Еміграція УНР на Волині в умовах першої радянізації (вересень 1939 – червень 1941 рр.)

У статті доводиться, що колишні діячі Української Народної Республіки були носіями національної ідеї, генератором українського політичного, культурно-освітнього, релігійного, кооперативного життя на Волині у міжвоєнний період. Поділяючи ідеї Симона Петлюри, частина з них схилялася до компромісів із...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Давидюк, Р.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2009
Назва видання:	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Теми:	Особа у контексті історії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41470
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Еміграція УНР на Волині в умовах першої радянізації (вересень 1939 – червень 1941 рр.) / Р. Давидюк // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 2 (33). — С. 353-369. — Бібліогр.: 59 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-41470
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-414702013-02-27T03:02:23Z Еміграція УНР на Волині в умовах першої радянізації (вересень 1939 – червень 1941 рр.) Давидюк, Р. Особа у контексті історії У статті доводиться, що колишні діячі Української Народної Республіки були носіями національної ідеї, генератором українського політичного, культурно-освітнього, релігійного, кооперативного життя на Волині у міжвоєнний період. Поділяючи ідеї Симона Петлюри, частина з них схилялася до компромісів із польською адміністрацією. В умовах першої радянізації вони відразу опинилися під контролем нової влади. На основі аналізу документів зроблено висновок, що переслідування та репресії органів НКВС у 1939–1941 рр. призвели до цілковитої ліквідації власне уенерівського середовища в регіоні. В статье доказывается, что бывшие деятели Украинской Народной Республики были носителями национальной идеи, генератором украинской политической, культурно-просветительской, религиозной, кооперативной жизни на Волыни в межвоенный период. Разделяя взгляды Симона Петлюры, часть их склонялась к компромиссу с польской администрацией. В условиях первой советизации они сразу же попали под контроль новой власти. На основе анализа документов сделан вывод, что преследования и репрессии органов НКВД в 1939–1941 гг. привели к полной ликвидации собственно уэнэровской среды в регионе. The scientific article proves that former representatives of the Ukrainian People’s Republic (UPR) were bearers of the national idea, creators of Ukrainian political, cultural, educational, religious, cooperative life in Volyn’ in the period between wars. Sharing Symon Petliura’s ideas, part of them were inclined to compromise with polish administration. Under conditions of the first spread of Soviet influence they got under vigilant control with the new authorities. Based on the analysis of documents the conclusion was made that persecutions and reprisals of People’s Commissariat of Internal Affairs (PCIA) in 1939–1941 caused the complete elimination of UPR’s setting in the region. 2009 Article Еміграція УНР на Волині в умовах першої радянізації (вересень 1939 – червень 1941 рр.) / Р. Давидюк // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 2 (33). — С. 353-369. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41470 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Особа у контексті історії Особа у контексті історії
spellingShingle	Особа у контексті історії Особа у контексті історії Давидюк, Р. Еміграція УНР на Волині в умовах першої радянізації (вересень 1939 – червень 1941 рр.) З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description	У статті доводиться, що колишні діячі Української Народної Республіки були носіями національної ідеї, генератором українського політичного, культурно-освітнього, релігійного, кооперативного життя на Волині у міжвоєнний період. Поділяючи ідеї Симона Петлюри, частина з них схилялася до компромісів із польською адміністрацією. В умовах першої радянізації вони відразу опинилися під контролем нової влади. На основі аналізу документів зроблено висновок, що переслідування та репресії органів НКВС у 1939–1941 рр. призвели до цілковитої ліквідації власне уенерівського середовища в регіоні.
format	Article
author	Давидюк, Р.
author_facet	Давидюк, Р.
author_sort	Давидюк, Р.
title	Еміграція УНР на Волині в умовах першої радянізації (вересень 1939 – червень 1941 рр.)
title_short	Еміграція УНР на Волині в умовах першої радянізації (вересень 1939 – червень 1941 рр.)
title_full	Еміграція УНР на Волині в умовах першої радянізації (вересень 1939 – червень 1941 рр.)
title_fullStr	Еміграція УНР на Волині в умовах першої радянізації (вересень 1939 – червень 1941 рр.)
title_full_unstemmed	Еміграція УНР на Волині в умовах першої радянізації (вересень 1939 – червень 1941 рр.)
title_sort	еміграція унр на волині в умовах першої радянізації (вересень 1939 – червень 1941 рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Особа у контексті історії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41470
citation_txt	Еміграція УНР на Волині в умовах першої радянізації (вересень 1939 – червень 1941 рр.) / Р. Давидюк // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 2 (33). — С. 353-369. — Бібліогр.: 59 назв. — укр.
series	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv	AT davidûkr emígracíâunrnavolinívumovahperšoíradânízacííveresenʹ1939červenʹ1941rr
first_indexed	2025-07-03T23:46:43Z
last_indexed	2025-07-03T23:46:43Z
_version_	1836671464868151296
fulltext	353 Руслана Давидюк* (Рівне) Еміграція УНР на Волині в умовах першої радянізації (вересень 1939 – червень 1941 рр.) У статті доводиться, що колишні діячі Української Народної Рес- публіки були носіями національної ідеї, генератором українсь- кого політичного, культурно-освітнього, релігійного, коопера- тивного життя на Волині у міжвоєнний період. Поділяючи ідеї Симона Петлюри, частина з них схилялася до компромісів із польською адміністрацією. В умовах першої радянізації вони відразу опинилися під контролем нової влади. На основі ана- лізу документів зроблено висновок, що переслідування та реп- ресії органів НКВС у 1939–1941 рр. призвели до цілковитої ліквідації власне уенерівського середовища в регіоні. Ключові слова: уенерівська еміграція, соратники Симона Петлю- ри, національна ідея, українсько-польські взаємини, Волинь, перша радянізація, Особлива нарада, НКВС, репресії. Поразка Української національно-демократичної револю- ції спричинила нову хвилю політичної еміграції. Країною, де осіла найбільша частина українських емігрантів та була започаткована діяльність уряду УНР в екзилі, стала Польща. Незважаючи на намагання польської влади обмежити прожи- вання емігрантів у західноукраїнському регіоні, значна їх частина оселилася та знайшла роботу саме тут. На становище уенерівських емігрантів значною мірою впливало політичне життя у II Речіпосполитій. Вони активі- зувалися на Волині після травневого 1926 р. перевороту Ю. Пілсудського та започаткування воєводою Г. Юзевським десятилітнього «волинського експерименту». Саме тому у числі перших і потрапили під тиск карально-репресивної системи, що встановилася у регіоні в умовах першої радяні- зації. Частина колишніх дічів УНР змушена була знову еміг- рувати, переважно в німецьку окупаційну зону. Незважаю- * Давидюк Р.П. — кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Рівненського державного гуманітарного університету. 354 Руслана Давидюк чи на те, що окремим представникам уенерівської еміграції вдалося продовжити боротьбу в українському повстанському русі опору, переслідування та арешти 1939–1941 рр. призвели до цілковитої руйнації специфічного, власне уенерівського, середовища. У статті на основі архівних, опублікованих матеріалів, історіографічного доробку сформульовано низку висновків щодо місця й ролі уенерівської еміграції в активізації громад- сько-політичного життя Волині в умовах II Речіпосполитої. Поставлене завдання довести, що громадсько-політична діяль- ність колишніх діячів УНР у міжвоєнний період стала однією з причин їх тотального переслідування радянською караль- ною системою у 1939–1941 рр. Джерельну базу дослідження становлять документи дер- жавних архівів Рівненської (ДАРО) та Волинської (ДАВолО) областей, Центрального державного архіву громадських об’єд- нань України (ЦДАГО України), Центрального архіву міністерства внутрішніх справ Польщі (CAMSW), а також матеріали міжвоєнної періодичної преси, опубліковані збірники документів, спогади. Історіографічний внесок у дос- лідження проблем життєдіяльності уенерівської еміграції в Польщі міжвоєнного періоду зробили українські та польські дослідники, зокрема В. Піскун, О. Колянчук, О. Вішка та ін. Цінною для з’ясування подальшої долі українських війсь- кових діячів є праця Я. Тинченка, присвячена представни- кам офіцерського корпусу УНР. Після поразки Української національно-демократичної революції у Польщі опинилося близько 35 тис. українців. Приблизно 90 % із них становили особи, пов’язані з Україн- ською Народною Республікою, її державними структурами та армією1. Українська еміграція була досить різнобарвною за освітою, професійною діяльністю, соціальним статусом, політичними вподобаннями, однак їх об’єднувала ідея на- ціональної державності. 1 Wiszka E. Emigracja ukraińska w Polsce 1920–1939 / E. Wiszka. – Toruń, 2004. – S. 653. Еміграція УНР на Волині ... вересень 1939 - червень 1941 рр. 355 Представник уенерівської еміграції Олександр Ковалевсь- кий, замислюючись над долею українських земель, напере- додні Другої світової війни у статті «Марш на Україну чи її визволення» писав: «Ми, що боролися за ідеал державницької незалежності Ук- раїни і у свої юнацькі роки, і в роки зрілої молодості, і власними силами, і у союзі з німцями чи поляками, завжди були переко- нані, що утвердження незалежної України є історичною необ- хідністю. Але ми дивимося на оточуючу реальність відкритими очима і бачимо факти такими, якими вони є. Якби справді ста- лося так, що німецька армія помарширувала б на Україну, то безсумнівно, зародився б сумнів: чи визволена таким чином Україна є справді незалежною державою?»2. У міжвоєнний період частина колишніх уенерівців пішла шляхом компромісів, співпраці з польською адміністрацією, тому подекуди змушена була поступатися національними інтересами. Інша група, незважаючи на переслідування з боку властей, послідовно захищала інтереси волинян в усіх сферах життя. За безпосередньої участі військової еміграції УНР на Волині (прикордонна з СРСР територія) було налагод- жено мережу розвідувальних пунктів. Одним з її керівників був полковник армії УНР Іван Данилович Литвиненко, який у 1923 р. осів на Волині та виконував обов’язки співробітника розвідувального відділу українського генерального штабу, а з 1928 р. — начальника розвідувального відділу у Рівному3. Одночасно у 1929 р. він очолив рівненське відділення Україн- ського центрального комітету (УЦК виник у Польщі 1921 р. та був основною легальною організацією уенерівської емігра- ції)4. Резидентами на Волині стали помітні постаті військової еміграції УНР, які перебували в полі зору радянських спец- служб та потрапили під колесо репресій у 1939–1941 рр. Серед них Яків Водяний, заарештований органами НКВС у 1939 р. та засуджений до розстрілу, Василь Проказюк, засуджений 2 Волинське слово. – 1939. – № 3. – 19 січня. – С. 2. 3 Тинченко Я. Офіцерський корпус армії Української Народної Рес- публіки (1917–1921) / Я. Тинченко. – К.: Темпора, 2007. – С. 247. 4 Wiszka E. Emigracja ukraińska w Polsce 1920–1939. – S. 594. 356 Руслана Давидюк Особливою нарадою при НКВС СРСР 4 вересня 1940 р. до восьми років виправно-трудових таборів5. Іван Литвиненко зумів уникнути переслідувань на першому етапі Другої світо- вої війни, із 1943 р. був начальником розвідки УПА, але після війни був схоплений органами НКВС і страчений6. У цілому ж протягом 1920–1930-х рр. уенерівські емігран- ти стали носіями національної ідеї та генератором культурно- освітнього, церковно-релігійного, кооперативного життя на Волині. Будучи громадсько активними людьми, з хорошою освітою, вони змогли легко та швидко адаптуватися до захід- ноукраїнського середовища. Громадсько-політична діяльність колишніх уенерівців, що проживали на Волині, активізувалася після приходу до влади Ю. Пілсудського. Травневий переворот 1926 р. в Поль- щі позначився новими призначеннями на Волині, а спроба практичного втілення національної політики нової влади знайшла свій вияв у десятилітній «волинській програмі» вірного пілсудчика — воєводи Г. Юзевського. Нагадаємо, що впродовж 1920–1921 рр. він виконував функції заступника міністра внутрішніх справ УНР, підтримав Варшавську угоду 1920 р. «Був поляком — довіреною особою Польщі, і був поляком — українським віце-міністром, довіреною особою України, — заз- начав майбутній воєвода у своїх спогадах. — І тут, і там був собою, став об’єднувачем двох народів, які довірливо диви- лись один одному у вічі»7. Для налагодження польсько-українських взаємин во- линський воєвода шукав порозуміння та підтримки у середо- 5 Жив’юк А. Діяльність контрольно-розвідувального пункту військової спецслужби Державного центру УНР в екзилі у Рівному на Волині (20–30-і роки ХХ ст.) / А. Жив’юк // Актуальні проблеми вітчизня- ної та всесвітньої історії: Наукові записки РДГУ. – Вип. 14. – Рівне: РДГУ, 2008. – С. 109–114. 6 Тинченко Я. Офіцерський корпус армії Української Народної Респуб- ліки (1917–1921). – С. 247. 7 Див.: Kęsik J. Zaufany Komendanta. Biografia polityczna Jana Henryka Józewskiego. 1892–1981 / J. Kęsik. – Wrocław: Wydawnictwo Uniwer- sytetu Wrocławskiego, 1995. – S. 34. Еміграція УНР на Волині ... вересень 1939 - червень 1941 рр. 357 вищі уенерівських діячів, адже з багатьма з них він підтриму- вав дружні взаємини ще з часів УНР. Г. Юзевський згадував: «Немалу роль відігравали об’єднання петлюрівців, колишніх міністрів УНР, політичних діячів. На Волині вони стали постійно проживати. Незалежність України й український самостійниць- кий рух не були “забороненою темою”. Цим шляхом українське змішувалося з польським, змішувалося в рамках польсько-ук- раїнської та українсько-польської співпраці і співжиття грома- дян Речіпосполитої»8. Уенерівські емігранти, підтримуючи «волинську програму», «приступили до ідеї польсько-української співпраці із захоп- ленням, тому що це були справи того самого роду, які після програної боротьби повели їх на скитальщину»9. З їх ініціативи в 1931 р. у Луцьку було створено проурядо- ву регіональну партію Волинське українське об’єднання (ВУО), яка без застережень зайняла позицію лояльності щодо поль- ської держави10. Не без радянського впливу у резолюції Компартії Захід- ної України, ухваленій на конференції у 1927 р., зазначалося: «Уряд Пілсудського окружив петлюрівщину як моральною, так і матеріальною опікою. Він [...] насаджує їх на державних і при- ватних посадах головно на Волині, де між іншим, осів відомий петлюрівський діяч Ковалевський (голова Українського банку в Луцьку). Уряд Пілсудського організовує на Волині українські петлюрівські кооперативи, видає їм субсидії. [...] Він фінансує петлюрівське видавництво “Українська нива” (у Варшаві) та при допомозі своїх адміністративних органів поширює його видан- ня на Волині»11. 8 Генрик Юзевський. Замість щоденника // Роде наш красний... «Во- линь у долях краян і людських документах». – Луцьк: Вид-во Во- лин. держ. ун-ту «Вежа», 1996. – С. 196. 9 Сивіцький М. Записки сірого волиняка / М. Сивіцький. – Львів: Вид-во оо. василіян, 1996. – С. 64. 10 Державний архів Волинської області (далі – ДАВолО), ф. 198, oп. 1, спр. 7. 11 Центральний державний архів громадських об’єднань України, ф. 1, оп. 20, спр. 2480, арк. 7–8. 358 Руслана Давидюк Зауважимо, що редакція газети «Українська нива» у 1928 р. була перенесена з Варшави до Луцька12, а з 1931 р. стала пресовим органом ВУО. Характерною ознакою позиції переважної частини уене- рівських емігрантів було негативне ставлення до більшовиць- кого режиму. На шпальтах преси, у своїх виступах вони різко критикували радянську дійсність. Особливо гострою була реакція на політику колективізації, що призвела до голодомору 1932–1933 рр. в УСРР, атеїзацію та ідеологіза- цію українців. Тому не дивно, що з перших днів після приєд- нання Західної Волині до СРСР у вересні 1939 р. більшовиць- ка влада взяла на облік та почала рішуче переслідувати ко- лишніх діячів УНР. Відомо, що важливим завданням радянського режиму було встановлення контролю над потенційно ворожим йому суспільством. Ця мета досягалася, у першу чергу, репресія- ми. Фізичне винищення носіїв національної політичної куль- тури набуло масового характеру, списки «ворогів» постійно розширювалися. У таких умовах окремі діячі уенерівського середовища, намагаючись зберегти власне життя, перебрали- ся до Генерал-губернаторства. Так, із Луцька виїхав протопре- світер о. Павло Пащевський13. Він народився у 1874 р. на Канівщині, закінчив духовну семінарію в Києві і курси при університеті св. Володимира. У червні 1917 р. був делегатом від Херсонської єпархії на I Всецерковному з’їзді у Києві. Тоді ж Симон Петлюра запросив П. Пащевського на службу до українського війська. Отець Павло брав участь у 1-му Зимовому поході військ УНР, був поранений. Після повер- нення його призначили начальником управи душпастирства армії УНР у чині генерала-хорунжого. У міжвоєнний період о. П. Пащевський був настоятелем парафії у селі Бабин на Рівненщині (тут компактно проживала група емігрантів 12 Centralne Archiwum Ministerstwa Spraw Wewnętrznych, sygn. K-674 // II-31: Sprawozdanie z życia mniejszośći narodowych, s. 9. 13 Власовський І. Нарис історії Української православної церкви. Ч. 2 / І. Власовський. – Нью-Йорк, 1975. – С. 195. Еміграція УНР на Волині ... вересень 1939 - червень 1941 рр. 359 УНР), а з 1926 р. очолив парафію Хрестовоздвиженської церкви в Луцьку. Одночасно викладав релігію в Луцькій українській гімназії ім. Лесі Українки, брав активну участь у культурно-освітньому житті, працював у Товаристві імені Петра Могили тощо14. Виїхав до Холма, у німецьку зону окупації, і відомий діяч УНР, родич Симона Петлюри, посол польського сейму, активіст ВУО на Рівненщині Степан Скрипник (майбутній патріарх Мстислав). Його родина не встигла евакуюватися і була розстріляна органами НКВС «за причетність до сім’ї Петлюри». С. Скрипник воював у лавах армії УНР, був стар- шиною Першого кінного полку імені Костя Гордієнка Окре- мої Запорізької дивізії та кінного полку імені М. Залізняка. З 1919 р. числився старшиною для спеціальних доручень при головному отаманові військ УНР С. Петлюрі. У міжвоєнний період С. Скрипник був одним з ініціато- рів створення у Рівному українського клубу «Рідна хата», сприяв роботі утвореного у червні 1932 р. Українського теат- рального товариства, а також Українського спортивного клу- бу «Горинь». Серед публічних виступів можна відзначити урочисте богослужіння й академію на честь Симона Петлюри, проведення жалобних урочистостей у річницю смерті отама- на УНР 24 травня 1936 р., в яких брало участь кілька тисяч осіб15. С. Скрипник був активістом руху за українізацію право- славної церкви в Польщі, сприяв проведенню народного зібрання 10 вересня 1937 р. в Почаєві під гаслом «Єднаймо- ся навколо православної церкви!», намагався скликати со- бор православної церкви в Польщі16. У складеній ним у червні 1938 р. «Декларації про політичне й економічне становище українського населення на Волині» ретельно аналізувався стан речей та наголошувалося, що українці не в силі спокій- 14 http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=1653 15 Державний архів Рівненської області (далі – ДАРО), ф. 30, oп. 20, спр. 841, арк. 9–10. 16 ДАВолО, ф. 198, oп. 1, спр. 21, арк. 14. 360 Руслана Давидюк но спостерігати, «як нищаться їх права, як зневажається їх гідність»17. Хоча С. Скрипник і був активістом проурядового Волинсь- кого українського об’єднання, послом сейму, польська вла- да йому не довіряла, підозрюючи, що «його метою було об’єднання найбільшої кількості українців і через використання легальності ВУО ведення боротьби за національну українську свідомість, що тим самим готувало на Волині ґрунт для ОУН»18. Цікаво, що у порушеній польською поліцією справі надко- місар Будзинський цитував слова Скрипника, які він виголо- сив у 1937 р. на зібранні діячів «Рідної хати» у Рівному: «Хотів би краще замітати вулиці на Хрещатику в Києві, ніж бути послом у Польщі»19. Як і С. Скрипник, після короткочасного затримання у 1939 р. співробітниками НКВС до Холма виїхав священик Василь Варварів, у минулому діловод та завідувач госпо- дарської частини окремого куреня коменданта тилу Дієвої армії, начальник продовольчого відділу головної управи по- стачання військового міністерства УНР, який у 1920 р. був інтернований на території Польщі. Із кінця 1921 р. В. Вар- варів призначений у парафію с. Битень Ковельського повіту, активно займався національно-просвітницькою діяльністю, виступав за українізацію православної церкви в Польщі, за що зазнав переслідувань із боку польської поліції. Після переїзду до Холма у 1939 р. активно співпрацював з архієпис- копом Іларіоном (І. Огієнком)20. На початку Другої світової війни емігрував до США учас- ник Зимового походу 1920 р., засновник і керівник ВУО Петро Певний, родом із Полтавщини. За участь у Зимовому поході був нагороджений Залізним хрестом і Хрестом 17 ДАРО, ф. 479, oп. 1, спр. 7, арк. 1–2. 18 Там само, ф. 33, оп. 2, спр. 2454, арк. 3. 19 Там само, арк. 4. 20 Борщевич В. Волинський пом’янник / В. Борщевич. – Рівне, 2004. – С. 54–56. Еміграція УНР на Волині ... вересень 1939 - червень 1941 рр. 361 св. Юрія. У 1931–1935 рр. П. Певний очолював ВУО, викону- вав функції радника рільничої палати на Волині, був головою Товариства імені Лесі Українки, українського клубу «Рідна хата», членом ревізійної комісії Товариства імені митропо- лита Петра Могили, обирався послом польського сейму21. Уенерівці, що залишилися на Волині, у 1939 р. потрапили під пильний нагляд органів НКВС. Трагічно склалася доля вже згаданого громадського та політичного діяча Олександра Ковалевського. У роки революції він був засновником і голо- вою Української народно-республіканської партії. У квітні 1919 р. підтримав заколот командувача Північної групи військ УНР В. Оскілка. У березні 1921 р. увійшов до вищої військової ради генштабу22, у затвердженому 25 березня 1921 р. на пленумі Ради республіки кабінеті міністрів обій- няв посаду міністра земельних справ23. Після поразки україн- ської революції оселився в Луцьку, очоливши правління «Українського банку». О. Ковалевський вірив у можливість співпраці з польською владою, був головним редактором газети «Українська нива» (пресового органу ВУО, з 1937 р. — «Волинське слово»). У статті «Політика залізних нервів» наголошував: «Ми є і хочемо бути рівноправними громадянами Польщі, а з цього випливають не лише обов’язки, але й наші права»24. На початку Другої світової війни О. Ковалевський був заарештований органами НКВС. Подальша доля його зали- шається невідомою — імовірно, він був розстріляний25 . 21 Давидюк Р.П. Петро Певний і Волинське українське об’єднання / Р. П. Давидюк // «Роде наш красний...». Волинь у долях краян і людських документах. – Т. 2. – Луцьк, 1996. – С. 268–271. 22 Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі (1920–1939) / О. Колянчук. – Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ, 2000. – С. 38. 23 Піскун В. Політичний вибір української еміграції (20-і роки ХХ ст.) / В. Піскун. – К.; Нью-Йорк: МП «Леся», 2006. – С. 138. 24 Українська нива. – 1936. – 6 грудня. – № 24. – С. 1. 25 ДАРО, ф. Р-2771, оп. 2, спр. 4253. 362 Руслана Давидюк Інший військово-політичний діяч УНР Степан Письмен- ний, родом із Харківщини, у 1919–1921 рр. був скарбником військового міністерства УНР, а з 1922 р. проживав у Рівно- му26. Також належав до активістів ВУО, був членом округо- вої управи партії в Рівному, виконував функції інструктора «Просвітянських хат»27. У 1939 р. С. Письменного заарешту- вали, у 1940 р. він був розстріляний у Старобільському конц- таборі під Харковом28. Трагічно склалася доля колишнього повстанського отама- на Гайсинського повіту в 1918–1920 рр., полковника Ананія Волинця. Він був інтернований у Польщі й після поневі- рянь по таборах оселився у Рівному. У грудні 1921 р. польська поліція ув’язнила його у місцевій тюрмі. Звільнитися А. Во- линцю вдалося лише за сприяння В. Оскілка (діяч УНР, очолив заколот проти С. Петлюри у Рівному в 1919 р., загинув при нез’ясованих обставинах у с. Городок на Рівненщині у 1926 р.29). А. Волинець спільно з В. Оскілком започаткували діяльність проурядової Української народної партії (УНП), співпрацювали у партійному часописі «Дзвін», проводили організаційну роботу зі створення селянських кооперативів. Після смерті В. Оскілка УНП припинила свою діяльність. Коли ж у Луцьку утворилося Волинське українське об’єднан- ня, А. Волинець став членом його головної управи від Рівного та головної ради — від Рівненського повіту30. Після приходу радянської влади А. Волинця заарештовували двічі: у жовтні 1939 р. (через 10 днів відпустили) та у січні 1940 р. За виро- ком кримінальної колегії Вінницького облсуду Ананій Воли- нець був розстріляний31. 26 Тинченко Я. Офіцерський корпус армії Української Народної Рес- публіки (1917–1921). – С. 340. 27 ДАРО, ф. 30, оп. 20, спр. 841, арк. 10, 148. 28 Тинченко Я. Офіцерський корпус армії Української Народної Рес- публіки (1917–1921). – С. 340. 29 ДАРО, ф. 33, оп. 1, спр. 3040, арк. 41–43. 30 ДАВолО, ф. 198, оп. 1, спр. 11, арк. 39. 31 Коваль Р. Трагедія отамана Волинця / Р. Коваль, К. Завалюк. – К., 2002. – С. 18. Еміграція УНР на Волині ... вересень 1939 - червень 1941 рр. 363 Не менш терниста доля судилася рівненському громадсь- кому діячеві Миколі Негребецькому, який служив телеграфіс- том при штабі Симона Петлюри, а потім воював у його війсь- ках32. У міжвоєнний період він жив у Рівному, працював продавцем газет при українському кооперативі, займався політичною та громадською роботою у товариствах «Прос- віта» та «Відродження», був секретарем повітового комітету Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО), пізніше належав до Фронту національної єдності (ФНЄ). Кілька разів заарештовувався польською владою: 1923 р. — за звинуваченням у розвідувальній діяльності33 та 1936 р. — за поширення нелегальної літератури34 (в обох випадках після кількох місяців слідства М. Негребецького звільняли за не- достатністю доказів). Радянська адміністрація відразу встановила контроль над політичними та громадськими активістами краю, зокрема і М. Негребецьким. У секретному зведенні наркома внутрішніх справ УРСР І. Сєрова заступнику наркома внутрішніх справ СРСР В. Меркулову про роботу оперативно-чекістських груп у Західній Україні наголошувалося, що по агентурній справі «Блок» проведено арешти основних учасників «контрреволюційних націоналістичних організацій ОУН и УНДО. Серед 22 заарештованих виділяється Негребецький, націонал- фашист, який прибув на Волинь із Галичини за завданням цент- ру “Фронт національного об’єднання”»35. 32 Негребецька Н. Дороги долі. Спогади / Н. Негребецька. – Рівне, 2005. – С. 6. 33 ДАРО, ф. 33, оп. 2, спр. 1228, 9 арк. 34 Там само, спр. 2553, 27 арк. 35 Зведення наркома внутрішніх справ УРСР І. Сєрова заступнику наркома внутрішніх справ СРСР В. Меркулову про роботу опера- тивно-чекістських груп у Західній Україні (ГДА СБ України, ф. 16, оп. 32 (1951 р.), спр. 33, арк. 159–170 // Радянські органи держав- ної безпеки у 1939 – червні 1941 рр. Документи ГДА СБ України / Упор. В. Даниленко, С. Кокін. – К.: Видав. дім «КМА», 2009. – С. 250–252). 364 Руслана Давидюк Насправді, Микола Негребецький у 1938 р. був висланий польською владою з Рівного, як з прикордонної зони, до Львова, а потім до Станіслава за поширення націоналістич- ної літератури і як «неблагонадійний елемент»36. Із почат- ком Другої світової війни повернувся до родини у Рівне. Опергрупа НКВС заарештувала Миколу Сильвестровича 20 жовтня 1939 р. «як активного члена та керівника рівненської контрреволюцій- ної української націоналістично-фашистської організації, за зав- данням якої проводив об’єднання українсько-петлюрівських націоналістичних елементів»37. Після обшуку в його помешканні було знайдено різну літературу, зокрема номер газети «Селянська правда», до- лучений до кримінальної справи38. Постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 8 березня 1941 р. М. С. Негре- бецький, як соціально-небезпечний елемент, за статтями 54- 10 і 54-11 КК УРСР був засуджений до 8 років ВТТ39. Після арешту його відправили у Кіровоград, пізніше в Київ, Харків, а звідти у Котлас (Комі АРСР). До кінця ув’язнення (20 жовтня 1947 р.) він відбував покарання в Ухтинському та- борі40. Сім’я Миколи Негребецького (дружина та дві донь- ки) були вислані у Північно-Казахстанську область, де пере- бували весь період німецької окупації41. Після війни, у 1948 р., Микола Негребецький та його доньки черговий раз були заарештовані органами НКВС та засуджені Особливою нарадою при МДБ СРСР42. 36 ДАРО, ф. Р-2771, оп. 2, спр. 1157, арк. 7 зв. 37 Там само, арк. 27. 38 Селянська правда. – Лютий 1938 (ДАРО, ф. Р-2771, оп. 2, спр. 1157). 39 ДАРО, ф. Р-2771, оп. 2, спр. 1157, арк. 39. 40 Там само, спр. 178, арк. 235. 41 Там само, спр. 177, арк. 214. 42 Див.: Давидюк Р. Рівненська українська націоналістична молодіж- на організація і післявоєнний період / Р. Давидюк // Реабілітовані історією. Рівненська область. – Кн. 1. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2006. – С. 468–484. Еміграція УНР на Волині ... вересень 1939 - червень 1941 рр. 365 Серед представників уенерівської еміграції, які проводи- ли на Волині активну громадську, суспільну, культурно-прос- вітницьку роботу, була сім’я Багринівських. Парасковія Іва- нівна Багринівська народилася у Харківській губернії. За революційну діяльність заарештовувалася царською владою. Із кінця 1917 р. вона працювала завідуючою господарством у Міністерстві юстиції при петлюрівському уряді. На той час одружилася з Миколою Устимовичем Багринівським, який за доби Директорії УНР виконував обов’язки директора департаменту Міністерства юстиції УНР, директора департа- менту Міністерства закордонних справ, пізніше був міністром юстиції УНР43. У затвердженому 25 березня 1921 р. на плену- мі Ради Республіки кабінеті міністрів він займав посаду дер- жавного секретаря44. Родина Багринівських певний час жила у Варшаві, де Микола Устимович був представником Міністерства закордонних справ УНР45, а пізніше осіла в Рівному. Микола Устимович улаштувався адвокатом, а Па- расковія Іванівна розпочала активну громадську діяльність, очоливши головну управу Союзу українок у Рівному46. Вона читала лекції на різноманітні теми, організовувала «академії» на честь українських письменників, урочисті вечори, присвя- чені творчості Т. Шевченка, свята, приурочені до Дня ма- тері. За її активної участі жіноцтво займалося на господарсь- ких курсах, надавало матеріальну допомогу нужденним47. Членам Союзу українок на Волині доводилося працювати під наглядом польської поліції та старост, зрештою у кінці травня 1938 р. діяльність жіночого товариства у Рівному з усіма відділеннями та гуртками була заборонена. Політично-громадська активність Парасковії Багринівсь- кої стала причиною її арешту органами НКВС 13 травня 43 Енциклопедія українознавства. – Т. 1. – Львів: НТШ, 1993. – С. 81. 44 Піскун В. Політичний вибір української еміграції (20-і роки ХХ ст). – С. 139. 45 ДАРО, ф. Р-2771, оп. 2, спр. 2768, арк. 15. 46 Там само, ф. 33, оп. 4, спр. 26, т. 3, арк. 24. 47 Там само, ф. 3, оп. 1, спр. 2, арк. 8. 366 Руслана Давидюк 1940 р. Допити, нестерпні умови утримування негативно вплинули на стан здоров’я уже літньої жінки — її відправи- ли у психіатричну лікарню. Відомостей, як закінчилося земне життя відомої громадської діячки, не збереглося48. Чоловік Парасковії Іванівни — Микола Устимович, зумів виїхати з Рівного, він помер 1953 р. у Сполучених Штатах Америки49. Активною була діяльність громадсько-політичного діяча, публіциста, агронома, учителя першої української гімназії в Катеринославі Сергія Васильовича Бачинського. До громад- ської праці він долучився у Петербурзі, будучи членом партії українських соціалістів-революціонерів50. Брав активну участь у визвольних змаганнях 1917–1920 рр., зокрема був товаришем (заступником) міністра закордонних справ часів Директорії і членом уряду. Під час перебування уряду УНР та президії Трудового конгресу у Кам’янці-Подільському читав лекції, був деканом, завідувачем кафедри, членом правління Кам’янець-Подільського українського державного університету. У листопаді 1920 р., разом з урядом УНР, еваку- ювався до м. Тарнова, був секретарем Ради Республіки, утво- реної у цьому місті51. Із літа 1921 р. Сергій Бачинський проживав на Волині, працюючи агрономом у Кременецькому повіті. Деякий час був директором української гімназії у Дермані, очолював сільськогосподарську дослідну станцію у Новому Дворі52. Він організовував курси для вчителів, сприяв відкриттю бібліо- тек. Під тиском польської поліції змушений був змінювати місце роботи та проживання. У вересні 1939 р., не бажаючи емігрувати, Сергій Бачинсь- кий обійняв посаду вчителя-директора початкової школи у 48 ДАРО, ф. Р-2771, оп. 2, спр. 2768, арк. 9. 49 Енциклопедія українознавства. – Т. 1. – Львів: НТШ, 1993. – С. 81. 50 http://ruthenos.org.ua/HTML/Postati/bachunsk.html 51 Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі (1920–1939) / О. Колянчук. – Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ, 2000. – С. 36. 52 Літопис нескореної України: Документи і матеріали, спогади. – Львів: Галицька видавнича спілка, 1997. – Кн. 2. – С. 424. Еміграція УНР на Волині ... вересень 1939 - червень 1941 рр. 367 Межиріцькому районі на Рівненщині. Однак уже 29 лютого 1940 р. був заарештований органами НКВС. На допиті він говорив: «Я хотів розворушити “межиріцьке болото”, тобто ту апатію, яка так на мене тиснула серед селянського населення в Ме- жирічі [...] Я чистосердечно хотів що-небудь зробити для свого темного народу (Полісся), який так багато мав неграмотних людей»53. 24 травня 1941 р. Київський обласний суд засудив його до вищої міри покарання — розстрілу. Вирок було виконано 22 червня 1941 р. в Києві. Місцем останнього спочинку Сер- гія Бачинського став Биківнянський ліс54. Зазнав репресій композитор, диригент, відомий релігійний і політичний діяч Михайло Тележинський, який був держав- ним інспектором військ УНР, диригентом першого Україн- ського національного хору55. Улітку 1919 р. він переїхав на Волинь, оселився у Володимирі, брав активну участь у гро- мадському і мистецькому житті, був членом місцевої «Прос- віти». М. Тележинський займався композиторською діяльніс- тю, вивчав історію, теорію та практику українського музично- го мистецтва. Із 1930 р. він виконував функції інспектора українських народних хорів при шкільній кураторії. Нова робота сприяла тому, що Михайло Тележинський поглиблю- вав теорію хорової справи, започаткував проведення регуляр- них диригентских курсів, розробив статут українських народ- них хорів. Після утворення Волинського українського об’єд- нання став його активістом, у 1933 р. обійняв посаду генераль- ного секретаря ВУО, обирався послом польського сейму56. У 1936 р. М. Тележинський прийняв духовний сан і став свяще- ником Василівської церкви у Володимирі57. За одними дани- 53 Літопис нескореної України: Документи і матеріали, спогади. – Кн. 2. – С. 424. 54 http://ruthenos.org.ua/HTML/Postati/bachunsk.html 55 http://uk.wikipedia.org/wiki/Тележинський_Михайло 56 Кучерепа М. Волинське українське об’єднання (1931–1939 рр.) / М. Кучерепа, Р. Давидюк. – Луцьк: Надстир’я, 2001. – 419 с. 57 http://uk.wikipedia.org/wiki/Тележинський_Михайло 368 Руслана Давидюк ми, композитор загинув у 1939 р. під час конвоювання до табору «при спробі втечі», за іншими — його розстріляли у 1940 р. чи то у Володимир-Волинській58, чи то в Луцькій тюрмі59. Представники уенерівської еміграції, що у міжвоєнний період проживали на території Волинського воєводства, нама- галися активізувати громадське та політичне життя регіону. Працюючи у громадських організаціях, кооперативах чи політичних партіях, будучи послами польського сейму, допи- сувачами українських газет чи займаючись розвідувальною діяльністю, вони по-своєму прагнули захищати права україн- ської спільноти у II Речіпосполитій. Засуджуючи політику більшовиків в радянській Україні, вони почасти виступали за українсько-польське порозуміння, хоча ніколи не полиша- ли надій на утворення незалежної української держави. Початок Другої світової війни, руйнація польської держа- ви та поширення на західноукраїнських землях радянської влади призвели до знищення попередньої політичної структу- ри суспільства та її носіїв. У результаті репресій з боку органів НКВС уенерівське середовище, яке сформувалося у міжвоєн- ний період, було розпорошене — частина його представників була заарештована і загинула, інші змушені була виїхати у німецьку зону окупації чи перебратися за океан. Хоча у роки німецько-радянської війни окремі діячі уенерівської емігра- ції (Л. Ступницький, І. Литвиненко, І. Лиходько, О. Новиць- кий, М. Павловський та ін.) продовжували боротися за неза- лежну українську державність у лавах УПА, але специфіч- не уенерівське середовище з його суперечностями, надіями та ідеалами було ліквідоване на Волині саме протягом 1939– 1941 рр. Отже, період першої радянізації став політичним епіло- гом для уенерівської спільноти, яка після поразки Украї- нської революції 1917–1920 рр., проживаючи у міжвоєнний 58 http://www.pravda.lutshtk.ua/analytics/160 59 Борщевич В. Доля священиків УАПЦ Волині у 1944–1950 рр. / В. Борщевич. – Луцьк, 1997. – С. 7. Еміграція УНР на Волині ... вересень 1939 - червень 1941 рр. 369 час на Волині, намагалася різними способами боротися за національні ідеали. Руслана Давыдюк. Эмиграция УНР на Волыни в условиях первой советизации (сентябрь 1939 – июнь 1941 гг.) В статье доказывается, что бывшие деятели Украинской Народной Республики были носителями национальной идеи, генератором ук- раинской политической, культурно-просветительской, религиоз- ной, кооперативной жизни на Волыни в межвоенный период. Раз- деляя взгляды Симона Петлюры, часть их склонялась к компро- миссу с польской администрацией. В условиях первой советиза- ции они сразу же попали под контроль новой власти. На основе анализа документов сделан вывод, что преследования и репрес- сии органов НКВД в 1939–1941 гг. привели к полной ликвидации собственно уэнэровской среды в регионе. Ключевые слова: уэнэровская эмиграция, соратники Симона Петлюры, национальная идея, украинско-польские взаимоотношения, Во- лынь, первая советизация, Особое совещание, НКВД, репрессии. Ruslana Davydiuk. Ukrainian people’s republic’s emigration in Volyn’ under conditions of the first soviet influence expansion (September 1939 – June 1941) The scientific article proves that former representatives of the Ukrainian People’s Republic (UPR) were bearers of the national idea, creators of Ukrainian political, cultural, educational, religious, cooperative life in Volyn’ in the period between wars. Sharing Symon Petliura’s ideas, part of them were inclined to compromise with polish administration. Under conditions of the first spread of Soviet influence they got under vigilant control with the new authorities. Based on the analysis of documents the conclusion was made that persecutions and reprisals of People’s Commissariat of Internal Affairs (PCIA) in 1939–1941 caused the complete elimination of UPR’s setting in the region. Key words: UPR’s emigration, comrades of Symon Petliura, national idea, Ukrainian-Polish relations, Volyn’, the first Soviet influence expan- sion, Special conference, People’s Commissariat of Internal Affairs, reprisals.

Еміграція УНР на Волині в умовах першої радянізації (вересень 1939 – червень 1941 рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси