Реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.)
У статті досліджується реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.). Автор доводить, що завершення репресивної кампанії готувалося Й. Сталіним заздалегідь, ініційований вищим партійно-державним керівництвом перегляд справ заарештовани...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Назва видання: | З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41465 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.) / Р. Подкур // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 2 (33). — С. 136-167. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-41465 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-414652013-02-27T03:03:25Z Реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.) Подкур, Р. З історії спецслужб У статті досліджується реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.). Автор доводить, що завершення репресивної кампанії готувалося Й. Сталіним заздалегідь, ініційований вищим партійно-державним керівництвом перегляд справ заарештованих стосувався лише обмеженого кола громадян, через поступову «чистку» апарату НКВС СРСР Й. Сталін домігся майже повного кадрового оновлення чекістського середовища. В статье исследуется реакция сотрудников органов государственной безопасности УССР на прекращение «большого террора» (ноябрь 1938–1939 гг.). Автор доказывает, что завершение репрессивной кампании готовилось И. Сталиным заблаговременно, инициированный высшим политическим руководством пересмотр дел арестованных касался лишь ограниченного круга граждан, пользуясь «чисткой» аппарата НКВД СССР И. Сталин почти полностью обновил чекистскую среду. The author argues that Jo. Stalin prepares advance to end the Great Terror, top political leaders of USSR began to reconsider limited number of cases arrested, used cleaning apparatus of NKVD USSR, Jo. Stalin almost completely updated «chekist’s environment». 2009 Article Реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.) / Р. Подкур // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 2 (33). — С. 136-167. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41465 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З історії спецслужб З історії спецслужб |
| spellingShingle |
З історії спецслужб З історії спецслужб Подкур, Р. Реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.) З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| description |
У статті досліджується реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.). Автор доводить, що завершення репресивної кампанії готувалося Й. Сталіним заздалегідь, ініційований вищим партійно-державним керівництвом перегляд справ заарештованих стосувався лише обмеженого кола громадян, через поступову «чистку» апарату НКВС СРСР Й. Сталін домігся майже повного кадрового оновлення чекістського середовища. |
| format |
Article |
| author |
Подкур, Р. |
| author_facet |
Подкур, Р. |
| author_sort |
Подкур, Р. |
| title |
Реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.) |
| title_short |
Реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.) |
| title_full |
Реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.) |
| title_fullStr |
Реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.) |
| title_sort |
реакція співробітників органів державної безпеки урср на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
З історії спецслужб |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41465 |
| citation_txt |
Реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.) / Р. Подкур // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 2 (33). — С. 136-167. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. |
| series |
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| work_keys_str_mv |
AT podkurr reakcíâspívrobítnikívorganívderžavnoíbezpekiursrnapripinennâvelikogoterorulistopad19381939rr |
| first_indexed |
2025-07-03T23:46:16Z |
| last_indexed |
2025-07-03T23:46:16Z |
| _version_ |
1836671436426575872 |
| fulltext |
136
Роман Подкур*
(Київ)
Реакція співробітників органів
державної безпеки УРСР на припинення
«великого терору» (листопад 1938–1939 рр.)
У статті досліджується реакція співробітників органів державної
безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад
1938–1939 рр.). Автор доводить, що завершення репресивної
кампанії готувалося Й. Сталіним заздалегідь, ініційований вищим
партійно-державним керівництвом перегляд справ заарештова-
них стосувався лише обмеженого кола громадян, через поступо-
ву «чистку» апарату НКВС СРСР Й. Сталін домігся майже повно-
го кадрового оновлення чекістського середовища.
Ключові слова: «великий терор», чистка, «єжовці», НКВС, «Реа-
білітовані історією».
Дослідження «великого терору» та його наслідків для
України розпочалося після розсекречення документів колиш-
ніх радянських спецслужб та матеріалів вищого партійно-
державного керівництва СРСР. Розкриття злочинів більшо-
вицького режиму радянської доби у другій половині 1980-х –
на початку 1990-х рр. стало одним із «мейнстримів» (провідна
тематика) не лише професійних історичних досліджень, але
й актуалізованої історичної пам’яті суспільства. Значний
вплив на неї справили твори О. Солженіцина, Р. Конквеста,
де йшлося, зокрема, про багатомільйонні жертви сталінського
режиму. На основі нових архівних даних значна частина
вчених та громадськості сподівалися отримати науково-ста-
тистичні підтвердження злочинів тоталітарної системи, закрі-
пити у суспільній свідомості негативне ставлення до комуніс-
тичної практики та ідеології «радянського зразка», повернути
* Подкур Р.Ю. – кандидат історичних наук, старший науковий спів-
робітник Інституту історії України НАН України, старший науковий
співробітник відділу по розробці архівів ВУНК–ДПУ–НКВС–КДБ.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 137
із забуття сотні тисяч прізвищ людей, які постраждали від
необґрунтованих політичних репресій.
В Україні від 1992 р. почала реалізовуватися Державна
програма «Реабілітовані історією», ініційована Інститутом
історії України НАНУ, Службою безпеки України, Україн-
ським культурно-просвітницьким товариством «Меморіал»
ім. В. Стуса. Проміжним результатом програми станом на
2009 р. стало видання 56 томів серії (планується більше 100
томів), каталогізація відомостей понад 700 тис. репресова-
них громадян, виявлення та оприлюднення тисяч документів
про злочини більшовицького режиму. Загальним результа-
том наукового опрацювання проблеми державного терору
радянської доби стали понад 5–6 тис. праць1.
Аналізуючи «великий терор», учені дійшли висновку про
необхідність розрізняти широкомасштабні терористичні опе-
рації 1937–1938 рр. та перманентні репресивні акції щодо
партійно-державної, військової, культурної еліти СРСР.
Обидві хвилі репресій ішли паралельно, однак вони мали
різні задачі і мету2.
Масові операції у 1937–1938 рр., за задумом Й. Сталіна,
мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-воро-
жими елементами» та потенційною «п’ятою колоною» у
СРСР. Більшовицькі лідери не змогли чітко окреслити оз-
наки «ворога», які протягом 1930-х рр. постійно змінюва-
лися внаслідок тактичних політичних та економічних мірку-
вань. Тому до радянських концтаборів направлялися нові
1 Політичні репресії в Україні. (1917–1980-ті рр.): Бібліог. покажчик
/ Авт. вступ. ст. С. Білокінь, Р. Подкур, О. Рубльов; упор. С. Калит-
ко, О. Рубльов, Р. Подкур, Л. Шевченко. – К., 2007. – 456 с.; Реп-
ресії в Україні (1917–1990 рр.): Наук.-допом. бібліог. покажчик /
Авт.-упор. Є. Бабич, В. Патока; авт. вступ. ст. С. Білокінь. – К.:
Смолоскип, 2007. – 519 с.; Політичні репресії радянської доби в
Україні: Наук.-доп. бібліог. покажчик / Упор. Т. Приліпко, О. Мар-
ченко, З. Мусіна; авт. вступ. ст. Ю. Шаповал; Держ. іст. б-ка Ук-
раїни. – К.: Арістей, 2008. – 684 с.
2 Верт Н. Введение // История сталинского ГУЛАГА. Конец 1920-х –
первая половина 1950-х гг.: Собр. док.: В 7 т. – Т. 1: Массовые
репрессии в СССР. – М., 2004. – С. 72.
138 Роман Подкур
соціальні й національні групи населення, частина громадян
розстрілювалася3.
«Сталінська кадрова революція» мала на меті сформувати
в умовах радянської дійсності нову еліту з молодих, освіче-
них, політично й ідеологічно вихованих людей, готових до
виконання будь-якого завдання керівництва країни. У цьому
контексті має рацію Н. Верт, що репресії проти радянської
еліти формували необхідне кремлівським лідерам суспільне
сприйняття терору. Розіграні за сценарієм показові «москов-
ські» та сотні місцевих судових процесів проти партійно-
державних лідерів мали виховне значення для нових керівни-
ків4. Це був виразний сигнал для радянської бюрократії та
суспільства загалом про їх «перспективи» у разі невиконання
вимог вождя.
Загальні результати «великого терору» у цифрах точно
визначити складно. На показники впливають кілька факто-
рів: по-перше, статистичні відомості НКВС СРСР не завжди
збігалися з початком масових репресивних акцій (липень
1937 р.); по-друге, керівник КДБ СРСР при Раді Міністрів
СРСР І. Сєров у 1954–1955 рр. здійснив масштабну «розчист-
ку» архіву органів державної безпеки. Російський дослід-
ник Н. Петров констатував зменшення/знищення архівно-
кримінальних справ з 1 млн 783 тис. у 1954 р. до 75 тис. у
1991 р., які зберігалися у центральному архіві КДБ СРСР5.
Міжнародне історико-просвітницьке, правозахисне та
благодійне товариство «Меморіал» оприлюднило наступні
статистичні підсумки «великого терору» у СРСР протягом
жовтня 1936 – листопада 1938 рр.: за справами ГУДБ НКВС
СРСР заарештовано не менше 1 млн 710 тис. осіб, засудже-
но — 1 млн 440 тис., розстріляно — не менше 724 тис. Додат-
3 Див.: Україна в добу «Великого терору». 1936–1938 рр. / Авт-упор.:
Богунов С., Золотарьов В., Рафальська Т., Радзівіл О., Шаповал Ю. –
К.: Либідь, 2009. – 544 с.
4 Верт Н. Введение. – С. 72.
5 Петров Н.В. Первый председатель КГБ Иван Серов. – М.: Материк,
2005. – С. 161–162.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 139
ково «міліцейськими трійками» як «соціально-шкідливий
елемент» засуджено близько 400 тис., депортовано 200 тис.,
засуджено судами за загальнокримінальні злочини не менше
2 млн, із них до таборів направлено 800 тис.6
Російський дослідник О. Мозохін наводить таку статисти-
ку жертв «великого терору» в УРСР. У 1937 р. заарештовано
159573 особи, у 1938 р. — 1061197. Український історик
В. Нікольський подав дещо інші цифри — за 1937–1938 рр.
засудили 198 918 громадян УРСР, із них розстріляли 123421
особу (або 62 %)8.
Дані наркома внутрішніх справ УРСР О. Успенського,
наведені у «Пояснювальній записці до звіту про результати
оперативної роботи НКВС УРСР за період з 1 жовтня 1936
року по 1 липня 1938 року», корелюються з даними О. Мозо-
хіна. О. Успенський прозвітував про 159773 заарештованих
осіб у 1937 р. та 105193 — у 1938 р. Додатково на розгляді у
НКВС СРСР, згідно з наказом № 00485, перебувало — 28822
особи, в Особливій нараді НКВС СРСР чекали вироку 1001
особа, затверджено на розгляд Військової колегії Верховного
Суду СРСР 1180 осіб, за спецколегією та військовим трибуна-
лом числилося 4430 осіб, слідчі мали спрямувати у судові
інстанції справи на 22452 особи9.
Наприкінці 1938 р. Й. Сталін вирішив припинити масові
репресивні акції проти населення країни. Імовірно, він був
переконаний, що широкомасштабний державний терор досяг
мети — радянське суспільство, нажахане перспективою
смерті або таборів, було готове виконати найменшу забаганку
вождя. Нові чиновники, зобов’язані лідерові ВКП(б) стрімким
6 http://www.memo.ru/history/y1937/hronika1936_1939/xronika.html
7 Мозохин О.Б. Право на репрессии: Внесудебные полномочия орга-
нов государственной безопасности (1918–1953). – М.: Кучково поле,
2006. – С. 335, 339.
8 Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки
СРСР в Україні (кінець 1920-х – 1950-ті рр.): Історико-статистичне
дослідження. – Донецьк, 2003. – С. 402.
9 Україна в добу «Великого терору». 1936–1938 рр. – С. 273–277.
140 Роман Подкур
кар’єрним зростом, здавалися спроможними реалізувати ідеї
кардинальної модернізації економіки країни та «світової
революції».
За твердженням російського історика О. Хлевнюка, Й. Ста-
лін поволі готувався до виходу з «великої чистки»10. Ще 8
квітня 1938 р. М. Єжова призначили за сумісництвом нарко-
мом водного транспорту СРСР11. Сумісництво посад керівними
працівниками — типове явище для сталінського періоду.
М. Єжов, будучи наркомом внутрішніх справ СРСР, суміщав
ще посаду заступника голови комітету резервів при Раді праці
та оборони12. Однак до наркомату водного транспорту пере-
вели чимало відповідальних працівників із НКВС СРСР, які
складали близьке оточення М. Єжова. Будучи добре обізна-
ним із причино-наслідковими зв’язками кадрових перемі-
щень Й. Сталіна, М. Єжов13 зрозумів це як сигнал про зміну
ставлення до нього. Призначення у серпні 1938 р. заступни-
ком наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії лише впевни-
ло його у підозрах щодо намірів вождя.
8 жовтня 1938 р. на засіданні політбюро ЦК ВКП(б) було
створено міжвідомчу комісію у складі Л. Берії (НКВС СРСР),
А. Вишинського (прокурор СРСР), М. Ричкова (голова Вер-
ховного Суду СРСР), Г. Маленкова (секретар ЦК ВКП(б),
10 Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктату-
ры / О. В. Хлевнюк. – М.: РОССПЭН; Фонд Первого Президента
России Б. Н. Ельцина, 2010. – С. 342.
11 Российский государственный архив социально-политической исто-
рии, ф. 17, оп. 3, д. 998, л. 21. Опубл.: Лубянка. Сталин и Главное
управление госбезопасности НКВД. Архив Сталина: Документы
высших органов партийной и государственной власти. 1937–1938
/ Сост. В. Н. Хаустов и др.; Междунар. фонд «Демократия» (Рос-
сия); Изд-во Йельского ун-та (США). – М.: Материк, 2004. – С. 516.
12 Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934–1941: Спра-
вочник / Общество «Мемориал», РГАСПИ, ГАРФ; под. ред.
Н. Г. Охотина и А. Б. Рогинского. – М.: Звенья, 1999. – С. 185.
13 У березні 1935 р. – лютому 1936 р. М. Єжов обіймав посаду завіду-
вача відділу керівних партійних органів ЦК ВКП(б) (див.:
Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934–1941. – С. 185.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 141
партійний куратор адміністративних органів), якій доручало-
ся підготувати проект постанови про проблеми арештів, про-
курорського нагляду та ведення слідства14. Термін дії комісії
у проекті постанови, власноруч написаному Л. Кагановичем,
не обумовлювався. Його визначив Й. Сталін — 10 діб15. Фор-
мально комісію очолив М. Єжов, проте всі розуміли, що голов-
ною особою, яка спрямовувала її дії, був генеральний секретар
ЦК ВКП(б). Дійсно, Й. Сталін провів організаційну й підго-
товчу роботу щодо виникнення серед партійно-радянського,
правоохоронного апаратів та населення СРСР думки про існу-
вання у НКВС СРСР «контрреволюційної змови». «Контр-
революціонери-чекісти», за задумом лідера ВКП(б), замість
планомірної роботи по розгрому «шпигунських та контрре-
волюційних гнізд», вчинили масові «перекручення» та «спот-
ворення радянської законності». Тому він наполягав на
«чистці» апарату НКВС СРСР.
За погодженням зі Й. Сталіним заступник наркома внут-
рішніх справ СРСР Л. Берія розпочав кадрові зміни у цент-
ральному та територіальному апаратах НКВС СРСР. Окремі
чекісти з оточення М. Єжова були заарештовані і почали
давати компрометуючі свідчення проти наркома та його ко-
лег. Так, 24 вересня 1938 р. був узятий під варту начальник
3-го управління (транспорту і зв’язку) НКВС СРСР Б. Бер-
ман. Уже 21 жовтня протокол про його «злочинну діяльність»
Л. Берія надіслав для ознайомлення Й. Сталіну. Лідер ВКП(б)
уважно прочитав документ — про це свідчать його численні
примітки на берегах16.
23 жовтня 1938 р. Л. Берія знову надіслав протокол до-
питу «учасника змови в НКВС СРСР» — начальника УНКВС
14 Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД.
Архив Сталина: Документы высших органов партийной и государ-
ственной власти. 1937–1938. – С. 562.
15 Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктату-
ры. – С. 344.
16 Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД...
1937–1938. – С. 564–568.
142 Роман Подкур
по Свердловській області Д. Дмитрієва. До призначання на
посаду начальника обласного УНКВС, він працював заступ-
ником начальника економічного відділу ГУДБ НКВС СРСР.
Свідчення Д. Дмитрієва підтверджували існування «контрре-
волюційної змови». Він назвав основних її фігурантів: Я. Аг-
ранова, Б. Бермана, І. Леплевського, Г. Люшкова, Г. Проко-
ф’єва, Я. Фельдмана та ін.17
Із вересня по грудень 1938 р. були змінені не лише всі
начальники відділів ГУДБ НКВС СРСР та їх заступники,
але й частина керівників республіканських, крайових і облас-
них НКВС / УНКВС СРСР. У вересні — грудні 1938 р. було
заарештовано 332 керівних співробітника НКВС СРСР, із
них 140 осіб — з центрального апарату, 192 — на перифе-
рії18. В Україні звільнили начальників УНКВС по Житомир-
ській (16 листопада 1938 р., Г. В’яткіна), Кам’янець-По-
дільській (17 листопада 1938 р., І. Жабрєва), Одеській (15
листопада 1938 р., П. Кисільова), Чернігівській (2 грудня
1938 р., А. Єгорова)19. Захистити чи хоча б противитися ареш-
там співробітників НКВС СРСР М. Єжов уже не міг.
Найближчому оточенню М. Єжова, його ставленикам у
республіканських і територіальних апаратах НКВС СРСР теж
стало зрозуміло, що у наркомат приходить нова група керів-
ників на чолі з Л. Берією. Пам’ятаючи долю чекістів з оточен-
ня колишнього наркома НКВС СРСР Г. Ягоди, яких звинува-
тили у «поганому виявленні ворогів народу», «єжовці» —
керівники та співробітники територіальних апаратів — про-
довжували ретельно виконувати оперативні накази щодо реп-
ресій «антирадянських елементів» та «національні операції».
Вони вважали, що службова запопадливість урятує їх від
арешту, адже оперативні накази про широкомасштабну
ліквідацію окремих соціальних та національних груп здебіль-
17 Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД...
1937–1938. – С. 577–602.
18 Там же. – С. 663.
19 Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934–1941. –
С. 76–79.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 143
шого затверджувалися на засіданні політбюро ЦК ВКП(б)20 —
тому ці накази сприймалися чекістами як партійна вказів-
ка на розгром «ворогів народу».
Для них цілковитою несподіванкою виявилися претензії,
висловлені у постанові РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 17 листо-
пада 1938 р. «Про арешти, прокурорський нагляд та ведення
слідства». Головні звинувачення зводилися до «припинення
агентурно-інформаційної роботи, бажання діяти спрощеним
способом, шляхом практики масових арештів, не переймаю-
чись повнотою і високою якістю розслідування», «вимагання
від керівництва додаткових лімітів для проведення масових
арештів»21. Як наслідок, «слідчі обмежувалися отриманням
від звинувачуваного зізнання у провині, зовсім не переймали-
ся щодо підкріплення зізнання необхідними документальни-
ми даними (свідчення свідків, акти експертизи, речові докази
тощо)». Сама кримінальна справа оформлювалася без ураху-
вання процесуальних норм — слідчі спочатку робили замітки
зі свідчень заарештованого, потім писали один загальний
протокол; у протоколі дослівно не фіксувалися свідчення
арештованого; типовими були випадки, коли протокол писав-
ся лише після зізнання; у справу підшивалися не підписані,
покреслені протоколи, незавірені обвинувальні вироки тощо.
Вище партійно-державне керівництво звинуватило також і
співробітників прокуратури СРСР, які
«не вживали необхідних заходів для ліквідації вказаних вад,
зводячи свою участь у розслідуванні до простої реєстрації і
штампування слідчих матеріалів»22.
20 Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД...
1937–1938. – 736 с.; Юнге М., Биннер Р. Как террор стал «большим»:
Секретный приказ № 00447 и технология / Ассоциация исследо-
вателей рос. об-ва ХХ в. – М.: АИРО-ХХ, 2003. – 352 с.; Рубльов О.,
Репринцев В. Репресії проти поляків в Україні у 1930-ті рр. // З
архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 1995. – № 1/2. – С. 116–156 та ін.
21 Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД…
1937–1938. – С. 607–611.
22 Там же. – С. 609.
144 Роман Подкур
Готуючи вказану постанову, сталінське оточення у повній
мірі скористалося численними фактами «помилок» у вико-
нанні оперативних наказів НКВС СРСР та директив прокура-
тури СРСР про масові репресивні акції. Головною проблемою
для чекістів був брак часу на слідство, вимоги керівництва
НКВС СРСР у реалізації затверджених лімітів на арешт та
розстріл, проведенні «національних операцій». Незважаючи
на жорстку централізацію «великого терору», в областях
мав місце певний елемент «стихійності» та «місцевої ініціати-
ви» керівників територіальних апаратів УНКВС, які намага-
лися «проявити» себе, сподіваючись на кар’єрне підвищення.
Це — вбивства заарештованих на допитах, перевищення цент-
ралізованих лімітів на арешт та розстріли, продовження реа-
лізації вироків після рішення про припинення масових репре-
сій тощо. О. Хлевнюк вважав, що «стихійність» та «місцева
ініціатива» — наслідок заохочувальних наказів із «центру»,
та арештів оперативників, які проявляли недостатню актив-
ність у ліквідації «ворогів народу», призначення керівниками
республіканських НКВС та обласних УНКВС співробітників,
які відзначалися особливою жорстокістю у виконанні опера-
тивних наказів23.
На мою думку, Й. Сталін розумів, що вказані у постанові
прорахунки пов’язані зі спрощеним веденням слідства. Однак
такий порядок санкціонувало політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня
1937 р. при розгляді проекту оперативного наказу НКВС
СРСР № 0044724, і звинувачення всіх співробітників радянсь-
ких правоохоронних структур у «контрреволюції» підірвало
б віру у правильність дій вищого політичного керівництва
країни. Тому у постанові щодо визначення винуватців мав
місце певний нюанс. Сталінському тлумаченню ідеї викори-
стання спрощеного слідства була притаманна така логіка:
23 Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктату-
ры. – С. 322.
24 Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД…
1937–1938. – С. 273.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 145
— спрощене слідство партійно-державне керівництво СРСР
дозволило для радикальної боротьби з антирадянськими
елементами та національною контрреволюцією, які пе-
решкоджали будівництву соціалістичної держави;
— співробітники органів державної безпеки та прокуратури,
намагаючись швидко виконати оперативні накази НКВС
СРСР та реалізувати ліміти, недотримувалися визначеного
у наказах порядку арештів та слідства;
— спрощене слідство не означало припинення активної аген-
турно-інформаційної роботи;
— вадами спрощеного слідства скористалися «вороги наро-
ду», які «пробралися в органи НКВС СРСР та прокурату-
ри» — вони «перекручували радянські закони, фальсифі-
кували слідчі документи, притягували до кримінальної
відповідальності і безпідставно арештовували громадян,
порушували справи проти невинних людей, уживали захо-
дів щодо порятунку від арешту співучасників по злочинній
контрреволюційній діяльності»;
— «вороги народу» у НКВС СРСР та прокуратурі намагалися
уникнути партійного контролю, продовжуючи свою анти-
радянську підривну діяльність;
— завдяки сигналам громадськості та вірних «ідеям комуніз-
му» співробітників органів НКВС СРСР ЦК ВКП(б) та
уряд поклали край злочинам і розпочали перевірку контр-
революційної діяльності окремих співробітників;
— усі, хто непричетний до антирадянської діяльності та
постраждав від «контрреволюціонерів-чекістів», будуть
виправдані та звільнені.
Цікавим нюансом сталінської постанови стало поява у
заголовку абревіатури «РНК СРСР». Як виконавчий орган,
РНК СРСР не затверджувала жоден з оперативних наказів
НКВС СРСР, які санкціонували початок «великого терору».
Вони обговорювалися лише на політбюро ЦК ВКП(б), чле-
ном якого був голова уряду В. Молотов. У даному випадку в
умовах формальної радянської демократії РНК СРСР відігра-
вала роль виконавця ідей ЦК ВКП(б) щодо відновлення спра-
146 Роман Подкур
ведливості стосовно невинно постраждалих громадян та невід-
воротного покарання винуватців.
Постанова забороняла органам НКВС СРСР та прокурату-
ри проведення будь-яких масових операцій, пов’язаних з
арештами та виселенням. Відновлювалася дія ст. 127 Консти-
туції СРСР щодо арешту згідно з постановою суду чи з санкції
прокурора. Ліквідовувалися судові трійки, створені згідно з
оперативними наказами НКВС СРСР, трійки при обласних,
крайових і республіканських управліннях міліції. Органи
прокуратури та НКВС СРСР мали дотримуватися вимог Кри-
мінально-процесуального кодексу. Тепер прокурори, які на-
глядали за слідством в органах НКВС СРСР, повинні були
затверджуватися у ЦК ВКП(б) за поданням обкомів, крайко-
мів, ЦК національних компартій і прокурора СРСР.
В оперативних підрозділах НКВС СРСР створювалися
спеціальні слідчі частини (наказ № 00701 НКВС СРСР від
23 жовтня 1938 р.). Вище партійно-державне керівництво
зобов’язало НКВС СРСР направити у слідчі частини «полі-
тично перевірених» та найбільш кваліфікованих членів
партії. Усі кандидатури на посаду слідчих у центральному
та територіальних апаратах затверджувалися наказом нарко-
ма НКВС СРСР25.
Однак головною тезою постанови РНК СРСР та ВКП(б)
від 17 листопада 1938 р. «Про арешти, прокурорський на-
гляд та ведення слідства» стала виняткова роль ВКП(б) у
виявленні «ворогів народу» в органах НКВС СРСР та проку-
ратурі, які скористалися спрощеною формою слідства для
своєї контрреволюційної роботи. Водночас вибірковість у
визначенні винуватців спрощеного слідства давала широке
поле для «чистки» від небажаних кадрів у радянських право-
охоронних структурах, органах державної безпеки.
26 листопада 1938 р. постанова РНК СРСР та ВКП(б) від
17 листопада 1938 р. «Про арешти, прокурорський нагляд
та ведення слідства» була дубльована наказом наркома
25 Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД...
1937–1938. – С. 609–610.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 147
внутрішніх справ СРСР Л. Берії № 00762, в якому скасовува-
лися оперативні накази про проведення масових репресив-
них акцій та встановлювався порядок передачі завершених
слідчих справ — тепер вони направлялися через прокурора
на розгляд суду.
Нарком доручив начальникам обласних УНКВС забезпе-
чити оперативних співробітників примірниками Криміналь-
ного та Кримінально-процесуального кодексів. Заступнику
начальника 1-го спецвідділу Г. Петрову доручалося протягом
10 днів вирішити питання про їх додатковий тираж для термі-
нової роздачі співробітникам центрального та територіальних
апаратів НКВС СРСР.
У наказі регламентувалася процедура направлення кри-
мінальних справ на Особливу нараду при НКВС СРСР, судо-
вий розгляд яких був неможливий через певні обставини
(розшифрування агентури, неможливість використати на
судовому засіданні докази, які доводять злочин, але вина
злочинця не підлягає сумніву тощо). Направлена в Особливу
нараду справа мала бути оформлена відповідно до Кримі-
нально-процесуального кодексу РСФРР чи союзних республік
і мати висновок прокурора. При Особливій нараді створю-
вався секретаріат, який здійснював попередню перевірку
правильності оформлення справи. На засіданні справу допо-
відав особисто нарком НКВС республіки.
Л. Берія запропонував наркомам союзних та автономних
республік, начальникам територіальних апаратів УНКВС
СРСР провести оперативні наради щодо вивчення постанови
РНК СРСР та ВКП(б) від 17 листопада 1938 р. «Про арешти,
прокурорський нагляд та ведення слідства», наказів НКВС
СРСР, які регламентували дії органів НКВС СРСР в умовах
припинення масових репресивних акцій26. Реалізація поста-
нови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР і наказу НКВС СРСР № 00762
від 26 листопада 1938 р. приголомшила чекістів. Співробіт-
ників НКВС СРСР накрила хвиля звинувачень у «порушенні
26 Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД...
1937–1938. – С. 612–615.
148 Роман Подкур
соціалістичної законності», причетності до «змови у НКВС
СРСР», «троцькізмі» тощо.
Таким чином, процес перевірки діяльності органів держав-
ної безпеки у листопаді 1938–1939 рр. мав декілька складових:
— чистка органів НКВС СРСР від «групи єжовців»;
— перегляд справ заарештованих, але не засуджених поза-
судовими чи судовими органами громадян;
— відновлення контролю місцевих партійних комітетів над
територіальними апаратами НКВС СРСР.
Розпочавши «кадрову революцію», Й. Сталін жорстко
контролював арешти відповідальних партійно-державних
працівників центрального та місцевого рівнів. Однак зовні
здавалося, що органи НКВС СРСР начебто діяли самостійно,
за власною ініціативою проводячи несанкціоновані арешти
комуністів і безпартійних громадян. У директиві політбюро
ЦК ВКП(б) від 14 листопада 1938 р.27 Й. Сталін через меха-
нізм затвердження співробітників територіальних апаратів
НКВС СРСР обкомами ВКП(б) начебто відновив баланс між
каральними та партійними структурами. Тому теза про нове
встановлення партійного контролю після «великого терору»
як засобу відновлення справедливості стала визначальною у
радянській міфології.
У даній статті розглянемо реалізацію в УНКВС УРСР
лише перших двох складових, які стосуються безпосередньо
діяльності органів державної безпеки. Після оголошення
постанови від 17 листопада 1938 р., звільнення 24 листопада
1938 р. М. Єжова з посади наркома внутрішніх справ СРСР28
та наказу НКВС СРСР № 00762 від 26 листопада 1938 р., у
НКВС союзних та автономних республік, обласних УНКВС
27 Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД...
1937–1938. – С. 604.
28 Про перипетії звільнення М. Єжова з посади наркома див.: Хлев-
нюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктатуры. –
С. 338–346; Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности
НКВД... 1937–1938. – С. 552–554, 611.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 149
було проведено спеціальні оперативні наради та збори партій-
них осередків. Їх стенограми стали цінним джерелом для
дослідження реакції співробітників органів державної безпе-
ки на припинення масових репресивних акцій.
Висловлювання співробітників територіальних апаратів
свідчать про нерозуміння звинувачень, висунутих партійно-
державним керівництвом країни, їх відверту розгубленість
щодо власної подальшої долі. Начальники більшості УНКВС
Україні, які були призначені М. Єжовим, готуючись до прове-
дення оперативних нарад та партійних зборів по опрацюван-
ню нових вказівок перебували в амбівалентному стані. З
одного боку, вони мали засудити «порушення соціалістичної
законності» та «перекручення», про які йшлося у постанові
РНК та ЦК ВКП(б) СРСР. З іншого — утримати від обурення
оперативний склад УНКВС через звинувачення вищого пар-
тійно-державного керівництва країни. У стенограмах просте-
жувалося бажання чекістів «прослизнути між Сціллою та
Харибдою» — засудити «перекручення» та уникнути пока-
рання за ці самі «перекручення».
Типовою реакцією чекістів на зміну курсу вищого партій-
но-державного керівництва СРСР стало припинення розсліду-
вання справ та звільнення осіб, заарештованих до 17 листопа-
да 1938 р. Співробітниця УДБ УНКВС по Дніпропетровській
області Логинова на закритих партійних зборах 9–10 січня
1939 р. говорила:
«У нас є, товариші, зараз і інша небезпека — це спроби
окремих співробітників шарахатися і перекручувати в інший бік.
[…] На днях я перевіряла стан слідчої роботи у Дніпродзер-
жинську […]. Начальник Дніпродзержинського міськвідділу НКВС
Хренов представив на звільнення справу Грабовського — учас-
ника правотроцькістської контрреволюційної організації, в якій
є 6 сильних свідків, які викривали заарештованого в антира-
дянській та шкідницькій діяльності. З такими шараханнями нам
необхідно покінчити якомога швидше, бо це може призвести
до послаблення удару по ворогу»29.
29 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 31, арк. 26.
150 Роман Подкур
На спільній нараді НКВС та прокуратури УРСР 2 березня
1939 р. за участю начальників УНКВС та обласних прокуро-
рів заступник наркома НКВС УРСР М. Горлінський прямо
заявив, що після отримання постанови РНК СРСР та ЦК
ВКП(б) від 17 листопада 1938 р. апарати УНКВС Ворошилов-
градської, Дніпропетровської, Сталінської областей повністю
припинили допити арештантів. Водночас тільки за УНКВС
Дніпропетровської області числилося понад 6 тис. заарештова-
них громадян. Слідчі замість розслідування та доведення їх
контрреволюційної діяльності розпочали масове опитування
свідків, які або відмовлялися від попередніх свідчень, або
розповідали про «громадсько-політичну діяльність» підозрю-
ваного. М. Горлінський навів приклад: один зі слідчих опитав
понад 60 осіб, оформив 6 протоколів, де заарештовані отрима-
ли лише позитивні відгуки. Слідчий пояснював, що інших
матеріалів не виявив.
Начальники оперативних відділів УНКВС доповідали, що
переважна більшість арештантів відмовилася від попередніх
свідчень. Після аналізу ситуації по територіальних апара-
тах М. Горлінський зробив висновок, що співробітники «після
виявлення ворогів народу у НКВС почали боятися арешто-
ваних»30. Водночас окремі співробітники органів державної
безпеки проявляли «нерішучість» у звільненні завідомо не-
винних громадян. М. Горлінський відзначав, що
«декотрі апарати продовжують тримати людей, на яких є лише
прізвище, назване ворогом народу»31.
Начальники УНКВС УРСР також фіксували припинен-
ня арештів. Зокрема, у доповіді на закритих зборах парт-
ійної організації УДБ УНКВС по Вінницькій області 26 груд-
ня 1938 р. начальник УНКВС І. Корабльов зауважив, що
«останнім часом ми припинили арешти, начебто у нас не
стало більше ворогів, диверсантів, шпигунів, шкідників».
Співробітники УДБ, оцінивши рівень звинувачень лідерів
30 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 28, арк. 46.
31 Там само, арк. 48.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 151
ВКП(б) та уряду СРСР за минулі арешти, «боялися, як би не
нажити собі біди»32 . На думку І. Корабльова, із подібними
настроями
«партійній організації та колективу УДБ УНКВС конче необхідно
вести рішучу боротьбу», «розгром контрреволюційних кадрів
треба вести ще напористіше, більш організованими і доско-
налими методами. Треба повністю ліквідувати боязнь нових
арештів, але арештовувати за перевіреним матеріалом»33.
Такі настанови викликали дискусію серед оперативного
складу УДБ УНКВС по Вінницькій області. Співробітник
Могилів-Подільського міськвідділу НКВС Яцунський задав
знакове питання (його варто процитувати повністю):
«У виступі тов. Корабльов говорив, що треба сміливіше вирі-
шувати питання у частині нових арештів. Я розумію, якщо у нас
є достатньо матеріалів на ту чи іншу особу, значить їх треба
реалізовувати. Але, усе-таки, цікаво знати, яка кількість матеріа-
лів повинна бути і які конкретно, щоб заарештувати ту чи іншу
особу?»34
У відповідь І. Корабльов намагався висміяти Яцунського:
«Повинен сказати, що таке питання недоречне, м’яко кажучи.
Якщо у вас є у наявності перевірені агентурні чи слідчі матеріа-
ли, які викривають злочинця, значить, треба арештовувати»35.
Питання про якість і кількість документів для доведення
вини арештованого невипадкове. Існування двох варіантів
засудження — судове (суди та трибунали) й позасудове (Особ-
лива нарада при НКВС СРСР) — вимагало двох варіантів
оформлення справ. Підготовка справи для судового розгляду
та на Особливу нараду (наказ НКВС СРСР № 00762 від 26
листопада 1938 р.) регламентувалася кримінально-процесу-
альним кодексом. Однак справа для Особливої наради при
НКВС СРСР мала певну політичну складову. Принцип «не
32 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 31, спр. 39, арк. 116.
33 Там само.
34 Там само, арк. 124.
35 Там само, арк. 182.
152 Роман Подкур
можна повністю довести злочин, але вина безсумнівна»36,
характерний для справ, надісланих на Особливу нараду,
визначав домінування політичної доцільності на противагу
презумпції невинуватості.
Таким чином, започатковане після вбивства С. Кірова
поступове спрощення порядку розслідування та засудження
«терористів», «ворогів народу», «шкідників», його повний
схематизм у період «великого терору», а потім критика запро-
вадженої схеми вищим партійно-державним керівництвом
спровокувало подібні питання. У даному випадку чекісти
намагалися перестрахуватися від наступних звинувачень у
«перекрученнях» та «контрреволюції».
Іншим типом реакції співробітників органів державної
безпеки стало обурення щодо спроби вищого партійно-держав-
ного керівництва СРСР звинуватити чекістів у масових перек-
рученнях під час реалізації репресивних акцій. Так, співробіт-
ник УДБ УНКВС по Дніпропетровській області Клибанов у
кулуарній розмові з колегами зазначав, що він
«не розуміє, чому за всі перекручення в оперативній роботі
мають відповідати стрілочники, які виконували ворожі настано-
ви Успенського, а начальник управління тов. Коркін начебто
був у стороні»37.
Для таких настроїв були відповідні підстави. Співробітни-
ки територіальних апаратів зрозуміли, що їх змушують відпо-
відати за виконання оперативних наказів НКВС СРСР щодо
масових операцій. Секретар Дніпропетровського обкому
КП(б)У С. Задіонченко, виступаючи перед чекістами, прямо
заявив:
«Успенський, звичайно, приклав руку. Але неправильно все
приписувати йому. Хто арештовував, хто підбирав матеріал?
Тепер треба відповідати перед партією за кожен випадок пе-
рекручення».
36 Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД…
1937–1938. – С. 614.
37 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 31, арк. 36.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 153
С. Задіонченко навіть допускав, що можуть бути помилки у
масштабних арештах, але
«коли саджають робітників без підстав — то це злочин. Не мож-
на всі допущені помилки валити на настанови Успенського»38.
На численних оперативних нарадах, партійних зборах
другої половини листопада 1938 р. – березня 1939 р. керів-
ники, співробітники УНКВС областей УРСР формально виз-
навали «перекручення» під час масових репресивних акцій.
Так, співробітник УДБ УНКВС по Дніпропетровській області
Уманський на закритих партійних зборах 9–10 січня 1939 р.
заявив:
«Ми всі виконували ворожі настанови Успенського. Тепер на-
магаємося виправити помилки. Якщо треба звільняти — звіль-
няємо, треба судити — направляємо до суду, якщо були помил-
ки, то їх треба виправляти»39 .
Прилюдно каявся також співробітник УДБ УНКВС по
Дніпропетровській області Коган:
«Ми всі у цьому винуваті. Я сам арештовував громадян, сто-
совно яких ми мали відомості про їх минулі злочині під натис-
ком Успенського. Тепер декого треба звільняти»40.
Його колега Резніков говорив:
«Я особисто […] теж виконував ворожі настанови. Мене Ус-
пенський змусив обіцяти арештувати за декілька днів ще 1000
громадян. Я повинен був заявити, що це неможливо, але я, як
і всі інші, не зміг цього зробити»41.
Дніпропетровські чекісти на партійних зборах 9–10 січня
1939 р. аналізували власну поведінку під час приїзду у липні
1938 р. наркома НКВС УРСР О. Успенського до м. Дніпро-
петровська. На нараді співробітників місцевого УНКВС нар-
ком у категоричній формі вимагав здійснення масових
38 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 31, арк. 45.
39 Там само, арк. 17.
40 Там само, арк. 22.
41 Там само, арк. 24.
154 Роман Подкур
арештів, посиленої роботи обласної трійки, реалізації «націо-
нальних ліній». Він провокував серед оперативників УНКВС
своєрідне «соціалістичне змагання» — хто більше зможе
заарештувати «ворогів народу» за конкретний проміжок часу.
На цій нараді заступник начальника УНКВС по Дніпропет-
ровській області Драган зобов’язався у найкоротші терміни
арештувати понад 1500 «ворогів народу».
Через півроку, у січні 1939 р., співробітник УДБ УНКВС
по Дніпропетровській області Стрельцов згадував:
«Як мені, напевно, і всім нам, нестерпно боляче — як ми прог-
леділи “успенівщину”, як ми своєчасно не викрили ворожу такти-
ку зрадника Успенського. У будь-який момент перед нами відчи-
нені двері ЦК і, водночас, ніхто з нас не написав у ЦК про воро-
жі настанови, які у цьому залі давав Успенський. Боляче згаду-
вати той ганебний торг, який на наших очах проходив 11 липня
минулого року, коли йшлося хто посадить більше — 1000 чи
1500 осіб. Соромно тепер, що після цього ганебного “аукціону”
я подавав руку Драгану, який проявив особливе завзяття у справі
виконання настанов Успенського»42.
Оперативники намагалися пояснити місцевим партійним
керівникам, що вони люди військові й зобов’язані дотриму-
ватися субординації та підкорятися наказам. На допиті 2
січня 1941 р. колишній начальник УНКВС по Вінницькій
області І. Корабльов свідчив:
«Дійсно, я беззаперечно виконував всі його (Успенського —
Р. П.) оперативні накази, розпорядження і вказівки, вважаючи
їх для себе обов’язковими. Я не міг не виконати його наказів,
так як мені не була відома його ворожа діяльність. Тим паче,
що його, Успенського, розпорядження не суперечили опера-
тивним вказівкам Єжова».
І. Корабльов стверджував, що тепер йому зрозуміла антира-
дянська сутність вказівок О. Успенського, який говорив, що
«75–80 % українців є буржуазними націоналістами», або що «всі
поляки та німці, які проживали в УРСР, це шпигуни та дивер-
санти».
42 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 31, арк. 18.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 155
І. Корабльов цитував подібні вказівки М. Єжова:
«Коли я у березні 1938 р. їхав на роботу на Україну і був на
прийомі у Єжова […] він сказав: “Їдь і розгортай роботу, там,
на Україні, гуляють у підпіллі цілі антирадянські українські на-
ціоналістичні дивізії, створені Любченком, Балицьким, треба
їхати і громити ці загони”»43 .
Співробітник УДБ УНКВС по Дніпропетровській області
Генін на січневих 1939 р. партійних зборах у присутності
секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У С. Задіончен-
ка теж звернув увагу присутніх на субординацію:
«Комуніст-чекіст повинен уміти розпізнати ворога. Але во-
рожі вказівки, які дав у цьому залі Успенський, були програмою
нашої діяльності. Він був нашим наркомом і ми йому сліпо
вірили»44.
Однак, як показала подальша практика, вище партійно-
державне керівництво взяло курс на «чистку» органів НКВС
СРСР. Тому ніхто не звертав уваги на виправдання чекістів
на кшталт «виконання наказу», «субординації» тощо.
У масовій «чистці» НКВС СРСР простежується наступні
причини. На ліквідацію виконавців сталінського злочину
звертали увагу історики ще наприкінці 1980 – у 1990-х рр.
На мою думку, більш глибокою причиною поетапної «чист-
ки» НКВС СРСР стала необхідність зміни кадрів у централь-
ному та територіальних апаратах НКВС, як сегмента загаль-
ної «кадрової революції», проведеної протягом другої поло-
вини 1930-х рр. Дослідження В. Золотарьова, який провів
соціально-статистичний аналіз 90 осіб начальницького складу
НКВС УСРР середини 1930-х рр.45, продемонстрували наступне:
43 Лошицький О. «Лабораторія». Нові документи і свідчення про ма-
сові репресії 1937–1938 років на Вінниччині // З архівів ВУЧК–
ГПУ–НКВД–КГБ. – 1998. – № 1/2. – С. 214–215.
44 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32. спр. 31, арк. 31.
45 Золотарьов В. Начальницький склад НКВС УСРР напередодні
«єжовщини»: соціально-статистичний аналіз // Україна в добу «Ве-
ликого терору». 1936–1938 рр. / Авт-упор.: Богунов С., Золотарьов В.,
Рафальська Т., Радзівіл О., Шаповал Ю. – К.: Либідь, 2009. – С. 60–83.
156 Роман Подкур
— віковий склад: 71 % чекістів центрального апарату
УСРР мали вік 36–45 років (50 % — 36–40 років, 21 % —
41–45 років); тобто, загалом це немолоді люди, з бага-
тим життєвим досвідом, здатні критично оцінювати по-
літичні та економічні кроки лідерів країни;
— національність: 66,67 % — євреї, 15,55 — росіяни,
6,67 % — українці; така національна структура органів
держбезпеки мала викликати незадоволення у Й. Сталі-
на, відомого своїми антисемітськими та русофільськи-
ми поглядами;
— соціальний стан: 60,22 % мали «соціально чуже»
походження;
— партійність: 64,45 % вступили в партію у 1905–
1920 рр.; таким чином, уважаючи себе «старими кому-
ністами», могли потенційно становити опозицію до сфор-
мованої диктаторської системи у ВКП(б).
Й. Сталін не міг одночасно, як це було за «великого теро-
ру» з партійно-державним апаратом, різко змінити соціальні
параметри органів НКВС СРСР. Скориставшись моментом,
лідер ВКП(б) протягом 1936–1939 рр. двічі провів кадрову
«чистку» НКВС СРСР — спочатку від «групи Ягоди», а по-
тім — від «групи Єжова».
Черговий етап звільнення керівників та начальників
підрозділів територіальних апаратів УНКВС розпочався після
проведення перших оперативних нарад і партійних зборів із
проробки постанови РНК СРСР та ЦК ВКП(б). Із грудня
1938 р. в областях УРСР розпочали роботу експертні комісії
(групи), до складу яких входили співробітники оновлених
центрального та обласних апаратів НКВС/УНКВС України.
Керівникам комісій (груп) було поставлене завдання — пере-
вірити роботу апарату УНКВС під час масових репресивних
акцій 1937–1938 рр. Критеріями оцінки були постанова РНК
СРСР та ЦК ВКП(б) «Про арешти, прокурорський нагляд та
ведення слідства» й наказ НКВС СРСР № 00762 від 26 листо-
пада 1938 р. «Про порядок здійснення постанови РНК СРСР
та ЦК ВКП(б) від 17 листопада 1938 р».
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 157
Основна робота експертних комісій (груп) розпочалася у
січні 1939 р., після звільнення начальників УНКВС УРСР,
призначених М. Єжовим. Протягом першої половини січня
1939 р. було звільнено з посад начальників УНКВС по
Вінницькій (І. Корабльов), Ворошиловградській (Г. Корку-
нов), Дніпропетровській (П. Коркін), Сталінській (П. Чис-
тов), Київській (О. Долгушев), Миколаївській (П. Карами-
шев), Полтавській (О. Волков), Харківській (Г. Кобизєв) об-
ластей та НКВС Молдавської АРСР (виконуючий обов’язки
наркома внутрішніх справ Д. Лифарь)46.
Типовою, згідно з архівними матеріалами, убачається
робота експертної комісії щодо перевірки дорожньо-транс-
портного відділу ГУДБ НКВС СРСР Північно-Донецької заліз-
ниці, до складу якої входили старший лейтенант держбезпеки
Банін, лейтенанти державної безпеки Шаталін та Устинсь-
кий. Формальним приводом до перевірки стали звернення у
квітні 1938 р. до УНКВС по Сталінській області про порушен-
ня соціалістичної законності співробітниками ДТВ ГУДБ
НКВС СРСР Північно-Донецької залізниці. Арештований за
санкцією НКВС УРСР оперуповноважений відділення ДТВ
станції Лиман лейтенант державної безпеки Альберт Розен-
берґ на допиті свідчив, що арешти без наявності компроме-
туючих даних, фальсифікація протоколів допиту свідків та
інших слідчих матеріалів здійснювалися за наказом началь-
ника відділення ДТВ станції Лиман Матвєєва. Санкцію на
подібні дії, за свідченнями А. Розенберґа, Матвєєв отримав
від начальника ДТВ ГУДБ НКВС СРСР капітана державної
безпеки Г. Кочергинського.
Експертна комісія встановила, що у січні 1938 р. на опера-
тивній нараді Г. Кочергинський представив кожному началь-
нику дорожньо-транспортного відділення ліміти на арешти,
не враховуючи наявність компрометуючих матеріалів в опера-
тивних обліках. Додатковий ліміт отримував кожен відряд-
жений для проведення оперативних заходів співробітник ДТВ
46 Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934–1941. –
С. 76–79.
158 Роман Подкур
Північно-Донецької залізниці. Ліміти слід було виконати під
загрозою «виключення з партії та судового переслідування».
Співробітники інформували Г. Кочергинського про неможли-
вість виконати наказ, однак у відповідь отримали вказівку
«безумовно виконати контрольні цифри по арештах».
Г. Кочергинський дав розпорядження допитувати як свід-
ків партійно-радянський актив, однак заборонив в анкетній
частині протоколу допиту вказувати партійність та займану
посаду. У відповідній графі протоколу зазначалися загальні
професії — «транспортник», «коваль», «машиніст» тощо47.
На допитах Г. Корчегинський активно застосовував «фізич-
ний вплив» на арештованих і санкціонував подібну практи-
ку підлеглих.
Такий метод ведення слідства, указували члени експертної
комісії, орієнтував співробітників органів державної безпеки
«не на виявлення контрреволюційного підпілля на залізниці, а
на отримання первинних куцих свідчень про те, що такий-то
куркуль улаштувався на залізницю».
Таких справ кожен слідчий повинен був завершити 7 за добу
з наступним оформленням на обласну трійку УНКВС48.
Серед звинувачень на адресу Г. Кочергинського фігурувало
неправильне оформлення справ на «членів правої троцькіст-
ської організації». Їх кваліфікували як «диверсантів-шкідни-
ків», направивши справи на розгляд трійки УНКВС. Хоча
наказ вимагав, щоб розгляд таких справ здійснювала Військо-
ва колегія Верховного суду СРСР.
Також йому інкримінувалося звільнення з-під арешту
громадян, які перебували на оперативному обліку через на-
явність компрометуючих даних49. Комісія проаналізувала
справи на 276 із 322 звільнених з-під арешту громадян за
період із листопада 1937 р. по 1 березня 1939 р. Виявилося,
що серед них 54 особи були заарештовані безпідставно, 13 —
47 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 9, арк. 89.
48 Там само, арк. 90.
49 Там само, арк. 95.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 159
звільнено при наявності компрометуючих даних, 209 — через
недоведення провини, з них 38 осіб відмовилися від свідчень.
Із 276 осіб 155 було звільнено до 20 серпня 1938 р., 121
громадянин звільнений із 20 серпня 1938 р. до 1 березня
1939 р. Із 276 арештантів на 97 Г. Кочергинський особисто
підписав дозвіл на арешт50. Аналізуючи статистику арештів
і звільнень, експертна комісія зробила висновок про «контр-
революційну діяльність» начальника ДТВ ГУДБ НКВС СРСР
Північно-Донецької залізниці.
До справи долучався звіт Г. Кочергинського про результа-
ти виконання оперативних наказів НКВС СРСР станом на 3
січня 1938 р. Усього на трійку УНКВС співробітники ДТВ
направили 904 особи, із них 504 — по першій категорії,
400 — по другій. На спецколегію лінійного суду було спрямо-
вано 22 особи «куркульського елементу»51.
Справа Г. Кочергинського, А. Розенберґа та ще чотирьох
співробітників ДТВ ГУДБ НКВС СРСР Північно-Донецької
залізниці після завершення у березні 1939 р. була направле-
на прокурору прикордонної та внутрішньої охорони НКВС
УРСР для передачі до військового трибуналу.
Ураховуючи, що перевірці піддавалися лише окремі кри-
мінальні справи, експертна комісія рекомендувала розпочати
повну перевірку справ, які були представлені дорожньо-транс-
портним відділом на трійку УНКВС. Але для перевірки про-
понувалися лише справи громадян, засуджених по другій
категорії. На думку комісії, мала бути сформована «спеціаль-
на бригада» слідчих із транспортного управління НКВС СРСР,
завданням якої буде повна перевірка справ та продовження
розслідування зловживань співробітників ДТВ ГУДБ НКВС
СРСР Північно-Донецької залізниці52. У подальшій дослід-
ницькій роботі з архівними матеріалами не виявлено інфор-
мації про реалізацію цієї пропозиції.
50 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 9, арк. 95.
51 Там само, арк. 134.
52 Там само, арк. 91–92.
160 Роман Подкур
Якщо екстраполювати події, які розгорталися у конк-
ретному ДТВ ГУДБ НКВС СРСР, на ситуацію у НКВС СРСР
у квітні–грудні 1938 р., можна простежити цікаву картину.
Оперуповноважений відділення ДТВ станції Лиман лейте-
нант держбезпеки А. Розенберґ, вірогідно, був заарештова-
ний у квітні 1938 р. під час «чистки» органів держбезпеки
за національною ознакою53. Її у лютому 1938 р. започатку-
вав нарком внутрішніх справ СРСР М. Єжов під час приїзду
у Київ, коли звернув увагу новопризначеного наркома УРСР
О. Успенського:
«Подивився я на кадри. Тут не українське НКВС, а Біробід-
жан… Коли я їхав в Україну, то мені казали, що там працює
багато євреїв. Так от, мене обманули — тут працюють самі
євреї»54.
Про те, що А. Розенберґ був заарештований головним
чином за національною ознакою свідчить факт реалізації
інформації про «порушення соціалістичної законності» лише
через декілька місяців. Невипадково експертна комісія, яка
працювала по справі Г. Кочергинського, аналізуючи кількість
звільнених громадян через недосконалу агентурну, оператив-
ну та слідчу роботу співробітників ДТВ, використала незвич-
ний проміжний часовий проміжок — 20 серпня 1938 р. Це
пояснювалося просто — 21 серпня 1938 р. першим заступ-
ником наркома внутрішніх справ СРСР став Л. Берія. Він,
як уже згадувалося, розпочав перший етап «чистки» кадрів
М. Єжова. Г. Кочергинський був начальником одного із шести
ДТВ ГУДБ НКВС СРСР, які дислокувалися в УРСР і підпо-
рядковувалися безпосередньо начальнику управління транс-
порту і зв’язку НКВС СРСР55. У березні 1938 р. його очолив
53 Богунов С. Чистки чекістських кадрів в Україні в період «єжовщи-
ни» // Україна в добу «Великого терору». 1936–1938 рр. – С. 53.
54 Див.: Золотарьов В. Олександр Успенський: особа, час, оточен-
ня. – Харків: Фоліо, 2004. – С. 196.
55 Окіпнюк В. Розвиток організаційної структури органів державної
безпеки СРСР Радянської України у 1934–1941 рр. // З архівів
ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2008. – № 1/2. – С. 302.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 161
Б. Берман — людина з найближчого оточення М. Єжова. За
традицією, начальник управління призначав на відповідальні
посади лише перевірених та особисто відданих співробітників.
Очевидно, що заступник наркома Л. Берія замовив інфор-
мацію про результати роботи органів держбезпеки станом
на 20 серпня 1938 р. Особливе невдоволення керівників НКВС
СРСР викликала велика кількість звільнених громадян, зло-
чин яких був недоведений. Ураховуючи переконаність вищого
партійно-державного керівництва у наявності значної кіль-
кості потенційних та реальних «ворогів народу», така ситуа-
ція свідчила про недостатню агентурну та оперативно-слідчу
роботу окремих територіальних апаратів НКВС СРСР. До
того ж, подібними діями підривалася довіра серед населення
у правильність використання «більшовицького меча». Скорис-
тавшись інформацією про порушення соціалістичної закон-
ності, незадовільні результати оперативно-слідчої роботи
посадовців М. Єжова, Л. Берія отримав підстави для їх ареш-
ту. Тому Г. Кочергинський і став одним із перших заареш-
тованих представників «єжовської» формації на периферії.
Наступні арешти, адміністративні покарання співробіт-
ників ДТВ ГУДБ НКВС СРСР Північно-Донецької залізниці
здійснювалися вже у контексті реалізації постанова РНК
СРСР та ЦК ВКП(б) «Про арешти, прокурорський нагляд та
ведення слідства» та наказу НКВС СРСР № 00762 від 26
листопада 1938 р. «Про порядок здійснення постанови РНК
СРСР та ЦК ВКП(б) від 17 листопада 1938 р.». Експертна
комісія стосовно ще восьми співробітників запропонувала
виділити справи в окреме провадження. Однак навряд чи
вони були доведені до логічного кінця. До співробітників,
які не були прямо причетні до фальсифікацій, пропонувало-
ся застосовувати адміністративне покарання56.
Чи не головним завданням територіальних органів дер-
жавної безпеки стало розслідування справ громадян, заареш-
тованих до 17 листопада 1938 р., коли ще діяли накази НКВС
56 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 9, арк. 92–93.
162 Роман Подкур
СРСР про масові репресивні акції. При розслідуванні цих
справ Л. Берія вимагав точного дотримання радянського за-
конодавства та відомчих інструкцій НКВС і прокуратури
СРСР. Створені відповідно до наказу НКВС СРСР № 00762
від 26 листопада 1938 р. спеціальні слідчі групи з кваліфіко-
ваних співробітників оперативних відділів мали у короткі
терміни розглянути матеріали. НКВС УРСР створив такі
слідчі групи у центральному апараті, обласних УНКВС та
найбільших міськвідділах НКВС — в Ізюмі, Макіївці, Білій
Церкві, Умані, Старобільську, Первомайську, Кривому Розі.
Станом на 17 листопада 1938 р. у провадженні НКВС
УРСР перебували справи на 15143 особи57. Однак наказ НКВС
СРСР № 00762 від 26 листопада 1938 р. передбачав повернен-
ня до УНКВС справ, які вже розглянули трійки НКВС/УНКВС,
міліцейські трійки чи Особлива нарада при НКВС СРСР,
але вирок стосовно засуджених ще не був виконаний. За
період із 17 листопада 1938 р. по 10 лютого 1939 р. додатково
до УНКВС УРСР надійшло справ на 10808 осіб58. Отже, усього
додатковому розгляду підлягала доля 25951 особи.
Через три місяці, станом на 20 лютого 1939 р., у провад-
женні органів НКВС УРСР перебували справи на 24602 обви-
нувачених. Завершено справ на 11471 особу, із них звільнено
4006 осіб59. За січень 1939 р. було розглянуто справи на 5538
осіб, із них звільнено 1772; за 20 днів лютого розглянуто
справи на 3276 осіб, звільнено — 1032 особи60.
Тільки в УНКВС по Дніпропетровській області з 1 грудня
1938 р. по 20 лютого 1939 р. було переглянуто 1003 справи
на 1274 особи. Із них звільнено 556 осіб, на Особливу нараду
при НКВС СРСР направлено 11 осіб, до військового трибуна-
лу — 297, обласного суду — 410 осіб61.
57 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 49, арк. 93.
58 Там само, арк. 95.
59 Там само, спр. 36, арк. 220.
60 Там само, спр. 49, арк. 119.
61 Там само, спр. 36, арк. 221.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 163
Але у доповідній записці від 1 березня 1939 р. заступник
начальника 1-го спецвідділу НКВС УРСР молодший лейте-
нант державної безпеки Смирнов доповідав керівництву
НКВС УРСР, що типовим явищем був повільний розгляд
справ працівниками прокуратури. Тому за січень та першу
декаду лютого 1939 р. Дніпропетровський обласний суд роз-
глянув усього 53 справи на 56 осіб, із них виправдав 16 осіб,
засудив 41 особу, направив до дослідування справ на 15 осіб.
Головними причинами відправки на дорозслідування ста-
ли неякісний допит свідків (не висвітлено обставин злочину,
описувані події не мають датування, не вказано місце події);
недопитані свідки, на яких посилаються у свідченнях; у
справі відсутні матеріали про перші місяці утримання під
вартою. Керівництво УНКВС по Дніпропетровській області
визнало, що у більшості випадків повернення справ було
вмотивованим62.
Подібна ситуація, як зазначав заступник начальника 1-го
спецвідділу НКВС УРСР Смирнов, була характерна для всіх
УНКВС УРСР. За інформацією УНКВС по Полтавській об-
ласті, обласна прокуратура зі справ на 524 обвинувачених
передала за січень — першу декаду лютого 1939 р. лише
справи на 233 особи. Із них судові органи розглянули лише
справи на 58 осіб. По центральному апарату НКВС УРСР
368 справ було направлено у прокуратуру, із них повернуло-
ся для дорозслідування 46 справ на 61 особу. У судові органи
прокуратурою було спрямовано справи на 112 осіб63.
Причиною неякісного оформлення справ стала низька ква-
ліфікація слідчих, більшість з яких не мали досвіду слідчої
роботи, або працювали лише в умовах спрощеного слідства.
Такий досвід, наголошував у лютому 1939 р. у доповідній
записці начальник УНКВС по Кам’янець-Подільській області
О. Михайлов, рівнозначний відсутності будь-яких знань,
«оскільки слідчих треба не тільки перенавчати, а й боротися
за викорінення старих, непотрібних методів спрощенства».
62 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 36, арк. 222.
63 Там само, арк. 229.
164 Роман Подкур
Іншою причиною стала складність окремих справ, розслі-
дування яких вимагало певних навичок оперативно-слідчої
роботи, замовлення експертиз, пошуку архівних документів64.
Міжвідомчі суперечності між прокуратурою та органами
державної безпеки кардинально вирішувалися у найкоротші
строки. На згадуваній уже спільній оперативній нараді НКВС
та прокуратури УРСР від 2 березня 1939 р. керівники цент-
ральних апаратів відомств, начальники УНКВС та обласні
прокурори якраз намагалися ліквідувати виниклі проблеми
перегляду «старих справ». Основним «каменем спотикання»
було повернення справ на дорозслідування. Прокурор УРСР
Л. Яченін розповів про настанови, які він отримав на спільній
нараді НКВС СРСР та прокуратури СРСР у Москві. За слова-
ми Л. Яченіна, прокурор СРСР А. Вишинський стосовно роз-
гляду справ вказав, що
«потрібно по-партійному, сміливо, як більшовикам оцінити всю
суму зібраних доказів по справі, по-партійному вклинитися у
справу, зібрати все, що потрібно, щоби довести обвинува-
чення і коли все зроблено, ставити питання прямо, якщо вин-
ний — судити, якщо — ні, вирішувати справу по суті»65.
Настанови наркома НКВС СРСР Л. Берії у переказі Л. Ячені-
на були наступними:
«Є такі справи, де є 10 свідчень, а їм гріш ціна. Водночас є
10 побічних свідчень, які мають велике значення. […] Там, де
у нас складається враження, що особа винна — ми повинні
оформляти її на Особливу нараду»66.
Цитовані настанови А. Вишинського, Л. Берії та Л. Яче-
ніна є типовими для керівників сталінського штибу. Вони
оперують політичними категоріями (партійний розгляд,
більшовицький погляд тощо), правові чинники перегляду
залишилися поза їх увагою. Режим не збирався ґрунтовно
переглядати результати «великого терору» та займатися реа-
64 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 48, арк. 138.
65 Там само, спр. 28, арк. 60.
66 Там само.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 165
білітацією його жертв. Навіть сам цей термін не застосову-
вався стосовно звільнених громадян. У документах відзна-
чався лише факт припинення справи «за відсутністю складу
злочину» чи «відсутністю компрометуючої інформації».
Заступник наркома внутрішніх справ УРСР А. Кобулов,
підтримуючи політичні вказівки керівників прокуратури та
НКВС СРСР, для прискорення перегляду справ запропонував
ліквідувати міжрайонні слідчі групи. Справи арештованих
планувалося розглядати силами територіальних апаратів, де
проводилося слідство. А. Кобулов поінформував присутніх
членів наради, що за наказом Л. Берії три чверті слідчих
буде переорієнтовано на перегляд «старих справ». На думку
наркома внутрішніх справ СРСР, саме ці справи заважають
продовжувати слідчу роботу щодо виявлення контрреволю-
ціонерів67. Терміном завершення перегляду А. Кобулов виз-
начив 1 квітня 1939 р.
Про політичну спрямованість процесу розгляду «старих
справ» свідчить жорсткий контроль із боку центрального
апарату НКВС УРСР за справами на звільнених громадян.
Його співробітники постійно здійснювали перевірки терито-
ріальних апаратів НКВС УРСР на предмет, представники
яких соціальних груп були звільнені, які злочини їм інкри-
мінувалися, які були докази їх злочинної діяльності, підстави
звільнення? Так, після перевірки начальником 2-го відділу
УДБ НКВС УРСР Павличевим справ звільнених громадян
заступник наркома внутрішніх справ УРСР А. Кобулов у квітні
1939 р. розносив начальника УНКВС по Чернігівській об-
ласті П. Дмитрієва за звільнення з-під арешту понад 70 осіб
«колишніх політичних бандитів, повстанців, білих офіцерів, кур-
кулів, жандармів, поліцейських, кадрових есерів».
А. Кобулов розпорядився розпочати додаткове слідство.
Для його прискорення він наказав розподілити по 1–2 спра-
ви серед кваліфікованих слідчих Чернігівського УНКВС. Для
67 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 28, арк. 65.
166 Роман Подкур
збирання доказів про «контрреволюційну роботу» вже звіль-
нених громадян слідчі повинні були додатково допитати
свідків, активізувати агентурну мережу. А. Кобулов вимагав
у найкоротші терміни знайти підстави для повторного арешту
та засудження68.
Така практика яскраво свідчить, що припинення масо-
вих репресивних акцій не означало скасування арештів за
соціальною чи національною ознакою. Сталінський режим
у латентній формі продовжував здійснювати політику «соці-
альної інженерії».
Таким чином, завершення «великого терору» готувалося
Й. Сталіним заздалегідь. Попри різке припинення репресій
удалося уникнути загальної інерції у проведенні арештів,
виконанні вироків тощо. Це свідчить про жорсткий конт-
роль і «слухняність» інструменту сталінського терору —
НКВС СРСР.
Ініційований вищим партійно-державним керівництвом
перегляд справ стосувався лише обмеженого кола заарештова-
них громадян — тих, хто на момент оприлюднення постанови
РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 17 листопада 1938 р. перебував
під слідством і засуджених осіб, вирок стосовно яких ще не
був виконаний. Сталінський режим не збирався переглядати
всі справи постраждалих від «великого терору». Метою пере-
гляду справ було послаблення соціального невдоволення від
сваволі НКВС СРСР та отримання формальних підстав для
«чистки» серед самих чекістів. Нарком внутрішніх справ
СРСР Л. Берія продовжував латентні арешти потенційних
«ворогів народу».
Через поступову «чистку» апарату НКВС СРСР Й. Сталін
домігся майже повного кадрового оновлення чекістського
середовища. Він позбувся потенційних критиків у ключовому
сегменті диктатури — органах НКВС СРСР — та одночасно
зробив їх винуватцями в очах громадськості у «порушенні
соціалістичної законності».
68 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32, спр. 49, арк. 180–182.
Реакція співробітників органів держ. безпеки ... 167
Роман Подкур. Реакция сотрудников органов
государственной безопасности УССР на прекращение
«большого террора» (ноябрь 1938–1939 гг.)
В статье исследуется реакция сотрудников органов государственной
безопасности УССР на прекращение «большого террора» (ноябрь
1938–1939 гг.). Автор доказывает, что завершение репрессивной
кампании готовилось И. Сталиным заблаговременно, инициирован-
ный высшим политическим руководством пересмотр дел аресто-
ванных касался лишь ограниченного круга граждан, пользуясь
«чисткой» аппарата НКВД СССР И. Сталин почти полностью обно-
вил чекистскую среду.
Ключевые слова: «большой террор», чистка, «ежовцы», НКВД, «Реа-
билитированные историей».
Roman Podkur. Reactions of personnel of state’s security
of the Ukraine SSR to end the Great Terror
(November 1938–1939)
The author argues that Jo. Stalin prepares advance to end the Great
Terror, top political leaders of USSR began to reconsider limited num-
ber of cases arrested, used cleaning apparatus of NKVD USSR,
Jo. Stalin almost completely updated «chekist’s environment».
Keywords: «The Great Terror», «Cleaning», «Ezhovtsy», NKVD, «Rehabi-
litated history».
|