч якусь «підозрі- лу» інформацію. Далеко не всі кримінальні справи заарештованих тоді збереглися, тому немає змоги сказати точно, скільки осіб потрапили у цей час у руки чекістів. Під час відступу радянських військ наприкінці червня — на початку липня 1941 р. співробітники обласного УНКВС без суду стратили тисячі в’язнів. Перед смертю людей жорстоко катували, глумилися над ними. Віднайдені пізніше мертві тіла були понівече- ні, на них виразно помітні сліди нелюдських тортур і наруги. Так було не лише в основних тюрмах Бережан, Кременця, Тернополя і Чорткова, а й в будівлях усіх районних відділів НКВС, де утри- мувалися заарештовані. У в’язниці в Бережанах, зокрема, стратили щонайменше 156 людей28. Насправді їх було більше. Так, у лісі біля с. Гиновичі чекісти розстріляли 12 осіб. У Бучачі вони вбили 148 осіб. Страш- ною була розправа над затриманими людьми в районному відділі НКВС у Вишнівці29. У Кременці вбито 8 священиків і єпископа Симона, а також кілька десятків мирних жителів30. Список страче- них у Тернополі становить 644 особи. Із міської тюрми було евакуй- овано 1008 в’язнів, але на Урал прибули 903, отож 105 осіб із невідомих нам причин були вбиті чи померли в дорозі і лише кілька з них змогли врятуватися втечею31. У в’язниці у Чорткові перед початком війни перебували 1279 заарештованих. Кілька десятків із них розстріляли, а затрима- них за побутові злочини звільнили. На час евакуації 2 липня в 27 ДАТО, ф. П.-1, оп. 1, спр. 8, арк. 69–70. 28 Бережанська земля. Т. 3: Книга пам’яті. – Тернопіль, 2006. – С. 88. 29 Гнатюк І. Стежки-дороги: Спогади. – Дрогобич: Відродження, 1998. – С. 18. 30 Злочини комуністичної Москви в Україні в літі 1941 року. – Нью- Йорк: Пролог, 1960. – С. 42. 31 Романів О., Федущак І. Західноукраїнська трагедія 1941. – С. 193– 208, 395.

Багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на Тернопільщині у 1939–1941 рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси