«Інструменталізована церква»: використання компартійною номенклатурою представників релігійних конфесій у збройній боротьбі на Західній Волині й Поліссі у 1940-х рр.

У статті розглядаються окремі аспекти провокаційного використання компартійною номенклатурою представників православного та католицького кліру на Західній Волині й Поліссі в 1940-х рр. Робиться висновок, що комуністична влада розглядала релігійні конфесії суто як інструмент утвердження тоталітарного...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Жив’юк, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2009
Назва видання:	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Теми:	Влада і церква
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41259
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	«Інструменталізована церква»: використання компартійною номенклатурою представників релігійних конфесій у збройній боротьбі на Західній Волині й Поліссі у 1940-х рр. / А. Жив’юк // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 2 (33). — С. 7-21. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-41259
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-412592013-02-25T03:01:12Z «Інструменталізована церква»: використання компартійною номенклатурою представників релігійних конфесій у збройній боротьбі на Західній Волині й Поліссі у 1940-х рр. Жив’юк, А. Влада і церква У статті розглядаються окремі аспекти провокаційного використання компартійною номенклатурою представників православного та католицького кліру на Західній Волині й Поліссі в 1940-х рр. Робиться висновок, що комуністична влада розглядала релігійні конфесії суто як інструмент утвердження тоталітарного режиму. В статье рассматриваются отдельные аспекты провокационного использования компартийной номенклатурой представителей православного и католического клира на Западной Волыни и Полесье в 1940-х гг. Делается вывод, что религиозные конфессии рассматривались коммунистической властью исключительно как инструмент для установления тоталитарного режима. In the article the separate aspects of the provocative use by the communist party nomenclature representatives of orthodox and catholic clergy in Western Volyn’ and Polissia are researched. The author drew to the conclusion that religious confessions were considered by communist authorities exceptionally as an instrument of totalitarian regime approval. 2009 Article «Інструменталізована церква»: використання компартійною номенклатурою представників релігійних конфесій у збройній боротьбі на Західній Волині й Поліссі у 1940-х рр. / А. Жив’юк // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 2 (33). — С. 7-21. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41259 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Влада і церква Влада і церква
spellingShingle	Влада і церква Влада і церква Жив’юк, А. «Інструменталізована церква»: використання компартійною номенклатурою представників релігійних конфесій у збройній боротьбі на Західній Волині й Поліссі у 1940-х рр. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description	У статті розглядаються окремі аспекти провокаційного використання компартійною номенклатурою представників православного та католицького кліру на Західній Волині й Поліссі в 1940-х рр. Робиться висновок, що комуністична влада розглядала релігійні конфесії суто як інструмент утвердження тоталітарного режиму.
format	Article
author	Жив’юк, А.
author_facet	Жив’юк, А.
author_sort	Жив’юк, А.
title	«Інструменталізована церква»: використання компартійною номенклатурою представників релігійних конфесій у збройній боротьбі на Західній Волині й Поліссі у 1940-х рр.
title_short	«Інструменталізована церква»: використання компартійною номенклатурою представників релігійних конфесій у збройній боротьбі на Західній Волині й Поліссі у 1940-х рр.
title_full	«Інструменталізована церква»: використання компартійною номенклатурою представників релігійних конфесій у збройній боротьбі на Західній Волині й Поліссі у 1940-х рр.
title_fullStr	«Інструменталізована церква»: використання компартійною номенклатурою представників релігійних конфесій у збройній боротьбі на Західній Волині й Поліссі у 1940-х рр.
title_full_unstemmed	«Інструменталізована церква»: використання компартійною номенклатурою представників релігійних конфесій у збройній боротьбі на Західній Волині й Поліссі у 1940-х рр.
title_sort	«інструменталізована церква»: використання компартійною номенклатурою представників релігійних конфесій у збройній боротьбі на західній волині й поліссі у 1940-х рр.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Влада і церква
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41259
citation_txt	«Інструменталізована церква»: використання компартійною номенклатурою представників релігійних конфесій у збройній боротьбі на Західній Волині й Поліссі у 1940-х рр. / А. Жив’юк // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 2 (33). — С. 7-21. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.
series	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv	AT živûka ínstrumentalízovanacerkvavikoristannâkompartíjnoûnomenklaturoûpredstavnikívrelígíjnihkonfesíjuzbrojníjborotʹbínazahídníjvoliníjpolíssíu1940hrr
first_indexed	2025-07-03T23:31:53Z
last_indexed	2025-07-03T23:31:53Z
_version_	1836670532440817664
fulltext	ВЛАДА І ЦЕРКВА Андрій Жив’юк* (Рівне) «Інструменталізована церква»: використання компартійною номенклатурою представників релігійних конфесій у збройній боротьбі на Західній Волині й Поліссі у 1940-х рр. У статті розглядаються окремі аспекти провокаційного викорис- тання компартійною номенклатурою представників православ- ного та католицького кліру на Західній Волині й Поліссі в 1940-х рр. Робиться висновок, що комуністична влада розгляда- ла релігійні конфесії суто як інструмент утвердження тоталі- тарного режиму. Ключові слова: Західна Волинь, Полісся, Рівненська область, Росій- ська православна церква, Римо-католицька церква, компартійна номенклатура, радянсько-німецька війна (Велика Вітчизняна війна), післявоєнний період. Велика Вітчизняна війна (цей пропагандистський термін якнайкраще відповідає розглянутому нижче історичному сюжетові, оскільки резонує з патріотичним чином Російської православної церкви, здійсненим у 1941–1945 рр. її екзархом, кліром і вірними) внесла перелом у взаємини керівництва * Жив’юк А.А. — кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафед- ри історії України, Міжнародний економіко-гуманітарний ун-т ім. С. Дем’янчука (Рівне). 8 Андрій Жив’юк ВКП(б) й РПЦ, нормалізувавши стосунки держави і церкви. Апофеоз державно-церковного порозуміння настав у вересні 1943 р., коли з волі вождя було укладено т. зв. «сталінський конкордат». На знаменитій зустрічі Й. Сталіна з трьома мит- рополитами — місцеблюстителем патріаршого престолу мит- рополитом Серґієм (Страґородським), Ніколаєм (Ярушеви- чем) і Алексієм (Симанським) — вони отримали пропозиції, про які, на думку професора Московської духовної академії А. Свєтозарского, «не могли й мріяти, тобто, їм дозволили все»1: обрання патріарха (ним 8 вересня 1943 р. став Серґій (Страґородський)), відкриття храмів, рукоположення свяще- ників, звільнення репресованого духівництва, припинення (за допомогою влади) обновленського розколу, відкриття ду- ховних навчальних закладів — єпархіальних курсів, семіна- рій та академій, видання «Журналу Московської патріархії» та ін.2 Чим би не керувався Й. Сталін, здійснюючи різкий полі- тичний поворот стосовно православної церкви, це рішення мало в роки війни свою передісторію. Уже 22 червня 1941 р. митрополит Серґій звернувся до пастви РПЦ із закликом «стати на захист Вітчизни». А всього за воєнні роки патріар- ший місцеблюститель видав понад 20 патріотичних послань. Водночас до вірних своєї церкви покликалися інші ієрархи РПЦ. Так, у першу річницю початку війни, 22 червня 1942 р., митрополит київський і галицький Ніколай (Ярушевич) звер- нувся з посланням до пастви, що залишилася на окупованій території: «Виповнився рік, як фашистський звір заливає кров’ю нашу рідну землю. Цей ворог оскверняє наші святі храми Божі. І кров убієн- них, і розорені святині, і зруйновані храми Божі — все волає до неба про помсту!.. Свята церква радіє, що серед вас на святу 1 Война миров: Русская православная церковь в годы Великой Отече- ственной войны. Интервью с профессором МДА Алексеем Светозар- ским // http://www.pravoslavie.ru/smi/391.htm 2 Поспеловский Д.В. Русская православная церковь в XX веке / Д. В. Поспеловский. – М.: Республика, 1995. – С. 187–190. «Інструменталізована церква»... на Західній Волині й Поліссі... 9 справу порятунку Батьківщини від ворога повстають народні герої — славні партизани, для котрих немає більшого щастя, як боротися за Батьківщину та, якщо потрібно, померти за неї»3. Представники кліру РПЦ, які перебували на окупованій німецькими військами території, зокрема на Західній Воли- ні й Поліссі, поширювали послання митрополитів і патріарха (усно й через листівки), виголошували патріотичні, антині- мецькі проповіді, переховували червоноармійців і поранених партизанів, відспівували полеглих, виконували обов’язки зв’язкових (часто церкви служили місцем партизанських явок). За ці та інші вчинки багато священиків були скарані на смерть нацистською владою, ряд духовних осіб отримали згодом радянські урядові нагороди4. Окрім вказаних форм участі представників православного кліру в антинацистському русі опору, які узгоджувалися з їх саном і духовним статусом, непоодинокими були випадки переступу ними християнських заповідей і безпосередньої участі в діях, що вимагали нехтування мораллю, а то й вели до насильства. Як правило, до цього їх провокували ті чи інші представники компартійної номенклатури. Вказана проблема до сьогодні не сформульована й не висвітлена в науковій літературі. Даний розгляд окремих її аспектів (в контексті діяльності не тільки православного, але й като- 3 Шкаровский М.В. Русская православная церковь при Сталине и Хрущёве / М. В. Шкаровский. – М.: Крутицкое Патриаршее Подво- рье, 1999. 4 Мышенцев Н. Положение и деятельность Русской православной церкви в годы Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. / Н. Мы- шенцев, В. Якунин. – Самара: Самарский ун-т, 2001. – 400 с.; див.: http://his.1september.ru/2004/17/14.htm: Якунин Вадим. Не пре- кращалась молитва «О стране нашей, властех и воинстве ея…»: Пат- риотическая деятельность духовенства и верующих на оккупиро- ванных фашистами территориях СССР; див.: http://www.pagez.ru/ olb/281.php: Дамаскин И.А., Кошель П.А. Энциклопедия Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. – М.: Красный пролетарий, 2001; Священник Александр Колесов. Русская православная церковь в период Великой Отечественной войны // Московские епархиальные ведомости. – 2005. – № 3/4. 10 Андрій Жив’юк лицького кліру) виказує одночасно актуальність і мету дос- лідження. Джерельну базу становлять матеріали місцевих та респуб- ліканського партійних комітетів КП(б)У, що зберігаються в ДАРО й ЦДАГО України, архівно-кримінальні справи репре- сованих священиків з архіву управління СБ України у Рів- ненській області, окремі опубліковані документи. На початку, задля уникнення закидів в упередженості й вибірковості, зробимо принципове зауваження: таке ж мані- пулювання церквою й церковниками, яке мало місце з боку радянської партноменклатури, практикували й функціонери ОУН, але це не є предметом розгляду в даній статті. Наведемо лише один приклад. Як засвідчив на допиті 18 лютого 1944 р., після арешту органами НКВС, православний священик Олексій Гуменюк5, у вересні 1943 р., ознайомившись з рішен- нями ІІІ Надзвичайного збору ОУН, які містили положення про відокремлення церкви від держави, він висловив незгоду і вирішив оприлюднити свої думки перед крайовим провідни- ком ОУН на ПЗУЗ (північно-західні українські землі) Дмит- ром Клячківським. Отримавши таку можливість, О. Гуме- нюк на влаштованій йому зустрічі з «Охрімом» (Д. Клячкі- вським) висловився проти прийнятого рішення. «У відповідь на мій протест, — зафіксував слідчий зі слів О. Гуме- нюка, — “Охрім” мене, як представника від православної церкви, 5 Гуменюк Олексій Андрійович («Орлик»), народився 15 березня 1919 р. у с. Чорніводи Острозького повіту Волинської губернії, закін- чив Рівненську українську гімназію (1939 р.), у 1939–1941 рр. вчите- лював у Вітківській школі Гощанського р-ну Рівненської обл. На- прикінці 1941 р. висвячений на священика в Почаївській лаврі, із серпня 1942 р. посідав парафію у с. Бугрин на Рівненщині, викону- вав обов’язки благочинного. Будучи симпатиком ОУН, у кінці лип- ня 1943 р. переходить як священик до УПА. Затриманий 17 лютого 1944 р. у с. Липки Межиріцького р-ну Рівненської обл., засудже- ний 5 травня 1944 р. за ст. 54-1а і 54-11 КК УРСР до вищої міри покарання, розстріляний 24 червня 1944 р. у м. Києві (див.: Мар- чук І.В. Командир УПА–Північ Дмитро Клячківський — «Клим Са- вур» / І. В. Марчук. – Рівне: Видавець Олег Зень, 2009. – С. 161). «Інструменталізована церква»... на Західній Волині й Поліссі... 11 почав критикувати за відсутність патріотизму. Як приклад навів діяльність греко-католицької і римо-католицької церков. На його думку, вони проводять серед населення активну патріотичну робо- ту. На завершення розмови “Охрім” мені заявив, що внаслідок того, що православна церква не проявила себе у боротьбі за незалежність української держави, ми були змушені винести рішення про відокремлення її від держави. […] “Охрім” просив мене передати священикам православної церкви, щоби вони своєю активною громадською позицією намагалися добитися впливового стану у майбутній так званій “незалежній соборній українській” державі»6. Представники компартійної номенклатури взамін за ло- яльне ставлення до служителів культу так само намагалися добитися готовності надати будь-яку необхідну допомогу і сприяння партизанському рухові й радянській владі. Так, настоятель церкви села Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області протоієрей Іван Рожанович використо- вувався як партизанський зв’язковий, інформатор та парла- ментер, вступаючи в тісний контакт із місцевою окупацій- ною адміністрацією та поліцією. Як подає В. Якунін, із ме- тою звільнення партизанських заручників і перевербування козачого загону РОА та частин поліцейського гарнізону, «з особистою участю отця Іоанна здійснювалися ризиковані кро- ки “човникової дипломатії” між бургомістром міста Висоцька Тхоржевським, комендантом поліції полковником Фоміним і партизанським командуванням». Окрім того, у січні 1943 р. І. Рожанович реалізував «військову хитрість» радянського командування на переговорах з есес- івським полковником, керівником каральної експедиції про- ти «партизанського краю», переконавши того у силі парти- зан і необхідності відступу7. В. Якунін подав також інформацію про благочинного Морочнівського району Рівненської області протоієрея В’ячес- 6 ГДА СБ України, Рівне, спр. П-9044 (архівно-кримінальна справа Гуменюка Олексія Андрійовича), арк. 18. 7 Див.: http://his.1september.ru/2004/17/14.htm: Якунин Вадим. Не прекращалась молитва «О стране нашей, властех и воинстве ея…». 12 Андрій Жив’юк лава Навроцького, який у період німецької окупації не поли- шав канонічного спілкування з Московською патріархією, одночасно допомагаючи партизанському рухові. Коли на початку 1943 р. був розгромлений німецький гарнізон у Мо- рочному, отець В’ячеслав зустрів партизанів великоднім пе- редзвоном. На честь звільнення відбувся урочистий мітинг, де на трибуні, поруч із командирами партизанських загонів, стояли благочинний В. Навроцький і настоятель муравинсь- кої церкви Михайло Гребінка. Від імені духівництва РПЦ перший звернувся зі словами вдячності до партизанів, заві- ривши, що «ми, віруючі люди, будемо завжди допомагати і молитися за по- леглих ваших товаришів і за вас»8. Дещо інакше інтерпретував цей та інші випадки порозу- міння між Рівненським підпільним обкомом КП(б)У та кліром РПЦ на Поліссі комісар партизанського з’єднання під командуванням Василя Бегми Михайло Корчев9. У висту- пі 20 березня 1944 р. на обласній нараді партійного активу було чітко означено лінію обкому стосовно церкви, розставле- но виразні ідеологічні акценти, тому він вартий розлогого цитування. М. Корчев, зокрема, констатував: «Зараз у селах авторитетною фігурою є священик і вчитель. Там, де священик із партизанами — село партизанське, де 8 Див.: http://his.1september.ru/2004/17/14.htm: Якунин Вадим. Не прекращалась молитва «О стране нашей, властех и воинстве ея…». 9 Корчев Михайло (1910 р.н.), член ВКП(б) з 1939 р., служив у 33-й легкотанковій дивізії Білоруського військового округу. На початку німецько-радянської війни неподалік від Бобруйська потрапив в оточення і полон. Після втечі у вересні 1941 р. з концтабору ство- рив підпільну організацію, а в березні 1942 р. — партизанський загін, який діяв на території Морочнівського р-ну Рівненської обл. Із лютого 1943 р. — заступник командира з’єднання партизанських загонів Рівненської області по розвідці, згодом — комісар парти- занського з’єднання № 1. Після відновлення на Рівненщині радянсь- кої влади — заступник голови облвиконкому. 1 серпня 1944 р. бюро Рівненського обкому КП(б)У поновило М. Корчева в членах ВКП(б), оскільки свій партійний квиток він знищив, перебуваючи в німець- кому концтаборі (див.: ДАРО, ф. 400, оп. 1, спр. 17, арк. 95–96). «Інструменталізована церква»... на Західній Волині й Поліссі... 13 священик–націоналіст — село з націоналістами. У нас був такий факт, що на нашій території духівництво розділялось на три части- ни: одні пішли служити на користь радянської влади, на користь російського народу, частина духовенства пішла до націоналістів і частина до німців, але коли німці відходили, звісно, більший відсо- ток з них пішли до партизанів і незначний відсоток — до націо- налістів. Був такий випадок, коли дев’ять священиків прийшли до мене й кажуть: “Ми хочемо написати листа митрополиту Серґію, але без єпископа, який керує в нашому районі, на нашій терито- рії, без його санкції ми не маємо права”. Я кажу: “Спробую зв’яза- тися з єпископом; з яким накажете?”. Вони говорять, що “з луць- ким не можна, це націоналіст, з пінським не можна, тому що це фашист, з ковельським Михайлом можна”10. Довелося відправити до нього делегацію й у відповідь отримали санкцію щодо наді- слання листа. Духівництво відігравало велику роль на селі. Коли приїжджали в міста і села наші генерали, Герої Радянського Союзу — т. Фе- доров і т. Бегма11, усе село виходило з хлібом і сіллю на чолі зі 10 Очевидно, ідеться про владик: митрополитів луцького Полікарпа (Петра Сікорського) і пінського — Олександра (Миколу Іноземцева) та єпископа володимир-волинського (ковельського) Мануїла (Михай- ла Тарнавського). Існують свідчення щодо контактів із радянськими партизанами не тільки єпископа Мануїла, а й митрополита Олек- сандра. Так, благочинний Пінського західного округу, протоієрей Косма Раїна передавав митрополитові Олександру отримані через партизанів газети й листівки, видані Московською патріархією. За свідченням командира партизанського з’єднання, Героя Радянського Союзу генерал-майора В. Коржа, у нього був встановлений зв’язок з митрополитом Олександром, якому через підпільників вручались різні вказівки, поради, як вести роботу проти окупантів; владика проводив із цих питань наради з духівництвом Пінської єпархії. Восени 1943 р. до партизанського загону імені С. Г. Лазо, що базував- ся поблизу Пінська, із Москви літаком прибула група особливого призначення, завданням якої була зустріч із митрополитом УАПЦ Олександром (Іноземцевим), передача йому особистого листа патріар- ха Серґія й переговори про його виліт спецлітаком до Москви для зустрічі з останнім (митрополит відмовився від такого кроку через можливі провокації проти його оточення й важкохворої матері, водночас він добре прийняв і переховував на період комендантсь- кої години підпільників Н. Чалея і С. Жаріна) (див.: http:// his.1september.ru/2004/17/14.htm: Якунин Вадим. Не прекраща- лась молитва «О стране нашей, властех и воинстве ея…»). 11 В. Бегма Героєм Радянського Союзу не був. 14 Андрій Жив’юк священиком зустрічати генералів. Це було справжнє свято в тилу ворога, наприклад, у селах Привитівка, Муравин, Морочне і т.д. для партизанів на честь зустрічі генералів було приготовлено обід на 26 столів (звісно, з горілкою). Це був великий мітинг, на якому були присутні до 2000 чол., 7 священиків і в тому числі отець благочинний Навроцький і отець Михайло Гребінка (тов. Бегма: “Ти так розповідаєш, що тобі можуть пред’явити зв’язок з попа- ми”) (у залі сміх). Священики висловлювалися на цьому “мітингові”, і Навроць- кий прямо заявив, що “досить сидіти на двох стільцях, пора пе- рейти на твердий російський стілець, який подолає все те, що стоїть на його шляху”. Він закликав народ до боротьби проти фашистів, він проклинав українських націоналістів як зрадників свого народу, як помічників фашизму. Це мало велике значення, і не випадково цей район став партизанським районом, таким районом, де ми впродовж всього часу черпали кращі кадри парти- занів, кращих зв’язкових, розвідників, підривників»12. М. Корчев пропонував розвивати такі контакти й надалі, проти чого принципово не заперечував перший секретар обко- му КП(б)У В. Бегма, наголосивши, що священиків «викори- стовувати потрібно, щоб вони допомагали піднімати слов’ян- ські народи на боротьбу зі спільним ворогом — фашизмом». Проте він застеріг від «опори на священиків». Відзначив- ши, що М. Корчев «прекрасно розповів досвід із партизансь- кого життя», В. Бегма налаштовував актив: «Маю попередити, щоб у цьому питанні не було іншого поворо- ту, щоб не зрозуміли т. Корчева неправильно, щоб не зрозуміли так, що потрібно опиратися на священиків. Звісно, опиратися на них ми не будемо, а будемо опиратися на маси трудящих міста й села, а до священиків ставлення залишається таким, яким було — за програмою нашої партії і Конституції». В. Бегма категорично відкинув імовірність надання пар- тійними органами допомоги в будівництві й здійсненні ре- монту храмів, наголосивши на недопущенні втручання свяще- ників у державні справи13. 12 Державний архів Рівненської області (далі – ДАРО), ф. 400, оп. 1, спр. 22, арк. 36–37. 13 Там само, арк. 65. «Інструменталізована церква»... на Західній Волині й Поліссі... 15 Відомі випадки створення збройних загонів і керівництва ними з боку священиків за погодженням із Рівненським підпільним обкомом КП(б)У й обласним штабом партизансь- кого руху. Зокрема, священик села Гута Степанська Рівненсь- кої області отець Маріан очолив загін самооборони, узгодив- ши всі організаційні питання з партизанським командуван- ням зі з’єднання В. Бегми. Для цього він зустрівся з місцевим католицьким ксьондзом Штефаном і переконав його об’єдна- ти зусилля для боротьби з окупантами. Священнослужителі знайшли спільну мову й створили спільний загін з тридця- ти чоловік, який до приходу Червоної армії захищав сім’ї й будівлі від націоналістів14. Відповідно до наказу УШПР від 31 липня 1943 р. та на- казу Рівненського обласного штабу партизанського руху від 15 серпня 1943 р., серед інших було створене польське парти- занське з’єднання № 3, яким командував спочатку Куниць- кий, а згодом Р. Сатановський15. На думку польських авто- рів, з’єднання генерала В. Бегми об’єднало більшість польсь- ких підрозділів, що діяли в радянському партизанському русі16. Співпраця католицького кліру з радянськими пред- ставниками здійснювалась як через з’єднання, контрольовані В. Бегмою, так і через загони спеціального призначення НКВС. Характерним її прикладом може служити випадок з Антоном Хоміцьким, 1909 року народження, який походив із с. Самолкі Великі Вишкінського району Білостоцької облас- ті, мав вищу духовну освіту, під час німецької окупації і деякий час після неї служив настоятелем католицького храму в м. Клесові. 14 Див.: http://his.1september.ru/2004/17/14.htm: Якунин Вадим. Не прекращалась молитва «О стране нашей, властех и воинстве ея…». 15 Україна партизанська. Партизанські формування та органи керів- ництва ними (1941–1945 рр.): Наук.-довід. вид. / Авт.-упоряд.: О. Ба- жан, А. Кентій, В. Лозицький, О. Ткач. – К.: Парламентське вид- во, 2001. – С. 97. 16 Див.: http://joanerges.livejournal.com/351296.html: Ясяк Марек. Поляки в радянському партизанському русі в роки Другої світової війни. 16 Андрій Жив’юк 16 лютого 1945 р. А. Хоміцький був заарештований УНКДБ у Рівненській області та 5 лютого 1946 р. засуджений військовим трибуналом військ НКВС Рівненської області за «проведення антирадянської агітації серед польського насе- лення»17. Річ у тім, що костел різко негативно відреагував на положення Люблінської угоди між урядом УРСР і ПКНВ (Польським комітетом національного визволення) про «еваку- ацію польських громадян з території СРСР». 17 вересня 1944 р., через тиждень після підписання угоди, у м. Рокитно- му відбулась нарада щодо її обговорення за участю місцево- го ксьондза Фольта, священиків із Сарн, Клесова та Лівачів. Виїхавши після наради в польське село Старики Рокитнів- ського району клесівський ксьондз А. Хоміцький оголосив віруючим: «Скоро буде переміна. Усі поляки повинні сидіти на місцях. Це земля наша»18. У звинуваченні, висунутому слідством А. Хоміцькому 12 січня 1946 р., ішлося також про те, що у січні 1942 р. на похоронах кількох поляків, розстріляних органами радянсь- кої влади за «антирадянську підривну діяльність» при відступі Червоної армії з Клесова, той «виступав із промовою, в якій висловлював наклепницькі домис- ли стосовно СРСР і його уряду, вихваляв розстріляних ворогів радянського народу і закликав присутніх мстити за них усім ра- дянським патріотам». Слідство встановило, що в 1943 р. у Клесівському районі діяла підпільна антирадянська організація ПЗП. А. Хоміць- кий закупляв для неї боєприпаси, продукти19, отримуючи кошти від керівника Сарненської організації ПЗП Ридзевсь- кого («Кобус»)20. 17 ГДА СБ України, Рівне, спр. П-54 (архівно-кримінальна справа Хоміцького Антона Йосиповича). 18 Центральний державний архів громадських об’єднань України (да- лі – ЦДАГО України ), ф. 1, оп. 23, спр. 892, арк. 163. 19 ГДА СБ України, Рівне, спр. П-54, арк. 89. 20 Ридзевський Владислав («Кобус») — нар. 1887 р., комендант Сар- ненського інспекторату Армії крайової; заарештований 22 грудня 1944 р., засуджений військовим трибуналом військ НКВС Рівненсь- «Інструменталізована церква»... на Західній Волині й Поліссі... 17 Під час судового засідання 5 лютого 1946 р. А. Хоміць- кий на свій захист показав, що у серпні–вересні 1943 р. чоти- ри рази повідомляв радянських партизанів про проходження поїздів через ст. Клесів, два рази передавав їм папір, через ксьондза с. Лівачі пересилав сіль, соду (по 20–30 кг), а також предмети дамського туалету, фарби. У грудні 1943 р. отримав лист від В. Лисаковського про дислокацію бульбівців, який передав німецькій жандармерії з метою їх знищення21. Але все ж А. Хоміцького було суворо покарано: за ст. 54-10, ч. ІІ його засудили до 10 років виправно-трудових робіт та 5 років позбавлення політичних прав (із конфіскацією майна). Ув’яз- нення відбував у Воркуті. 27 грудня 1946 р. військова колегія Верховного суду СРСР скасувала вирок А. Хоміцькому «за недоведеністю обвинува- чення» й закрила справу, підставою для чого, очевидно, пос- лужило те, що на його захист стали учасники спецзагону НКВС «Переможці». Саме з цим формуванням, як з’ясува- лось, активно співпрацював А. Хоміцький. У довідці, нада- ній колишнім заступником командира загону, начальником ТВ НКДБ Ковельської залізниці полковником В. Кочетко- вим, зазначалося: «Колишнього ксьондза м. Клесово Хомітського Антона Йосифо- вича я особисто не знаю, тобто особисто з ним не зустрічався, але мені відомо, що колишній житель Клесівського району Лисаковський В’ячеслав Олександрович, який був пов’язаний із нашим партизанським загоном, використовував ксьондза Хомі- тського за нашим завданням. Так, наприклад: у 1942 р. Лиса- ковський від Хомітського регулярно отримував дані військової роз- відки, зокрема про наявність та озброєння німецького гарнізону в м. Клесово, які передавав нам, — мені особисто. У тому ж році за нашим завданням Хомітський передав нам через Лисаковсь- кого деякі предмети дамського вжитку, якими ми забезпечили кої області 1 серпня 1945 р. до 10 років виправно-трудових робіт; інформації про подальшу долю немає (див.: Польща та Україна у тридцятих – сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб. – Т. 6: Операція «Сейм». 1944–1946. – Варшава; Київ, 2007. – С. 590). 21 ГДА СБ України, Рівне, спр. П-54, арк. 102. 18 Андрій Жив’юк нашу розвідницю-радистку, направлену нами у глибокий німець- кий тил для виконання спеціальних завдань. Від Хомітського Ли- саковський отримав і передав нам акварельні фарби й кольорові олівці, потрібні нам у загоні для складання радянських гасел і плакатів. Лисаковський через Хомітського за нашим завданням передав до німецької жандармерії дані про місця стоянок банд українських націоналістів, тим самим ми їх підставили під удар німецьких карателів»22. Варто зауважити, що заступництво колишніх «медведів- ців» (Д. Медведєв, О. Стехов, В. Кочетков) та їх кураторів із центрального апарату НКВС (П. Судоплатов) виявилося ефек- тивним, урятувавши від ув’язнення не одного А. Хоміць- кого. Для ілюстрації згадаємо хоча б справу пов’язаних із М. Кузнецовим керівників здолбунівського підпілля, яких було звинувачено у зраді, проте втручання вказаних вище осіб призвело до закриття справ. «Співпраця» між «партійно-радянським активом» і свя- щениками різних конфесій продовжувалася й пізніше: із документів відомо про застілля і пиятики в 1944–1945 рр. у католицького ксьондза с. Лівачі Людвипільського району (з участю райпрокурора, райсудді й райвоєнкома), а в 1947 р. — у православних священиків Зарічненського району (з участю керівника винищувальної групи і секретаря райкому) та ін. 6 березня 1944 р. на засіданні Людвипільського райкому КП(б)У розглянуто «антипартійний вчинок» райпрокурора Ф. Афанасьєва, який після пиятики з народним суддею райо- ну М. Анікіним у ксьондза с. Лівачі розпочав стрілянину з дрібнокаліберної гвинтівки. Стріляв він, як сказано у прото- колі засідання райкому, «на павліна, що сидів на сараї, у результаті цього павлін був уби- тий, який належав лівачівському ксьондзу». Очевидно, засмучений священик удався з протестом до райкому та, що найцікавіше, райком КП(б)У цей епізод роз- глянув, наклавши на райпрокурора «за убівство павліна» стягнення23. Подібне могло статися лише за умови, коли 22 ГДА СБ України, Рівне, спр. П-54, арк. 86. 23 ДАРО, ф. 69, оп. 1, спр. 4, арк. 12. «Інструменталізована церква»... на Західній Волині й Поліссі... 19 заявник був важливою довіреною особою районного керів- ництва, яке негайно стало на його захист. «Справа про павліна» мала значний резонанс: 13 серпня 1945 р., через півтора року (!) після вказаного інциденту у с. Лівачі, начальник райвідділу НКДБ П. Кудикін конста- тував на засіданні Людвипільського райкому КП(б)У, що «стосовно цього павліна багато балакали»24, а на засіданні райкому 30 жовтня 1945 р. представник Рівненського обко- му КП(б)У Івончик задавався питанням: «Ось убив [Афанасьєв] павліна у ксьондза, за що?»25. До протоколів засідань Людвипільського райкому КП(б)У потрапив ще один епізод, пов’язаний з лівачівським ксьон- дзом. 9 березня 1945 р. розглядалось питання про райвоєн- кома Кир’янова, який «не виконав вказівки райкому КП(б)У, у день міжнародного комуніс- тичного жіночого свята 8-го березня не виїхав за вказівкою райкому КП(б)У у село Яцкевичі для проведення загальних зборів жінок, а самовільно виїхав зі своїми співробітниками райвійськ- комату у село Лівачі, і влаштували в квартирі ксьондза пиятику з музикою». Райком ухвалив притягнути Кир’янова до партійної відпо- відальності26. Улітку 1947 р. на ім’я редактора газети «Известия» Л. Ільї- чова надійшла доповідна записка від кореспондента цього видання А. Стекольникова «Про становище в Рівненській області», в якій повідомлялося про численні порушення тут «соціалістичної законності». Документ, за рішенням секрета- ріату ЦК ВКП(б) від 9 липня 1947 р. (контроль за ним здій- снював секретар ЦК ВКП(б) А. Кузнецов), було передано на розгляд ЦК КП(б)У. «Для пояснення по суті висунутих звину- вачень керівництву Рівненської області» секретар Рівненсько- го обкому партії В. Бегма спеціально викликався в ЦК КП(б)У. 24 ДАРО, ф. 69, оп. 1, спр. 17, арк. 57. 25 Там само, арк. 64а. 26 Там само, арк. 17, 17а. 20 Андрій Жив’юк Окрім того, область, відповідно до вказівки першого секре- таря ЦК КП(б)У Л. Каґановича, відвідала комісія на чолі з секретарем ЦК КП(б)У Д. Мануїльським із метою розсліду- вання «фактів порушення соціалістичної законності». На нашу думку, лист А. Стекольникова, коли зважити на занадто оперативну та серйозну реакцію на нього ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У, був інспірований щойно присланим в Україну секретарем ЦК КП(б)У Л. Каґановичем для «про- чистки» партійних кадрів, розставлених до того в республіці М. Хрущовим. Секретар Рівненського обкому В. Бегма, тісно пов’язаний із М. Хрущовим ще з 1939 р., і рівненський керів- ний «партизанський клан», як одне з найпотужніших такого роду утворень в УРСР, виявилися надто привабливою для цього мішенню. Розпочата проти рівненської компартійної верхівки атака зрештою не була доведена до кінця, причиною чому могло стати зняття Й. Сталіним «опали» з М. Хрущо- ва і відкликання Л. Каґановича з України. Серед наведених у доповідній записці А. Стекольникова фактів фігурував такий. У Зарічненському районі була органі- зована нарада й колективна пиятика з участю, з одного боку, православних священиків, з іншого — секретаря райкому партії Строна, керівника винищувальної групи та інших, невстановлених, осіб. Характерно, що автора й високопос- тавлених читачів доповідної у цьому випадку зацікавив не стільки сам факт й мета подібного зібрання, як бійка, учинена після пиятики бійцем винищувальної групи з секретарем райкому Строною27. Підсумовуючи, можемо стверджувати про цілком усвідом- лене й системне провокативне використання компартійною номенклатурою представників православного й католицького кліру під час збройної боротьби на Західній Волині й Поліссі в 1940-х рр. Попри досягнуті домовленості й порозуміння на вищому компартійному й церковному рівнях, комуніс- тична влада продовжувала розглядати релігійні конфесії суто як інструмент для утвердження тоталітарного режиму. 27 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 4955, арк. 13. «Інструменталізована церква»... на Західній Волині й Поліссі... 21 Андрей Живюк. «Инструментализированная церковь»: использование компартийной номенклатурой представителей религиозных конфессий в вооружённой борьбе на Западной Волыни и Полесье в 1940-х гг. В статье рассматриваются отдельные аспекты провокационного ис- пользования компартийной номенклатурой представителей православного и католического клира на Западной Волыни и По- лесье в 1940-х гг. Делается вывод, что религиозные конфессии рассматривались коммунистической властью исключительно как инструмент для установления тоталитарного режима. Ключевые слова: Западная Волынь, Полесье, Ривненская область, Русская православная церковь, Римо-католическая церковь, ком- партийная номенклатура, советско-немецкая война (Великая Оте- чественная война), послевоенный период. Andrei Zhyviuk. «Instrumentalised church»: use of religious confessions representatives by communist party nomenclature in the armed fight in Western Volyn’ and Polissia (1940 s). In the article the separate aspects of the provocative use by the commu- nist party nomenclature representatives of orthodox and catholic clergy in Western Volyn’ and Polissia are researched. The author drew to the conclusion that religious confessions were considered by communist authorities exceptionally as an instrument of totalitarian regime approval. Key words: West Volyn’, Polissia, Rivne region, Russian Orthodox church, Rome-Catholic church, communist party nomenclature, Soviet-Ger- man war (Great Patriotic War), post-war period.

Репозитарії

Схожі ресурси