Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених в УРСР (1946–1950 рр.)

The author made complex analysis of forms and methods of organizational development of stationary camp net for prisoners of war on the territory of Soviet Ukraine during 1946–1950.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Потильчак, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2009
Назва видання:	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Теми:	З історії Другої світової війни
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41220
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених в УРСР (1946–1950 рр.) / О. Потильчак // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 1 (32). — С. 252-280. — Бібліогр.: 92 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-41220
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-412202013-02-17T03:02:40Z Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених в УРСР (1946–1950 рр.) Потильчак, О. З історії Другої світової війни The author made complex analysis of forms and methods of organizational development of stationary camp net for prisoners of war on the territory of Soviet Ukraine during 1946–1950. 2009 Article Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених в УРСР (1946–1950 рр.) / О. Потильчак // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 1 (32). — С. 252-280. — Бібліогр.: 92 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41220 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії Другої світової війни З історії Другої світової війни
spellingShingle	З історії Другої світової війни З історії Другої світової війни Потильчак, О. Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених в УРСР (1946–1950 рр.) З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description	The author made complex analysis of forms and methods of organizational development of stationary camp net for prisoners of war on the territory of Soviet Ukraine during 1946–1950.
format	Article
author	Потильчак, О.
author_facet	Потильчак, О.
author_sort	Потильчак, О.
title	Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених в УРСР (1946–1950 рр.)
title_short	Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених в УРСР (1946–1950 рр.)
title_full	Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених в УРСР (1946–1950 рр.)
title_fullStr	Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених в УРСР (1946–1950 рр.)
title_full_unstemmed	Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених в УРСР (1946–1950 рр.)
title_sort	реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених в урср (1946–1950 рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	З історії Другої світової війни
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41220
citation_txt	Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених в УРСР (1946–1950 рр.) / О. Потильчак // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 1 (32). — С. 252-280. — Бібліогр.: 92 назв. — укр.
series	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv	AT potilʹčako reorganízacíâstacíonarnihtaborívdlâvíjsʹkovopolonenihvursr19461950rr
first_indexed	2025-07-03T23:29:39Z
last_indexed	2025-07-03T23:29:39Z
_version_	1836670391428317184
fulltext	252 Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених ... 253 Із закінченням Другої світової війни вся система роботи з військовополоненими у Радянському Союзі була суттєво скорегова- на, передусім, з урахуванням нових умов, обставин мирного часу, а також господарських планів керівництва СРСР і зростаючої пот- реби у використанні праці бранців війни. Україні та її промисло- во-сировинному і сільськогосподарському потенціалу відводилося у цьому контексті далеко не останнє місце. Початок першого повоєнного року у діяльності органів Управ- ління у справах військовополонених та інтернованих НКВС УРСР (УПВІ НКВС УРСР) вже традиційно позначився структурно-реорга- нізаційними змінами, пов’язаними з розширенням географії розмі- щення військовополонених в окремих районах України та поступо- вим зростанням їх чисельності в таборах. 16 січня 1946 р. з’явився наказ № 0044 заступника наркома НКВС СРСР по кадрах Б. П. Об- ручникова, в якому оголошувалися зміни у штатах УПВІ НКВС УРСР, ВВІ (Відділ у справах військовополонених та інтернованих) УНКВС Сталінської, Ворошиловградської та Дніпропетровської областей, відділень у справах військовополонених та інтернованих УНКВС Київської, Житомирської, Запорізької, Одеської та Харків- ської областей. Кількість працюючих у них співробітників зросла. Зокрема, у штаті УПВІ республіканського НКВС відтепер нарахову- валось 78 осіб3. У складі УНКВС Вінницької, Дрогобицької, Миколаївської, Полтавської, Станіславської та Чернігівської областей формувалися групи у справах військовополонених та інтернованих (ГПВІ УНКВС), штатні розписи Кам’янець-Подільського, Львівського, Сумського та Херсонського УНКВС поповнилися посадами стар- ших оперуповноважених у справах військовополонених та інтерно- ваних4. Відтепер структурні підрозділи системи військового полону охоплювали діяльністю 18 областей УРСР (із 23 існуючих на той час). Подібне структурно-територіальне розширення було законо- мірним і стало наслідком не лише зростання чисельності військово- полонених та розширення географії дислокації таборів, але й уск- ладнення функціонування самого відомства по роботі з військовопо- лоненими та інтернованими. 3 Державний архів Міністерства внутрішніх справ України (далі – ДА МВС України), ф. 46, оп. 1, спр. 91, прим. 20, арк. 1–8. 4 Там само, ф. 45, оп. 1, спр. 152, прим. 6, арк. 1–1 зв. Олександр Потильчак (Київ) Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених в УРСР (1946–1950 рр.) Potylchak O. Reorganization of stationary camps for prisoners of war in the Soviet Ukraine (1946–1950). The author made complex analysis of forms and methods of orga- nizational development of stationary camp net for prisoners of war on the territory of Soviet Ukraine during 1946–1950. У проблематиці історії військового полону 1940–1950-х рр. чільне місце посідають питання його структурно-організаційної побудови. У цьому контексті цікавим, своєрідним і знаковим пе- ріодом стали повоєнні роки існування табірної мережі для військо- вополонених на території УРСР. Через специфіку історіографіч- ного вивчення цього питання ще й до сьогодні сюжети, пов’язані зі структурною та організаційною розбудовою системи режимних установ для військовополонених зазначеного періоду, перебувають поза увагою дослідників військового полону. Виняток становить лише монографія А. С. Чайковського, де в одному з розділів дослід- ник побіжно охарактеризував динаміку організації стаціонарних таборів для військовополонених на території УРСР у повоєнний період1. Тема, винесена у заголовок цієї статті, також стала пред- метом вивчення у нещодавно опублікованій монографії автора2. На основі документів із фондів Державного архіву Міністер- ства внутрішніх справ України та Державного архіву громадсь- ких об’єднань України автор статті робить спробу комплексного аналізу особливостей функціонування, форм і методів структурно- організаційної розбудови стаціонарної табірної мережі для військо- вополонених на території Української РСР у 1946–1950 рр. 1 Чайковский А.С. Плен. За чужие и свои грехи (Военнопленные и ин- тернированные в Украине 1939–1953 гг.). – К., 2002. – С. 50–56. 2 Потильчак О.В. Радянський військовий полон та інтернування в Ук- раїні (1939–1954). – К., 2004. – С. 85–92; Його ж. Радянські табори військовополонених в Україні (1939–1954): організаційно-структурний аспект. – К., 2004. – С. 52–60. Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених ... 255254 Олександр Потильчак основі наказів із центру створили десять нових табірних відділень у складі восьми таборів. Одночасно, одинадцять табірних під- розділів у десяти таборах було ліквідовано, а шість (у п’яти табо- рах) — змінили дислокацію. Чотирьом табірним управлінням (№ 186, 177, 217 та 275) та п’яти відділенням було змінено лімітну чисельність, а п’ять режимних підрозділів — реорганізовано шля- хом об’єднання чи зміни профілю11 . Типовими причинами ліквідації відділень було закінчення робіт на окремих підприємствах, необхідність звільнення приміщень таборів для розміщення інших установ, непідготовленість житло- вого фонду для утримання військовополонених узимку, переве- дення контингенту до інших таборів тощо. Зокрема, табірне відділення № 6 табору № 186 (м. Сміла) ліквідували у березні 1946 р. через завершення робіт на цукровому заводі. За подібних обставин у травні 1946 р. розформували табірне відділення № 8 Полтавського табору № 134, бранці якого виявилися більше не- потрібними на Шалигінському цукровому заводі12 . 17 травня 1946 р. з’явився наказ про ліквідацію відділення № 21 Київсько- го табору № 62 та переведення його контингенту до режимного виробничого підрозділу № 20 цього ж табору13. Через відсутність елементарних умов для розміщення та утримання контингенту військовополонених 16 березня 1946 р. був підписаний наказ со- юзного Наркомату внутрішніх справ при ліквідацію табірного відділення № 7 (ст. Сіль, трест «Артемсіль» НКХП СРСР) Крама- торського табору № 217). Негаразди з житлово-побутовими умо- вами розміщення полонених стали причиною ліквідації у вересні 1946 р. табірного режимного підрозділу № 13 табору № 149, тру- довий контингент якого обслуговував цегельні заводи на ст. Осно- ва Харківської області. Непідготовленість табірних бараків для утримання військовополонених узимку виявилася причиною роз- 11 Підраховано автором за даними: ДА МВС України, ф. 45. оп. 1, спр. 152, прим. 32, арк. 1; прим. 33, арк. 1.; прим. 34, арк. 1.; прим. 35, арк. 1; прим. 36, арк. 1; прим. 37, арк. 1; прим. 38, арк. 1; прим. 44, арк. 3; прим. 47, арк. 1; прим. 55, арк. 1; прим. 60, арк. 1; прим. 64, арк. 1; прим. 65, арк. 1; прим. 78, арк. 1; прим. 88, арк. 1; прим. 90, арк. 1; прим. 95, арк. 1; прим. 112, арк. 1; спр. 154, прим. 14, арк. 1; прим. 17, арк. 1; прим. 19, арк. 1; прим. 20, арк. 1; прим. 22, арк. 1; прим. 28, арк. 1. 12 Там само, спр. 152, прим. 32, арк. 1; прим. 64, арк. 1. 13 Там само, прим. 78, арк. 1. Протягом 1946 р. в Україні тривала інтенсивна розбудова ме- режі стаціонарних таборів і їх відділень. У січні 1946 р. черговим виробничим режимним підрозділом (№ 16) із лімітом у 200 осіб поповнився склад стаціонарного табору для військовополонених № 159 (м. Одеса). Його контингент планували використати на відновленні місцевого санаторію НКВС УРСР5. У лютому 1946 р. УПВІ НКВС УРСР отримало вказівки роз- формувати окремі табірні підрозділи. Зокрема, 12 лютого 1946 р. «у зв’язку зі звільненням житлового фонду […] для розміщення робітників ХТЗ» відділення № 2 Харківського табору № 149 ліквідували, а військовополонених передали табірному відділен- ню № 9, лімітну чисельність котрого одночасно збільшили з 1500 до 2500 осіб6 . Тоді ж з’явився ще один наказ, котрий стосувався організаційних питань. Через зміну програми автошляхового бу- дівництва Головного управління шосейних доріг (ГУШОСДОР) НКВС СРСР7 було вирішено ліквідувати 5 виробничих таборів, закріплених за будовами цього відомства. В Україні ліквідації підлягав табір № 418 (м. Херсон). Його трудовий контингент, майно та особовий склад передали до іншого табору ГУШОСДОР — № 417 (м. Дніпропетровськ)8 . Насамкінець 12 лютого 1946 р. НКВС СРСР скасував попе- реднє рішення про ліквідацію табірного відділення № 9 Крама- торського табору № 217, бранці якого працювали на підприєм- ствах Часов-Ярського рудоуправління НКЧМ СРСР9 . Станом на 1 березня 1946 р. на території УРСР у діючих на той час 26 стаціонарних виробничих таборах утримувалося 242241 військовополонений10 . Структурно-реорганізаційні зміни у системі стаціонарних ви- робничих об’єктів НКВС СРСР для військовополонених ще з більшою інтенсивністю тривали й надалі. Так, у період із березня по листопад 1946 р. УПВІ НКВС УРСР та його низові ланки на 5 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 152, прим. 5, арк. 1. 6 Там само, прим. 15, арк. 1. 7 Рада Міністрів СРСР 20 квітня 1946 р. ухвалила постанову № 904-378сс «Про будівництво та реконструкцію автошляхів Міністерством внутрішніх справ СРСР у 1946–1950 рр.». 8 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 152, прим. 17, арк. 1. 9 Там само, прим. 16, арк. 1. 10 Там само, ф. 5, оп. 2, спр. 199, арк. 97–101. Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених ... 257256 Олександр Потильчак захворюваності та смертності у таборах військовополонених», пе- редбачалося створення оздоровчих відділень у таборах, які мали прийняти всіх ослаблених та хворих бранців18. Уже 1 квітня 1946 р. з’явився наказ про організацію низки таких підрозділів. Зокре- ма, на території України оздоровчі табірні відділення облаштову- вали у таборах № 110, 126, 149, 159 та 232. Їх загальна лімітна наповнюваність становила 5200 осіб19 . Окрім ліквідації існуючих та створення нових табірних підрозділів ГУПВІ МВС СРСР часто практикувало передислока- цію відділень, злиття кількох табірних підрозділів в один та пере- профілювання режимних об’єктів. Наприклад, у наказі НКВС СРСР № 00213 від 16 березня 1946 р. читаємо: «У зв’язку з клопотанням трестів “Радянськвугілля”, “Краснолуч- шахтбуд” та “Боково-Антрацит” НКВП західних районів СРСР, а також НКВС УРСР при перекиданні військовополонених, які працюють у цих трестах, з одних об’єктів на інші — наказую: 1. Народному комісару внутрішніх справ Української РСР генерал-лейтенанту Т. А. Строкачу табірне відділення № 11 табору НКВС № 256 […] з лімітом у 1000 осіб передислокувати зі ст. Карахаш на ст. Щетово й вважати його при шахтах № 28 та 29 тресту “Боково-Антрацит”. Табірне відділення № 3 табору НКВС № 280 із лімітом у 1000 осіб, дислоковане на ст. Хан- женково при шахті та житловому будівництві тресту “Радянськвугіл- ля”, вважати при шахті “Холодна Балка” […] з тим же лімітом»20 . 20 вересня 1946 р. «у зв’язку з доцільністю розміщення військо- вополонених в одному військовому містечку» союзне МВС дору- чило Т. А. Строкачу провести злиття табірних підрозділів № 7 та № 13 Львівського табору № 275 в одне відділення. Цікаво, що номер реорганізованому таким чином підрозділу залишили від першого (№ 7), а місцем дислокації відділення обрали базу друго- го — місто Тернопіль21. Ще один характерний приклад функціонального перепрофі- лювання табірного підрозділу стався 4 квітня 1946 р. Читаємо в наказі МВС СРСР № 00281: 18 Поховання німецьких військовополонених часів Другої світової війни на території України: Зб. док. / Упор. В. Левикін [Серія «Архівні та бібліографічні джерела української історичної думки». Вип. 6; Серія «Некрополістика в Україні». Вип. 2 (7)]. – К., 2002. – С. 36–37. 19 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 152, прим. 44, арк. 1–2. 20 Там само, прим. 34, арк. 1. 21 Там само, спр. 154, прим. 14, арк. 1. формування у жовтні 1946 р. табірних відділень № 7 (Коростенсь- кого табору № 110) та № 17 (табору № 280 міста Сталіно)14. Через відсутність контингенту військовополонених НКВС СРСР 18 березня 1946 р. наказав ліквідувати табірне відділення № 8 Дніпропетровського табору № 315, яке свого часу створили для обслуговування буровугільних копалень у м. Олександрія. 18 квітня 1946 р. наказом заступника міністра внутрішніх справ СРСР В. В. Чернишова у складі Львівського стаціонарного табору для військовополонених № 275 було розформоване табірне відділення № 6 (м. Ковель) лімітною наповнюваністю 1000 осіб. Причиною такого кроку стала передача контингенту військовополонених базі МВС СРСР № 3602 для формування окремих робочих батальйонів15. Нові ж табірні відділення, як і раніше, утворювалися (окрім оздоровчих режимних підрозділів) переважно за господарсько-ви- робничої необхідності. Проте все частіше основним методом їх організації виявлялося не комплектування новоприбулим контин- гентом, а перерозподіл мешканців існуючих табірних підрозділів, їх передислокація тощо. Ось лише кілька характерних прикладів. Для використання військовополонених на роботах будівельно- монтажного тресту № 3 МВС СРСР 19 липня 1946 р. було вирішено організувати у м. Тернополі табірне відділення № 13 (табір № 275 м. Львів). Із цією метою зменшили лімітну чисельність відділення № 7 та 11 цього табору, а вивільнений контингент працевлаштували у Тернополі16. Для підвищення випуску продукції у Берестовецько- му кар’єрі ГУШОСДОР 21 червня 1946 р. МВС СРСР наказав організувати у складі табору № 306 (м. Шепетівка) табірне відділен- ня № 7 з лімітною чисельністю 1000 військовополонених. Укомп- лектувати його передбачалося трудовим контингентом з інших, дислокованих в Україні, таборів військовополонених17. Високий рівень захворюваності та смертності військовополоне- них, котрий спостерігався взимку 1945–1946 рр., змусив керів- ництво НКВС СРСР удатися до чергових структурно-реорганізацій- них кроків у системі таборів. Директивою міністра МВС СРСР С. Н. Круглова № 16 від 16 січня 1946 р. «Про заходи зі зниження 14 ДА МВС України, ф. 45. оп. 1, спр. 152, прим. 35, арк. 1; спр. 154, прим. 17, арк. 1; прим. 20, арк. 1; прим. 22, арк. 1. 15 Там само, спр. 153, прим. 37, арк. 1; прим. 55, арк. 1. 16 Там само, прим. 112, арк. 1. 17 Там само, прим. 90, арк. 1. Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених ... 259258 Олександр Потильчак військовополонених. Останніх планували використати на авторе- монтних роботах24. За неповними даними, на 1 січня 1947 р. ме- режа стаціонарних виробничих установ для військовополонених в Українській РСР охоплювала 24 табори у складі 224 табірних відділень із загальною лімітною чисельністю понад 240000 осіб. Протягом 1947 р. мережа стаціонарних таборів для військово- полонених, дислокованих в Україні, продовжувала зазнавати сут- тєвих змін. В умовах фактичного припинення надходження но- вих партій військовополонених поступове зменшення їх континген- тів у таборах (репатріація непрацездатних, смертність, утечі, засуд- ження) тягнуло за собою ліквідацію чи передислокацію останніх. Одночасно продовжувала існувати гостра необхідність в організа- ції нових режимних виробничих об’єктів, передусім для забезпе- чення виконання важливих урядових народногосподарських про- грам. Таким чином, чи не вперше з часу закінчення війни склала- ся ситуація, коли єдиним можливим методом подальшого вдос- коналення табірного господарства в УРСР залишалася реоргані- зації установ та перерозподіл контингентів військовополонених. У січні–грудні 1947 р. ГУПВІ МВС та його республіканські структури ліквідували в УРСР 2 стаціонарні табори, 45 табірних відділень. 12 табірних підрозділів, а також табір № 177 змінили сою дислокацію, 3 відділення — перепрофілювали. Натомість було утворено 5 нових табірних управлінь та 33 відділення25. Десятки об’єктів утримання військовополонених змінили свою нумерацію та лімітну чисельність26. 7 січня 1947 р. «у зв’язку з відсутністю умов для утримання військовополонених» МВС СРСР наказом № 0010 ліквідувало та- 24 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 154, прим. 59, арк. 1. 25 У доповідній МВС УРСР від 19 січня 1948 р. йдеться про 82 розформо- ваних та 113 створених протягом року відділень у таборах на тери- торії України (див.: ДА МВС України, ф. 5, оп. 1, спр. 237, арк. 191). На наш погляд, подібні розбіжності у цифрах викликані тим, що до числа ліквідованих табірних відділень чиновники республіканського МВС зарахували і підрозділи, передані новоутвореним таборам № 470, 471, 472, 473 та 474, а до організованих — табірні відділення, переда- ні останнім зі складу таборів № 144, 242 та 280. Проте, за своїм змістом, це була типова структурна реорганізація існуючої в УРСР системи таборів та їх відділень. 26 Підраховано автором за даними: ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 168, 170. «Із метою проведення оздоровчих заходів у таборі МВС для військо- вополонених № 177, […] реорганізувати приймально-розподільче табірне відділення № 9 табору МВС № 177 у с. Яцево Чернігівського району на 500 осіб в оздоровче табірне відділення»22 . Ще у квітні 1946 р. МВС СРСР підготувало та направило на місця наказ (№ 0030546), а згодом і директиву (№ 119-46) про «укрупнення таборів і табірних відділень і встановлення лімітної чисельності, виходячи з фактичної наявності військовополонених». На підставі цих рішень УПВІ МВС УРСР, ВВІ УМВС областей і управління таборів провели масштабну роботу, результатом якої стала чергова докорінна реорганізація табірного господарства дис- локованих в УРСР стаціонарних режимних об’єктів для військо- вополонених. Заступник міністра внутрішніх справ СРСР В. В. Чернишов 29 листопада 1946 р. підписав наказ МВС СРСР № 001048 «Про організаційні зміни у складі таборів МВС для військовополоне- них на території Української РСР і встановлення їм лімітної чи- сельності». Відповідно до цього нормативного документа, май- бутні організаційні зміни стосувалися 22-х стаціонарних таборів із 25-ти функціонуючих на той час у республіці. Зокрема, розфор- мували управління таборів № 186 (м. Сміла Київської обл.) та № 304 (м. Станіслав), а також 36 табірних відділень інших таборів. На- томість було утворено лише 3 нових відділення, а 6 режимних табірних підрозділів передали у підпорядкування іншим управлін- ням таборів. Окрім усього, табори та їх відділення отримали нові ліміти, які відтепер були наближеними до реальної чисельності військовополонених у режимних установах. Найбільші контин- генти та кількість відділень мали табірні управління № 62 (31000 військовополонених, 28 табірних відділень), № 144 (24000 бранців у 17 табірних підрозділах), № 280 (20000 у 20-ти відділеннях)23 . Листопадові організаційні зміни не торкнулися лише трьох стаціо- нарних таборів для військовополонених у системі ГУШОСДОР МВС СРСР (№ 414, 415, 417). Завершилися поточні структурно-реорганізаційні зміни лише 28 грудня 1946 р. Тоді у складі стаціонарного табору № 280 (м. Ста- ліно) було створене відділення № 27 лімітною наповнюваністю 400 22 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 152, прим. 47, арк. 1. 23 Там само, спр. 154, прим. 46, арк. 1–26. Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених ... 261260 Олександр Потильчак ствах вугільної промисловості західних районів». Із 18000 в’язнів таборів для військовополонених, які підпадали під репатріацію, на долю «українських таборів» припадало понад 120033. Згодом репатріювали військовополонених австрійців та угорців. Загалом же на кінець 1947 р. з території України на батьківщину було репатрійовано 114626 військовополонених, із них 52947 німців, 7928 громадян Австрії, 39850 — Угорщини, 5083 — Румунії, 897 — Японії та 7921 бранців інших національностей34. У результаті чисельність контингенту таборів скоротилася, що спричинило зміни в організаційній структурі. Наприклад, 13 черв- ня 1947 р. «у зв’язку з частковою репатріацією військовополонених угорців і німців» було розформовано відділення № 2 і 5 Сумського табору № 134, змінено лімітну чисельність його табірних підрозді- лів та порядкову нумерацію35. Міністр внутрішніх справ СРСР С. Н. Круглов 11 липня 1947 р. підписав наказ № 00725 «Про при- ведення штатів таборів МВС для військовополонених у відповід- ність із наявністю у них контингентів». Згідно з документом, змен- шення лімітної кількості контингенту чекало 10 таборів (№ 253, 125, 144, 256, 62, 275, 126, 136, 415, 177) у 8 областях Української РСР. Переведення табірних управлінь на нові ліміти та штатну чисельність особового складу вимагалося завершити до 1 серпня 1947 р.36 Протягом липня–листопада 1947 р. через репатріацію частини бранців було також розформовано табірні відділення: № 5 і 6 Чернігівського табору для військовополонених № 177; № 8 табору № 149 (м. Харків); № 6 табору № 217 (м. Краматорськ); № 10 табору № 242 (м. Горлівка); № 4, 7, 9, 11, 12, 13, 14 табору № 159 (м. Одеса) та деякі інші37. Наслідком репатріації військовополонених у 1947 р. стали структурно-реорганізаційні зміни і у системі Управління у справах військовополонених та інтернованих — Відділів у справах військо- вополонених та інтернованих — Груп у справах військовополоне- них та інтернованих МВС УРСР. Спочатку у липні 1947 р. УПВІ республіканського МВС за вказівкою з Москви провів реорганіза- 33 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 168, прим. 61, арк. 1, 6. 34 Там само, ф. 5, оп. 2, спр. 237, арк. 191. 35 Там само, ф. 45, оп. 1, спр. 168, прим. 96, арк. 1–2. 36 Там само, спр. 170, прим. 9, арк. 1–4. 37 Там само, прим. 12, арк. 1; прим. 14, арк. 1; прим. 24, арк. 1–2; прим. 82, арк. 1–3. бірне відділення № 11 Кадіївського табору № 144. Контингент військовополонених перевели у табори, які були обладнані для проживання взимку27. Подібні ж негаразди з житлово-побутови- ми умовами стали причиною розформування протягом 1947 р. ще низки табірних підрозділів. Зокрема, у березні було ліквідоване відділення № 20 Сталінського табору для військовополонених № 280, у жовтні — табірне відділення № 4 табору № 134 (с. Уля- нівка Сумської обл.), а у грудні 1947 р. розформували по одному режимному виробничому табірному підрозділу у таборах № 110, 256 та 27528. Необхідність використання трудового контингенту на інших об’єктах стала причиною розформування у січні 1947 р. табірного відділення № 11 табору для військовополонених № 256 (м. Крас- ний Луч)29. Наприкінці зими 1947 р. відмовилися від подальшого використання робочих рук військовополонених дирекції Корнинсь- кого цукрового заводу (Житомирська обл.) та Ямпільського лісо- пункту міністерства чорної металургії (Сумська обл.). Наслідком цих рішень господарських органів стала ліквідація у березні вироб- ничих режимних підрозділів (№ 5 табору для військовополонених № 110 та № 3 табору № 134), котрі обслуговували ці підприємства. У квітні 1947 р. через подібні причини були розформовані табірні відділення № 8 (табір № 217) та № 1 (табір № 280)30. Як економіч- но нерентабельне та збиткове 4 березня 1947 р. було розформоване табірне відділення № 5 Дніпропетровського табору № 315, бранці якого працювали на залізорудних копальнях області31. Тривав процес розвитку продовольчо-фуражної інфраструкту- ри таборів МВС для військовополонених, дислокованих в УРСР. 4 травня 1947 р. наказом МВС СРСР № 00463 було започатковане формування сільськогосподарських табірних відділень у структу- рі таборів № 217 та 24232. Рада Міністрів СРСР 14 березня 1947 р. ухвалила постанову № 1022-305 с «Про відправку на батьківщину непрацездатних військовополонених та інтернованих, які працюють на підприєм- 27 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 168, прим. 3, арк. 1–2. 28 Там само, прим. 38, арк. 1; спр. 170, прим. 59, арк. 1; прим. 89, арк. 2. 29 Там само, спр. 168, прим. 5, арк. 1. 30 Там само, прим. 31, арк. 1; прим. 53, арк. 1; прим. 64, арк. 1. 31 Там само, прим. 32, арк. 1. 32 Там само, прим. 67, арк. 1. Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених ... 263262 Олександр Потильчак лонених було передано для використання у вугільну промисловість Донбасу41. Із метою працевлаштування бранців військового полону на вугільних копальнях передислокували цілі табірні управління. Зокрема, 4 жовтня 1947 р. з’явився наказ союзного МВС про зміну дислокації стаціонарного табору № 177 — із Чернігова його перево- дили до м. Чистяково Сталінської області. Для поповнення трудо- вого контингенту табору йому передали частину військовополоне- них із сусіднього табору № 280, дислокованого в обласному центрі. Відтак на 30 жовтня 1947 р. у складі Чистяківського табору № 177 перебувало 12 табірних відділень із лімітом в 11550 бранців. Табірне управління № 280 (м. Сталіно) відтепер об’єднувало 32 відділення загальною лімітною наповненістю 33500 осіб42. Окремим таборам, які позбулися частини власних контингентів військовополонених, зменшили лімітну чисельність. Так вчинили, наприклад, зі стаціо- нарними таборами № 100 (м. Запоріжжя), № 149 (м. Харків), № 232 (м. Стрий) та № 253 (м. Вінниця), котрим зменшили загальний ліміт із 28600 до 25200 осіб43. Одночасно тривала організація нових таборів і табірних від- ділень. Наприклад, виконуючи рішення уряду, МВС СРСР 30 ве- ресня 1947 р. санкціонувало облаштування нових табірних відді- лень у таборах № 242 та 280. Зокрема, у складі Горлівського табору № 242 утворювалися 14 нових виробничих режимних підрозділи (№ 13–26), а стаціонарний табір для військовополонених № 280 (м. Сталіно) поповнився аж 21-м новоствореним відділенням (№ 21– 41)44. У жовтні 1947 р. одразу 22 табірних підрозділи поповнили штати таборів № 144, 256 та 125. У складі Кадіївського табору № 114 облаштували 9 нових відділень (№ 19–27) загальною лі- мітною наповнюваністю 5300 військовополонених. Табір № 256 (м. Красний Луч) зарахував до свого штату 10 відділень (№ 12– 21) із лімітом у 10300 осіб. Склад Лисичанського табору № 125 поповнили 3 табірних відділення (№ 7–9) загальною лімітною на- повненістю 2500 бранців45. 41 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 170, прим. 50, арк. 1; прим. 65, арк. 1. 42 Там само, прим. 56, арк. 1–8. 43 Там само, прим. 60, арк. 1. 44 Там само, прим. 53, арк. 1–5. 45 Там само, прим. 62, арк. 1–4. цію у складі окремих відділів власного апарату, а також скоротив шати груп у справах військовополонених та інтернованих УМВС Станіславської і Херсонської областей38. Через зростання обсягів роботи з репатріації військовополоне- них МВС СРСР вирішило створити у системі республіканських УПВІ відповідні структури, котрі б опікувалися цим питанням. 5 вересня 1947 р. С. Н. Круглов підписав наказ № 00944 «Про форму- вання відділень із репатріації військовополонених та інтернованих у складі МВС БРСР, УРСР і Молдавської РСР». Відділення по репатріації військовополонених та інтернованих (ВРВПІ) створюва- лися у структурі УПВІ за рахунок скорочення штатних одиниць. Місцем дислокації ВРВПІ УПВІ МВС УРСР була ст. Коломия Львівської залізниці. Згідно з положенням, затвердженим цим наказом, новостворювані ВРВПІ «[…] організовуються для контролю й керівництва роботою з пере- вірки та обслуговування ешелонів із репатрійованими військовопо- лоненими та інтернованими на прикордонних станціях […]»39. Наказ союзного міністерства продублювали у Києві вже 5 ве- ресня 1947 р. Причому, штат ВРВПІ УПВІ МВС УРСР (7 осіб) був укомплектований за рахунок скорочення відповідних посад у складі ВВІ УМВС Житомирської та Вінницької областей40. Рада Міністрів СРСР 10 вересня 1947 р. ухвалила чергову пос- танову, котра мала далекосяжні наслідки для табірної мережі військового полону в УРСР. Ідеться про рішення передати значні контингенти військовополонених для використання на підприєм- ствах паливно-енергетичної галузі. Наслідком ухвалення подібного рішення стала чергова реорганізація табірного господарства — скорочення контингентів військовополонених в одних таборах, їх передислокація, ліквідація існуючих та організація нових табірних управлінь і відділень. Уже 19 вересня 1947 р. МВС СРСР своїм наказом ліквідувало стаціонарний табір для військовополонених № 15 у м. Артемівську. Його контингент передали особливому шляхово-будівельному корпусу МВС, а також таборам № 149, 315, 217 та 125. 30 жовтня 1947 р. розформували й табірне управління № 136 (м. Полтава) та його 5 відділень. Весь контингент військовопо- 38 ДА МВС України, ф. 46, оп. 1, спр. 104, арк. 4–5. 39 Там само, ф. 45, оп. 1, спр. 170, прим. 45, арк. 1–6. 40 Там само, ф. 46, оп. 1, спр. 104, арк. 141–142. Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених ... 265264 Олександр Потильчак На 1 січня 1948 р. мережа стаціонарних виробничих установ МВС СРСР для військовополонених в УРСР охоплювала 26 та- борів у складі 266-ти табірних відділень із загальною лімітною чисельністю понад 258000 осіб та 9 окремих робочих батальйонів. Проте реальна чисельність їх контингенту станом на 1 січня 1948 р. становила 201500 військовополонених49. Окрему категорію установ у системі ГУПВІ МВС СРСР станови- ли режимні табори. Початок їх організації було покладено 9 верес- ня 1944 р. наказом НКВС СРСР № 001130 «Про утримання особ- ливих категорій військовополонених у таборах № 99 та № 171»50. Тоді ж було затверджено і положення «Про режимні табори НКВС для військовополонених». Останні призначалися для утримання військовополонених «[…] учасників звірств і злодіянь; […] активних фашистів і співробіт- ників розвідувальних, контррозвідувальних та каральних органів во- рога; […] утікачів із таборів, спецшпиталів та тих, хто виявляє ак- тивні прагнення до організації втеч. […] Режим та охорона у цих таборах мають забезпечити надійну ізоляцію бранців від оточуючо- го населення та створення умов, що виключали б будь-які можли- вості для втечі […]»51 . На території УРСР табірні підрозділи особливого режиму по- чали з’являтися у другій половині 1947 р. Цьому передував наказ С. Н. Круглова № 00664 від 26 червня 1947 р. «Про незадовільну охорону військовополонених у таборах МВС прикордонної смуги та заходи з посилення охорони й режиму утримання військовопо- лонених у зонах і на роботах»52. Піддавши гострій критиці «вкрай незадовільну» охоронно-режимну роботу таборів, зокрема й дис- локованих в УРСР, № 62, 110, 159, 232 та 280 союзний міністр сформулював першочергові завдання щодо зниження кількості втеч військовополонених. Передбачалося здійснити концентрацію та ізоляцію у спеціальних режимних таборах бранців, котрі розгля- далися як військові злочинці, реальні і потенційні політичні про- тивники, «ідеологічні» опонентів тощо. До переліку військовопо- лонених особливої категорії поступово зарахували також бранців, засуджених за різноманітні політичні та кримінальні злочини. 49 ДА МВС України, ф. 5, оп. 2, спр. 237, арк. 190. 50 Там само, ф. 45, оп. 1, спр. 162, арк. 41 зв. 51 Там само, арк. 42. 52 Там само, спр. 170, прим. 4, арк. 1–4. Усе ж апогеєм організаційно-структурного реформування ви- робничої табірної мережі у 1947 р. стало формування нових управ- лінь таборів, що були укомплектовані трудовим контингентом за рахунок так званого «розукрупнення» існуючих режимних установ і перерозподілу бранців, що в них утримувалися. Наприклад, 1 листопада 1947 р. наказом № 001125 МВС СРСР ініціювало органі- зацію стаціонарного виробничого табору для військовополонених № 470. Місцем дислокації його управління було визначено с. Сверд- ловськ Ворошиловградської області. Трудовим фондом п’ять його новостворених табірних відділень забезпечили, передавши військо- вополонених зі складу сусіднього табору № 256 (м. Красний Луч). Усі роботи з організації табору керівництво союзного МВС вимагало завершити до 20 листопада поточного року46. У грудні 1947 р. у структурі режимних об’єктів МВС СРСР для військовополонених на території УРСР одразу з’явилися 4 нових стаціонарних табори: № 471 (м. Макіївка), № 472 (м. Єна- кієве), № 473 (м. Червоноармійськ Сталінської обл.) і № 474 (м. Ал- чевськ). На комплектування сформованих таборів передали 33 табірних відділення зі складу донбаських таборів № 144, 242, 256 та 280. У результаті проведеної структурної реорганізації на по- чаток січня 1948 р. у складі табору № 471 перебувало 15 табірних виробничих підрозділів із загальним лімітом 16200 військовопо- лонених. Решта табірних управлінь об’єднували: № 472 — 9 відділень (11050 осіб), № 473 — 4 (5250 осіб), № 474 — 6 режим- них виробничих підрозділів із лімітною наповненістю 6800 осіб. Наслідком подібної перетасовки контингенту військовополонених стало скорочення граничних лімітів таборам-донорам — № 242, 256, 280 із 72000 до 43950 військовополонених47 . На завершення ГУПВІ МВС СРСР урегулювало штати таборів для військовополонених, розташованих в УРСР. 29 грудня 1947 р. з’явився наказ № 001313 «Про приведення штатів таборів МВС для військовополонених у відповідність із фактичною наявністю контингенту в них». Протягом грудня 1947 – січня 1948 рр. було зменшено лімітну численність контингенту дев’яти таборам (№ 315, 110, 62, 306, 417, 275, 126, 134, 217) до загального рівня — 58100 військовополонених48. 46 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 170, прим. 69, арк. 1–3. 47 Там само, прим. 87, арк. 1–7. 48 Там само, прим. 106, арк. 1–3. Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених ... 267266 Олександр Потильчак Виробниче відділення № 2 табору № 149 (м. Харків) 4 листо- пада 1948 р. реорганізували в режимне з лімітом у 1900. Статус режимних 25 грудня 1948 р. отримали табірне відділення № 6 Запорізького табору № 100 і 1-ше табірне відділення табору № 110 (м. Коростень)54. Розширюючи мережу режимних табірних установ для військо- вополонених, ГУПВІ МВС СРСР одночасно зміцнювало їх охоронно- режимну інфраструктуру та кадри. Так, 30 жовтня 1948 р. з’явився наказ С. Н. Круглова, згідно з яким у штаті управлінь таборів для військовополонених особливого режиму запроваджувалася посада заступника начальника управління табору по режиму та охороні55. В окремих табірних відділеннях розширювалися штати охорони та оперативних працівників. 1948 рік для системи радянського військового полону виявився переломним. Саме з цього часу почалося суттєве скорочення мережі таборів, управлінь, відділів, відділень і груп у справах військовопо- лонених та інтернованих МВС–УМВС. На наш погляд, причин цього декілька. По-перше, серед війсь- ковополонених (та й інтернованих) була величезна кількість людей старшого віку, хворих, ослаблених, а, отже, непрацездатних бран- ців. Природно, що режим не бажав далі утримувати цю армію чужинців, не маючи з них жодного зиску. По-друге, на Заході зростало занепокоєння громадської думки з приводу тривалої зат- римки військовополонених у СРСР. До того ж, тривала інтенсивна підготовка до підписання нової міжнародної конвенції з питань військового полону. Керівництво СРСР також було залучене до цього процесу, тож і надалі демонстративно порушувати положення чинної Женевської конвенції 1929 р., підриваючи повоєнний міжнародний авторитет СРСР, Й. В. Сталінові та його оточенню було невигідно. Процес репатріації розпочався з урядової постанови № 34-123сс, ухваленої 15 лютого 1948 р., котрою з таборів військовополоне- них звільнялися молдавани — громадяни СРСР56. Рада Міністрів СРСР 21 лютого 1948 р. ухвалила постанову «Про репатріацію в 54 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 190, прим. 9, арк. 3; прим. 66, арк. 1; спр. 193, прим. 27, арк. 1; прим. 34, арк. 1–2; прим. 41, арк. 2; прим. 52, арк. 1; прим. 88, арк. 1; прим. 89, арк. 1. 55 Там само, спр. 193, прим. 46, арк. 1. 56 Там само, спр. 190, прим. 39, арк. 1–2. Заступник міністра внутрішніх справ СРСР І. О. Сєров, підпи- савши 14 серпня 1947 р. відповідний наказ, санкціонував реорга- нізацію виробничих табірних підрозділів у режимні та створення нових режимних табірних відділень у стаціонарних виробничих таборах № 242 (м. Горлівка), № 280 (м. Сталіно) та № 256 (м. Крас- ний Луч). Усього у складі трьох названих таборів у гранично ко- роткі терміни (до 20 серпня 1947 р.) мало бути створено 4 відділення особливого режиму, загальною лімітною наповненістю 4000 осіб53. Упродовж 1948 р. мережа особливо-режимних табірних відділень постійно вдосконалювалася. Під час репатріації 1946–1948 рр. на батьківщину відправляли майже виключно тих військовополоне- них, котрі не були скомпрометовані військовими злочинами чи не представляли оперативної або «політичної» зацікавленості для органів держбезпеки. Із часом у таборах залишалося все більше колишніх військовослужбовців підрозділів СС, співробітників військової розвідки та контррозвідки, польової жандармерії, поліції, охоронних частин, підозрюваних чи звинувачених у вчи- ненні військових злочинів на окупованій території, організації руху опору в таборах, саботажі і диверсії на виробництві, утечі, навмисному заподіянні фізичних ушкоджень і каліцтв (у надії бути репатрійованими як непрацездатні). Саме цьому контингенту ГУПВІ МВС і знаходило місце в режимних таборах і табірних відділеннях. Тут слід також мати на увазі, що територія України була транзитною зоною репатріації. Відфільтровані на цьому шляху та затримані від репатріації перелічені вище категорії військовопо- лонених доправлялися у місцеві табори, а тому поступово кількість так званого «особливого контингенту» зростала. У ході реорганіза- ції табірних відділень Київського табору № 62 16 січня 1948 р. у його складі з’явилися режимні відділення № 4 і 6. У квітні 1948 р. черговим режимним підрозділом (№ 13 із лімітом 600 осіб) поповни- лося табірне управління № 280 (м. Сталіно). У режимне відділення для утримання «особливого контингенту» із числа інтернованих групи «Б» з 19 жовтня 1948 р. перепрофілювали виробничий табір- ний підрозділ № 16 табору № 242 (м. Комсомольськ). 28 жовтня режимне табірне відділення № 3 розформованого табору № 470 (с. Свердловськ) передали до складу табірного управління № 256 (м. Красний Луч), де йому було присвоєно номер 15. 53 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 162, прим. 34, арк. 1–2. Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених ... 269268 Олександр Потильчак 76 осіб. Відповідні відділи УМВС Ворошиловградської та Сталін- ської областей нараховували 50 співробітників кожен. У відділен- нях при УМВС Дніпропетровської та Київської областей — 9 та 4 працівники. Групи у справах військовополонених та інтернованих у складі УМВС Миколаївської та Житомирської областей мали у складі, відповідно, 2 та 1 співробітника65. Паралельно були здійснені кроки, щоб збалансувати реальну кількість військовополонених у таборах з їх лімітною наповне- ністю. Це означало суттєве скорочення штатів. 4 червня 1948 р. з’явився і відповідний наказ МВС СРСР. Міністрам внутрішніх справ республік і начальникам УМВС областей наказувалося вста- новити нову лімітну чисельність і типові штати в існуючих табо- рах військовополонених. Особовий склад управлінь таборів, кот- рий вивільнявся, мав бути працевлаштований у системі ГУТАБ МВС СРСР66. Знайшла застосування і частина приміщень розформованих табірних відділень для військовополонених. На їх базі Управління виправно-трудових таборів і колоній МВС УРСР організовувало табірні пункти для в’язнів — радянських громадян. Наприклад, 31 травня 1948 р. з’явився наказ міністра внутрішніх справ УРСР Т. А. Строкача про організацію на місці розформованих таборів для військовополонених нових табірних підрозділів, де передба- чалося розмістити в’язнів-інвалідів. Усього облаштовувалося 6 таких колоній — у Вінниці, Шепетівці, Фастові, Одесі, Запоріжжі, Львові та Стрию (колишні табірні відділення № 1 і 5 табору № 253, № 14 — табору № 62, № 4 — табору № 159, № 5 — табору № 100, № 1 і 5 табору № 275). Загальна лімітна наповненість новостворюва- них підрозділів ГУТАБ становила 6650 осіб67. Подібне перепрофілю- вання табірних підрозділів для утримання вітчизняного континген- ту в’язнів відбувалася й надалі. У липні–жовтні 1948 р. у системі УПВІ МВС УРСР було ліквідо- вано управління таборів № 177 (м. Чистяково), № 217 (м. Крама- торськ), № 472 (м. Єнакієве), № 473 (м. Червоноармійськ) та № 474 (м. Ворошиловград), розформовано 48 табірних відділень68. У 65 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 192, прим. 11, арк. 1–3; ф. 46, оп. 1, спр. 116, прим. 5, арк. 1–12. 66 Там само, ф. 45, оп. 1, спр. 192, прим. 17, арк. 1. 67 Там само, ф. 46, оп. 1, спр. 116, арк. 455–457. 68 Там само, ф. 5, оп. 1, спр. 299, арк. 89–90. 1948 р. 300000 осіб хворих і малопрацездатних військовополоне- них німців»57. 5 квітня 1948 р. уряд прийняв постанову № 1099-393с «Про репатріацію угорських і румунських військовополонених», відпо- відно до якої із таборів звільнялося 93802 угорця та 46946 ру- мунів58, а 12 квітня — постанову «Про репатріацію військовопо- лонених японців у 1948 році»59. Наступною урядовою постановою 22 червня 1948 р. було санкціоновано репатріацію 257 генералів і старших офіцерів — громадян Австрії60. Виконуючи рішення уряду та відповідні накази союзного міністерства, УПВІ МВС УРСР і його низові ланки протягом березня–жовтня 1948 р. репатріювали на Батьківщину 107989 військовополонених61. Абсолютна біль- шість репатріантів — це були військовополонені похилого віку (старші 50-ти років), непрацездатні та малопрацездатні бранці (3 і 4 груп працездатності). Наслідком широкомасштабної репатріації стали чергові струк- турно-організаційні зміни у системі УПВІ–ВВІ–ГВІ МВС–УМВС УРСР. Протягом першого кварталу 1948 р. було ліквідовано табо- ри № 417 (м. Дніпропетровськ), № 306 (м. Шепетівка), № 134 (м. Су- ми) та № 232 (м. Стрий), розформовано 46 табірних відділень62. Наказом МВС СРСР 12 квітня 1948 р. було розформовано апарати у справах військовополонених та інтернованих УМВС Дрогобиць- кої та Сумської областей63. У квітні–липні 1948 р. УПВІ МВС УРСР за наказом із Москви розформувало табірне управління № 253 (м. Вінниця) та 24 від- ділення в різних таборах військовополонених64 . У травні–червні 1948 р. наказами МВС СРСР та МВС УРСР було змінено штати управління, відділів, відділень і груп у справах військовополоне- них та інтернованих. Відтепер у складі УПВІ МВС УРСР працювало 57 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 190, прим. 31, арк. 1. 58 Там само, прим. 60, арк. 1. 59 Там само, прим. 61, арк. 1–2. 60 Русский архив: Великая Отечественная война: Иностранные военноп- ленные второй мировой войны в СССР. Т. 24 (13) / Под общ. ред. В. А. Золотарёва. – М.: Терра, 1996. – С. 479. 61 ДА МВС України, ф. 5, оп. 1, спр. 299, арк. 3, 66, 90. 62 Там само, арк. 2; ф. 45, оп. 1, спр. 190, прим. 9, арк. 8; прим. 51, арк. 1; прим. 54, арк. 1–2; спр. 194, прим. 1, арк. 2. 63 Там само, ф. 45, оп. 1, спр. 190, прим. 63, арк. 1. 64 Там само, ф. 5, оп. 1, спр. 299, арк. 66. Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених ... 271270 Олександр Потильчак вого складу тощо. Так, у січні–жовтні 1948 р. було організовано 11 нових табірних відділень, а у грудні 1948 р. — 3072. У цей час нові табірні відділення створювалися лише за гост- рої виробничої необхідності, адже трудовий фонд військовополоне- них невпинно скорочувався. Одночасно здійснювалася передисло- кація цілих табірних управлінь, окремих табірних відділень і неве- ликих контингентів військовополонених, як усередині табірної мережі УРСР, так і поза нею. Зокрема, у січні–березні 1948 р. із Харківського табору № 149 триста бранців етапували у табір № 280 (м. Сталіно), а контингент Дніпропетровського табору № 315 попов- нили 950 військовополонених із таборів № 149, 232, 275. У той самий табір № 315 доправили 1193 бранця із таборів і робочих батальйонів військовополонених, дислокованих у Білорусії, Ленін- градській та Владимирський областях РРФСР. У таборі № 62 (м. Ки- їв) було сконцентровано 945 військовополонених — угорців, руму- нів та австрійців, які перебували на обліку в оперативних відділах73. Що стосується передислокації табірних управлінь, то вона за- чепила лише систему ГУШОСДОР МВС СРСР. І це не випадково, адже саме програма шляхового будівництва на території УРСР була загальносоюзним пріоритетом. Тому з огляду на неминучу й скору репатріацію основної маси військовополонених дорожнє будівництво мало бути завершене якомога швидше74. У січні 1948 р. із с. Голіцине (Московська обл., РРФСР) до м. Харкова передислокували табір для військовополонених № 401, що перебував у підпорядкуванні ГУШОСДОР МВС СРСР. У бе- резні 1948 р. у його складі нараховувалося 10 табірних відділень загальною лімітною чисельністю контингенту 11300 осіб75. Міністр внутрішніх справ СРСР С. Н. Круглов 17–18 грудня 1948 р. підписав накази про передислокацію табірних управлінь № 414 і 424. Перше змінило київську «прописку» на Запоріжжя, 72 ДА МВС України, ф. 5, оп. 1, спр. 299, арк. 2, 66, 90; ф. 45, оп. 1, спр. 193, прим. 84, арк. 2; прим. 85, арк. 2. 73 Там само, ф. 5, оп. 1, спр. 299, арк. 2. 74 Відповідно до постанови РМ СРСР № 3551-1442с від 22 вересня 1948 р., будівництво асфальтобетонного шляху Москва – Харків – Сімферо- поль було цілковито покладене на МВС СРСР. Терміном закінчення визначено червень 1950 р. (див.: ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 193, прим. 18, арк. 1). 75 Там само, спр. 190, прим. 40, арк. 1–2. жовтні–грудні 1948 р. розформували управління таборів № 470 (с. Свердловськ) та 126 (м. Миколаїв). Контингент першого переда- ли на комплектування існуючих таборів для військовополонених ГУШОСДОР МВС СРСР. Паралельно було ліквідовано й 29 табірних відділень у різних таборах69. Зазнали чергових змін апа- рати УПВІ–ВВІ–ГВІ республіканського МВС. Наказом С. Н. Круг- лова від 3 грудня 1948 р. було ліквідовано групи у справах військо- вополонених та інтернованих при УМВС Вінницької, Кам’янець- Подільської та Миколаївської областей. УПВІ МВС УРСР, відділи у справах військовополонених та інтернованих УМВС Сталінської та Ворошиловградської областей, відділення при УМВС Дніпропетровської, Одеської та Запорізької областей та відповідні групи на Львівщині, Київщині й Житомир- щині отримали нові штати70. Відтепер центральний апарат УПВІ МВС СРСР мав 54 співробітника, ВВІ УМВС по Сталінській та Ворошиловградській областях — по 34, відділення в Одесі та За- поріжжі — по 3, Харкові — 5, Дніпропетровську — 7. ГВІ УМВС Київської, Житомирської та Львівської областей мали у складі одного оперативного працівника71. Таким чином, станом на 1 січня 1949 р. органи по роботі з військовополоненими та інтернованими існували лише у центральному апараті МВС УРСР і восьми облас- них управліннях. Однак незважаючи на масштабну репатріацію, табірна мережа ГУПВІ МВС УРСР у 1948 р. мала забезпечувати широкомасштабну та ефективну трудову експлуатацію військовополонених. Прово- дячи масову репатріацію, ГУПВІ МВС СРСР намагалося якомога ефективніше розпорядитися наявними трудовими ресурсами. Саме тому продовжували вживатися такі структурно-організаційні за- ходи, як облаштування нових табірних відділень, передислокація існуючих таборів, реорганізація окремих табірних підрозділів, зміна лімітної чисельності контингенту, штатної чисельності особо- 69 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 193, прим. 37, арк. 1–2; прим. 38, арк. 1–2; прим. 41, арк. 1–2; прим. 48, арк. 1; прим. 54, арк. 1–2; прим. 57, арк. 1–2; прим. 58, арк. 1–2; прим. 60, арк. 1–2; прим. 65, арк. 1–2; прим. 71, арк. 1; прим. 74, арк. 1–2; прим. 78, арк. 1–2; прим. 91, арк. 1–3. 70 Там само, прим. 77, арк. 1–2. 71 Там само, ф. 46, оп. 1, спр. 116, прим. 107, арк. 1–8. Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених ... 273272 Олександр Потильчак датком типовий штат для відряджень виробничих табірних відділень таборів МВС для військовополонених […]». Заступник міністра внутрішніх справ СРСР вимагав від тодіш- нього начальника ГУПВІ МВС СРСР генерал-лейтенанта Т. П. Фи- липова провести ревізію усіх табірних відділень із контингентом 300 військовополонених і менше, та до 5 вересня 1948 р. підготу- вати проект про перепрофілювання як мінімум 80 % останніх у відрядження табірних відділень. Одночасно необхідно було пере- глянути вже існуючі позаштатні відрядження й ті з них, котрі доцільно було б зберегти (не більше 60 %), оформити до 5 вересня 1948 р. уже як штатні відрядження табірних відділень. Затверджений типовий штат для відряджень табірних відділень був мінімально можливим — усього 8 осіб. Серед них начальник відрядження (майор—капітан), 2 чергових офіцери (ст. лейтенант— лейтенант), 4 вахтери (сержант—молодший сержант), комірник (молодший сержант). При цьому остання посада запроваджувала- ся лише у відрядженнях, віддалених від табірних відділень78. Керуючись вищезгаданим наказом, органи УПВІ МВС УРСР протягом вересня–грудня 1948 р. реорганізували у табірні відряд- ження кілька малокомплектних табірних відділень. Наприклад, 29 вересня 1948 р. у відрядження при табірному відділенні № 11 табору № 62 було переформовано табірне відділення № 12, кон- тингент якого працював на об’єктах будівництва МВС УРСР у м. Києві79. Водночас активно облаштовували й нові табірні підрозділи цього типу. Так, 14 грудня 1948 р. у складі чотирьох табірних відділень табору № 401, щойно передислокованого на територію УРСР, було організовано 5 відряджень (лімітом 200–250 військо- вополонених кожне). 18 грудня 1948 р. чотири табірних відряд- ження (лімітом від 150 до 250 осіб) поповнили штати трьох вироб- ничих відділень (№ 9, 18 і 19) табору № 424 (м. Мелітополь)80. Організація відряджень у структурі окремих табірних відділень тривала й надалі. На початку 1949 р. на території Української РСР діяло 16 ста- ціонарних таборів (три з них, а саме № 401, 414 та 424, підпоряд- ковувалися безпосередньо МВС СРСР) у складі 197 табірних 78 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 192, прим. 62, арк. 1–2. 79 Там само, спр. 193, прим. 25, арк. 2. 80 Там само, прим. 81, арк. 1–5; прим. 85, арк. 1–5. а табір № 424 було передислоковано з П’ятигорська (Ставропольсь- кий край, РРФСР) до м. Мелітополя (Запорізька обл., УРСР). Сконцентрований у таборах двадцятитисячний трудовий фонд військовополонених мав забезпечити добудову автошляху Моск- ва—Харків—Сімферополь. Одночасно реорганізували існуючі табірні відділення цих таборів, утворивши 30 нових підрозділів76. 1948 р. у системі таборів військовополонених з’явилася ще одна цікава структурна новація — так звані «табірні відряджен- ня». Виникли вони як підрозділи табірних відділень, що створюва- лися для забезпечення робочою силою окремих підприємств і бу- дівництв. Так, 13 травня 1948 р. у структурі табірного відділення № 10 Ворошиловградського табору № 144 створили відрядження лімітом у 500 військовополонених, які працювали на будівництві Кадіївського сажового заводу та приміщень місцевої виправно- трудової колонії. Згодом цей підрозділ підпорядкували табірним відділенням № 13, потім № 1, а 27 листопада 1948 р. його було розформовано. Два табірних відрядження з контингентом 250 осіб кожне з 23 червня 1948 р. з’явилися у складі управління табору № 62. Військо- вополонені тут працювали на об’єктах міністерств внутрішніх справ та державної безпеки УРСР77. Поступово створення фактично позаштатних табірних відряд- жень стало поширеним явищем структурно-реорганізаційних за- ходів табірних адміністрацій. Тому МВС СРСР вирішив їх норма- тивно врегулювати. Заступник міністра внутрішніх справ СРСР І. О. Сєров 30 липня 1948 р. підписав наказ № 00916 «Про запро- вадження у складі табірних відділень таборів МВС для військово- полонених штатних підрозділів — відряджень і встановлення для них типового штату». «Із метою скорочення витрат на утримання апаратів табірних відділень таборів для військовополонених, — читаємо в документі, — наказую: 1. Встановити у складі виробничих табірних відділень та- борів МВС для військовополонених штатні підрозділи — відряджен- ня, формування та розформування котрих проводити лише за нака- зом МВС СРСР. 2. Запровадити […] оголошений […] окремим до- 76 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 190, прим. 84, арк. 1–5; прим. 85, арк. 1–5. 77 Там само, спр. 192, прим. 7, арк. 1–2; прим. 30, арк. 1–2; спр. 193, прим. 12, арк. 2; прим. 71, арк. 1. Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених ... 275274 Олександр Потильчак мунських військовополонених, а підпорядковувалося воно УМВС Львівської області. У липні 1949 р. припинив існування табір № 315 у Дніпропет- ровську. На початку вересня ліквідували табірне управління № 149 (м. Харків), місяцем пізніше — табори № 242 (м. Комсомольськ) та № 471 (м. Макіївка). 11 листопада 1949 р. було розформовано табір № 256, управління якого дислокувалося у м. Красний Луч85. Ліквідацію табірних управлінь супроводжувало розформуван- ня більшої частини їх підрозділів та масштабна передислокація контингенту. Упродовж 1949 р. перестали існувати 114 табірних відділень, 21 табірний підрозділ було передано до складу інших таборів, а 4 — змінили дислокацію в межах табірних управлінь86. Через скорочення контингенту 4 відділення реорганізували у табірні відрядження (№ 2 — табору № 414, № 3 та 9 — табору № 424, № 13 — табору № 471)87. Однак попри триваючу масову репатріацію військовополонених, плани їх трудового використання залишилися у силі, вимагаючи відповідного забезпечення. Протягом 1949 р. ГУПВІ МВС СРСР та його республіканські структури продовжували здійснювати структурні реорганізаційні заходи у системі таборів для військовополонених на території УРСР. Створювалися нові табірні відділення та відрядження, змінювали профіль окремі табірні підрозділи й управління таборів. Переміщенням трудового контингенту бранців із вугільних ко- палень Донбасу на будівництво тресту «Сталіншахтбуд» 26 берез- ня 1949 р. у складі табору № 242 (м. Комсомольськ) було створене табірне відділення № 18 (лімітом 1500 осіб) із дислокацією на шахті «Ново-Кондратьєвка». У складі табору № 62 (м. Київ) у квітні, червні та серпні 1949 р. влаштували 3 табірні відрядження. Пер- ше з них лімітною чисельністю 80 осіб організували у м. Кре- менці для відбудови санаторію МВС СРСР. Інші два, із лімітом 250 та 100 осіб відповідно, були створені в передмісті та приміській зоні столиці радянської України, біля селищ Святошин і Конча- 85 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 213, прим. 9, арк. 1–3; прим. 25, арк. 1–3; спр. 215, прим. 16, арк. 1–2; прим. 25, арк. 1–2; прим. 46, арк. 1–2; прим. 67, арк. 1–2; прим. 89, арк. 1–2. 86 Підраховано за даними: ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 213, прим. 7–102 ж; спр. 215, прим. 1–119. 87 Там само, спр. 215, прим. 17, арк. 1–2; спр. 213, прим. 78, арк. 1; прим. 85, арк. 1. відділень із загальним лімітом 149630 осіб. За даними офіційної статистичної звітності УПВІ МВС УРСР, станом на 10 жовтня 1948 р. реальна кількість військовополонених у таборах станови- ла 147170, що майже збігалося з лімітною наповненістю. Паралельно тривала репатріації основної частини контингентів таборів військовополонених і робочих батальйонів інтернованих іноземців із СРСР та УРСР. Окрім репатріації, основними завданнями УПВІ МВС УРСР на 1949 р. визначалися покращення ефективності трудового вико- ристання військовополонених й інтернованих, оздоровлення кон- тингенту та зміцнення його фізичного стану, посилення режиму й охорони мешканців табірних бараків у зв’язку з репатріацією, формування режимних таборів81. Виконуючи урядові постанови від 6 та 19 лютого, 15 червня 1949 р. про репатріацію військовополонених та інтернованих авст- рійських громадян, німців, японців82 ГУПВІ МВС СРСР спланував і провів протягом 1949 р. репатріацію військовополонених та інтер- нованих із таборів на території УРСР. Її масштаби виявилися най- більшими за всі попередні роки. Із квітня по жовтень 1949 р. було репатрійовано 36256 військовополонених. Зокрема, у квітні– червні 1949 р. із таборів України вивезли 11326 осіб, у липні– вересні 1949 р. — 24930 військовополонених83. Протягом листо- пада–грудня з таборів ГУШОСДОР МВС СРСР, дислокованих на території УРСР (№ 401, 414, 424), планувалося репатріювати 21561 військовополоненого. Вивільнені приміщення таборів до 1 січня 1950 р. мали заповнити 11500 вітчизняних в’язнів84. Результатом репатріації військовополонених та інтернованих стало відчутне скорочення табірної мережі на території УРСР. МВС СРСР 20 січня 1949 р. санкціонувало ліквідацію табору № 125 (м. Лисичанськ), а 17 лютого 1949 р. був підписаний наказ про розформування табірного управління № 275 (м. Львів). Водночас табірне відділення № 3 цього табору стало транзитним — тут розмі- щували відібраних для репатріації австрійських, угорських і ру- 81 ДА МВС України, ф. 5, оп. 2, спр. 313, арк. 1–5, 16–18. 82 Там само, ф. 45, оп. 1, спр. 213, прим. 29, арк. 1–9; Русский архив: Великая Отечественная война: Иностранные военнопленные второй мировой войны в СССР. – С. 500–501, 510–513. 83 ДА МВС України, ф. 5, оп. 2, спр. 313, арк. 12–15, 33, 43. 84 Там само, ф. 45, оп. 1, спр. 215, прим. 72, арк. 1–9. Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених ... 277276 Олександр Потильчак Скорочення табірної мережі та пов’язані з цим структурно-ре- організаційні зміни зачепили й сферу управління системою військо- вого полону. У підпорядкування МВС УРСР та УМВС Харківської й Запорізької областей 2 лютого 1949 р. передали стаціонарні вироб- ничі табори ГУШОСДОР МВС СРСР № 401, 414 і 424. У відповід- ному наказі міністра внутрішніх справ СРСР зазначалося, що таке територіальне підпорядкування мало на меті підвищити ефек- тивність поточного керівництва таборами військовополонених90. Чергові зміни чекали й на республіканські та обласні структу- ри по роботі з військовополоненими й інтернованими. У лютому 1949 р. частково скоротили штати відділів у справах військовополо- нених та інтернованих УМВС Сталінської і Ворошиловградської областей. Тоді ж у зв’язку із закінченням репатріації основної маси військовополонених румунів та угорців під розформування підпало відділення з репатріації УПВІ МВС УРСР, базоване на ст. Коломия Львівської залізниці. У квітні 1949 р. нові скорочення зачепили відділи військовополонених та інтернованих УМВС Воро- шиловградської, Сталінської та Запорізької областей91. У серпні–вересні 1949 р. відбулася вже докорінна реорганізація штатів відділів і відділень у справах військовополонених та інтерно- ваних УМВС областей. Зокрема, наказом МВС СРСР № 00779 від 13 серпня 1949 р., який був дубльований у вересні МВС УРСР, установлювалися нові штати ВВІ УМВС Сталінської (20 осіб), Во- рошиловградської (15 осіб) областей. У складі відповідних відділень управлінь Запорізької, Харківської та Дніпропетровської облас- тей відтепер працювало, відповідно, 6, 5 та 3 співробітники. Відділення УМВС Одеської області, а також групи у справах військовополонених та інтернованих УМВС Житомирської, Київ- ської та Львівської областей розформували. Відтепер структурні підрозділи системи військового полону охоплювали своєю діяльніс- тю, крім центрального апарату МВС УРСР, лише 5 областей Ук- раїни — Сталінську, Ворошиловградську, Дніпропетровську, Хар- ківську та Запорізьку92 . 90 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 213, прим. 16, арк. 1. 91 Там само, спр. 213, прим. 17, арк. 1; ф. 46, оп. 1, спр. 135, прим. 20, арк. 1–2; ф. 45, оп. 1, спр. 213, прим. 21, арк. 1; ф. 46, оп. 1, спр. 135, прим. 29, арк. 1; ф. 45, оп. 1, спр. 213, прим. 40, арк. 1; ф. 46, оп. 1, спр. 135, прим. 35, арк. 1. 92 Там само, ф. 45, оп. 1, спр. 215, прим. 34, арк. 1–5; ф. 46, оп. 1, спр. 136, арк. 91–98. Заспа. Бранці цих табірних відряджень використовувалися на бу- дівництві житла для робітників заводу «Більшовик» та дачного містечка Ради Міністрів УРСР88. Суттєве зростання частки затриманого контингенту, котрий за рішенням директивних органів СРСР активно піддавався тиску, репресіям і каральним акціям із боку оперативно-слідчих структур УПВІ МВС УРСР, прокуратури та суду викликало необхідність посилення охорони й режиму утримання цієї категорії військовопо- лонених. Відтак, низка табірних відділень управлінь були перепро- фільовані на особливо-режимні об’єкти та паралельно створено кілька нових. Міністр внутрішніх справ СРСР С. Н. Круглов 8 червня 1949 р. підписав накази про переформування у режимні стаціонарних ви- робничих таборів № 159, 144 і 280 та про організацію нового режим- ного табору № 460. Зокрема, табір № 159 (м. Одеса) мав прийняти до своїх режимних відділень 3700 румунських бранці, які перебува- ли на обліку оперативних відділів системи ГУПВІ. У двох режим- них табірних відділеннях Ворошиловградського табору № 144 передбачалося утримувати 4200 бранців. Табір № 280 (м. Сталіно) відтепер об’єднував 5 режимних підрозділів із загальною чисель- ністю 4100 військовополонених. Тоді ж на базі режимного табірного відділення № 2 табору № 315 (м. Дніпропетровськ) організували табір особливого режиму для військовополонених № 460 із лімітом 3500 осіб. У грудні 1949 – січні 1950 рр., виконуючи спеціальне розпорядження МВС СРСР, сюди доправили всіх засуджених військовополонених, які утримувалися у внутрішніх та пересиль- них в’язницях на території УРСР. У травні–червні 1949 р. новоствореними режимними підрозділа- ми поповнилися табори № 471 (м. Макіївка) та № 410 (м. Харків). У червні–липні 1949 р. набули статусу режимних табори у Корос- тені (№ 110 — у складі 5-ти табірних відділень із лімітом 3100 осіб) та Києві (№ 62 — у складі 6-ти режимних табірних відділень із лімітом 6500 осіб)89 . 88 ДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 213, прим. 45, арк. 1; прим. 70, арк. 1; прим. 101, арк. 1; спр. 215, прим. 38, арк. 1–2. 89 Там само, спр. 213, прим. 96, арк. 1–2; прим. 98, арк. 1–2; прим. 87, арк. 1–2; прим. 92, арк. 1–2; спр. 215, прим. 1, арк. 1; прим. 27, арк. 1; ф. 5, оп. 2, спр. 314, арк. 246. Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених ... 279278 Олександр Потильчак більшою інтенсивністю. Нові стаціонарні виробничі установи для військовополонених у 1946–1947 рр. утворювалися (окрім оздоров- чих режимних підрозділів) здебільшого за господарсько-виробничої необхідності. Головними принципами у структурній розбудові системи табо- рів, що їх НКВС (МВС) застосувало в УРСР, були ресурсно-виробни- чий і територіально-галузевий. Перший означав, що трудові ресур- си військовополонених концентрувалися переважно у виробничій сфері, а другий передбачав розміщення їх контингентів у таборах лише на підприємствах стратегічно важливих галузей і в тих регіо- нах, де відчувалася гостра нестача робочих рук. У цьому контек- сті основними методами табірного адміністрування в «українсько- му» регіональному сегменті радянської системи військового полону все частіше виявлялися не комплектування установ новоприбули- ми бранцями, а перерозподіл контингентів існуючих табірних підрозділів, зменшення їх чисельності, передислокація останніх, злиття кількох табірних відділень та їх функціональне перепрофі- лювання. Водночас типовими причинами ліквідації табірних відділень були завершення робіт на окремих підприємствах, необхідність звільнення табірних приміщень для розміщення інших установ, непідготовленість житлового фонду для утримання військовопо- лонених узимку, переведення контингенту до інших таборів. Із другої половини 1947 р. ще одним фактором, що суттєво впливав на організаційно-структурну діяльність УПВІ МВС УРСР, стала репатріація військовополонених. Як наслідок, мережа ста- ціонарних таборів для військовополонених почала невпинно ско- рочуватися. Продовжувала існувати гостра необхідність в органі- зації нових режимних виробничих об’єктів, передусім для забез- печення виконання важливих урядових народногосподарських програм. У цих умовах єдино можливим методом подальшого розвитку табірного господарства в УРСР залишалися реорганіза- ція установ і перерозподіл контингентів військовополонених. Другий етап повоєнного структурно-організаційного адмініст- рування табірної мережі для військовополонених на території УРСР датуємо 1948–1950 рр. У зазначений час діяли два основних чин- ники, що визначали сутність подальшого функціонування таборів. З одного боку — це початок масової репатріації бранців, з іншо- го — необхідність подальшого забезпечення виконання стратегічно важливих економічних програм та завершення проектів. З огля- Подібні структурно-реорганізаційні зміни свідчили, що радян- ський режим зовсім не збирався повною мірою виконувати прого- лошені обіцянки про остаточну репатріацію військовополонених у 1949 р. Станом на 1 січня 1950 р. на території Української РСР ще продовжували функціонувати 10 стаціонарних таборів для військовополонених (6 із них — режимні) у складі 67-ми табірних відділень із лімітом понад 56000 осіб. Серед контингенту значну частку становили військовополонені, колишні військовослужбовці СС, СА та СД, частин карального і спеціального призначення, жандарми й поліцейські, розвідники та контррозвідники, бранці, звинувачені у вчиненні військових, політичних і кримінальних злочинів у таборах, саботажі, диверсіях і навмисному завданні собі тілесних ушкоджень на виробництві. Серед цих військовополонених та інтернованих були державні чиновники високого рангу, священики, журналісти, керівники фірм, засобів масової інформації, активні члени різних політичних партій і громадських організацій країн, що воювали проти СРСР. Виправдати подальше перебування більшості цих бранців у поло- ні можна було лише шляхом засудження останніх. Адже військово- полонені, визнані судом військовими, політичними чи криміналь- ними злочинцями, автоматично переходили в категорію в’язнів ГУТАБ. Підбиваючи підсумки організаційно-структурної діяльності органів радянського військового полону на території УРСР у 1946– 1950 рр., слід відзначити, що окреслений період виявився піко- вим у розвитку всієї системи роботи з військовополоненими. Після Другої світової війни вона була суттєво відкоригована з урахуван- ням нових умов, обставин мирного часу, господарських планів керівництва СРСР, а також зростаючої потреби у використанні праці полонеників. У контексті організаційно-структурної роботи органів ГУПВІ– УПВІ–ВВІ в УРСР у досліджуваний період треба відзначити два етапи, кожен з яких вирізнявся суттєвими особливостями. Пер- ший тривав із січня 1946 р. по грудень 1947 р. і позначився струк- турно-реорганізаційними змінами, пов’язаними з розширенням географії розміщення військовополонених в окремих районах УРСР та поступовим зростанням їх чисельності в таборах. Саме у цей час в Україні тривала інтенсивна розбудова таборів і їх відділень, а структурно-реорганізаційні зміни мережі відбувалися з най- 280 Олександр Потильчак РЕЦЕНЗІЇ Тамара Вронська. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин «ворогів народу» в Україні (1917–1953 рр.). – К.: Ін-т історії України НАН України, 2009. – 486 с. – Бібліограф.: с. 458–478. Роман Подкур (Київ) «Сімейне заручництво» як форма державного терору Проблема розгорнутого під час радянської доби широкомасш- табного державного терору вже має доволі розлогу історіографію. Зокрема, слід згадати виданий Головною редколегією науково- документальної серії книг «Реабілітовані історією» бібліографіч- ний покажчик, який містить понад 4,5 тис. позицій1, а також 1 Політичні репресії в Україні. (1917–1980-ті рр.): Бібліографічний покаж- чик / Авт. вступ. статей: С. Білокінь, Р. Подкур, О. Рубльов; Упоряд.: С. Калитко, О. Рубльов, Р. Подкур, Л. Шевченко. – К., 2007. – 456 с. ду на перший чинник (репатріацію) почалося суттєве скорочення мережі таборів, управлінь, відділів, відділень і груп у справах військовополонених та інтернованих МВС–УМВС. У результаті, чисельність контингенту поступово скоротилася до мінімуму та поступово розпочалася ліквідація табірної мережі. Однак табори ГУПВІ МВС СРСР, як і раніше, мали забезпечува- ти широкомасштабну та ефективну трудову експлуатацію військо- вополонених. Органи УПВІ–ВВІ МВС–УМВС УРСР в умовах репат- ріації намагалися більш ефективно розпорядитися наявними трудо- вими ресурсами. Відтак, саме в 1948–1950 рр. значно розширюєть- ся мережа табірних установ особливого режиму, де утримувалися військовополонені, затримані від репатріації з різних мотивів. Розбудовуючи їх, органи ГУПВІ МВС СРСР продовжували застосо- вуватися такі структурно-організаційні заходи, як організація нових таборів і відділень, передислокація існуючих, реорганізація окремих підрозділів, зміна лімітної чисельності контингенту та штатної чисельності особового складу тощо. Протягом 1948–1950 рр. табірна мережа на території УРСР значною мірою виконувала функціональне навантаження транзит- ної зони у ході репатріації військовополонених та інтернованих. Відфільтровані на цьому шляху та затримані від репатріації бранці війни, як правило, доправлялися у місцеві табори, а тому поступово відсоток так званого «особливого контингенту» у загальній чисель- ності військовополонених на території Української РСР зростав.

Реорганізація стаціонарних таборів для військовополонених в УРСР (1946–1950 рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси